ПРУШКОВСЬКА ІРИНА ВІТАЛІЇВНА ТУРЕЦЬКА ДРАМАТУРГІЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ГЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ, ПОЕТИКА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА На правах рукопису ПРУШКОВСЬКА ІРИНА ВІТАЛІЇВНА УДК 821.512.161 19/20” ТУРЕЦЬКА ДРАМАТУРГІЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ГЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ, ПОЕТИКА 10.01.04 література зарубіжних країн Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Науковий консультант Грицик Людмила Василівна доктор філологічних наук, професор Київ 2016 2 ЗМІСТ ВСТУП 4 РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТУРЕЦЬКОЇ ДРАМИ 18 1.1. Історія турецької драматургії: проблеми періодизації 18 1.2. Еволюція турецької драматургії: від народного театру до драми доби постмодерну 24 1.2.1. Театр дооттоманського періоду 24 1.2.2. Драматургія Оттоманської імперії 27 1.2.3. Зародження авторської драми 38 1.2.4. Особливості турецької драми періоду «між двох революцій» 60 1.2.5.Трансформація класичної драми в новітній період 70 1.2.6. Турецька драма доби постмодерну 87 Висновки до 1 розділу 93 РОЗДІЛ ІІ. ЖАНРОВА ПАРАДИГМА ТУРЕЦЬКОЇ ДРАМИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТ 96 2.1. Класичні жанри турецької драматургії 98 2.2. Історія і біографія в драматургічній рецепції 108 2.3. Віршована драма: ефект контрасту 138 2.4. Особливості організації монодрами 151 2.5. Елементи «театру абсурду» в поетиці сучасної турецької драми 159 2.6. Синтез традицій і новаторства в епічній драмі 168 2.7. Специфіка дидактизму дитячої драми 174 2.8. Феномен радіодраматургії: самобутність розвитку 179 3 Висновки до 2 розділу 186 РОЗДІЛ ІІІ. ТЕМАТИЧНЕ ТА ОБРАЗНЕ КОЛАЖУВАННЯ СУЧАСНОЇ ТУРЕЦЬКОЇ ДРАМИ 190 3.1. Топос міста в сучасній турецькій драмі 190 3.2. Жіноча драматургія Туреччини: фемінні моделі творчості 202 3.2.1. Деконструкція гендерних концептів. Ідентифікація жіночих образів 210 3.2.2. Лейтмотив сімʼї в системі гендерних трансформацій 217 3.2.3. Ціннісні орієнтації жінки: діалектика образу 227 3.2.4. Амбівалентність жіночих персонажів 231 3.3. Суфійський «текст» турецької драматургії 239 3.4. Події 12 вересня в художньо-історичних образах турецької драми 266 3.5. Поетика інтертекстуальності сучасної турецької драми 270 Висновки до 3 розділу 288 РОЗДІЛ ІV. УНІВЕРСУМ ТУРЕЦЬКОЇ АВТОРСЬКОЇ ДРАМИ 293 4.1. Поетика драм Реджепа Більгінера 293 4.2. Особливості драмопису Тунджера Джюдженоглу 302 4.3. Лінії творчості Озена Юли 317 4.4. Хронотопіка драм Неджаті Джумали 326 4.5. Своєрідність реалізму драм Мемета Байдура 336 Висновки до 4 розділу 347 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 350 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 356 4 ВСТУП Інтелектуальні здобутки літературно-критичного знання є засобом і методом подолання проблем культурного конформізму, етноцентризму та стереотипів в умовах глобалізації. Крок за кроком орієнтальні студії розширюють український науковий та суспільний дискурси завдяки праці багатьох поколінь науковців. На тлі інтелектуальних досягнень України, яка веде своє літочислення від трипільської культури, орієнтальні студії, присвячені літературним явищам другої половини ХХ початку ХХІ ст., репрезентовані не надто широко. А проте в цей історично значимий для турецької літератури період, особливо від 1980-х років і до сьогодні, який хронологічно накладається на українську «післячорнобильську бібліотеку» (Т. Гундорова [43]), що на теперішній час є виміром горизонту сподівань сучасного українського реципієнта, відбувалися цікаві для літературознавчого аналізу процеси. Та, перш за все, дослідницьке намагання ретельного розгляду сучасної турецької літератури, і зокрема драми, керується естетичним та науковим інтересом до сучасних динамічних процесів у літературі зарубіжних країн у широкому суспільно-історичному контексті. Актуальність роботи. Драма як один із найяскравіших родів турецької літератури дотепер не має актуального висвітлення на сучасному питомо турецькому літературознавчому ґрунті з використанням новітніх літературознавчих методологій, аби ввійти і в український літературознавчий дискурс. Йдеться й про пізнання Іншого” з тим, щоб краще усвідомити себе в рухові до Європи. Хоч розуміємо, що дослідження турецької драми це лише частина набагато ширшої парадигми турецької літератури як історикокультурного явища. Сучасна світова драматургія є предметом не стільки наукової, скільки критичної рецепції. Ґрунтовні системні дослідження драматургії сприяють створенню цілісної картини цього феномену, проте незаперечним фактом є її перебування на пограниччі, коли в минулому залишився вінець розвитку доби 5 Ренесансу чи періоду «нової драми». В епоху випробування постмодернізмом драматургія втратила досягнуті позиції, що є неминучою фазою розвитку. Сьогодні є наукові підстави говорити про сучасну художню динаміку, особливо коли мова йде про драматургію країн, де її розвиток відбувається з певним запізненням. Однією з таких країн є Туреччина. Її літературі й особливо драматургії довелося за короткий проміжок часу надолужувати пройдене західними літературами, зокрема, формувати літературно-естетичні системи (класицизм, романтизм, реалізм), опановувати нові жанри (роман, есе, драма, трагікомедія, мелодрама) тощо. Розвиткові турецької драматургії сприяв діалог між Сходом і Заходом, який пожвавився у «третьому срібному віці драми», тобто у 60-х роках ХХ ст. Наше дослідження продовжує ту лінію діалогу, тих наукових студій, які на значному теоретичному і фактичному матеріалі були започатковані А. Кримським і В. Дубровським. Так, праця А. Кримського «Перський театр. Звідки він узявся та як розвивався» попри переконання автора, що турецька середньовічна література лише відгалуження перської [77, с. 329], є вагомим внеском української орієнталістики в дослідженні питання розвитку перської/турецької релігійної драми. Теоретичні праці та художні переклади В. Дубровського не втратили своєї актуальності й тепер, а його науково-критична спадщина, без сумніву, збагачує наукову скарбницю української тюркології. Теоретичні моделі сприйняття турецької драматургії представлені у монографіях, навчальних посібниках, окремих статтях переважно турецьких дослідників (Н. Аки, З. Алдаг, М. Анд, О. Белькис, М. Буттанри, І. Енгінюн, З. Іпшіроглу, М. Кирджи, В.М. Коджатюрк, Ш. Куракуль, М. Менгі, О. Нутку, Х. Нутку, Н. Оздемір, І. Ортайли, С. Сокуллу, А. Чалишар, С. Шенер, З. Унал та ін.). Більшість із них присвячені питанням модерністської драматургії, тоді як драмі доби постмодернізму уваги приділено недостатньо. Бракує також антології турецької драми початку ХХІ ст. та багатовекторних досліджень сучасної драми в цілому. Виклад матеріалу у працях турецьких дослідників здебільшого дескриптивний, з окремими вкрапленнями компаративного аналізу 6 із західними моделями драматургії. Сьогодні в Туреччині вивчення національної драматургії введено до навчальних програм вищої школи, створені спеціальні факультети з підготовки драматургів, проводяться театральні симпозіуми, виходять друком журнали з питань театру й драми, ведуться наукові дослідження. Все це свідчить про новий етап зацікавлення драмою як важливим елементом культурного процесу. Разом із тим сучасна турецька драматургія є малодослідженою українським сходознавством частиною турецької культури. Не можна не погодитися із О. Білецьким, що ми, українці, мало знаємо східні літератури і ще менше маємо уявлення про театри Близького і Далекого Сходу [16, с. 271]. Назріла необхідність детального розгляду генези й розвитку турецької авторської драми, дослідження напрямів, жанрів, образності турецької модерної п’єси, аналізу нових тенденцій. В українській тюркології досі немає жодного монографічного дослідження, навчального посібника чи підручника, де проаналізовано предмет турецької авторської драматургії, незважаючи на те, що турецька література є фаховою дисципліною у кількох вищих навчальних закладах України. Схожа ситуація склалася й у близькому зарубіжжі. У Росії вийшла друком лише одна монографія О. Оганової «Традиции народной драмы в современной турецкой драматургии» (2006) [103], у якій досліджено роль традиційного турецького театру в розвитку сучасної драматургії, вийшли також переклади п’єс кількох сучасних драматургів [51]. А в Польщі, Румунії і Болгарії турецька драма аналізується переважно в межах сценічної інтерпретації. Це сигналізує про наявність лакун у дослідженні новітньої турецької драматургії, спробою заповнення яких є запропонована дисертаційна робота. Враховую чи той факт, що турецька література й драматургія зокрема не є відокремленим явищем, а навпаки повноцінною частиною світової літератури, у пропонованому дослідженні теоретичним підґрунтям стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з історії та теорії літератури, культурології, літературної критики, текстології, історіографії, герменевтики, перекладознавства, логіки, психології, філософії, фольклору й теології. При 7 розгляді питання витоків і становлення турецької драми беззаперечними джерелами-основами стали праці Аристотеля, М. Анда, О. Карабургу, А. Шенгюля. Турецький літературознавець М. Анд є одним з небагатьох, хто присвятив вісімнадцять монографій дослідженню турецького театру і авторської драматургії. Ґрунтовні розвідки у цих сферах лягли в основу нових літературознавчих і мистецтвознавчих праць молодого покоління дослідників Туреччини. Зокрема, його праці «Традиційний турецький театр», «Османський театр», «Турецький театр дореволюційного періоду», «Турецький театр республіканського періоду» є тим важливим підґрунтям, на якому базується загальний інформаційний каркас історичної основи витоків і розвитку турецької авторської драматургії. Модерніські течії в турецькій авторській драматургії є заключним етапом розвідок М. Анда, що ускладнює процес пізнання постмодерної турецької драматургії українським реципієнтом, але водночас відкриває нові горизонти для вивчення цього питання. Важливим інформаційним базисом для вивчення сучасного стану турецької драми стають праці турецького літературознавця Севди Шенер. Кількість окремих наукових статей, присвячених аналізу творчості того чи іншого драматурга, яка переважає над теоретичним матеріалом (монографії «П’єси і реальність», «Сліди театральної критики», «Турецька драматургія у процесі розвитку», «Сучасний стан турецької драматургії») дозволяє стверджувати, що представлений нею підхід до вивчення новітньої турецької драми має більш вузький, зосереджений на окремих постатях вид дослідження. У нагоді стали праці з української драматургії різних епох (О. Білий [17], Т. Вірченко [27], Когут О.В. [67], Н. Корнієнко [71; 72], Н. Мірошниченко [91], Г. Семенюк [123]), адже етапи розвитку української й турецької драматургії багато в чому схожі. Враховуючи неоднозначність потрактувань терміну «драма», у своєму дослідженні ми взяли за основу теоретичні праці таких українських дослідників, як О. Білий [17], Н. Копистянська [70], І.С. Хороб [145] та ін. 8 Глибокими й вичерпними є дослідження російських тюркологів у галузі турецької народної драми (І. Бороліна [21], Г. Горбаткіна [36], В. Гордлевський [38], О. Оганова [103]), які доповнюють і створюють цілісну картину періоду становлення турецької авторської драматургії разом із працями турецьких літературознавців (М. Анд [168; 169; 170], Дж. Кудрет [270; 271], О. Нутку [3001; 302], С. Сіявушгіль [339]). Дослідження феномену трансформації турецької народної драми в авторську, кризи жанрів, тоталітарного режиму в літературі уможливили історичні наукові джерела, які дозволили встановити події, що безпосередньо впливали на розвиток турецької літератури й драматургії зокрема. Тут не обійшлося без праць С. Додда [225], Д. Дурсуна [228], Ю. Юджеля [388; 389]. При дослідженні жанрової парадигми турецької драматургії послуговувалися насамперед теоретичними працями А. Анікста [3], Е. Бентлі [14], С. Бройтмана [23], О. Карягіна [61], Н. Копистянської [70], Н. Тамарченко [132]. Аналіз суфійських мотивів та образів у творах турецьких драматургів потребував детального вивчення як теологічних праць з ісламу й суфізму (А. Газалі [63], Ф. Гюлен [45], К.В. Ернст [154], Р. Нікольсон [296], І. Шах [149],), так і літературознавчих праць, присвячених відомим поетам-суфіям (Л. Грицик [40], Е. Д. Джавелідзе [49], А. Кримський [77], У.К. Чіттік [146], А. Шиммель [151]). З огляду на багатогранність драматичного роду, нашій роботі зарадили мистецтвознавчі праці В. Каратигіна [60], Д. Катишевої [62], Н. Йилдиза [454], присвячені питанню музичності драматичних творів. Звернення до досліджень з філософії й психології потребували такі елементи аналізу турецької авторської драматургії, як інтенції театру абсурду та гендерні модифікації. Неповним був би аналіз феномену смерті, який виступає наскрізною світоглядною ідеєю п’єс сучасних турецьких драматургів, без знайомства із працями Гайдеггера [140], Гегеля [30], Ніцше [97], Фройда [139], Ясперса [156]. Причини деконструкції гендерних концептів у турецькій драматургії розкриті 9 шляхом залучення розвідок Т. Бендаса [13], Т. Говорун [35], Т. Гундорової [43], А. Нямцу [100; 101]. При дослідженні питань теорії інтертекстуальності як міждисциплінарної категорії ми покладалися у першу чергу на праці М. Бахтіна [11], Ю. Крістевої [78], Н. П’єге-Гро [155], М. Шаповал [147; 148]. При ідентифікації інтертекстуальних елементів у творах сучасних турецьких драматургів було залучено фактичний літературний матеріал західної (переважно французької) і турецької драматургії (класичної доби і першої половини ХХ ст.). Популярність такої соціокультурної тенденції сучасного світу як пошук національної ідентичності і пряме її відображення у творах художньої літератури спонукав звернутися до розмислів О. Гнатюк [33], М. Козловця [69], Н. Кьосоглу [269], Е. Сміта [126], Ю. Шевельова [150]. У багатонаціональній Османській державі упродовж віків культура творилася представниками турецького та інших етносів, які населяли її й володіли турецькою мовою. Зародження турецької драматургії пов’язують із традиціями фольклору, народною обрядовістю, шаманізмом і суфізмом, елементи яких чітко простежуються у традиційному народному театрі. Театр тіней, «Ортаоюну», театр меддахів створюють міцну основу для формування турецької драматургії європейського зразка. У синтезі традиційного турецького, що проявлявся на різних рівнях художніх творів, і нового/іншого, яке нагадувало про себе особливостями рецепції поетики насамперед європейського театру, формувалися риси новітньої турецької драми, її естетичний феномен [114, c. 4]. «У арабів і турків, - зазначав А. Кримський, - європейська трагедія прищепилася, навіть дала дещо таке своє, що залишило і залишає вплив на широке громадянство» [76, с. 89] Складні суспільні проблеми, соціально-політичні ексцеси не могли не знайти відображення у турецькій літературі загалом і драматургії зокрема, адже саме вона презентує певні картини світу, є особливою ігровою моделлю світу, яка вбирає основні константи свого часу і транслює їх наступним поколінням [91, c. 57]. 10 Художній парадигмі перехідних культурних епох присвячено чимало робіт як вітчизняних, так і зарубіжних вчених (М. Анд [167], П. Баррі [10], Н. Висоцька [26], С. Гончарова-Грабовська [34], Л. Залеська Онишкевич [55], О. Красильникова [74], Г. Мережинська [90], В. Силантьєва [125], С. Хороб [145], С. Шенер [344]). У пропонованій роботі досліджується турецька драматургія другої половини ХХ початку ХХІ ст., яка є репрезентантом перехідної культурної доби. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане у межах загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти» (01 БФ 044-01) і наукової теми кафедри тюркології «Дослідження мов і літератур народів Сходу класичної та сучасної доби» (02 БФ 044-01). Мета роботи полягає у розкритті сутнісних характеристик новітньої турецької драми, естетичної природи цього феномену як явища суспільноісторичного й культурного, що репрезентує національну картину світу. На реалізацію цієї мети спрямовано розв’язання комплексу завдань: - розглянути історичні періоди розвитку драматичного дійства стародавніх тюрків; - простежити етапи становлення османського народного театру; - дослідити передумови виникнення турецької авторської драми; - окреслити впливи європейської драматургічної традиції на формування турецької; - визначити етапи / «культурні хвилі» розвитку, схарактеризувати основні напрями в поступі турецької авторської драми; - ідентифікувати жанрові різновиди сучасної турецької драми; - дослідити образність турецьких п’єс другої половини ХХ початку ХХІ ст. - з’ясувати генезу і сталість функціонування певних тематично-фабульних комплексів турецької драми; 11 - описати явища турецького постмодернізму як культурну рефлексію; - дослідити характер інтертекстуальних включень у тексти турецької драми; - на матеріалі художніх творів розглянути турецький літературний постмодернізм як критичну настанову щодо розуміння реальності. Об’єктом дослідження є твори турецьких драматургів другої половини ХХ початку ХХІ ст. (У. Айваз «Сумую за Троєю», Б. Ак «Два помножити на два», О. Араїджи «Псевдонім Гонджагюль», Н. Ас’яли «З’явивсь я в образі Юнуса», М. Байдур «Лимон», «День-ніч / Гра смерть», «Іграшки самотності», «Жіноча станція», «Республіканська дівчина», «До обіду», «Орхідеї на місці пожежі», «Ноги кохання», «Володимир Комаров», «Тенцинг», А. Байрамоглу «Біла брехня», Р. Більгінер «Мевляна», «Любов і мир», Ш. Ґюрбюз «Ні в роках, ні в голові правди нема», Е. Джанатан «Красуня болота», Д. Джанова «Ноги кохання», Т. Джюдженоглу «Лавина», «Гвинтокрил», Н. Джумали «Криниця», Ґ. Дільмен «Наше кохання найбільша пожежа в Аксараї», Х. Еркек «Поріг», Г. Ишик «Наче п’єса», З. Качар «Справжні люди/пластикові смерті», У. Кьоксал «Далекі», М. Мунган «Співчуття», Т. Нар «Божевільне дерево (Юнус Емре)» «Крила у вогні душі», Т. Озакман «Я Мімар Сінан», Т. Офлазоглу «Божевільний Ібрагім», «Мурат ІV», «Молодий Осман» , «Візантію зруйновано: Фатіх», «Селім ІІІ. Меч і Ней», «Джем Султан», «Кануні Сулейман», «Явуз Селім», «Сінан», Д. Сюмер «Блакитним був мій велосипед», О. Юла «Несправжня Гюррем», «Шемсе, не забувай», Р. Озчелік «Ібн Сіна», О. Асена «Юнус Емре», «Хюнкар Бекташ Велі» та ін.). Предмет дослідження генеза, еволюція, поетика турецької драми другої половини ХХ початку ХХІ ст. У дисетації вивчається турецький драматургічний дискурс, твори турецьких авторів розглядаються як складники модерністської та постмодерністської матриці, уперше схарактеризовано фактори, які вплинули на тематику сучасної турецької п’єси, проаналізовано специфіку образної 12 парадигми, досліджено процес становлення й розвитку турецької авторської драми. Методи дослідження. У процесі написання дисертації були задіяні такі методи дослідження, як аналіз і синтез, функціональний, системний, порівняльно-історичний, культурно-історичний, деконструктивістський, соціологічний, методи асоціативно-концептуального аналізу, моделювання асоціативно-семантичного поля, рецептивної естетики, комунікативної стилістики художнього тексту. Беручи до уваги, що турецькомовні першоджерела досліджуваного текстового матеріалу інтерпретуються українською, лінгвістичне опанування текстів та процес рецепції відбувається одночасно з інтерпретацією та процесом перекладу. Використання методу асоціативно-концептуального аналізу у дослідженні текстів сприяє виявленню домінантних смислів художніх текстів, розкриває національну, поетичну модель світу. Застосування методу асоціативно-концептуального аналізу дає змогу виявити наскрізні, ключові слова, домінантні лексеми та об’єднує конкретні дослідницькі дії: компонентний аналіз; контекстологічний аналіз; естетико-стилістичний аналіз; культурологічний аналіз, що співвідносить текстові смисли з інформацією загальнокультурного фонду. Результативності, ефективності інтерпретації художнього тексту додає також використання методу моделювання асоціативно-семантичного поля. Теоретико-методологічну основу дисертації складають дослідження теорії, історії драми (Аристотель [4; 5], А. Аникст [4], М. Анд [166; 167], С.Н. Бройтман [23], М. Гіршман [32], Е. Гьокташ [247], В.М. Жирмунський [52], В. Державін [47], Н. Іщук-Фадеєва [59], А. Карягін [61], Д. Катишева [62], Н. Копистянська [70], Ю. Ковалів [66], С. Павличко [104], Л. Тарнашинська [131], В. Халізєв [141; 142], Д. Уліцька [84]); літературного хронотопу (М. Бахтін [11], В. Гречнєв [39], Р. Козлов [68]); гендерного літературного дискурсу (В. Агеєва [1; 2], Т.В. Бендас [13], Ш. Берн [15], О. Вейнінгер [25], Т. Говорун [35], Н. Зборовська [56], І. Кон [405]); інтертекстуальності (Л. Біловус [18], Е. Бразговська [24], Н. Кузьміна [81], В. Просалова [110; 111], 13 Н. П’єге-Гро [115], Н. Фатеєва [138], М. Шаповал [147; 148]); постмодернізму (О. Бондарева [19; 20], Н. Висоцька [26], Т. Вірченко [27], Л. Волощук [28], О. Гнатюк [33], Т. Гундорова [42; 43], В. Гусарченко [44], Б. Дінчель [224], Й. Еджевіт [229], І. Емре [231], Д. Затонський [54], Н. Корнієнко [71; 72], З. Краснодембський [75], Г. Мережинська [90], Н. Мірошниченко [91], Т. Свербілова [121], А. Чалишар [218]); національної ідентичності (Е. Гюнгьор [250], М. Козловець [69], Н. Кьосоглу [269], Е. Сміт [126]); образної парадигми (Б. Айвазоглу [185], М. Буттанри [207], Л. Грицик [40], Ш. Джан [50], Ю. Зубков [57], М. Кудрявцев [80], Е. Нойманн [98], Ю. Оснос [104], А. Нямцу [99; 100], В. Холбрук [254]); суфійських, орієнтальних елементів (Е. Гюнгьор [250], К. Ернст [154], Г. Керімов [63], А. Кримський [79], А. Мухаммедходжаєва [94], Е. Саїд [119], І. Шах [149], Ш. Шукуров [153]); урбаністичних елементів (Р. Мовчан [93], Т. Пастух [107], О. Севрук [122], О. Чаха [216], М. Четіндоган [221]). Процес дослідження творів сучасних турецьких драматургів супроводжується посиланнями на здобутки українського, російського й турецького літературознавства (М. Анд [416; 417], І. Бороліна [21], С. Граф [426], О. Дерменджі [48], Х. Дормен [421], М. Ерзен [243], К. Ерол [242], З. Іпшіроглу [431], М. Каджироглу [256], М. Кирджи [264], Ш. Курдакуль [272; 273], С. Маден [275; 276], О.І. Маштакова [89], Д. Меріч [279; 280], О. Оганова [103], Г. Рог [117], М. Репенкова [116], Н. Сенчило [124], А. Сулейманова [129], Г. Халимоненко [143], Р. Севенгіль [334; 335], С. Шенер [344], К. Явуз [378]). Аналіз турецького драматичного тексту спирається на теоретичні засади, представлені у працях Астрахан Н.І. [7], Балухатого С.Д. [9], Білого О.В. [17], Софронової Л.О. [127], Тамарченко Н.Д. [132], Тюпи В.І. [136; 137]. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні турецького драматургічного дискурсу постмодерністської доби. Уперше в українському сходознавстві запропоновано й обґрунтовано періоди становлення турецької драми, які окреслюють її еволюцію від народного театру до драми доби постмодерну. Шляхом аналізу, синтезу й упорядкування 14 фактичного матеріалу сформовано уявлення про жанрову парадигму турецької драми другої половини ХХ початку ХХІ ст., різноманіття якої пояснюється витісненням суто традиційних жанрів, виділено основні та марґінальні жанрові контамінації (мелодрама, історико-біографічна драма, віршована, епічна драми та ін.). У дисертації проаналізовано і систематизовано тематичне та образне колажування сучасної турецької драми, яке сигналізує про бажання інтегруватись у світовий драматургічний контекст, адаптуючи на національному ґрунті досвід зарубіжних драматургів й проставляючи «національні» акценти у трактуванні відомих сюжетів, мотивів, образів; охарактеризовано фактори, що вплинули на їхнє формування, а саме: потужна традиція національного народного театру, ідейно-естетичні тенденції літературної доби, вплив західної драми, суспільно-політична атмосфера в країні, літературна рефлексія. Визначальна особливість роботи багатоплановий аналіз фактичного матеріалу турецькомовного драматургічного тексту, що оприявнює його характерніші риси та виявляє широкий спектр взаємовпливів, контактів зі світовою літературою. У роботі розкрито феномен турецької драматургії, який полягає у синтезі традиційного турецького, що проявляється на різних рівнях художніх творів, і нового/іншого, яке нагадує про себе особливостями рецепції поетики насамперед європейського театру; специфіку й динаміку розквіту драматургії, яка простежується на всіх етапах її розвитку. Спричиненим відтак є ґрунтовне вивчення доробку тих драматургів, чия творчість репрезентує «найхарактеристичніші» напрями турецької драми. Підкреслюється художня своєрідність турецької драматургії, породжена синкретизом епічної і традиційної народної драми. Теоретичне й практичне значення дисертації полягає: у здійснені комплексного дослідження поетики сучасної турецької драматургії, яка є важливою складовою національного літературного процесу другої половини ХХ початку ХХІ ст.; 15 у введенні в науковий обіг імен драматургів та художніх творів Туреччини другої половини ХХ ст. початку ХХІ ст.; у з’ясуванні жанрової специфіки сучасної турецької драматургії; в осмисленні художньої унікальності сучасної турецької драми в контексті світової літератури. Одержані результати можуть бути використані в підготовці курсів з історії турецької літератури, історії зарубіжної літератури ХХ початку ХХІ ст., країнознавства, культурології, театрознавства, при підготовці наукових досліджень, розробці навчальних та робочих програм, укладанні навчальних та методичних посібників із зарубіжної літератури. Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Одержані результати й висновки сформульовані безпосередньо автором роботи. Усі надруковані праці виконані без співавторів. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було викладено у 38 доповідях на таких міжнародних, міжрегіональних, міжвузівських конгресах, конференціях, семінарах: «Мова і культура» (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2012, 2013, 2014); «Людина і соціум у контексті проблем сучасної філологічної науки» (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2012); «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні» (Центр памʼяткознавства НАН України і Українського товариства охорони памʼяток історії та культури, Київ, 2012, 2013, 2016); «Іноземна філологія у ХХІ ст.» (Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2012); «Літературний процес: структурно-семіотичні площини» (Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2012); «Література в контексті культурних студій» (Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв, 2012); «Теоретична й дидактична філологія: надбання, проблеми, перспективи розвитку» (МОН України, Національна академія педагогічних наук України, ДВНЗ «ПереяславХмельницький державний педагогічний університет імені Григорія 16 Сковороди», Переяслав-Хмельницький, 2012); «Мови та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність» (КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, Київ, 2012); «ХVІ Сходознавчі читання А. Кримського» (НАН України, Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського, Київ, 2012); «Література і місто: художній поступ» (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2012); «Функціонування літератури в культурному контексті епохи» (Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2013); «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (КНУ імені Тараса Шевченка Інститут філології, Київ, 2013); «Слово в літературі: сакральне і профанне», (Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Запоріжжя, 2013); «Роль спадщини Нізамі Генджеві в східному Ренесансі» ( КНУ імені Тараса Шевченка, Посольство Азербайджану в м. Києві, Київ, 2013); «Локальное наследие и глобальная перспектива (Восточный факультет СПбГУ, С.-Петербург, 2013); «Мова література культура в контексті національних взаємозв’язків» (Інститут філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету, Бердянськ, 2013); VIII. Milletlerarası Türkoloji Kongresi (İÜ Edebiyat Fakültesi Türk Dili Edebiyatı Bölümü ve İÜ Türkiyat Araştırmaları Enstitüsü, İstanbul, 2013); «Письменник в умовах заблокованої культури» (Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка, Кременець, 2013); «Світова література на перехресті культур та цивілізацій», (Інститут літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, Таврійський національний університет ім.. В.І. Вернадського, Євпаторія, 2013); «Література і місто: художній поступ», (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Луганськ, 2013); «Сучасна філологія: парадигми, напрямки, проблеми» (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2014); «Теоретична і дидактична філологія: надбання, проблеми, перспективи 17 розвитку» (МОН України, Національна академія педагогічних наук України, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Переяслав-Хмельницький, 2014); «Языки и литературы тюркских народов», (Санкт-Петербургский государственный университет, С.- Петербург, 2015); «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2015); «Мова і культура» імені Сергія Бураго (МОН України, КНУ імені Тараса Шевченка, Київ, 2015); «Транскультурні коди літературного дискурсу» (МОН України, Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2015); «Онтологія літератури в сучасному комунікативному просторі» (Чорноморський державний університет імені П. Могили, Миколаїв, 2015); «Художні феномени в історії світової літератури: перехід мови в письменництво» (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2015); «Літературний процес на перехресті глобалізаційних викликів» (Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради, Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2015); «Літературний процес: становлення ідентичностей» (Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2016); «Поетика дому» (Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2016); «Художні феномени в історії світової літератури: перехід мови в письменництво» («Горизонт очікування») (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2016); «Українсько-турецьке співробітництво заради прогресу: освіта, наука, культура» (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2016); «Американські та британські студії: мовознавство, літературознавство, міжкультурна комунікація» (Національний авіаційний університет, Київ, 2016). Публікації: Результати дослідження опубліковано: у монографії (37,24 д.а.) і у 44 наукових публікаціях, з яких 25 у фахових виданнях України, 11 у закордонних виданнях, 8 додаткових статей і матеріалів конференцій.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Дане дослідження побудоване на багатому фактичному матеріалі турецької драматургії, частина якого вводиться в поле студіювання вперше. Аналіз турецької драми другої половини ХХ початку ХХІ ст. виявляє органічний зв’язок модерної турецької драматургії і сучасної театральної політики, репрезентативність, сформованість жанрової системи, високий рівень образності, повноцінність літературного роду, виразність національностильової специфіки, високий естетичний рівень. 358 Традиція турецької драми генетично укорінена у давніх дотеатральних практиках, серед яких, крім традиційних для будь-якої культури обрядових і фольклорно-ігрових дійств, мають місце і такі етномарковані соціокультурні феномени, як народні видовища із залученням шаманів та сакральні ритуали суфійських орденів. Шляхи зародження і розвитку авторської турецької драми демонструють її зв’язок із традиціями національного класичного театру (театру тіней, «Ортаоюну», меддахів) (ХІІІ перша половина ХІХ ст.). Політичні й культурні реформи ХVIII cт. належать до першопричин появи в турецькій класичній літературі й традиційному театрі західних елементів, які згодом сприяли виникненню нових жанрів і суттєво вплинули на структуру національної класичної драми. На середину ХІХ ст. припадає своєрідна драматична контамінація: на сценах місцевих театрів можна було побачити і класичний «Ортаоюну», і «Карагьоз», і балет, і оперу з аріями, і традиційну виставу.Від другої половини ХІХ ст. і до республіканського періоду (1923 р.) турецька авторська драма перебувала під впливом західних моделей творення, тогочасні доробки турецьких драматургів більше схожі на не завжди вдалу «кальку». Водночас турецькі драматурги активно освоювали нові літературні напрями: романтизм швидко змінив реалізм, за шістдесят років з’явилися драми модерністського типу (Н. Кемаль, А. Хайдар Бей, І. Шінасі). Такі активні зміни суттєво вплинули на якість драматургічних творів, їхнє жанрове розмаїття. У той час окреслюється потужна контамінація напрямів і жанрів, визначаються основні проблемно-тематичні вузли турецької драматургії. Початок 60-х років ХХ ст. позначений оновленням національної моделі драми. Під впливом брехтівської драматургії активного розвитку набуває епічна драма. Турецькими авторами (О. Араїджи, Г. Дільмен, Т. Озакман, О. Рифат, Х. Танер) радикально переосмислюються традиційні культурні цінності, крізь призму драматургії визначається національна ідентичність турецького суспільства. Наслідування чи копіювання моделей західної драми найчастіше сприймаються як відхід від традицій національного театру. І водночас 359 орієнтація на тип так званої стратегічної драматургії, яка ставить перед собою завдання втягнути глядача в серйозні роздуми над подіями, показаними на сцені, підвести до важливих висновків стосовно законів, які керують людським суспільством, сигналізує про пошуки драматургів у цьому напрямі. Вересневі події 1980 р. стають відправною точкою політичних і культурних змін, що спровокували набуття літературою «заблокованого характеру». У цей час автори п’єс намагаються художньо осмислити сучасну ситуацію, вдаючись до мови алюзій. Натомість активізується історична та історико-біографічна драма, виробляються міфоепічні стратегії. Турецькі драматурги, чия творчість активізується в кінці 1990-х років (О. Асена, М. Байдур, Т. Джюдженоглу), тяжіють до постмодерних естетичних координат. У доробку багатьох митців (Т. Озакман, Т. Офлазоглу, О. Юла) розширився тематичний діапазон, помітно урізноманітнилася жанрова парадигма за рахунок витіснення суто традиційних жанрів. Пошук нових можливостей драматургічної моделі породжує нові образи й сюжети. Поступово формується інтелектуальна драма (Н. Асʼяли, Е. Джанатан, М. Мунган). Турецькі драматурги майже позбавляються тоталітарного тиску, переосмислюють і творчо інтерпретують класичні й нові теми, розширюють жанрові горизонти своєї творчості. Розвиваються такі різновиди драми, як радіоп’єса (У. Айваз, Х. Еркек, З. Унал), дитяча драма (У. Айваз, Х. Еркек, У. Кьоксал), драма абсурду (Б. Ак, Ш. Гюрбюз, Т. Нар, М. Учар, О. Юла), переосмислюються давні теми, узвичаєні в тюркській культурі. Турецька драматургія початку ХХІ ст. (Б. Ак, Р. Більгінер, Г. Ишик, Б. Мікаіль, М. Мунган та ін.) позначена ускладненням внутрішньої структури, змістової організації творів, використанням прийомів постмодерного драматургічного письма, виокремленням таких проблемно-тематичних локусів, як пошуки національної ідентичності, переосмислення історії, особливості побутування турецької культури, буття між мораллю і аморальністю, проблема атеїзації турецького модерного соціуму, забобони та вірність ісламським традиціям та ін. 360 Значна частина текстів новітньої турецької драматургії зосереджена на творчих біографіях відомих людей, квазібіографіях тощо (Т. Озакман, Р. Озчелік, Т. Офлазоглу, Д. Сюмер). Функціонування біографічної драми є достатньо плідним, перевага надається протагоністам із глибоким культурним корінням (Селім ІІІ, Сулейман Пишний, Мевляна, Юнус Емре, Роксолана, Мімар Сінан). На особливу увагу заслуговує урбаністична тематика сучасних турецьких п’єс (М. Байдур, Х. Еркек, О. Юла). Вона формується завдяки топосам міста, переважно Стамбула, які розкривають опозицію «село-місто», ілюструють зміни, які відбулися в турецькому суспільстві з часів проголошення республіки й до сьогодні. Посилена увага письменників до стамбульського мегаполісу вказує на конструювання в сучасній турецькій літературі й драматургії зокрема стамбульського тексту. Неабияку роль у становленні турецької авторської драматургії відіграє жіноча драматургія, яка заявила про себе на початку республіканського періоду (С. Д. Канбай, Н. Нізаметтін, С. Санли, Д. Учук) і набрала суттєвих обертів у 1960-ті роки (А. Агаоглу, Г. Акин, П. Зорлу, А. Килич, У. Кьоксал, Х.П. Кюр). Феміністична концепція жіночого письма пов’язана також із постмодерною стилістикою, у якій спостерігається синтез художнього досвіду попередників і модерних віянь (А. Байрамоглу, Ш. Гюрбюз, Н. Казанкая, З. Качар). Досліджений матеріал відтворює шлях зародження і розвитку авторської турецької драми, її генезу, зв’язок із традиціями національного театру (театру тіней, «Ортаоюну», меддахів), зародженням постмодерної драми і численних жанрових трансформацій у драмі ХХІ ст. (жанрові контамінації, представлені творчістю Ш. Гюрбюз, Е. Джанатана, Д. Джанови, Д. Сюмера, О. Юли). Аналіз драматичних творів другої половини ХХ початку ХХІ ст. показує, що сучасна турецька драматургія посідає помітне місце у світовому літературному просторі. Вона на рівні зі світовими шедеврами виходить за рамки театру, активно впливає на кіноіндустрію, радіо, телебачення, перебуває під впливом постмодерної парадигми. Зберігаючи й розвиваючи художній 361 досвід попередніх періодів, сучасна турецька драма перебуває в процесі оновлення та пошуку. Це стосується як жанрової, тематичної палітри творів, так і поетики. Новітні турецькі драматурги активно використовують міфопоетичний потенціал для ремінісцентної гри з текстами попередніх культур, шедеврами тюркської та світової літератури. Результати дослідження доводять: турецька драматургія другої половини ХХ початку ХХІ ст. є цілісним явищем, логічним продовженням здобутків попередніх етапів розвитку, літературним і театральним фенотипом, локусом світової драматургії. Проведене дослідження дозволило: окреслити основні жанри розвитку турецької авторської драми до початку ХХ ст.: романтична, реалістична драма, комедія, трагедія, музична драма, фарс та визначити провідні тенденції у творчості чільних представників кожного з них, як-от формування національного духу (М. Джевхер, А. Мітхат Ефенді, Н. Кемаль); художня рецепція доісламської, дооттоманської та оттоманської традицій із метою повернення до своїх витоків як реакція на надмірне захоплення західними зразками (Ш. Самі, Е. Тевфік); актуалізація теми оновлення різних сфер турецького суспільства, акцент на опозиції «я інший» та ін. проаналізувати форми (адаптації, переклади, ремінісценції) перенесення досвіду європейської драматургії (Мольєр, Брехт) на турецький ґрунт (А. Хайдар Бей, В. Паша, М. Шакір Фераізджізаде); проілюструвати інтертекстуальний характер турецької драми другої половини ХХ початку ХХІ ст. (М. Байдур, Н. Джумали, М. Мунган), висвітлити особливості реципованого інтертексту (біографія, міфологія, турецька класична поезія, культура, традиції); схарактеризувати турецьку постмодерну драму як культурну рефлексію, критичну переоцінку національної культури; 362 простежити роль суспільно-політичних факторів (подій 12 вересня 1980 р., загостренням тоталітаризму тощо) у розвитку жанру історико-біографічної драми; схарактеризувати ключові образи турецької драматургії другої половини ХХ початку ХХІ ст., їх зв’язок із суфізмом, релігійними і культурними традиціями), а також процеси деконструкції гендерних концептів. Аналіз творів другої половини ХХ початку ХХІ ст. дає підстави стверджувати, що сучасна турецька драматургія посідає помітне місце у світовому літературному континуумі, на рівні з шедеврами інших національних літератур вона виходить за межі театру, активно впливає на кіноіндустрію, радіо, телебачення, перебуває під впливом постмодерної парадигми. Зберігаючи й розвиваючи художній досвід митців попередніх поколінь, сучасна турецька драма переживає процес оновлення і пошуків. Це стосується як жанрової, так і тематичної та поетикологічної палітри творів. Сучасними турецькими драматургами активно використовується міфопоетичний потенціал переважно для гри з попередніми культурними текстами, шедеврами тюркської та світової літератури. Результати дослідження доводять, що турецька драматургія другої половини ХХ початку ХХІ ст. є цілісним художнім явищем, що органічно засвоює творчі здобутки попередніх етапів розвитку національної традиції та продуктивно акумулює естетичний досвід західної культури. Як самобутній літературний і театральний фенотип вона постає сьогодні одним із помітних конституентів світової драматургії