СИНТЕТИЗМ ТА АНАЛІТИЗМ У МОРФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ (типологічний аспект)

Краткое описание

Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису

Дубова Олена Анатоліївна

УДК 811.161.1+811.161.2+81'443

СИНТЕТИЗМ ТА АНАЛІТИЗМ У МОРФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ
УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ
(типологічний аспект)

Спеціальність 10.02.01 українська мова
10.02.02 російська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Шумарова Наталія Петрівна
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження морфологічного синтетизму й аналітизму ..............................................................................................................17
1.1.Синтетизм та аналітизм: поняття й терміни.....................................................17
1.1.1.Уніфікація понять синтетизму й аналітизму.................................................17
1.1.2. Визначення понять синтетизму й аналітизму та аглютинативність .........30
1.2. Систематизація різнорівневих видів синтетизму та аналітизму ...................34
1.3. Формомодель основна одиниця морфологічного рівня...............................59
1.4. Проблема кваліфікації аналітичної форми у світлі концепції
формомоделі........................................................................................................77
1.5. Напрями, аспекти і методика дослідження морфологічного синтетизму
та аналітизму.......................................................................................................87
1.6. Висновки ......................................................................................................... 104
РОЗДІЛ 2. Морфологічний синтетизм та аналітизм у парадигматиці субстантивних категорій.........................................................................................110
2.1. Співвідношення ознак синтетизму та аналітизму у відмінково-числових
парадигмах .......................................................................................................110
2.1.1. Проблема типологічної еволюції субстантивної словозміни в українській
і російській мовах..........................................................................................110
2.1.2. Питання аналітизації відмінка у функціональному висвітленні (відмінки
та прийменниково-відмінкові сполучення) ...............................................115
2.1.3. Типологічна оцінка еволюційних змін у складі парадигми відмінково-
числової словозміни іменників...................................................................159
2.1.3.1. Структурно-типологічна ідентифікація кількісних змін у складі
синтетичних одиниць субстантивного відмінювання ............................160
2.1.3.2. Роль матеріально недиференційованих одиниць відмінково-числового
формотворення у визначенні еволюційно-типологічних тенденцій.....167 2.1.4. Явище невідмінюваності іменників у типологічному висвітленні ..........195
2.2. Вияви синтетизму та аналітизму при вираженні категорії роду . ..............211
2.3. Висновки...........................................................................................................219
РОЗДІЛ 3. Морфологічний синтетизм та аналітизм у сфері ад’єктивної категорії
ступенів порівняння ...............................................................................................227
РОЗДІЛ 4. Типологічний аналіз числівникової словозміни................................247
РОЗДІЛ 5. Морфологічний синтетизм та аналітизм у сфері
дієслівних категорій................................................................................................268
5.1. Синтетичні та аналітичні засоби диференціації синкретичної
видової семантики...........................................................................................270
5.2. Формування складу синтетичних засобів формотворення як відображення
семантичної еволюції категорії стану...........................................................287
5.3. Синтетичні та аналітичні формомоделі категорійних парадигм часу
в еволюційно-типологічному висвітленні ....................................................311
5.3.1. Структурно-типологічні властивості сучасного складу категорійних
парадигм часу ................................................................................................311
5.3.2. Еволюційні структурні й функціональні зміни в синтетичному та
аналітичному формотворенні категорії часу .............................................330
5.4. Синтетичне та аналітичне особове формотворення в парадигмах
дійсного і наказового способів ......................................................................348
5.5. Висновки...........................................................................................................374
ВИСНОВКИ ............................................................................................................380
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................392
ДОДАТКИ............................................................................................................... 444

ВСТУП

Від часів розбудови класичної морфологічної типології і до цього часу багатьох лінгвістів приваблювала проблематика, пов’язана з дослідженням виявів синтетизму та аналітизму (див. огляд дослідження цієї проблематики: [22: 10 13; 358: 451 463]). Вивчення цієї проблематики здійснювалося на матеріалі різних мов і реалізувалося в працях методологічного змісту та розвідках еволюційно-типологічного плану: [13; 22; 23: 158 163; 106: 49 58; 131: 74, 91 93; 137; 147: 85 118; 157; 193: 35 36; 194; 229; 252; 299: 87 93; 306: 11 13; 311; 347; 377: 100 113; 384: 71 78; 399: 41 51; 469: 7 14, 68 102, 307 308; 496; 502]. Переважний інтерес для дослідників становили два ключові питання: 1) яка мова є досконалішою синтетична чи аналітична і 2) чи є аналітизація закономірною еволюційною перспективою для синтетичних мов.
В інтересі до загальнолінгвістичної проблематики синтетизму й аналітизму хоч і з різною виразністю, однак майже завжди виявлялося бажання на підставі аналізу ознак певного типу мов або мови, що ідентифікується за таким типом, визначити їхнє місце в неосяжному світі мов і народів. Адже, напевне, найсильнішим стимулом, що зумовив і підтримував інтерес до цієї проблеми, було прагнення дати еволюційно-типологічну оцінку тому чи іншому структурному типу і відповідним мовам (мові) за критеріями досконалості й розвиненості мовної техніки. І хоч така спрямованість дослідження синтетизму й аналітизму була визнана науково некоректною, все ж і досі в певних випадках описи аналітизаційних виявів у синтетичних мовах не позбавлені супроводу схвальних інтонацій. Такі оцінки формують уявлення про еволюційний процес як про здійснення певного завдання із самовдосконалення мови на перспективу, при тому що зразком вважається аналітична будова, а ознаки синтетичності визнаються рисами, збереженими від минулого стану. Проте, прагнучи знайти об’єктивне вирішення для проблеми синтетизму й аналітизму, маємо відмовитися від схвальних або осудливих оцінок, а натомість звернутися до визначення характеру співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць і до з’ясування чинників, що впливають на динаміку цього співвідношення.
Увага до фактів співіснування ознак синтетичності та аналітичності виявилася в російському мовознавстві 70 80 років ХІХ ст. і спочатку була стимульована інтересом до питань еволюційно-типологічного змісту. Дослідження цих фактів почалося з уточнення характеристики російської мови в класифікаційних поняттях класичної морфологічної типології, але в подальшому відбулося розгалуження й ускладнення проблематики, пов’язаної з розглядом синтетичного та аналітичного формотворення. (Зауважимо, що при дослідженні цієї проблематики вияви синтетизму та аналітизму мають непропорційну репрезентацію, оскільки більша увага приділяється аналізу перших. Синтетичні утворення здебільшого відіграють фонову роль у таких спостереженнях.)
Уже на початковому етапі розгляду синтетизму та аналітизму в граматичних працях І.О.Бодуена де Куртене, В.О.Богородицького, М.В.Крушевського було визначено основні досліджувані питання: перше про типологічний статус російської мови і друге про еволюційні зміни її типологічних властивостей [44: 99; 45: 215; 240: 427 428]. Щодо першого з цих двох питань, то вже тоді загального визнання набуло положення про поєднання ознак синтетичності та аналітичності в російській мові. Згодом це положення стало основою для сучасних типологічних досліджень не лише російської, а й української мови.
Питання про еволюційні зміни типологічних ознак виявилося проблемнішим. Перші дослідження в цьому напрямі ґрунтувалися на спостереженнях за змінами складу і функцій засобів іменної словозміни. На підставі цих спостережень російська мова визначалася як така, на еволюцію якої справляє вплив дія аналітизаційної тенденції [240: 427 428; 76: 173, 267]. Думка про еволюційну активізацію аналітизаційних процесів у переважно синтетичних українській та російській мовах стала панівною для лінгвістичної теорії ХХ ст. [84: 147, 201 204, 233, 320 321, 335, 511, 544 548; 90: 195 203; 91: 122 133, 202 207, 217 222; 96: 551; 113; 114; 147: 85, 87 89; 173: 257 267; 183: 186 193; 194; 273: 443; 370 та ін.]. Ця ідея послідовно впроваджується як у діахронічних, так і в синхронічних дослідженнях. Аналітизаційна концепція в українському та російському мовознавстві була підтриманан відповідною інтерпретацією еволюційних змін і певних сучасних явищ.
Виявами аналітизаційних перетворень вважаються: (1) скорочення складу іменникових флексій, занепад їхніх функціональних можливостей і посилення ролі прийменників у вираженні відмінкових значень [84: 139 140; 88: 477; 90: 210; 91: 232]; (2) поширення граматичної омонімії синтетичних афіксів і форм та їх диференціація засобами контексту [194: 326 344; 306: 12; 309: 129 156]; (3) збільшення кількості незмінюваних слів (іменників, прикметників) [194: 326 344; 306: 13; 309: 280, 282; 488: 92 93]; (4) поширення аналітичних утворень у різних підсистемах української та російської мов (дериваційній, морфологічній, синтаксичній) [10: 160 161; 91: 202 207, 217 222; 120: 10 13; 147: 88 121; 158: 72 75; 259: 5 19; 262: 143 154; 349: 47 57; 384: 66 78; 385: 261 265]. Однак, незважаючи на таку вагому аргументацію, ідея еволюційної аналітизації української та російської мов висловлювалася з деякими застереженнями або навіть викликала категоричне заперечення [38: 31 33; 96: 551; 108: 428 429; 143: 232; 269: 82 83; 433: 37 47; 498: 138].
Уявлення про еволюційно-типологічний процес як односпрямовану аналітизацію первинно синтетичних мов лягло в основу концепції, що була успадкована від класичної морфологічної типології ХІХ ст. і якій у першій половині ХХ ст. став надаватися універсальний статус, незважаючи на обмежену кількість обстежених мов (здебільшого германських і романських). Втім аналітизаційна ідея не витримала перевірки на універсальність. Залучення ширшого мовного матеріалу, поглиблення діахронічних досліджень виявили такі факти, у світлі яких аналітизація постала лише однією з можливостей, що існують у різноманітному діапазоні еволюційно-типологічних змін [22: 12; 206: 17; 278: 261 262; 359: 38; 379; 407: 10, 339; 456: 49].
Певна методологічна непослідовність виявляється й при уважнішому погляді на аргументування аналітизаційної гіпотези. У переліку наведених вище фактів, що інтерпретуються як вияви аналітизаційних перетворень, ураховуються зміни в засобах вираження граматичних значень іменних частин мови, а система дієслівної словозміни, на жаль, не знайшла тут гідного відображення. Достовірність аналітизаційної концепції видається сумнівною ще й тому, що загальносистемні положення про послаблення синтетичного формотворення аргументуються в ній спостереженнями за окремими словоформами, лексичними одиницями або, щонайбільше, за обмеженими граматичними групами лексичних одиниць (зокрема, за двовидовими дієсловами, невідмінюваними іменниками та прикметниками, іменниками подвійного роду). Захоплення ідеєю аналітизації зумовило певний дисбаланс у підборі аргументів. Залишилася нерозглянутою динаміка змін у складі синтетичних утворень (транспозиційні переміщення з системи словотвору до системи формотворення або навпаки, синтетизація аналітичних одиниць).
Напевне, найголовнішим недоліком досліджень, що розвивають ідею аналітизації, є те, що вони не мають спільної поняттєво-термінологічної бази і часто ґрунтуються на суперечливих поняттях про аналітизм та аналітичні засоби. Зрозуміло, що при таких методологічних недоліках не маємо підстав вважати питання про еволюційні зміни у співвідношенні ознак синтетизму та аналітизму остаточно вирішеним і беззастережно прийняти аналітизаційну концепцію. Для сучасної лінгвістики це питання залишається проблематичним, а необхідною умовою для його перспективного розв’язання має стати упорядкування методологічної бази.
Аналіз лінгвістичної літератури свідчить, що результати спостережень за еволюційно-типологічними змінами в системі формотворення не обмежувалися фіксацією певних фактів, а й стимулювали спроби з’ясувати причини посилення ознак аналітичності в деяких ланках морфологічної системи синтетичних мов. Перші припущення щодо вирішення цього питання висловив О.О.Потебня. Критично оцінивши погляди В.Гумбольдта на занепад флективної словозміни в індоєвропейських мовах, О.О.Потебня висловив думку, що причину втрати одних форм і утворення інших, нових, зокрема аналітичних (описових), варто шукати в тих змінах граматичних значень, що зумовлені ускладненням і диференціацією розумового змісту [343: 61 67]. Це зауваження намітило змістовий (контенсивний за сучасною термінологією) напрям дослідження причин, що впливають на еволюційні зміни типологічних ознак. Думка О.О.Потебні про зв’язок між змінами граматичних значень і засобів їх вираження, підтримана В.М.Жирмунським при розгляді ознак аналітизму в німецькій мові [170: 337 340], на жаль, не знайшла розвитку в дослідженнях виявів аналітизму в українській та російській мовах.
У типологічних дослідженнях ХХ ст. набула поширення інша думка, згідно з якою причиною посилення ознак аналітичності стала вважатися тенденція до вдосконалення мовної техніки. При цьому досконалість вбачалася в універсальності й однозначності аналітичних засобів на відміну від варіативності, надлишковості та багатозначності синтетичних засобів. Вперше висловлена О.Єсперсеном [530: 59, 349], ця думка знаходить підтримку також і в сучасних працях [40: 126 132; 316: 83; 381: 95, 113]. Прямий зв’язок із визнанням універсальності аналітичних засобів мають інші припущення, що стосуються з’ясування причин поширення ознак аналітичності. Такий зв’язок має, зокрема, пояснення, запропоноване О.А.Колесниковим, який вбачав ці причини в компенсаційних можливостях аналітичних засобів при недостатності, дефектності синтетичних засобів [229: 79 101]. Однак пояснення причин аналітизації тенденцією до вдосконалення мовної техніки, незважаючи на привабливість його раціональної простоти, може бути визнане лише гіпотезою, що ґрунтується на фактах еволюції окремих мов. Для української та російської мов ця гіпотеза як єдина або головна виявляється неприйнятною, оскільки їй суперечать факти стійкого співіснування ознак синтетизму та аналітизму, а в певних випадках, про що йтиметься в подальшому аналізі, навіть посилення синтетичності (зокрема, в деяких ланках іменникового і дієслівного формотворення). Отже, питання про причини, що зумовлюють співіснування і певне співвідношення ознак як синтетизму, так і аналітизму в українській та російській мовах, залишається нез'ясованим, хоча згідно з експланаторною спрямованістю сучасних типологічних досліджень розв'язання цього завдання є обов'язковим для розвитку лінгвістичної теорії.
В оцінках еволюційно-типологічних зрушень, що спостерігаються в українській і російській мовах, виявляються певні суперечності, що перешкоджають створенню цілісної еволюційно-типологічної концепції. Причиною таких суперечностей є відсутність не лише єдиного поняттєво-термінологічного підґрунтя, а й системного підходу до досліджуваної проблеми. Проте теоретичні узагальнення не можуть претендувати на послідовність і об’єктивність, якщо не спираються на системний аналіз мовного матеріалу. Основою для системних досліджень має бути чітке визначення таксономічних характеристик досліджуваного об’єкта [211: 5], у нашому випадку виявів синтетизму та аналітизму в морфологічних системах української та російської мов. Однак і це питання як для україністики, так і для русистики залишається якщо не гостро дискусійним, то все ж таким, що загальноприйнятого рішення не має. Певні суперечності та розбіжності у визначенні складу синтетичних та аналітичних морфологічних засобів зумовлені недиференційованим розглядом мовленнєвих явищ і мовних фактів, невизначеністю тієї морфологічної одиниці, за допомогою якої можна було б систематизувати факти синтетичності й аналітичності в мові та дати їм кількісну оцінку.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що проблема еволюційно-типологічних змін, яка тривалий час знаходиться у фокусі наукового інтересу як загальної, так і часткової типології[1]), залишається дискусійною, і тому існує потреба створення цілісної концепції, що містить несуперечливі відомості про тенденції, які впливають на зміст еволюційно-типологічних змін у морфологічних системах української і російської мов. Оскільки різні мови не підпорядковуються одній еволюційно-типологічній схемі і певні спроби розв’язати цю проблему дедуктивним способом у плані загальної типології не виправдали сподівань на створення єдиної концепції, було визнано, що доцільніше застосувати індуктивний спосіб, спираючись на дослідження частковотипологічного змісту [82: 239]. Окреме місце в такому розгляді еволюційно-типологічної проблематики належить дослідженню української і російської мов. Незважаючи на активний інтерес, проблема синтетизму та аналітизму як в україністиці, так і в русистиці залишається дискусійною, виявляючи при цьому багато спільного у змісті дискусійних питань і підходах до їх розгляду. З накопиченням окремих розвідок еволюційно-типологічного змісту все гостріше відчувається потреба систематизувати відомості, здобуті при дослідженні української та російської мов, подолати певні суперечності і створити еволюційно-типологічну концепцію, що мала б пояснювальний потенціал. Розв’язання цього завдання в межах часткової типології має визначити перспективу лінгвістичних розвідок загальнотипологічного плану.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних колективних тем „Проблеми зіставної семантики” й „Типологічні дослідження слов’янських мов і формування комунікативної компетенції”, які роробляють у Київському національному лінгвістичному університеті.
Головну мету дослідження явищ синтетизму та аналітизму в морфологічних системах української та російської мов становитиме відтворення загальної картини еволюційно-типологічних змін у зазначених системах, виявлення тенденцій, що визначають ці зміни, і чинників, які впливають на реалізацію кожної з тенденцій.
Досягнення мети вимагає вирішення таких завдань: 1) створення єдиної несуперечливої поняттєво-термінологічної бази дослідження; 2) здійснення системного аналізу виявів синтетизму та аналітизму; 3) визначення типу морфологічної одиниці мови, за допомогою якої систематизуються вияви синтетизму та аналітизму; 4) визначення таксономії синтетичних та аналітичних морфологічних одиниць української та російської мов у синхронічному та діахронічному планах; 5) виявлення еволюційно-типологічних тенденцій та характеру їх реалізації; 6) з’ясування складу чинників, що спричиняють еволюційно-типологічні зміни; 7) аналіз міжрівневих рефлексів тих еволюційно-типологічних змін, що спостерігаються в морфологічних системах досліджуваних мов.
Об’єктом дослідження є еволюційно-типологічні процеси, що відбуваються в політипологічних українській та російській мовах. У межах об’єкта окреслюється предмет дослідження еволюційно-типологічні зміни, що виявляються в співіснуванні таких структурно-типологічних властивостей, як синтетизм та аналітизм, у морфологічних системах досліджуваних мов.
Основним матеріалом для дослідження обрані одиниці синтетичного та аналітичного формотворення української та російської мов. Такий вибір був зумовлений, з одного боку, потребою розв’язати теоретичну проблему, актуальну для україністики та русистики, а з другого міркуваннями методологічного характеру. Суперечності, що існують у теорії синтетизму й аналітизму, значною мірою спричинені тим, що в еволюційно-типологічних змінах, виявлених шляхом спостереження за обмеженою кількістю окремих мов, убачали відбиття універсальних закономірностей. Запобігти необґрунтованим теоретичним узагальненням допоможе послідовне застосування індуктивного способу дослідження, оскільки науковий статус певної концепції можна з’ясувати, маючи повну картину мовних еволюційно-типологічних змін. Напевне, для сучасної лінгвістичної теорії створення такої картини можна поки що вважати лише стратегічною перспективою, а реальні завдання полягають у вичерпному відтворенні фрагментів такої картини. Звичайно, розв’язання цих завдань виходить за межі можливостей однієї роботи. Водночас діапазон вибору матеріалу виявляється досить широким, оскільки інтерес становить будь-яка мова, недостатньо досліджена в еволюційно-типологічному плані. Здійснюючи конкретний вибір, маємо враховувати можливість забезпечити детальне й ретельне обстеження мовного матеріалу, оскільки від цього залежить об’єктивність, а отже, й наукова вага здобутих відомостей. Саме з таких міркувань зосереджуємося на еволюційно-типологічному аналізі української і російської мов, прагнучи якомога повного витворення саме цього фрагмента лінгвістичної типології і з’ясування тих дискусійних питань, що накопичилися тут.
Аналіз зосереджено на літературній основній і найвищій формі існування національних мов, оскільки генеральні напрями розвитку еволюційно-типологічних тенденцій дозволяє визначити розгляд матеріалу, не позначеного функціональними або територіальними обмеженнями. Безперечно, об’єктивність дослідження вимагає залучення діалектних і просторічних форм, але такий матеріал відіграє здебільшого допоміжну роль і застосовується при необхідності визначити вплив нормалізаторських процесів на еволюційно-типологічні тенденції. Згідно з досліджуваною проблематикою далі розглядатимуться ті фрагменти формотворчих систем української та російської мов, в яких виявляється (або вбачається) співіснування типологічно протиставлених синтетичних та аналітичних засобів формотворення. Аналізу підлягають і такі засоби вираження морфологічних категорій, що не мають власне словозмінного (формотворчого) характеру, оскільки це необхідно для повноти типологічного дослідження морфологічних систем.
Зосереджуючи дослідження на матеріалі близькоспоріднених мов, яким традиційно надаються тотожні типологічні визначення, одержуємо можливість простежити типологічну еволюцію двох морфологічних систем зі спільним походженням, з’ясувати, чи має реалізація синтетизаційної та/або аналітизаційної тенденцій у близьких умовах облігаторний або факультативний характер, а також визначити ті чинники, що впливають на типологічно тотожні або протиставлені еволюційні процеси.
Згідно з визначенням об’єкта й мети в дослідженні було використано порівняльно-історичний, описовий і структурний методи.
Застосування порівняльно-історичного методу створює можливості для повної реконструкції ретроспективних типологічних змін, що простежуються упродовж усього історичного періоду. Такий ретроспективний аналіз дозволяє з’ясувати об’єктивну картину, визначену тенденціями і змістом типологічної еволюції досліджуваних мов.
Згідно з потребами розв’язання сформульованих завдань у межах описового методу обрано, а частково й розроблено та апробовано авторські методики лінгвістичного аналізу. Для визначення таксономії синтетичних та аналітичних морфологічних одиниць запропоновано методику аналізу категорійних парадигм. Парадигматична систематизація засобів синтетичного та аналітичного формотворення ґрунтується на морфологічних одиницях типу конструктів. При визначенні й впровадженні такого типу одиниць застосовується методика верифікації лінгвістичної гіпотези.
Використання окремих методик, у яких реалізується структурний метод, дозволяє визначити функціональні співвідношення і зв’язки типологічно протиставлених одиниць морфологічної системи. За допомогою методики дистрибутивного аналізу встановлюється характер відношень (співіснування, конкуренція) між синтетичними та аналітичними засобами певної парадигми. Прийоми функціонально-семантичного аналізу дозволяють з’ясувати призначення синтетичних та аналітичних одиниць формотворення, визначити вплив семантичного чинника на еволюційно-типологічні зміни в морфологічних системах досліджуваних мов.
У випадках виявлення конкурентних відношень між типологічно протиставленими засобами за допомогою прийомів статистичного аналізу з’ясовано, дія яких еволюційно-типологічних тенденцій впливає на морфологічні системи досліджуваних мов.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексний еволюційно-типологічний аналіз морфологічних систем української та російської мов і створено концепцію, в якій визначено закономірності еволюційно-типологічних змін, зумовлених впливом синтетизаційної та аналітизаційної тенденцій. У дослідженні запроваджено нову мовну одиницю формомодель, яка визнається основною одиницею морфологічного рівня мови і згідно з якою у вичерпному вигляді встановлюється парадигматична організація репертуару синтетичного та аналітичного формотворення.
У дисертаційній роботі удосконалено методологічні засади еволюційно-типологічного дослідження, шляхом уніфікації поняттєво-термінологічної бази і розробки методики еволюційно-типологічного аналізу категорійних парадигм.
Подальшого розвитку набули положення про теоретичний потенціал загальнотипологічного та частковотипологічного дослідження, про склад і співвідношення мовних одиниць абстрактного аспекту та аспекту спостереження та про міжрівневу корелятивність синтетичних та аналітичних одиниць у мові.
Теоретичне значення. Результати дослідження можуть стати основою для створення загально типологічної теорії. Розроблені загальні методологічні засади можуть бути використані при дослідженні різнорівневих виявів синтетизму та аналітизму різних мов в еволюційно-типологічному аспекті. За допомогою запровадженої одиниці формомоделі можуть бути внесені корективи в репрезентацію системи синтетичного та аналітичного формотворення при укладанні теоретичних граматик та підручників як із теоретичної, так і з практичної граматики.
Матеріали дисертації можуть стати основою для здійснення порівняльно-типологічного опису української або російської мови та іншої мови (інших мов). Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при складанні теоретичних граматик української та російської мов як синхронічного, так і діахронічного змісту.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дослідження доцільно включити до навчальних посібників і впроваджувати в курси лекцій з сучасних української та російської мов, з історичної граматики та порівняльної граматики цих мов. Можливості такого впровадження були реалізовані при викладанні курсу морфології сучасної російської мови, спецкурсу „Явища синтетизму та аналітизму в сучасних українській та російській мовах” на філологічному факультеті Миколаївського державного університету.
Запроваджена одиниця формомодель може бути застосована в практиці навчання рідної та іноземної мов, граматичної обробки лексичного матеріалу мов із синтетичним та/або аналітичним формотворенням за допомогою комп’ютерної техніки.
Особистий внесок автора у вирішення проблеми. Особистим внеском автора є (1) розроблена методика еволюційно-типологічного дослідження, (2) визначення і впровадження в теоретичне вивчення морфологічної системи основної її одиниці формомоделі, (2) узагальнення і висновки, що в них відтворюються моделі співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць, а також (3) визначення чинників і тенденцій, що впливають на еволюційно-типологічні зрушення в морфологічних системах української та російської мов,
У дисертації представлено оригінальну авторську концепцію, згідно з якою на еволюцію морфологічних систем досліджуваних мов впливають як синтетизаційна тенденція, так і аналітизаційна. Дію кожної з них регулює комплекс чинників, серед яких провідним є семантична реорганізація морфологічних категорій.
Апробація результатів роботи. Положення і результати дисертаційного дослідження були висвітлені в доповідях на міжнародних наукових конференціях („Мова і культура” (7-а, Київ 1998; 9-а, Київ, 2000), „Проблеми зіставної семантики” (Київ 1999; 2001), Конференція, присвячена 100-річчю від дня народження В.Д.Кудрявцева (Росія, Іркутськ, 1998), „Традиції Харківської філологічної школи” (Харків, 2000), 6-а Міжнародна Кирило-Мефодіївська конференція (Одеса, 2000), Лінгвапакс VIII. „На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури, миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000), „Актуальні проблеми екології освіти” (Росія, Северодвінськ, 2001), „Мова, освіта, культура у сучасному світі” (Київ, 2001), „Форма, значення і функції одиниць мови і мовлення” (Білорусь, Мінськ, 2002), на Всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях („Функціональна семантика слов’янських і германських мов” (Житомир, 1995), Шості Потебнянські читання (Суми, 1998), „Психолого-педагогічні та лінгвістичні аспекти викладання мовознавчих дисциплін у вищій та середній школі” (Миколаїв, 1998), „Граматичні категорії в українській мові” (Вінниця, 2000), „Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001), „Граматика української мови у функціональному висвітленні” (Полтава, 2001), „З ХХ в ХХІ століття” (Київ, 2001), „Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001), „Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002), Всеукраїнські науково-теоретичні граматичні читання ІІ (Донецьк, 2002), а також на наукових семінарах Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (2001, 2002) і на щорічних науково-практичних конференціях у Київському національному лінгвістичному університеті (2000, 2001, 2002).
Публікації. Результати дисертації опубліковано в монографії „Типологічна еволюція морфологічних систем української та російської мов” (Київ, 2002), у 25 статтях фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 статтях у зарубіжних виданнях, а також у 5 тезах і доповідях, надрукованих у збірниках матеріалів конференцій.

[1]) Згідно з обсягом аналізованого матеріалу, об’єктом типологізації і змістом теоре

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Зміст проблеми співвідношення синтетичних та аналітичних одиниць у морфологічних підсистемах української та російської мов вбачають здебільшого у визначенні певної еволюційної спрямованості структурно-типологічних змін. Ця проблема найчастіше вирішувалася в межах аналітизаційної концепції, згідно з якою еволюційні процеси в синтетичних мовах полягають у посиленні ознак аналітичності, в переході (або, щонайменше, тенденції до переходу) від панівної синтетичності до переважаючої аналітичності. Хоч ця концепція набула широкого визнання і має багато прихильників, однак загальноприйнятою не стала. Уразливість аналітизаційної концепції виявляється в тому, що для її обґрунтування використовувалися вибіркові спостереження за окремими, хоч і яскравими фактами та явищами, структурно-типологічна ідентифікація яких спиралася на доволі суперечливі й неузгоджені між собою тлумачення понять про синтетизм та аналітизм. Упередженість прибічників цієї концепції, що аксіоматично визнавали аналітичні мовні засоби досконалішими, а еволюцію типологічних змін вбачали в односпрямованості розвитку мови від синтетизму до аналітизму, виявилася також і в тому, що їхня увага була зосереджена тільки на тих фактах, що кваліфікувалися як вияви аналітизаційних змін. Варто зауважити, що під таке визначення підпадали будь-які скорочення в складі синтетичних одиниць, що невиправдано спрощувало висвітлення змісту та ідентифікування еволюційних змін, оскільки обмежувало їх альтернативним вибором між двома вищеназваними тенденціями [306: 11 13].
Критичне ставлення до аналітизаційної концепції було зумовлене виявленими в ній методологічними похибками та суперечливими фактами. На противагу цій концепції було висловлено пропозицію звертатися до еволюційно-типологічних оцінок загального плану, по-перше, на підставі аналізу широкого за обсягом матеріалу і, по-друге, з огляду на те, що аналітичність являє собою не нову, а давню типологічну рису в політипологічних українській та російській мовах. Причому необхідною умовою, що дозволить уникнути певних суперечностей в еволюційно-типологічних оцінках, було визнано такий аналіз мовного матеріалу, в якому увага рівною мірою приділялася б як виявам аналітичності, так і виявам синтетичності [38: 32 33; 126: 146; 269; 433: 47]..
2. Проведений аналіз, на нашу думку, переконливо свідчить про те, що еволюційні зміни не лише загалом у морфологічних системах двох досліджуваних мов, а й у парадигмах окремих частин мови і навіть у категорійних парадигмах не підпорядковуються дії певної однолінійної тенденції: від синтетизму до аналітизму або від аналітизму до синтетизму. В еволюції морфологічних систем української та російської мов загалом спостерігаються як синтетизаційні, так і аналітизаційні зміни. Переважний вплив синтетизаційної чи аналітизаційної тенденцій спостерігається лише при змінах у складі формомоделей, що репрезентують окремі позиції в категорійних парадигмах. Виявлені зміни здебільшого супроводжують еволюційну реструктуризацію семантики певних морфологічних категорій в українській та російській мовах. Скорочення, збільшення або перерозподіл засобів вираження морфологічної семантики, що мають різні структурно-типологічні ознаки, зумовлені втратою або становленням грамем і категорій, визначенням симетричних опозитивних корелятів за інваріантним орієнтиром, диференціацією ядерних та периферійних грамем.
На виявлення синтетизаційної та аналітизаційної тенденцій при становленні засобів репрезентації грамем значною мірою впливає консерватизм, усталеність, певна інертність морфологічної системи, внаслідок чого формування інноваційних засобів вираження морфологічних значень здійснюється переважно за рахунок внутрішніх ресурсів мови. Реалізація обох еволюційно-типологічних тенденцій уможливлюється завдяки тому, що вони не спричиняють принципових типологічних змін у морфологічних системах політипологічних української та російської мов. Оскільки в цих мовах різнорівневі і різноструктурні засоби вираження певних типів мовного значення організовані за польовим принципом, то до еволюційних процесів становлення інноваційних засобів формотворення залучаються одиниці як із синтетичною, так і з аналітичною структурою, а отже, виявляються як синтетизаційна, так і аналітизаційна тенденції.
3. Власне синтетизаційна тенденція виявляється у зміцненні ознак синтетизму, власне аналітизаційна у зміцненні ознак аналітизму. Синтетизаційна або аналітизаційна тенденції реалізуються не лише в кількісній перевазі відповідних (синтетичних або аналітичних) формомоделей у морфологічній системі мови або окремих її фрагментах (підсистемах). Посиленню синтетичності можуть сприяти синтетизація аналітичних формомоделей, витіснення аналітичних формомоделей синтетичними в разі виникнення конкурентних відношень між ними, спроможність синтетичної системи протистояти впливові на неї руйнівних, послаблюючих чинників, вибір синтетичних моделей і засобів для вираження нових грамем при альтернативних можливостях, створюваних політипологічними мовами. Аналітизаційна тенденція, крім кількісних переваг аналітичного формотворення над синтетичним, може реалізуватися в певних явищах, протилежних синтетизаційним, а саме: у витісненні синтетичних формомоделей конкурентними аналітичними, протистоянні аналітичних формомоделей потенційній синтетизації, утворенні аналітичних формомоделей для вираження нових грамем.
4. Становлення інноваційних синтетичних засобів може здійснюватися за рахунок однотипних і різнотипних внутрішніх ресурсів морфологічного, дериваційного і синтаксичного рівнів.
· Склад синтетичних формомоделей може поповнюватися без зміни структурно-типологічних ознак первинної формомоделі шляхом омонімічного розгалуження синкретичних синтетичних формомоделей (утворення формомоделей теперішнього і майбутнього доконаного) або шляхом використання потенціалу варіативного синтетичного формотворення (утворення формомоделей висхідних ступенів порівняння в російській мові).
· Успадкованим способом поповнення засобів синтетичного формотворення була функціональна переорієнтація синтетичних дериваційних одиниць. У використанні цього способу виявляється не менш глибока традиція, якщо звернутися, зокрема, до спостережень за генезою формомоделей дієприкметників на -н-, -т-, -л-, що мають у своєму складі прикметникові за походженням суфікси. Надалі в історії української мови ця традиція виявилася в утворенні синтетичних формомоделей найвищого ступеня порівняння прикметників, а також в обох досліджуваних мовах при становленні засобів дієслівного видотворення.
· Для утворення інноваційних синтетичних формомоделей використовується такий традиційний спосіб, як синтетизація аналітичних формомоделей, що є наслідком злиття основного елемента з аналітичним формативом і перетворення первинного аналітичного форматива на синтетичний. Традиція застосування цього способу синтетизації має глибоке генетичне коріння в історії індоєвропейських мов, зберігається в праслов’янську епоху (зокрема, при утворенні повних форм слов’янських прикметників) і продовжується в історії східнослов’янських мов при утворенні синтетичних формомоделей дієслівного пасиву, української синтетичної формомоделі майбутнього недоконаного.
· Становлення інноваційних аналітичних формомоделей здійснюється лише за рахунок аналітичних одиниць синтаксичного рівня єдино можливим традиційним способом парадигматизації і функціональної переорієнтації аналітичних синтаксем, що, у свою чергу, утворилися на ґрунті вільних словосполучень.
5. Первинним і головним чинником, що впливає на становлення як синтетичних, так і аналітичних засобів формотворення, є зміни в семантичній структурі морфологічних категорій, пов’язані зі становленням нових грамем і потребами послідовної їх репрезентації у складі парадигм окремих лексем і парадигм-моделей словозміни певної частини мови. За умови принципово можливого залучення як синтетичних, так і аналітичних одиниць до становлення засобів вираження інноваційних грамем в українській та російській мовах виявляється закономірна послідовність в активізації синтетизаційної та аналітизаційної тенденцій.
Становлення засобів вираження елементарних, ядерних грамем супроводжується дією синтетизаційної тенденції, що реалізується завдяки функціональній переорієнтації споконвічно синтетичних засобів словотвору і формотворення (пор. становлення синтетичних формомоделей висхідних ступенів порівняння, дієприкметникового пасиву, теперішнього часу і майбутнього доконаного, 2 особи імператива). Якщо внаслідок дії синтетизаційної тенденції утворюються синтетичні засоби, що забезпечують регулярну репрезентацію певної елементарної грамеми, вони міцно закріплюються в морфологічній системі і стають стабільною ланкою в системі формотворення.
Аналітизаційна тенденція може активізуватися при становленні засобів вираження елементарних грамем, якщо синтетичні засоби не спроможні забезпечити цим грамемам регулярної репрезентації (пор. первинно аналітичні формомоделі дієслівного пасиву, майбутнього недоконаного, висхідних і спадних ступенів порівняння). Втім первинні аналітичні засоби вираження елементарних грамем залишаються нестабільною в типологічному плані ланкою формотворення, оскільки можуть підпадати під вплив синтетизаційної тенденції. Її активізацію зумовлює елементарний характер грамеми, і ця тенденція реалізується в тому разі, якщо для неї існують сприятливі умови (пор. синтетизовані формомоделі дієслівного пасиву, минулого часу, а в українській мові також майбутнього недоконаного).
Активізацію аналітизаційної тенденції визначає становлення засобів вираження неелементарних, периферійних грамем предикативних категорій (часові формомоделі пасиву доконаного виду, сумісної особи з числовою диференціацією і третьої особи в імперативі). Саме парадигматичні позиції неелементарних, периферійних грамем предикативних категорій залишаються сферою домінування аналітичного формотворення.
6. Потенційну синтетичність інноваційних засобів формотворення для вираження елементарних грамем в українській та російській мовах можуть визначати наявність розвиненого синтетичного словотвору і синтетичного формотворення або можливості еволюційної синтетизації первинно аналітичної формомоделі, що закріплюється за вираженням елементарної ядерної грамеми. Сприяти реалізації потенційної синтетичності при утворенні інноваційних формомоделей можуть такі умови.
· Споконвічні синтетичні формомоделі, поступово змінюючи своє первинне призначення, пристосовуються до нових функцій, оскільки семантична перебудова морфологічних категорій має плинний, еволюційний, а не мутаційний характер. В еволюції української та російської мов виявлення синтетизаційної тенденції, що полягає у функціональній переорієнтації синтетичних формомоделей, які існують у мові, узгоджується із загальною властивістю форми її консервативністю, стабільністю, що допомагає синтетичним формомоделям в деяких випадках, навіть за умови втрати первинної функції, пристосовуватися до вираження нового значення [511: 784 785]. Встановлення зв’язків між новим значенням і старою синтетичною формою зумовлюється характером семантичної перебудови морфологічної категорії, первинна парадигма якої мала у своєму складі синтетичні формомоделі. Якщо така перебудова має характер поступових еволюційних змін, то завдяки похідним відношенням між первинним та вторинним значеннями підтримується стабільність плану вираження. Послідовний еволюційний перехід від первинного значення до вторинного сприяє поступовому закріпленню традиційної форми за новим значенням. Така плинність семантичної перебудови категорій, що мають у складі парадигми синтетичні формомоделі, забезпечила життєспроможність синтетичних формомоделей первинного висхідного інтенсива прикметників і формомоделей з первинним синкретичним значенням теперішнього-майбутнього.
· Ступінь розвиненості системи синтетичного словотвору можна вважати тією умовою, що визначає можливості синтетизаційних перетворень в еволюції морфологічної системи мови, оскільки між синтетичністю мови та розвитком, активністю синтетичного словотвору взагалі виявляється закономірний зв’язок, який відбиває одна з універсалій Дж.Грінберга [132: 138]. Втім напрям цього зв’язку визначається не лише за кваліфікативним критерієм наявності в мові словозміни і синтетичного словотвору. Якщо врахувати також і квантитативні характеристики, можна виявити і зворотну дію універсалії Дж.Грінберга: якщо мова має розвинений словотвір, то вона може мати розвинену систему синтетичної словозміни. Втім узагальнювальний зміст цієї закономірності відповідає рівню домінанти (або фреквенталії за іншою термінологією) чи навіть рецесива [82: 236 237; 380: 53].
Реалізації синтетизаційної тенденції в обох мовах сприяє традиційна багатоморфемність слів, усталена завдяки розвиненому синтетичному словотвору [216: 200 201; 250: 27 36]. Багатоморфемна структура лексичних одиниць запобігає виявленню скорочувальної тенденції, її негативному впливові на синтетичне формотворення, облігаторну властивість якого становить багатоморфемна структура словоформ. Саме завдяки узвичаєнню такої структури слів в українській та російській мовах уможливлюється синтетизація аналітичних формативів, їх перетворення на синтетичні афіксальні формативи. Водночас особливості багатоморфемної структури слів накладають певні обмеження на реалізацію синтетизаційних виявів, якщо приєднання афіксів може зумовити структуру, критичну за своїми кількісними показниками.
Розвинена система словотвору сприяє реалізації синтетизаційної тенденції ще й завдяки своєму багатому семантичному потенціалові, що створює можливості для добору засобів вираження морфологічних значень серед дериваційних ресурсів мови в умовах польової організації засобів вираження певного виду мовної семантики. Саме завдяки розвиненості синтетичної деривації синтетизаційна тенденція спорадично реалізується в еволюційних змінах морфологічних систем української та російської мов, якщо простежити їхню історію від праслов’янської доби до сучасності (становлення формомоделей дієприкметникового стану, формомоделі висхідного суперлатива в українській мові, формування засобів видотворення).
· Умовою, що сприяє синтетизації аналітичної формомоделі внаслідок перетворення аналітичного форматива на синтетичний, в українській та російській мовах є остаточна функціональна спеціалізація аналітичних формативів, що усталюється завдяки еволюційній нейтралізації омонімії з повнозначними словоформами і закріпленню за вираженням лише певного морфологічного значення. Втім, незважаючи на облігаторний характер цієї умови синтетизації, вона діє не сама по собі, а разом з іншими умовами. Обов’язковою умовою синтетизації аналітичного форматива варто визнати не виняткове його використання в контактній постпозиції [106: 53 54], а таку вільну варіативність взаємного розташування основного компонента і форматива, в якій контактна постпозиція являє собою один із можливих структурних варіантів, тотожних у функціональному плані. Оскільки для слів української та російської мов більш прийнятними є ускладнення постпозитивної (правобічної), а не препозитивної (лівобічної) частини в морфемній структурі, саме в постпозиції можуть з’являтися перші ознаки синтетизаційних перетворень аналітичного форматива, а саме, оказіональне утворення синтетичної структури під впливом прискореної вимови, фузійних явищ (нейтралізація зяяння, асиміляція, спрощення звукових комбінацій), акцентуаційного об’єднання ненаголошеного форматива з основним компонентом. Подальше витіснення з мовленнєвого використання аналітичних форм і усталення синтетизованих, а відтак становлення синтетичної формомоделі узгоджується з дією тенденції до збільшення обсягу інформації на одиницю часу [315: 16] та економії мовленнєвих зусиль.
Іншою умовою синтетизації аналітичної формомоделі є дефункціоналізація аналітичного елемента, що входить до складу аналітико-синтетичного форматива. Дефункціоналізація аналітичного елемента виявляється внаслідок його надлишковості, дублетності відносно синтетичного складника в комбінованому формативі. Такий спосіб синтетизації мав одиничне застосування при становленні формомоделі минулого в історії української та російської мов.
7. Потенційна аналітичність інноваційних формотворчих засобів визначається такими умовами: (1) наявністю в мові аналітичних компонентів-синтаксем, (2) предикативним характером категорії та/або (3) неелементарністю грамем, для вираження яких обирається формотворчий засіб.
При регулярній сполучуваності слів, між якими встановлюються ієрархічні семантичні відношення, утворюються аналітичні компоненти-синтаксеми, що можуть входити до одного функціонально-семантичного поля разом із засобами репрезентації грамем морфологічних категорій. Ці компоненти-синтаксеми можуть втягуватися до парадигми морфологічної категорії завдяки їх функціональному зближенню з усталеними формомоделями. Визначальними для парадигматизації аналітичного комопонента-синтаксеми є такі умови, коли певна грамема не має регулярного вираження синтетичними засобами або коли при визначенні інваріантного значення певної категорії і симетричній організації її грамем (принаймні потенціальній) ця симетрія потребує регулярного відтворення в структурі відповідної парадигми (пор. становлення аналітичних формомоделей висхідних і спадних ступенів порівняння, майбутнього недоконаного).
Сприятливі умови для парадигматизації аналітичних предикатів створюються завдяки тому, що засоби дієслівного формотворення та компоненти-синтаксеми предикатів входять до складу тих самих функціонально-семантичних полів, і у випадках необхідності заповнення певних лакун у дієслівних парадигмах аналітичні предикати втягуються з периферії до ядра цього поля, утворюваного дієслівною категорією (пор. становлення аналітичних часових формомоделей дієприкметникового пасиву, сумісної і третьої особи в імперативі).
Потенційна аналітичність формотворення визначається завдяки взаємозв’язку аналітичного формотворення і виявів аналітичності в синтаксисі. Втім закономірність, що формулюються так: „Якщо в мові є аналітичне формотворення, то в ній мають бути аналітичні компоненти-синтаксеми” може претендувати на статус універсалії, а зворотна закономірність: „Якщо в мові є аналітичні компоненти-синтаксеми, то в ній може бути аналітичне формотворення” визнається домінантою (фреквенталією).
8. Хоч на еволюційно-типологічні зміни в українській та російській мовах справляють вплив як синтетизаційна, так і аналітизаційна тенденції, в їх дії виявляється певна ієрархія.
Активізація аналітизаційної тенденції залежить від креативної активності і можливостей синтетичних або синтетизованих засобів. Якщо синтетизаційна тенденція супроводжує семантичну еволюцію морфологічної системи, спираючись на різнорівневі мовні ресурси і механізми, то аналітизаційна тенденція відіграє в цій еволюції допоміжну, компенсаційну роль, сприяючи заповненню тих лакун у категорійних парадигмах або парадигмах окремих лексем, на які не поширюється синтетичне формотворення. Отже, аналітизаційна тенденція виявляє свою дію там, де залишаються вільні від синтетичного формотворення позиції. Відтак дві еволюційно-типологічні тенденції не протидіють одна одній, а закріплюються переважно за різними сферами.
Провідна роль синтетизаційної тенденції визначається не тільки тим, що від неї залежать вияви аналітизаційної тенденції, а й тим, що елементарні грамеми, які утворюють ядро морфологічних категорій мають синтетичне вираження або набувають його. За допомогою аналітичних формомоделей виражаються переважно периферійні грамеми, існування яких, з одного боку, підтримується наявністю елементарних грамем і, з іншого боку, на відміну від елементарних, не має облігаторного характеру для семантичної структури категорії.
9. На певних хронологічних етапах синтетизаційна та аналітизаційна тенденції можуть спрямовувати свій вплив на одну парадигмальну позицію. Внаслідок цього одна грамема може набувати як синтетичного, так і аналітичного вираження (пор. засоби вираження висхідних ступенів порівняння, грамем сумісної особи в імперативі в обох досліджуваних мовах, майбутнього недоконаного в українській мові). Незважаючи на різні аксіологічні характеристики послідовних виявів синтетизаційної та аналітизаційної тенденцій, одна з них не знищує результатів дії попередньої. Співіснування, що виявляється внаслідок цього, можна кваліфікувати як надлишковість у складі засобів вираження певної грамеми. Функціонально-семантична диференціація, що виявляється в деяких із цих засобів, навряд чи може бути переконливою мотивацією для перевантаження категорійної парадигми формальними засобами, оскільки з часом одна з типологічно протиставлених формомоделей виявляється домінуючою. Надлишковість типологічно протиставлених дублетних засобів постає ще виразніше. Втім у всіх випадках співіснування генетично не споріднених синтетичних та аналітичних засобів вираження однієї грамеми ця надлишковість зберігається доти, доки існує сама грамема в семантичній структурі відповідної категорії. Таке співіснування, що увиразнює політипологізм української та російської мов, свідчить про те, що основне спрямування еволюційних процесів визначає не реалізація синтетизаційної або аналітизаційної тенденцій, а підтримка системи в такому стані, що забезпечує її надійне функціонування. Надлишковість формальних засобів уможливлює вибір оформлення для певного мовного змісту залежно від комунікативних настанов і можливостей мовця. Ця ж надлишковість забезпечує здатність морфологічної системи протистояти негативному впливові на неї наслідків тих змін, що здійснюються в інших системах.
10. Не всі випадки кількісних змін у складі формомоделей певного типу можуть бути кваліфіковані як вияви еволюційної зміни конкретного типологічного змісту. Якщо скорочення синтетичної або аналітичної формомоделі зумовлене втратою відповідної грамеми, то в таких випадках система відмовляється від відпрацьованого матеріалу незалежно від його структурно-типологічних ознак внаслідок того, що синтетичні або аналітичні одиниці, позбавлені функціонального призначення, виявляються зайвими для системи формотворення. Оскільки при такому скороченні не існує можливостей для альтернативи між синтетичними та аналітичними одиницями, а отже, не виявляються переваги одного з типів у мові, ці кількісні зміни не можуть бути кваліфіковані як вияви синтетизаційної (при втраті аналітичних формомоделей) або аналітизаційної (при втраті синтетичних формомоделей) тенденцій.
Разом із синтетизаційною або аналітизаційною тенденціями динаміку еволюційно-типологічних змін визначають процеси, спрямовані на функціональне вдосконалення одиниць синтетичного відмінково-числового формотворення іменників. Водночас спостерігаються деякі вияви аморфізму. Синтетичне відмінкове формотворення іменників є тим підґрунтям, що забезпечує адекватну репрезентацію прийменникових та безприйменникових субстантивних синтаксем в українській та російській мовах, а тому підтримується в тому складі і стані, щоб здійснювати цю функцію. Реалізація аморфізаційної тенденції також регулюється функціональним чинником, тому для словозміни числівників з дефункціоналізованою категорією відмінка ця тенденція становить реальну перспективу, а для словозміни іменників, у яких відмінкове формотворення зберігає функціональне навантаження, не може стати системною.
11. Еволюційно-типологічне дослідження формотворення української та російської мов з’ясовує характер співіснування синтетичних та аналітичних одиниць тільки на одному з рівнів мовної системи. Таке дослідження визначає перспективи для вирішення проблеми типологічної еволюції всієї мовної системи, оскільки синтетизм та аналітизм мають різнорівневі вияви, а еволюційно-типологічні зміни на одному рівні здійснюються за рахунок не лише внутрішньорівневих ресурсів, а й ресурсів інших рівнів. Отже, шляхом до повного вирішення проблеми еволюційно-типологічних змін у мові загалом може стати додатковий аналіз синтетичних та аналітичних номінативних одиниць дериваційної та синтаксичної систем і подальше узагальнення всіх здобутих відомостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдєєва С. Вживання флексії -и у формі родового відмінка однини іменників третьої та четвертої відмін в українській мові // Наукові записки. Вип. 31. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. С. 20 24.
2. Авилова Н.С. Изменение в системе глагола (Развитие видовых соотношений. Развитие приставочного глагольного словообразования. Развитие отыменного глагольного словообразования) // Очерки по исторической грамматике русского литературного языка ХІХ века: Глагол, наречие, предлоги и союзы в русском литературном языке ХІХ века. М.: Наука, 1964. С. 7 140.
3. Авилова Н.С. Изменение в употреблении многократных глаголов // Очерки по исторической грамматике русского литературного языка ХІХ века: Глагол, наречие, предлоги и союзы в русском литературном языке ХІХ века. М.: Наука, 1964. С. 141 148.
4. Авилова Н.С. Залог // Русский язык: Энциклопедия. М.: Сов. энциклопедия, 1979. С. 85.
5. Авилова Н.С. Категория вида // Русская грамматика: В 2 т. Т. 1: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология. М.: Наука, 1980-а. С. 583 604.
6. Авилова Н.С. Категория залога и разряды переходных и непереходных глаголов // Русская грамматика: В 2 т. Т. 1: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология. М.: Наука, 1980-б. С. 613 618.
7. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
8. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1988. 238 с.
9. Ажнюк Б.М. Іншомовні слова в орфографічній практиці української діаспори // Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції „Українського правопису”/ Ред.-упоряд. О.О.Тараненко. К.: Рідна мова, Довіра, 1997. С. 47 67.
10. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 168 с.
11. Алпатов В.М. Об уточнении понятий „флективный язык” и „агглютинативный язык” // Лингвистическая типология. М.: Наука, 1985. С. 92 101.
12. Алпатов В.М. Принципы типологического описания частей речи // Части речи. М.: Наука, 1990. С. 25 30.
13. Аналитические конструкции в языках различных типов. М.; Л.: Наука, 1965. 339 с.
14. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков: Учеб. Пособие. 3-е изд. М.: ФИЗМАТЛИТ, 2000. 256 с.
15. Арібжанова І.М. Категорія стану і значення стану // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Пам’яті акад. Леоніда Булаховського. К.: Знання, 1999. С. 108 110.
16. Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербатюк Г.Х. Числівник української мови. К.: Наукова думка, 1980. 242 с.
17. Арутюнова Н.Д. О критерии выделения аналитических форм // Аналитические конструкции в языках различных типов. М.; Л.: Наука, 1965. C. 89 93.
18. Арутюнова Н.Д. О значимых единицах языка // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 58 116.
19. Арутюнова Н.Д., Булыгина Т.В. Морфология // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С. 210 258.
20. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 606 с.
21. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке: Учеб. пособие. М.: Просвещение, 1988. 159 с.
22. Баклушин А.В. Аналитичность и флективность в системе и тексте: на материале немецкого языка. Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1989. 184 с.
23. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с франц. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
24. Баракатова Н.А. Парадигма дієслова в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд.. філол.. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1999. 17с.
25. Баранник Д.Х. Прикметник // Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І.К.Білодіда. К.: Наукова думка., 1969. С. 140 236.
26. Бархударов Л.С. К вопросу о бинарности оппозиций и симметрии грамматических систем (На материале глагола в английском и французском языках) // Вопр. языкознания. 1966. № 4. С. 97 110.
27. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарп. обл. кн.-газ. вид-во, 1960. 415 с.
28. Бевзенко С.П. Українська діалектологія: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1980. 246 с.
29. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (Функціональний аналіз). К.: Наукова думка, 1991. 172 с.
30. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1997. 336 с.
31. Белоусов В.Н. История форм повелительного наклонения // Историческая грамматика русского языка: Морфология. Глагол. М.: Наука, 1982. С. 132 153.
32. Белоусова А.С. К проблеме залога в современном русском языке // Структурная и прикладная лингвистика. Вып. 2. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. С. 33 47.
33. Белоусова А.С. Лексема // Русский язык. Энциклопедия. / Гл. ред. Ю.Н.Караулов. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Большая Российская энциклопедия; Дрофа, 1998. С. 207.
34. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис: Учеб. пособие для филол. спец. ун-тов. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
35. Бенвенист Э. Индоевропейское име