РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ 20-30-х рр. ХХ ст. НА ЗАКАРПАТТІ (ПРОБЛЕМАТИКА ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ПОШУКИ)

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КОЗАК
Марія Юріївна

УДК 821. 161. 2-1(477-87)

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ 20-30-х рр. ХХ ст. НА ЗАКАРПАТТІ

(ПРОБЛЕМАТИКА ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ПОШУКИ)

Спеціальність 10. 01.01. українська література

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ 2002

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Козак Марія Юріївна

УДК 821.161.2-1(477.87)

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ 20-30-х рр. ХХ ст. НА ЗАКАРПАТТІ
(ПРОБЛЕМАТИКА ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ПОШУКИ)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Голомб Лідія Григорівна,

доктор філологічних наук,

професор

Ужгород 2002

Зміст

Вступ
Розділ І. Біля витоків ідейно-художнього оновлення закарпатоукраїнської поезії 20-30-х років ХХ ст.. .
1.1. Основні тенденції літературного руху 20-30-х років на Закарпатті
1.2. Романтичний напрям у поезії краю. Лірика В.Ґренджі-Донського.
1.3. Імпресіоністична стильова течія. Ю.Боршош-Кум’ятський як поет-імпресіоніст.
Розділ ІІ. Символізм на закарпатоукраїнському ґрунті...
2.1. Зореслав як представник філософсько-релігійної течії................
2.2. Символізм у ліриці Ф.Потушняка..
Розділ ІІІ. Закарпатці серед поетів празької школи (неоромантичні та неокласицистичні тенденції).
3.1. Поезія І.Колоса.
3.2. І.Ірлявський як поет-неоромантик..
Висновки..
Література.

ВСТУП

Поезія Закарпаття 20-30-х років одна з найцікавіших і разом з тим найменш досліджених сторінок літератури краю. Завдання сучасних дослідників простежити генезис, культурні та суспільно-політичні умови формування нової української літератури Закарпаття, оскільки кожне художнє явище, яке б яскраве й неповторне воно не було, по-справжньому пізнається тільки в загальному контексті літературного й культурного розвитку на тлі епохи” [100,3].
Українська література Закарпаття розвивалася у складних соціально-економічних та культурних умовах. Перебуваючи під владою Угорщини, ця найзахідніша гілка українського народу зазнавала денаціоналізації: в школах насаджувалася угорська мова, переважна більшість інтелігенції, яка за своєю суттю покликана зберігати духовні основи нації, пішла на службу до угорського режиму.
Тільки під впливом весни народів” 1848 р. спостерігається деяке пожвавлення національно-культурного життя Закарпаття. О.Духнович своєю творчістю пробудив патріотичні сили краю до праці, підкреслив національну самобутність русинів-українців. Його поетична декларація Я русин був, єсьм і буду...”, за словами В. Бирчака, це те рішуче слово, яке прорекла зранена Підк[арпатська] Русь за ціле століття...” [24,98].
Слідом за Духновичем у літературу Закарпаття прийшли будителі” О.Павлович, А.Кралицький, О.Гомичков, І.Сільвай, Є.Фенцик, які сповідували москвофільство, були далекі від народної мови, писали свої твори так званим язичієм” мішаниною російської й церковнослов’янської мов. І.Франко дав влучну характеристику літературній діяльності цих письменників, котра вказує наглядно, як люде не злі і не глупі, відбившись від живої народної мови, фатально відбиваються і від живого змісту в літературі і попадають у таку мертвечину, від якої на десять миль віє гробовим холодом” [272,200].
Москвофільська орієнтація закарпатських письменників середини ХІХ ст. призвела до занепаду громадсько-культурного життя: навіть у середовищі москвофілів чути було нарікання, що народ не розуміє, не читає їхніх творів, не передплачує газет і журналів. Слушно відзначає О.Мишанич, що на кінець ХІХ початок ХХ ст., коли ідеологія москвофільства пережила себе, літературне життя на Закарпатті майже повністю завмерло. Імпульсом до його подальшого розвитку стало звернення до народного життя, до народної мови, орієнтація на українську літературу” [163,29].
Письменство Закарпаття, хоч і з певним запізненням, повторює модель розвитку інших українських регіонів: Наддніпрянщини, Галичини, Буковини. На початку ХХ ст. посилюється зацікавлення скарбами народної творчості. Письменниками переходового” типу від будительських” традицій до нової модерної літератури стають Т.Злоцький, Ю.Жаткович, Г.Стрипський, С.Білак, І.Легеза та ін. М.Лелекач вказував, що ці поети не знали досконало народної мови, не вжилися ще в народну творчість. Але заслуга їх якраз у тому, що вони свою увагу звернули на народну словесність, на ту керницю, котра давала і дає найбільші імпульси і в світовій поезії, наслідуючи народну поезію” [141,256].
До літератури середини ХІХ поч. ХХ ст. учені підходили з різними критеріями оцінок. Дослідники москвофільського напрямку П.Федор, О.Попов, Є.Сабов, Є.Недзельський, Г.Геровський ставили її дуже високо, вважали частиною російської літератури. У працях дослідників-москвофілів, пише Л.Голомб, простежуються два неспівмірні підходи: з одного боку, прагнення дати оцінку здобутків того чи іншого письменника, визначити особливості його поетики, стилю, а з другого будь-що-будь знайти для нього місце в схемі російського” письменства на Закарпатті. Звідси і штучні аналогії, натяжки, непереконливі спроби видати бажане за дійсне” [58,33].
І.Франко, В.Гнатюк, В.Бирчак, М.Лелекач, С.Довгаль, С.Гординський, А.Гарасевич справедливо вважали літературу, писану язичієм, консервативною, відсталою, далекою від духовних запитів народу. С.Довгаль, характеризуючи творчість О.Духновича та О.Павловича, підкреслював: Народна словесність, що постала цілі століття тому назад, була без порівняння вищої літературно-естетичної вартості, чим твори тодішніх поетів” [81,197].
Великі позитивні зрушення в громадсько-культурному житті Закарпаття відбулися в 1919 році, коли, за Сен-Жерменською мирною угодою, воно увійшло до складу Чехословаччини. У зв’язку з історичними змінами відбувалися зміни і в культурному житті краю. Створюються більш сприятливі умови для розвитку всіх ділянок культури: літератури, театру, книговидавництва, преси. У 1920 р. було засноване товариство Просвіта”, з’являються нові періодичні видання, відкриваються школи, гімназії з українською мовою навчання. В.Гнатюк так оцінював громадсько-культурне життя на Закарпатті початку 20-х років: Як фенікс із попелу почали повставати всякі товариства від гуманітарних до політичних, потворилися школи, появилися політичні партії з партійною пресою, зродилися промислові підприємства, торговельні, банкові, заснувався музей, театр і Просвіта”... Малий відломок українського народу відроджується на наших очах...” [52, 86-87].
В утвердження українського напряму в усіх ділянках культурного життя Закарпаття значний внесок зробили такі відомі діячі, як А.Волошин, М.Бращайко, Ю.Бращайко, В.Ґренджа-Донський, А.Штефан, С.Клочурак, Ю.Химинець.
Для поезії Закарпаття 20-х років характерне яскраве романтичне світовідчуття. Літературний процес краю цього часу дуже цікавий своїми стильовими тенденціями, проблематикою. За спостереженням одного з дослідників, підкарпатська поезія по світовій війні зачинає романтизмом, потім об’являються і нові течії спроба приблизити нашу поезію уровню других народів (новоромантизму), а потім зворот на одній стороні до націоналістичної, а на другій стороні до соціальної теми...” [229,156].
Література українського напряму розвивалася у протистоянні з москвофільським, який підтримували певні кола російських емігрантів та місцевої зрусифікованої інтелігенції. У зв’язку з цим розмежуванням крайової літератури на дві ми користуємося терміном закарпатоукраїнська література”, який був загальновживаним у 20-30-х роках.
В.Бирчак у книзі Літературні стремління Підкарпатської Руси” (1937), порівнюючи письменників української та російської орієнтації, приходить до висновку, що різниця між ними є щодо тону, настрою. Українське повне віри, пробоєве, войовниче, русске пасивне, прибите”. Дослідник переконаний, що українське письменство станеться й на Підкарпатській Руси одиноким висловом народного життя, як це сталося й на інших територіях, заселених українським народом” [24,186].
Досить ґрунтовний огляд літературної продукції Закарпаття від найдавніших часів зробив М.Лелекач у статті Ідейний розвій підкарпатської літератури”(1934). Автор ставить питання про гостру потребу синтетичної праці про літературу краю, простежує основні лінії її розвитку, наголошує, що по обидва боки Карпат живе один і той же народ: Всі прояви духового життя в Галичині мають відгук і на Підкарпаттю. Підкарпатські українці не творили нічого, що не було б аналогічного в Галичині” [139,61]. Розглядаючи ідейні витоки традицій українського та москвофільського напрямів літератури Закарпаття, М.Лелекач підкреслює: Література москвофільська не є нашою. Вона є виявом начитаности російських поетів, змагання писати по-панськи” [...], поети жиють тим, що дають їм московські письменники ХІХ в. та московські поети-емігранти. З духової скарбниці не сміють черпати, бо це розходилося б з їх московською ідеологією, з другої сторони, московського життя не знають, ані не розуміють. Не мають контакту ані з московським, ані з українським життям” [139,67]. Український напрям, за твердженням М.Лелекача, бере свій початок з народного життя, народної пісні, орієнтується на українську літературу.
Подібні думки висловлює і С.Гординський в огляді Сучасна закарпатська поезія” (1939). Критик відзначає тісний зв’язок літератури з розвитком мови, показує цілий ряд обставин національних, соціально-економічних, політичних, що мали вплив на розвиток літературної продукції краю, оскільки існує тісна умовна залежність усієї духової творчости від її підґрунтя, з якого вона виростає, як квітка з своїми корінцями [...] Тим-то щодо закарпатської поезії, яка щойно встигла розвинутися, самого формально-естетичного підходу, з яким ми передусім приступаємо до літературної оцінки твору, не досить. Саме на прикладі закарпатської літератури можемо перевірити погляд, що мистецтво віддзеркалює життя”. На літературу Закарпаття треба дивитися більше як на документ (виділ. автора. М.К.) часу, ніж як на твори чисто літературні" [61, 23].
У статтях про літературу Закарпаття 20-30-х років, що з’являлися на сторінках періодичних видань, жваво обговорювались напрями її розвитку, окреслювались ідейно-стильові пошуки закарпатських поетів, шляхи їх входження в загальноукраїнський літературний процес. Глибокому осмисленню цих тенденцій присвячені статті Є.Маланюка [152; 153; 154; 155], С.Гординського [59; 60; 61], А.Гарасевича [45; 46], Є.Пеленського [211; 212], Подолянина [219], О.Грицая [70].
У контексті поезії празької школи аналізує творчість закарпатських авторів М.Мухин (Читач) [288].
Тож цілком правомірним буде висновок про антинауковість концепції літературознавців радянського періоду, яка початок розвитку української літератури Закарпаття виводила з 1945 року, вважаючи, що до цього часу тут не було створено нічого вартого уваги. Ми погоджуємося з думкою О.Мишанича, що процес формування української моделі культури і літератури Закарпаття завершився в 20-30-х рр. ХХ ст.” [163, 67]. Інша справа, що органічний процес літературного розквіту було штучно перервано після приходу радянської влади. Творчість В.Ґренджі-Донського, Ю.Боршоша-Кум’ятського фальсифікувалася, вони довгий час не мали змоги друкуватися, поетичний доробок Зореслава, І.Колоса, Ф.Потушняка, І.Ірлявського, Ф.Могіша був повністю вилучений з літератури, а самих авторів звинувачували в буржуазному націоналізмі. Повернення творчості цих митців слова в історію української літератури справа першорядної ваги.
Після ідеологічних заборон в Україні дослідження закарпатоукраїнської поезії продовжувалося в діаспорі.
Цінні спостереження знаходимо у книзі Яра Славутича Модерна українська поезія”, у якій окремий розділ присвячено розгляду лірики поетів-закарпатців [ 249].
Важливий матеріал для осмислення тенденцій розвитку поезії Закарпаття 20-30-х років містять статті літературознавців із діаспори, що висвітлюють головні етапи творчого шляху В.Ґренджі-Донського [27; 158; 171; 238; 248], Ю.Боршоша-Кум’ятського [172], Зореслава [126], І.Ірлявського [11; 135].
У 60-х роках в Україні з’явилося ряд монографічних досліджень Ю.Балеги [12; 15], В.Попа [223] про літературу Закарпаття, але, написані за ідеологічними приписами тоталітарного суспільства, вони на сьогодні застаріли.
Кінець 80-х поч. 90-х рр. становить новий етап у переоцінці й осмисленні літературного процесу 20-30-х років. Після здобуття Україною незалежності в літературу повернуто творчість Зореслава, Ф.Потушняка, І.Колоса, І.Ірлявського, Ф.Могіша, М.Рішка, з’явилися нові оцінки поезії В.Ґренджі-Донського, Ю.Боршоша-Кум’ятського.
На особливу увагу заслуговують праці О.Мишанича [162; 163; 164; 165; 166], в яких досліджується загальноукраїнський контекст літератури Закарпаття, даються літературні портрети окремих поетів. Цікаві думки про тенденції розвитку поезії Закарпаття 20-30-х років містяться у статтях М.Неврлого[185; 186;], Ю.Балеги [13], Н.Ференц [268; 269; 270], Л.Баботи [10]. Доробок Ф.Потушняка як поета-символіста досліджено в працях Л.Голомб [54; 55; 56; 57].
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю створення цілісної картини розвитку закарпатоукраїнської лірики 20-30-х років, здійснення системного аналізу її жанрово-стильових пошуків, визначення місця ліричної поезії краю в загальноукраїнському літературному процесі.
Наукова новизна. У дисертації зроблено першу спробу аналізу закарпатоукраїнської лірики означеного періоду під кутом зору її жанрово-стильових тенденцій. Виділивши головні течії в літературі краю, конкретизуємо характеристику їх шляхом аналізу поезій В.Ґренджі-Донського, Ю.Боршоша-Кум’ятського, Зореслава, Ф.Потушняка, І.Колоса та І.Ірлявського. Вводимо в науковий обіг маловідомі матеріали, які до цього часу не були предметом уваги дослідників.
Джерельну базу складає лірика поетів Закарпаття 20-30-х років, літературно-критичні статті, публіцистичні праці, листи, дослідження літературознавців України й діаспори, що зберігаються у Державному архіві Львівської області та Центральному державному архіві України у Львові. Для дослідження літературного процесу Закарпаття 20-30-х років дисертанткою опрацьовані закарпатські, галицькі та буковинські газети і журнали того часу (Наш рідний край”, Пчілка”, Українське слово”, ”Наша Земля”, Свобода”, Нова Свобода”, Пробоєм”, Наступ”, Напередодні”, Самостійна думка”, Назустріч”, Обрії”, Дажбог”, Дзвони”, Український прапор”, Український тиждень”, Вісник”).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексного наукового дослідження Розвиток української літератури західного регіону та української діаспори в загальнонаціональному і світовому контексті”, над якою працює кафедра української літератури Ужгородського національного університету.
Метою роботи є дослідження жанрово-стильових тенденцій української лірики Закарпаття 20-30-х років в загальноукраїнському літературному процесі.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати суспільно-культурні передумови розвитку поезії Закарпаття 20-30-х років;
висвітлити роль поетів-емігрантів у національно-культурному відродженні краю;
проаналізувати лірику поетів-закарпатців під кутом зору стильових тенденцій: романтизму, імпресіонізму, символізму, неоромантизму, неокласицизму;
простежити проблематику та жанрову своєрідність творів аналізованого періоду;
визначити роль і місце поезії краю в загальноукраїнському літературному процесі 20-30-х років;
осмислити європейські” зацікавлення митців;
розглянути роль празької школи в тематичному й стильовому оновленні поезії Закарпаття 20-30-х років;
з’ясувати міфопоетичні аспекти моделі художнього світу поетів-закарпатців у контексті доби.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали дослідження вітчизняних та зарубіжних учених з проблеми жанру та стилю (Л.Андрєєв, М.Бондар, М.Гіршман, Ю.Кузнецов, Н.Левчик, Д.Наливайко, Г.Поспєлов, О.Соколов, Р.Співак, Л.Тимофєєв); поетики (М.Бахтін, Й.Гейзінга, Л.Гінзбург, Н.Костенко, К.Леві-Строс, О.Потебня, Я.Поліщук, Т.Сільман, В.Топоров, І.Франко) та літературного процесу 20-30-х років ХХ століття (М.Ільницький, Ю.Ковалів, М.Неврлий, Т.Салига, Ю.Шерех).
Основними методами дослідження є історико-генетичний, естетико-функціональний, типологічний та міфопоетичний.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в розширенні знань про поезію Закарпаття 20-30-х років у загальноукраїнському контексті. Результати роботи можуть бути використані при написанні праць з історії української літератури, читанні історико-літературних курсів, спецкурсів та спецсемінарів, укладанні антології західноукраїнської поезії, а також при написанні дипломних і курсових робіт з історії української літератури та підготовці вчителів-філологів до уроків з літератури рідного краю.
Апробація роботи. Повний текст дисертації обговорено на засіданнях кафедри української літератури Ужгородського національного університету та кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. За темою роботи виголошено доповіді та повідомлення на щорічних наукових конференціях Ужгородського національного університету (1996-2001); Всеукраїнських наукових конференціях: Поетика художнього тексту” (Херсон, 1996), В.Пачовський у контексті історії та культури України (до 120-річчя з дня народження письменника”) (Ужгород, 1998); Міжнародних: присвяченій 75-річчю заснування на Закарпатті товариства Просвіта” (Ужгород, 1996), Іван Котляревський і світова культура” з нагоди 200-річчя Енеїди” (Полтава, 1998), Біблія і світова культура” (Чернівці, 1999), Карпатська Україна: Національне відродження. Політичний розвиток. Персоналії”, присвяченій 60-річчю Карпатської України (Ужгород, 1999), Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001).
Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 10 статтях.
Структуру дисертації визначили мета й завдання дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 185 сторінок, без урахування бібліографії 162с. Список використаної літератури становить 307 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Настрої національного відродження, державницькі процеси 20-30-х років, звернення до народної мови, культури інспірували появу на Закарпатті цілої плеяди молодих поетів, котрі своєю творчістю піднесли лірику краю до загальноукраїнського рівня. Національне відродження розпочалося з поезії, оскільки вона найбільш органічно пов’язана з народною творчістю.
Важливим фактором, що суттєво вплинув на розвиток ліричної поезії краю, була творчість поетів-емігрантів В.Пачовського, С.Черкасенка, Марійки Підгірянки, які після поразки національної революції опинилися на Закарпатті. Їх твори були зразком вишуканої техніки, чистоти мови, захоплювали багатством мотивів.
У 20-х роках на Закарпатті панівне місце посів фольклорний романтизм, характерною особливістю поезії краю 30-х років стало те, що в її художньому просторі з’явилися різні стильові тенденції. Прагнення до повноти” літературного процесу дало поштовх мистецьким явищам, котрі, на відміну від попереднього періоду, складалися не століттями і навіть не десятиліттями, а в дуже стислий термін.
Першим поетом, чия лірика органічно виросла із стихії народної творчості, був В.Ґренджа-Донський. Його збірки Квіти з терньом” та Золоті ключі”, написані народною українською мовою, мали етапне значення для розвитку поезії Закарпаття. За своїми образно-стильовими ознаками лірика В.Ґренджі-Донського сягає доби українського романтизму початку ХІХ ст. У віршах виразно романтичного забарвлення конфлікт між минулою славою і сучасним буденним життям набуває в поета локального забарвлення: степовий топос змінюється на гірський. Романтизм В.Ґренджі-Донського має яскраве патріотичне спрямування.
У творчості поета приваблює передусім глибинне підґрунтя народної пісні, міфологічна образність, відображення в ній історичного минулого. Поетичний світ митця побудований на переказах, легендах, мотивах закарпатського фольклору.
Орієнтація на фольклорну поетику є типологічною рисою українського романтизму. Зв’язок В.Ґренджі-Донського з народною творчістю виявляється у щедрому використанні традиційної народнопісенної символіки, усталених епітетів, демінутивів, у звертанні до об’єктів природи, застосуванні принципу троїстості, прийомів музичності. У поетичній системі митця значне місце займають екстенсивні форми засвоєння фольклору стилізація та запозичення.
Романтичне світовідчуття В.Ґренджі-Донського сприяло органічному засвоєнню жанрових модифікацій пісні, думи, балади, елегії, романсу. Авторські визначення жанру вказують на свідому працю поета в напрямку розбудови своєї жанрової системи.
В.Ґренджа-Донський належить до того типу авторів, котрі вже на початку творчості окреслюють горизонти свого поетичного світу, а далі йдуть шляхом його поглиблення. У поезії митця простежується рух від романтичного світовідчуття до реалістичного зображення. Це не означає, що еволюцію його лірики можна звести до схеми від романтизму до реалізму: романтичний та реалістичний тип творчості співіснували в нього у гармонійній єдності. Романтизм як домінантна стильова ознака лірики В.Ґренджі-Донського збагачувався елементами неоромантичної поетики, асоціативними прийомами, реалістичними образами. Таке поєднання становило важливу прикмету поетичного хисту митця.
Із початком 30-х років у ліриці Закарпаття на зміну романтичному стилю приходять модерні течії. Поети-закарпатці творчо засвоюють новітні мистецькі надбання літератури: імпресіонізм, символізм, неокласицизм, неоромантизм.
Імпресіонізм як потужна стильова тенденція виявився у поетичній моделі світу Ю.Боршоша-Кум’ятського. Еволюція митця йшла від романтичного світовідчуття до засад імпресіоністичної поетики. У середині 30-х років він досяг вершин майстерності в імпресіоністичному письмі, що виявилося на стильовому, синтаксичному та образному рівнях. Лірика Ю.Боршоша-Кум’ятського синтезувала елементи інших видів мистецтва: музики, живопису. Уважність до деталі, миттєвого настрою, органічне поєднання об’єктивного та суб’єктивного, прагнення до розширення палітри кольорових” тропів, що виявляють багатство відтінків, вказують на імпресіоністичне світобачення митця.
Тема Гуцульщини, міцно вписана в контекст української літератури Ю.Федьковичем, Марком Черемшиною, М.Коцюбинським, О.Кобилянською, Г.Хоткевичем, О.Олесем, знайшла свій яскравий вияв і у творчості поета-закарпатця. Пантеїстичні язичницькі вірування, міфологічні уявлення, одухотворена природа були джерелом поетичних інспірацій Ю.Боршоша-Кум’ятського.
Головним жанром лірики поета стали імпресіоністичні настроєві замальовки з психологічним підтекстом. Характерною прикметою індивідуального стилю Ю.Боршоша-Кум’ятського є розгорнута метафоричність, ускладнена асоціативність, імпресіоністичне нюансування барв. Особливою яскравістю відзначаються в поета метафори на позначення образу сонця, вітру, вогню, що символізують зв’язок природних стихій, гостре відчуття минущості часу. Елементи імпресіоністичної поетики органічно входять у вірші національно-патріотичної проблематики, що споріднює Ю.Боршоша-Кум’ятського з пражанами”.
Ще одним продуктивним стилем у поезії Закарпаття 30-х років був символізм, представниками якого стали Зореслав та Ф.Потушняк.
Зореслав поет-символіст релігійно-філософського складу, творчість якого позначена рисами католицького модернізму. Світовідчуття митця формувалося під впливом тенденцій українського та західноєвропейського символізму з його вимогами зашифрованості тексту, відчуттям подвійності світу, полісемантичності образів.
Якщо в першій збірці Зі серцем у руках” Зореслав переважно звертається до старозаповітних сюжетів і мотивів, модернізує їх, переносячи на український ґрунт, і витворює індивідуально-авторську міфопоетичну картину світу, то вже в другій Сонце і блакить” відходить від канонізованих текстів, суґестуючи в ліричних творах молитовний настрій, екстатичне осягнення єдності з Богом. Зореслав захоплюється гармонійною всеєдиністю Творця світового універсуму і земної людини, яка збагнула смисл космічних законів. Ліричний герой немовби розчиняється в цьому ідеальному світі, заснованому на гармонії барв, звуків, вражень.
Характерна для світовідчування поета поглиблена увага до розв’язання онтологічних проблем світу виявляється у віршах філософського плану, в яких осмислюється образ часу, протистояння культур Заходу і Сходу, найновіші досягнення науки і техніки. Настроєва тональність поезій митця зумовлює домінування жанрів ліричної медитації, філософського роздуму.
Зореслав перший серед поетів Закарпаття пробував свої сили в мариністичних пейзажах, органічно вписуючись у загальноукраїнський літературний контекст 20-30-х років. В описах природи спостерігається звернення поета до імпресіоністичних прийомів, символістичної образності, яка виявляється в музичності, поєднанні таємничо-підсвідомого, містичного з реальним.
Національно-патріотична лірика Зореслава розвивалася в силовому полі празької школи. Для художнього осмислення долі України Зореслав осучаснює античні та біблійні сюжети. Висока емоційна напруга, урочистий лад віршів породжують домінування публіцистичних жанрів: заклику, маніфесту, інвективи, присвяти.
Яскравим представником символізму в 30-х роках на Закарпатті був і Ф.Потушняк. Доробок поета характеризується філософською заглибленістю, тонкою ліричною настроєвістю, суґестивністю. Пейзажні замальовки, ліричні мініатюри займають центральне місце у поетичному світі Ф.Потушняка. Найчастіше вірші митця побудовані за добовим циклом: ранок полудень північ з акцентацією на нічних пейзажах, які породжують потяг до містичного, таємного, ірреального, що відбувається в природі та в людській душі. Поетична фантазія закарпатського автора відзначається багатством асоціацій, слухових та музичних образів, синестезійних епітетів, оксюморонів, метафор. У доробку Ф.Потушняка поетика символізму ускладнюється прийомами сюрреалізму. Митець зазнав впливу філософських ідей А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, що глибоко відбилося на його поетичній творчості.
Захоплення фольклорними мотивами, народними віруваннями, міфологічними образами виявляє пантеїстичне світовідчуття поета, створює неповторну міфопоетичну картину його лірики.
Незважаючи на деяку зовнішню відстороненість, поезія Ф.Потушняка несе в собі закодований” відгук на проблеми сучасності.
Поряд із символізмом на Закарпатті в 30-ті роки були сильними стильові тенденції неокласицизму та неоромантизму, що стали домінантною ознакою, естетичною концепцією пражан”. Поезія І.Колоса та І.Ірлявського повністю вписується в контекст празької школи.
Неокласицистичні ознаки, що виявляються передусім у вишуканості й відточеності ліричного вислову, культивуванні канонічних форм, найповніше представлені в ліриці І.Колоса. Творче засвоєння поетом-закарпатцем класичних жанрів сонета, дистиха, октави та досвіду світової літератури вписується в загальну картину розвитку української поезії 20-30-х років, де найбільш знаковими постатями були неокласики та пражани”. Ліриці І.Колоса притаманна глибина, рівновага розуму та почуттів, схильність до рефлексій, самоаналізу. Його поезія найчастіше представлена жанром медитативно-описової лірики, іноді з соціальним підтекстом. Духовний світ автора розкривається за допомогою ключових образів вівса, днів, простору, часу, шляху, небосхилу, синьої далечі.
У віршах І.Колоса присутнє містичне відчуття родової приналежності, історичної пам’яті. Історіософська концепція України з її посиленою увагою до княжої доби, циклічним сприйняттям часу будується поетом за допомогою осучаснення міфу, що загалом характерно для літературного дискурсу празької школи. Міфогенну природу мають у пражан” образи князів, лицарів, воїнів-державників, конкістадорів, патроном яких є святий Юрій.
Неокласицизм, якому властива філософська заглибленість, рівновага, в поезії І.Колоса поєднується з естетикою чину, неоромантичними поривами до омріяної мети.
Талановитим поетом-неоромантиком був І.Ірлявський. Неоромантична ідея творчої активності людини, відчуття причетності до історичних подій у його віршах має визначальний характер, підкреслює високу громадянську місію поета бути голосом своєї Землі” (О.Лащенко).
Значний вплив на формування поетичної історіософії І.Ірлявського мали праці О.Ольжича, особливо концепція українського степу, містичної ролі землі. Архетип степу в поезіях І.Ірлявського постає як порубіжжя між Космосом і Хаосом, відбиває змагання українців протягом століть на грані цих двох стихій. Прийоми творення батальних картин у ліриці І.Ірлявського драматичні, органічно поєднують народну творчість із літературними традиціями празької школи. Світовідчування І.Ірлявського тісно пов’язане з селом, селянською психікою, відбиває ментальність української нації. Образи-символи воїна-орача, дороги, кроків, днів, ниви, простору, степу, землі, шляху в творчості поета огортаються національними реаліями.

За своїми генологічними ознаками у доробку І.Ірлявського виділяється лірична поема Вересень”, яка включає в себе такі жанрові модифікації, як пейзажні замальовки, реалістичні описи селянських буднів, вкраплення жанру молитви, вірша-портрета, вірша-заповіту. Всі частини поеми поєднує елегійний, задушевний настрій, що поглиблює її ліризм. Складна просторово-часова модель твору, в якій найважливіше місце займають спогади дитинства, мрії про майбутнє у поєднанні з ритуалами селянського життя, дає змогу побачити ліричного героя у всій його біографічності”.
Неоромантизм, якому притаманне піднесення над буденним, патетика, стихійний ліризм, переплетення мрії з дійсністю, знайшов яскравий вияв у ліриці І.Ірлявського.
Загальні настрої національного піднесення, мрії про соборну українську державу виявляли схильність поетів-закарпатців до публіцистичних жанрів: поетичного заклику, маніфесту, присвяти, послання. Тільки Ф.Потушняк у своїй творчості звертався до громадянської проблематики не прямо, а опосередковано, відгукуючись на важливі проблеми сучасності через настроєво-суґестивні малюнки.
20-30-ті роки в закарпатоукраїнській ліриці виявилися найбільш продуктивними в плані формування жанрово-стильових тенденцій. Поезія Закарпаття за міжвоєнне двадцятиліття пройшла еволюцію від фольклорного романтизму до найновіших модерних течій: імпресіонізму, символізму, неоромантизму та неокласицизму. Засвоївши досягнення українського й світового письменства, лірика Закарпаття вписала свою неповторну сторінку в український літературний процес, без знання якої не можна мати повного уявлення про вітчизняну поезію досліджуваного періоду.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аверинцев С. Древнееврейская литература // История всемирной литературы: В 9-ти томах. М: Наука, 1983. Т.1. 583 с.
2. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К., 1994. 160 с.
3. Альманах письменників Підкарпатської Русі Трембіта”. Ужгород, 1926. 100 с.
4. Альманах підкарпатських українських письменників. Під редакцією Андрія Ворона і Миколи Храпка. Севлюш, 1936. 184 с.
5. Андреев Л. Импрессионизм. М: Изд-во МГУ, 1980. 250 с.
6. Антологія сучасної поезії // Ред. і вступна стаття Є.-Ю Пеленського. Львів, 1936. 128 с.
7. Антофійчук В. Закономірності переосмислення сюжетів та образів Нового Завіту в українській літературі ХХ століття // Біблія і культура: Збірник наукових статей. Вип.1. Чернівці: Рута, 2000. С.26-33.
8. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем: Дис. докт. філол. наук. К., 1999. 401с.
9. Бабій О. Василь Ґренджа-Донський Квіти з терном”. Поезії. Ужгород, 1923 // ЛНВ. 1923. Кн.VII. С.277-278.
10. Бабота Л. Зореслав і католицький модернізм // Дукля. 1999. №5-6. С.38-43.
11. Бажанський М. Поет суворих строф і радісних ідилій // Моя Карпатська Україна. КиївНью-Йорк: Світовид, 1995. С.102-106.
12. Балега Ю. Література Закарпаття двадцятих-тридцятих років ХХ століття. К.: Рад. письменник, 1962. 246 с.
13. Балега Ю. Становлення нової української літератури на Закарпатті (20-і початок 40-х років ХХ ст.) // Українські Карпати: Матеріали міжнародної наукової конференції Українські Карпати: етнос, історія, культура”. Ужгород: Карпати, 1993. С.42-48.
14. Балега Ю. Творчість Ю.Боршоша-Кум’ятського // Червона калина. Ужгород: Карпати, 1980. С.3-14.
15. Балега Ю. Художні відкриття чи правда факту? Ужгород: Карпати, 1969. 220 с.
16. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 502 с.
17. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 543с.
18. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424с.
19. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії. Автореф дис... канд. філол. наук. К., 1993. 17 с.
20. Бирчак В. [В.Б.] Ф.Вільшицький Далекі вогні” // Українське слово 1934. 11 жовтня. С.4.
21. Бирчак В. Альманах підкарпатських українських письменників під редакцією А. Ворона і М. Храпка, 1936 // Українське слово. 1936. 17 вересня. С.3.
22. Бирчак В. Зореславова Казка” // Українське слово. 1936. 14 травня. С.2.
23. Бирчак В. Іван Колос. Молоді мої дні // Українське слово. 1938. 9 квітня. С.3.
24. Бирчак В. Літературні стремління Підкарпатської Руси. Ужгород: Карпати, 1993. 200 с.
25. Бирчак В. Ще про Альманах // Українське слово. 1936. 15 жовтня. С.3.
26. Бирчак В. Ю. Боршош-Кум’ятський Країна див” // Українське слово. 1934. 10 травня. С.2-3.
27. Бісс Є. Тернові квіти полонин” // Твори Василя Ґренджі-Донського. Вашингтон: Видання Карпатського Союзу, 1990. Т. ХІ. С. 254-255.
28. Бойчук Б., Рубчак Б. Зореслав // Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході. Сучасність, 1969. С.338.
29. Бондар М. Поезія // Історія української літератури ХІХ ст. У 3-х книгах./ За ред. М.Яценка. К.: Либідь, 1997. Кн.3. С.161-205.
30. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи: Система жанрів. К.: Наукова думка, 1986. 327 с.
31. Боршош-Кум’ятський Ю. В Карпатах світає. Прага: Пробоєм, 1935. 30 с.
32. Боршош-Кум’ятський Ю. З мого краю. Ужгород, 1929. 79с.
33. Боршош-Кум’ятський Ю. З наказу роду. Севлюш, 1938. 60с.
34. Боршош-Кум’ятський Ю. Кров кличе. Прага: Пробоєм, 1938. 63с.
35. Боршош-Кум’ятський Ю. Червона калина. Ужгород: Карпати, 1980. 224 с.
36. Боршош-Кум’ятський Ю. Ще раз про нашу літературу // Українське слово. 1934. 1 березня. С.3.
37. Ботто Ян. Відгомін української думки // Досвітні ватри. Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1981. 560 с.
38. Буряк О. У дно, у суть, у корінь речі” (Художньо-філософська концепція людини в поезії Б.-І.Антонича) // Слово і час. 2000. №11. С.44-47.
39. Веселовский А. Собрание сочинений: В 2-х т. Т.1. Спб., 1913. 622с.
40. Вільшицький Ф. [Потушняк] Далекі вогні. Іршава: Моріц Гланц, 1934. 24 с.
41. Волкова Т. Проблема жанра в лирике. Львов: Свит, 1991. 186с.
42. Волошин А. К читателям! // Ґренджа-Донський В. Золоті ключі. Ужгород: Вікторія, 1923. С.3-4.
43. Вороний М. Драма живих символів // Вороний М. Твори. К.: Дніпро, 1989. С.405-411.
44. Габор В. Конкістадор, гордий та суворий (Поет празької школи” Іван Колос та літературний процес на Закарпатті 1920-30 років) // Визвольний шлях. К., 1999. Кн.7. С.789-803.
45. Гарасевич А. Молоде Закарпаття // Напередодні. 1938. Ч. 5. С. 4.
46. Гарасевич А. Молодий закарпатський Парнас. Зореслав // Напередодні. 1938. Ч.7. С.3.
47. Гафинець С. Українська література // Українська література й культура. Прага: Пробоєм, 1942. С.5-38.
48. Гейзінга Й. Homo Ludens / Пер. з англ. О.Мокровольського. К.: Основи, 1994. 250 с.
49. Гинзбург Л. О лирике. Л.: Сов. писатель, 1974. 408 с.
50. Гиршман М. Жанр, метод и стиль как необходимые характеристики целостности художественного произведения // Проблемы литературных жанров: Материалы ІІ научн. межвуз. конференции. Томск, 1979. С.134-162.
51. Гнатишак М. Зореслав // Дзвони. 1936. №4. С.163-164.
52. Гнатюк В. Літературні стремління Подкарпатської Руси // ЛНВ. 1922. №5. С.86-88.
53. Голомб Л. Василь Пачовський. Закарпатські сторінки життя і творчості поета. Шкільна серія. Випуск 6. Ужгород: Ґражда-Карпати, 1999. 146 с.
54. Голомб Л. Джерела ліричного міфосвіту Федора Потушняка // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2000. Вип.2. С.289-293.
55. Голомб Л. Збірки лірики Ф.Потушняка 30-х років та їх роль у оновленні закарпатоукраїнської поезії // Науковий збірник Товариства Просвіта” в Ужгороді. Ужгород: Два кольори, 2000. С.186-189.
56. Голомб Л. Поетична творчість Федора Потушняка. Ужгород: Ґражда, 2001. 98 с.
57. Голомб Л. У таємничому дивосвіті слова. Лірика Федора Потушняка // Хвилини вічності: Лірика. Ужгород: Ґражда-Карпати, 2000. С.3-98.
58. Голомб Л. Літературознавство і критика на Закарпатті ХІХ та перших десятиліть ХХ століття // Дукля. 1998. №2. С.32-39.
59. Гординський С. З нових віршів. Зореслав: Сонце й блакить // Назустріч. 1936. Ч.9. С.3-4.
60. Гординський С. Література Закарпаття // Назустріч. 1936. Ч.13. С.4.
61. Гординський С. Сучасна закарпатська поезія // Сьогочасне й минуле.- 1939.- №2. С. 23-32.
62. Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність. 1994. №9. С.77-95.
63. Грабович Г. Функції жанру і стилю у становленні нової української літератури // Записки НТШ. Т. ССХХІ. Праці філологічної секції. Львів, 1990. С.13-20.
64. Ґренджа-Донський В. Золоті ключі Срібної Землі. Драматичні твори // Твори Василя Ґренджі-Донського. Вашингтон: Видання Карпатського Союзу, 1984. Т.ІV. С.235-253.
65. Ґренджа-Донський В. Золоті ключі. Ужгород: Вікторія, 1923. 70с.
66. Ґренджа-Донський В. Підкарпатським українським письменникам і журналістам // Наша земля. 1927. №6. С.11.
67. Ґренджа-Донський В. Твори. Ужгород: Карпати, 1991. 605с.
68. Ґренджа-Донський В. Спогади // Твори Василя Ґренджі-Донського. Вашингтон: Видання Карпатського Союзу, 1988. Т. Х. 518 с.
69. Ґренджа-Донський В. Шляхом терновим. Поезії // Твори Василя Ґренджі-Донського. Вашингтон: Видання Карпатського Союзу, 1990. Т. 1. 456 с.
70. Грицай О. З нашої творчости на Підкарпатській Україні // Український прапор. 1928. Ч.6. С.2-3.
71. Грицков’ян Я. До питання про Молоду Музу” // Варшавські українознавчі записки. 1989. Зошит 1. С.169-184.
72. Д.П. Ю.Боршош-Кум’ятський Кров кличе”, поезії. Прага, 1938р. // Жіноча доля. 1939. Ч.1-2. С.18.
73. Дан. В Карпатах світає” // Дажбог. 1935. 30 червня. С.4.
74. Дарвин М. Проблемы цикла в изучении лирики. Кемерово: КемГу, 1983. 104 с.
75. Дей О. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 252 с.
76. Дем’янівська Л. Символізм як один з напрямків української літератури (Драми Олександра Олеся) // УМЛШ. 1992. №9-10. С. 25-28.
77. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 280 с.
78. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. К.: Рось, 1994. Кн.3. С.575-597.
79. Державин В. Українська поезія і її національна чинність // Антологія української поезії. Лондон: Вид-во Спілки Укр. Молоді у Великій Британії, 1957. С.15-21.
80. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські символи. Київ, 1994. 140 с.
81. Довгаль С. Шляхом поступу (З приводу десятиліття Пчілки”) // Учитель. 1931. Ч. 7-8. С. 161-171; Ч. 9. С. 200-205; 1932. Ч. 5-6. С. 193-198.
82. Животко А. Огляд руської літератури для дітей Підкарпатської Руси рр. 1916-1926 // Підкарпатська Русь. 1927. Ч.3. Ч.4. С. 89-90.
83. Животко А. Сучасне українське письменство поза СССР // Український тиждень. 1937. 1 січня. С. 2-7.
84. За розбудову української літератури! // Пробоєм. 1938. Ч.4. С.45.
85. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період К.: Основи, 1993. 126 с.
86. Заклинський Б. Марійка Підгірянка // Пчілка. 1925. Ч.3-4. С.49.
87. Заклинський К. [К.З.] Відчит В.Ґренджі-Донського в Берегові // Українське слово. 1932. 1 серпня. С.4.
88. Заклинський К. Ю.Боршош-Кум’ятський: Весняні квіти. Ужгород, 1928 // Підкарпатська Русь. 1928. Ч.5. С.109-111.
89. Зореслав (Сабол Степан). Зі серцем у руках. Ужгород: Вид-во оо. Василіян, 1933. 53с.
90. Зореслав Ми горіли Україною” [Інтерв'ю] // Дукля. 1992. №1. С.27-34.
91. Зореслав. Венеція // Українське слово. 1934. 13 грудня. С.2.
92. Зореслав. Гордо знімався Єрусалим // Пчілка. 1932. № 8. С. 218.
93. Зореслав. Іскаріот // Пробоєм. 1942. Ч 4. С. 197-198.
94. Зореслав. Ніовба [Поезія] // Пробоєм. 1934. Ч.6. С.75.
95. Зореслав. Сонце й блакить. Ужгород, 1936. 70 с.
96. Зореслав. Ще про нашу літературу // Українське слово. 1934. 22 листопада. С.2.
97. І.К. [Іван Колос] На маргінесі поезій Зореслава: Зі серцем у руках // Пробоєм. 1933. Ч.1. С.11-14.
98. І.К. [Іван Колос] Розмова з поетом // Пробоєм. 1934. Ч.6. С.82-85.
99. І.К. [Іван Колос] Сонети // Пробоєм. 1934. Ч.2-3. С.1.
100. Ільницький М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 2030-х років. К.: Товариство Знання” України, 1992. 48 с.
101. Ільницький М. Література українського відродження. Напрями і течії в українській літературі 20-х поч. 30-х рр. ХХ ст. Львів: Кальварія, 1994. 72 с.
102. Ірлявський І. З Новим роком [Поезія] // Календар Слово” на рік 1967. Торонто: Вільне слово, 1967. С. 17.
103. Ірлявський І. Брості. Прага: Пробоєм, 1942. 47 с.
104. Ірлявський І. Вересень. Прага: Вид-во Ю.Тищенка, 1941. 51 с.
105. Ірлявський І. Голос Срібної Землі. Прага: Пробоєм, 1938. 31 с.
106. Ірлявський І. Моя весна. Прага: Вид-во Ю.Тищенка, 1940. 47 с.
107. К.В. Новий поет Підкарпаття [Зореслав] // Українське слово. 1933. 1 грудня. С.2.
108. Камінчук О. Поетика української романтичної лірики: (Проблеми просторової організації поет. тексту). К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. 160 с.
109. Канюк [Б.Алиськевич]. Наша пластова література // Пчілка. 1931. Ч.3 . С.234.
110. Кар. Бон. Ґренджа-Донський. Тернові квіти полонин // ЛНВ. 1929. №1. С.89.
111. Кардаш Д. [О.Ольжич]. Українська історична свідомість // Ольжич О. Незнаному Воякові. К.: Фундація імені О.Ольжича, 1994. С.242-256.
112. Карманський П. Ой люлі, смутку. Ужгород: Поличка Карпатського краю”, 1996. 416 с.
113. Качуровський І.Фоніка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 168с.
114. Киканс В. Современная советская поэма. Рига: Зинатне, 1982. 240с.
115. Клен Ю. Столиця // Говерля: місячник культури. Хуст, 1939. №1. С.1.
116. Клим’юк Ю. Основні принципи освоєння біблійних образів у ліриці Івана Франка // Біблія і культура: Збірник наукових статей. Вип. 1. Чернівці: Рута, 2000. С. 59-62.
117. Климентова О. Ідеї Д.Донцова і літературна творчість пражан”: від наслідування до переосмислення // Слово і час. 2000. №8. С.45-54.
118. Ковалів Ю. Естетична концепція філософії чину” // Вітчизна. №1-2. 1997. С.143-146.
119. Ковалів Ю. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х рр. К.: Наукова думка, 1988. 128 с.
120. Ковалів Ю. Рух естетичної свідомості в українській поезії. Перша половина ХХ століття (генеза, контекст, перспективи): Автореф. дис. докт. філол. наук. К.,1995. 31 с.
121. Колос І. Молоді мої дні. Ужгород: Вид-во Ю.Тищенка, 1938. 61с.