Фесенко Микола Васильович Консолідація міжнародного порядку в умовах глобальних політичних трансформацій

Краткое описание

Фесенко Микола Васильович, старший науковий спів­робітник ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»: «Консолідація міжнародного порядку в умовах глобальних політичних трансформацій» (23.00.04 - політичні пробле­ми міжнародних систем та глобального розвитку). Спец­рада Д 26.001.29 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ФЕСЕНКО Микола Васильович
УДК 327.8(100):327.7:327.39
КОНСОЛІДАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ В УМОВАХ
ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
політичних наук
Науковий консультант:
Рижков Микола Миколайович
доктор політичних наук, професор
Київ – 2017
2
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНОЇ
КОНСОЛІДАЦІЇ…………………………………………………….…………..21
1.1. Формування понятійно-категоріального апарату проблеми консолідації
міжнародного порядку……………………………….………………………….21
1.2. Ступінь наукової розробки дослідження міжнародно-політичної
консолідації…………………………………………………………………........31
1.3. Джерельно-документальна основа дослідження консолідації
міжнародного порядку……………………………………………………..…....81
1.4. Концептуалішція підходів та методологія дослідження консолідації
міжнародного порядку…………….…………………………………………...108
Висновки до першого розділу………..……………………………..………....129
РОЗДІЛ 2. КОНСОЛІДАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ В УМОВАХ
ВИКЛИКІВ ХХІ СТ……………………………………….…..........................134
2.1. Світ-системний підхід у контексті дослідження глобальних політичних
трансформацій та евентуальних моделей консолідації міжнародного
порядку……………………………………………………………….………….134
2.2. Проблеми консолідації міжнародного порядку та перспективи
формування світового порядку………………………………………………...157
2.3. Трансформація державоцентричної моделі міжнародного порядку у ХХІ
ст………………………………………………….………………….…………..189
Висновки до другого розділу………………………………………..…………217
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ КОНСОЛІДАЦІЇ
МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ……………………...………………………222
3.1. Об’єктивні передумови трансформації глобального управління
3
міжнародною системою в контексті консолідації міжнародного
порядку…………………………………………………………………………..222
3.2. Вплив політичної та соціально-економічної диференціації країн «центру»
та «периферії» на процес вертикальної консолідації міжнародного
порядку…………………………………………………………………………..239
3.3. Реформування ООН як інституційної основи функціональної консолідації
міжнародного порядку
Висновки до третього розділу…………………………………………………285
РОЗДІЛ 4. ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
НА КОНСОЛІДАЦІЮ МІЖНАРОДНОГО
ПОРЯДКУ………………………………………….…………………….…….293
4.1. Чинник глобальної системної кризи у консолідації міжнародного
порядку…………………………………………………………………………..293
4.2. Конфігурації сил та співвідношення потенціалу можливостей в межах
«Групи двох» (США, КНР) в структурі міжнародної
системи…………………………………………………………………….…….315
4.3. Трансформація засад міжнародного порядку під впливом російської
агресії проти України…………………………………………………………..343
Висновки до четвертого розділу………………………………………..…......365
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..………….394
4
ВСТУП
Актуальність дослідження зумовлюється науковою та політичною
необхідністю визначити перспективи консолідації міжнародного порядку,
що активізувалася в умовах глобальних політичних трансформацій.
Усвідомлення глобальних загроз сприяє поступовій консолідації
міжнародного порядку, яка є важливою умовою сталого розвитку людства,
покликана забезпечити рівноправну та справедливу реалізацію основних
потреб учасників міжнародної системи. Моральною та правовою основою
консолідації міжнародного порядку є загальнопланетарні інтереси, такі, як
мир, безпека та сталий розвиток, а також наявність глобальних проблем і
криз, запобігти та вирішити наслідки яких учасники міжнародних відносин
не в змозі самостійно, без цілеспрямованих об’єднаних зусиль усього
світового співтовариства. Міжнародно-політична консолідація є
об’єктивним процесом, який відбувається на тлі повільної консолідації
учасників міжнародної системи, що пріоритетними визначають вирішення
локальних, а не планетарних проблем.
Система сучасних глобальних викликів і загроз є мало
прогнозованою, а сучасний міжнародний порядок формується за наявності
різноспрямованих глобальних тенденцій: інтеграції та фрагментації,
глобалізації та регіоналізації, тобто закономірних об’єктивних
суперечностей на шляху до консолідації міжнародного порядку, яка має на
меті реалізувати ідею організованості та впорядкованості
зовнішньополітичних інтеракцій між учасниками міжнародної системи.
Вирішити комплекс політичних, соціально-економічних, демографічних,
екологічних, продовольчих і ресурсних проблем світового співтовариства
допоможе підвищення рівня гуманності, загальні міжнародні цінності,
правила та норми. Тому особливо важливим є завдання об’єднати зусилля
провідних учасників міжнародної системи з метою забезпечити
функціонування стабільної та сталої міжнародної системи та консолідації
5
міжнародного порядку. Консолідація міжнародного порядку на основі
гуманістичних принципів є необхідною умовою стабільного розвитку
міжнародної системи та подолання глобальної системної кризи.
З-поміж основних чинників консолідації міжнародного порядку
виділяється усвідомлення неможливості перемоги в ядерній війні,
зростання рівня гуманізму і культури в світі, зростання кількості
демократичних держав, переосмислення національних інтересів із позицій
інтересів загальнопланетарних, зростання ролі міжнародного права,
забезпечення безпеки держав винятково політичними засобами та відмова
від застосування сили, створення системи всеосяжної міжнародної
безпеки, відмова від ідеологізації міждержавних відносин і готовність до
діалогу та компромісів.
Актуальність теми дисертації окреслила наукову проблему, що
вирішується в роботі, а саме: з’ясування об’єктивних передумов посилення
консолідації учасників міжнародної системи в умовах глобальних
політичних трансформацій, теоретико-методологічних засад консолідології
та евентуальних моделей прискорення та посилення міжнароднополітичної консолідації.
Для вирішення дослідницької проблеми запропоновано авторську
наукову концепцію, сутність якої полягає в тому, що неспроможність
учасників міжнародної системи консолідуватися відповідно до масштабів
глобальних політичних трансформацій є однією з причин виникнення та
поглиблення глобальної системної кризи. Наявність комплексу глобальних
кризових явищ і відсутність ефективних інституціональних механізмів їх
подолання у синергетичній єдності підсилюють дію одна одної, що
поглиблює глобальну системну кризу. Її подолання залежить від ступеню
консолідації міжнародного порядку, що має на меті вдосконалення
механізмів глобального управління міжнародною системою. Основою
консолідованого міжнародного порядку може стати реформована ООН з
розширеними повноваженнями або інша глобальна міжнародна
6
організація. Глобальна системна криза вимагає пошуку засобів і чинників,
що сприятимуть стабілізації соціально-економічних і політичних відносин
та переосмислення форм і механізмів ефективного глобального
управління.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в межах планової державної наукової
тематики відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової
економіки і міжнародних відносин НАН України «Системоутворююча
роль євроатлантичного співтовариства у ХХІ столітті: прогностичний
вимір» (державний реєстраційний номер 0111U000007), в межах планових
тем відділу трансатлантичних досліджень ДУ «Інститут всесвітньої історії
НАН України»: «Стратегічне партнерство міжнародних суб’єктів у
контексті глобальних політичних трансформацій» (державний
реєстраційний номер 0114U000641). Дисертаційна робота також виконана
в межах Комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку
світових процесів глобалізації» (затвердженої протоколом Вченої ради
Університету № 13 від 20 червня 2011 року), наукової теми Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені
Тараса Шевченка «Україна в міжнародних інтеграційних процесах» (№
0111U007054).
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного
дослідження полягає у формуванні на підставі сучасних концептуальних
підходів цілісного уявлення про консолідацію міжнародного порядку в
умовах глобальних міжнародно-політичних трансформацій
Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких завдань:
 розкрити сутність і потенціал політичної консолідації міжнародного
порядку, дослідити понятійно-категоріальний апарат проблеми
консолідації міжнародного порядку, узагальнити теоретико-методологічні
7
підходи в межах наукової школи «консолідологія», систематизувати й
класифікувати наявні та евентуальні концепції консолідації;
 проаналізувати динаміку глобальних політичних трансформацій і
глобальних проблем в контексті формування евентуальних моделей
консолідації міжнародного порядку;
 з’ясувати принципову відмінність між міжнародним і світовим
порядком у контексті процесу міжнародно-політичної консолідації;
 визначити об’єктивні причини й наслідки десуверенізації та окреслити
перспективи трансформації інституту держави-нації в умовах консолідації
міжнародного порядку;
 з’ясувати сутність і потенційні можливості глобального управління у
консолідації міжнародного порядку;
 конкретизувати головні проблеми вертикальних взаємовідносин країн
«центру» та «периферії», що обумовлюють характер глобального
управління в контексті консолідації міжнародного порядку;
 актуалізувати та проаналізувати наукові підходи щодо реформування
ООН як оптимальної основи функціональної консолідації міжнародного
порядку;
 довести взаємозв’язок і взаємообумовленість чинників глобальної
системної кризи, що зумовлюють консолідацію міжнародного порядку;
 визначити конфігурації сил та співвідношення потенціалу
можливостей в межах «Групи двох» (США, КНР) у структурі міжнародної
системи;
 визначити основні фактори впливу подій в Україні на консолідацію
міжнародного порядку в контексті російської збройної агресії.
З урахуванням зазначеної мети і визначених завдань, об’єктом
дослідження є сучасний міжнародний порядок, а предметом дослідження є
політична консолідація міжнародного порядку в умовах глобальних
політичних трансформацій.
8
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження
становлять наукові методи та методологічні підходи до осмислення
процесу консолідації міжнародного порядку в умовах глобальних
трансформацій.
Важливими умовами обраної дослідницької стратегії є дотримання
принципів об’єктивності, науковості, багатофакторності, послідовності,
конкретності, системності, цілісності, історизму та комплексності.
В основу дисертаційного дослідження покладені методологічні
принципи системного підходу. Використання системного підходу дає
можливість вивчати міжнародну систему як комплекс відносин між
основними суб’єктами: державами, міжнародними організаціями та
транснаціональними акторами. Взаємодія елементів структури
міжнародної системи обумовлена властивостями, характеристиками
системи. Отже, структура міжнародної системи має достатню автономну
силу, що здатна обмежувати дію елементів системи. Структурні
обмеження на теоретичному рівні виявляються в обмеженні дій і
визначенні правил взаємодії держав, міжнародних урядових і неурядових
організацій і численних транснаціональних акторів.
Значущою теоретико-методологічною складовою дисертаційного
дослідження стали принципи світ-системного підходу. Вони необхідні для
розуміння процесів консолідації учасників світової системи. Світсистемний підхід дає можливість вивчати не окремі складові світу,
наприклад, нації-держави та цивілізації, а весь світ як цілісну систему.
Світ-системний підхід схожий із цивілізаційним, однак досліджує не
тільки еволюцію соціальних систем, що охоплюють одну цивілізацію, а й
такі системи, які об’єднують кілька цивілізацій або навіть всі цивілізації
світу. Світ-системний підхід дозволяє вивчати динаміку формування
нового міжнародного порядку на макро- і мікрорівнях. На макрорівні
виявляються закономірності еволюції міжнародного порядку в його
динаміці, а на мікрорівні можна досліджувати як окремі підсистеми
9
міжнародної системи, так і певні проблеми, вирішення яких необхідне для
консолідації учасників світової системи. Саме тому необхідність
інтерпретувати консолідацію міжнародного порядку відповідно до
сучасних суспільних реалій актуалізує значимість світ-системного підходу
та його соціально-філософського осмислення. Важливе методологічне
значення для аналізу консолідації міжнародного порядку набувають
категорії, притаманні цьому підходу: «світ-економіка», «світ-імперія»,
«міні-система», «світова система», «ядро», «периферія», «напівпериферія».
Використання еволюційного підходу дозволило зрозуміти, що всі
глобальні процеси мають прогресивну, регресивну, циклічну, хвильову або
іншу спрямованість і форму розвитку. Еволюційна векторність глобальних
процесів формує загальну спрямованість глобального розвитку. При цьому
глобальну діяльність важливо організувати таким чином, щоб сприяти
утвердженню позитивних і подоланню негативних тенденцій глобального
розвитку, який спрямовується на збереження цивілізації та біосфери.
У дисертаційному дослідженні використовується транзитологічна
методологія, що відбиває конкретний об’єкт дослідження – сучасний
міжнародний порядок. Суперечливість цих процесів зумовила поєднання
методів аналізу, характерне тільки для транзитологічної дослідницької
стратегії як певної концепції перехідного періоду. Таке поєднання вкрай
необхідне для формування концептуального базису вивчення нестабільних
політичних систем і політичного процесу. Головними науковими
проблемами транзитології є спрямованість і стадіальність політичних
трансформацій.
Синергетичний метод уможливлює розуміння механізмів
самоорганізації елементів міжнародної системи і принципи побудови
ієрархічних зв’язків між ними. Структурна ієрархія виявляється в
наявності вищих рівнів міжнародної системи, що взаємодіють з нижчими
рівнями згідно з законами самоорганізації систем. Механізми їх взаємодії є
важливими для розробки моделей консолідації міжнародного порядку.
10
Елементи системи, які зв’язуються між собою в структуру, передають їй
частину своїх функцій. Це робить систему цілісною і дозволяє встановити
параметри порядку та підпорядкування, які постійно змінюються під час
самоорганізації системи. Параметри порядку вищого рівня керують
поведінкою елементів системи нижнього рівня, що унеможливлює повну
редукцію ієрархічних систем. Зміни керівних параметрів порядку
дозволяють змінювати систему нижчих рівнів. У разі кризового характеру
змін настає «точка біфуркації», що пов’язано з нестійкістю міжнародної
системи, але відкриває можливість несиловим шляхом вплинути на вибір
поведінки системи, а також обрати альтернативний розвиток подій.
Основним принципом проходження системою «точок біфуркації»
ієрархічних рівнів є динамічна ієрархічність, за якої властивості цілісності
системи не є простою сумою її складових частин.
Метод моделювання дозволяє конструювати евентуальні моделі та
сценарії консолідації міжнародного порядку, враховуючи чинники та
тенденції глобальних політичних трансформацій. Моделювання посідає
особливе місце в аналізі різних процесів і застосовується для побудови
можливих сценаріїв розвитку ситуацій і визначення стратегічних завдань.
Цей метод пов’язаний із побудовою абстрактних об’єктів, ситуацій, що
являють собою системи, елементи й відносини яких відповідають
елементам і відносинам реальних міжнародних феноменів і процесів.
Геополітичним методом визначаються геополітичні інтереси
учасників міжнародної системи. Особливими інструментами геополітики
виступають геополітичний аналіз і геополітичний прогноз. Одним із
найважливіших завдань геополітики вчені вважають не прогноз певних
подій, а комплексне прогнозування історичного розвитку окремих країн і
регіонів. Геополітика, як і більшість дисциплін, що з’явилися на межі
століть, виникла на базі трьох наукових підходів: цивілізаційного,
військово-стратегічного та теорій географічного детермінізму.
Геополітичний метод дає розуміння важливих регіональних процесів, що
11
передусім пов’язані з питаннями регіональної безпеки, транскордонного
співробітництва у синергетичній взаємодії з зовнішніми факторами. За
допомогою геополітичного аналізу можна, наприклад, проаналізувати
чинники російської збройної агресії проти України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні
цілісної картини консолідації міжнародного порядку на основі
дослідження наявних концепцій та напрямів політичної консолідації.
Вперше:
– доведено, що, незважаючи на те, що «консолідологія» є молодою
науковою дисципліною, а категорія «консолідація» рідко використовується
в політології міжнародних відносин, вона поступово стає повноцінною
теоретичною дисципліною з практичними аспектами у сфері політики, що
розглядає комплекс глобальних проблем людства й аналізує можливі
моделі координації всебічних зусиль учасників міжнародної системи;
– на основі комплексного аналізу структуровано та систематизовано
наявні концепції консолідації в межах нової наукової дисципліни –
консолідології: концепції консолідації громадянського суспільства,
концепції національної консолідації, концепції консолідації демократії,
концепції консолідації міжнародного порядку в межах якої виокремлено:
концепцію консолідації міжнародного порядку у вирішенні проблеми
тероризму і нерозповсюдження зброї, матеріалів масового знищення;
консолідацію міжнародного порядку у забезпеченні сталого розвитку
людства;
– доведено, що консолідації є політичним явищем та об’єктивним
процесом. Інтегрована політологічна концепція дослідження дозволила
дослідити наявні теоретичні підходи для виявлення сучасних політичних
передумов консолідації міжнародного порядку, а також поглибити
теоретичне осмислення проблем забезпечення консенсусу між учасниками
міжнародної системи, дослідити специфіку і перспективи його досягнення.
12
– обґрунтовано тезу про те, що глобальна системна криза є
контрфазою або кризою консолідації міжнародного порядку, яку необхідно
подолати спільними зусиллями учасників міжнародних відносин заради
збереження стабільності міжнародної системи та запобігання її
руйнуванню.
Удосконалено:
– розуміння сутності та значення категорій «міжнародний порядок»
і «світовий порядок». У цьому контексті виявлено основні відмінності між
категоріями і доведено, що міжнародний порядок завдяки консолідації має
стати основою для формування світового порядку;
– аналіз наукових підходів та концепцій щодо реформування ООН як
інституційної основи функціональної консолідації міжнародного порядку,
котра накопичила великий досвід і формально посіла центральне місце в
ієрархії міжнародних інститутів, тож її реформування є передумовою
консолідації міжнародного порядку;
– положення про те, що події в Україні впливають на трансформацію
засад міжнародного порядку, зокрема на процес роззброєння та
нерозповсюдження зброї масового знищення. Анексія Криму і війна на
Сході України доводять, що РФ не виконує міжнародні зобов’язання, які
передбачали непорушність національних кордонів в Європі та забороняли
змінювати кордони шляхом зовнішнього втручання. Росія, США і
Великобританія зобов’язалися в обмін на відмову України від ядерної
зброї підтримувати її територіальну цілісність. Нездатність провідних
учасників міжнародних відносин сприяти деескалації російськоукраїнського конфлікту свідчить про кризу дипломатії та міжнародних
організацій. На цьому тлі в російсько-американських відносинах
посилюється тенденція «перевантаження», повернення до «холодної
війни» і гонки озброєнь.
13
Набуло подальшого розвитку:
– цілісна концептуально-теоретична інтерпретація основних понять і
категорій проблеми консолідації міжнародного порядку. Це дало
можливість виявити суттєві, найбільш стійкі та повторювані зв’язки між
явищами та процесами досліджуваної проблеми, а також поглибити
розуміння таких категорій, як «консолідація», «світовий порядок»,
«міжнародний порядок», «глобальний порядок», «світова політика»,
«міжнародна політика», «глобальна політика», «світ-системний підхід
(аналіз)», «світ-система»;
– розширення та змістовне доповнення предметного поля
консолідології за рахунок нової концепції, представленої автором ‒
концепції консолідації міжнародного порядку та класифікації наявних
концепцій політичної консолідації;
– узагальнення теоретичних і методологічних підходів до сутності
міжнародно-політичної консолідації, а також підбиття підсумків
вирішення політичних проблем міжнародної системи і умов сталого
глобального розвитку. В цьому контексті виявлено наявність глобальних
проблем, вирішення яких залежить від консолідації міжнародного порядку;
– дослідження сучасної міжнародної системи у взаємодії з її
елементами в умовах глобальних міжнародно-політичних перетворень. На
цій основі визначено глобальні проблеми і тенденції консолідації
міжнародного порядку. Серед них все актуальнішими стають глобальні
кліматичні зміни, екологічні та природні катастрофи, виснаження
ресурсно-сировинної бази, швидке зростання населення, міграція тощо;
– параметри впливу як державних, так і недержавних акторів на
трансформацію міжнародного порядку і взаємодію учасників міжнародної
системи, зокрема країн-лідерів, таких як США та КНР. Основні чинники
трансформації державоцентричної моделі міжнародного порядку:
зростання учасників міжнародної системи; інституціоналізація світової
політики; розвиток новітніх інформаційних технологій; глобалізаційні
14
процеси; транснаціоналізація світової економіки; транспарентність
міждержавних кордонів; виникнення нових спільностей і форм
ідентичності, які не завжди збігаються з національними кордонами;
перерозподіл владних повноважень і зміна характеру прийняття
зовнішньополітичних рішень;
– дослідження суперечливих тенденцій консолідації міжнародного
порядку: фрагментація-інтеграція; глобалізація-регіоналізація;
глобалізація-локалізація;
– використання у політологічного дискурсу поняття консолідації
міжнародного порядку;
– теза про те, що консолідація демократії сприяє і є чинником
консолідації міжнародного порядку;
– виокремлення об’єктивних чинників конфігурації сил у
вертикальній структурі консолідації міжнародного порядку в контексті
боротьби США та КНР за лідерство. Визначено перспективи збереження
лідерства США та ролі інших центрів сили, зокрема КНР, у боротьбі за
вплив на формування міжнародного порядку. В цьому контексті
проаналізовано та порівняно можливість азійського і західноєвропейського
викликів США за панування в новому міжнародному порядку.
Практичне значення одержаних результатів дослідження
випливає з його актуальності й наукової новизни та полягає в тому, що
теоретико-методологічні висновки дисертаційної роботи можуть бути
використані для подальших наукових досліджень консолідації
міжнародного порядку. Результати дослідження мають на меті
оптимізувати адаптацію України до функціональних параметрів сучасного
міжнародного порядку. Основні положення та висновки дисертації є
авторськими та можуть використовуватися науково-дослідними
інститутами та інформаційно-аналітичними структурами органів
державної влади України, зокрема МЗС України, Адміністрацією
Президента України, міжнародними організаціями. Результати
15
дослідження можуть також використовуватися під час підготовки
лекційних курсів з консолідології, глобалістики, теорії міжнародних
відносин, аналізу та моделювання міжнародних відносин. Матеріали
дисертації можуть бути покладені в основу підручників і навчальних
посібників із зазначених курсів у вищих навчальних закладах України.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи
були апробовані у численних доповідях на міжнародних наукових
конференціях: Міжнародна наукова конференція «60-річчя ради Європи:
осмислення звершень та перспектив діяльності у ХХІ ст.» (м. Київ,
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, 9 квітня 2009 р.); Міжнародний круглий стіл
«Досвід України та Туреччини в подоланні глобальної кризи (політичний,
економічний, соціальний та безпековий аспекти)» (м. Київ, Інститут
міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка, 30 січня 2010 р.); Міжнародна наукова конференція
«Ялтинська система» і сучасний світовий порядок: проблеми глобальної
та регіональної безпеки» (м. Ялта, Лівадійський палац, 17-21 лютого 2010
р.); Міжнародні філософсько-економічні читання «Філософія фінансової
цивілізації: людина у світі грошей» (м. Львів, Львівський інститут
банківської справи, 25-26 травня 2010 р.); Міжнародна науковопрактична конференція «Міжнародні інформаційні відносини ХХІ ст.:
тенденції і перспективи» (м. Київ, Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 19 травня
2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Геополітичний
вимір європейської інтеграції: інформаційний аспект» (м. Київ, Інститут
міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка, 20 травня 2010 р.); Міжнародна науково-практична
конференція «Аналітичні дослідження міжнародних відносин та
зовнішньої політики: прагматика і прогнозування» (м. Київ, 24 квітня,
2009 р. Інститут міжнародних відносин Київського національного
16
університету ім. Тараса Шевченка); Міжнародна наукова
міждисциплінарна конференція «Самоутверждение России: социум,
экономика, политика» (м. Москва, МДУ ім. М. В. Ломоносова, 8-10
грудня 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Еліта і
обдарованість: точки перетину» (м. Київ, АПН України, 22-23 грудня
2010 р.); Міжнародна конференція: «Толерантність і протидія
політичному екстремізму» (м. Київ, Центр міжнародних та порівняльних
досліджень, 16 березня 2011 р.); Міжнародна наукова конференція
«Двадцять років діалогу взаєморозуміння і взаємодії між незалежною
Україною і Туреччиною» (Інститут міжнародних відносин Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка, 3 березня 2011 р.);
Міжнародна конференція «Перспективи відносин України з США, РФ,
ЄС і НАТО в посткризовому світі» (Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 4 березня
2011 р.); Міжнародні філософсько-економічні читання «Філософія
фінансової цивілізації: людина у світі грошей» (м. Київ, Інститут світової
економіки і міжнародних відносин НАН України, 18-22 травня 2011 р.);
Міжнародна наукова конференція «Интеллект-революция: свершения и
ожидания», присвячена 300-річчю з дня народження М. В. Ломоносова
(1711– 2011) (м. Москва, МДУ ім. М. В. Ломоносова, 6-9 грудня 2011 р.);
Міжнародна науково-практична конференція «Синергетика і освіта» (м.
Київ, Економічний факультет Київського Національного Університету ім.
Тараса Шевченка, 15 березня 2012 р.); Міжнародна науково-практична
конференція «Реструктуризація глобального простору: історичні
імперативи та виклики» (м. Київ, Дипломатична академія України при
МЗС України, 15 травня 2012 р.); Міжнародна наукова конференція
«Історичний досвід становлення інститутів громадянського суспільства в
країнах Європи» (м. Київ, Інститут всесвітньої історії НАН України, 16
травня 2012. р.); V Міжнародні філософсько-економічні читання
«Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей» (м. Ірпінь,
17
Академія державної податкової служби України, 28-29 травня 2012 р.);
Міжнародна наукова конференція «Людина в модифікаціях
інформаційного світу: синергетичний аспект» (м. Київ, Університет
банківської справи Національного банку України, 23 жовтня 2012 р.);
Міжнародна наукова конференція «Міжнародна інформація:
концептуальні та прикладні виміри» (м. Київ, Інститут міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
19 квітня 2013 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція
«Реструктуризація глобального простору: історичні імперативи та
виклики» (м. Київ, Дипломатична академія України при МЗС України, 18
квітня 2013 р.); Міжнародна конференція «Международное
воспроизводственное обустройство евразийского (постсоветского)
пространства: экономика и политика» (м. Москва, МДУ ім.
М. В. Ломоносова, 4-6 грудня 2013 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична
конференція «Реструктуризація глобального простору: історичні
імперативи та виклики» (м. Київ, Дипломатична академія України, 24
квітня 2014 р); 7-й Київський безпековий форум «Безпека на лінії
розриву» (м. Київ, Гранд готель, 10-11 квітня 2014 р.); Міжнародна
наукова конференція «Третій світ у контексті цивілізаційних вимірів
розвитку і глобальних викликів ХХІ ст.» (м. Київ, ДУ «Інститут
всесвітньої історії НАН України», 10 червня 2014 р); Міжнародна
наукова конференція «Виклики європейській архітектурі безпеки:
український контекст» (м. Київ, Дипломатична академія України при МЗС
України, 9 жовтня 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція
«Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, Інститут
міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка, 21 жовтня 2014 р.); Міжнародна наукова конференція
«Еволюція світового розвитку: глобальні виклики і глобальна
дипломатія» (м. Київ, Дипломатична академія України при МЗС України,
18 грудня 2014 р.); Міжнародна наукова конференція «Стратегії
18
партнерства і співробітництва у контексті актуальних проблем всесвітньої
історії та міжнародних відносин» (м. Київ, ДУ «Інститут всесвітньої
історії НАН України», 31 березня 2015 р.); Міжнародна наукова
конференція «Зовнішня політика Туркменістану як фактор безпеки і
стабільності у світі» (м. Київ, Дипломатична академія України при МЗС
України, 12 березня 2015 р.); Міжнародна науково-практична
конференція «Шевченківська весна», (м. Київ, Інститут міжнародних
відносин КНУ імені Шевченка, 2 квітня 2015 р.); Міжнародна наукова
конференція «Реструктуризація глобального простору: історичні
імперативи та виклики» (м. Київ, Дипломатична академія України при
МЗС України, 23 квітня 2015 р.); 8-й Київський безпековий форум (м.
Київ, Феермонт готель, 28-29 травня 2015 р.); Міжнародний круглий стіл
«Проблеми миру та безпеки в діяльності міжнародних організацій: до 40-
річчя Гельсінського заключного акта» (м. Київ, ДУ «Інститут всесвітньої
історії НАН України», 29 вересня 2015 р.); Міжнародна науковопрактична конференція «Геостратегічні пріоритети України в політичній,
економічній, правовій та інформаційній сферах» (м. Київ, Інститут
міжнародних відносин КНУ імені Шевченка, 15 жовтня 2015 р.);
Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і
молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Київ,
Інститут міжнародних відносин КНУ імені Шевченка, 22 жовтня 2015 р.);
Міжнародна наукова конференція «Держави пострадянського простору в
умовах формування багатополюсного світу: історичні уроки та
перспективи» (м. Київ, ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 19
листопада 2015 року); Міжнародна науково-практична конференція
«Зовнішня політика і дипломатія: український та світовий досвід» (м.
Київ, Дипломатична академія України при МЗС України, 23 грудня 2015
р.); Eastern platform seminar «Post-soviet space between the EU and
Russia. The state of the crisis: winding down or going global?» (Tartu, Estonia,
The Centre for the Law of EU External Relations (CLEER), 18-19 March
19
2016); Международная научно-практическая конференция
«Национальные культуры в межкультурной коммуникации» (г. Минск,
Беларусь, Белорусский государственный университет, 14-16 апреля
2016 г.); Международная научная конференция экономического
факультета МГУ Ломоносовские чтения – 2016 «Экономическая наука и
развитие университетских научных школ (к 75-летию экономического
факультета МГУ имени М. В. Ломоносова)» (Москва, МГУ, 20-22 апреля
2016); Міжнародна наукова конференція «Україна і США: досвід та
перспективи співпраці (присвяченої пам’яті проф. Б. М. Гончара)» (Київ,
Київський національний університет імені Т. Шевченка, 17-18 березня
2016 року); Міжнародна наукова конференція «Стратегічне партнерство у
зовнішній політиці США, ЄС та держав Латиноамериканського регіону»
(Київ, Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 19
квітня 2016 р.); Міжнародний круглий стіл «Чорнобильська катастрофа у
сприйнятті країн та народів світу» (Київ, ДУ «Інститут всесвітньої історії
НАН України», 3 березня 2016 р.); IV Міжнародний молодіжний
науковий форум «Україна у світі, світ про Україну» (Київ, Дипломатична
академія України при МЗС України, 25 березня 2016 р.); 9-й Київський
безпековий форум (Київ, Фермонт готель, 14-15 квітня 206 р.);
Міжнародна наукова конференція «Реструктуризація глобального
простору: історичні імперативи та виклики» (Київ, Дипломатична
академія України при МЗС України, 19 травня 2016 р.).
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійною
науковою розробкою автора. Всі положення та висновки дослідження
розроблено безпосередньо дисертантом. Публікації за темою дисертаційної
роботи підготовлені автором самостійно. Сформульовані в дисертації
наукові результати, висновки, рекомендації та пропозиції належать
особисто автору та є його науковим доробком. Дисертантом особисто
розроблено наукові положення нової наукової дисципліни ‒ консолідології
та представлено евентуальні моделі консолідації міжнародного порядку з
20
метою подолання як глобальної системної кризи. У 15 публікаціях, які
опубліковані у співавторстві внесок здобувача складає 5,35 авторських
аркушів.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 83 наукові
праці загальним обсягом 66,2 друк. арк., з яких 68 наукових публікацій
належать особисто автору (60,5 друк. арк.), 15 підготовлені у співавторстві.
Автором опубліковано індивідуальну монографію, в якій викладено
основні результати дисертаційного дослідження (17,5 друк. арк.), 7
розділів у колективних монографіях, 33 статті у наукових фахових
політологічних виданнях України, 7 – у закордонних наукових виданнях та
фахових виданнях України, що входять до міжнародних науковометричних баз, 10 наукових статей апробаційного характеру та 25 тез
наукових доповідей за результатами міжнародних наукових конференцій.
Структура дисертації обумовлена визначеними метою, завданнями,
об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу,
чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків до розділів та
дисертації, списку використаних джерел (818 найменувань англійською,
російською та українською мовами на 88 сторінках). Загальний обсяг
роботи становить 481 сторінок, з них основного тексту – 393 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дослідження консолідації міжнародного порядку в
умовах глобальних політичних трансформацій на основі концептуального
узагальнення відповідно до мети та завдань дослідження автором зроблено
такі висновки:
1. Консолідація міжнародного порядку спрямована на об’єднання
зусиль учасників міжнародних відносин для спільного вирішення назрілих
глобальних проблем. На сьогодні консолідація учасників міжнародної
системи має фрагментарний характер через неефективність чинних
інституційних механізмів глобального управління. Таке твердження
стосується провідних міжнародних організацій, в першу чергу ООН,
міжнародних груп – «Групи семи», «Групи двадцяти», провідних ТНК,
найвпливовіших представників транснаціональної еліти. За наявності
політичної єдності провідних учасників міжнародної системи консолідація
міжнародного порядку може набути цілісного характеру.
Вирішити проблеми глобального розвитку покликана нова наукова
дисципліна – консолідологія. У структурі науки про міжнародні відносини
вона набуває ознак повноцінної теоретичної дисципліни з практичними
аспектами у сфері міжнародної політики. Консолідологія перебуває на
етапі формування, у центрі її уваги найактуальніші політичні проблеми
глобального розвитку та міжнародно-політичних трансформацій.
Наявність глобальних проблем і неможливість їх вирішення
міжнародними акторами об’єктивно вимагають розширення предметного
поля консолідології. Таке завдання потенційно може вирішити концепція
консолідації міжнародного порядку. Глобальні проблеми є сукупністю
проблем людства, від вирішення яких залежить соціальний прогрес і
збереження цивілізації завдяки забезпеченню мирних умов для розвитку
всіх народів, подолання світових економічних криз, покращення
навколишнього середовища, подолання проблеми голоду, бідності,
373
неписемності, виснаження природних ресурсів і демографічного
зростання.
На сьогодні в науці про міжнародні відносини в межах
консолідології перш за все досліджуються проблеми та еволюція
демократичного розвитку міжнародної системи. Однак розширення
предметного поля консолідології від проблеми консолідації демократії до
консолідації міжнародного порядку дозволило в дисертаційному
дослідженні запропонувати вирішення широкого кола глобальних
проблем. За авторською класифікацією дисертанта, виокремлюються такі
концепції: консолідації громадянського суспільства, національної
консолідації, консолідації демократії, консолідації міжнародного порядку
(консолідація учасників міжнародної системи у запобіганні
розповсюдженню зброї, матеріалів масового знищення та тероризму;
консолідація учасників міжнародної системи задля забезпечення сталого
розвитку людства).
Однією з найбільш розроблених концепцій у межах консолідології є
консолідація демократії, яка водночас є провідною тенденцією
глобального розвитку міжнародної системи. Вона передбачає наявність
трансформаційних процесів в інститутах, політиці та поведінці учасників
міжнародної системи, спрямованих на забезпечення основних свобод,
пріоритет міжнародного права, плюралізм, багатопартійність і зміцнення
громадянського суспільства. Саме тому консолідація демократії являє
собою один з об’єктивних процесів зміцнення демократичних режимів.
Для опису і пояснення різних форм консолідації демократії в науковому
дискурсі виникли такі категорії, як демократичний транзит, трансформація,
інституціоналізація, поглиблення, якість та найвищий рівень –
консолідація. Сьогодні тривають дискусії щодо функціонального
застосування зазначених категорій. Процеси інституціоналізації та
зміцнення демократичних інститутів втілювалися у прийняття учасниками
міжнародної системи відповідних правил і норм.
374
2. Інтенсифікація глобалізаційних процесів виявилася
визначальним чинником у трансформації наукових позицій представників
радикальної парадигми, до якої належав марксизм. Це зумовило
виникнення теоретико-концептуальних засад неомарксизму, який брав до
уваги нову тенденцію розвитку світової системи ‒ глобалізації. Переваги
від глобалізації відчувають високо розвинені країни Заходу, які
ототожнюються з «центром» світ-системи. Вони використовують трудові
та енергетичні ресурси слаборозвинених країн «периферії». Проміжне
становище між «центром» і «периферією» посідають країни
«напівпериферії». У цьому контексті світ-системна теорія підкреслює
історичний характер планетарної нерівності та структурної залежності,
прогнозуючи її збереження на майбутнє завдяки залежності «периферії»
від «центру». Однак наявне нерівноправне становище не є історично
зумовленим, що підтверджується, наприклад, економічним зростанням
Китаю, який ще чверть століття тому належав до найменш розвинених
країн світу, а сьогодні претендує на статус економічної наддержави.
Сучасна світова система постає в якості цілісної динамічної
структурно-функціональної соціально-економічної системи, яка має
багаторівневу ієрархічну структуру і складається з багатьох
взаємопов’язаних елементів. Розвиненість одних країн світ-системи
можлива лише за рахунок інших, а результат розвитку кожної країни є
результатом процесів розвитку всієї світ-системи. Світ-система в епоху
глобалізації перебуває на «перехідному етапі» та набуває нових рис і
властивостей. Констатується історичний перехід світової системи у нову
якість, яка характеризуватиметься послабленням лідерських позицій
США, кризою капіталістичної світ-системи та неоліберальної моделі
глобалізації. В цілому, світ-системний аналіз засвідчує нерівномірність
розвитку держав, акцентуючи увагу на несправедливості побудови
міжнародного порядку, який базується на структурній залежності
«периферії» та «напівпериферії» від «центру». Альтернативою процесу
375
неоліберальної моделі глобалізації є стратегія постглобалізму на основі
універсальних цінностей, плюралізму та мультиполярності міжнародного
порядку.
Соціокультурні, релігійні та політичні проблеми у міждержавних
відносинах відбивають наявність суперечностей між цивілізаціями. Про це
свідчить, наприклад, проблема поширення ісламського фундаменталізму і
тероризму в глобальних масштабах. Вони є істотними, але не єдиними
чинниками, що перешкоджають консолідації міжнародного порядку. Всі
глобальні проблеми на шляху до консолідації міжнародного порядку
взаємопов’язані та підсилюють дію одна одної. Тому зазначені проблеми
підсилюються демографічною кризою, що виявляється в нерівномірному
старінні населення світової системи, а також урбанізацією, що
підсилюється. Її наслідком є проблема сталого розвитку людства, на
перешкоді якому стають проблеми обмеженості енергетичних,
продовольчих і водних ресурсів, які інтенсифікуються глобальними
кліматичними змінами.
У високорозвинених країнах, що «старішають», існує необхідність у
кваліфікованій і некваліфікованій праці, що й надалі сприятиме глобальній
міграції. Водночас демографічна проблема обумовлює також глобальні
міграційні проблеми. Вони полягають в інтенсифікації міграційних
процесів і потоків. Одним із важливих аспектів міграційних проблем є
поступова зміна етнічного складу деяких міжнародно-політичних регіонів
світової системи. Це призводить до зростання кількості етнічних і
релігійних конфліктів у регіонах з різноманітним етнічним складом. При
цьому не вироблено справді ефективних механізмів адаптації та інтеграції
мігрантів до культури країни-реципієнта, що свідчить про неефективність
політики мультикультуралізму.
Інформаційно-комунікативні технології сприяють зростанню
кількості транснаціональних учасників міжнародної системи, ефективності
їх роботи та трансформації суверенітету національних держав.
376
Взаємовідносини між державними та недержавними учасниками
міжнародної системи, що інтенсифікуються, мають ознаки системної
дихотомії: з одного боку засвідчується їх співробітництво, а з іншого –
наявність протиріч. У результаті їх взаємодії відбувається розвиток не
тільки багатосторонньої дипломатії, метою якої є залучення більше двох
держав до вирішення будь-якої проблеми, а й багаторівневої дипломатії. В
межах останньої питання вирішуються шляхом співробітництва різних
державних і недержавних акторів. Недержавні учасники міжнародної
системи на противагу державним характеризуються більшою гнучкістю та
меншою кількістю бюрократичних процедур.
Розуміння необхідності вирішення глобальних проблем підвищує
відповідальність держави перед власними громадянами та сприяє
консолідації міжнародного порядку. Збільшення кількості учасників
міжнародної системи, криза неоліберальної моделі глобалізації та
послаблення лідерських позицій США є одними з ознак трансформації
міжнародного порядку. Надзвичайно важливим фактором є
мультиполярність міжнародної системи та рівність держав, що закріплена
Статутом ООН. Консолідація міжнародного порядку має на меті
недопущення формування наддержав, які заради реалізації власних амбіцій
змагатимуться за одноосібне домінування в міжнародній системі.
3. Представниками різних парадигм у теорії міжнародних відносин
наукова категорія «міжнародний порядок» визначається по-різному. Однак
із їх узагальнених висновків випливає, що процес поетапного формування
системи наднаціональних центрів управління, трансформація ролі та
значення глобальних, регіональних організацій та впливових
транснаціональних еліт є чинником консолідації міжнародного порядку.
В межах парадигми політичного реалізму міжнародний порядок
уявляється як структура міжнародних відносин, яка впорядковує
взаємовідносини та встановлює норми та правила поведінки між ними.
Головним у структурі міжнародної системи вважається конфігурація
377
співвідношення сил провідних держав, ієрархія їх відносин і захист
державами власних національних інтересів.
Натомість із положень ліберально-ідеалістичної парадигми випливає,
що міжнародний порядок є сукупність інститутів, які утворюють певну
структуру, покликану забезпечити основні потреби держав і народів,
створювати і підтримувати умови їх існування, безпеки і розвитку.
Ліберально-ідеалістична парадигма виходить із того, що якщо міжнародні
відносини регулюються нормами, процедурами, інститутами або
структурами транснаціонального та наднаціонального характеру, то можна
констатувати наявність правового міжнародного порядку. Якщо вважати,
що держава все більше взаємодіє з недержавними учасниками
міжнародних відносин, діяльність яких не пов’язана з національнодержавними кордонами, то мова йде вже про транснаціональний порядок.
З положень марксистської парадигми на противагу категорії
«міжнародний порядок» використовується власна категорія – «світовий
порядок», а також «світова система». Вони в цьому контексті здебільшого
сприймаються як синоніми в різних парадигмах теорії міжнародних
відносин. З іншої позиції важливо диференціювати світову систему, що
характеризує весь світ у цілому, від світ-системи, що є структурною
одиницею світової системи. Важливо також відрізняти світ-економіку від
світової економіки. На відміну від світової економіки, яка за географічно
збігається з усім світом, світ-економіка являє собою самодостатнє
економічне утворення, яке є лише частиною світу, що прагне поширитися
на весь простір.
Поняття «міжнародний порядок» необхідно відрізняти від «світового
порядку». З цієї точки зору, «міжнародний порядок» у контексті
інституціональних основ між державами цілком може існувати без
наявності світового порядку. Під «міжнародним порядком» розуміємо
структуру взаємозв’язків, що ґрунтується на системі норм і правил,
вироблених світовим співтовариством, і регулює міждержавні відносини у
378
взаємодії з іншими учасниками міжнародної системи. Натомість під
«світовим порядком» розуміємо устрій, заснований на загальнолюдських
цінностях і юридичних нормах та відмові держав від абсолютного
суверенітету і на дотриманні норм міжнародного права, забезпеченні прав
людини, спільному виробленні механізмів колективного вирішення
глобальних проблем людства і демократизації міжнародної системи.
Консолідація учасників міжнародної системи сьогодні є повільною.
Чимало держав не дотримуються цілей та принципів Статуту ООН, наявні
численні порушення норм міжнародного права, прав людини,
превалювання силових факторів у міжнародних відносинах.
«Міжнародний порядок» може перейти в якісно новий стан «світового»
коли до процесу порядкоутворення залучатимуться всі без винятку
міжнародні актори, а взаємини між ними регулюватимуться єдиними для
всіх нормами, правилами, механізмами підтримки консолідованого
міжнародного порядку та на основі критеріїв, що відповідатимуть
потребам усіх учасників міжнародних відносин. Саме тому сьогодні
категорія «світовий порядок» є евентуальною моделлю розвитку людства
на основі консолідації міжнародного порядку.
Зростання ролі теоретико-методологічних основ аналізу діяльності
міжнародних акторів у сучасних умовах, ускладнення різнохарактерних
процесів і явищ, що трансформують міжнародний порядок, визначають
необхідність вироблення цілісної системи науково оформлених й
обґрунтованих знань, принципів і методів дослідження, що найбільш
адекватно відбивають процеси становлення і розвитку сучасного
міжнародного порядку. Державоцентрична вертикальна модель управління
міжнародним порядком із часом поступається місцем інституційній, в якій
провідну роль відіграють міжнародні організації. Однак констатується, що
у науковій спільноті поки що не склалося єдиного розуміння подальшого
формування міжнародного та світового порядку. Конкурентні концепції не
дають однозначної відповіді з приводу досліджуваної проблематики.
379
4. Консолідації міжнародного порядку заважає певна анархічність
міжнародних відносин. Вона виявляється у відсутності єдиного органу з
широкими повноваженнями та ефективними механізмами, що
уможливлював би застосування примусу для вирішення глобальних
проблем і врегулювання міжнародних конфліктів. Відстоювання
державами як основними суб’єктами міжнародного права лише власних
інтересів обумовлює нарощування ними військового та економічного
потенціалу для збільшення впливу на інших учасників міжнародної
системи. Глобальні фінансово-економічні кризи змушують держави
вдаватися до протекціоністських заходів, що викликало наукову дискусію
щодо укріплення суверенітету та зміцнення державних кордонів. Зазначені
аргументи укріплюють позиції представників реалістичної парадигми та
послаблюють позиції представників ліберально-ідеалістичної парадигми.
Підвищення ролі та значення міжнародного права виявляється
позитивною тенденцію і сприяє розвитку «космополітичного права», яке
обмежує політичну владу окремих держав, а також є однією з передумов
консолідації міжнародного порядку. Космополітичне право спрямоване на
дотримання та підвищення поваги до прав людини, вирішує посталу
проблему ідентичності «громадян світу». Космополітичне право відбиває
об’єктивність розвитку міжнародної системи в умовах глобалізації,
транснаціональну структуру політичної взаємодії. Зростання регіональної
та глобальної взаємозалежності є чинником посилення міжнародного
співробітництва.
Національне громадянство пов’язує людину з певною географічною
територією, що ускладнює її ідентифікацію в якості громадянина світу.
Послаблення «державної» ідентичності супроводжується втратою
національної самоідентифікації. Космополітична ідентифікація зможе
консолідувати учасників міжнародної системи, що стане чинником
консолідації міжнародного порядку. Консолідація міжнародного порядку
потребує інтеграції держави в розвинену систему багаторівневого
380
регіонального та глобального управління. Зростання кількості учасників
міжнародно-політичної взаємодії та інтенсифікація їх взаємозв’язків
призводить до пошуку можливих шляхів консолідації міжнародного
порядку. В цілому, зміни в кількісному та якісному складі міжнародних
акторів зумовлюють трансформацію міжнародного порядку.
Транснаціональна структура міжнародного порядку зменшує
державний контроль громадян країни. Вона визначає взаємозалежність
учасників міжнародних відносин, які не можуть самостійно вирішувати
глобальні проблеми чи ефективно використовувати широкий набір
державних функцій, що спонукає їх до консолідації. Держава
взаємопов’язана з національними, міждержавними і транснаціональними
акторами. Вона більше не в змозі повністю контролювати та визначати все,
що відбувається в межах її територіальних кордонів. Тож комплексні
глобальні системи, від фінансових до екологічних, поєднують окремі
локальні спільноти в єдину структурно-функціональну мережу.
Глобальна інформаційно-комунікативна та транспортна
інфраструктура створює нові форми політичної та соціально-економічної
організації, які не прив’язані до певних національних кордонів. Сучасне
територіальне суверенне право часто суперечить транснаціональній
організації багатьох аспектів політичного, економічного та соціального
життя. У міжнародному праві наявні два засадничі та взаємовиключні
принципи: принцип територіальної цілісності держави та право нації на
самовизначення, що нерідко дозволяє маніпулювати даними принципами.
5. Глобальне управління міжнародною системою допускає керування
політичними, економічними та іншими процесами в тих сферах
міжнародних відносин, за які не відповідає самостійно жодна країна,
організація або інші суб’єкти міжнародної системи. Глобальне управління
є колективним процесом, в якому задіяні держави, міжурядові та неурядові
організації, транснаціональні корпорації тощо. Глобальне управління має
381
неінституціоналізований, неієрархічний стан глобальних владних
відносин, що ґрунтується не на примусі, а на консенсусі.
На сьогодні виокремлюється кілька можливих концептуальних
позицій стосовно сутності глобального управління: концепція світового
уряду, що бере свій початок з античних часів і фактично являє собою
збільшену модель національної держави; трансформація нинішньої
структури ООН шляхом поступового підвищення рівня легітимності та
ефективності Ради Безпеки ООН або перетворення Ради Безпеки на
світовий уряд, а Генеральної Асамблеї – на світовий парламент; політичне
управління глобальним розвитком, наддержавою або групою великих
держав, таких, як «Група семи»; корпоративне глобальне управління, що
означатиме спільне управління глобальними процесами держав і ТНК,
МНУО та інших акторів; управління системою міжнародних відносин та її
еволюцією на чолі з державою-глобалізатором – США або іншою
державою-лідером; управління міжнародною системою в умовах
багатополярності, що передбачає участь в управлінні не тільки держав і
міждержавних утворень, а й інших акторів; реформування ООН із
залученням недержавних акторів до спільної діяльності з державами та
МНУО для вирішення актуальних проблем.
Аргументовано, що на ключову роль у глобальному управлінні
претендують ООН, «Група семи» і НАТО, які створювалися як
різнопланові організації з різною функціональною компетенцією, сферою
відповідальності та інституціональними особливостями. Наразі ООН
трансформується у бік розширення функцій і сфери відповідальності, а
НАТО вже не є чисто військовою організацією та претендує на управління
міжнародними процесами, що підтверджується його діяльністю поза
межами євроатлантичного регіону. Водночас «Група семи» генерує нові
режими та інститути, наприклад, Глобальне партнерство проти
розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення, залучає до своєї
роботи нових учасників, зміцнюючи механізми багатосторонньої взаємодії.
382
Більшість сучасних проблем міжнародної системи набувають
глобального характеру. Забезпечити гідний рівень розвитку економіки,
безпеки, захисту прав людини у сучасних умовах жодна країна самостійно,
без взаємодії з міжнародними інституціями не може. Консолідації
міжнародного порядку вимагає зростання кількості суб’єктів міжнародної
системи, що взаємодіють на глобальному рівні – міжурядові організації,
міжнародні фінансові інститути, військово-політичні організації та блоки,
міжнародні неурядові організації та транснаціональні соціальні рухи,
глобальні медіа, транснаціональні корпорації тощо. На цьому тлі
констатується перехід від управління в інтересах держав-націй до
управління для забезпечення консолідації міжнародного порядку.
Паралельно цьому процесу з’являється конкуренція між державними
бюрократичними механізмами і транснаціональними акторами. Тож
прагнення зберегти унікальні традиції, соціокультурні та етноконфесійні
особливості народів, а також державний суверенітет народжується як
природна реакція національної держави на глобальну уніфікацію,
«прозорість» державних кордонів і заміну національно орієнтованої моделі
соціально-економічного розвитку на глобалістичну ідеологію.
Консолідація міжнародного порядку покликана обмежити
анархічність міжнародної системи, і спрямована на впорядкування
пріоритетних чинників консолідації в інтересах стабільної еволюції
системи міжнародних відносин. Консолідація передбачає зміцнення
міжнародного порядку шляхом створення механізмів впливу на учасників
системи міжнародних відносин відповідно до глобальних політичних
трансформацій. Консолідація міжнародного порядку спрямована на
зміцнення зв’язків між елементами системи міжнародних відносин і
передбачає формування ефективних механізмів їх субординації єдиним
принципам інституціоналізації і централізації.
6. Глобальна політична та соціально-економічна диференціація
держав світу з позиції світ-системного підходу визначається наявністю
383
нерівномірного розвитку країн «центру» та «периферії». За таких умов їх
взаємовідносини зумовлюються виникненням проблеми глобального рівня
та негативно впливають на консолідацію міжнародного порядку.
Неможливість протистояти сучасним глобалізаційним викликам сприяє
наростанню глобальної нестабільності міжнародної системи. Наявність
політичної, соціально-економічної нестабільності, демографічна криза,
релігійні та етнічні конфлікти сприяють інтенсифікації міграційних
процесів і протистоянню між високорозвиненими та слабо розвиненими
країнами. Консолідація міжнародного порядку має запобігати наростанню
хаосу як безпосередньо спільними зусиллями учасників міжнародної
системи, так і через реорганізовані міжнародні організації, які мають
створити ефективну систему управління «державами, що не відбулися» та
потенційно небезпечними процесами, що пов’язані з їх розвитком.
Для ефективної консолідації міжнародного порядку необхідно
створити глобальну інституційну структуру. Евентуально таку
відповідальність можуть взяти на себе постійні члени Ради Безпеки ООН
(можливо, у розширеному складі), «Група семи», «Група двадцяти».
Розглядається можливість повернення до початкового варіанту Статуту
ООН, в якому не передбачалося право націй на самовизначення, чітко
конкретизувати вимоги до держав – членів ООН, а також встановлювалася
процедура виключення або тимчасового призупинення членства будь-якої
держави світу.
Окремо обговорюється створення об’єднаних збройних сил за
участю провідних держав міжнародної системи під егідою реформованої
ООН. У разі провалу реформи достатньо імовірно, що держави «центру»
виявляться вільними від зобов’язань виконувати низку рішень, прийнятих
у межах ООН, і зможуть розпочати створення колективних військових
структур і структур безпеки поза структурою ООН. Пропонується також
відтворити інститут підопічних ООН територій, керованих за мандатом
великими державами або їх групами. Фундаментом глобальної військової
384
структури може стати НАТО, хоча це і вимагатиме розпуску альянсу та
формування на його основі нової військово-політичної організації, не
обмеженої зоною відповідальності. Виникнення потужної політичної та
військової коаліції розвинених держав дозволить їм отримати реальну
можливість формулювати свої вимоги до решти держав. Обов’язковість
виконання таких вимог без застосування силового примусу має стати
головним інструментом тиску на «периферію» – це більш-менш
сприятлива умова економічного, технологічного та інформаційного
партнерства зі світовим «центром». Тільки у виняткових ситуаціях, таких,
як запобігання гуманітарній катастрофі або допомога в зупиненні агресії
однієї з «периферійних» держав проти іншої, розвинені країни можуть
вдаватися до використання воєнної сили.
Наявна соціально-економічна та політична диференціація між
суб’єктами міжнародної системи виявляється у такому: постійно
збільшуваному розриві між доходами на душу населення у розвинених
країнах та тих, що розвиваються; у зростанні соціальної нерівності; в
актуалізації проблеми голоду в країнах «третього світу»; у посиленні
інформаційної нерівності та неписьменності у світі; у загальному зниженні
тривалості життя на планеті, яке контрастує з його підйомом у розвинених
країнах; у швидкому темпі зростання населення та споживання людством
природних ресурсів; у зростанні міграції бідного населення, яке буде
тільки посилюватися.
Свідченням та результатом глобальних політичних трансформацій і
кризи консолідації є виникнення альтернативних стратегій розвитку
міжнародної системи – постглобалізм, антиглобалізм, альтерглобалізм,
мережеві проекти розвитку тощо. Країни «центру» не в змозі зупинити
порушення загальноприйнятих норм і прав людини в країнах «периферії»,
наприклад, курсу на розповсюдження зброї масового знищення та
фінансування терористичної активності. Актуальною є проблема
відновлення системи управління в країнах «периферії» зусиллями окремих
385
великих держав, не з метою експлуатації природних багатств або людських
ресурсів, а заради захисту елементарних прав їх громадян. Отже, основним
завданням консолідації міжнародного порядку є допомога країнам
«периферії» у подоланні соціально-економічної та політичної відсталості,
що дозволить їм реалізуватися в якості повноправних суверенних держав.
7. У контексті консолідації міжнародного порядку пропонується
створити нову універсальну міжнародну організацію або реформувати
ООН. Позиція більшості науковців полягає в тому, що сьогодні
реформування ООН є оптимальним варіантом створення нового
міжнародного порядку. Вона ґрунтується на тому, що ООН накопичила
великий досвід і формально посідає центральне місце в ієрархії
міжнародних інститутів. Це універсальна організація, сфера
відповідальності якої охоплює практично всі сфери міждержавних
відносин і людської діяльності, а рішення Ради Безпеки ООН обов’язкові
для держав-членів. Одночасно з ООН, наприклад, «Група семи» і НАТО
стверджуються як інститути, що мають потенційну здатність і можливість
здійснювати глобальне управління. Крім того, фінансова криза 2008-2009
рр. та консолідація учасників міжнародної системи щодо її подолання
актуалізують новий інструмент групового регулювання ‒ «Групу
двадцяти». За цих умов можливий або розділ, або перехід деяких функцій
ООН з універсального рівня на інші міжнародні інститути.
Діяльність Ради Безпеки ООН з моменту її створення була часто
неефективною через те, що не було реалізовано багато положень Статуту
ООН, які стосуються безпосередньо головного органу, відповідального за
підтримку міжнародного миру та безпеки, а інші положення часто
порушувалися, в тому числі й постійними членами цього органу. РФ у
2014 р. порушила міжнародні угоди, право, Статут і принципи ООН для
вирішення власних геополітичних амбіцій в Україні. Останні події в ООН,
пов’язані з українською проблемою, доводять, що сьогодні фактично будьякий постійний член ради безпеки ООН (США, Китай, Росія,
386
Великобританія, Франція), які можуть накласти вето на рішення інших
членів, можуть стати агресорами, а ядерний потенціал робить їх дії
фактично безкарними. Реформа ООН має акцентувати увагу на виконанні
та розширенні прав людини, що підтверджується початком дискусії про
можливе космополітичне, світове громадянство, особливо в разі
порушення й обмеження державою прав і свобод особистості. Зазначене
можливе за умов консолідації міжнародного порядку, що вимагає
підвищення гуманності цивілізації, дотримання прав і свобод громадян.
Протягом ХХ-ХХІ ст. міжнародна система характеризувалася дихотомією:
з одного боку – підвищення рівня гуманності, прав людини, зростання ролі
міжнародного права, а з іншого – загострення війн, конфліктів і порушення
прав людини.
Нові форми багатосторонньої та глобальної політики залучають
уряди, міждержавні організації та велику кількість транснаціональних груп
впливу та міжнародних недержавних організацій. Найважливіші зміни у
взаємодії учасників міжнародної системи викликані різким зростанням їх
кількості, яке безпосередньо впливає на структуру міжнародної системи і
відповідно вимагає змін і в діяльності ООН. Саме тому взаємодія ООН з
міжнародними урядовими, неурядовими організаціями та ТНК за нових
умов має призвести до реакції світової спільноти у вигляді реформи ООН,
що дозволить їй ефективніше співпрацювати з низкою організацій.
На основі аналізу більшості оприлюднених пропозицій щодо
реформи Ради Безпеки ООН склад Ради доцільно збільшити до двадцяти
п’яти членів шляхом введення десяти додаткових місць, які
розподілятимуться між п’ятьма новими постійними та п’ятьма новими
непостійними членами цього органу. В такому разі структура РБ буде
такою: десять постійних і п’ятнадцять непостійних членів. Новим
постійним членам РБ слід надати таке ж право «вето», яким користуються
нинішні постійні члени РБ ООН. В якості претендентів на місця постійних
членів РБ пропонується розглянути Індію, Бразилію, Німеччину, Японію та
387
Єгипет. Включення в якості постійних членів Ради ФРН та Японії, які
роблять найбільший фінансовий внесок в Організацію, продемонструє
подолання ООН стереотипів часів Другої світової війни. Індія економічно
розвивається і є густонаселеною державою свого регіону, надання Бразилії
місця постійного члена Ради Безпеки ООН забезпечить представництво
Латинської Америки, включення Єгипту як найбільш політично та
фінансово стабільної держави Африки своєю чергою забезпечить
представництво Африканського регіону в РБ ООН. Введення будь-яких
додаткових категорій членства в Раді, наприклад, регіональних ротаційних
місць, напівпостійних та постійних членів, члена з фінансових міркувань
тощо, не доцільно. На наш погляд, це ускладнить і сповільнить роботу
Ради.
Практика прийняття та реалізації рішень Радою Безпеки ООН, яка
спрямована на вирішення конкретних конфліктів, загроз міжнародному
миру і безпеці показує неухильне зниження ролі та авторитету Ради на
користь регіональних систем колективної безпеки та дій окремих держав.
Швидкість реакції Ради Безпеки, виражена в прийнятті резолюцій, що
містять не тільки засудження порушення норм міжнародного права та прав
людини в окремому конфлікті, а й конкретні компромісні політичні,
економічні чи військові механізми з припинення або запобігання
конфлікту, істотно нижча за сучасну швидкість ескалації насильства. Як
наслідок, РБ може тільки підбивати підсумки або вводити санкції з
істотним запізненням, тому Рада Безпеки повинна посилити діалог з
регіональними системами колективної безпеки для чіткішого визначення їх
повноважень з реалізації санкцій, не допускаючи внутрішньої конкуренції
регіональних систем, порушень міжнародного права і для здійснення
загального моніторингу дій організацій.
8. Нездатність учасників міжнародної системи регулювати глобальні
кризові явища засвідчує наявність кризи глобального управління.
Взаємопов’язаність численних криз зумовлює інтенсифікацію глобальної
388
системної кризи. Її наявність є закономірним підсумком глобального
розвитку міжнародної системи сучасності. Серед основних елементів
глобальної системної кризи виокремлюється, фінансово-економічна,
екологічна, демографічна, криза глобального управління, криза безпеки,
енергоносіїв, глобальна кліматична криза. Всі ці кризи як найважливіші
елементи глобальної системної кризи формують її структуру, відбивають
сутність і роблять її цілісною. Сукупність взаємообумовлених криз
ускладнює подолання глобальної системної кризи та посилює її. Тому
криза глобального управління виявляється водночас і причиною, і
наслідком глобальної системної кризи, що своєю чергою свідчить про
турбулентний стан міжнародної системи, за якого неможливо чітко
визначити її подальший розвиток.
Посилення глобальних проблем та глобальної системної кризи стає
ознакою контрфази або кризи консолідації міжнародного порядку.
Наявність кризи неоліберальної моделі глобалізації, демократизації та
численних кризових явищ посилюють наукову дискусію про початок
контрфази консолідації міжнародного порядку. Прискоренню глобальної
системної кризи протягом останніх десятиліть сприяли передусім розпад
біполярної міжнародної системи, інтенсифікація глобалізаційних процесів
і відсутність консолідації міжнародного порядку у подоланні глобальних
викликів сучасності. Подолання глобальної системної кризи можливе за
умови набуття міжнародною системою нового балансу, відповідного
характеру глобальних трансформацій. Тому глобальні політико-системні
трансформації зробили проблему консолідації міжнародного порядку
необхідною умовою сталого розвитку міжнародної системи. Управління
окремими міжнародними процесами як державними, так і недержавними
акторами спрямоване на запобігання їх потенційно негативним наслідкам
для міжнародної системи. В умовах збільшення кількості та активності
недержавних акторів міжнародної системи вирішення кризових явищ часто
здійснюється не «вертикально», відповідно до ієрархії потенціалів держав,
389
а «горизонтально»: за участю недержавних акторів. Транснаціональні
мережі беруть участь у міжнародній взаємодії, що вказує на можливість
консолідації різних суб’єктів міжнародної системи.
Ознакою контрфази консолідації міжнародного порядку стає також
соціально-економічний розрив у розвитку держав «центру» і «периферії»,
що додатково загострює глобальні проблеми, такі, як тероризм, міграція,
фінансово-економічні кризи, демографічний зріст, виснаження природних
ресурсів, крах екологічних систем, пандемії тощо. Неможливість виходу
периферійних країн на рівень розвитку розвинених внаслідок
неефективного управління, корупції, бідності, хвороб, екологічних
проблем, насильства, а також небажання високорозвинених держав
ефективно сприяти їх розвитку ускладнює процес консолідації
міжнародного порядку. У «країнах, що не відбулись» немає важливих
елементів національного суверенітету: ефективного контролю над
територією, здатності контролювати кордони та виключення зовнішніх
акторів із внутрішніх конфігурацій влади. Залишається тільки
міжнародний юридичний суверенітет, який у багатьох випадках слугує
основним джерелом життєздатності, дозволяючи здійснювати урядові
позики, отримувати міжнародну фінансову та гуманітарну допомогу.
9. Міжнародно-політична конкуренція між США та КНР за лідерство
в межах «Групи двох» впливає на формування нового міжнародного
порядку та є причиною глобальних геополітичних, геоекономічних і
геостратегічних трансформацій. Труднощі досягнення лідерства КНР у
міжнародній системі пов’язані з недостатністю лише економічного
зростання. Надзвичайно важливо одночасно з великим обсягом
матеріального виробництва володіти ще й повним набором компонентів
могутності у багатьох інших галузях: соціально-економічній, політичній,
військовій, науково-технічній, інформаційній, фінансовій, торговельній,
комунікаційній, а також у галузях освіти, охорони здоров’я, соціаль