МОТИВ “МАРНОТА МАРНОТ” В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ : МОТИВ "марнота марнот" В УКРАИНСКОЙ ПОЭЗИИ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ XVII - НАЧАЛА XVIII ВЕКА

Краткое описание

Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди
Зосімова Оксана Віталіївна
На правах рукопису
УДК: 821.161.2-1 654”
МОТИВ МАРНОТА МАРНОТ” В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ
10.01.01 українська література
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Ушкалов Леонід Володимирович
Харків 2007

ЗМІСТ

Стор.
Вступ...........................................................................................................................3
Розділ І. Ванітативний мотив в українській бароковій поезії
як об’єкт історико-літературних студій...................................................................7
Висновки до І розділу..............................................................................................38
Розділ ІІ. Основні топоси мотиву марнота марнот” у творчості
вітчизняних поетів другої половини XVII початку XVIIІ ст. ..........................40
Висновки до ІІ розділу...........................................................................................105
Розділ ІІІ. Мотив Vanitas і жанрова система
української барокової поезії...................................................................................106
Висновки до ІІІ розділу...........................................................................................186
Висновки..................................................................................................................187
Реєстр використаних джерел.................................................................................193

ВСТУП
В історії європейської культури особливе місце посідає епоха бароко, своєрідність художнього стилю якої була зумовлена складною ситуацією духовного життя постренесансної доби, бурхливими соціально-політичними процесами XVII ст., жорстокими релігійними конфліктами, приголомшливими астрономічними та географічними відкриттями, котрі змушували людину докорінно змінити уявлення про всесвіт і переглянути власну роль у загальній системі речей. Драматизм барокового світобачення відчутний щонайперше в змісті творів різних видів мистецтва, автори яких активно розробляли теми швидкоплинності та крихкості дочасного життя, непостійності щастя й тлінності земних благ, мислили людину як трагічну істоту, що усвідомлює власну мізерність і марно шукає втрачену гармонію свого існування. Бурхливі події вітчизняної історії XVII XVIII ст. також справили помітний вплив на формування світоглядних основ національної барокової традиції. Нестабільна політична ситуація в Україні цієї доби, запеклі конфесійні суперечки, тривалі збройні конфлікти з численними жертвами та руйнуваннями давали можливість особливо гостро відчути нікчемність і хисткість дочасних людських прагнень, а тому тлумачити їх лише як згубні прояви світової марноти.
Сучасні дослідники вітчизняного письменства XVII XVIII ст. вказують на неабияку популярність ванітативного мотиву в національній поетичній спадщині доби бароко, проте на сьогодні в українському літературознавстві немає спеціальних студій, присвячених безпосередньому вивченню цієї проблеми.
Актуальність дисертації постає з потреби ґрунтовного фахового аналізу мотиву марнота марнот” у вітчизняній поезії другої половини XVII початку XVIII ст., що суттєво розширить наші уявлення про ідейне підложжя художньої творчості українських барокових авторів, дасть можливість торкнутися підставових питань тогочасної літературної традиції, передовсім питання про її універсальний характер та національну специфіку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах плану наукової роботи кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за проблемою Концепція людини в українській літературі”.
Мета студії визначити особливості функціонування мотиву марнота марнот” в українській поезії другої половини XVII початку XVIII ст. у контексті загальних тенденцій розвитку європейського барокового письменства. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання низки конкретних завдань:
- проаналізувати основні топоси ванітативного мотиву у вітчизняній поезії другої половини XVII початку XVIII ст.;
- розглянути специфіку жанрової інтерпретації мотиву марнота марнот” в українській віршованій літературі барокової доби;
- з’ясувати індивідуальні особливості художнього втілення ідеї Vanitas у творах вітчизняних поетів другої половини XVII початку XVIII ст.;
- окреслити місце та роль мотиву марнота марнот” у системі ідеологічних побудов віршованої літератури українського бароко;
- визначити національну специфіку опрацювання ідеї марності дочасного людського життя вітчизняними бароковими поетами.
Об’єктом дослідження стали тексти, писані книжною українською та польською мовами і створені впродовж другої половини XVII початку XVIII століття, тобто в період розквіту національної барокової традиції. До кола студійованих пам’яток увійшли твори чільних представників українського бароко Лазаря Барановича, Данила Братковського, Івана Величковського, Климентія Зіновієва, Семена Климовського, Івана Максимовича, Івана Орновського, Симеона Полоцького, Теофана Прокоповича, Димитрія Туптала, Стефана Яворського, а також деякі анонімні тексти.
Предметом дисертаційної студії є особливості художньої інтерпретації мотиву Vanitas, а також світоглядні аспекти його тлумачення в українській поезії другої половини XVII початку XVIII ст.
Теоретичну та методологічну основу роботи складають праці вітчизняних істориків української літератури XVII XVIIІ ст. В. Крекотня, Б. Криси, Р. Радишевського, Л. Ушкалова, Д. Чижевського та ін., розвідки зарубіжних дослідників барокового письменства, зокрема Дж. Броджі-Беркофф, Ч. Гернаса, Р. Лужного, Л. Сазонової, Л. Софронової, а також історико-філософські та культурологічні студії Ф. Ар’єса, В. Бичкова, Й. Гейзінги, А. Гуревича, В. Нічик та ін. З огляду на специфіку предмета та завдань дослідження, у роботі використано елементи описового, компаративного, структурно-семантичного, культурно-історичного та біографічного методів аналізу літературних явищ.
Наукова новизна дисертації полягає в системному, багатоаспектному аналізі барокового мотиву марнота марнот” на матеріалі широкого кола текстів вітчизняної поезії другої половини XVII початку XVIII століття. Уперше в українському літературознавстві зроблено спробу окреслити роль ванітативного мотиву як жанротворчого чинника, визначити індивідуальні особливості розробки ідеї Vanitas вітчизняними авторами, розглянути комплекс сталих виражальних засобів та специфіку жанрового тлумачення мотиву світових марностей” у контексті загальноєвропейської літературної спадщини доби бароко.
Теоретичне значення студії зумовлюється тим, що вивчення топіки вітчизняної поезії другої половини XVII початку XVIII ст. у контексті традицій європейського бароко дає можливість більш повно схарактеризувати шляхи розвитку давньої української літератури, а розгляд особливостей функціонування мотиву марнота марнот” у текстах різних жанрів (епіграма, епітафія, елегія, панегірик, епос) розширює уявлення про характер чільних складників жанрової системи вітчизняної барокової поезії.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання результатів дослідження як основи для спецкурсу або спецсемінару з історії української літератури у вищих навчальних закладах, у ході підготовки монографічних студій, присвячених творчості І. Максимовича, І. Орновського, С. Яворського, архімандрита Онуфрія, С. Климовського та ін., а також при написанні нового курсу історії давньої української літератури.
Апробація результатів дослідження відбулася у формі доповідей на науковій конференції, присвяченій 225й річниці від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка Г. Ф. Квітка-Основ’яненко та українська культура XІХ ХХ століть” (Харків, 2728 листопада 2003 р.), на VІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2426 червня 2004 р.), Сковородинівських читаннях Григорій Сковорода і духовне оновлення українського суспільства” (Харків, 24 грудня 2004 р.), а також на наукових зборах Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 23 листопада 2004 р.) та засіданні кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (Харків, 30 листопада 2004 р.).
Дисертація в повному обсязі обговорена й рекомендована до захисту на засіданні кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди.
Публікації. Основні положення роботи викладені в десяти наукових статтях, шість із яких надруковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та реєстру використаних джерел, який нараховує 267 позицій. Повний обсяг студії 218 сторінок, із них 190 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Мотив Vanitas, являючи собою яскраве уособлення трагізму барокового світобачення та віддзеркалюючи засадниче уявлення християнської релігії про дочасність і марність земного життя людини, посідає чільне місце в системі ідеологічних побудов вітчизняної поезії другої половини ХVІІ початку ХVІІІ століття. Він має значення як важливий самостійний елемент цієї системи, а також доповнює розробку інших провідних мотивів української віршованої літератури доби бароко христологічних, марійних, агіографічних тощо. Зокрема, мотив світової марноти” пов’язаний з ідеєю наслідування Христа, заступництва Божої Матері та святих, сюжетами покаяння й навернення грішників на істинний шлях. Своєрідні трансформації мотиву спостерігаємо також у творах нерелігійної тематики: ванітативні рефлексії поєднувалися з мотивами індивідуальної недолі у світських елегіях, нагадування про скороминущість людського життя та ілюзорність земної слави майже обов’язково фігурували в панегіричній поезії, причому межі похвал і гратуляцій було суворо регламентовано критерієм відповідності заслуг адресата віршів формулі діяльності особи in patriam et religionem”.
Охоплюючи широке коло поетичних жанрів українського барокового письменства, мотив марнота марнот” постає також масштабним змістовим комплексом, у структурі якого виокремлюємо топоси швидкоплинності та крихкості дочасного життя, марності земних благ, зрадливості долі, рівності всіх людей перед смертю; усталені образи життя-мандрівки, світу як моря, театру, в’язниці, долини сліз тощо. Згідно з принципами властивого естетиці бароко риторичного раціоналізму, вітчизняні поети другої половини ХVІІ початку ХVІІІ століття прагнули детальної класифікації та диференціації зображення, надаючи вичерпної художньої характеристики кожному аспекту універсальної за своєю сутністю ідеї марноти марнот”.
Широкий спектр сталих виражальних засобів ванітативного мотиву, що ними послуговувалися українські автори, природно об’єднує біблійну та античну образність: звернення до джерел греко-римської культурної спадщини, по-перше, відповідало вимогам барокової поетики, по-друге не суперечило традиціям християнського письменства, представники якого здавна використовували у своїх творах риторичну матерію” літературних пам’яток античності (світ або життя як море, театральна метафора, своєрідно переосмислений образ Фортуни та ін.), підтверджували тезу про мінливість людського щастя, згубність тілесної краси чи всевладдя смерті прикладами з історії, а подекуди й міфології Стародавньої Греції та Риму. Водночас, якщо художнє втілення ідеї Vanitas передбачало розширення усталених меж образної системи, наявність численної кількості варіантів та оригінальних потрактувань, то світоглядні аспекти інтерпретації мотиву марнота марнот” у вітчизняній поезії другої половини ХVІІ початку ХVІІІ ст. залишалися принципово незмінними. Попри близькість топосів ванітативного мотиву у творчості письменників різних країн та спільний комплекс стилістичних прийомів, властивих певному жанру, українська модель опрацювання християнської ідеї світових марностей” посутньо відрізняється від європейських зразків її розробки саме канонічністю тлумачення. У творах переважної більшості вітчизняних поетів цієї доби відсутні прояви внутрішнього конфлікту цінностей. Автори віршів не обирали між можливістю насолоджуватися скороминущими дочасними втіхами і потребою відмовитися від суєтних бажань заради спасіння власної душі, а переслідували виразну дидактичну мету нагадати читачам про скінченність життя та спонукати їх до думки про вічність (навіть елементи покутньої гіпертрофії в деяких елегіях та епосах радше формальний прийом, ніж відображення справжніх почуттів ліричного героя). Висловлюючи іноді компромісні міркування, наприклад, щодо можливості набуття матеріальних благ, українські поети, як правило, не виходили за межі традиційних поступок християнської доктрини, що завжди мала враховувати слабкість людської природи та зважати на вагомі соціальні чинники.
Суворістю моральних вимог вітчизняна поезія другої половини ХVІІ початку ХVІІІ ст. вирізняється не лише на тлі європейської барокової традиції, але й у порівнянні з деякими зразками української прози цього періоду. Зокрема, певний прагматизм функціонального призначення жанру проповіді та спрямованість казань на конкретного адресата (представників окремої суспільної групи тощо) зумовлювали пом’якшення формулювань і більш поміркований характер оцінок при розробці ідеї світової марноти”. Розгалужена система раціонально-логічних аргументів, що їх наводили у своїх творах барокові проповідники, уможливлювала своєрідне виправдання незначних відхилень від канону. Натомість, обмежений чіткими рамками поетичної форми, зміст загальнодидактичних віршованих інтерпретацій мотиву Vanitas засвідчував непорушність ідейних засад та категоричність присудів.
Індивідуальні особливості розробки вітчизняними поетами мотиву марноти марнот” на значну міру співвідносяться зі специфікою жанру, у якому працював той чи інший представник українського барокового письменства. Зокрема, схильність Івана Максимовича до великих епічних форм зумовлює домінування в його творчості розлогих і часто повторюваних варіацій на тему марності дочасного людського життя: ці варіації входили до складу великих художніх систем, доповнюючи та поглиблюючи розкриття загальної ідеї творів уславлення Божої Матері (поема Богородице Дѣво”), вшанування діяльності святих та мучеників (збірка Алфавит собранный, ритмами сложенный”) чи опис євангельських блаженств (епос Осм блаженства євангелскіє”). Для поезії І. Максимовича характерне накопичення великої кількості тропів і риторичних фігур, а також широке залучення автором ілюстративного матеріалу, зокрема агіографічних сюжетів як взірців перемоги над світом та його спокусами; легенд про чудеса Діви Марії, чиє заступництво допомагає людині в боротьбі з марнотою життя; прикладів з античної історії насамперед для підтвердження тези про ілюзорність земного щастя та зрадливість людської долі.
Звертаючись до опрацювання ідеї Vanitas у жанрі епіграми, Іван Величковський і Данило Братковський прагнули максимальної стислості викладу. Свідомо концентруючи думку, письменники досягали бажаного ефекту впливу на читача за допомогою використання яскравих, несподіваних концептів або ж оригінальної інтерпретації традиційних образів. Епіграматисти вміло послуговувалися засобами словесної гри та протиставлення понять, широко вживали риторичні запитання й вигуки. У структурі одного жанру можна добачити також суттєві відмінності в розробці ванітативного мотиву: дещо вільний характер потрактування ідеї світової марноти” в поезії світського автора Д. Братковського та поодинокі твори І. Величковського й Л. Барановича, зміст яких балансував на межі дотепності як формального жанрового прийому і власне гумору та сатири, яскраво контрастують із суворою канонічністю духовних епіграм Димитрія Туптала. Виключно серйозна тональність домінує також в елегіях цього поета: його покаянним пісням властивий особливий ліризм, емоційна наснаженість, органічне поєднання літературних кліше на позначення мізерності людини, страху грішника перед посмертною відплатою тощо із глибоким особистим усвідомленням та переживанням релігійних істин.
Порівняльний аналіз особливостей художнього втілення ідеї марноти марнот” у панегіриках Івана Орновського і Стефана Яворського засвідчує близькість підходів, що їх застосовували обидва автори для аргументації можливості сполучення величальних мотивів із ванітативними рефлексіями, а також наявність у творах спільного комплексу стилістичних засобів, притаманних українській похвальній поезії барокової доби. Зокрема, письменники активно використовували прийом літературного наслідування візії, широко послуговувалися сюжетами й образами античної історії та міфології, майстерно узгоджували зміст тексту з графічною композицією творів. Прикметною ознакою панегіриків І. Орновського можна вважати використання поряд із класичною риторичною матерією” прикладів із сучасного авторові життя, а також інтертекстуальність: роздуми поета над марністю світу нерідко являли собою ефектні словесні конструкції, що складалися з численної кількості парафразів та прямих цитат, запозичених із широкого кола джерел європейської літератури. Відмінності в потрактуванні ванітативного мотиву у похвальних віршах С. Яворського та І. Орновського зумовлені різницею в соціальній приналежності як авторів (Орновський найімовірніше світський письменник), так і адресатів цих текстів, й оприявнюються щонайперше в наративній частині панегіриків (агіографічні сюжети у творі, присвяченому релігійному діячеві елементи героїчної епіки в панегірику козацькому полковникові), образній системі та лексиці.
Своєрідність тлумачення ідеї світової марноти” у творчості Лазаря Барановича полягає насамперед в універсальному характері її розробки. У віршованих збірках цього автора подибуємо приклади функціонування фактично всіх топосів ванітативного мотиву, кожен із яких репрезентований широким спектром влучних, дотепних варіацій, що засвідчують високий рівень художньої майстерності українського епіграматиста.
На відміну від Л. Барановича, котрий використовував топоси мотиву марнота марнот” не лише у віршах певних жанрів (зокрема, в епітафіях), але й присвячував тлумаченню ідеї Vanitas численні самостійні твори, Семен Климовський звертався до її опрацювання виключно з метою вирішення дидактичних завдань конкретного тексту. Ампліфікуючи ванітативний мотив, письменник спирався здебільшого на біблійну образність, виявив себе талановитим майстром побудови каталогів метафор, реєстрів антитез і риторичних запитань та використання інших стилістичних прийомів, властивих бароковій поетиці.
Система художніх засобів, що їх застосовував для втілення ідеї світових марностей” Климентій Зіновіїв, деякою мірою поступається різноманітністю та вишуканістю класичним зразкам української поезії високого бароко. Разом з тим, суто ідеологічні аспекти інтерпретації письменником ванітативного мотиву, попри складне переплетіння народних і релігійних елементів у світоглядній системі поета, вписуються в загальну парадигму вітчизняної барокової традиції і не суперечать жодним нормам християнської моралі.
Окреслюючи специфіку опрацювання мотиву Vanitas Теофаном Прокоповичем, передовсім слід вказати на незначний ступінь розробки ідеї марноти марнот” у творчості письменника. З одного боку, цей висновок не є беззастережним, оскільки, по-перше, велика частина поетичного доробку митця досі залишається невідомою (оприлюднено лише близько 30 віршів), по-друге, виписки Т. Прокоповича із творів стародавніх авторів, зокрема висловлювань Сенеки, Овідія, Горація та інших класиків античної літератури щодо нетривкості речей, зрадливості щастя, швидкоплинності життя й неминучості смерті, засвідчують пильну увагу письменника до цієї проблематики і намір використати відповідні сентенції у власних художніх текстах. З іншого боку, справді обмежену кількість варіацій на тему Vanitas у поезії Т. Прокоповича можна пояснити активною життєвою позицією видатного церковного й державного діяча, що певною мірою стримувала культивування ним песимістичного мотиву марності дочасних людських прагнень, а також реформаторськими підходами митця в галузі художньої творчості: прагнучи оновлення змісту та зміни естетичних орієнтирів вітчизняного письменства, Т. Прокопович міг уникати розробки деяких традиційних мотивів української барокової літератури.
На нашу думку, детальний аналіз мотиву марнота марнот” є важливим і перспективним напрямом у вивченні особливостей тематики, образності, стильової та жанрової природи вітчизняної поезії. Подальший розгляд цієї проблеми із залученням до джерел дослідження віршованих пам’яток пізнього бароко, а також творів періоду становлення та розвитку нового українського письменства дасть можливість переглянути інтерпретацію й оцінку деяких явищ літературного процесу ХІХ століття, розширити та поглибити наші уявлення про тяглість національної духовної традиції.

РЕЄСТР ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин Блаженный. Исповедь / Перевод с латинского и комментарии М. Е. Сергиенко; Предисловие и послесловие Н. И. Григорьевой. М.: Гендальф, 1992. 544 с.
2. Аверинцев С. С. Греческая «литература» и ближневосточная «словесность» (противостояние и встреча двух творческих принципов) // Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. С. 1375.
3. Аверинцев С. С. Древнегреческая поэтика и мировая литература // Поэтика древнегреческой литературы / Отв. ред. С. С. Аверинцев. М.: Наука, 1981. С. 314.
4. Аверинцев С. С. Жанр как абстракция и жанры как реальность: диалектика замкнутости и разомкнутости // Взаимосвязь и взаимовлияние жанров в развитии античной литературы. М.: Наука, 1989. С. 325.
5. Аверинцев С. С. Риторика как подход к обобщению действительности // Поэтика древнегреческой литературы / Отв. ред. С. С. Аверинцев. М.: Наука, 1981. С. 1546.
6. Аврелий М. А. Размышления. СПб.: Наука, 1994. 247 с.
7. Алексеев М. П. Английская поэзия и русская литература // Английская поэзия в русских переводах (XІV XІX века). Сборник / Сост. М.П.Алексеев, В.В. Захаров, Б.Б. Томашевский. На англ. и русск. яз. М.: Прогресс, 1981. С. 491565.
8. Английская лирика первой половины XVIІ века / Под ред. А.Н.Горбунова. М.: Изд-во МГУ, 1989. 347 с.
9. Английская поэзия в русских переводах (XІV XІX века). Сборник / Сост. М. П.Алексеев, В. В. Захаров, Б. Б. Томашевский. На англ. и русск. яз. М.: Прогресс, 1981. 684 с.
10. Английский сонет XVI XIX веков: Сборник / Сост. А. Л. Зорин. На англ. яз. с параллельным русск. текстом. М.: Радуга, 1990. 698 с.
11. Андрієнко Л. О. Генеза поетичної метафори Бароко // Мовознавство. 1996. № 23. С. 3944.
12. Андрущенко М. Парнас віршотворний: Києво-Могилянська академія та український літературний процес XVIII ст. К.: Українська книга, 1999. 208 с.
13. Антологія польської поезії / Перекл. з польськ. Упоряд. В. Вєдіної. Передм. Я. Івашкевича. К.: Дніпро, 1979. Т. І. 463 с.
14. Аполлонова лютня: київські поети XVII XVIII ст. / Передмова В. Яременка; Упорядкування та примітки В. Маслюка, В. Шевчука, В. Яременка; За ред. В. Крекотня. К.: Молодь, 1982. 320 с.
15. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти: Пер. с фр. / Общ. ред. Оболенской С. В.; Предисл. Гуревича А. Я. М.: Издательская группа «Прогресс» «ПрогрессАкадемия», 1992. 528 с.
16. Багалій Д. Нарис української історіографії. К.: Друкарня Української Академії Наук, 1925. 110 с.
17. Барвінський О. Історія української літератури. Львів: Друкарня НТШ, 1920. Ч. І. 375 с.
18. Барвінський О. Огляд історії українсько-руської літератури. Львів: Друкарня НТШ, 1910. 208 с.
19. Барокова поезія Слобожанщини: антологія / Упорядкування, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. Харків: Акта, 2002. 524 с.
20. Белчева-Іванова І. Наука” Иоанникия Галятовского и проповеди св. Димитрия Ростовского // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів: Літературознавство / Упоряд. і відп. ред. О. Мишанич. Чернівці: Рута, 2003. Кн. 1. С. 238245.
21. Бетко І. Г. С. Сковорода і традиція автоепітафії у давній українській літературі // Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали: Збірник наук. праць / Упоряд. В. М. Нічик, Я. М. Стратій. К.: Наук. думка, 1992. С. 195203.
22. Бетко І. Іван Величковський перекладач // Українське літературне бароко: Збірник наукових праць. К.: Наук. думка, 1987. С. 193211.
23. Бетко І. Nagrobki Fundatorom Laury з книги Афанасія Кальнофойського ФЕСБФПХСГЗМБ LUBO CUDA (Київ, 1638) як пам’ятка української релігійно-філософської поезії доби бароко // Медієвістика. Одеса: Астропринт, 2002. Вип. 3. С. 209221.
24. Бетко І. Nagrobki” Лазаря Барановича пам’ятка літературно бароко // Слово і Час. 2003. № 12. С. 3541.
25. Библейская энциклопедия. М.: ТЕРРА, 1990. 902 с.
26. Білецький О. І. Симеон Полоцький та українське письменство XVII-го віку // Юбілейний збірник на пошану академика Д. Й. Багалія. К.: Друкарня Української АН, 1927. С. 636648.
27. Борисенко К. Образ Слобожанщини в панегірику Івана Орновського на честь харківського полковника Федора Донця-Захаржевського // Слобожанщина. 2000. № 15. С. 98106.
28. Брагинская Н. В. Эпитафия как письменный фольклор // Текст: семантика и структура. М.: Наука, 1983. С. 119139.
29. Брама святого Івана. Перемиська барокова епітафія / Вступ, упорядкування та коментарі Володимира і Дениса Пилиповичів. Перемишль: Перемиський відділ ОУП, 2005. 112 с.
30. Былинин В. К. Лабиринт мира” в интерпретации русского поэта первой половины XVII века // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII начала XVIII в. М.: Наука, 1989. С. 4249.
31. Былинин В. К., Звонарева Л. У. Комментарии // Полоцкий С. Вирши. Минск: Мастацкая літаратура, 1990. С. 384435.
32. Бычков В. 2000 лет христианской культуры sub specie aesthetica: В 2 т. М.; СПб.: Университетская книга, 1999. Т. 1. Раннее христианство. Византия. 575 с.
33. Бычков В. 2000 лет христианской культуры sub specie aesthetica: В 2 т. М.; СПб.: Университетская книга, 1999. Т. 2. Славянский мир. Древняя Русь. Россия. 527 с.
34. Вальчук А. М. Проблема життя і смерті в давньоукраїнській філософській думці та трансформація української духовності // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць / Гол. редактор В.В. Лях. К.: Український центр духовної культури, 2001. Вип. 20. С. 99109.
35. Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке: В 4 т. К., 1851. Т. 2.
36. Величковський І. Повне зібрання творів. Дзиґар цілий і напівдзиґарик: Переклад, вступна стаття та примітки В. О. Шевчука. К.: Дніпро, 2004. 192 с.
37. Величковський І. Твори / Підгот. тексту та коментарі В. П. Колосової та В. І. Крекотня. К.: Наук. думка, 1972. 192 с.
38. Виппер Ю. О разновидностях стиля барокко в западноевропейских литературах XVII века // Виппер Ю. Б. Творческие судьбы и история (О западноевропейских литературах XVI первой половины XIX века). М.: Худож. лит., 1990. ­­ С. 147158.
39. Виппер Ю. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия XVIІ века. М.: Худож. лит., 1977. С. 528.
40. Виппер Ю. Превратности посмертной судьбы поэта // Виппер Ю. Б. Творческие судьбы и история. (О западноевропейских литературах XVI первой половины XIX века). М.: Худож. лит., 1990. С. 159 170.
41. Возняк М. С. Історія української літератури. У 2 кн. Львів: Світ, 1994. Кн. ІІ. 560 с.
42. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
43. Галятовський І. Казаньє на Покров Пресвятои Богородици // Хрестоматія давньої української літератури. К., 1967. С. 307310.
44. Галятовський І. Ключ разумѣнія // Галятовський І. Ключ розуміння. К.: Наук. думка, 1985. С. 53211.
45. Галятовський І. Наука, албо способ зложеня казаня // Галятовський І. Ключ розуміння. К.: Наук. думка, 1985. С. 211241.
46. Галятовський І. Небо новоє // Галятовський І. Ключ розуміння. К.: Наук. думка, 1985. С. 242343.
47. Гаспаров М. Л. Древнегреческая эпиграмма // Гаспаров М. Л. Избранные труды: В 3 т. М.: Языки русской культуры, 1997. Т. І. О поэтах. С. 291316.
48. Гаспаров М. Л. Поэт и поэзия в римской культуре // Гаспаров М. Л. Избранные труды: В 3 т. М.: Языки русской культуры, 1997. Т. І. О поэтах. С. 4981.
49. Гильдебранд Д. Сущность христианства / Пер. с нем. А. И. Смирнова. Спб.: Изд-во Алетейя”; ТО Ступени”, 1998. 475 с.
50. Гладков Б. Толкование Евангелия. М.: Столица, 1991. 720 с.
51. Горбунов А. Н. Комментарии // Английская лирика первой половины XVIІ века / Под ред. А. Н. Горбунова. М.: Изд-во МГУ, 1989. С. 291341.
52. Горленко Й. Брань честних седми добродѣтелей з седми грѣхами смертними, в человѣцѣ путнику // Святитель Иоасаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (17051754). Материалы для биографии, собранные и изданные Н. Д. Жеваховым. Ч. IІ. Святитель Иоасаф и его сочинения. К., 1907. С. 183212.
53. Грицай М. С. Українська драматургія XVІІ XVІІІ ст. К.: Вища школа, 1974. 199 с.
54. Грушевський М. Історія української літератури. К.: АТ Обереги”, 1995. Т. 6. 708 с.
55. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. К.: Либідь, 1994. Т. ІV. Кн. 2. 320 с.
56. Гузар І. Україна в орбіті европейської мислі. Від Григорія Сковороди до Тараса Шевченка. ТоронтоЛьвів: Наукове товариство ім. Шевченка в Канаді, 1995. 175 с.
57. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
58. Ґрачотті С. Українська культура XVII століття і Європа // Україна XVІІ ст. між Заходом та Сходом Європи. Матеріали І-го Українсько-італійського симпозіуму 1316 вересня 1994 р. К.; Венеція: АртЕк, 1996. С. 127.
59. Давній український гумор і сатира / Упоряд. текстів, вступна стат. і прим. Л. Є. Махновця. К.: Держ. вид-во худ. літератури, 1959. 493 с.
60. Давня українська література: Підручник / М.С. Грицай, В.Л. Микитась, Ф.Я. Шолом: За ред. М. С. Грицая. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Вища школа. Головне вид-во, 1989. 414 с.
61. Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М. М. Сулима. К.: Освіта, 1996. 656 с.
62. Данилов В. К истории украинских духовных стихов // Киевская старина. 1905. Т. LXXXVIII. Январь. С. 710.
63. Демин А. С. Русская литература второй половины XVII начала XVIII века: Новые художественные представления о мире, природе, человеке. М.: Наука, 1977. 296 с.
64. Довга Л. До питання про барокову ментальність українців // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. К.: АН України, Археографічна комісія, Інститут української археографії, 1992. Т. І. С. 104 116.
65. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
66. Европейская поэзия XVIІ века / Вступ. статья Ю. Виппера. М.: Худож. лит., 1977. 927 с.
67. Егоров И. Вирши о смерти в синодике XVIII ст. // Киевская старина. 1903. Т. LXXXI. Июнь. С. 168169.
68. Елеонская А. С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVIІ начала XVIІІ в. М.: Наука, 1989. С. 201220.
69. Єфремов С. О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
70. Житецкий П. Малорусские вирши нравоописательного содержания // Киевская старина. 1892. Т. XXXVII. Май. С. 157175.
71. Житецкий П. Малорусские вирши нравоучительного содержания // Киевская старина. 1892. Т. XXXVI. Март. С. 388408.
72. Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в. // Киевская старина. 1888. Т. XXIII. Декабрь. С. 401416.
73. Журенко Н. Б. Риторика в ранневизантийской поэзии (Архаическая образность и новозаветная образность в эпиграммах Григория Назианзина) // Античная поэтика. Риторическая теория и литературная практика. М.: Наука, 1991. С. 216231.
74. Засько О. Мотив vanitas у творчості Іоанна Максимовича // Медієвістика: Збірник наук. статей / За ред. О. Мишанича. Одеса, 2000. Вип. 2. С. 8593.
75. Захара І. С. Академічна філософія України (XVIІ перша пол. XVIІІ ст.). Львів: Вид-во Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка, 2000. 240 с.