ФЕМІННИЙ ДИСКУРС ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ : феминный ДИСКУРС ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ - НАЧАЛА ХХ ВЕКА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ТКАЧЕНКО ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 821.161.2 19”/ 20”

ФЕМІННИЙ ДИСКУРС
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Ковалів Юрій Іванович
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2007

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Стереотипність і реінтерпретація дискурсу фемінної літератури
1.1. Проблеми формування термінологічної бази 10
фемінології художньої словесності у сучасному літературознавстві
1.2. Генезис фемінного письменства 22

Розділ 2. Фемінний аспект ідейно-естетичних пошуків в українській
літературі другої половини ХХ ст.
2.1. Спроба реконструкції онтогенезу українського народу 35
в творах Докії Гуменної
2.2. Жіноча концепція пантеїстичного християнства у прозі Віри Вовк 68

Розділ 3. Розширення тематики та жанрова модифікація у творчості
письменниць на межі ХХ ХХІ ст.
3.1. Романи-синтези Євгенії Кононенко 96
3.2. Книга-колаж Марії Матіос 121

Висновки 146

Список використаних джерел 155

ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасному літературознавстві спостерігається термінологічне поповнення, пов’язане із фемінним дискурсом. Доцільність залучення саме такого поняття пояснюється новим розумінням жіночого прозописьма, характерного не лише для художньої словесності, а й притаманне ідеології фемінізму, rіно- і феміністській критиці, rендерним студіям.
У літературній критиці триває полеміка про специфіку терміна „жіноча література”. Відомі праці українських літературознавців, присвячені вивченню феномена фемінної художньої словесності, а саме: Соломія Павличко „Теорія літератури” (Київ, 2002), Ніла Зборовська „Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків” (Львів, 1999), Ірина Жерьобкіна „Прочти мое желание”. Постмодернизм, психоанализ, феминизм” (Москва Харків, 2000), Тамара Гундорова „Femina Melancholica: Стать і культура в rендерній утопії Ольги Кобилянської” (Київ, 2002), Віра Агеєва „Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму” (Київ, 2003), Світлана Філоненко „Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ століття” (Дніпропетровськ, 2003), Ольга Корабльова „Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі” (Київ, 2004), Любомир Кліщ „Коломийський журнал „Жіноча доля” (1925 1939) в літературному процесі Галичини початку ХХ ст.” (Херсон, 2006), Тетяна Качак „Художні особливості жіночої прози 80 90-х років ХХ століття” (Кіровоград, 2006). Однак семантика дефініцій часто відмінна у концепціях різних дослідників, де центральним питанням під час текстового аналізу певного твору виступає проблема співвідношення, взаємодії та взаємозалежності, формо- і змістотворчих складників художнього тексту і статі автора. Маркування творів за фізіологічною статтю письменника доречно враховувати лише при окресленні загальносвітового чи національного літературного доробку, вирізняючи жінку-автора і жінку-читача. Доцільно вивчати фемінне авторство (текст-суб’єкт) і жіноче читання (чуттєва рецепція, множинність смислів), а також фемінне письмо (пристрасність, особливий внутрішній ритм), текст (синтез свідомого і несвідомого, багатосенсовість, змішування жанрів, мозаїчність), мову (пріоритет емоцій і тіла, видозміна мовленнєвих структур). Аналізуючи згадані феномени поза статтю письменника, дослідники підкреслюють роль і значення певних ірраціональних чинників у творчому процесі, зокрема інтуїтивного первня. Літературознавці студіюють співвідношення розумового та сенситивного рівнів, актуалізуюючи проблему андрогінності автора (підписи, рольова поезія і проза).
Наголошуючи на феміністичному аспекті при науковому аналізі творів письменниць, дослідники репрезентують дещо однобічну, почасти нав’язану зовнішніми процесами, інтерпретацію мистецьких зразків. Імовірно, це зумовлює плутанину в семантиці чільних понять фемінізм і фемінність (лат. femina жінка). Фемінізм суспільно-політичний, інтелектуальний та культурний рух, спрямований на досягнення рівних прав статей, що сформує новий устрій без патріархальних пріоритетів. У фемінізмі наявні різні позиції та напрями відповідно до програми дій: ліберальний, екологічний, лесбійський, культурний, марксистсько-соціалістичний, метафізичний, радикальний, чорний, ліберальний, християнський, сепаратистський, вуменізм. Отже, фемінізм ідеологія, постулатами якої виступають зміни в усіх галузях життя. Замість аналізу художнього тексту, літературознавці накладають на твір певну матрицю, підкреслюють стать автора, надаючи визначальну роль позамистецьким чинникам. Визначаючи твір феміністичним, ідеологічно заангажованим, дослідник позбавляє його адекватної, власне літературної рецепції, надає статусу маніфесту, відкидаючи мистецьку вартість, яка є домінантною для письменства. Натомість поняття фемінність позначає жіноче загалом. Художній текст не виражає колективне міркування, а виступає проявом самореалізації людської особистості, що постає домінантою фемінної словесності від її першоджерел і дотепер. Незважаючи на те, що у творах можуть фігурувати персонажі, які виголошують ідеологеми (наприклад, образ емансипантки у художніх текстах Ольги Кобилянської чи феміністки у прозі Оксани Забужко) сталим виступає суб’єктивізм інтерпретації. Тому, аналізуючи здобутки жіночої літератури, її історію доречно трактувати фемінним, а не феміністичним дискурсом.
Становлення жіночої літературної традиції доречно студіювати у її зіставленні з позамистецькими подіями, які безпосередньо зумовили творчість жінок, що набувала особливої інтенсивності за умов первісного матріархатного ладу, емансипаційних та феміністичних рухів, спричинювала деструкцію панівних стереотипів патріархатного устрою.
Визначаючи фемінну літературу як таку, що створена жінками, варто підкреслити її особливість: письменниця реалізує власну сутність, висвітлює жіноче уявлення, котре за своїми характеристиками відрізняється від чоловічого, але не протистоїть йому. Такі тенденції наявні у творчому доробку Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Уляни Кравченко, Дніпрової Чайки, Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Ірини Вільде, Олени Теліги та інших. Мистецтво слова дало змогу жінкам-авторам якнайповніше виразити власне „Я”.
Жіночому прозописьму різних епох і культур властивий постійний взаємовплив, про що свідчить перегук тем, образів, проблем, репрезентованих у художніх текстах митців. Саме це дозволило, наприклад, В.Домонтовичу виявити „жоржзандизм” Марка Вовчка. Взаємодія поколінь помітна у персонажах. Так, образ творчої особистості зазнає певної трансформації від „Коринни” Анни Луїзи Жермени де Сталь і „Консуело” Жорж Занд через „Царівну” Ольги Кобилянської до „Мани” Докії Гуменної та „Інопланетянки” Оксани Забужко.
Докія Гуменна, Віра Вовк, Євгенія Кононенко, Марія Матіос яскраві представниці фемінної літератури, у творах яких відображено жіночу рецепцію та інтерпретацію світу і людини. Актуалізуючи фемінне прозописьмо, вони завжди виступають від жіночого „Я” на відміну від жінок-авторів, які використовують маскулінні псевдоніми (Марко Вовчок Марія Вілінська) чи позиціонують себе як „Він” (Емма Андієвська). У художніх текстах письменниці порушують проблему етногенетичної пам’яті, котра постає джерелом національної самоідентифікації, визначає розвиток народу, країни, держави й людської спільноти. Студіюючи прозописьмо досліджуваних авторок різних генерацій, можна довести неперервність жіночої літературної традиції та наявність спільних національних акцентів. Саме цим зумовлений вибір постатей і художніх текстів.
Отже, актуальність даної дисертації полягає у системному впорядкуванні та з’ясуванні смислової специфіки фемінного дискурсу в історії української літератури другої половини ХХ початку ХХІ століття на основі аналізу творчості Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана в рамках планової теми кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях розвитку українського письменства ХХ та початку ХХІ ст. (спеціальність 10.01.01). Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 2 від 25 травня 2004 року.
Об’єкт дослідження. У дисертації аналізуються художні тексти фемінної літератури: повісті „Мана” і „Велике Цабе”, роман „Діти Чумацького Шляху” Докії Гуменної, трилогія „Духи і дервіші”, „Вітражі”, „Старі панянки”, а також твори малого прозового жанру (цикли новел „Святий гай”, „Карнавал”; „Леrенди”) Віри Вовк, романи „Імітація” та „Зрада” Євгенії Кононенко, книга „Фуршет” Марії Матіос; літературно-критичні розвідки, рецензії, передмови до видань; епістолярій та щоденникові матеріали, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України та у відділі рукописних фондів і текстології при Інституті літератури НАН України ім. Т.Г.Шевченка.
Предметом дослідження стала специфіка фемінного дискурсу, зокрема його прояви в українській літературі другої половини ХХ початку ХХІ століття.
Мета дисертації висвітлити сенс дискурсу фемінної літератури в українському письменстві другої половини ХХ початку ХХІ століття. Мета дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань:
визначити етапи становлення і розвитку жіночої літератури;
систематизувати понятійний апарат фемінології художньої словесності;
розкрити значення українського фемінного дискурсу в літературному та загальнокультурному контексті;
окреслити спільні та відмінні риси прозописьма Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос;
узагальнити спостереження над особливостями жіночої літератури, авторства, рецепції, а також фемінного письма, тексту, мови в історії українського письменства другої половини ХХ початку ХХІ століття.
Реалізації сформульованої мети і порушених завдань підпорядкована теоретико-методологічна база дисертаційного дослідження, основу якої складають праці з фемінології, феміно- та rінокритики, rендерних і жіночих студій українських (Соломія Павличко, Віра Агеєва, Ніла Зборовська, Тамара Гундорова, Ірина Жерьобкіна, Світлана Хрисанова, Людмила Таран, Олена Галета, Наталя Комих, Марта Богачевська-Хомяк, Ольга Корабльова, Тетяна Качак) і зарубіжних (Сімона де Бовуар, Сандра Гілберт, Сюзен Губар, Керол Оутс, Елен Сіксу, Люсі Ірігаре, Беті Фрідан, Джудіт Батлер, Елейн Шовалтер, Аннетт Колодни, Розі Брайдотті) вчених, дослідження з питань теорії тексту (Р.Барт, Ольга Антинескул), а також праці з історії (Наталя Полонська-Василенко, М.Грушевський), психології (Карен Горні, П.Гнатенко), філософії (М.Бердяєв, Наталя Чухим, Ольга Гомілко, Вікторія Гайденко); використано історико-літературознавчі розвідки (В.Шевчук, Л.Андреєв, Й.Федас, Р.Боурінг).
Методи дослідження. Теоретико-методологічна основа вимагає інтеграції філософських, соціокультурних, психологічних підходів із домінуванням літературознавчих методів аналізу філологічного та інтертекстуального.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше системно проаналізовано понятійний апарат фемінології художньої словесності, упорядковано її основні дефініції, з’ясовано іманентну сутність феномена жіночого тексту, мови, рецепції, авторства; комплексно висвітлено етапи становлення і розвитку світової фемінної літературної традиції; розкрито визначальні формо- і змістотворчі особливості фемінного прозописьма (жанрові модифікації, кількарівневість зображуваного, фрагментарність, синкретичне світосприйняття, інтертекстуальність); вперше опрацьовано і введено нові тексти у науковий обіг (щоденники Докії Гуменної, авторські редакції художніх творів та епістолярій Віри Вовк); доведено специфіку фемінної літератури на матеріалі прози Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос із виявленням спільних та відмінних рис ідіостилів письменниць.
Теоретичне значення одержаних результатів сприяє наближенню до адекватного розуміння сутності фемінного прозописьма під час конкретного аналізу літературного процесу та його узагальнення.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані при подальшому студіюванні історії української літератури ХХ початку ХХІ ст., формуванні теоретичних концепцій літературознавства, читанні університетських курсів з історії та теорії письменства й спецсемінарів, при написанні підручників, навчальних посібників, фахових видань, курсових і дипломних робіт.
Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі аспекти дослідження оприлюднені у формі доповідей на VII і VIII Міжнародних наукових конференціях молодих учених в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (2004, 2005), Міжнародній науковій конференції „Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна (2004), на наукових конференціях викладачів і аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: „Людина Світ Культура” (2004), „Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (2004), „Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури” (2004), „Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (2004), ІІ Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення і перспективи розвитку” (2004), „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (2005), „Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (2005). За темою дисертації опубліковано сім статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.
Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях:
1. Ткаченко Т.І. Реінтерпретація Нового Завіту в „Карнавалі” Віри Вовк // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вип.10. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. С. 314 317.
2. Ткаченко Т.І. Сучасний український жіночий детективний роман ХХІ ст. // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вип.11. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 375 378.
3. Ткаченко Т.І. Дискурс зради в романі Євгенії Кононенко „Зрада” // Вісник Харківського національного університету імені Василя Каразіна. №632. Серія ФІЛОЛОГІЯ. Вип.42. Х.: ВЦ „Харківський університет”, 2004. С. 297 299.
4. Ткаченко Т.І. Художня інтерпретація образу матері у творчості Євгенії Кононенко: інтертекстуально-історичний аспект // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Вип.ІІ. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. С. 373 376.
5. Ткаченко Т.І. Рольові зміни образу жінки у прозі Докії Гуменної // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вип.12. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. С. 452 454.
6. Ткаченко Т.І. Матріархат і патріархат: мистецька інтерпретація у повісті Докії Гуменної „Велике Цабе” // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного лінгвістичного університету / За ред. О.Мушкудіані. Вип.7. К.: Правові джерела, 2005. С. 174 180.
7. Ткаченко Т.І. Концепція митця і мистецтва у поглядах Олександра Довженка і Віри Вовк // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вип.13. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. С. 242 246.
Структура роботи зумовлена логікою побудови дослідження відповідно до мети та основних завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (кожний із яких містить два підрозділи), висновків і списку використаних джерел (221 позиція). Загальний її обсяг 169 сторінок, із них 154 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що українська жіноча література другої половини ХХ початку ХХІ століття виступає важливим складником фемінного дискурсу.
З’ясовано, що визнання ролі й значущості фемінного письменства, завдяки суспільно-політичній та культурно-мистецькій активності жінок, зумовило формування нових наукових дисциплін. У другій половині ХХ ст. виникають теоретичні розробки представників rінокритики, феміністської критики й rендерних студій, які вивчають проблему співвідношення жіночого і чоловічого, зокрема у царині мистецтва. Доцільно вирізняти жіночу і чоловічу художню словесність, розрізняти художні тексти за фізіологічною статтю письменника, на означення певного загальнокультурного, національного й світового, доробку. Фемінна і маскулінна літератури не протилежні, а відмінні одна від одної. Зразки жіночого та чоловічого письменства доречно не протиставляти, а зіставляти.
Дослідники аналізують специфіку письменства, обстоюють трисуб’єктну модель в інтерпретації твору: суб’єктами постають автор, текст і реципієнт. Вивчення та впорядкування дефінітивного апарату rіно-і феміністської критики дозволяє зробити висновок про другорядну роль біологічної статі під час текстового аналізу. Натомість rендер, як формо- і змістотворчий складник твору, визначає різновид авторства, читання, письма, тексту, виступає головним елементом у концепції андрогінності митця.
У дисертації було комплексно розкрито етапи становлення фемінної літературної традиції. Встановлено, що історія жіночої словесності сягає часів Трипільської культури з матріархальним ладом і античності (Сапфо). За доби Середньовіччя, Відродження, постренесансу, бароко домінувала патріархальна культура, що позначилося на рецепції художньої творчості: від заперечення наявності мистецького хисту в жінок до поділу літературних жанрів на фемінні та маскулінні. Емансипаційний та феміністичний рухи другої половини ХІХ ст. звільнили жінок від тиску маскулінної моделі світосприйняття.
Варто підкреслити, що суспільні зміни завжди позначаються на творах. Якщо наприкінці ХІХ ст в українській літературі домінували образи емансипанток, аби порушити нагальне питаня освіти, вказати на участь фемінної статі у громадському житті країни, то у другій половині ХХ початку ХХІ ст. з’явилися різногранні постаті: жінки-голови родини, громади, спільноти („Велике Цабе”, „Діти Чумацького Шляху” Докії Гуменної), жінки-месії (цикл „Карнавал” Віри Вовк), жінки-стратега й дипломата („Фуршет” Марії Матіос), жінки-нишпорки („Імітація”, „Зрада”, „Ностальгія” Євгенії Кононенко). Саме жінки руйнували запроваджені у літературі та нав’язані письменниками фемінні образи-стереотипи („Козачка Олена” Олени Пчілки), реінтерпретували вічні теми й спростовували канонічність чоловічих персонажів („Камінний господар” Лесі Українки), вдалися до деконструкції патріархального світобачення у літературі.
У дисертаційній роботі визначено такі особливості фемінної рецепції у творах Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос:
Докія Гуменна витворила новий жанр доісторичну повість („Велике Цабе”), домінантою якої постає художній домисел, що, на відміну від вигадки, rрунтується на наукових даних. Звернення до белетристики на науковому тлі здебільшого зумовила жіноча вдача: через несприйняття і зневагу з боку оточення (передусім членів МУРу), своїх сучасників, письменниця звертається до минулого: чуттєва ізоляція сприяла втечі у праісторичну добу. Емоційний струс, пережитий Докією Гуменною (втрата матері), викликав появу роману-епопеї „Діти Чумацького Шляху”. Прагнення відтворити роль надсвідомого в мистецькому процесі реалізовано у повісті „Мана”. Відтак, фемінна риса пріоритет почуттів, емоцій, відчуттів над розумом виступає основою задуму художніх текстів і навіть спричиняє появу нового жанру.
Зазначено, що творам Докії Гуменної властива ознака, притаманна жіночому світогляду: якщо чоловік будує нове, відкидаючи старе, то жінка виступає проти забуття, намагається зберегти найкраще з минулого, звідси, забезпечує зв’язок поколінь. Важливу роль у художніх текстах Докії Гуменної виконує деталь, що також виказує фемінне сприйняття дійсності. У характеротворенні вона допомагає втілити унікальність персонажа. Основна функція деталі помітна під час художньої реконструкції минулого, адже саме деталь вказує на достовірність зображуваного. В описах одягу, посуду, інтер’єру наявна фемінна риса їх сприйняття. Авторка прискіпливо змальовує оздоблення речей, але наголошує не тільки на магічній силі оберегів або на перегуках із сучасними візерунками: для чоловіка головним є практичне використання предмета, натомість для жінки важлива естетизація кожної речі, постійна орієнтація на красу, тобто актуалізація чуттєвої (візуальної) рецепції. Значення заявлених у творах письменниці проблем зумовило певну пафосність, джерелом якої виступає робота душі, внутрішні переживання Докії Гуменної. Так, представниці фемінної статі вважають запорукою щирості вільні прояви почуттів. Це твердження характерне для жіночого прозописьма: відображена у манері викладу емоційна свобода постає виявом фемінної ідентифікації авторки. Тому пафосність, наявна у творах письменниці, позбавлена шаблонування. Вона є одним із проявів особливого „думкопочуття”, за допомогою якого Докія Гуменна відтворює дійсність.
Поєднання міфології та релігії притаманне прозописьму Віри Вовк, на основі якого витворено змістову основу її світоглядної позиції пантеїстичне християнство. Письменниця репрезентує фемінну домінанту: злиття пантеїзму і християнства відбувається спочатку на чуттєвому рівні, а потім осягається розумом. Особливу роль надано тілесним рецепторам, які реагують на зовнішні подразники (вітер, море, квіти, земля, сонце тощо). Власне синтетизм дотикових, смакових, зорових, слухових відчуттів і надсвідоме визнання абсолюту Бога зумовлює формування концепції пантеїстичного християнства.
Фемінний світогляд Віри Вовк позначається на творенні образів. Авторка нехтує портретними рисами, актуалізуючи внутрішній світ героя. Змальовуючи непевність зовнішньої подоби та істинність людського єства, письменниця вказує на предмет маску, що постає наскрізним елементом персонажної характеристики в художніх текстах. Втілення метаморфоз театрального дійства й проблема суцільної карнавалізації життя лейтмотив творчості Віри Вовк. Маска виступає наслідком нав’язаних стереотипів і правил, отже, панування патріархального ладу, де показне (гроші, речі), тобто матеріальне, а не духовне, визначає статус особи в суспільстві. Звідси, маскулінний устрій провокує ієрархічну систему стосунків, яка зумовлює дискримінацію людини за віком, статтю, національністю, расою. Письменниця наголошує на цій проблемі, реінтерпретуючи біблійні мотиви, зокрема центральну постать Нового Завіту: крім юнака, Ісусом є українське немовля, темношкірий бразильський хлопчик, молода жінка. Віра Вовк презентує Христа як Боголюдину, порушує канонічне уявлення про Ісуса виключно чоловічої статі, заперечує аксіоматичність патріархального трактування даної постаті.
Фемінна візія людини та світу впливає на архітектоніку творів. Хронологія викладу перипетій залежить від емоційного стану персонажа. Так, письменниця відтворює реакцію героя, а не певну подію. Зважаючи на пріоритет чуттєвого впродовж створення і рецепції художніх текстів, набуває значення взаємодія мистецтв, яку Віра Вовк втілила на формальному і змістовому рівнях прозописьма. Побудова літературних творів суголосна структурі музичних текстів. Авторка підкреслює та реалізує взаємовплив мистецтв у перевтіленнях героїв (на флейту, скрипку, орган). Тому домінантою ідіостилю Віри Вовк є синтетизм релігії, міфології та мистецтва.
Євгенія Кононенко репрезентує в українській літературі новий жанр роман-синтез. Його визначальною рисою постає смислова множинність. Ця особливість характеризує фемінний текст. У романах „Імітація” та „Зрада” письменниця втілює дану ознаку через кількарівневість зображуваного. Авторка поєднує відмінні жанрові різновиди роману (соціально-побутовий, психологічний, детективний, філософський), витворюючи формозмістову цілісність. У такий спосіб Євгенія Кононенко також акцентує домінанту фемінної рецепції, адже надає читачеві свободу вибору певного аспекту, з-поміж актуалізованих у творі: детективна інтрига, соціальні колізії, філософські проблеми.
Пріоритети фемінної інтерпретації висвітлено в показі художніх образів. Змальовуючи персонажів, Євгенія Кононенко передусім наголошує на психологічних відмінностях між статями. У роздумах і вчинках Лариси Лавриненко підкреслено суто жіночі властивості. Письменниця вказує на унікальні фемінні здібності героїні жіночі логіка та інтуїція, діючи разом, репрезентують синтез конкретного (фактів) і абстрактного (чуття). Маскулінна стать зважає тільки на речові докази, словесну інформацію, керуючись у висновках причинно-наслідковим зв’язком. Натомість жінка прислухається до внутрішнього голосу, мотивуючи свої міркування емоціями завдяки злиттю слухової, зорової та дотикової рецепції (синестезія). Відтак, у романах Євгенії Кононенко фемінне чуття домінує над маскулінними аналітичними висновками.
Жіноча інтерпретація висвітлена у візії суспільства: відтворення духовної атмосфери превалює над показом певних матеріальних аспектів життя. Про фемінний погляд на людську спільноту свідчить актуалізація rендерної проблематики: кожному персонажу відповідає рольовий стереотип, характерний для представника чоловічої або жіночої статі. Євгенія Кононенко підкреслює історичний контекст, який вплинув на формування цих образів, студіює їхні зміни за сучасної доби. Письменниця викриває нищівний вплив патріархальної системи за допомогою антиномічної пари: фізичне, щтучне й набуте, матеріальне протиставлене духовному, істинному. На прикладі осібної постаті Євгенія Кононенко вибудовує своєрідну проекцію, що виступає особливістю ідіостилю автора: через особисте втілити національне та загальнолюдське.
Ретельний аналіз відчуттів, емоцій та почуттів є змістовою домінантою книги Марії Матіос „Фуршет”. У художніх текстах висвітлено жіночу рецепцію людини й світу. Письменниця звертає увагу не на зовнішній перебіг подій, а на внутрішній розвиток особи. Тому виразником індивідуальності виступає актуалізація порухів душі персонажа, на відміну від портретних рис, які лише підкреслюють його унікальність. Досліджуючи людську сутність, авторка підкреслює послідовність духовного поступу: від чуттєвого сприйняття до мисленнєвого розуміння. Марія Матіос вказує на пріоритет емоцій у фемінній інтерпретації життя. Про це свідчить наявна у творі персоніфікація абстрактних понять (смерть, страх, втома, лють) і предметна матеріалізація почування в образах-символах: біль (магнітофон), зрада (ніж), ілюзія (пісок), щастя (ключ).
Фемінні ознаки притаманні не тільки авторському характеротворенню. Письменниця переносить властивість жіночого тексту на організацію свого „витвору”, репрезентуючи книгу-колаж „Фуршет”, що має специфічну структуру. Марія Матіос використовує фрагментарну й мозаїчну побудову фемінного тексту не лише в окремих творах (численні просторові й часові екскурси), але в усій книзі, пропонує своєрідну колажну аглютинацію, особливістю котрої виступає поєднання трьох складників: кулінарна і літературна частини та візуальні компоненти активізують відповідно смакові, слухові й зорові рецептори, зумовлюючи цілісне сприйняття книги.
У літературній частині „Фуршету” Марія Матіос підкреслює ознаку фемінного авторства. Незважаючи на те, що назви творів постають орієнтирами у художніх текстах, епіграфи виступають змістовими стрижнями оповідань, письменниця надає читачам роль співавторів через гру-полілог. Авторка моделює уявну бесіду, щоб встановити безпосередній зв’язок з реципієнтами, створюючи атмосферу дружньої розмови. Письменниця досягає ефекту щирого діалогу, який відбувається передусім на чуттєвому рівні, долучаючи апеляційні формули (поради, сумніви, прохання) в авторські відступи. Домінантою ідіостилю Марії Матіос виступає синкретична рецепція та інтерпретація книги „Фуршет” завдяки поєднанню зорових, слухових і смакових образів як формо- і змістотворчих складників літературних, кулінарних та невербальних візуальних текстів.
Окресливши спільні та відмінні риси творів Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос, зроблено висновки щодо специфіки фемінного прозописьма. Домінантою жіночої літератури виступає увага до внутрішньої сутності людини. Тому письменниці акцентують не подію, а враження від неї позбавлений регламентації емоційний рівень сприйняття. Надаючи пріоритет духовному єству особи, жінки-автори уникають образної типізації. Будь-який персонаж має характеристику, здобуту від письменниці й реципієнта, про що свідчить позиція авторського невтручання: відсутня констатація чи категорична оцінка події та особи, звідси, читач є співавтором. У такий спосіб жінка-митець вказує на множинність смислів у процесі суб’єктивної рецепції.
Визначено, що головним елементом фемінного характеротворення постає синтетизм свідомого і несвідомого, де останній складник виступає природним, істинним. В інтерпретації зовнішнього і внутрішнього світу превалюють емоції, чуття. Пріоритет несвідомого втілено у спробах відродити жіночу мову через особливості фемінного письма: реконструкція прамовлення (Докія Гуменна), синтаксична деієрархізація (Віра Вовк), ритмізований речитативний текст (Марія Матіос). У бажанні жінки-автора витворити фемінну мову наявна особливість фемінної візії домінанта зв’язку поколінь. Дана риса жіночого світогляду втілюється у специфіці моделювання письменницями картин давнини: минуле постає проекцією на сьогодення і антиципацією майбутнього. Адже фемінна література завжди орієнтується на сучасність. Зображаючи у повісті „Велике Цабе” зміну ладу (матріархального на патріархальний), Докія Гуменна ретельно студіює специфіку маскулінної та фемінної концепцій у теперішньому співіснуванні статей. Змальовуючи художні образи в романах „Імітація” та „Зрада”, Євгенія Кононенко звертається до минулого, щоб з’ясувати чинники (наприклад, нищівний вплив тоталітарного режиму або rендерних стереотипів), які спотворили внутрішню сутність персонажа. Письменниці увиразнюють часовий зв’язок, акцентують спадкоємність як на рівні осібних постатей, так і на рівні нації, народу, країни.
Докія Гуменна і Віра Вовк представниці української діаспори. Їхнім творам та художнім текстам Євгенії Кононенко і Марії Матіос притаманна етнічна маркованість, що постає домінантною рисою української фемінної літератури. Зв’язок із національними джерелами репрезентовано у творах за допомогою певних мистецьких прийомів: висвітлюючи ознаки менталітету (вроджені: кордоцентризм, індивідуалізм і набуті: комплекс меншовартості, розрив генетичного зв’язку поколінь), реінтерпретуючи міфологічні та релігійні мотиви (постать Ісуса Христа), залучаючи образи-символи та елементи фольклорного інтертексту (анекдоти, прислів’я, загадки, пісні, забобони, приказки, повір’я, притчі, народні вірування, традиції, ритуали), постійно акцентуючи питання етногенетичної пам’яті й проблеми національної ідентифікації.
Досліджуючи змістові компоненти фемінних творів, можна виявити спільний елемент художніх текстів письменниць автобіографічний аспект. У прозі Докії Гуменної та Віри Вовк основою творів стає власний життєвий досвід: роман „Діти Чумацького Шляху” та повість „Духи і Дервіші” характеризуються домінуванням автобіографічного складника у викладі подій. У книзі „Фуршет” Марія Матіос використала колажну аглютинацію не лише для того, щоб епатувати читача, передусім, аби продемонструвати особливості своєї творчої лабораторії: чергування розваги та вдумливості, відпочинку і роботи. Натомість романи-синтези Євгенії Кононенко репрезентують специфіку її світосприйняття: особиста візія охоплює всі аспекти (інтимний та професійний) життя певної людини. На користь цього твердження свідчать залучені й проаналізовані в дисертаційній роботі слова „пряма мова” письменниць: інтерв’ю, передмови до творів і авторські відступи Марії Матіос та Євгенії Кононенко і вперше введені у науковий обіг рукописні варіанти художніх текстів, а також епістолярій Віри Вовк, щоденник (машинопис) Докії Гуменної. Суттєві авторські правки, вислови-зізнання, зафіксовані роздуми з елементами самоаналізу допомагають якомога найповніше зрозуміти та простудіювати їхні мистецькі твори.
Доведено, що власне об’єднавчим структурним компонентом художніх текстів письменниць постає фрагментарність побудови. Така організація творів зумовлена хронологією викладу, яка у фемінних текстах залежить від емоційного стану персонажа: коли почуття і відчуття героїв детермінують появу певного образу, актуалізацію конкретного явища чи події. Жінки-автори залучають змістотворчі вставні елементи твору (не лише літературні, але й візуальні тексти), використовують художні прийоми ретроспекції, обрамлення, просторового і часового екскурсів. Фрагментарна організація сприяє створенню ефекту недомовленості, який обумовлює текстову багатозмістовність. Про це свідчать відкриті фінали, характерні для фемінних творів: у кількарівневих романах Євгенії Кононенко логічне закінчення (викриття злочинця) має тільки детективний складник. Текстова мозаїчність у жіночому тексті витворюється за допомогою змішування типів літературної творчості (прози й поезії) та поєднання жанрів (щоденник, епістолярій, психологічні студії самоаналізу). Акцентація рис фемінних текстів, письма і мови, авторського унікального жіночого світосприйняття визначає розуміння певного жанру. Віра Вовк називає твори зі збірок „Святий гай” і „Карнавал” оповіданнями. Проте сконденсована дія, лаконізм, яскравість художніх образів та кульмінаційний фінал характерні для жанру новели. Тому „Святий гай” і „Калейдоскоп” доречно трактувати циклами новел. Циклічність, отже, певна універсальність сущого, герметична і всеохопна візія людини, як риса світогляду письменниці втілена не лише у структурній організації творів, але й у змісті художніх текстів („Духи і дервіші”, „Вітражі”, „Старі панянки”). Особливості ідіостилю автора корелюють жанрові модифікації: роман-епопея Докії Гуменної („Діти Чумацького Шляху”), книга-колаж Марії Матіос („Фуршет”), новела-притча Віри Вовк (цикли „Карнавал”, „Святий гай”, „Калейдоскоп”), роман-синтез Євгенії Кононенко („Зрада”, „Імітація”).
У художніх текстах письменниць відсутня трафаретність і тенденційність образів, їхні персонажі не виголошують програмних гасел, а репрезентують власні осібні погляди. На відміну від феміністського відображення людини і світу, фемінна рецепція та інтерпретація позбавляє літературу штучної стереотипності. Абсолютний пріоритет надано індивідуальному сприйняттю, що унеможливлює догматизм та ідеологічну заангажованість у творі. Адже визначальна роль належить суб’єктивній життєвій позиції, яка зумовлює певні особливості світогляду письменниці, унікальність змісто- і формотворчої організації художніх текстів. Тому твори Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос є зразками фемінної літератури, де репрезентовано не лише жіноче світобачення, а й домінанти національної ментальності та української фемінної традиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеєва В. Жінка в пожовтневій прозі: парад стереотипів // Слово і час. 1991. №6. С. 23 29.
2. Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму. Монографія. К.: Факт, 2003. 320 с.
3. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. К.: Либідь, 2001. 264 с.
4. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність // Слово і час. 2002. №4. С. 27 33.
5. Алешина Ю., Волович А. Проблемы усвоения ролей мужчины и женщины // Вопросы психологии. 1991. №3. С. 74 81.
6. Андреев Л. История французской литературы: Учеб. для филол. спец. вузов. М.: Высшая школа, 1987. 543 с.
7. Андрієнко-Данчук П. Письменниця правди // Свобода. 1976. 27.ІІІ. С. 5 6.
8. Антинескул О. Гендер как параметр текстообразования: Учебное пособие по спецкурсу. Пермь: Пермский университет, 2001. 168 с.
9. Антология гендерных исследований. Сб. пер. / Сост. и комментарии Е. Гаповой и А. Усмановой. Мн.: Пропилеи, 2000. 384 с.
10. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
11. Бердяев Н. Творчество и пол. Мужское и женское. Род и личность // Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества. М.: Правда, 1989. С. 399 420.
12. Берн Ш. Гендерная психология. СПб: прайм ЕВРОЗНАК, 2004. 320 с.
13. Бетке Елштайн Дж. Громадський чоловік, приватна жінка. Жінки у соціальній і політичній думці. К.: Альтернативи, 2002. 344 с.
14. Біблія
15. Біла А. Сфери інобуття в прозі Євгенії Кононенко // Березіль. 2001. №3-4. С. 56 58.
16. Бовуар С. Друга стать. У двох томах. Т.1. / Пер. с фр. К.: Основи, 1994. 390 с.
17. Бовуар С. Друга стать. У двох томах. Т.2. / Пер. с фр. К.: Основи, 1995. 392 с.
18. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884 1939. К.: Либідь, 1995. 424 с.
19. Богачевська-Хомяк М. Тендер навколо rендеру // Критика. 1998. №3. С. 21 23.
20. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Пер. з фр. Л. Кононовича. Львів: Кальварія, 2004. 376 с.
21. Боронь О. Що за імітацією? Кілька зауваг з приводу роману Євгенії Кононенко // Літературна Україна. 2001. 1.XІ. С. 4.
22. Брайко О. Екзистенційні проблеми крізь призму детективного жанру (романи Євгенії Кононенко) // Слово і час. 2003. №2. С. 48 57.
23. Брандт Г. Природа женщины. Екатеринбург: Гуманитарный университет, 2000. 173 с.
24. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Пер. з рос. Ю. Буряка. К.: Довіра, 1993. 414 с.
25. Вовк В. Поезії / Вступ. сл. М. Коцюбинської. К.: Родовід, 2000. 424 с.
26. Вовк В. Проза / Вступ. сл. В. Шевчука. К.: Родовід, 2001. 448 с.
27. Вовк В. Спогади / Вступ. сл. І. Дзюби. К.: Родовід, 2003. 456 с.
28. Вовк В. Театр / Вступ. сл. Л. Залеської-Онишкевич. К.: Родовід, 2002. 448 с.
29. Войтович В. Українська міфологія. К: Либідь, 2002. 664 с.
30. Вулф В. Своя комната // Эти загадочные англичанки / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1992. С. 78 154.
31. Гайденко В. Феміністські інтервенції в епістемології: головні напрямки та підходи // Філософська думка. 2001. №1. С. 56 80.
32. Гапон Н. Гендер у гуманітарному дискурсі: філософсько-психологічний аналіз. Львів: Літопис, 2002. 310 с.
33. Гендер і культура: зб. ст. / Упоряд. В. Агеєва, С. Оксамитна. К.: Факт, 2001. 224 с.
34. Гендер как интрига познания. Сборник статей. М.: Рудомино, 2000. 192 с.
35. Гендерна перспектива / Упоряд. В. Агеєва. К.: Факт, 2004. 256 с.
36. Гендерные исследования, №2 (1/1999): Харьковский центр гендерных исследований. М.: Человек & Карьера, 1999. 297 с.
37. Гендерные исследования, №3 (2/1999): Харьковский центр гендерных исследований. М.: Человек & Карьера, 1999. 374 с.
38. Гнатенко П., Бузский М. Национальная психология и бытие общества. Днепропетровск: ДНУ, 2002. 209 с.
39. Гнатенко П. Український національний характер. К.: ДОК К, 1997. 114 с.
40. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 1999. 384 с.
41. Гомілко О. Відмова від тіла метафізична помилка сучасного фемінізму // Філософська думка. 2001. №1. С. 91 100.
42. Грушевський М. Як жив український народ. Коротка історія України. Репринтне відтворення. К.: РОВО „Укрвузполіграф”. РВЦ „Орбіта”, 1991. 112 с.
43. Грэй Д. Женщины с Венеры, мужчины с Марса / Пер. с англ. под ред. И. Старых. К.: София, 2004. 400 с.
44. Губко О. Психологія українського народу: Наук. дослідж.: В 4 кн. Кн.І: Психологічний склад праукраїнської народності. К.: ПВП „Задруга”, 2004. 400 с.
45. Гуменна Д. Благослови, Мати! Есе // Київ. 1993. №11. С. 116 119.
46. Гуменна Д. Благослови, Мати!: Казка-есей. Репринт. вид. К.: Вид. дім „КМ Academia”, 1994. 288 с.
47. Гуменна Д. Велике Цабе. Нью-Йорк: Українсько-американське видавниче товариство, 1952. 157 с.
48. Гуменна Д. Дар Євдотеї. Іспит пам’яті. Кн.1. Київські кручі; Кн.2. Жар і крига / Передмова В. Пепи. Післямова С. Горошка. К.: Дніпро, 2004. 502 с.
49.Гуменна Д. Діти Чумацького Шляху: Роман: У 4-х кн. / Передмова А.Погрібного. К.: Український центр духовної культури, 1998. 576 с. (Укр. історичний роман)
50. Гуменна Д. Лист до редакції „Журналу” // Журнал Вищих Українознавчих Студій. 1980. Ч.9. С. 101 104.
51. Гуменна Д. Мана. Нью-Йорк: Українсько-американське видавниче товариство, 1952. 98 с.
52. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. Нью-Йорк: Видання Української Вільної Академії Наук у США, 1978. 384 с.
53. Гундорова Т. Деконструкція і rендер // Філософська думка. 2001. №1. С. 81 90.
54. Гундорова Т. Література і письмо, або місце нового в українській літературі // Світовид. 1997. №ІІІ (28). С. 111 113.
55. Гундорова Т. Погляд на „Марусю” // Слово і час. 1991. №6. С. 15 22.
56. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 299 с.
57. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в rендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.
58. Даниленко В. Ідеалізм і авторитарний тип особистості (за повістю Докії Гуменної „Мана”) // Слово і час. 2000. №5. С. 38 41.
59. Даниленко В. Туга за втраченим смислом (Проблема екзистенційного вакууму в сучасній українській малій прозі) // Слово і час. 2000. №3. С. 41 45.
60. Дерріда Ж. Позиції. Бесіди з Анрі Ронсом, Юлією Крістевою, Гі Скарпетта, Жаном-Луї Удбіном. К.: Франко-українська лабораторія гуманітарних досліджень Національного університету „Києво-Могилянська академія”, 1994. 164 с. (серія „Дух і літера”)
61. Джейкс Т. Женщина, ее любимый и ее Господь / Пер. с англ. К.: „Джерело життя” совместно с миссией „Оазис”, 2003. 316 с.
62. Доклады Первой международной конференции „Гендер: язык, культура, коммуникация”, 25 26 ноября 1999 года // Московский гос. лингвистический ун-т / И. Халеева (ред.). М.: МГЛУ, 2001. 368 с.
63. Доклады Второй международной конференции „Гендер: язык, культура, коммуникация”, 22 23 ноября 2001года // Московский гос. лингвистический ун-т / И. Халеева (ред.). М.: МГЛУ при поддержке института „Открытое общество” (фонд Сороса), 2002. 335 с.
64. Донцов Д. Поетка вогняних меж // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У 3 кн. Книга друга. К.: Рось, 1994. С. 600 607.
65. Донцов Д. Поетка українського рісорджіменту // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У 3 кн. Книга перша. К.: Рось, 1994. С. 149 183.
66. Еротичний флер у літературі: межа естетичності. Круглий стіл „ЛУ” // Літературна Україна. 2002. 11.VII. С. 3.
67. Євгенія Кононенко: „Жодна творча особистість не може відповісти на запитання чому вона творить” // Книжковий огляд. 2003. №9. С. 62 69.
68. Єрмоленко В. „Небесний змій” і Докія Гуменна // Промінь. 1982. Ч.10. С. 5 6.
69. Женщина и визуальные знаки / Под ред. А. Альчук. М.: Идея-Пресс, 2000. 280 с.
70. Женщины в обществе: реалии, проблемы, прогнозы. М.: Наука, 1991. 128 с.
71. Женщины в современном мире. К итогам Х-летия женщины ООН. М.: Наука, 1989. 360 с.
72. Жеребкина И. „Прочти мое желание”. Постмодернизм, психоанализ, феминизм. М.: Идея-Пресс, 2000. 251 с.
73. Жила В. Докія Гуменна та її белетристика на науковому тлі (до 75-річчя з Дня народження) // Дзвони. 1979. Ч.4. С. 29 38.
74. Жиленко І. „Людина святкуюча” // Сучасність. 1998. №9. С. 13 49.
75. Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: Фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. К.: Факт, 2002. 208 с.
76. Жінки України: Біографічний енциклопедичний словник / За ред. М. Орлик. К.: Фенікс, 2001. 560 с.
77. Журавський О. Між фактом і фантазією // Вільний світ. 1980. 14.ІV. С. 6 7.
78. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 2001. 340 с.
79. Залеська-Онишкевич Л. Різні світи Віри Вовк // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У 3 кн. Книга третя. К.: Рось, 1994. С. 97 107.
80. Зборовська Н. Перцепція феміністки у західноєвропейському дискурсі та українському письмі // Слово і час. 2005. №2. С. 50 61.
81. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: „Академвидав”, 2003. 392 с. (Альма-матер)
82. Зборовська Ніла. Марія Ільницька. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. 336 с.
83. Зборовська Н. Феміністичний триптих Євгенії Кононенко в контексті загальноукраїнської проблематики // Слово і час. 2005. №6. С. 57 68.
84. Інтерв’ю з Докією Гуменною // Новий шлях. 1982. 28.VІІІ. С. 9 11.
85. „Ї” Незалежний культурологічний часопис. Гендерні студії. Жовква: МІСІОНЕР, 2000. Ч.17. 176 с.
86. „Ї” Незалежний культурологічний часопис. Гендерні студії. Жовква: МІСІОНЕР, 2003. Ч.27. 288 с.
87. Кашин В. Справедливість моє ремесло. Романи. К.: Дніпро, 1985. 651 с.
88. Кібець Н. Огляд нових книг. Докія Гуменна „Минуле пливе у прийдешнє” // Український голос. 1978. 30.VIII. С. 15.
89. Кілька слів про Ельфріду Єлінек // Всесвіт. 2003. №5-6. С. 70.
90. Кліщ Л. Коломийський журнал „Жіноча доля” (1925 1939) в літературному процесі Галичини початку ХХ ст. Автореферат. Херсон: Херсонський державний університет, 2006. 16 с.
91. Кобилянська О. Аристократка: Оповідання, повісті. К.: Основи, 2001. 699 с.
92. Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. 446 с.
93. Ковалів Ю. Фемінний ідіолект Ольги Кобиля