Ткач Тетяна Ярославівна Гумані­тарна діяльність ООН з подолання наслідків стихійних лих

Краткое описание

Ткач Тетяна Ярославівна, тимчасово не працює: «Гумані­тарна діяльність ООН з подолання наслідків стихійних лих» (23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та гло­бального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському на­ціональному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
На правах рукопису
ТКАЧ ТЕТЯНА ЯРОСЛАВІВНА
УДК: 327.7:341.123
ГУМАНІТАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ООН З ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ
СТИХІЙНИХ ЛИХ
Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор
Яковенко Наталя Леонідівна
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................... 3
ВСТУП..................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ Й
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ .......................................................... 14
1.1. Теоретичні засади міжнародної гуманітарної діяльності .......................... 14
1.2. Концептуальні основи дослідження гуманітарної діяльності в умовах
стихійних лих......................................................................................................... 35
1.3. Джерельно-документальна база дослідження............................................. 47
Висновки до розділу 1 ......................................................................................... 64
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ООН З ПОДОЛАННЯ
НАСЛІДКІВ СТИХІЙНИХ ЛИХ..................................................................... 67
2.1. Інституційний вимір ООН в контексті діяльності щодо ліквідації
наслідків природних катаклізмів......................................................................... 67
2.2. Роль ООН у координації гуманітарних операцій з подолання наслідків
стихійних лих та формуванні міжнародної гуманітарної системи.................. 93
2.3. Залучення військових ресурсів та засобів цивільної оборони до
гуманітарних операцій за участі ООН з подолання наслідків стихійних лих .... 115
Висновки до розділу 2 ....................................................................................... 134
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ГУМАНІТАРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ООН З ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ПРИРОДНИХ КАТАСТРОФ........ 137
3.1. Гуманітарна діяльність ООН з подолання наслідків цунамі в Індійському
океані 2004 р. ....................................................................................................... 138
3.2. Гуманітарна діяльність ООН з ліквідації наслідків землетрусу на Гаїті
2010 р.................................................................................................................... 163
Висновки до розділу 3 ........................................................................................ 184
ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЇ...................................................................... 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 200
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВПП Всесвітня продовольча програма (World Food Programm)
ІНСАРАГ Міжнародна консультативна група з пошуку та порятунку
(International Search and Rescue Advisory Group, INSARAG)
МКЧХ Міжнародний комітет Червоного Хреста
МОП Міжнародна організація праці
ПРООН Програма розвитку ООН (UN Development Program)
УКГП Управління з координації гуманітарних питань (Office for the
Coordination of Humanitarian Affairs )
ФАО Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (Food
and Agriculture Organization of the United Nations, FAO)
ЮНДАК Група ООН з оцінки надзвичайного стану і координації
діяльності (United Nations Disaster Assessment and Coordination
Team, UNDAC)
ЮНДТМ Група ООН для боротьби зі стихійними лихами (United
Nations Disaster Management Team, UNDTM)
ALNAP Система активного вивчення оцінки збитків та практичних дій
у гуманітарній сфері (Active Learning Network for
Accountability and Performance)
ESCAP Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану ( The
United Nations Economic and Social Commission for Asia and the
Pacific)
CARE Міжнародна організація із допомоги і сприяння усюди
(Cooperative for Assistance and Relief Everywhere)
TEC Коаліція з оцінки діяльності із подолання наслідків цунамі
(Tsunami Evaluation Coalition)
USAID Агенство США з міжнародного розвитку (United States
Agency for International Development)
USAR Служба з пошуку та порятунку у містах (The urban search and
rescue)
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається тим, що проблеми
війни і миру традиційно були основним напрямом діяльності міжнародних
організацій з огляду на масштаби руйнацій та кількість жертв. Підвищення
частоти виникнення стихійних лих пов’язують зі змінами клімату,
називають мегакатастрофою людства та відносять до його глобальних
проблем, тому їх вирішення вимагає консолідованих дій всього
міжнародного співтовариства.
Жодна країна не застрахована від того, що на її території станеться
природний катаклізм. Однак найбільш уразливі до стихійних лих країни з
низьким рівнем соціально-економічного розвитку, чиї уряди не володіють
достатнім ресурсним потенціалом для ефективної ліквідації наслідків стихії,
в результаті чого кожний природний катаклізм ще більше посилює бідність
і безробіття, поглиблює й без того низький рівень життя, що превалює в
таких країнах. У тому випадку, якщо дії національного уряду з ліквідації
наслідків катастрофи виявляються недостатніми чи неефективними,
підвищуються ризики появи конфліктних політичних наслідків, посилення
соціального напруження, поширення насильства, що в свою чергу може
підштовхнути людей до пошуку кращого життя у сусідніх країнах, в
результаті чого може активізуватися міграція. Таким чином проблема
транснаціоналізується, що потенційно може призвести до виникнення
загрози міжнародному миру та безпеці.
На сьогодні простежується тенденція до посилення ролі ООН в
гуманітарній сфері. У випадку виникнення стихійного лиха, в інтересах
постраждалої держави використати всі наявні механізми та інструменти
ООН з подолання наслідків природних катастроф таким чином, щоб
сприяти швидкому та ефективному відновленню країни і при цьому
уникнути чинників, які могли б загрожувати суверенітету постраждалої
держави та порушувати її територіальну цілісність. З огляду на те, що після
5
найбільших за своїми масштабами природних катаклізмів до дій з
подолання їх наслідків залучається велика кількість міжнародних
організацій та збройних сил іноземних держав, дослідження механізму
координації дій гуманітарних акторів, виявлення у ньому прогалин та
дублювань дозволить оптимізувати інструменти та механізми ООН, що
підвищить ефективність гуманітарних операцій і допоможе врятувати
більше людських життів у перші тижні після стихії, коли проблема
взаємодії між учасниками, що надають допомогу, стоїть особливо гостро.
Зважаючи на трагічні події на Сході України та на спробу Російської
Федерації в контексті гібридної війни проти України використати право на
надання гуманітарної допомоги для прямої підтримки збройних
терористичних угрупувань в ОРДЛО, для нашої держави є актуальним
долучатися до механізмів міжнародного співробітництва у гуманітарній
сфері задля подолання наслідків природних катастроф, щоб на випадок
природного катаклізму гуманітарна діяльність міжнародних організацій, і в
першу чергу ООН, могла доповнити національний потенціал з відновлення
постраждалих регіонів і не порушувала суверенітет та територіальну
цілісність України.
Із розпадом біполярної системи міжнародних відносин держави почали
активніше брати участь у гуманітарних операціях з подолання наслідків
стихійних лих, що, з одного боку, підвищило їх ефективність, а з іншого -
створило ризик посилення тенденції до політизації гуманітарної діяльності.
У цьому контексті надзвичайно актуально визначити, чи координаційна
функція ООН у гуманітарних операціях убезпечує гуманітарну діяльність
від можливості її потенційного використання для реалізації національних
інтересів та зовнішньополітичних цілей зацікавлених держав.
Актуальність дослідження з наукової точки зору обумовлюється й
недостатнім рівнем вивчення даної проблематики та відсутністю
комплексного аналізу гуманітарної діяльності ООН з ліквідації наслідків
природних катаклізмів.
6
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка „Україна у міжнародних інтеграційних процесах” (номер
державної реєстрації 0111U007054).
Мета і завдання дослідження визначені, виходячи з науковотеоретичної й практичної актуальності та стану фахового розроблення
проблематики, її міжнародно-політичної ваги. Метою дослідження є
здійснити комплексний аналіз гуманітарної діяльності ООН з подолання
наслідків стихійних лих задля з’ясування особливостей функціонування
механізмів ООН з ліквідації наслідків природних катаклізмів.
Задля досягнення сформульованої мети дисертантка зосередилася на
вирішенні таких завдань:
– визначити предметне поле гуманітарної діяльності міжнародних
організацій;
– з’ясувати можливі наслідки порушення принципів гуманітаризму при
здійсненні гуманітарної діяльності;
– дослідити специфіку здійснення ООН гуманітарної діяльності з
подолання наслідків природних катастроф у країнах зі слабкою державою
владою;
– з’ясувати ефективність функціонування механізмів ООН з подолання
наслідків стихійних лих;
– висвітлити координаційну функцію ООН у гуманітарних операціях з
подолання наслідків стихійних лих;
– окреслити роль ООН у формуванні міжнародної гуманітарної
системи;
– порівняти гуманітарні операції з ліквідації руйнівних наслідків цунамі
в Індонезії 2004 р. та землетрусу на Гаїті у 2010 р. в контексті
функціонування механізмів ООН з подолання наслідків природних
катаклізмів;
7
– розробити рекомендації для України щодо її залучення до механізмів
співробітництва у гуманітарній сфері в контексті подолання наслідків
природних катаклізмів.
Об’єктом дослідження є міжнародна гуманітарна діяльність.
Предметом дослідження є гуманітарна діяльність ООН з подолання
наслідків стихійних лих.
Методи дослідження визначені специфікою об’єкта і предмета
дослідження, метою й завданнями, поставленими в дисертації.
Методологічний плюралізм даного дослідження пояснюється його
комплексним характером. Концептуально-теоретичною основою даного
дослідження виступає конструктивістська парадигма вивчення міжнародних
відносин та соціальних процесів. Дане дослідження ґрунтується на
дунантистському підході до розуміння гуманітарної діяльності
Системний підхід допоміг сконструювати модель міжнародної
гуманітарної системи, яка наразі знаходиться у стадії формування,
визначити її структуру, дослідити закономірності функціонування й
окреслити роль ООН у ній.
За допомогою хронологічного методу були проаналізовані найбільші за
масштабами гуманітарні операції з подолання наслідків стихійних лих,
зокрема цунамі в Індійському океані в 2004 р. та землетрусу на Гаїті в 2010
р.
Компаративний метод дозволив дослідити сутнісну різницю між
гуманітарною діяльністю ООН з ліквідації наслідків цунамі в Індійському
океані у 2004 р. та землетрусу на Гаїті у 2010 р. Застосувавши цей же метод,
дисертантка встановила відмінності між мандатами інститутів ООН, які
відповідальні за надання гуманітарної допомоги, зокрема між Управлінням
координації гуманітарних питань та Міжвідомчим постійним комітетом.
Застосування історичного методу допомогло проаналізувати еволюцію
розвитку багатосторонніх механізмів співробітництва у гуманітарній сфері,
дослідити етапи вдосконалення інструментів ООН з подолання наслідків
8
стихійних лих. Історичний метод дозволив встановити залежність між
виникненням гуманітарних катастроф та розвитком міжнародної
нормативно-правової бази з ліквідації наслідків стихійних лих, а також із
заснуванням відповідних структурних одиниць в рамках ООН,
відповідальних за гуманітарну діяльність.
Для дослідження інструментів та механізмів ООН з подолання
наслідків стихійних лих дисертантка використала структурнометодологічний метод, який допоміг проаналізувати повноваження кожної
структурної одиниці в рамках ООН, на яку покладені гуманітарні функції.
Інституційний метод був використаний для аналізу особливостей
функціонування ООН. Метод аналізу ситуацій (case study) дозволив
визначити специфіку практичного застосування інструментів та механізмів
ООН з подолання наслідків природних катаклізмів, а також
продемонструвати прогалини в існуючому координаційному механізму
ООН.
У дослідженні також були використані загальнонаукові методи: аналіз,
синтез, індукція і дедукція.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що авторка
дисертації на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола
джерел, значна частина яких раніше не була об’єктом спеціального
наукового вивчення, здійснила цілісне й всебічне дослідження гуманітарної
діяльності ООН у подоланні руйнівних наслідків стихійних лих.
Основними положеннями, які визначають наукову новизну
дослідження й виносяться на захист, є наступні:
вперше:
– доведено, що для ефективного подолання наслідків стихійних лих
ООН має координувати діяльність та сприяти налагодженню механізму
взаємодії на різних рівнях: між національним урядом та ООН; між
національним урядом та міжнародними організаціями; між національним
урядом та збройними силами інших держав, якщо такі були задіяні; між
9
структурами ООН між собою; між міжнародними організаціями та
збройними силами інших держав, якщо такі були задіяні на кризовій фазі;
між міжнародними організаціями; між збройними силами інших держав та
ООН.
– визначено, що для підвищення ефективності гуманітарних операцій
необхідно передати повноваження у гуманітарній сфері визначеній
кількості інституцій з чіткою ієрархією в структурі ООН, але водночас це
може призвести до посилення в окремих випадках впливу великих держав
на гуманітарну діяльність;
– визначено, що в існуючих механізмах ООН з подолання наслідків
стихійних лих помітне дублювання функцій, що особливо простежується у
діяльності Міжвідомчого постійного комітету та Управління з координації
гуманітарних питань.
– на прикладі гуманітарної операції з подолання наслідків землетрусу
на Гаїті виявлена можливість обмеження державного суверенітету
міжнародними організаціями, зокрема ООН, при здійсненні гуманітарної
діяльності та доведено, що для країн зі слабким урядом це може мати
позитивний ефект;
– встановлено, що через переобтяженість бюрократичними
процедурами існуючих структур у рамках ООН, які відповідальні за
гуманітарну діяльність з подолання наслідків природних катастроф та
недосконалу систему їх субординації й підзвітності, інші гуманітарні актори
нерідко не використовують існуючі механізми ООН;
поглиблено:
– теоретичне осмислення гуманітарної діяльності ООН та встановлено,
що гуманітарна діяльність з подолання наслідків стихійних лих може
надатися лише на фазі відповіді на стихійне лихо та фазі відновлення;
– аналіз кластерної системи координації та визначено, що така система
дозволяє підвищити ефективність координаційних механізмів та врятувати
більшу кількість життів у перші тижні після стихії, хоча й вона має низку
10
недоліків;
набули подальшого розвитку:
– теза, що з огляду на існуючі міжнародно-правові механізми
встановлення обмежень та контролю над іноземними збройними силами,
виділеними для гуманітарних цілей, ризик порушення суверенітету
постраждалої держави мінімальний;
– обґрунтування тези, що недотримання гуманітарних принципів
призводить до підриву концепції гуманітаризму, в результаті чого держави,
що переживають катастрофу різного характеру, частіше відхиляють
пропозиції про допомогу, побоюючись порушення їх суверенітету та
територіальної цілісності й використання гуманітарної діяльності для
просування зовнішньополітичних інтересів інших держав;
– твердження про те, що перевагами залучення сил ООН та військових
формувань іноземних держав до гуманітарної операції з подолання
наслідків стихійних лих є чітка ієрархічна внутрішня структура, мобільність
розгортання, ресурсне та матеріально-технічне забезпечення, необхідність
підтримання безпеки у постраждалих районах, охорони гуманітарних
вантажів та безоплатна основа такої допомоги;
– обґрунтування існування тенденції до формування міжнародної
гуманітарної системи навколо ООН із наступними елементами :
міжнародними урядовими організаціями; міжнародними неурядовими
організаціями; транснаціональними корпораціями; національними
організаціями; релігійними інституціями; індивідами, державами, які
надають допомогу та відповідно державами, що постраждали від
гуманітарної катастрофи, викликаної лихами природного чи антропогенного
походження або збройними конфліктами.
Практичне значення одержаних результатів дослідження випливає з
його політичної актуальності й наукової новизни. Положення та висновки
дисертації можуть стати базовою основою для подальшого вивчення
гуманітарної діяльності ООН, міжнародних урядових та неурядових
11
організацій, а також бути використані в рамках навчального процесу у
вищих навчальних закладах України при підготовці навчальних посібників,
підручників та науково-методичних рекомендацій і при викладанні
навчальних курсів.
Положення дисертації щодо визначення предметного поля гуманітарної
діяльності можуть бути використанні фахівцями МЗС України при
підготовці переговорів із представниками інших держав, зокрема із
представниками Російської Федерації щодо міжнародно-правового аспекту
надання гуманітарної допомоги мешканцям ОРДЛО. Окрім того,
працівники МЗС України можуть застосувати висновки даного
дисертаційного дослідження для посилення участі України у
багатосторонньому співробітництві щодо попередження природних
катастроф та подолання їх наслідків.
Положення та висновки дослідження можуть стати в нагоді фахівцям
Міністерства надзвичайних ситуацій для розроблення планів дій щодо
подолання руйнівних наслідків стихійних лих. Представники Міністерства
оборони України можуть скористатися результатами даного дослідження
щодо доцільності укладання угод із іншими державами, чию військову
допомогу Україна погодиться прийняти на випадок виникнення на її
території природної катастрофи, а також щодо обмежень, які Україна має
право накласти на залучені до пошуково-рятувальної операції іноземні
збройні сили.
Висновки дисертаційного дослідження, що стосуються механізмів
координації діяльності між гуманітарними акторами, а також недоліків та
дублювань в існуючому координаційному механізмі, можуть бути
корисними для ООН, зокрема для Управління з координації гуманітарних
питань та Міжвідомчого постійного комітету; для міжнародних неурядових
організацій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно
виконаним науковим дослідженням; усі наукові результати, що викладені в
12
дисертації, одержані автором особисто й концентровано викладені в
авторефераті та 8-ми опублікованих наукових статтях (в тому числі у 2-х
іноземних виданнях) та 11-ти тезах доповідей на наукових конференціях.
Апробація результатів дисертації. Головні висновки й тези дисертації
обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних організацій і
дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, а також були викладені
автором у доповідях на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені
Григорія Сковороди (м.Переяслав-Хмельницький, 30-31 грудня 2014 р.),
Міжнародному Круглому столі «Перспективи відносин України - РФ:
концептуальні підходи і практичні кроки» Фонду Конрада Аденауера та
Центру Разумкова (м.Київ, 5 лютого 2015 р), Міжнародній науковопрактичній конференції «Шевченківська весна 2015» Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, 2 квітня 2015
р.), Міжнародній конференції „Україна в умовах трансформації міжнародної
системи безпеки” у Львівського національного університету імені Івана
Франка (м.Львів 15 травня 2015 р.), Міжнародній конференції «Актуальні
проблеми міжнародних відносин» Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, 22
жовтня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Сильна
ООН – кращий світ» Дипломатичної академії (м. Київ, 22 жовтня 2015 р.),
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасна українська
держава: вектори розвитку та шляхи мобілізації ресурсів»
Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д.
Ушинського (м. Одеса, 13 лютого 2016 р.), ІІІ Міжнародній науковопрактичній конференції «Людина, суспільство, політика: актуальні виклики
сучасності» Національного університету «Одеська юридична академія» (м.
Одеса, 12-13 лютого 2016 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» (м.
13
Дніпропетровськ, 19-20 лютого 2016 р.), Міжнародній науково-практичній
конференції «Пріоритетні напрямки розвитку суспільних наук у ХХІ
столітті» Херсонського державного університету (м.Херсон, 26-27 лютого
2016 р.), XI Міжнародній конференції «Розвиток науки в ХХІ столітті»
(м.Харків, 14 березня 2016 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній
конференції «Сучасні тенденції розвитку освіти та науки в
інтердисциплінарному контексті» (м.Дрогобич, 24-25 березня 2016 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна»
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ,7
квітня 2016 р.
Публікації. Результати дослідження відображені у 8 наукових
публікаціях загальним обсягом 6,6 д.а., з яких 6 наукових праць розміщені у
фахових виданнях та збірниках наукових праць, затверджених
Міністерством освіти і науки України (3,9 д.а.), та 2 – в іноземному
науковому виданні.
Структура роботи обумовлена логікою дослідження, визначеними
метою, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація, складається з
переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, восьми підрозділів,
висновків та списку використаних джерел (401 найменування українською,
російською, англійською та французькою мовами на 47-ми сторінках).
Загальний обсяг роботи складає 248 сторінки, з них основного тексту –200
сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЇ
Проведене дослідження стало основою для вирішення важливого
наукового питання, що полягає в визначенні ефективності функції
координації ООН в гуманітарних операціях з подолання наслідків стихійних
лих.
1. Гуманітарна діяльність – це складний комплекс дій, який
здійснюється міжнародними організаціями, державами, індивідами,
транснаціональними корпораціями, релігійними інституціями, що об’єднані
прагненнями полегшити страждання людей та спільними принципами їх
реалізації: нейтралітету, неупередженості та незалежності, яка раніше
обмежувалася виключно забезпеченням захисту постраждалого населення;
організацією водопостачання та належних санітарних норм; наданням
гуманітарної допомоги, тимчасового житла, медичного обслуговування в
інтересах постраждалих людей; а також сприянням їхньому поверненню до
нормального життя з належними засобами для існування. Міжнародні
організації завершували гуманітарну діяльність тоді, коли життя
постраждалого населення ставало таким, яким було до стихії чи збройного
конфлікту, але вони вимушені розпочинати її знову, коли у тій самій державі
знову виникав природний катаклізм чи збройних конфлікт. Тобто,
гуманітарна діяльність лише відтерміновувала людські страждання, а не
ліквідовувала їх, не виконуючи таким чином основного свого призначення.
У 1990-х р.р. ХХ ст. гуманітарні актори стали розширювати предметне
поле гуманітарної діяльності, спрямовуючи свої зусилля на трансформацію
тих факторів, які призводили до виникнення катастрофи та необхідності
залучення міжнародної допомоги. Останні почали долучатися до проектів із
розвитку, сприяти утвердженню верховенства права й дотриманню прав
людини та встановленню демократії, що нерідко викликало хвилю обурення
та звинувачень у втручанні у внутрішні справи постраждалої країни з боку
акторів, що надають допомогу.
189
Слід зазаначити, що гуманітарна діяльність наразі не спрямована на
трансформацію суспільних відносин, а покликана лише полегшувати людські
страждання. Нерідко міжнародні організації, в тому числі і ООН, займаються
зниженням уразливості й зміцненням потенціалу подолання місцевої влади,
наприклад, надаючи допомогу урядам у створенні центрів попередження
цунамі чи у розробці планів реагування на стихійне лихо, але власне така
діяльність виходить за межі гуманітарної.
2. Гуманітарні принципи становлять основу для детермінування сутності
гуманітарної діяльності та покликані обслуговувати її у практичному полі
реалізації. До гуманітарних принципів відносять: принципи гуманності,
неупередженості, нейтралітету, незалежності та добровільності.
Порушення одного з принципів гуманітаризму автоматично призводить до
порушення інших.
Принцип добровільності передбачає наявність доброї волі держави для
здійснення гуманітарної діяльності на її території та неможливість
нав’язування будь-кому необхідності здійснювати гуманітарну діяльність
проти власного бажання. Порушуючи принцип добровільності, держави чи
міжнародні організації автоматично порушують суверенітет постраждалої
держави.
Принцип неупередженості у широкому сенсі означає, що гуманітарна
допомога має надаватися відповідно і пропорційно до потреб постраждалого
населення і рівня руйнацій. Жодним чином рішення про надання допомоги
тим чи іншим групам чи категоріям населення не повинне прийматися на
основі будь-яких ознак чи певних характеристик, таких як раса, релігія, стать
і т. п., а тим паче власних суджень гуманітарних працівників з проводу того,
хто винен у кризі.
Якщо міжнародне співтовариство виділяє ресурси на гуманітарні цілі,
керуючись не тільки потребами населення, а й іншими міркуваннями, це
призводить до небажаних наслідків. Так, після цунамі в Індійському океані у
2004 р., з огляду на масовану кампанію у ЗМІ та регулярне висвітлення подій
190
у постраждалих країнах (Бангладеш, Індії, Індонезії, Кенії, Малайзії, на
Мальдівських островах, М’янмі, на Сейшельських островах, Сомалі,
Таїланді, Танзанії, Шрі-Ланці), для них було виділено досить багато коштів;
в результаті інші країни та регіони, які в той же час зазнали стихійних лих,
але які не були настільки відомі широкому загалу (наприклад, Бангладеш,
Ефіопія, Судан, які потерпали від повеней, Іран, що зазнав руйнівного впливу
землетрусу) залишилися без належного фінансування. Недотримання
принципу неупередженості підриває довіру до міжнародних організацій.
Після пріоритетного порятунку іноземців після землетрусу на Гаїті у 2010 р.,
рівень довіри місцевого населення до ООН значно знизився, в результаті на
острові навіть спалахували протести проти присутності ООН. Особливо
негативні наслідки має недотримання принципу неупередженості у країнах,
де точаться громадянські війні чи наявні конфлікти між різними етнічними та
релігійними групами. Так, у ході гуманітарної операції з подолання наслідків
цунамі у 2004 р. на Шрі Ланці таміли неодноразово скаржилися на те, що
отримують менше допомоги, ніж сінгали, що відповідно мало політичні
наслідки та сприяло поновленню громадянського конфлікту.
Принцип гуманності означає, що головним пріоритетом при здійсненні
гуманітарної діяльності виступає людське життя та гідність, і лише ці
фактори мають визначати напрями та масштаби допомоги, а його порушення
призводить до зниження ефективності гуманітарних операцій та порятунку
меншої кількості людських життів.
Принцип нейтралітету полягає у неможливості приймати будь-яку
сторону у конфлікті при здійсненні гуманітарної діяльності. У випадку його
недотримання, коли якась із сторін отримує більше допомоги, чи коли
представники ООН чи інших міжнародних організацій відверто виражають
власну позицію на підтримку однієї із сторін та засуджують дії іншої,
співробітники гуманітарних організацій можуть стати цілями для збройного
нападу та разом із тим підривається рівень довіри до міжнародних
організацій.
191
Недотримання принципу незалежності, що полягає в автономії
гуманітарних цілей від політичних, економічних та військових, призводить
до того, що гуманітарна діяльність може бути використана для реалізації
національних інтересів інших держав, що може мати своїм наслідком
порушення суверенітету постраждалої країни.
3. Постраждала держава несе головну відповідальність за дії з ліквідації
наслідків стихії на своїй території, виключно національний уряд
уповноважений звертатися за міжнародної допомогою та погоджуватися на її
отримання. Тому сильна державна влада є запорукою швидкого відновлення.
Чим розвиненіша країна, тим вищим є її потенціал подолання та нижчим
рівень уразливості до стихійних лих, і, відповідно, тим менше міжнародної
допомоги їй знадобиться для ліквідації наслідків стихії.
Бідність і погане державне управління лежать в основі вразливості від
наслідків надзвичайних ситуацій. Тому найчастіше гуманітарні катастрофи
після стихійних лих виникають у країнах зі слабким державним управлінням,
так званих “failed states” (тобто в державах, що не відбулися), чи в “fragile
states” (тобто крихких державах). Здатність влади реагувати на надзвичайні
природні явища значно послаблюється, якщо на території постраждалої
країни відбувається збройний конфлікт.
У гуманітарних операціях у країнах, що не відбулися (failed states), чи
країнах із слабким урядом (fragile state), ООН стоїть перед вибором: почати
виконувати частину функцій уряду, чи, витративши час (який після
стихійного лиха має критичне значення для порятунку життів) на посилення
потенціалу подолання офіційної влади, стати лише помічником для
національного уряду. У цілях порятунку якомога більшої кількості життів
ООН найчастіше схиляється до першого варіанту.
Оскільки ООН переобтяжена бюрократичними правилами та
процедурами, вона нерідко задля економії часу і ресурсів уникає
консультацій з урядом постраждалої держави, іноді навіть ухвалює замість
нього стратегічні рішення, які потенційно можуть становити ризик
192
порушення суверенітету, в тому числі внаслідок рішення про залучення
військових контингентів до гуманітарної операції.
У державах, що не відбулися (“failed states”), де офіційний уряд втратив
монополію на застосування примусу, до гуманітарної операції часто
залучають іноземні військові контингенти, які діють окремо від армії
постраждалої країни. Оскільки у таких державах уряд не здатен
забезпечувати ефективне командування збройними силами та загалом
виконувати ефективно свої функції в умовах кризи, зазвичай збройні сили
інших держав, виділені для гуманітарних потреб, свідомо та умисне
уникають контактів із командуванням національної армії й жодних угод про
обмеження своїх дій на території постраждалої країни не укладають.
Хоча формально всі гуманітарні актори визнають примат рішень
національного уряду під час гуманітарної операції, у державах зі слабким
урядом координація гуманітарної діяльності між акторами часто проходить
без належного узгодження з офіційною владою постраждалої держави. Чим
слабший уряд, тим довше триватиме гуманітарна операція та тим більше
ресурсів для її здійснення знадобиться. Саме у країнах із слабким
управлінням роль ООН у гуманітарних операціях зростає
4. В ООН та організацій, що входять до її системи, відсутня єдина
структура, відповідальна за проведення гуманітарної діяльності у царині
подолання наслідків стихійних лих. Функції розподілені між численними
струкутрними підрозділами, такими як Управлінням з координації
гуманітарних питань. Міжвідомчим постійний комітет. Групою ООН з
оцінки надзвичайного стану та координації, Групою ООН для боротьби зі
стихійними лихами, Міжнародною консультативною групою з пошуку та
порятунку, Службою з пошуку та порятунку у містах; та спеціалізованими
установами ООН. Деякі із них при цьому ведуть досить незалежну політику
по відношенню власне до ООН та не бажають поступатися своєю автономією
на користь жодної з інших структур у рамках ООН, в результаті чого
Управління з координації гуманітарних питань неспроможне скоординувати
193
швидку реакцію ООН на природний катаклізм всередині самої системи ООН.
В механізмі надання гуманітарної допомоги постраждалим від
природних катаклізмів країнам наявні значні прогалини та дублювання.
Мандати Управління з координації гуманітарних питань та Міжвідомчого
постійного комітету збігаються у сфері розробки загальносистемної
гуманітарної політики. Низка повноважень Міжвідомчого постійного
комітету та Групи для боротьби зі стихійними лихами дублюються.
Система координаторів надзвичайної допомоги на місцях є занадто
складною, міжнародні організації та влада постраждалої держави оминають
систему координаторів з надзвичайної допомоги через її складність та
незрозумілість субординації. У тому випадку, якщо у постраждалій країні до
виникнення катастрофи не було призначено Координатора з гуманітарних
питань, Постійного координатора, то складність процедури призначення на
ці посади, необхідність численних консультацій між різними структурами та
узгоджень кандидатур, уповільнює початок розгортання місії ООН. За
наявності у постраждалій країні спеціальної місії ООН, її повноваження в
гуманітарній операції залишаються невизначеними, а на практиці Спеціальна
місія повністю дублює функції Управління з координації гуманітарних
питань.
Застосування кластерної системи координації значно підвищило
ефективність координаційних механізмів та дозволило врятувати більшу
кількість життів у перші тижні після стихії, однак ця система неє
досконалою, серед її недоліків можна виділити довготривалу процедуру
утворення самих кластерів, відсутність стратегічного планування в аспеків
кроскластерної взаємодії, велике число учасників кластерів, незрозумілість
ролі Управління з координації гуманітарних питань у ній, часті наради та
неможливість для невеликих за чисельність організацій забезпечити
регулярне їх відвудівання з огляду на брак людських та матеріальних
ресурсів; проведення зустрічей переважно англійською мовою та
розташування кластеру у столиці постраждалої країни.
194
ООН у своїх спробах покращити координаційні механізми гуманітарної
діяльності з подолання наслідків стихійних лих створює нові структури, що
не сприяє оптимізації уже наявних механізмів, лише ускладнює комунікацію
між гуманітарними акторами. Тому реформування координаційних
механізмів ООН необхідно спрямувати на оптимізацію вже існуючих
інструментів, а не на створення нових.
5. Брак достатньої кількості ресурсів та рівня матеріального оснащення,
які ООН завжди потребує у випадку природних катастроф, особливо у
країнах із слабким урядом, унеможливлюють перетворення ООН на лідера
гуманітарних операцій. Розпорошеність гуманітарних функцій між різними
інституціями ООН, наявність великої кількості бюрократичних процедур не
сприяє швидкому прийняттю рішень та ефективній відповіді на стихійне
лихо.
Потенційне перетворення ООН на монолітну структуру із відповідним
матеріально-ресурсним забезпеченням і власними збройними силами, які
можуть бути використані для гуманітарних цілей, становитиме загрозу
концепції гуманітаризму, адже допоки система не є організованою, ризики її
використання в інтересах інших держав мінімальні. Наразі порушення
суверенітету з боку ООН, яке спостерігається у країнах із слабким урядом під
час здійснення нею гуманітарної діяльності з ліквідації наслідків стихійних
лих, відбувається в інтересах постраждалого населення, адже тільки такі дії
дозволять врятувати більшу кількість людських життів та задовольнити
базові потреби населення в умовах недієздатності влади.
Посилення координаційної ролі ООН в гуманітарних операціях
підвищить їх ефективність, але водночас підвищить ризики політизації
гуманітарної діяльності та можливості її використання в інтересах інших
акторів міжнародних відносин, що в результаті призведе до того, що
держави, які переживатимуть гуманітарні кризи, будуть відмовлятися від
допомоги міжнародних організацій, в тому числі і ООН, через загрозу
порушення суверенітету та територіальної цілісності, що тільки посилить
195
страждання людей у всьому світі.
6. Незважаючи на існування різних підходів, наразі не можна
стверджувати про існування міжнародної гуманітарної системи, однак можна
впевнено констатувати наявність тенденції до її формування, адже система
поки не є структурованою, відсутні усталені зв’язки між окремими
елементами, вони взаємодіють один з одним під час гуманітарних криз та в
ході конференцій щодо розробки правової регламентації практичних аспектів
здійснення гуманітарної діяльності.
Елементами міжнародної гуманітарної системи виступають міжнародні
урядові організації, у тому випадку. якщо вони безпосередньо приймають
участь у гуманітарних операціях чи фінансують їх проведення ( наприклад,
ФАО, ЮНЕСКО, Верховний Комісар ООН у справах біженців та інші);
міжнародні неурядові організації ( нариклад; Міжнародний Комітет Червного
Хреста, Оксфам, Лікарі без кордонів та інші); транснаціональні корпорації;
національні організації; релігійні інституції; індивіди, держави, що
постраждали від гуманітарної катастрофи, спричиненою природними чи
антропогенними факторами, та відповідо ті держави, які надають допомогу;
яких об’єднує прагнення полегшити людські страждання та дотримання
гуманітарних принципів, які встановлюють специфічний внутрішній порядок
функціонування системи, накладаючи певні обмеження на дії кожного
елемента.
Зовнішнім середовищем для міжнародної гуманітарної системи виступає
система міжнародних відносин. Імпульсом, що надходить до міжнародної
гуманітарної системи постає будь-яка гуманітарна криза, яка перевищує
потенціал уряду постраждалої країни самотужки подолати її наслідки.
Реакцією міжнародної гуманітарної системи на імпульси із зовнішнього
середовища є проведення гуманітарних операцій, при цьому жоден елемент
окремо не здатен забезпечити необхідну реакцію на гуманітарну катастрофу,
тому лише спільна реакція всієї гуманітарної системи здатна забезпечити
ефективне вирішення гуманітарної катастрофи.
196
Міжнародна гуманітарна система наразі є гетерогенною за складом
учасників і формується навколо ООН, яка виконує роль координаційного
центру у системі та створює норми і стандарти здійснення гуманітарної
діяльності. ООН володіє важелями впливу на процес формування принципів
співробітництва у гуманітарній сфері, однак монополію ООН у створенні
міжнародно-правової бази гуманітарної діяльності підриває Міжнародна
Федерація Червоного Хреста, яка саме й розробила гуманітарні принципи, які
формулюють засади для проведення гуманітарної діяльності.
7. Гуманітарні катастрофи, спричинені цунамі 2004 р. в Індійському
океані та землетрусом на Гаїті 2010 р., стали одними з найбільш руйнівних
природних катаклізмів в історії людства. З точки зору логістики гуманітарна
операція на Гаїті була значно складнішою, адже до вцілілих від землетрусу
районів було неможливо відправляти гуманітарну допомогу.
Якщо порівнювати гуманітарні операції в Індонезії та на Гаїті, то
безумовно потенціал подолання в Індонезії значно перевищував потенціал
Гаїті – найбіднішої країни Західної півкулі, яку відносять до так званих
“failed states”, тобто держав, що не відбулися. Слабкість уряду Гаїті пояснює
його відсторонення від керівництва гуманітарною операцією, адже у багатьох
аспектах функції уряду перебрали на себе Місія ООН зі стабілізації на Гаїті
та Управління з координації гуманітарних питань. Натомість індонезійська
влада чітко контролювала дії акторів, що надавали допомогу.
Уряд Гаїті не накладав жодних обмежень на присутність міжнародних
організацій на своїй території, тоді як уряд Індонезії чітко визначив часові
рамки їхнього перебування та особливі райони країни, куди вони не мали
права допуску.
Команди ООН з Оцінки та координації прибули на Гаїті значно швидше,
ніж до Індонезії, однак в обох випадках бюрократичні перешкоди заважали
ефективному виконанню функцій Групи ООН з оцінки надзвичайного стану і
координації діяльності. В Індонезії Група ООН з оцінки надзвичайного стану
і координації діяльності не могла розпочати свою роботу без транспортних
197
засобів Повітряної служби ООН, яка не має у своєму розпорядженні власних
літаків, а лише орендує їх у приватних компаній, які на той час встигли здати
в оренду свої повітряні судна іншим міжнародним організаціям. На Гаїті
Група ООН з оцінки та координації не могла використовувати ресурси Місії
ООН зі стабілізації на Гаїті, допоки мандат місії не було розширено
Генеральною Асамблеєю ООН.
В обох випадках оцінка збитків та потреб постраждалого населення не
мала вирішального значення для гуманітарних акторів при плануванні їхньої
подальшої стратегії, тому значна кількість міжнародних організацій
проводила власну оцінку. В першу чергу це пояснюється занадто пізніми
строками оголошення результатів оцінки, проведеної ООН.
Під час ліквідації наслідків як цунамі в Індонезії, так і землетрусу на
Гаїті до гуманітарних операцій були залучені військові. Уряд Індонезії
підписав із кожною державою, чиї контингенти були залучені до
відновлюваних робіт, відповідну угоду, що містила положення про умови
перебування іноземних військ на індонезійській території та обмеження
щодо їхньої дислокації. Уряд Гаїті таких угод не підписував, натомість
аналогічні угоди були укладені між представниками країн, що надавали свої
військові контингенти для гуманітарних цілей, та Місією ООН зі стабілізації.
В Індонезії іноземні військові контингенти фактично виконували накази
командування національної армії, в той час як на Гаїті вони діяли самостійно,
не узгоджуючи свої дії з урядом.
Відмінністю гуманітарної операції на Гаїті виступає застосування
кластерного підходу, що значно покращило координацію діяльності між
гуманітарними акторами та дозволило уникнути численних дублювань
проектів, що було одним із головних недоліків гуманітарної операції в
Індонезії.
Якщо в Індонезії найуспішнішим напрямом здійснення гуманітарної
діяльності можна назвати сферу охорони здоров’я, оскільки міжнародні
організації попередили та зупинили розповсюдження небезпечних
198
інфекційних хвороб, то у випадку з Гаїті цього зробити не вдалося; навпаки
представники військових континентів Непалу, що перебували у
розпорядженні в ООН, стали причиною епідемії холери, яку ООН більше
чотирьох років не могла приборкати, що значно підірвало довіру до цієї
організації.
8. Оскільки жодна країна не застрахована від того, що на її території
станеться стихійне лихо, політична система має бути готовою до реагування
на природні катастрофи. Хоча Україна, не належить до країн, вразливих до
стихійних лих, землетруси з епіцентрами в Маріуполі 7 серпня 2016 р. 4,6
балів за шкалою Ріхтера та у Румунії 24 вересня 2016 р., налсдіки яког7о
відчула частина України, є свідчення необхідності посилити потенціал
України до подолання.
У зв’язку із перманентною загрозою державному суверенітету,
пов’язаною із окупацією Криму та подіями в ОРДЛО, Україна має
зосередити свої зусилля на розробці плану дій на випадок стихійного лиха,
формуванню відповідної правової бази та переформатуванні політичної
системи з метою недопущення використання важкого становища після
природного катаклізму для порушення територіальної цілісності та
незалежності.
Україні доцільно заздалегідь долучитися до існуючих механізмів
співробітництва у гуманітарній сфері, налагодити співпрацю з УКГП,
активізувати співпрацю з ІНСАРАГ. Особливо ретельно Україні варто
опрацювати план дій на випадок залучення іноземних збройних сил до
гуманітарної операції на своїй території.
Хоча не зареєстровано жодного випадку, коли після використання
іноземних військових під час гуманітарної операції з подолання наслідків
стихійного лиха, ці збройні контингенти залишалися на території
постраждалої держави, що призводило до її військової окупації, тим не менш
присутність збройних сил інших держав потенційно може становити загрозу
суверенітету та державній цілісності постраждалої країни. Зважаючи на те,
199
що Російська Федерація надає пряму підтримку терористичним
угрупуванням ОРДЛО, називаючи цю допомогу «гуманітарними конвоями»,
існує великих ризик, що у випадку ослаблення центральної влади України
внаслідок потенційного стихійного лиха, наприлад сильного землетрусу,
Росія продовжить такі самі дії з порушення державного суверенітету
України, але вже в інших областях. Тому важливо використати всі наявні
механізми та інструменти, щоб іноземні війська долучилися до гуманітарної
операції та сприяли її ефективному проведенню, але при цьому діяли в
рамках чітких обмежень, встановлених Україною.
З метою мінімізації ризиків та швидкого розгортання військових
контингентів для порятунку більшої кількості життів, Україні варто
заздалегідь повідомити Управління з координації гуманітарних питань
стосовно своєї позиції щодо залучення іноземних збройних сил для ліквідації
наслідків стихії на власній території. Українській владі доцільно погодитися
на залучення у випадку стихійного лиха іноземних збройних сил в першу
чергу країн НАТО. Міністерству закордонних справ та Міністерству оборони
України у тісній взаємодії із Міністерством надзвичайних ситуацій варто
розробити та укласти угоди про можливість використання збройних сил
певних держав після стихії, де повинні бути визначені часові обмеження для
перебування цих військ на українській території. Для того, щоб зменшити
ризики неузгодженої із державною владою діяльності іноземних збройних
сил, Україна повинна взяти ці контингенти під своє пряме командування.
Окрім того, Управління з координації гуманітарних питань має бути
поставленим до відома, що Україна не погодиться на допомогу від збройних
сил Російської Федерації, і будь-які дії російської армії на території України
будуть розцінені як пряме порушення її суверенітету.