ПСИХОЛОГІЗМ ПРОЗИ ЛЕОНІДА ПЕРВОМАЙСЬКОГО 1960 – 1970-х рр.

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 821.161.2-3 Первом. 1/7.08

ЛІВИЦЬКА ІННА АДАМІВНА

ПСИХОЛОГІЗМ ПРОЗИ ЛЕОНІДА ПЕРВОМАЙСЬКОГО 1960 1970-х рр.
10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
ПАНЧЕНКО
ВОЛОДИМИР ЄВГЕНОВИЧ,
доктор філологічних наук, професор

КІРОВОГРАД 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ....................................................................3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ХУДОЖНЬОГО ПСИХОЛОГІЗМУ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
1.1. Художній психологізм як теоретико-методологічна проблема..................11
1.2. Психологізм української прози 1960 1970-х рр. у системі літературознавчих пошуків....................................................................................................................................26
1.3. Л.Первомайський-прозаїк у „дзеркалі” літературознавчих інтерпретацій .......43
РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ХАРАКТЕРІВ У РОМАНІ Л.ПЕРВОМАЙСЬКОГО „ДИКИЙ МЕД”
2.1. Портрет як засіб характеротворення ...........................................................................62
2.2. Зовнішнє мовлення персонажів....................................................................................80
2.3. Внутрішнє мовлення в системі засобів психологізації ............................................96
РОЗДІЛ 3
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ХУДОЖНЬОГО ПІЗНАННЯ ЛЮДИНИ В НОВЕЛІСТИЦІ Л.ПЕРВОМАЙСЬКОГО (ЗБІРКА „ОПОВІДАННЯ НЕ ДЛЯ РОЗВАГИ”, ОПОВІДАННЯ „ПОСМІШКА ДЖОКОНДИ” ТА „НІЧНИЙ АВТОБУС”)
3.1. Видима мова почуттів...................................................................................................114
3.2. Діалоги, полілоги ..........................................................................................................123
3.3. Внутрішній монолог, невласне пряме мовлення, „потік свідомості”..................130
РОЗДІЛ 4
ПСИХОЛОГІЗМ Л.ПЕРВОМАЙСЬКОГО НА ТЛІ ХУДОЖНІХ ВІДКРИТТІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ 1960 1970-х рр.
4.1. Еволюція психологізму Л.Первомайського 1960-х 1970-х рр...........................143
4.2. Толстовський „слід” у прозі Л.Первомайського......................................................152
ВИСНОВКИ...........................................................................................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Вивчення художньої творчості Л. Первомайського безпосередньо пов´язано з переосмисленням здобутків і втрат української літератури радянського часу, зокрема літератури 1960 70-х рр., та відновленням однієї важливої сторінки в історії української літератури, під назвою „космополітизм”. В умовах сучасного „демократичного нігілізму” (І.Дзюба) [52,55] помітне сьогодні свідоме чи несвідоме зневажання творчості письменників радянського часу (О.Довженка, О.Гончара, М.Стельмаха, Л.Первомайського) знову призведе, як зазначає В.Дончик, „до „недочитування” чогось дуже істотного в українській літературі, недовиявлення тих її національних особливостей (не конче позитивних), якими вона виявляла себе за підневільних умов. Зважмо, крім того, що умови ті не тільки пригнічували волю й уяву письменників та літературознавців, сковували їхні творчі можливості, а й змушували до винайдення якихось несподіваних компенсаційних ходів і засобів” [55,422]. У прозі Л.Первомайського 1960 70-х рр. таким „компенсаційним засобом”, на нашу думку, виступає поглиблений психологізм, що давав письменнику можливість більш-менш повно втілювати свій авторський задум та виводив українську прозу на безумовно європейський рівень.
Твори Л.Первомайського за життя автора видавалися великими тиражами, вони відомі далеко за межами України (роман „Дикий мед” перекладено 30 мовами світу та екранізовано). Але нині, на жаль, утворилася певна дистанція між сучасним читачем та книгами Л.Первомайського, створена стереотипними уявленнями про автора як „офіційного співця” соцреалізму. Його творчість, як і творчість багатьох письменників, кому довелося творити в часи тоталітарної системи, довгий час трактувалася лише з ідеологічного погляду. Існує небезпека повного забуття не тільки творів письменника, але й імені самого Леоніда Первомайського, згадку про котрого можна знайти лише в радянських літературних енциклопедіях [89; 90; 121; 139; 250; 251].
Сьогодні, коли минуло понад 30 років з дня смерті автора „Дикого меду”, провісницькими видаються слова Л.Первомайського, що стали епіграфом до посмертної збірки „Хай лишається вогонь”: „Майбутнє вернеться до моїх писань. Це знаю, в це вірю. Пробиваючись йому назустріч, часто-густо обливався я кров’ю, але не спинявся, бо знав, що мушу йти вперед і нести свою краплину меду у щільники людства” [191].
Проза пізнього Л.Первомайського оригінальне явище в українській літературі 1960 70-х років. Вона вигідно вирізняється на загальному тлі глибоким художньо-естетичним осмисленням життєвого матеріалу, проникненням до внутрішнього світу людини, загостреним драматизмом та відчутним філософським спрямуванням. „Психологічна точність, правдивість і тонкість у передачі кожної ситуації і людського переживання, принципове „ні!” будь-яким спрощенням і натякам у цій площині, коротше кажучи, висока культура реалістичного психологізму це питомий знак зрілої прози Л.Первомайського. Бачимо його і в новелістиці письменника, і особливо в творах великої форми, написаних у 60-х роках, повісті „Чорний брід” і романі „Дикий мед””, зазначав Леонід Новиченко [165,160].
Звідси потреба системного дослідження особливостей психологізму Л.Первомайського, характерного для його великої і малої прози. На переосмилення й критичне прочитання чекають і дослідження прози Первомайського радянського періоду, які обмежували творчість письменника лише ідеологічними рамками, залишаючи поза увагою основне, що стосувалося естетично-художньої концепції автора.
Леонід Первомайський оспівував Україну і був одним з кращих знавців мови, якою творив і завжди сподівався на прихильність критики. Українське літературознавство за певних об´єктивних історичних умов не могло цього зробити. Серед причин, чому Л.Первомайський не міг здобути належної оцінки, було й те, що „його в тій метушні мало було видно” [224,61]. Через певні особисті обставини, починаючи з 1953 року, життя Л.Первомайського ставало все більш і більш замкненим, а єдиною формою зв’язку зі світом було активне листування з друзями, яке він вів дуже акуратно й вдумливо. У цьому причина й того, що його мало знають в еміграції. Характеризуючи стиль свого життя останнього періоду, Л.Первомайський писав: „Я ж і сам волоцюга за покликанням, мені необхідно все бачити, всюди бути, рухатися, змінювати місця, вдивлятися в навколишній світ, впізнавати нове жадобі моїй немає меж, а я змушений через обставини вести той нудний образ життя, коли переїзд Ірпінь Передєлкіно здається мені навколосвітньою подорожжю, пов’язаною з несподіванками та ризиком” [191,195].
Всупереч обставинам, саме останні п’ятнадцять років життя письменника стали найпродуктивнішими у творчому сенсі, відкрили читачу незвідані раніше таланти письменника, його невгамовне прагнення до постійного оновлення й самоперевершення. Поезія та проза пізнього Л.Первомайського постали не тільки „як різкий виклик тому, що вже безповоротно минуло, але й як пристрасна боротьба за одержимість душі, котра не повинна піддаватися втомі та корозії, за її устремління вперед, за непослабну жагу відкриття нового, ще незвіданого” [228,34]. „Саме в останнє десятиріччя життя, згадує О.Борщагівський, Первомайський досяг такої височини і в поезії, і в прозі, що виникає мимовільна спокуса поставитися до його письменницької молодості з деякою поблажливістю” [20, 306].
Л.Первомайський залишив разючий за кількістю епістолярій: в архіві зберігається понад три тисячі листів, кожен з яких являє собою „закінчений твір на важливу філософську, літературну або громадську тему” [38,24], велика і мала проза, драми та поезії, переклади та есеїстика. Коли все це буде зібрано, то перед нами постане багототомне академічне зібрання, що розкриває безмежний світ літературних захоплень Леоніда Первомайського. Тепер, коли Україна активно переглядає свій історичний досвід та літературні надбання, виникає необхідність заповнити одну із літературних лакун яскравими творами Леоніда Первомайського останнього періоду життя.
Творчий набуток Л.Первомайського проза та поезія не є рівноцінним, адже йдеться про еволюцію письменника, про постійний творчий пошук та оновлення. Так само ставлення критики до його творчості завжди було неоднозначним, воно змінювалося залежно від коливань кон’юнктури. Ця позиція не викликає подиву, коли йдеться про критику соцреалізму, що намагалася задушити будь-що індивідуальне, національне, але дивує те, що вона стала традицією і в наші часи. Незважаючи на те, що більшість із написаного письменником витримало іспит часом, критичний матеріал стосовно творчості Л.Первомайського супроводжується неточностями. У нотатці про Л.Первомайського у 8-му томі „Української Радянської Енциклопедії”, який вийшов 1982 року, немає навіть і згадки про посмертну збірку „Вчора і завтра” (1975), імені Л.Первомайського немає ані в збірнику „Українські радянські письменники” [249] ані у праці „Українське слово” [252]. „Виходить так, що навіть після смерті доля митця продовжує свій „візерунок”” [224, 59 61].
Навряд чи слід надалі дотримуватися такої позиції, адже надто помітний внесок зробив Л.Первомайський у розвиток української культури, щоб бути просто забутим. Йдеться не про ідеалізацію постаті письменника, тим паче, не про спробу звеличити його в очах сучасників. Йдеться про естетичну самодостатність його творчого доробку, котрому необхідно скласти належну оцінку. Адже „поет жив і змагався до останнього подиху, приймав удари, завдавав ударів сперечатися, не погоджуватися з ним можна, але не можна не схилятися перед ним” [272, 144].
Докладний аналіз джерел, що стосуються теми дослідження, засвідчує: у зіставленні з прозою Л.Первомайського пріоритетну увагу критиків здобула його поетична спадщина. Її особливості ґрунтовно висвітлені в розвідках Е.Соловей [225; 226], В.Іванисенка [81; 82; 83], Л.Новиченка [166; 167], Є.Прісовського [200], О.Шпильової [278; 279], І.Кошелівця [119], Л.Череватенка [270; 271; 272]. Виокремлюючи такі риси індивідуального стилю письменника, як алюзійність, асоціативність, зовнішня простота, за котрою криється глибокий філософський підтекст, дослідники єдині у визнанні того, що поезія пізнього Л.Первомайського збірки „Уроки поезії”, „Древо пізнання” та посмертна „Вчора і завтра” зразки складної філософської лірики.
Пізня проза письменника неодноразово привертала увагу таких дослідників, як В.Агеєва [1; 2; 3], І.Кошелівець [120], Л.Новиченко [165; 169], Е.Соловей, В.Фащенко [254; 256], Г.Штонь [282]. Це цікаві й важливі спостереження над прозою Л.Первомайського, проте окремого дослідження його прози 1960 70-х рр. на українському літературознавчому просторі поки що немає.
Актуальність теми дослідження пов´язана з посиленням уваги сучасного літературознавства до проблем психологізму, вивченням його теоретичної основи, категоріального апарата та історії трактування, з одного боку, та тенденцією до концептуального осмислення літератури 1960 70-х років з позицій розвитку її поетики, з другого.
За об’єкт цього дослідження обрано прозу Л.Первомайського 1960 1970-х рр. роман „Дикий мед”, збірка „Оповідання не для розваги”, оповідання „Посмішка Джоконди” та „Нічний автобус” як яскраві зразки філософсько-психологічної прози, що характеризуються творчою зрілістю та виваженістю естетичних поглядів письменника. Доцільність висвітлення особливостей психологізму прози Л.Первомайського мотивована як недостатньою увагою до неї у цьому аспекті, так і значними потенціями прози пізнього Л.Первомайського у сфері художнього психологізму. Для глибшого розкриття авторської концепції художнього психологізму залучено літературно-критичний доробок митця та епістолярій письменника, проведено певні аналогії з лірикою Л.Первомайського та прозою інших українських письменників.
Предмет дослідження художній психологізм прози Л.Первомайського 1960 1970-х років, його еволюція, зумовлена як загальнолітературними, так і суто індивідуальними чинниками.
Методи дослідження зумовлені окресленими завданнями та специфікою аналізу поставлених проблем. Осмислюючи стратегію дослідження, вибір методів і методики їхньої реалізації, ми усвідомлювали важливість системно-функціонального підходу, котрий передбачає розгляд тексту, як системи компонентів, тобто органічної єдності в ньому всіх частин (Г.Клочек), необхідність естетико-функціонального підходу для розкриття глибокого й детального зображення внутрішнього світу героїв Л.Первомайського, а також думкою про необхідність залучення рецептивної методики вивчення художнього твору, коли літературний твір набуває свого значення лише в результаті взаємодії тексту з роботою свідомості читача, яка його сприймає.
Типологічний підхід допоміг у дослідженні психологізму художньої літератури 1960 1970-х рр., у зіставленні творчості Л.Толстого та Л.Первомайського, а порівняльно-історичний метод аналізу творів сприяв осягненню впливу творчості Л.Толстого, М.Коцюбинського на творчість Л.Первомайського. Застосування психолого-аналітичного методу дало змогу всебічно розкрити способи зображення внутрішнього світу персонажів у кризових ситуаціях.
На різних стадіях роботи використано з відповідною мірою біографічний метод, психологічний підхід, рецептивний, герменевтичний методи („мистецтво коментування”). Вони дозволили встановити специфіку психологізму прози Л.Первомайського 1960 1970-х рр.
У дисертації використано досвід дослідження проблеми психологізму у творчості інших письменників, зокрема, Е.Андієвської, В.Винниченка, О.Довженка, О.Гончара, Ф.Достоєвського, М.Коцюбинського, М.Стельмаха, Стендаля, В.Стефаника, Л.Толстого, Григорія та Григора Тютюнників, І.Франка та ін. Проблема психологізму цих письменників безпосередньо чи опосередковано досліджується в працях М.Бахтіна [10,12], З.Безрукової [13], С.Бочарова [22], Н.Забобурової [66], А.Ісєнова [80], А.Єсіна [59; 60; 61; 62], Ю.Кузнецова [128; 129; 130], Н.Медвідь [154], О.Осмоловського [176], Л.Опульської [175], О.Скафтимова [217], В.Фащенка [254; 255; 256; 257] та ін.
Теоретико-методологічною основою аналізу характерокреаційної техніки стали теоретичні праці О.Білецького, С.Бочарова, Л. Гінзбург, А.Єсіна, О.Ієзуїтова, А.Ісєнова, М.Кодака, В.Компанійця, Г.Клочека, Ю.Кузнецова; В.Марка, М.Моклиці, Л.Новиченка, В.Панченка, В.Погребенника, О.Потебні, І.Страхова, Ю.Суровцева, В.Фащенка, М.Храпченка.
Науковою базою у питаннях мотивації людської поведінки, класифікації найпоширеніших типів особистості та їхніх психічних ознак слугували праці вітчизняних та зарубіжних психологів Е.Берна [15], Л.Виготського [34], Е.Еріксона [283], С.Занюка [71], І.Кона [116], М.Лєвітова [131; 132], К.Леонгарда [135], А.Маслоу [150], Е.Фромма [263; 264], В.Франкла [259], З.Фройда [261; 262], К.Г.Юнга [284; 285; 286; 287] та ін.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації виявити суть, значення, тип та місце психологізму в характерокреаційній поетиці Л.Первомайського та проаналізувати специфіку засобів його творення в прозі Л.Первомайського 1960 70-х рр.
З метою пов’язуємо такі завдання:
визначити теоретичні аспекти проблеми та суть поняття художнього психологізму; розглянути типологію художнього психологізму та засобів його творення;
проаналізувати наукові джерела про життя і творчість Л.Первомайського, епістолярій письменника;
виявити специфіку характеротворення в романному дискурсі письменника, особливості зображення внутрішнього світу особистості залежно від естетичних поглядів Л.Первомайського та індивідуалізації персонажів;
простежити, як зображує Л.Первомайський психологічне буття своїх героїв через портрет, зовнішню та внутрішню форми мовлення персонажів;
показати на основі аналізу творів, що нового вніс Л.Первомайський в осмислення психології людини, та простежити, як еволюція поглядів письменника визначала розбудову авторської антропологічної концепції;
зробити класифікацію персонажів-характерів у прозі письменника, виявивши їхні найприкметніші психологічні особливості;
визначити риси художнього новаторства Л.Первомайського в контексті психологічних відкриттів української прози 1960 70-х рр.
Новизна роботи та особистий внесок здобувача:
у дисертації вперше в українському літературознавстві зроблено спробу системного аналізу прози Л.Первомайського 1960 1970-х рр. в аспекті психологізму;
визначено основні типи портретів, діалогів та внутрішніх монологів у романі, за допомогою яких відтворюється характер персонажів, визначено провідні риси характерів героїв, при цьому застосовано теоретичні розробки О.Білецького, І.В.Страхова та В.Фащенка та методологію психоаналітичної інтерпретації особистості, З.Фройда, К.Г.Юнга та класифікацію акцентуйованих особистостей К.Леонгарда;
з’ясовано характер еволюції психологізму Л.Первомайського в прозі 1960 1970-х рр.;
висвітлено питання новаторства Первомайського-прозаїка, його художні відкриття представлено в широкому історико-літературному контексті.
Практичне значення роботи:
Дослідження психологізму прози Л.Первомайського певною мірою доповнює картину розвитку української літератури 1960 70-х рр., виявляє в українській літературній традиції ХХ ст. недовикористані сучасним письменством резерви. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблеми художнього психологізму, створення лекційних викладів курсу історії української літератури ХХ ст. у вищих навчальних закладах, спецкурсів із поетики української прози, у написанні підручників та навчальних посібників з історії української літератури 1960 1970-х рр. ХХ ст., зрештою, для створення комплексного дослідження з проблем типології та еволюції психологізму в українській прозі, потреба якого в нашому літературознавстві так гостро відчувається сьогодні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз психологізму прози Л.Первомайського, критичних статей, рецензій та інших наукових розвідок, здійснюваний у контексті літературознавчих традицій дослідження його прози, закладених у наукових пошуках В.Агеєвої, Л.Новиченка, Е.Соловей, В.Панченка, В.Фащенка, Г.Штоня, а також вивчення особливостей, змісту та характеру використання письменником принципів, прийомів та засобів психологізації, застосування сукупності нових методологічних підходів до інтерпретації психологізму художньої прози у поєднанні з новітніми дослідженнями в галузі психології особистості, психології художньої творчості окреслює теоретико-методологічні підстави для того, щоб стверджувати:
1. Історія дослідження психологізму української прози є складною і суперечливою. Почалася вона в Україні з вивчення основ психології художньої творчості (О.Потебня, Д.Овсяннико-Куликовський, І.Франко). Незважаючи та те, що в українській літературі на зламі ХІХ ХХ ст. почала утворюватися нова „школа психологізму” (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська тощо), суспільно-політична атмосфера цього періоду сприяла тотальному „вивітренню” психологізму з художньої літератури, а перші паростки-здобутки українського психологізму були просто знівельовані. Примусовий крен у бік соціальної тематики викликав певні „перегини” в техніці характеротворення цього періоду, такі як ідейно-соціальне розмежування персонажів, схематизм, примітивізм головних героїв та надмірна деталізація „негативних” героїв тощо.
Посилення інтересу до проблем психологізму взагалі та до української літератури зокрема, певним чином співпало з часом хрущовської „відлиги”, коли в українській літературі з’явилася низка цікавих творів великого епічного жанру, серед яких гідне місце посідає роман-балада Л.Первомайського „Дикий мед”. Часткове поліпшення суспільно-політичного життя, поступове відродження психологічної науки та літературознавства, перевидання творів І.Франка, Л.Виготського, З.Фройда та ін. сприяли виникненню в 1960 1970-х рр. ряду ґрунтовних праць з проблем художнього психологізму, дослідження психології художньої творчості та рецептивної поетики. Дослідниками 1980-х рр. було виокремлено три форми психологічного зображення: пряма, або, так звана, „інтервентна” (І.Денисюк), або „внутрішня” (І.Страхов) форма, непряма форма, або, так звана, „екстервентна”(І.Денисюк), або „зовнішня” (І.Страхов) форма та сумарно-позначувальна (А.Єсін), котра характеризується активною роллю автора-оповідача, який не тільки сам називає почуття героїв, але й коментує їх, оповідає про них у формі невласне прямого мовлення, використовує психологічні деталі, портрет, пейзаж. Різноманітні поєднання цих форм та принципів психологічного аналізу в стильовій манері різних письменників й утворює різноманітні види психологізму від „повістувального до психологізму зовнішніх проявів” (В.Фащенко).
Методологія дослідження психологізму на сучасному етапі є слабко розробленою через такі причини.
По-перше, це багатоаспектність самого поняття художнього психологізму, яке, на думку дослідника І.Зимомрі, знаходиться на стадії своєрідної „спеціалізації”. Чітко прослідковується деференціація таких видів психологізму, як мотивації вчинків, пізнання особистості, юрби та літературно-мистецької творчості. Таким чином, психологізм може бути досліджуваний відповідно до будь-яких з цих аспектів.
По-друге, обмаль інтеграційних праць з історії українського літературознавства та психології, які досліджували б психологічні явища на широкому матеріалі української літератури.
По-третє, стан сучасної психологічної науки, у якій не вироблено єдиного підходу до характеристики та класифікації психологічних явищ.
2. За висновками Л.Новиченка, В.Фащенка та ін., психологізм у романі Л.Первомайського „Дикий мед” є стрижневим компонентом його поетики, а провідним засобом психологізму у романі є вільне використання внутрішнього мовлення, поданого в різних типах внутрішніх монологів. Визначаючи основний принцип психологізації у романі як принцип „безлічі в одночасності”, ми ґрунтувалися на твердженнях В.Агеєвої, Г.Штоня та Л.Новиченка щодо багатомірного та баготопланового підходу Л.Первомайського до зображення внутрішнього буття художньої особистості, заперечення будь-яких спрощених поглядів на людину, до зображення її внутрішньої складності та суперечливості через постійний конфлікт ratio та emotio. Саме цей принцип психологізму пронизує всі складові елементи системи психологізму в романі, трансформується у всіх засобах психологізації. Основними типами внутрішніх монологів в романі є ускладнені за структурою монологи-роздуми, монологи-звернення, монологи-спогади та ін., яких неодмінно торкаються аналітичний та інтроспективний струмені. Застосування цього ж самого принципу в портретуванні дало змогу письменнику відворювати засобом живопису „видиму мову почуттів” головних героїв через складні синтетичні, динамічні або колористичні портрети, обтяжені багатьма ракурсами зображеннями через „призму” бачення багатьох героїв, що значно розширило потенції зовнішнього портрета як одного з провідних засобів психологічного інструментарію.
Особливого значення Л.Первомайський надає цілісності характеру героя в усіх його виявах (зовнішнього та внутрішнього мовлення, зовнішнього та внутрішнього портрета), а досягає цього письменник завдяки принципу акцентуації характеру (К.Леонгард), в основу котрого покладено відбір „сутнісних системотворчих якостей особистості” (Г.Клочек), які утворюють ядро характеру героя. Ця акцентуація рис характеру героя простежується на всіх рівнях аналізу його особистості, таким чином автор досягає подвійної мети цілісного зображення характеру героя та одночасно з цим акцентуації, або індивідуалізації його характеру. Об’єктом авторського психологічного аналізу є так званий ананкастичний, або педантичний тип особистості (К.Леонгард) імперативом життя якого є загострене почуття відповідальності та обов’язку (Варвара, Костецький, Лажечников, Савичев).
Важливого значення в авторській концепції психологізму набуває концепт трагічного (В.Панченко, Е.Соловей) або драматичного світосприйняття (Л.Новиченко), що й визначає аналітико-інтроспективний тип психологізації в романі (М.Кодак). Аналітико-інтроспективне дослідження психіки художнього характеру в романі „Дикий мед” позначене відчутним впливом реалістичної прози ХІХ ст., зокрема Л.Толстого, зумовило використання відповідної парадигми засобів психологічного зображення, а саме прийому ретроспекції, толстовського „мікроскопа”, асоціативного принципу, використання засобів інтервентної психологізації (внутрішній монолог, рефлективний монолог, діалогізований монолог чи внутрішній діалог, невласне пряме мовлення тощо) у поєднанні з екстервентними засобами психологізації (пейзаж, інтер’єр, портрет, зовнішня мова персонажів тощо). До „діалектики душі” Первомайський вдається в романі в тих випадках, коли необхідно передати складні та суперечливі психічні стани. Проте, „діалектика душі” не стає універсальним методом психологізації у романі.
Для аналізу індивідуальної психіки Л.Первомайський користується комплексним методом, який охоплює різноманітні форми непрямих психологічних характеристик: авторський психологічний коментар та відавторська оповідь, що розкриває історії морального становлення складних та суперечливих героїв; пластичний метод (портретне динамічне зображення, вчинки героїв, понятійне означення психічних явищ та ін.).
3. Для проникнення у внутрішній світ головних героїв роману (Варвари, Берестовського, Лажечникова) провідну роль відіграє „пряма” (А.Єсін) форма психологічного зображення, що передбачає творення характеру героя за допомогою внутрішньої мови, образів пам’яті та уяви, потоку свідомості та ін. Л.Первомайський вміло користується як узвичаєними прийомами психологізації (невласне пряма мова, внутрішній монолог, щоденникові записи), так і власними новаторськими здобутками як переплетіння самооцінок та взаємооцінок героїв, авторського коментаря, прийом зведених характеристик, симультанний есктервентний та інтервентний аналізи (паралельне розкриття зовнішнього та внутрішнього стану героїв), що максимально насичує текст твору психологічним та філософським змістом. Основним принципом психологізму Л.Первомайського в романі є показ душевного життя людини в усій його сладності та конфліктології, уникаючи будь-яких спрощень у цій сфері.
При цьому рельєфно з’являються спроби автора подати вияви ірраціональної сфери почуттів людини в станах антифактивності чи неповної фактивності. Цій меті слугують у письменника ірраціональні форми „потоку свідомості”, вставні епізоди зображення несвідомих видінь, марень та прагнень героїв. Покладений в основу твору мотив болю життя визначає філософсько-антропоцентричну інтерпретацію героїв-характерів у романі душевний біль, за Л.Первомайським, поліпшує людину, визначає позитивні вектори внутрішнього зростання особистості. Для всіх героїв роману, головних та другорядних, письменник залишає можливість морального зростання через співпричетність до страждання інших людей.
4. Особливо цінним для розкриття художньої концепції Л.Первомайського є аналіз функціонування форм та засобів психологізму в його малій прозі, зокрема в новелах та повістях зазначеного періоду. Так, у новелах з першоособовою нарацією („Перевал Браніско”, „Переліт у Вінницю”, „Кострома”, „Посмішка Джоконди”) переважає „непряма” (А.Єсін) форма психологізму: в інтерпретації внутрішнього світу героїв зростає роль екстервентних засобів психологізації (психологічного паралелізму, динамічного пейзажу, штрихового портрета, психологічних деталей, діалогів та монологів тощо).
У новелах та повістях з третьоособовою нарацією, навпаки, посилюються проекція у внутрішній світ героя засобами „прямого” (інтерветного) психологізму збільшується вага внутрішнього мовлення героїв у формі внутрішнього монологу, невласне прямого мовлення, потоку свідомості, відчувається тісне сплетіння авторського голосу та голосу головного героя, зростає рівень імпліцитного змісту, ускладнюється композиційна організація творів. Художньо цінними й непересічними є експерименти письменника в передачі несвідомої сфери особистості, розширення поля протистояння різних рівнів свідомості героя це вже не боротьба ratio та emotiо, як у героїв роману „Дикий мед”, а конфлікт між різними шарами психіки людини (свідомого, несвідомого, неусвідомлюваного, передсвідомого; я, над-я, воно тощо).
5. Порівняльний аналіз засобів психологізації прози Л.Первомайського 1960-х та 1970-х рр. у контексті концептуальних положень естетики Л.Толстого та Л.Первомайського засвідчує, що психологізм прози Л.Первомайського 1970-х рр. як принцип художньої концепції збагатився різноманітними новими формами та засобами психологізації, особливо в поєднанні з методами та прийомами зображення несвідомих та напівусвідомлених душевних імпульсів героїв. Якщо в романі „Дикий мед” потік думок та роздумів героїв має, зазвичай, досить логізовані форми вираження, то в пізніших новелах та повістях, зокрема в повістях „Чорний брід” та „Нічний автобус”, у новелах „Бережіть торфовища” і „Вулиця Мельникова”, з’являються ірраціональні форми внутрішніх монологів, максимально наближені до потоку свідомості, „діалектика душі” поступається місцем „конфліктології” душі, зображенню кризових, травматичних, посттравматичних, навіть патологічних станів свідомості людини.
6. Використання біографічного методу дало можливість дослідити причини звернення Л.Первомайського до класичного досвіду Л.Толстого. Ці причини зумовлені філософськими поглядами Л.Первомайського, тривалою внутрішньою еволюцією його художнього почерку та персоналізацією кола поставлених художніх завдань. В атмосфері „екзистенційного вакууму” (В.Франкл) радянського суспільства 1960-х рр. письменник звертався до проблем подолання духовного відчуження між людьми через взаєморозуміння й толерантне ставлення до іншої людини. Внутрішню відповідальність людини перед Богом Л.Первомайський трансформував у суто особистісну площину у відповідальність людини перед собою, перед „підсвідомим богом людини совістю” (за В.Франклом). Імперативом прози Л.Первомайського 1960-х рр. є „етичний максималізм”, що вимагає від людини відповідальністі, совісті, вірності, любові до іншої людини, а в 1970-х рр. провідним мотивом творів стає пошук розуміння як основи людського взаємоіснування.
7. Визначальна роль та художнє значення прози Л.Первомайського в українській літературі 1960 1970-х рр. це тяжіння до реалістичного, концептуально насиченого, філософського письма. У притаманній українській прозі 1960-х рр. течії романтизму проза Л.Первомайського вирізнялася „високою культурою реалістичного психологізму” (Л.Новиченко), заглибленістю в стихійність людської душі, багатогранністю й розмаїтістю характерів. Індивідуалізації персонажів письменник досягає методом „акцентуації” особистості (К.Леонгард), зображенням складних і суперечливих натур, схильних до рефлексії, до самоаналізу.
Новаторські знахідки автора „Дикого меду” в царині психологізму та композиції твору сприяли виникненню роману „зв’язку часів” 1970-х рр., а повість „Чорний брід” була однією з перших ластівок української філософської прози, яка в 1980-х рр. оформиться в певний стильовий, що буде презентована іменами Вал.Шевчука, Ю.Щербака, П.Загребельного, Г.Пагутяк, В.Тарнавського та інших.
8. Значення дослідження психологізму прози Л.Первомайського полягає у тому, що отримані дані, сформульовані висновки та узагальнення можуть слугувати подальшому вивченню як художнього психологізму українських письменників 1960 1970-х рр., так і сучасної проблеми психологізму української прози, а також як новий літературознавчий матеріал для широкого використання в процесі художнього освоєння суспільних явищ, процесів, зв’язків та залежностей в їх цивілізаційному та в особистісному вимірах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеєва В.П. Воєнна новелістика Л.Первомайського // Радянське літературознавство. 1987. №5. С.11 18.
2. Агеєва В.П. Долаючи броди відчуження („Чорний брід” Л.Первомайського) // Радянське літературознавство. 1988. №5. С.37 44.
3. Агеєва В.П. Пам’ять подвигу (Українська воєнна проза 60 80-х років) / АН УРСР. Ін-т літ-ри ім. Т.Г.Шевченка. К.: Наукова думка, 1989. 272 с.
4. Ананченко Т.П. Изображение женских характеров в трилогии К.Симонова и романе Л.Первомайского „Дикий мед” // Вопросы литературы народов СССР. Вып.2. К., 1976. С.132 143.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
6. Арнаудов М. Психология литературного творчества. Пер. с болг. Д.Д.Николаева. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
7. Арьев А. Уроки поэзии и прозы // Звезда. 1979. №6. С.207 210.
8. Балашова Т.В. Эрве Базен и пути французкого психологического романа. М.: Худ. лит-ра, 1987. 270 с.
9. Бахтин М. Ответ на вопрос редакции „Нового мира” // Литературно- критические статьи. М.: Худ. лит-ра, 1986. С. 501 508.
10. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советская Россия, 1979. 318 с.
11. Бахтин М. Слово в романе // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. С.72 233.
12. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
13. Безрукова З. Формы психологического анализа в романах Л.Н.Толстого „Война и мир”, „Анна Каренина” // Лев Николаевич Толстой. Сб. статей о творчестве. М.: Изд-во Московского ун-та, 1956. С.62 104.
14. Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 173 с.
15. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Санкт-Петербург М.: АСТ «Университетская книга», 1996. 396 с.
16. Бєляєв В. Типологічна основа єдності // Радянське літературознавство. 1970. №6. С.25 38.
17. Білецький О.І. Завдання та перспективи розвитку українського літературознавства // Радянське літературознавство. 1957. №1. С.7 15.
18. Борщаговский А. Путь художника // Новый мир. 1973. №3. С.250 258.
19. Борщаговский А.М. Записки баловня судьбы. М.: Сов. писатель, 1991. 399с.
20. Борщаговський О. Сходження на висоти // Про Леоніда Первомайського. Спогади, статті, листи, нариси. К.: Рад. письменник, 1978. С.305 326.
21. Бочаров А. Если по большому счету // Известия. 1964. 9 февраля.
22. Бочаров С.Г. Психологическое раскрытие характеров в русской классической литературе и творчество Горького / Социалистический реализм и классическое наследие (проблема характера). М., 1960. С.89 210.
23. Бритиков А., Шаталин М. Становление психологизма в „деревенской” прозе // Проблема психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С.102 149.
24. Бродовська В.Й., Патрик І.П., Яблонко В.Я. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові: Словник. К.: ВД „Професіонал”, 2005. 224 с.
25. Брюгген В. Спогад і образ // Літературна Україна. 1971. 22 червня.
26. Буряк Б. Героическая баллада // Литературная газета. 1963. 6 апреля.
27. Бушмин А. Роман А.Фадеева „Разгром”. Л.: Сов. писатель, 1954. 249 с.
28. В’язовський Г. Творче мислення письменика: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335 с.
29. Василюк Ф.Е. Современные представления о переживании // Психология мотиваций и эмоций. М.: «ЧеРо», 2002 С.384 398.
30. Вечірко О.Л. „Мертва дорога”, яка не веде до храму: М.Хвильовий і Б.Пільняк: творчі перегуки. Кіровоград, 2002. 91 с.
31. Волинський К. Слово про Григорія Тютюнника // Тютюнник Г. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1970. Т.1. С.5 19.
32. Воспоминания о Леониде Первомайском: Сборник. М.: Сов. писатель, 1986. 446 с.
33. Воспоминания о Павле Антокольском. Сборник. М.: Сов. писатель, 1987. 527с.
34. Выготский Л. Психология искусства. М.: Искусство, 1965. 379 с.
35. Галанов Б. Души изменчивой приметы...: Лит.-критические очерки. М.: Сов. писатель, 1982. 247 с.
36. Гейдеко В. Правда времени // Литературная Россия. 1963. 5 июля.
37. Гинзбург Л. О психологической прозе. Ленинград: Худ. лит-ра, 1977. 442 с.
38. Голованівський С. Меморіал: Спогади. К.: Рад. письменник, 1988. 341 с.
39. Горюнова Р. Трудное счастье // Первомайский Л.С. Дикий мед: Соврем. баллада. Симферополь: Таврия, 1987. С.476 479.
40. Григорьев И. Психоанализ как метод исследования художественной литературы // Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль. М.: Республика, 1994. С.221 236.
41. Григорьєв Г. Вічний учень // Вітчизна. 1977. №2. С.179 185.
42. Гримич Г. Портрет зовнішній і психологічний // Дніпро. 1968. № 9. С.153 159.
43. Громов П. О стиле Льва Толстого: „Диалектика души” в „Войне и мире”. Л.: Худ. лит., Ленинградское отд-е, 1977. 484 с.
44. Гуменний М. Безсмертний подвиг: Сучасний український роман про Велику Вітчизняну війну: Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1987. 128 с.
45. Гундорова Т. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
46. Гурбанська А. Переддень прози шістдесятників // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. Випуск 27. С.105 114.
47. Дейч О. „З Вами я залишусь до останньої години...” (З листування О.Дейча та Л.Первомайського) // Всесвіт. 1983. №2. С.163 175.
48. Демченко И. Баллада о красоте человека // Дон. 1963. №7. С.168 171.
49. Демчук Н.Р. Художній світ прози Т. Шевченка (проблема психологічного аналізу): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський націон. ун-т ім. І.Франка. Львів, 1999. 19 с.
50. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний Експрес, 1999. 280 с.
51. Джусойты Н. Рассказы о правде человеческой души // Дружба народов. 1960. № 11. С.281 282.
52. Дзюба І. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. 372 с.
53. Добрін Н. Я мав нагоду спілкуватись. Кіровоград: ПВЦ „Мавік”, 2002. 148 с.
54. Доленго М. Л.Первомайський. „Земля обітована” // Культура і побут. 1927. 3 липня.
55. Дончик В. З потоку літ і літпотоку. К.: ВД „Стилос”, 2003. 556 с.
56. Дончик В. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
57. Дымшиц А. Лирические новеллы // Огонек. 1961. №38. С.24.
58. Ермаков И. Психоанализ литературы: Пушкин, Гоголь, Достоевский. М.: Новое лит. обозрение, 1999. 509 с.
59. Есин А. Б. О двух типах психологизма // Чехов и Лев Толстой: Сборник. М.: Наука, 1980. С.69 82.
60. Есин А. Художественный психологизм как теоретическая проблема // Вестник Московского ун-та. Серия 9. Филология. 1982. № 1. С.17 24.
61. Есин А.Б. Психологизм // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н.Николюкина. М.: НПК „Интелвак”, 2001. С.834 835.
62. Есин А.Б. Психологизм русской классической литературы. Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1988. 174 с.
63. Жлуктенко Н.Ю. Английский психологический роман ХХ века. К.: Вища школа, 1988. 157 с.
64. Жуков В. Горечь дикого меда // Красная звезда. 1963. 17 сентября.
65. Журахович С. „Мені від літератури нічого не треба...” // Літературна Україна. 1988. 19 травня.
66. Забабурова Н. Стендаль и проблемы психологического анализа. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1982. 155 с.
67. Загороднюк В. Психологізм творчості Михайла Стельмаха: Монографія. К.: Акцент, 2002. 240 с.
68. Загороднюк В.С. Психологізм романів Михайла Стельмаха: Автореф. дис... канд. філ. наук: 10.01.01 / Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. Кіровоград, 2001. 19 с.
69. Загребельний П. Чудо справжньої прози / Про Леоніда Первомайського. К.: Рад. письменник, 1978. С.231 238.
70. Заморій Т.П. Принципи творення характеру нашого сучасника в російському та українському романі 60 70-х рр. // Проблеми типології сучасного радянського роману. К.: Наукова думка, 1987. С. 7 82.
71. Занюк С.С. Психологія мотивації: Навч. посібник. К.: Либідь, 2002. 304с.
72. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. М.: Изд-во Московского ун-та, 1987. 511 с.
73. Захаржевский В. Роман про переможців // Літературна Україна. 1964. 17 січня.
74. Зборовська Н. Моя Леся Українка: Есей. Тернопіль: Джура, 2002. 228 с.
75. Зборовська Н.В. Психоаналіз та літературознавство: Посібник. К: „Академвидав”, 2003. 392 с.
76. Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль. М.: Республика, 1994. 384 с.
77. Зимомря І.М. Проза Е.Андієвської: психологічний дискурс: Автореф. дис... канд.філ.наук: 10.01.01 / Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. Кіровоград, 2004 20 с.
78. Иванова Т.В. Народная песня как источник психологического мастерства А.К.Толстого // Проблемы психологического анализа в литературе. Л.: 1983. С.55 72.
79. Иезуитов А. Проблема психологизма в эстетике и литературе // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С.39 57.
80. Исенов А. Психологизм современной прозы (На материалах творчества Ч.Айтматова). Алма-Ата: Жазушы, 1985. 119 с.
81. Іванисенко В. „Все, чим душа живе...”// Первомайський Л. Між бурями. Поезії. К.: Дніпро, 1967. С.3 17.
82. Іванисенко В. Поетичне мислення: стиль поезії (З творчого досвіду Л.Первомайського) // Радянське літературознавство. 1964. №1. С.9 28.
83. Іванисенко В. Уроки творчого життя // Первомайський Л. Твори в 7-ми томах. Т.1. Київ, 1968. С.5 44.
84. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. ─ Львів: Літопис, 2001. С.349 366.
85. Ільїна Н.М. Проблема мовлення в українській психології (На матеріалі наукової спадщини Ф.Б.Баєва та І.О.Синиці): Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім. Г.Костюка АПН України К., 2003. 27 с.
86. Ільницький М. Все, що мав у житті: Повість Івана Франка „Перехресні стежки” в світлі авторської особистості // Жовтень. 1986. №8. С.105 116.
87. Історія психоаналізу в Україні. Харків: Основа, 1996. 360 с.
88. Історія української літератури ХХ століття. У 2-х кн.: Підручник / За ред. В.Дончика. Кн.2. К.: Либідь, 1998. 456 с.
89. Історія української літератури. В 2-х т. Т.2. К., 1957. С.746 765.
90. Історія української радянської літератури. К.: Вид-во АН УРСР, 1965. С.723 736.
91. Каверин В.А. Вечерний день: Письма, встречи, портреты. М.: Сов.писатель, 1982. 559 с.
92. Каверин В.А. Литератор: Дневники и письма. М.: Сов.писатель, 1988. 297 с.
93. Кавун Л. Психологізм як елемент поетики новел Григорія Косинки // Українська мова та література в школі. 1993. №2 С.50 52.
94. Каневська Л. „Простір страждання” франкового героя-інтелігента (Психолого-біографічний ракурс) // Слово і час. 2003. №9. С.44 53.
95. Каневська Л. Психологізм романів І.Франка сер. 80-х 90-х. рр.: Автореф. дис... канд. філ.наук. 10.01.01 / НАН України; Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. Київ, 2004. 22 с.
96. Каневська Л. Психологізм романів І.Франка сер. 80-х 90-х. рр.: Дис... канд. філ. наук: 10.01.01. Київ, 2004. 209 с.
97. Каниболоцкая Л.С. Идейно-художественные особенности прозы Леонида Первомайского: Автореф. дис... канд. фил. наук: 10.01.03 / Днепропетр. Гос. Университет. Днепропетровск, 1975. 23 с.
98. Каніболоцька Л.С. Динаміка внутрішнього життя (Із спостережень над прозою Леоніда Первомайського) // Радянське літературознавство. 1975. №2. С.21 27.
99. Каніболоцька Л.С. Ідейно-художні особливості прози Леоніда Первомайського: Дис... канд.філ. наук: 10.01.03. Дніпропетровськ, 1975. 193 с.
100.