УКРАЇНСЬКИЙ РОМАН ЗВ’ЯЗКУ ЧАСІВ: ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ

Краткое описание

Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

УДК 821.161.2-31

КОНДРАТЮК Марта Володимирівна

УКРАЇНСЬКИЙ РОМАН ЗВ’ЯЗКУ ЧАСІВ: ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
МАРКО Василь Петрович

Кіровоград 2007

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І Pоман зв’язку часів: історико-теоретичний дискурс: ........... 9
1.1. Роман зв’язку часів як жанрова модифікація історичного роману. 10
1.2. Критична рецепція романів зв’язку часів ...................................... 17
1.3. Жанрово-стильове розмаїття пострадянської української історичної прози. 28

РОЗДІЛ ІІ Тематично-стильові домінанти романів зв’язку часів: ...... 48
2.1. Історична пам’ять передумова зв’язку часів.............................. 49
2.2. Аспекти часу: від філософії до метафори. .................................... 71
2.3. Історіософські мотиви та історіографічні акценти. ...................... 95

РОЗДІЛ ІІІ Поетика композиції романів зв’язку часів: .................... 127
3.1. Композиційні параметри романів зв’язку часів.......................... 128
3.2. Функціональна роль відкритого” часу. .................................... 140
3.3. Специфіка сюжету та композиційні стрижні. ............................. 146

ВИСНОВКИ ....................................................................................... 165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................... 172
ДОДАТОК А. ЛИСТИ. ...................................................................... 188

ВСТУП

Пострадянський український історичний роман переживає своєрідний ренесанс. Відбувається його звільнення від ідеологічних і методологічних стереотипів, зростає художній рівень, розширюються історіософські обрії мислення письменників. При зображенні історичного минулого письменники апелюють до сучасних стильових парадигм та філософських концепцій, а відтак ширше використовують засоби умовності, міфологізму, гротеску, фантасмагорії, інтертекстуальності. Творча енергія митців, пригнічувана раніше тоталітарною системою, вибухнула жанрово-стильовим розмаїттям історичного роману. Автори активно експериментують у сфері форми, вдаються до схрещування” жанрових різновидів, випробовують нові види романного структурування. Серед стильово-жанрових різновидів історичного роману виділяється цікава своєю поетикою модифікація з назвою роман зв’язку часів.
Зміст цього терміну розмитий, але неважко помітити, що романи, до яких він застосовується, представляють виразно окреслене жанрово-композиційне та тематично-стильове утворення. Концептуальним прийомом у романах зв’язку часів є монтаж, схрещення часів”, що може реалізуватися у різних варіантах: автономне співіснування, взаємопроникнення й синтез часових площин, несподівані зсуви, епізодичні вкраплення. Порушуючи усталені жанрові канони історичного роману, роман зв’язку часів вибудовує нову жанрову поетику, значно розширюючи та урізноманітнюючи потенціал форми і спектр змісту.
Деякі жанрово-стильові особливості романів зв’язку часів окреслені у літературознавчих працях Г. Бєлої, В. Дончика, П. Загребельного, М. Ільницького, Л. Новиченка, В. Оскоцького, проте окремого синтетичного дослідження цієї жанрової модифікації роману немає. Це надає актуальності дослідженню поетики жанру, багатогранний і цікавий матеріал для якого пропонують українські романи зв’язку часів.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася як частина комплексної програми кафедри української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Методологія й методика літературознавчого аналізу художнього твору у вищій та загальноосвітній школі”. Тему було схвалено на засіданні бюро Науково-координаційної ради Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України 17 квітня 2003 року.
Об’єктом дослідження обрано українські романи зв’язку часів, а саме: Диво,” Тисячолітній Миколай” П. Загребельного, Прийдімо, вклонімося”, Морок” Ю. Мушкетика, Єрусалим на горах” Р. Федоріва, Злет і заземлення Григорія Полетики” Ю. Хорунжого, Каміння, що росте крізь нас” Т. Зарівної, Дефіляда в Москві”, Конотоп”, ЛжеNostradamus” В. Кожелянка. Відмінні на перший погляд, ці романи демонструють сюжетно-композиційну, тематично-проблемну, типологічно-конфліктну спорідненість. Аналіз тематичних, композиційних і стильових характеристик цих творів дасть змогу визначити профіль жанрової поетики, оцінити результати художніх пошуків у жанрі роману й уточнити жанрову карту української історичної прози.
Предмет дослідження аспекти поетики романів зв’язку часів, зокрема проблемно-тематичний комплекс і специфіка його розгортання, особливості композиційних параметрів, узагальнена сюжетна схема та її конкретні втілення, засоби забезпечення цілісності композиції і генеровані нею художні ефекти.
Мета дослідження виявити типологічні риси жанрової поетики романів зв’язку часів, описати специфіку художньої реалізації поетики в низці українських романів цього жанрового різновиду.
Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:
з’ясувати стан розробки проблеми романів зв’язку часів в українському літературознавстві;
окреслити проблемно-тематичні домінанти романів зв’язку часів;
осягнути філософські витоки авторської концепції часу та історії, втіленої у романах досліджуваного жанрового різновиду;
окреслити композиційну матрицю романів зв’язку часів, її типи;
визначити художні ефекти, генеровані композицією;
проаналізувати прийоми та засоби, що сприяють концептуальній цілісності визначених романів;
дослідити специфіку моделювання художнього часу;
визначити місце романів зв’язку часів в українській історичній романістиці.
Методи й прийоми зумовлені метою та завданнями дослідження. Аналіз особливостей змісту та форми романів зв’язку часів здійснювали на основі системного підходу. Для виявлення спільного та відмінного вдавалися до порівняльно-типологічного, конкретно-історичного методів. Метод концептуального аналізу використовувався для визначення ключових образів часу, історії та пам’яті.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці з поетики В. Жирмунського, Г. Поспєлова, О. Соколова, В. Фащенка, М. Бахтіна, М. Кодака, Г. Клочека, В. Марка, Д. Ліхачова.
Хоча поетика як наука виділяє і досліджує безліч проблем, пов’язаних з процесом та результатом художньої творчості, її головна увага звернена на взаємодію змісту та форми художнього твору. Спроби літературознавців чітко розділити художні елементи за вказаними категоріями постійно зазнають ревізії. Існують різні точки зору: від позиції, яка обмежує сферу інтересів поетики формальними елементами, до позиції, яка вважає необхідним включати в її компетенцію і змістові елементи. У літературознавчих працях М. Бахтіна, Г. Клочека, М. Кодака, Д. Ліхачова, В. Марка, М. Наєнка та інших дослідників у сферу поетики потрапляють не тільки художні засоби, а й соціально-історичні, філософські, психологічно-фізіологічні чинники, що зумовлюють вибір певної форми, як способу естетичного втілення авторського задуму.
Базовою для дисертаційної роботи обрано теоретичну позицію, яка вбачає у поетиці органічну взаємодію форми художнього твору з його тематикою і проблематикою.
Принциповою для роботи є позиція В. Жирмунського, який наголошував, що факти так званого змісту не мають уже самостійного існування, незалежно від загальних законів художньої побудови; вони є поетичною темою, художнім мотивом (чи образом), вони також беруть участь у цілісності поетичного твору, у створенні естетичного враження, як і інші формальні факти (наприклад, композиція, або ж метрика, або ж стилістика даного твору); одне слово, якщо під формальним розуміти естетичне, у мистецтві усі факти змісту стають також явищем форми” [70, c. 17]. Ця теза була розвинена у працях про системний характер поетики М. Кодака, Г. Клочека, О. Галича, В. Пахаренка, В. Марка.
У дослідженні жанрової поетики романів зв’язку часів ми керувалися порадою М. Наєнка: у шуканні означень будь-якого явища художньої творчості говорити треба про дві домінанти: зміст і форму, які є головними і взаємопов’язаними величинами в мистецтві” [137, c. 21].

Джерельну базу дисертацій склали:
праці з проблем поетики М. Бахтіна, В. Виноградова, А. Есалнек, М. Кодака, Г. Клочека, Г. Поспєлова, Г. Потебні, Д. Ліхачова, В. Марка, Б. Томашевського, Р. Якобсона та ін.
концепції часу A.Айнштайна, А. Бергсона, Ю. Молчанова, І. Ньютона, І. Пригожина, М. Хайдеггера та ін.;
праці з філософії історії С.Анкерсміта, А. Гулиги, Дж. Тойнбі, Б. Успенського, К. Ясперса;
літературознавчі дослідження проблеми теорії роману М. Бахтіна, Н. Бернадської, Т. Денисової, В. Днєпрова, Д. Ліхачова, Г. Лукача, Н. Римар, Б. Успенського, та ін.;
студії, що торкаються жанрової специфіки романів зв’язку часів Г. Бєлої, В. Дончика, П. Загребельного, М. Ільницького, Л. Новиченка, В. Оскоцького;
дослідження, присвячені проблемам історичної прози загалом та української зокрема Л. Александрової, С. Андрусів, О. Білецького, Р. Гром'яка, А. Гуляка, В. Дончика, М. Ільницького, З. Голубєвої, Б. Мельничука, М. Наєнка, Л. Новиченка, Д. Пешорди, Б. Оскоцького, Т.Салиги, М. Сиротюка, Л. Тарнашинської, М. Чумака, М. Юдіна та ін.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягають у тому, що вперше різноаспектно досліджено жанрову поетику романів зв’язку часів, доповнено існуюча жанрова класифікація роману. Вперше системно проаналізовано низку романів, що становлять об’єкт дослідження, й з’ясовано місце романів зв’язку часів у контексті української історичної романістики.
Практична цінність дисертаційної роботи в тому, що її матеріали можуть використовуватись у викладанні курсу історії української літератури, теорії літератури, у проведенні спецкурсів та спецсемінарів на філологічних факультетах університетів, у написанні курсових і дипломних робіт, у підготовці посібників з літературознавчих дисциплін. Дисертація є основою майбутньої монографічної праці, присвяченої проблемам поетики українських романів зв’язку часів.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), на VІ, VІІ Міжнародних конференціях молодих учених (Київ, 2003, 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, жовтень 2003, 2004), Всеукраїнській науковій конференції Література та літературознавство: історія й сучасність” (Житомир, 2004) та щорічних звітних наукових конференціях викладачів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (20012004).
Основні положення дисертації відображені в шести публікаціях, п’ять із яких у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена її метою та завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (239 позицій) і додатку. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок, із них 171 сторінка основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Українські романи зв’язку часів є модифікацією роману історичного, черговим етапом його еволюції. Від класичного зразка їх відрізняє композиційне поєднання сюжетів, що розгортаються в кількох часових пластах. Ускладнення форми дає змогу письменникам художньо розгорнути та дослідити теми історичної пам’яті й духовної спадкоємності. У реалізації домінантних тем провідними стають не лише сюжет і персонажі, але й предметні образи історичних пам’яток. Митці наділяють артефакти здатністю зберігати і передавати історичну інформацію. На предметні образи автори покладають поліфункціональну композиційно-сюжетну роль. Їхні романні долі набувають символічного звучання і постають як жанрово-стильові синоніми історичної пам’яті. Атрибутами таких образів є наскрізність, смислова насиченість, символічність.
Поетика романів зв’язку часів багатогранна. Спільні риси жанрової поетики романів зв’язку часів обумовлені тематичними домінантами: історична пам’ять, час, історіософія й історіографія, які художньо реалізуються за допомогою вільного монтажу кількох сюжетів, що розгортаються у віддалені один від одного історичні періоди.
В українській літературі цей жанровий різновид уперше спалахнув романом П. Загребельного Диво” у 1968. На сьогодні він представлений широким спектром творів, серед яких почесне місце займають романи Тисячолітній Миколай” П. Загребельного, Прийдімо, вклонімося” і Морок” Ю. Мушкетика, Єрусалим на горах” Р. Федоріва, Злет і заземлення Григорія Полетики” Ю. Хорунжого, Каміння, що росте крізь нас” Т. Зарівної, Дефіляда в Москві”, Конотоп” і ЛжеNostradamus” В. Кожелянка. Перебуваючи в річищі різновекторних стильових шукань, наснажені різними відтінками пафосу, ці романи реалізують оригінальні підходи до поєднання історії й сучасності. Утворюючи широке тематично-проблемне, жанрово-композиційне, розмаїто-стильове утворення, українські романи зв’язку часів дають багатий матеріал для системного дослідження жанрової поетики.
Перші спроби визначити жанрово-стильові особливості творів, у яких присутній зв’язок часів, робили Г. Бєлая, В. Дончик, М. Ільницький, Л. Новиченко, В. Оскоцький. На концептуальному значенні композиції наполягали В. Дончик і П.Загребельний, а М. Ільницький звернув увагу на важливість співмірності сюжетів минулого та сучасного. Розв’язати термінологічну проблему намагався П. Рудяков, який називав романом зв’язку часів твір з кількома часовими площинами.
Проблемно-тематичний діапазон романів зв’язку часів має декілька домінант. Насамперед, це взаємопов’язані теми історичної пам’яті і зв’язку часів. Герої романів намагаються віднайти, зберегти і дослідити історичну пам’ятку. Як правило, їхні поодинокі зусилля не знаходять підтримки на державному рівні. За радянських часів тоталітарна система знищує і пам’ятку, і дослідника, а за часів незалежності перешкодами стають байдужість і корумпованість влади. Письменники з болем акцентують увагу на руйнуванні історичних пам’яток, на історичній дезинформації, на втраті морально-духовної спадкоємності поколінь. Песимістичний пафос романів пом’якшується завдяки містичним елементам концепції історичної пам’яті. У романах часто йдеться про роль підсвідомості як прихованого резервуару історичної пам’яті.
За екстремальних обставин героям романів Єрусалим на горах” Р. Федоріва, Каміння, що росте крізь нас” Т. Зарівної, Тисячолітній Миколай” П. Загребельного, Прийдімо, вклонімося...”, Морок” Ю. Мушкетика, Конотоп” і ЛжеNostradamus” В. Кожелянка відкривається, що вони живуть не вперше; у них пробуджується метафізична підсвідома пам’ять, яка стає провідником у історичне минуле. Такий сюжетний хід часто мотивується ідеєю реінкарнації. Сюжетна реалізація цієї ідеї здійснюється за допомогою міфологізації, прийомів наукової фантастики, містичних елементів.
Занепокоєні історичним безпам’ятством, письменники наділяють здатністю зберігати історичну пам’ять не тільки людину, але й артефакти. Ці образи набувають значення символів історичної пам’яті. Такими концептуальними образами стають Софіївський собор та пергамент у Диві” П. Загребельного; гайдамацький літопис у романі Прийдімо, вклонімося...” Ю. Мушкетика; Лавра, Собор й ікона в романі Морок” цього ж автора; парсуна у романі Каміння, що росте крізь нас” Т.Зарівної; літопис Історія Русів” у романі Злет і заземлення Григорія Полетики” Ю. Хорунжого; фреска Страсті Господні у романі Єрусалим на горах” Р. Федоріва. На образи історичних пам’яток покладається поліфункціональна композиційно-сюжетна роль; їх атрибутами є наскрізність, смислова насиченість, символічність.
Велику увагу приділяють письменники темі часу, яка набуває значення самостійної проблемно-тематичної домінанти у романах зв’язку часів. Філософія релятивності і неоднорідності обумовлює складну кількарівневу композицію романів. Окрім того, час стає безпосереднім предметом рефлексії і елементом характеристики персонажів, здатним одним штрихом позначати їх емоційний стан.
Часові приділяється увага в авторських філософських відступах. Він матеріалізується в тропах, символах, архетипах. Словесно-образно осягаючи час, письменники вдаються до розмаїття метафор, епітетів, порівнянь, оксюморонів, персоніфікації. Образні джерела темпоральних тропів варіативні: філософські (П. Загребельний), язичницько-фольклорні (Р. Федорів), раціонально-логічні (Ю. Хорунжий), діалектичні (Ю. Мушкетик), абсурдно-езотеричні (В. Кожелянко).
Письменники розглядають історіософсько-історіографічні моменти в способах художньої реконструкції історії, в морально-етичній оцінці історичних подій, в аналізі історії як процесу і як науки. Проблема об’єктивності літописця-історика стає провідною у романах Диво” П. Загребельного, Прийдімо, вклонімося...” Ю.Мушкетика, Злет і заземлення Григорія Полетики” Ю. Хорунжого, Конотоп” В. Кожелянка.
Письменники художньо моделюють історію на основі циклічної концепції історії. У романах зв’язку часів її формальними виразниками стають сюжетні повтори, спіралі й аналогії. Митці схильні віктимізувати українську історію, акцентуючи на її драматичності і трагічності. У творах автори по-різному визначають причини й наслідки зацикленості української історії.
Композиція романів зв’язку часів візитка жанру. Трансформуючи жанрові канони класичного історичного роману, митці надають українським романам зв’язку часів нових формальних ознак. Розщепленість художнього часу зумовлює жанрову своєрідність композиції, для якої монтаж набуває провідного значення. Якщо монтажний принцип збігається з архітектонічним, то відбувається сепарація різночасових сюжетів за розділами, а якщо ні, то маємо дифузію. Сепарація акцентує ідею втрати зв’язку часів, а дифузія, навпаки, взаємопереплетення минулого з сучасним. Остання є більш складною формою, яка потребує неабиякої авторської майстерності.
Просторова якість композиції романів зв’язку часів здатна віддзеркалювати художню геометрію головного предметного образу, як правило, архітектурної споруди. Така композиція має концептуально-естетичне значення. Вона перетворюється на відносно самостійний образний конструкт, наснажується потужною ідейно-образною енергією. Ускладнена форма помножує зображально-виражальний потенціал художніх елементів різних рівнів, забезпечує стереоскопічний та експресивний ефекти.
Відкритість художнього часу є необхідною умовою композиції романів зв’язку часів. Традиційно вона досягається за допомогою календарного датування, а його відсутність компенсується хронотопними назвами, соціально-побутовими деталями, інтертекстуальними елементами, історизмами та архаїзмами, стильовими домінантами, суголосними з відтворюваним у сюжеті історичним періодом.
Розгортаючи кількох сюжетів у віддалених часових пластах, митці мають подбати про надійні засоби забезпечення цілісності художнього твору. Композиційними стрижнями стають наскрізні образи різних форм: образ-картина, образ-історичний документ, архітектурний образ і навіть образ людини, що проживає декілька життів у різних часах. Мотивація наскрізного образу людини робить необхідними прийоми художньої умовності. Додатковими засобами забезпечення цілісності творів стають художній простір, конфлікт, герої-двійники, сюжетні аналогії. Активізації цілісності сприяє зближення різночасових реалій у художній тканині тексту.
Схематично сюжет романів зв’язку часів виглядає так: на героя, нашого сучасника, справляє сильне враження знайдена історична пам’ятка. Момент знахідки історичної пам’ятки має важливе сюжетотворче значення: він мотивує подальше розщеплення роману на сучасне та минуле. Так у роман включається” історичний сюжет, який розкриває таємницю авторства історичної пам’ятки і змальовує процес її створення. Спроби героїв-сучасників дослідити, реставрувати, описати знахідку зустрічають багато перешкод. Фінали аналізованих романів досить трагічні: часто вони пов’язані зі знищенням або зникненням історичної пам’ятки. Втрата історичної пам’ятки часто супроводжується фізичною або психічною травмою героїв. Визначена сюжетна схема романів зв’язку часів не є жорсткою умовою: у кожному окремому випадку є свої нюанси, за схожими схемами моделюються виразно оригінальні варіанти.
Оригінальна композиція роману зв’язку часів виявилася здатною втілити нестандартну авторську модель часу та історії, реалізувати творчу мету, а саме: оглянутися на далеке й близьке минуле, передати своє розуміння сучасності, висловити тривогу за майбутнє, акцентувати зв’язок часів.
Перспективними векторами майбутнього дослідження стануть порівняльно-літературознавчі студії, які розглянуть український роман зв’язку часів у контексті романів цього типу національних літератур світу. Цікавими будуть й історико-літературні дослідження генези цього жанрового різновиду в українській і світових літературах.
Гнучка жанрова поетика роману зв’язку часів придатна для втілення широкого спектру проблем, для реалізації нових нестандарних художніх рішень, для проведення експериментів у сферах змісту й форми. Його перевагами є гібридність, здатність до трансформації і стильова відкритість. Цей жанровий різновид модифікується, засвоюючи риси соціального, психологічного, детективного, пригодницького, жіночого, філософського, фантастичного, політичного та інших жанрів, урізноманітнюючи сучасну прозу.
Популярність аналізованого жанрового різновиду зумовлена не лише оригінальною формою втілення, але й актуальністю порушених тем. Композиційне схрещення історії й сучасності допомагає осмислити взаємодію людини й історії, провести пошук історичних закономірностей, розглянути проблеми історичної пам’яті, національного характеру і морального вибору. Роман зв’язку часів пропонує ефективну та ефектну художню матрицю для ревізії історії з проекцією на сьогодення.

Список використаних джерел
1. Александрова Л. Советский исторический роман. Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 160 с.
2. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. К.: Критика, 2001. 272 с.
3. Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 14-20.
4. Андрусів С. Український історичний роман: Онтологія та типологія жанру // Artline. 1997. № 4. С. 36-37.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 633 с.
6. Аристотель. Поэтика. Риторика. СПб.: Азбука, 2000. 348 с.
7. Аристотель. Метафизика. О душе. Сочинения в 4-х томах. Том 1. М.: Мысль, 1975. 550 с.
8. Арутюнова Н. Д. Культурные концепты. Логический анализ языка. М.: ИНДРИК, 1997. 351 с.
9. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. М.: Наука, 1982. 222 с.
10. Базилевський В. Я волів залишатися самим собою... // Кур’єр Кривбасу. 2000. № 123. С. 95-113.
11. Баканов А. Г. Современный зарубежный исторический роман. К.: Выща школа, 1989. 182 с.
12. Баран Є. Дефіляда по-чернівецьки // Кур'єр Кривбасу. 1999. № 13. С. 150-153.
13. Барт Р. Семиотика: Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. литература, 1975. 502 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1989. 444с.
16. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. литература, 1986. 541 с.
17. Белая Г. Литература в зеркале критики. М.: Сов. писатель,1986.367с.
18. Белая Г. Ценностный центр // Вопросы литературы. 1978. № 12. С.30-36.
19. Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 176 с.
20. Беркут І. Парад комплексів. Післямова до роману // Кожелянко В. Дефіляда в Москві. Львів: Кальварія, 2000. С. 153-156.
21. Білий О. Літературний герой в контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 119 с.
22. Бодрийяр Ж. Злой демон образов // Искусство кино. 1992. № 10.
23. Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція: Пер. з фр. К.: Основи, 2004. 224 с.
24. Борев Ю.Б. Эстетика. Теория литературы. М.: Ин-т мировой лит. им. М. Горького, Астель, 2003. 576 с.
25. Бочаров А. Г. Литература и время. М.: Худ. литература, 1988. 383 с.
26. Бочаров А. Г. О художественных мирах. М.: Сов. Россия, 1985.296 с.
27. Бучис А. Роман и современность. М.: Сов. писатель, 1977. 413 с.
28. Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики. Классификация видов. Ташкент: Фан, 1979. 168 с.
29. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 239 с.
30. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360 с.
31. Воловець Л. Диво не переводиться // Жовтень. 1969. № 7. С. 125-127.
32. Галич О. А., Назарець В. М. Теорія літератури. К.: Либідь, 2005.448с.
33. Гачев Г. Д. Содержательность художественных форм. М.: Просвещение, 1968. 304 с.
34. Гегель Г. Слово о сущем. Лекции о эстетике. Т.1. СПб.: Наука, 1999. 662 с.
35. Гегель Г. Лекции по философии истории. СПб.: Наука, 2000. 479 с.
36. Гей Н.К. Время и пространство в структуре произведения// Контекст-1974. — М.: Наука, 1975. С. 213-229.
37. Генник-Березовська З. Грані культур: Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
38. Голосова Т. М. Темпоральна структура художнього тексту. Черкаси: РВВ Черк. держ. ун-ту ім. Б. Хмельницького, 2001. 268 с.
39. Горбач Н. В. Історична проза Ю. Мушкетика: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Запорізький університет. Запоріжжя, 2002. 187 с.
40. Грифцов Б. Теория романа. М.: Худ. литература, 1997. 150 с.
41. Гулига А. Искусство истории. М.: Современник, 1980. 288 с.
42. Гуляк А. Б. Деякі аспекти аналізу літературного твору. К.: Науковий світ, 2000. 131 с.
43. Гуляк А. Б. Становлення українського історичного роману. К.: ТОВ Міжн. фінансова агенція”, 1997. 293 с.
44. Гуревич А.Я. Время как проблема истории культуры // Вопросы философии. 1969. № 3. С. 105-107.
45. Гуревич А. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
46. Гуревич А. О кризисе современной исторической науки // Вопросы истории. 1991. № 2 . С. 21-37.
47. Денисова Т. Роман і проблеми композиції. К.: Наукова думка, 1968. 230 с.
48. Джохадзе Н.И. К методологии исследования проблемы времени в искусстве и эстетике // Вопросы философии. 1983. № 1. С. 130-138.
49. Дзюба І. Деякі проблеми української культури // Кур’єр Кривбасу. 2002. №153. С. 3-9.
50. Дзюба І. Злам тисячоліть фантом чи реальність // Кур’ єр Кривбасу. 2002. № 147. С. 3-9.
51. Дишкант В. Антиісторія” і день перемоги // Книжник review. 2001. № 19. С. 4.
52. Днепров В.Д. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов. писатель, 1980. 598 с.
53. Добренко Е. Соцреализм в поисках исторического прошлого”// Вопросы литератруры. 1997. № 1. С. 26-58.
54. Домбровський Б. Каким временем мы пользуемся? Этическая концепция времени //Логос. Фил.-лит. журнал. М.: Университетская книга, 2000. №2 (23). С. 75-97.
55. Донцов Д. Твори. Т.1.: Геополітичні та ідеологічні праці. Л.: Кальварія, 2001. 488 с.
56. Дончик В. Г. Вдумаймося, пошануймося... // Дивослово. 2004. № 3. С. 61.
57. Дончик В. Г. Естафета поколінь // Робоча газета. 1970. 4 березня.
58. Дончик В. Г. Єдність правди й пристрасті. К.: Рад. пис., 1981. 270 с.
59. Дончик В. Г. Зупиненні миті. К.: Рад. письменник, 1989. 349 с.
60. Дончик В.Г. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. № 9. С. 6-8.
61. Дончик В. Г. Істина особистість. К.: Рад. письменник, 1984. 248с.
62. Дончик В. Г. Павло Загребельний // Історія української літератури ХХ століття. Книга 2. Київ: Либідь, 1998. С. 289- 296.
63. Дончик В. Г. Український історичний роман. Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 427 с.
64. Еко У. Священні війни, емоції та здоровий глузд // Критика. 2001. №11. С. 14-18.
65. Эко У. Средние века уже начались // http://www.enot.ru/enot1/ethemda1.htm
66. Эсалнек А. Я. Типология романа. Теоретические и историко-литературный аспекты. М.: МГУ, 1991. 156 с.
67. Эсалнек А. Я. Внутрижанровая типология и пути ее изучения. М.: ИГУ, 1985. 183 с.
68. Жанровое разнообразие современной прозы Запада. / Д. В. Затонский, Т. Н. Денисова, Ю. П. Уваров, В. И. Оленева. Отв.ред. Д. В. Затонский. Киев: Наук. думка, 1989. 304 с.
69. Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Женетт Ж. Фигуры: Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 2 С.60-280.
70. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 407 с.
71. Жулинський М. Подих третого тисячоліття. Літ.-критичні статті. Луцьк, 2000. 48 с.
72. Загребельний П. Диво. К.: Дніпро, 1982. 623 с.
73. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. Частина 1. Полювання на хлястики. Харків: Фоліо, 2001. 399 с.
74. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. Частина 2. Залізні зуби. Харків: Фоліо, 2001. 460 с.
75. Загребельний П. Спроба автокоментаря // Неложними устами. К.: Дніпро, 1994. С. 438-455.
76. Зарівна Т. Каміння, що росте крізь нас // Березіль. 1999. №№ 9-10.
77. Зарівна Т. Солом’яний вирій // Березіль. 2001. №№ 3-4.
78. Затонский Д.В. Искусство романа и ХХ век. М.: Худ. литература, 1983. 535 с.
79. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Дн.: Фолио, 2000. 256 с.
80. Затонский Д.В. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. № 3. С. 182-206.
81. Затонский Д.В. Художественные ориентиры ХХ века. М.: Сов. писатель, 1985. 413 с.
82. Ільницький М. М. Людина в історії. Сучасний український історичний роман. К.: Дніпро, 1989. 359 с.
83. Ільницький М. М. У вимірах часу. К.: Рад. письменник, 1989. 277с.
84. Кагановська О. М. Текстові концепти художньої прози. К.: 2002. 301с.
85. Кейда Ф. Ф. З відстанні століть. Коліївщина в романі Ю. Мушкетика Прийдімо, вклонімося ” // Слово і час. 1999. № 3. С. 51-56.
86. Кейда Ф.Ф. Фольклоризм романів Ю. Мушкетика Гайдамаки” і Прийдімо, вклонімося...” // Дивослово. 1999. № 3. С. 10-12.
87. Клочек Г. Д. Опановуючи час // Курєр Кривбасу. 1998. №№ 95-96. С. 132-139.
88. Клочек Г. Д. Проза року 1987-го. Підсумки й перспективи // Літературна Україна. 1988. 19 травня.
89. Клочек Г. Д. У світлі вічних критеріїв. К.: Дніпро, 1989. 221с.
90. Кодак М. Жанр у часопросторових вимірах: до генології літературної класики // Слово і час. 2003. № 5. С. 3-10.
91. Кодак М. Історичне повістування: замки і ключі // Київ. 1999. №№3-4. С. 119 - 122.
92. Кодак М. Поетика як система. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
93. Кожелянко В. Дефіляда в Москві. Львів: Кальварія, 2000. 156 с.
94. Кожелянко В. Конотоп. Львів: Кальварія, 2001. 174 с.
95. Кожелянко В. ЛжеNostradamus. Львів: Кальварія, 2001. 145 с.
96. Кожелянко В. Людинець. Львів: Кальварія, 2001. 179 с.
97. Кожинов В. Происхождение романа. Москва: Сов.писатель, 1963. 439с.
98. Козлов Р. Основні аспекти дослідження часо-просторових параметрів драматургічного твору // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Випуск 16. Київ: Твім-інтер, 2003. С. 571-579.
99. Копистянська Н.Х. Жанротворча роль ретроспекції у романі ХХ століття // Жанр, жанрова система у просторі літератури. Л.: ПАІС, 2005. С. 178-187.
100. Кудлик Р. Правда вічного і сущого // Літературна Україна. 1995. 2 березня. С. 3.
101. Левидов А.М. Автор образ читатель. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1983. 350 с.
102. Левидов А.М. Литература и действительность. Л.: Сов. пис., 1987. 431 с.
103. Левитан Л.В., Цилевич Л.М. Основы изучения сюжета. Рига: Звайгзне, 1990. 185 с.
104. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. Москва, 1998.
105. Липатов А. В. Исторический роман: Общие закономерности и национальная специфика//Славяноведение. 1993. № 3. С. 19-33.
106. Літературознавчий словник-довідник / Р. Гром’як, Ю.Ковалів та ін. К.: Академія, 1997. 752 с.
107. Лихачов Д. Внутренний мир художественного произведения// Вопросы литературы. 1968. № 8. С. 74-87.
108. Лихачов Д. Память истории священна. М.: Правда, 1986. 63 с.
109. Лихачов Д. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979. 353 с.
110. Лихачов Д. Поэтика художественного времени // Историческая поэтика русской литературы. СПб.: Алетейя, 1999. С. 5-127.
111. Лихачов Д. Прошлое будущему. Л.: Наука, 1985. 575 с.
112. Лобовик Т. І ляже нам на плечі руїна і держава. Інтерв’ю з Т. Зарівною // Березіль. 2001. № № 5-6. С. 39-48.
113. Логвиненко О. Розмова тіней, або Куди веде читача клубок хитросплетінь сьогочасної української прози? // Літературна Україна. 2000. 24 лютого С. 6.
114. Логвиненко О. Сучасний український роман: Еволюція, характери, стиль. К.: Вища школа, 1989. 174 с.
115. Лосев А.Ф. Античная философия истории. СПб.: Алетейя, 2001.263с.
116. Лосев А.Ф. Проблема художественного стиля.К.:Collegium,1994.288c.
117. Лотман Ю. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1979. 384 с.
118. Лукач Д. Философско-историческая обусловленность и назначение романа // Вопросы философии. 1999. № 4. С. 73-78.
119. Малахов В. С. Еще раз о конце истории // Вопросы философии. 1994. №7-8. С. 12-17.
120. Марко В. П. Діалектика жанротворення: теоретичні аспекти // Роди і жанри літератури. Зб. наук. праць. Одеса: Астропринт, 1997. С. 6-8.
121. Марко В. П. Основа творчих шукань. Художня концепція людини в сучасній українській радянській літературі. К.: Вища школа, 1987. 165с.
122. Марко В. П. Художня концепція людини й стиль: