ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПРОЗІ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Санакоєва Наталя Дмитрівна

УДК: 821.161.2 з - 3.09:159.922.4

ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
У ПРОЗІ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Шевченко Віталій Федорович
доктор філологічних наук

Запоріжжя 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ТВОРЧОСТІ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ І СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ....................................................................................................11
1.1.Особистість, характер...............11
1.2.Ментальність, менталітет, національний характер............................22
1.3.Особистість у творах П.Загребельного в літературознавчій рецепції.....33
Висновки до розділу....41
РОЗДІЛ 2. ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ХУДОЖНЬОГО МОДЕЛЮВАННЯ ТИПІВ ОСОБИСТОСТІ В РОМАНІСТИЦІ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО.....44
2.1.Митець і творчість як інтегроване уособлення вираження характерів персонажів........44
2.2.Авторська модель образів національних героїв та ментальних
спонукань.....58
2.3.Національні домінанти й універсальні парадигми персональної системи письменника .....80
2.4.Міфопоетична закодованість героїв........94
Висновки до розділу.....101
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ ПЕРСОНАЖІВ У ПРОЗІ П.ЗАГРЕБЕЛЬНОГО....103
3.1.Філософія життя і смерті в екзистенційному вимірі персонажів..103
3.2.Український ґендерні риси.....................................................131
3.3.Синтез тілесної і духовної ідентичності особистості......................161
Висновки до розділу..175
ВИСНОВКИ.........................................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................186

ВСТУП

У 60-70-х роках ХХ століття у світовому масштабі намітилися процеси, які характеризувалися прагненням народів зберегти свою самобутність, наголосити на унікальності побутової культури й психологічного складу, сплеском у мільйонів людей усвідомлення своєї приналежності до певного етносу.
Проте у колишньому СРСР, якщо вірити численним соціологічним дослідженням, до перебудови” процес ішов у протилежному напрямку: національні спільноти не тільки розцвітали”, але й зближувались, а національне питання було повністю вирішене”.
М.Жулинський у доповіді Національні культури і проблеми глобалізації” зауважив: Ми, українці, жили в ідеократичній державі під космополітичною назвою СРСР, яка не лише ігнорувала, а й свідомо заперечувала національну ідентифікацію. А для України, як і для інших союзних республік, це означало руйнування внутрішньої структури суспільства, позбавлення імунітету, який би захищав націю від зараження” бацилами вульгарного інтернаціоналізму та класово-ідеологічного знеособлення <...> Найголовніше, що ми втратили, це тяглість традиції, її вирощення в історичному часі, національну культуру, яка так і не змогла пройти природний процес самоздійснення та можливість розвиватися, формуватися українській цивілізації. Наш духовно-культурний організм був настільки несформований, що й годі було говорити про творення на його основі модерної української цивілізації” [55, с. 7 8].
Проблема народу, нації й держави тісно пов’язана з історією, культурою та літературою, й тому важливим видається дослідження прикметних ознак національної ідентичності, які знайшли яскраве втілення у творчості українських письменників, зокрема в романістиці П.Загребельного.
Світорозуміння прозаїка охоплює велике коло розмаїтих проблем від онтодіалектичних до соціо- і культурологічних. Людина як мікрокосмос становить для нього найвищу вартість. Усе, що я досі написав і напишу, у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої вартості”, так означив П.Загребельний мету і сенс своїх творчих пошуків [77, с. 3].
Саме тому чільне місце у змістовій сфері його прози посідає своєрідна етнопсихологічна концепція особистості, що синтезується в поняттєво-логічній та художньо-образній формі. Структура цього феномену в романістиці П.Загребельного багатокомпонентна. До неї входять: загальне розуміння сутності й призначення людини, зокрема, чоловіків та жінок української ментальності, їх сенсу життя, смерті й безсмертя, взірці реальних суспільних типів та їх взаємостосунків і т. ін.
У літературознавчому аналізі творчості митця важливе місце має посідати осмислення етнопсихологічної концепції особистості, оскільки прозаїк у кожному творі втілює особливості української ментальної поведінки, звертається до української чоловічо-жіночої проблематики” (Н.Зборовська). Проте, до сьогодні цей аспект творчості П.Загребельного є недослідженим. Учені В.Дончик [44], М.Ільницький [94], Т.Мимрик [118], С.Нестерук [125 126], І.Осадча [133 134], В.Оскоцький [135 136], В.Панченко [145], О.Сизоненко [167 170], М.Слабошпицький [175 182], В.Фащенко [191 193], В.Чумак [216], Н.Чухонцева [219], А.Шпиталь [231 232] основну увагу звертали на персоналістичну проблематику романістики письменника, поетикальні особливості, зокрема композиційні, жанрові, стильові тощо. Сюжетні лінії та характеристика персонажів романів П.Загребельного початку ХХІ ст. стали предметом аналізу в літературно-критичних рецензіях М.Бриних [14 15], Ю.Мушкетика [122], В.Югова [238]. Естетичні функції символів, що сприяють творенню етнопсихологічної концепції особистості, простудійовані С.Нестерук [125].

Складність окреслення теоретичних контурів поняття етнопсихологічної концепції особистості” в тому, що воно є міжгалузевим і передбачає аналіз складників на різних рівнях (філософському, психологічному, літературознавчому). Так, у літературознавстві персоналістична проблематика в прозі П.Загребельного представлена працями В.Дончика [44], М.Жулинського [54], М.Слабошпицького [177 178], В.Фащенка [193], А.Шпиталя [231]. В.Чумак [216] акцентував на тому, що в історичних романах П.Загребельний художньо реалізував особливості етнічної психології українців через створення художніх образів.
В.Воронов [20], М.Жулинський [54], Л.Кіракосян [96], З.Кирилюк [98], Л.Колобаєва [102], В.Марко [112] теоретично узагальнили означені проблеми.
Поняття ментальність”, менталітет”, національний характер” є домінантними складниками досліджуваного феномену. Так, з осягненням національної ідеї як націєтвірного чинника поняття менталітет” та ментальність” стали залучатися до поглибленого історичного та етнополітичного аналізу. А.Баронін [5] розглядав поняття ментальності в структурному аспекті, виокремлюючи емоційний (емотивний), когнітивний (вербальний), поведінковий (конативний) компоненти, надаючи останньому значення цілісного явища, бо саме вчинок поєднує суб’єктивно-особистісні (мотиви) і об’єктивно-значимі (результати) елементи. На думку вченого, аналіз міфології, фольклору, архетипів і установок колективного підсвідомого дає можливість вивчати центрально-смислові утворення етнічних суб’єктів, бо саме вони виявляються визначальними у структурі етнічної ментальності.
М.Гримич сформулювала парадигми етнопсихологічних констант українців на підставі традиційного світогляду, чітко усвідомлюючи, що з раціоналізацією їхньої свідомості відповідно змінюються стереотипи мислення та поведінки, але, як правило, частково і поступово: 1. Центр світу власна домівка (садиба, хутір) з усім живим і неживим, що там є. Все, що поза ним другорядне, чуже. 2. Потреба в покровителі як в посередникові між людиною і над / не-людиною (Богом, владою, хворобою). 3. Образ ворога часто виявляється у формі абстрактної ворожої сили. 4. Типовий спосіб дії пар контактів з не-своїм” самоізоляція. Часто дія цікавить сама по собі, як процес, а не як результат. Переважання екстенсивності над інтенсивністю. Панування візантійської філософії квієтизму (непротивлення злу) у формі лиха доля”. 5. Взаємостосунки природи і людини ідилічні. 6.Найприродніша форма часу вічність” [33, с. 374].
Н.Шумило твердить, що М.Гримич створила основу для перенесення поняття ментальність із етнопсихології до літературознавства, що сприятиме, своєю чергою, вивченню специфіки української літератури” [233, с. 42]. Встановлено особливості вживання цього поняття у літературознавстві. Проте, поняття етнопсихологічна концепція особистості” включає в себе не лише ментальність, менталітет, а й етнос, національний характер, етнічні символи та стереотипи. Серед дослідників етнопсихології лише А.Налчаджян [123] звернув увагу на існування етнічної Я-концепції”, важливе місце в якій посідають етнічні символи, як захисні механізми. Дослідник наголосив на великій ролі історичної романістики, що сприяє відродженню своєї нації в кризових умовах і міжетнічних конфліктах.
Художня література не тільки тексти, це й умови їх творення. Умови української літератури це умови нації, що, не встигши завершити своє формування, потрапила на кілька століть в підневільне становище, це бездержавність, постійні утиски й заборони мови, друку, духовності, культури <...> Позбавлене умов для розвитку, слово виконувало, проте, й етноохоронну, духовнотворчу місію, покладало на себе обов’язки не власне літературні, а й просвітницькі, журналістські, наукові (зокрема історичної науки), що було ефективним у розвитку й збереженні національної самосвідомості...” [47, с. 6]. Всі ці мотиви були наявні в над- і підтекстових шарах художніх творів.
Історична романістика того періоду була змушена взяти на себе обов’язок, здавалось би, несумісний із красним письменством <...> обов’язок, який був продиктований національною потребою: будити пам’ять” [194, с. 112]. П.Загребельний належить саме до когорти тих, хто, пишучи про наше минуле, роздумував над сучасним. ...Хоч як це не дивно, але я не писав того, що дехто зве історичною прозою”. Були романи побудовані на тих чи тих реаліях з нашої історії, але писалося все це про наше сучасне життя. Своєрідна літературна парабола” [77, с. 3].
Аналіз стану дослідження обраної дисертаційної теми в українському літературознавстві дозволяє зробити такі висновки, що критикою належно оцінені твори П.Загребельного лише до 90-х років; не подано цілісного осмислення етнопсихологічної концепції особистості у прозі письменника та її еволюції; не виявлено співвіднесення традицій і новаторства в художньому вираженні цієї концепції, її зв’язку із ґендерною проблематикою та психоаналізом.
Отже, а к т у а л ь н і с т ь теми зумовлена відсутністю в літературознавстві цілісного дослідження етнопсихологічної концепції особистості, її своєрідності в прозі П.Загребельного .
З в ’ я з о к р о б о т и з н а у к о в и м и п р о г р а м а м и, п л а н а м и, т е м а м и. Дисертація виконана в межах наукових тем Література й історія” та Літературний процес: проблеми типології і спадкоємності”, включених до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України з проблеми Класична спадщина і сучасна художня література”, протоколом № 3 від 12 червня 2003 року.
М е т а роботи простежити еволюцію етнопсихологічної концепції особистості в прозі П.Загребельного.

Етапи досягнення мети пов’язані з виконанням таких з а в д а н ь:
- окреслити зміст понять етнопсихологія”, ментальність”, менталітет”, етнічні особливості психіки”, національний характер” та розглянути проблему визначення етнопсихологічної концепції особистості в художній літературі;
- дослідити теоретичні аспекти понять особистість”, художня концепція особистості” та проаналізувати особливості літературознавчих досліджень персоналістичної проблематики творчості П.Загребельного;
- осмислити вплив і взаємодію психоаналізу й фемінізму в етнопсихологічній концепції особистості у творчості П.Загребельного;
- дослідити особливості моделювання П.Загребельним образів національних героїв та їх ментальних спонукань;
- визначити національні домінанти й універсальні парадигми персональної системи письменника;
- осмислити міфопоетичну закодованість героїв прози П.Загребельного;
- визначити особливості філософії життя й смерті в екзистенційному вимірі персонажів прози романіста;
- дослідити еротизм прози П.Загребельного.
О б ’ є к т о м д о с л і д ж е н н я є романи Диво”, Первоміст”, Смерть у Києві”, Євпраксія”, Роксолана”, Я, Богдан”, Тисячолітній Миколай”, Розгін”, Юлія, або Запрошення до самовбивства”, Брухт”, повісті Гола душа”, Ангельська плоть”, Попіл снів” та інші.
П р е д м е т д о с л і д ж е н н я сутність етнопсихологічної концепції особистості та її еволюції у творчості П.Загребельного.
М е т о д о л о г і ч н о ю о с н о в о ю дисертаційної роботи є філософські погляди Г.Сковороди, дослідження В.Воронкової, П.Гуревича, Г.Оллпорта персоналістичної проблематики у психології; праці В.Марка та М.Жулинського про структуру художньої концепції особистості, Л.Колобаєвої, З.Кирилюк, В.Щербини про співвіднесення понять літературний характер” і концепція особистості”; соціально-психологічні дослідження М.Грушевського, М.Костомарова, О.Кульчицького, В.Липинського, В.Яніва історії та культури українського народу; сучасні вчення А.Бароніна, Т.Стефаненко, А.Налчаджяна з етнічної психології; основні принципи психоаналізу в різних його варіантах, зокрема класичному (З.Фройда), аналітичному (К.Юнга), гуманістичному (Е.Фромма, Г.Маркузе); концепції феміністичних та ґендерних досліджень зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема Т.Гундорової, К.Естес, Н.Зборовської, К.Міллет, С.Павличко, Т.Ровенської.
Вибір м е т о д і в дослідження при виконанні поставлених завдань був зумовлений методологічними здобутками літературознавства ХХ ХХІ ст. і важливістю розгляду еволюції етнопсихологічної концепції особистості в творчості прозаїка.
Тому провідними м е т о д а м и під час дослідження були: порівняльно-історичний, цілісний, системний, герменевтичний, типологічний.
Н а у к о в а н о в и з н а роботи полягає у визначенні, виокремленні й аналізі складових етнопсихологічної концепції особистості у творчості П.Загребельного (психоаналітичного, феміністичного та ґендерного дискурсів); у характеристиці своєрідності художнього втілення етнопсихологічної концепції особистості в образах та тематичних аспектах; у простеженні еволюції означеного феномену в романістиці митця; в осмисленні й умотивуванні зв’язку прози П.Загребельного з психоаналітичною теорією різних напрямків.
О с о б и с т и й в н е с о к здобувача в аналізі етнопсихологічної концепції особистості в творчості П.Загребельного; в розгляді і обґрунтуванні авторської інтерпретації українського ґендерного світу з позицій психоаналітичного літературознавства; у визначенні національних домінант й універсальних парадигм персональної системи романіста; у дослідженні еротичних і танатологічних мотивів на особистісному рівні головних героїв П.Загребельного; в осмисленні й артикулюванні проблеми еротизму в прозі письменника.
П р а к т и ч н е з н а ч е н н я. Розгляд феномену етнопсихологічної концепції особистості в прозі П.Загребельного дає можливість розширити діапазон прочитання його творів. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні історії української літератури ХХ ст., спецкурсів та проведенні спецсемінарів, при урізноманітненні тематики курсових та дипломних робіт з української літератури.
А п р о б а ц і я р е з у л ь т а т і в д и с е р т а ц і ї. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на Міжнародних науково-теоретичних конференціях Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2003), Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), Всеукраїнських наукових конференціях Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох”(до 80-річчя від дня народження письменника) (Дніпропетровськ, 2005), Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), Творчість шістдесятників у координатах української і світової літератури” (Дніпропетровськ, 2005), а також на щорічних звітних наукових конференціях Запорізького національного університету (2002, 2003, 2004, 2005). Здобутки дисертаційної роботи обговорені на засіданнях кафедри української літератури Запорізького національного університету. За матеріалами дисертації здійснено 5 публікацій у фахових виданнях.

С т р у к т у р а т а о б с я г д и с е р т а ц і ї. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел, що включає 247 найменувань, поданих на 19 сторінках. Обсяг праці 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Осмислення людського буття, теперішнього і майбутнього Людини, її прагнень, динаміка психології особистості питання, що лежать в основі творчості П.Загребельного.
Головні постаті його романів зорієнтовані на загальнолюдські духовні цінності, автор виокремлює важливі суспільні, моральні та етичні проблеми, зображує блукання збудженої свідомості персонажа, коли підсвідомі імпульси набувають форм його руху в просторі й часі, контактів із різними людьми.
Оскільки на сьогодні у вітчизняному літературознавстві відсутній термін етнопсихологічна концепція особистості у літературі”, то підґрунтям для його означення стали праці літературознавців В.Воронова, Л.Кіракосяна, З.Кирилюк, Л.Колобаєвої, В.Марка, соціально-психологічні дослідження М.Грушевського, М.Костомарова, О.Кульчицького, В.Липинського, В.Яніва, психологів А.Бароніна, Т.Стефаненко, А.Налчаджяна та ін. Основні складові цього феномену нами проаналізовані у романах Диво”, Первоміст”, Смерть у Києві”, Євпраксія”, Роксолана”, Я, Богдан”, Тисячолітній Миколай”, Розгін”, Юлія, або запрошення до самовбивства”, Брухт”, повістях Гола душа”, Ангельська плоть”, Попіл снів”.
Відзначимо, що митець відтворює, перш за все, буття людини в українському світі, репрезентує українську чоловічу та жіночу ментальність. При цьому він наголошує на високому рівні розвитку національної самосвідомості позитивних героїв, що є важливою складовою етнопсихологічної концепції особистості, і низькому рівні антигероїв. Майже в усіх романах П.Загребельного ідеальний світ український панував лише у дитинстві, навіть, якщо, найприємнішим спогадом був смак зеленого хліба” (Тисячолітній Миколай”) або запах яблук” (Розгін”). Особливістю актуалізації спогадів є смакові та нюхові відчуття. У сучасному світі елементи національного побуту і звичаїв можуть існувати лише як моделі. Естетичний ідеал, як дитинність, є недосяжним у дорослому житті.
Відчуття щастя для героїв П.Загребельного можливе тільки у дитинстві, коли вони вбирали в себе красу рідної землі, українського світу, який був знищений радянською системою, колективізацією та індустріалізацією. Провідним мотивом його прози є нівеляція особистісного, нищення традиційних людських цінностей, почуттів, через те, що суспільне буття розгортається у тоталітарному світі. Люди одягають маски, забувши про своє єство, глибинне серце (за Г.Сковородою). Тому, окреслюючи український простір, автор намагається відродити духовні традиції українського народу, надолужити втрачене.
Народна пісня, за П.Загребельним, національний код українського народу. Письменник, реактуалізуючи численні народні звичаї, обряди, образи, опосередковано формує уявлення про етнопсихологічні риси українців.
Митець захоплюється джерелом гріховності” жінкою, причому, постановка проблеми інтригує всіх, хто бачить розкомплексованість автора щодо художнього відтворення природи статі і зовсім не розчаровує тих, хто звик бачити у ньому письменника-інтелектуала. Поняття жінки” у П.Загребельного поєднує у собі багато значень: це і богиня, і спокусниця, мати, батьківщина, винагорода героя, маскулізована фемінність. Особливістю моделювання митцем жіночих образів є поєднання цноти та звабливої краси (демонічні риси втілено через лейтмотивні портретні деталі зелені очі”, золоте волосся”, джерела яких в етнічних стереотипах).
П.Загребельний, свідомо обираючи портрет-деталь з-поміж інших засобів портретування, індивідуалізує її в кожному окремому випадку. Щоб найменшим зовнішнім нюансом відтворити психологічну сутність образу, необхідно було залучити адекватні, органічно неповторні риси. З цією метою романіст зазвичай використовує експресивно забарвлені епітети, порівняння й складні метафори, а також увесь спектр синонімічного ряду тієї чи іншої ознаки зовнішності. Двоїсте розуміння жіночого начала подається через оксиморони (цнотлива блудниця”).
Найяскравіші жіночі типи у прозі митця жінка-вічність: Юлія (Юлія”), Оксана (Тисячолітній Миколай”) збірні жіночі образи; жінка-мати: Роксолана (Роксолана”), Олька Юльченко (Юлія”); бізнес-жінка: Євдокія (Брухт”) нещаслива, самотня, багата; професійно реалізована жінка: журналістка Анастасія (Розгін”, Брухт”); жінка-кар’єристка: Клеопатра Січкар (Гола душа”), Алевтина (Аля) Фіалка (Попіл снів”), Юлія Никонівна Никонова (Юлія”); жінка-злочинець: Аліна Будяк, Ангеліна Богораз (Ангельська плоть”); жінка-вдова: Тетяна Сміяниха (Тисячолітній Миколай”), Реґіна (Юлія”). Майже у всіх жіночих образах романістики П.Загребельного втілено архетип Аніми, який є джерелом активності для чоловіків. У давньогрецькій мові слово демон” дорівнювало слову Бог”, саме тому жінка верховодить у житті чоловіком. Аніма є проекцією чоловічої душі, і, визнаючи це, вони у жінці знаходять себе і Бога.
Образи державних мужів письменник створює за допомогою паралельної сюжетної лінії, яка репрезентує їх, насамперед, як чоловіків (Богдан - Я, Богдан”, Ярослав, Володимир Диво”, Юрій Долгорукий, Іван Берладник Смерть у Києві” та ін.). Типи сучасних чоловіків, через які художньо реалізується етнопсихологічна концепція особистості, автор моделює компонуючи в характері персонажа домінантні риси традиційних історичних типів українського народу (смердів, козаків, гайдамаків) це патріот-науковець Микола Сміян, чоловік системи” Марко Сміян, Сирота, яскраві типи тоталітарної доби паталашки, ляпки, щириці, (Тисячолітній Миколай”), завойовник” Роман Шульга (Юлія”), мужчини-штаноносці” Нуль, Фень (Брухт”), ґвалтівники-посадовці” (Гола душа”, Юлія”) та ін.
Для прозаїка суспільне життя є абсурдним, він бачить різноманітні схеми, моделі поведінки, які повторюються через певний проміжок часу. Майже скрізь помітна модель: жінка в чоловічому світі (Євпраксія, Роксолана, Клеопатра, Євдокія). Не зважаючи на те, що у своїх романах П.Загребельний стоїть” на жіночому боці, головні герої часто заперечують жінку як таку, що може зрівнятися з чоловіком. Наскрізним є мотив ініціації жінки, допущення до чоловічого світу.
Ґендерна позиція письменника еволюціонувала від вихідної, репрезентованою головним героєм роману Диво” Борисом Отавою, який вважав професійну реалізацію жінки у мистецтві неможливою. Оскільки головне, на думку митця, реалізація власної жіночності.
Особливістю етнопсихологічної концепції особистості у романі Я, Богдан” є спроба спростування ментальних ґендерних стереотипів українців за допомогою образу гетьмана та висвітлення історичних подій через близькість його почуттів і думок до простих людей. Цей образ акумулює у собі прагнення і цінності українського народу.
Вдале поєднання розуму і чуттєвості бачимо у реміфологізованих образах Роксолани (Роксолана”) та Євпраксії (Євпраксія”), в образі головної героїні роману Брухт” Євдокії. Варто відзначити одну особливість: жінка відіграє дуже важливу роль у житті чоловіка, який протягом життя зберігає образ вічної жіночності (коханої жінки, яка, за П.Загребельним, може бути тільки єдина).
У сучасній прозі П.Загребельного образи головних героїнь змодельовані за яскравими тенденціями, пануючими у суспільстві. У романі Брухт” спостерігаємо інверсію традиційних ґендерних ролей; у повісті Гола душа” головна героїня живе у світі із патріархальними законами, де здобути кар’єру можна тільки через сексуальну політику” (К.Міллет).
Проблеми глибинної психології” стали одним із основних аспектів аналізу художніх творів. У студії нашої теми звернено увагу на відображення письменником основних принципів і положень психоаналізу в різних його варіантах.
Ґрунт для навернення дослідників у бік глибинної психології підготувала сама художня література, в якій драматичний конфлікт це боротьба поміж свідомими змаганнями й несвідомими інстинктами людини. Щоб уникнути вульгаризаторського підходу, психоаналітична стратегія застосовується не для дослідження авторської душі, а щодо внутрішнього світу літературних персонажів. Так, типовою для героїв прози П.Загребельного є Едіпова ситуація, або комплекс Електри”, що визначає їхню модель поведінки: Юрій Долгорукий і Київська Русь (Смерть у Києві”), Мотрона і Богдан Хмельницький (Я, Богдан”), Карналь і Анастасія (Розгін”), Роман Шульга і Юлія (Юлія”) та ін.
Мотив ініціації героїв та закон компенсації (К.Юнг) вияскравлюється майже у кожному романі: Сивоок, Ярослав (Диво”), Роксолана (Роксолана”), Євпраксія (Євпраксія”), Богдан Хмельницький (Я, Богдан”), Микола Сміян (Тисячолітній Миколай”) та ін. Отже, митець-бунтівник дослухається до тих первісних та фатальних сил, які дрімають у глибині душі, за психоаналітичною термінологією, власної підсвідомості.
Етнопсихологічна концепція особистості є еволюціонуючою. Так, у романі Диво” П.Загребельний оспівав один із перших етнічних, одночасно і релігійних, символів Софію Київську. Письменник створив свою версію втілення архетипних уявлень, переживань, навичок та волі різних народів у витворі мистецтва та архітектури, який і сьогодні є важливим національним символом. Також митець репрезентував власну психологію творчого процесу, яка в своїй сутності є синтезом фройдівської та юнгівської.
Головний герой роману зодчий Сивоок постає як новий герой культурного міфу, створеного П.Загребельним у романі Диво”. Він підриває панівні культурні цінності, що нав’язувалися державою, поєднавши в архітектурі Софії дві культурні традиції: язичництво і християнство. Психологія митця Сивоока визначалася основними положеннями психоаналізу: десексуалізацією, принципами компенсації, ініціації, пануванням у психіці архетипів Аніми та Великої Матері, які знайшли своє втілення у творчості. Для Сивоока культурна ситуація обмежувала волю та свободу особистості, а мистецтво стало протестом. Софія, як для нього, так і для Ярослава, поєднала у собі як естетичну, так і психологічну цінність.
У типових характерах роману Первоміст” автор втілив власне українські ментальні особливості поведінки не лише мостищан, як соціального угрупування людей, яке живе за законами психологічних взаємин у макросвіті, але і сучасників. Тобто митець показав зародження певних рис характеру української ментальності як наслідку панівної ієрархії в соціумі, міжособистісних та міжетнічних конфліктів. Варто зазначити, що у цьому романі автор представив типи соціального характеру, які є актуальними і сьогодні.
Етнічними символами географічних об’єктів є образи Дніпра у романі Первоміст” та Києва Смерть у Києві”. У романах Євпраксія” та Роксолана” П.Загребельний підніс до рівня етнічного символу особистості двох жінок, родом із України, хоча для концепції образу Євпраксії посутнім елементом було поєднання психоаналітичного та психопатичного дискурсу. Межова екзистенційна ситуація (між неврозом та психозом) головної героїні єдино правильний вихід для П.Загребельного у досягненні мети реабілітувати особистість Євпраксії перед історією.
У авторському варіанті життя головних героїнь цих творів важливим є український фольклор, який допомагав жінкам вижити. Уявлення нашого народу, які передаються від покоління до покоління, та українська ментальність, сприяли формуванню жінки-політика та жінки-султанші.
У Тисячолітньому Миколаї” до рівня етнічного символу підноситься життя і діяльність Г.Сковороди, Т.Шевченка, В.Сосюри та інших українських митців і руйнуються міфи тоталітарної доби. Тут найповніше втілено авторське розуміння універсальних парадигм (онтологічних, антропологічних, культурно-історичних та екзістенційних) і ментальних спонукань українського народу. Етнопсихологічна концепція особистості втілена в образі головного героя Миколи Сміяна, який поєднує у собі риси історичних типів українського народу (смердів, козаків, гайдамак). Саме ці типи є визначальними для психології українців. Питання зображення П.Загребельним відродження української нації, національного буття (Я, Богдан”, Диво”), його поступовий занепад (Тисячолітній Миколай”, Юлія...”) і цілковите зникнення (Брухт”) пов’язані як із соціальними обставинами, так і з позачасовими елементами (ментальність).
Архетипні образи в мистецтві часто мають міфологічне походження. Адже міфи, які споконвіку задавали ціннісні координати світосприйняття, презентували зразки поведінки, завжди були та залишаються своєрідним банком ідей. Якщо митцю вдається розкрити нумінозний зміст, закладений у вічному” образі, то архетип працює на автора, налаштовуючи шлях творів від випадкового до необхідного, від окремого до універсального, від минущого до вічного, робить їх класичними. Відтак, архетипна символіка дозволяє дивитися на міфологічну та міфологізовану історичну поетику як на першоджерела для вивчення етнопсихології, історії психіки людини та людства.
Творчість П.Загребельного є прикладом плідного використання архетипного потенціалу міфології, дає можливість відтворити етнонаціональний міфопоетичний універсум в специфічному варіанті. Село, як сакральне”, протиставляється місту, як профанному”, виконує етнозахисну функцію, є осередком української духовності (Розгін”, Тисячолітній Миколай”, Брухт”).
Ментально типова риса українців теллуризм (антеїзм) є похідною від панування у психології етносу архетипу Великої Матері, втіленого в полісемантичному образі Матері-землі: жінка, батьківщина, степ, могила, чорнозем, праматір, годувальниця.
Міфологема долі у прозі П.Загребельного також поєднує кілька значень: талан, фатум, шанс, сліпий випадок”, жереб, вирок божий, і відображає традиційні світоглядні погляди українців, представлені у численних рефлексіях персонажів та їх вчинках і поведінці.
Екзистенціально-філософські питання є інтуїтивно-головними для письменника. Є підстави твердити, що у його творах використовуються мотиви екзистенціалізму та абсурду, і цей факт робить їх дотичними до літературних праць екзистенціалістів (зокрема А.Камю). Водночас, письменникові властиве світовідчуття, яке, хоч закорінене в екзистенціалізмі, відрізняється від нього тим, що несе життєстверджувальне начало. У підсумку це означає, що автор збагачує погляди екзистенціалістів сковородинівською філософією. У цілому, мотиви екзистенціалізму та абсурду у творах письменника пострадянської доби віддзеркалюють відчуженість загубленої української людини” (М.Шлемкевич). Водночас це багатозначна інтелектуальна проза, основні ідеї якої набувають універсального, загальнолюдського виміру.
Провідна ідея екзистенціальної філософії полягає у вирізненні в сфері людського буття двох способів буття (модусів): існування і сутності. З цим пов’язаний постулат існування передує сутності”. У центрі загальної характеристики моделі світу прозаїка образ шляху і мандрівника. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом своєї сутності, до якої людина прагне: Сивоок (Диво”), Дуліб та Іваниця (Смерть у Києві”), Маркерій (Первоміст”), Євпраксія (Євпраксія”), Роман Шульга (Юлія”), Яр Совинський (Брухт”).
Етнопсихологічна сутність особистості своєрідно реалізується в романістиці П.Загребельного через одну із центральних тем у творчості письменника любов у фізичній і духовній іпостасях. Проте, найдетальніше розроблена вона в романах Я, Богдан”, Тисячолітній Миколай”, Юлія, або Запрошення до самовбивства”, де митець розбудовує свою художню лабораторію психологічного аналізу з вагомою часткою поетизації бажання. Для героїв прози П.Загребельного філософія життя пов’язана із тим, яка любов (любов-пристрасть, любов еротична, любов-цілісність, любов-творчість (С.Крилова)) домінує на певному етапі їх життя. Артикулюючи особливості еротичного життя українців протягом тривалого часу, письменник увиразнює дискурс сексуальності, що пронизує усі романи письменника. Його герої ведуть постійні розмови дискусійного характеру про кохання, зокрема про інтимну сферу ґендерних стосунків та їх узгодженість-неузгодженість з життєвими реаліями, стереотипами індивідуальної і суспільної психології українців, особливостями поведінки. Але особливості переживання людиною почуття любові у П.Загребельного пов’язані з етнопсихологічними особливостями українців: любов’ю до Великої Матері, втіленої в образах землі, жінки-коханки, жінки-матері, батьківщини, України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абубикирова Н. Что такое гендер”? // Общественные науки и современность. 1996. № 6. С. 123 125.
2. Аверінцев С. Софія Логос. Словник, 2-е вид. К.: Дух і Літера, 2004. 640 с.
3. Андрусів С. Психоаналіз: Тотальна присутність у культурах ХХ ст. Український варіант // Українське літературознавство: Республіканський міжвідомчий наук. зб. Львів, 1990. Вип. 55. С.125 130.
4. Арбатова М. Последнее письмо к А. // Меня зовут женщина. М.: Владос, 1998. С. 93 115.
5. Баронин А. Этнопсихология. К.: МАУП, 2000. 115 с.
6. Березовчук Л. У феминизма не женское лицо // http://www.magazines.russ.ru / october/ 2002 / 1
7. Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго. 2001. 344 с.
8. Бовуар Сімона де. Друга стать: У 2-х т. Т.1. К.: Основи, 1994. 390с.
9. Бовуар Сімона де. Друга стать: У 2-х т. Т.2. К.: Основи, 1995. 392с.
10. Богачевська-Хом’як М. Ґендер навколо ґендеру // Критика. 1998. №3. С. 21 23.
11. Большакова А. Ґендер // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. М.Николюкина. М.: Интелвак, 2001. С. 161.
12. Бондар-Терещенко І. Еротика в дискурсі 90-х // Кур’єр Кривбасу. 2005. № 191. С. 188 197.
13. Бочаров С. Характеры и обстоятельства // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. М.: АН СССР, 1962. С. 312 451.
14. Бриних М. Один Роман і декілька Юлій // Голос України. 2002. № 2. С. 11.
15. Бриних М. Секс і брухт в імперії Альцгеймера // Дзеркало тижня. 2003. № 10 (435). С. 19.
16. Бузина О. П.Загребельний про полон, Щербицького і українську літературу // Київські відомості. 1997. 18 липня. С. 21.
17. Великий тлумачний словник української мови / Укл. Т. Бусел. К., Ірпінь: Перун, 2002. 1440 с.
18. Воронина О. Социокультурные детерминанты развития гендерной теории в России и на Западе // Общественные науки и современность. 2000. № 4. С. 9 20.
19. Воронкова В. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть). Запоріжжя: Павел, 2000. 176 с.
20. Воронов В. Художественная концепция. Из опыта советской прозы 60-80-х годов. Статьи. М.: Советский писатель, 1984. 384 с.
21. Габриэлян Н. Ева это значит жизнь // Вопросы литературы. 1996. Вып. 4. С. 31 71.
22. Галич О. Історичні постаті художньої літератури // Радянське літературознавство. 1983. № 3. С. 16 23.
23. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Загальне літературознавство: Навч. посіб. Рівне.: Рівненський Будинок науки і техніки, 1997. 544 с.
24. Гамбургер А. Психоанализ и литература. // Ключевые понятия психоанализа / Под ред. В.Мертенса. СПб.: Б&К, 2001. С. 288 293.
25. Ґендер і культура: Зб. ст. / Упор. В.Агєєва, С.Оксамитна. К.: Факт, 2001. 224 с.
26. Гете Й.-В. Твори. Гец фон Берліхінген із залізною рукою; Егмонт: Трагедії; Страждання молодого Вертера: Роман. К.: Дніпро, 1982. 311 с.
27. Голубєва З. Романи і характери // Літературна Україна. 1970. 6 березня. С. 3.
28. Гомілко О. Метафізика тілесності. К.: Наукова думка, 2001. 340 с.
29. Гончаренко Б. Художнє дослідження минулого // Літературна Україна. 1974. 1 березня. С. 3.
30. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо: (З проблематики символічної автобіографії та сучасних рецепцій поета). К.: Критика, 2000. 320 с.
31. Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 312 с.
32. Григорьев И. Психоанализ как метод исследования художественной литературы // Классический психоанализ и художественная литература. Хрестоматия / Под ред. В.Лебина. СПб.: Питер, 2002. С. 326 349.
33. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (когнітивна антропологія). К: КНУ ім. Т.Шевченка, 2000. 374 с.
34. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Знання, 1991. 240 с.
35. Гуменний М. Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типологій. Монографія. К.: Акцент, 2005. 240 с.
36. Гумилев Л. Этносфера: История людей и история природы. М.: Экопрос, 1993. 398 с.
37. Гуревич А. Уроки Люсьена Февра // Февр Л. Бои за историю. М.: Наука, 1991. С. 517 523.
38. Гуревич П. Человек как обьект соціально-философского анализа // Проблема человека в западной философии. М.: Прогресс, 1988. С.504 517.
39. Даниленко В. У пошуках демонічної жінки (архетип Аніми у пізніх повістях Валерія Шевчука) // Слово і час. 2000. № 2. С. 21 24.
40. Дмитрик Л. Вічність дива // Друг читача. 1969. 18 листопада. С. 4.
41. Додонов Р. Этническая ментальность: опыт социально-философского исследования. Запорожье: Тандем У, 1998. 192 с.
42. Дончик В. Естафета поколінь // Робітнича газета. 1970. 4 березня. С. 3.
43. Дончик В. Неперервність діянь людських // Літературна Україна. 1972. 29 лютого. С. 2.
44. Дончик В. Істина особистість: Проза П.Загребельного. Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1984. 248 с.
45. Дончик В. Пристрасна позиція, невтомний пошук // Українська мова та література в школі. 1984. № 8. С. 3 11.
46. Дончик В. Україна, література, письменницький ювілей: до 70-річчя П.Загребельного // Урядовий кур’єр. 1994. № 133. С. 8.
47. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. 1997. № 3. С. 6 9.
48. Дончик В. Завжди несподіваний, завжди цікавий // Дивослово. 2004. № 8. С. 62 66.
49. Драгунский В. Цветовой личностный тест: Практическое пособие. М.: АСТ, 2000. 448 с.
50. Дубов И. Феномен менталитета: психологический анализ // Вопросы психологии. 1993. № 5. С. 20 30.
51. Ермаков И. Психоанализ литературы. Пушкин. Гоголь. Достоевский. М.: Новое литературное обозрение, 1999. 512 с.
52. Есин А. Психологизм русской классической литературы: Книга для учителя М.: Просвещение, 1988. 176 с.
53. Жеребкина И. Феминизм и психоанализ // Введение в гендерные исследования: В 2 ч. Ч.І. / Под ред. И.Жеребкиной. Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001. С. 346 369.
54. Жулинский Н. Человек в литературе. Общественные ценности и проблема художественного характера. К.: Наукова думка, 1983. 304с.
55. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і час. 2002. № 12. С. 5 11.
56. Загребельний П. Первоміст. Харків: Фоліо, 2002. 365 с.
57. Загребельний П.Смерть у Києві. К.: Дніпро, 1984. 663 с.
58. Загребельний П. Євпраксія // Твори: У 6 т. Т.4. К.: Дніпро, 1980. С. 3 269.
59. Загребельний П. Диво. К.: Дніпро, 1982. 623 с.
60. Загребельний П. Роксолана. К.: Дніпро, 1983. 582 с.
61. Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі). К.: Дніпро, 1986. 492 с.
62. Загребельний П. Розгін. І. Айгюль. Харків: Фоліо, 2003. 398 с.
63. Загребельний П. Розгін. ІІ. Персоносфера. Харків: Фоліо, 2003. 399с.
64. Загребельний П. Дума про невмирущого: Повісті. Харків: Фоліо, 2003. 398 с.
65. Загребельний П. День шостий // Дума про невмирущого: Повісті. Харків: Фоліо, 2003. С. 227 347.
66. Загребельний П. Попіл снів: Пригодницька повість. К.: Український письменник, 1995. 159 с.
67. Загребельний П. Під загрозами // Попіл снів: Пригодницька повість. К.: Український письменник, 1995. С. 155 159.
68. Загребельний П. Ангельська плоть: Пригодницька повість. К.: Український письменник, 1993. 125 с.
69. Загребельний П. В-Ван! // Дума про невмирущого: Повісті. Харків: Фоліо, 2003. С. 347 398.
70. Загребельний П. Безслідний Лукас. Харків: Фоліо, 2003. 398 с.
71. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. К.: Довіра, 1994. 636 с.