ГАЇВКИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСНЯНОЇ ОБРЯДОВОЇ ПІСЕННОСТІ

Краткое описание

Інститут народознавства НАН України

На правах рукопису

Голубець Орися Мар’янівна

УДК: 398.82: 398.322.1 (477)

ГАЇВКИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСНЯНОЇ
ОБРЯДОВОЇ ПІСЕННОСТІ

Спеціальність 10.01.07 - фольклористика

Дисертація
На здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор,
Кирчів Роман Федорович

Львів 2004

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ЗБИРАННЯ, ПУБЛІКАЦІЇ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ГАЇВОК 12
РОЗДІЛ 2
ГАЇВКИ ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ВЕСНЯНОК 32
РОЗДІЛ 3
ДАВНЯ ВЕРСТВА ГАЇВОК 73
3.1. Космогонічні мотиви 79
3.2. Вегетаційно-господарські мотиви 90
3.3. Любовно-шлюбні мотиви 110
3.4. Відгомін історичних реалій 126
РОЗДІЛ 4
НОВІТНЯ ВЕРСТВА ГАЇВОК 141
4.1. Розважально-ігрові, гумористичні гаївки 145
4.2. Розширення ідейно-змістового діапазону гаївок 156
4.3. Поповнення гаївкового репертуару піснями інших жанрів 170
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 189
ДОДАТКИ (окремо)

Вступ

Український фольклор, як одна з найважливіших і значущих складових національної культури нашого народу, потребує поглибленого вивчення осмислення багатьох питань і явищ його історичного розвитку в минулому та процесу побутування, функціонування, змін і новотворення на сучасному етапі. Однією з головних проблем є історико-теоретичне дослідження системи жанрів фольклору, їх пов’язаності з етноісторичною й етнокультурною специфікою народу, його побутом, звичаями, обрядами, віруваннями, естетичними потребами й уподобаннями.
У комплексі таких недостатньо досліджених явищ бачимо, зокрема, українські гаївки. Вони віддавна привертають увагу збирачів і дослідників фольклору. До найраніших відомих збірок текстів гаївок належать їх записи в Галичині з другого десятиріччя ХІХ ст. у збірнику піонера слов’янського народознавства Зоріана Доленги-Ходаковського (Адама Чарноцького (1784 1825)) [271]. Уже на цьому ранньому етапі були помічені деякі характерні особливості гаївок серед інших жанрів і видів масиву української календарно-обрядової весняної народної поезії. Зокрема, їхня функціональна звичаєво-обрядова приуроченість здебільшого до Великодніх свят.
Публікації текстів гаївок і спостереження дослідників у наступні десятиліття вносили цікаві елементи для пізнання цього виду обрядової народної пісенності. Але й досі немає чіткої й належно аргументованої визначеності місця гаївок у системі жанрів і жанрових різновидів українських календарно-обрядових пісень, географії їх поширення на етнічних теренах України, семантики їх назви та локальних варіантів цієї назви. Їх або цілковито змішують й ототожнюють з веснянками, або без належних пояснень виокремлюють з них.
Володимир Гнатюк (1871-1926), видаючи на початку ХХ ст. свій неперевершений і на сьогодні збірник гаївок [44], уже в першому реченні вступної статті до нього наголосив: Гаївки се окремий рід обрядових пісень, не численних щодо кількості, але визначних своїм складом, змістом і мелодіями”[53, c. 1]. Далі цю думку конкретизує й розвиває вчений низкою зауважень про зміст, давнішу і пізнішу верстви гаївок, їх поетичні особливості, час, місце виконання, традиційних виконавців, пов’язаність з обрядовими діями й іграми тощо. Указуючи на приналежність гаївок до веснянок, він зазначає, що термін веснянка” обіймає ширший цикл пісень, гаївка” вужчий”, що не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою”. Веснянку співають у російській Україні цілу весну, гаївку в нас (тобто в Галичині. О.Г.) ‹› лише на Великдень” [53, c. 2].
На наведені слова часто покликаються різні автори, пишучи про співвідношення понять веснянки” і гаївки”. Одначе, мусимо визнати, що ці цікаві спостереження й цінні судження В.Гнатюка не знайшли якоїсь предметної подальшої розробки. Навіть у такому поважному виданні, як том Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року” академічної серії Українська народна творчість” [116] не зовсім коректно вживається словосполучення веснянки та гаївки”, і в розділі під такою назвою подаються тексти одних і других [116, с. 53-297].
Поняттєву різноманітність у визначенні співвідношення веснянок і гаївок бачимо і в підручниках, навчальних посібниках, довідкових виданнях. Вони фігурують то як різні жанри (веснянки, гаївки”, веснянки й гаївки”), то як один жанр (веснянки-гаївки”). У термінологічному словнику східнослов’янського фольклору вказано, що термін гаївка може вважатися регіональним (галицьким)” синонімом загальноукраїнського веснянка” [41, c. 197-198]. Не вирізняються гаївки і в українських енциклопедичних виданнях [94, т. 1, с. 236, 335; 154, с. 300, 374].
Отже, є потреба застановитися над визначенням самого поняття гаївки” та його співвідношення з більш широким окресленням веснянки”, що охоплює цикл весняних пісень.
Друге, що привертає особливу увагу, це та обставина, що гаївки є одним із тих найдавніших видів української народної обрядової поезії, які зберегли свою живучість до наших днів, засвідчену не тільки тяглістю традиції у народному середовищі, але й здатністю до оновлення, модифікації й новотворення. На цій основі за майже двохсотлітній період від перших відомих фіксацій гаївок до записів наших днів зібрано величезний матеріал. Сьогодні маємо по кілька десятків зафіксованих варіантів багатьох гаївок із різних місць і різного часу, порівняльний аналіз яких дає можливість розгорнути предметні дослідження про рух фольклорного тексту в просторі та часі, стійкість і змінність його змістових мотивів та образів, давні архетипні елементи й нові нашарування тощо. Навіть на матеріалі новітньої формації гаївок простежуємо цікавий процес їхньої еволюції, кристалізації тих непоодиноких змістових елементів, які в час підготовки до видання збірника В.Гнатюка були лише в зародку або виникли пізніше.
Наголошуємо на тому, що багатий зібраний передусім текстовий фольклорний матеріал дає достовірну основу для поглибленого наукового вивчення гаївок, з’ясування їх історії, архаїчної семантики, обрядової функціональності, змістової й поетичної динаміки та інших питань.
Цими загальними вступними зауваженнями й судженнями мотивується наукова доцільність та актуальність пропонованого дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у зв’язку із загальним напрямком наукових досліджень Інституту народознавства НАН України, у рамках розробки відділом фольклористики тем 3.3.4.7: Фольклор населення західноукраїнських земель ХІХ поч. ХХ ст.” і Традиційний та новочасний український фольклор”.
Мета дисертації дослідити місце й роль гаївок у системі української весняної обрядової пісенності, визначити ареал поширення гаївок в Україні. Здійснити комплексний аналіз зібраного текстового матеріалу творів цього виду веснянок. Поставлена мета передбачає вирішення таких основних завдань:
порівняти гаївки з іншими видами весняної обрядової поезії і вказати на їхню специфіку щодо часового приурочення й особливостей виконання;
уточнити окреслення ареалу поширення гаївок із властивими їм традиційними компонентами: часовою регламентацією, місцем, характером виконання і колом виконавців; дослідити географію побутування назви "гаївка" та її локальних варіантів;
класифікувати текстовий матеріал гаївок за їх основними часовими верствами, виявити основні тематичні гнізда гаївок як у давній верстві, так і в новітній формації творів цього виду веснянок;
на основі порівняльного аналізу різноваріантних текстів виявити їх архаїчні елементи та пізніші нашарування, висвітлити рух тексту гаївок, їх семантичні й формальні зміни в часі;
з погляду історичної динаміки простежити, наскільки підлягали змінності традиційні компоненти поетики гаївок, їх обрядово-функціональний контекст і пов’язаність зі співом, танцем, грою;
висвітлити сучасний стан функціонування гаївок; з’ясувати зміни й тенденції, які відбулися в гаївковому репертуарі на новочасному етапі побутування, вказати на ідейно-змістові модифікації, виявити вплив інших жанрів на розвиток цих обрядових пісень.
Об’єктом дослідження є гаївки у системі циклу весняно-обрядового фольклору українців.
Предметом дослідження є тексти гаївок, їх змістова специфіка, генетична і функціональна пов’язаність з давніми світоглядними уявленнями, віруваннями, обрядами, змінність у діахронній еволюції від давнини до сучасності, характерні особливості як явища народної поетичної творчості, окремого роду обрядових пісень” [53, с. 1]. Важливою складовою цього предмета є відомості про географію побутування гаївок, традиційні форми їх виконання, виконавців, збереженість традиційного гаївкового комплексу в наш час.
Джерельною базою дослідження є збірники народних пісень ХІХ ХХ ст., в яких містяться гаївки, окремі видання цих пісень, їх публікації в періодичних та інших виданнях, матеріали із записами гаївок в архівних фондах рукописних відділів: Інституту мистецтвознавства. фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, Інституту народознавства НАН України, Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України, Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при кафедрі музичної фольклористики Львівської державної музичної академії ім.М.Лисенка, в особистих архівах Г.Дем’яна, Є.Луня, С.Куриляка.
Загальний фонд досліджуваного текстового матеріалу доповнюється власними записами дисертантки, зробленими протягом 1992, 1996 1999, 2001 років під час польових обстежень 57 населених пунктів у Кам’янсько-Бузькому, Сокальському, Радехівському, Жовківському, Миколаївському, Городоцькому, Старосамбірському, Самбірському районах Львівської обл.; Городенківському, Снятинському, Косівському, Коломийському районах Івано-Франківської обл.; Бережанському, Зборівському, Козівському районах Тернопільської обл.. Кам’янець-Подільському, Новоушицькому районах Хмельницької обл.; Сокирнянському, Кіцманському, Заставнівському районах Чернівецької обл. (біля 900 текстів).
Усього у роботі використано більше 3000 текстів гаївок. Інформацію про цей матеріал подано у таблицях додатку. Для порівняльного розгляду залучаються обрядові весняні пісні українців з-поза гаївкового ареалу, а також відповідний російський, білоруський і польський фольклорні матеріали.
Джерельна основа дисертації доповнена працями, які більшою чи меншою мірою присвячені дослідженню гаївок. Важливим для нас є досвід української та зарубіжної науки в дослідженні обрядового фольклору, теоретично-методологічні засади підходу до розробки питань історії, давньої семантики, обрядово-звичаєвої функціональності певних сюжетів, тем, мотивів, образів, їх змінності в часі тощо. Зокрема, цінними з цього погляду є думки, аналітичні дані, спостереження, положення й висновки фольклористичних та етнографічних праць І.Франка, М.Драгоманова, О.Потебні, М.Грушевського, О.Веселовського, В.Гнатюка, Ф.Колесси, Є.Анічкова, І.Горака, П.Богатирьова, Дж.Фрезера, В.Проппа, В.Соколової, В.Гусєва, О.Зілинського, О.Дея, Б.Путілова, Р.Кирчіва, О.Курочкіна, О.Чебанюк, С.Грици, В.Гошовського та інших давніших і сучасних дослідників, до праць яких звертаємося і на які опираємося в нашій роботі.
Методи дослідження. Для вивчення текстів у їх історичних зв’язках використано історико-порівняльний метод, що дозволяє простежити характер змін, яких зазнали гаївки на зафіксованому етапі ХІХ ХХ ст. побутування, та структурно-типологічний для проведення синхронного аналізу текстів. Частково використано елементи статистичного аналізу. Польові матеріали зібрані й опрацьовані згідно зі сучасною методикою фіксації й паспортизації фольклорних текстів.
Дотримуючись прийнятої у фольклористиці термінології, вважаємо за потрібне додатково пояснити вживання в нашій роботі деяких понять.
Оскільки веснянки належать до весняного циклу обрядової народної пісенності і в класифікаційній системі вважаються одним із жанрів цього циклу, то гаївки як специфічну складову веснянок (їх окремий рід”, за висловом В.Гнатюка [53, с. 1]), визначаємо вужчим від жанру класифікаційним терміном вид” (жанри поділяються на види” [41, с. 113]). Як окремий вид, виступають гаївки і в системі всього весняного циклу.
За часовими, тематичними і змістовими критеріями підрозділяємо гаївки на різновиди: давньої верстви і новітньої формації, а також проводимо групування за сюжетними гніздами. Такий поділ має місце в практиці фольклористичних досліджень [41, с. 112].
Означення новітній” стосується формації гаївок. що склалася в особливо активний період гаївкової новотворчості у кінці ХІХ ХХ-му ст., до найновішого часу включно.
Головний акцент у нашій роботі на порівняльному огляді рядів різноваріантних текстів гаївок веде до з’ясування певних спільних, незмінних елементів їх структури, сюжетів, мотивів, образів, у тому числі й таких, що мають архетипний характер. Тобто, які можуть сприйматися як теоретично ймовірні первинні елементи форми й змісту певних творів. Саме в такому прийнятому в сучасній фольклористиці значенні вживаємо термін архетип” і його похідні (архетипні елементи”, архетипний характер” тощо) [41, с. 12].
У цьому ж зв’язку звертаємося і до терміну інваріант” як категорії узагальнення суттєвих варіантних ознак” [41, с. 100] варіантного розгалуження певного твору.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній основна увага надається аспектам і питанням теми, які досі були вивчені недостатньо, зокрема, про ареал поширення гаївок, їх жанрову специфіку і місце в системі весняної обрядової народної поезії українців; що для дослідження залучено широкий текстовий матеріал, у тому числі і власні записи дисертантки, аналіз якого послужив достовірною основою для вияснення змісту і функціональності гаївок, їх поетики та простеження характеру історичних змін в їх сюжетах, мотивах, образах.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота висвітлює жанрову специфіку гаївок, водночас вона є складовою наукового розроблення широкої історико-теоретичної і культурологічної проблеми системи фольклорних жанрів взагалі і української весняної обрядової народної поезії, зокрема, її традиційних особливостей і новочасних змін.
Аналітичні дані, положення та висновки можна використати у лекційних курсах, спецкурсах з усної народної творчості у вищих та середніх навчальних закладах, для розробки шкільних та вузівських підручників.
Зібрані особисто польові матеріали та упорядкований Систематичний покажчик записів гаївок послужили основою для наукового збірника Гаївки” (на основі записів ХХ ст.), що упорядковується в Інституті народознавства НАН України в рамках теми: 3.3.4.7 Традиційний і новочасний фольклор”. Тексти гаївок знадобляться для тих, хто вивчає народну творчість і цікавиться нею, можуть бути використані для проведення календарно-обрядових свят.
Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні відділу фольклористики та розглянута Вченою радою Інституту народознавства НАН України.
Основні положення праці доповідалися на наукових конференціях і засіданнях:
Міжнародна наукова конференція з проблем українознавства Етнос. Культура. Нація” (29-31 жовтня 1998 р., м. Дрогобич);
Міжнародні науково-практичні читання Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка” (23-24 травня 2000 р., м. Київ);
Республіканська конференція Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (24-25 квітня 2001 р., м. Київ);
Всеукраїнська наукова конференція Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство” (3-4 травня 2001 р., м.Тернопіль);
Міжнародна наукова конференція 2000 - ліття Різдва Христового й народна культура” (11-13 жовтня 2001 р., м. Львів).
Засідання етнографічно-фольклористичної секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка в рамках щорічних наукових сесій НТШ (м. Львів, 1999, 2000, 2001, 2002).
Публікації:
Результати досліджень викладені в опублікованих наукових статтях:
1. Ареал побутування гаївок // Народознавчі зошити . 1998. № 1. С. 72-76.
2. Кривий танець” як одна з найархаїчніших гаївок // Народознавчі зошити. 1999. № 3. С. 387-394.
3. Перехід баладних пісень у жанр гаївок // Народознавчі зошити. 2000. № 3. С. 548-552.
4. Любовно-шлюбна семантика гаївок давньої верстви // Народознавчі зошити. 2001. № 2. С. 305-313.
5. Християнські мотиви в гаївках // Народознавчі зошити. 2003. № 1-2 (49-50). С. 51-54.
6. Гаївки в дослідженні Володимира Гнатюка // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2001. Вип. Х. С. 141-146.
7. Джурило” в українській гаївковій традиції // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць. К., 2002. Вип. 2 (5). С. 355-359.
8. Архетипні ідеї давньої гаївкової верстви // Етнос. Культура. Нація. Матеріали міжнародної наукової конференції 29-31 жовтня 1998 року. Дро-гобич, 1999. С. 174-178.
9. Баладні пісні в гаївковому репертуарі // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К. 2000. С. 153-155.
Особливості гаївки Чорнушка-душка” // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Збірник наукових праць. Матеріали других міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К. 2002. С. 161-163.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виходячи з того положення, що головним у фольклористиці є фольклорний текст, в основу проведеного дослідження ми поклали записи гаївок, що нагромадилися за майже два століття їх збирання, а також дотичні до цього матеріалу відомості про поширення та характер побутування і виконання у різних місцевостях цього архаїчного пласту усної словесності українського народу.
Аналіз результатів вивчення гаївок, трактування й осмислення їх у науковій літературі дав можливість визначити коло питань стосовно цієї теми, які, на наш погляд, потребують спеціального поглибленого дослідження, і які стали предметом головної уваги дисертаційної роботи.
Це, передусім, з’ясування, наскільки слушним є твердження В.Гнатюка, що гаївки се окремий рід обрядових пісень” [53, с. 1]. Цьому питанню присвячений другий розділ, у якому гаївки розглядаються в контексті з іншими видами весняної обрядової народної пісенності, побутування яких зафіксоване в різних регіонах України. Диференційований погляд на види веснянок ґрунтується на традиційній регламентації часової приуроченості їх виконання, функціонального призначення, характеру виконання, кола виконавців, місця виконання.
Відповідно до цих показників у системі весняної обрядовості й обрядової пісенності українського народу виділено такі види:
1) закличні веснянки, якими закликається (заохочується) прихід весни, до них належать і волинсько-підляські рогульки”; 2) хороводні веснянки вітання, величання приходу весни; 3) гаївки, пов’язані за часом виконання з Великодніми святами, до великодніх належать також риндзівки” і райцювання”; 4) юріївські, в тому числі і пастуші ладканки; 5) царинні; 6) русальні (троїцькі) та кустові”.
Гаївки в цій системі посідають своє виразно окреслене місце як щодо часового приурочення до Великодня, традиційного виконання дівочим гуртом здебільшого біля церкви, так з погляду певної специфіки сюжетів, мотивів, образів, еволюції часових змін, характеру виконання, мелодики. На матеріалі фіксованого етапу побутування гаївок у ХІХ ХХ ст. визначаються такі основні риси гаївок серед інших видів українських веснянок:
1) у часі виконання Великодні свята, залежно від місцевої традиції від одного дня на Великдень, до трьох днів, а також на Провідну неділю, рідше весь Великодній тиждень;
2) місце виконання здебільшого церковне подвір’я цвинтар” біля церкви;
3) регламентація кола виконавців ними традиційно були дівчата;
4) функції від ритуально-магічної до розважальної (на сучасному етапі);
5) у виконанні гаївки зберігають синкретизм вербального тексту, мелодії наспіву та хореографічні дії з переважаючим ігровим виконанням;
6) у темах та мотивах від архаїчних (космогонічних, аграрних, любовно-шлюбних) до побутових, жартівливих, з відкритістю до історичних та запозичень і взаємодії з іншими пісенними жанрами у новотворах.
Проведеним дослідженням цілком підтверджується справедливість погляду В.Гнатюка на гаївки як на окремий вид чи рід ” весняної обрядової пісенності українців. А тому і в науковій термінології треба дотримуватися чіткішої і послідовнішої їх визначеності. Гаївки є складовою предмета, охопленого народною назвою веснянки”, що означає широкий комплекс української обрядової пісенності, виконуваної весняною порою. Погоджуючись із судженнями В.Гнатюка, що не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою”, що термін веснянка” обіймає ширший цикл пісень, гаївка” вужчий” [53, c. 2], вважаємо неточними вживані в науковій літературі означення: веснянки та (чи і) гаївки”, веснянки, гаївки”, веснянки-гаївки” чи трактування назви гаївки”, як синоніму слова веснянки”. Назва гаївки” все-таки визначає окремий вид веснянок.
Побутування гаївок та їх назви з локальними варіантними різновидами (ягілка”, гагілка”, лагівка”, галагівка”, лаголойка” та ін.) пов’язане з певною територією України. Скрізь вони означають обрядові пісні та ігри, приурочені лише до Великодня чи близького до нього часу, які характеризуються видовою однорідністю, варіативно близькими текстами, мелодіями та хореографічним виконанням.
Проведеним дослідженням визначається, що головним ареалом гаївкової традиції, її збереженості і виразу було західне і східне Поділля, Опілля і Покуття. Периферія цього ареалу за матеріалами ХІХ і ХХ ст. в дещо ослабленому виразі сягає Буковини, Надсяння, Карпат і Закарпаття. Спростовується погляд на гаївки, як лише галицьке явище. Факти свідчать про їх поширення далеко на схід від Збруча.
Наскільки дозволяв обсяг дисертаційного дослідження, аналіз текстового матеріалу гаївок зорієнтований, за вказівкою І.Франка, про наукову доцільність подрібного досліду над кожною поодинокою піснею з усіма її варіантами” [278, с. 196]. З цією метою опрацьовано системний реєстр записів гаївок ( у друкованих і рукописних джерелах) у загальній кількості 258 номерів. Поданий у таблицях додатку до дисертації, цей реєстр показує варіантний ряд кожної гаївки, її версії, хронологію їх записів, ареал поширення, частотність записів у певному регіоні. Крім допоміжної функції при аналізі матеріалу, додаток може послужити як інформативне джерело для наступних досліджень гаївок і підготовки наукового видання їх текстів.
Вироблена в процесі дослідження класифікація гаївок дає змогу виділити давню й новітню верстви цих творів з розглядом у кожній з них гнізда основних тем та мотивів.
Із врахуванням результатів попередніх досліджень, наявної в сюжетах гаївок спільності тем і мотивів вирізнено у давній верстві декілька підгруп гаївок:
з домінуванням космогонічних мотивів, які в сюжетах гаївок є найбільш архаїчними, але найменш збереженими; найкраще відображені вони в Кривому танці” як у словесному тексті, так і руховому виразі;
вегетаційно-господарські мотиви в архаїчних гаївках є одними з найбільш значущих і пов’язані з тим, що людина намагалася вплинути на природу за допомогою аграрної магії, щоб мати добрий урожай. Ці твори найкраще зберегли давній синкретизм виконання, супроводжуються імітаційними рухами (Мак”, Грушечка”, Просо”), що відтворювали весь процес обробки сільськогосподарських культур;
любовно-шлюбні мотиви гаївок тісно пов’язані з давніми уявленнями про єдність людини з природою, знаходимо в ній і залишки архаїчних звичаїв та взаємин. Еротичні мотиви виступають як паралельні у пізніших варіантах деяких космогонічних та вегетаційних гаївок (Огірочки”, Горошок”, Просо”).
У деяких гаївках зооморфні образи-персонажі мають любовну семантику (Качурик”, Зайчик”, Перепілка”) і пов’язані з напророчуванням щасливого вибору пари, який належав до головних функціональних завдань цих пісень.
Через те, що у давніх гаївках обрядова семантика була головною, у цих творах зберігся лише далекий відгомін історичного буття. Історичні реалії, події, особи виступають переважно як вкраплення (Воротар”, Мости”). Зустрічаються у гаївках згадки про билинних осіб давньої Русі (Чурило”), про часи татарсько-турецьких набігів (Викуп з неволі”).
У гаївках давньої верстви багато архаїчних елементів збереглося лише у формі натяку, згадки, відгомону, часто під значним пластом пізніших нашарувань, тому розкриття їхньої семантики часто є складним. Ми намагалися простежити присутність цих елементів на основі порівняльного аналізу текстів варіантного ряду та виразу в ньому певних інваріантних спільностей та семантичного ядра.
Пройшовши складну еволюцію і втративши ритуально-магічну функцію, гаївки збереглися на ігровому рівні, що сприяло подальшій змінності в мотивах, контамінації текстів, їх відкритості до нової тематики.
Кількісно сюжетів гаївок давньої верстви є набагато менше, ніж новітніх, зате перші мають значно більшу варіантну розгалуженість. За даними нашого реєстру, Кривий танець” 65 варіантів; Мак” 71 варіант; Огірочки” 107 варіантів; Жучок” 97 варіантів; Білоданчик” 71 варіант; Зельман” 104 варіанти. У варіантах помітні локальні відмінності та змінність стосовно часу запису.
Більшість гаївок давньої верстви (Мак” (Соловійчику, шпачку, шпачку), Огірочки”, Жучок, Зельман”) охоплюють весь ареал, інші поширені лише в його частині (Просо”).
У новітній верстві нараховується понад 200 пісень, які виконувались як гаївки, але більшість з них має локальне поширення і представлена меншою кількістю варіантів. З послабленням ритуального сенсу виконання гаївок, занепаду обрядових магічно-сакральних функцій відбувається інтенсивне поповнення гаївкового репертуару новотворами, що призвело до зміщення змістових акцентів. У гаївковому репертуарі новішої формації простежуються такі характерні новаційні зміни:
модифікації, нарощення і вкраплення нових змістових елементів у давніх гаївках, актуалізація їх змісту (зміна соціального стану героя, урізноманітнення назв гаївкових персонажів, заміна назв грошових одиниць, тощо; внесення жартівливих елементів);
контамінації архаїчних ігрових гаївок з новотворами любовно-шлюбної та жартівливої тематики, що мають подекуди механічний характер, хоча в більшості випадків позначені типовими тенденціями фольклорного процесу;
У новітню добу (ХХ ст.) під впливом змін у функціональності гаївкової традиції, відбувається інтенсивний процес виникнення гаївкових новотворів. Виникає значна частина творів гумористичного та жартівливого змісту, серед них поширені як ігрові, так і короткі дотинки” (перекори”). Продовжує розвиватися любовно-шлюбна та родинна тематика гаївок.
Значне місце в цій верстві займають новотвори з християнсько-релігійними та народно-обрядовими мотивами радості, привнесеної Великоднем. В цьому руслі відзначаються пісні з мотивами заохочення, заклику до гаївкових ігор, розповіді про них, а також ті, що означали закінчення забав. Збагачують і розширюють зміст новітньої верстви національно-патріотичні теми і мотиви, що особливо розвинулися у стрілецьких і повстанських гаївках.
Поповнення гаївкового репертуару з пісенного фонду інших жанрових груп відбувається досить інтенсивно. Функціонують як гаївки релігійні пісні літературного й народного походження, риндзівки, історичні та соціально-побутові рекрутські, стрілецькі, повстанські тощо. Значного поширення в гаївковому репертуарі набули ліричні пісні про кохання та жартівливі. Відбувається взаємоперехід гаївок і дитячих позаобрядових ігор.
Найактивніше залучаються до гаївок баладні пісні. Зокрема, поширені давні балади з міфологічними, анімістичними мотивами (Донька-пташка”, Перетворення втонулої”), з елементами чаклунства (Писар гуси зганяє”, Сербин”).
Явища жанрової дифузії та взаємодії простежуються як у межах всього ареалу гаївок, так і на локальному рівні. Зміни торкнулися і хореографічного виконання гаївок втрачаються чи спрощуються основні ігрові елементи фігур, що призводить до виконання гаївок як однохорових творів у рухомому чи нерухомому колі.
На основі друкованих і рукописних джерел ХІХ ХХ ст. виділено декілька етапів розвитку гаївкової традиції. На кінець ХІХ століття гаївки залишалися переважно дівочими піснями дівчат на порі (хлопці в них участі не брали). Лише в окремих випадках відбувалися обопільні ігри молоді, діти водили гаївки” окремо. Одружені жінки та чоловіки були, у більшості випадків, пасивними спостерігачами. Репертуар виконавців опирався на місцеву традицію, більшість виконуваних гаївок це архаїчні твори. У багатьох випадках зберігалися певна черговість виконання пісень, розмаїття хореографічних малюнків, двохорове виконання.
З початком ХХ століття поступово змінюється склад виконавців, зокрема хлопці частіше беруть участь у гаївках”. Відповідно змінюється репертуар, поступово архаїчні елементи витісняються, збільшується кількість гаївок любовно-шлюбної, жартівливої тематики.
Розвитку, поширенню і популярності гаївок у Галичині значною мірою сприяли вивчення їх у садочках, школах, хорах, проведення фестин та шкільних свят у 10-30-ті роки ХХ століття. При таких організованих формах культивування гаївок репертуар формувався не лише з традиційних місцевих творів, але й вивчених із друкованих джерел, деколи й авторських текстів. З часом ці пісні пристосувалися до місцевої традиції, фольклоризувалися, і на сучасному етапі в більшості сприймаються як корінні.
Негативний вплив на гаївкову традицію мали суспільно-політичні процеси і події ХХ століття, що випали на долю українського народу. Якщо 20-30-ті роки в Галичині це час новітнього розквіту гаївок, то на Східному Поділлі в умовах окупаційного комуно-московського режиму і терору відбувалося щось протилежне. Після золотого вересня” 1939 р. процес нищення народних традицій, у тому числі і гаївкової, захопив і західні області України. Переслідування релігії і церкви зумовило неможливість проведення великодніх гаївкових ігор та участь у них молоді.
З початком 90-х років ХХ ст. почався поступовий процес відродження гаївкової традиції в Галичині, щоправда, у деяких місцях зі зміною складу виконавців (залученням старших жінок, в пам’яті яких зберігся словесний і хореографічний репертуар) та введенням пісень з друкованих джерел.
Загалом, польові матеріали останніх років дають нам підставу ствердити, що гаївки до наших днів зберегли свою живучість, привабливість, здатність продовжувати своє функціонування, відновлення і новотворення.
Поглиблене вивчення гаївок відкриває перспективи повнішого пізнання давньої та сучасної духовної культури українського народу. Результати проведеного дослідження можна використати для розробки актуальної фольклористичної проблематики жанрового складу, специфіки, традиційного і нового в обрядовій пісенності українського народу.
Гаївки давнього і новітнього походження залишаються цінним джерелом для пізнання багатьох секретів” поетичної творчості народу. Вони заслуговують і потребують пильної уваги фольклористів та активного продовження досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С.С. Вода // Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. М., 1987. Т. 1. С. 240.
2. А вже весна вскресла. Гаївки Прикарпаття / Збирач і упорядник П. Сверида. Коломия: Світ, 1993. 64 с.
3. Аникин В.П. Возникновение жанров в фольклоре // Русский фольклор. М.-Л., 1966. Т. 10. С. 28 - 42.
4. Аничков Е.В. Весенняя обрядовая песня на западе и у славян // Сборник отделения русского языка и словесности Императорской академии наук С.Пб.: Типография Императорской академии наук, 1903. Т. 74. Ч. 1. 392 с.; 1905. Т. 78. Ч. ІІ. 404 с.
5. Архитектура гражданских и промышленных зданий: Учебник для вузов. В 5-ти т. / ЦНИИ теории и истории архитектуры, Моск.инж.строит.ин-т им. В.В. Куйбышева, М.: Стройиздат, 1984. Т. 1. Гуляницкий Н.Ф. История архитектуры.3-е изд., доп. 1984. 334 с.
6. Астахова А.М. Былины. Итоги и проблемы изучения. М.-Л.: Наука, 1966. 292 с.
7. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. М.: Изд-во К.Солдатенкова, 1866. Т .1. 800 с.; 1869. Т. 3. 840 с.
8. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л.: Наука, 1983. 192 с.
9. Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Упорядк. О.Дей, А.Ясенчук (тексти), А.Іваницький (ноти). К.: Наукова думка, 1987. 471 с.
10. Балади. Родинно-побутові стосунки / Упоряд. О.Дей, А.Ясенчук (тексти), А.Іваницький (ноти). К.: Наукова думка, 1988. 528 с.
11. Балады. Беларуская народная творчасць. У двух кнігах / Укладание, сістэматызация, уступны артыкул і каментарыї Л.М.Салавей. Мінск: Навука і тэхніка,1977. Кн. 1. 782 с.
12. Балушок В.Г. Обряди ініціації українців та давніх слов’ян. Львів Нью-Йорк: В-во М.П.Коць, 1998. 216с.
13. Бариляк О. Дещо про ягілки. Як виводити ягілки // Ягілки. Львів: Накладом автора, 1932. С. 3-5.
14. Бариляк О. Ягілка // Рідна школа. 1933. № 8. С. 120-121.
15. Барташевич Г.О. Календарна обрядова поезія білорусів. До проблеми міжетнічних і міжнародних зв’язків: Автореф. дис. доктора філол. наук / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського АН України. К., 1994. 36 с.
16. Барташэвіч Г.А. Веснавыя обрады і песні // Веснавыя песні. Беларуская народная творчасть. Мінск: Навука і тэхніка, 1979. С. 5-35.
17. Бемко В. Повітова Січова Організація 1910-1914 рр. // Бережанщина в спогадах емігрантів. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво Тернопіль”, 1993. С. 119-122.
18. Бернштам Т.А. К реконструкции некоторых русских переходных обрядов совершеннолетия // Советская этнография. 1986. № 6. С. 24-35.
19. Бернштам Т.А. Следы архаических ритуалов и культов в русских молодежных играх Ящер” и Олень” (опыт реконструкции) // Фольклор и этнография. Л.: Наука, 1990. С. 17-36.
20. Білецький Л. Українська народна поезія: У двох частинах. Прага: Сіяч, 1928. Ч. І. 144 с; Ч. ІІ. 62 с.
21. Благослови, мати, весну зустрічати: (Свято ягілок веснянок) / Упоряд. Бервецький Зиновій. Дрогобич: Відродження, 1991. 41 с.
22. Богатырев П. Магические действия, обряды и верования Закарпатья // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. С. 167-296.
23. Брик І. Гаївки у Львові // Життя і знання. 1927. Ч. 8. С. 237-238.
24. Буковинські народні пісні / Упоряд., вступ. ст. та примітки Л.Ященка. К.: В-во АН УРСР, 1963. 678 с.
25. Вагилевич І. Передговор. К народним руським пісням // Русалка Дністровая (репринтне видання). К.: Дніпро, 1987. С. 33-43.
26. Валачобныя песні / Складальнікі : Г.А.Барташэвіч, Л.М.Салавей. Мінск: Навука і тэхніка, 1980. 559 с.
27. Великодні дзвони дзвонять: Гаївки. Великодня поезія / Упоряд. О.Смоляк, Р.Зінь. Тернопіль: Мале підприємство Діалог”, 1991. 76 с.
28. Верниволя В. [Сімович В.] Гаїлки на Поділлі // Життя і знання. 1934. № 4 (79). С.99-100.
29. Верхратський І. Гоя-дюндя і Собітка на Угорській Русі // Діло. 1899. № 191.
30. Веселовский А.Н. Поэтика сюжетов // Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная литература, 1940. С. 493-596.
31. Веселовский А.Н. Три главы из исторической поэтики // Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л., 1940. С. 200-380.
32. Веснавыя песні / Складальнікі : Г.А.Барташэвіч, Л.М.Салавей, склад.муз.часткі В.І.Ялатаў. Мінск: Навука і тэхніка, 1979. 608 с.
33. Весняні пісні / Записи і вступ. замітка О.А. Правдюка // НТЕ. 1966. № 3. С. 75-80.
34. Веснянки / Упоряд. текстів і вступна стаття Перлини народної творчості” М.Грицая ( С. 5-20). К.: Музична Україна, 1970. 176 с.
35. Весняно-літня поезія і обрядовість бойків / Записи М.С.Глушка, Г.В.Дем’яна, В.В.Сокола, С.М.Швед з 1979-80 -х років // Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 1. Оп. 2. Од.зб. 299. Арк. 3-38.
36. Вже весна воскресла: Гаївки з нотами / Упоряд. Н.Пронь. Тернопіль: Мале підприємство Чумацький шлях”, 1992. 98 с.
37. Вовк Хв. Студії з української етнографії та етнології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
38. Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ. Львів: Накладом НТШ, 1912. Т. 109. Кн. ІІІ. С. 140-155.
39. Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця ХІХ - поч.ХХ ст. К.: Наукова думка, 1992. 140 с.
40. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Мале видавниче підприємство Оберіг”, 1991. Т. 1. 455 с.; Т. 2. 448 с.
41. Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии / Редколлегия: К.П.Кабашников (отв. ред) и др. Минск: Навука і тэхніка, 1993. 478 с.
42. Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості // Ритуал. Студії з інтегральної культурології. Львів. 1999. С. 32-55.
43. Гаївки: Збірник / Упоряд. М.В.Мишанич. Передм. Михайла та Орислави Мишанич. Львів: Гердан, 1991. 95 с.
44. Гаївки / Зібрав Володимир Гнатюк. Мелодії схопив на фонограф Й.Роздольський, списав Філ. Колесса // Матеріали до української етнології. Видає Етнографічна Комісія Наук тов.ім. Шевченка. Львів: Накладом НТШ, 1909. Т. 12. 267, 100 с.
45. Гаївки (з мелодіями і без мелодій) / Записано П.Антонюком у с.Переволоки Бучацького р-ну Тернопільської обл., 1912 р. // Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського (далі скорочено ВР ІМФЕ). Ф. 28. Од.зб. 221. Арк. 1-3.
46. Гайдай М.М. Слов’янська балада в її зв’язках з іншими жанрами фольклору // Розвиток і взаємовідношення жанрів слов’янського фольклору. К.,1973. С. 22-61.
47. Галицько-руські народні мельодії / Зібрав на фонограф Й.Роздольський. Списав і зред. С.Людкевич // Етнографічний збірник. Львів: НТШ, 1906. Т .21. Ч. 1. 382 с.
48. Галицько руські народні пісні з мелодіями, зібрані в с.Ходовичах Стрийського повіту І.Колессою // Етнографічний збірник. Львів, 1902. Т. Х. 303 с.
49. Галько И. Народныи звычаи и обряды з околиць над Збручем. Львов: Типом Ставропігійського Інституту, 1860. Ч. 1. 144 с; 1862. Ч. 2. 56 с.
50. Гаюк С. Волинські гаїлки // Наш світ. Луцьк. 1936. № 4. С. 12-15.
51. Герасимович В.І. Народні звичаї, обряди та пісні в селі Крехові Жовківського повіту // Правда. Львів. 1893. T. XVII. Вип. LІ. С. 247 250. Вип. LІІ. С. 314 320. T. XVIIІ. Вип. LІІІ. С. 372 381. Вип. LІV. С. 432 438. Вип. LV. С. 482 486.
52. Гижа О. Українські народні пісні з Лемківщини / Зібрав О.Гижа. Загальна редакція С.Грици. К.: Музична Україна, 1972. 404 с.
53. Гнатюк В. Гаївки // Матеріали до української етнології. Львів: Накладом НТШ. 1909. Т. 12. С. 1-15.
54. Гнатюк В. Гуцули // Подкарпатская Русь. 1924. № 2.
55. Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // Записки НТШ. Львів: Накладом НТШ, 1902. Т. 50. С. 1-37; 1903. Т. 52. С. 38-67.
56. Головацький Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. М.: В университетской типографии, 1878. Ч. ІІ. 841, 11 с. Ч. ІІІ. Отд. 2. 556, 16 с.
57. Головка І. Село Саранчуки // Бережанщина в спогадах емігрантів. Тернопіль, 1993. С. 340-352.
58. Голубець О. Баладні пісні в гаївковому репертуарі // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків, матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К., 2000. С.153-155.
59. Голубець О. Гаївки в дослідженні Володимира Гнатюка // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2001. Вип. Х. С. 141-146.
60. Голубець О. Джурило” в українській гаївковій традиції // Матеріали до української етнології. К., 2002. Вип. 2 (5). С.355-359. 60 а. Любовно-шлюбна семантика гаївок давньої верстви // Народознавчі зошити. 2001. № 2. С. 305 313.
61. Голубець О. Особливості гаївки Чорнушка-душка” // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Збірник наукових праць. Матеріали других міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К., 2002. С. 161-163.
62. Голубець О. Християнські мотиви в гаївках // Народознавчі зошити. Львів. 2003. №1-2 (49-50). С.51-54.
63. Гошовский В. Народные песни украинцев Закарпатья // Украинские песни Закарпатья. М.: Всесоюзное издательство Советский композитор”, 1968. С. 3-72.
64. Гошовский В. У истоков народной музыки славян (очерки по музыкальному славяноведению). М.: Советский композитор, 1971. 304 с.
65. Гошовський В.Л., Мишанич М.В. Музичні особливості пісень // Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1983. С. 259-265.
66. Грай жучку, грай небоже (Дещо з Великодніх звичаїв села Кунисовець Городенківського повіту) подав Ю.Р. // Неділя [газета]. 1934. Ч. 13 (282), (8 квітня). С. 4.
67. Графофонд експедиції кафедри музичного фольклору (ГЕК) // Архів проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Львівській державній музичній академії ім.М.Лисенка (далі скорочено: Архів ПНДЛМЕ). Од.зб 1; 16/43; 21.
68. Графофонд надходжень загальних (ГНЗ) // Архів ПНДЛМЕ. Од.зб. 46, 50, 61, 65, 68, 106, 116, 132, 134, 147, 158, 159.
69. Графофонд надходжень індивідуальних (ГНІ) // Архів ПНДЛМЕ. Од.зб. 11; 25-3; 25-4; 25-6; 25-7; 25-8.
70. Гримич М. З історії двох українських народних балад про інцест // Народна творчість та етнографія. 1990, № 3. С. 38-44.
71. Гримич М.В. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (когнітивна антропологія). К.: АТВінол”, 2000. 380 с.
72. Грица С. Фольклор у просторі та часі. Тернопіль: Астон, 2000. 227 с.
73. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 томах. 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т. І. 392 с. Т. IV. Кн. 1. 334 с.
74. Гура А.В. Символика зайца в славянском обрядовом и песенном фольклоре // Славянский и балканский фольклор. М.: Наука, 1978. С 159-189.
75. Гусев В.Е. Русская народная художественная культура (теоретические очерки). СПб., 1993. 112 с.
76. Гусев В.Е. Хороводные игрища // Истоки русского народного театра. Л., 1977. С. 36-41.
77. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с. 77 а. Давидюк В. Поліська дома. Вип.ІІ. Весна / Зібрав, упорядкував та прокоментував. Нотація Ірини Федун. Рівне: Волинські обереги, 2003. 176 с.
78. Давидюк М. Календ