ЛІНГВІСТИЧНА СПАДЩИНА П. О. БУЗУКА В СУЧАСНОМУ КОНТЕКСТІ

Краткое описание

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Голуб Олена Михайлівна

УДК 811.161 (09)+81’286

ЛІНГВІСТИЧНА СПАДЩИНА П.О.БУЗУКА В
СУЧАСНОМУ КОНТЕКСТІ
Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Глущенко Володимир Андрійович
докторфілологічнихнаук, професор

Слов’янськ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАЦЬ П.О. БУЗУКА У ЛІНГВОІСТОРІОГРАФІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ. 12
1.1. Лінгвоісторіографи про історико-мовні дослідження П.О.Бузука. 12
1.2. Лінгвогеографічні студії П.О.Бузука в історіографічному аспекті 21
Висновки. 25
РОЗДІЛ 2
МЕТОД І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 27
2.1. Поняття актуалістичного методу. 27
2.2. Напрями дослідження. 34
Висновки. 35
РОЗДІЛ 3
МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ П.О.БУЗУКА.. 36
3.1. Сутність мови та причини мовного розвитку у працях П.О.Бузука. 36
3.2. Еволюція поглядів П.О.Бузука на моделювання мовної історії 38
3.3. Періодизація мовної історії у лінгвістичній концепції П.О.Бузука. 58
3.4. Методологічні засади лінгвогеографічних досліджень П.О.Бузука. 62
3.5. Висновки. 67
РОЗДІЛ 4
ЗАГАЛЬНОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
ПОХОДЖЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ У КОНЦЕПЦІЇ П.О.БУЗУКА.. 70
4.1. Мовні явища епохи перших діалектних індоєвропейських ізоглос у трактуванні П.О.Бузука. 72
4.2. Балто-слов’янська мовна єдність як суперечливе лінгвістичне питання. 81
4.2.1. Історичний огляд виникнення та розвитку питання про балто-слов’янську мовну єдність. 81
4.2.2. Аналіз спільних балто-слов’янських мовних явищ у концепції П.О.Бузука. 88
4.2.3. Розвиток питання про балто-слов’янські мовні зв’язки у другій половині ХХ ст. 97
4.3. Дослідження П.О.Бузука у галузі слов’янського глотогенезу (спільнослов’янські ізоглоси) 103
4.4. Епоха переваги діалектних слов’янських ізоглос у студіях П.О.Бузука. 118
4.5. Висновки. 130
РОЗДІЛ 5
МОВНІ ЯВИЩА ІСТОРИЧНОЇ ДОБИ
У ДОСЛІДЖЕННЯХ П.О.БУЗУКА.. 133
5.1. Фонетичні та морфологічні явища писемного періоду у розвідках П.О.Бузука. 139
5.1.1. Фонетичні процеси історичної епохи. 139
5.1.2. Морфологічні явища історичного періоду. 157
5.2. Дослідження П.О.Бузука у галузі лінгвістичної географії 170
5.3. Висновки. 176
ВИСНОВКИ.. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 186

ВСТУП

Завдання вивчення творчої спадщини лінгвістів минулого, зокрема представників компаративістики, завжди є актуальним для науки. Загальновідомо, що сучасний стан будь-якої науки є результатом усіх попередніх етапів її розвитку. З огляду на це важливими стають досягнення кожного з науковців, які сприяли становленню та розвитку певної науки. Галузь, яка вивчає історію накопичення знань про суспільство, про формування, боротьбу і розвиток окремих течій та напрямів в різних галузях суспільної діяльності та ін. називається історіогра-фією. Лінгвістична історіографія вивчає історію накопичення знань в галузі мовознавства, формування та розвиток лінгвістичних шкіл, учень, теорій тощо. Окремим завданням лінгвістичної історіографії є вивчення наукової спадщини мовознавців минулого. Якщо в цілому наукові здобутки лінгвістів минулих століть достатньо часто виступають об’єктом дослідження сучасних лінгвоісторіо- графів, то творчість окремих представників порівняльно-історичного мовознав-ства на сучасному етапі розвитку науки вивчено недостатньо. Зокрема, це стосується багатьох учених, які в 2030-ті рр. ХХ ст. плідно працювали в галузі історії слов’янських мов, насамперед української та білоруської, чиї імена, через певні суспільно-політичні обставини, заборонено було згадувати. Ще однією причиною недостатньої уваги до лінгвістичних досягнень науковців 2030-х рр. ХХ ст. є відсутність необхідних мовознавчих джерел, які були пошкоджені або знищені в роки політичних репресій і переслідувань, під час Великої Вітчизняної війни.
У 2030-ті рр. ХХ ст. в українському мовознавстві активно розроблялися питання, пов’язані з історією слов’янських мов, насамперед української та білоруської; особливого значення набули методологічні проблеми дослідження історії мови. З цим етапом розвитку українського мовознавства пов’язані імена таких учених, як А.Ю.Кримський, Є.К.Тимченко, К.Т.Німчинов, М.Ф.Сулима, М.К.Грунський, В.К.Дем’янчук та ін. На жаль, поки що недостатньо відомим залишається ім’я сучасника названих мовознавців Петра Опанасовича Бузука (18911937), у працях якого проблеми історії слов’янських мов отримали нове відображення.
Народився П.О.Бузук в 1891 р. в Бесарабії. Чотири нації були етнічною основою сімейного союзу його батьків: предки батька були молдаванами та євреями, предки матері українцями та сербами.
У 1916 р. П.О.Бузук одночасно закінчив 5-річний курс історико-філологічного факультету Одеського університету та річні курси вчителів середніх шкіл. Цього ж року в «Русском филологическом вестнике» була опублікована перша стаття молодого вченого. Б.М.Ляпунов відомий науковець, представник Московської лінгвістичної школи запропонував залишити П.О.Бузука на кафедрі для підготовки до професури. Як тільки в Україні в 1924 р. було введено вчені звання, Петро Опанасович Бузук захистив докторську дисертацію К вопросу о месте написания Мариинского Евангелия”, яку було повністю надруковано в одному з найавторитетніших наукових видань академічних Известиях Отделения русского языка и словесности”. Того ж року в Москві вийшла його перша книга Основные вопросы языкознания”.
З кінця 1925 р. П.О.Бузук викладав у Білоруському університеті, продовжуючи роботу і в Одесі. З осені 1926 р. почалася діяльність лінгвіста в Білоруській академії наук. Виступ на І Міжнародному конгресі славістів у Празі в 1929 р. зробив його ім’я відомим усім славістам світу. На цьому конгресі науковець виступив із доповіддю Лінгвістычная географія як дапаможны метод пры вывучэньні гісторыі мовы”. Молодий учений їздив до Москви з лекціями для студентів Комуністичної академії, з доповідями до Інституту мови та мислення Академії наук СРСР. У Мінську П.О.Бузук працював директором Інституту мовознавства і одночасно викладав 5 основних дисциплін в університеті та педінституті, читав лекції російською, українською, білоруською й іншими мовами. Його праці виходили друком у Загребі, Празі, Берліні, Києві, Мінську та Москві.
В 1933 р. його було усунуто від керівництва Інститутом мовознавства. У квітні 1934 р. П.О.Бузука висилають до північного краю у м. Вологду.
У липні 1937 р. П.О.Бузука заарештували як учасника контрреволюційної групи”. В офіційних документах смерть П.О.Бузука датується 1943 роком, але більшість дослідників схиляється до думки, що мовознавець помер 8 грудня 1937 р. У 1988 р. П.О.Бузука було посмертно реабілітовано.
Внесок П.О.Бузука у розвиток загального та слов’янського мовознавства 2030-х рр. ХХ ст. важко переоцінити. Утім, погляди, ідеї і твердження лінгвіста не знайшли належного відображення в лінгвоісторіографічній літературі.
Праці П.О.Бузука з історії слов’янських мов досліджували такі вчені, як М.Г.Булахов, Є.М.Романович і О.К.Юревич, О.А.Кривицький, В.К.Журавльов, В.А.Глущенко і В.М.Овчаренко. Праця Є.М.Романович і О.К.Юревич є цілісним дослідженням життя та наукової діяльності П.О.Бузука; тут послідовно викладені основні віхи життя та напрями лінг-вістичної роботи вченого. Інші дослідники спадщини П.О.Бузука зосереджують свою увагу лише на окремих аспектах мовознавчої діяльності науковця, спеціальних праць, які б детально висвітлювали погляди ученого щодо історії слов’янських мов, методології її дослідження, щодо історії окремих фонетичних і морфологічних явищ української і білоруської мов, немає.
П.О.Бузук запропонував новий підхід до історії слов’янських мов. Мовознавець аналізував теорію родовідного дерева” та теорію хвиль” з погляду методики моделювання історико-мовних процесів. Розвідки вченого, присвячені окремим фонетичним і морфологічним явищам української і білоруської мов, ґрунтуються на виробленій П.О.Бузуком хронології мовного розвитку.
Отже, актуальність теми дослідження визначається необхідністю всебічного вивченням наукових досягнень П.О.Бузука в галузі мовознавства. У сучасній науці спостерігається підвищення інтересу як до проблем походження та розвитку мови, східнослов’янського глотогенезу та ін., так і до ідей учених, які працювали в цій галузі в першій половині ХХ ст. Важливою є також необхідність об’єктивної оцінки поглядів лінгвіста, що передбачає визначення ролі тверджень П.О.Бузука для мовознавства 2030-х рр. ХХ ст., а також з’ясування значущості результатів наукової діяльності цього лінгвіста для філологічної науки ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження пов’язаний з фундаментальною науковою роботою кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету Методологічні аспекти історіографії українського і російського порівняльно-історичного мовознавства”, затвердженою Міністерством освіти і науки України і зареєстрованою в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації за номером 0106U081359. Науковий керівник теми доктор філологічних наук, професор В.А.Глущенко, професор кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Національної Академії наук України (протокол № 4 від 30 жовтня 2003 р.).
Мета роботи полягає у виявленні внеску П.О.Бузука в методологію та методику лінгвогенетичного дослідження, зокрема в методику моделювання історії мови, у принципи її періодизації, у дослідження фонетичних і морфологічних процесів, що відбулися в історії слов’янських (насамперед східнослов’янських) мов.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Проаналізувати твердження П.О.Бузука щодо методології дослідження мовної історії, враховуючи еволюцію поглядів ученого.
2. Простежити відображення методологічних поглядів мовознавця на матеріалі конкретних лінгвогенетичних досліджень.
3. Визначити особливості інтерпретації історії фонетичних і морфологічних явищ у лінгвістичній концепції П.О.Бузука.
4. Дослідити відповідне коло питань на тлі досягнень українського, російського і білоруського мовознавства 2030-х рр. ХХ ст.
5. Виявити, які твердження вченого зберегли значимість для мовознавства ХХХХІ ст.
Об’єктом дослідження є розглянута в лінгвоісторіографічному плані сукупність наукових текстів. Це праці з історичної фонетики та морфології слов’янських, насамперед східнослов’янських, мов і студії, присвячені проблемі слов’янського глотогенезу: монографії, лекційні університетські курси, статті, рецензії, авторами яких є П.О.Бузук та інші українські, російські й білоруські мовознавці кінця ХІХ ст. 2030-х рр. ХХ ст., а також лінгвісти інших країн.
Предметом дослідження є система поглядів П.О.Бузука на методологічні питання моделювання історії слов’янських мов, на проблему слов’янського глотогенезу, історію явищ фонетики і морфології східнослов’янських мов.
Метод дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципі історизму, згідно з яким кожне явище мовознавства має бути співвіднесене із сучасним уявленням про те чи інше питання, оскільки без цього неможливо встановити місце тієї чи іншої мовознавчої праці в поступальному русі розвитку науки. Отже, погляди П.О.Бузука отримали оцінку з погляду їх значущості для сучасного вченому мовознавства; було встановлено, що нового вніс П.О.Бузук у науку порівняно з досягненнями його попередників та сучасників, що з лінгвістичних поглядів вченого було відкинуте, а що прийняте наукою, які твердження лінгвіста зберегли свою актуальність для сучасного мовознавства. Отж

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Наступність у розвитку кожної науки не в останню чергу залежить від усвідомлення досягнень учених попередніх поколінь. Це зумовлює необхідність глибокого вивчення й об’єктивної оцінки наукової спадщини дослідників-попередників. Через особливі умови, в яких працювали лінгвісти 2030-х рр. ХХст., всебічне вивчення, обґрунтоване оцінювання їхніх розвідок певний час залишалося нездійсненним завданням лінгвоісторіографів. До мовознавців названого періоду, імена яких були несправедливо забуті, належить і Петро Опанасович Бузук один з перших докторів філологічних наук в СРСР (1924 р.), класик українського і білоруського мовознавства, засновник білоруської лінгвістичної географії й автор першого в СРСР діалектологічного атласу (1928), учасник I Міжнародного конгресу славістів (Чехословаччина, 1929), перший директор Інституту мовознавства Білоруської академії наук (19311933). Дослідженню життя та наукової діяльності П.О.Бузука присвячено низку праць українських та білоруських лінгвістів. У працях Є.М.Романович, О.К.Юревич, А.Є.Супруна, В.В.Мартинова, В.М.Курцової, О.А.Кривицького, Г.О.Цихуна, М.А.Жовтобрюха, В.К.Журавльова, В.А.Глущенка та В.М.Овчаренка та ін. аналізуються окремі погляди П.О.Бузука на методологію лінгвістичного дослідження, історичну фонетику і морфологію, лінгвістичну географію та ін. Однак необхідно зазначити, що у сучасному мовознавстві немає спеціальних праць, присвячених всебічному аналізу поглядів П.О.Бузука на походження та розвиток мови, методологію її дослідження та історію конкретних фонетичних і морфологічних явищ. Це зумовлює необхідність поглибленого вивчення і систематизації наукової спадщини вченого.
2. Аналіз методології історико-мовного дослідження П.О.Бузука показав, що вчений працював у межах порівняльно-історичного методу. Для реконструювання етапів мовної історії мовознавець застосовував метод прамови”: з індоєвропейської прамови дослідник виводив спільну балто-слов’янську прамову, яка розпалася на балтійську та праслов’янську прамови; пізніше зі спільнослов’янської прамови виділилися західна, південна та східна гілки, з останньої на наступному етапі мовного розвитку постали самостійні російська, українська та білоруська мови. Побудову того стану праслов’янської мови, який передував її розпаду на окремі гілки, П.О.Бузук планував за допомогою порівняння даних слов’янських мов; відтворення моделі праслов’янської мови у час її виділення з індоєвропейської прамови вчений вбачав у застосуванні порівняльного аналізу матеріалу індоєвропейських мов. Проте подальші студії дослідника у галузі історичної фонетики дали П.О.Бузуку змогу дійти висновку про неспроможність теорії родовідного дерева” і пов’язаного з нею методу прамов” повною мірою відтворити складні часові та просторові відношення мовних процесів. Лише через детальне вивчення хронологічних і географічних параметрів фонетичних та ін. явищ можливо прийти до повноцінного відтворення мовної історії та класифікації мов. Еволюція поглядів лінгвіста на методологію дослідження історії мови повністю розкрилася у практиці вивчення історії слов’янських мов.
3. З огляду на те, що недостатні знання про часові та просторові параметри мовних явищ унеможливлюють достовірну класифікацію етапів мовної історії, П.О.Бузук пропонував дотримуватися єдиного реального розподілу мовної історії на передісторичний (дописемний) та історичний (писемний) періоди. Дослідження поширення фонетичних явищ, а також їх хронологізація (у більшості випадків відносна, інколи абсолютна, побудована на даних писемних пам’яток, на основі відомостей з історії слов’янства, взаємин слов’ян із неслов’янськими народами тощо) дали змогу П.О.Бузуку виробити таку періодизацію передісторичного періоду мовної історії, згідно з якою цей період включає епохи переваги діалектних індоєвропейських ізоглос > балто-слов’янських ізоглос > спільних слов’янських ізоглос > діалектних слов’янських ізоглос. П.О.Бузук вивчав діалектну диференціацію відповідних явищ і їхню часову співвіднесеність.
4. П.О.Бузук відносив фонетичні процеси до конкретної епохи за результатами дослідження території їхнього поширення, часу їхньої появи та за даними писемних пам’яток. Таким чином, П.О.Бузук прийшов до розвінчання гіпотези східнослов’янської прамови”: дослідник доводив приналежність тих чи інших рис, що поєднували три східнослов’янські мови, до епохи переваги діа-лектних слов’янських ізоглос або ж до історичної доби мовного розвитку. Серед діалектних слов’янських процесів учений виділяв переходи kv,gv,chv у cv,(d)zv,sv; dj, tj, kt’ у шиплячі, dl, tl > l, появу епентетичного l, зміну g на h, лабіалізацію l, повноголосся, початок змін редукованих, початок перетворень носових голосних тощо. Перехід початкового je в о П.О.Бузук розглядав як історичний процес, але не відкидав можливості більш раннього початку цього явища. До писемного періоду дослідник відносив такі явища української мови: остаточний занепад редукованих у слабкій позиції, перехід їх в о, е у сильному положенні, а також подальші перетворення голосних о, е в нових закритих складах; занепад напівкороткого і; ствердіння приголосних перед е, и. Лабіалізацію е П.О.Бузук поділяв на два етапи (після споконвічно пом’якшених та j і після нових пом’якшених приголосних). Серед інших явищ українського вокалізму вчений аналізував перехід о > а, наближення о, е до и, у, зміну у на ў. Розвиток українського консонантизму, за П.О.Бузуком, утворюють такі процеси: перехід g > h, кы, гы, хы > к’і, г’і, х’і, ствердіння губних приголосних, поява вставних j, н, л, асиміляція звука j, зміна в на у, ствердіння р, ствердіння шиплячих тощо.
Історико-морфологічні студії П.О.Бузука побудовані здебільшого на матеріалі східнослов’янських мов. Науковець широко застосовував дані живої мови та пам’яток писемності до досліджень географії та хронології морфологічних процесів. Причини конкретних морфологічних змін мовознавець часто вбачав у дії аналогії. П.О.Бузук вказував на велике значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови. Результати історичного вивчення іменних форм двоїни, кличного відмінка, чоловічого роду, окремих відмінків тощо в українській і білоруській мовах П.О.Бузук підтверджував даними географічних студій у цій царині.
Актуальним для сучасної науки є питання про функціонування дієприкмет-ників в українській мові. З огляду на це, розвідки П.О.Бузука з формування та розвитку дієприкметників в українській мові мають особливе значення. Вивчаючи дієприкметникові форми, П.О.Бузук послідовно стверджував закономірність існування в українській мові активних дієприкметників теперішнього часу на -чий.
5. У лінгвістичній спадщині П.О.Бузука міститься оригінальне (для сучасної мовознавцю науки) трактування окремих питань мовної історії. Це, зокрема, стосується питання про балто-слов’янську мовну єдність. Діахронічне моделювання за теорією родовідного дерева” та методом прамови” давало змогу вченим виділяти спільну балто-слов’янську прамову як окремий етап історії слов’янських мов. На користь цієї гіпотези висловлювались А.Шлейхер, К.Бругман, В.К.Поржезинський, П.Ф.Фортунатов, О.О.Шахматов, Б.М.Ляпунов, І.С.Свєнціцький, М.Ф.Сулима та інші мовознавці кінця ХІХпочатку ХХ ст., а також П.О.Бузук на початку науково-дослідницької діяльності. Згодом учений дійшов висновку, що спільні балто-слов’янські мовні явища є наслідком такої епохи в історії мови, під час якої фонетичні та ін. процеси, починаючись у центрі новоутворення, охоплювали територію поширення балтійських і слов’янських мов. Сукупність таких явищ і становила епоху переваги спільних балто-слов’янських ізоглос. Подальші лінгвістичні дослідження у цій царині були спрямовані на встановлення часових і просторових характеристик спільних балто-слов’янських ізоглос, ізолексем тощо, на вивчення мови писемних джерел, на збирання фактологічного матеріалу, що є необхідним для розв’язання методологічних завдань і подальших узагальнень у цій галузі.
Окремі погляди П.О.Бузука спричиняли широке обговорення у наукових колах. Так, у дискусії з методологічних питань, що розгорнулася на сторінках Записок історико-філологічного відділу УАН”, взяли участь В.К.Дем’янчук, В.М.Ганцов, М.К.Грунський та ін. Серед поглядів П.О.Бузука, які підлягали критиці з боку сучасників, були такі: 1) теорія родовідного дерева” змушує вчених приймати чітку підлеглість епох; 2) названа теорія не враховує географію й історію мовних явищ (під час дискусії вчений погодився, що теорія родовідного дерева” бере до уваги історію мовних процесів); 3) теорія хвиль” враховує хронологію і поширення мовних змін; 4) класифікація мов є ускладненою існуванням перехідних говорів, а також тим, що межі навіть двох явищ не збігаються. Зауваження опонентів П.О.Бузука можна звести до таких положень: 1) вчений швидко змінив погляди на методологію лінгвістичної реконструкції, припускався суб’єктивності у висвітленні відповідного кола питань, методологічних помилок (В.М.Ганцов, М.К.Грунський); 2) теорію родовідного дерева” та теорію хвиль” протиставляти не можна (В.К.Дем’янчук); 3) теорія родовідного дерева” враховує історію мовних явищ; 4) навіть вживаючи назви мов (українська, сербська тощо), мовознавці вдаються до класифікації мов, які є окремими мовами, що реально існують (В.К.Дем’янчук); 5) не можна застосовувати метод ізоглос” (пов’язаний з теорією хвиль”) до дослідження історії слов’янських мов, а розвиток інших індоєвропейських мов проводити згідно з теорією родовідного дерева” (В.К.Дем’янчук). П.О.Бузук послідовно розробляв засади теорії хвиль”, підкреслював значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови.
У трактуванні конкретних фонетичних явищ П.О.Бузук широко спирався на досвід інших учених О.О.Шахматова, Г.А.Ільїнського, А.Ю.Кримського, В.Вондрака, А.Мейє та ін. Самобутність науковця виявилася, зокрема, у методологічних питаннях історико-мовного дослідження. Саме на цьому матеріалі можна прослідкувати еволюцію наукового світогляду мовознавця.
6. Найбільшу значимість для сучасної науки мають лінгвогеографічні дослідження П.О.Бузука. Учений одним з перших розробив методологічні засади лінгвогеографічного дослідження, продемонстрував їх практичне застосування, довів велике значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови. Зокрема, П.О.Бузук наголошував на тому, що історичне вивчення мови має враховувати дані географічних досліджень мовних процесів (передісторичної та історичної доби). П.О.Бузук сформулював ключові положення, що розкривають значення лінгвістичної географії для історико-мовних студій: 1) вивчення архаїчних говірок надає можливість встановити попередні етапи розвитку того чи іншого мовного процесу; 2) лінгвогеграфічний метод можна застосовувати у вивченні походження явищ, що є реалізацією одного процесу, а також подібних процесів, що мають різні причини; 3) ізоглоса явища-наслідку не виходить за межі ізоглоси явища-причини; 4) лінгвогеографічне дослідження дає змогу встановити центр появи певної мовної зміни, шляхи її поширення; 5) географічне вивчення мовних явищ сприяє розв’язанню питання про лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні запозичення тощо. Географічне вивчення мовних особливостей території Полтавщини, північної, південної та ін. частин Білорусі дало П.О.Бузуку змогу зробити висновки про те, що: 1) ізоглоси мовних явищ часто становлять пасмо ліній; 2) враховуючи, що межі навіть двох мовних явищ не збігаються, провести межу на території перехрещення ізоглос двох сусідніх мов можливо завдяки зверненню до літературної мови; 3) проведенню меж мов має передувати всебічне географічне дослідження головних і другорядних фонетичних, морфологічних та ін. явищ.
З ім’ям П.О.Бузука пов’язують початки застосування лінгвогеографії в українських діалектологічних дослідженнях. У 1929 р. вийшла праця мовознавця Діалектологічний нарис Полтавщини”, в якому було подано перші лінгвістичні карти (поширення прикметникових форм типу `чистій, `білій; дієслівних форм `ходе, `носе; твердого -т у третій особі однини та множини). Підготовлений П.О.Бузуком атлас білоруської мови Спроба лінгвістичнае географіі Беларусі. Ч.І. Фонэтыка і морфолёгія” (1928) можна вважати першим атласом слов’янської мови. Цей атлас містив карти різних фонетичних і морфологічних явищ, розв’язував завдання виявлення географії діалектних типів, найбільш повно відповідав поняттю лінгвістичний атлас. У Спробі...” лінгвіст подав не окремі точки фіксації того чи іншого явища, а цілі масиви, на чому пізніше ґрунтувався ареально-типологічний підхід до вивчення мовних явищ (що бере до уваги взаємодію ареалів). Все це дає підстави вважати П.О.Бузука фундатором слов’янської ареальної лінгвістики.
7. Важливими для сучасного мовознавства є методологічні ідеї П.О.Бузука, зокрема розроблення вченим засад теорії хвиль”, власної періодизації історії мови тощо. Індоєвропейські, балто-слов’янські, спільнослов’янські, діалектні слов’янські явища, мовні процеси історичної доби постали у П.О.Бузука у хронологічній послідовності. Де це було можливим, мовознавець визначав абсолютну хронологію явищ. Учений досліджував географічні особливості фонетичних і морфологічних змін.
Особливе значення мають спостереження П.О.Бузука над мовою пам’яток писемності. Результати цих студій вченого можуть виступати матеріалом для подальших узагальнень сучасних лінгвістів.
Вивчення П.О.Бузуком конкретних фонетичних і морфологічних явищ допомогло отримати корисний матеріал з хронології, географії, сутності та причин мовних процесів, на який спираються сучасні дослідники історії мови.
Вагоме значення мають історико-морфологічні студії П.О.Бузука, зокрема позиція вченого щодо активних дієприкметників теперішнього часу на -чий, закономірність існуваннях яких в українській мові доводив мовознавець.
Ініціатива П.О.Бузука з географічного вивчення східнослов’янських мов, розроблення вченим теоретичних і методологічних аспектів лінгвістичного атласу білоруської мови тощо сприяло подальшим успіхам білоруської (ширше східнослов’янської) лінгвістичної географії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамічева О.М. Молодограматики та російські й українські мовознавці кінця ХІХ ст. початку ХХ ст. про змішування мов і діалектів / О.М.Абрамічева // Дійсність думка дослід: Матеріали 2-ї загально університетської наукової конференції молодих учених (31 березня 1 квітня 2005 р.) / Відп. ред. В.А.Глущенко. Слов’янськ: СДПУ, 2005. Вип. 2. С.7482.
2. Абрамічева О.М. Прийоми та процедури порівняльно-історичного методу в студіях молодограматиків / О.М.Абрамічева // Вісник Черкаського університету: Філологічні науки / Відп. ред. В.П.Мусієнко. Черкаси, 2004. Вип. 59. С. 1529.
3. Абрамічева О.М. Розвиток та історія мови в концепції молодограматиків і вчених Московської та Казанської шкіл / О.М.Абрамічева // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник / Отв. ред. В.А.Глущенко. Славянск: СГПУ, 2005. Вып. ХІІІ. Ч. 1. С. 317.
4. Абрамічева О.М. Теорія та практика молодограматизму в українському і російському мовознавстві: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.15 / О.М.Абрамічева; Донецький національний університет. Донецьк, 2005. 24 с.
5. Абрамічева О.М. Хронологізація та локалізація мовних явищ в студіях молодограматиків та українських і російських компаративістів 70-х рр. ХІХ ст. 30-х рр. ХХ ст. / О.М.Абрамічева // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць / Відп. ред. С.О.Кочетова. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2004. Вип. 5. С. 2340.
6. Актуализм // Большая Советская Энциклопедия / Гл. ред. Б.А.Введенский. М.: Государственное научное издательство «Большая Советская Энциклопедия»,1950. Т.1. С. 632 633.
7. Балто-славянские исследования: 1985 / Отв. ред. Вяч.Вс.Иванов. М.: Наука, 1987. 250 с.
8. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посіб. / С.П.Бевзенко. К.: Вища шк., 1991. 231с.
9. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков / С.Б.Бернштейн. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 350 с.
10. Бирило М.В., Мацкевич Ю.Ф. Про діалектологічний атлас білоруської мови / М.В.Бирило. Ю.Ф.Мацкевич // Українська лінгвістична географія: республіканський міжвідомчий збірник. Серія Питання мовознавства” / Відп. ред. Ф.Т. Жилко. К.: Наукова думка, 1966. С. 8696.
11. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию / И.А.Бодуэн де Куртенэ. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с.
12. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию / И.А.Бодуэн де Куртенэ. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 2. 391 с.
13. Бузук П., Мацюкевіч Я., Юргілевіч П. Анкета для зьбіраньня матар’ялаў па беларускай мове / П.Бузук, Я.Мацюкевіч, П.Юргілевіч. Менск, 1931. С. 110.
14. Бузук П.А. Асноўныя пытанні мовазнаўства: Падручная кніга для настаўнікаў беларускае мовы і студэнтаў-лінгвістаў / П.А.Бузук. Менск: Дзяржаўнае выдавецтва Беларусі, 1926. 123 с.
15. Бузук П.А. Взгляды академика Шахматова на доисторические судьбы славянства / П.А.Бузук // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1922. Т. 25 (1920 г.). С. 150179.
16. Бузук П.А. Да характарыстыкі дыялектаў паўднёва-беларускіх і пераходных да ўкраінскіх / П.А.Бузук // Беларуская лінгвістыка / НАН Беларусі. Ін-т мовазнаўства імя Якуба Коласа; Рэдкал.: А.І.Падлужны (адк. рэд.) і ін. Мн.: Беларуская навука, 1993. Вып. 40. С. 312.
17. Бузук П.А. Да характарыстыкі паўночна-беларускіх дыялектаў. Гутаркі Невельскага і Вяліскага паветаў / П.А.Бузук. Менск, 1926. 18 с.
18. Бузук П.А. Лингвистическая география как вспомогательный метод при изучении истории языка // Общее языкознание. Хрестоматия / Б.И.Косовский; Под ред. А.Е.Супруна. Минск: Высшая школа, 1976. С.218225.
19. Бузук П.А. Лінгвістычная геаграфія як дапаможны метад пры вывучэнні гістрыі мовы / П.А.Бузук // Sbornik prac I sjezdu slovanskych filologiv v Praze, 1929, sv. 2. Praha, 1932. S. 458475.
20. Бузук П.А. Основные вопросы языкознания / П.А.Бузук. 2-е изд. М., 1924. С. 171216.
21. Бузук П.А. Очерки по психологии языка (Краткое руководство по вопросам общего языковедения) / П.А.Бузук. Одесса, 1918. 140 с.
22. Бузук П.А. Спроба гісторыі дагістарычнай эпохі славянскай фонэтыкі / П.А.Бузук // Адбітак з I т. Зборніку Аддзелу Мовы і Літаратуры Інстытуту Беларускае Культуры. Менск, 1927. С. 144.
23. Бузук П.А. Спроба лінгвістичнае географіі Беларусі. Ч.І. Фонэтыка і морфологія / П.А.Бузук // Досьледы і матар’ялы ў галіне мовы і літаратуры, №17, Інстытут беларускае культуры. Аддзел гуманітарных навук. Дыяктолёгічная Камісія. Менск, 1928. 101 с. + 20 карт.
24. Бузук П.О. [Рец.:] Шахматов О.О., Кримський А.Ю. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини ХІХVIII вв. Видавниче Т-во Друкар” Київ, 1922, 182 + ІІ стор. / П.О.Бузук // Slavia. 1924. Roč. 3. Seš. 1. S. 139141.
25. Бузук П.О. Взаємовідносини між українською та білоруською мовами (методологічний нарис) / П.О.Бузук // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1926. Кн.VII VIII. С. 421426.
26. Бузук П.О. Діалектологічний нарис Полтавщини / П.О.Бузук // Український діалектологічний збірник. 1929. Кн. 2. - С. 159197.
27. Бузук П.О. З приводу рецензій В.Дем’янчука й проф. М.Грунського на мій Нарис історії української мови” / П.О.Бузук // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1928. Кн. XIX. [окремий відбиток, С. 115] С. 353367.
28. Бузук П.О. Коротка історія української мови. І. Вступ і звучня / П.О.Бузук. Одеса, 1924. 60 с.
29. Бузук П.О. Нарис історії української мови. Вступ. Фонетика і морфологія, з додатком історичної хрестоматії / П.О.Бузук. Київ, 1927. 98с.
30. Бузук П.О. Про мову найдавнішої української євангелії / П.О.Бузук // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1927. Кн. XIІ. С. 111.
31. Бузук П.О. Українські етимології / П.О.Бузук // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1926. Кн. VII VIII. С.6773.
32. Булахов М.Г. Бузук Петр Афанасьевич / М.Г.Булахов // Восточнославянские языковеды. Биобиблиографический словарь. Минск: Изд-во БГУ, 1977. Т. 2. С. 5560.
33. Булаховський Л.А. [Рец.:] Проф. Є.Тимченко. Курс історії українського язика. Вступ і фонетика. Державне видавництво України. 1927. 170 с. / Л.А.Булаховський // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1927. Кн. ХV. С. 271276.
34. Булаховський Л.А. Основи мовознавства: Лекція І. Вступні завваги / Л.А.Булаховській. Харків: Радянська школа, [без дати]. 24 с.
35. Булаховський Л.А. Питання походження української мови / Л.А.Булаховський // Вибрані праці: В 5-ти т. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2. С. 9216.
36. Возвращенные имена: Сотрудники АН Беларуси, пострадавшие в период сталинских репрессий / Сост. и авт. предисл. Н.В.Токарев; Под ред. А.С.Махнача. Мн.: Навука і тэхніка, 1992. 120 с.
37. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука.- К.: Наук. думка, 1966.- 595 с.
38. Ганцов В.М. [Рец.:] П.О.Бузук. Коротка історія української мови. 1. Вступ і звучня. Видання етнолого-діалектичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Одеса. 1924, ст.60, 80˚ / В.М.Ганцов // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. 1925. Кн. V. С. 252267.
39. Герасименко И.А. Типология инфинитива (на материале славянских, германских и романских языков): Дисс. канд. филол. наук: 10.02.15 / И.А.Герасименко. Донецк, 2000. 192 с.
40. Герасименко И.А. Функциональная семантика адъективов золотой и серебряный в русской фразеологии / И.А.Герасименко // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць. Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. Вип. 8. Мовознавство. С. 3041.
41. Герасименко И.А. Функциональная семантика колоратива желтый (на материале древнерусских и фольклорных текстов) / И.А.Герасименко // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. К. Ніжин, 2006. Вип. ХІ: Лінгвістика і літературознавство. Частина І. С. 4249.
42. Глібчук Н.М. Мовознавчі погляди Олени Курило: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / Н.М.Глібчук; Львівський державний університет. Львів, 1994. 24 с.
43. Глушчанка У.А. А.А.Шахматаў і М.М.Дурнаво пра сінхранію і дыяхранію / У.А.Глушчанка // Веснік Віцебского дзяржаўнага унівэрсітэта імя П.М.Машэрава. Віцебск, 2002. № 3 (25). С. 7073.
44. Глущенко В.А. [Передмова до праці:] А.А.Шахматов. Наброски возражений на диспуте Тимченка. 23 февраля 1913 г. (Неопублікована праця) [Публікація В.А.Глущенка] // Мовознавство. 1984. № 4. С. 5152.
45. Глущенко В.А. А.А.Шахматов о лабиализации согласных и делабиализации гласных в истории восточнославянских языков / В.А.Глущенко // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник / Отв. ред. В.А.Глущенко. Славянск: СГПУ, 2005. Вып. ХІІІ. Ч. 1. С. 1730.
46. Глущенко В.А.