ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ МЕХАНІЗМ УКРАЇНИ: СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР МІЖІНСТИТУЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

ТРУТЕНКО АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 327: 327.82 (477)

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ МЕХАНІЗМ УКРАЇНИ: СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР МІЖІНСТИТУЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Горюнова Євгенія Олександрівна,
кандидат історичних наук, доцент

Сімферополь 2014

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО МЕХАНІЗМУ УКРАЇНИ.. 12
1.1. Поняття зовнішньополітичного механізму у науковому дискурсі. 12
1.2. Джерельна база дослідження та огляд літератури... 19
1.3. Методологія дослідження. 28
Висновки до першого розділу. 37
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО МЕХАНІЗМУ УКРАЇНИ.. 39
2.1. Концептуально-теоретичний вимір зовнішньої політики України. 39
2.2. Нормативно-правові та доктринальні засади зовнішньої політики України 48
Висновки до другого розділу. 62
РОЗДІЛ ІІІ. КОНСТИТУЦІЙНІ ОРГАНИ У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОМУ МЕХАНІЗМІ УКРАЇНИ.. 65
3.1. Роль Верховної Ради України в процесі формування та реалізації зовнішньополітичного курсу держави. 65
3.2. Інститут Президента у зовнішньополітичному механізмі України. 89
3.2.1.Адміністрація Президента України в структурі зовнішньополітичного механізму. 99
3.2.2. РНБО у зовнішньополітичному механізмі України. 102
3.3. Повноваження Кабінету Міністрів України в процесі підготовки та здійснення зовнішньополітичних рішень. 109
Висновки до третього розділу. 114
РОЗДІЛ IV. СПЕЦИФІКА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО МЕХАНІЗМУ УКРАЇНИ 117
4.1. Реалізація зовнішньоїполітичних завдань центральними державними органами. 117
4.1.1 МЗС України у зовнішньополітичному механізмі. 117
4.1.2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в структурі зовнішньополітичного механізму. 126
4.1.3. Міністерство оборони України у зовнішньополітичній діяльності130
4.1.4. Служба безпеки України і Служба зовнішньої розвідки у зовнішньополітичній діяльності. 134
4.2. Трансформація завдань зовнішньополітичного механізму в контексті еволюції зовнішньої політики України. 140
4.3. Проблеми міжінституційної взаємодії в процесі реалізації зовнішньої політики України. 151
Висновки до четвертого розділу. 168
ВИСНОВКИ.. 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 177

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АП - Адміністрація Президента
ВРУ - Верховна Рада України
ГУАМ - регіональне об'єднання чотирьох держав - Грузії, України, Молдови та Азербайджану
ЄБРР - Європейський банк реконструкції та розвитку
ЄврАзЕС - Євразійське економічне співтовариство
ЄЕП - Єдиний економічний простір
ЄС - Європейський Союз
ЗВТ - Зона вільної торгівлі
ЗСУ - Збройні Сили України
КМУ - Кабінет Міністрів України
МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку
МВФ - Міжнародний валютний фонд
МЗС - Міністерство закордонних справ
МО - Міністерство оборони
МС - Митний союз РФ, Казахстану та Білорусі
ОБСЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі
ООН - Організація об'єднаних націй
ОЧЕС - Організація Чорноморського економічного співробітництва
ПДЧ - План дій щодо членства в НАТО
РНБО - Рада національної безпеки і оборони
СБ - Світовий банк
СЗР - Служба зовнішньої розвідки
СНД - Співдружність незалежних держав
СОТ - Світова організація торгівлі
ЦЄІ - Центральна Європейська Ініціатива
ЧФ РФ - Чорноморський флот Російської Федерації

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Міжнародні відносини сьогодні це складний процес взаємодії, взаємозв'язку і взаємовпливу різних суб'єктів, серед яких провідна роль належить національним державам, які реалізують за допомогою зовнішньої політики свої цілі на міжнародній арені.Однак в умовах формування регіональних об'єднань і внаслідок зростання кількості та впливу недержавних акторів у міжнародних відносинах національні держави зазнають все більше труднощів у процесі формування та реалізації зовнішньополітичного курсу, за допомогою якого можна було б не тільки захищати національні інтереси перед іншими учасниками міжнародної системи, але й адекватно реагувати на виникаючі загрози.
Зовнішня політика як загальний курс держави на світовій арені реалізується за допомогою різноманітних, насамперед, політичних, а також економічних, торгівельних, науково-технічних, культурних та інших відносин держави з іншими суб’єктами міжнародної системи, що потребує наявності спеціального зовнішньополітичного механізму.
На формування зовнішньої політики держави впливає ціла низка чинників - геополітичне і геоекономічне розташування, ресурсний та інтеграційний потенціал, особливості міжнародної системи та світової кон'юнктури. Вони визначають потенційні можливості держави на міжнародній арені. Однак ступінь їхньої реалізації залежить також від багатьох внутрішніх чинників специфіки політичної системи, її нормативно-ціннісної складової, державного устрою, злагодженості роботи відповідних політичних інститутів та державних органів, які наділено зовнішньополітичними функціями, засобів та методів, які вони використовують у своєї діяльності.
Важливу роль у зовнішньополітичній діяльності держави грає саме зовнішньополітичний механізм, за допомогою якого формується та здійснюється політика держави на світовій арені. Зовнішньополітичний механізм поєднує в собі діяльність політичних інститутів, як складових політичної системи, що завдяки артикуляції та агрегації визначають важливі пріоритети держави на світовій арені, та державних органів, які втілюють зазначені завдання у практичній площині. Результативність роботи зовнішньополітичного механізму обумовлена ефективністю функціональних зв’язків між ними та адекватністю існуючим викликам засобів та методів, що використовуються при здійсненні зовнішньої політики.
Тому логічна структура, чітке визначення і розмежування функціональних обов'язків у межах зовнішньополітичного механізму в сукупності з концептуалізацією національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізацією яких покликані займатися зовнішньополітичні органи, становить основу для продуманого та збалансованого зовнішньополітичного курсу.
Зовнішня політика це одна з найбільш важливих і в той же час найскладніших та суперечливих сфер діяльності інститутів незалежної України, що обумовлено, особливостями геополітичного статусу, а також специфікою трансформації української політичної системи, яка за часи незалежності зазнала суттєвих змін. Ці процеси вплинули й на зовнішньополітичний механізм, який зазнає структурно-функціональних змін, що відповідним чином впливає й на процеси формування та здійснення зовнішньої політики України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в рамках наукової теми кафедри політичних наук і міжнародних відносин «Взаємодія національних і міжнародних стратегій розвитку: регіональний аспект» (номер державної реєстрації 0111U00335).
Мета дослідження провести комплексний аналіз функціонування зовнішньополітичного механізму України крізь призму міжінституційної взаємодії.

Реалізація поставленої мети потрібує розв’язання наступнихзавдань:
1. Зробити комплексний аналіз концепту «зовнішньополітичний механізм», охарактеризувати джерельну базу і методологічні засади дослідження;
2. Проаналізувати концептуальні, доктринальні та нормативно-правові засади зовнішньої політики України в контексті їхнього взаємозв’язку та як суттєвої частини зовнішньополітичного механізму;
3. Виявити роль і функціональні особливості конституційних органів: Верховної Ради України, Президента України (та підпорядкованих йому структур), а також Кабінету Міністрів України в контексті зовнішньополітичного механізму України;
4. Проаналізувати роль центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію зовнішньої політики, за допомогою дипломатичних, військових, економічних та інших засобів
5. Дослідити особливості трансформації зовнішньополітичного механізму України в процесі еволюції зовнішньої політики держави;
6. Проаналізувати основні проблеми міжінституційної взаємодії, що виникають у процесі прийняття та реалізації зовнішньополітичного курсу української держави та виявити умови для формування оптимальної моделі зовнішньополітичного механізму України.
Об'єктом дослідженняє зовнішньополітичний механізм України.
Предметом дослідження є структурно-функціональний вимір міжінституційної взаємодії усередені зовнішньополітичного механізму України.
Методи дослідження.Розв’язання зазначених наукових завдань потребує комплексної методології, яка у дослідженні базується на двох підходах системному та інституційному.
Системний підхід дозволяє розглядати зовнішню політику України в контексті трансформації усієї системи міжнародних відносин, що здійснює суттєвий вплив на формат зовнішньополітичного курсу держави. З іншого боку, використання системного підходу для аналізу внутрішньополітичного розвитку дозволяє визначити місце та роль зовнішньополітичного механізму у межах політичної системи України, відстежити процес роботи зовнішньополітичного механізму від визначення цілей зовнішньої політики через їхню реалізацію та аналіз результатів до формулювання нових зовнішньополітичних завдань.
Інституційний підхід надає змогу визначити ключові інституції, які у відповідності до українського законодавства наділено правом прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень, проаналізувати специфіку їхньої взаємодії та взаємовпливу в процесі формування та втілення зовнішньополітичного курсу держави.
Вибір дослідницьких підходів визначає й набір методів. Використання структурно-функціонального методу дозволяє виявити ключові елементи зовнішньополітичного механізму, проаналізувати функції зовнішньополітичних інституцій та специфіку взаємодії між ними. Порівняльно-історичний метод надає змогу проаналізувати деякі аспекти еволюції зовнішньополітичного курсу і, відповідно, зовнішньополітичного механізму України; порівняльний метод дозволяє відповідним чином порівняти функціональні завданнязовнішньополітичних органів; за допомогою методу аналізу документів і наукових публікацій визначено концептуальні та доктринальні засади зовнішньої політики України, правові засади функціонування зовнішньополітичного механізму; метод casе-study дозволив проаналізувати деякі конфлікти між політичними інститутами з зовнішньополітичної проблематики. Також у роботі були використані загальнологічні методи: аналізу і синтезу, дедукції та індукції, систематизації та класифікації.
Наукова новизнаотриманих результатів полягає в тому,що вперше у вітчизняний політичній науці проведено комплексний аналіз міжінституційної взаємодії у межах зовнішньополітичного механізму України. Зокрема,
Вперше:
виявлено, що специфіка функціонування зовнішньополітичного механізму України обумовлена проблемами взаємодії та взаємовпливу в трикутнику президент парламент уряд, що створює інституційний дисбаланс та призводить до виникнення кризових явищ, зокрема у зовнішньополітичній сфері;
- визначено, що найбільш суттєвою проблемою міжінституційної взаємодії у межах зовнішньополітичного механізму є наявність певного дуалізму повноважень між президентом, підпорядкованими йому структурами, та урядовими органами, що створює розбіжності у визначенні та втіленні зовнішньополітичних завдань;
- визначено, що структурно-функціональна трансформація зовнішньополітичного механізму України пов’язана як з міжнародними процесами (перехід до багатополярної міжнародної системи), так і з політичними реформами в Україні, що призводять до зміни форм правління та відповідного перерозподілу повноважень між інститутами;
удосконалено:
- розуміння концепту «зовнішньополітичний механізм», що розглядається як цілісна система, де на основі політико-правових норм відбувається розробка, прийняття та реалізація зовнішньополітичних рішень в процесі взаємодії та взаємовпливу відповідних державних органів, політичних партій, науково-дослідних інститутів та інших акторів (наприклад, груп впливу); та як система політико-правових відносин центральних органів, що здійснюють зовнішню політику держави;
отримало подальший розвиток:
- періодизація еволюції зовнішньої політики України, основні етапи якої співпадають з президентськими каденціями та пов’язані зі змінами конституційних моделей державного правління, що дозволило відстежити певний зв’язок між зміною зовнішньополітичного курсу та реформуванням зовнішньополітичного механізму, що знаходить своє підтвердження у створенні або ліквідації державних органів, розширенні або звуженні їхніх повноважень тощо;
- розуміння того, що на даному етапі розвитку міжнародних відносин та з урахуванням геополітичного статусу України існує дві ключових зовнішньополітичних моделі інтеграційна (європейська/євроатлантична або євразійська інтеграція) або нейтральна (стратегічне партнерство з ключовими світовими акторами без подальшої інтеграції у створені ними союзи), реалізація кожної з яких потребує формування відповідної структури зовнішньополітичного механізму.
Практичне значення отриманих результатівполягає в можливості використання положень і висновків дисертації в діяльності центральних державних органів України з метою модернізації зовнішньополітичних інституцій, координації взаємодії між ними.Теоретичні положення дослідження можуть бути використані під час викладання навчальних курсів «Політологія», «Зовнішня політика України», «Міжнародні відносини» тощо.
Особистий внесок здобувача.Основні положення дисертаційного дослідження розроблені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно написано дев’ять робіт, чотири з яких надруковані у фахових виданнях України з політичних наук, одна у зарубіжному фаховому виданні.
Апробація результатів дослідження.Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію у вигляді виступів на наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі: Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Російсько-українські відносини в ХХІ ст.» (Миколаїв, вересень 2010 року), Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні напрями розвитку суспільних наук в ХХІ ст.» (Одеса, вересень 2012), Друга всеукраїнська наукова конференція «Сучасні соціально-гуманітарні дискурси» (Дніпропетровськ, жовтень 2012), Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні наукові дослідження представників громадських наук прогрес майбутнього »(Львів, лютий 2013), Четверта Міжвузівська науково-практична конференція молодих політологів «Актуальні проблеми сучасної політики» (Рівне, березень 2013).
Публікації.Матеріали дисертаційного дослідження представлені в дев’яти публікаціях, чотири з яких надруковані у фахових виданнях України з політичних наук, одна у зарубіжному фаховому виданні.

Структура та обсяг роботи.Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.Загальний обсяг роботи складає 207 сторінок, з яких: 176 сторінок основний текст, на 31 сторінці розміщується список використаних джерел, що складається з 307 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Збалансована та адекватна викликам зовнішня політика держави у сучасному світі є запорукою її успіху у відносинах з іншими міжнародними акторами. Ключову роль у формуванні та реалізації зовнішньої політики держави грають відповідні інститути, які наділено Конституцією та іншими нормативно-правовими актами повноваженнями у сфері міжнародних відносин. Дослідження аспектів міжінституційної взаємодії з урахуванням особливостей трансформації політичної системи України дозволило зробити наступні висновки:
1. Зовнішньополітичний механізм в межах політичної науки прийнято розглядати через призму двох підходів: перший передбачає більш загальне трактування за рахунок включення до нього не тільки державних органів, що формують та здійснюють зовнішню політику, а й тих суб'єктів політичного процесу, які мають можливості опосередковано впливати на формування та реалізацію зовнішньополітичних векторів політичні партії, групи тиску, бізнес-еліти тощо; другий підхід акцентує увагу власне на державних органах, які розробляють та здійснюють зовнішню політику держави. Дослідження базується на принципах другого підходу.
Джерельна база дисертації представлена ​​ колом документів і матеріалів, серед яких провідну роль грають нормативно-правові акти, систематизовані за різними критеріями (статусом, змістом, органом видання); документи стратегічного та доктринального характеру, які стосуються визначення зовнішньополітичного курсу; мемуари, інтерв’ю державних діячів, політиків та експертів.
Література за темою дослідження поділено на декілька груп у залежності від аспектів, які вивчають науковці теоретичні засади функціонування політичної системи держави та особливості міжнародних систем; концептуальні засади зовнішньої політики України; конституційно-правові аспекти діяльності зовнішньополітичних органів; особливості діяльності політичних інститутів та державних органів у процеси у сфері прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень; дипломатичну діяльність як складову зовнішньополітичних зносин.
Методологічною основою дослідження стали системний та інституційний підходи, що дозволяють розглядати зовнішньополітичний механізм як 1) структурний елемент політичної системи, на який до того ж впливають трансформаційні процеси міжнародної системи; 2) як систему політико-правових відносин центральних державних органів, які здійснюють процеси формування та реалізації зовнішньої політики держави.
2. На концептуальний вимір зовнішньої політики України впливають два ключових чинники трансформація сучасної системи міжнародних відносин, і, власне, геополітичне розташування України, з урахуванням якого Україна має два ключових зовнішньополітичних сценарію інтеграційний та нейтральний, що відповідає трьом ключовим векторам зовнішньополітичного курсу: європейському, який націлено на інтеграцію або співпрацю з ЄС та НАТО; євразійському інтеграція в межах пострадянського простору під егідою РФ; багатовекторності розвиток партнерських відносин із провідними акторами світового політичного процесу. Геополітична дихотомія знаходить своє відображення у фіксації в нормативно-правових документах в якості пріоритетних напрямків України співробітництва з ЄС (з кінцевою метою інтеграції в Союз) і Російською Федерацією як стратегічним партнером.
3. Ключова роль у визначенні основ зовнішньополітичного курсу української держави та його реалізації у межах зовнішньополітичного механізму належить конституційним органам Верховній Раді України, Президентові України та Кабінету Міністрів України, які наділені зовнішньополітичними повноваженнями Конституцією України та відповідними нормативно-правовими актами.
Верховна Рада України, на відміну від більшості парламентів світу, має право на законодавчому рівні визначати засади зовнішньої політики держави. За допомогою процедур ратифікації та денонсації вибудовуються відносини з іншими акторами міжнародних відносин; надання згоди на відправку українських військових за кордон та розміщення іноземних військових контингентів підвищує статус ВРУ у міжнародних справах. Рада також має можливість контролювати діяльність виконавчих органів у процесі реалізації зовнішньої політики через практику депутатських розслідувань, запитів, слухань тощо. Однак в цілому український парламент не повною мірою використовує свої важелі впливу (практика парламентських запитів , слухань тощо) на зовнішню політику, її рекомендації більшою мірою носять декларативний характер, досить слабкою залишається система контролю. У той же час найчастіше саме зовнішньополітичні питання призводять до найбільш масштабних криз в стінах Верховної Ради.
Провідну роль у зовнішньополітичному механізмі України грає Президент України, який має широкі повноваження, починаючи від можливості приймати стратегічні зовнішньополітичні рішення та представляти державу в міжнародних відносинах і, закінчуючи правом призначення дипломатичних представників. Зовнішньополітичними функціями наділено й апарат голови держави - Адміністрація Президента, яка в процесі трансформації політичної системи отримувала додаткові управлінські повноваження, що призводить до чергового дублювання функцій, звужуючи можливості МЗС. Зовнішньополітичні питання, що стосуються аспектів національної безпеки є предметом розгляду Ради національної безпеки та оборони, яку очолює Президент України. Але проблеми міждержавних відносин або міжнародної співпраці не дуже часто ставали предметом обговорення на засіданнях РНБО (найчастіше ці питання виносились на засідання під час президентства В. Ющенка).
Реалізацією зовнішньої політики держави займається уряд Кабінет Міністрів України, який згідно з нормативно-правовими актами наділено значними повноваженнями: здійснення загального керівництва зовнішньополітичною службою, розробка державних програм, спрямованих на реалізацію прийнятих зовнішньополітичних рішень, проведення міжнародних переговорів та укладення міжнародних угод в рамках своєї компетенції тощо. Однак у силу відсутності чіткого розмежування повноважень між президентом і прем'єр-міністром як головою уряду виникає конфліктне поле в процесі втілення зовнішньополітичних рішень, що найбільш яскраво проявилося у період функціонування парламентсько-президентської республіки на тлі політичних розбіжностей між президентом В.Ющенком та прем’єр-міністром В. Януковичем («війна указів», зміщення міністра закордонних справ), що знижує дипломатичні можливості держави на світовій арені.
4. Зовнішня політика будь-якої держави реалізується за допомогою дипломатичних, зовнішньоекономічних, військових та інших засобів, що знаходить своє відображення в діяльності центральних державних відомств. Дипломатична функція покладена на Міністерство закордонних справ, яке виступає головним органом у системі виконавчої влади, що займається питаннями формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин, координує діяльність інших інституцій в цьому напрямку. Суттєві проблеми у діяльності відомства виникають у період зовнішньополітичних протистоянь між президентом та прем’єр-міністром, заручником яких стає МЗС та його очільник, як це було восени 2006 р.
Зовнішньоекономічна діяльність є прерогативою Міністерства економічного розвитку та торгівлі, яке в умовах глобалізації акцентує увагу на розвитку економічного співробітництва з іншими державами, залученні іноземних інвестицій та координує співпрацю з ЄС, СОТ, СНД та іншими міжнародними організаціями. Однак, незважаючи на важливість поставлених перед відомством завдань, у своїх можливостях на міжнародній арені воно часто обмежене в силу відсутності реальних інструментів діяльності.
Міністерство оборони, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки в структурі зовнішньополітичного механізму відповідають, насамперед, за забезпечення національної безпеки держави засобами, які відносяться до їхньої компетенції.
5. Трансформація системи міжнародних відносин на межі ХХ-ХХІ століть суттєвим чином впливає на процеси формування та здійснення зовнішньої політики України, що потребує її кореляції у зв’язку з міжнародними та регіональними процесами.
У своєму розвитку зовнішня політика України пройшла кілька етапів, які в цілому збігаються з президентськими каденціями, що додаткове підкреслює роль голови української держави у зовнішньополітичному механізмі.
Відповідно протягом 1991-2010 рр. зовнішньополітичний курс української держави зазнав суттєвих змін: від нейтралітету та багатовекторності до європейської та євроатлантичної інтеграції і знову повернення до позицій позаблоковості та багатовекторної політики з акцентом на євроінтеграційну складову. Трансформація зовнішньополітичних напрямів держави потребує реформування зовнішньополітичного механізму, який зазнає постійних змін: розширення або звуження повноважень певних інституцій, створення нових державних органів або реорганізація вже існуючих, створення нових посад з дублюючими повноваженнями. Це створює складнощі в роботі зовнішньополітичного механізму, перешкоджає його нормальній діяльності, що позначається на його ефективності та результативності.
6. В умовах глобалізації та загострення світової конкуренції майбутнє держави в системі міжнародних відносин залежить від продуманої і збалансованої зовнішньої політики, орієнтованої на захист національних інтересів, а також від механізму її реалізації.
Трансформація політичної системи України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської призвела до появи серйозних конфліктів між центральними державними органами - президентом, прем'єр-міністром і парламентом. В результаті перетягування владних повноважень у питаннях визначення зовнішньополітичного вектора і боротьби за контроль над центральними інституціями, виникає декілька центрів прийняття зовнішньополітичних рішень, що має негативні наслідки для всієї зовнішньополітичної діяльності держави. З іншого боку, концентрація зовнішньополітичних повноважень президентом призводить до порушення принципу інституціонального балансу, звужує можливості парламентського контролю над виконанням зовнішньополітичних рішень.
Відповідно для формування оптимальної моделі зовнішньополітичного механізму, потрібно дотримання наступних умов. По-перше, необхідний реальний консенсус еліт навколо стратегічних напрямів зовнішньої політики держави, що дозволить отримати консолідовану версію зовнішньої політики, яка буде змінюватися в контексті викликів і загроз національної безпеці, а також з урахуванням специфіки зовнішньополітичного розташування України та під впливом міжнародних процесів.
По-друге, треба провести законодавче розмежування повноважень між президентом і прем'єр-міністром, щоб скоротити до мінімуму можливості дублювання функцій і, відповідно, зменшити ризики можливого конфлікту в умовах належності перших осіб держави до різних політичних сил. У разі досягнення консенсусу еліт з приводу зовнішньополітичного курсу можна брати за основу принцип когабітації. Уніфікація терміну повноважень президента і парламенту в умовах недостатнього розвитку демократії може призвести до зростання авторитарних тенденцій.
По-третє, необхідно забезпечити реальний статус МЗС як головного органа в системі виконавчої влади, що займається питаннями підготовки та реалізації зовнішньополітичних рішень, як координуючої структури зовнішньополітичного механізму завдяки його професійній спеціалізації та кадровому потенціалу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В.Б. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України : Виконавча влада і адміністративне право / В.Б. Авер’янов [за заг. ред. В. Б. Авер’янова] К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. С. 257 263.
2. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади : проблеми реформування у світлі конституційних вимог / В. Б. Авер’янов // Право України. 2003. № 9. С. 2530.
3. Агафонов С.А. Окремі аспекти взаємодії Президента та Верховної Ради України як вищих органів державної влади / С.А. Агафонов // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної наукової конференції. К.: Ин-т законодавства ВРУ, 2001. С.129-132
4. Азаров: будем максимально использовать и ЕС, и Таможенный союз [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.unian.net/news/552062-azarov-budem-maksimalno-ispolzovat-i-es-i-tamojennyiy-soyuz.html
5. Бакуменко В., Князев В. Становление методологии государственного управления / В. Бакуменко, В. Князев, Ю. Сурмин // Государственная служба: Науч.- полит. журн. 2004. №5 (31). С.11-19
6. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) / Ю.Г. Барабаш Харків: «Логос», 2004. 192 с.
7. Бжезинский З. Великая шахматная доска / Збигнев Бжезинский [пер. с англ. О.Ю. Уральской]. М. : Международные отношения, 2006. 254 с.
8. Білорус О. Г. Стратегічні імперативи розвитку України в умовах глобалізації / О.Г. Білорус //Економічний часопис. 2009. № 10. С. 21-26
9. Богатуров А.Д., Косолапов Н.А. Очерки теории и политического анализа международных отношений : [антология]. / А.Д. Богатуров, Н.А. Косолапов, М.А Хрусталев. М.НОФМО, 2002. 390 с.
10. Большая актуальная политическая энциклопедия [под общ. ред. А. Белякова и О. Матвейчева]. М.: Эксмо, 2009. 412 с.
11. Бутенко А.П., Миронов А.В. Сравнительная политология в терминах и понятиях : [учеб. пособие] / А.П. Бутенко, А.В. Миронов. М.: НОУ, 1998. 411 с.
12. Вакулич В. М. Політичні детермінанти зближення України з Європейським Союзом: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / В.М. Вакулич. К., 2001. 15 с.
13. Валлерстайн И. Миросистемный анализ: введение /И. Валлерстайн. [пер с англ. И. Тюкиной]. М.: «Издательский дом «Территория будущего», 2006. 247 с.
14. Василенко С.Д. Європейський вибір України / С.Д. Василенко. Одеса: Видавінформ ОНМА, 2003. 212 с.
15. Вегеш М.М.Політологія: [підручник] / За ред.М.М.Вегеша. 3-тє вид., перероб. і доп. К.: Знання,2008. 384 с.
16. Венская конвенция о дипломатических сношениях 1961 г. // Сборник документов «Международное публичное право» [состав. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков].- Т. 1.- М.: изд-во «БЕК», 1996. - С. 176-185.
17. Венская конвенция о консульских сношениях 1963 г. // Сборник документов «Международное публичное право» [состав. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков].- Т. 1.- М.: изд-во «БЕК», 1996. С. 188-207.
18. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г. // Сборник документов «Международное публичное право» [состав. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков].- Т. 1.- М.: изд-во «БЕК», 1996. С.67-86.
19. Веселовський А. I. Вплив гiлок української влади на формування зовнiшньополiтичного курсу України та перспективу вiдносин з ЄС / А. І. Веселовський [та ін.] К.: ЦКМЗП, 2007. 44 с.
20. Відбулося перше засідання Урядового комітету європейської інтеграції та міжнародного співробітництва. Урядовий портал. Архів новин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=111316330&cat_id=23804272&ctime=1202716566243
21. Водяницкая Е.А. Австрия: конституционно-правовое разграничение внешнеполитической компетенции: [монография] / Е.А. Водяницкая М.: «Университетская книга». 2010. 230 с.
22. Воєнна доктрина України. Затверджено Указом Президента України від 15 червня 2004 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/648/2004
23. Гальчинський А.С. Україна на перехресті геополітичних інтересів / А.С. Гальчинський. К.: Знання України. 2002. 180 с.
24. Головатенко В. Правові акти Президента України : юридична природа, статус, функції / В. Головатенко // Право України. 2004. № 3. С. 12-15.
25. Горбулін В.П. Національна безпека: український вимір / В.П.Горбулін, О.В.Литвиненко.- К.: ПП «Інтертехнологія», 2008.-104 с.
26. Горюнова Є.О. Євроінтеграція / Є.О. Горюнова : [навч. посібник]. К.:Академвидав, 2013. 224 с.
27. Губерський Л.В. Міжнародне визнання й головні принципи зовнішньої політики сучасної України / Л.В. Губерський // Україна в Європі: контекст міжнародних відносин [за ред. д.і.н., проф. А.І. Кудряченка]. К.:Фенікс, 2011. С. 330 - 341
28. Губерський Л.В. Зовнішня політика України / Л.В. Губерський // Українська дипломатична енциклопедія: у 2-х т. [Редкол.: Л.В. Губерський (голова) та ін.]. К.:Знання України, 2004. Т.1 С.124-132.
29. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби / Б.І. Гуменюк К. : Либідь, 1998. 248 с.
30. Гуменюк Б., Малюська А. 20 років зміцнення української державності / Б. Гуменюк, А.Малюська // Зовнішні справи. 2011. - №7. С. 24-28.
31. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1990. - N 31. - Ст.429
32. Дергачев В. Новая геополитическая архитектура Черноморского региона / В.Дергачев // Международный круглый стол «Проблемы безопасности Причерноморья и нейтральный статус Украины» : [сборник материалов]. Симферополь: СОНАТ, 2008. С.19-46.
33. Дидье Жюлиа. Философский словарь / Дидье Жюлиа ; [ пер. с франц]. М.: Международные отношения, 2000. - 544 с.
34. Дипломатический словарь [под ред. А.А. Громыко, А.Г. Ковалева, П.П. Севостянова]. В 3-х т. М.: Наука, 1984-1986. Т.2. 592 с.
35. Древаль Ю. Д. Політична реформа: вдосконалення політичних інститутів, чи... з пастки в пастку? / Ю. Д. Древаль // Віче. 2005. № 2. С. 79.
36. Древаль Ю.Д. Парламентаризм у політичній системі України (політико-правовий аналіз) : [монографія] / Древаль Ю.Д. Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2003. 280 с.
37. Дудко І. Д. Зовнішньополітичний профіль України періоду незалежності / І.Д. Дудко // Україна в Європі: контекст міжнародних відносин [за ред. д.і.н., проф. А.І. Кудряченка]. К.:Фенікс, 2011. С. 342-356
38. Елисеев Б.П. Система органов государственной власти в современной России / Б.П. Елиссев. М.: ООО «Агент», 1997. 255 с.
39. Енгибарян Р.В. Конституционное право / Р.В. Енгибарян, Э.В.Тадевосян. М. : Юристъ, 2000. 492 с.
40. Журавський В. С. Український парламентаризм на сучасному етапі : теоретико-правовий аспект : [монографія] / Журавський В. С. К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. 248с.
41. Задымлённая и забросанная яйцами Рада всё же ратифицировала соглашение о продлении пребывания ЧФ РФ в Крыму. - [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.rus.newsru.ua/ukraine/27apr2010/ne_somn.html
42. Зайцев В. Конфлікти між гілками влади у процесі їх становлення // Становлення владних структур в Україні (1991-1996) ; [редколегія: О. Гарань, В. Кулик, О. Майборода]. К: ЗАТ «Українська прес група», 1997. 178 с.
43. Зайчук В.О.Законотворчий процес в Україні / Богачова О.В., ЗайчукО.В., Копиленко О. Л. ; [за ред. В.О. Зайчука]. К. : Реферат, 2006. 424 с.
44. Закон України «Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак» від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - N 38. - Ст.312
45. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 5. Ст. 29.
46. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2411-17
47. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15
48. Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. - №17. - Ст.122.
49. Закон України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» від 2 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. - № 19. - Ст. 144.
50. Закон України «Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі» від 30 липня 2012 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5193-17
51. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2010. - N 14-15, N 16-17. - Ст.133
52. Закон України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 11 січня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2012. - N 31. - Ст.396.
53. Закон України «Про державний бюджет на 2012 рік» від від 22 грудня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2012. - № 34-35. - Ст.414
54. Закон України «Про державний бюджет України на 2013 рік» від 6 грудня 2012 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/%D0%B1%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%82%202013
55. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р. // Офіційний вісник України. 2008. - № 36.- Ст.1196.
56. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004. - N 50. - Ст.540.
57. Закон України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15
58. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1998. - N 35. - Ст.237.
59. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 27 квітня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2010. - N 21. - Ст.222.
60. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про перевезення військових вантажів та персоналу через територію України» від 14 січня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2009. - N 27. - Ст. 347.
61. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про використання полігону злітно-посадкових систем "Нитка"» від 1 липня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2005. - N 1. - Ст.7.
62. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (зі змінами). [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2229-12
63. Закон України «Про Службу зовнішньої розвідки України» від 1 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2006. - N 8. - Ст.94.
64. Закон України «Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2006 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях» від 4 серпня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2006. - N 41. - Ст.356.
65. Закон України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» від 23 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. - N 22-23. - Ст.202
66. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2011. - №38.- Ст.385
67. Засади зовнішньої політики : стан законодавчої бази та перспективи правового забезпечення // Верховна Рада України. Матеріали круглого столу. К. 2007. 43 с.
68. Затулин пригрозил Украине войной с Россией. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=62883
69. Заява Верховної ради України «Про без’ядерний статус України» від 24 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1991. №31. С.10-15
70. Зленко А. Від внутрішніх потреб до зовнішніх пріоритетів: виступи, промови, інтерв’ю, статті / А. Зленко К.: Преса України, 2002. 346 с.
71. Зленко А.М. Дипломатія і політика: Україна в процесі динамічних геополітичних змін / А. М. Зленко [за ред. Н.Є. Фоміної]. - Х. : Фоліо, 2003. - 558 с.
72. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А.М. Зленка) / А. Зленко . К.: Преса України,2001. 370 с.
73. Зленко Анатолій: Нам необхідно проводити одночасно ефективну як західну, так і східну політику / Анатолій Зленко [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://new-ukraine.org.ua/news/1001/
74. Зовнішня політика та політика безпеки. 240 днів діяльності влади в новому форматі: оцінка неурядових аналітичних центрів. [аналітична доповідь. // Національна безпека і оборона. 2007. - №3. С. 64-75.
75. Зовнішня політика України 2006: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / [за заг. ред. Г.М. Перепелиці]. К.: ВД «Стилос», 2007. 272 с.
76. Зовнішня політика України 2009: стратегічні оцінки. прогнози та пріоритеті / [за заг. ред. Г. Перепелиці]. К.: ВД «Стилос», 2010. 320 с.
77. Зовнішня політика України : сучасний стан та перспективи зміцнення : [Матеріали круглого столу]. К. : Парламентське видавництво, 2003. 32с.
78. Зовнішня політика України в 2006 р. очима експертів [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/06780/review-1.2007.pdf