МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ : МЕХАНИЗМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЕМ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ИНФРАСТРУКТУРЫ РЕГИОНА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКий ДЕРЖАВНий університет УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

АлфьороВа Ірина Євгенівна

УДК 35.012.25

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ

Спеціальність 25.00.02 Механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
наук з державного управління

Науковий керівник
Лобас Віталій Михайлович
доктор наук з державного управління,
професор

Донецьк - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ

11

1.1.

Соціально-економічна інфраструктура регіону як об’єкт державного управління

11

1.2.

Сутність та зміст державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури

27

1.3.

Фактори розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону

52

Висновки до розділу 1

76

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

80

2.1.

Вплив держави на взаємодію соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання

80

2.2.

Дослідження особливостей механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в зарубіжних країнах

95

2.3.

Пріоритетні напрями державної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури

119

Висновки до розділу 2

140

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ

143

3.1.

Обґрунтування необхідності удосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури регіону

143

3.2.

Вдосконалення бюджетно-фінансового регулювання в галузях соціально-економічної інфраструктури

155

3.3.

Розвиток організаційно-інституційних механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в Україні та регіонах

187

Висновки до розділу 3

201

ВИСНОВКИ

204

Додаток А

214

Додаток Б

218

Додаток В

219

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

221

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний стан економічного і соціального розвитку України не дозволяє повністю задовольнити навіть мінімальні соціальні потреби населення. Це в значній мірі пов’язано, перш за все, з відсутністю ефективних механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури, яка може значним чином визначити економічне зростання в країні та регіонах.
Аналіз основних факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури показує, що сьогодні найбільш впливовими з них є такі, як: технологічні нововведення в галузі, ступінь децентралізації у регулюванні інфраструктурних галузей, реформування місцевого самоврядування, відповідність законодавчої бази та інституційного забезпечення вимогам часу.
Незважаючи на інноваційну спрямованість концепції економічного розвитку України, перешкоди на шляху до впровадження інновацій мають значний негативний вплив на розвиток інфраструктури, особливо в її фізичному складі, який включає переважно всю економічну інфраструктуру. Це пояснюється особливістю розвитку соціально-економічної інфраструктури через інноваційний фактор, коли дискретні її елементи (освіта, охорона здоров’я), які вимагають менших довгострокових капітальних вкладень і реалізують свій потенціал через надання знань та забезпечення здоров’я працівників, піддаються більш швидким інноваційним змінам. В свою чергу, мережні складові, які модернізуються через значні капітальні вкладення і де ефект масштабу відіграє більшу роль, розвиваються за рахунок інноваційного стрибка, що показано в теорії довгих хвиль.
У зв’язку з цим, постає важливим і актуальним дослідження проблем державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури.
Проблематика регулювання соціально-економічної інфраструктури була предметом досліджень переважної частини наукових шкіл та економістів. Значна увага їй приділялася такими економістами, як Т.Еггертссон, Дж.М.Кейнс, А.Лаффер, А.Сміт, К.Маркс, А.Маршалл, Дж.Ст.Мілль, В.Ойкен, Ф.Хайєк тощо. Сучасні практичні та теоретичні погляди зосереджені в роботах А.Аслунда, В.Базилевича, А.Бартона, М.Дайламі, Т.Ділоренцо, А.Естаче, Дж.Стігліца та інших.
Проблеми формування і функціонування соціально-економічної інфраструктури знайшли відображення в роботах О.Амоши, Н.Алимова, Ю.Бажала, В.Базилевича, Є.Бельтюкова, П.Бєлєнького, В.Бодрова, В.Важеніна, А.Величко, Ю.Верланова, О.Гаврилюка, В.Гончарова, В.Гейця, М.Єрмошенка, Н.Каменевої, В.Кудряшова, А.Ревенка, Ф.Хміля та інших.
Значний внесок в теоретичні та практичні дослідження впливу держави на розвиток соціально-економічної інфраструктури зробили такі вчені, як В.Бакуменко, В.Гончаров, Г.Губерна, О.Долгальова, Г.Козаченко, В.Лобас, О.Мордвінов, О.Новікова, В.Огаренко, С.Поважний, Я.Радиш, О.Черниш, М.Чумаченко, та інші.
Незважаючи на значний досвід наукових пошуків, економісти, юристи, політологи та управлінці й досі не дійшли єдиного висновку щодо управління розвитком соціально-економічної інфраструктури, особливо на регіональному рівні. Все це робить теоретичні дослідження в області державного управління соціально-економічними процесами в контексті сучасних тенденцій розвитку економіки досить актуальними.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною наукового дослідження «Інноваційний і стратегічний соціальний менеджмент у регіональному управлінні» (номер держреєстрації 0102U001295), що виконується на кафедрі менеджменту у невиробничій сфері Донецького державного університету управління протягом 2003 2008 років. Дисертантом в межах цієї теми обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в державі та регіонах.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці пропозицій щодо вдосконалення фінансового та організаційно-інституційного механізмів стимулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури на підставі виявлених проблем функціонування основних механізмів державного управління цим розвитком.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішено наступні задачі:
обґрунтовано соціально-економічну інфраструктуру регіону як об’єкт державного управління;
проаналізовано сутність та зміст державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури;
виявлено фактори розвитку соціально-економічної інфраструктури;
встановлено вплив держави на взаємодію соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання;
визначено пріоритетні напрями державної політики в контексті розвитку соціально-економічної інфраструктури в зарубіжних країнах;
обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури;
запропоновано комплекс інструментів та важелів бюджетно-фінансової політики, що реалізуються через фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення розвитку соціально-економічної інфраструктури в регіоні.
Об’єктом дослідження є процеси, які виникають у сфері державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури.
Предметом дослідження є механізми державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури та їх вдосконалення.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження є теоретичні положення, які були накопичені в результаті економічних та соціальних реформ в Україні, а також у країнах ближнього та дальнього зарубіжжя, результати фундаментальних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених з питань розробки елементів фінансового та організаційно-інституційного механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури.
Реалізація поставлених завдань дисертації здійснювалася за допомогою методів: аналізу і синтезу - для поглиблення розуміння сутності соціально-економічної інфраструктури як об’єкту державного управління; статистичного аналізу, порівняння та узагальнення при дослідженні впливу держави на взаємодію соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання; економіко-математичного та графічного аналізу при розробці рекомендацій щодо удосконалення бюджетно-фінансового регулювання в галузях соціально-економічної інфраструктури; порівняльного економічного аналізу при дослідженні особливостей механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в зарубіжних країнах; логічного узагальнення результатів при формулюванні висновків.
Інформаційну базу дослідження становлять Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, статистичні данні Державного Комітету статистики України, Донецького обласного управління статистики, звітна документація Донецької обласної державної адміністрації, матеріали міжнародних і українських наукових конференцій та результати особистих досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у вдосконаленні фінансового та організаційно-інституційного механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:
вперше:
визначено соціально-економічну інфраструктуру регіону, як об’єкт державного управління, яка забезпечує життєдіяльність та відтворення трудового потенціалу і ефективне функціонування суб’єктів господарювання в регіональній економічній системі;

удосконалено:
накопичувальну стратегію пенсійного забезпечення в процесі формулювання змісту державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури з метою забезпечення покращення життєдіяльності населення і підвищення економічної ефективності суб’єктів господарювання;
фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення розвитку соціально-економічної інфраструктури за рахунок створення регулюючого інституту в регіоні; зміни функціонального призначення бюджетних коштів для фінансування проектів реформування економічної інфраструктури; впровадження системи державного медичного страхування населення; впровадження системи контрактів між споживачами інфраструктурних послуг та їх виробниками для захисту прав обох сторін;
дістало подальшого розвитку:
ідентифікація основних макроекономічних факторів, що стримують розвиток соціально-економічної інфраструктури в контексті посилення соціальної направленості ринкових перетворень в країні, а саме посилення соціального захисту;
визначення основних пріоритетів державної політики, яка ґрунтується на досвіді зарубіжних країн в управлінні розвитком соціально-економічної інфраструктури та враховує особливості вітчизняної економіки, серед таких пріоритетів заснування інституту партнерства між державою та приватними агентами, реформування органів місцевого самоврядування і поглиблення бюджетної децентралізації, реформування підприємств житлово-комунального господарства, збільшення обсягів фінансування освіти та охорони здоров’я;
принципи формування державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури з метою посилення ринкового механізму регулювання такі, як: наукове обґрунтування, оптимальність, ефективність, єдність та взаємозв’язок всіх заходів бюджетно-фінансової політики;
фактори розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону такі, як: технологічні нововведення в галузях соціально-економічної інфраструктури, рівень та форма (державна, приватна, змішана) фінансування, ступінь децентралізації у регулюванні інфраструктурних галузей, законодавча база та інституційне забезпечення, соціокультурний чинник як специфічний неекономічний фактор;
механізм впливу фінансування інфраструктури на економічне зростання, який може бути представлений як сукупність бюджетного механізму та механізму скорочення трансакційних витрат, що зумовлюють їх послідовний взаємозв’язок і призводять до єдиного результату.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в ході дослідження висновки і конкретні пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури. Обґрунтована зміна функцій державного управління соціально-економічної інфраструктурою в регіоні (довідка № 12/02-751 від 04.02.2008 р.).
Результати досліджень щодо вдосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в регіоні можуть бути використані в розробці планів соціально-економічного розвитку відповідних територій органами державної влади та місцевого самоврядування, а також в наукових дослідженнях щодо подальшого визначення ролі і змісту соціально-економічної інфраструктури у відтворювальних процесах (довідка № 5-2/420 від 07.02.2008 р.).
Теоретичні розробки автора, практичні висновки і пропозиції дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Донецького державного університету управління при викладанні дисциплін «Місцевий економічний розвиток», «Планування у невиробничій сфері», «Основи регіонального управління», «Менеджмент організацій соціального захисту» (довідка № 117-1/02 від 07.02.2008 р.).
Документи про впровадження наведені в Додатку А.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були викладені на 5 конференціях: на ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів» (м. Святогірськ, 2006 р.), І Международной научно-практической конференции «Наука и технологии: шаг в будущее 2006» (м. Бєлгород, 2006 р.), ІІ Международной научно-практической конференции «Образование и наука без границ - 2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми муніципального управління» (м. Київ, 2007 р.), ІІІ Международной научно-практической конференции «Дни науки 2007» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.).
Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано 12 робіт, з них: 7 статей в збірниках наукових праць, а також 5 публікацій в збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 3,2 д.а. (особисто авторові належить 2,1 д.а.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і дане нове рішення науково-практичної задачі щодо формування фінансового та організаційно-інституційного механізму стимулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури на основі вдосконалення класифікації і виявлення факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури в трансформаційній економіці, виявлення впливу інфраструктури на економічне зростання, розробки практичних рекомендацій. Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування:
1. Відсутність ефективних механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури стримує економічний і соціальний розвиток України, лишає можливості створити сприятливі умови для реалізації соціального потенціалу людини, а також забезпечити економічне зростання через вплив на інфраструктуру.
2. Обґрунтовано соціально-економічну інфраструктуру регіону як об’єкт державного управління, яка забезпечує життєдіяльність та відтворення трудового потенціалу та ефективне функціонування суб’єктів господарювання в регіональній економічній системі.
Соціально-економічна інфраструктура є часткою національного багатства. Зв’язки, які встановлюються за допомогою інфраструктури між окремими ланками економіки, зумовлюють функціонування всіх галузей економіки як єдиної економічної системи. Здійснюючи управління інфраструктурою, держава впливає на розвиток економіки в цілому.
Призначення соціально-економічної інфраструктури як об’єкта державного управління полягає у забезпеченні ефективності діяльності економічних агентів: на мікрорівні шляхом логістичного забезпечення підприємств, забезпечення нормальних умов виробництва, пов’язаних з вчасним і якісним постачанням інфраструктурних ресурсів і послуг, підвищенням кваліфікації кадрів; на макрорівні соціально-економічна інфраструктура сприяє розширеному економічному відтворенню. Покращення стану соціально-економічної інфраструктури викликає скорочення трансакційних витрат (які за оцінками науковців перевищують 45% національного доходу), що спричиняє підвищення ефективності діяльності підприємств в регіональній економічній системі.
На етапі трансформації українського суспільства одним з головних напрямів соціальної політики держави є створення сприятливих умов для реалізації соціального потенціалу людини. Вплив соціально-економічної інфраструктури на ВВП здійснюється через систему чинників росту, до яких відноситься людський капітал. Забезпечення високим рівнем соціальної інфраструктури сприяє формуванню високопродуктивного людського капіталу, який стимулює науково-технічний і технологічний розвиток.
3. Визначено сутність та зміст державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури шляхом виявлення основних макроекономічних факторів, що стримують розвиток соціально-економічної інфраструктури в контексті посилення соціальної направленості ринкових перетворень в країні. До таких факторів серед інших відносяться соціальний захист і стратегія пенсійного забезпечення.
На даному етапі розвитку України головною задачею державної політики є забезпечення соціальної безпеки населення і неухильне зростання його добробуту. Одним з основних макроекономічних факторів, що стримують розвиток соціально-економічної інфраструктури в Україні, є соціальний захист.
До напрямів державної соціальної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури в контексті посилення соціальної направленості ринкових перетворень відносяться: зниження рівня бідності і зменшення диференціації доходів населення за рахунок забезпечення випереджаючих темпів зростання заробітної плати, створення умов для реалізації соціального потенціалу людини, реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення, посилення підтримки незахищених верств населення, здійснення активної демографічної політики, реформування системи охорони здоров’я, освіти, сфери культури і мистецтва.
До факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури слід віднести: рівень інвестицій, демографічні зміни, технологічні зміни, економічні перетворення, фактори стану навколишнього середовища (екологічні стандарти), соціальні перетворення, законодавчі зміни.
4. Ідентифіковано фактори розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону такі, як: технологічні нововведення в галузях соціально-економічної інфраструктури, рівень та форма (державна, приватна, змішана) фінансування, ступінь децентралізації у регулюванні інфраструктурних галузей, законодавча база та інституційне забезпечення, соціокультурний чинник як специфічний неекономічний фактор.
Серед технологічних нововведень в галузях соціально-економічно інфраструктури найбільш пріоритетними вважаються інновації, що забезпечують розвиток людського капіталу (освіта, охорона здоров’я, наука).
Економіка не може розвиватися в умовах нерівномірного впровадження інновацій в усіх галузях. Технологічний спосіб матеріального виробництва повинен відповідати наявній соціально-економічній інфраструктурі. Вплив технологічних змін на розвиток соціально-економічної інфраструктури здійснюється: прямо через безпосереднє їх впровадження у виробництво інфраструктурних послуг; непрямо через систему державного управління та розвиток людського капіталу. Обмежене впровадження результатів наукових досліджень у виробництво призводить до втрати науково-технічного потенціалу країни. В умовах росту обсягів фінансування інноваційної діяльності в промисловості освоєння інновацій в галузях, що дають віддачу лише в довгостроковому періоді (охорона здоров’я, освіта), здійснюється на дуже низькому рівні.
Дослідження науковців свідчать про те, що має існувати оптимальний рівень фінансування інфраструктури (державний чи приватний), який максимально сприяє економічному зростанню і не викликає відволікання інвестицій з матеріального виробництва в сферу інфраструктури з більшим рівнем рентабельності.
Основними причинами нерозвиненості соціально-економічної інфраструктури в Україні є значний ступінь бюджетного фінансування і адміністративний контроль підприємств державної власності. В ринкових економічних системах ефективність функціонування підприємств недержавної форми власності вища, ніж державних. Механізм ринкового регулювання інфраструктурних послуг впливає на поширення цих послуг серед незабезпеченого населення, сприяє скороченню управлінського апарату, підвищенню рівня менеджменту, зростанню ефективності, покращенню якості послуг, не вимагає державного субсидування і збільшує податкові надходження. Проте, вища ефективність приватного забезпечення пов’язана з вищим ризиком невдачі ринкового механізму регулювання. Тому в трансформаційних економіках доцільним є не стільки приватизація, скільки розподіл відповідальності за забезпечення інфраструктурних послуг між державою та приватними агентами.
Такий фактор розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону як ступінь децентралізації полягає у здатності місцевих і центрального урядів оцінити місцеві потреби людей, враховуючи природнокліматичні, соціальні та економічні особливості території з меншими витратами.
Законодавство вміщує основні засади державного регулювання розвитку інфраструктури, відносин власності, визначає джерела фінансування галузей. Соціокультурний чинник включає в себе традиції, менталітет, духовність.
5. Встановлено вплив держави на взаємодію соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання через механізм впливу фінансування інфраструктури на економічне зростання, який може бути представлений як сукупність бюджетного механізму та механізму скорочення трансакційних витрат, що зумовлюють їх послідовний взаємозв’язок і призводять до єдиного результату.
Проведений кореляційний аналіз взаємозв’язку між обсягом державних витрат на соціально-економічну інфраструктуру і темпами економічного зростання свідчить про існування такої залежності з достатньо високим ступенем точності (78%).
Вплив на стан соціально-економічної інфраструктури з боку держави здійснюється через фінансування: державні видатки і приватні інвестиції. Приватні інвестиції, спрямовані на максимізацію прибутку, викликають вищий економічний ефект. Державні видатки спрямовані на забезпечення соціального ефекту і спричиняють розвиток людського капіталу. Покращення стану соціально-економічної інфраструктури спричиняє зниження трансакційних витрат, що сприяє розширенню ринків збуту, прискоренню обігу капіталу, покращенню якості вхідних ресурсів. Отже, збільшення видатків на інфраструктуру викликає покращення ділової активності і призводить до економічного зростання.
Вплив інфраструктури на економічне зростання має і зворотну дію. Вплив економічного зростання на накопичення інфраструктурного потенціалу реалізується через бюджетний механізм. Покращення ділової активності і збільшення ВВП призводить до збільшення податкових надходжень, держава отримує додаткові ресурси для фінансування розвитку соціально-економічної інфраструктури. Крім того, підвищення інвестиційної привабливості галузей соціально-економічної інфраструктури сприяє підтримці внутрішнього і зовнішнього інвестиційного потенціалу.
6. Досліджено особливості механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури в зарубіжних країнах. У зв’язку з цим, визначено основні пріоритети державної політики, яка ґрунтується на досвіді зарубіжних країн в управлінні розвитком соціально-економічної інфраструктури та враховує особливості вітчизняної економіки. Серед таких пріоритетів: заснування інституту партнерства між державою та приватними агентами, реформування органів місцевого самоврядування і поглиблення бюджетної децентралізації, реформування підприємств житлово-комунального господарства, збільшення обсягів фінансування освіти та охорони здоров’я.
Дослідженням були охоплені: німецька соціально-економічна модель (поширена в країнах Західної Європи), шведська соціальна модель (що є символом найбільш розвинутої форми держави загального добробуту), соціально-економічна модель Великобританії, французька соціальна модель.
В трансформаційних економіках у зв’язку з відсутністю конкурентних механізмів, які б спричиняли покращення якості послуг освіти та охорони здоров’я в державному секторі, виникає необхідність залучення для надання таких послуг приватного сектору. В багатьох країнах світу диференціація освіти здійснюється за принципом: приватна освіта для забезпечених верств населення, державна освіта для бідних верств населення.
В медичному забезпеченні головним напрямом перетворень є комбінування різних форм взаємодії держави з ринковими регуляторами. Процес роздержавлення в країнах світу виражається не стільки в розширенні позицій приватного сектору порівняно з державним, скільки в наданні більшої господарської самостійності державним закладам або в їх переведенні на статус некомерційних, що дозволяє об’єднувати такі параметри, як ефективність, якість, гарантії.
Співпраця державного і приватного сектору через метод укладання контрактів концесії, оренди, запровадження конкуренції на вході поліпшує економічну ефективність використання ресурсів, що інвестуються в підприємства інфраструктури і зменшують тягар бюджетних витрат.
Поглиблення бюджетної децентралізації наділяє місцеві уряди додатковими фінансовими можливостями і допомагає подолати недоліки централізованого державного забезпечення соціально-економічної інфраструктури. Ряд країн демонструє позитивний досвід децентралізації, при якому надання послуг було поліпшено шляхом передачі функцій управління місцевим органам влади. Проведений аналіз взаємозв’язку обсягу ВВП на душу населення та обсягу місцевих витрат на розвиток соціально-економічної інфраструктури свідчить про існування сильної прямої залежності між цими показниками.
Залишаються збитковими та інвестиційно непривабливими для інвесторів житлово-комунальні підприємства. Житловий Кодекс не окреслює чіткого механізму боротьби з неплатниками. Проте, місцеві органи влади можуть сприяти реформуванню житлово-комунального господарства й за існуючої нормативної бази. Прикладом може служити місто Луцьк, в якому досягнуто прибутковості підприємств житлово-комунальної сфери.
7. Обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури через вдосконалення принципів формування державної політики з метою посилення ринкового механізму регулювання. До таких принципів були віднесені: наукове обґрунтування, оптимальність, ефективність, єдність та взаємозв’язок всіх заходів бюджетно-фінансової політики.
Наукова обґрунтованість як принцип реалізації управлінських рішень бюджетно-фінансової політики передбачає використання світового досвіду державного регулювання в сфері фінансів, зокрема, через механізм дії фінансового мультиплікатора. Через державні витрати і оподаткування державний бюджет здійснює вплив на рівень сукупного попиту і, відповідно, на національний дохід. Фінансуючи галузі соціально-економічної інфраструктури, держава забезпечує зростання попиту, а оскільки рівень доходів в економіці підвищується, база оподаткування розширюється.
Реалізація принципу оптимальності фінансування передбачає розподіл бюджету з урахуванням найбільш вразливих до змін економічної кон’юнктури сфер фінансування. Оптимальне фінансування має забезпечувати збалансований розвиток соціально-економічної інфраструктури в довгостроковому періоді.
Ефективність фінансування характеризує результати вливання коштів у заклади соціально-економічної інфраструктури. Найвища ефективність досягається через процедури планування і прогнозування, що застосовуються для визначення раціональних пропорцій розвитку соціально-економічної інфраструктури. З метою забезпечення прозорості бюджетного процесу та моніторингу соціально-економічних проблем в рамках діяльності робочої групи з розробки програми і прогнозу соціально-економічного розвитку м.Донецька нами було запропоновано ряд індикаторів соціально-економічного розвитку міста бо регіону. Всі індикаторі пройшли перевірку на забезпеченість інформацією з загальнодоступних джерел.
Принцип єдності і взаємозв’язку заходів бюджетно-фінансової політики базується на синтезі двох підходів: прямому фінансуванні галузей і створенні стимулюючого соціально-економічну інфраструктуру клімату за допомогою системи непрямих заходів.
Принцип оптимального сполучення ринкових і неринкових фінансових інструментів виходить з потреби у розробці нових моделей та механізмів залучення приватного фінансування як додаткового та більш ефективного джерела розвитку інфраструктурних підприємств.
Дотримання принципів бюджетно-фінансової політики дозволить накопичити інфраструктурний потенціал країни для підтримання стійких темпів економічного зростання.
8. Запропоновано комплекс інструментів та важелів бюджетно-фінансової політики, що реалізуються через фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення розвитку соціально-економічної інфраструктури в регіоні за рахунок створення регулюючого інституту в регіоні; зміни функціонального призначення бюджетних коштів для фінансування проектів реформування економічної інфраструктури, що вивільнить кошти для забезпечення соціальної сфери; впровадження системи державного медичного страхування населення, отримання оптимального співвідношення економічної ефективності через приватне фінансування та соціальної справедливості через коригуюче фінансування державою; впровадження системи контрактів між споживачами інфраструктурних послуг та їх виробниками для захисту прав обох сторін щодо тарифної політики, якості послуг, своєчасності оплати тощо.
До фінансових важелів відносяться: інвестиції, кредити, ціна, податок, прибуток, стимули, санкції, системи і форми розрахунків і взаємовідносин.
Міра переважання соціальної справедливості та економічної ефективності змінюється в протилежних напрямках при переході від суто державного механізму до суто ринкового. Соціально справедлива модель передбачає державний механізм фінансування, а високоефективна модель реалізується через ринкові механізми господарювання і приватне забезпечення. На сучасному етапі розвитку України забезпечення галузей соціально-економічної інфраструктури не має відходити від переважно державної. Але досвід інших країн світу показав, що державний механізм не виключає наявності ринкових інститутів, які підсилюватимуть конкуренцію між закладами і становитимуть альтернативу для споживача при виборі постачальника послуг.
Не відходячи від державного механізму фінансування інфраструктури, її розвитку можна досягти за рахунок зміни форм та функцій такого фінансування. Необхідним постає створення державних фондів (медичного страхування), які б цілеспрямовано працювали на інтереси споживача, а також таких регулюючих інститутів, що дозволяли б найбільш об’єктивно вирішувати питання фінансування підприємств, принципів цінової політики та оподаткування. Державний сектор може спрямовувати кошти не на безпосереднє фінансування окремих підприємств, а на створення сприятливих організаційно-правових, інституційних, інформаційних умов для забезпечення ефективної реалізації програм реструктуризації та інвестиційних проектів в окремих регіонах.
Виокремлюють такі основні форми співпраці державного і приватного секторів: контракт на обслуговування, контракт на управління, оренда, будівництво експлуатація передача, концесія, передача права власності. Найвищий рівень потенційних вигод спостерігається за такими формами, як концесії та переуступка прав власності. Проте, вони вимагають високого ступеня контролю з боку держави і здатності до регулювання.
Пріоритетним напрямком стає запровадження багатоканального (змішаного) механізму фінансування соціально-економічної інфраструктури, який включає: державні гарантії, спільне фінансування та державне кредитування приватних агентів, що мають у розпорядженні ефективний проект реструктуризації.

В Україні представлено секторну модель регулювання галузей економічної інфраструктури. На наш погляд, ця модель є оптимальною для умов України, проте не позбавлена недоліків. По-перше, втрачається взаємозв’язок між галузями. По-друге, виникає конкуренція між регулюючими органами за бюджетні кошти за принципом «найгірше становище галузі найбільша кількість коштів». Найкраще контроль та узгодження між елементами інфраструктури може здійснювати єдиний орган шляхом проведення постійного поточного і періодичного моніторингу діяльності всіх своїх департаментів. Такий інститут має бути спрямований на координацію інвестиційної діяльності в галузях інфраструктури, сприяти залученню інвестицій, дотриманню договірних умов, ефективному ціноутворенню тощо. Регулюючий інститут, що пропонується створити, передусім має бути незалежним від уряду. В Україні існує значна кількість державних органів, функції яких іноді дублюються. Тому доцільним буде передача частини повноважень від міністерств до регулюючого інституту. Регулюючий орган має здійснювати тарифне регулювання, надання ліцензій, сприяти наданню підприємств соціально-економічної інфраструктури в оренду, концесії та інші види участі приватного сектору. Фінансування такого інституту за рахунок зборів із споживачів його послуг (тобто фірм, що ним регулюються) надасть додаткові стимули до зменшення адміністративного апарату, покращення фінансового стану цих підприємств та ефективного виконання функцій щодо залучення інвесторів.

Список використаних джерел

1. Авдеева Н.Н. Человеческий потенциал: опыт комплексного подхода. М., 1999. С. 60.
2. Акастьолов О.І. Фінансові аспекти приватизації власності в Україні / О.І. Акастьолов // Фінанси України. 2000. №9. C.75-78
3. Алферова И.Е. Основные направления повышения эффективности государственного регулирования развития основных сфер социальной инфраструктуры / И.Е. Алферова // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Донецьк, 2007. т.VІІІ, вип. 90, серія «Державне управління». С.127-132.
4. Алфьорова І.Є. Вплив органів регіонального управління на підвищення ефективності функціонування територіально-відособлених без балансових відділень комерційного банку / І.Є.Алфьорова, Т.І.Атаян // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Донецьк, 2007. т.VІІІ, вип. 79, серія «Державне управління». С.19-27.
5. Аслунд А. Розбудова капіталізму / Перекл. з англ. К.: Дух і Літера, 2003. 636 с.
6. Аузан А. Роль российского некоммерческого сектора в создании кластеров развития / А. Аузан // Россия 2015: долговременная стратегия роста. Отчет о ежегодной конференции (Москва, 14 декабря, 2001 г.). М.: ЕЕRC, 2002
7. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность). М.: Издательство БЕК, 1996. 352 с.
8. Беглов С.И. Четвертая власть: британская модель. М.: Изд-во Московского ун-та, 2002. 397 с.
9. Белкина Т.Д. Методы программирования развития инфраструктуры в развитых капиталистических странах: Автореф. дис. канд. эк. наук. 08.00.05 / Изд-во Московского университета. М., 1979. 20 с.
10. Белоусова Н.И. Статистические методы системного анализа уровня развития производственной инфраструктуры / Н.И. Белоусова // Статистика инфраструктуры / Отв. ред. член-корреспондент АН СССР Т.В.Рябушкин. М.: Наука, 1987. 368 с.
11. Біль Д. Інфраструктура як інструмент політики національного та регіонального розвитку Європейського Союзу та України / Д.Біль // Україна на шляху до Європи. Київ: Вид-во «Фенікс», 2001. С. 106-145
12. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.: «Дело Лтд», 1994. 720 с.
13. Бледсо У. Глобализация и политика протекционизма / Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? М.: Издательский Дом «Новый век». Институт микроэкономики, 2002. С. 110-122
14. Бородина С. Человеческий капитал как основной источник экономического роста / С. Бородина // Экономика Украины. 2003. № 7. С. 48.
15. Бюджетний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 37-38, ст. 189
16. Важенин С.Г. Социальная инфраструктура народно-хозяйственного комплекса (политэкономический аспект регионального развития). М.: Изд-во «Наука», 1984. 172 с.
17. Величко А.В. Бюджетный механизм инвестирования социальной инфраструктуры / Институт экономики НАН Украины. К.., 1998. 252 с.
18. Верланов Ю.Ю. Економічні проблеми розвитку інфраструктури / Ю.Ю. Верланов // Наукові праці. Т.ІІ. Миколаїв: МФ НаУКМА. - 1999. С. 66-70
19. Вишняк И.Е. Механизмы государственного регулирования социальной инфраструктуры Украины / И.Е. Вишняк, И.Ю.Беганская // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Донецьк, 2006. т.VІІ, вип. 61, серія «Державне управління». С. 69-78.
20. Вишняк І.Є. Взаємодія соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання в трансформаційних економіках / І.Є. Вишняк // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Донецьк, 2006. т.VІІ, вип. 62, серія «Державне управління». С. 111-117.
21. Вишняк І.Є. Проблематика механізму регулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури / І.Є. Вишняк // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Донецьк, 2006. т.VІІ, вип. 72, серія «Державне управління». С. 68-75.
22. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель. М.: Мысль, 1991. 423 с.
23. Гаврилюк О.В. Послуги в контексті економічного зростання / О.В. Гаврилюк // Фінанси України. 2000. №4. С. 71-79
24. Гаврилюк О.В. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні / О.В. Гаврилюк // Фінанси України. 1997. - № 7. С. 56-61
25. Германия: факты. Франкфурт-на-Майне, 1999. 512 с.
26. Головнина Н.В. Экономические модели национальных систем здравоохранения / Н.В. Головнина // Лаборатория экономического анализа. Режим доступа: lab.obninsk.ru/public/articles.php?htmlfile=Golovnina03.htm
27. Гончаров В.М., Бурбело О.А., Вавин А.И. Эффективность производственной инфраструктуры предприятия (Научно-методические разработки). - г. Луганск, 1994. 166 с.
28. Государство и отрасли инфраструктуры в современной рыночной экономике. М.: Наука, 2001. 310 с.
29. Гринберг Р.С. К теории рационального поведения государства в современной экономике / Р.С.Гринберг, А.Я.Рубинштейн // Материалы Международного симпозиума «Роль государства в развитии общества: Россия и международный опыт». М., 1997. С. 278
30. Гриценко А. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова / А.Гриценко, В.Соболєв // Економіка України. 1998. №4. С. 35-44
31. Гупе Б. Державне управління: Пер. з фр. К.: Основа, 1999. 165 с.
32. Дилигенский Г. Глобализация в человеческом измерении / Г.Дилигенский // МЭИМО. 2002. №7. С. 4-15
33. Ділові контакти з іноземними партнерами: Навч.-практ. посіб. для бізнесмена / За заг. ред. І.І.Тимошенко; Уклад., вступ. ст. Ю.І. Палеха. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. 283 с.
34. Добровольська Л.М. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти / Л.М. Добровольська // Фінанси України. 2003. №8. С. 50-54
35. Додонов Б. та ін. Моніторинг інфраструктури Україні (МІУ) №3/2002. К., Інститут Економічних Досліджень та Політичних Консультацій. 37 с.
36. Доклад о мировом развитии 2004 года. Как повысить эффективность услуг для бедного населения. Пер. с англ. М.: Издательство «Весь Мир», 2004. 352 с.
37. Дума В.Г. Экономические проблемы формирования инфраструктуры рынка в Украине: Дис. канд. эк. наук: 08.01.01. Симферополь, 1996. 180 с.
38. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку/ За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. 1008 с.
39. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України. Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997. 580 с.
40. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. К.: Т-во «Знання», КОО; Л.: Вид-во Львів. банк. ін-ту НБУ. 566 с.
41. Западноевропейские страны. Особенности социально-экономических моделей / Отв. ред. В.П. Гуткин. М.: Наука, 2002. 271 с.
42. Захарченко В. Третій (1901-1950 рр.) цикл індустріального розвитку: особливості формування промислових територіальних систем / В.Захарченко // Економіка України. 2003. №4. С. 34-40
43. Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку / Пер. з англ. К.: Абрис, 1994. 270 с.
44. Зиядуллаев Н. Россия Украина: стратегическое соперничество или партнерство / Н. Зиядуллаев // Экономист. 2002. - № 5. С. 64-71.
45. Инновационная экономика. М.: Наука, 2004. 352 с.
46. Интрилигейтор М.Д. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции / М.Д. Интрилигейтор // Проблемы теории и практики управления. 1998. №5. С. 6-9
47. Инфраструктура и развитие. Отчет о мировом развитии 1994. Вашингтон: Всемирнûй банк, 1994. 161 с.
48. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. К.: Знання України, 2002. 336 с.
49. Каленюк І. Освіта в ринковому середовищі та неекономічні цінності / І. Каленюк // Економіка України. 2003. №7. С. 67-73
50. Каменева Н.Н. Социальная инфраструктура в условиях рыночной экономики.: Дис. канд. эк. наук: 08.01.01 / Харьковский государственный университет. Харьков, 1995. 159 с.
51. Карастелин С.А., Поляк Г.Б. Ресурсы социального развития трудовых коллективов. М.: Экономика, 1989. 167 с.
52. Карпишин Н.І. Еволюція фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні / Н.І.Карпишин // Фінанси України. 2001. №10. С. 145-151
53. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег / Д. Кейнс // Классика экономической мысли: Сочинения. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. С. 480-786
54. Кислий В.М. Організаційно-економічний розвиток систем зв’язку залізничного транспорту: Автореф. дис... канд. ек. наук: 08.07.04 / Київський університет економіки і технологій транспорту. Київ, 2002. 28 с.
55. Кичко І.І. Фінансування освіти в умовах формування соціа