ПАРАДИГМА ЗЛА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ, ПОЛЬСЬКОМУ Й АНГЛІЙСЬКОМУ РОМАНІ (ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК, СТЕФАН ХВІН, ВІЛЬЯМ ҐОЛДІНҐ)

Краткое описание

Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

Ліщинська Наталія Мирославівна

УДК 82-312.1+82-311.1

ПАРАДИГМА ЗЛА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ,
ПОЛЬСЬКОМУ Й АНГЛІЙСЬКОМУ РОМАНІ
(ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК, СТЕФАН ХВІН, ВІЛЬЯМ ҐОЛДІНҐ)

Спеціальність 10.01.05 Порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Веретюк Оксана Михайлівна

Тернопіль 2007

Зміст
Вступ 3
Розділ І Філософсько-психологічна семантика зла та особливості її інтерпретації в художньому тексті
1.1 Проблема зла у філософії та психології 13
1.2 „Дитяче” та „доросле” зло: психологічний аспект 37
1.3 Філософсько-психологічна інтерпретація зла в художньому тексті:
1.3.1 Теоретичні зауваги 49
1.3.2 Поетикальні та позапоетикальні домінанти інтерпретації зла в аналізованих творах 61
1.3.3 Порівняльна інтерпретація як метод дослідження 77
Розділ ІІ Психологічна семантика зла в сучасному українському, польському й англійському романі: компаративний аспект 82
2.1 Зло як „втеча від свободи” („Птахи з невидимого острова” Вал.Шевчука, „Złoty pelikan” С.Хвіна, „Володар Мух” В.Ґолдінґа)
2.2 Символічні моделі зла українського, польського, англійського авторів 100
2.3 Мотив гріха і покаяння в оніричних візіях персонажів Вал.Шевчука, С. Хвіна, В. Ґолдінґa 135
Розділ ІІІ Морально-етична семантика зла в контексті сучасної філософсько-психологічної прози
3.1 Моральний декалог ХХ століття 139
3.2 Зло як морально-етична проблема у романах Вал. Шевчука, С.Хвіна, В. Ґолдінґа 144
3.3 Замкнений чужий простір як тло моральної деградації особистості в українському, польському англійському філософсько-психологічному романі 152
Висновки 163
Список використаних джерел 169
Додаток 197

Вступ
Проблема зла була актуальною в усі часи. Адже відколи на Землі існує людина, відтоді існує зло. Проблема морального вибору особистості набула особливої актуальності й гостроти у ХХ на поч. ХХІ ст. Зло проникло в усі сфери суспільного життя: науку, право, політику, мистецтво, культуру. Все частіше доводиться констатувати факти дитячого зла, які ламають усталений в нашому суспільстві стереотип „невинної дитини”. Жорстокість свідчить про зміну дитячої свідомості (й підсвідомого) і доводить, що діти здатні робити зло. В зв’язку з цим виникає потреба вивчення природи „дитячого” і „дорослого” зла, хоч сучасна літературознавча й філософська наука не відокремлює їх. Розрізнення це ґрунтується на врахуванні психологією вікових особливостей психічного розвитку людини.
Мотив зла у світовій літературі багатоваріантний[1], але жоден словник поширених тем і літературних мотивів не диференціює „дитяче” та „доросле” зло, хоча про різницю між ними свідчать твори багатьох письменників різнонаціональних літератур.
На сьогодні проблема дитячого та дорослого зла найбільш виразно окреслена в сучасній британській прозі у творчості В. Ґолдінґа („Lord of the Flies”, укр. переклад „Володар Мух”; „The Spire”, укр. переклад „Шпиль”, „Free Fall”, укр. переклад „Вільне падіння”, „The Scorpion God”, укр. переклад „Бог Скорпіон” та ін.), С. Хілл („I am the King of the Castle”), А.Мак Івена („First Love, Last Rites”, „The Cement Garden”) та ін., що має свої традиції: прозу Р. Кіплінга, Ч. Діккенса, Р. Баллантайна, філософські й педагогічні праці Т. Гоббса, Дж. Локка. Англійські письменники звертають увагу на причини моральної деградації людини (й дитини зокрема!), зіткнення „дорослого” і „дитячого” моральних світів, виділяють „зовнішню” та „внутрішню” природу зла, актуалізують проблему занепаду сім’ї, виховання дітей, відтворюють моральний стан залишеного наодинці зі світом підлітка, який намагається знайти у своєму житті щось добре, світле, але, пройшовши крізь ряд експериментів, знаходить тільки зло.
У польській літературі проблема зла теж має свою традицію. Чи не найяскравіше зло представлене у творчості романтиків: (А.Міцкевича („Ballady i romanse”, „Dziady”), Ю. Словацького („Kordian”, „Balladyna”), З.Красіньского („Nie-Boska komedia”). Письменники в парадигмі романтизму матеріалізують зло, втілюючи його в одному чи кількох персонажах або міфологічних чи демонічних істотах. Сучасна польська література акцентує на присутності злого начала в людській природі (Й.Івашкевич „Matka Joanna od Aniołów”), показує зло у замкненому просторі таборів смерті (Б. Бартніковскі „Dzieciństwo w pasiakach”, „Żołnierzyk”; З.Налковска цикл оповідань „Medaliony”; Т.Боровскі „Proszę państwa do gazu”, „U nas w Auschwitzu”, „Dzień na Harmenzach” та ін.), трактує його як фатальну силу, якій не може протидіяти людина (С. Хвін „Złoty pelikan”). У країні, де сильно розвинута католицька морально-етична традиція, про дитяче зло говориться багато, особливо у періодичних виданнях[2]. Але у польській літературі ця проблема порушується, як правило, у творах для дітей.
Українська проза для дорослих теж більше уваги приділяє „дорослому” злу. Подібно до польської, вона також має романтичні традиції у зображені зла (М. Гоголь, О. Стороженко та ін.). Як і в польській літературі, „дитяче” зло частіше інтерпретується у творах для дітей та підлітків („Федько-халамидник”, „Кумедія з Костем” В. Винниченка; „Вуркагани”, книга оповідань „Гавриїл Кириченко школяр” І. Микитенка; „Бригантина” О.Гончара та ін.). Порушено проблеми зіткнення „дитячого” і „дорослого” світів, лідерства у дитячому колективі, честі і чесності, ставлення до дітей-сиріт, показано психологію дітей-вихованців спецшкіл закритого типу.
„Доросле” зло в українській літературі яскраво ілюструє проза О.Турянського (повість-поема „Поза межами болю”), романи „Тигролови”, „Сад Гетсиманський” Івана Багряного, повість „Жовтий князь” Василя Барки та ін.
Найбільш повно проблема добра і зла знайшла своє вираження у творчості Валерія Шевчука автора збірки „У череві апокаліптичного звіра”. До неї належить і мікророман[3] „Птахи з невидимого острова”, який є об’єктом нашого дослідження. Обрано саме цей твір, оскільки він представляє цікаву модель метафізичного, абстрактного зла, відбиває риси менталітету сучасного українця, його погляди на проблему зла. До того ж, попри велику кількість досліджень, присвячених творчості Валерія Шевчука, немає праці, яка б відбивала „психологію зла” його прози.
„Володар Мух” Вільяма Ґолдінґа став хрестоматійним твором, але, обираючи його як об’єкт дослідження, ми зможемо опиратися на кращі традиції світового письменства, на його прикладі побачити досконало вибудувану модель „дитячого” зла (подібних досліджень Ґолдінґа теж немає в українському літературознавстві); отже його твір послужить нам як tertium comparationis у порівняльних дослідженнях.
Роман польського письменника Стефана Хвіна „Złoty pelikan”, що побачив світ у 2003 році, невідомий українському читачеві (як і творчість письменника загалом), і немає його українського перекладу[4]. Ще не так широко знаний він і в Польщі через свою „молодість”. Проблема зла, представлена в цьому творі, інтерпретується у порівнянні з уже відомими. Це дасть змогу більш повно дослідити її вияв, вказати на спільні та відмінні риси абстрактних моделей віртуального зла, створених письменниками-слов’янами, й англійським майстром слова.
Літературно-типологічні спільності (Д. Дюрішін) на тематичному (зло), поетикальному (проблематика, символіка, хронотоп), генологічному (всі вони є філософсько-психологічними притчевими романами) рівнях, яскраво виражене національне тло, спільний хронологічний вимір свідчать про співставність творів, обраних для здійснення порівняльної інтерпретації[5] проблеми зла.
Стан дослідження творчості Вал. Шевчука, С. Хвіна та В. Ґолдінґа різний. На жаль, проза польського митця, не перекладена українською мовою, в Україні ще не вивчалася. Російською доступний роман Hanemann” („Ханеманн”, перев. К.Я.Старосельской. Москва: AST, 2003) та повість Esther” („Гувернантка”, перев. К. Я. Старосельской. Москва: Новое лит. обозрение, 2004). Серед польських дослідників творчості С.Хвіна А.Ненцка, Д. Новацкі, К. Родзай, Е.Савіцка, Д. Стеінке-Сосновска, К.Сурма, К. Урбаньскі, А. Франашек, П. Чапліньскі, М.Цубер та ін. Однак жоден з них не зосередив свою увагу на детальному аналізі проблеми зла у творчості С. Хвіна, дослідженні психологічного механізму дії зла в його прозі, жоден з них не інтерпретує віртуальне зло, зображене польським письменником, у порівняльному контексті з іншими національними літературами.
Проза Вал. Шевчука інтерпретувалася С. Андрусів, Р. Багрій, Н.Беляєвою, А. Берегуляк, Я. Буяком, О. Верецькою М. Жулинським, Л.Залеською-Онишкевич, Р. Корогодським, П. Майданенком, М. Рябчуком, М.Слабошпицьким, М. Ткачуком та ін. Його творчості присвячено дисертації В.Балдинюк, Т. Блєдних, А. Горнятко-Шумилович, Н. Городнюк, Л.Донченко, Т. Жовновської, О. Переломової, Л.Тарнашинської.
Твори В. Ґолдінґа як об’єкт дослідження обрали Б. Гіленсон, Б. Дубін, С.Павличко, В. Скороденко, Л. Тарнашинська (у порівнянні з творчістю Валерія Шевчука), Л. Чомєєв, Є. Чорнозьомова, К. Шахова, С. Ярошовець та ін. Захищено дисертації А.Захарової, Л. Мірошниченко. Більшість українських та російських літературознавців звертають увагу на проблематику та жанрове визначення творів В. Ґолдінґа. Відомими працями, які інтерпретують творчість письменника в англосакському літературознавстві, є дослідження Babb H.S. The Novels of William Golding (1973); Biles J.I., R.D. Evans. William Golding: Some Critical Considerations (1978); Biles J., Oldsay B. Talk: Conversation with William Golding; Crawford P. Politics and History in William Golding: The World Turned Upside Down (2002); Dickson L. KL. The Modern Allegories of William Goldman (1990); Friedman Lawrence S. William Golding (1992); Hoover David L. Language and Style in the Inheritors (1998); Gregor I., Kinkead-Weekes M. William Golding: a Critical Study (1967); Kulkarni PralhadA. William Golding (1994); Medcalf S. William Golding (1975); Redpath Philip. William Golding: A Structural Reading of His Fiction (1987); Salwak D. Living with a Writer (2004); Siegl K. The Robinsonade Tradition in Robert Michael Ballantyne's the Coral Island and William Golding's the Lord of the Flies (1996); Swisher C. Readings on Lord of the Flies, (1997); Tiger V. William Golding: The Unmoved Target (2003); Waintroub S. The art of William Golding; Whitley J. W. Golding: Lord of the Flies (1970); та ін.
Морально-етична проблематика творів Вал. Шевчука та В. Ґолдінґа розглядалася неодноразово. Але вона майже не досліджена у порівняльному аспекті, архетипна основа прози українського письменника частково досліджена, творчість Ґолдінґа під таким кутом зору не досліджувався в Україні взагалі.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження „Парадигма зла в сучасному українському, польському й англійському романі (Валерій Шевчук, Стефан Хвін, Вільям Ґолдінґ)” зумовлена занепадом моральності в сучасному світі, визначається відсутністю як праць, що інтерпретують психологію зла в прозі розглядуваних письменників, так і компаративних досліджень творів на морально-етичну проблематику з погляду аналітичної психології та філософії екзистенціалізму.
Наукова новизна дисертації міститься у предметі, об’єкті, способі та висновках дослідження. Вперше в українському літературознавстві досліджується проблема зла в компаративному аспекті на прикладі творів Вал. Шевчука, С. Хвіна та В. Ґолдінґа, активізується метод „порівняльної інтерпретації”. Вперше здійснюється розмежування „дитячого” та „дорослого” зла в літературознавчому аналізі, обґрунтовується їх психологічна природа та механізм дії; інтерпретується „дитяче” і „доросле” зло в українській, польській та англійській сучасній прозі із застосуванням методів психології. Вперше робиться спроба систематизації і зведення до спільної основи термінологічної еквіваленції на рівні жанру (притча, przypowieść, parabola). Вперше за об’єкт дослідження обрано один із найновіших романів Стефана Хвіна.
Об’єкт дисертаційного дослідження філософсько-психологічна проза Валерія Шевчука („Птахи з невидимого острова”), Стефана Хвіна („Złoty pelikan”), Вільяма Ґолдінґа („Володар Мух”).
Предмет дослідження парадигма зла в творах української, польської й англійської прози.
Мета роботи визначити типологічні сходження та відмінності в моделюванні зла письменниками, які представляють три національні літератури.
Вона передбачає вирішення таких завдань:
- визначити філософсько-психологічну основу аналізованих творів Вал. Шевчука, С. Хвіна та В. Ґолдінґа.
- виявити взаємозв’язок морально-етичної проблематики творів української, польської та англійської прози з філософією (екзистенціалізм, персоналізм, кордоцентризм), християнством і психоаналізом;
- здійснити розмежування „дитячого” та „дорослого” зла методами психології, простежити психологічні механізми їх виникнення і дії на прикладі аналізованих творів;
- порівняти шляхом типологічного аналізу символічні та оніричні моделі зла у романах „Птахи з невидимого острова” Валерія Шевчука, „Złoty pelikan” Стефана Хвіна, „Володар Мух” Вільяма Ґолдінґа;
- простежити зміну парадигми моральних цінностей сучасної дитини і зрілої особистості та її відображення у романах Вал. Шевчука, С.Хвіна, В.Ґолдінґа.
Теоретико методологічну основу дисертації складають дослідження теоретиків психоаналізу А. Адлера, Ж. Лакана, Е.Нойманна, О. Ранка, З.Фройда, Е. Фромма, К. Хорні, К.Г. Юнга; основні положення архетипної критики Н. Фрая; дослідників психоаналітичного напрямку в літературі: Г.Башляра, М.Задубрівської, Н. Зборовської, Г. Маркєвіча, М. Моклиці, Ш.Моро, З. Росіньскої, Ж-П. Сартра; праці з герменевтики й теорії інтерпретації В. Дільтея, Г. Ґадамера, Г. Грімма, А.Голдової, У. Еко, С.Колліні, О. Потебні, П. Рікера, К. Роснер, Ж.-П.Сартра, Є. Стельмаха, І.Фізера; психологів В. Зеньковського, К. Лоренза, І. Монюхи, Я. Обухова, Г.Паренса, В. Роменця, І. Фурманова та ін.; філософські, теологічні й соціологічні праці на морально-етичну проблематику О. Веретюк, Е.Воліцкої, В. Ґраната, Й. Дембовського, Ж. Дерріди, А.Дондюка, Й.Коссака, Я.А.Клочовського, Є. Коссака, С. Кримського, М. Кромпца, О.Кульчицького, Л. Левчук, О. Ліпатова, Г. Марселя, І. Матушевського, М.Міціньскої, І.Мрочковського, Е. Муньє, Ф. Ніцше, В. Ошайци, А.Подсяда, Ж.-П. Сартра, М.К.Сівца, Б. Скарги, В. Табачковського, Я.Філека, Н. Хамітова та ін.; наукові положення компаратистів Б. Бакули, Р.Веллека, Г. Вервеса, О.Веретюк, Д. Дюрішіна, Д. Наливайка, А. Нямцу та ін.; теоретико-літературні та естетичні концепції М. Бахтіна, М.Гловіньского, М. Гнатюка, Р. Гром’яка, Р. Інґардена, А. Кулявіка, З.Мітосек, В. Руднєва, М. Ткачука.
Застосовано герменевтичний, порівняльно-історичний, типологічний, інтерпретації, порівняльної інтерпретації, психоаналізу, генологічний, структурно-функціональний методи дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в руслі комплексного дослідження „Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних зв’язках” (№ державної реєстрації 0105U000718) із консультаціями на кафедрах теорії й антропології літератури та історії польської літератури ХХ ст. Інституту польської філології Жешувського університету, де дисертантка проходила наукове стажування як стипендистка Kasy im.Józefa Mianowskiego. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової Ради при інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 2 листопада 2006 року).
Практичне значення дослідження. Положення і висновки дисертації розширюють парадигму порівняльного вивчення творчості Вал. Шевчука та В. Ґолдінґа в українському літературознавстві, вводять прозу С. Хвіна в український контекст. Матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому вивченні творчості С. Хвіна, розробці лекційних і практичних курсів з історії сучасної української, польської, англійської літератури, історії зарубіжної літератури ХХ ст., спецкурсів, спецсемінарів з порівняльного літературознавства, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2005-2007 рр.); ІІІ етапі Міжвузівського наукового семінару „Терміносистема слов’янського літературознавства” (Луцьк, 26-27 квітня 2005 р. ); III Kongresie Polonistyki Zagranicznej (Poznań, 8-10 czerwca 2006 r.); VII Міжнародній науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 22-23 березня 2007 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Література в системі міждисциплінарних зв’язків” (Львів, 16-18 травня 2007 р.).
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
1. Ліщинська Н. М. Психологія зла у романі „Володар Мух” Вільяма Ґолдінґа // Studia Methodologica. 2005. Вип. 15. С. 97-99.
2. Ліщинська Н.М. Притча, її жанрові різновиди і міжнародна термінологічна неадекватність // Проблеми славістики. Волинський державний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2005. Число 1 4. С.95-102.
3. Ліщинська Н.М. Екзистенційні виміри зла в сучасній притчевій прозі: Валерій Шевчук Стефан Хвін Вільям Ґолдінґ // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТНПУ, 2006. Вип. 1 (19). С. 138-149.
4. Liszczyńska N. Psychologiczne aspekty zła we współczesnej powieści polskiej i ukraińskiej (Stefan Chwin Walerij Szewczuk) // Literatura, kultura, język w kontekstach i kontaktach światowych. Pod red. M. Czermińskiej, K.Meller, P.Ficińskiego. Poznań: Wydawnictwo Naukowe UAM, 2007. S.303-308.
5. Ліщинська Н.М. Проза Вільяма Ґолдінґа й Стефана Хвіна в контексті морального декалогу ХХ століття. Тези доповіді // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця. Матеріали VII Міжнародної науково-практичній конференції, 22-23 березня 2007 р. Т. ІІ. К., 2007. С. 59-60.
6. Ліщинська Н.М. Зло як „втеча від свободи”: сучасний український і польський роман (Валерій Шевчук Стефан Хвін) // Україно-польські відносини: вчора і сьогодні: Збірник праць Тернопільського міського осередку Наукового товариства ім.Шевченка. Тернопіль, 2006. Т. 2. С.350-370.
7. Ліщинська Н.М. Зло як морально-етична проблема в романах Вал.Шевчука, С. Хвіна, В. Ґолдінґа // Мандрівець. 2007. № 2. С. 61-64.
8. Ліщинська Н. М. Символічна модель зла у романі „Złoty pelikan” Стефана Хвіна // Сучасний погляд на літературу. Випуск 11. К., 2007. С.103-121.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких має 3 підрозділи, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 345 позицій, і додатка. Загальний обсяг дисертації 198 сторінок машинопису, основний текст викладений на 169 сторінках.

[1] Зло в літературі (і загалом у мистецтві) представлене як матеріалізоване у якійсь постаті, тварині чи предметі; „абстрактне” (метафізично присутнє у світі); як „частка людської вдачі”; людина як „кристалічне втілення зла” [Див. 201, 518 521].

[2] Див., наприклад, публікацію Йоанни Токарської-Бакір „Dziecko jako obcy”, вміщену в „Tygodniku powszechnym” № 23 за 5.06.2006.

[3] За українською терміносистемою, твір „Птахи з невидимого острова” тяжіє до повісті (зважаючи на невеликий обсяг, обмежену кількість персонажів і мале число сюжетних ліній), але проблематика цього твору виходить за тісні рамки повісті. У польському, англійському (і загалом західному) літературознавстві терм

Список литературы

Висновки
Дослідження показало, що проблема зла має глибокі корені у філософії, психології й етиці. Формування понять „добро” і „зло” починалося у зв’язку з виникненням поняття Бога як Абсолюту, як міри всіх речей. Відбувалося воно поетапно. На першому (міфологічному) етапі відбувається поділ богів на добрих і злих. Парадигму ставлення людини до божества представляє грецька трагедія. Вона започаткувала релятивізм в етичних теоріях зла, встановивши відносні межі поміж добром і злом.
Антична філософсько-етична думка розвивалася двома напрямами: філософсько-релігійним, домінантою якого були стосунки людини з Богом, та морально-етичним, який був сконцентрований на моральному вдосконаленні людини.
Подальший розвиток теорій зла пов’язуємо з християнством, яке в центрі морально-етичних міркувань ставило Бога. Особливим її етапом є фаза теодицеї, де піднімалося питання ставлення Бога до світового зла.
ХІХ століття можемо назвати атеїстичним етапом (або ж етапом „переоцінки цінностей”). Його започаткував Ф. Ніцше, який піддав критиці всі євангельські істини.
Екзистенціалізм і зближений до нього персоналізм переводять морально-етичні концепції в онтологічну площину. Зло починає трактуватися як іманентно властиве людському буттю. Людина завжди стоїть перед моральним вибором. Тільки від неї залежить реалізація її власного проекту особистості. Онтологічний етап у формуванні системи поглядів на морально-етичну проблематику називають кінцевим „етапом виправдання людини”, оскільки екзистенціалізм не вважає людину залежною від тягаря первородного гріха.
Зацікавлення проблемами внутрішнього світу особистості породили психоаналітичні теорії З. Фройда, К. Г. Юнга, Н. Фрая, Е. Нойманна та ін. Цей етап у розвитку філософсько-етичного знання назвемо психоаналітичним. Він ознаменував перехід морально-етичної проблематики у сферу психології.
Психологічна інтерпретація проблеми зла пов’язана з психоаналітичними дослідженнями і теорією агресивності. На основі досягнень вікової психології виділяємо „дитяче” і „доросле” зло. Причина дорослої агресивності криється у неможливості контролювати „приступи” власної агресії. Дітям, на відміну від дорослих, власні емоції не підвладні, їхні захисні механізми ще не сформовані. Тому „дитяче” зло, порівняно з „дорослим”, більш „відкрите”, безпосереднє, і, поряд з тим, неусвідомлене. Агресія у дітей може бути виявом незадоволення, реакцією на недосягнену мету, виявом самоствердження. Якщо така агресія не контролюється дорослими, вона переростає у „злоякісну”. Дитина стає жорстокою, заздрісною, ображеною на весь світ. Вона легко потрапляє під вплив „вулиці”, дорослих. З віком дитяча агресивність набуває ворожого забарвлення. Піку вона досягає в підлітковому віці. Цей факт бере до уваги В. Ґолдінґ. Як вчитель, він був добре обізнаний із дитячою психологією. Не випадково у романі „Володар Мух” кілька разів звертається увага читача на вік більшості хлопчиків (особливо їх лідерів): 10-12 років. У цьому ж романі виразно показано різницю у сприйманні зла підлітками і молодшими дітьми. Шестирічні і молодші хлопчики матеріалізують зло (в їхній уяві постає образ звіра, що виходить з води, з лісу, з’являється з повітря). Підлітки більш помірковані: свої вчинки вони намагаються трактувати як необхідність, тим самим виправдовуючи себе (наприклад, вбивати тварин потрібно, щоб вижити; Ральф протистоїть „племені” Джека, тому він має бути знищений).
Спільною ознакою „дитячого” і „дорослого” зла є його деструктивний характер, хоч у випадку дитини нема усвідомлення того, які наслідки матиме вчинене. Як дорослі, так і діти у своєму моральному виборі бувають залежними: перші від власних переконань, бажань, прагнення помститися[1], другі керуються своїм підсвідомим, вступаючи з ним у своєрідний „зв’язок підпорядкування”, що проявляється в залежності від своїх емоцій, бажань, прагнень самоутвердитися.
„Дитяче” і „доросле” зло мають і яскраво виражені відмінності. Перше неусвідомлене, „відкрите”, друге ж рідко буває неусвідомленим. Доросла людина здатна зрозуміти внутрішній стан іншої людини, а тому може спрогнозувати, як її слово, жест, дія, вчинок буде сприйматися іншою людиною. „Дитяче” зло сприймається як природнє, вроджене. В дорослому віці воно завжди має причину, залежну або незалежну від внутрішнього стану особистості[2], є наслідком пристосування особистості до умов, у яких вона перебуває. Механізми, що регулюють прояви агресивності у дитини, є зовнішніми (як правило, це зауваження і покарання збоку дорослих) і поступово переходять у внутрішні (страх перед покаранням, сором за вчинене). Відповідальність формується в дорослому віці.
Зло, вчинене дитиною, має вікову парадигму розвитку. Психологія виділяє „неусвідомлений” (з раннього дитинства до 10-11 років) та „усвідомлений” (молодший підлітковий, юнацький вік) етапи його функціонування. В основі такого поділу ставлення дитини до своїх вчинків, здатність оцінити себе. „Доросле” зло „синтагматичне”, багатогранніше, порівняно з дитячим, хоч останнє через свою відкритість виявляє себе більш яскраво.
У своїх вчинках діти більшою мірою оперті на підсвідоме, дорослі, творячи зло, частіше апелюють до раціонального. Дорослому, на відміну від дитини, не байдужа стороння думка про себе, тому доросле зло часто набуває форми „прихованого”. „Дитяче” зло не пов’язане з егоцентризмом. Дітям не властивий нарцисизм. Світ, створений дорослими людьми, суттєво змінив психологію сучасної дитини. Найбільше на неї впливає матеріальна нерівність, що є причиною заздрості, приклади деструктивної поведінки руйнують дитяче уявлення про добро, повагу до інших.
Оскільки проблема зла проявляється у філософському, морально-етичному і психологічному аспектах, вона потребує особливої моделі інтерпретації. За її філософсько-психологічну основу було обрано філософію екзистенціалізму, зважаючи на те, що у романі В. Ґолдінґа він поєднаний із традиціями англійської класичної філософії Дж. Локка, у „Птахах з невидимого острова” знайшла свій вияв екзистенційна філософія в її „українському” варіанті: оперта на кордоцентризм, „екзистенційно-межове мислення”, прояви типів поведінки, характерних для особистостей vita maxima i vita minima, ліризм, міфологізм, поетизація волі. Що ж до роману „Złoty pelikan”, то його філософською основою вважаємо зближене з екзистенціалізмом філософсько-релігійне вчення персоналізм у його католицькому варіанті. У віртуальному світі кожного з аналізованих нами письменників існує Бог видимий чи невидимий, а християнський екзистенціалізм проектується на світогляд автора-наратора.
Відстоюємо право на існування в українській терміносистемі методу порівняльної інтерпретації, який визначаємо як тип інтерпретації, що базується на зіставленні між собою кількох літературних текстів із подібною проблематикою, написаних в одну епоху, представлених різними національними літературами або творів, які належать до різних видів мистецтва. Порівнювані літературні твори є частками єдиного семантичного поля в світовій літературі, яке виникає на основі спільної тематики, проблематики, мотивів. Порівняння на рівні „літературний текст твір, який належить до іншого виду мистецтва”, відбувається на основі схожості тематики і мотивів.
Психологічна семантика зла виявляється на зовнішньому рівні через аналіз механізмів моральної деградації особистості: авторитаризму, механістичного конформізму і деструктивності. У „Володарі Мух” представлено усі механізми дії зла як „втечі від свободи”. Особливого значення автор надає авторитаризму у його садистичному прояві та деструктивності. У „Птахах з невидимого острова”, де засобами алегорії зображено модель авторитарної держави, теж найбільш яскраво проявляється садизм. Психологічна модель дії зла „Złotego pelikana” дещо відрізняється від моделей англійського й українського творів. Її домінантою є деструктивність.
Інтерпретація обраних романів на рівні символіки показала можливість виокремлення подвійних символічних моделей зла. Різниця полягає у їх психологічній основі. Перша модель інтерпретації символіки зла оперта на теорії архетипів колективного підсвідомого К. Г. Юнга, які становлять вершину символічної парадигми зла. Друга модель побудована на основі архетипної критики Н. Фрая і передбачає виділення апокаліптичної і демонічної символіки на рівні твору. Така модель будується на зіставленні ангельського і диявольського, небесного і пекельного.
Доповнюють психологічну семантику зла мотиви гріха, покаяння, надії, волі в оніричних візіях персонажів романів С. Хвіна, Вал. Шевчука та В.Ґолдінґа. Найбільш складне сплетіння мотивів, пов’язаних із семантичним полем зла, знаходимо у польському романі. Кожна модель має змінну семантичну, національну, культурно-історичну й філософську парадигму.
Морально-етична семантика зла опирається на засади морального декалогу ХХ ст. В його основі вікова морально-етична традиція, що бере свій початок від Десяти Заповідей Божих. Найбільшою цінністю визнаються біблійні Віра, Надія, Любов, людська особистість її гармонійний духовно-психічний розвиток на засадах моралі й принципів духовності. Сучасна аморальність пов’язана із виникненням антицінностей, домінуванням матеріального над духовним, невмінням побачити в собі зло, а добро у ближньому.
Зло як морально-етична проблема у романах українського, польського й англійського письменників трактується неоднаково. В. Ґолдінґ та Вал.Шевчук виходять із того, що зло іманентно властиве людині. С. Хвін визнає метафізичну присутність зла у світі як сили, що здатна в будь-який момент заволодіти особистістю. Тоді зло, як вибір людини, трактується як моральне й асоціюється з гріхом. Розуміння моралі і моральності ґрунтується на засадах філософії здорового глузду (В. Ґолдінґ), персоналізмі (С. Хвін), кордоцентризмі, „екзистенціально-межовому типі мислення” (Вал. Шевчук).
Тлом моральної деградації в усіх трьох творах є замкнений чужий простір, який активно впливає на особистість, що перебуває у його межах: обмежує волю, породжує відчуття загубленості, загрози життю. На цій основі виникає абсурдна ситуація, що посилюється суб’єктивним та інтерсуб’єктивним відчуттям часу, активізує ентропійний та циклічний час.
Філософсько-психологічна інтерпретація зла дозволила повною мірою окреслити його вияв на зовнішньому, внутрішньому й глибинному рівнях, що й складає основу парадигми зла у нашому дослідженні.
Порівняльне зіставлення трьох творів різнонаціональних літератур із подібною змістовою проблематикою містилося в рамках компаративної тематології, об’єктами дослідження якої були міфи, архетипи, образи й символи зла, і показало, що семантична, культурно-історична й світоглядна зміна парадигми зла не виключає романи „Złoty pelikan”, „Птахи з невидимого острова” та „Володар Мух” із загальноєвропейського літературного процесу. Пізнання „типологічної істоти літературних явищ” (Д. Дюрішін), встановлення подібності літературного матеріалу ще раз підтвердило, що зв’язки, впливи, залежності, філіації, взаємовпливи є „вторинними справами в стосунку до матеріалу” („tworzywa”), з якого ці літератури зроблені. Це, в свою чергу, визначається перш за все даним історичним матеріалом і його потребами, а токож традицією історично сформований, але піддіваний неустанним модифікаціям репертуар норм і літературних конвенцій, а ще репертуар норм і конвенцій моральних, форм поведінки та взірців культури. Дослідження зв’язків, звичайно, має свій свій смисл, як дослідження ланок, що пов’язують між собою різноманітні цілості. Однак, жодна споруда не спирається на ланки, а на стовпи” [236, 197]. Такими стовпами опертя була досліджувана нами спільна, подібна й відмінна семантика зла, порівняльна інтерпретація якої визначила вектори й причини змінності її парадигми.

Список використаних джерел
1. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Об’єднання біблійних товариств, 1990. 296 с.
2. Біблія для дітей. К.: Веселка, 1992. 335 с.
3. Аболіна Т., Єфименко В., Лінчук О. та ін. Етика. К.: Либідь, 1992. С.272-281.
4. Адлер Г. Лекции по аналитической психологии. М.: Relf-book, К.: Ваклер, 1996, 282 с.
5. Аляркинский О. „Копни поглубже человеческую природу...” // Новый мир. 1984. - № 2. С. 242-246.
6. Андрусів С. У лісі людської душі // Жовтень. 1988. - № 1. С. 107-111.
7. Антофійчук В. І., А. Є. Нямцу. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
8. Астаф’єв О. Українське літературознавство в зарубіжному світі // Наукові записки ТДПУ. Серія Літературознавство. Випуск 7. С.167-183.
9. Багрій Р. Мотиви екзистенціалізму і абсурду у творах Валерія Шевчука та М. Осадчого // Сучасність. 1988. - № 11. С. 21.
10. Бакула Б. Кілька міркувань на тему інтегральної компаративістики // Слово і час. 2002. № 3. С. 50-58.
11. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Художеств. Лит., 1986. С.121-290.
12. Башляр Г. Психоанализ огня. М.: Прогресс, 1993. 174 с.
13. Бегун Б., Костюк Е. „Зверь мы сами” // Відродження. 1995. № 2. С. 40-46.
14. Безобразова Л. Чи відрізняється людина від тварини? Матеріали до вивчення роману В. Ґолдінґа „Володар Мух” у 6 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2001. № 5. С. 19-21.
15. Бердяев Н. Воля к жизни и воля к культуре // Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. С. 162-174.
16. Бердяев Н. О небесной истории. Бог и человек // Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. С. 35-50.
17. Бердяев Н. Самопознание. Опыт философской библиографии. М.: Книга, 1991. 446 с.
18. Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф зцілення чи панацея у постколоніальному контексті?: „Дім духів” Ісабель Альєнде і „Дім на горі” Валерія Шевчука // Сучасність. 1993. № 3. С. 67-75.
19. Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука в інтертекстуальному аспекті // Слово і час. 2001. № 4. 58-64.
20. Блєдних Т. Історія в прозі Валерія Шевчука // Слово і час. 1993. №4. С. 52-57.
21. Бойченко О., Тендерецька О. Традиційні образи в глибинній психології. Чернівці: Рута, 1999. 56 с.
22. Борисов Ю. И зверь, и ангел // Диалог. 1992. - № 1. С. 133-135.
23. Буяк Я. Реальна основа міфу про невидимий острів (жанрова своєрідність повісті Валерія Шевчука „Птахи з невидимого острова”) // Тернопіль. 1995. - № 4. С. 77-78.
24. Вачков И., Сартан М. Агрессия: причины и последствия // Школьный психолог. 2001. - № 18. С. 8-9.
25. Великие мыслители Запада. Под. ред. Яна Мак-Грилла. Перевод с англ. В. Федорина. М.: Крон-Пресс, 1998. 800 с.
26. Вервес Г. Д. Теорія і практика порівняльного вивчення слов’янських літератур // Вервес Г. В інтернаціональних зв’язках. Дослідження. К.:Дніпро, 1976. С. 3-33.
27. Веретюк О. М. Гуманистическое содержание реизма (на материале философского наследия Т. Котарбиньского). Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук. Львов, 1991. 147 с.
28. Веретюк О. Компаративіст і „заінфекована”, метанаукова компаративістика доби постмодернізму // Наукові записки ТНПУ. Сеорія Літературознавство. Випуск 1 (21). Тернопіль, 2007. С.185-194.
29. Веретюк О. Наука чи метанаука, або компаративістика в епоху постмодернізму // Літературознавство. Книга 1. П’ятий конгресс Міжнародної Асоціації Україністів. Чернівці: Рута, 2003. С. 113-116.
30. Верецька О. Архетипна основа прози Валерія Шевчука // Наукові записки ТДПУ. Серія Літературознавство. Випуск 7. С. 32-39.
31. Верецька О. Синтез міфологічних, релігійних та філософських начал у художній картині роману „Дім на горі Валерія Шевчука // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник. Тернопіль, 1999. С. 310-314.
32. Вроно Е. М. Поймите своего ребёнка: О детских страхах, конфликтах и других проблемах. М.: Дрофа, 2002.
33. Гаєвський С. Фрайдизм у літературознавстві // История психоанализа в Украине. Сост. И. И. Крутько, Л. И. Бондаренко, П. Т. Петрюк. Харьков: Основа, 1996. С. 260-279.
34. Ганин В. Голдинг Уильям // Зарубежные писатели. Биобиблиографический словарь. Под ред. Н. П. Михальской. В 2-х частях. Часть 1. М.: Просвещение, 1996. С. 191-193.
35. Гейдебранд Каролина фон. О душевной сущности ребёнка. Минск: Полифакт, 1991. 80 с.
36. Гетьманець М. Ф. Сучасний словник літературознавчих термінів. Харків: Ранок-Веста, 2003.
37. Гиленсон Б. Мир Уильяма Голдинга // Патрик Уайт Повести. Уильям Голдинг Повелитель Мух, М.: Панорама, 1999. С. 368-381.
38. Гиль О. Л. Английский интелектуальный роман. Омск: Издательство Ом ГПУ, 2001. 56 с.
39. Глібчук У. Ґолдінґові цивілізаційні мухи // Книжник revien. 2001. №21 (листопад). С. 3.
40. Горнятко-Шумилович А. Боротьба за „автентичну людину” (проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму). Львів: Каменяр, 1999. 48 с.
41. Горнятко-Шумилович А. „Другий план” розповіді і його джерела у прозі Валерія Шевчука. Львів: Каменяр, 1999. 20 с.
42. Горнятко-Шумилович А. Твори Валерія Шевчука як різновид „химерної прози”. Львів: Каменяр, 1999. 36 с.
43. Городнюк Н. А. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Дніпропетровськ, 2003. 19 с.
44. Градовський А. Парадокси здорового глузду // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2000. - № 4. С. 30-33.
45. Градовський А. Парадокси здорового глузду: вивчення роману В. Ґолдінґа „Володар Мух” // Зарубіжна література в навчальних закладах . 2000. - № 3. С. 31-34.
46. Гром’як Р. Давнє і сучасне. Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 271 с.
47. Ґолдінґ В. Володар Мух (Переклад з англ. С. Павличко). К.: Основи, 2000. 254с.
48. Даниленко В. Туга за втраченим смислом (Проблема екзистенційного вакууму в сучасній малій прозі) // Слово і час. - № 3. С. 41-45.
49. Дем’янюк М. Б. Категорія психоаналізу в інтерпретаційному літературознавстві // Літературознавчий дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (Літературознавчий, культурологічний і методичний аспекти). К., 2003. 310 с.
50. Денисова Т. Н. Наука „компаративістика” в сучасному потрактуванні // Літературна компаративістика. Випуск 1. К., 2005. С. 10-26.
51. Доманский Ю. В. Смыслообразующая роль архетипических значений в литературном тексте. Тверь, 2001. 94 с.
52. Дондюк А. Багатовимірність людського буття та сутності людини // Філософія: світ людини. Курс лекцій. К.: Либідь, 2003. С. 122-137.
53. Донченко Л. О. Художня модель національної ідентичності в прозі Валерія Шевчука. К., 1999. 198 с.
54. Дюришин Д. Основные понятия и исходные теоретические принципы // Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. Перевод со словацкого. М.: Прогресс, 1979. С. 59-201.
55. Дюришин Д. Проблемы сравнительного анализа // Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. Перевод со словацкого. М.:Прогресс, 1979. С. 202-241.
56. Екзистенціалізм // Галич О. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. С.423-426.
57. Еко У. Надінтерпретація текстів // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Упор. М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2002. С. 549-563.
58. Энциклопедия глубинной психологии: В 2 т. Т. ІІ. Нове направления в психоанализе. Психоаналитическое движение. Психоанализ в Восточной Европе. М.: Когито-Центр, МПМ, 2001. 752 с.
59. Энциклопедическое пособие по психоанализу, а также психолингвистике, общему языкознанию. Сост. А. А. Зеленько, А.С.Зеленько, Е. Н. Ульшина. Часть 1. Луганск: Альма-матер, 2003. 284 с.
60. Енциклопедія постмодернізму. За ред. Чарлза Е. Вінквіста та Віктора Е. Тейлора. Переклад з англ. Віктора Шовкуна. К.: Основи, 2003. 503 с.
61. Євхан Н. Фольклорно-міфологічні моделі у прозі Валерія Шевчука (типологічний аспект) // Слово і час. 2004. - № 8. С. 70-76.
62. Жулинський М. „І метафори реального життя” // Жулинський М. Наближення. Літературні діалоги. К., 1986.
63. Задубрівська О. М., Козьмук Я. Р. Психоаналіз: філософсько-антропологічний аспект. Конспект лекцій. Чернівці: Рута, 2005. 31с.
64. Залеська-Онишкевич Л. Шлях вічного повороту // Сучасність. 1996. № 1. С. 93-96.
65. Захарова А. Л. Поетика храму у творах художньої літератури (на матеріалі романів У. Ґолдінґа „Шпиль” і Ю. Місіми „Золотий храм”. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Донецьк, 2004. 19 с.
66. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство. К., 2003.
67. Зеньковский В. В. Психология детства. М.: Школа-Прогресс, 1996. 336 с.
68. Зимомря І. Психологія кризових станів: Роман Емми Андієвської „Герострати” // Слово і час. 2004. - № 8. С. 75-82.
69. Зубрицька М. Архетипна критика і теорія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 2000. С. 139-141.
70. Зубрицька М. Карл Густав Юнг // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 2002. С. 117-118.
71. Зубрицька М. Психоаналіз та теорія архетипів // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 2002. С. 107-108.
72. Зубрицька М. Смисл і абсурдність буття у поемі І. Франка „Мойсей” // Сучасність. 1993. № 2. С. 110-115.
73. Ивашева В. В. Литература Великобритании ХХ века. М.: Высшая школа, 1984. 488с.
74. Ільницький М., Будний В. Порівняльне літературознавство: В 2 ч. Частина І. Лекційний курс: Навчальний посібник. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. 280с.
75. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов. М. 1990. С. 222- 318.
76. Кембриджское руководство по аналтитической психологии. Под ред. Полли Янг-Айзендрат и Теренса Даусона. М.: Добросвет, 2000. 477с.
77. Клименко Г. В. Концепція і поетика художнього психологізму в романах А. Мердок. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. К, 1994. 18с.
78. Клочек Г. Поетика і психологія. К.: Знання, 1990. 48 с.
79. Колодій О. Притча і притчевість в українській прозі 70-80-х р.р. ХХст. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. К, 2000. 16с.
80. Колодій О. Філософська основа роману о. Берднику „Вогнесміх” // Питання філології. Збірник наукових праць ТДПУ. Тернопіль, 1997. Випуск 1. С. 52-55.
81. Комолова М, Лисий І. Присмерк екзистенціалізму // Всесвіт. 1976. № 5. С. 135.
82. Конфуцій. Лунь-Юй // Читанка з історії філософії: У 2 кн. Кн. 1. К.: Довіра, 1992. С. 65-68.
83. Корогодський Р. Біля вічної ріки, або в пошуках внутрішньої людини // Дзвін. 1996. - № 3. С. 135-154.
84. Кримський С. Принципи духовності ХХІ ст. // День. 2002. № 210 (П’ятниця, 15 листопада). С. 18-19.
85. Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Кн. ІІ. Перевидання в Україні. К., 1995. С. 708-718.
86. Лакшин В. Увеличительное стекло зла // Иностранная литература. 1970. - № 12. С. 263-265.
87. Лебон Г. Психология народов и масс // Диалог. 1992. № 3. С. 26-27.
88. Левчук Л. Естетичне підґрунтя філософії екзистенціалізму // Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ ст. К.: Либідь, 1997. С. 123-145.
89. Левчук Л. Естетичні аспекти „глибинної” психології // Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ ст. К.: Либідь, 1997. С. 53-70.
90. Левчук Л. Фрейд: Психоаналіз. Естетика // ЛевчукЛ. Західноєвропейська естетика ХХ ст. К.: Либідь, 1997. С. 71-95.
91. Лексикон загального і порівняльного літературознавства. Чернівці, 2001. 636 с.
92. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Рад. школа, 1965. С. 299.
93. Літературознавчий словник-довідник. За ред. Р. Гром’яка. К.: ВЦ Академія, 1997. С. 225-226.
94. Литературная энциклопедия терминов и понятий. Сост. А.Н.Николюкин. М.: НПК Интервак, 2001,