Мацелюх Іванна Андріївна. Джерела церковного права державного походження в Україні (Х-середина ХVІІ ст.) : Мацелюх Иванна Андреевна. Источники церковного права государственного происхождения в Украине (Х-середина XVII века.)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

МАЦЕЛЮХ ІВАННА АНДРІЇВНА

УДК 348.07

ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА ДЕРЖАВНОГО ПОХОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (X СЕРЕДИНА XVIIСТ.)

Спеціальність 12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Захарченко Петро Павлович,
доктор юридичних наук,
професор кафедри історії права та держави
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Київ 2013

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ІСТОРІОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ. 11
1.1 Стан наукового опрацювання проблеми........ 11
1.2 Джерельна база та методологія дослідження..... 23
1.3 Поняття та види джерел церковного права.... 35
Висновки до розділу 1............ 44
РОЗДІЛ 2 ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА ДЕРЖАВНОГО ПОХОДЖЕННЯ ДОБИ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (Х ПЕРША ПОЛОВИНА
XIV СТОЛІТТЯ)........... 47
2.1 Правове регулювання внутрішньоцерковних відносин у джерелах римського
та візантійського права... 47
2.2 Устави великих князів київських, церковно-уставні та дарувальні грамоти удільних князів.... 71
2.3 Джерела церковного права державного походження Галицько-Волинського князівства. 90
Висновки до розділу 2.. 106
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН У ДЖЕРЕЛАХ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА (ДРУГА ПОЛОВИНА
XIV СЕРЕДИНА XVIIСТОЛІТТЯ)..... 112
3.1 Регулювання державно-церковних відносин у джерелах права Великого князівства Литовського та Королівства Польського. 112
3.2 Джерела церковного права державного походження Речі Посполитої...... 139
3.3 Правове регулювання державно-церковних відносин у джерелах права Української гетьманської держави (Війська Запорозького). 156
Висновки до розділу 3...... 171
ВИСНОВКИ..... 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ... 186

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Взаємовідносини між релігійними організаціями і державою в Україні регулюються чинним законодавством. Так, ст.35 Конституції України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991р. №987-ХІІ закріплюють принцип відокремлення церкви від держави. Це положення постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні, канонічні, обрядові справи релігійних об’єднань, а ті, у свою чергу, повністю усуваються від втручання у політичне, господарське життя країни. Проте наша історія ілюструє й інші часи, коли церква була вмонтована в систему державних відносин, відіграючи роль ідеологічного стрижня, що мав централізувати державу. Остання повністю регулювала життя церкви, а церква, у свою чергу, виконувала окремі державні функції, тим самим впливаючи на формування й розвиток права. Церковні приписи виступали фактичним регулятором суспільних відносин, частина з яких санкціонувалася державною владою та відтворювалася у законодавстві.
Нині Україна є державою, в якій співіснують декілька гілок православ’я, котрі почасти не знаходять спільної мови з окремих питань. Державна влада у цій ситуації неодноразово висловлювала свою зацікавленість у консолідації та об’єднанні українських церков. Для з’ясування можливостей проведення такого процесу зазирнемо у вітчизняну історію, щоб осмислити форми та методи правового регулювання взаємовідносин держави та церкви і навпаки.
Дослідження джерел церковного права державного походження наразі є достатньо витребуваним, адже впродовж століть Україна перебувала під владою сусідніх держав, роботи українських дослідників зазнавали жорстких обмежень, чимало історичних, правових, культурних пам’яток нашого народу назавжди втрачені, а ті документи, що збереглися, є унікальними свідками минувшини і потребують глибокого опрацювання та аналізу в нових історичних умовах українського буття.
На вибір теми дослідження остаточно вплинув факт її малорозробленості у науковій літературі та вітчизняній правовій науці. Саме державно-церковне законодавство, ухвалене впродовж X середини XVIIст., окреслює гносеологічний вектор дослідження. За цей період неодноразово змінювалося політико-правове становище України, відбувалися перетворення у сфері суспільних відносин, що зумовлювало трансформацію державно-церковних відносин.
Просторові межі дослідження охоплюють території, на які поширювалася юрисдикція Київської та Галицької митрополії Української православної церкви.
Нижня шкала хронологічних меж дослідження відповідає періоду прийняття і поширення християнства на Русі. Верхня шкала хронологічних меж сягає 1650 1680рр., коли відбулося юридичне та фактичне відокремлення Київської митрополії від Константинопольського патріархату та включення її до складу Московського патріархату.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексного наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація є складовою частиною наукової теми «Доктрина права у правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (тема №11 БФ 042-01, державний реєстраційний номер 0111U008337) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №5 від 28.02.2011р.) з відповідними уточненнями (протокол №8 від 27.05.2013р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний історико-правовий аналіз джерел церковного права державного походження, виявлення спільного та відмінного у документах, ухвалених в окремі періоди розвитку українського суспільства і держави, встановлення закономірностей та особливостей регулювання державно-церковних відносин визначених хронологічних меж.
Для досягнення поставленої мети виокремлено такі задачі:
· узагальнити історичну, церковну, юридичну літературу, необхідну для реалізації мети дослідження, класифікувати і типологізувати її за науковими напрямами та школами;
· розглянути правову сутність і зміст поняття «джерело церковного права», підходи до класифікацій;
· простежити за еволюцією церковно-правових норм із часів зародження християнства та за їхнім подальшим розвитком в окремі періоди становлення української державності;
· проаналізувати зміст правових норм, що містяться у джерелах церковного права державного походження, класифікувати їх шляхом розподілу на окремі групи за критерієм суб’єкта та об’єкта правовідносин; виявити сферу суспільних відносин, на які поширювалися норми церковного права державного походження;
· окреслити коло суб’єктів державно-церковної правотворчості, визначити пріоритети правового регулювання, адресність правових норм, рівень їхньої реалізації на місцях;
· здійснити порівняльно-правовий аналіз українських джерел церковного права державного походження з ідентичними формами права Візантійської імперії;
· визначити особливості українських джерел церковного права державного походження.
Об’єктом дослідження є правова система, що склалася в Україні в X середині XVIIст.
Предмет дослідження становлять джерела церковного права державного походження в Україні в X середині XVIIст.
Методи дослідження. Із метою досягнення достовірності результатів наукового дослідження застосовано поліметодологічний підхід, що поєднав у собі використання філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових та спеціально-правових методів пізнання.
В основі дисертаційного дослідження лежить діалектичний метод, що дозволив визначити закономірності розвитку державно-церковних відносин та продемонстрував їхню специфіку (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Метод герменевтики забезпечив розуміння, інтерпретацію та тлумачення державного законодавства у справах церкви, канонічних норм, висловлювань відомих каноністів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Аксіологічний метод використано для визначення якості джерел церковного права, їхньої відповідності морально-етичним, духовним та іншим чинникам (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). За допомогою історико-філософського методу виявлено особливості поглядів каноністів, котрі намагалися створити систему церковного права, виділити її в окрему галузь (підрозділи 1.1, 1.3).
Системно-функціональний метод забезпечив вивчення природи церковної організації, що включає в себе численні структурні підрозділи, на які поширювалися норми церковного права державного походження (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Загальносоціологічний метод дозволив виявити причини, обставини і наслідки впливу держави та церкви на соціальні явища (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).
У ході дисертаційного дослідження використано формально-догматичний, формально-логічний, формально-юридичний методи. Останній допоміг пізнати зміст та сутність церковного права шляхом реконструкції фактів і явищ церковно-правової дійсності. З його допомогою богословський зміст церковних канонів здобув правову основу, діяльність вищого духовенства співставлена з існуючими на той час юридичними моделями поведінки (підрозділ 1.3). Формально-догматичний метод забезпечив тлумачення норм церковного права державного походження, якими регламентувалося коло прав та обов’язків церкви як соціального і релігійного інституту (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Формально-логічний метод сприяв пізнанню категорій та понять «джерело права», «джерело церковного права» тощо (підрозділ 1.3).
Квінтесенцію дослідження становили спеціально-правові методи порівняльно-правовий та історико-правовий. Перший метод використано для співставлення джерел церковного права Візантійської імперії, Руської держави, Галицько-Волинської держави, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Української гетьманської держави (Війська Запорозького) (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). На останній метод покладено проблему генезису правового регулювання державно-церковних відносин (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).
Емпіричну основу дослідження становлять праці дореволюційних, радянських, зарубіжних, вітчизняних юристів, каноністів, істориків, теоретиків, роботи українських учених в еміграції, опубліковані в джерелознавчих студіях нормативні акти, що регулювали державно-церковні відносини.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є одним із перших в Україні самостійним комплексним дослідженням джерел та норм церковного права державного походження Х середини ХVІІст. У роботі обґрунтовано низку концептуальних положень, узагальнень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни.
Автором уперше:
проведено поділ масиву історіографічної літератури на п’ять груп, охарактеризовано досягнення і прогалини кожного, визначено пріоритетні напрями розвитку сучасної церковно-правової науки в межах дисертаційної проблематики;
здійснено класифікацію джерел церковного права державного походження залежно від суб’єкта правотворчості, способу правоутворення, сфери регулювання та дії в часі і просторі;
визначено поняття джерел церковного права державного походження як нормативно-правових актів, ухвалених відповідними органами державної влади, рецепійованих із релігійних центрів для регулювання державно-церковних відносин чи внутрішньоцерковного життя та поняття дарувальних грамот, за якими державна влада передавала майнові цінності у довічне володіння церкви за умови взаємної солідарної діяльності у різних соціальних сферах;
розглянуто і проаналізовано Церковний Устав Галицько-Волинського князя Лева Даниловича, даний Галицькій митрополії, та інші дарувальні грамоти як джерела церковного права Галицько-Волинської держави, що засвідчують тісні взаємовідносини церкви і держави;
здійснено розподіл джерел церковного права державного походження різних історичних періодів на окремі групи за критерієм суб’єкта та об’єкта правовідносин, унаслідок чого у Руській державі та Галицько-Волинському князівстві виокремлено загальнодержавні та місцеві джерела; у Речі Посполитій, окрім названих, спеціальні документи; у Великому князівстві Литовському установчі грамоти, обмежувальні акти, підтверджувальні документи, соборні джерела, урівнюючі привілеї та дарувальні грамоти; в Українській гетьманській державі джерела, що регулювали питання фінансування, документи про призначення на посади, охоронні грамоти, юрисдикційні універсали та дарувальні акти.
Дістали подальший розвиток висновки та узагальнення, пов’язані з:
уточненням хронологічних меж еволюції церковно-правових норм, що базувалася на джерелах римського і візантійського права та охоплювала три етапи свого поступального розвитку; церковно-правових приписів, що були рецепійовані з римської правової традиції до українських джерел церковного права;
характеристикою сфери державно-церковних відносин, на які поширювалися норми джерел церковного права державного походження, унаслідок чого встановлено, що вони регулювали й окремі питання внутрішньоцерковної діяльності;
установленням часу появи права церковного патронату, який започаткував себе в національній правовій традиції наприкінці ХІІІ на початку ХІVст.
У дослідженні вдосконалено окремі положення, зокрема:
окреслено коло суб’єктів, що здійснювали правотворчу діяльність у сфері державно-церковних відносин, серед яких виділялися: представники вищої державної та місцевої влади, органи влади інших держав, до складу яких входили українські землі, імператори Візантії тощо;
установлено, що українські джерела церковного права мають відмінне змістове наповнення, певні особливості формування та відрізняються обсягом повноважень суб’єктів їхнього ухвалення, що спричинено відбитком національних традицій та норм звичаєвого права.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані:
у науково-дослідницькій сфері при проведенні подальших досліджень проблем церковного права, державно-церковних відносин, вітчизняної історико-правової науки;
у навчальній діяльності при підготовці навчальних посібників, розробленні лекційних курсів, навчальних програм, методичних рекомендацій із дисциплін «Історія українського права», «Історія України», «Релігієзнавство», «Канонічне право», «Церковне право», а також можуть застосовуватися студентами та аспірантами в дослідницькій роботі.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі аспекти роботи висвітлювалися у ході наукових конференцій: Міжнародній науковій конференції «Сьомі юридичні читання. Культура і право на початку ХХІст.». м. Київ, 19 20травня 2011р. (тези опубліковані); VВсеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців, присвяченій 10-річчю Міжнародного гуманітарного університету «Право і держава в дослідженнях молодих науковців». м.Одеса, 23березня 2012р. (тези опубліковані); ІVМіжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Закарпатські правові читання». м.Ужгород, 9 10квітня 2012 р. (тези опубліковані); Міжнародній юридичній науково-практичній інтернет-конференції «Національна правова система в умовах Європейського правового простору». 10жовтня 2012р. (тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова система України в умовах державних реформаційних процесів сьогодення». м.Ужгород, 26 27жовтня 2012р. (тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні досягнення юридичної науки в ХХІст.». м.Львів, 30листопада 1грудня 2012р. (тези опубліковані); ІІВсеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Актуальні проблеми юридичної науки і практики». м.Харків, 6 7грудня 2012р. (тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Заснування Київської Митрополії та християнізаційні впливи на Русі-Україні за часів Великого князя Київського Оскольда: 1150років», приуроченій до 1150-річчя заснування Київської Митрополії та прийняття в 60-х роках ІХст. християнства київською елітою Русі-України. м. Київ, 14 15грудня 2012р. (тези опубліковані).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 16 наукових працях: 9 наукових статтях, у тому числі 8 у фахових виданнях, та в 7 матеріалах і тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертаційної роботи зумовлені метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (282найменування). Загальний обсяг дисертації становить 213сторінок, із них 185сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зміни в суспільно-політичному житті України дають змогу говорити про ті сфери правового життя, які ще зовсім недавно через різні обставини були закриті для юридичної науки. Так, церковне право в теперішніх умовах отримало імпульс для свого розвитку. Як історично сформована система норм, воно регулює відносини щодо виникнення та існування церковної організації і забезпечується авторитетом ієрархів, а на певних етапах розвитку української державності державним примусом. Як і інші юридичні науки, церковне право має власні джерела, що в сукупності утворюють нормативно-догматичний матеріал. Для історії права та держави особливий інтерес становлять джерела церковного права державного походження, котрі впродовж століть регулювали державно-церковні відносини.
Охоплений дослідженням хронологічний проміжок та географічні простори в сукупності з правовими явищами та державно-церковними процесами дають можливість сформувати окремі висновки, актуальні для юридичної науки в цілому та для пізнання церковного права зокрема.
1. Проведений аналіз історичної, канонічної, богословської, дослідницько-правової та джерелознавчої літератури, присвяченої проблемам джерел церковного права, дозволив класифікувати її на п’ять самостійних груп: дореволюційну, радянську, літературу еміграційних кіл, сучасне російське та вітчизняне наукове письменство. В результаті роботи виявлено, що дореволюційній літературі, незважаючи на цензурні обмеження Синодальної епохи, вдалося закласти фундамент церковно-правової науки, розробити поняття окремих термінів, категорій, розглянути деякі джерела церковного права, проте дії Священного Синоду та релігійний статус монарха все ж негативно вплинули на висновки каноністів. Брак нормативно-правового матеріалу відобразився на масштабності, всебічності й об’єктивності історіографії української діаспори. Радянський період, у свою чергу, позначився відсутністю фундаментальних церковно-правових розвідок. Сучасний стан вітчизняної та російської історико-правової науки засвідчує факт повернення інтересу до проблематики церковного права.
2. Поняття «джерело церковного права» як в минулому, так і нині ще не є об’єктом всебічного аналізу дослідників церковного права. Натомість варіанти класифікації джерел церковного права широко присутні у науково-дослідницькій літературі. Взявши за основу критерій походження, дисертантом запропоновано власну класифікацію джерел церковного права на три групи: джерела, ухвалені церковною владою, джерела права, створені спільною правотворчістю церковної і державної влади, та джерела церковного права державного походження, які визначено як нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади, рецепійовані з релігійних центрів для регулювання державно-церковних відносин чи внутрішньоцерковного життя.
3. Існує значна кількість джерел церковного права державного походження, що суттєво різняться між собою, оскільки ухвалювалися законодавцями на різних етапах державотворення. Перші норми церковно-правового характеру були прийняті ще за часів існування Римської імперії, а згодом продовжили свій поступальний розвиток і у Візантійській імперії. Правовий аналіз таких норм дозволив виділити три етапи їхнього розвитку і формування. Перший період розпочався з моменту зародження християнства і тривав до 313р., другий період із моменту легалізації християнства в 313р. та до складення «Номоканона патріарха Фотія» у 883р., а третій період розвитку церковно-правових норм охоплював хронологічні межі від 883р. до падіння Візантійської імперії в 1453р.
Масштабність державно-церковного законодавства Візантійської імперії породила появу кодифікаційних збірок під назвою «Номоканони», норми права яких залишаються незмінними, а деякі з них застосовуються православною церквою в повсякденному житті. Саме вони були рецепійовані Руською державою у процесі запровадження християнства. Їхні положення суттєво вплинули на норми сімейно-шлюбного, спадкового, кримінального та кримінально-процесуального права.
Із моменту поширення християнства на Русі норми церковного права розпочали самостійний, національний шлях розвитку. З огляду на тісний взаємопроникний їхній вплив на державу та церкву, вони набули широкого поширення та застосування. Силою інститутів держави окремі з них стали складовим елементом джерел церковного права державного походження. Становище держави, умови функціонування, зовнішньополітичні чинники, безсумнівно, впливали на її взаємовідносини з церквою. Виходячи з цього, виокремлено комплекси джерел церковного права державного походження, що формувалися за доби Руської держави, Галицько-Волинської держави, в час існування Великого князівства Литовського і Речі Посполитої та на етапі утворення Української гетьманської держави (Війська Запорозького).
4. Джерела церковного права державного походження, означеного хронологічними рамками періоду дослідження, мають різний зміст і залежать від епохи ухвалення. Так, у період існування централізованої Руської держави норми церковного права регулювали державно-церковні відносини, установлювали сферу церковної юрисдикції, визначали джерела матеріального забезпечення всієї митрополії та її духовенства. Їх знаходимо в церковних уставах великих князів київських (Церковний Устав Великого князя Володимира та Церковний Устав Великого князя Ярослава).
Законодавство Руської держави періоду роздробленості продемонструвало існування дворівневої системи державно-церковного права. Так, на загальнодержавному рівні продовжували діяти церковні устави великих князів київських, проте на місцях удільні князі створювали власні церковні уставні та дарувальні грамоти, які подекуди суперечили великокнязівським приписам. Місцеве законодавство з церковного права не було однорідним. Воно помітно різнилося між собою й цілком залежало від удільного князя та його стосунків з обласним єпископом. Змінюючи порядок фінансування церкви, сферу церковної юрисдикції, удільні князі намагалися розширити коло власних повноважень у сфері місцевого самоврядування. Хоча уставних грамот збереглося не так багато, однак ми переконані, що в період ослаблення влади Великого князя Київського вони існували в кожному князівстві та визначали джерела церковного фінансування, установлювали сферу юрисдикції церкви. Дарувальні грамоти, в свою чергу, передавали у власність монастирям, храмам, єпископіям різне рухоме й нерухоме майно. Документи означеного характеру можна визначити як джерела церковного права державного походження, за якими князь передавав майнові цінності, у тому числі земельні ділянки, водойми та адміністративно-територіальні одиниці в довічне володіння церкви за умови взаємної солідарної діяльності у різних соціальних сферах.
5. Регулювання державно-церковних відносин у Галицько-Волинському князівстві здійснювалося різними нормативними актами, виданими галицько-волинськими князями, ханами Золотої Орди, а також грамотами візантійських імператорів, що подекуди породжувало колізії у державі. Головним джерелом церковного права був «Церковний Устав Галицького князя Лева Даниловича, даний соборній церкві митрополії Галицької» від 1301р. Норми закону демонструють свою узгодженість із церковними уставами великих князів київських, однак дарувальні грамоти галицько-волинських князів мали суттєві відмінності від тотожних документів централізованої Русі. У них обдарованим суб’єктом виступала не церковна організація як юридична особа, а єпископи, ігумени, священики як фізичні особи, котрі стали повноцінними землевласниками поряд із князем та боярами. Окрім того, починаючи з кінця ХІІІст., на землях Галичини та Волині вперше з’являється право церковного патронату. Це підтверджується дарувальними грамотами галицько-волинських князів, де об’єктом князівського дарування стають не лише церковні й монастирські споруди, а й церковні права на управління, судочинство тощо, які передавалися в руки світським особам.
6. Входження українських земель до складу інших держав зумовило зміну державно-церковного законодавства. Так, джерела церковного права Великого князівства Литовського й Королівства Польського за комплексом прав і наданих привілеїв у дослідженні поділено на установчі грамоти, підтверджуючі документи, соборні акти, урівнюючі джерела, обмежуючі документи та дарувальні привілеї. Регулювання державно-церковних відносин у ХIV XVIст. не було однорідним і цілком залежало від суспільно-політичного життя. Законодавці то декларували численні права та привілеї для православної церкви та духовенства, то значно обмежували їх. Непослідовність державної влади, порушення нею ж своїх законів зумовило невідповідність реального становища православної церкви в державі законодавчим нормам, зафіксованим у джерелах церковного права державного походження.
7. Джерела церковного права державного походження Речі Посполитої періодизовано залежно від трансформації правового становища православної церкви. Якщо перший період розпочався з моменту проголошення Люблінської унії 1569р. та тривав до ухвалення Берестейської унії 1596р., то другий період започаткував себе від проголошення злиття християнства до ухвалення королем ВладиславомIV «Статей для заспокоєння православної релігії» 1632р. На третьому періоді відзначено розвій трьох пануючих релігій у межах однієї держави Речі Посполитої. Загалом, незважаючи на різні церковно-історичні обставини, що розділили державно-церковні відносини Речі Посполитої на три періоди, слід зауважити, що джерела церковного права цієї держави першими в Європі закріплювали принципи релігійної терпимості, свободи совісті та віросповідання. Державна влада неодноразово підтверджувала їх у джерелах загальнодержавного значення, а також у місцевих та спеціальних грамотах, демонструючи в такий спосіб своє бажання забезпечити дотримання проголошених засад на всіх рівнях, для всіх жителів держави, незалежно від соціального стану, релігійної приналежності та територіального знаходження, а встановлення в окремих нормах майнової санкції за порушення означених приписів свідчить про серйозні наміри та послідовність державної релігійної політики.
8. Відновлення української державності сприяло появі нових національних джерел церковного права державного походження. В Українській гетьманській державі (Війську Запорозькому) такими були міжнародні договори, окремі пункти яких стосувалися церковних справ, та гетьманські універсали. Останні ми умовно поділили, залежно від сфери регулювання правовідносин, на п’ять типів. Так, гетьман вирішував питання щодо церковного фінансування, затверджував на посадах обраних церковних ієрархів, забезпечував охорону, цілісність і недоторканність церковного майна, установлював юрисдикції в межах митрополії та безоплатно передавав церквам, єпископствам, монастирям у власність різне рухоме й нерухоме майно, видавав дозволи на користування природними ресурсами, а також підтверджував існуюче церковне землеволодіння.
До міжнародних угод, окремі пункти яких регулювали державно-церковні відносини, належать: Зборівський договір 1649р., Білоцерківський договір 1651р., Березневі статті 1654р., Гадяцький договір 1658р. та Переяславські статті 1659р. Усі названі джерела суттєво впливали на внутрішнє життя помісної православної церкви чи то в позитивний бік, чи то в негативний. Так, найширші права і повноваження за Київською митрополією закріплював Гадяцький договір 1658р., який не лише гарантував дотримання усіх існуючих на той час прав і привілеїв, а й значно розширював їхній перелік. Ухвалення договору світською і церковною владою Української гетьманської держави (Війська Запорозького), ратифікація його сеймом Речі Посполитої свідчать, насамперед, про значущість ухваленого документа, а також про надання йому юридичної сили в територіальних межах обох держав. У свою чергу, Переяславські статті 1659р. звужували церковні правомочності. Ними вирішувалося питання митрополичого перепідпорядкування. Думка помісного церковного собору ставала не обов’язковою, а вище духовенство української православної церкви взагалі усувалося від можливості ухвалювати відповідні рішення.
9. Джерела церковного права державного походження впродовж визначеного хронологічними межами періоду ухвалювали і представники вищої державної влади (великі князі київські, гетьмани), і місцева влада (удільні князі, бояри), і керівники інших держав, до складу яких входили українські землі (великі князі литовські, королі Польщі і Речі Посполитої), а також візантійські імператори. Окрім рецепійованих візантійських церковно-правових норм, виявлено випадки прямої дії імператорських актів. Позаяк усі новели із церковних питань видавалися на ім’я Константинопольського патріарха, юрисдикція якого поширювалася на всі християнські народи світу, то норми Юстиніанового законодавства діяли і в перших єпископіях, що розташовувалися в межах нинішніх українських територій. Відтак бачимо безпосередню дію візантійського законодавства на вітчизняних теренах. Удруге грамоти імператора І.Кантакузена з приводу ліквідації Галицької митрополії беззастережно були виконані у 1347р. Цей документ, безсумнівно, вказує на свою пріоритетність над вітчизняним державно-церковним законодавством.
10. Порівняння законодавства Руської держави із церковним правом Візантії виявило як подібність окремих норм, так і суттєві розбіжності між ними. Особлива схожість проявляється в нормах сімейно-шлюбного права, запозичених із візантійської правової традиції, проте церковні устави руських князів мали і певні відмінності: церковно-судова юрисдикція на Русі була ширшою, ніж у Візантії; законодавець прописав нові склади злочинів проти церкви, невідомі візантійському праву; священство та церковні люди Русі не підпадали під юрисдикцію держави, а могли постати виключно перед судом єпископів; норми церковних уставів, уставних та дарувальних грамот регулювали виключно державно-церковні відносини, а в догматичні питання християн князі не втручалися; Великий князь Київський не мав права самостійно, без згоди Константинополя, призначати чи усувати з посади митрополита, так само, як не мав повноважень змінювати загальнодержавний митрополичий устрій.
Відмінності виявлено і в суб’єктному складі державно-церковної правотворчості. Так, якщо у Візантійській імперії церковним законодавцем виступав виключно носій вищої державної влади імператор, то українські джерела церковного права державного походження створювалися і вищою державною владою, і місцевою.
11. Українські національні джерела церковного права державного походження мають свої особливості та відмінності, спричинені різноманітними чинниками, в тому числі: автономним статусом Київської митрополії, періодичним входженням українських земель під владу сусідніх держав, а також відображенням власних звичаїв у нормативно-правових актах, виданих державною владою. Такі відмінності особливо простежуються у джерелах церковного права Української гетьманської держави (Війська Запорозького). Вони полягають у законодавчому закріпленні права церковної самостійності шляхом соборної діяльності та запровадженні виборчого церковного права із залученням до останнього місцевого населення відповідної територіальної громади. Такі прояви церковної демократії кардинально відрізняли українську помісну церкву від вселенського православ’я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АзаревичД. История византийского права / Д.Азаревич. Ярославль : Типография Г.В.Фальк, 1876. Т.1. Ч.1. 118с.
2. АзаревичД. История византийського права / Д.Азаревич. Ярославль: Типография Г.В.Фалька, 1876. Т.1. Ч.2. 351с.
3. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. В 5т. Т.1. 13401506гг. Спб. : Типография ІІ отделения собственной Е. И. В. Канцелярии, 1846. 1506с.
4. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. В 5т. Т.2. 15061544гг. Спб. : Типография ІІ отделения собственной Е. И. В. Канцелярии, 1848. 405с.
5. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. В 5т. Т.3. 15441587гг. Спб. : Типография ІІ отделения собственной Е. И. В. Канцелярии, 1848. 317с.
6. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. В 5т. Т.4. 15881632гг. Спб. : Типография Эдуарда Праца, 1851. 582с.
7. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. В 15т. T.3. 16381657. Спб. : Типография П. А. Кулиша, 1861. 764с.
8. АльбовМ.П. Краткий курс лекций по церковному праву / М.П.Альбов. СПб. : Тип. В.С.Балашева, 1882. 260с.
9. АнтоновичВ.Б. Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні твори / В.Б.Антонович ; упоряд. О.Тодійчук, В.Ульяновський. К. : Либідь, 1995. 816с.
10. АржаковськийА. Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром: До постконфесійного християнства / А.Аржаковський ; перекл. з французької. 2-ге видання, виправлене і доповнене. Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2007. 183c.
11. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.1. Ч.1. Акты, относящиеся к истории православной церкви Юго-Западной России (14811596гг.). К. : Типография Т.Г.Корчак-Новицкаго, 1859. 555с.
12. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.1. Ч.2. Постановления дворянских провинциальных сеймов в Югозападной России. Киев : Университетская типография, 1861. 531с.
13. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.1. Ч.5. Акты о городах (14321798гг.). К. : Университетская типография, 1869. 638с.
14. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.5. Ч.1. Акты, относящиися к делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патриарху (16201694гг.). Киев : Губернская типография, 1872. 488с.
15. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.6. Ч.1. Акты о церковно религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (13221648гг.). Киев : Типография Т.Г.Корчак-Новицкаго, 1883. 939с.
16. Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. В 35т. Т.10. Ч.1. Акты, относящиеся к истории православной церкви в Галиции (14231417гг.) и извлеченные из львовских архивов. Киев : Типография Т.Г.Корчак-Новицкаго, 1904. 967с.
17. Архимандрит Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. Т.1. Введение в церковное законоведение и обозрение древних, канонических источников его / Архимандрит Иоанн. Спб. : Тип. Фишера, 1851. 531с.
18. АстапенкоП.Н. Нормативно правовые основы деятельности религиозных конфесий в римском праве постклассичечкого периода [Электронный ресурс] // Смоленский филиал Юридического института РФ [Сайт]. Режим доступа: http://kenoma.chat.ru/gnost/theod.htm.
19. АтаманенкоВ.Б. Маєткове забезпечення церкви на Волині в 2пол. XVI 1пол. XVIIст. [Елек. рес.] // Історична Волинь [Сайт]. Режим доступу : http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=545&Itemid=5.
20. БедновВ.А. Православная церковь в Польше и Литве. (По Volumina legum) / В.А.Беднов. Екатеринослав, 1908. Репринтное издание. Минск : «Лучи Софии», 2002. 511с.
21. БедьВ. Апостольська спадковість Української Православної Церкви в контексті 1150-річчя заснування Київської Митрополії [Електронний ресурс] // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Заснування Київської Митрополії та християнізаційні впливи на Русі-Україні за часів Великого князя київського Оскольда: 1150 років» [Сайт]. Режим доступу : http://www.kda.org.ua/zahody/1245-zvershyla-robotu-mizhnarodna-naukovo-praktychna-konferentsiia-zasnuvannia-kyivskoi-mytropolii-ta-khrystyianizatsiini-vplyvy-na-rusi-ukraini-za-chasiv-velykoho-kniazia-kyivskoho-oskolda-1150-rokiv.html.
22. БеляковаЕ.В. Церковный суд и проблемы церковной жизни / Е.В.Белякова. М. : Типография наука, 2004. 664с.
23. БеляковаЕ.В. Новеллы императора Юстиниана в русской письменной традиции (К истории рецепции римского права в России) : [монография] / Е.В.Белякова, Я.Н.Щапов. М. : ИРИ РАН, 2005. 59с.
24. БенеманскийМ. Закон градский. Значение его в Русском праве / М.Бенеманский. М. : Печатная Снегиревой, 1917. 476с.
25. БердниковИ.С. Государственное положение религии в Римско-византийской империи. Т.1. Государственное положение религии в Римской империи (до Константина в.) / И.С.Бердников. Казань : Типография императорского университета, 1881. 566с.
26. БердниковИ.С. Краткий курс церковного права / И.С.Бердников. Казань : Типография императорского университета, 1888. 294с.
27. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового Завета. Канонические / рус. пер. с парал. местами и словарем. М. : Российское Библейское общество, 2002. 1235с.
28. БлажейовськийД. Ієрархія Київської Церкви (8611996) / Д.Блажейовський. Львів : Каменяр, 1996. 5687с.
29. БойкоО.Д. Історія України : навчальний посібник / О.Д.Бойко. 3-тє вид. К. : Академвидав, 2008. 688с.
30. БолотовВ.Собрание церковно-исторических трудов. В 8т. Т.3: Лекции по истории древній церкви. История церкви в период до Константина Великого / В.В.Болотов ; [прим. А.И.Бриллиантова, Д.А.Лебедева, А.И.Сидорова]. Москва : Издательство «Мартис», 2001. 534с.
31. БолховитиновЕ. Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии : С присовокуплением различных граммат и выписок, объясняющих оное, а также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия / митрополит Е.Болховитов. К. : Типография Киевопечерской Лавры, 1825. 359с.
32. БолховитиновЕ. Прибавление к Описанию Киево-Софийского собора и Киевской иерархии содержащия разныя грамоты и выписки обясняющия епох // Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии : С присовокуплением различных граммат и выписок, объясняющих оное, а также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия. К. : Типография Киевопечерской Лавры, 1825. 272с. С. 159340.
33. БоровойД.Д. Каноническое (церковное) право как нормативная система социально-правового регулирования : дис. канд. юр. наук : 12.00.01 / Денис Дмитриевич Боровий. Ставрополь, 2004. 178с.
34. БрайчевськийМ.Ю. Утверждение християнства на Руси : монография / М.Ю.Брайчевський, АН УССР. Ин-т археологи ; пер. с укр., ред. М.В.Попович. Киев : Наукова Думка, 1989. 296с.
35. БриллиантовА.И. Император Константин Великий и Миланский эдикт 313 года / А.И.Бриллиантов. Петроград : Тип. Меркушева, 1916. 198с.
36. БриллиантовА.И. Лекции по истории древней Церкви / А.И.Бриллиантов. СПб. : Издательство Олега Абышко, 2007. 480с.
37. БрюсМ. Мецгер. Канон нового завета. Возникновение, развитие, значение / перевод с англ. Д.Гзгзян, научн. ред. А.Десницкий, ред. Н.Трауберг. М. : ББИ св. Апостола Андрея, 1998. 331с.
38. БулгаковМ. История русской церкви. В 12т. Т.1. История Русской Церкви в период совершенной зависимости её от Константинопольского патриархата (9881240) / Макарий, епископ Харьковский [2-е испр. изд]. СПб. : Тип. Ю.А.Бокрама, 1868. 286с.
39. БулгаковМ. История Русской Церкви. В 9т. Т.3 История Русской Церкви в период постепенного перехода ее к самостоятельности (12401589). Отдел первуй : Состояние Русской Церкви от митрополита КириллаII до митрополита Святого Ионы, или Период монгольский (12401448) / Митрополит Макарий (Булгаков). Спб. : Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. 89с.
40. БулгаковМ. История Христианства в России до равноапостольнаго князя Владимира, как введение в историю русской церкви / архимандрит Макарий. СПб. : Типография Военно-учебных завиденій, 1846. 421с.
41. ВарьясМ.Ю. Краткий курс церковного права : [учеб. пособие] / М.Ю.Варьяс. М. : Пресс, 2001. 128с.
42. Вимоги Запорозького Війська, передані Яну Казимиру 7(17)серпня 1649року з табору під Зборовим / ред. В.Смолій, упор. І.Крип’якевич, І.Бутич // Універсали Богдана Хмельницького 16481657 [Текст] / НАН України ; Інститут історії України. К. : Альтернативи, 1998. 383с.
43. ВишневскийА.А. Каноническое право. Древняя Церковь и Западная традиция / А.А.Вишневский. М. : Институт философии, теологии и Святого Фомы, 2006. 276с.
44. Владимирский-БудановМ. Христоматия по истории русскаго права / М.Владимирский-Буданов. К. : Издание книгопродавца Н.Я.Оглоблина, Крещатик,№33, 1899. 265с.
45. ВласовськийІ. Нарис історії Української Православної Церкви. В 4т. Т.1. / І.Власовський [репринтне видання УПЦ КП]. К. : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 1998. 296с.
46. ВовкО.Й. Жалувана грамота короля КазимираIV 1457 року перший загально-земський законодавчий збірник Литовсько-Руської держави / О.Й.Вовк // Бюлетень Міністерства юстиції України. Київ, 2009. № 8 (94). С.7180.
47. ВолощенкоО.М. Канонічне право як окрема система права / О.М.Волощенко // Часопис Київського університету права. Український науково-теоретичний часопис. К. : Київський університет НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. №2. С.5256.
48. ВоробьёваН.Н. Проблема отношений христианской церкви и государства в Римской империи IIV вв. в освещении отечественной историографии второй половины ХIХ начала ХХ в. : [учебное пособие] / Н.Н.Воробьёва. Омск : Изд-во ОмГУ, 2005. 216с.
49. ВостоковА. Описание русских и словенских рукописей Румянцевского музеума / А.Востоков. Спб. : Типография Императорской академии наук, 1842. 902с.
50. Гадяцький трактат [Текст] / переклад з польської мови В.Шевчук // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка. Львів : Видавництво наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові, 1909. Т.89. С.8290.
51. ГайденкоП.И. Обзор письменных источников по истории русской церкви и церковно-государственных отношениях в до монгольской Руси. Т.1. Ч.1. / П.И.Гайденко, Т.Ю.Фомина. Казань : Набережныя Челны, 2008. 228с.
52. ГидуляновП.В. Восточные Патриархии в период четырех первых Вселенских Соборов