АДВЕРБІАЛЬНА ДИСТРИБУЦІЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ГРУП УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

Дишлева Світлана Миколаївна

УДК 811.161.2:81’367.625]81’37

АДВЕРБІАЛЬНА ДИСТРИБУЦІЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ГРУП УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ

10.02.01 - українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник —
Леута Олександр Іванович
кандидат філологічних наук,
професор

· Київ 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ. 5
ВСТУП . .6
РОЗДІЛ І
ДІЄСЛІВНІ ПРЕДИКАТИ ЯК ЦЕНТРАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ
СЕМАНТИЧНО ЕЛЕМЕНТАРНОГО РЕЧЕННЯ13
1.1.Типологія українського дієслова .13
1.2. Загальні положення дистрибутивного аналізу стосовно
адвербіальних поширювачів .32
1.3. Адвербіальний детермінант як синтаксичний поширювач речення...42
Висновки до першого розділу...48
РОЗДІЛ 2
ДИСТРИБУТИВНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛІВНИХ ПРЕДИКАТІВ 51
2.1. Валентно зумовлені обставини як компоненти базової моделі речення.51
2.2. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами дії 58
2.2.1. Дієслова загальної фізичної дії.. 61
2.2.2. Дієслова на позначення дії, яка спричиняє зміни в об’єкті.64
2.2.3. Дієслова на позначення дії, яка створює об’єкт 68
2.3. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
руху та переміщення ...............................................................................71
2.4. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
релятивної семантики..84
2.4.1. Дієслова ставлення 88
2.4.2. Посесивні дієслова 95
2.4.3. Дієслова залежності.. 97
2.4.4. Дієслова впливу100
2.5. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
стану і процесу 108
2.5.1.Дієслова психічного стану . . 108
2.5.2. Дієслова фізичного стану.. 115
2.5.3. Дієслова фізіологічного стану ..120
2.5.4.Дієслова на позначення переходу із одного стану в інший 125
2.5.5. Дієслова на позначення фізіологічних процесів 132
2.6. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
ментальних і соціальних дій суб’єкта..139
2.6.1. Дієслова фізичної чи інтелектуальної діяльності або відпочинку140
2.6.2. Дієслова мовлення 145
2.6.3. Дієслова мислення 154
2.6.4. Дієслова пізнання 157
2.6.5. Дієслова сприйняття 160
2.7 . Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
звучання і звуконаслідування.166
2.8. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними
предикатами буття175
2.9. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
на позначення виникнення, появи, настання185
2.10. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
характеризації ..188
2.10.1.Дієслова на позначення кваліфікативних властивостей особи 189
2.10.2.Дієслова на позначення зовнішнього вияву ознаки дії
або стану..195
2.10.3. Дієслова на позначення збільшення або зменшення вияву
ознаки. 205
2.11. Адвербіальні поширювачі речень із дієслівними предикатами
просторової локалізації210
2.12. Адвербіальні поширювачі речень із модальними дієслівними
предикатами.215
2.13. Адвербіальні поширювачі речень із фазовими дієслівними
предикатами.222
Висновки до другого розділу225
ВИСНОВКИ. 229
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..235
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..260
ДОДАТКИ. 265

ВСТУП

Одне з основних положень сучасного мовознавства полягає у тому, що мова являє собою не просто сукупність форм та категорій, а складну систему, в якій тісно взаємопов’язані всі елементи (ланки), хоч і з певною мірою свободи їх взаємовідношень, а будь-яка мовна одиниця має своє місце в цій системі. Оскільки, за словами Л. Щерби, вся мова зводиться до змісту, до значення, немає змісту, немає значення, немає мови ” [281, с. 153], то в основі системності лексики лежать внутрішні, семантичні зв’язки слів. Однією з найскладніших проблем семантичної типології лексики є створення системи дієслівних значень, бо ця частина мови відзначається складністю свого змісту, різноманітністю граматичних категорій і форм, багатством парадигматичних і синтагматичних зв’язків. Складність значеннєвої структури дієслів, на думку А.Уфімцевої, визначається тим, що дієслівні лексеми є такими словесними знаками, у номінації яких фіксуються і закріплюються різні семантичні ознаки, різноманітні ракурси зв’язків дієслівної дії, процесу, стану з предметами і особами, які виконують ці дії або підпадають під їх вплив” [252, с. 117]. Про своєрідність і складність лексичного значення дієслова свідчать численні підходи і погляди на розв’язання цієї проблеми представників різних шкіл, які часто протиставляються чи категорично заперечують один одного.
Традиційне класичне мовознавство, що інтерпретує мову переважно як мовні засоби, а не мовленнєвотворчу діяльність, обмежується вивченням дієслівних слів у чисто морфологічному і словотвірному аспектах.
У сучасній лінгвістиці з її посиленим інтересом до логічних аспектів мови і мовотворчості домінує функціональний підхід до вивчення мовних одиниць, однак не розмежовуються дієслівні, ад’єктивні та інші ознакові імена, що розглядаються як семантичні предикати.
Семантика дієслівного слова не елементарна, а комплексна у тому розумінні, що вона відображає не закінчене, повне поняття про клас предметів, як у предметних імен, а мінімальні шматочки дійсності , що наближаються до елементарних ситуацій і подій. Дієслівні лексеми є такими номінативними одиницями, у значенні яких фіксуються і закріплюються різні за своїм значенням семантичні ознаки, різноманітні ракурси зв’язків між предметами чи особами та діями, яких вони зазнають. Ці універсальні зв’язки дієслівного імені з предметними іменами були об’єктом численних синтаксичних теорій: досить згадати традиційний розподіл членів речення на головні і другорядні; теорію Л.Теньєра, який розмежовує члени речення за силою семантичного зв’язку на актанти і сирконстанти; чи застосування методу дистрибутивного аналізу, для якого характерний дешифрувальний підхід при дослідженні оточення окремої одиниці. Тому, крім визначення лексичної семантики дієслова, важливим аспектом є пізнання граматичної природи дієслова, його поєднувальних властивостей.
Ставлячи за мету дослідження комплексний опис основних груп дієслівних лексем, необхідно з’ясовувати не тільки їхню актантну рамку, а й визначити та дослідити адвербіальне оточення. Одним із методів, за допомогою якого можна здійснити повномасштабне дослідження структури дієслівного предиката, є дистрибутивний аналіз. Незважаючи на те, що основні положення цієї теорії були сформульовані Л. Блумфілдом ще у 20-х роках ХХ століття, цей напрям і досі викликає суперечки і не дістав однозначного вирішення. Основоположники теорії дистрибутивного аналізу (М. Сводеш, Б. Блох, З.Харріс) кваліфікують поняття дистрибуція” ширше, ніж поняття валентність”, маючи на увазі усі можливі оточення елемента, усю сукупність його зв’язків. М. Степаненко, Ю. Фоменко дотримуються протилежного погляду на це дискусійне питання, зараховуючи дистрибуцію до підвидів валентності. Деякі мовознавці (М. Степанова, С. Кацнельсон) ототожнюють ці два поняття як взаємозамінювані. Отже, незважаючи на достатньо давню історію опрацювання проблеми дієслівного оточення, у вітчизняному мовознавстві дотепер не створена типологія дієслів і з погляду адвербіальної дистрибуції.
Для повної інтерпретації семантики дієслова у синтаксичній конструкції не менш важливими є інтенційні, несубстанціальні характеристики, що визначаються семантикою дієслова, а тому вичерпний їх опис вимагає глибокого осмислення. Труднощі вияву несубстанціальних характеристик полягають у тому, що, згідно зі словами Ш. Баллі, дієслівне значення часто буває занадто нечітким або складним, щоб його можна було відновити ” [31, с.53]. У складі синтаксичних структур дієслова поширюються різними обставинами, і виділити найнеобхідніші з погляду семантики певної групи дієслів є важливим завданням, що уможливить з’ясувати їх інтенційні характеристики.
Актуальність дослідження визначається потребою комплексного вивчення принципів організації речення, його вербальної структури з погляду адвербіальної дистрибуції різних лексико-семантичних груп дієслів. Необхідність такого вивчення зумовлена тим, що породжувальна, або реченнєвотвірна, здатність дієслівних предикатів досі не була об’єктом спеціального дослідження у східнослов’янському мовознавстві. У русистиці Л.Васильєв (1971; 1981) дослідив дієслова мовлення, мислення, поведінки і відчуттів; Н. Арутюнова і Є. Ширяєв (1983) охарактеризували типи речень з дієсловами буття; В. Ібрагімова (1988) здійснила аналіз дієслів руху, Е.Кузнєцова (1974) описала дієслова приєднання об’єкта. В українському мовознавстві детально описано лише окремі лексико-семантичні групи дієслів: дієслова стану (О. Леута), мислення (В. Гумовська), дії (І. Овчиннікова, Н.Мединська), мовлення (Н. Ніколаєва), ставлення (Г. Серпутько), буття (Л.Лонська). Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності систематизації дієслів за лексико-семантичними групами і на цій основі створення єдиної, упорядкованої семантичної класифікації українських дієслів. Стійкий інтерес сучасної лінгвістики до проблеми сполучуваності дієслова та його ролі в реченні, а особливо відсутність єдиного погляду на проблему поширення його складу (одні вчені С. Кацнельсон, Н. Філічева, Н.Кільдібекова не вважають їх наявність у реченні необхідною передумовою повноцінного функціонування синтаксичних структур; іншого погляду дотримуються Л. Васильєв та Г. Ербен, які розглядають адвербіальні поширювачі як запрограмовані семантикою дієслова) і зумовили важливість дослідження адвербіальної дистрибуції дієслів української мови.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов’язана з науковим напрямом Дослідження проблем гуманітарних наук” Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і є складовою частиною комплексної теми кафедри української мови ”Лінгводидактичний опис функціонування української мови”. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол № 6 від 21.12.2004 р.) та перезатверджено у зв’язку з уточненням теми (протокол № 12 від 25.06.2007 р.).
Об’єктом дослідження є адвербіальні детермінанти як синтаксичні поширювачі речення.
Предметом дослідження є дистрибутивне адвербіальне оточення ЛСГ дієслів української мови, зумовлене особливостями їх функціонування у складі синтаксичної структури речення.
Мета роботи полягає у з’ясуванні особливостей адвербіальної дистрибуції основних лексико-семантичних груп дієслів української мови та визначенні морфологічних засобів їх вербалізації.
Для реалізації мети було поставлено такі завдання:
1) охарактеризувати концептуальний апарат основних напрямів семантико-синтаксичного аналізу дієслів;
2) здійснити класифікацію дієслів української мови на засадах їх семантико-синтаксичних диференційних ознак і функціональних особливостей як предикатів у структурі речення;
3) встановити ступінь програмованості адвербіальних поширювачів основних лексико-семантичних груп дієслів;
4) охарактеризувати семантико-синтаксичні відношення та їх репрезентації у формально-синтаксичній структурі речення;
5) описати морфологічні засоби реалізації адвербіальних компонентів.
Джерельною базою дослідження стали дієслова різних лексико-семантичних груп, вилучені методом суцільної вибірки з реєстрів одинадцятитомного Словника української мови (Словник української мови, 1970-1980, Т. I-XI) та Великого тлумачного словника сучасної української мови (1991-2001). Зважаючи на значний обсяг дієслівної лексики, в аналізі семантики дієслова до уваги бралося насамперед основне словникове значення. Укладено картотеку простих речень із дієслівними предикатами різноманітної семантики, дібраних із творів української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., загальною кількістю 10 265 контекстних позицій.
Методологічною основою дисертації є положення про єдність форми і змісту мовних одиниць та їх взаємозумовленість у межах мовної системи. Ґрунтуючись на цьому принципі, аналіз мовних фактів проведено з урахуванням їх внутрішнього змісту і системної організації та в комплексі усіх можливих форм вираження семантики адвербіальних поширювачів предикативної структури речення.
Мета, завдання і методологічні засади дослідження зумовили методи й методику роботи. В основу дослідження покладено методи компонентного і дистрибутивного аналізу (для виділення ЛСГ предикатів, характеристики адвербіальної дистрибуції основних лексико-семантичних груп дієслів-присудків) та описовий (для опису конструкцій з адвербіальними поширювачами). Застосування методики трансформаційного аналізу уможливило детальний аналіз адвербіальної дистрибуції, виявлення загальних і часткових поєднувальних можливостей дієслів відповідних ЛСГ у функції предикатів.
Наукова новизна зумовлюється тим, що проведено ґрунтовний комплексний семантичний аналіз лексичного складу дієслів сучасної української літературної мови, здійснено їх семантичну класифікацію, виділено основні лексико-семантичні групи. Новим у дисертації є дослідження на основі широкого мовного матеріалу адвербіальної дистрибуції дієслів різних ЛСГ, особливостей їх функціонування як адвербіальних елементів у складі речення та опису морфологічних засобів (типових і факультативних) їхньої вербалізації.
Теоретичне значення дослідження визначається його актуальністю та новизною. Воно полягає у поглибленні теорії загальної семантичної типології дієслівних лексем у ролі предиката семантико-синтаксичної структури речення. Результати дослідження суттєво доповнюють теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів, лексичного заповнення синтаксичних позицій адвербіальних поширювачів складу речення при дієслівних предикатах. Дослідження адвербіальної дистрибуції основних ЛСГ дієслів, визначення інтенційних характеристик предикатів, опис їх сполучуваності на синтаксичному рівні, здійснений на аналізі конкретних лексико-семантичних груп, сприяє поглибленому осмисленню закономірностей сполучуваності лексико-граматичних одиниць у структурі речення.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані у практиці викладання курсу української мови у вищій школі, проведенні спецкурсів і спецсемінарів з питань дієслівної семантики, синтаксичної сполучуваності дієслів, у створенні навчальних і методичних посібників для студентів філологічних факультетів та вчителів української мови, а також у практиці укладання тлумачних словників та словників сполучуваності.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи і результати обговорювалися на звітно-наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2003-2007р.р.), на міжнародній науковій конференції до 75-річчя доктора філологічних наук, професора С.В. Семчинського (Київ, 17-18 травня 2006 року); на ІХ-й міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (ІваноФранківськ, 26-28 вересня 2006 року); на І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців Україністика: нові імена у науці” (Горлівка, 2-3 листопада 2006 року); на Всеукраїнській науковій конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (присвяченій 100-річчю від дня народження І. Ковалика) (Івано-Франківськ, 15-16 травня 2007 року), а також на засіданнях кафедр української мови та іноземних мов НПУ імені М.П. Драгоманова.
Матеріали дослідження знайшли своє відображення у 6 публікаціях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (308 найменувань), списку використаних джерел (112 найменувань) та трьох додатків. Обсяг дисертації без списку використаної літератури та додатків 234 сторінки, загальний обсяг роботи 272 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Однією з найскладніших проблем семантичної типології лексики є створення системи дієслівних значень, бо ця частина мови відзначається складністю свого змісту, різноманітністю граматичних категорій і форм, багатством парадигматичних і синтагматичних зв’язків. У дієслові досить значимою є синтаксична зумовленість окремих аспектів його значення, тому, крім визначення лексичної семантики дієслова, важливим аспектом дисертаційної роботи було пізнання граматичної природи дієслова, його поєднувальних властивостей. Для дослідження цієї проблеми було застосовано методи компонентного аналізу (для виділення ЛСГ предикатів, характеристики адвербіальної дистрибуції основних лексико-семантичних груп дієслівприсудків), описовий (з метою опису конструкцій з адвербіальними поширювачами), дистрибутивного аналізу і трансформаційної обробки матеріалу, що уможливило детальний аналіз дієслівного оточення у структурі речення, виявлення загальних і часткових поєднувальних можливостей предикатів відповідних ЛСГ. Дієслова, які входять до складу різних лексико-семантичних груп, були виявлені методом суцільної вибірки з реєстрів одинадцятитомного Словника української мови (Словник української мови, 1970-1980, Т. I-XI) та Великого тлумачного словника сучасної української мови (1991-2001). Загалом було проаналізовано 10 265 контекстних позицій.
Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у створенні семантичної класифікації дієслівних предикатів, вивченні зв’язків дієслів з адвербіальними поширювачами у складі речень, дослідженні дистрибутивних характеристик. Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні теоретичні і практичні висновки:
1. Семантико-синтаксична структура речення являє собою сукупність лексико-фразеологічних компонентів та їх синтаксичних значень, які знаходять своє вираження у відповідних формально-граматичних засобах і способах мови.
2. Дієслову як класові ознакових слів властива категорійна специфіка, яка відмежовує його від слів інших частин мови. Вона має ряд класифікаційних ознак, що дозволяють з достатньою точністю відмежувати її від інших категорій. З’ясування семантичної природи дієслівних значень та їх групування здійснено на логіко-семантичній основі шляхом виявлення спільних сем та співвіднесеності дієслівних одиниць із фактами дійсності.
Основним показником належності дієслова до певної ЛСГ є наявність у його значенні базової архісеми, а розмаїтість дієслівних значень у межах ЛСГ зумовлює необхідність зведення поділу їх на підгрупи. Цю операцію здійснено на другому етапі ідентифікації дієслівних значень із застосуванням сем вищих рівнів ототожнення. Відношення між підгрупами визначають їхній склад як ієрархічно організовану систему, в основі якої лежать такі ознаки: статичність/динамічність; активність/пасивність; фазовість; емоційне забарвлення; оцінні характеристики; характер джерела дії, стану тощо.
Дієслова української мови покласифіковано з урахуванням не тільки лексико-семантичних диференційних ознак, а й синтаксичних, функціональних особливостей як предикатів у семантичній структурі простого речення. Виділено 12 основних лексико-семантичних груп дієслів, семантика яких охоплює усі сфери буття і діяльності суб’єкта або існування об’єкта і характеризує усю різноманітність реальної дійсності.
1. Дієслова дії
1.1. Дієслова загальної фізичної дії
1.2. Дієслова на позначення дії, яка cпричиняє зміни в об’єкті
1.3. Дієслова на позначення дії, яка створює об’єкт
2. Дієслова руху та переміщення
3. Релятивні дієслова
3.1. Дієслова ставлення
3.2. Дієслова впливу
3.3.Посесивні дієслова
3.4. Дієслова залежності
4. Дієслова стану і процесу
4.1. Дієслова психічного стану
4.2. Дієслова фізичного стану
4.3. Дієслова фізіологічного стану
4.4. Дієслова на позначення переходу із одного стану в інший
4.5. Дієслова на позначення фізіологічних процесів
5. Дієслова ментальних і соціальних дій суб’єкта
5.1. Дієслова фізичної чи інтелектуальної діяльності або відпочинку
5.2. Дієслова мовлення
5.3. Дієслова мислення
5.4. Дієслова пізнання
5.5. Дієслова сприйняття
6.Дієслова звучання і звуконаслідування
7. Дієслова буття
8. Дієслова на позначення виникнення, появи, настання об’єкта
9. Дієслова характеризації
9.1. Дієслова на позначення кваліфікативних властивостей особи
9.2. Дієслова на позначення зовнішнього вияву ознаки дії або
стану
9.3. Дієслова на позначення збільшення або зменшення вияву
ознаки
10. Дієслова на позначення перебування у просторі
11. Модальні дієслова
12.Фазові дієслова
Встановлено, що лише деякі ЛСГ продукують валентно зумовлені обставини як обов’язкові компоненти базової моделі речення. Це насамперед дієслова дії, руху та переміщення, буття, просторової локалізації, появи, настання дії тощо. В елементарному простому реченні валентно зумовленим семантичним предикатом субстанціальним компонентам (суб’єкта, об’єкта, адресата, інструменталя, локатива) відповідають ідентичні компоненти семантико-синтаксичного рівня (синтаксеми суб’єкта, об’єкта тощо). Речення з обставинним детермінантом являє собою семантично складну структуру, яка на формально-синтаксичному рівні трансформується в просте ускладнене речення. Детермінантний поширювач переважно є наслідком згортання предикатної синтаксеми, і як вторинна синтаксема не має корелятів серед семантем (компонентів семантичного рівня), а виражає просторово-часові, причинно-наслідкові, цільові та інші семантико-синтаксичні відношення між елементарними ситуаціями (реченнями).
3. Адвербіальні поширювачі у структурі речення є необов’язковими. Кількість адвербіальних поширювачів не залежить від обсягу певної ЛСГ, вона зумовлюється характером сполучуваності дієслівних предикатів як контекстуально зумовлених компонентів. Дієслова дії, які є однією з найбільших ЛСГ, сполучаються з одним або двома обставинними компонентами. Адвербіальна дистрибуція дієслів пізнання, кількість яких близько 70, реалізується у поєднанні з поширювачами у кількості до чотирьох. Найхарактернішим виявом адвербіальної дистрибуції є такий, при якому з кількісного боку дистрибуція охоплює від одного до двох поширювачів, що характерно для усіх 12 ЛСГ. Менш релевантними для дієслів української мови є адвербіальні поширювачі у кількості трьох: вони були зафіксовані у 9 із 12 ЛСГ дієслів. Адвербіальна дистрибуція, яка представлена поширювачами у кількості чотирьох, характерна для 5 ЛСГ, а саме для дієслів буття, стану і процесу, виникнення, ментальних і соціальних дій. Така різна частотність адвербіальних поширювачів зумовлена семантичною структурою речення. Дієслова, які потребують валентно зумовлених компонентів у складі базової моделі речення, сполучаються також із адвербіальними поширювачами, максимальна кількість яких досягає чотирьох.
4. Інтенційні характеристики є необхідними при заповненні структури речення, вони суттєві для реалізації семантики предиката. Інтенційні характеристики дієслівних предикатів різнобічні: локальні, темпоральні, способу дії, каузативні, характеристики мети, інтенсивності, кількості та результату. Визначальними є локальні, темпоральні та способу дії, вони характеризують кожну із 12 груп. Це пояснюється тим, що будь-яка дія, стан, процес, ознака і таке інше має певне місце, час і спосіб перебігу. Кожна із трьох зазначених характеристик може бути найбільш значимою для окремої підгрупи певної ЛСГ (оскільки до складу ЛСГ входять підгрупи, для яких найважливішими можуть бути різні інтенційні характеристики) залежно від її семантичних особливостей: для руху та переміщення локативна, для стану способу дії, для дієслів мовлення темпоральна і таке інше. Інші п’ять характеристик (каузативні, інтенсивності, мети, кількості, результату) є менш релевантними, вони зустрічаються значно рідше, зокрема, характеристика кількості притаманна тільки 6 групам, результату лише дієсловам буття. Жодна із цих п’яти характеристик не є визначальною для будь-якої ЛСГ. Для групи дієслів, які прогнозують своєю семантикою валентно зумовлені обставини у структурі речення, визначальним є локативний адвербіальний компонент, вони сполучаються також із темпоральними, каузативними, кількісними адвербіалами і обставинами мети та способу дії.
5. Реалізація адвербіальних поширювачів в українській мові представлена широким спектром морфологічних структур, усього зафіксовано 30 типових моделей (схем) вираження адвербіалів, найтиповішими серед яких є: Adv; praep+N2-N6. Конструкції з різними видами адвербіальних поширювачів досить продуктивні у сучасній українській літературній мові. Вони передають складні семантико-синтаксичні відношення у складі синтаксичних конструкцій простого ускладненого речення з другоряднопредикативним значенням.
Результати роботи суттєво доповнюють теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів, лексичного заповнення при дієслівних предикатах синтаксичних позицій адвербіальних поширювачів складу речення. Дослідження адвербіальної дистрибуції основних ЛСГ дієслів, визначення інтенційних характеристик предикатів, опис їх сполучуваності на синтаксичному рівні, здійснений на аналізі конкретних лексико-семантичних груп, сприяє виявленню правил сполучуваності лексико-граматичних одиниць української мови. Одержані результати можуть бути використані у вузівській та шкільній практиці викладання курсу української мови, у проведенні спецкурсів і спецсемінарів з питань дієслівної семантики, синтаксичної сполучуваності дієслів, можуть бути корисними при створенні навчальних і методичних посібників для студентів філологічних факультетів та вчителів української мови, а також у практиці укладання тлумачних словників та словників сполучуваності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола в сопоставлении с потенциями других частей речи // Филологические науки. 1966. № 3. С. 3444.
2. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 328 с.
3. Адмони В.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка. М.: Изд-во лит-ры на иностранном яз., 1955. 391с.
4. Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы //Вопросы языкознания. 1958. №1. С. 1621.
5. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105с.
6. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 232291.
7. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Л.: Наука, 1973. 366 с.
8. Адмони В.Г. Структура и объем предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Наука, 1981. 296 с.
9. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания // РАН. Инт лингвистических исследований. СПб.: Наука, 1994. 153 c.
10. Акимова Г.Н. К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка: Методы его исследования и преподавания. К 100 летию со дня рождения Л.В.Щербы: Сб. научн. трудов. Л.: Наука, 1981. С. 2832.
11. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 168 с.
12. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. М.: Изд-во Московского университета им. М.В. Ломоносова, 1971. 293 с.
13. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова: На матеріалі укр.мови // Українське мовознавство. 1980. Вип.8 С.62 65.
14. Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. № 1. С. 1119.
15. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. № 5. С. 38 42.
16. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах // Слов’янське мовознавство: Доповіді Х Міжнар. з’їзду славістів, Софія, вересень 1988р. К., 1988. С. 124 136.
17. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении (опыт количественного анализа) // Вопросы языкознания. 1964. № 3. С. 16 21.
18. Апресян Ю.Д. Опыт описания значений глаголов по их синтаксическим признакам (типам управления) // Вопросы языкознания. 1965. № 5. С.5167.
19. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 252 с.
20. Апресян Ю.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств речи // Проблемы структурной лингвистики: Сб. научн. трудов. М, 1973. С. 279325.
21. Арват Н.Н. Компонентный анализ семантической структуры простого предложения. Черновцы: Изд-во Чернов. ун-та, 1976. 68 с.
22. Арват Н.Н. О семантике предложения // Филологические науки. 1979. № 5. С. 52 61.
23. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159 с.
24. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Автореферат дис. канд. філол. наук/ Київ. ун-т ім.Т.Шевченка К., 1994. 17 с.
25. Аристотель. Сочинения: в 4-х томах. М.: Мысль, 1978. Т. II. 685с.
26. Арутюнова Н.Д. Синтаксис // Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С. 259343.
27. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
28. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип: (структура и значение). М.: Рус. яз., 1983. 198 с.
29. Атрощенко А.Ф. Структурный минимум двусоставного предложения и валентные свойства глагола // Ученые записки / Горьковский пед. ин-т. Серия филологических наук: Сб.научн. трудов. Горький, 1971. Вып. 128. С.1220.
30. Бабенко Л.Г. Лексико-семантические группы глаголов и семантические модели предложения // Лексико-семантические группы русских глаголов: Сб. научн. трудов. Иркутск, 1989. С. 97113.
31. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр.лит., 1968. 551 с.
32. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
33. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
35. Бирюлин А.А. Конструкции с фазовыми, модальными и каузативными глаголами // Лингвистика текста: Сб. научн. трудов. Куйбышев, 1976. С.47 53.
36. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.
37. Богуславский А.Е. К вопросу о семантических параметрах глагольных видов // Вопросы языкознания. 1967. № 5. С. 4556.
38. Богуславский А.Е. К вопросу о семантической стороне глагольных видов. Z polskich studiow slavistycznych”. Seria 4. Jezykoznawstwo. Варшава, 1973. С. 227231.
39. Болдырева М.М. О сочетаемости, дистрибуции, валентности в синтаксисе //Вопросы романо-герман. филологии: Ученые записки Моск. пед. ин-та иностр. яз. им. М.Тореза: Сб. научн. трудов. М, 1970. Т.55. С. 77 85.
40. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Л.: Просвещение, 1967. 192с.
41. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175с.
42. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136с.
43. Бромлей С.В. Принципы классификации глагола в современном русском языке // Вопросы языкознания 1965. № 5. С. 67-84
44. Будагов Р.А. К теории синтаксических отношений // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С. 1115.
45. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 287 с.
46. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая школа, 1978. 439 с.
47. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола: Сб. научн. трудов. Уфа, 1971. Вып. 43. С. 38311.
48. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
49. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. Глаголы психической деятельности, речи, звучания и поведения. Уфа: Издво Башкирского ун-та, 1981. 72 с.
50. Васильев Л.М. Типы предикатных значений // Исследования по семантике: Сб. научн. трудов. Уфа, 1990. Вып.15. С. 5461.
51. Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад.: Бусел В.Т., Дмитрієв О.В., Латник Г.В. К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 19912001. 1440 с.
52. Веренк Ж. Глагольная валентность и номинализация // Russian Linguistics. 1974. Vol.1. Р.3743.
53. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 529.
54. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1986. 640 с.
55. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радян.школа, 1982. 207 с.
56. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
57. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255 с.
58. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
59. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
60. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. К., 2004. 367 с.
61. Войцехівська В.Г. Синтаксичні зв’язки дієслова // Укр. мова і літ. в школі. 1972. №7. С. 3641.
62. Володченков М.П. Интенционные свойства глаголов внутреннего эмоционального состояния в современном русском языке: Автореферат дис. канд. филол. наук / Київ. ун-т ім.. Т. Шевченка. К., 1984. 23 с.
63. Всеволодова М.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. М.: Изд-во МГУ, 1975. 283 с.
64. Выготский Л.С. Мышление и речь // Избранные психологические исследования. М.: Лабиринт, 1996. 416 с.
65. Гайсина Р.М. Значение и синтагматика глаголов: (на материале глаголов отношения). Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1980. 79 с .
66. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов: Изд-во Башкирского ун-та, 1981. 196 с.
67. Гайсина Р.М. К семантической типологии глаголов русского языка //Семантические классы русских глаголов: Сб. научн. трудов. Сверд ловск, 1982. С. 521.
68. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики: (Семантическая интерпретация "глубинных" и "поверхностных" структур) // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С.77 85.
69. Гак В.Г. Структурная и семантическая деривация конструкций с предикатными актантами. Л.: Наука, 1985. С. 1820.
70. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Морфология. М.: Высшая школа, 1986. 312 с.
71. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. М.: Высшая школа, 1986. 220 с.
72. Гильбург А.М. К вопросу о семантической структуре многовалентных глаголов // Лексика и словообразование: Сб. научн. трудов. Хабаровск, 1978. С. 14130.
73. Головин Б.Н. Введение в языкознание: Учебное пособие для филологических вузов. М., Высшая школа, 1967. 322 с.
74. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
75. Грубор Д. Из книги "Видовые значения" // Вопросы глагольного вида. М.: Изд-во иностр. литры, 1962. С. 6877.
76. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М: Просвещение”,1969. 184 с.
77. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
78. Гумовская В.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореферат дис. канд. филол. наук/ Київ. пед. ін-т ім. О.М.Горького. К., 1989. 22 с.
79. Данеш Ф., Гаузенблас К. К семантике основных синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков: Сб. научн. трудов. М.: Наука, 1974. С. 9097.
80. Даниленко А. Дієслово як комунікативний центр у синтаксичній будові української мови // Проблема типологічного конструкта: Зб. Харківск. історико-філолог. товариства. Харків, 1993. С. 131138.
81. Декарт Рене. Метафізичні роздуми. К.: Юніверс, 2000 304 с.
82. Долгов Ю.С. Тип валентности как грамматическая категория в русском языке // Рус. языкознание. 1990. Вып.21. С. 4449.
83. Долинина И.Б. Семантическая и синтаксическая структура предложения и валентность глагола. Лингвистичесике исследования // Вопросы строя индоевропейских языков. М, 1975. Ч.1. С. 195209.
84. Дорофеева Т.М. Обязательная синтаксическая сочетаемость глагола в современном русском языке // Памяти акад. В.В. Виноградова: Сб. научн. трудов. М.: Наука, 1971. С.66 75.
85. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
86. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
87. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО, 1990. 132 с.
88. Загнітко А.П. Система і структура граматичних категорій дієслова. К.: НМК ВО, 1990. 51 с.
89. Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова. К.: НМК ВО, 1990. 64 с.
90. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (Проблеми теорії). К.: ІСДО, 1993. 344 с.
91. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова //Мовознавство. 1994. № 2 3. С. 4856.
92. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк: Дон ДУ, 1996. 437 с.
93. Зандау Г., Зоммерфельдт К.-Е. Семантические условия факультативности реализации валентности // Иностр. яз. в школе. 1978. № 2. С. 21 27.
94. Засорина Л.Н., Берков В.П. Понятие валетности в языке // Вестник Ленингр. унта. Серия истории языка и литературы. 1961. Вып.2, № 8. С.133141.
95. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1976. 307 с.
96. Золотова Г.А. О структуре простого предложения // Вопросы языкознания. 1967. № 6. С. 90101.
97. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
98. Золотова Г.А. К типологии простого предложения // Вопросы языкознания. 1978. № 3. С. 49 61.
99. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
100. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440 с.
101. Зоммерфельдт К.-Е. К классификации лексических единиц с учетом их валентности // Иностр. яз. в школе. 1979. № 2. С. 9 12.
102. Зоммерфельдт К.Е., Аудэм Г.И. Сопоставительный анализ на основе теории валентности // Иностр. яз. в школе. 1976. № 2. с. 2328.
103. Ибрагимова В.Л. Семантика русского глагола: Лексика движения. Уфа, 1988. 77 с.
104. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів укр. мови: Автореферат дис. канд. філол. наук / Київ. ун-т ім.Т.Шевченка К., 2000. 20 с.
105. Іваницька Н.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валетністю дієслова-присудка // Мовознавство. 1985. № 1 С. 3943.
106. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу. К., 1989. 63 с.
107. Иванова Л.П. О вербоце