ПОЕТИКА ПРОЗИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ
ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

На правах рукопису

АЛЕКСАНДРОВИЧ ТЕТЯНА ЗІГФРИДІВНА

УДК 821. 161. 2-3. 09

Поетика прози Григорія Сковороди

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Корпанюк Микола Павлович,
доктор філологічних наук,
професор

Переяслав-Хмельницький 2007

ЗМІСТ

Вступ ... 4
Розділ І. Поетика риторичної белетристики доби Бароко .. 13
1.1. Українське літературне бароко як явище загальноєвропейське та національно- самобутнє .. 13
1.2. Біблія джерело духовності української літератури в добу Бароко 21
1.3. Особливості стилів, жанрів риторичної белетристики бароко 29
1.4. Вплив Гуманізму, Реформації, Класицизму на барокову літературу .. 42
Розділ ІІ. Морально-етичні та навчально-етичні діалоги бароково-просвітницького напряму . 49
2.1. Висвітлення проблеми самопізнання людини Григорієм Сковородою в діалогах „Наркісс: Разглагол о том: узнай себе”, „Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе” . 49
2.2. „Сродная” праця як „український феномен” . 53
2.3. Просвітницька поетика притч Григорія Сковороди .. 58
2.4. Погляди Григорія Сковороди на протиріччя людського життя („Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко”, „Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (CIOH)”, „Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски Сіон)”, „Кольцо”, „Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим”) 64
2.5. Щастя найнеобхідніша і найпростіша річ у житті людини („Діалог, или разглагол о древнем мірѣ”, „Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мирѣ]”, „Кольцо”, „Пря бѣсу со Варсавою”) ....... 69
2.6. Узагальнення поглядів письменника на життя і призначення людини в цьому світі у творі „Діалог. Имя ему Потоп зміин” . 73
2.7. Поетика змісту діалогів 77
2.8. Етимологія імені у прозі Григорія Сковороди ... 90
2.9. Поетика форми діалогів . 100
Розділ ІІІ. Змістовно-художні особливості трактатів ... 130
3.1. Спрямовування Григорієм Сковородою етичних християнських засад на сучасний йому стан суспільства ... 130
3.2. Морально-повчальне значення алегоричного тлумачення Біблії у творах „Убуждшеся видѣша славу его”, „Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова” ... 134
3.3. Сковородинівська концепція „істинної людини” у трактатах „Да лобжет мя от лобзаній уст своих!”, „Начальная дверь ко христіанскому добронравію” .... 143
3.4. Кордоцентрична система Григорія Сковороди як складова української ментальності .... 148
3.5. Символічність барокової літератури та творів письменника .. 155
3.6. Поетика змісту трактатів ..... 165
3.7. Поетика форми творів .. 173
Висновки . 186
Список використаної літератури ... 194

ВСТУП
Людське життя різнобічне. Його зображення вимагає від письменника надзвичайної спостережливості, вміння аналізувати, узагальнювати, елементарних знань психології, щоб зрозуміти мотивацію людських вчинків. Але чи не найбільшим талантом, яким повинен бути обдарований кожен митець, є майстерне володіння художнім словом. Без цих складових твір не буде читабельним і довго не існуватиме в людській пам’яті. На щастя, творам Григорія Сковороди не загрожує забуття. Навпаки, чим більше проходить часу з дня смерті письменника, тим частіше звертаються до його творчості науковці, пересічні читачі, що свідчить про значну популярність творів мислителя серед різних верств населення. Численна кількість наукових досліджень життя та творчості філософа, що побачили світ протягом останніх двох сторіч, здається, мали вже розкрити всі грані творчого доробку та особистості письменника. Але в тому й проявляється геніальність українського митця, що його творчість не належить окремому часові чи періодові, а теми й проблеми, що їх опрацьовував у своїх прозових творах письменник, невичерпні завдяки майстерному вмінню показати всі порухи змученої людської душі.
Актуальність теми. Незважаючи на велику кількість робіт, в яких аналізується творчість Григорія Сковороди, в сучасному національному літературознавстві тема художнього рівня прози письменника та її впливу на подальший національний літературний процес майже не опрацьовувалася. Безперечна актуальність даного питання зумовила вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з програмою наукової роботи кафедри літератури та методики навчання Державного вищого навчального закладу „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, зокрема дотична до планової теми „Особливості розвитку української літератури”.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі художнього рівня прози Григорія Сковороди та її впливу на подальший український літературний процес на основі вивчення прозової літературної спадщини мислителя.
Завданнями даної роботи є, по-перше, дослідити поетику прози Григорія Сковороди; по-друге, показати художнє вираження філософських ідей письменника в його прозі; по-третє, розкрити літературно-естетичні погляди мислителя; по-четверте, дослідити відтворення засобами мистецтва слова педагогічних поглядів мислителя у творах; по-п’яте, висвітлити значення творчості Григорія Сковороди в національній літературі.
Об’єктом дослідження в дисертації виступають тексти прозової спадщини Григорія Сковороди: діалоги („Наркісс: Разглагол о том: узнай себе”, „Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе”, „Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко”, „Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)”, „Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски Сіон), „Діалог, или разглагол о древнем мірѣ”, „Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мирѣ]”, „Кольцо”, „Разговор, называемый алфавит, или букварь мира”, „Благодарный Еродій”, „Убогій Жайворонок”, „Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим”, „Пря бѣсу со Варсавою”, „Діалог. Имя ему Потоп зміин”) та трактати („Убуждшеся видѣша славу его”, „Да лобжет мя от лобзаній уст своих!”, „Начальная дверь ко христіанскому добронравію”, „Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская (Израилскій змій)”, „Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова”) в порівнянні з творами інших барокових письменників.
Предметом дослідження є особливості поетики прози Григорія Сковороди.
У роботі використані наступні методи дослідження: історико-літературний у показі постаті Григорія Сковороди та його творчості в історико-літературному контексті; філологічний при вивченні структури текстів прози письменника, їх коментування; типологічний застосовується під час відбору автором життєвих явищ та їхньої типізації; історико-культурний вивчає вплив попередників та сучасників на творчість мислителя; психологічний розкриває за допомогою художнього слова психологічний світ героїв діалогів та трактатів філософа; компаративний висвітлює досліджувану проблему в історико-філософському аспекті; а також загально- наукові методи (синтез, узагальнення, систематизація тощо).
Теоретико-методологічна база. Неоднозначні судження науковців щодо творів письменника. Звичайно, важко проаналізувати всі дослідження сковородиніани, тому зупинемося лише на тих, котрі, як видається, є найґрунтовнішими для вивчення літературної спадщини Григорія Сковороди, а також найкраще розкривають складний і суперечливий світ творів письменника та епохи Бароко, в яку жив і творив мислитель.
Добі Бароко присвячена значна кількість наукових досліджень. Безсумнівно, що не з усім мовленим про неї можна погодитись. Наприклад, А. Макаров у монографії „Світло українського бароко” стверджує, що „людина Бароко все ще вірила (або принаймні хотіла вірити!) в можливість подолання суперечностей, закладених в її гріховній природі. Для цього, гадає вона, треба якось змінити цю саму природу, шляхом дива, духовного народження, аналогічного таїнству християнського хрещення [154, с. 18]”. На думку дисертанта, вона (тобто людина) не знала, як побороти протиріччя в самій собі та оточуючому світі, тому й вбачала рятівний шлях від божевілля і бездуховності у зверненні до Бога. Саме тому в мудрості Господній, у розумінні Біблії шукав щастя і спокій Григорій Сковорода.
Один із перших дослідників творчості письменника Д. Багалій поділив його прозову спадщину на дві групи: літературні твори та філософські трактати. Це було зумовлено, на думку науковця, різницею форми. За змістом же, наполягав Д. Багалій, твори Григорія Сковороди є оригінальними, тому що в кожному з них наявна серйозна думка [9, с. 287-288]. На думку дисертанта, всі його твори є літературними, в яких розглядаються філософські проблеми.
Дослідниця Л. Софронова наполягає на тому, що діалогічна структура у творах письменника інколи не досить розвинута. Цьому заважають монологічні відступи, які бувають занадто великими [266, с. 52]. З цим твердженням не можна погодитись. Адже монологічні відступи сприяють не тільки розвиткові тем, проблем, ідей, а й допомагають висвітлити всі грані тієї чи іншої дійової особи, а також дають можливість авторові показати майстерне володіння словом. Безперечним є й те, що монологічні відступи є органічною складовою діалогу, без яких неможливо було б логічно й послідовно викладати свої думки співрозмовникам у творах.
Про пріоритет природи (філософ ототожнював її з Богом) над наукою у творах любомудра мовить І. Табачников: „Наука лише зліпок з природи Призначення науки служіння народові [280, с. 21]”. Остання фраза стала гаслом життя Григорія Сковороди, котрий свій життєвий шлях присвятив служінню українському народові, несучи світ знань широкому загалові людей.
Творчість письменника науковці обов’язково розглядають як закономірний наслідок попереднього розвитку духовної культури українців та східних слов’ян. „Чим глибше ми проникаємо в суть вітчизняної філософської традиції, тим яснішим стає зв’язок мислителя з його попередниками, історична вмотивованість і зумовленість вчення [185, с. 80]”, наголошує В. Нічик у розвідці „Філософські попередники Сковороди”. З її судженнями неможливо не погодитись.
І. Гузар у праці „Україна в орбіті європейської мислі” зазначає, що основну мету своєї творчості Григорій Сковорода вбачав не у раціональному й утилітарному впорядкуванні всесвіту, а намагався „показати, як людина стає жертвою власних демонів, якщо не зуміє заглянути в своє нутро і піти за голосом нетлінного духу, розуму і правди, що живе в ній [58, с. 115]”.
Д. Тетерина наполягає на тому, що діалектика мислителя побудована на антитетичності та принципі „коловороту”. За Григорієм Сковородою, суперечності пронизують весь світ, а людське життя знаходиться між ними. Суперечності не зникають, тому світ перебуває у постійному русі. Рух протилежностей дає сполуку, яка є „поворотом до себе”. Звідси й простежується принцип „коловороту” [282, с. 222-223]. „Світ розкладає себе, розпадаючись, розсипається і знову збирає себе у єдність. Шлях усього створіння, котрим рухає Бог, Сковорода зображує як шлях, яким, згідно з християнським віровченням, йде кожна людина через смерть до життя, через вмирання до воскресіння [282, с. 223]”. Фактично, дослідниця продовжує думку, раніше висловлену Д. Чижевським про Григорія Сковороду як представника діалектичної містики. Лише у цьому річищі, вважає науковець, можна зрозуміти творчість українського мислителя [321, с. 37].
Н. Мех, розглядаючи символічний світ творів філософа у монографії „Наскрізні концепти Григорія Сковороди”, мовить про необхідність постійно тлумачити, інтерпретувати, аналізувати його символіку. Це дає можливість глибше занурюватися у суть речей, змушує активно сприймати об’єкт пізнання, освітлювати й доповнювати його за допомогою активності духу [163, с. 170]. А В. Петров наголошує на тотожності невидимого, незнаного й вічного, істинного в творчості письменника [202, с. 117]. А. Каустов у студії „Зооморфічна символіка у філософських творах Г. Сковороди” стверджує, що символам та алегоріям надається велика роль у спадщині письменника завдяки втраті догматичності символів та розкриття алегоріями дійсності у людських аспектах буття. „Це глибокі, часто драматичні й суперечливі роздуми над проблемами життя, це водночас своєрідна програма подальших філософських пошуків і фундамент нового ідеального світу [96, с. 15]”.
Про симбіоз філософа і художника в особі Григорія Сковороди пише у своїх дослідженнях І. Іваньо, наголошуючи, що розкриття філософської концепції безпосередньо пов’язане з розкриттям боротьби в людині протилежних сил, „осмислення цієї боротьби з позицій гуманізму, з пошуками шляхів загального і справжнього щастя. Обрані ним жанри накладають відбиток на форму, а через неї і на зміст ідей, що їх він розвиває і обстоює. Своєрідність викладу ідей мислителя полягає в тому, що вони опосередковані логікою міркування підставних осіб, які стискаються між собою [86, с. 91]”.
Значну увагу дослідники приділяли філософії серця у творах Григорія Сковороди. Д. Чижевський висуває припущення, що поняття мікрокосму не грає провідної ролі у філософській системі мислителя, перевага надається містичним антропологічним поняттям: внутрішній людині, серцю, безодні [321, с. 210]. А.Е. Калюжний стверджує, що досконалою, повною людиною любомудр вважав людину серця, кордоцентричну людину [94, с. 310]. Т. Закидальський мовить про серце як підставове поняття у філософській антропології Григорія Сковороди, на якій побудовано його етичне вчення. „Для нього існувало лише одне поняття як знайти щастя в житті, і він входив в антропологію і метафізику лише настільки, наскільки йому потрібні були підстави на його етичні вчення. Все в його думці підпорядковане практичній, моральній цілі, і то до такої міри, що тяжко з певністю сказати, коли він оперує моральними поняттями, а коли метафізичними [79, с. 133]”. Розвиваючи далі думку щодо серця як основної складової вчення письменника, Л. Ушкалов та О. Марченко наполягають на тому, що за Сковородою, „Бог є у людській плоті [302, с. 88]”.
Феномен мудрості у творчості мислителя привертає не меншу увагу науковців. В. Роменець вважає, що філософією в філософії, основою софійності вчинків самого письменника було співвідношення „минаючого” і „вічного” [231, с. 18]. С. Кримський у праці „Феномен мудрості у творчості Г. Сковороди” в проповіді письменника на перший план поставив ідею „смислонаповненості самого буття, того софійного початку життя у його просвітленості надією та гармонією, котре завжди в українському менталітеті було ідейним мотивом протистояння хаосу, „пітьмі зовнішній”, ворожим силам зла [136, с. 46]”.
Дослідженням бестіарних образів у творчості Григорія Сковороди займалася О. Сліпушко, довівши, що вся філософсько-літературна спадщина мислителя являє собою складну емблематичну схему, втілену в бестіарні образи (найпоказовішими у цьому плані є образи змія, вола, лева, сокола, орла, голуба, оленя, вовка), що відображають духовний рівень, інтелект, думки і почуття людини [265, с. 114-115].
Кінцевий висновок літературної спадщини Григорія Сковороди І. Куташ вбачає в єдності божественного і людського життя, що перегукується із закінченням християнської теології та етики [138, с. 349].
Про вплив творів Григорія Сковороди на подальший літературний процес в Україні мовить Л. Ушкалов у монографії „Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду”. Автор вважає, що сковородинівськими ідеями та принципами так чи інакше насичені твори В. Барки, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, П. Тичини, Т. Шевченка, П. Юркевича та інших письменників [309, с. 207-208].
Стан дослідження обраної теми. Проблемами літературної творчості українського письменника, крім вищеназваних науковців та праць, займалися: Ю. Барабаш „Знаю человека” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. жизнь” [11]; Т. Бовсунівська „Григорій Сковорода й український романтизм” [22] та „Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність” [23]; В. Горський „До питання про джерела символізму Григорія Сковороди” [48] та „Філософія Сковороди у дореволюційних вітчизняних дослідженнях” [49]; В. Ерн „Життя і особа Григорія Сковороди” [75]; І. Іваньо „Григорій Сковорода і народна пісня” [83] та „Прислів’я та приказки у творах Г.С. Сковороди” [84], Проблеми естетики та естетичного виховання в спадщині Г. Сковороди” [85] та „Філософія і стиль мислення Г. Сковороди” [87]; М. Корпанюк „Образна система вірша Г. Сковороди” [118] та „Світоглядно-етичні аспекти образу смерті в поезії Г. Сковороди” [119]; Ю. Лощиць „Сковорода” [151] та „Мудрець і сфінкс” [152]; О. Мишанич „Григорій Сковорода і усна народна творчість” [168] та „Григорій Сковорода. Нарис життя і творчості” [170]; А. Ніженець „На зламі двох світів. Розвідка про Г.С. Сковороду і Харківський колегіум” [182]; В. Нічик „Проблема Бога і світу в творах Г.С. Сковороди” [184] та „Сковорода і Києво-Могилянська академія” [186]; Г. Паласюк „Природна релігія та церква у системі поглядів Г. Сковороди” [191] і „Вплив філософії стоїків на розуміння Григорієм Сковородою Бога і Церкви” [192] та „Теорія „сродної” праці Григорія Сковороди у контексті стоїчних пошуків щастя людини” [194]; В. Пахаренко „Творчість Григорія Сковороди” [198] та „Система духовних цінностей Г. Сковороди” [199]; Р. Піч „Золоте правило” Г. Сковороди в європейському контексті” [207] та „Про містику і метафізику у Григорія Сковороди” [208] і „Сковородинівський міф про Наркіса в світлі романтичної концепції міфотворчості” [209]; І. Стогній „Сковорода про свободу і справедливість” [269] та „Г.С. Сковорода як філософ і педагог” [270] і „Праця і мораль у спадщині Г.С. Сковороди” [271]; Я. Стратій „Концепція Бога у філософії Г.С. Сковороди та її зв’язок з попереднім розвитком української думки” [272] та „Поняття „внутрішньої людини” і вчення про споріднену працю у філософії Г. Сковороди” [273] і „Сковородинівське розуміння освіти в світлі концепції „внутрішньої людини” [274]; І. Табачников „Світоглядні основи педагогіки Г.С. Сковороди” [280]; Л. Ушкалов „Сковородинівський ейдос самопізнання у контексті українського літературного Бароко” [308] та „Три завваги про українськість Г. Сковороди” [311]; Д. Чижевський „Теорія символів Г.С. Сковороди” [324] та ін.
Рецепціям сковородинівської творчості присвячена низка дисертаційних досліджень. Зокрема, Н.В Бордукової „Літературна творчість Григорія Сковороди в українській та світовій гуманістиці ХХ століття” [28]; Л.П. Гнатюк „Научная терминология в произведениях Г.С. Сковороды” [41]; О.В. Манюка „Проблема символов в философии Г.С. Сковороды” [157]; А.М. Мудрик „Концепція „сродної” праці Г. Сковороди: соціально-філософський аналіз” [176]; Л.П. Федорчук „Український фольклор як фактор національного самовиразу Григорія Сковороди” [312]; О.П. Шикули „Екзистенційний вимір духовності людини у творчості Григорія Сковороди” [333] та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні подається удосконалений цілісний історико-літературний, філософський аналіз творчості Григорія Сковороди. У роботі набуло подальшого розвитку питання висвітлення літературної спадщини мислителя як прозаїка, для чого розглянуто сюжетно-фабульні лінії прози Григорія Сковороди, дано класифікацію символів, а також обґрунтовано важливість творчого доробку письменника і впливу його на подальший національний літературний процес. У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено ґрунтовне дослідження проблем особливостей художнього рівня прози Григорія Сковороди, зовнішньої та внутрішньої композиції творів, досліджено етимологію імен головних героїв прози автора, поетику цитат, доведено, що у філософа наявні елементи психоаналізу в прозових творах; а також висунено припущення на основі частотності вживання художніх засобів, тематики, проблематики прози про симбіоз бароково-просвітницької літератури у межах сковородинівських творів.
Теоретичне значення дослідження обумовлюється тим, що вивчення прозової спадщини Григорія Сковороди дає можливість для більш повної характеристики розвитку української барокової літератури, особливо її завершальної частини, оскільки цей письменник є одним з останніх представників нашої барокової літератури.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати можуть знадобитися для подальших літературознавчих досліджень над творчістю Григорія Сковороди. Крім того, одержані дані можуть використовуватися у вузівських курсах давньої української літератури, спецкурсах та спецсемінарах, присвячених творчості Григорія Сковороди.
Основні положення дисертації апробовувалися на засіданні кафедри літератури та методики навчання Державного вищого навчального закладу „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. Розглянуті в дослідженні проблеми постали підґрунтям для кількох доповідей, виголошених на ХІ Всеукраїнських Сковородинівських читаннях, VІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених, Всеукраїнській науково-практичній конференції „Наукова спадщина Михайла Максимовича (до 200-річчя з дня народження)”, VІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених, ХІІ Всеукраїнських Сковородинівських читаннях, Всеукраїнській науково-практичній конференції „Діалог літературознавства і методики навчання: шляхи аналізу художнього твору”.
За матеріалами дисертаційної студії опубліковано сім статей.
Загальний обсяг дослідження становить 222 сторінки друку. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів під назвами: „Поетика риторичної белетристики доби Бароко”, „Морально-етичні та навчально-етичні діалоги бароково-просвітницького напряму”, „Змістовно-художні особливості трактатів”, висновків, а також списку використаної літератури, що містить 346 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши художній рівень прози Григорія Сковороди, особливості поетики його творів, можна зробити наступні висновки.
Українське літературне Бароко подарувало світові значну кількість письменників. Проте чи не найвизначнішим його представником, котрий залишив після себе вагомий слід, що зберігся не лише у безсмертних літературних творах, а й у пам’яті народній, був Григорій Сковорода. Недаремно творчість мислителя привертала увагу великої кількості українських письменників, котрі продовжували втілювати в літературу думки, проблеми, ідеї філософа. До митців слова послідовників Григорія Сковороди в новій та новітній українській літературі можна віднести І. Багряного, В. Барку, В. Винниченка, Є. Гребінку, М. Гоголя, І. Драча, Р. Іваничука, Г. Квітку-Основ’яненка, А. Кокотюху, М. Костомарова, І. Котляревського, М. Коцюбинського, П. Куліша, А. Метлинського, Б. Олійника, І. Срезневського, П. Тичину, Лесю Українку, І. Франка, І. Ципердюка, Т. Шевченка, В. Шевчука, Г. Шкурупія, лірику символістів та ін. Філософські думки мислителя знайшли подальше відображення у спадщині М. Костомарова, В. Липинського, О. Новицького, П. Юркевича; а педагогічні А. Макаренка, В. Сухомлинського, К. Ушинського.
На сторінках творів письменника-любомудра зустрічаємося з двома іпостасями автора, котрий намагається узгодити духовні цінності із суспільними: він показує себе і як богослов, і як письменник водночас. Із цією метою обирає образ апостола-проповідника. Його голос гнівно, але справедливо, картає українське суспільство ХVІІІ ст., протиставляючи йому християнські цінності, котрі є основою „Горньої республіки”, ідеї якої продовжують думки Нагірної проповіді Ісуса Христа.
Для Григорія Сковороди Біблія була настольною книгою впродовж усього життя, тому його творчість перегукується зі Святим Письмом у жанровій, образній, художній палітрі. Тлумачачи біблійне слово, філософ виступає не стільки наратором, скільки індивідуальним письменником, бо бере зі Святого Письма лише сюжет або вислів, але трактує їх із власної позиції, підпорядковуючи авторському задумові. Частотність, з якою Григорій Сковорода використовує цитати, дає можливість їх класифікувати. Найчастіше зустрічаємося у прозі письменника-мислителя (особливо в трактатах) з цитатами-темами, підтемами, арґументами, уточненнями, запереченнями.
Заглиблючись у словесний світ знаків, світський богослов розглядав Слово Боже зі символічного, герменевтичного, міфологічного підходів. Центральною постаттю в прозі мислителя став образ Ісуса Христа, як і в Новому Заповіті, що символізувало пошуки письменником образу справжньої людини, досконалої в своїй духовній чистоті. Пошуки істинної людини відбуваються лише завдяки участі серця. Тому дотичною до образу істинної людини є філософія та образ серця. Кордоцентризм Григорія Сковороди розкривається завдяки вдало підібраним образам, котрі можна поділити на образи-теми, ідеї, поняття, картини. Вершиною „серцевих” образів у прозі автора є постать Ісуса Христа.
В основу сюжетів творів українського письменника покладено три конфлікти: протиріччя людської натури, людина і оточуючий світ, людина і Бог. Сюжети творів автор будує за концентрично-хронікальним принципом. Щодо кількості сюжетно-фабульних ліній, то в трактатах відбувається їх розгалуження („Начальная дверь ко христіанскому добронравію”, „Икона Алківіадская”, „Жена Лотова”), а в діалогах переважає одна сюжетна лінія (дві лінії в „Наркіссі”, а також у творах „Алфавит, или букварь мира”, „Брань архистратига Михаила со Сатаною”). Характерною для мислителя є об’єктивна манера оповіді, в центрі якої знаходиться авторське „я”. Сюжет у письменника виконує перипетійно-логічні функції. Використання сюжетних елементів у прозі філософа досить традиційне. Авторськими пошуками щодо побудови сюжетів можна вважати вживання надмірної кількості прологів, анотацій, передісторій, епілогів, а також зав’язки у формі притчі в діалозі „Потоп зміин” та передпозиція зав’язки до експозиції в трактаті „Начальная дверь ко христіанскому добронравію”.
Спектр проблем, котрі порушує Григорій Сковорода у прозі, а саме: самопізнання, існування двонатурності в кожній людині, щастя, вибору праці за покликанням, поміркованості, стосунки між батьками та дітьми, соціальне походження, роль вчителя в розвиткові здібностей дитини, пошуки життєвої стежки, розуміння таємничого смислу Біблії, розбудова утопічної щасливої держави „Горньої республіки”, пізнання власного серця, пошуки істинної людини, єдності людини і природи, взаємодії трьох світів, свободи, досить широкий. Вони носять філософський, загальнолюдський, соціальний та морально-етичний характер, тому що завдання літератури, на думку письменника, дидактичне та естетичне. Цим автор і керувався при створенні власного художнього світу.
Композиція творів Григорія Сковороди дещо відрізняється від класичного розуміння побудови трактатів та діалогів, оскільки в чистому вигляді ці жанри у творчості мислителя майже не існують. Сюди можна віднести ранні трактати „Убуждшеся видѣша славу его”, „Да лобжет мя от лобзаній уст своих”, „Начальная дверь ко христіанскому добронравію”, діалоги „Бесѣда, нареченная двое”, „Бесѣда 1-я”, „Бесѣда 2-я”, „Діалог, или разглагол о древнем мірѣ”, „Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни”. Вони взаємоперехрещуються, що засвідчило пошуки нового на жанровому рівні письменником. Так, власним авторським винаходом є діалогічні притчі „Благодарный Еродій” та „Убогій Жайворонок”, діалог-містерія „Брань архистратига Михаила со Сатаною”, діалог-трактат „Потоп зміин”. У прозі Григорія Сковороди наявні наступні елементи композиції: присвяти, вступ, „Главизны” або „Тверди” (своєрідний епіграф), що містять цитати із Біблії, розділи („глави” або „прикмети”), висновки. Присутні й позасюжетні елементи (в меншій мірі в трактатах, ніж в діалогах): вставні оповідання (байки, притчі, фольклорні та біблійні сюжети, що створює таке явище, як сюжет в сюжеті), вірші, слова-рефрени („Жена Лотова”, „Да лобжет мя от лобзаній уст своих”). Повтори слів у творах Григорія Сковороди виконують подвійну функцію: виступають домінантами і лейтмотивами. Зустрічається ще один позасюжетний елемент заголовки до творів, в яких символічно висвітлюється тема або ідея тексту. Не нехтує письменник й елементами внутрішньої композиції: вмотивованістю вчинків та думок героїв, логічністю, послідовністю, цікавістю.
Персонажі у творах Григорія Сковороди групуються згідно з їхньою безпосередньою участю в конфліктах. Кількість героїв у діалогах різна: від семи в ранніх („Наркісс”, „Симфоніа, нареченная Книга Асхань”) до двох в останніх („Пря бѣсу со Варсавою”, „Потоп зміин”). Впродовж прозових творів думки автора стосовно проблем буття, людської суті, „сродної” праці, трьох світів, „Горньої республіки” тощо поділяли Друг, Квадрат, Памва, Ізраїль, Даниїл, Наєман, Михаїл, Григорій, Яків, Лонгин, Єрмолай, Еродій, Сабаш, Варсава, Душа, Дух. Імена останніх двох дійових осіб засвідчили про безпосередній зв’язок письменника-мислителя з традиціями Києво-Могилянської академії, в якій писалися і ставилися драми, де персонажі були персоніфікованими образами Долі, Заздрості, Любові, Натури Людської, Смерті тощо.
Не останню роль у розкритті характеру героя, його вчинків відіграє етимологія імені у прозі. Даючи те чи інше ймення персонажеві, письменник заздалегідь проектує його долю та характер. Залежно від того, носієм яких засад у творі виступає дійова особа, персонажі діалогів поділяються на носіїв моральних принципів, духовності, інтелекту. Всіх дискутантів прози письменника (відповідно до їхньої позиції у творі) можна поділити на три види: образи-характери, типи, дійові особи. На відміну від дискутантів, всі інші образи прози Григорія Сковороди поділяються на дві групи: автологічні та металогічні, які мають підгрупи: символи та алегорії. За рамки означеного виходять алегоричні образи в притчах, у „Потопі зміиному” (автологічно-гротескні). Осібно стоїть образ Ісуса Христа: алегоричний (справжня людина) і автологічний (за Євангелієм) одночасно.
Щодо часо-просторових зв’язків у прозі філософа, то події та герої, зображувані автором, це, безсумнівно, українське суспільство ХVІІІ ст. Проте у зв’язку з посиланням на тексти Святого Письма, античних авторів, отців церкви, а також з бажанням застерегти сучасників від помилок минулого, письменник навмисне порушує єдиний часовий проміжок, вдаючись до засобу анахронізму. Крім минулого часу, у творах є проекція в майбутній: існування держави з ідеальними людьми і стосунками („Горная республіка”).
У діалогах письменника наявні елементи портретної характеристики (портрет-опис) та психологічного аналізу. Впродовж прозових творів майже всі дійові особи перебувають в процесі становлення, розвитку, проте внутрішній світ героїв авторові не вдається остаточно сформувати. Особливо вдало письменникові вдається змалювати психологію дійових осіб у притчах „Благодарный Еродій”, „Убогій Жайворонок”, характери яких розкриваються у поведінці, ставленні до інших людей, в описах почуттів героїв, в манері говорити і тримати себе в різних ситуаціях. На прикладі сімей Еродія та Сабаша автор показав, що українці як нація поступово втрачають риси ментальності (щедрість, гостинність, культ родини, збереження національних звичаїв), натомість великою шаною користуються чужі традиції та культура (зокрема, російська). Прикметно, що носіями духовності, отже, й мудрості Божої, у письменника зображені прості люди. Григорій Сковорода-просвітник протиставляє панам-міщанам Пішек, Салакону, Пифікову представників демократичної течії: Еродія, Сабаша, Алауду, Адонія. У мислителя переважає соціально-історично-етичний тип літературних характерів.
Мова творів Григорія Сковороди є складовою його поетики. Вона строката і різнобарвна, що зумовлено як темами та проблемами, опрацьовуваними в творах, так і мовною картиною України кінця ХVІІІ ст. Оскільки проза письменника написана у високому стилі, стає зрозумілим, чому поруч з українськими словами (35% лексики творів мислителя) зустрічається значна кількість латинізмів (10%), грецизмів (3%), старослов’янізмів (5%), полонізмів (2%) тощо. А мовна ситуація, що склалася на теренах українських земель у кінці ХVІІІ ст., робить логічно вмотивованим використання такої кількості російських слів (45%) у прозі філософа. Не дивлячись на таку суміш слів з різних мов у межах одного твору, в цілому мовна картина прози Григорія Сковороди становить одне ціле, що допомагає мислителеві передати свої думки за допомогою вербальної форми. З тропів у прозі автора найчастіше зустрічаються епітети, алегорії, метафори, перефрази, емблеми, оксюморони, гіперболи, літоти, порівняння, символи, починаючи від назв творів і закінчуючи трактуванням образів, які мають два види: релігійно-міфологічні й художньо-філософські (кожен вид містить підвиди: бестіарні, рослинні, на позначення суспільного життя). Необхідність заглиблюватися в зміст тексту, тобто вміти читати між рядками, створює підтекст у прозі філософа. Зі синтаксичних фігур найбільше використані антитези, повтори, риторичні запитання та оклики, звертання, ампліфікації, градації, умовчання, інвективи, композиційний паралелізм, антиметаболи, асиндетони, полісиндетони. Характерним для Григорія Сковороди є вживання апології, афектації, умовчання, апофазії, відсторонення, апострофи. Милозвучність у творах досягається за допомогою алітерацій, асонансів, звукових повторів. Усе це відповідало не тільки вимогам часу письменника, але й своєрідному авторському світобаченню, унікальній картині земного світу, створеній мислителем у творах, котра вимагала особливої мови як виразника різноманітних почуттів, думок.
Творчість Григорія Сковороди показала приклад синкретизму методів. Такий симбіоз не тільки не спотворює творчий задум, навпаки, сприяє кращому донесенню його до читача. Звичайно, що найчастіше у творах письменника читач зустрічається з Григорієм Сковородою яскравим представником бароко, але водночас проглядають риси просвітництва, романтизму, гуманізму, реформаторства.
У прозі письменника яскраво виражені риси романтизму. Центральне місце відводиться образові людини. Побудова сюжетів ґрунтується на різких контрастах. Літературні персонажі Григорія Сковороди понад усе прагнуть волі, в їхніх словах, діях простежується туга за історичним минулим. Характерним для творів письменника є символічність, зв’язок із фольклором, антропоцентризм, теогонія.
Як гуманіста, українського мисленика турбує симбіоз моральних та суспільних проблем: прагнення свободи, реалізація вродженого таланту до праці, внутрішнє переродження людини. Навіть ідея „Горньої республіки” Григорія Сковороди перегукується з подібними утопічними поглядами західноєвропейських письменників-гуманістів Т. Мора та Т. Кампанелли.
Продовжуючи тему „Горньої республіки”, Григорій Сковорода-реформатор будує її на засадах рівності, братства. Як реформатор, письменник віддає перевагу духовній релігії над обрядовою, розвиває вчення про подвійність усього сущого, пропонує шукати істинну людину всередині себе.
Письменник-просвітник психологічно обумовлює поведінку героїв, спирається на народну педагогіку, християнський гуманізм, але обов’язково в контексті української та західноєвропейської думки. Гармонію особистого й суспільного автор виводить з моральних переконань людини. Як просвітник, Григорій Сковорода вважає, що природа є джерелом добра для людини, потрібно лише навчитися її розуміти. Своєрідністю стилю Григорія Сковороди-просвітника є мирне розв’язання конфліктів у творах, а також відсутність соціального протиставлення у прозі, крім притч, де представники панівної верхівки Пішек, Салакон виступають антагоністами до вихідців з демократичного середовища Еродія та Сабаша.
Знаходимо на сторінках творів Григорія Сковороди й елементи класицизму. До них відносяться звернення до творчості античних авторів, різкий поділ на позитивних та негативних героїв (Сатана та Михаїл, Варсава та Даймон тощо).
Притаманні творчій манері письменника й риси сентименталізму. Найяскравіше це проявляється в утвердженні багатства духовного світу в представників нижчих станів Еродія, Сабаша, Алауди, Адонія, а також культ почуттів, який у Григорій Сковороди виливається в кордоцентризм. Потрібно зауважити, що ні класицизм, ні сентименталізм у чистому вигляді в Україні у ХVІІІ ст. не існували, вони були органічною складовою просвітництва, тобто варто вести мову про просвітницький класицизм та сентименталізм.
Дидактичний характер прози, а також майже однакова частотність вживання метафор, алегорій, символів, різноманітних стилістичних фігур, прагнення до удосконалення людської осбистості найяскравіше засвідчують про унікальний синтез бароково-просвітницької літератури в межах кожного сковородинівського твору, де з Бароко зустрічаємося на формальному рівні, а з Просвітництвом на змістовому. Вищезазначені засади дозволяють стверджувати, що твори письменника завдяки мовному багатству, композиційним своєрідностям, сюжетно-фабульним лініям є не філософією у прозі, а філософічною прозою, тобто містять елементи філософського вчення, не виходячи за межі художньої літератури.
Не дивлячись на значну кількість студій, присвячених творчості Григорія Сковороди, їх вагомий внесок у різнобічне вивчення постаті самого мислителя та його спадщини, ще недостатньо висвітленими залишається низка проблемних питань. Потребує ґрунтовного вивчення проблема зв’язку біблійних текстів з прозою письменника, зокрема, образами, художніми засобами, синтаксисом, стилістикою. У цьому річищі постає низка невивчених питань: Нагірня проповідь Ісуса Христа як прообраз „Горньої республіки” українського письменника-філософа, вплив Григорія Сковороди-богослова на Григорія Сковороду-письменника і навпаки.
Цікавими, але опрацьованими лише частково, на думку дисертанта, бачаться проблеми системи образів, створеної у прозі, а також аналіз творів письменника як таких, що представляють філософічну українську прозу. Майже не розглядалося питання впливу імені на поведінку персонажів у творах Григорія Сковороди. Звідси виникає й інша проблема зародки психоаналізу в творчості письменника.
Світ прозових творів Григорія Сковороди зрозумілий і таємничий, цікавий і дивовижний, суперечливий і хаотичний, але, безсумнівно, такий, що викликає цікавість уже понад 200 років. Тому вичерпати його одним дисертаційним дослідженням неможливо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович Семен. Біблія як форманта філологічної культури. К.: КНТЕУ; Чернівці: Рута, 2002. 230 с.
2. Алєксєєнко Н. Біблійна герменевтика в українській бароковій прозі // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Вип. 2. Чернівці: Рута, 2000. С. 18-23.
3. Алексеєнко Н.М. Біблійна герменевтика в українській бароковій прозі: Автореф. дис. канд. філол. наук: (10.01.01) / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2001. 20 с.
4. Андрієнко Л.О. Генеза поетичної метафори Бароко // Мовознавство. 1996. №2-3. С. 39-44.
5. Андрущенко Мирослава. Парнас віршотворний: Києво-Могилянська академія і український літературний процес ХVІІІ ст. К.: Українська книга, 1999. 208 с.
6. Архієпископ Ігор Ісіченко. Григорій Сковорода і патристична традиція // Григорій Сковорода і антична культура: Тези доп. наук.-практ. конф., присвяченої 280-річчю від дня народження Г.С. Сковороди (19 листопада 2002 р.). Харків: Б.в., 2002. С. 12-15.
7. Астапова О.І. Мислитель, що любив парадокси // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. пр. Черкаси: Вид-во ЧДУ: Брама, 2003. С. 37-42.
8. Бабич С.В. Творчість Мелетія Смотрицького у контексті раннього українського бароко: Дис. канд. філол. наук: (10.01.01). К., 2002. 237 с.
9. Багалій Д.І. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. 2-ге вид., випр. К.: Вид-во „Орій” при УКСП „Кобза”, 1992. 472 с.
10. Багалій Д. Український мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода // З-під булави під корону: друга половина ХVІІІ ст. / Упоряд. і авт. передм. О.К. Струкевич; Ред. кол. В.А. Смолій та ін. К.: Україна, 2002. С. 303-327.
11. Барабаш Ю.Я. „Знаю человека” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. М.: Художественная литература, 1989. 335 с.
12. Береза І.Ю. Сліди давньоукраїнської літератури у творах Г. Квітки-Основ’яненка // Гуманітарний вісник: Наук.-теорет. зб. Переяслав-Хмельницький: Б.в., 2003. №4. С. 231-238.
13. Бетко І.П. Г.С. Сковорода і традиція автоепітафії у давній українській літературі // Сковорода Григорій: Дослідження, розвідки, матеріали: Зб. наук. пр. К.: Наукова думка, 1992. С. 195-203.
14. Библейская энциклопедия. Репринтное издание. М.: Терра, 1990. 903 с.
15. Библейская энциклопедия. Репринтное воспроизведение издания: В 2-х к. М.: NB-press: Центурион: АПС, 1991. К. 1: А-Н. 496 с.
16. Бичко А., Бичко І. Концентрично-бароковий контекст української філософії: феномен Сковороди // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 51-78.
17. Біленко Т. Проблема біблійного слова у Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 503-511.
18. Білий А.І. Своєрідність українського бароко. Література // Педагогічний вісник. 2001. №1-2. С. 27-33.
19. Білич Т.А. Світогляд Г.С. Сковороди. К.: Вид-во КДУ ім. Т.Г. Шевченка, 1957. 112 с.
20. Білодід В. Сковорода містик і сотеріолог // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 227-247.
21. Білоус П.В. Давньоукраїнські „хоженія” і західноєвропейський роман-подорож ХVІІ-ХVІІІ ст. // Українська література ХVІ-ХVІІІ ст. та інші слов’янські літератури. К.: Наукова думка, 1984. С. 206-222.
22. Бовсунівська Тетяна. Григорій Сковорода й український романтизм // Літературознавство: ІІІ Міжнародний конгрес україністів (Харків, 26-29 серпня 1996 р.). К.: Обереги, 1996. С. 317-324.
23. Бовсунівська Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 84-94.
24. Бойко Ю. Сковорода у світлі української історії // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 284-292.
25. Бондар С.В. Щирість чільний принцип життя і філософії Г.С. Сковороди // Сковорода Григорій: Дослідження, розвідки, матеріали: Зб. наук. пр. К.: Наукова думка, 1992. С. 33-44.
26. Бондар С. Езотерична нумерологія й есхатологія Г. Сковороди // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 248-281.
27. Бондаренко О.М. Сучасність ідей Г.С. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. пр. Черкаси: Вид-во ЧДУ: Брама, 2003. С. 22-32.
28. Бордукова Н.В. Літературна творчість Григорія Сковороди в українській та світовій гуманістиці ХХ століття: Дис. канд. філол. наук: (10.01.01). Харків, 2001. 192 с.
29. Бордукова Н.В. Науковці ХХ ст. про залежність Г. Сковороди від культури античності // Григорій Сковорода і антична культура: Тези доп. наук.-практ. конф., присвяченої 280-річчю від дня народження Г.С. Сковороди (19 листопада 2002 р.). Харків: Б.в., 2002. С. 21-24.
30. Борисенко К.Г. Явище синкретизму поезії та прози в українській літературі барокової доби: Дис. канд. філол. наук: (10.01.01). Харків, 2003. 182 с.
31. Верба Г. Григорій Сковорода на межі століть: проблема перекладу // Українська мова та література. 2001. Лютий (№8). С. 1-16 (вклад.).
32. Вільна Я. Активації філософських поглядів Г. Сковороди у творчості Г. Квітки-Основ’яненка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. Вип. 11. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2001. С. 90-103.
33. Владимирова В. Григорій Сковорода в оцінці Пантелеймона Куліша // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 445-449.
34. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2-х кн.: Навч. вид. Вид. 2-ге, перероб. Львів: Світ, 1992. Кн. 1. 696 с.
35. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2-х кн.: Навч. вид. Вид. 2-ге, випр. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
36. Волинський П.К., Пільгук І.І., Поліщук Ф.М. Історія української літератури. Давня література: Навч. посіб. для студ. філол. фак. пед. ін-тів. К.: Вища школа, 1969. 432 с.
37. Галич Олександр, Назарець Віталій, Васильєв Євген. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
38. Геник-Березовська Зіна. Григорій Сковорода: образ художній і справжній // Слово і час. 1995. №3. С. 61-68.
39. Гірний Олег. Педагог нетлінного життя // Українська мова та література. 1999. Вересень (№36). С. 1-4.
40. Гнатюк Лідія. Філософія слова Григорія Сковороди // Українська мова. 2002. №1. С. 63-70.
41. Гнатюк Л.П. Научная терминология в произведениях Г.С. Сковороды: Автореф. дис. канд. филол. наук: (10.02.02) / КГУ им. Т.Г. Шевченко. К., 1989. 20 с.
42. Гнатюк О. До переоцінки літературного процесу ХV-ХVІІІ ст. (Огляд публікацій давньої української літератури) // Європейське відродження та українська література ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1993. С. 237-266.
43. Голован В.П. Психопедагогіка серця Григорія Сковороди: парадигмальні контури сучасної освіти // Гуманітарний вісник: Наук.-теорет. зб. Переяслав-Хмельницький: Б.в., 2003. №4. С. 140-146.
44. Головаха І., Стогній І. Філософ-гуманіст Г.С. Сковорода. К.: Політвидав України, 1972. 76 с.
45. Головащенко С.І. Біблійне коріння поетики Г. Сковороди та проблема його дослідження в КДА // Наукові записки. К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2003. Т. 21: Філософія та релігієзнавство. С. 37-48.
46. Головінський Ів. Психологія у ХVІІ ст. і її відзеркалення в Києво-Могилянській академії // Хроніка 2000. 2000. Вип. 37-38. С. 304-309.
47. Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру // Хроніка 2000. 2000. Вип. 37-38. С. 66-77.
48. Горський В. До питання про джерела символізму Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 157-164.
49. Горський В.С. Філософія Сковороди у дореволюційних вітчизняних дослідженнях // Філософська думка. 1972. №5. С. 44-54.
50. Градовський А.В. Поетична спадщина Г. Сковороди в контексті європейського бароко // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. пр. Черкаси: Вид-во ЧДУ: Брама, 2003. С. 109-113.
51. Гринів Оксана. Василь Барка як послідовник Григорія Сковороди // Літературознавство: ІІІ Міжнародний конгрес україністів (Харків, 26-29 серпня 1996 р.). К.: Обереги, 1996. С. 325-331.
52. Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література: Підруч. для студ. філол. фак-тів ун-ів. К.: Вища школа, 1978. 416 с.
53. Грицай М.С. Українська драматургія ХVІІ-ХVІІІ ст.: Навч. посіб. для студ. ун-тів та педінст-тів. К.: Вища школа, 1974. 200 с.
54. Грицай Н.С. Народное поэтическое творчество и развитие жанров древней украинской литературы (ХVІІ-ХVІІІ ст.): Автореф. дис. д-ра филол. наук: (10.648) / КГУ им. Т.Г. Шевченко. К., 1970. 46 с.
55. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. / Упоряд. Л.М. Копаниця; Прим. С.К. Росовецького. К.: Либідь, 1994. Т. ІV, кн. 2: Усна творчість пізніх княжих і переходових віків ХІІІ-ХVІІ ст. 320 с.
56. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. / Упоряд. О.В. Дідух; Прим. С.К. Росовецького. К.: Либідь, 1995. Т. V, кн. 2: Перше відродження (1580-1610). 352 с.
57. Гудима І.П. Деміфологізіція Біблії у творчості Г.С. Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство: Зб. наук. пр. Черкаси: Вид-во ЧДУ: Брама, 2003. С. 161-165.
58. Гузар Ірина. Україна в орбіті європейської мислі: Від Григорія Сковороди до Тараса Шевченка. Торонто-Львів: Місіонер, 1995. 176 с.
59. Гусарчук Т. Феномен особистості Григорія Сковороди в дзеркалі його творчої спадщини // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 2003. С. 554-565.
60. Гусевъ Н.Н. Народный украинскій мудрецъ Григорій Саввичъ Сковорода. М.: Посредник, 1906. 64 с.
61. Гуцуляк І. Біблійна символіка в українській поезії бароко // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Вип. 2. Чернівці: Рута, 2000. С. 138-140.
62. Гуцуляк І.Г. Ретроспекція і сучасний стан вивчення українського бароко: Навч. посіб. Чернівці: Рута, 2006. 52 с.
63. Ґалятовський Іоаникій. Грѣхи розмаитїи // Хроніка 2000. 2000. Вип. 37- 38. С. 264-286.
64. Ґізель Інокентій. Метафізичний трактат // Хроніка 2000. 2000. Вип. 37-38. С. 287-303.
65. Данилова Т.В. Притча. Архетипові уявлення в культурній свідомості // Філософська і соціологічна думка. 1992. №11. С. 85-98.
66. Демченко С.А. Притча у давній українській літературі: еволюція жанру: Дис. канд. філол. наук: (10.01.01). Кривий Ріг, 2004. 187 с.
67. Демченко Світлана. Притчі як художні засоби і параболи у трактатах Г. Сковороди // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. Вип. 8. К.: Твім інтер, 2001. С. 250-257.
68. Дігтяр С.І. Образи співбесідників та їх роль у бабаївському циклі філософських діалогів Г.С. Сковороди // Українське літературознавство. Вип. 18. Львів: Вища школа, 1973. С. 103-109.
69. Дмитрієв М. Про деякі шляхи проникнення гуманістичної ідеології в українську культуру кінця ХVІ першої половини ХVІІ ст. // Європейське відродження та українська література ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1993. С. 110-125.
70. Довга Л. Пізнай себе” у філософії Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 56-65.
71. Довга Л. Проблеми християнської моралі в трактаті Інокентія Гізеля „Мир з Богом чоловіку” // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: Зб. наук.-теорет. пр. К.: Б.в., 2003. С. 495-502.
72. Дудко Д.М. Сковорода, Орфей і Заратуштра // Григорій Сковорода і антична культура: Тези доп. наук.-практ. конф., присвяченої 280-річчю від дня народження Г.С. Сковороди (19 листопада 2002 р.). Харків: Б.в., 2002. С. 38-40.
73. Дудко Д. Нащадки Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 442-446.
74. Дяченко В.П. „Потоп Зміїний” як завершення полемічних змагань зі змієм Біблії” і вивершення власної національної Біблії” // Григорій Сковорода і антична культура: Тези доп. наук.-практ. конф., присвяченої 280-річчю від дня народження Г.С. Сковороди (19 листопада 2002 р.). Харків: Б.в., 2002. С. 24-32.
75. Ерн Володимир. Життя і особа Григорія Сковорода // Березіль. 1992. №11- 12. С. 150-175.
76. Євдокименко В.Ю. Г.С. Сковорода і суспільно-політична думка на Україні // Філософська думка. 1972. №5 С. 35-43.
77. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
78. Жулинський М. Християнство і національна культура // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Вип. 1. Чернівці: Рута, 2000. С. 6-8.
79. Закидальський Т.Д. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. 1991. №8. С. 127-138.
80. Зілинський О. Духова генеза першого українського Відродження // Європейське відродження та українська література ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1993. С. 276-299.
81. Зінченко І., Зінченко Т. Символ серця та його трактування у біблійному та художньому текстах // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Вип. 2. Чернівці: Рута, 2000. С. 201-203.
82. Зязюн І. Г.С. Сковорода і П.Д. Юркевич про філософію освіти і педагогічної дії // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Зб. наук. пр. К.: Б.в., 1997. С. 240-247.
83. Іваньо І.В. Григорій Сковорода і народна пісня // Народна творчість та етнографія. 1965. №1. С. 81-90.
84. Іваньо І.В. Прислів’я та приказки у творах Г.С. Сковороди // Українська мова і література в школі. 1964. №8. С. 29-33.
85. Іваньо І.В. Проблеми естетики та естетичного виховання в спадщині Григорія Сковороди // Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди. К.: Вища школа, 1972. С. 78-102.