ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ ВІДСУБСТАНТИВНИХ ПОХІДНИХ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
Жарко Світлана Юріївна

УДК 811.161.2’373.611
ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ
ВІДСУБСТАНТИВНИХ ПОХІДНИХ
10. 02. 01 — українська мова
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник - Левун Ніна Віталіївна
кандидат філологічних наук, доцент

Дніпропетровськ 2008

ЗМІСТ
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ. 4
ВСТУП. 5
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ СЛОВОТВІРНОЇ СЕМАНТИКИ. 12
1.1. Поняття „словотвірного значення” 12
1.2. Словотвірна мотивація та її види. 20
1.3. Функція дериваційного афікса у формуванні словотвірного значення 26
1.4. Роль твірного слова у формуванні семантики дериватів 30
1.5. Ідіоматичність значення похідних слів 35
1.6. Висновки до розділу 1 39
РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ ВІДСУБСТАНТИВНИХ ПОХІДНИХ. 42
2.1. З історії типології словотвірних значень 42
2.2. Специфіка словотвірної семантики відсубстантивних дериватів 47
2.3. Висновки до розділу 2 54
РОЗДІЛ 3. МУТАЦІЙНЕ СЛОВОТВІРНЕ ЗНАЧЕННЯ ВІДСУБСТАНТИВНИХ ІМЕННИКІВ. 56
3.1. Загальна характеристика мутаційного словотвірного значення „носій предметної ознаки” 56
3. 2. Словотвірне значення особи. 58
3.3. Словотвірне значення конкретного предмета. 87
3.4. Словотвірне значення місця 104
3.5. Словотвірне значення абстрактного поняття 109
3.6. Висновки до розділу 3 113
РОЗДІЛ 4. СПЕЦИФІКА МОДИФІКАЦІЙНОГО СЛОВОТВІРНОГО ЗНАЧЕННЯ. 116
4.1. Загальна характеристика модифікаційного словотвірного значення 116
4.2. Словотвірне значення демінутивності 118
4.2.1. Словотвірне значення об’єктивної зменшеності 120
4.2.2. Словотвірне значення зменшеності-пестливості 124
4.2.3. Словотвірне значення пестливості 128
4.3. Словотвірне значення аугментативності 134
4.4. Словотвірне значення недорослості 138
4.5. Словотвірне значення одиничності 141
4.6. Словотвірне значення збірності 145
4.7. Словотвірне значення жіночності 150
4.8. Словотвірне значення найвищого ступеня вияву ознаки. 158
4.9. Словотвірне значення підлеглості, підпорядкованості 161
4.10. Словотвірне значення старшинства. 163
4.11. Словотвірне значення повторюваності 164
4.12. Словотвірне значення подібності 165
4.13. Висновки до розділу 4 167
РОЗДІЛ 5. ТРАНСПОЗИЦІЙНЕ ТА СИНТАГМАТИЧНЕ СЛОВОТВІРНІ ЗНАЧЕННЯ ВІДСУБСТАНТИВІВ. 169
5.1. Своєрідність відсубстантивних транспозитів та їх словотвірної семантики. 169
5.2. Специфіка синтагматичного словотвірного значення 176
відсубстантивних іменників 176
5.3. Висновки до розділу 5 191
ВИСНОВКИ. 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 221
ДОДАТКИ. 224

ВСТУП

Останнім часом спостерігаємо виразний поворот лінгвістики до вивчення змістової сфери мови, особливо в галузі словотвору. Це зумовлено тим, що семантика невід’ємна й основна частина впорядкування процесів словотворення: вона не тільки є результатом дериваційного процесу, але й передує йому.
Усебічне дослідження семантики в галузі дериватології має важливе значення для з’ясування сутності різнорівневих мовних явищ та процесів, що відбуваються на межі окремих рівнів. Суттєвим при цьому є визначення місця словотвірної семантики та її взаємозв’язків із лексичною й граматичною в когнітивних процесах структурування позамовної дійсності, адже словотвору належить особлива роль в організації пізнаваної дійсності. Він упорядковує й організовує процеси відображення сегментів навколишньої дійсності, забезпечуючи їх семантичну класифікацію, створює відомі стереотипи для позначення реалій, які підводяться під ту чи ту рубрику наявних семантичних класифікацій, допомагає поєднати новий досвід із старим і зберігати досвід людини, зафіксований внутрішньою формою слова, передавати його від покоління до покоління завдяки вираженому феномену мотивованості похідного слова [Реформатский 1967, с. 72].
Дериватологія як мовознавча наука пройшла бурхливий розвиток і на сьогодні це полігон, де випробують прийоми й методи дослідження мови, що мають велику цінність не лише для інших рівнів мови, а й для лінгвістики загалом” [Милославский 1987, с. 62]. Тривалий час вона розвивалася в межах детального аналізу формально-структурних операцій і одиниць, пов’язаних із породженням похідних слів, інвентаризації, систематизації та інтерпретації виявлених компонентів словотвірної структури. Змістовий бік словотвірних одиниць посідав другорядне місце й розглядався обмежено, лише згодом дериваційна семантика стала предметом науково-лінгвістичних досліджень.
Зосередження уваги дослідників на тому, що утворенню слова з властивою йому семантикою і словотвірною структурою передує мисленнєве препарування об’єкта номінації”, сприяло вивченню словотвору на підставі логічних, поняттєвих категорій, які лежать в основі власне мовних, зокрема й словотвірних [Ґрещук 1995, с. 4]. Такий підхід до вивчення явищ деривації зумовив формування логіко-номінативного аспекту, витоки якого віддзеркалилися в концепціях Ф.І.Буслаєва, Я.Розвадовського, а остаточного осмислення н

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження теоретичних засад словотвору, пов’язаних з вивченням словотвірної семантики похідних, що ґрунтується на спільності твірної основи (іменника), дає підстави зробити такі висновки.
Типології СЗ, що є основною одиницею дериватології, базується на детальному вивченні словотвірної семантики похідних, об’єднаних частиномовною спільністю твірної основи як типологізувального чинника. У зв’язку з цим дослідження СЗ відсубстантивів належить до актуальних завдань сучасної дериватології й спирається на виявлення закономірностей формування семантики похідних одиниць, розумінні сутності СЗ, способів його виведення та засобів репрезентації.
СЗ є узагальненим значенням, спільним для певного лексико-семантичного розряду слів, що виражається за допомогою певної словотвірної форми і визначається шляхом співвіднесення однорідних похідних слів з їх твірними. Вони виявляються за допомогою перифраз, які визначають глибинну смислову організацію дериватів і експлікують імпліцитні семантичні компоненти в їх структурі.
Визначальну роль у формуванні вторинної номінації виконує мотивувальне слово, тому характер СЗ відсубстантивів зумовлений частиномовними показниками іменників, їх дериваційним потенціалом, формально-структурними й лексико-семантичними особливостями.
Специфіка відсубстантивних дериватів зумовлена здатністю іменника як частини мови позначати поняття, а також виступати в синтаксичних структурах, організувальну роль у яких виконує дієслівний предикат, у значенні актантних членів аргументів. Така властивість іменників суттєва у плані вивчення СЗ, оскільки похідні слова є семантичними еквівалентами предикатно-аргументних структур. Утворення відсубстантивних іменників з мутаційним СЗ ґрунтується на складних взаємозв’язках предикатних і непредикатних знаків семантично елементарних речень, які трансформуються в реальні деривати.
Іменниковий склад лексики не однорідний з погляду семантики, тому в ньому виділяються різні лексико-семантичні групи. Іменники кожної з цих груп сполучаються лише з певним предикатом або колом предикатів, поєднуючись навіть з одним і тим же словотворчим афіксом, і відповідно утворюють похідні, належні до одного СТ, але з різними ЧСЗ.
Іменники слугують базою для утворення лексичних дериватів. Переважну частину відсубстантивів формують похідні з мутаційним СЗ, які охоплюють субстантивну, ад’єктивну та вербативну зони. Відіменникові субстантиви з мутаційним СЗ традиційно об’єднують у СЗ „носій предметної ознаки”, у складі якого виділяються СЗ особи, конкретного предмета, місця, абстрактного поняття.
Відсубстантиви на позначення осіб характеризуються за відношенням до їх діяльності, проживання, рідше — зовнішніми ознаками, тому їм властиві такі ЧСЗ: „той, хто виготовляє, виробляє, обробляє щось”; „той, хто доглядає, розводить когось”; „той, хто вирощує щось”; „той, хто обслуговує щось”; „той, хто займається чимось”; „той, хто бере участь у чомусь”; „той, хто схильний до чогось”; „той, хто є членом чогось” тощо.
Іменники зі СЗ конкретного предмета головним чином указують на їх функціональне призначення, зовнішні ознаки та місце знаходження, тому їм властиві такі ЧСЗ: „те, у чому зберігають щось”, „те, чим виготовляють щось”, „те, що містить щось”, „те, що подібне до чогось” тощо.
У дериватах на позначення абстрактних понять виявляються своєрідні — лексико-словотвірні значення на зразок „заняття, посада, поведінка, діяльність когось”, „погляди, переконання, вчення когось”, „галузь науки, науковий напрям, сфера занять когось” тощо. З-поміж них виділяються іменники на -ств-о, -цтв-о, у яких словотворчі суфікси у процесі деривації нівелюють значення предметності, наявне в мотивувальних іменниках, тому їх СЗ є від’ємно-мутаційним.
Носіями мутаційних СЗ виступають суфіксальні афікси, які в семантичній структурі дериватів корелюють переважно зі значенням аргумента. Виразниками СЗ особи слугують суфікси -ник, -овик, -ар/-яр, -ець, -іст/-ист, ‑щик/‑чик, -ець, -ин, -анин, -ич, -ук, -ак; СЗ конкретного предмета суфікси ‑ник, -івник, -н-я, -атник (-ятник), -арій, -ниц-я (-івниц-я) та префіксально-суфіксальні форманти на-...-ник, під-...-ник, під-...-ок, перед-...-ник, за‑...‑ник, без-...-ник; СЗ абстрактного поняття суфікси -ств-о, -щин-а (‑ччин-а, -івщин-а), -изм, (-ізм), -ура, -ика (-іка), -і-я, -ит; СЗ місця суфікси ‑ищ-е (-овищ-е), -ник, вибір яких зумовлений різноманітністю мотивувальних предикатно-аргументних структур, їх сполучуваністю з іншими аргументами, а також лексичним значенням дієслів-предикатів та непредикатних іменників-аргументів.
У відсубстантивних конфіксальних іменниках компоненти словотворчого форманта є різнофункціональними, тому їх СЗ є мутаційно-модифікаційним.
Характерною ознакою відсубстантивних іменників із мутаційним СЗ є фразеологічність семантики, яка зумовлена мотивованістю цих дериватів предикатно-аргументними структурами; полісемантичністю словотворчих суфіксів та асоціаціями, що виникають навколо мотивувального іменника. Імпліцитними у їх структурі виступають дієслівні предикати, що мають організувальне значення у формуванні їх семантики, тобто є словотвірно релевантними.
Неповторювані ідіоматичні компоненти в семантичній структурі дериватів, що не впливають на формування його СЗ, належать до складу лексичних. Здебільшого вони властиві іменникам на позначення конкретних предметів, оскільки десигнати, які лежать в основі їх найменувань, відображають лише одну сторону понять, включаючи весь предмет.
За ступенем ідіоматичності відсубстантивні іменники з мутаційним СЗ поділяються на три групи: 1) з невисоким рівнем ідіоматичності; 2) з високим рівнем ідіоматичності; 3) з максимально високим рівнем ідіоматичності.
Серед відіменникових субстантивів виявляються полімотивовані деривати, а також слова з атомарним СЗ.
Іменники активно залучаються до модифікаційного словотворення, у процесі якого не зазнають суттєвих семантичних зрушень, а набувають додаткової, головним чином оцінної ознаки. Семантика похідних із модифікаційним СЗ формується на базі значень основи твірного слова й словотворчого форманта і не містить ідіоматичних компонентів.
Формування відсубстантивних похідних із модифікаційним СЗ зумовлене здатністю іменників передбачати ознаку, властиву позначуваному поняттю, яка може виявлятися повністю чи частково, вищою мірою чи навпаки. До модифікаційних СЗ належать значення демінутивності та аугментативності; одиничності та збірності; вищого ступеня вияву ознаки, різновидом якого є значення старшинства; неповного вияву ознаки, що представлене в похідних із значенням підлеглості, подібності; а також значення жіночності. Утім серед найменувань осіб жіночої статі виявляються іменники з модифікаційно-мутаційним та мутаційним СЗ. Модифікаційно-мутаційне СЗ характерне іменникам, які не мають співвідносних найменувань чоловічої статі, а їхній словотворчий суфікс поєднує значення жіночності зі значенням „носій ознаки”. Мутаційне наявне в дериватах зі значеннями „дружина особи, названої твірним словом” та „донька особи, названої твірним словом”. СЗ повторюваності властиве субстантивам, мотивованим предикатними іменниками.
Семантичними еквівалентами відсубстантивів із модифікаційним СЗ виступають словосполучення, головним компонентом яких є твірне слово, а залежним супровідний предикат, який семантично тотожний прикметникам найбільший, найпотужніший, головний / підлеглий, великий / малий, хороший / поганий та словам один / багато.
Модифікація предметного значення відбувається як унаслідок суфіксального, так і префіксального словотвору, оскільки іменні префікси, репрезентуючи на формально-граматичному рівні значення супровідних предикатів, модифікують кількісний вияв ознаки або поширюють предикатні аргументи.
Cпецифіка модифікаційного СЗ зумовлена своєрідністю модифікаційних словотворчих формантів, які, на відміну від мутаційних, характеризуються більшою конкретністю, неінваріантністю. За кожним значенням у складі модифікаційного закріплені свої форманти, наприклад, значення найвищого ступеня предметної ознаки репрезентують префіксальні форманти супер-, екстра-, ультра-, гіпер-, над-, значення демінутивності суфікси -ик, -чик, -ок, -ець, -к-а, -оньк-, -еньк-, -очк-, -ечк-, -иц-я, значення аугментативності суфікси -ищ-е, -иськ-о, -ак-а, -аг-а, -ук-а, -уг-а. Модифікаційне СЗ за рівнем узагальненості поступається мутаційному, порівняно з останнім воно більше наближене до лексичного, ніж до граматичного.
Транспозиційне СЗ є результатом синтаксичної деривації, що виявляється в переміщенні твірного слова з одного лексико-граматичного розряду до іншого, унаслідок чого лексичне значення вихідної одиниці не змінюється, а сама одиниця, набуваючи нових категорійних і граматичних ознак, переходить в іншу частину мови.
Явище транспозиції для відсубстантивної деривації не характерне, що зумовлено двома причинами: по-перше, природою й розумінням самого явища транспозиції, по-друге, специфікою частиномовного значення іменника. Утім, транспозиційне СЗ наявне в дієсловах, мотивованих предикатними іменниками, визначальною семою яких є процесуальність.
Специфіка відсубстантивної транспозиції полягає у частиномовному переведенні іменників-назв дії у дієслово, частину мови, для якої значення дії є категорійним. Відбувається перехід від нетипового до типового, оскільки визначальною семою більшості іменників є „речовинність”. Окрім того, характеризуючись однаковою семантичною складністю, дієслова порівняно зі спільнокореневими іменниками є формально складнішими.
Відсубстантиви з транспозиційним СЗ утворюються лише внаслідок суфіксального словотвору, оскільки префіксальні афікси здатні „вносити” у смислову структуру деривата певний значеннєвий компонент, що суперечить традиційному уявленню про транспозиційний тип деривації. Окрім того, у процесі транспозиції словотворчі суфікси, на відміну від мутаційних та модифікаційних, виступають перекатегоризаторами вихідного значення і не вносять при цьому ніяких семантичних компонентів.
У складних відсубстантивах виявляється єднальне, або синтагматичне СЗ, що зводиться до ідеї з’єднання значень твірних основ. Визначальними у плані їх словотвірної семантики є смислові відношення між компонентами синтаксичних структур, на базі яких вони утворилися. Тому аналізовані іменники поділяються на дві групи: сформовані на базі структур, компоненти яких не підпорядковані один одному, тобто з сурядним зв’язком; компоненти яких нерівноправні й визначаються певною залежністю, тобто з підрядним зв’язком.
До першої групи зараховуємо юкстапозити та композити, які співвідносяться із сурядними словосполученнями, тому їх СЗ називаємо і-подібним. Воно властиве дериватам, які мотивовані іменниками однієї тематичної групи.
До другої групи відносяться: 1) юкстапозити та композити, які семантично корелюють з порівняльними словосполученнями, утвореними внаслідок асоціативного поєднання двох іменникових основ або іменників за допомогою сполучника як, тому називаємо його як-подібним; 2) юкстапозити, які розгортаються в атрибутивні словосполучення, один із компонентів якого позначає постійну предметну ознаку, а другий набуту, здатну трансформуватися в прикметник; 3) композити, які трансформуються в речення з підрядним означальним, та абревіатури, утворені на базі іменникових основ (слів), належних до різних тематичних груп, одна з яких є опорним семантичним компонентом, а друга залежним.
Формальними виразниками синтагматичного СЗ є інтерфікси, що в семантичному плані корелюють із сполучниками та прийменниками, які поєднують твірні основи; закріплений порядок слів; єдиний наголос на опорному компоненті; цільнооформленість та постійні граматичні показники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АзароваЛ.Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція „золотої пропорції” / Вінниц. держ. ун-т. Вінниця: УНІВЕРСУМ, 2000. 200 с. Бібліогр.: с. 203 216.
2. АзароваЛ.Є. Статус іменників-юкстапозитів: [Складні слова] // Науковий вісник Ізмаїльського педінституту. Ізмаїл, 1999. С. 3 5.
3. АзархЮ.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка. М.: Наука, 1984. 247 с.
4. АрутюноваН.Д. Коммуникативная функция и значение слова // Актуальные проблемы лексикологи: Тезисы докл. 4-й лингвистической конф. Новосибирск, 1974. С.7 11.
5. АрутюноваН.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 364 с.
6. БалалыкинаЭ.А., НиколаевГ.А. Русское словообразование: Учеб. пособие. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1985. 184 с.
7. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
8. БартошевичА.К. К определению системы словообразования // Вопросы языкознания. 1972. №2. С.80 86.
9. Безпояско О.К. Іншомовні префікси в українській мові // Укр. мова і літ. в шк. 1979. № 7. С.28 33.
10. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
11. БілодідІ.К. Філософські основи лінгвістичної концепції О.О.Потебні // Мовознавсто. 1975. №6. С.12 21.
12. БілоусенкоП.І. Історія суфіксальної системи українських іменників (назви іменників чоловічого роду). К.: Вид-во КДПІ, 1993. 214 с.
13. Блинова О.И. Явление мотивации слов (лексикологический аспект): Учеб. пособие. Томск.: Изд-во ТГУ. 1984. 191 с.
14. Бодуэн де Куртанэ И.А. Об общих причинах языковых изменений // Избранные труды по общему языкознанию. Т. 1. М., 1963. С.242 245.
15. Брус М.П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові XVI-XVII століть: словотвір і семантика: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника Івано-Франківськ. 2001. 20 с.
16. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. Ч. 2. М.: Учпедгиз, 1953. 178 с.
17. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
18. Вакарюк Л.А. Структурно-семантический анализ имен существительных со значением процесса, не мотивированых глаголом (на материале русского языка): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Одесс. гос. ун-т им.И.И.Мечникова. О., 1985. 16 с.
19. Валюх З.О. Компонентний склад субстантивної зони типової словотвірної парадигми іменників назв знарядь та засобів дії // Науковий вісник Херсонського державного університету. Лінгвістика. Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. Вип.3. С 216 222.
20. Валюх З.О. Словотвірна парадигма іменника в українській мові / Полтавський держ. пед. ун-т ім. В.Г. Короленка. Київ Полтава: АСМІ, 2005. 356 с. Бібліогр.: с. 316 345.
21. Васильев Л.М. Словообразовательные значения в их отношении к другим типам языковой информации // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент: Укитувчи, 1982. С.72 74.
22. Васильченко В.М. Мотивація і словотвірне вираження відносних прикметників в історії української мови (відіменникові деривати): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київ. нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова . К., 2000. 20с.
23. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // ВиноградовВ.В. Лексикология и лексикография: Избранные труды. М.: Наука, 1977. С. 162 189.
24. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове): Учеб. пособие для вузов / Отв. ред. Г.А. Золотова. 3-е изд. М.: Наука, 1986. 220с.
25. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Избранные труды по русскому языку. М.: Учпедгиз , 1959. С. 419 443.
26. Височина В.А. Про словотвір іменників від німецьких запозичень в українській мові // Дослідження з граматичної будови української мови: Зб. наук. праць. Д., 1988. С. 17 21.
27. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
28. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
29. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
30. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. К.: Пульсари, 2004. 400 с.
31. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
32. Вільчинська Т.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. Львів, 1996. 16 с.
33. ВознийТ.М. Семантичні зв’язки між твірними іменниками і вигуковими основами та похідними дієсловами на ати, -кати у східнослов’янських мовах // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983 . С.74 86.
34. ВознийТ.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. К.: Вища шк., 1981. 185 с.
35. Волоцкая З.М. Об одном подходе к описанию словообразовательной системы // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии: Сб. науч. тр. М., 1966. С. 51 63.
36. Волоцкая З.М. Семантическая классификация и способы образования отыменных глаголов // Структурная типология языков: Сб. науч. трудов. М., 1966. С. 165 181.
37. Воропай С.В. Конфіксальна словотвірна синонімія в сучасній українській мові (словотвірне поле діяча) // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць. / За ред. проф. В.О.Горпинича. Вип.6. Д.: ДДУ, 1999. С.48 53.
38. Воропай С.В. Синонімія конфіксальних словотвірних морфем іменника (назви осіб) // Ономастика і апелятиви (Проблеми словотвірної дериватології): Зб. наук. праць / За ред. проф. В.О.Горпинича. Вип.7. Д.: ДДУ, 1999. С. 39 48.
39. Воропай С.В. Система конфіксального творення іменників в українській мові XIX XX століть: Афтореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Запоріз. держ. ун-т. Запоріжжя, 2001. с. 189.
40. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
41. Гейгер Р.М. Проблемы анализа словообразовательной структуры и семантики в синхронии и диахронии: Учебн. пособие / Омский гос. ун-т. Омск, 1986. 80 с.
42. Герета М.І. Формант іан(а) як інтернаціональний словотворчий афікс збірних назв // Мовознавство. 1974. №3. С.31 36.
43. Гинзбург Е.Л. Словообразование и синтаксис. М.: Наука, 1979. 334 с.
44. Гловинская М.Я. Морфемная членимость слова в связи с его фразеологией // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. статей.I. Самарканд, 1972. С.8894.
45. Головин Б.Н. Введение в языкознание. М.: Наука, 1966. 153 с.
46. ГорбаньВ.В. Отсубстантивные наименования лица в русском языке (Словообразовательно-семантический аспект): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Одес. держ. ун-т. О., 1987. 22 с.
47. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. №1. С. 36 41.
48. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. №6. С. 22 28.
49. Городенська К.Г. Реалізація семантичного потенціалу дієслів у синтаксичних дериватах // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 102 113.
50. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. 1987. № 1. С. 20 30.
51. Городенська К.Г. Синтаксичні засади категорійного словотвору // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту. Серія: Філологія. 2000. Вип. 2. С. 6 9.
52. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988. № 3. С. 27 34.
53. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981. 199 с.
54. Горпинич В.О. Семантичний взаємозв’язок мотивованого і мотивуючого в процесі словотворення // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 48 55.
55. Горпинич В.О. Словотворення і словотвір української мови. К.: КДПІ, 1995. 68 с.
56. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Навч. посіб. К.: Вища шк., 1999. 207 с.
57. ГорпиничВ.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1973. 164 с.
58. Грамматика современного русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
59. Ґрещук В.В. Семантична дериватологія: Передумови формування і перспективи // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип.5. Івано-Франківськ, 2000. С. 12 15.
60. Ґрещук В.В. Семантичні зв’язки між іменниками на ість і їх твірними словами в сучасній українській мові // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 113 120.
61. Ґрещук В.В. Структура СЗ відприкметникових утворень у сучасній українській мові // Укр. мовознавство. 1991. Вип.18. С.51 54.
62. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір / Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ: Вид во „Плай” Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, 1995. 206 с. Бібліогр.: С. 170 180.
63. Даниленко В.П. Имена собственные как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка: Сб. статей / Под ред. И.П.Мучника и М.В.Панова. М: Наука, 1964. С.77 92.
64. Джочка І. Ф. Дериваційний потенціал дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта: Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарп. ун‑т. Івано-Франківськ. 2003. 198 с.
65. ДокулилМ. Структура постосновного словообразовательного форманта (ксуффиксальной и безаффиксальной деривации в славянских языках) // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков: Материалы симпозиума 4-7 декабря 1984 г. / Отв. ред. Г.П. Нещименко. М.: Наука, 1987. С. 26 33.
66. Доленко М.Т. Складні прикметники в сучасній українській мові // Укр. мова в шк. 1956. № 1. С.18-24.
67. Домрачева І.Р. Функціонально-семантична категорія сукупності у сучасній українській мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Запоріз. держ. ун‑т. Запоріжжя, 1999. 18 с.
68. ЕрмаковаО.П. Фразеологичность семантики производных слов различных словообразовательных структур // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. статей. 1. Ташкент: Укитувчи, 1975. С. 57 63.
69. ЕрмаковаО.П., ЗемскаяЕ.А. Сопоставительное изучение словообразования и внутренняя форма слова // Известие АН СССР. Сер. лит. и яз. 1985. Т.44. №6. С. 518 525.
70. ЖаркоС.Ю. Модифікаційні словотвірні значення відсубстантивів // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Запоріжжя: Запоріз. нац. ун-т, 2006. С. 81 85.
71. ЖаркоС. Ю. Мутаційне словотвірне значення відсубстантивних іменників // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. праць. Д.: Вид во „Пороги”, 2005. С. 35 42.
72. ЖаркоС.Ю. Специфіка словотвірної семантики відсубстантивів з предметним значенням // Вісник Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника. Філологія. Вип.15 18. Івано-Франківськ: Видавничо дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. С. 279 282.
73. ЖаркоС.Ю. Синтагматичне словотвірне значення відсубстантивних іменників // Науковий вісник Херсонського державного університету. Лінгвістика: Зб. наук. праць. Вип. 3. Херсон, 2006. С. 222 225.
74. ЖаркоС.Ю. Транспозиційне словотвірне значення в системі відіменникових похідних // Ономастика й апелятиви: Зб. наук. праць. Д.: ДНУ, 2004. Вип. 21. С. 79 84.
75. ЖелєзнякІ.М. Типи сербохорватських антропонімічних композитів XII XV ст. // Славістичний збірник: Зб. наук. праць. К.: Вид во АН УРСР. 1963. 445 с.
76. ЗагніткоА.О. Корелятивність іменників назв осіб чоловічого і жіночого роду // Українське мовознавство. К.: Вища шк. 1987. №14. С.67 74.
77. ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія / Донец. нац. ун -т. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437 с. Бібліогр.: с. 415 433.
78. ЗагніткоА.П. Український синтаксис (Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1. Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
79. ЗадорожняяН.А. Словообразование собирательных имен существительных украинского языка: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01 / Киевск. гос. пед. ин-т. К., 1999. 25 с.
80. ЗахлюпанаяН.М. Субстантивные образования с суфиксом ка в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Ужгород. гос. ун т. Ужгород, 1984. 18 с.
81. ЗвєревА.Д. Словотвірне значення в семантичній структурі похідних // Мовознавство. 1988. №1. С. 20 23.
82. ЗемскаяЕ.А. Словообразование // Современный русский язык / Под ред. В.А.Белошапковой: Учебник для студ. филол. ун-тов. М.: Высш. шк., 1981. 560 с.
83. ЗемскаяЕ.А. Словообразование как деятельность: Учеб. пособие. М.: Просвещение, 1992. 221 с.
84. ЗемскаяЕ.А. Современный русский язык: Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
85. Зенков Г.С. Вопросы теории сл