МІФОПОЕТИЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ ГЕРАСИМ’ЮКА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

На правах рукопису

Копиця Вікторія Євгенівна

УДК 82 1: 821.161.2

МІФОПОЕТИЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ В ПОЕЗІЇ
ВАСИЛЯ ГЕРАСИМ’ЮКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кіраль Сидір Степанович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2006

Зміст

Вступ..........................................................................................................................3
Розділ 1. Специфіка міфопоетичного відображення дійсності та його
художнє втілення в літературі ...........................................................14
Розділ 2. Художня трансформація міфологеми світоустрою в поезії
В.Герасим’юка
2.1. Феномен язичницько-християнського синкретизму як основа
поетичного моделювання світу.............................................................37
2.2. Центр художнього космосу В.Герасим’юка: образ світового
дерева........................................................................................................45
2.3. Міф поета крізь призму першоелементів буття ....................................58
2.4. Художнє трансформування архетипу Землі-Матері у
Герасим’юковій поезії..75
2.5. Рецепція ритуально-міфологічних джерел.............................................87
Розділ 3. Естетична функція бінарних опозицій у міфопоетиці
В.Герасим’юка
3.1. Верх і низ космогонічної схеми в системі міфомислення
В.Герасим’юка..........................................................................................99
3.2. Оригінальність авторського міфотворення у моделюванні
опозиції «ліс /місто»..............................................................................119
Розділ 4. Християнська парадигма поетичної моделі світу
В.Герасим’юка
4.1. Образ Христа в художньо-міфологічній системі
В.Герасим’юка.........................................................................................134
4.2. Архетип Божої Матері та його роль у моделюванні християнської
картини світу..............................................................................................150
4.3. Художнє функціонування і трансформація біблійних мотивів та
образів.........................................................................................................162
4.4. Есхатологічний дискурс як домінанта архетипово-художнього
мислення В.Герасим’юка...172
ВИСНОВКИ..............................................................................................................203

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................209

Вступ

Українська поезія к. ХХ поч. ХХІ ст. відзначається чітко вираженою міфологічною спрямованістю художнього мислення. У творчості поетів-«вісімдесятників» відбулося «усвідомлення міфу як альтернативної реальності» (М.Моклиця), в якій можлива не лише актуалізація та авторська інтерпретація давніх міфів, але й відмежування від реального життя з метою створення цілісної концепції у сприйнятті світу. В умовах, коли посттоталітарний простір загострено переживає відчуття «вичерпаності», «кінця історії», звернення до міфу як надчасової структури дає змогу митцеві «втекти» від дегуманізованого суспільства чи викрити його вади шляхом переосмислення міфологічного матеріалу. Причому українські поети не лише вдаються до трансформації давніх міфів, а й виступають активними міфотворцями, прагнучи за допомогою вічних прикмет пояснити людині її саму й оточуючий світ.
У добу порубіжжя літературознавці «перечитують» творчість багатьох письменників, віднаходячи в ній значні вияви міфологізму. Великі перспективи у цьому напрямку відкриває вивчення творчого доробку поетичної генерації «вісімдесятників» (Ю.Андруховича, В.Герасим’юка, І.Малковича, В.Неборака, І.Римарука) та старших за віком «постшістдесятників» (В.Голобородька, В.Кордуна, Т.Мельничука). Ці поети ознаменували новий етап розвитку модерністичних тенденцій у сучасній українській літературі: відмежування від заангажовності будь-якого ґатунку; пріоритет естетичних та етичних критеріїв; проголошення права митця на власний, суб’єктивний погляд в осягненні світу; посилена увага до національних витоків і пракоренів тощо. У поезії «вісімдесятників» чітко окреслилися нові риси, які полягають у «поверненні до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості; спробах трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на українську та західноєвропейську філософію і психологію» [116, с. 15]. Окрім того, саме «вісімдесятники» своїм активним зверненням до міфології підтвердили відому істину: міфотворчість особливо активізується у кризові періоди розвитку суспільства. За слушним спостереженням М.Епштейна, коли «вичерпується історична ідея, котра живила цивілізацію, починається розквіт метафізичних ідей. Бо культура це цивілізація, що усвідомила свій кінець, впустила в себе власну загибель...» [83, с. 396].
Н.Зборовська, аналізуючи основні тенденції українського літературного процесу кінця ХХ ст., акцентувала на «переорієнтації з історичного в бік міфологічного мислення» [88, с. 82], яке присутнє і в поезії В.Герасим’юка. Прагнучи пізнати таємниці світу, розгадати одвічну загадку людини, її місця у Космосі, В.Герасим’юк удається до естетичного моделювання: він створює міфопоетичну картину світу, в основі якої концепція органічного злиття людини з природою як умови абсолютного утвердження у вічності, язичницьке обожнення життя і водночас глибока християнська віра. Як особливе світовідчуття міф органічно входить у творчий процес В.Герасим’юка, відтак його варто розглядати як один із засобів авторської поетики.
Е.Соловей в українській філософській ліриці ХХ ст. виділила три виразно самобутні типологічні ряди. Перший ряд, на думку дослідниці, «це поети буттєвого розмислу в міфопоетичній світобудові В.Свідзинський, молодий П.Тичина, Б.-І.Антонич, поети безпосередньо-спонтанного, часто необ’єктивованого, суб’єктивного і тим особливо привабливого світопізнання із сильним пантеїстичним, загалом натурфілософським забарвленням. []. Виразно тяжіють до цієї лінії також І.Калинець, В.Голобородько». Е.Соловей запропонувала означити її як «міфософську лінію» [228, с. 116, 117]. Додамо від себе, що до цього типологічного ряду можна віднести одного з найбільш оригінальних представників генерації «вісімдесятників» В.Герасим’юка. Синтезування язичницького та християнського мислення нерозривно переплетені в його поетичних моделях світобудови і складають специфіку авторської естетичної системи, стрижневу основу якої становить міфологічна парадигма. Герасим’юкова поезія як самобутнє явище наймодернішої стильової течії ґрунтується на яскравому вияві міфологізму, котрий, у свою чергу, заснований на первні язичницько-християнського синкретизму.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається потребою системно дослідити міфопоетику В.Герасим’юка, що сприятиме глибшому розумінню його творчої індивідуальності, а також тих художніх процесів, які виразно окреслилися в українській культурній свідомості ще у ХХ ст. Хоча літературознавці вже звернули увагу на ритуалемність образів та міфопоетичність манери В.Герасим’юка, ці аспекти його творчості досі ще не стали ні предметом широкого та різнопланового наукового аналізу, ані спеціального вивчення. На часі осмислити доробок поета як самобутнє явище українського літературного процесу к. ХХ поч. ХХІ ст., коли міфологізм став прикметною рисою художнього мислення. У річищі новочасних тенденцій вітчизняної літературно-критичної думки питання міфологізму в творчості В.Герасим’юка, поета з надзвичайно есхатологізованим і міфологізованим світосприйняттям, набуває особливої актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі українознавства факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. Одним із пріоритетних завдань кафедри є дослідження теми «Нове українське письменство в європейському контексті». У руслі означеної проблеми створена дана робота.
Мета дослідження виявити і схарактеризувати концептуальні основи та поетикальні принципи міфопоетичного світу лірики В.Герасим’юка як цілісної художньої системи. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- окреслити теоретичні аспекти поняття міфопоетики, моделі світу та їх складників у художньому тексті;
- проінтерпретувати поетичну творчість В.Герасим’юка у світлі актуальних проблем українського літературознавства, пов’язаних із міфопоетикальними дослідженнями;
- виявити міфопоетичні корені моделі світу в творчості В.Герасим’юка, зокрема, в її часопросторових характеристиках;
- з’ясувати особливості реалізації у Герасим’юковій поезії архаїчних ритуалем;
- визначити естетичну функцію бінарних опозицій як основних складових художньої моделі світоустрою у поезії В.Герасим’юка;
- висвітлити художню своєрідність біблійних міфологем та їх роль у моделюванні християнської картини світу;
- дослідити міфопоетичні особливості творів В.Герасим’юка у літературному контексті поетичної генерації «вісімдесятників».
Об’єктом дослідження є поетична творчість В.Герасим’юка, яка репрезентована збірками «Смереки», «Потоки», «Космацький узір», «Діти трепети», «Осінні пси Карпат», «Серпень за старим стилем», «Поет у повітрі», «Була така земля».
Предметом дослідження є міфопоетичний аспект реалізації авторської моделі буття.
поетичний дебют в.герасим’юка, тоді ще молодого поета з карпатськими коренями, відбувся на початку 1980-х у журналах «Ранок», «Дніпро». У 80 90 х рр. з’явилася ціла низка поетичних книжок В.Герасим’юка, кожна з яких стала значною літературною подією («Смереки», 1982; «Потоки», 1986; «Космацький узір», 1989; «Діти трепети», 1991). Поетичним підсумком творчості В.Герасим’юка 80-90-х рр. ХХ ст. постала книжка «Осінні пси Карпат» (1999), куди ввійшло вибране із попередніх чотирьох збірок. На межі тисячоліть з’явилися ще дві поетичні книжки В.Герасим’юка «Серпень за старим стилем» (2000), «Поет у повітрі» (2002). Останнє видання творів митця книга вибраного «Була така земля» (2003). Назви збірок мають концептуальне значення, пов’язане з міфопоетичними мотивами та образами. Можна твердити, що це своєрідні символи-коди, які розкривають самобутність Герасим’юкового світосприйняття і підкреслюють умовно-асоціативне мислення поета, закорінене у гуцульську стихію, розпросторене, проте, до широких філософських узагальнень. Усі поетичні збірки В.Герасим’юка побачили світ у період бурхливого національного відродження, ставши знаковим явищем для української літератури останнього помежів’я віків. В.Герасим’юк лауреат Міжнародної літературної Премії «Благовіст» (1993), премії журналу «Сучасність» (1995); Державної премії імені Т.Шевченка (2003) за поетичну книжку «Поет у повітрі».
Слід наголосити, що у 1980-ті рр. вряди-годи з’являлися критичні відгуки та рецензії на вихід нових поетичних книжок В.Герасим’юка. Ці літературознавчі розвідки спрямовані здебільшого на визначення головних прикмет Герасим’юкової поетичної творчості, її провідних мотивів та стильових особливостей, проте основні прийоми міфологізації дійсності лишалися загалом осторонь дослідницьких зацікавлень. Одним із перших акцентував міфологічні тенденції поезії В.Герасим’юка М.Рябчук рецензент дебютної книжки «Смереки». Зокрема, слушними є спостереження дослідника над циклічністю часопростору, особливостями закодованого метафоротворення поета [212, с. 167 169]. Водночас М.Рябчук попереджав про небезпеку зведення потужного філософського змісту Герасим’юкової поезії тільки до гуцульської тематики. Цілком слушно критик назвав творчість В.Герасим’юка «позірно екзотичною», в якій переважають «глибоко трагедійні гуцульські апокрифи» [213, с. 146].
Трохи згодом з’явилися полемічні нотатки критика В.Івашка, які є розгорнутою рецензією на другу поетичну збірку В.Герасим’юка «Потоки». Дослідник закидав авторові «затемнені метафори», «усілякі загадки, шифрограми, ключ до яких підібрати буває неможливо; часто рядок, а то й цілі вірші просто корчаться у судомах, а слово, що має явну тенденцію до звільнення від пут граматичних, відтак і логічних зв’язків, здатне кого завгодно налякати своєю неприкаяністю, несамовитістю» [96, с. 136]. Водночас В.Івашко акцентував на тяжінні поета до апокаліптичних мотивів, до поетики міфу та символізації образів.
У науковій літературі кінця ХХ поч. ХХІ ст. зустрічаються більш системні спроби дослідження міфопоетичного пласту творчості В.Герасим’юка. Подальшим етапом в осягненні його художнього світу стали критичні відгуки та статті у 1990-ті р. Т.Салига в ґрунтовній публікації «Між традицією і модерном» досить промовисто означив своєрідність світобачення В.Герасим’юка, основою якого є «вживлення» у поетичну структуру творів елементів із національно-етологічної, фольклорно-етнографічної сфери. Дослідник помітив спільні риси у вибудовуванні морально-філософського світу поетами представниками міфологічної течії: В.Герасим’юком, П.Скунцем, Т.Мельничуком, І.Калинцем, І.Малковичем. «Та все ж, відзначив Т.Салига, Герасим’юк фольклорні джерела відкриває та оживлює по-своєму без зовнішньої акцентуації, але із внутрішньою смисловою їх прерогативою в загальній тканині твору» [215, с. 126]. Будучи однією з перших літературознавчих рецепцій, ця стаття сприяла виробленню нестандартних підходів в осмисленні Герасим’юкової художньо-філософської концепції світобудови, які стали аксіоматичною відправною точкою у дослідженнях багатьох науковців.
Перспективним видається осягнення поезії В.Герасим’юка крізь призму етнічного (гуцульського) міфу в статтях-рецензіях А.Дністрового [74 75], М.Лазарука [126], К.Москальця [169 170], Л.Талалая [232], Л.Таран [234]. Так, А.Дністровий акцентував, що саме гуцульські вірування, світогляд верховинців створюють своєрідне «енергетичне поле» поезії В.Герасим’юка [74, с. 21 23]. К.Москалець у рецензії «Гуцулія, осінній архіпелаг», заглиблюючись в етнічний світ В.Герасим’юка, виокремив передусім трагізм світосприйняття поета, «несамовиту вразливість Герасим’юкового ліричного «я»; зробив цікаві спостереження над окремими міфологемами та біблійними мотивами [169, с. 13 16]. До питань функціонування міфу принагідно звертався М.Лазарук, який досить слушно акцентував: Герасим’юкова поезія, позначена глибинною обізнаністю із сучасним станом гуцульської душі, «витворює нову вісь у нашій літературі, презентовану такими іменами, як Т.Мельничук, І.Малкович, що заслуговують на цілу школу чи напрям...» [126, с. 150]. Дослідник осібно проаналізував стихію повітря, яка посідає чільне місце у збірці «Поет у повітрі». Частково вдавався до засобів міфокритики й Л.Талалай, який наголосив: В.Герасим’юк «поет етнічний», який володіє «загостреним теогенним сприйняттям світу», умінням вибрати з архаїчних міфів «лише один визначальний штрих, якусь одну рису, що не виділяється з-поміж інших образів». Досліднику імпонує майстерність поета трансформувати міфологічний сюжет, «наповнити його драматизмом нашого часу» [232, с. 180 183].
Винятковий інтерес для вивчення філософських та міфопоетичних аспектів творчості В.Герасим’юка мають праці В.Моренця [165 167], який присвятив кілька публікацій аналізові поезії «вісімдесятників», осібно відзначивши й ім’я цього поета. Одним із перших літературознавець звернув увагу на «виразний епічний характер» лірики В.Герасим’юка, на її філософську заглибленість. «Йдучи від індивідуального враження, рефлексії, духовного потрясіння, В.Герасим’юк завжди прагне до концептуально завершеної картини світу...». Дослідник слушно відзначив «особливу композиційно-смислову функцію ритуального дійства в його полотнах, роль обрядового жесту, яким поет ніби відгортає моральний намул сучасності, розкриваючи вічні витоки духовності» [166, с. 48, 50].
На рубежі тисячоліть з’явилася низка публікацій, в яких основна роль відведена аналізові останньої поетичної збірки В.Герасим’юка «Поет у повітрі» та книжки вибраного «Була така земля». Слід зауважити, що ці публікації майже виключно присвячені розгляду міфопоетичного аспекту Герасим’юкової лірики, а це підтверджує зрослий інтерес дослідників до цієї проблеми. Тонкі спостереження над міфологічним асоціативним потенціалом митця знаходимо у статтях Я.Голобородька [61], В.Карвацького [100], Ю.Коваліва [111], І.Маленького [145]. Дослідники зробили окремі цінні зауваги щодо міфопоетичних образів у поезії В.Герасим’юка, стисло розкрили художньо-філософське значення певних етноміфологем тощо. Стаття Я.Голобородька присвячена розглядові образної сенсорики В.Герасим’юка на матеріалі останньої збірки «Поет у повітрі». Називаючи В.Герасим’юка «унікальним поетом», не схожим ні на кого, дослідник акцентував герметизм його творчого світу: «...він (В.Герасим’юк В.К.) належить до найскладніших, найнеприступніших митців сучасності» [61, с. 122]. Шляхом аналізу образів-концептів міфопоетичного змісту Я.Голобородько заглибився у складний творчий світ В.Герасим’юка.
Трохи осторонь наукових досліджень залишаються питання християнської моделі світу В.Герасим’юка, тлумачення біблійних мотивів та міфологем, зокрема, на перетині міфософської та теогенної площин. В окремих публікаціях останніх років знаходимо слушні спостереження щодо проблем драматичного аспекту світоглядної співвіднесеності язичницького світовідчуття й християнської віри у поезії В.Герасим’юка. Приміром, І.Дзюба у передмові до книжки «Була така земля» наголосив на «мирному співіснуванні християнських з язичницькими мотивами, що «перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично». «Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого [], все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомості» [57, с. 20]. Проте це питання, на наш погляд, у сучасній літературознавчій думці лиш окреслилося і залишається ще недостатньо дослідженим. У поезії В.Герасим’юка потребують глибшого осмислення есхатологічні мотиви, проблема богошукання, питання концептуального та естетичного навантаження образу прокажених тощо.
Проблемний аналіз критичних відгуків дає підставу дійти висновку, що протягом останнього двадцятиліття Герасим’юкова творчість перебуває у центрі уваги літературознавців, причому спектр підходів в осягненні поетичного світу митця дуже розмаїтий. Незважаючи на численні рецензії та відгуки, наукове вивчення поезії В.Герасим’юка перебуває в початковій стадії. Окрім того, його творчість викликає часто полярні оцінки, спричинює дискусійні судження. Визнаючи оригінальність творчого почерку В.Герасим’юка, частина критиків дорікає йому за герметизм поетичного письма, «закодованість» образів, складність сприйняття, «неприступність», «химерність» стилю.
Усі існуючі на сьогодні рецепції творчості В.Герасим’юка підтверджують те, що його поезію не можна (та й не продуктивно) аналізувати на основі традиційних методологій. Із цього приводу красномовно висловилася О.Забужко, яка, назвавши В.Герасим’юка «найяскравішим поетом» серед свого покоління, наголосила: «Герасим’юк чи не єдиний, кого визначає не стиль, не тема, [], а шлях (по наростаючій, від книжки до книжки, невпинна розбудова душі в напрямку свободи), родова, генетична прикмета поета великого...» [85, с. 260].
Одне із завдань сучасного міфознавства бачиться нам у визначенні філософських засад, кола ідей та переважних особливостей міфопоетичного стилю, художнього мислення й зображення, притаманних митцеві. Дисертаційна робота і є спробою виявити визначальні риси міфопоетичної моделі світу у творчості В.Герасим’юка.
Теоретико-методологічні засади. Визначальними для написання дисертації стали фундаментальні праці дослідників міфу й міфопоетики: С.Аверинцева [1], ґ.Башляра [16 19], Я.Голосовкера [62], М.Еліаде [78 81], М.Євзліна [84], Е.Кассірера [102], О.Лосєва [136 137], Ю.Лотмана [138 141], Є.Мелетинського [151 153], В.Топорова [241 246], Н.Фрая [256], О.Фрейденберг [258 259]. Допоміжними при розробці основних положень дисертації послужили праці в галузі української та східнослов’янської міфології О.Афанасьєва [9 10], В.Гнатюка [59], М.Костомарова [118 119], М.Новикової [178 179], О.Потебні [201 203], а також етнографічні праці дослідників Гуцульщини С.Вінценза [42], А.Онищука [184], В.Шухевича [280 281] та ін. Значну роль відіграли праці з психоаналізу З.Фрейда [257], К.Юнґа [282 289]. У роботі використані студії з питань теорії поетики міфу та міфопоетичних структур в українській літературі сучасних літературознавців Г.Грабовича [64 65], Т.Мейзерської [150], А.Нямцу [180 181], Я.Поліщука [197 198], Е.Соловей [228 229], О.Турган [248] та ін. Біблійні мотиви поезії В.Герасим’юка проінтерпретовані на методологічній засаді ідей християнських філософів П. Тілліха [238 239], Т. де Шардена [272 273].
Методи дослідження. Провідним у дисертації обрано ритуально-міфологічний метод, який прислужився віднайденню давніх міфологічних репродукцій, ритуальних моделей, а також визначенню міфопоетичних образів та мотивів, трансформованих уявою автора. Використання допоміжних методів архетипного аналізу, елементів структуралістського підходу дало змогу виявити іманентний зв’язок поезії В.Герасим’юка з колективним позасвідомим українського народу, його аксіологічні, етологічні та інші непроминальні цінності. Таким чином, актуальність обраної теми дослідження полягає і в застосуванні нетрадиційної методології аналізу художнього тексту.
У дисертаційній роботі збалансовані філософський та літературознавчий підходи. Застосування порівняльно-типологічного методу дало змогу зіставити міфопоетику В.Герасим’юка та інших представників «міфологічної течії» в українській поезії ХХ ст. Б.-І.Антонича, Ю.Андруховича, В.Голобородька, В.Кордуна, І.Малковича, І.Римарука. У дослідженні використано елементи формального методу при аналізі специфічних поетикальних засобів, здійснено мікроаналіз ключових текстів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що поезію В. Герасим’юка вперше системно інтерпретовано на засадах міфологізаційної методології. Уперше здійснено комплексне й цілісне дослідження принципу міфологізування в побудові й реалізації авторської моделі буття, яка аналізується в постійному зв’язку з поетикою художнього слова В.Герасим’юка. Вперше висвітлено різні аспекти космогонічності міфомислення В.Герасим’юка; розкрито оригінальність авторського міфотворення у моделюванні бінарних опозицій. Новизна полягає і в христологічному та маріологічному прочитанні Герасим’юкової лірики, зокрема, у тлумаченні біблійних мотивів та образів, у розкритті есхатологічного дискурсу поезії. Дістало подальшого розвитку уявлення про оригінальність творчості В.Герасим’юка у контексті поетичної генерації «вісімдесятників».
Теоретичне значення. Результати дослідження мають значення для розвитку методики міфопоетичного аналізу ліричного тексту, для розширення інструментарію міфопоетикального дослідження, для формування художньо-філософських концепцій як основи мистецького світу. Аналітично-синтетичне заглиблення у поезію В.Герасим’юка сприяє збагаченню методологічної бази вітчизняних міфопоетичних студій, оскільки в дисертації актуалізовано українську і західноєвропейську філософську і теоретико-літературну думку. Характеристика художньої рецепції релігійних вірувань у творчості поета доповнює загальну картину «олітературення» Біблії та язичництва в новітньому українському письменстві.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані у студіях з історії української літератури, під час написання монографічних праць із проблем української поезії другої половини ХХ ст., при розробці лекційних курсів новітньої літератури, спецкурсів і спецсемінарів, підготовці навчальних посібників, написанні курсових, дипломних, магістерських робіт.
Апробація дослідження здійснена під час її обговорення на засіданні кафедри українознавства Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. Результати роботи оприлюднено у доповідях та повідомленнях, виголошених на 10 наукових форумах, зокрема таких: Міжнародній науковій конференції «Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури» (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології, 2003 р.); Міжнародній науковій конференції «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології, 2005 р.); VІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України, 2005 р.), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Криворізький державний педуніверситет, 2006 р.) та інших. Основні положення дисертації відображені у 9 публікаціях у фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи адекватні меті та поставленим завданням. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 292 найменування. Загальний обсяг дисертації 227 сторінок. Основний текст викла

Список литературы

Висновки

Літературознавче використання терміну «міф» багатоманітне і суперечливе. Світова ритуально-міфологічна критика в ХХ ст. утворила окремі «школи», представники яких тяжіють до психоаналітичного (юнґіанського) або суто поетичного тлумачення міфу. Об’єднує різноманітні погляди на міф усвідомлення того, що в історії культури він був першою формою існування істини, першим видом тексту, який пояснював людям світобудову, їх самих, їх місце в цьому світі. Головна ідея, яка консолідує протилежні концепції, полягає у розумінні міфу як засобу заглиблення в буття, як вияву колективного переживання певного етносу.
Міфопоетика як різновидність наочно-образного мислення про будову світу має відмінні функції від історичної поетики. Специфікою міфопоетичного відображення дійсності є інтерпретація міфологічного змісту художнього твору за допомогою архетипових образів, міфологем, міфем, символів, трансформованих творчою уявою автора. На сучасному етапі міфотворення міф є художнім явищем породженням міфопоетичного мислення. Художні моделі світу знаходять глибоке вираження в такій властивості естетичного мислення як міфологізм, що дає можливість аналізувати явища авторської міфотворчості не як прагнення того чи іншого митця до стилізації архаїчної культури, а як прояви суб’єктивного, а відтак оригінального осмислення дійсності.
У феномені «модель світу» нерозривно пов’язані між собою художній і міфологічний рівні, поетична і філософська моделі. Постійно відбувається взаємовплив: міфопоетика моделює свій образ поезії і міф впливає на поезію у процесі моделювання світу. Поняття поезії неминуче співвідноситься з національним образом світу, який лежить в основі світобачення поета. Митець не творить модель світу автономно він виражає погляди на світотворення тієї етнічної спільноти, органічною часткою якої він виступає.
Дослідження поетичної творчості В.Герасим’юка дало підстави вважати, що ритуально-міфологічний аналіз є одним із найбільш продуктивних підходів, який дає можливість проникнути у таємниці художнього світу поета, виявити етнонаціональні універсалії у системі його творчості. Створивши свою оригінальну «іншу реальність», В.Герасим’юк зумів виробити власну поетику, свій неповторний мистецький почерк. Його творчість стала простором формування індивідуального авторського міфу цілісної картини світу, побудованої за законами міфологічного мислення. Як і інші представники «міфологічної течії» (В.Голобородько, В.Кордун, І.Малкович, І.Римарук та інші), В.Герасим’юк в умовах деструктивних тенденцій у літературному процесі останнього порубіжжя віків зберіг автентичний дух своєї творчості, національну своєрідність свого поетичного космосу, чим явив світові неповторну самобутність української поезії. І хоча В.Герасим’юк зосередився на чітко окресленій, локальній етнічній сфері, проте своєю творчістю він довів, що основним залишаються вічні цінності, що не мають географічних меж.
Поезія В.Герасим’юка містить чимало образів та мотивів, в основі яких лежать не буденні, профанні уявлення про світ і його елементи, притаманні сучасній людині, а специфічні, вироблені за довгу історію народу форми і способи інтерпретації дійсності, що зберігаються як певні світоглядні релікти і можуть бути реконструйовані на основі міфологічних джерел. Ці уявлення в цілому складають його авторську міфопоетичну модель світу, яка постає у вигляді ідеальної системи світоустрою, де відбувається абсолютне утвердження людини, її гармонійне співіснування з довкіллям. Поетичний світ В.Герасим’юка закорінений найперш у пантеїстичному світовідчутті гуцульської міфології, збагаченому переосмисленням християнських міфологем. У герасим’юківському поетичному космосі міфи знаменують собою «вічні образи», виступають засобом вираження стійкості національних моделей, отримують новий неповторний відбиток. Міфотворче начало Герасим’юкової поезії позначене новаторською актуалізацією міфологем, архетипів, міфопоетичних образів, ритуалів, широким спектром національних символів, що в сукупності слугують засобом вираження поетичного підходу до дійсності. Тому саме змістовне наповнення міфологем, які становлять основу вербально-образної організації поетичного тексту В.Герасим’юка, стає часто тим ключем, який допомагає інтерпретувати текст вірша, осягнути намір автора. При цьому митець оперує не зовнішньою атрибутикою міфу, а первісними структурами, моделями міфосвіту, притаманними свідомості карпатських верховинців.
Формування герасим’юківської художньо-філософської концепції моделювання світу нерозривно пов’язане з космогонічними схемами, за якими «дерево», «гора» є тими образами, які становлять вісь світу, його структуру, своєрідну з’єднувальну ланку, через яку здійснюється зв’язок людини із Всесвітом. Ліричний герой Герасим’юкової поезії мешканець гірського простору сприймає «дерево», що виступає символічним утіленням вертикалі, на онтологічному рівні, надає йому сакрального змісту і значення «центру» світу, репрезентованого численними модифікаціями «світового дерева», а також міфологемою світової гори в її карпатському варіанті.
Поетична модель світу В.Герасим’юка будується на гармонії культури стихій першооснов буття, що в цілому створюють метафоризований Всесвіт. Архетипові образи води, вогню, повітря багатоликі, позначені значною варіативністю, суперечливою амбівалентністю і водночас домежно психологізовані, відбиваючи специфіку зафіксованих на Гуцульщині традиційних поглядів на світ, природу, людину. Очисний вогонь і цілюща вода виявляються світотворчими і руйнівними. «Вода» це символ і нещадної, і життєдайної плинності й незупинності часу, динамічне вираження національного образу світу, безмежності його простору. Герасим’юкове бачення «вогню» полягає у сприйнятті його і як центру світобудови, і як невичерпного джерела енергії, світлоносного начала Всесвіту. Через природну стихію повітря поет зумів так глибоко передати одвічне прагнення горян до вершин і неба, глибоко відтворити психоемоційний код верховинця-гуцула. Образ «порожнього повітря» підсилюється напругою протистояння ліричного героя Герасим’юкової поезії з Богом, що набуває метафоричного втілення у зникненні з повітря дзвону.
Архетип Великої Матері-Землі України є головним змістотворчим символом поезії В.Герасим’юка. Поліфункціональність образу землі пояснюється як її сакральністю, так і багатовіковим нашаруванням у свідомості народу різноманітних вірувань та уявлень про світобудову. Безмежно широкий поетичний світ В.Герасим’юка не обмежується етнографічно-географічним ракурсом, значно більше важить аспект символічний глибинне відтворення духу землі, найпотужнішого коду карпатського простору як локальної моделі простору національного. Сильна енергетична наповненість Герасим’юкового поетичного світу досягається оригінальним потрактуванням міфологічних вірувань гуцулів: автор доніс до читача їх автентичність, первозданність, розкрив роль у формуванні світогляду верховинців. Ритуалізовані обрядодійства усвідомлюються ліричним героєм як вираження причетності до свого етносу, надають смислу існування, дають змогу віднайти шлях виходу з хаосу через зцілення власної душі. Органічно відродивши елементи української національної міфологічної стихії, поет продовжив і розвинув традиції, які заклали Б.-І.Антонич, П.Тичина, В.Голобородько у пантеїстичній ліриці.
В авторському міфотворенні вибудовується оригінальна концепція вертикалі, позначена впливом етнопсихологічного чинника. Основну лінію напруги художнього світу митця аксіологічну та емоційну визначає бінарна опозиція «верх / низ», яка є важливим засобом описання космологізованого Всесвіту. Нерозчленованість даної дихотомічної пари спричинює взаємопоєднуваність філософських і художніх аспектів міфопоетичних образів «вертикаль / угору» і «вертикаль / униз». Водночас трактування «верху» й «низу» набуває оригінального вирішення, що зумовлене своєрідністю світовідчуття українського верховинця.
Поетичний космос В.Герасим’юка гостроконфліктний, розпросторений між автентичним світом Карпат і урбанізованим світом міста, що витворює особливу драматичну тональність лірики. У міфопоетиці В.Герасим’юка бінарна опозиція «ліс / місто» зазнає оригінального авторського переосмислення, відмінного від традиційного. «Ліс» це не тільки хтонічний простір, вмістилище сил Хаосу, а й своєрідний оберіг людського життя, божественний простір, символ жіночого начала, Великої Матері Гуцульщини, «небесного раю». Незважаючи на те, що відвертого протистояння між Карпатами та містом у поета не простежується, «місто» втрачає свою сакральність, «центровість», перетворюється на символ периферії, марґінесу.
Художня модель світу В.Герасим’юка не може бути у повній мірі осягнута без аналізу оригінально переосмислених творчою уявою автора мотивів та образів християнської міфології. Для формування й розгортання поетичної картини світу митця вагомими є концепти, мотиви й колізії християнської міфологічної моделі. Синтез авторського міфотворення та загостреного теогенного світосприйняття допомагає авторові не лише стилізувати біблійні міфи, а й на їх основі створювати нові. Проте вони у В.Герасим’юка своєрідні, пропущені крізь призму гуцульського світовідчуття, його розуміння вчення Спасителя, образу Богородиці. Поезія В.Герасим’юка містить очевидну апологію біблійної моделі світу, центром якої є Христос і Його заповіт любові. Ключова постать християнства відтворюється поетом у міфопоетичному ракурсі: образ Христа набуває плинних, суперечливих, багатовимірних характеристик, позбувається ортодоксального звучання. Для поета Христос це шлях особистості через себе до Бога, через власну інтенцію розвитку до прийняття вершин духу. Образ-символ Богоматері нерозривно пов’язаний з архетиповим мотивом Четвериці і має істотний вплив на Герасим’юкову поетику. Віра української людини, духовно загубленої у сучасному світі, у Богородицю як у заступницю є, на думку В.Герасим’юка, запорукою порятунку цієї людини.
Християнське світобачення В.Герасим’юка криється здебільшого в підтекстових глибинах віршів. Зв’язок з Біблією має або прямий перегук, або алюзійний характер. Поет уникає сліпого поклоніння християнським догмам, більше того, його поезія перейнята мотивами богошукання, які засвідчують критичне ставлення митця до Святого Письма, суто герасим’юківське сприйняття ідей християнського віровчення. Перенесені поетом у сучасне йому ХХ ст. біблійні мотиви й образи набувають глибоко особистісного осмислення, при якому події національної історії органічно вписуються у космогонічний міф. Зразком гармонійної світобудови для поета є періоди національно-визвольних рухів, коли українська людина стверджувалася в бутті, у світі. Ознакою міфологічного мислення є повернення до витоків вільного державницького життя українців, зразкового як для сучасності, так і для майбутнього.
Прочитання поезії В.Герасим’юка під кутом зору есхатологічної естетики відкриває нову грань у художньому просторі митця і таким чином може інтегрувати його в національно-апокаліптичний дискурс. Поет надає апокаліптичним мотивам історіософської конотації, трансформуючи образи Об’явлення відповідно до драматичних сторінок національної історії. Есхатологічні мотиви не зводяться тільки до видінь кінцевого лиха, вони також мають значення метаморфізованого руху вгору, до нового початку. Вимушена самоофіра ліричних персонажів повстанців-опришків, героїв-«упівців» передбачає надію на радість воскресіння й вічного життя, а також людську непохитну віру в Господній порятунок. Віталістичний есхатологізм становить основу філософської концепції у Герасим’юковій поезії. У реалізації есхатологічної міфологеми поет наголошує не стільки на страхіттях Божої кари, скільки на моменті зародження нового життя, оновлення дійсності, що стає можливим у ході визвольної боротьби народу. Міфопоетика в художній системі В.Герасим’юка проблема багатовимірна. Дослідження художньо-міфологічної картини світу дає можливість визнати унікальність міфопоетичної системи письменника, зосередження її передусім на національній традиції, вираженій засобами модерного письма. Оригінальне й самобутнє міфомислення поета увібрало в себе поетику міфу від художнього відтворення своєрідних гуцульських вірувань до універсальної моделі світобудови в цілому.
Перспективним видається дослідження синтезу історіософського мислення та есхатологічного дискурсу поезії В.Герасим’юка, з’ясування стильової домінанти творчості, зокрема, специфіки сюрреалістичної образності; простеження особливостей жанрової системи лірики (в кореляції з міфопоетичною ієрархією жанрів), її ритміки, метрики та фоніки.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: «CODA», 1997. 343 с.
2. Азбука христианства: Словарь-справочник важнейших понятий и терминов христианского учения и обряда. М.: Наука, 1997. 287 с.
3. Андрусів С. Характерологія українців. Національний космо психо логос // Науковий зб. УВУ. Мюнхен-Львів, 1995. С. 132 136.
4. Андрухович Ю. Екзотичні птахи та рослини: Колекція віршів. Івано-Франківськ, 2002. 108 с.
5. Антонич Б.-І. Поезії / Вст. ст. М.Ільницького. К.: Рад. письменник, 1988. 454 с.
6. Аристотель. Об искусстве поэзии / Вст. ст. Ф.А.Петровского. М.: Худ. литература, 1951. 182 с.
7. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. Сбор. ст. М.: Наука, 1988. 329 с.
8. Астаф’єв О. Релігійна лірика української діаспори // Астаф’єв О. Образ і знак. Українська емігрантська поезія у структурно-семіотичній перспективі. К., 2000. 347 с.
9. Афанасьев А. Древо жизни: Избранные статьи / Вст. ст. Б.Кирдана. М.: Современник, 1983. 464 с.
10. Афанасьев А. Народ художник: Миф. Фольклор. Литература / Вст. ст. А.Налепина. М.: Сов. Россия, 1986. 368 с.
11. Бабич С. Інтегративні функції християнського міфу в «Треносі» Мелетія Смотрицького // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. 6. Рівне, 1999. С. 112 116.
12. Багалій Д. Релігія в духовному житті українського народу. К.: Оберіг, 1994. 203 с.
13. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточно-славянских обрядов. СПб.: Наука, 1983. 239 с.
14. Барт Р. Мифологии / Пер. с франц. М.: Изд-во им. Сабашниковых. 1996.314 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
16. Башляр ґ. Дім. Поетика простору // Українські проблеми. 1994. № 4 5. С. 92 96.
17. Башляр Г. Вода и грезы. Опыт воображения материи / Пер. с франц. Б.М.Скуратова. М.: Изд-во гуманитарн. лит., 1998. 268 с.
18. Башляр ґ. Фрагменти Поетики Вогню / Пер. з франц. Х.: Фоліо, 2004. 143 с.
19. Башляр Г. Грезы о воздухе. Опыт воображения движения / Пер. с франц. Б.М.Скуратова. М.: Изд-во гуманитарн. лит., 1999. 344 с.
20. Бердяев Н. А. О назначении человека. М.: Республика, 1993. 383 с.
21. Бердяев Н. А. Человек. Микрокосм и макрокосм // Русский космизм. М.: Республика, 1993. 356 с.
22. Бердяев Н. А. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 176 с.
23. Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф зцілення чи панацея у постколоніальному контексті? // Сучасність. 1993. № 3. С. 67 75.
24. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ поч. ХХ ст. К., 1999. 160 с.
25. Бетко І. Лірика Б.-І.Антонича в дзеркалі аналітичної психології Карла Густава Юнґа // Матеріали 5 конгресу асоціації україністів: Літературознавство / Упор. В.Антофійчук. Чернівці: Рута, 2003. Кн. 2. С. 306 311.
26. Библейская энциклопедия. Репринтное издание. М.: ТЕРРА, 1990. 902 с.
27. Білієнко Т.І. Терновий вінець як символ у творчості Лесі Українки // Образ Христа в українській культурі / В.Горський, Ю.Сватко та ін. К.: Вид дім «КМ Академія», 2001. С. 161 188.
28. Білоцерківець Н. «Тільки й заняття мого, що шукати сліди»: Рецензія на збірку В.Герасим’юка «Діти трепети» // Літературна Україна. 1997. 13 лютого С.5.
29. «Блажен Господь, бо геєнну сотворив...»: Інтерв’ю з В.Герасим’юком А.Дністрового // Література плюс. 2001. № 2. С.1.
30. Боровський Я. Світогляд давніх киян. К.: Наукова думка, 1992. 173 с.
31. Бультман Р. Новый Завет и мифология. Проблема демифологизации новозаветного провозвестия // Вопросы философии. 1992. № 11. С. 86 114.
32. Вардзарук Л. Із холодних космацьких отав // Галичина. 1996. 25 вересня.
33. Василенко М. «Мливо Господа буденне...» // Голос України. 1994. 1 грудня. С. 12.
34. Василь Герасим’юк: «Все мало би бути навпаки»: Інтерв’ю з В. Герасим’юком // Літературна Україна. 1998. 7 травня. С. 6.
35. Василь Герасим’юк лауреат премії ім. П.Тичини 1998 р. // Літературна Україна. 1999. 11 лютого. С. 2.
36. Василь Герасим’юк: «Поезія це серце істини, але й тіло також». Розмова з В.Герасим’юком І.Андрусяка // Книжковий огляд. 2003. № 11. С. 62 66.
37. Васильева А.В. Эволюция пантеизма и его роль в современной религиозной концепции. К.: Наукова думка, 1978. 127 с.
38. Вейман Р. История и мифология: Очерки по методологии и истории литературы / Пер. с нем., предисл. Я.Е.Эльсберга. М.: Прогресс, 1975. 344 с.
39. Верн М. Біблія, або Книги Старого Завіту / Пер. з франц. Лесі Українки, передм. М.Драгоманова. Львів: Вид-во Наук. тов-ва ім. Т.Шевченка, 1903. 68 с.
40. Веселовский А.Н. Сравнительная мифология и ее метод.М.: Наука, 1972.267 с.
41. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія, укладена Я.Головацьким. К.: Довіра, 1991. 91 с.
42. Вінценз С. На високій полонині / Пер. з польської. Львів: Червона калина, 1997. 451 с.
43. Влад М. Стрітеннє: Кн. гуцул. звичаїв і вірувань. К.: Укр. письм., 1992. 223 с.
44. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
45. Гаврилюк Е. Вступне слово // Ритуал. Студії з інтегральної культурології. Вип. 2. Львів, 1999. 144 с.
46. Гегель Эстетика: В 4-х т. Т.2. М.: Искусство, 1969. 326 с.
47. Герасим’юк В. «Я проти того, щоби з Ісуса робити українця...» (Бесіда з письменником) // Україна. 1995. № 14. С. 26 28.
48. Герасим’юк В. «На очах у всіх відійду...» // Сучасність. 1994. № 3. С. 158 159.
49. Герасим’юк В. «І коли приходить розуміння того, що майбутнього не буде, ти з полегшенням відчуваєш: ти вже прийшов...» // Сучасність. 1999. № 12. С. 155 156.
50. Герасим’юк В. «Той, хто прийде після блудного» // Час. 9 16 квітня. 1999.
51. Герасим’юк В. Смереки. К.: Молодь, 1982. 87 с.
52. Герасим’юк В. Потоки. К.: Молодь, 1986. 119 с.
53. Герасим’юк В. Космацький узір. К.: Рад. письменник, 1989. 135 с.
54. Герасим’юк В. Діти трепети. К.: Молодь, 1991. 126 с.
55. Герасим’юк В. Серпень за старим стилем. Поезії. Л.: Кальварія, 2000. 32 с.
56. Герасим’юк В. Поет у повітрі. Вірші і поеми. Львів: Кальварія, 2002. 144 с.
57. Герасим’юк В. Була така земля. Вибране / Вступн. ст. І.Дзюби. К.: Факт, 2003. 392 с.
58. Гинзбург Л.Я. О лирике. М.: Интрада, 1997. 407 с.
59. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Ін-т українознавства НАН України, 2000. 264 с.
60. Голобородько В. Посівальник: Вибрані поезії. Луганськ, 2002. 197 с.
61. Голобородько Я. «Поет у повітрі»: парадигматика концептів і концепцій (Образна сенсорика В.Герасим’юка) // Сучасність. 2005. № 11. С. 122 133.
62. Голосовкер Э.Я. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 217 с.
63. Горюнков С.О. О соотношении мифологии и онтологии // Ноосфера и художественное творчество: Сб. статей. М.: Наука, 1991. С. 88 100.
64. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Пер. з англ. К.: Рось, 1991. 212 с.
65. Грабович Г. Мітологізація Львова // Критика. 2002. № 7 8.
66. Григорьев А.Л. Мифы в поэзии русских символистов // Литература и мифология. Сб. научн. трудов. Л., 1975. С. 56 78.
67. Гузій Р. Уявлення і вірування українців Карпат про персоніфіковану смерть // Народознавчі зошити. 1995. № 6. С. 364 365.
68. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. Л.: Наука, 1990. 276 с.
69. Гуска М. Мотиви дому, дерева життя, жертви в художній моделі світобудови українського модерну та авангарду // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Львів, 2002. С. 124 133.
70. Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження / Відп. ред. Я.Закревська. Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. 232 с.
71. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження / Відп. ред. Ю.Г.Горшко. К.: Наукова думка, 1987. 470 с.
72. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 246 с.
73. Дзюба І. ...І є такий поет // Герасим’юк В. Була така земля: Вибране. К .: Факт, 2003. С. 7 20.
74. Дністровий А. Археологія етнічної пам’яті / Рецензія на збірку В.Герасим’юка «Осінні пси Карпат» // Критика. 2000. № 6. С. 21 23.
75. Дністровий А. Василь Герасим’юк. «Блажен господь, бо геєнну сотворив...» // Література плюс. 2001. № 2 (27). С. 1.
76. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т.1. Чикаго-Львів: Гуцульський дослідний інститут в США, 1995. 500 с.
77. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. 5. Львів: Логос, 2000. 623 с.
78. Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андроґін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання / Пер. з нім., фр., англ. К.: Основи, 2001. 591 с.
79. Элиаде М. Аспекты мифа / Пер. с франц. М.: Инвест, 1995. 240 с.
80. Элиаде М. Космос и история. Избр. работы / Пер. с франц. и англ. М.: Прогресс, 1987. 311 с.
81. Элиаде М. Очерки сравнительного религиоведения / Пер. с англ. М.: Научн.-изд. центр «Ладомир», 1999. 487 с.
82. Эпштейн М.Н. Природа, мир, тайник вселенной. Система пейзажных образов в русской поэзии. М.: Высшая школа, 1990. 302 с.
83. Эпштейн М.Н. Парадоксы новизны. М.: Сов. писат., 1988. 434 с.
84. Евзлин М. Космогония и ритуал / Предисл. В.Топорова. М: Радикс, 1993.337 с.
85. Забужко О. Що сказано, або як українська література «виходить у люди» // Хроніки від Фортінбраса. Вибр. есеїстика 90-х. К .: Факт, 1999. С. 255 269.
86. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. К.: Наукова думка, 1992. 118 с .
87. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. Вид. друге, випр. К.: Факт, 2001. 160 с.
88. Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація 1980-1990-х років // Кур’єр Кривбасу. 1996. № 61 64. С. 76 83.
89. Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Центр гуманітарн. досліджень ЛНУ, 1999. 336 с.
90. Зелінська Л. Проспіваймо буколіку під кінець, або пастуша есхатологія в літературі // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. 7. Рівне, 1999. С. 93 104.
91. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / Упор., вступ. ст. та передмова М.Москаленка. К.: Дніпро, 1988. 294 с.
92. З народного життя гуцулів. Списав Антін Онищук // Матеріали до української етнології. Т. 15. Львів, 1912. С. 90 158.
93. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. М.: Наука, 1974. 341 с.
94. Иванов В.В., Топоров В.Н. К проблеме достоверности поздних вторичных источников в связи с исследованиями в области мифологии // Труды по знаковым системам, Тарту, 1973. Вып. 6. С. 46 82.
95. Иванов В.И. Родное и вселенское. М.: Республика, 1994. 428 с.
96. Івашко В. «Сам підведися» // Вітчизна. 1989. № 1. &