ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ «ЖИТТЯ/СМЕРТЬ»: НАЦІОНАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЇ

Краткое описание

Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова

На правах рукопису

ІВАНОВА ІРИНА БОРИСІВНА

УДК 811.161.2’373.7

ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ «ЖИТТЯ/СМЕРТЬ»: НАЦІОНАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЇ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мацько Любов Іванівна,
академік АПН, доктор філологічних наук, професор

Київ 2008

Зміст
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1 ТEОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗОВАНИХ СТЕРЕОТИПІВ.. 18
1.1. Теоретичні аспекти дослідження фразеології 18
1.1.1. Поняття «фразеологічна одиниця» в сучасній лінгвістиці 18
1.1.2. Складники концептуальної картини світу в українській фразеології 21
1.2. Поняття «стереотип» у лінгвістичних дослідженнях. 26
1.3. Фразеологія як результат концептуалізації та стереотипізації мовної картини світу. 43
1.4. Поняття про кореляції у мовно-культурній картині світу. 48
1.5. Методи аналізу стереотипів у фразеології 53
Висновки до розділу 1. 60
РОЗДІЛ 2 СИСТЕМА СТЕРЕОТИПІВ ЖИТТЯ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЇ У ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНОМУ ПОЛІ «ЖИТТЯ/СМЕРТЬ». 62
2.1. Концепт Життя як чинник формування міфологеми Життя фразеосемантичного поля «життя/смерть». 62
2.2. Соціальний клас. 65
2.2.1. Образ Світового Дерева в системі стереотипів фразеосемантичного поля «життя/смерть». 65
2.2.2. Стереотипи здоров’я і хвороби у фразеосемантичному полі «життя/смерть». 72
2.2.3. Семіотична опозиція «багатий бідний» та кореляції у фразеосемантичномі полі «життя/смерть». 84
2.3. Темпоральний клас фразеологізованих стереотипів життя. 91
2.3.1. Фразеологізовані стереотипи народження. 91
2.3.2. Дитинство і молодість людини у складі стереотипів життя. 95
2.3.3. Стереотипи зрілості й старості у фразеосемантичному полі «життя/смерть». 97
2.3.4. Кореляція стереотипних уявлень у межах семіотичної опозиції «новонароджений старий». 101
2.4. Екзистенційний клас. 106
2.4.1. Стереотипи стану екзистенції та їх кореляції 106
2.4.2. Кореляції фразеологізованих стереотипів доброго і поганого. 109
2.4.3. Фразеологізовані стереотипи фатальності життя. 111
2.4.4. Стереотипні причини щасливого і нещасливого життя. 116
Висновки до розділу 2. 120
РОЗДІЛ 3 СТЕРЕОТИПИ СМЕРТІ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЇ У МЕЖАХ ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ «ЖИТТЯ/СМЕРТЬ». 122
3.1. Структурні особливості організації фразеологізованих стереотипів смерті 122
3.2. Сакрально-магічний клас. 125
3.2.1. Концепт Смерть як чинник організації ядра фразеосемантичного поля «життя/смерть». 125
3.2.2. «Перехід в інший світ» кореляція стереотипів у фразеосемантичному полі «життя/смерть». 133
3.2.3.Фразеологізовані стереотипи стану смерті й поховальна обрядовість. 140
3.3. Анатомічний клас. 148
3.3.1. Деформація тіла людини стереотип концепту Смерть. 148
3.3.2. Фразеологізовані стереотипи смерті за невизначеними причинами. 155
3.4. Причинно-наслідковий клас. 160
3.4.1. Неприродна смерть стереотипи позбавлення життя. 160
3.4.2. Стереотипне вираження вбивства й насилля у фразеосемантичному полі «життя/смерть». 168
Висновки до розділу 3. 172
ВИСНОВКИ.. 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.. 187
СПИСОК ДЖЕРЕЛ.. 187
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 188
СПИСОК ІНОЗЕМНИХ ДЖЕРЕЛ..

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі проведеного дисертаційного дослідження необхідно зробити певні висновки щодо особливостей номінації, ознак та корелятивних зв’язків стереотипів фразеосемантичного поля «життя/смерть».
Визначено провідні ознаки фразеологізмів як виразників стереотипів це наявність семантичної транспозиції лексико-граматичного складу; відносна узуальна стійкість, яка виявляється на всіх мовних рівнях; відтворюваність у контексті в постійно цілісній конструкції; загально-цілісне значення синтагматично зв’язаних компонентів.
Статус та рівень стереотипізації сегментів фразеологізмів визначається рівнем їх національно-культурної маркованості та концептуалізації у межах мовної картини світу. Стереотип набуває статусу лінгвального комплексу, сформованого на основі інваріанту. Формування стереотипу в мовному дискурсі відбувається у декілька етапів: перетворення слова на образ, образів (ситуацій) на символи й міфологеми усе це реалізується під знаменником народної міфології, релігії, культури за допомогою продуктивної механіки творення ідіоматичних виразів.
Національно-культурний стереотип матеріалізований у мові на ґрунті фразеології завдяки процесу вторинної номінації. У межах фразеології культурно-мовні стереотипи, кліше, еталони набувають певного структурного впорядкування, оскільки мова не мислиться без чіткої, унормованої правилами форми. Стереотипи, архетипи, еталони мовно-культурної природи призначені для надання абстракціям або таємницям буття словесної форми. Так миттєве пізнавання реалій життя, репрезентоване стереотипами у фразеології, починає функціонувати відповідно до всіх граматико-синтаксичних законів мови. На нашу думку, стереотипи, використані та адаптовані мовою, приймають усі закони функціонування та буття мовних одиниць. За доцільне вважаємо називати стереотипи у складі фразеологізмів фразеологізованими стереотипами
Під поняттям «фразеологізований стереотип» розуміємо комунікативну одиницю ментально-лінгвального комплексу, представлену як фразеологізований комплекс з інваріантом валентних зв’язків; цілісно відтворювану культурно-національну константу зі стійкими асоціативними зв’язками. Фразеологізовані стереотипи репрезентують традиційні уявлення народу в мовно-культурній картині світу. Вони оформлені за законами певної мови та культурної традиції.
Фразеологічні стереотипи мають статус національно-детермінованого уявлення про предмет (стереотип-образ) або ситуацію (стереотип-ситуація). Стереотип у фразеології виконує й предикативну функцію через певний набір усталених культурно маркованих асоціацій програмує та визначає форму висловлювання, прагматику мовної поведінки, моделює ілокутивні сили висловлювання.
Змістові та образні структури фразеологізованих стереотипів характеризуються формальним консерватизмом, цілісністю відтворюваності в мовному потоці, відносною еволютивністю формування, наявністю емоційно-оцінного забарвлення, модальності. Фразеологізовані стереотипи приймають статус мовного творчого елементу наївної картини світу, яка заснована на народних уявленнях про світ пересічної людини та суб’єктивній оцінності філософськи значущих життєвих сутностей.
Стереотипи життя в межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» розподілено на такі тематично-концептуальні класи: соціальний, часовий та екзистенційний. На позначення стереотипів смерті сакрально-магічний, анатомічний та причинно-наслідковий класи, які номінують периферійні семантичні інваріанти: «деформація матерії», «шкідлива персона», «смерть як похорон», «вирушання в дорогу», «вічність і сон», «кінець», «містична особа».
Ядром фразеосемантичного поля «життя/смерть» є складники міфологеми Життя з інваріантною семою «життя як таке», а також фразеологічні одиниці з інваріантним значенням «смерть як така». За принципом променевого конструювання фразеосемантичного поля виділені певні класи з периферійними інваріантними семами, спорідненими із семантикою життя і смерті.
Під час дослідження стереотипів на позначення понять «життя» і «смерть» у межах національної мовної картини світу схарактеризовано змістові та образні складові стереотипів, виявлено певні особливості їх номінації. Отже, низка уявлень про смерть у лінгвістичних, етнологічних і філософських працях розглянута й досліджена набагато ретельніше, ніж уявлення про життя як таке. Так і в мові, фразеологічних одиниць, що позначують або використовують образність й атрибутику смерті, більше, ніж тих, що означують соціальний, побутовий та фізіологічний аспекти життя людини.
В українській фразеології спостерігається зв’язок між абстрактно-міфологічними образами та життєвою конкретикою, що вказує на існування дифузії, інваріантності у внутрішній структурі опозиції життя смерть. Образи та поняття світу мертвих починають використовуватися для означення якості життя та фізіологічного стану близькості до смерті, а образи й міфологеми неживого світу активно діють у світі живих.
Циклічність міфологічної мовної свідомості українців у межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» трансформується в понятійному просторі Світового Дерева на горизонтальній вісі: людина рослина (тварина) земний, що репрезентовано на лексико-семантичному та синтаксичному рівнях за допомогою категоріальних можливостей іменників, прикметників, дієслів.
Залежність складових життя та смерті від волі надприродних істот, що використані мовою, складає одну з типологічних особливостей української мовно-культурної картини світу. Суто національною рисою стереотипів життя і смерті Бога і Смерті вважаємо прирівнювання стереотипів-образів до селянина, звичайної людини аграрного суспільства, що на сьогодні й маніфестує мовно-культурна картина світу українців.

У структуруванні фразеологізованих стереотипів на позначення життя значне місце належить міфологемі Життя, вона є сполученням різнорівневих міфологічних уявлень українців про екзистенційну природу, сутність і предметність життя. З одного боку, життя мислиться як предмет, майно, аморфна маса; з іншого боку, цей образ здатен на персоніфіковані перетворення, наближається до міфологічних персонажів Долі, Недолі, Біди, Лиха.
Змістові та образні структури фразеологізованих стереотипів на позначення життя і смерть схарактеризовані низкою образів, позначених через семіотичні опозиції свій чужий, старий молодий, народження старість, щасливий нещасливий, багатий бідний, здоровий хворий, воля неволя, добрий злий, верх низ, сильний слабкий, форма відсутність форми, повний пустий, свій інший, рослинний тваринний, природний неприродний.
Опозиція свій чужий реалізована у межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» з огляду на давні уявленням слов’ян про існування міфічного кордону між світом живих та світом мертвих, мовною репрезентацією такого вірування є лексичні компоненти фразеологізованих стереотипів поріг, межа, культурно-міфологічні образи кордону, де починається і закінчується життя. Стереотипи «плин життя» у культурно-мовній картині світу утворюють синонімічний ряд: дорога, стежка, шлях, колія. Такі фразеологізми мають певні конотації, негативне або позитивне емоційне навантаження.
Семіотичні опозиції старий молодий реалізуються через співвіднесеність зі світом рослин і тварин. Давній індоєвропейський мотив «усе живе в єдиному світі» зберігається у такий спосіб і в українській фразеології. Стереотип молодості в структурі фразеологізмів фразеосемантичного поля «життя/смерть» формується за рахунок атрибутів зелений, розквітлий, яскравий. Стереотип старості означується номінаціями старих або паразитуючих рослин у складі фразеологізмів: старе дерево, пень, гриб, мох. З архаїчними уявленнями про параметри визначення молодості, зрілості, старості пов’язане окреслення динаміки фізіологічних змін людини. Паралельність лексико-граматичних ознак лексем «життя» і «літа» у складі українській фразеології вказують на синонімічність самих понять і пояснюють структурну й значеннєву подібність їх у культурно-мовній картині світу.
Світ тварин у структурі семіотичної опозицій мале старе, народження - старість виражене також через базове протиставлення свій (назви свійських тварин) чужий (назви диких тварин).
Космогонічна символіка формує неоднорідні фразеологізовані стереотипи у межах фразеосемантичного поля «життя/смерть». В українській фразеології екзистенційна та соціальна сторони актуалізовані через опозиції щасливий нещасливий, багатий бідний, що представлені у складі фразеологізованих стереотипів образами сонця, зірок, неба. Символи космогонії світу управляють життям, істотно впливають на нього за умов відсутності прямого контакту, вони марковані другим членом опозиції низ верх.
У створенні фразеологізованих стереотипів щодо бідності й багатства, щастя й нещастя найбільш продуктивними моделями є «предметна реалія + оточення», «хтось(щось) у чомусь», «щось(хтось) без чогось», «людина + сприятливий життєвий простір», «людина (предмет) + важкі умови для життя (буття)»: вареник в сметані, але каганець без лою. Світ природи, що вирує навколо людини, закони міфологізації світу тварин та людини створюють багато можливостей для позначення якості життя в структурі семіотичних опозицій багатий бідний, щасливий нещасливий.
Морально-естетичні життєві принципи визначають конотації та прагматику фразеологізмів із тематикою «час як дорога», вони репрезентовані через семіотичну опозицію добрий злий у фразеосемантичному полі «життя/смерть»
В українській народній традиції з уявленнями про зло, муки, страждання, важку долю пов’язаний колючий терен, а з добром життя пов’язані атрибути з семантикою статичної ознаки: вірний, прямий, рівний, правильний. Тобто у мовній картині світу «якісна дорога» є метафорою до «якісного життя».
Динаміка створення системи стереотипів в межах опозиції воля неволя найяскравіше виявляється саме в номінації соціальних аспектів життя. Стадії соціально-історичного розвитку суспільства віддзеркалені в українській фразеології через стереотипи-образи «лихий пан», «спущені рукава», стереотипи-ситуації «підвести під монастир».
У в ролі стереотипів на позначення опозиції здоровий хворий виступають назви свійських та диких тварин бугай, бик, віл, кінь, корова; лев, лось, риба, де накладання семантичних полів понять «здоровий» і «сильний» в українській фразеології пов’язане із залишками тотемізму. Можна припустити, що наближення до номінацій еталона-тотема, великі розміри, міцність, витривалість стають вирішальними для позначення фізичного здоров’я й сили.
Магічний для українців числівник «сім», поєднаний з міфом «життя нитка, мотузка, вірьовка», формує уявлення про надмірну міцність та надійність поєднання людини й життя.
Позначення міцного фізичного здоров’я людини також формують назви рослин: хрін дуб горіх пень дуб липа.
Важливим типологічним елементом світогляду українців на позначення хвороби та здоров’я є міфологічний мотив «життєвих соків», номінований фразеологізмами з іменниками «кров», «молоко», які використано у сполученні з дієсловами «скупатись», «набиратись». Стереотипи стану хворобливості, фізичної слабкості мають семантику «дрібності» та «зіпсованості».
У фразеосемантичному полі «життя/смерть» стереотипне визначення стану «хвороби», «нездоров’я» відбувається із залученням номінацій істот, що пов’язані зі «світом мертвих» (опозиції форма втрата форми). Велике значення щодо формування стереотипних уявлень про смерть в українській фразеології відіграють семіотичні опозиції свій чужий, свій інший репрезентовані фразеологізованими стереотипами, змодельованими за допомогою присвійних займенників та атрибутів, які відбивають типологічно важливе ставлення українців до «своєї» та «передчасної» (не-своєї) смерті.
На позначення стану хвороби та близькості до смерті в українській фразеології актуалізовано зв’язок з іншою базовою опозицією слов’янського світогляду Душа Тіло, де іменник «душа» позначає стан, близький до смерті, смертельну хворобу. Наявна інтенсивність природної дії передана семантикою дієслова «дихати», яке означує міру близькості до «життя/смерті». Наведене вище дає змогу стверджувати першорядність значення душі в уявленнях про живу людину.
На означення поняття «фізичної слабкості» у межах опозиції сильний слабкий використано фразеологізовані стереотипи, які є метафорою «відсутності, втрати форми».
Стереотипи із семантикою «втрата здоров’я», «смерть як відсутність або деформація» виражені у межах семіотичної опозиції форма відсутність форми, пустий повний. Відсутність частин тіла (голови, серця, живота, крові, зору) фактично означає відсутність душі в тілі померлого. Цілком можливо, що для структурування стереотипів смерті й близькості до неї українська фразеологія використовує метонімічний перехід від цілого тіла до його найбільш магічно та фізіологічно значущих частин. Фізичні вади, що пов’язані з надмірною вагою та каліцтвом, описані в українській фразеології з яскраво вираженим негативним забарвленням.
Фразеологія, яка формує фразеосемантичне поле «життя/смерть» у культурно-мовній картині світу, репрезентує значеннєво важливі для українця поняття «своя смерть» «не своя смерть», що маркується порушенням встановлених міфологічною традицією законів часу, етичних норм, майнових прав. Фразеологія складає атрибутивну парадигму для формування семантики «чужого», «неприродного»: нагла, передчасна, не своя, насильна.
У структурі стереотипних уявлень про смерть використовуються фразеологізовані стереотипи тваринної та рослинної тематики, маніфестована семіотична опозиція «тваринний» «рослинний». Різноманітний тваринний і рослинний світ природи України є одним з провідних джерел формування міфологічного пантеїстичного світогляду з часів палеоліту, відповідно флористичні та тваринні образи у складі фразеології набувають певної еволюціонуючої міфологічної маркованості. Тварини середнього та нижнього світів у мовній картині світу українців створюють метафору смерті. Характерне для індоєвропейської традиції поєднання в одному класі «усе живе» і тварин, і людей у синтезі з пантеїстичним характером язичництва східних слов’ян створило умови для виникнення цілого корпусу метафор цього тематичного поля у структурі фразеосемантичного поля «життя/смерть».
Уявлення українців про душу формують також коло стереотипних назв, пов’язаних із поховальною обрядовістю, що відбилося й у фразеологізованих стереотипах у рамках семіотичних опозицій «природний» «неприродний». Структури стереотипів на позначення смерті в мовній картині світу відображають семантику «моменту смерті», де на значеннєвому рівні відсутній розподіл лексем «душа»-«дух». Душа розглядається як предметність, самостійна особистість, власність надприродних сил.
Міфологема Смерть в українській мовній традиції персоніфікований образ смерті оцінений негативно, перехідні дієслова-компоненти, просторові прийменники й статичні атрибути щодо постаті смерті підкреслюють ідею безжальності й невблаганності смерті.
Корелятивні зв’язки в межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» українській фразеології представлені у плані вираження понять «життя» і «смерті», а також у плані структурування фразеосемантичного поля «життя», «смерть» на понятійному та лексико-семантичному рівнях. Розмитість та взаємопроникність периферійних значень фразесемантичного поля «життя/смерть» свідчать про можливість кореляцій та метонімічного переходу від форми предметів до біологічного стану, від неістоти до істоти, від статичного стану до динаміки.
Кореляції змістової складової фразеологізованих стереотипів на означення понять «життя» і «смерть» актуалізовані семіотичними опозиціями: свій чужий, рослина тварина, верх низ, природний неприродний, а також семантикою обрядів ініціації та переходу, поховальної обрядовості, міфологемами Життя, Бог, Смерть та Світове Древо.
Центральними ідеологічними елементами, що уможливлюють кореляції в межах фразеосемантичного поля «життя/смерть», є обряди. Вони обмежені опосередкованими апеляціями до реінкарнації та ініціацій, тобто до метафори відновлення сил, народження у новій якості. Мотив спорідненості людини зі світом природи пронизує всю структуру фразеосемантичного поля «життя/смерть».
Фразеологізми, що неопосередковано репрезентують стереотип життя як нового народження після смерті, виявити не вдалося: вектори направлені тільки в одну сторону: кінець життя смерть, початок життя народження без тимчасових занурювань у потойбічний світ.
Стереотипи на позначення нескінченності буття маніфестують корелятивні зв’язки між «вічністю» й «часом» (тим, що може закінчуватись): життя як період вічності, що має й час початку народження й час кінця смерті (старості). Так, наприклад, формуються стереотипи «схід (сонця, зірки) захід (сонця, зірки)» тощо.
Традиційні уявлення про смерть та близькість до неї сформовані завдяки персоніфікованому образу Смерті фразеосемантичного поля «життя/смерть». Наявність кореляцій у межах цього поля маніфестована маркованим категорією істот/неістот відображенням мертвого (не-істоти).
Часові показники умирання або наближення до смерті в рамках стереотипів-ситуацій в українській фразеології корелюють із просторовими параметрами, завдяки процесу метонімізації. Персоніфікація часу в межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» проходить через створення образів «віку», «літ» і «часу», які знаходяться у динамічному, нестримному русі минають, спливають, улітають. Такі кореляції та образні парадигми генетично пов’язані з індоєвропейською традицією, звідки вони й перейшли до системи стереотипів української фразеології.
Під час аналізу та опису складових фразеосемантичного поля «життя/смерть» виявлено складові язичництва, християнства, а також мотивів сучасності у вираженні фразеологізованих стереотипів.
Характерним для українського світогляду є міфологічний мотив фатального зв’язку життя людини та його Долі, Недолі або зірки. Цей стереотипний мотив наявний у фразеосемантичному полі «життя/смерть». Структура стереотипів «щасливого» і «нещасливого» життя має соціально-філософське маркування, сакральний зміст виявляється у фразеологізованих стереотипах за участю антропоморфних істот Долі, Біди, Лиха й Життя.
Антропоморфні істоти язичницької генези, що контролюють перехід від життя до смерті, належать до класу істот, оскільки визначаються фольклорним часом, де стають перехідним «хтонічно-поховальним» містком від одного стану людини до іншого: від молодості до старості, від життя до смерті. Життєвий цикл людини корелює з природою, що її оточує, але й людина сприймає природу крізь призму свого біологічного циклу.
Міфологічні уявлення, пов’язані з «життєвими соками», характеризують фразеологізми із значенням «здоров’я», «хвороба», «близькість до смерті», «насильницька смерть».
Використання українською фразеологією для формування стереотипів на позначення смерті лексико-семантичної парадигми із семантикою «неприродна насильницька смерть» є відбиттям архаїчного міфологічного світогляду слов’ян, існування й досі цілої низки зооморфних та антропоморфних демонів усіх видів «заложних покійників».
Типологічно важливою прикметою стереотипних уявлень українців про неприродну насильницьку смерть є використання стереотипів-ситуацій із семантикою «нечистої смерті»: вампіризм, страта (розстріл, повішання, відрубання голови), утоплення, чаклування.
Обряди ініціації: хрестини, весілля й поховання, спричиняють кореляції між життям і смертю, де актуалізований другий член опозиції, наприклад, стереотип дороги як елемент уявлень про смерть у складі фразеологізованих стереотипів ініціює звертання до ритуальних і магічних способів дістатися світу мертвих.
Провідне місце в системі стереотипів життя та смерті займає образ Бога головного елемента «вищого світу», що править земним життям. Фразеологічні стереотипи, пов’язані із постаттю Бога, синкретизоване збірне поняття, створене на ґрунті архаїчних вірувань та християнства, суто українське уявлення про Бога, може бути наближене до смертної людини, антропоморфної істоти, святого або навіть демона.
Мотив смерті як звільнення праведника від життєвих мук, семантика християнської тези «смерті як чекання справедливості» також бере участь у формування стереотипів фразеосемантичного поля «життя/смерть». Біблійні символи й мотиви («терновий вінець», «хрест», «божа ласка») в українській фразеології розкривають релігійно-філософську глибину стереотипних уявлень щодо смерті. Слід наголосити на значній продуктивності та потенціалі такого тематично-концептуального класу, оскільки й досі триває створення й доповнення новим існуючої ідеології.
Християнське уявлення про душу в поєднанні з народними віруваннями дає можливість при структуруванні стереотипних уявлень про смерть у мовній картині світу відбивати семантику «моменту смерті», де на значеннєвому рівні відсутній розподіл лексем «душа»-«дух». Душа розглядається як предметність, самостійна особистість, власність надприродних сил.
Стереотипом витривалості в структурі семіотичної опозиції «сильний» «слабкий» є запозичені мотиви античної та біблійної міфології, такі як відродження Фенікса з попелу, вбивство Каїном Авеля тощо.
Науково-технічний прогрес, зміни соціального та побутового життя й праці людини народжують нові фразеологізовані стереотипи, розширюючи значеннєву палітру фразеосемантичного поля «життя/смерть». Насамперед, це стереотипи, що позначують неприродну смерть «залізний біб», «пайок на тому світі», «багнети», «пустити в розхід», але є нововведення до кола стереотипів природної смерті «зав’язати кеди», «скласти ласти», «документи в раю» та ін. На позначення народження й вагітності є стереотип «черги до аптеки».
Проведене дослідження змістового наповнення фразеосемантичного поля дало змогу розкрити генезис образів-складників фразеологізованих стереотипів там, де це можливо.
Важливим чинником формування та тривалого існування більшості фразеологізованих стереотипів на позначення життя і смерті є своєрідна сполучуваність міфологеми Світового Дерева та ідеї українського типу реінкарнації пантеїстичної. Тобто відродження трактується як переселення душ: природа людина природа. Мотив кола перевтілень у природі в різних подобах пронизує всю структуру концепту Життя. Це й чисельні фразеологізовані стереотипи компаративної структури, що зв’язують весь життєвий цикл людини зі світом тварин, птахів, комах, рослин, демонічних істот.
Одним із центральних стереотипів української фразеології є антропоморфний стереотип-образ Смерть. Походження цього образу пов’язане, скоріш за все, з епохою індоєвропейської спільноти, хоча з часом стереотип смерті зазнає впливу міфологічних мотивів християнства на сьогодні ж має суто український колорит. Персона Смерті має водночас ознаки демонічної істоти та божественні функції й локуси, що на мовному рівні реалізується при використанні категорії істот/неістот, номінативних особливостей категорії роду іменників.
Особливої цінності набуває аналіз ґенези образу Бога у складі фразеологізованих стереотипів на позначення життя і смерті. Конкретизація, вказівки на імена божеств зустрічаються рідко і є різнорідними (від Христа до батька). Такий широкий спектр номінацій у фразеології може бути пов’язаний із нечітким розподілом функцій властителя й дарувальника життів та душ серед істот божественного пантеону слов’ян і в язичницькій традиції, а пізніше у християнстві. Бог в українській фразеології стереотип-образ, позбавлений унікального власного імені. Він може бути представником християнського пантеону (Христос, Бог-отець), може бути язичницьким «богом» (модифікований Перун, Дажбог, Хорс образи грому, дуба, липи та ін.). Крім того для української мовної картини світу характерною тенденцією є прирівнювання, «наближення» Бога до людини-селянина.
Використання різноманітного мовного матеріалу, багатофункційність предметів і надбань культурно-історичної дійсності, багатство форм втілення аналізованих компонентів на образному та функціональному рівнях свідчать про високий рівень розвитку культурної традиції від індоєвропейської спільноти до національної своєрідності. Багатогранність та глибинність розуміння понять «життя» і «смерть» в національній мовно-культурній традиції українців свідчать про естетичну домінантність та глибоку філософську обумовленість традиційних уявлень українців про життя і смерть.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
1. Вархол Н. Фразеологiчний словник лемкiвських говiрок Схiдної Словаччини / Вархол Н., Івченко А. О. Братислава; Пряшів: Словацьке пед. Вид-во; Відділ укр.літ., 1990. 159 с.
2. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. i голов.ред. В. Т. Бусел . К.: Iрпiнь: ВТФ «Перун»; Iрпiнь: ВТФ «Перун», 2001. 1426 с.
3. Iвченко А. О. Словник стiйких народних порівнянь / Івченко А. О., Юрченко О. С. Х.: Основа, 1993 . 175 с.
4. Słownik polsko-rosyjsko-ukraiński. Kijów-Lwów: Radianśka szkoła, 1991. 478 s.
5. Олiйник I. С. Українсько-росiйський i росiйсько-український фразеологiчний тлумачний словник. Х.: Прапор, 1997. 462 с.
6. Плачинда С. П. Словник давньоруської міфології. К.: Український письменник, 1993. 63 с.
7. Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру / Упоряд. М. М. Пазяк. К.: Наук. думка, 1990. 526 с.
8. Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М. М.Пазяк. К.: Наук. думка, 1991. 440 с.
9. Словник української мови. К.: Наук. думка. Т.1: А-В. 1970. 799 с.; Т.2: Г-Ж. 1971. 550 с.; Т.3: З. 1972. 744 с.; Т.4: І-М. 1973. 840 с.; Т.5: Н-О. 1974. 840 с.; Т.6: П-Поїти. 1975. 832 с.; Т.7: Поїхати-Приробляти. 1977. 723 с.; Т.8: Природа-Ряхтливий. 1977. 928 с.; Т.9: С. 1978. 916 с.; Т.10: Т-Ф. 1979. 659 с.; Т. 11.: Х-Ь. 1980. 699 с.
10. Словник фразеологізмів української мови. К.: Наук. думка, 2003. 1098 с.
11. Удовиченко Г. М. Фразеологiчний словник української мови. К.: Вища школа. Т.1: А-М. 1984. 304 с.; Т.2: Н-Я. 1984. 384 с.
12. Ужченко В. Д. Фразеологiчний словник схiднослобожанських i степових говiрок Донбасу. Луганск: Альма-Матер, 2000. 198 с.
13. Ужченко В. Д. Фразеологiчний словник схiднослобожанських i степових говiрок Донбасу. Луганськ: Альма-Матер, 2005. 384 с.
14. Українські приказки, прислів’я і таке інше / Укл. М. Номис. К.: Либідь, 1993. 786 с.
15. Українські приказки, прислів’я та порівняння з літ. пам’яток / Упорядник М. М. Пазяк. К.: Наук. думка, 2001. 392 с.
16. Słownik frazeologiczny języka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1974. Т. 1: A-P. 788 s.; T. 2: R-Z. 906 s.
17. Фразеологiчний словник української мови. К.: Наук. думка, 1999. 980 с.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
18. Аверинцев С. С. Древние цивилизации. М: Мысль, 1989. 479 с.
19. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. Х.: Вища шк. Вид-во при ХДУ, 1988. 134 с.
20. Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія / Л. Г. Авксентьєв, В. Д. Ужченко. Х.: Основа, 1990. 167 с.
21. Агапкина Т. А. Мифопоэтические основы славянского народного календаря: Весенне-летний цикл. М.: Индрик, 2002. 816 с.
22. Ажнюк Б. М. Англiйська фразеологiя у культурно-етнiчному висвiтленнi. К.: Наук. думка, 1989. 134 с.
23. Алексеевский М. Д. Похоронно-поминальный обряд // Актуальные проблемы полевой фольклористики. 2003. Вып.2. С. 112-114.
24. Анисимов А. Ф. Исторические особенности первобытного мышления. Л.: Наука, 1971. 137 с.
25. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
26. Апресян В. Ю. Начало после конца: глаголы оживать и воскресать // Логический анализ языка: Семантика начала и конца. М.: Индрик, 2002. С. 19-26.