МЕРЕЖЕВА СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ : СЕТЕВАЯ СТРУКТУРА СОЦИАЛЬНОГО КАПИТАЛА

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Демків Олег Богданович

МЕРЕЖЕВА СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

22.00.03 соціальні структури та соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Поляруш Борис Юрієвич,
кандидат філософських наук, доцент

Львів 2006

МЕРЕЖЕВА СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
ЗМІСТ 2
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ 12
1.1. Еволюція аплікації поняття «капітал» 12
1.2. Джерела соціального капіталу на індивідуальному та груповому рівні 26
1.3. Типи, механізми дії та наслідки соціального капіталу 57
Висновки до розділу 1 88
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У СТРУКТУРНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ 90
2.1. Взаємозв’язок структурної (соціальні мережі) та змістової (довіра, цінності та норми) складових соціального капіталу 90
2.2. Теоретичні основи та методи дослідження мережевої структури соціального капіталу 108
2.3. Індикатори мережевої структури соціального капіталу 135
Висновки до розділу 2 152
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ МЕРЕЖЕВОЇ СТРУКТУРИ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 155
3.1. Адаптація теорії соціального капіталу до вітчизняних умов 155
3.2. Мережева структура соціального капіталу сучасного українського суспільства та його індикатори 181
Висновки до розділу 3 215
ВИСНОВКИ 217
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 222

ВСТУП

Актуальність теми. Загальною характеристикою сучасного світу можна вважати те, що на порозі XXI століття він увійшов у стадію «пост», тобто стадію соціального розвитку, яка докорінним чином відрізняється не тільки від традиційного, але і від індустріального світу. У ньому зазнають зміни практично всі сфери суспільного життя і паралельно народжуються феномени, яких годі було шукати на попередніх етапах розвитку людства. Відповідних змін і оновлення зазнає і наука, насамперед ті її складові, які займаються описом, трактуванням, розумінням соціуму в усіх його проявах. Серед категорій і понять, які підлягають нині осмисленню у межах соціогуманітарних наук, є поняття капіталу.
Це поняття за умов індустріальної або капіталістичної стадії суспільного розвитку конвенційно пов’язувалося із майном, грошима, уречевленою власністю. Нині ж у межах прогресуючої плюралістичності соціогуманітарного знання запроваджуються такі терміни, як «соціальний», «людський», «культурний», «інформаційний» тощо капітал. Серед цих різновидів капіталів на перший план (принаймні, в умовах України) виходить соціальний капітал як загальна характеристика вітальності соціуму, його здатності не лише до самоврядного розвитку і самовдосконалення, але й для створення нових, якісно відмінних умов і стандартів життя людини, творення нової якості цього життя.
Теорія соціального капіталу є однією з численних спроб «розчаклування» соціальної реальності, спробою раціоналізувати соціальну реальність та отримати змогу розглядати соціальні процеси як чітку послідовність причин та наслідків, а відтак і трансформувати шляхом застосування технологій соціального управління. У контексті сучасного українського суспільства наукове осмислення феномену соціального капіталу покликане нейтралізувати можливе «відторгнення» політико-економічної програми реформування суспільства з боку певних глибинних структур функціонування соціуму, чи відтворюваних соціальних практик, які за визначенням є резистентними до зовнішніх впливів. Такими резистентними до зовнішніх впливів, інтегруючими суспільство, базисними структурами для нас виступають соціальні мережі.
Ці відтворювані соціальні практики становлять суттєву рису «обличчя» сучасного українського суспільства та пронизують усі сфери його життєдіяльності та рівні від суб’єктивного та об’єктивного добробуту індивідів, неформальної економіки та мереж соціальної підтримки домогосподарств до ефективності економічної системи та демократії. Соціальні мережі як один із центральних атрибутів поняття «соціальний капітал» та елемент феномену соціального капіталу значною мірою є визначальними у відтворенні цих соціальних практик. Такі складові соціального капіталу, як довіра та цінності можуть розглядатися з точки зору визначальної ролі соціальних мереж у їх формуванні. Включеність індивідів у соціальні мережі зумовлює виникнення «мережевої довіри» (С. Барсукова), а одним із наслідків пострадянської трансформації ціннісно-нормативної системи та переорієнтації з формальних інституцій на неформальні особистісні мережі є виникнення феномену «мікропорядності» (Є. Головаха). Відтак під мережевою структурою соціального капіталу у цьому дослідженні ми маємо на увазі не лише стійкі моделі формування та відтворення соціальних мереж як сукупності індивідів, пов’язаних прямими та опосередкованими соціальними зв’язками, на основі яких виникає певний вид ресурсу, а й стійку взаємозалежність соціальних мереж та інших складових соціального капіталу, а саме: довіри, цінностей та норм. Увага до соціальних мереж у контексті дослідження соціального капіталу зумовлюється ще й тим, що такий спосіб аналізу дозволяє залучити напрацювання мережевого аналізу (англ. network analysis) як на теоретичному рівні, так і на рівні операціоналізації феномену соціального капіталу.
Актуальність теми дослідження посилюється тим, що ознайомлення вітчизняного академічного середовища з теорією соціального капіталу є частиною ширшого процесу виходу української соціології зі штучної ізоляції, що панувала донедавна і нагадувала «інтелектуальну гігієну» О. Конта, який в останні роки життя відмовлявся читати будь-що, написане не ним самим.
Сутність наукової проблеми полягає у невідповідності рівня наукового знання про феномен соціального капіталу та центральну роль соціальних мереж у його відтворенні і потребами у його трансформації, що виникають в процесі реформування українського суспільства.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Категорія соціального капіталу була введена в науковий обіг на початку ХХ ст., проте формування та стрімка популяризація теорії соціального капіталу припадає на його останню чверть і, особливо, на останнє десятиліття. Саме це є однією з причин недостатнього знайомства вітчизняної академічної спільноти з теорією соціального капіталу. Відтак, специфікою нашого дослідження є те, що воно ґрунтується, переважно, на дослідженнях зарубіжних авторів. На момент написання роботи проблематика соціального капіталу залишається недоопрацьованою у вітчизняній соціології. Зокрема, немає жодної монографії, присвяченої даній темі.
Разом з тим, є підстави виділити праці українських авторів, які стосуються даної проблематики у її численних зрізах, хоча названі нижче автори не завжди оперують терміном «соціальний капітал». Це праці таких авторів, як Є. Головаха, який торкається таких аспектів трансформації українського суспільства, як подвійна інституціалізація (посилення дублюючої неформальної структури) та ціннісно-нормативна криза, що виявляється у відході від комунітаристських цінностей та В. Степаненко, який розглядає соціальний капітал у контексті соціокультурного підходу, а також аналізує процеси становлення в Україні громадянського суспільства та соціальні передумови цих процесів.
Низка вітчизняних авторів аналізують проблематику дотичну до соціального капіталу чи певні його аспекти. Враховуючи брак вузькоспеціалізованої наукової літератури вітчизняних авторів, яка б була присвячена теорії соціального капіталу, ми спирались і на праці цих авторів. Зокрема, йдеться про статті А. Бови, присвячені довірі як складовій соціального капіталу, про дослідження явища соціальної ексклюзії С. Оксамитної та В. Хмелька. Розглядаючи соціальні мережі, методологію та методи мережевого аналізу, як потенційну відповідь на проблеми практичного дослідження соціального капіталу, ми спиралися на праці таких вітчизняних дослідників, як Ю. Свєженцева та О. Жулькевська. Емпіричною базою дослідження у тому, що стосується українського суспільства, є опубліковані результати соціологічного моніторингу, який проводиться Інститутом соціології НАН України.
У межах дисертаційної роботи розгляд теорії соціального капіталу здійснюється у контексті виникнення та поширення інших неотеорій капіталу (від людського до культурного, політичного та адміністративного) чи, інакше кажучи, «капіталістичного буму» на основі класифікації, опрацьованої Н. Ліном, а також теорії соціальної топології П. Бурдьє, праць В. Радаєва та інших. Окреслення специфіки соціального капіталу серед інших різновидів капіталу проводиться на підставі аналізу поглядів Л. Дж. Ганіфан, Дж. Джейкобс, П. Бурдьє, Дж. Коулмена, Г. Лоурі, Р. Патнама, Н. Ліна, М. Грановеттера та інших авторів. Розгляд структурної складової соціального капіталу, тобто соціальних мереж, міститься у працях таких авторів, як М. Емірбаєр, Дж. Гудвін, Р. Барт. Взаємозв’язок особистісних соціальних мереж, тобто структурної складової соціального капіталу із його змістовими складовими, тобто довірою, цінностями і нормами проаналізовані у дослідженнях Е. Бенфілда, П. Штомпки, С. Бaрсукової та інших. Типи, механізми дії та наслідки соціального капіталу описані у низці наукових праць. Зокрема, об’єднуючий (англ. bonding) та сполучаючий (англ. bridging) типи соціального капіталу розмежовуються на підставі поглядів Р. Патнама, М. Вулкока, С. Коута та Т. Хілі. Аналіз складових індивідуального добробуту та їх співвідношення з соціальним капіталом індивіда міститься в працях Р. Роуза, М. Грановеттера та інших авторів. Теоретичні та методологічні засади мережевого аналізу аналізують такі дослідники, як Дж. Хоманс, М. Емірбаєр, Р. Емерсон, П. Блау, Дж. Коулмен, Дж. Гудвін, Р. Барт, Б. Веллман, Ю. Свєженцева та інші. Операціональні параметри індивідуального і групового соціального капіталу та специфічний інструментарій мережевого аналізу з рядом індикаторів соціального капіталу розглядаються у працях Н. Ліна, С. П. Боргатті, К. Джонса, М. Г Еверета та інших авторів. Окреме місце займають праці, у яких в межах теорії соціального капіталу аналізуються посткомуністичні трансформації. Це праці таких авторів, як К. Херпфер, Р. Роуз, М. Оберг, А. Лєдєньова, М. Пелдем, Дж. Т. Свендсен, Г. Коланкєвіч, Ф. Фукуяма.
Таким чином, ступінь розробленості теорії соціального капіталу в зарубіжній соціологічній літературі можна вважати достатнім, таким, що охоплює основні аспекти цієї проблематики.
Водночас здійснений у дисертації аналіз дає підстави стверджувати, що соціальний капітал і у вітчизняній соціогуманітарній думці і у зарубіжних теоріях та концепціях досліджується переважно з позицій культурного редукціонізму. Лише в лічених працях увага дослідників була приділена усім трьом складовим соціального капіталу рівною мірою.
Крім того, названі автори не пропонують цілісної концепції дослідження соціального капіталу, яка б охоплювала всі його рівні. Не знайшла свого поглибленого вивчення і не стала предметом наукових зацікавлень як вітчизняних, так і зарубіжних соціологів ціла низка не менш важливих питань: концепція негативного соціального капіталу, проблеми операціоналізації феномену соціального капіталу. Відкритим залишається також питання адаптації теорії соціального капіталу та інструментарію і індикаторів конкретно-соціологічного дослідження до умов суспільств, які лише встали на шлях побудови громадянського суспільства, в числі яких знаходиться і Україна.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов’язана.
Предмет та об’єкт. Об’єктом дослідження є феномен соціального капіталу. Предметом дослідження є мережева структура соціального капіталу.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці такої концептуальної схеми дослідження соціального капіталу, в якій центральне місце займає соціальна складова феномену, тобто соціальні мережі. Для досягнення поставленої мети слід було розв’язати наступні дослідницькі завдання:
- проаналізувати положення концепцій, що розглядають соціальний капітал, і на базі їх синтезу створити авторську концептуальну схему розуміння та дослідження цього феномену з акцентом на мережевій структурі соціального капіталу;
- визначити співвідношення соціального капіталу та інших різновидів капіталу і на цій основі створити авторське визначення основної рядоутворюючої категорії;
- здійснити теоретичну інтерпретацію понять «соціальний капітал» та «негативний соціальний капітал», визначити функціональні та дисфункціональні прояви першого з них;
- вказати на шляхи операціоналізації, індикатори та інструментарій практичного дослідження соціального капіталу;
- уточнити теоретико-методологічне підґрунтя адаптації теорії соціального капіталу до дослідження сучасного українського суспільства і окреслити шляхи такої адаптації та принципи селекції конвенційно використовуваних для дослідження соціального капіталу індикаторів;
- розглянути шляхи міжпарадигмальної інтеграції (як у сенсі опертя і на структурну, і на інтерпретативну парадигму на стадії теоретичної інтерпретації соціального капіталу, так і у сенсі використання якісних соціологічних методів поряд із кількісними) та міждисциплінарної інтеграції (зокрема, використання теоретичних моделей та методів таких дисциплін, як культурологія, соціальна антропологія, етнологія, історія, політологія) з метою адекватного дослідження феномену соціального капіталу.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічними основами дослідження є структурна парадигма у соціології і, зокрема структурний і функціональний підходи (останній у його мертонівському варіанті з наголосом на дихотомії функціональних та дисфункціональних, явних та латентних функцій соціальних інститутів) та історичний підхід з огляду на потребу вивчення соціальних явищ в їх часовому розвитку і виявлення взаємозв’язку минулого, сучасного та майбутнього. Разом з тим наголошується на потенційній плідності залучення інтерпретативної парадигми до вивчення деяких аспектів соціального капіталу (таких як неформальний соціальний контроль). Для вирішення поставлених дослідницьких завдань у дисертаційній роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів, які забезпечують логіку і системність дослідження: порівняльний аналіз та здійснений на його основі синтез (для визначення співвідношення соціального капіталу та інших різновидів капіталу, систематизації концепцій, які належать до теорії соціального капіталу, а також у визначенні напрямків її адаптації до вітчизняних умов), системний аналіз (а саме: аналіз взаємопроникнення та взаємозалежності сфер соціальної реальності), типологізація (для теоретичної інтерпретації поняття «соціальний капітал», визначення особливостей його прояву на мікро-, мезо- і макрорівнях функціонування суспільства та його типів). У дослідницькій методиці центральне місце займають методи мережевого аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в формулюванні теоретичних засад дослідження соціального капіталу з акцентом на його мережевій структурі; продемонстровано перспективність зосередження дослідницької уваги на мережевій структурі соціального капіталу та застосування методів мережевого аналізу на рівні емпіричного дослідження. Конкретніше сутність та ступінь новизни роботи можна відобразити у таких положеннях:
- систематизовано основні теоретичні положення стосовно соціального капіталу і за допомогою міждисциплінарного підходу розроблено авторську концептуальну схему розуміння і дослідження цього соціокультурного явища, основними положеннями якої виступають переформулювання означення соціального капіталу за рахунок посилення дослідницької уваги до його структурної складової соціальних мереж; обґрунтування органічності взаємозв’язку мікро-, мезо- та макрорівнів у структурі соціального капіталу; поглиблення та уточнення класифікації цього феномену; обґрунтування поняття „негативний соціальний капітал”; аргументація вимоги об’єктивізації дослідження соціального капіталу тощо;
- визначено співвідношення соціального капіталу та інших різновидів капіталу і на цій основі створене авторське визначення феномену соціального капіталу;
- наголошено на необхідності чіткого розмежування індивідуального та групового соціального капіталу, а у межах групового соціального капіталу окреслено його особливості на рівні соціальної спільноти та суспільства в цілому;
- вказано на необхідність інтеграції структурної та інтерпретативної парадигми на теоретико-методологічному та методичному рівнях дослідження соціального капіталу;
- проаналізовано наявний інструментарій конкретно-соціологічного дослідження соціального капіталу та зроблено висновки про його недоліки, а також запропоновано напрямки операціоналізації соціального капіталу з використанням широкого спектру соціологічних методів, зокрема, інструментарію мережевого аналізу;
- адаптовано положення теорії соціального капіталу та індикатори його емпіричного дослідження до умов українського суспільства.
Практичне значення отриманих результатів. Дисертаційне дослідження значною мірою конкретизує загальнотеоретичні положення мережевого аналізу у контексті дослідження соціального капіталу. Результати дисертаційного дослідження розширюють можливості соціологічного пояснення відтворення та функціонування соціального капіталу в українському суспільстві. Результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані у:
- подальших теоретичних та емпіричних дослідженнях соціального капіталу українського суспільства та його мережевої структури зокрема;
- розробці програм реформування системи соціального управління, самоврядування та розвитку громадянського суспільства;
- підготовці та викладанні курсів з теоретичної соціології, соціології соціальних змін, порівняльного аналізу трансформації посткомуністичних суспільств, соціології політики.
Результати дисертаційного дослідження були використані автором при розробці та викладанні спецкурсу «Соціальний капітал» для студентів Львівського національного університету ім. І. Я. Франка у 2004-2005 навч. р.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені автором та обговорювались на таких наукових форумах: Всеукраїнській науковій студентсько-аспірантській конференції «Соціологія: минуле, сьогодення, майбутнє» (Львів, 2003), звітно-наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2003, 2004, 2005), міжнародних науково-практичних конференціях «Харківські соціологічні читання» (Харків, 2003, 2004, 2005).
Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у п`яти статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результатом нашого дослідження стали наступні висновки.
1. Зріст популярності теорії соціального капіталу є частиною ширшого процесу, який отримав назву «капіталістичний бум» і полягає у розмиванні характерного для індустріальної доби поділу на капіталістів та депривованих чи на власників та «не власників». «Капіталістичний бум» спричинений низкою чинників серед яких важливе місце займають «позанаукові» (політичні, економічні, соціальні) чинники.
2. Соціальний капітал відрізняється від інших різновидів капіталу низкою своїх характеристик: своєю вкоріненістю у соціальні мережі; тим що зростає, а не зменшується під час використання і вичерпується, якщо його не використовувати; тим, що поряд із символічним капіталом, виконує функцію конвертації інших різновидів капіталу; тим, що соціальний капітал є не стільки ресурсом, скільки механізмом отримання ресурсів.
3. У межах теорії соціального капіталу виділяються дві концепції, носієм соціального капіталу в яких є відповідно група та індивід. Індивідуальний та груповий соціальний капітал є різними рівнями єдиного складного феномену: груповий соціальний капітал є контекстом, в якому актуалізується індивідуальний соціальний капітал. Разом з тим, груповий соціальний капітал, як соцієтальний феномен, є емерджентною характеристикою структур нижчого рівня: цінностей, норм і довіри, носіями яких є індивіди і які є змістовим наповненням соціальних зв`язків у межах особистісних соціальних мереж.
4. Центральною проблематикою концепцій індивідуального та групового соціального капіталу є те, яким чином актори (індивіди чи групи) здобувають, підтримують та примножують свій соціальний капітал; яким чином формальні (соціальні мережі) та змістові (цінності, норми та довіра) характеристики соціального капіталу впливають на акторів. Натомість суттєвою відмінністю між двома вищеназваними традиціями є, по-перше, те, що увага дослідників у межах дослідження індивідуального соціального капіталу спрямована «назовні», на екзогенні чинники, що впливають на цей феномен, в той час як для дослідження групового соціального капіталу характерний акцент на ендогенних чинниках; по-друге, те, що індивідуальний соціальний капітал є меншою мірою контекстуально залежним, ніж груповий соціальний капітал. Незалежно від цінностей, норм та довіри, характерних для певної спільноти, актор може мати високий рівень індивідуального соціального капіталу, натомість необхідною умовою високого рівня групового соціального капіталу є специфічні цінності, норми та довіра;
5. У межах групового соціального капіталу є підстави окремо виділити мезо- та макрорівень. Носієм капіталу на мезорівні виступають спільноти індивідуальних акторів, які, втім, перебувають у межах більших систем, а відтак їхній соціальний капітал визначається як ендогенними, так і екзогенними чинниками. У межах мезорівня дослідження соціального капіталу центральними є наступні питання: коли і за яких умов виникають так звані обмежені солідарності, які є джерелом творення соціального капіталу мезорівня; яким чином обмежені солідарності впливають на акторів членів цих солідарностей; за яких умов обмежені солідарності та витворюваний ними соціальний капітал можуть викликати чи посилювати вже існуючу у суспільстві конфліктну напругу.
6. Наголошено на низці термінологічних проблем чи відсутності адекватного перекладу низки термінів з теорії соціального капіталу на українську мову та запропоноване наше бачення вирішення цих проблем: запропоновано, як уточнюючий, але не як альтернативний, вживати термін «відносиннєвий капітал» у зв’язку з тим, що у межах конвенційної для вітчизняної соціології термінології кожен різновид капіталу є соціальним у широкому сенсі; для розмежування рівнів соціального капіталу запропоновано використовувати терміни «індивідуальний соціальний капітал», «груповий соціальний капітал мезорівня» та «груповий соціальний капітал макрорівня»; для позначення типів соціального капіталу запропоновано використовувати терміни «об’єднуючий» (англ. - bonding) та «сполучаючий» (англ. - bridging) соціальний капітал.
7. Запропоноване авторське визначення феноменів індивідуального соціального капіталу, групового соціального капіталу мезорівня та групового соціального капіталу макрорівня. Згідно з ним, мережевий капітал це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок прямого чи опосередкованого знайомства між ними. Груповий соціальний капітал мезорівня це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок їхньої приналежності до однієї соціальної спільноти. Груповий соціальний капітал макрорівня це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок їхньої приналежності до одного суспільства.
8. Однією з проблем, чи білих плям, теорії соціального капіталу ми вважаємо недостатньо обґрунтоване використання терміну «негативний соціальний капітал». Згідно з існуючою традицією, комбінація об’єднуючого індивідуального соціального капіталу та партикуляристських принципів взаємодії часто позначаються терміном «негативний соціальний капітал». Вживання цього терміну можна вважати зразком того, що П. Бурдьє назвав правом номінації. Йдеться про те, що, вживаючи певні терміни, науковець представляє одні соціальні явища як норму, а інші, як відхилення, та відтворює „нормальні” соціальні практики. Термін „негативний соціальний капітал” є проблемним і з тої точки зору, що говорити про негативний стан якогось іншого різновиду капіталу, очевидно, немає сенсу. Соціальний капітал це невід’ємна характеристика кожного соціуму і, відтак, не може бути негативним чи позитивним, так само як не може існувати кращої і гіршої культури.
9. Особливістю теорії соціального капіталу є те, що їй притаманна певна роздвоєність не лише на теоретичному, а й на методологічному рівні. У центрі уваги дослідників індивідуального соціального капіталу є соціальна мережа, тобто структурна складова феномену, в той час як цінності, норми і, меншою мірою, довіра вважаються другорядними складовими. Натомість об’єктом уваги дослідників групового соціального капіталу мезо- та макрорівня є змістова складова феномену (цінності, норми та довіра), а під соціальними мережами переважно маються на увазі недержавні, добровільні громадянські організації. Тобто, у другому випадку відбувається певне «міждисциплінарне зміщення» у бік культурологічного та політологічного аналізу.
10.І на рівні індивідуального, і на рівні групового соціального капіталу велика увага приділяється соціальним мережам. І у першому, і у другому випадках соціальні мережі виступають свого роду кістяком, на основі якого виникають вирішальні для соціального капіталу феномени. Соціальні мережі є сполучною ланкою, що дозволяє розглядати індивідуальний соціальний капітал, соціальний капітал мезо- та макрорівня як рівні одного складного соціального феномену. Взаємозв’язок цих рівнів полягає у тому, що соціальні практики, важливі для соціального капіталу на усіх його рівнях, вкорінені у особистісні соціальні мережі. Цю вкоріненість, тобто стійкі соціальні практики, середовищем відтворення яких виступають особистісні соціальні мережі, ми називаємо мережевою структурою соціального капіталу. Особистісні соціальні мережі є резистентним до зовнішніх впливів елементом суспільства порівняно, наприклад, із такими елементами суспільства, як ціннісно-нормативна система. Відтак, важливість мережевої структури соціального капіталу зростає у суспільствах, які зазнають глибинних соціальних трансформацій і до яких належить, зокрема, Україна.
11.Увага до мережевої структури соціального капіталу дозволяє звернутися до такого напрямку сучасної соціології як мережевий аналіз та збагатити за його допомогою як теоретичну інтерпретацію соціального капіталу, так і інструментарій його практичного дослідження. Поряд з цим, адекватне дослідження соціального капіталу, як соціокультурного феномену, неодмінно має спиратися на широкий спектр кількісних і якісних методів. Використання якісних методів є важливим оскільки соціальний капітал виявляється у щоденних практиках людей і з приводу цих практик люди не завжди рефлексують і сприймають їх як щось істотне. Таким чином, спираючись лише на кількісні соціологічні методи виявити сутність цих щоденних практик видається неможливим. Якісні соціологічні методи, наприклад, глибинні інтерв’ю можуть бути використані на етапі теоретичної інтерпретації соціального капіталу та генерації гіпотез, а також у дослідженні специфічних аспектів соціального капіталу таких, як неформальний соціальний контроль.
12.Теорія соціального капіталу вимагає адаптації до умов посткомуністичних суспільств та українського суспільства зокрема. Особливо це стосується групового соціального капіталу мезо- та макрорівня, який не є ціннісно-нейтральним на відміну від індивідуального соціального капіталу. Ця адаптація має відбуватися у таких напрямках: необхідним є врахування історико-культурного підґрунтя сучасних соціальних процесів у цих суспільствах; індикатори групового соціального капіталу повинні бути чутливими до нерівності та поділів у суспільстві, оскільки тут актуалізується проблема етнічних, мовних, релігійних та культурних поділів у посткомуністичних країнах та Україні зокрема; необхідно подолати західноцентричний підхід до визначення громадянського, недержавного сектору та зосередити увагу, з одного боку, на неформальних соціальних мережах, а з іншого на соціальному інституті держави та „державних” соціальних мережах, які також виступають структурами, що акумулюють соціальний капітал.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Степаненко В. П. Соціальний капітал у соціологічній перспективі: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 2. C. 24-42;
2. Козловский В. Утраты и обретения социологии // Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. - №1. С. 3640;
3. Радаев В. Понятие капитала, формы капиталов и их конвертация // Экономическая социология. Электронный журнал. 2002. - № 4. http://www.ecsoc.msses.ru 12.02.2004;
4. Lindenberg S. Self-command capital and the problem of agency. Paper presented at the annual meetings of the American Sociological Association. Pittsburgh, 1992. 258 p.;
5. Блауг М. Экономическаямысль в ретроспективе. М.: Дело Лтд. 1994. 659 с.;
6. Becker G. Human Capital. New York: Columbia University Press. 1964. 320 p.;
7. Беккер Г. Человеческий капитал // США: экономика, политика, идеология. 1993. - № 11. - С. 107-119;
8. Bourdieu P. Homo academicus. Stanford: Stanford University Press. 1988. 250 p.;
9. Social capital: critical perspectives. Edited by S. Baron, J. Field, and T. Schuller. - Oxford: Oxford university press. - 2000. 307 p.;
10. Bourdieu P. The craft of sociology: epistemological preliminaries. New York: de Gruyter. 1991. 348 p.;
11. Field J. Social capital. Routledge: Taylor and Francis Group. 2004. 287 p.;
12. Bourdieu P. Acts of resistance: against the new myths of our time. Cambridge: Polity Press. 1998. 186 p.;
13. Di Maggio P. Cultural capital and school success: the impact of status culture participation on grades of U.S. high school students // American sociological review. 1982. vol. 47. - № 2. P. 189-201;
14. Bourdieu P. Distinction: a social critique of the judgement of taste. Cambridge: Harvard University Press. 1984. 165 p.;
15. Гидденс Э. Социология образования. М.: Эдиториал УРСС. - 1999. - 704 с.;
16. Lin N. Building a network theory of social Capital // Connections. 1999. № 22. P. 28-51;
17. Putnam R. Bowling Alone: the collapse and revival of american community. New York: Free Press. - 2000. - 544 p.;
18. Hanifan L. J. The community center. Boston: Silver, Burdette & Co. 1920. 128 p.;
19. Borgatti S. P., C. Jones, and M. G. Everett. Network measures of social capital // Connections. 1998. - № 21. Р. 27-36;
20. Baker W. Market networks and corporate behavior // American journal of Sociology. 1990. Vol. 96. P. 589-625;
21. Burt R. Structural Holes: The Social Structure of Competition. Cambridge: Harvard University Press. 1992. 316 p.;
22. Portes A. Social capital: its origins and application in modern sociology // Annual review of sociology. 1998. vol. 24. P. 1-24;
23. Flap, H.D. No man is an island // Conventions and Structures. Ed. by Lazega, E. and Favereau, O. Oxford: Oxford University Press. 2002. 585 p.;
24. Lin N. Conceptualizing Social Support // Social Support, Life Events, and Depression, edited by Nan Lin, Alfred Dean and Walter Ensel. Orlando, Florida: Academic Press. 1986. P. 17-30;
25. Granovetter M. Getting a job: a study of contacts and careers. Cambridge: Harvard University Press. - 1974;
26. Granovetter M. The strength of weak ties: a network theory revisited. // Sociological theory. Edited by R. Collins. San Francisco: Jossey-Bass. - 1983. P. 201-233;
27. Loury G. A dynamic theory of racial income differences. // Women, minorities, and employment discrimination. Edited by P. A. Wallace, A. M. La Mond. - Lex­ington: Heath. - 1977. P. 153-86.;
28. Bourdieu P. The forms of capital // Handbook of theory and research for the sociology of education. Edited by J. G. Richardson. N. Y. L.: Greenwood. - 1985. P. 245 248;
29. Coleman J. S. Social capital in the creation of human capital // American journal of sociology. 1988. - № 94. P. 95-120;
30. Coleman J. S. The adolescent society. The social life of the teenager and its impact on education. New York. Free Press. 1961. - 368 p.;
31. Coleman J. S. Equality and achievement in education. Boulder: Westview press. - 1990. 340 p.;
32. Coleman J. S., Hoffer T., Kilgore S. High school achievement: public, catholic and private schools compared. New York. Basic books. 1982. 289 p.;
33. Coleman J. Foundations of social theory. Cambridge: Belknap press of Harvard University press, 1990. - 1014 p.;
34. Coleman J. S. Equality and achievement in education. Boulder: 36 Paxton P. Is social capital declining in the United States? A multiple indicator assessment. // American journal of sociology. 1999. vol. 105. - № 1. P. 88-127;
35. Ф. Фукуяма. Великий разрыв / Пер. с англ. под общ. ред. А. В. Александровой. М.: ООО «Издательство АСТ». - 2003. 474 c.;
36. Jacobs J. The death and life of great American cities. Random House. - 1961. - 480 р.;
37. Paldam M. Social capital: one or many? definition and measurement // Journal of economic surveys. 2000. vol. 14. - № 5. P. 629-654;
38. Schiff M. Social capital, labor mobility, and welfare // Ration society. 1995. vol. 4. P. 15775;
39. Рубцов В. Кроки у пошуках суспільних орієнтирів (огляд матеріалів конференції) // Кроки до громадянського суспільства. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні. Науковий альманах. За ред. В. Рубцова, А. Шестакової, О. Ціпуринди, Т. Щербинської. К.: Українська академія універсології. - 2004. 256 с.;
40. Fukuyama F. Trust: social virtues and creation of prosperity. London: Penguin. 1995. 489 p.;
41. Putnam, R. The prosperous community, social capital and public life // The American prospect. 1993. vol. - № 4. P. 35-42;
42. Fennema М. and J. Tillie. Civic community, political participation and political trust of ethnic groups // Connections. 2001. Vol. 24. - № 1. P. 26-41;
43. Патнам Р. та ін. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи». - 2001. 302 с.;
44. Патнам Р. Гра в кеглі наодинці: занепад соціального капіталу Америки // Незалежний культурологічний журнал «Ї». 2001. - № 21. С. 30-47;
45. Putnam R. Bowling together. // The American prospect. 2002. vol. 13. - № 3. P. 20-22;
46. Lindenberg S. The paradox of privatization in Consumption. // Paradoxical effects in social behaviour. Edited by A. Diekmann and P. Mitter. Heidelberg: Phusica Verlag. - 1986. P. 297-310;
47. Steger M. B. Robert Putnam, social capital and a suspect named globalization. // Social capital. Critical perspectives on community and «Bowling alone». Edited by S. L. McLean, D. A. Schultz and M. B. Steger. New York: New York University Press. - 2002. P. 260-281;
48. Snyder R. Social capital: the politics of race and gender. // Social capital: critical perspectives on community and bowling alone. Edited by S. McLean, D. Schultz, and M. Steger. New York: New York University Press. - 2002. - Р. 167-183;
49. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / пер. c нем. — М.: Прогресс-традиция. - 2000. 384 с.;
50. Fried А. The strange disappearance of Alexis de Tocqueville in Putnam`s analysis of social capital. // Social capital. Critical perspectives on community and «Bowling alone». Edited by S. L. McLean, D. A. Schultz and M. B. Steger. New York: New York University Press. - 2002. P. 21-50;
51. Foley M. W. and Edwards B. Editors introduction: escape from politics? Social theory and social capital debate. // American behavioural scientist. 1997. vol. 40. - № 5. P. 550-561;
52. Putnam R. The distribution of social capital in contemporary America. Plenary address to Michigan State university international conference on social capital 20-22 April. 1998. http://www.worldbank.org/poverty/capital 20.08.2004;
53. Portes A. and J. Sensenbrenner. Embeddedness and immigration: notes on the social determinants of economic action // American journal of sociology. 1993. Vol. 98. - P. 1320-1350;
54. Hardin R. One For All. Princeton: Princeton University Press. - 1995. - 302 p.;
55. Барсукова С. Вынужденное доверие сетевого мира. // Полис. 2001. - № 2, - С. 52-61;
56. Cook K. S., ­J. M. Whitmeyer­. Two Approaches to Social Structure: Exchange Theory and Network Analysis // Annual Review of Sociology. 1986. vol. 12. - P. 109-127;
57. Berkman L. and L. Syme. Social networks, host resistance, and mortality: a nine-year follow-up study of Alameda county residents. // American journal of epidemiology. 1979. vol. 109. - № 2. P. 186-204;
58. Градосельская Г. Социальные сети: обмен частными трансфертами // Социологический журнал. - 1999. - № 1-2. С. 156-163;
59. Turner J.H. The Structure of Sociological Theory. 5th Edition. — Belmont, California: Wadsworth Publishing Company. 1991. — 661 p.
60. Радаев В. Теневая экономика России: изменение контуров // Pro et Contra. - 1999. - № 1. - С. 5-24;
61. Виноградский В. «Орудия слабых»: неформальная экономика крестьянских домохозяйств // Социологический журнал. - 1999. - № 3-4. С. 36-48;
62. Лєдєньова А. Блат и рынок: трансформация блата в постсоветском обществе // Неформальная экономика. Россия и мир / Под ред. Т. Шанина. М.: Логос. 1999. С. 111-124;
63. Барсукова С. Трансакционные издержки вхождения на рынок предприятий малого бизнеса // Проблемы прогнозирования. 2000. - № 1. С. 108-119;
64. Фадєєва О. Межсемейная сеть: механизмы взаимоподдержки в российском селе // Неформальная экономика. Россия и мир. Под ред. Т. Шанина. М.: Логос. 1999. С. 183-218;
65. Лылова О. Неформальная взаимопомощь в сельском сообществе // Социологические исследования. 2002. - № 2. С. 83-88;
66. Штейнберг И. Русское чудо: локальные и семейные сети взаимоподдержки и их трансформация. // Неформальная экономика. Россия и мир / Под ред. Т. Шанина. - М.: Логос. 1999. С. 227-239;
67. Сукачов В. Політична довіра як складова соціального капіталу громадянського суспільства. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. 23.00.01. Дніпропетровськ. 2005. 174 с.;
68. What it`s all about? Social exclusion Unit. 1999. http://www.socialexclusionunit.gov.uk/page.asp?id=213 17.04.2005.
69. Оксамитна С., Хмелько В. Соціальна ексклюзія в Україні на початковій стадії реставрації капіталізму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 3. С. 66-77;
70. Borgatti S. P. SOCNET discussion on the origins of the term Social Capital. Connections 21. 1998. vol. 21 P. 3746;
71. Granovetter M. The strength of weak ties. // American Journal of Sociology. 1973. № 78. P. 1360-1380;
72. Pahl R., Spencer L. The politics of friendship. // Renewal. 1997. vol. 5. - № 3,4 P. 100-107;
73. Cote S. and Healy T. The well-being of nations. The role of human and social capital // Organisation for economic co-operation and development. Paris. 2001. 312 p.;
74. Rose R. What does social capital add to individual welfare? Аn empirical analysis of Russia. // Social capital initiative working paper No. 15. http://www.worldbank.org/poverty/scapital/wkrppr/index.htm 20.05.2005;
75. Campbell C., Wood R., Kelly M. Social and capital health education authority. London: Health Education Authority. 1999. 269 p.;
76. Sixsmith J., Boneham M., Goldring J. The relationship between social capital, health & gender: a case study of a socially deprived community. London: Health Development Agency. 2001. 145 p.;
77. Cooper H, Arber SL, Fee L, Ginn J. The influence of social support and social capital on health. London: Health Education Authority. 1999. 171 p.;
78. Pugliesi K., S. L. Shook. Gender, ethnicity, and network characteristics: variation in social support resources. // Sex roles: a journal of research. 1998. vol. 38. P. 215-238;
79. Kawachi I, Kennedy B. P, Wilkinson R. G. Income Inequality and Health. // The society and population health reader. New York: The New Press. 1999. 252 p.;
80. Kawachi I., Kennedy B. P., Lochner K., et al. Social capital, income inequality, and mortality. // American journal of public health. 1997. - № 87. P. 1491-1498;
81. Kennedy B. P., I. Kawachi and E. Brainero. The role of social capital in the Russian mortality crisis. // World development. 1998. - vol. 26. № 11. P. 20292043;
82. Fernandez R. M., Castilla E. J. and Moore P. Social capital at work: networks and employment at a phone centre. // American Journal of sociology. 2000. vol. 105. - № 5. P. 1288-1356;
83. Wellman B.. The Persistence and Transformation of Community: From Neighbourhood Groups to Social Networks. Ottawa: Law Commission of Canada. 2001. 101 p.;
84. Wellman В., P. J. Carrington, A. Hall. Networks as personal communities. // Social Structures: a network approach. Edited by B. Wellman and S. D. Berkowitz. Cambridge: Cambridge university pressю - 1988. - P. 130-185;
85. Tindall D. and B. Wellman. Canada as social structure: social network analysis and Canadian sociology. // Canadian journal of sociology. 2001. vol. 26. P. 265-308;
86. Freeman L. The sociological concept of group: an empirical test of two models // American journal of sociology. 1998. P. 152 - 166;
87. Pescosolido B. A., B. A. Rubin. The web of group affiliations revisited: social life, postmodernism and sociology // American sociological review. 2000. Vol. 65. - № 1. P. 52-77;
88. Морено Дж. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе. Подход к новой политической ориентации: Пер. с англ. - М.: Изд-во иностр. лит. - 1958. - 289с.;
89. Sztompka Р. Trust: a sociological theory. Cambridge: Cambridge university pressю - 1999. - 214 p.
90. Habermas J. The Structural Transformation of the Public Sphere: An Inquiry into a Category of Bourgeois Society Cambridge MA, MIT Press. 1991. - 328 р.;
91. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма // Thesis. 1993. - № 2. - С. 123- 136;
92. Portes, A. and P. Landolt. Unsolved Mysteries: The Tocqueville Files II: The Downside of Social Capital. // The American Prospect. 1996. vol. 26. P. 18-21;
93. Warren M. E. Social capital and corruption. Paper presented at EURESCO Conference on social capital. University of Exeter. 2001. http://www.worldbank.org/poverty/scapital/conference2001/index.htm 14.06.2004;
94. Гельман В. «Столкновение с айсбергом»: формирование концептов в изучении российской политики. // Полис. 2001. - № 6. - С. 6-18;
95. Ledeneva A. Russia’s economy of favour: blat, networking and informal exchange. Cambridge: Cambridge University Press. 1998. 365 p.;
96. Веселкин Е. Понятие социальной сети в британской социальной антропологии // Концепции зарубежной этнологии. М. 1976. — С. 125-152;
97. Emirbayer M., J. Goodwin. Network analysis, culture, and the problem of agency. // American journal of sociology. 1999. vol. 99, № 6. P. 1411-54;
98. Рона-Тас А. Устойчивость социальных сетей в посткоммунистической трансформации Восточной Европы // Неформальная экономика. Россия и мир / Под ред. Т. Шанина. М.: Логос. 1999. 396-408 c.;
99. Сергеев В., Сергеев К. Механизмы эволюции политической структуры общества: социальные иерархии и социальные сети // Полис. 2003. - № 3. - С. 6-14;
100. Aberg M. Putnam's social capital theory goes east: a case study of western Ukraine and L'viv // Europe-Asia Studies. 2000. vol. 52. - № 2. - P. 295-317;
101. Banfield E. The moral basis of a backward society. Chicago: The free press. 1958. 200 р.;
102. Almond G., Verba S. The civic culture. Political attitudes and Democracy in five nations. Princeton: Princeton University Press. 1963. 500 р.;
103. Giddens A. Modernity and self identity: self and society in the late modern age. Cambridge: Stanford University Press. 1991. - 256 p.;
104. Homans G. Fifty years of sociology // Annual review of sociology. 1986. № 12. P. xii-xxx;
105. Emirbayer М. Manifesto for a relational sociology. // American journal of sociology. 1997. vol. 103. - № 2. P. 281 318;
106. Burt R. Toward a structural theory of action: network models of social structure, perception and action. New York: Academic Press. 1982. 468 p.;
107. Танчер В. Вместо введения. Теория в социологии: особенности и пути ее развития // Социологические теории сегодня. Сборник статей американских и украинских теоретиков / Под редакцией В. Танчера. К.: - 1994. 186 c.;
108. Kornhauser W. The Politics of Mass. Society. NY: Free Press. 1959. 256 p.;
109. Wellman B. Structural Analysis: From Method and Metaphor to Theory