Капируля Михайло Володимирович . Ядерне стримування у постбіполярному світі

Краткое описание

Капируля Михайло Володимирович . Назва дисертаційної роботи: "Ядерне стримування у постбіполярному світі"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
На правах рукопису
КАПИРУЛЯ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК: 327:623.454.8
ЯДЕРНЕ СТРИМУВАННЯ В ПОСТБІПОЛЯРНОМУ СВІТІ
Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник -
доктор історичних наук, професор
Манжола Володимир Андрійович
Київ – 2015
2
План
Вступ………………………………………………………………………….с.3
Розділ І. Теоретична основа та історіографія дослідження……………..с.10
1.1. Історіографія дослідження ядерного стримування………………..с.10
1.2. Теорія ядерного стримування……………………………………….с.25
Висновки до розділу………………………………………………………...с.60
Розділ ІІ. Ерозія ядерного стримування в постбіполярному світі……….с.63
2.1. Вплив ядерної програми Ірану на систему стримування……………с.65
2.2. Роль ядерного чинника в політиці КНДР.…………………………..с.77
2.3. Нетрадиційні ядерні виклики міжнародній безпеці………………….с.92
Висновки до розділу……………………………………………………….с.112
Розділ ІІІ. Вплив фактору ПРО на стратегічну стабільність…….……...с.115
3.1. Ракетні програми порогових держав………………………………...с.117
3.2. Тактична ядерна зброя та високоточні конвенційні озброєння в системі
стримування………………………………………………………………..с.126
3.3. Розвиток систем ПРО Росії та США….……………………………..с.138
3.4. Програми протиракетної оборони інших країн в режимі
стримування……………………………………………………………….с.156
Висновки до розділу………………………………………………………с.173
Висновки…………………………………………………………………..с.175
Список використаних джерел та літератури……………………………с.179
3
Вступ
Актуальність теми дослідження
Завдяки надзвичайній руйнівній силі ядерна зброя стала надпотужним
засобом стримування в міжнародних відносинах, особливо ефективним із
моменту досягнення ядерного паритету між США та СРСР за часів
«холодної війни». Із 1945 року дві наддержави того часу – США та СРСР –
створили ефективний механізм ядерного стримування, завдяки якому
зберігався відносний статус-кво у відносинах між державами під час
«холодної війни». По досягнення ядерного паритету дана тенденція ще
більше посилилася. Встановилася доволі стабільна система ядерного
стримування, що дозволила уникнути глобального конфлікту протягом
усього існування біполярної системи. Багато в чому завдяки ядерній зброї
розпад цієї системи міжнародних відносин відбувся без масштабної війни.
Переконливе ядерне стримування трималося на можливості
взаємного гарантованого знищення в разі виникнення конфлікту між
блоками держав. Обидва блоки, на чолі з СРСР та США, розуміли, що
будь-який конфлікт із застосуванням ядерної зброї призведе до
неприйнятних втрат для обох сторін. Відповідно, виходячи з теорії
раціонального вибору, початок будь-якого простистояння з використанням
ядерної зброї був невигідний для кожної із сторін.
Під час «холодної війни» відбулося горизонтальне розповсюдження
ядерної зброї. Для того, щоб його зупинити був підписаний Договір про
нерозповсюдження ядерної зброї, згідно з яким створювався офіційний
«ядерний клуб», до якого належали держави, які виробили та провели
випробування ядерної зброї до 1 січня 1967 року. Такими державами стали
СРСР, США, Великобританія, Франція, КНР.
Визначальний вплив на логіку ядерного стримування мали США та
СРСР, оскільки з кількісної та якісної точки зору ядерні арсенали саме цих
держав значно переважали ядерні арсенали інших. Інші ядерні держави
могли використовувати ядерну зброї в політичних цілях в рамках блоків
протистояння, що існували в роки «холодної війни», або ж для досягнення
власних цілей здебільшого регіонального масштабу.
4
Подальше горизонтальне розширення на Ізраїль, Індію та Пакистан
також призвело лише до зміни конфігурації регіональних безпекових
систем, не вплинувши докорінним чином на глобальну систему
міжнародних відносин.
Основні питання, що стосувалися ядерної зброї в біполярній системі
міжнародних відносин, стосувалися вертикальної площини
розповсюдження ядерної зброї, тобто кількісних та якісних характеристик
ядерних арсеналів. При цьому, питання горизонтального розповсюдження,
розглядалося в контексті глобального протистояння.
Після розпаду біполярної системи міжнародних відносин змінилися
всі основні параметри світової політики. Змін зазнала і система ядерного
стримування. При цьому в постбіполярної системі міжнародних відносин
з’являються нові або ж актуалізуються вже існуючі до цього чинники, що
мають значний вплив на систему ядерного стримування. Такими
чинниками можна вважати перш за все подальше горизонтальне
розповсюдження ядерної зброї, створення систем протиракетної оборони
США в світовому масштабі, створення високоточних потужних
конвенційних озброєнь, прагнення отримати ядерну зброю
терористичними організаціями. Всі ці чинники мають непередбачуваний
вплив на систему ядерного стримування. Деякі дослідники схильні
вважати, що вони призводять до ерозії ядерного стримування з
перспективою подальшого нівелювання ядерного стримування як такого.
Інші дослідники схильні вважати ці явища тимчасовими та такими, що
докорінним чином не впливають на систему ядерного стримування, а лише
певним чином модернізують її, при цьому основні механізми ядерного
стримування будуть залишатися дієвими.
Актуальним у зв’язку з вищевикладеним є дослідження ролі ядерної
зброї в сучасній системі міжнародних відносин на теоретичному та
практичному рівнях та з’ясування ступеню загрози, який становлять нові
виклики, пов’язані з ядерною зброєю. При цьому, важливим є вивчення
нових факторів впливу на всю систему ядерне стримування в
постбіполярному світі. Все це має особливе значення для України. Відмова
від одного із найбільших в світі ядерних арсеналів стала одним із стовпів
5
як режиму нерозповсюдження, так і режиму стримування в глобальному
масштабі. Порушення територіальної цілісності України, руйнуючи
світовий порядок, так само ставить під сумнів концептуальні та
інструментальні основи стримування.
Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Наукове дослідження виконано в рамках комплексної програми науководослідних робіт Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку світових процесів глобалізації», затвердженої
вченою радою Університету № 12 від 20 червня 2011 року, науководослідної теми Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Україна в міжнародних
інтеграційних процесах» (номер держреєстрації 0111U007054).
Мета та завдання роботи. Мета дослідження полягає у визначенні
ключових проблем та поточного стану режиму ядерного стримування у
постбіполярному світі.
Для досягнення зазначеної мети необхідно розв’язати наступні
завдання:
- визначити зв'язок між структурними трансформаціями міжнародної
системи та режимом ядерного стримування;
- з’ясувати роль ядерного компоненту у сучасних стратегіях стримування;
- розкрити логіку стратегії стримування у доктринах держав;
- оцінити вплив горизонтального розповсюдження ядерної зброї на режим
ядерного стримування;
- визначити зв'язок між вакуумом безпеки та наближенням держав до
володіння ядерною зброєю на регіональному рівні;
- з’ясувати наслідки ядерних програм Ірану та КНДР для регіональної
безпеки;
- визначити вплив розвитку систем протиракетної оборони на режим
ядерного стримування.
Об’єктом дослідження є ядерно-безпековий вимір світової
політики.
6
Предметом дослідження виступає еволюція режиму ядерного
стримування в постбіполярній міжнародній системі.
Методологічною основою дослідження послужив системний
методологічній підхід. В його рамках в роботі застосовано структурний та
функціональний аналіз, за допомогою яких розкривається, по-перше,
цілісність процесів та проявів ядерного стримування, та, по-друге, зв’язок
між змінами у параметрах міжнародної системи та тенденціями розвитку
режиму ядерного стримування.
На основі системних методологічних напрацювань в роботі
використано структурний реалізм в якості теоретичних рамок. Саме
важливість системного рівня міжнародно-політичних процесів,
обумовленість дій окремих агентів структурними параметрами, на яких
наголошують структурні реалісти, враховані в роботі. Автор виходив із
того, що режим ядерного стримування також є похідною від тих
трансформацій, яких зазнала система міжнародних відносин у
постбіполяру добу. Конкретні прояви таких трансформацій – зміна
полярності, конфігурації регіональних підсистем, ролі і місця ядерного
фактору у світовій політиці – досліджені за допомогою структурного та
функціонального аналізу.
Характеристика ядерних програм Ірану та КНДР потребувала
додаткового використання порівняльного аналізу. Схожі за проявами та
мотивацією, ядерні програми цих держав мають власну специфіку, яка стає
помітною лише при глибокому порівнянні. З іншого боку, історичні
аспекти розвитку ядерних програм обох держав вимагали застосування
історичного методу. Схожим чином – із переважним використанням
методу порівняльного аналізу та історичного методу – досліджувався
розвиток програм протиракетної оборони.Особливого значення набули в
роботі теоретичні проблеми ядерного стримування. Більшість з них
розглядаються рамках класичної теорії ядерного стримування та її
основних моделей: взаємного гарантованого знищення, ядерної
стабільності та балансування на грані війни. Частина цих поглядів є
застарілими (причини цього розглянуті в роботі), інша частина вимагає
критичного аналізу. Але в цілому використання цих теоретичних
7
інструментів є виправданим для дослідження таких проблем. Теорія
раціонального вибору та пов’язані із нею теоретико-ігрові методи також
застосовувалися в роботі. Ефективність їх обумовлена самим характером
відносин між державами, що опиняються в ситуації взаємного
стримування. Їм притаманний високий рівень стратегічної
взаємозалежності та значна роль сприйняття у прийнятті рішень. Теорія
ігор дозволяє досліджувати такі ситуації з точки зору оптимальної
поведінки, тобто такої поведінки, що збільшує середній виграш гравця при
повторенні гри. Оскільки ядерне стримування є багатосторонньою грою з
позитивною сумою, то для стосовно нього можна вести мову й про
оптимальні рішення – тобто сполучення стратегій сторін, що дають
оптимальний для кожної результат. В основі таких міркувань лежить
припущення про раціональність акторів, яке, в свою чергу, досліджується
за допомогою теорії раціонального вибору. У більшості випадків, завдяки
достатньо високому рівню абстракції інтересів та потреб, ця теорія є
вельми ефективним знаряддям дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є
першим дослідженням ядерного стримування на прикладі новітніх
викликів міжнародній безпеці у постбіполярному світі в українській
міжнародно-політичній науці.
На основі проведеного аналізу теоретичного та емпіричного
матеріалу автором одержано наукові результати, що містять наукову
новизну і характеризують особистий внесок автора в розробку визначених
проблем:
Уперше:
- виявлено особливості трансформації ядерного стримування у відповідності
до нових викликів;
- встановлено вплив горизонтального розповсюдження ядерної зброї на нові
ядерні держави;
- дана оцінка можливості отримання ядерної зброї терористичними
організаціями та ступеню загрози, яку дане явище може становити для
системи ядерного стримування в постбіполярній системі міжнародних
відносин;
8
- встановлено впив розвитку систем ПРО на ядерне стримування в
постбіполярній системі міжнародних відносин.
Поглиблено:
- розуміння поняття «переконливості» ядерного стримування в
політологічних дослідженнях;
- оцінку ступеня загрози, який становить перспектива отримання ядерної
зброї терористичними організаціями в постбіполярному світі.
Набули подальшого розвитку:
- теорія ядерної стабільності в постбіполярному світі;
- дослідження еволюції розвитку систем ПРО Росії та США та деяких інших
держав.
Наукове та практичне значення отриманих результатів.
Науково-практичний аспект результатів дослідення полягає у тому, що
його основні положення можуть стати основою для подальшого
дослідження проблеми ядерного стримування у постбіполярному світі.
Наукове та практичне значення одержаних результатів визначається,
передусім, його актуальністю та науковою новизною. Зважаючи на це,
положення та висновки дисертації можуть бути використаними у
практичній діяльності Міністерства закордонних справ, інших органів
державної влади, які займаються дослідженням практичних питань
глобальної та регіональної безпеки.
Матеріали, викладені у дисертаційній роботі та наукових статтях,
можуть бути використані у рамках навчального процесу у вищих
навчальних закладах України при підготовці підручників, навчальних
посібників та науково-методичних рекомендацій за напрямом підготовки
«міжнародні відносини», а саме: «Міжнародні відносини та світова
політика», «Основи світової політики», «Сучасні тенденції світової
політики», «Проблеми роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї»,
«Міжнародні конфлікти», «Військово-політичні проблеми у міжнародних
відносинах», «Сучасні конфлікти та їх врегулюання тощо.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійною
науковою розроюкою автора. Всі положення та висновки дослідження
9
розроблено безпосередньо дисертантом. Публікації за темою дисертаційної
роботи підготовані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного
дослідження були апробовані у доповідях на наукових конференціях
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, всеукраїнських та міжнародних наукових
конференціях, а також на засіданнях кафедри міжнародних відносин і
зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати дослідження відображені у 11 наукових
публікаціях (загальним обсягом 4,2 д.а.), з яких 4 наукових статті
розміщено у фахових виданнях, затверджених Міністерством освіти і
науки України (1,9 д.а.), а одна наукова стаття – в іноземному науковому
виданні.
Структура роботи зумовлена об’єктом, предметом, метою і
завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох
розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг
дисертації – 200 сторінок, в тому числі основний текст – 179 сторінок,
список використаних джерел складається з 242 найменувань.

Список литературы

Висновки
В результаті проведення дослідження еволюції режиму ядерного
стримування у постбіполярному світі автор дійшов наступних висновків.
1. Інструменти та політика стримування продовжує відігравати ключову роль
у глобальній та регіональних системах безпеки постбіполярного світу, хоча
конкретизація цієї ролі змінюється на тлі трансформацій основних параметрів
світового порядку.
Структура режиму стримування відтворювала загальну структуру
міжнародної системи, і в біполярному світі його основою була здатність двох
наддержав підтримувати ядерні сили у кількості, необхідній для нанесення удару
відплати. Навколо підтримки такої здатності було побудовано стратегії
стримування обох держав, і саме вона стала причиною обмеження систем
протиракетної оборони. Але із розпадом біполярної системи режим стримування у
старому вигляді більше не відповідає структурним параметрам нової системи.
Поява нових ядерних держав, перегляд місця та ролі ядерної зброї у комплексі
силових можливостей сучасних держав, зростання рівня регіональної
напруженості – все це змінює мотивацію та політику у сфері безпеки як держав,
так і недержавних акторів.
2. Ядерний компонент стримування продовжує відігравати ключову роль у
російсько-американських відносинах, але до цієї ролі додається його значення для
регіональних систем безпеки. Саме в цьому значенні полягає нова функція
ядерного стримування в постбіполярному світі.
Важливість ядерного стримування обумовлюється новітніми тенденціями у
динаміці ядерних озброєнь та загальній ситуації у сфері безпеки. В умовах
вертикального та горизонтального розповсюдження саме ядерна зброя стає
найбільш ефективним засобом стримування потенційної агресії, як конвенційної,
так і з застосуванням зброї масового знищення. Більше того, намагання нових
ядерних або порогових держав компенсувати завдяки ядерному статусу дефіцит
інших ресурсів, досягти цілей регіонального масштабу чи зміцнити власні
політичні режими, розширює сферу його застосування. Так, Росія останніми
176
роками знижує доктринальний поріг можливого застосування ядерної зброї,
вдається до використання бойових чергувань своїх стратегічних
бомбардувальників на тлі загального зростання ролі військового фактору у її
зовнішній політиці; Китай модернізує та збільшує власні ядерні сили; Північна
Корея погрожує ядерною зброєю сусідам; а Іран обіцяє знищити Ізраїль. Це
знаходить відображення у ядерних доктринах держав, виводячи проблематику
стримування на новий рівень, часто із модифікованою логікою стратегічної
взаємодії.
3. Логіка стратегічного мислення визначає конкретні втілення режиму
стримування у національних доктринах. В її основі лежить теорія раціонального
вибору, що, в свою чергу, спирається на здатність акторів визначати ризики та
управляти ними. Основні передумови ефективного стримування відомі: достатня
кількість зброї, розміщення її на всіх компонентах ядерної тріади; надійність
гарантій та високий ступінь ймовірності загроз.
Ключовою передумовою для перетворення ядерної зброї на стабілізатор
відносин є приблизно однакове уявлення та оцінка таких ризиків всіма
учасниками відносин. Ймовірність поширення ядерної зброї на терористичні
організації являє собою небезпеку саме в силу відхилень цінностей та мотивації
терористів від «класичної» схеми державного мислення. При цьому, міжнародні
терористичні групи, скоріше за все, продовжуватимуть намагання отримати
доступ до зброї масового знищення. Зусилля окремих держав не зможуть їх
ефективно стримувати: для цього потрібна широка міжнародна співпраця.
4. Серед теоретиків немає єдиної оцінки впливу процесу горизонтального
розповсюдження ядерної зброї на роботу режиму стримування. Зростання
кількості ядерних держав, безумовно, ускладнює ситуацію, а також потребує
відповідного ускладнення моделей стримування. Серед іншого, воно призводить
до зростання рівня стратегічної невизначеності та випадкових факторів. І якщо
останні є дестабалізатором, то перший може призводити до неоднозначних
наслідків. Теорія раціонального вибору говорить про те, що дії акторів в умовах
невизначеності можуть ставати як більш ризикованими, так і обережнішими. В
177
будь-якому випадку механічного «перенесення» стабілізуючої ролі ядерної зброї з
відносин США-СРСР доби «холодної війни» на сучасні регіональні конфлікти
очікувати не слід.
5. В постбіполярному періоді відбувається ерозія режимів нерозповсюдження
та ядерного стримування. Розширення кола ядерних держав триває, і в цьому
відношенні продовжують діяти тенденції, знайомі із часів «холодної війни». Але в
той же час здатність біполярної системи нав’язувати свої правила гри, в тому
числі у ядерній сфері, змінилася на вакуум сили в окремих регіонах, що
трансформувався у вакуум безпеки. Розповсюдження ядерної зброї за таких умов
призводить до послаблення, а не посилення режиму стримування. Спостерігати
такий ефект можна на прикладах ядерних програм Ірану та Північної Кореї. В
обох випадках наближення до володіння ядерною зброєю провокує регіональні
наслідки, тиск ядерних країн та ланцюгову реакцію серед сусідів. В результаті
режим стримування трансформується: ускладнюється його структура та
з’являються нові ризики.
6. Проаналізувавши ситуацію навколо ядерних програм КНДР та Ірану, автор
прийшов до висновку, що ядерні програми даних країн мають на меті досягнення
політичних та економічних цілей, а не можливостей оперативного застосування
ядерної зброї після її отримання. У випадку з КНДР політична мета консервації
режиму, що існує в країні шляхом отримання ядерної зброї та забезпечення
безпеки країни поєднується з метою досягнення економічних переваг за
допомогою спекулювання на ядерній програмі країни, чому, в принципі, сприяє
хід шестисторонніх переговорів, не зважаючи на тимчасові кризи в
переговорному процесі, одна з яких розвивається на сьогоднішній день.
Ядерна програма Ірану також матиме скоріше за все характер стримуючого
фактору, що повинен сприяти неможливості втручання зовнішніх сил у внутрішні
справи Ірану, утримання безпеки країни на високому рівні. Крім того, ядерна
програма Ірану може переслідувати мету політичного лідерства в регіоні, чому
значно буде сприяти наявність в країні ядерної зброї. Разом з тим, розглянувши
питання перспективи створення системи яденого стримування між Ізраїлем та
178
Іраном, автор дійшов до висновку, що можливим є створення нової регіональної
нестабільної системи стримування, що викликає занепокоєння в контексті
збереження ядерної стабільності в постпіболярному світі.
Отже, горизонтальне розповсюдження ядерної зброї на нові країни, яке ми
розглянули на прикладі КНДР та Ірану в цілому виконуватиме стабілізаційну
функцію, не зважаючи на тимчасові заходи світової спільноти проти режимів в
даних країнах, які ми можемо спостерігати та не вплине на систему ядерного
стримування в цілому.
7. Розвиток програм протиракетної оброни, так само, відбувається у зміненому
контексті. Логіка, закладена у Договір про обмеження систем ПРО, частково
припинила свою дію за нових, постбіполярних, реалій. Доктрина гарантованого
взаємного знищення застаріла, можливості порогових держав здобути ядерну
зброю зросли. Сукупність цих факторів підштовхнула США до виходу із
Договору 1972 року, що до певної міри дозволяє зробити висновок про те, що
режим стримування зазнав більших змін, ніж режим нерозповсюдження.
Продовжуючи, можна сказати, що й режим скорочення ядерних озброєнь в
цілому неоднозначно впливає на стримування. З одного боку, зменшення
кількості ядерної зброї при збереженні мінімально необхідної її кількості для
ефективного стримування, є позитивним кроком та потужним сигналом новим
ядерним та пороговим державам. З іншого, скорочення ядерних озброєнь
відбувається часом асиметрично, створюючи значні дисбаланси, зокрема у
тактичному ядерному озброєнні, де останнім часом помітна значна кількісна
перевага Росії. Це, в свою чергу, провокує кроки із компенсації слабостей та веде
до подальшої трансформації режиму стримування.