Григор’єв Олександр Миколайович. ІДІОСТИЛЬ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО (НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ)

Краткое описание

Григор’єв Олександр Миколайович. Назва дисертаційної роботи: "ІДІОСТИЛЬ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО (НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Григор’єв Олександр Миколайович
УДК 811.161.2:398.831
ІДІОСТИЛЬ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО
(НА МАТЕРІАЛІ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ)
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
КИЇВ 2016
2
ЗМІСТ
Вступ 5
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ІДІОСТИЛЮ В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ МОВНОЇ
ОСОБИСТОСТІ 10
1.1. Ідіостиль та ідіолект з погляду сучасної лінгвістики 10
1.2. Мовна картина світу і мовна особистість 16
1.3. Феномен мовного концепту та його функціональна
роль у дослідженні ідіостилю 26
1.4. Текстові категорії та специфіка художнього тексту 35
1.5. Система текстової образності як маркер ідіостилю 40
Висновки до розділу 1 49
Розділ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
ІДІОСТИЛЮ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД, ТЕОРІЯ
МЕТАФОРИ, РИТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ 53
2.1. Концептуальний аналіз та його застосування при
лінгвістичному дослідженні авторського тексту 53
2.2. Метафорична вербалізація та її ідіостилістичне
дослідження 62
2.3. Риторичний канон як методика ідіостилістики 75
Висновки до розділу 2 82
Розділ 3. ПОЗАМОВНІ ТА МОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ
ІДІОСТИЛЮ ПУБЛІЦИСТИКИ М. ХВИЛЬОВОГО 86
3.1. Позамовний контекст становлення публіцистичного
стилю М. Хвильового 86
3
3.2. Провідні адресатно орієнтовані концептуальні
моделі в публіцистичних текстах М. Хвильового 100
3.3. Індивідуально-авторська аксіологія як компонент
ідіостилю М. Хвильового 113
Висновки до розділу 3 125
Розділ 4. РИТОРИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПУБЛІЦИСТИЧНОГО МОВЛЕННЯ М. ХВИЛЬОВОГО 128
4.1. Риторичні фігури 128
4.1.1. Риторичне запитання 131
4.1.2. Риторичне звертання 135
4.1.3. Апокриза (питання-відповідь) як показник діалогізму 136
4.1.4. Риторичний вигук 138
4.1.5. Етопея 139
4.1.6. Фігура замовчування (апосіопеза) 140
4.1.7. Парантеза 148
4.1.8. Парцеляція 150
4.2. Риторико-стилістичні фігури повтору 151
4.2.1. Анафора 153
4.2.2. Анепіфора 155
4.2.3. Епанафора 156
4.2.4. Ампліфікація 157
4.2.5. Синонімічна варіація 159
4.2.6. Посилюваний повтор 161
4.2.7. Гомойарктон 163
4.2.8. Рефрен 163
4.2.9. Полісиндетон 164
4.2.10. Гемінація 166
4.2.11. Епанод 168
4
4.2.12. Епімона 169
4.2.13. Плеоназм, тавтологія 170
4.3. Період 171
Висновки до розділу 4 175
Висновки 177
Список використаних джерел 181
Додаток 1. Риторико-стилістичні тропи та фігури
в художніх текстах М. Хвильового 212
Додаток 2. Короткий словник концептуально значимої
ідеологічної та метафоричної лексики памфлетів
М. Хвильового 237
Додаток 3. Короткий словник ідіофразем М. Хвильового 244
5
Вступ
Актуальність теми зумовлена передусім потребою вивчення попередніх
етапів українського текстотворення як вербалізації пошуків етнічної, політикоідеологічної, культурологічно-цивілізаційної ідентичності українців,
формування й захисту мовно-культурного простору України. Особливо
важливе вивчення досвіду 1-ї третини ХХ ст. як періоду інтенсивного
українського мовотворення на тлі державо- й культуротворення. Мовна
особистість М. Хвильового як письменника, громадського й політичного діяча
привертає увагу в аспектах специфіки вербалізації суперечностей між
українською етносвідомістю і тогочасними політичними тенденціями,
ідеологічними орієнтирами на Європу або Росію, динаміки й діалектики
мовотворчих процесів в українській літературі тієї епохи. Необхідне
осмислення мовного досвіду М. Хвильового як одного з творців мови
української літературної критики та публіцистики в цілому (у контексті
тогочасних активних процесів інтелектуалізації української мови),
концептосфери його текстів з погляду сучасного українського державо-,
культуро- і мовотворення, на тлі тенденцій національного відродження і
глобалізації, у контексті сучасної лінгвостилістики та медіалінгвістики.
Вивчення специфіки ідіостилю, мовної особистості (МО), концептуальної й
мовної картин світу (ККС і МКС) автора дозволяє з’ясувати його внесок в
український мовотворчий процес і вплив на становлення концептуалізованих і
вербалізованих у публіцистиці цінностей і морально-етичних відносин епохи.
Сучасна українська лінгвостилістика репрезентована дослідженнями
С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Л.І. Шевченко та їхніх наукових шкіл. Наукова
школа Л.І. Шевченко розвиває також теорію інтелектуалізації мови й
медіастилістику (Д.В. Дергач, Д.Ю. Сизонов), необхідні для створення
теоретичної бази вивчення авторської художньої мови. Лінгвостилістика
орієнтована на комплексне вивчення ідіостилю з позицій антропоцентричної
6
мовознавчої парадигми (Ю.Д. Апресян, М.Я. Блох, С.Г. Воркачов,
С.А. Жаботинська, В.І. Карасик, А.В. Кравченко, О.С. Кубрякова,
В.Я. Мізецька, О.І. Ніка, М.В. Нікітін, З.Д. Попова, К.В. Рахіліна,
О.О. Селіванова, Й.А. Стернін та ін.). Ідіостилістика пов’язана з МКС та МО
автора (М.Ф. Алефіренко, Ю.Д. Апресян, А. Вежбицька, І.О. Голубовська,
С.Я. Єрмоленко, А.А. Залізняк, О. Йокояма, М.О. Кронгауз, О.В. Падучева,
М.М. Полюжин та ін.).
Розгляд індивідуальної мовної манери М. Хвильового спонукає до
висвітлення проблеми зв’язку між мовою і світоглядною орієнтацією автора,
що відбувається в моделюванні особливого лінгвального світу, активізації мови
і творенні на цій основі нових слів. Під таким кутом зору творчість
М. Хвильового ще не була предметом спеціального дослідження. Його
здійснення дозволить істотно скоригувати уявлення про особливості
світосприйняття і світорозуміння письменника, визначити основні
характеристики твореної ним мовної реальності, прояснити концептуальні
засади його творів, висвітлити провідні засади й засоби його мовотворчості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана на кафедрі сучасної української мови Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка як складова
частина комплексної теми №11 БФ 044 – 01 «Мови та літератури народів світу:
взаємодія та самобутність».
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення
домінантних особливостей ідіостилю публіцистичних текстів М. Хвильового
шляхом реконструкції концептуального простору його памфлетів та опису
МКС автора як МО.
Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:
– розробити теоретико-методологічну базу дослідження ідіостилю в
аспекті теорії ККС, МКС і МО;
7
– визначити мовні та позамовні чинники формування й розвитку МО
автора;
– відтворити систему концептів та концептуальних опозицій памфлетних
текстів М. Хвильового, описати МКС його публіцистики;
– змоделювати систему тропів та фігур публіцистичного мовлення
М. Хвильового.
Об’єктом дослідження є мова публіцистичних текстів М. Хвильового.
Предмет дослідження – ідіостиль М. Хвильового як віддзеркалення МКС
і МО, зокрема у тропах і фігурах як текстових маркерах, засобах раціонального
структурування й емоційного увиразнення тексту.
Матеріал дослідження – 3 цикли памфлетів М. Хвильового (17 текстів
загальним обсягом понад 35 тис. слововживань).
Для досягнення мети дослідження застосовано комплекс методів
контекстуального (при інтерпретації метафорики), концептуального (для
визначення специфіки вербалізації концептів), когнітивного (при моделюванні
ККС і МКС автора), семантико-стилістичного (при аналізі тропів та фігур) та
лінгвокультурологічного аналізу (при дослідженні співвідношення мовних та
позамовних чинників творення МО).
Наукова новизна дисертації – в тому, що в ній:
уперше здійснене комплексне дослідження ідіостилю публіцистики
М. Хвильового як утілення МО автора й індивідуальної вербалізації МКС
етносу, змодельовано мовне відображення ККС автора, зокрема концептуальної
дихотомії, в полемічних текстах на різних мовних рівнях (словотвір, лексична
специфіка, оніми, фразеологія, тропи та фігури, синтаксис);
уточнено лінгвістичні інтерпретації полемічного тексту, памфлету,
положення теорії МКС у застосуванні до ідіостилю й публіцистичних текстів;
дістали подальший розвиток теорії МКС і МО, ідеї антропоцентризму
лінгвістики (у застосуванні до авторської мовотворчості), ефективності
міждисциплінарного контексту лінгвістичного дослідження, діалектики
8
внутрішньо-, зовнішньо- та позамовних чинників розвитку мови, зокрема
ідіостилю й МО.
Теоретичне значення праці – в розробленні системного апарату
лінгвістичного дослідження ідіостилістики полемічних текстів як
віддзеркалення сегменту МКС та ідіоспецифіки МО, інтерпретації
вербалізаторів концептів полемічних текстів М. Хвильового як маркерів
авторського ідіостилю, дослідженні системи тропів та фігур як засобів
реалізації впливової функції мови та репрезентації відповідного етапу розвитку
медіастилю української мови.
Практична цінність праці полягає в можливості використання
результатів у 1) розробленні стратегій розвитку й захисту етнокультурної
ідентичності українського мовного й медійного простору, 2) викладанні курсів
та підготуванні посібників і підручників з сучасної української літературної
мови, історії української літературної мови, лінгвістичного аналізу художнього
тексту, стилістики, медіалінгвістики, лінгвокультурології. Результати
дослідження впроваджені в роботу Інституту журналістики, Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, Педагогічного університету ім. Б. Грінченка, Київської міської
державної адміністрації.
Особистий внесок автора. Усі результати отримані дисертантом
одноосібно.
Апробація результатів дослідження здійснена на 23 конференціях,
серед яких 21 міжнародних і 5 всеукраїнських, а саме: І–ХХІ Міжнародних
науково-практичних конференціях із проблем функціонування і розвитку
української мови «Мова. Суспільство. Журналістика» (Київ, 1994–2015);
Міжнародній науковій конференції «Мова як світ світів: граматика і поетика
української мови» (Київ, 2014); на Міжнародній науковій конференції «Мова як
світ світів: граматика і поетика української мови» (Київ, 2015), ХХІІІ–ХХV
Міжнародних наукових конференціях «Мова і культура» ім. С. Бураго (Київ,
9
2014–2016); Міжнародній науковій конференції «Тоталітаризми – майбутнє чи
реальна небезпека?» (Познань, Польща, 2001); Міжнародній науковій
конференції «Вибори як кінцевий стан демократії?» (Познань, Польща, 2006);
Міжнародній науковій конференції «Європа ХХІ сторіччя. Поміж ідеалізмом та
реалізмом» (Слубіце, Польща, 2006); Міжнародній науковій конференції
«Медії. Церква. Капітал. Поміж демократією та авторитаризмом» (Познань,
Польща, 2006); Міжнародній науковій конференції «Ukraina irredenta.
Література і культура України ХХ століття» (Краків, Польща, 2006);
Міжнародній науковій конференції «Місце Степана Смаль-Стоцького в
європейській славістиці» (Краків, Польща, 2009); Міжнародній науковій
конференції «Європа ХХІ сторіччя. Сучасний стан і перспективи розвитку»
(Познань, Польща, 2009); Міжнародній науковій конференції «Європа ХХІ
сторіччя: Європа й Європейський Союз до кризи. Діалоги, розв’язання і
сценарії на майбутнє» (Слубіце, Польща, 2012).
Публікації. Результати дослідження висвітлено у 9 статтях, із яких 4
опубліковані у фахових наукових виданнях України й одна – у науковому
зарубіжному виданні.
Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4-х
розділів, висновків та списку використаної літератури на 314 позицій та 3-х
додатків: Додаток 1 «Риторико-стилістичні тропи та фігури в художніх текстах
М. Хвильового», Додаток 2 «Короткий словник концептуально значимої
ідеологічної та метафоричної лексики памфлетів М. Хвильового», Додаток 3
«Короткий словник ідіофразем М. Хвильового». Загальний обсяг дисертації –
249 с., з них 180 с. основного тексту

Список литературы

ВИСНОВКИ
Висновки узагальнюють результати дослідження.
Модель ідіостилю М. Хвильового як реалізації МКС і МО побудована на
основі застосованих до мовного матеріалу загальнометодологічних принципів
міждисциплінарності й системності науки, антропоцентризму гуманітаристики,
віддзеркалення МКС на всіх рівнях мови.
Позамовний аспект утілення МКС у мовотворчості М. Хвильового,
формування його МО й ідіостилю визначений політико-ідеологічним,
суспільно-культурним, літературно-художнім, медійним контекстами та
діяльністю автора в зазначених сферах. Творячи на тлі політики українізації,
очолюваної М. Скрипником, М. Хвильовий текстуалізує світоглядні пошуки
української еліти у сфері позиціонування культури й, зокрема, літератури (що
істотно впливали на мовні пріоритети) між ЄВРОПОЮ і РОСІЄЮ, вектори
осмислення ПРОГРЕСУ й потребу уникнення ЖЕРТВ. Прагматика
публіцистики (зокрема й художніх текстів, як-от: «Я (Романтика)»)
М. Хвильового спрямована на активізацію й ідеологічне забезпечення таких
пошуків, футурологічне прогнозування розвитку українського
соціокультурного (а отже, мовного й медійного) простору в художній формі.
Для публіцистичного мовлення М. Хвильового властива підкреслена
діалогічність/дискусійність, із такими специфічними, індивідуальноавторськими ознаками, як сенсаційність, провокативність, гострота
(політична, ідеологічна, особистісна), дотепність і агресивність стилістики,
різка антиномічність. Із дискусійністю і читацьким запитом українського
культурного простору 1920-х рр. резонували такі особливості мови памфлетів
М. Хвильового, як виголошення гасел, типових для тогочасної медійної
риторики, їхня дихотомічність, закличність (“Європа чи Просвіта?”,
“Масовізм чи олімпійство?” тощо), проте вони засновані на очевидній,
зрозумілій для кожного аудиторії антитезі.
178
Ідіостиль автора синтезує елементи публіцистичного/медійного і
художнього стилів, його мовотворчість поєднує загальнонародні, слобожанські
діалектні, індивідуально-авторські та суржиково-російськомовні елементи. Цей
ідіостиль на новому рівні й у нових суспільних умовах продовжує традиції
давньоукраїнських полемічних та проповідницьких текстів передусім у сфері
прагматики використання засобів розмовного мовлення. З метою вербалізації
шкали цінностей і надання оцінки автор уживає, поряд із лексичними засобами,
індивідуально-авторський словотвір, авторські метафоричні словосполуки,
оказіональні евфемістичні конструкції. Ідіостиль письменника – чинник
формування й утілення мовно-креативної індивідуальності МО. Розуміння
ідіостилю як способу індивідуально-творчого розвитку можливостей мовної
системи збігається з уявленнями про антропоцентричну й антропокреативну
функцію мови (В. фон Гумбольдт, О.О. Потебня, І.О. Бодуен де Куртене,
Г. Гійом, Е. Бенвеніст, Р. Якобсон) у історико-лінгвістичній перспективі.
МО М. Хвильового привертає увагу як приклад білінгва з набутою саме
через мову мовно-культурною ідентичністю. Памфлет репрезентує жанр, у
якому мовлення значною мірою наближене до розмовного й, отже, виступає
опосередкованим, однак винятково інформативним джерелом реконструкції
тогочасного розмовного мовлення, просторіччя як у медійній, так і в
літературній сферах. Публіцистика М. Хвильового, на відміну від текстів
сучасних ЗМІ, засвідчує еволюцію українського медійного мовлення й,
зокрема, дозволяє зробити висновок про істотно більшу індивідуальність і
креативність мовотворчості М. Хвильового порівняно як із сучасниками, так і з
наступниками. Авторські памфлети дозволяють відтворити процеси творення,
функціонування та транслювання вербалізованих концептів у мові української
публіцистики. Мовлення М. Хвильового важливе як адаптація дискурсу
української інтелігенції того періоду до масового адресата, що має на меті не
тільки порозуміння з ним, а й істотний ідеологічно-культурний вплив на нього.
179
Тексти автора репрезентують сугестивно-впливову функцію мови, активно
реалізовану в медіамовленні.
Розвинений апарат тропів і фігур полемічних текстів М. Хвильового
втілює позамовні чинники розвитку його МО (рівень освіти, володіння
основами традиції риторичного канону), авторську інтенцію, реалізацію
впливової функції мови, структурування ККС і МКС автора, рівень його внеску
до формування медіастилю української мови.
МО М. Хвильового функціонує в контексті тогочасного літературнопубліцистичного дискурсу, і автор виступає одним із найактивніших творців і
своєрідних мовних законодавців цього дискурсу. Для М. Хвильового
характерні особливості мовної виразності в усій системі мовних засобів – від
фонетики, звукопису до слововживання, в якому помітне місце посідали
просторічні вирази, росіянізми, вільно потрактовані запозичення з
європейських мов, наукові терміни, до синтаксису з підкресленою
інверсійністю й довільністю побудови речень, до широкого використання
тропів і фігур, іронії, сарказму тощо.
Проведене дослідження дало змогу поглибити й уточнити уявлення про
особливості світосприйняття і світорозуміння письменника, визначити основні
характеристики твореної ним художньої реальності, прояснити концептуальні
засади його публіцистики, комунікативну специфіку її прийомів, специфіку
метафорики, риторичної образності.
Вважаємо, що автор використовував риторичні прийоми переважно
спонтанно, ніж формально, що можна умовно визначити як «народну
риторику» й ідентифікувати МО автора з риторичною школою Ціцерона на
противагу риторичній традиції Квінтіліана.
В авторських текстах реалізована теза про те, що основне поняття
публіцистичного дискурсу – це ідеологема, яка передбачає цілеспрямований
вплив з боку автора на свідомість читача за допомогою заздалегідь
сформульованої ідеї.
180
Мова публіцистичного тексту М. Хвильового за формою та змістом
характеризується поєднанням стандарту або кліше та вільного емоційного
стилю викладу. Використання М. Хвильовим експресивно забарвлених фігур
мови в памфлетах підтверджує цей принцип.
М. Хвильовий постає як один із творців медіастилю української мови на
тлі процесу її інтелектуалізації. Центральна позиція М. Хвильового в
«літературній дискусії» як унікальному явищі української культури періоду
державотворчих пошуків та українізації (а також пожвавлення соціальноекономічної активності в період НЕПу) корелює зі специфікою
використовуваних ним мовних засобів і, зокрема, експресивною прагматикою
його мовних конструкцій.
Перспективи роботи – експериментальне психо- і соціолінгвістичне, а
також лінгвоконфліктологічне дослідження публіцистичних текстів
М. Хвильового, опрацювання авторських текстів іншої жанрової природи у
порівнянні з мовою публіцистики, зіставний аналіз його МО і МО його
сучасників і колег по літературно-художній (Остап Вишня) і громадськополітичній (М. Скрипник) роботі, відтворення мовного оточення автора на
різних етапах його діяльності.
Прикладне значення проведеного дослідження передусім полягає в
узагальненні риторико-стилістичних прийомів, використовуваних
М. Хвильовим для досягнення персуазивних цілей. Публіцистичне мовлення
письменника може слугувати взірцем для створення сучасних адресатно
орієнтованих полемічно загострених та псевдодіалогічних медійних текстів.