ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ІЗ НАДАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Корюкалов Михайло Володимирович

ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ІЗ НАДАННЯ
ЗОВНІШНЬОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник:
МАНЖОЛА Володимир Андрійович,
доктор історичних наук,
професор

Київ-2012

Політика Європейського Союзу із надання
зовнішньої допомоги для розвитку
ЗМІСТ

Список скорочень. 3

Вступ. 5

РОЗДІЛ І. Джерельно-документальна та концептуально-теоретична база дослідження. 12
1.1. Ступінь розробки теми та джерельно-документальна база дослідження. 12
1.2. Концептуально-теоретичні засади дослідження. 19

РОЗДІЛ ІІ. Зовнішня допомога для розвитку як інструмент зовнішньої політики ЄС. 50
2.1. Еволюція концепцій зовнішньої допомоги для розвитку. 50
2.2. Координація політики із надання зовнішньої допомоги ЄС. 85
2.3. Місце зовнішньої допомоги для розвитку у зовнішній політиці ЄС. 103
Висновки до Розділу ІІ. 136

РОЗДІЛ ІІІ. Політика ЄС із надання зовнішньої допомоги для розвитку Україні. 142
3.1. Еволюція політики надання зовнішньої допомоги ЄС Україні. 142
3.2. Зовнішня допомога в рамках впровадження Європейської політики сусідства та Східного партнерства стосовно України. 150
3.3. Використання зовнішньої допомоги для інтенсифікації політичних відносин Україна-ЄС. 160
Висновки до Розділу ІІІ. 175

Висновки. 180

Список використаних джерел та літератури. 189

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
АТР – Азійсько-Тихоокенський регіон
АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії
ГА ООН – Генеральна Асамблея ООН
ЕКОСОР – Економічна та соціальна рада ООН
ДМР – Департамент з міжнародного розвитку Великої Британії
ЄАВТ – Європейська асоціація вільної торгівлі
ЄБРР – Європейський банк реконструкції та розвитку
ЄІБ – Європейський інвестиційний банк
ЄІСП – Європейський інструмент сусідства та партнерства
ЄК – Європейська Комісія
ЄП – Європейський Парламент
ЄПС – Європейська політика сусідства
ЗДР – зовнішня допомога для розвитку
ІПД – Інструмент передвступної допомоги
КДР – Комітет допомоги для розвитку
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії
МАР – Міжнародна асоціація розвитку
МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку
МВФ – Міжнародний валютний фонд
МЕРКОСУР – Об'єднаний ринок країн південного конусу (Mercado Comun del Cono Sur)
МОМ – Міжнародна організація міграції
МОП – Міжнародна організація праці
МЦПД – Міжнародний центр перспективних досліджень
НІП – Національна індикативна програма
НУО – неурядова організація
ОЕСР – Організація економічної співпраці та розвитку
ПДА – Порядок денний асоціації Україна-ЄС
ПРООН – Програма розвитку ООН
СБ – Світовий банк
СЗПБ – Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС
СНД – Співдружність незалежних держав
СОТ – Світова організація торгівлі
ССП – Спільна сільськогосподарська політика
ФАР – Французьке агентство розвитку
ЦСЄ – Центрально-Східна Європа
ЦРТ – Цілі Розвитку Тисячоліття
ЮНІСЕФ – Дитячий фонд ООН
CARDS – Community Assistance for Reconstruction, Development and Stabilisation – Допомога спільноти для реконструкції, розвитку та стабілізації
DG DevCo – Directorate-General for Development Cooperation – Генеральний директорат з співпраці щодо розвитку ЄС
ISPA – Instrument for Structural Pre-Accession Reforms – Інструмент передвступних структурних реформ
MEDA – Mediterranean Assistance – Допомога середземноморським державам
PHARE – Poland and Hungary Aid for Restructuring of Economies – Допомога для реструктуризації економіки Польщі та Угорщини
PRSP – Poverty Reduction Strategy Paper – Стратегічний документ подолання бідності
TACIS – Technical Assistance to Commonwealth of Independent States – Технічна допомога державам СНД
TAIEX – Technical Assistance Information Exchange – Інформаційний обмін з приводу технічної допомоги
SAPARD – Special Accession Programme for Agriculture and Rural Development – Спеціальна передвступна програма для сільського господарства та розвитку села
UKAid – United Kingdom Aid – Агенство Великої Британії з надання допомоги
UEPLAC – Ukrainian-European Policy and Legal Advice Centre – Українсько-Європейський дорадчий центр з питань законодавства

ВСТУП
Високий ступінь актуальності теми зумовлюється вагомою роллю надання зовнішньої допомоги для розвитку в системі зовнішньої політики ЄС, великим потенціалом використання зовнішньої допомоги для посилення відносин між ЄС та його сусідами (зокрема Україною) та для просування європейської політики України. Можна також виділити наступні фактори, які впливають на актуальність цієї теми: по-перше, політика із надання зовнішньої допомоги для розвитку (ЗДР) ЄС та іншими міжнародними донорами активно продовжується, розробляються та впроваджуються нові програми допомоги; по-друге, методи надання зовнішньої допомоги, які використовує ЄС та інші міжнародні донори, як правило, засновані лише на емпіричному аналізі, і не враховують теоретичних аспектів політичних процесів та глобального розвитку, які, на думку автора, мають лягти в основу концепцій та стратегій надання зовнішньої допомоги; по-третє, неможливість абстрагованого погляду представників Європейського Союзу та інших донорів на весь комплекс політичних проблем, пов’язаних із наданням та використанням ЗДР, призводить до неефективної координації між ними, слабкого усвідомлення мети та загальної стратегії надання допомоги для розвитку; по-четверте, протягом 2005-2010 рр. прийнято низку важливих документів, які регулюють цілі та принципи надання ЗДР, в тому числі і в Україні; по-п‘яте, з 2007 р. (de facto з 2009 р.) ЄС змінив формат надання своєї зовнішньої допомоги: надання допомоги стало складовою Європейської політики сусідства, а саме Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП), за яким передбачається збільшення участі реципієнта у програмуванні та впровадженні зовнішньої допомоги для розвитку; по-шосте, ЄС розробляє нові рамкові ініціативи для посилення відносин з Україною (Східне партнерство, Порядок денний асоціації, План дій щодо лібералізації візового режиму та інші); по-сьоме, у 2011 р. ЄС вперше починає декларувати на офіційному рівні ув’язування обсягів своєї зовнішньої допомоги із темпами економічних та особливо політичних реформ у країнах-реципієнтах; і по-восьме, потенціал ЗДР недостатньо залучається для просування європейської політики України.
Актуальним завданням є визначення взаємозв’язку між ЗДР та інтенсивністю і результативністю політичних відносин між ЄС та його сусідами, тому що це дозволить побачити варіанти посилення інтенсивності відносин Україна-ЄС.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках тем Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України» (номер державної реєстрації 01БФ048-01) та «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи (2006 – 2010 рр.)» (номер державної реєстрації 06БФ048-01). Дослідження виконане згідно з програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин».
Мета дослідження – проаналізувати політику надання ЄС зовнішньої допомоги для розвитку, в тому числі Україні, визначити проблеми, пов’язані з наданням та використанням ЗДР, яку надає ЄС.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
1) встановити теоретичні підґрунтя концепцій надання зовнішньої допомоги для розвитку;
2) визначити умови для ефективного впровадження політики із надання ЗДР, які стосуються і держави-донора, і держави-реципієнта;
3) розкрити механізми прийняття рішень та координації політики допомоги між державами-членами й інституціями ЄС та із зовнішніми партнерами ЄС;
4) визначити роль політики надання ЗДР у системі зовнішньої політики ЄС;
5) подати авторську класифікацію політики ЄС із надання зовнішньої допомоги;
6) розкрити еволюцію підходів до політики надання зовнішньої допомоги ЄС Україні;
7) визначити проблеми, пов’язані із наданням та використанням зовнішньої допомоги ЄС в Україні;
8) визначити шляхи ефективного використання зовнішньої допомоги ЄС для просування європейської політики України.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика ЄС.
Предметом є концепції, механізми та методики надання ЄС зовнішньої допомоги для розвитку і шляхи підвищення ефективності надання та використання такої допомоги/.
Хронологічні рамки дослідження визначаються практикою надання ЄС зовнішньої допомоги для розвитку. З одного боку це створення ЄС та отримання ним мандату на зовнішньополітичну діяльність (Маастрихтський договір 1992 р.), але варто відзначити, що окремі держави-члени ЄС надавали зовнішню допомогу ще з середини ХХ ст., а ЄС надавав допомогу державам ЦСЄ ще з 1989 р. Політика надання зовнішньої допомоги ЄС постійно еволюціонує, тому другою рамкою дослідження (враховуючи окремий акцент дослідження на зовнішню допомогу, яку ЄС надає східним сусідам, в т.ч. Україні) визначено вересень 2011 р. (2-тий саміт Східного партнерства).
Методологія дослідження. Під час проведення дослідження автор користувався традиційними методами дослідження міжнародних відносин. Комплексне застосування різних методів дослідження дозволяє розкрити суть політики ЄС щодо надання ЗДР і забезпечити всебічний аналіз усіх її аспектів.
Методика дослідження включає класичні наукові та філософські методи пізнання: діалектичний та метод кореляції при аналізі концепцій і політичних ідей надання зовнішньої допомоги та при зіставленні їх з теоретичними аспектами політичної модернізації та глобального розвитку, аналітичний (загальний метод роботи), компаративний при аналізі політики ЄС із надання ЗДР кандидатам на вступ, країнам-сусідам ЄС та країнам, що розвиваються, аналітично-правовий при аналізі міжнародно-правового регулювання зовнішньої допомоги для розвитку та аналізі угод, документів європейських органів, інших міжнародних донорів та України, історичний та дескриптивний при аналізі історії надання допомоги, розвитку ідеї ЗДР та при аналізі сучасних тенденцій надання зовнішньої допомоги, проблемний при визначенні проблем, пов’язаних із наданням та використанням ЗДР, в т.ч. в Україні, метод екстраполяції та прогностичний при визначенні пріоритетів та перспектив вирішення проблем із наданням та використанням ЗДР в Україні.
При проведенні даного дослідження автор виходив із концепції, що ефективність надання зовнішньої допомоги для розвитку визначається її зв’язком із теоретичними підвалинами політичних процесів глобального розвитку, в першу чергу із теорією модернізації. Модернізація визначена автором як мета надання ЗДР, а сама допомога – як засіб здійснення модернізації в країні-реципієнті. Крім того, автор виходив із того, що ЄС розглядає свою зовнішню допомогу, особливо допомогу в рамках Європейської політики сусідства та Східного партнерства, як засіб забезпечення зони впливу та створення безпечного середовища на кордонах ЄС (у сусідніх регіонах), а Україна має розглядати допомогу ЄС як засіб підтримки євроінтеграційних процесів. Відповідно, така різниця у поглядах на ЗДР також не сприяє її ефективності, тому, на думку автора, дослідження дозволить забезпечити гармонізацію поглядів сторін процесу надання та використання зовнішньої допомоги для розвитку.
Наукова новизна полягає у досягненні таких результатів.
Вперше
 в українському науковому дискурсі піддано науковому аналізу проблематику політики ЄС із надання зовнішньої допомоги для розвитку і з’ясовано, що функції зовнішньої допомоги полягають насамперед у забезпеченні зовнішньополітичних цілей ЄС. Встановлено, що підхід ЄС до надання ЗДР є унікальним: ЄС є єдиним донором, який використовує всі наявні функції зовнішньої допомоги як зовнішньополітичного інструменту;
 визначено, що політика із надання зовнішньої допомоги для розвитку є втіленням концепції «м’якої» та «нормативної» сили держав-донорів. Встановлено наявність міжнародного режиму зовнішньої допомоги для розвитку;
 подано авторську класифікацію політики зовнішньої допомоги ЄС, яка базується не на історичному чи географічному, а на функціональному факторі. Політика ЄС із надання ЗДР поділяється на політику допомоги країнам-кандидатам та потенційним кандидатам (країни Центрально-Східної Європи та Західних Балкан), політику допомоги сусідам (в рамках ЄПС) та політику допомоги третім країнам (країнам Азії, Африки, Латинської Америки та Азійсько-Тихоокеанського регіону);
 виявлено закономірності прийняття рішень стосовно надання зовнішньої допомоги ЄС для розвитку. Механізм прийняття рішень характеризується невисоким рівнем протиріч між державами-членами та інституціями ЄС. Євросоюз координує свою політику допомоги із відповідною політикою його держав-членів. Дана координація пояснюється необхідністю вироблення спільної позиції на міжнародній арені.
Удосконалено
 визначення комплексу проблем, пов’язаних із наданням та впровадженням програм зовнішньої допомоги ЄС в Україні. Доведено, що основною проблемою є невикористання ресурсу зовнішньої допомоги для просування європейської політики України;
 рекомендації щодо шляхів використання потенціалу зовнішньої допомоги ЄС для посилення відносин між Україною і ЄС та підвищення ефективності європейської політики України.
Набуло подальшого розвитку
 визначення умов ефективності політики надання та використання зовнішньої допомоги як на рівні донора, так і реципієнта. Доведено, що ці умови мають включати як можливість донора досягти своїх цілей через надання зовнішньої допомоги, так і узгодженість пріоритетів розвитку між донором та реципієнтом;
 дослідження еволюції політики ЄС із надання зовнішньої допомоги Україні. Визначено, що підходи до політики надання допомоги змінювалися відповідно до рівня відносин між Україною та ЄС та до місця України у зовнішній політиці ЄС.
Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання при формуванні зовнішньополітичної стратегії і тактики, аналізі процесів, що відбуваються у міжнародних відносинах і мають безпосередній вплив на зовнішню політику України. Здійснене дослідження та одержані результати сприяють розробці нових підходів у науковій роботі і практичній діяльності зовнішньополітичних відомств та інших державних установ України, істотно розширюють бачення проблеми, сприяють поглибленню методології дослідження європейських політичних процесів, а також розширюють можливості удосконалення навчальних програм з регіональної політики, підготовки таких курсів у вищих навчальних закладах, як «Спільна зовнішня політика та політика безпеки ЄС», «Європейська інтеграція», «Європейська політика України», «Проблеми розширення ЄС і НАТО», тощо.
Рекомендації щодо підвищення ефективності надання і використання ЗДР ЄС в Україні та залучення потенціалу зовнішньої допомоги ЄС для посилення відносин між Україною та ЄС і підвищення ефективності європейської політики України мають прикладний характер та можуть бути застосовані в роботі уряду та міжнародних донорів.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження було апробовано автором на щорічних міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Шевченківська весна» (2008 р., 2010 р., 2011 р.), конференціях молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008 р., 2009 р., 2011 р.), конференції молодих вчених «Цвєтковські читання» (2009 р., 2011 р.), науково-практичній конференції, присвяченій 65-річчю Організації Об’єднаних Націй (жовтень 2010 р., Київ). Основні положення дисертації опубліковано у семи статтях, в тому числі у шести статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура роботи обумовлена визначеними метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (311 найменувань українською, російською, англійською, французькою мовами). Загальний обсяг дисертації складає 219 сторінок, з них 31 – список використаної літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Зовнішня допомога для розвитку є невід’ємною складовою зовнішньої політики ЄС та інших держав-донорів. Одночасно, вона є інструментом здійснення зовнішньої політики і використовується в залежності від політичних пріоритетів донора. Питання зовнішньої допомоги для розвитку є частиною більш широких питань – розширення ЄС, відносин ЄС із своїми країнами-сусідами та з іншими країнами. Особливу важливість набирає питання зовнішньої допомоги у відносинах між Україною та ЄС з огляду на те, що потенціал цього інструменту не використовується повною мірою для посилення цих відносин.
У результаті дослідження політики ЄС із надання зовнішньої допомоги для розвитку були зроблені такі висновки:
1. Мета ЗДР – це сприяння розвитку суспільства, вирішення соціально-економічних проблем держав та забезпечення їхнього стабільного модернізаційного курсу. Очевидно, що у такій допомозі зацікавлені як держав-реципієнти, так і донори. Інтереси донорів є одним із найбільш дискутивних питань у науці. При тому, що представники всіх шкіл і наукових напрямів визнають ці інтереси, вони по-різному їх пояснюють. Класичними є дебати між представниками «лівих» та «правих» політичних поглядів на суть донорської допомоги. Якщо праві наполягають на тому, що допомога є інструментом втілення національних інтересів донора, то ліві використовують аргумент цінностей, які поширюються разом з допомогою і роблять держав-реципієнтів та міжнародне середовище взагалі більш передбачуваним.
Крім цього, в рамках інших теорій і концепцій існують аргументи, які пояснюють, чому держави використовують саме ЗДР у структурі своєї зовнішньої політики. З одного боку, політика із надання ЗДР є практичним вираженням концепції «м’якої сили» у міжнародних відносинах. Зовнішня допомога формує позитивний імідж донора. З другого боку, ця політика є впровадженням концепції «нормативної сили» у зовнішній політиці. Її задача – забезпечити функціонування країни-реципієнта на тих же засадах («нормах»), на яких існує донор. З третьої сторони, держави надають зовнішню допомогу тому, що така політика є складовою частиною специфіки міжнародного режиму (яка включає в себе необхідність міжнародної співпраці, спільного вирішення глобальних проблем, виконання міжнародних зобов’язань тощо). Що стосується відповідних концепцій ЗДР, то ідея зовнішньої допомоги для розвитку виникає із ідеї гуманітарної допомоги, і протягом першої половини ХХ ст. ці два види допомоги залишаються тісно взаємопов’язаними. Гуманітарна допомога витікає із колоніальних зв’язків, і ці зв’язки, до речі, певною мірою визначають політику ЗДР і на початку ХХІ ст.
Основні держави-члени ЄС надають зовнішню допомогу з середини ХХ ст. Під час біполярної системи міжнародних відносин основними мотивами надання ЗДР були прагнення залучити реципієнтів до свого військово-політичного блоку (США, СРСР) та екс-колоніальні зв’язки (Велика Британія, Франція). Окремі держави-донори будують свої концепції ЗДР для покращення свого політичного іміджу і посилення регіонального впливу (Німеччина, Японія, Австралія). Протягом 1970-1990-тих рр. найбільш ефективною була допомога, яку надавали скандинавські країни (Швеція, Данія) та Нідерланди. Це пов’язано з меншою політизацією їхньої концепції допомоги і з тим, що протягом тривалого часу у цих країнах при владі були соціал-демократичні уряди. На думку «лівих» дослідників, ідея держави розвиненого соціалізму є концептуально близькою до ідеї ЗДР, тому можна зробити висновок про надання цими державами допомоги як спробу перенести ідею соціальної держави на міжнародний рівень.
Наразі сформувався міжнародний режим надання допомоги, який підтверджується наявністю усталених норм, правил, принципів і зобов’язань щодо обсягів допомоги, формалізованих у двосторонніх та міжнародних угодах, в першу чергу Паризькій декларації щодо підвищення ефективності зовнішнього допомоги 2005 р.
Нарешті, при розробці політики допомоги необхідно використовувати і напрацювання теорії модернізації, адже модернізація є свідомою настановою на забезпечення суспільного розвитку держави. Це необхідно для визначення пріоритетів розвитку, потреб держави у створенні системи відповідей на соціальні виклики, яка дозволить суспільству вирішити політичні, соціальні, економічні та інші проблеми та запровадити якісні стандарти життя для громадян. ЗДР має потенціал стати одним із інструментів здійснення модернізації у країнах, що розвиваються.
Відповідним чином у 2000-них рр. активізуються міжнародні дискусії щодо ефективності ЗДР, які знайшли своє відображення у Паризькій декларації 2005 р. та Аккрському плані дій 2008 р. Одночасно з цим ЄС починає звертати більшу увагу на питання ЗДР, що оформилося у Європейський консенсус щодо допомоги 2005 р. Ці документи визначали основні принципи та зобов’язання щодо надання ЗДР. Ключовим принципом є відповідальність держави-реципієнта за визначення пріоритетів і планування програм ЗДР. Таке теоретичне обґрунтування ЗДР є важливим, тому що дозволяє виявити критерії, які необхідні для успішності політики із надання ЗДР.
2. В результаті теоретичного аналізу було визначено п’ять умов, які необхідні для здійснення ефективної політики допомоги (як на рівні донорів, так і реципієнтів):
1) держава-донор має можливість використати свою допомогу як «м’яку силу» – засіб покращення свого міжнародного іміджу, здійснення впливу на державу-реципієнта та на інші держави за рахунок зростання прихильності до себе;
2) держава-донор має можливість наполягати на поширенні норм і правил, вигідних для неї (в основному таких, відповідно до яких вона функціонує сама);
3) держава-донор та держава-реципієнт готові відповідати умовам середовища, в якому вони існують (міжнародного режиму) – виконувати зобов’язання щодо обсягів і принципів надання ЗДР, використовувати ЗДР для забезпечення власного розвитку та вирішення соціально-економічних проблем;
4) держава-донор готова визнати ключову роль держави-реципієнта у плануванні та використанні ЗДР, а остання – взяти на себе цю ключову роль;
5) держава-донор та держава-реципієнт de jure та de facto поділяють цінності, які є метою ЗДР – модернізація політичної та соціально-економічної системи, поширення демократії, забезпечення прав людини, ринкова економіка, міжнародне співробітництво.
Емпіричний аналіз дозволив підтвердити ці умови та додати ще три:
1) необхідно ув’язувати політику допомоги із іншими напрямками політичного діалогу між донором та реципієнтом. Допомога має бути направлена на виконання політичних пріоритетів, спільних для донора і реципієнта;
2) політика із надання ЗДР має підкріплюватися економічною співпрацею: інвестиціями, лібералізацією торгівлі, спільними економічними та інфраструктурними проектами;
3) політика допомоги має включати чіткі процедури моніторингу її якості.
3. Механізм прийняття рішень щодо політики надання ЗДР можна розглядати у двох вимірах: наступність цієї політики та режим її розробки та впровадження. Наступність цієї політики визначається як тим, що окремі держави-члени ЄС надають свою допомогу вже понад 30 років і вже накопичили емпіричний та інституційний досвід такої політики, так і тим, що наявність у різних держав-членів ЄС різних поглядів на політику надання ЗДР розширює сферу застосування цієї політики.
Координація політики із надання ЗДР держав-членів ЄС розпочалася ще у 1970 р. в рамках європейського політичного співробітництва. У 1992 р. ЄС отримує мандат на самостійне здійснення політики допомоги, ці функції були покладені на Єврокомісію. У 2001 р. починається широкомасштабна реформа системи надання допомоги, яка завершилася прийняттям Європейського консенсусу щодо допомоги у 2005 р. Цей консенсус визначає обсяги допомоги, які мають надавати держави-члени ЄС (0,7% від сукупного ВНП), принципи ЗДР (які збігаються з принципами Паризької декларації) та пріоритетні сфери надання допомоги (сприяння політичному і економічному розвитку).
Окремим питанням є процес трансформації національних інтересів щодо ЗДР в спільні інтереси ЄС у цій сфері. Специфіка цього питання полягає у тому, що політика щодо надання ЗДР проходила через процес такої трансформації дуже поверхнево. Це пов’язано із тим, що у вимірі захисту національних інтересів протиріччя між політикою надання ЗДР ЄС та його держав-членів майже відсутні.
Політика ЄС із надання допомоги координується також із зовнішніми партнерами ЄС (як правило, на рівні країн-реципієнтів). У країнах-кандидатах та сусідах ЄС зовнішня допомога більшості донорів (держав-членів ЄС, інших держав та організацій, в першу чергу ООН) надається для сприяння їхньої європейської інтеграції. У країнах, що розвиваються, допомога ЄС надається для досягнення Цілей розвитку тисячоліття ООН.
4. ЄС розглядає надання допомоги для розвитку як складову своєї зовнішньої політики. ЄС – це єдиний донор, що використовує всі можливі функції, якими володіє зовнішня допомога для розвитку як інструмент політики. Це пов’язано із амбіціями та фінансовими можливостями ЄС. Унікальність зовнішньої допомоги як інструменту зовнішньої політики ЄС полягає у тому, що використання ЗДР дає такі можливості, які не дають інші інструменти спільної зовнішньої політики. По-перше, це пов’язано із тим, що стосовно цілей, напрямів і обсягів ЗДР у держав-членів ЄС протиріччя не такі гострі, як стосовно питань розширення, лібералізації торгівельних режимів, участі у військових операціях тощо. Даний аргумент підтверджується і тим, що цей інструмент найактивніше використовувався ЄС протягом 1990-2000-них рр.
Автор виділив десять функцій ЗДР з точку зору інтересів донора. ЄС використовує інструмент зовнішньої допомоги для досягнення таких зовнішньополітичних цілей: 1) посилення своєї ролі як глобального гравця, 2) залучення нових держав до свого інтеграційного об’єднання, 3) перетворення на ключового актора у сусідніх регіонах, 4) забезпечення провідної ролі ЄС у політичному структуруванні цих регіонів, 5) сприяння передбачуваності зовнішньої та внутрішньої політики держав-сусідів, 6) підвищення рівня безпеки (військової, економічної, гуманітарної), особливо у сусідніх регіонах, попередження безпекових загроз самому ЄС, 7) створення позитивного іміджу ЄС у державах-реципієнтах, у міжнародних організаціях та у третіх країнах, 8) підтримка політичного впливу та економічних зв’язків із колишніми колоніями, 9) вирішення глобальних проблем, від яких страждають країни ЄС у тому числі, та 10) посилення економічних зв’язків із країнами, що розвиваються.
Мотиви лежать переважно у площині інтересів ЄС та його держав-членів, але деякі з них перетинаються і з інтересами країн-реципієнтів.
5. Зовнішня допомога, яку надає ЄС, класифікується за функціональним призначенням. Дана допомога поділяється на: 1) допомогу країнам-кандидатам (допомогу для розширення), 2) допомогу країнам-сусідам та 3) допомогу країнам, що розвиваються.
Ці три види допомоги відрізняються за пріоритетами, очікуваннями, обсягами та методами її надання. Найбільш прогресивною та ефективною є допомога кандидатам (програми PHARE, ISPA та SAPARD 1989-2006 рр. та Інструмент передвступної допомоги (з 2007 р.) Ці програми відрізняє чітка орієнтація на реформи та адаптацію норм acquis у законодавства країн-кандидатів, великі обсяги допомоги (у розрахунку на кількість жителів) і використання структурних фондів Євросоюзу. Передумовами ефективності цієї допомоги стали готовність країн-реципієнтів повністю виконати вимоги ЄС, узгодженість пріоритетних сфер розвитку, чіткі та прозорі домовленості стосовно строків та очікуваних результатів програм допомоги та моніторинг якості. Допомога ЄС стала тим інструментом, який (серед інших) дозволив кандидатам вступити до ЄС (країни ЦСЄ) або максимально наблизитися до вступу (країни Західних Балкан).
Допомога країнам-сусідам ЄС не має основної мети сприяти їхній гармонізації із правилами та нормами ЄС, а скоріше забезпечення провідної ролі ЄС у сусідніх регіонах, попередження безпекових загроз, що йдуть від сусідів, та сприяння розвитку. Але для досягнення цієї мети ЄС пропонує проводити таку гармонізацію, тому що саме вона дозволяє державі розвивати ті цінності, які є спільними для його держав-членів, і які наближують сусідів до Євросоюзу і забезпечують безпеку Союзу. Для надання допомоги в рамках Європейської політики сусідства використовується ЄІСП, основний акцент якого полягає у наданні бюджетної підтримки замість класичної технічної допомоги. Цей метод видається більш прогресивним, він довів свою ефективність у наданні допомоги кандидатам, але вже надто залежить від професійності уряду країни-реципієнта.
Допомога третім країнам (країнам, що розвиваються), є найменш політизованою. Єдиним політичним мотивом цієї допомоги є колишні колоніальні зв’язки окремих держав-членів ЄС. Саме колишні їхні колонії отримують найбільші обсяги допомоги. Надаючи допомогу третім країнам, ЄС підтверджує свій статус глобального гравця, покращує свій політичний імідж та сприяє зменшенню структурних розривів між Північчю та Півднем. У наданні цієї допомоги ЄС орієнтується на досягнення ЦРТ.
Останнім часом ЄС прагне застосувати прив’язку обсягів наданої допомоги до інтенсивності реформ у своїй політиці стосовно країн-сусідів, в т.ч. України. Можна провести аналогії із концепцією «різношвидкісної інтеграції», але з огляду на те, що обсяги допомоги є чуттєвим питанням для відносин ЄС – країна-сусід, автор припускає, що ЄС буде використовувати аргумент «ув’язування» дуже обережно: лише як спробу пришвидшити реформи та нагадати про можливість отримати вигоду за це.
6. ЄС надає зовнішню допомогу Україні з 1992 р і є нашим найбільшим донором (3,6 млрд євро за цей період). Політика ЄС у наданні допомоги змінювалася відповідно до місця, яке займала Україна у системі зовнішньополітичних пріоритетів ЄС.
Протягом 1992-2006 р. у рамках впровадження програми TACIS ЄС намагався отримати ключову роль у політичному структуруванні простору СНД, попередити зростання ролі Росії, запобігти нелегальній міграції українців до ЄС та усунути інші подібні загрози. Основним методом надання допомоги в рамках TACIS були проекти та гранти – цільові інструменти досягнення результатів у секторі соціального розвитку.
З 2007 р. ЄС використовує новий метод надання ЗДР – ЄІСП. Надання допомоги в рамках ЄІСП передбачало її використання для досягнення завдань Плану дій Україна-ЄС та Порядку денного асоціації. Але складності із правовим регулюванням залучення допомоги призводять до затримок у отриманні допомоги – приблизно на рік-півтора. Тобто, допомога відстає від політики, від рівня політичних відносин та спільних цілей України та ЄС і взагалі виявляється не пов’язаною із ними.
7. Саме непов’язаність допомоги із іншими напрямками зовнішньої політики та відносин з ЄС і є основною проблемою, яку бачить автор. Зовнішня допомога ЄС є дуже слабко пов’язаною із документами, що закладають стратегічну основу відносин між Україною та ЄС, зокрема ПДА. У плані дій щодо лібералізації візового режиму (2010 р.) потенціал ЗДР взагалі не врахований. Крім цього, проблемами використання зовнішньої допомоги ЄС в Україні є наступні:
1) відсутність якісної загальної стратегії суспільного розвитку України;
2) ЄС не розглядає свою допомогу як таку, що має сприяти повноцінній європейській інтеграції України, і це створює асиметрію очікувань стосовно ролі ЗДР;
3) допомога, яка надається Україні, більше орієнтована на вирішення гострих проблем, ніж на розвиток політичної спроможності держави, що не розвиває сталої можливості держави самостійно забезпечувати розвиток;
4) нав’язування донорами своїх пріоритетів надання зовнішньої допомоги;
5) організаційні проблеми програм допомоги пов’язані із великими операційними витратами та слабкістю координації допомоги між донорами та урядом.
Тобто, зовнішня допомога ЄС, її надання та використання є ізольованими від інших сфер співпраці, потенціал допомоги абсолютно не використовується в інших сферах відносин з ЄС. Це негативно позначається на ефективності цієї допомоги і на прогресі у досягненні тих чи інших спільних цілей, якому зовнішня допомога мала б сприяти.
8. Зовнішня допомога має потенціал бути інструментом просування євроінтеграційної політики України та поглиблення відносин між Україною та ЄС. Тому автор пропонує дві наступні стратегії досягнення цієї мети.
По-перше, зовнішня допомога може стати одним із ресурсів реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Необхідно ув’язувати зовнішню допомогу та виконання домовленостей щодо спільних цілей України та ЄС, відображених у ПДА та секторальних документах. Варто наполягати на тому, щоб при розробці нових договорів з ЄС (щодо загальних умов співпраці, регіональної або тематичної співпраці) було передбачено можливість використання ресурсів ЗДР для виконання завдань, передбачених у цих документах, що в цілому сприятиме підвищенню їхньої якості.
По-друге, триває розробка бюджету ЄС на 2014-2020 рр. Саме у цьому бюджеті буде закладено пріоритети та обсяги видатків щодо зовнішньополітичних цілей ЄС. Україні необхідно лобіювати питання збільшення обсягів допомоги та використання найбільш прогресивних методів допомоги, які ЄС використовує щодо країн-кандидатів. Для цього необхідно довести свою здатність виконувати спільні домовленості з ЄС, у тому числі ефективно впроваджувати ті програми допомоги, які надаються наразі.
***
Зовнішня допомога для розвитку – це інструмент з великим потенціалом, який поки що недостатньо використовується як ЄС, так і (особливо) Україною. Але його використання створює додаткові можливості як для внутрішнього розвитку, так і для досягнення зовнішньополітичних цілей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Нормативні акти:

1.1. Міжнародні та двосторонні акти:

1. Європейський інструмент сусідства і партнерства – Україна. Стратегічний документ (2007-2013).
2. План дій Україна-ЄС (лютий 2005 року) // Режим доступу: http://www.delukr.ec.europa.eu/data/doc/Action-plan-ukr.pdf.
3. Порядок денний асоціації Україна-ЄС, 2009 р.
4. Угода між Урядом України та Урядом США про гуманітарне та техніко-економічне співробітництво від 7 травня 1992 р.
5. Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16 червня 1994 року. – Представництво Європейської Комісії в Україні, 1994.
6. Аккрский план действий 2008 г. // Режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/ACCRAEXT/Resources/4700790-1217425866038/AAA_Russian.pdf.
7. Алматинская декларация Международной конференции министров развивающихся стран, не имеющих выхода к морю, 28-29 августа 2003 года // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_b96.
8. Декларация Министров. ННГ, ВТО и устойчивое развитие. Принятая на 4-той сессии Конференции Министров в Дохе, 9-14 ноября 2001 г. // Режим доступу: http://trade.ecoaccord.org/dokha/comments.htm.
9. Парижская декларация по повышению эффективности внешней помощи // Режим доступу: http://www.aidharmonization.org/download/254816/Paris_Declaration_rus.pdf.
10. Europe Agreement establishing an association between the European Communities and their Member States, of the one part, and the Republic of Poland, of the other part (Official Journal 348, 31/12/1993.
11. The UN Millennium Development Goals // Режим доступу: http://www.un.org/millenniumgoals/.

1.2. Односторонні нормативні акти:

1.2.1. Нормативні акти Європейського Союзу:

12. Комісія Європейських Співтовариств. Європейська Політика Сусідства. Країновий звіт. Україна. 2004 // Режим доступу: http://www.delukr.ec.europa.eu/data/doc/country_report_may04ukr.pdf.
13. Комісія Європейських Співтовариств. Європейська політика сусідства. Стратегія // Режим доступу: http://www.delukr.ec.europa.eu/data/doc/Strategy-Paper_may04_ukr.pdf.
14. Комісія Європейських Співтовариств. Робочий документ ЄК. Додаток до Повідомлення Європейської Комісії для Ради ЄС та Європейського Парламенту про Посилення Європейської Політики Сусідства. Загальна оцінка // Режим доступу: http://www.me.gov.ua/file/link/99722/file/Overall_assessment_Ukr.doc.
15. План дій програми ПРООН в Україн (2006-2010) // Режим доступу: http://www.undp.org.ua/files/cpap_ua.pdf.
16. Стратегічний план Агентства США з міжнародного розвитку на 2003-2007 роки: // Режим доступу: http: //www/usaid.kiev. ua/arc_f/html.
17. A Secure Europe in a better world. European Security Strategy. December 2003 // Режим доступу: http://www.iss-eu.org/solana/solanae.pdf.
18. AGENDA 2000. For a Stronger and Wider Union. DOC/97/6.– European Commission, Strasbourg. 15 July 1997.
19. Candidates and Potential Candidate Countries. Key indicators and Trade Statistics – a Comparison with the European Union. – Luxembourg: European Commission, Eurostat, 2008.
20. Commission of the European Communities. Communication from the Commission. A Strong European Neighbourhood Policy // Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/com07_774_en.pdf.
21. Commission of the European Communities. Communication to the Commission. Implementing and promoting the European Neighbourhood Policy. 22.11.2005 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/sec_2005_1521_en.pdf.
22. Commission of the European Communities. Communication from the Commission to the Council and to the European Parliament. On Strengthening the European Neighbourhood Policy. 4.12.2006 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/com06_726_en.pdf.
23. Commission of the European Communities. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. Wider Europe – Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours. Brussels, 2003.
24. Commission of the European Communities. Guiding principles of the sectoral programmes support. Brussels, February 2003.
25. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. On the Instruments for External Assistance under the Future Financial Perspective // Brussels, 29 September 2004 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/comm/external _relations/reform/document/com04_626_en.pdf.
26. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on the Stabilisation and Association Process for Countries of South-Eastern Europe. – COM (1999) 235 final. – Brussels, 26.05.1999.
27. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council “Enlargement Strategy and Main Challenges 2009-2010”. – COM (2009) 533. – Brussels, 14.09.2009.
28. Council of the European Union Conclusions – New Neighbors Initiative – Doc. 14078/02 – November 18, 2002.
29. Council of the European Union Conclusions – Doc. 8220/03, April 14, 2003.
30. Council of the European Union Conclusions – European Neighborhood Policy – Doc. 10189/04, June 14, 2004.
31. Council of the European Union. Joint Declaration of the Prague Eastern Partnership Summit. Prague, 2009.
32. Council Regulation (EC, Euratom) No 99/2000 of 29 December 1999 concerning the provision of assistance to the partner States in Eastern Europe and Central Asia // Режим доступу: http://ec.europa.eu/europeaid/projects/tacis/publications/general/new_regulation_en.pdf.
33. Council Regulation (EC) No 1085/2006 of 17 July 2006 establishing an Instrument for Pre-Accession Assistance (IPA) // Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32006R1085:EN:NOT.
34. EC Communication on the Reform of External Assistance // European Commission, Brussels, 16 May 2000 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/comm/ external_relations/reform/document/communication_en.pdf.
35. European Council: Presidency Conclusions. – Brussels. – 18-19 June 2009.
36. European Neighborhood and Partnership Instrument. Ukraine. Country Strategy Paper 2007-2013.
37. European Neighbourhood and Partnership Instrument. Ukraine. National Indicative Programme. 2007-2010 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/country/enpi_nip_ukraine_en.pdf.
38. European Parliament Resolution on Ukraine as of 24 November 2010.
39. European Parliament Resolution of July 2008 on the Commission’s 2007 enlargement strategy paper (2007/2271).
40. Financial Framework / Inter-Institutional Agreement between the European Parliament, the Council and the Commission on Budgetary Discipline and Sound Financial Management (2006/C 139/01) // Official Journal of the European Union. – C 139. – 14.06.2006.
41. General Affairs and External Relations Council. Strengthening the European Neighourhood Policy. Presidency Progress Report. – 18-19 June 2007.
42. Joint Declaration of the Prague Eastern Partnership Summit, 8435/09, 7.05.2009.
43. Joint Letter on Wider Europe by Commissioner C. Patten and High Representative J. Solana to the GAC. – Brussels. – 7 August 2002.
44. Joint Statement by the Council and the Representatives of the Governments of the Member States meeting within the Council, the European Parliament and the Commission on European Union Development Policy: ‘The European Consensus’ // Режим доступу: http://ec.europa.eu/development/icenter/repository/european_consensus_2005_en.pdf.
45. National Indicative Programme. Ukraine. 2004-2006 // Режим доступу: http://ec.europa.eu/external_relations/ukraine/csp/nip_04_06_en.pdf.
46. New Partnership for Cohesion: Convergence, Competitiveness, Cooperation: 3rd Report of the European Commission on Economic and Social Cohesion. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2004. – 205 p.
47. Regulation (EC) No 1638/2006 of the European Parliament and of the Council of 24.10.2006 laying down general provisions establishing a European Neighbourhood and Partnership Instrument // Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/oj_l310_en.pdf.
48. Single European Act // Режим доступу: http://www.unizar.es/euroconstitucion/library/historic%20documents/SEA/Single%20European%20Act.pdf.
49. Statement of the Presidency of the Permanent Council of the WEU on behalf of the High Contracting Parties to the Modified Brussels Treaty. – Brussels: WEU, 31 March 2010.
50. The European Consensus on Development // Режим доступу: http://europa.eu/legislation_summaries/development/general_development_framework/r12544_en.htm.
51. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community, signed at Lisbon, 13 December 2007.

1.2.2. Нормативні акти України:

52. Кабінет Міністрів України. Стратегія залучення міжнародної технічної допомоги на 2004-2007 роки // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=15-2004-%EF.
53. Кабінет Міністрів України. Стратегія залучення міжнародної технічної допомоги на 2005-2007 роки // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/?nreg=829-2005-%EF.
54. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1993 року № 695 «Про створення Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій».
55. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 153 «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги» // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=153-2002-%EF.
56. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Українського агентства міжнародного розвитку» від 06.07.2006 р. № 936.
57. Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» № 1159 від 23.10.2000 р.
58. Цілі Розвитку Тисячоліття – Україна // Режим доступу: www.undp.org.ua/download.php?id=1108721530&cm=doc&fn=mdg_ukraine_2003_ua.pdf&l=u.

2. Монографії та частини монографій:

59. Васильєва М. Зарубіжна допомога у системі пріоритетів зовнішньої політики США: дис. … канд. політ. наук: 23.00.04: захищ. 07.06.2011 / М.Васильєва. – К., 2011. – 200 с.
60. Газізуллін І., Гончар М., Коломієць О. та ін. Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України / за ред. В.Мартинюка. Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: Агентство “Україна”, 2009. – 84 с.
61. Гердеген М. Європейське право / М. Гердеген; пер. з нім. – К.: К.І.С., 2008. – 528 с.
62. Гнидюк Н. Інструмент європейського сусідства та партнерства та фінансова допомога Євросоюзу / Н.Гнидюк. – Фундація українсько-польської співпраці. – К., 2010.
63. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі / Пер. з італійської. – К.: К.І.С., 2003. – 286 с.
64. Дайнен Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції / Д.Дайден; пер. з англ. М. Марченко. – К.: К.І.С., 2006. – 696 с.
65. Дорога в майбутнє – дорога в Європу. Європейська інтеграція України. – К.: ЦЄМД, 2000. – 211 с.
66. Європейський Союз-2006: Слов.-довід. / Ред. М.Марченко. – К.: К.І.С.; К.: АНОД, 2006. – 142 с.
67. Копійка В.В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна / В.В. Копійка. – К.: Юрид. думка, 2005. – 448 с.
68. Копійка В.В. Європейський союз: історія і засади функціонування / В.В. Копійка, Т.І. Шинкаренко. – К.: Знання, 2009. – 751 с.
69. Копійка В.В. Європейський Союз на сучасному етапі: структурні зміни та стратегія розвитку / В.В.Копійка, Т.І.Шинкаренко, М.А.Миронова. – К.: Знання, 2010. – 94 с.
70. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу та Україна / В.В. Копійка. – К.: Логос, 2008. – 352 с.
71. Манжола В. Європейська безпека і Україна / В.А.Манжола, О.Л.Хилько. – К.: Знання, 2010. – 85 с.
72. Маслов А.О. Холодна війна та структурне закріплення біполярності в Європі / О.А.Маслов. – К.: Наука, 1996.
73. Михайлів М. Цивільно-правові засади регулювання міжнародної технічної допомоги в Україні: автореф дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.Михайлів, Львівський національний ун- т ім. Івана Франка. – Л., 2004. – 19 с.
74. Міжнародний центр перспективних досліджень, Науково-дослідний Інститут регіональної політики, Центр досліджень адміністративної реформи. «Проблеми координації міжнародної технічної допомоги в Україні у порівнянні з польським досвідом. Звіт про дослідження на замовлення Адміністрації Президента України.» – Травень 2001 року. – 30 с.
75. МЦПД. Європейська інтеграція: новий контекст, нові інституції. – К., 2009. – 55 с.
76. Павленко Ю. Трансформація суспільства та проблеми соціальної політики / Ю.Павленко. – К.: НІСД, 1997. – 58 с.
77. Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції / В. Посельський. – К.: Смолоскип, 2002. – 168 с.
78. «Розширення Європейського Союзу. Програми PHARE і TACIS» // Європейська інтеграція: крок за кроком / Уклад. Д. Корбут. – К.: Фонд "Європа ХХI", 2001. – 147 с.
79. Україна та Європейський Союз / В.Копійка, В. Манжола, Н.Весела. – К.: Знання, 2012. – 78 с.
80. Україна – ЄС: економіка, політика, право / О.І. Шнирков. В.В.Копійка, В.І. Муравйов. – К.: Київ. ун-т, 2006. – 268 с.
81. Україна – ЄС: економічні наслідки Європейської політики сусідства: аналітична доповідь / за ред.. І. Бураковського. – Ін-т економ. досліджень та політ. консультацій, 2008.
82. Борко Ю.А. От европейской идее к единой Европе / Ю.А. Борко. – М.: Деловая лит., 2003. – 464 с.
83. Европейский союз на пороге ХХI века: выбор стратегии развития / под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 472 с.
84. Шлезингер А.М. Циклы американской истории / Пер. с англ. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Прогресс – Академия», 1992. – 361 с.
85. Aaslund A. and Warner W. The EU Enlargement: Consequences for the CIS Countries / Beyond Transition: Development Perspectives and Dilemmas. Ed. by Dabrowski M., Slay B. and Neneman J. – Ashgate, 2006. – 252 p.
86. An Enlarged Europe. Regions in Competition? Edited by Sally Hardy, Mark Hart, Louis Albrechts, Anastasios Katos. Regional Studies Association, London, 1996. – 332 p.
87. Anderson M. The Agenda for Policy Cooperation / Policy Across National Boundaries. Ed. by Anderson M. – 1998. – p. 3-21.
88. Barratt B. Human Rights and Foreign Aid: for Love or Money? – New York, 2007. – 239 p.
89. Black C.E. The Dynamics of Modernization. – New York: Routledge, 1966. – 311 p.
90. Boone P., Faguet J.-P. Multilateral Aid, Politics and Poverty: Past Failures and Future Challenges / The Global Crisis in Foreign Aid. Ed. by R.Grant, J.Nijman. – New York: Syracuse University Press, 1998. – p. 11-29.
91. Bose A. and Burnell P. Britain’s Overseas Aid since 1979: between Idealism and Self-interest. – Manchester University Press, 1991. – 240 p.
92. Bretherton C. and Vogler J. The European Union as a Global Actor. –Routledge, 2nd edition. – 2005. – 288 p.
93. Browne S. Aid to Fragile States: Do Donors Help or Hinder? / Foreign Aid for the Development: Issues, Problems, Challenges and the New Agenda. Ed. by G. Mavrotas. – New York: Oxford University Press, 2010. – p.152-179.
94. Buss T.F., Gardner A. The Third Millennium Challenge Accounts and the Early Appraisal / The Foreign Aid and the Foreign Policy: Lessons for the Next Half-century. Ed. by L.A. Picard, R. Groelsema, T.F. Buss. – New York: Transformational trends in governance & diplomacy, 2008. – p. 329-356.
95. Crawford G. Foreign Aid and Political Reform: a Comparative Analysis of Democracy Assistance and Political Conditionality. – New York: Palgrave, 2001. – 295 p.
96. Diamond L. Foreign Aid in the National Interest: the Importance of Democracy and Governance / Foreign Aid and Foreign Policy: Lessons for the Next Half-century. Ed. by L.A. Picard, R. Groelsema, T.F. Buss. – New York: Transformational trends in governance & diplomacy, 2008. – p. 86-109.
97. Eisenstadt S. European Civilization in a Comparative Perspective. – Norwegian University Press. – 1987. – 162 p.
98. Epstein S.B., Weed M.C. Foreign Aid Reform: Studies and Recommendations. – Washington: Congressional Research Service, 2009. – 30 p.
99. Grant R., Nijman J. The Foreign Aid Regime in Flux: Crisis or Transition? / The Global Crisis in Foreign Aid. Ed. by R.Grant, J.Nijman. – New York: Syracuse University Press, 1998. – p. 3-11.
100. Hirst P. and Thompson G. Globalisation in Question: The International Economy and Possibilities of Democratic Governance. – Cambridge, 1996. – 353 p.
101. Hjertholm P. and White H. Foreign Aid in Historical Perspective: Background and Trends. In F. Tarp. (ed.). Foreign Aid and Development. –London and New York: Routledge, 2000. – p. 80-102.
102. Hook S.W. Foreign Aid in Comparative Perspective: Regime Dynamics and Donor Interests. – New York: Transformational trends in governance & diplomacy, 2008. – 323 p.
103. Huntington S. Political Order in Changing Societies. – New Haven: Yale University Press, 1968.
104. Huntington S. The Third Wave: Democratization in the late Twentieth Century. – Norman: University of Oklahoma Press, 1991.
105. Inglehart R. and Welzel C. Modernization, Cultural Change and Democracy: The Human Development Sequence. – Cambridge: Cambridge University Press, 2005.
106. Kanbur R. The Economics of International Aid. / Handbook on The Economics of Giving, Reciprocity and Altruism. Ed. by S. Christophe-Kolm and J. Mercier-Ythier. – North-Holland, 2003. – p. 145-179.
107. Keohane R. and Nye J. Power and Interdependence. – New York, 1977. – 411 p.
108. Krasner S.D. International Regimes. – Ithaca, New York: Cornell University Press, 1983.
109. Krueger A., Michalopoulos C., Ruttan V. Aid and Development. – Baltimore: John Hopkins University Press, 1989.
110. Lancaster C. Foreign Aid: Diplomacy, Development, Domestic Politics. – Chicago: The University of Chicago Press, 2007. – 271 p.
111. Lawson M.L., Epstein S.B. Foreign Aid Reform: Agency Coordination. – Washington: Congressional Research Service, 2009. – 25 p.
112. Lipset S. Political Man. The Social Bases of Politics. – New York: Doubleday, 1960.
113. Lumsdaine D. Moral Vision in International Politics: The Foreign Aid Regime, 1949-1989. – Princeton University Press, 1993. – 376 p.
114. Manners I. As You Like It: European Union Normative Power in the European Neighbour-hood Policy. In Richard Whitman and Stefan Wolff (eds.) The European Neighbourhood Policy Since 2003: Much Ado about Nothing? – Basingstoke: Palgrave, 2009.
115. Milcher S., Slay B. and Collins M. The Economic Rationale of the ‘European Neighborhood Policy’. In: Anders Aaslund, ed., Europe After Enlargement. – Cambridge University Press, 2006.
116. Miller L. Global Order Values and Power in International Politics. – San Francisco, 1994.
117. Mosley P. Foreign Aid: Its Defense and Reform. – University Press of Kentucky, 1987.
118. Nuttall S. European Political Cooperation / S. Nuttall. – Oxford: Clarendon Press, 1992. – 342 p.
119. Nye J. Bound to Lead: The Changing Nature of American Power. – New York: Basic Books, 1990.
120. Nye J. Soft Power: The Means to Success in World Politics. – New York: Public Affairs Group, 2004.
121. Ohlin G. The Evolution of Aid Doctrine. In Foreign Aid Policies Reconsidered. OECD, 1996. – p. 13-55.
122. Policy-Making in the European Union / ed. By H. Wallace, W. Wallace and M. Pollack. – 5th edition. – Oxford, New York: Oxford University Press, 2005. – 570 p.
123. Raffer K. and Singer H. The Foreign Aid Business: Economic Assistance and Development Cooperation. – Cheltenham, 1996.
124. Riddell R.C. Foreign Aid Reconsidered. Johns Hopkins University Press, 1987. – 320 p.
125. Rostow W. The Stages of Economic Growth: A Non-Communist Manifesto. – Cambridge: Cambridge University Press, 1960.
126. Ruggie J.G. Constructing the World Polity. Essays on International Institutionalization. 3rd ed. – London, New York, 2002.
127. Sagasti F. and Bezanson K. Financing and Providing Global Public Goods: Expectations and Prospects. – Stockholm: Fritzes Kundservice, 2001.
128. Scott J.W. EU enlargement, region building and shifting borders of inclusion and exclusion. Ashgаte Рublishing, 2006. – 245 p.
129. Tarp F. and Hjertholm P. Foreign Aid and Development: Lessons Learnt and Directions for the Future. – Routledge, 2000. – 512 p.
130. Temple T. J. The Developmental Regime in a Changing World Economy. In M. Woo-Cummings (ed.), The Developmental State. – Ithaca, New York: Cornell University Press, 1999.
131. The European Union and its Neighbours: A Legal Appraisal of the EU’s Policies of Stabilisation, Partnership and Integration / by S.Blockmans, A.Lazowski (eds.) – Asser Press, 2006. – 614 p.
132. Thorbecke E. The Development Doctrine and Foreign Aid 1950-2000. In F. Tarp (ed.) Foreign Aid and Development. – London and New York. Routledge, 2000. – p. 17-47.
133. Touraine A. The Voice and the Eye: An Analysis of Social Movements. – Cambridge: Cambridge University Press, 1981.
134. Wathne С. and Hedger А. What does an effective multilateral donor look like? – London: Overseas Development Institute, 2010.

3. Публікації у періодичних виданнях, матеріали конференцій, круглих столів, семінарів:

135. Гаряча Ю. Механізм адаптації законодавства Польщі до acquis communautaire в рамках Угоди про асоціацію між Польщею та ЄС: досвід для України / Ю.Гаряча // Монітор. – 2009. – № 2. – c. 34-45.
136. Герасимчук Т. Міжнародний режим як форма співробітництва // Т.Герасимчук // Слов'янський вісник. Збірник наукових праць. – 2009. – Випуск 10. – с. 191-198.
137. Горбатенко В. АВ ОVО: друге народження ідеї модернізації або синтагма постмодернізації / В.Горбатенко // Людина і політика. – 1999. – № 1.
138. Горбулін В.П. Європейська безпека: можливий шлях послабити виклики і загрози / В.Горбулін, О.Литвиненко // Джеркало тижня. – № 43 (771). – 7-13 листопада 2009.
139. Горбулін В.П. ЄС-Росія-НАТО в новій архітектурі відносин в Європі / В.П. Горбулін // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 88. – Ч. ІІ. – с. 3-11.
140. Григорець Т., Гуцал С. Європейська політика сусідства та потенціал нової посиленої Угоди Україна-ЄС як чинники європейської інтеграції України // Т.Григорець, С.Гуцал // Монітор. – 2007. – № 4.
141. Гуменюк В. Бюджетна підтримка ЄС: нереалізований потенціал / В.Гуменюк // МЦПД, Європейські акценти. – 2010. – Число 10. – с. 1-7.
142. Гуменюк В., Заремба К. Додаткові ресурси для реформ: думаємо наперед / В.Гуменюк, К.Заремба // МЦПД, Європейські акценти. – 2010. – Число 9. – с. 7-15.
143. Гуцал С. Реалізація ініціатив ЄС з розвитку співробітництва з Україною: фінансування інфраструктурних проектів / С.Гуцал // Монітор. – 2009. – № 3.
144. Європейська інтеграція України: поточна ситуація, завдання та пріоритети державної політики: Мат. засідання «круглого столу» / за заг. ред. О.В.Снігир. – К.: НІСД, 2010. – 124 с.
145. Єлісєєв К. Україна і ЄС: партнерство – асоціація – членство / К.Єлісєєв // Дзеркало тижня. – № 16 (744). – 30 квітня-15 травня 2009.
146. Зовнішньополітична сфера в оцінках експертів // Національна безпека і оборона. Центр Разумкова. – 2010. – № 2. – с. 31-39.
147. Катаєв С. Трансформація сучасного українського суспільства: постмодерністський контекст / С.Катаєв // Людина і політика. – 1999. – № 3.
148. Кістерський Л. Вдосконалення співпраці України з донорами технічної допомоги в умовах глобалізації: Мат. засідання «круглого столу» . – К.: Інститут міжнародного ділового співробітництва, 2003. – 93 с.
149. Кістерський Л. План Маршалла для України / Л.Кістерський // Урядовий кур’єр. – 3 серпня 2001 р.
150. Кіш Є. Реґіональна політика Европейського Союзу: стратегічні імперативи для України / Є.Кіш // «Ї». – 2001. – число 23.
151. Лепетун Я. Ведмежа допомога. Рівні правила гри потрібні для подолання бідності у світі більше, ніж допомога з боку розвинутих країн / Я.Лепетун // «Тиждень». – № 10 (175). – 11-17 березня 2011.
152. Липова Т. Підвищення ефективності надання міжнародної технічної допомоги Україні в умовах глобалізації: Мат. засідання «круглого столу» . – К.: Інститут міжнародного ділового співробітництва, 2003. – 93 с.
153. Міжнародний центр перспективних досліджень. «Реформа політики сусідства ЄС: Україна повинна діяти» // Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2006. – № 42. – c. 2-7.
154. Мовчан В. Вплив світової кризи на економічні відносини України та ЄС / В.Мовчан // International Review / Інститут зовнішньої політики. – № 1 (13). – 2010. – С. 5-19.
155. Нанівська В. Вплив міжнародної технічної допомоги на здійснення економічних реформ в Україні / В.Нанівська // Міжнародний центр перспективних досліджень. – 2002. – Число 1. – с. 1-4.
156. Нанівська В. Програми технічної допомоги в Україні: чи можна їх зробити більш ефективними і результативними? / В.Нанівська // Міжнародний центр перспективних досліджень. – 2001. – с. 1-22.
157. Нанівська В., Шумило О., Вудмен К., Гуменюк В. Технічна допомога: 2 підходи // Перспективні дослідження. – 2002. – № 18 – с. 1-55.
158. Павлюк Т.В. Програми фінансової підтримки інтеграції Хорватії до ЄС / Т.Павлюк // «Гілея: науковий вісник»: Збірник наукових праць. – 2010. – Випуск 37.
159. Пантелєєв В. Soft Power: роль суб’єктивного чинника у міжнародних відносинах / В.Пантєлєєв // «Зовнішні справи». – 2010. – № 2. – c. 19-26.
160. Посельський В. Бюджет консолідації / В.Посельський // «Дзеркало тижня». – № 50. – 24 грудня 2005.
161. Романов О. Про затвердження Стратегії залучення міжнародної технічної допомоги на 2005-2007 роки / О.Романов // Юстиніан. – 2005. – №