ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ : Организационно-правовое обеспечение реализации административно-правового статуса Государственного служащего

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЛЯХОВИЧ Уляна Іванівна

УДК [342.922:351.073.076] (477)(043)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

12.00.07 адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Комзюк Анатолій Трохимович,
доктор юридичних наук, професор

Київ 2008

Зміст
Стор.

Вступ....3
Розділ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
1.1. Адміністративно-правовий статус державного службовця як складова частина його загального правового статусу..9
1.2. Передумови набуття особою адміністративно-правового статусу державного службовця...24
1.3. Зміст та елементи адміністративно-правового статусу державного службовця ......43
Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
2.1. Поняття та система організаційно-правових засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця ......72
2.2.Внутрішньоправові засоби забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.....90
2.3. Зовнішньоправові засоби забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця...117
2.4. Основні напрямки удосконалення організаційних гарантій забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця..143
Висновки....155
Список використаних джерел...165

ВСТУП
Актуальність теми. Інституту державної служби як складовій системи адміністративного права України відведено надзвичайно важливу роль у процесі розбудови сучасної Української держави. Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що державні службовці є тією рушійною силою, на яку покладаються завдання щодо покращення взаємовідносин держави і особи, забезпечення пріоритету інтересів особи над державними інтересами, розширення можливостей для особи брати участь у державному управлінні тощо. Інакше кажучи, саме державні службовці забезпечують втілення у життя переважної більшості принципів демократичної, правової та соціально орієнтованої держави. Враховуючи викладене, український законодавець майже з самого початку набуття Україною статусу суверенної та незалежної держави здійснював вагомі кроки у напрямку розбудови законодавства про державну службу як необхідного напрямку забезпечення становлення та розвитку інституту державної служби. За цей час було прийнято ряд важливих законодавчих та підзаконних нормативних актів, які заклали необхідний правовий фундамент для зазначеного інституту. Проте зробленого, на жаль, ще не достатньо для того, щоб державні службовці повною мірою виконували покладені на них завдання. Така ситуація пов’язана з рядом факторів, зокрема, недостатнім рівнем фахової підготовки державних службовців та досить високим рівнем корупції серед них, низьким рівнем їх соціального та матеріального забезпечення, неефективністю управління процесом проходження державної служби тощо. З огляду на викладене, у межах інституту державної служби мають будуватися та впроваджуватися у практичну площину механізми, здатні нівелювати названі вище негативні фактори, забезпечити відповідним суб’єктам можливість примушення або переконання державного службовця у необхідності максимально повного та ефективного виконання покладених на нього обов’язків і реалізації наданих йому прав. Тобто інститут державної служби потребує системи засобів забезпечення реалізації правового статусу державного службовця.
У цьому контексті надзвичайно актуальним є дослідження засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця, оскільки саме у його межах сконцентровано найбільшу кількість його прав та обов’язків. Необхідність проведення подібної роботи пояснюється також і тим, що питань теорії та практики реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця певною мірою у своїх працях торкалися провідні вчені-адміністративісти, а також представники теорії права, конституційного та трудового права, державного управління В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.М. Горшеньова, В.К. Гіжевський, С.Д. Дубенко, В.В. Зуй, С.В. Ківалов, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Копєйчиков, О.В. Кузьменко, В.Я. Малиновський, М.І. Матузов, С.Г. Стеценко, О.І. Остапенко, Н.П. Матюхіна, Н.Р. Нижник, М.М. Іншин, О.Ф. Скакун, І.М. Пахомов, П.М. Рабинович, М.М. Тищенко та ін., - однак, на дисертаційному рівні, системно вони не висвітлювалися. Цим пояснюється актуальність дослідження системи організаційно-правового забезпечення статусу державного службовця.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до державної Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки та у контексті проведення в нашій державі адміністративно-правової реформи.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації дати загальну характеристику адміністративно-правовому статусу державного службовця, з’ясувати сучасний стан та перспективи розвитку і вдосконалення організаційно-правових засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.
Відповідно до поставленої мети в дисертації необхідно здійснити наступний комплекс завдань.
Визначити :
- сутність адміністративно-правового статусу державного службовця через з’ясування його місця у структурі загального правового статусу державного службовця;
- зміст та елементи адміністративно-правового статусу державного службовця;
- поняття та систему організаційно-правових засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.
Охарактеризувати:
- внутрішньоуправлінські засоби забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця;
- зовнішньоправові засоби забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця;
- передумови набуття особою адміністративно-правового статусу державного службовця.
Сформулювати:
- основні напрямки удосконалення організаційних гарантій забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення реалізації правового статусу державного службовця.
Предмет дослідження становить система організаційно-правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.
Методи дослідження. В роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, точок зору вчених з окремих питань, які є предметом дослідження (розділи 1, 2). Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження національних та зарубіжних особливостей допуску громадян до державної служби (підрозділ 1.2), з’ясування змісту організаційно-правових гарантій забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця (підрозділ 2.1). За допомогою системно-структурного методу було здійснено визначення місця адміністративно-правового статусу державного службовця у структурі його загального правового статусу (підрозділ 1.1). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності та обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Правову основу дослідження становлять Конституція та закони України, нормативні акти Президента та Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, які стосуються як інституту державної служби взагалі, так і засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця зокрема. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують організаційно-правові засоби забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця, політико-правова публіцистика, довідкові видання.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням проблем організаційно-правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця, в результаті якого сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.
У роботі вперше :
- запропоновано запровадження механізму перевірки кандидатів на посади державних службовців;
- обгрунтовано ряд пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про державну службу, а також Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Удосконалено:
- характеристику передумов набуття особою статусу державного службовця;
- класифікацію прав та обов”язків державного службовця;
- науково-теоретичні засади інститутів дисциплінарної та адміністратив-ної відповідальності державних службовців.
Набули подальшого розвитку:
- з”ясування змісту та характерних рис адміністративно-правового статусу державного службовця;
- характеристика внутрішньоуправлінських та зовнішньоправових засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у наукових дослідженнях - для подальшої розробки проблем теорії та практики забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця;
- у правотворчості для розробки змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, законів України «Про державну службу», «Про звернення громадян», Кодексу України про адміністративні правопорушення, ряду підзаконних нормативних актів, які визначають порядок прийому осіб на державну службу та її проходження;
- у правозастосовній діяльності з метою поліпшення практичної діяльності як суб’єктів публічного управління, так і інших державних органів, а також громадян у сфері забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця ( Акт про впровадження від 12.03.08 р. № 108/01-13/127, додаток А ; Довідка про впровадження від 05.06.07 р. № 70/01-24/151, додаток Б);
- у навчальному процесі під час підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, проведенні занять з дисципліни „Адміністративне право України” із студентами та слухачами юридичних навчальних закладів (Акт про впровадження від 22.02.2008 р., додаток В ; Акт про впровадження від 25.02.08 р., додаток Д).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Національного аграрного університету. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки оприлюднено у доповідях на наукових, науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції в рамках Форуму громадськості України Досвід республіки Польща в державному будівництві” (м. Київ, 23-24 вересня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Україна Республіка Куба”: Досвід державного будівництва у реаліях і перспективах” (м. Київ, 5-6 травня 2006 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); Науково-практичній конференції за міжнародною участю Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (м. Київ, 31 травня 2007р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації знайшли відображення у шести наукових працях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, а також тезах доповіді на науково-практичній конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні сучасного стану та перспектив розвитку і вдосконалення організаційно-правових засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:
1. Сьогодні відбувається реформування інституту державної служби, яке здійснюється у таких основних напрямках: по-перше, обґрунтовується публічно-правовий характер державної служби; по-друге, викристалізовується категорія «державний службовець». Досліджуючи зазначений напрямок наукового пошуку, дисертант схиляється до думки, що при визначенні можливого кола державних службовців необхідно виходити з наступних позицій: а) державним службовцем має визнаватися лише та особа, яка проходить службу в органах державної влади та інших державних органах, що володіють державно-владними повноваженнями; б) робота державного службовця має бути пов’язана із здійсненням (реалізацією) управлінських функцій, щодо підготовки та прийняття рішень та організації їх виконання; в) державним службовцем може бути визнаний лише той службовець, який виконує особливі, відповідальні функції, реалізація яких, з огляду на їх значимість для держави, не може бути покладена на звичайного працівника, який працює на умовах трудового договору; г) призначення на посаду державного службовця має здійснюватися виключно через видання адміністративного акта; д) оплата праці державного службовця має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету; по-третє, розгортається процес підготовки низки нових законодавчих актів, покликаних зміцнити правову основу інституту державної служби.
2. Аналіз категорії «правовий статус» дозволяє дійти висновку, що правовий статус, незалежно від того, чи то ми ведемо мову про громадянина або державного службовця, являє собою надзвичайно важливу соціально-правову конструкцію, завдяки наявності якої, по-перше, відбувається правове вираження та правове забезпечення становища людини у суспільстві та державі; по-друге, відкривається можливість для отримання фізичними особами широкого спектру всіляких благ та самореалізації; по-третє, надається правова характеристика особи як учасника правовідносин; по-четверте, визначаються межі свободи особистості, взаємні права та обов’язки особи і державних органів.
Правовий статус державного службовця, або, кажучи точніше, його елементи на сьогоднішній день закріплено у значній кількості нормативних актів різної юридичної сили, починаючи від Конституції України та закінчуючи внутрішньовідомчими правовими актами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що конституційні положення закладають першооснову правового статусу державного службовця, подальша диференціація якого відбувається вже у межах галузевого законодавства. Кажучи іншими словами, можна вести мову про наявність конституційного та спеціальних (галузевих) правових статусів державного службовця.
3. Адміністративно-правовий статус державного службовця являє собою частину його загального правового статусу, визначає місце і призначення державного службовця у системі органів державної влади, надає йому можливість, а також визначає необхідність здійснення державним службовцем державно-владних повноважень, спрямованих на реалізацію функцій відповідних суб’єктів державного управління.
4. Встановлено, що наділення особи адміністративно-правовим статусом державного службовця здійснюється не автоматично, а лише як наслідок виконання або дотримання такою особою ряду передумов. Зазначені передумови, з огляду на їх важливість, закріплюються у правових актах, набуваючи, у зв’язку з цим, статусу правових. Їх можна розглядати ще як юридичні факти, з настанням яких виникають державно-службові відносини.
5. Важливою передумовою наділення особи адміністративно-правовим статусом державного службовця дисертант розглядає наявність у такої особи громадянства України. Разом з цим відмітимо, що нині у світі набуває розповсюдження практика допуску до державної служби також і іноземців, що продиктовано бажанням використовувати передовий іноземний досвід, необхідністю інтернаціоналізації певних сфер державного та громадського життя.
Другою передумовою наділення особи адміністративно-правовим статусом державного службовця є наявність у неї відповідної освіти та професійної підготовки. У зв’язку з цим, для запобігання випадкам зарахування на ту чи іншу посаду в державному органі непрофесійних кадрів, пропонується чітко закріпити, що претендент на посаду державного службовця в обов’язковому порядку повинен мати вищу освіту.
Кандидат на посаду державного службовця має взяти участь також у конкурсному випробуванні, проходження якого є ще однією передумовою отримання особою адміністративно-правового статусу державного службовця. Визначені у названих нормативних актах процедури відбору кандидатів на зайняття посад державних службовців в цілому є досконалими та дозволяють на якісному рівні проводити конкурс. Однак, разом з цим, не завжди відповідальні за проведення конкурсу посадові особи дотримуються встановлених положень щодо його проведення. Так, на сьогоднішній день не завжди дотримується передбачена нормативними актами вимога про опублікування оголошення про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші офіційні засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу, тобто відсутня прозорість щодо наявності та заповнення вакансій. У зв’язку з цим було б доцільно у Законі України «Про державну службу» зазначити, що недотримання правил та порядку конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців тягне за собою визнання недійсним рішення керівника державного органу про призначення особи на посаду державного службовця, якщо така особа була призначена на посаду з порушенням встановленої конкурсної процедури.
Також необхідно відмітити, що розглянутими вище передумовами наділення особи адміністративно-правовим статусом державного службовця їх перелік не закінчується. Сьогодні існує ще певна кількість таких передумов, які, на жаль, ще не знайшли чіткого закріплення у Законі України «Про державну службу». У даному випадку йдеться про наступні передумови: знання державної мови, проведення перевірки кандидата. З огляду на викладене, пропонуємо Закон України «Про державну службу» доповнити положенням про обов’язковість знання кандидатом на державну службу державної мови. Крім цього, вимагає розробки більш досконалий механізм перевірки кандидатів на посади державних службовців. Створений механізм має забезпечувати можливість перевірки усього комплексу необхідних для вирішення питання про допуск особи до державної служби питань. Причому така перевірка має проводитися щодо кожного претендента.
6. Досліджуючи елементи адміністративно-правового статусу державного службовця, дисертант дійшов висновку, що першим елементом є адміністративно-правові права державного службовцями, під якими пропонується розуміти утворювану і гарантовану державою через норми об’єктивного права особливу юридичну можливість діяти, яка дозволяє їм як носіям цієї можливості поводитися певним чином, вимагати відповідної поведінки від інших осіб, користуватися певними соціальними благами, звертатися в разі потреби до уповноважених суб’єктів за захистом з метою задоволення особистих інтересів і потреб, що не суперечать суспільним та державним.
7. Аналіз нормативних актів, які закріплюють правовий статус державного службовця, дозволяє зробити висновок про необхідність наділення останніх ще певною сукупністю прав, зокрема правом на: відвідування в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ та, організацій незалежно від права власності; отримання у встановленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків; внесення пропозицій з вдосконалення державної служби у будь-які інстанції (у ракурсі останнього зазначеного права, необхідно відмітити, що наділення ним державних службовців має супроводжуватися внесенням змін в Закон України «Про звернення громадян», абзац 2 ст. 1 якого обмежує право мілітаризованих державних службовців на подання звернень, які стосуються їх службової діяльності. Зазначений абзац має бути виключений із названого законодавчого акта); носіння форменого одягу встановленого зразка (у відповідних державних органах); участь з власної ініціативи у конкурсі на заміщення вакантної посади державного службовця; безперешкодного ознайомлення з матеріалами своєї особової справи, відгуками про свою діяльність та іншими документами до внесення їх у особову справу; долучення до особової справи своїх пояснень тощо.
8. Важливим і останнім елементом правового статусу державного службовця, на думку дисертанта, є його обов’язки, усю сукупність яких, з урахуванням характеру їх виконання, пропонується розділити на позитивні й негативні (правові заборони). У першому випадку мається на увазі виконання обов’язку, яке полягає у вчиненні певних позитивних дій, спрямованих на реалізацію (виконання) функцій державного органу. У другому випадку - виконання обов’язку, яке полягає в утриманні службовця від вчинення дій, які можуть завдати шкоди інтересам конкретного державного органу або усьому інституту державної служби в цілому.
9. Певного удосконалення вимагають окремі обмеження, які накладаються на державного службовця. Так, вимагаючи від державного службовця політичної нейтральності, законодавець має чітко вказати на обов’язок особи, у разі зарахування її на державну службу, припинити членство в політичній партії на час проходження служби. Відсутність подібного законодавчого положення призводить до того, що на сьогоднішній день значна кількість державних службовців перебуває у складі певних політичних сил, що, зрозуміло, повністю суперечить основним принципам інституту державної служби. Необхідним у зв’язку з цим вбачається також доповнення Закону України «Про державну службу» положенням, де має бути зазначено, що членство державного службовця у політичній партії або іншому об’єднанні громадян, що має політичні цілі, є підставою для звільнення особи з державної служби.
10. У процесі дослідження встановлено,що забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця досягається шляхом застосування певної сукупності гарантій. Система таких гарантій має будуватися таким чином, щоб була забезпечена комплексність гарантування, що досягається шляхом введення в дію соціально-економічних, політичних, духовних, юридичних та організаційних гарантій, які діють одночасно та у тісному взаємозв’язку між собою.
Існуючі нині гарантії у цілому забезпечують реалізацію адміністративно-правового статусу державного службовця. Але, незважаючи на це, окремі з них потребують свого удосконалення. Так, реформування інституту державної служби, у тому числі й у сфері соціально-економічних гарантій державних службовців, має розпочинатися у напрямку зменшення залежності державного службовця від розсуду керівника органу державної влади. Максимальна кількість питань, пов’язаних із проходженням державної служби, має вирішуватися відповідно до чітко встановлених процедур, а у необхідних випадках із залученням незацікавлених осіб. У зв’язку з цим, дуже актуальним виглядає створення профспілок державних службовців, які б могли спільно з державними службовцями відстоювати їх соціально-економічні права.
11. Забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця досягається також шляхом застосування юридичних гарантій, які можуть бути розділені на внутрішньоправові та зовнішньоправові. Внутрішньоправові гарантії, залежно від їхнього змісту, застосовуються певною посадовою особою, якій державний службовець хоча б тимчасово підпорядкований по службі. Зовнішньоправові гарантії не можуть бути застосовані у системі органу державної влади, у межах якого проходить службу державний службовець, вони є досяжними лише тим суб’єктам, яким державний службовець не підпорядкований по службі.
12. Важливе значення для забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця відводиться також і організаційним гарантіям. Особливість зазначених гарантій полягає у тому, що їх використання, на відміну від юридичних гарантій, не тягне за собою ніяких правових наслідків, проте суттєвим чином впливає на загальний стан інституту державної служби, ефективність його функціонування, здатність виконувати покладені на нього, в особі державних службовців, завдання. Організаційні гарантії, так би мовити, закладають підґрунтя для належного виконання кожним державним службовцем покладених на нього обов’язків і реалізації наданих йому прав.
13. Певного покращення потребують процедури здійснення контрольної діяльності за порядком виконання державними службовцями покладених на них обов’язків та реалізацією наданих їм прав. У цьому плані доречним є прийняття нормативного акта, який би містив норми, що визначали б об’єктів контролю; предмет контролю; мету перевірки; приводи та підстави, за наявності яких може бути розпочато перевірку; стадії перевірки; форми та методи перевірок; права та обов’язки учасників контрольних заходів; порядок складання та ознайомлення з актом перевірки; порядок оскарження акта перевірки або процедур її здійснення; контроль за фактичним виконанням рішень, а також пропозицій та рекомендацій, викладених у акті перевірки.
14. На сьогоднішній день, як відомо, порядок проведення щорічної оцінки та атестації державних службовців врегульовано на рівні підзаконних нормативних актів, у зв’язку з чим виникає питання про достатність підзаконного регулювання для забезпечення належного рівня організації та здійснення названих процедур. Ми переконані в тому, що правові засади щорічної оцінки та атестації мають закладатися на рівні законодавчого акта, наприклад, Закону України «Про щорічну оцінку професійної компетентності та атестацію державних службовців». Такий закон повинен складатися з двох окремих розділів, присвячених, відповідно, щорічній оцінці та атестуванню, має чітко визначати їх мету, завдання та принципи здійснення; суб’єктний склад комісій, з обов’язковим залученням до нього представників громадськості та профспілки державних службовців; права та обов’язки комісій; права та обов’язки осіб, які підлягають щорічній оцінці або атестуванню; критерії оцінювання службовця під час щорічної оцінки та атестування, які, з огляду на різні завдання цих механізмів, мають бути різними; форми та способи збору комісією інформації про особу, яка оцінюється; порядок прийняття рішення комісією; можливість викладу членом комісії особливої думки; стадії щорічного оцінювання та атестування; зміст та юридичну силу рішення, прийнятого за результатами щорічної оцінки та атестування; строки та порядок оскарження прийнятого щодо державного службовця рішення; порядок та строки реалізації прийнятих за результатами щорічної оцінки та атестування рішень.
15. Доводиться констатувати відсутність на сьогоднішній день досконалих, з точки зору їх повноти, нормативних актів, які б регулювали порядок застосування заохочень державних службовців. На нашу думку, такі нормативні акти мають прийматися окремо щодо кожного виду та підвиду державної служби, оскільки особливості обов’язків, покладених на різних державних службовців, мають визначати види можливих заохочень. Крім цього, такі нормативні акти повинні містити чіткий та єдиний перелік тих заохочень, які можуть бути застосовані у системі того або іншого органу державної влади, з чіткими вказівками на суб’єктів, уповноважених їх застосовувати. Неодмінного вирішення вимагають також і питання визначення процедур заохочувального процесу, з поділом його на окремі стадії та часові межі їх здійснення.
16. Певного вдосконалення вимагає також і інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців. У зв’язку з цим, у кожному нормативному акті, що визначає порядок притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, мають бути чітко сформульовані стадії процедури притягнення до відповідальності, а також наголошено на тому, що недотримання стадійності процедури призводить до незаконності прийнятого рішення.
17. Актуальним є також питання реформування інституту адміністративної відповідальності державних службовців. У цьому плані доречними виглядають наступні ініціативи. Так, враховуючи необхідність покращення функціонування інституту адміністративної відповідальності державних службовців, є важливим проведення детального аналізу обов’язків, які покладені на державних службовців діючими нормативними актами, з метою визначення тих з них, за недотримання яких державний службовець має притягатися до адміністративної відповідальності. Крім цього, необхідно серйозно підійти до питання збільшення розміру штрафів, які накладаються за вчинення особою, у нашому випадку державним службовцем, адміністративного правопорушення, оскільки без цього не буде можливим підвищення ефективності адміністративної відповідальності як засобу забезпечення реалізації державним службовцем свого адміністративно-правового статусу. Адміністративні стягнення, які можуть бути накладені на державних службовців, необхідно звести до загальної системи адміністративних стягнень, чітко закріпивши у відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення їх єдиний перелік.
Вирішення потребує також і питання, пов’язане із запровадженням адміністративної відповідальності за порушення порядку розгляду звернень громадян. Об’єктивна сторона такого правопорушення повинен містити дії, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням посадовими або службовими особами обов’язків, визначених Законом України «Про звернення громадян». Правом складання протоколу про таке правопорушення, або, кажучи точніше, постанови про порушення справи про адміністративне правопорушення, на наш погляд, має наділятися прокурор (помічник прокурора), а розглядати таке правопорушення і приймати рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинен суд.
Важливе значення для забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця має також і втілення у життя ряду організаційних заходів. Так, зокрема, держава має стимулювати державних службовців до позаслужбового навчання; розробляти та затверджувати посадові інструкції, домагатися їх ґрунтовного вивчення кожним державним службовцем; запровадити інститут ротації державних службовців; покращити систему суб’єктів, які здійснюють управління персоналом державної служби; чітко визначити публічно-правову природу інституту державної служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В., Лук’янець Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України. 2006. № 3. С. 7-12.
2. Аверин А.Н. Управление персоналом, кадровая и социальная политика в организации. Учебное пособие. М.: Изд-во РАГС, 2004. 224 с.
3. Административная ответственность: Учебник / Агапов А.Б. М.: Статут, 2000. 250 с.
4. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной. М.: Спарк, 2003. 464 с.
5. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. 112 с.
6. Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. акад. АПрНУ, проф. О.М. Бандурки: Підручник. Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. 448 с.
7. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимошук. К.: Факт, 2003. 496 с.
8. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). К.: Юридична думка, 2004. 584 с.
9. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. М.: Госюриздат, 1955. 176 с.
10. Алистратов Ю.Н. Право граждан на обращение в государственные органы и органы местного самоуправления в условиях становления демократического правового государства в России: Автореф. дис. канд. юрид. наук. М., 1995. 19 с.
11. Армаш Н.О. Адміністративно-правовий статус керівників органів виконавчої влади: Дис. канд. юрид. наук. К., 2005. 200 с.
12. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. Х.: Изд-во НУВД, 2001. 352 с.
13. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. 480 с.
14. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. 446 с.
15. Бандурка О.О. Управління державною податковою службою в Україні: організаційно-правові аспекти: Автореф. дис. докт. юрид. наук. К., 2007. 36 с.
16. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. 204 с.
17. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. М.: НОРМА, 2002. 444 с.
18. Бахрах Д.Н. Дисциплинарно-правовое принуждение в Российской Федерации // Государство и право. 2006. № 6. С. 43-50.
19. Бевзенко В.М. Адміністративні суди України: Навчальний посібник. К.: Алерта; КНТ, 2006. 271 с.
20. Бережнов А.Г. Права личности: некоторые вопросы теории. М.: Изд-во МГУ, 1991. 142 с.
21. Берідзе М.Н. Адміністративно-правові засади провадження із звернень громадян в органах прокуратури: Автореф. дис. канд. юрид. наук. Х., 2005. 20 с.
22. Битяк Ю. Державна служба в Україні, її види // Вісник Академії правових наук України. 2000. Вип. 3. С. 58-65.
23. Битяк Ю. Проблеми визначення системи законодавства про державну службу // Право України. 2006. № 5. С. 22-26.
24. Битяк Ю. Проблеми нормативно-правового регулювання оцінки діяльності державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування // Вісник Академії правових наук України. 2005. № 4. С. 116-123.
25. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. К.: Знання, 2005. 381 с.
26. Бородін І. Дисциплінарна відповідальність та дисциплінарне провадження // Право України. 2006. № 12. С. 93-97.
27. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. 2002. № 8. С. 21-25.
28. Бояринцева М.А. Адміністративно-правовий статус громадянина України: Дис. канд. юрид. наук. К., 2005. 213 с.
29. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. 142 с.
30. Венедіктов В.С. Критерії розмежування адміністративної та дисциплінарної відповідальності // Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення” // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х ч., 7-8 грудня 2006. Сімферополь-Ялта. 2006 ч. 1. С. 17-23.
31. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. К.: Ін-Юре, 2002. 668 с.
32. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. М., 1979. 229 с.
33. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. М.: Юрид. л-ра, 1985. 176 с.
34. Власов Ю.Л. Теоретико-правові проблеми застосування Кодексу адміністративного судочинства України (компетенція адміністративних судів) // Держава і право. 2006. Вип. 32. С. 9-13.
35. Воробьев В.А. Советская государственная служба (административно-правовые аспекты). - Изд-во Ростовского университета, 1986. 128 с.
36. Гаращук В. Контрольні провадження, їх види, тенденції розвитку та законодавчого регулювання // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 1. С. 86-94.
37. Гончарук Н.Т. Поняття і сутність управління керівним персоналом державної служби // Актуальні проблеми державного управління. 2006. № 3 (30). С. 460-472.
38. Горшенев В. М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977г. // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977г. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. С. 53.
39. Данильєва І.Е. До розробки механізму реалізації принципів державної служби // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. 2005. № 5. С. 38-47.
40. Демиденко В.О. Теоретико-правове розуміння категорій «права», «свободи» та «обов’язки» людини і громадянина // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2004. № 4. С. 141-149.
41. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. К.: Факт, 2003. 384 с.
42. Долежан В.В. Право граждан на обращение с предложениями, заявлениями и жалобами // Извест. вузов. Правоведение. 1981. № 3. С. 25-34.
43. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник. К.: Ін Юре, 1999. 244 с.
44. Дяченко О. Адміністративна відповідальність державних службовців та деяких інших категорій осіб // Вісник Академії правових наук України. 2000. № 3. С. 66-72.
45. Дяченко О.В. Адміністративна відповідальність державних службовців і деяких інших категорій осіб // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. 2000. Спеціальний випуск. С. 223-230.
46. Дьомін О., Леліков Г., Сороко В. Державна кадрова політика: система роботи з кадрами державної служби // Вісник Державної служби України. 2001. № 2. С. 65-84.
47. Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України. Схвалено колегією МВС України 5 жовтня 2000 року № 7 км/8.
48. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України від 30.04.2002 р. // Урядовий кур’єр. 2002. № 100. від 4 червня.
49. Жуковська Ж.О. Загальна характеристика правового статусу працівника міліції // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. ­ 2003. № 1. С. 183-189.
50. Журавлев П.В., Карташев С.А., Маусов А.К., Одегов Ю.Г. Персонал. Словарь понятий и определений. М.: Экзамен, 1999. 512 с.
51. Журавлев П.В., Кулапов М.Н., Сухарев С.А. Мировой опыт в управлении персоналом. Обзор зарубежных источников / Монография. М.: Изд-во Рос. экон. акад.; Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 232 с.
52. Запорожець М.П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. Харків, 2004. 20 с.
53. Зуй В.В. Адміністративно-правовий статус громадян в Україні // Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доп. та наук. повід. респ. н-пр. конфер. 9-11 лист. 1995. Х., 1995. С. 107.
54. Кабанець А.Г. Державна служба. Навчальний посібник. Х., 2004. 176 с.
55. Карчемська Т. Правовий статус державних службовців // Довідник кадровика. 2005. № 9. С. 24-30.
56. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Організація державної служби в Україні. Навчально-методичний посібник. - Одеса. 2002. 328 с.
57. Коваленко В. Вибір нової моделі державної служби України як сучасна наукова проблема // Право України. 2004. № 11. С. 65-70.
58. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. К.: Вища школа, 1979. 231 с.
59. Коваль Л.В. Ответственность за административные правонарушения. К.: Вища школа, 1975. 159 с.
60. Кодекс адміністративного судочинства України. К.: Атіка, 2005. 128 с.
61. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.
62. Коліушко І., Куйбіда Р. Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? // Право України. 2007. № 3. С. 3-8.
63. Коломієць Т., Гулєвська Г. Етичні засади діяльності державних службовців: передумови та пріоритети правового регулювання в Україні // Право України. 2006. № 10. С. 60-64.
64. Коломоєць Т.О. Кодифікація як необхідна умова вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства //Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики: Збірник матеріалів конференції. К., 2006. С. 14-18.
65. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. 736 с.
66. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції України: Дис. докт. юрид. наук. Х., 2002. 408 с.
67. Конопльов В.В. Питання вдосконалення та систематизації законодавства про дисциплінарну відповідальність працівників органів внутрішніх сп