СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ТОТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

АНДРЕЄВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.161.2’367

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ
ІЗ ТОТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

10.02.01- українська мова

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор В.М. ОЖОГАН

КІРОВОГРАД 2008

зміст

перелік УМОВНИХ позначень .....5
ВСТУП .......................................................................................................................6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ проблеми категорії
аспектуальності 11
1.1. Вивчення явища лімітативності у вітчизняній та зарубіжній аспектології..12
1.2. Способи дієслівної дії як різновиди граничних/ неграничних дієслів ......17
1.2.1. Тотивний спосіб дієслівної дії .26
1.3. Класифікаційні критерії предикатних знаків у мовознавчій
літературі .39
1.3.1. Валентність і семантико-синтаксична структура речень .44
Висновки до Розділу І .. .... 54
РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТОТИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ....56
2.1. Семантичний потенціал тотивних предикатів 56
2.2. Роль засобів творення видових корелятів у формуванні значення тотивності .. 68
2.2.1. Префіксальний спосіб творення ... 69
2.2.2. Суфіксальний спосіб творення .. 76
2.2.3. Допоміжні способи творення 79
2.3. Конкретизатори тотивної семантики на лексичному рівні ... 80
2.3.1. Темпоральні синтаксеми як конкретизатори тотивності .... 81
2.3.2. Причинові синтаксеми як виразники тотивної дії ... 83
2.3.3. Цільові синтаксеми . 84
2.4. Функціонування часових форм тотивних предикатів у реченні ............... 88
2.5. Категорія тотивності/ нетотивності в дієсловах
загальнорезультативного способу дії .................................................................. 91
2.5.1. Визначення семантики тотивності в результативно-
непроцесуальних дієсловах .................................................................................. 91
2.5.2. Термінативно-локативні дієслова як виразники тотивної
семантики ............................................................................................................... 94
2.5.3. Категорія тотивності/ нетотивності в результативно-анулювальних
дієсловах ........... ..................................................................................................... 96
2.5.4. Процесуально-результативні дієслова і семантика тотивності .. 98
2.5.5. Характеристика результативно-пантивних дієслів як варіанта
загальнорезультативного СДД ............................................................................ .99 Висновки до Розділу П ........................................................................................100
РОЗДІЛ Ш. СЕМАНТИКА Й ВАЛЕНТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТОТИВНИХ ПРЕДИКАТІВ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО ЕЛЕМЕНТАРНОГО РЕЧЕННЯ 102
3.1. Модифікатори тотивного вияву дії як валентно незв’язані компоненти
семантичної структури речень із одно- багатомісними тотивними
предикатами . 104
3.2. Семантико-синтаксична структура речень із одновалентними
тотивними предикатами .. 111
3.2.1. Лексико-семантичне наповнення одномісних тотивних предикатів .... 111
3.2.2. Варіанти суб’єктної синтаксеми при одновалентних тотивних
та тотивних сепаратних предикатах .. 114
3.3. Валентне оточення полівалентних тотивних предикатів .. 120
3.3.1. Лексико-семантичне наповнення двомісних тотивних предикатів ...120
3.3.2. Семантичні й морфологічні варіанти суб’єктної та об’єктної
синтаксем двовалентних предикатів ...................................................................123
3.3.3. Семантична неоднорідність тривалентних тотивних предикатів ..133
3.3.3.1. Реалізація лівобічних і правобічних валентностей тримісних
тотивних предикатів .134
3.3.4. Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними
тотивними предикатами ...142
3.3.4.1. Семантичні й морфологічні варіанти лівобічної та правобічних
синтаксем чотиривалентних предикатів .142
3.3.5. Семантико-синтаксична структура речень з п’ятивалентними
тотивними предикатами .......................................................................................147
3.3.5.1. Реалізація лівобічних і правобічних валентностей п’ятимісних
тотивних предикатів .....147
3.3.6. Лексико-семантичне наповнення шести- семивалентних тотивних
предикатів ..............................................................................................................149
3.3.6.1. Семантичні й морфологічні варіанти лівобічної та правобічних
синтаксем шести- семивалентних тотивних предикатів ....149
3.4. Співвіднесеність семантичної і формально-граматичної структур
речень із одно- семивалентними тотивними предикатами . 152 Висновки до Розділу III ...................................................................................... 159
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .185

ВСТУП

Речення як предикативна одиниця є складною структурою в системі мовних одиниць. Слов’янській лінгвістиці відомі різноманітні аспекти вивчення речення: формальний, семантичний, функціональний та інші, що пов’язано зі складністю природи цієї лінгвістичної реалії. На сучасному етапі розвитку мовознавства спостерігається активна семантизація синтаксису, тобто лінгвістичні дослідження більше спрямовані на вивчення змістового аспекту мови й кожної з її одиниць зокрема. Саме тому увага науковців привертається до кореляції формально-граматичного та семантичного рівнів речення, що визначається прагненням поглибити уявлення про закономірності організації мовлення.
Проблеми типології речень та їхніх структурних компонентів в україністиці знайшли своє віддзеркалення в працях І.Р. Вихованця, В.М. Русанівського, К.Г. Городенської, Й.В. Андерша, М.Я. Плющ, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької та інших науковців, у російському мовознавстві студіюванням природи семантико-синтаксичної організації речень займаються Г.О. Золотова, А.М. Ломов, Н.Ю. Шведова, Н.М. Арват, В.В. Богданов та інші вчені.
Основну роль у формуванні структури речення відіграє предикат, що детермінує кількісний і якісний характер непредикатних компонентів, субстанційних компонентів із власне-предметним значенням, указує на їхні семантичні функції та відношення між ними. У наукових розвідках дотепер відсутні системний аналіз тотивних дієслівних предикатів та дослідження їх функціонування в семантико-синтаксичній структурі речень.
Хоч значення тотивності посідає вагоме місце у вираженні аспектуальних значень, воно залишається досі не висвітленим. Питання виокремлення тотивності дії розглядаються лінгвістами неоднозначно, не існує загальноприйнятої дефініції, яка б характеризувала дію, названу тотивною.
В українському мовознавстві дослідженню різних аспектів валентності і пов’язаній з нею семантико-синтаксичній структурі речення присвячені праці Й.Ф. Андерша, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, О.І. Леути та ін. Породжувальна здатність тотивних предикатів та типи семантико-синтаксичних структур речення, до якого входять тотиви, потребують комплексного вивчення, яке охоплює різні рівні структури речення (семантико-синтаксичний та формально-синтаксичний). Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності наукового осмислення принципів організації речень із тотивними предикатами та детального аналізу структури простого речення із зазначеними предикатами як одиниці з багатоярусною організацією. Особливої уваги вимагає студіювання семантичних і функціональних особливостей тотивів, з’ясування їхнього валентного потенціалу.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний із загальною науково-дослідною проблемою „Актуальні проблеми лексики й граматики української мови” (№ 0204V000690), яку опрацьовують на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, де виконано цю роботу. Тема кандидатської дисертації затверджена вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 9 від 28 лютого 2005 року) та закоординовано на засіданні Наукової ради „Українська мова” Інституту української мови Національної академії наук України (протокол № 26 від 19 квітня 2005 року).
Об’єктом дослідження є явище тотивності, яке функціонує або виникає у формально елементарних, неелементарних простих і складних реченнях сучасної української мови.
Предметом дослідження є тотивні предикати та семантико-синтаксична структура речення у зв’язку з валентністю дієслівних тотивних предикатів.
Мета дослідження. На ґрунті сучасних напрацювань науки про мову, пов’язаних із вивченням речення як багатоаспектного явища не тільки формально-граматичного, а й семантико-синтаксичного, з’ясувати семантичну природу тотивних предикатів, закономірності формування семантико-синтаксичної структури речення на основі валентності зазначених предикатів.
Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження передбачається розв’язання таких завдань:
1) визначити зміст та обсяг поняття „тотивність”;
2) встановити диференційні семантичні ознаки тотивів;
3) виявити критерії виокремлення тотивних предикатів й охарактеризувати семантичні групи одно- семимісних дієслівних предикатів, здатних передавати значення тотивності;
4) розмежувати облігаторну й факультативну валентність тотивних предикатів у семантико-синтаксичній структурі речення з предикатами тотивності;
5) проаналізувати структурно-семантичні моделі речень із зазначеними предикатами;
6) з’ясувати кореляцію семантичної і формально-синтаксичної структур речень із одно- багатовалентними тотивними предикатами, встановити фактори, які впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення;
7) указати на специфіку вторинних предикатних синтаксем як модифікаторів тотивної семантики і встановити їхнє місце в семантико-синтаксичній структурі речень із одно- полівалентними предикатами.
Методика дослідження. Як основний у дисертації використовується описовий метод, на підставі якого узагальнюються спостереження над зібраним фактичним матеріалом; методика системного функціонально-семантичного аналізу тотивних дієслів і синтаксичних конструкцій, у яких репрезентується тотивність; контекстний аналіз, що охоплює застосування прийомів спостереження, порівняння. Як додаткові прийоми в дослідженні принагідно використовуються трансформаційна методика та синтаксичне моделювання.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача. Уперше на матеріалі української мови здійснено системний підхід до вивчення категорії тотивності; подано семантичні, граматичні та функціональні характеристики тотивних дієслів; проведено комплексний аналіз семантико-синтаксичної структури речень із тотивними предикатами за структурно-семантичними показниками; описано характерні риси облігаторних і факультативних компонентів; зроблено спробу виявити чинники, які впливають на симетрію/ асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення; виявлено специфіку функціонування вторинних субстанційних компонентів, залежних від тотивних предикатних синтаксем.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні й уточненні наукових концепцій, пов’язаних із застосуванням синтаксичної природи категорії тотивності, її зв’язку із семантико-синтаксичною структурою речень. Дисертаційне дослідження сприяє поглибленому вивченню сутності мовної категорії результативності, що утворюється різними за своїм характером складниками, з-поміж яких вагоме місце посідає тотивність.
Практична цінність одержаних результатів мотивується тим, що їх можна буде використати при написанні підручників та посібників із граматики української мови, у вузівській практиці викладання курсу сучасної української мови; для створення спецкурсів і спецсемінарів із семантичного синтаксису й валентності, а також при укладанні граматичних словників.
Матеріалом дослідження слугували твори української художньої літератури письменників XIX XXІ століть, тексти публіцистичного й офіційно-ділового стилів сучасної української мови, матеріали словників, елементарні речення, змодельовані автором відповідно до валентності предикатів, що уможливлювало чіткіше вивчення особливостей формування таких речень. Укладено картотеку простих речень із дієслівними предикатами тотивності загальним обсягом близько 7 тис. контекстних позицій. Корпус дієслів зі значенням тотивності був виявлений методом суцільної вибірки зі Словника української мови (Словник української мови, 1970 1980, Т. І ХІ).
Апробація роботи. Основні результати роботи оприлюднено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (20062008 р.р.); на Міжнародних наукових конференціях: „Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005), „Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2007), „Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2008); Всеукраїнських наукових конференціях: „Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), „Проблеми сучасного українського мовознавства” (Одеса, 2007). Окремі розділи і всю дисертацію загалом обговорено на засіданнях кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
Публікації. З теми дисертації опубліковано 8 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел фактичного матеріалу. Повний обсяг тексту роботи 188с., обсяг основної частини 166 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Основні результати дисертаційної роботи полягають в опрацюванні та науковому обґрунтуванні теоретичних засад виявлення аспектуального значення тотивності на різних мовних рівнях та в описі структурних схем і типових значень речень із тотивними предикатами в сучасній українській літературній мові, що не дістали ґрунтовного висвітлення у лінгвістичній літературі. На підставі проведеного дослідження зроблено такі загальні теоретичні й практичні висновки:
Тотивність як аспектуальна категорія тісно пов’язана з іншим аспектуальним значенням результативністю, які в українському мовознавстві визначено як аспектуальні відношення з переважно структурно-предикатним семантичним компонентом.
Мовні одиниці на позначення тотивної дії формують функціонально-семантичне поле з відповідним значенням, компоненти якого протиставлені за принципом „ядро приядерна зона (напівпериферія) периферійна зона”. Ядро ФСП становлять тотиви, що вживаються в первинному значенні, напівпериферію тотиви, що функціонують у вторинних значеннях, і периферійну зону формують тотивні лексеми, за якими тотивна семантика не закріплена в словнику. Значній частині тотивів притаманний семантичний синкретизм, що спричинено взаємозумовленістю двох і більше семантичних компонентів.
Аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити висновок про наявність широкого спектру засобів вираження тотивності в українській мові: семантику дієслівної лексеми, словотворчі засоби, конкретизатори тотивності на лексичному рівні. Зазначені засоби актуалізують семантику тотивності за умови взаємодії один з одним або з іншими контекстуальними компонентами. Домінантою з-поміж названих засобів виступає семантика тотива, оскільки в більшості випадків сема тотивності міститься безпосередньо в семантичній структурі дієслівного предиката, чим визначається абсолютивність дієслівного тотива, диференційною ознакою якого є самодостатність лексичного значення. Окрім того, засобами вираження тотивності виступають префікси, суфікси та допоміжні засоби словотворення, з-поміж яких основними є префікси з- (с-, зі-), за-, о-, про-; суфікси -ну-, -ува-, -а-, -и-.
Категорія тотивності тісно пов’язана з категорією локалізованості/ нелокалізованості дії в часі (точковою локалізованістю). Тотивна дія може відбуватися в двох часових планах (минулому й майбутньому), але неможлива в теперішньому актуальному (тотивні предикати не здатні виражати окрему дію в процесі її виконання).
Тотивний предикат на формально-граматичному рівні репрезентується дієсловом. Наявність у значенні дієслова базової архісеми „миттєво відбуватися, траплятися” вказує на цілісну неподільну дію, тобто тотивність. Тотивні предикати представлені дієслівними компонентами, утвореними предикатами дії, процесу та стану, які за семантикою охоплюють такі основні лексичні групи: руху, переміщення, звучання, мовленнєвої, інтелектуальної, психічної діяльності, конкретної фізичної дії. Окремі тотиви можуть бути віднесені до різних лексико-семантичних груп: а) через особливості семантики їхніх основних значень, що включають декілька категорійних сем; б) через специфіку вторинних значень, коли відбувається зміна категорійних ознак у процесі семантичного варіювання.
Семантико-синтаксична валентність предиката ґрунтується на його семантиці й визначає кількісний і якісний склад залежних субстанційних компонентів. Семантично елементарним реченням є таке, до якого входять один предикат і зумовлені його валентністю субстанційні компоненти. Наявність у реченні вторинних синтаксем, які не входять до валентної рамки предиката, свідчить про ускладнення семантичної структури речення. Відповідно до валентних показників тотивні предикати диференціюються на одно- семивалентні. Конструкції, семантико-синтаксична структура яких зумовлена тотивними предикатами стану й процесу, здебільшого характеризуються одно- двовалентністю та співвіднесеністю формально-граматичної й семантико-синтаксичної структур. В утвореннях, зумовлених тотивними предикатами дії та локативними предикатами із значенням тотивності, функціонують синтаксеми, що розширюють параметри таких утворень. Речення із три- чотиривалентними тотивними предикатами становлять найбільшу кількість одиниць, сформованих тотивними предикатами.
Суб’єктна синтаксема виступає центральним іменниковим компонентом семантично елементарного речення, сформованого тотивним предикатом. Вирізняючись з-поміж інших субстанційних компонентів певними специфічними ознаками (здатністю поєднуватися з усіма валентними типами предикатів, найширшою семантичною диференціацією, великою кількістю морфологічних варіантів тощо), іменник у функції суб’єкта набуває особливого значення у семантико-синтаксичній організації речення. Цій синтаксемі властива також ознака активності/ пасивності, що спричиняє функціонування в ролі суб’єкта як назв істот, так і назв конкретних предметів чи абстрактних понять. Називний відмінок, рідше родовий або давальний іменників чи займенників є основним морфологічним вираженням суб’єкта.
Семантичне членування об’єктної синтаксеми зумовлено лексичним значенням предиката. Найбільшою кількістю морфологічних варіантів представлений об’єкт, зумовлений дво- чотиривалентними предикатами мовленнєвої діяльності, оцінного ставлення до об’єкта, конкретної фізичної дії: значення об’єкта при таких предикатах репрезентують знахідний, давальний, родовий іменників або займенників.
Адресатні, інструментальні та локативні синтаксеми, що функціонують у синтаксичних конструкціях із тотивними предикатами, мають меншу семантичну й морфологічну розгалуженість залежно від семантичного наповнення багатовалентних тотивних предикатів. Лише з тотивними предикатами дії поєднується адресатна субстанційна синтаксема, основним морфологічним варіантом якої виступає давальний відмінок. Інструменталь посідає периферійну позицію в семантико-синтаксичній структурі речення через слабкий підрядний зв’язок із тотивним предикатом і виражається здебільшого іменником із функцією знаряддя дії в орудному відмінку. Локативні синтаксеми функціонують у реченнях із тотивними предикатами локативної семантики і становлять вихідну й кінцеву точки локативності, напрямок та шлях руху.
Одновалентні тотивні предикати формують семантично елементарні речення, які у формально-граматичних вимірах вирізняються двоскладністю й односкладністю. У валентну рамку таких предикатів входить субстанційний компонент зі значенням суб’єкта дії, суб’єкта процесу, суб’єкта стану.
Двовалентні тотивні предикати формують три типи семантико-синтаксичної структури речення, у яких, окрім лівобічного непредикатного аргумента, функціонує один із правобічних компонентів об’єктив, інструменталь чи локатив.
Тривалентні тотивні предикати породжують п’ять типів семантико-синтаксичної структури двоскладних речень, у яких суб’єктна синтаксема позначає активного діяча або носія процесу чи стану. У ролі правобічних субстанційних синтаксем можуть функціонувати власне-об’єкт, об’єкт обмеження, об’єкт уточнення, адресат або інструменталь.
Чотиривалентні тотивні предикати прогнозують чотири аргументних позиції і, відповідно, три типи семантико-синтаксичної структури речень: окрім суб’єктної синтаксеми, при них можуть функціонувати правобічні іменникові синтаксеми із локативним значенням (вихідного й кінцевого пункту руху та шляху руху), інструментальна синтаксема із функцією засобу руху.
Два типи семантико-синтаксичної структури речень формують п’ятивалентні тотивні предикати: перший тип прогнозує предикат руху (суб’єктна, інструментальна, адресатна, локативні синтаксеми зі значенням вихідного й кінцевого пунктів руху); другий тип предикат переміщення (суб’єктна, об’єктна, адресатна, локативні синтаксеми).
До шести- семивалентних тотивних предикатів належать предикати об’єктного і суб’єктного переміщення, яка здійснює суб’єкт через якийсь шлях або простір. Вони прогнозують два типи семантико-синтаксичної структури речень, які мають у своєму складі: 1) суб’єктну, об’єктну, адресатну, інструментальну, локативні синтаксеми зі значенням вихідного й кінцевого пунктів переміщення; 2) до зазначених синтаксем додається локативна зі значенням шляху.
Формальне заповнення всіх потенційно можливих субстанційних позицій багатовалентних тотивних предикатів у мовленні трапляється нечасто, що залежить від комунікативної потреби. Відповідно до особливостей спілкування лівобічні субстанційні синтаксеми є обов’язковими в семантико-синтаксичній структурі речень з одно- полівалентними тотивними предикатами; правобічні субстанційні компоненти із власне-предметним значенням можуть мати як статус облігаторних, так і факультативних. Комбінації облігаторних та факультативних субстанційних синтаксем спричиняють у межах різних типів семантико-синтаксичної структури речень із тотивними предикатами по декілька додаткових різновидів семантико-синтаксичної структури речень.
Співвіднесеність компонентів семантико-синтаксичної і формально-граматичної структури речень, породжених одно- полівалентними предикатами тотивності, має як симетричний, так і асиметричний характер, оскільки обсяг семантичної і формально-граматичної структур речення може збігатися або не збігатися. Кількісна і якісна відповідність між компонентами структурних рівнів є ознакою симетричної кореляції, яка спостерігається тільки в межах елементарних двоскладних речень, у яких суб’єктно-предикатна конструкція корелює із підметово-присудковою моделлю формально-граматичної структури речення.
Ознакою асиметричної кореляції семантико-синтаксичної й формально-граматичної структур є відсутність однозначного зв’язку між семантико-синтаксичними функціями синтаксем та формально-граматичними функціями цих компонентів. У двоскладному реченні, сформованому тотивним предикатом, асиметрія здебільшого представлена в пасивній двоскладній конструкції, підмет якої співвідноситься з об’єктним або інструментальним суб’єктом. Односкладні речення, у яких предикати репрезентують пасивну зорієнтованість на суб’єкта-особу, також відрізняє між’ярусна асиметрія. З-поміж причин, які призводять до асиметричної кореляції між одиницями структурних рівнів, виокремлюємо компресію декількох пропозицій у синтаксично простому реченні, лексичні особливості компонентів, наявність валентно незв’язаних синтаксем.
Функціонування прислівних узгоджених та прилягаючих другорядних членів речення у формально-граматичній структурі синтаксичної одиниці, породженої тотивним предикатом, сигналізує про семантичне ускладнення структури вихідного речення. Валентно незв’язані компоненти, що вступають в обставинні відношення причини, умови, мети та темпоральності, модифікують значення тотивності. Ці структурні компоненти утворені на ґрунті детермінантної підрядної частини складнопідрядного речення, коли предикат підрядної частини змінюється на відпредикатний іменник. Для детермінантних другорядних членів у формально-граматичній структурі речення характерна найбільш автономна позиція.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 1. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 328 с.

2. Агрелль С. О способах действия польского глагола // Вопр. глагольного вида. М.: Изд-во иностр. лит., 1962. С. 35-38.

3. 3. Адмони В.Г. Структурно-смысловое ядро предложения // Члены предложения в языках различных типов. Л.: Наука, 1972. С. 35-49.

4 4. Аксенова И.С., Топорова И.Н. Введение в бантуистику: имя, глагол. АН СССР. Ин-т языкозн. Отв. ред. Н.В. Охотина. М.: Наука, 1990 270 с.

5 5. Аксенова И.С. Категории вида, времени и наклонения в языках банту / РАН. Институт языкознания. М.: Наука, 1977. 216 с.

6 6. Аксентьева О.В. Распространение и осложнение предложений с предикатами речи в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Ростов. гос. пед. ун-т. Ростов/на Дону, 2006. 22 с.

7. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопр. языкознания. 1970. № 2. С. 91-98.

8 8. Алисова Т.Б. К вопросу о так называемых „стативных” предикатах // Всесоюзная научная конференция по теоретическим вопросам языкознания. М., 1974. С. 11-20.

9. Амбарцумян Р.С. Логико-семантический и синтаксический аспект теории валентности: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1977. 22 с.

10. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 192 с.

11. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах // Слов’янське мовознавство: Доповіді Х Міжнар. з’їзду славістів, Софія, вересень 1988 р. К.: Наук. думка, 1988. С. 124-136.

12. Андерш Й.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній українській мові // Укр. мова і літ. в шк. 1974. № 10. С. 34-40.

13. Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. № 1. С. 11-19.

14. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 251 с. Библиогр.: с. 241-248.

15. Апресян Ю.Д. Глаголы моментального действия и перформативы в русском языке / Русистика сегодня. Язык: система и ее функционирование. М.: Наука, 1988. 221 с.

16. Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разных уровней грамматического строя и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 302-310.

17. Апресян Ю.Д. О некоторых дискуссионных вопросах теории семантики // Вопр. языкознания. 1971. № 1. С. 23-36.

18. Арват Н.Н. Компонентный анализ семантической структуры простого предложения. Черновцы, изд-во Чернов. ун-та, 1976. 68 с.

19. Арват Н.Н. О семантике предложения // Филол. науки. 1979. № 5. С. 52-61.

20. Арват Н.М. До питання про семантичну типологію простого речення // Мовознавство. 1979. № 2. С. 24-31.

21. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159 с.

22. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1978. Т. 2. 685 с.

23. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові // Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. К., 1994. 17 с.

24. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.

25. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.

26. Бабенко Л.Г. Взаимодействие лексики и грамматики под парадигматическим углом зрения // Русская глагольная лексика: Пересекаемость парадигм. Екатеринбург, 1997. С. 18-30.

27. Бабина Т.П., Белошапкова В.А. К вопросу о семантическом субъекте // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. 1984. № 1. С. 29-34.

28. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с. Бібліогр.: с. 207-210.

29. Безпояско О.Г., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.

30. Берляева Т.Н. Грамматическая структура и семантика предложений с инфинитивом и предикативом: Автореф. дис. канд. наук / Московский обл. пед. ин-т им. Н. Крупской. М., 1982. 17 с.

31. Білодід Ю.І., Латман Н.Б. Про семантико-синтаксичну сполучуваність дієслів // Мовознавство. 1984. № 3. С. 36-39.

32. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. 204 с.

33. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові. ОДУ ім. І.І. Мечникова. Одеса: Астропринт, 1996. 191 с.

34. Бондарко А.В. К проблематике функционально-семантических категорий (Глагольный вид и „аспектуальность” в русском языке) // Вопр. языкознания. 1967. № 2. С. 18-31.

35. Бондарко А.В. Категории и разряды славянской функциональной морфологии // Славян. языкознание. VII междун. съезд славистов. М.: Наука, 1973. С. 59-68.

36. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. М.; Л.: Просвещение, 1967. 192 с.

37. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола // Рус. яз. в нац. шк. 1971. № 2. С. 6-18.

38. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1976. 255 с.

39. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с. Библиогр. в примеч. в конце глав. Указ. предм. имен: с. 201-206.

40. Бондарь Н.А. Структурно-семантическая характеристика предложений с предикатами лексико-семантической группы глаголов изменения: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10. 02. 01 / Киев. гос. пед. ин-т им. А.М. Горького. К., 1990. 24 с.

41. Будько В.М. Проблема простого ускладненого речення у вітчизняному мовознавстві // Мовознавство. 1991. № 3. С. 63-68.

42. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. С. 7-85.

43. Булыгина Т.В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и темпоральные значения в славянских языках. М.: Наука, 1983. С. 20-39.

44. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Автореф. ... канд. філол. наук / Київ. держ. пед. ін-т ім. О. Горького. К., 1990. 20 с.

45. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола. Уфа, 1971. Вып. 43. С. 38 -311.

46. Вейнрейх У. Опыт семантической теории // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1981. Вып. Х. С. 50-176.

47. Величко А.В., Овчинникова Л.А. К вопросу о соотношении одноместной, двухместной и трехместной моделей предложения // Филол. науки. 1973. № 3. С. 93-101.

48. Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове). М.: Высш. шк., 1986. 640 с.

49. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наука, 1987. 231 с.

50. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті/ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К.: Наук. думка, 1988. 256 с. Бібліогр.: с. 247-254.

51. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України. Ін-т української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с. Бібліогр.: с. 215-220.

52. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.

53. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 288 с.

54. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка. АН УРСР Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, 1983. 219 с. Бібліогр.: с. 213-217.

55. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Університетське вид-во „Пульсари”, 2004. 400 с. Бібліогр.: с. 391-398.

56. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 209 с.

57. Володина Г.И. Описание семантических классов предложений в целях преподавания русского языка как неродного. М., изд-во Моск. ун-та, 1989. 128 с.

58. Вольф Е.М. Состояния и признаки. Оценки состояний // Семантические типы предикатов. М.: Наука, 1982. С. 320-339.

59. Всеволодова М.В. О семантическом согласовании глаголов и именных темпоральных распространителей // Вопр. языкознания. 1979. № 1. С. 103-113.

60. Гайсина Р.М. Значение и синтагматика глаголов. Уфа, Башкирский ГУ им. 40 летия Октября, 1980. 80 с.

61. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов, изд-во Саратов. ун-та,1981. 195 с. Библиогр.: с. 184-194.

62. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа „Языки русской культуры”, 1998. 768 с.

63. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 78-96.

64. Галаган О.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Кіровоград, 2004. 20 с.

65. Гарифулин Л.Б. Акциональный уровень категории аспектуальности // Вопр. романо-германского языкознания. Челябинск, 1971. Вып. 2. Ч. 2. С. 104-121.

66. Гейна О.В. Суб’єктиво-об’єднані детермінанти в семантико-синтаксичній структурі простого речення в сучасній російській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Дніпропетр. нац. ун-т. Дніпропетровськ, 2005. 20 с.

67. Гиро-Вебер М. Вид и семантика русского глагола // Вопр. языкознания. 1990. № 2. С. 102-112.

87. Гловинская М.Я. Семантические типы видовых противопоставлений русского глагола. М.: Наука, 1982. 155 с.

69. Глушак Т.С., Борчук О.В. О статусе семантической функции адресата в структуре предложения // Романское и германское языкознание. Вып. 12. Минск. гос. пед. ин-т, Минск, 1982. С. 24-28.

70. Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. № 2 3. С. 17-21.

71. Городенська К.Г. Симетрія та асиметрія між’ярусних співвідношень // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Наук. ред. А.П. Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1998. Вип. 4. С. 6-11.

72. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. 1987. № 1. С. 20-30.

73. Горпинич В.О. Морфологія української мови. К.: Академія, 2004. 335 с.

74. Грубор Д. (Из книги Видовые значения) // Вопросы глагольного вида. М.: Изд-во иностр. лит., 1962. С. 68-76.

75. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.

76. Гуревич В.О. О значениях глагольного вида в русском языке // Рус. яз. в шк. 1971. ― № 5. С. 20-36.

77. Гуревич В.В. Существует ли факультативная валентность // Филол. науки. 1992. № 1. С. 77-81.

78. Данеш Фр. Опыт структурного анализа глагольных значений // Slovo a slovesnost. 1971. № 3. С. 195-96.

79. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. М.: Русский язык, 1986. 843 с.

80. Демьянков В.З. „Событие” в семантике, прагматике и в координатах интерпретации текста // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1983. Т. 42. № 4. С. 320-329.

81. Драгомирецький П.П. Валентно-інтенційна структура локативних дієслів стану // Мовознавство. 1989. № 6. С. 58-60.

82. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156 с.

83. Есперсен О.Е. Философия грамматики: Пер. с англ. В.В. Пасека и С.П. Сафроновой; изд. 2-ое, стереотип М.: Едиториал УРСС, 2002. 404 с.

84. Жигора І.В. Семантико-синтаксична структура речень з ітеративними предикатами: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Кіровоград, 2004. 20 с.

85. Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова. К., 1990. 64 с.

86. Загнітко А.П. Система і структура граматичних категорій дієслова. К.: НМКВО, 1990. 74 с.

87. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437 с.

88. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: ДонДУ, 2001. 662 с.

89. Зализняк Анна А., Шмелев А.Д. Введение в русскую аспектологию. М.: Языки русской культуры, 2000. 222 с.

90. Зализняк Анна А. Исследования по семантике предикатов внутреннего состояния. Мюнхен: Verlag Otto Sagner, 1992. 203 с.

91. Зандау Г., Зоммерфельд К.Е. Семантические условия факультативной реализации валентности // Иностр. яз. в шк. 1978. № 2. С. 21-26.

92. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.

93. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К.; Одеса: Вища шк. 1981. 144 с.

94. Иванчикова Е.А. О структурной факультативности и структурной обязательности в синтаксисе // Вопр. языкознания. 1965. № 5. С. 84-94.

95. Іваницька Н.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка // Мовознавство. 1985. № 1. С. 39-43.

96. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища шк., 1986. 167 с.

97. Ільїн В.С. Префікси в сучасній українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1953. 164 с.

98. Калько М.І. Аспектуальність і дієслівна полісемія. Черкаси: Брама, 2002. 144 с. Бібліогр.: с. 131-143.

99. Калько М.І. Універсальна категорія аспекту в українському етноваріанті: Вісник Львів. ун-ту. Сер.: Філол. Львів: Вид-во Львів. держ. ун-ту, 2004. Вип. 34. Ч. 1. С. 81-87.

100. Камалова А.А. Категория состояния как понятийное поле и способы его выражения в современном русском языке // Исследование по семантике: Общие вопросы семантики: Межвуз. науч. сб. Уфа: Изд-во БГУ, 1983. Вып. 9. С. 71-81.

101. Карпалюк В.С. Мінімальна предикативна схема простого речення // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: В.О. Соболь (відп. ред.) та ін. К.: Знання України. Вип. Х: Лінгвістика і літературознавство. 2005. С. 133-140.

102. Кацнельсон С.Д. О категории субъекта предложения // Универсалии и типологии исследования / Отв. ред. В.Н. Ярцева. М.: Наука, 1974. С. 104-124.

103. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.

104. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопр. языкознания. 1987. № 3. С. 20-32.

105. Кацнельсон С.Д. Заметки о падежной теории Ч. Филлмора // Вопр. языкознания. 1988. № 1. С. 57-68.

106. Кибардина С.М. Категория субъекта и объекта и теория валентности (на материале немецкого языка) // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. Л.: Наука, 1982. С. 23-44.

107. Кильдибекова Т.А. Глаголы действия в современном русском языке: Опыт функционально-семантического анализа. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1985. 160 с.

108. Князев Ю.П. Параметры для типологии вида и русский вид // Типология вида: проблемы, поиски, решения. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 193-206.

109. Кобозева И.М. О границах и внутренней стратификации семантического класса глаголов речи // Вопр. языкознания. 1985. № 6. С. 95-103.

110. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. 77 с.

111. Ковалик І.І. Структурні типи многократних дієслів в українській мові // Вопр. славянского языкознания. Львов, 1949. Кн. 2. С. 209- 228.

112. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Изд-во Московского гос. ун-та, 1979. 77 с.

113. Кошмидер Э. Очерк науки о видах польского глагола: Опыт синтеза // Вопр. глагольного вида. М., 1962. С. 105-167.

114. Кравчук В.В. Давальний відмінок у функції суб’єкта стану. Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1996. Вип. 2. С. 94-97.

115. Кржижкова Е. К вопросу о формуле простого предложения // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 317-319.

116. Кронгауз М.А. Семантика. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. 399 с.

117. Кузнецова Э.В. О пересекающемся характере лексико-семантических г