ПОЕЗІЯ ДІМЧО ДЕБЕЛЯНОВА В КОНТЕКСТІ БОЛГАРСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СИМВОЛІЗМУ : ПОЭЗИЯ Димчо Дебелянова В КОНТЕКСТЕ БОЛГАРСКОГО И ЕВРОПЕЙСКОГО символизма



  • Название:
  • ПОЕЗІЯ ДІМЧО ДЕБЕЛЯНОВА В КОНТЕКСТІ БОЛГАРСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СИМВОЛІЗМУ
  • Альтернативное название:
  • ПОЭЗИЯ Димчо Дебелянова В КОНТЕКСТЕ БОЛГАРСКОГО И ЕВРОПЕЙСКОГО символизма
  • Кол-во страниц:
  • 198
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА


    На правах рукопису


    КАВУШЕВСЬКА ЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

    УДК 821.163.2-1.09:7.036.43

    ПОЕЗІЯ ДІМЧО ДЕБЕЛЯНОВА В КОНТЕКСТІ БОЛГАРСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СИМВОЛІЗМУ

    10.01.03. література слов’янських народів

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
    філологічних наук



    Науковий керівник:
    СИВАЧЕНКО ГАЛИНА МИКОЛАЇВНА,
    доктор філологічних наук



    Київ 2005











    ЗМІСТ





    Вступ .................................................................................................................


    3





    Розділ 1. Дискурс символізму в Болгарії








    1.1. Онтологічна основа ..........................................................................


    16





    1.2. Генезис ...............................................................................................


    25





    1.3. Критичний дискурс ..........................................................................


    45





    1.4. Європейський контекст ....................................................................


    52





    Розділ 2. Поетика Дімчо Дебелянова








    2.1. Трансформація літературної моделі: традиції та інновації ..........


    64





    2.2. Екзистенційні модуси .......................................................................


    81





    2.3. Проблема модерної душі у поемі Легенда за разблудната царкиня” ...................................................................................................



    153





    2.4. Домінанти воєнної лірики ................................................................


    162





    Висновки ..........................................................................................................


    173





    Список використаних джерел ........................................................................


    179










    ВСТУП


    Сучасне літературознавство виявляє значний інтерес до закономірностей літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ століття, коли відбувалася кардинальна зміна естетичного світогляду, витворювалися нові парадигми художнього мислення, формувалися нові структури творчості. Вчені прагнуть з’ясувати характер динамічних художніх процесів, зрозуміти специфіку нових філософсько-естетичних феноменів, що визначають свідомість порубіжної епохи. На особливу увагу в цьому контексті заслуговує символізм, який є одним із найзначніших художніх явищ європейської та світової культури другої половини ХІХ початку ХХ століття, котре через свою складність і багатогранність до цього часу викликає гостру полеміку і літературознавців, і мистецтвознавців.
    Як і у переважній більшості слов’янських країн, символізм у Болгарії не детермінований у традиційному сенсі, на відміну від інших літературних напрямків. Через це майже до останнього часу зусилля болгарських літературознавців спрямовувалися передусім на доведення самого факту існування символізму в болгарській літературі, заперечення його вторинності”, визначення самобутності.
    Хвиля зацікавлення поезією початку ХХ століття у Болгарії припадає на 70-і роки, коли з’являються студії На прелома на две столетия” (На зламі століть”) Г.Цанева [231], якому належить першість у розробці літературно-біографічної історії болгарського модернізму, Българският символизъм и европейският модернизъм” (Болгарський модернізм і європейський модернізм”) С.Хаджикосева [215], Естетически прелом в поезията на двадесетте години” (Естетичний перелом у поезії двадцятих років”) Р.Лікової [142], де розглядаються проблеми генезису болгарського символізму, його самобутності. Болгарські дослідники починають цікавитися проблемами не лише болгарського, а й загальноєвропейського символізму, доказом чого може слугувати дослідження С.Ілієва Естетическите програми на френските и руските символисти” (Естетичні програми французьких та російських символістів”) [103], що побачило світ 1979 року. Ставлячи за мету дослідження естетичної програми символізму, автор детально аналізує програмні статті, маніфести і трактати символістів Франції і Росії, у творчості яких, на його думку, символізм знайшов свій класичний прояв. Через два роки з’являється ще одна ґрунтовна праця С.Ілієва, присвячена проблемам символізму Пътищата на българските символисти” (Шляхи болгарських символістів”) [106], в центрі якої літературний процес початку ХХ століття безпосередньо в Болгарії.
    Першим дослідженням, мета якого конкретно і всебічно ознайомити читача з представниками болгарського символізму, стала монографія Р.Лікової Портрети на български символисти” (Портрети болгарських символістів”, 1987) [143], яка містить аналіз творчості найвидатніших болгарських символістів: П.Яворова, Т.Траянова, Д.Дебелянова, Н.Лілієва, Е.Попдимітрова, Х.Ясенова, Н.Райнова. Наступного 1988 року побачила світ ще одна студія цієї ж дослідниці Художествени насоки на българския символизъм” (Художні напрямки болгарського символізму”) [146], присвячена естетичним особливостям болгарського символізму. Тут творчість болгарських символістів аналізується з огляду на художній метод, подаються спостереження над впливом європейських, зокрема російських і французьких символістів на болгарських, а також аналізується роль традиції болгарського символізму в поетичній структурі поезії 30-х років. Таким чином, більшість досліджень символізму в Болгарії присвячено загальнішим проблемам генезису, поетики та естетики цього напрямку. Відтак, творчість окремих поетів-символістів ще не знайшла свого повного і всебічного вивчення.
    Одночасно на межі тисячоліть, внаслідок руйнування реалізмоцентричної моделі і пов’язаного з цим якісного переконструювання літературної науки, нагальною постає ревізія критеріїв, переоцінка явищ у новому контексті. Перед сучасним слов’янознавством стоїть завдання концептуального переосмислення художньої спадщини та реінтерпретації творчості письменників означеного періоду. Одним із таких авторів є Дімчо Дебелянов, поезія якого тривалий час розглядалась у контексті тези про еволюцію від символізму до реалізму і не дістала всебічної наукової оцінки. Дімчо Дебелянов один із найвидатніших болгарських поетів-символістів, найтонший лірик, майстер елегії. У літературі Болгарії він посідає особливу культурну позицію невизнаного за життя поета, відкритого широкою читацькою аудиторією своїх сучасників із запізненням і визнаного генієм тільки нащадками. Його образ не співпадає ні з поставою обранця (якими були Ботев і Яворов), ні культурного вождя (як Вазов та Славейков). Його творча натура була іншою. Дебелянов поет непатетичних жестів, елегійних тонів, ностальгічних настроїв, страдницьких рефлексій, тихої ніжності.
    Як зазначають А.Гінев та М.Янкова, Дебелянов належить до того типу поетів, яких європейська культурна традиція називає poeta minore маленький поет”, поет малих душевних порухів, делікатних психологічних настроїв, творчої скромності [53; 8788]. Його ліричний суб’єкт звичайна чуттєва людина: самотня, драматично роздвоєна між мрією про душевну гармонію і тихим екзистенційним жахом; вона відчайдушно намагається віднайти буттєво-ціннісну опору. Цей безпосередній людський драматизм, висловлений у ніжній інтимності його поезій, робить Дебелянова особливо близьким читачам, які знаходять у його творах відгомін своїх туг, мрій та радощів. Саме ця відкритість поезії Дебелянова широкому читацькому співпереживанню і стверджує його як одну з найзначніших особистостей у болгарському духовному обширі. Завдяки його скромності та людяності покоління нащадків нагородили його привілеєм називатися особистим ім’ям Дімчо, що є виразом одночасно інтимно розділеної та всезагально вираженої любові до поета.
    Дімчо Дебелянов прожив лише 29 років. Його біографія, яка у літературних енциклопедіях займає не більше сторінки, загалом зводиться до наступних фактів:
    Дімчо Дебелянов народився 28 березня 1887 року у містечку Копрівштіца (музеї під відкритим небом”, столиці болгарського бунту в квітні 1876 року). У 9-літньому віці залишився без батька. У 1875 році сім’я переїхала до Пловдіва, де майбутній поет провів десять важких років, зазнаючи страждань і принижень. Різкий перехід від мальовничого патріархального містечка до великого чужого міста загострює у хлопчика відчуття ворожості до світу. Майбутній поет рано занурюється у власні переживання і починає писати вірші, які пізніше спалює. У 1904 році Дебелянов їде до Софії, де закінчує Першу чоловічу гімназію. На одному зі святкувань декламує вірш Елате ни вижте” (Ідіть на нас подивитись”) Вазова, спрямований проти монарха. У 1906 році вперше публікується у журналі Съвременност” і починає активно співробітничати з літературними виданнями, друкуючи лірику, гумористичну поезію і переклади. Після закінчення гімназії працює на метеорологічній станції спочатку як найманий робітник, а з 1 травня 1907 року на штатній посаді рахівника. У 1909 році залишає роботу, щоб мати більше часу для творчості, але через нестачу коштів вимушений важко працювати репортером, коректором у газеті Ден” і Балканска трибуна”, стенографом Народних зборів і Софійської общини, перекладачем з французької і російської мов. Певний час вивчає право, згодом літературу, але знову ж таки через брак коштів не закінчує навчання. У 1910 році разом із Д.Подвирзачевим публікує першу антологію болгарської поезії. Товаришує з талановитими молодими літераторами К.Райчевим, Н.Лілієвим, К.Константіновим, Н.Райновим, Л.Стояновим, спільно з якими створює літературне коло, яке 1914 року видає часопис Звено”.
    Під час Балканської війни (1912) Дебелянов проходить обов’язкову військову службу в Самокові, а з вересня 1913 до березня 1914 навчається у школі підпоручиків запасу у Княжеві. Влітку 1914 влаштовується на посаду доповідача Рахункової палати.
    Не зважаючи на те, що не підлягає мобілізації, Дебелянов наполягає на відправленні добровольцем на фронт. З початку 1916 року знаходиться на південному фронті, де 2 жовтня цього ж року гине біля містечка Демірхісар.
    У 1931 році друзі переносять тлінні останки поета до рідного міста, де на його могилі скульптор Іван Лазаров створює пам’ятник фігура безутішної матері, яка марно чекає свого сина [195 318321], [196; 408409].
    За життя Дебелянов переважно залишався незрозумілим. Лише І.Радославов дає позитивну оцінку його творчості у оглядових статтях: Литературната страница на Смях” (Літературна сторінка Сміху”) і Градът” (Місто”), опублікованих у часописі Наш живот” Антона Страшимірова, зазначаючи, що з його віршів ллється самобутня, але оповита серпанком глибоких і складних переживань, поезія” [123; 112]. Однак, і негативних оцінок, викликаних заздрощами, не бракувало. Одним зі злісних критиків був Ненчо Ілієв-Сіріус, автор ряду фельєтонів, виданих 1910 року окремою книжкою, де Дебелянов порівнюється з бездарним графоманом Глогінко автором збірки під заголовком На жаждущите възлюбени, книга за живите, диалогирани шептения на глупостта” (Спраглим коханим, книга про живі, діалогічні шепотіння дурості”) і називається третьосортним коректором газети День”.
    Справжнє відкриття поезії Дебелянова відбувається вже після його смерті, коли навколо його імені спалахує ореол посмертної слави. Поетові друзі (Д.Подвирзачев, Н.Лілієв, К.Константінов) збирають і видають 1920 року його Стихотворения” (Вірші”). Газети та журнали присвячують йому посмертні сторінки, поезія Дебелянова входить до антологій воєнних часів, а саме: Най-отбрани песни из съвременната българска поезия в памет и прослава на Освободителните войни през 1915-1917” (Вибрані пісні із сучасної болгарської поезії в пам’ять і для уславлення Визвольних Воєн з 19151917”) (1917), Отбор песни от размирните години 19121917” (Вибрані пісні смутних років 19121917”) за редакцією Златанова, Харламбі, Бічева, (1917), Поетична година. Антология на българските поети, подредени по дата на раждане” (Поетичний рік. Антологія болгарських поетів, впорядкованих за датами народження”), укладеної І. Барановським 1919 року.
    У 1919 році Гео Мілев розпочинає видання часопису Везни” і вже в другому вересневому числі друкує свій In memoriam Дімчо Дебелянова” і хоче видати першу книжку поета в серії бібліотеки Везни”. Пізніше, у передмові до Антологията на българската поезия” (Антології болгарської поезії”), яка вперше побачила світ у 1925 році, Гео Мілев визначить місце Дебелянова у розвитку болгарської поезії так: Єдиний, хто все ще зберіг зв’язок із життям, хто відобразив у своїй поезії негативний вплив життя, був поет із чуттєвою і ніжною душею Дімчо Дебелянов” [9; 9].
    Поява посмертної збірки Дебелянова Стихотворения” на самому початку 1920 року стала надзвичайною подією у літературному житті Болгарії. Слід було його втратити, аби його знайти” писав один із найбільших популяризаторів поезії Дебелянова у 20-х роках К.Гилибов у статті з нагоди виходу книжки. Далі, аналізуючи ліричне я” Дебелянова і міфотворче ставлення поета до дійсності, Гилибов доходить висновку, що концепції світогляду Дебелянова не носять ані типово філософського, ані типово релігійного характеру”, оскільки вибудовуються у поета скоріше через відчуття, ніж через розміркування. В особливостях дійсно пережитого Дебелянов відкриває моменти появи надприродного, але рухається він скоріше шляхом містика, ніж теософа..., не будучи ні містиком, ні теософом... він дитина цього світу!” [58; 590593].
    У передмові до видання укладач К.Константінов представив Дебелянова серед найвидатніших поетів Болгарії, називаючи його болгарським Верленом”. Вказуючи на вплив на творчість Дебелянова молодих російських поетів” Бальмонта, Брюсова, Блока, Сологуба та французьких поетів Лілля, Бодлера, Верлена, Самена, де Гурмона, Мореаса тощо, Константінов застерігає від думки розглядати Дебелянова лише як талановитого наслідувача, оскільки він брав лише те, що міг взяти перемелював його до невпізнаваності і створював нові але болгарські речі.... Що більше міцнішала його поезія то більше вона прагнула внутрішнього та зовнішнього спрощення, що є ознакою справжнього і свідомого художнього відчуття” [цит. за 123; 112].
    У рецензії на Стихотворения”, опублікованій у часописі Везни”, Л.Стоянов зазначає: Димчо Дебелянов жив в епоху перелому, хаосу переоцінок, з яких повинен був народитися новий світ” [цит. за 123; 114]. Називаючи Дебелянова ластівкою модернізму”, Стоянов порівнює його з альбатросом із відомої поеми Бодлера.
    Серед перших серйозних аналізів поезії Дебелянова треба назвати статтю В.Васілева, написану на початку 20-х років, де визначалось особливе місце Дебелянова у розвитку болгарської літератури: Поезія Дімчо Дебелянова різко відрізняється від поезії до нього і після нього... Дімчо Дебелянова це лише звук і образ, чиста пісня, ліризм якої ніколи не порушується пафосом чи риторикою” [38; 113121].
    Безпосередньо після виходу Стихотворения” у 1921 році Дебелянов став прототипом богемного поета у романі Горчив смях” (Гіркий сміх”) белетриста Тихоміра Павлова. Саме цей роман і спогади Павлова пізніше підштовхнули Владіміра Русалієва до створення книжки про Дебелянова Бездомник в нощта” (Безпритульний вночі”, 1936) [198], яка, хоч і викликає серйозні застереження, все ж має значення для вивчення життя і творчості поета.
    Перша праця про Дімчо Дебелянова Поет на жизнения подвиг” (Поет життєвого подвигу”) написана Л.Стояновим, який разом із Г.Михайловим, відомим перекладачем поетів-символістів, підготували своє видання поезії Дебелянова (1927). Не зважаючи на патетично-звеличувальний тон, історична і літературно-критична вартість цієї книжки не викликає сумніву [204].
    В період з 1926 по 1946 рік вийшло вісім розвідок про Дебелянова, підготовлених і редагованих Н.Лілієвим, Л.Стояновим, Ц.Мінковим, А.Далчевим, які вміщують спогади, рецензії, критичні роздуми.
    Поодинокі праці про Дімчо Дебелянова, які з’являються протягом 50-70-х років, сповнені твердженнями, що нібито Дебелянова помилково вважали символістом” [232; 419], а його символістські зацікавлення носять переважно частковий характер” і схожі на де-не-де пожовкле листя на свіжозеленому дереві” [111; 21], у його ж військовій поезії реалізм одержує остаточну перемогу”[195; 320]. Саме у такому ключі написано статті О.Дейкової Към въпроса за творческия развой на Димчо Дебелянов” (До питання про творчий розвиток Дебелянова”) [68], Є.Карамфілова Военните стихове на Димчо Дебелянов” (Військові поезії Дімчо Дебелянова”) [110], монографії Димчо Дебелянов” (Дімчо Дебелянов”, 1961) С.Каролева [111] і Поезията на Димчо Дебелянов” (Поезія Дімчо Дебелянова”, 1966) Г.Маркова [155] тощо.
    Одночасно в цей період з’являється чимало видань, у яких близькі та друзі діляться спогадами про поета, друкуються його листи і документи. Серед них Димчо Дебелянов. Спомени, писма, документи” (Дімчо Дебелянов. Спогади, листи, документи”, 1956) М.Дебелянової-Григорової [67], В казармата и на фронта с Димчо Дебелянов”(В казармі і на фронті з Дімчо Дебеляновим”, 1957) Т.Герова [51], Едно необикновено приятелство. Литературен очерк за Димчо Дебелянов” (Незвичайне приятельство. Літературний нарис про Дімчо Дебелянова”, 1967) Г.Константінова [121]. Побачило світ і перше зібрання творів поета в 2-х томах за редакцією Е.Константінової та З.Петрова [74], [75].
    Першим серйозним дослідженням життєвого і творчого шляху поета, яке претендує на об’єктивність, можна вважати студію С.Ілієва Димчо Дебелянов между греха и разкаянето” (Дімчо Дебелянов між гріхом та розкаянням”, 1985) [102], у якій простежується розвиток творчої особистості поета; досить детально, у зв’язку із життєвим шляхом, аналізується творчий доробок, підкреслюється особливе місце, яке посідає Дебелянов серед інших болгарських поетів-символістів.
    Серед опублікованого у 90-х роках треба відмітити Проблеми на поетиката на Димчо Дебелянов” (Проблеми поетики Дімчо Дебелянова”) І.Монової [167] та Димчо Дебелянов и Повелителя на вълците” (Дімчо Дебелянов і Володар вовків”) [190] В.Радінської, присвячені вже безпосередньо аналізу поетичних символів у текстах поета, визначенню художніх особливостей його лірики.
    Протягом останніх років на тлі підвищеного інтересу до проблем болгарського модернізму пожвавились і дослідження творчості окремих поетів-символістів, зокрема Д.Дебелянова. Увагу дослідників привертають окремі аспекти творчості цього болгарського митця, яким присвячено статті С.Хаджикосева [219], В.Атанасова [11], [12], Л.Берковської [24], С.Васілева [41], А.Велкової-Гайдарджиєвої [42], [43], С.Ігова [97], [98], [98], [101], О.Ковачева [119], К.Михайлова [165], К.Протохрістової [188], його творчість аналізується у порівнянні з доробками інших поетів (статті А.Аліпієвої [5], М.Тачкова [208], С.Хаджикосева [216], [218], Н.Чернокожева [223], [224]), з’являються нові видання вже відомих досліджень [113], [198], [206].
    Але, не зважаючи на цей факт, поезія Дімчо Дебелянова, порівняно з творчістю інших болгарських символістів, вивчена і проаналізована значно менше. Літературознавці вказують на різні причини цього. Н.Дімітров, наприклад, пов’язує це з міфологізованими конвенціями літературної історії” стосовно особистості болгарського поета, чиї взірці природності, мучеництва й святості задають дискурс біографічно-есеїстичного прочитання” [71; 5]. З іншого боку, поезія Дебелянова зі своєю втаємниченістю, приглушеністю і внутрішнім примиренням із суперечностями буття створює ілюзію монолітності, а не різноспрямованості поетичних смислів. Лірика Дебелянова, порівняно з іншими символістськими текстами початку ХХ століття, сильно персоналізована, суб’єктивно зосереджена, що сприяло створенню ще одного метатекстового кліше ця поезія більше емоційна, ніж рефлективна. Тривалу історію має й інший літературно-історичний штамп стосовно спрощеності, зрозумілості і приземленості лірики Дебелянова, яка протиставляється метафізичній рефлективності й ускладненій поетичній візії поезії, наприклад, Пейо Яворова. Через ці та інші причини деякі аспекти творчості Дебелянова набули однобічного тлумачення або свідомо оминалися. Дослідження поетичного доробку зводилося до портретно-оглядових статей, де основний акцент було зроблено на громадянській позиції митця й аналізі ідейних мотивів лірики.
    Що стосується радянських та українських теренів, то тут творчість Дімчо Дебелянова ніколи не була предметом критичних рефлексій. Те саме можна сказати і про інших творців болгарського символізму (виключенням є монографічне дослідження В.Захаржевської, присвячене Л.Стоянову [91], яке, однак, вимагає ретельної ревізії у зв’язку із застарілістю використаних теоретичних засад).
    Це і зумовлює актуальність роботи, оскільки тема становить науковий інтерес як у плані з’ясування місця поета у болгарській літературній традиції і проведення цілісного аналізу його лірики у контексті європейського символізму, так і з точки зору відкриття перспектив для порівняльного дослідження болгарського та українського символізму, визначення типології слов’янського символізму, яка набуває особливого значення у контексті постмодерністської гетерогенної моделі культурного розвитку.
    Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний i багатоаспектний аналiз лiрики Дебелянова в контексті болгарського та європейського символізму.
    Названою метою визначаються завдання дослідження:
    - потрактування літературної течії символізму в історичній ретроспективі, дослідження історичних передумов появи символізму в Болгарії на зламі XIXXX століть, визначення його особливостей на болгарських теренах;
    - вивчення життєвого шляху та творчості Д.Дебелянова у їхньому зв’язку;
    - визначення місця Д.Дебелянова у болгарському літературному процесі початку ХХ століття;
    - виявлення своєрідності і новаторства Д.Дебелянова у засвоєнні досвіду західноєвропейського і російського символізму;
    - інтерпретація поетичного доробку поета на засадах герменевтики та феноменології.
    Об'єктом дослідження є лірика Дімчо Дебелянова.
    Методологічно-теоретичною основою дисертації є праці українських та зарубіжних, зокрема болгарських, учених: Т.Гундорової, В.Моренця, Д.Наливайка, С.Павличко, Д.Чижевського, В.Атанасова, Л.Будагової, С.Ігова, С.Ілієва, Р.Лікової, С.Хаджикосева.
    Використовуються генетичний, порівняльно-історичний, а також історико-біографічний, типологічний методи у поєднанні з аналізом мотивів при загальному системному підході до матеріалу. При розгляді творчого доробку поета використовується також метод літературної герменевтики, що полягає в розшифровуванні складних внутрішніх правил естетичного і літературного дискурсу творів, виявленні типологій архетипного значення, що складають внутрішній код авторського тексту (П.Рікер).
    Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного розгляду поезії Дімчо Дебелянова в контексті болгарського і європейського символізму та національної літературної традиції кінця XIX початку XX століття.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділ компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, науковими пріоритетами якого є застосування і поширення нових методологічних підходів до вивчення міжнаціонального контексту української літератури. Тема дисертації затверджена Науково-координаційною Радою НАН України при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка.
    Практичне значення дисертації полягає у тому, що її положення та висновки доповнюють картину вивчення болгарського символізму, підкреслюють його універсальні та специфічні риси. Одночасно вивчення конкретного локального феномену збагачує і корегує загальне уявлення про складне літературно-культурне явище, яким є символізм. Результати дослідження можуть бути використані для майбутніх студій слов’янського символізму, у вузівських курсах і спецкурсах з історії болгарської літератури, в роботі аспірантів, на уроках світової літератури в гімназіях, ліцеях, спеціалізованих класах середніх шкіл.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження лягли в основу виголошених та опублікованих доповідей: на V, VІІ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях молодих вчених (Київ, 2002, 2004), на конференції ”Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур пам’яті академіка Леоніда Булаховського” (Київ, 2001), на Міжнародній науковій конференції Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003).
    Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел (242 позиції). Виклад роботи займає 198 сторінок, з них 178 основного тексту.

    ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ
    1. Кавушевська Я.В. Образ міста в поезії болгарських символістів // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 4. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2003. С. 254260 (0,5др. арк.)
    2. Кавушевська Я.В. Біблійний символ саду у творчості Д.Дебелянова // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 7. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. с. 134138 (0,2 др. арк.)
    3. Кавушевська Я.В. Особливості символістського дискурсу у слов’янських країнах // Слово і час. 2004. №11. С. 5967 (0,5 др. арк.)

    ДОДАТКОВІ ПУБЛІКАЦІЇ
    4. Кавушевська Я. Щастливите” пространства в българската литература от края на 19 началото на 20 век // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Випуск 3. Частина 1. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2001. С. 4053 (0,4 др. арк).
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У даному дисертаційному дослідженні розглядалася творчість болгарського поета-символіста Дімчо Дебелянова у болгарському та європейському контексті. Проаналізовано також специфіку розвитку символізму на болгарських теренах, зроблено огляд критичних прокламацій, які формують естетику болгарського символізму. Отримала подальший розвиток проблема своєрідності болгарського символізму та типології слов’янського символізму. Розглянуто літературний процес у Болгарії початку ХХ століття, у якому жив і творив Д.Дебелянов. Через визначення основних екзистенційних модусів, які створюють уявлення про буття ліричного героя, і поетичних топосів здійснено аналіз основних мотивів і символів у творчості Дебелянова, проведено порівняльно-типологічні зіставлення з творчістю інших поетів-символістів, в тому числі й українських.
    В результаті взаємодії суспільного, культурного і літературного контекстів, літературних традицій і національних особливостей художнього мислення і світосприйняття на болгарських теренах наприкінці на початку XX століття утворюється національна версія символізму, характерними особливостями якої є: соціальний зв’язок із дійсністю, відсутність елементу містичного, езотеричного, відчуття нереального, декадентських мотивів, мізогінізму. Болгарську символістську поезію не можна назвати цілком урбаністичною, її поетичний синтез відбувається переважно у світі природи, передусім через її образи.
    Незважаючи на запізнілість болгарського символізму порівняно із західноєвропейським, незалежно від національних особливостей, які перетворюють його на самобутнє, оригінальне явище, типологічна спільність між болгарським та західноєвропейським і російським символізмом є безсумнівною. Творчість Дімчо Дебелянова, багата на характерні для європейського символізму конструкти, трансформовані через призму болгарської літературної традиції, слугує доказом цього. Проміжний” характер деяких творів митця, які, як здається, більше відповідають методу та поетиці реалізму, довгий час підкреслюваний дослідниками, пов’язаний не з ідейно-естетичною невизначеністю поета, а саме з питанням про національну версію болгарського символізму.
    Чимало явищ болгарського символізму типологічно наближають його до українського, що є результатом схожої динаміки і сутності історичних процесів, які відбувалися у двох країнах, та подібного стану письменства, яке перебувало тоді на периферії” європейського літературного континенту. Болгарський та український символізм ріднить укоріненість у національних контекстах, заземленість” поетики, тенденції до плюралізму, до взаємодії з іншими течіями і методами.
    Аналіз поетичного доробку Дебелянова свідчить про те, що його поезія глибоко увібрала у себе віяння часу. В ній перехрещуються тенденції, особливості та суперечності епохи і літературного розвитку. Розуміючи, що література повинна відповідати духу та запитам часу не лише в сенсі суспільних ідей, а й художніх стилів і естетичних принципів, і зміна соціально-політичних умов вимагає зміни й естетичної сутності літератури, Дебелянов обирає новий шлях у літературі, яким стає для нього символізм. Дуже швидко він звільняється від впливів, які справляли на його ранню творчість П.П.Славейков, П.Яворов. Т.Траянов, поглинає” їх власною творчою індивідуальністю і виробляє самобутній художній стиль.
    Погоджуючись з думкою дослідників, що сповідальний ліризм, яким характеризується поезія Дебелянова, не був для болгарської поезії новою рисою, дисертантка підкреслює новаторство митця, психологічна сповідь якого представлена не лише через своєрідний індивідуальний темперамент, а й у новому соціально-психологічному контексті. На відміну від психологічної сповідальності поезії національного Відродження, представленої, наприклад, Х.Ботевим, вітальна активність Дебелянова не має соціально-революційних вимірів. На відміну від І.Вазова і П.П.Славейкова, творчість яких має значно ширші від суб’єктивної психологічної сповіді виміри, Дебелянов повністю реалізується в емоційно-суб’єктивній поетичній сповіді.
    У творах Дебелянова розгортаються притаманні символістам тематичні лінії сприйняття світу як єдності буттєвої профанності і потойбічної сакральності, розуміння буття як закодованого простору, життя як страждання і кохання як шляху до трансценденції. В них чітко окреслюється характерна для початку ХХ століття екзистенціалістська проблематика, для вирішення якої поет використовує специфічну поетику, поєднання характерних художніх технік, які у своїй взаємодії активізують процеси навіювання. Різкий спад, розчарування, туга, меланхолія, усвідомлення абсурдності світу та людського існування це основні психологічні стани ліричного героя, викликані неможливістю відповісти на екзистенційні питання, які його хвилюють. Але саме ці переживання і показують, наскільки фаталістично він пов’язаний зі світом. У свою умовну, уявлювану дійсність поет переносить буттєві проблеми.
    Аналіз того, яким чином у поезії Дебелянова вирішуються проблеми сенсу життя, у дисертації здійснено через визначення основних екзистенційних модусів, які створюють уявлення про існування ліричного героя, серед яких: Homo amore captus (людина закохана), Homo alicinatus (людина замріяна), Homo laboriosus (людина страждаюча), Homo solitarius (людина самотня), Homo extorris (людина безпритульна), Homo desolatus Dei (людина, забута Богом).
    Буття ліричного героя Дебелянова переважно визначається модусами самотності, безпритульності, нещастя. І якщо ранні його поезії сповнені оптимізму, розуміння кохання як засобу втечі від дійсності, шляху до щастя, у пізніших поезіях все частіше звучить розчарування, зустрічається думка про непрожиту молодість”, життя нежите”, молодість, що рано загинула”, а кохання набуває рис недосяжної мрії, марення, сну. Як показало дослідження, у творчості Дебелянова кохання не сприймається як егоїстичне особисте щастя. Воно пов’язане з ідеалом вищого духовного життя. Подібне сприйняття кохання характерне не лише для болгарських, а й для французьких та російських (П.Верлен, А.Блок), і особливо українських (М.Вороний, М.Рильський) символістів.
    Невдоволеність життям і розчарування у коханні штовхає поета до самооцінки, самоаналізу. Він замикається у колі власних роздумів, заглиблюється у себе. Але й це не дає йому втіхи, навпаки, на відміну від своїх попередників, які сприймають самотність як нагороду і привілей, що надає їм місце обранця (П.П.Славейков), поет сприймає алієнацію як смерть духовну і фізичну, яка віддаляє його від життя і занурює у безодню порожнечі. Єдиним порятунком поета стають мрії, які часто семантично перекриваються образами сну і спогаду як символів інобуття ідеалу, світу мрій. І, як показало дослідження, саме спогад у поезії Дебелянова утверджується як абсолютна міра і цінність для неспокійного я”.
    На окрему увагу заслуговує проблема взаємовідносин Дебелянова і Бога, які переживають своєрідну еволюцію, відповідником якої може слугувати притча про блудного сина. У цьому сенсі можна провести цікаві аналогії до реалізації зазначеної проблеми у творчості вчителя” Дебелянова П.Верлена.
    Особливе місце у творчості Дебелянова посідає поема Легенда за разблудната царкиня”, в якій поет звертається до драми самопізнання. Аналіз поеми показує, що для поета самопізнання стає стражданням, тому що воно розкриває тьмяну прірву життя, позбавленого сенсу. Порівняння Легенда за разблудната царкиня” і поезії без назви з першої збірки А.Самена У саду принцеси”, здійснене у дисертації, засвідчує, що всупереч подібності художньої структури і навіть прямих запозичень, твір болгарського митця не лише наслідує класичний для символізму зразок, а й відзначається цілковито індивідуальним ідейно-концептуальним задумом та оригінальним художнім втіленням.
    На образному рівні поезія Дебелянова являє собою великий масив образів і мотивів, пов’язаних з поетикою символізму (ніч”, лазур”, височінь”, пустеля”, сурми”, місто”, царівна”, скрижалі” тощо). Його поетичний дискурс пов’язаний з низкою типових символістських топосів, серед яких: місто, шлях, перехрестя, ліс, сад, дім тощо. Детальний аналіз поезій та наведення численних паралелей із творами французького і російського символізму засвідчує безсумнівну наявність урбаністичних мотивів у поезії Дебелянова, значення яких для болгарського символізму не можна недооцінювати. Окремої уваги заслуговує тлумачення топосу шляхуу поезії Дебелянова, що знаходить свої відповідники у творчості представників І етапу російського символізму, для яких шлях це шлях до загибелі, до смерті, це пустинний” шлях, який веде до власної руйнації. Цікавою є також інтерпретація топосу лісу, який поет, відповідно до фольклорної традиції, розглядає як місце ініціації, кордон між двома світами, топос смерті.
    У поезії Дебелянова піддаються трансформації основні мотиви і проблеми європейського символізму, як то мотив знесиленого польоту, зламаних крил. Так, замість приниженого білого альбатроса Бодлера, розпластаного на білій палубі, замість замерзлого білого лебедя Маларме, болгарський символіст створює образ полоненого воїна, якому в темниці несила підняти десницю”.
    Одночасно у поезії Д.Дебелянова яскраво простежуються специфічні особливості болгарського символізму, які відрізняють його від західноєвропейського і типологічно споріднюють з українським, а саме: патріотизм, відсутність езотеричних елементів, еротичних мотивів. Дослідження засвідчує, що на відміну від творів колег-символістів у Болгарії та інших країнах Європи, поезія Дебелянова не переобтяжена екзотичними мотивами та пейзажами. Поетичний світ його лірики пов’язаний переважно з болгарською природою, з рідною землею.
    Подібно до інших символістів, у Дебелянова образ-символ перетворюється на засіб витіснення традиційної пластичності та виразності у напрямку навіювання й загадковості, незавершеності й багатозначущості значень. Але символ у нього (як і в інших болгарських символістів) рідко існує у своїх чистих, класичних формах. Зазвичай він залучений до системи різних поетичних і стилістичних взаємодій і характеризується поліморфністю стилю і методу.
    Події Першої світової війни сприяли переходу Дебелянова до нової поетики, нових настроїв та мотивів. У його поезії, написаній у цей час, проблема взаємовідносин особистості і громади, людини і соціуму отримує нове соціально-психологічне забарвлення,. представляє сутнісну зміну у способі, яким ліричний герой осмислює і відчуває власну долю. Перед обличчям смерті, при тому не лише власної, життя набуває сенсу, який може дати лише смерть. Але війна і смерть не перетворюють індивідуальну особистість Дебелянового ліричного героя на колективну. На війні його особистість досягає гармонії, будучи однією з багатьох і водночас сама собою. Всі ці зміни не могли не позначитися на образному вислові.
    Поезії цього періоду відрізняються своєю предметною образністю, вираженими соціальними мотивами, більш яскравим конкретним суспільно-історичним контекстом, психологічним реалізмом. Вони стали своєрідною ланкою між старими і молодими, між символізмом і новою болгарською поезією. Саме трансформації у поетиці Дебелянова найбільшою мірою підготували переорієнтацію болгарської поезії на новий художній вислів і бачення світу, яке відбулося після війни. У хронологічному і типологічному сенсі вони посідають піонерське” місце серед поетичних здобутків творців, які надали нового обличчя болгарські поезії 20-х років, окреслили нові шляхи подальшого її розвитку.











    БІБЛІОГРАФІЯ


    1. Абрамкіна Н. С.Лангер та символічне літературознавство в США. Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.01.04 / Дніпропетр. нац. у-т. Д., 2004. 16 с.
    2. Аверинцев С. София Логос: Словарь. К.: Дух і Літера, 2001. 460 с.
    3. Аврамов Д. В търсене на национален стил. Българското изскуство на границата между две епохи // Проблеми на сравнителното литературознание. С.: Изд-во на БАН, 1978. С. 523
    4. Александрова И. Преписи между изказа и смисъла. По полетата на Дебелянов. С.: СЕМА РШ, 2004. 115 с.
    5. Алипиева А. Смирението на жертвата. Лириката на Димчо Дебелянов и Николай Лилиев // Български език и литература. 1993. №1. С. 2125
    6. Андрейчин И. Из нов път. Литературно-критическа антология. С.: Български писател, 1920. 316 с.
    7. Антологія. 1917 1933: Поезія проза драма есей / Упорядкув., передм., післям. Ю.Лавріненка; післямова Є.Сверстюка. К.: Смолоскип, 2002. 984 с.
    8. Антологія болгарської поезії: В 2-х т. / Упоряд., ред. та примітки Д.Білоуса. К.: Дніпро, 1974. Т.1. 393 с.
    9. Антология на българската поезия / Състав. Гео Милев. 3 изд. С.: Пламък, 1995. 286 с.
    10. Асмус В. Вопросы теории и истории эстетики. М.: Искусство, 1968. 654 с.
    11. Атанасов В. Димчо Дебелянов пред смъртта и познанието // Теми и прочити на българската литература. С.: Дамян Янков, 1999. С. 114126
    12. Атанасов В. Логосът на бездомността // Българската литература диалогични прочити. С.: ИК Фенея, 1994. С. 8894
    13. Атанасов В. Символни полета в българската литература. С.: ИК Фенея, 1995. 144 с.
    14. Балашов Н. Легенда и правда о Бодлере // Цветы зла. М.: Наука, 1970. 238 с.
    15. Баран Х. Поэтика русской литературы начала ХХ века / Предисл. Н.Котрелева; общ. ред. Н. Котрелева, А.Осповата. М.: Прогресс : Универс, 1993. 365 с.
    16. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
    17. Бахнева К. Преселението на художественото слово: полския романтизъм и модернизъм и френския символизъм в българския поетичен контекст от края на XIX нач. на ХХ век. С.: Унив. изд-во Св. Климент Охридски”, 1993. 263 с.
    18. Бачелис Т. Заметки о символизме. М.: Гос. ин-т искусствознания, 1998. 196 с.
    19. Башлар Г. Поетика на мечтанието. С.: Аргес, 1994. 208 с.
    20. Белова В. Философско-эстетические основы русского символизма: Учеб. пособие. Ростов н/Д: Изд. центр ДГТУ, 1997. 42 с.
    21. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528 с.
    22. Беляева С. Идеи на текста и времето. Перник: Кракра, 1994. 406 с.
    23. Бенбасат А. Българската еротиада: из история на литературната ни еротика XIX ХХ век - С.: АБ, 1998. 164 с.
    24. Берковска Л. Дебеляновият модернистичен проект за човека и света // Български език и литература. 2001. №23. С. 1936
    25. Блуждаеща естетика: българските символисти за символизма / Съст. Ст.Илиев. С.: Из-во на БАН, 1992. 367 с.
    26. Блок А. Рыцарь-монах http:// mirosvet.narod.ru/index.html?/sol/
    blok1.htm
    27. Богомолов Н. В зеркале серебряного века”. Русская поэзия нач. XX в. М.: Знание, 1990. 39 с.
    28. Богомолов Н. Журналистика русского символизма: Учеб. пособие . М.: Знание, 2002. 77 с.
    29. Богомолов Н. Русская литература первой трети XX века: Портреты. Проблемы. Разыскания. Томск: Водолей, 1999. 639 с.
    30. Бодлер Ш. Об искусстве. М.: Искусство, 1986. 412 с.
    31. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века. К.: Мистецтво, 1986. 315 с.
    32. Борисова Л. На изломах традиции. Драматургия русского символизма и символистская теория жизнетворчества. Симф.: Изд-во Симф. ун-та, 2000. 156 с.
    33. Брандес Г. Литература на ХІХ век. С.: Наука и изкуство, 1980. 342 с.
    34. Бугров Б. Драматургия русского символизма. М.: Скифы, 1993. 64 с.
    35. Будагова Л. Модернизм в литературах западных и южных славян. (Универсальное и оригинальное) // Славянские литературы. Культура и фольклор славянских народов. XII Международный съезд славистов (Краков, 1998). Доклады российской делегации / РАН, Отд-ние лит. и яз., Национальный комитет славистов РФ; отв. ред. С.В.Никольский. М.: Наследие, 1998. С. 176185
    36. Българската критика за Димчо Дебелянов /Съст. И.Стремински. С.: Български писател, 1988. 345 с.
    37. Варзоновцев Д. Феноменология на града. С.: Университетско издателство Св. Климент Охридски”, 1992. 153 с.
    38. Василев В. Димчо Дебелянов // Златорог. 1921. кн. 2. С. 113121
    39. Василев В. Студии. Статии. Полемики. С.: Знание, 1992. 501с.
    40. Василев М. Природа и поезия. С.: Наука и изкуство, 1982. 213 с.
    41. Василев С. Елегия за спомена. За поетическите видения на най-светло смирения (Димчо Дебелянов) // Българска литературна класика. Анализи и интерпретации. В.Търново: ИК Слово, 2002. С. 86100
    42. Велкова-Гайдарджиєва А. Деятел на космическата литургия и заключеник в мрачен затвор. Д.Дебелянов. Помниш ли, помниш ли тихия двор...” // Литературно-критически прочити. В.Търново: ИК Слово, 2002. С. 109117
    43. Велкова-Гайдарджиева А. Сакрализираният дом на детството. Д.Дебелянов. Да се завърнеш в бащината къща...” // Литературнокритически прочити. В.Търново: ИК Слово, 2002. С. 192201
    44. Вечното в нашата литература. Български класици. Свободни беседи: В 9 т. С.: Издава Стоян Атанасов, 1941. Т.9.: Йордан Йовков. Николай Лилиев. Димчо Дебелянов. 180 с.
    45. Воденичар Е. Митологично-езическите централии в историческата” песен за Тодорка Робинка http://liternet.bg/publish2/evodinchar/todorka.htm
    46. Вороний Микола. Євшан-зілля”, поема; Поезії; Переклади. К.: Наукова думка, 2003. 128 с.
    47. Воскресенская М. Символизм как мировидение Серебренного века: Социокультурные факторы формирования общественного сознания российской культурной элиты рубежа ХІХ ХХ веков. Томск: Изд-во Том. университета, 2003. 224 с.
    48. Гайдаров Н. Житейската драма на Яворов. С.: Изд-во на БАН, 1979. 330 с.
    49. Ганчева Б. Димчо Дебелянов /Моменти от творческото развитие/ // Българска литература от Освобождението до Първата световна война. Пловдив, Печатна база при ПУ П.Хилендарски”, 1989. С. 93100
    50. Гачев Г. Национальная оптика: болгарин сквозь призму Америки // Человек в контексте культуры. Славянский мир. М.: Индрик, 1995. 357 с.
    51. Геров Т. В казармата и на фронта с Димчо Дебелянов. С.: Български писател, 1957. 115 с.
    52. Георгиев Е. Българската литература в общоевропейския контекст. С.: Наука и изкуство, 1984. 345 с.
    53. Гинев А., Янкова М. П.К.Яворов. Д.Дебелянов. Литературни интерепретации. С.: Кръгозор, 2003. 147 с.
    54. Григорова Л. Творецът и неговият двойник. Проблеми на творческата личност в западно-европейската литература през ХІХ ХХ век. С.: Наука и изкуство, 1983. 164 с.
    55. Громов П. А.Блок. Eго предшественники и современники. М. Л.: Наука, 1966. 197 с.
    56. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
    57. Гълъбов К. Психология на българина // Защо сме такива? В търсене на българската културна идентичност / Съст. И.Еленков, Р.Даскалов. С.: Народна просвета, 1994. С. 225238
    58. Гълъбов К. Димчо Дебелянов. Прозрения на душата. Слънце. кн. 1920 от 31.ІІІ.1920. С. 590593
    59. Давыдова Е. Голубой цветок и русский символизм. Творчество Новалиса в контексте русской литературы начала XX века. М.: Искусство, 2001. 76 с.
    60. Далчев А. Димчо Дебелянов // Българската критика за Димчо Дебелянов. С.: Български писател, 1988. С. 3851
    61. Далчев А. Димчо Дебелянов // Съчинения в 2 тома. С.: Български писател, 1990. Т.: 2. С. 150167
    62. Далчев А. За Димчо Дебелянов // Класическият прочит на българската литература. С.: Наука и изкуство, 1994. С. 188189
    63. Далчев А. Размишления върху българската лирика след войната // Прочити на традицията. Култура и критика. Благоевград: Университетско издателство Неофит Рилски”, 2003. Ч.2. С. 390396
    64. Дачев М. Speculum Spesulorum (Маргинално по страниците на българските символисти) // Литературна мисъл. 1993. №3. С. 3542
    65. Дашков Т. Бездомникът Димчо. Р., 8.ХІ.1936
    66. Дебелянов Д. Из списанията // Звено. 1914. №23. С. 167
    67. Дебелянова-Григорова М. Димчо Дебелянов. Спомени, писма, документи. С.: Български писател, 1956. 389 с.
    68. Дейкова О. Към въпроса за творческия развой на Димчо Дебелянов // Литературна мисъл. 1967. №6. С. 3945
    69. Димитров Н. Лоното на мъдростта // Дебелянов. Съвременни интерпретации. В.Търново: Слово, 2002. С. 6570
    70. Димитров Н. Семасиологичните дислокации на пътя между тук” и там” в българската модерна лирика от началото на века // Българска критика за Димчо Дебелянов. С.: Български писател, 1988. С. 190211
    71. Димитров Н. Уводни думи // Дебелянов. Съвременни интерпретации. В.Търново: Слово, 2002. С. 56
    72. Димчо Дебелянов, 18871916. Био-библиография. С.: Нар. библ. Св.Св. Кирил и Методий”, 1996. 236 с.
    73. Димчо Дебелянов, Николай Лилиев, Георги Райчев в спомените на съвременниците си / Ред. Георги Марков, Георги Константинов, Симеон Султанов. С.: Български писател, 1967. 768 с.
    74. Димчо Дебелянов. Съчинения в 2 тома. Под ред. Е.Константинова и Здр.Петров. С.: Български писател, 1969. Т.1: Стихотворения и преводи. 375 с.
    75. Димчо Дебелянов. Съчинения в 2 тома. Под ред. Е.Константинова и Здр.Петров. С.: Български писател, 1969. Т.2: Проза и писма. 390 с.
    76. Димчо Дебелянов. Христо Ясенов. Димитър Бояджиев / Под ред. на К.Зидаров. С.: Български писател, 1973. 285 с.
    77. Динеков П. От възраждане до днешния ден. С.: Наука и изкуство, 1987. 430 с.
    78. Дмитриев В. ПоЭТИКА (Этюды о символизме). СПб.: Журнал Юность” Санкт-Петербург. фил., 1993. 181 с.
    79. Добрев Д. Интерпретации на класически текстове от българската литература. С.: АБ, 1992. 215 с.
    80. Добрев Д. Символите в творчеството на българските символисти. С.: Celia, 2000. 396 с.
    81. Добрев Д. Справочник на символите в българския символизъм. Ш.: Глаукс, 1996. 263 с.
    82. Европейский символизм в XX веке / Сост. В.Брио http://www.utoronto.ca/tsq/05/brio05.shtml
    83. Ефтимов Й. Диалектика на спомена http://liternet.bg/publish/yeftimov/debelianov.htm
    84. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. 658 с.
    85. Жечев Т. Димчо Дебелянов // Преоценки. С.: Наука и изкуство, 1991. С. 7390
    86. Жечев Т. Статии. С.: Български писател, 1978. 318 с.
    87. Жирмунский В. Поэзия Александра Блока. Преодолевшие символизм. М.: Автограф, 1998. 62 с.
    88. Жукоцкая З. Свободная теургия: культурософия русского символизма. М.: Из-во РГГУ, 2003. 288 с.
    89. Зарев П. Димчо Дебелянов // Българската критика за Димчо Дебелянов. С.: Български писател, 1988. 534 с.
    90. Зарев П. По пътя на модерното изкуство // Панорама на българската литература. С.: Наука и изкуство, 1967. Т.1. Ч.2. 630 с.
    91. Захаржевская В. Людмил Стоянов. От символизма к соцреализму. К.:Наукова думка,1982. 215 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины