Харитонова Дар’я Дмитрівна Український політичний дискурс: когнітивно-семантичні та прагмакомунікативні виміри

Краткое описание

Харитонова Дар’я Дмитрівна, старший лаборант ка­федри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Український політичний дискурс: когнітивно-семантичні та прагмакомунікативні виміри» (10.02.01 - українська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ХАРИТОНОВА ДАР’Я ДМИТРІВНА
УДК 811.161.242:32
ДИСЕРТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС:
КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАКОМУНІКАТИВНІ ВИМІРИ
Спеціальність 10.02.01 - українська мова
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Д. Д. Харитонова
Науковий керівник: Голубовська Ірина Олександрівна,
доктор філологічних наук, професор
Київ - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ 23
1.1. Політичний дискурс як інституційний 23
1.1.1. Дискурс як лінгвістична категорія 23
1.1.2. Політичний дискурс - об’єкт вивчення політичної лінгвістики 30
1.1.3. Політична комунікація 36
1.2. Категорія впливу в політичному дискурсі 40
1.2.1. Персуазія 40
1.2.2. Аргументація 45
1.2.3. Мовленнєва маніпуляція як ознака політичного дискурсу 51
1.2.4. Комунікативні стратегії й тактики 57
1.3. Особливості вербалізації маніпуляцій у політичних текстах 62
1.3.1. Політичний текст як лінгвістична категорія 62
1.3.2. Особливості функціонування мови в політичному тексті 68
1.3.3. Комунікативна особистість vs комунікативна поведінка політика ... 74
Висновки до Розділу 1 81
РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОПОЗИЦІЇ “СВІЙ ^ ЧУЖИЙ” У МОВЛЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ 84
2.1. Загальна характеристика опозиції “свій ^ чужий” 84
2.2. Дихотомія “свій ^ чужий” у політичному дискурсі 90
2.3. Особливості вербалізації опозиції “свій ^ чужий” у мовленні
П. Порошенка 94
2.4. Особливості вербалізації опозиції “свій ^ чужий” у мовленні
Ю. Тимошенко 106
2.5. Особливості вербалізації опозиції “свій ^ чужий” у мовленні
В. Януковича 115
2.6. Особливості вербалізації опозиції “свій ^ чужий” у мовленні
В. Ющенка 121
Висновки до Розділу 2 130
РОЗДІЛ 3. МЕТАСТРАТЕГІЇ Й ТАКТИКИ ПЕРСУАЗИВНОГО ВПЛИВУ В МОВЛЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ 133
3.1. Сценарій логічного доведення (апеляція до раціо) 133
3.1.1. Маніпулятивна метастратегія плюс 133
3.2. Сценарій позитивної самопрезентації 136
3.2.1. Маніпулятивна метастратегія мінус 136
3.3. Сценарій театралізованого дійства 141
3.3.1. Маніпулятивна метастратегія мінус 141
3.4. Сценарій негативного представлення опонента 144
3.4.1. Маніпулятивна метастратегія мінус 144
3.5. Сценарій комбінований - позитивна самопрезентація за рахунок
понижчення соціального статусу опонента 151
3.5.1. Маніпулятивна метастратегія мінус 151
Висновки до Розділу 3 153
РОЗДІЛ 4. АКСІОЛОГІЧНІ ВИМІРИ МОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ 157
4.1. Природа цінностей у лінгвістиці 157
4.2. Гіперконцепт ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ у мовленні політиків 161
Висновки до Розділу 4 172
ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 179
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ І ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИХ
ДЖЕРЕЛ 203
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ 205
ДОДАТОК 1. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ
ДОСЛІДЖЕННЯ 211
ВСТУП
Домінантною лінгвістичною парадигмою у ХХІ столітті, в рамках якої визначаються дослідницькі підходи до мови та її епістемічні розуміння, виступає парадигма антропоцентрична, котра поставила homo loquens у центр уваги мовознавців. У цих умовах особливого значення набуває аналіз дискурсу як “мовлення, зануреного в життя”, теоретичні аспекти вивчення якого опрацьовує дискурсивна лінгвістика, котра, будучи частиною лінгвістики антропоцентричної, привнесла у мовознавство сьогодення новітні технології опису та інтерпретації мовленнєвого матеріалу.
Сучасне вивчення дискурсу набуває все більшої інтердисциплінарності з огляду на функціонування мови в різних сферах людського життя. Особливого значення набувають дискурсологічні студії в політичній площині, адже політичний дискурс найяскравіше відбиває соціально-історичні процеси, нерозривно пов’язані з державним простором і політичною діяльністю.
Фокус уваги науковців зосереджено на дослідженні інституційного політичного дискурсу як насамперед інтердисциплінарного об’єкта вивчення, характеристики якого опрацьовуються в широкому гуманітарному контексті (соціологія, політологія, психологія, політична лінгвістика тощо). Мовознавчі студії політичних текстів були присвячені аналізу лексики (І. Андрусяк, Т. Бурмістенко, Ї. Ґазда, Х. Дацишин, А. Загнітко, О. Калиновська, Т. Куліш,
H. Лазурова, О. Левченко, А. Мартинюк, Л. Нагорна, Г. Подшивайлова,
I. Пожидаєва, О. Таран, І. Філатенко, О. Фоменко, О. Чадюк), розробкам стратегій і тактик політичного мовлення (О. Дмитрук, Л. Завальська, Н. Кондратенко, К. Серажим, В. Ущина), опрацюванню вербалізованих у політичному дискурсі концептів (І. Голубовська, Г. Заньковська, Т. Храбан, А. Худолій, А. Черненко, Л. Шевченко, Л. Юдко, Г. Яворська), стилістичним особливостям мовлення політиків (А. Белова, С. Жаботинська, Н. Попова, О. Холод), питанням нейролінгвістичного програмування адресата політичного мовлення (О. Бойко, Т. Ковалевська), характеристикам мовної особистості політика (Д. Каліщук, Л. Славова, Н. Петлюченко), семіотичним аспектам політичної комунікації (Н. Слухай, О. Снитко, Л. Стрій, О. Шейгал).
Інституційний політичний дискурс постає тією сферою, де все підпадає під поняття “впливу”, “оцінки” та “цінностей”. З одного боку, він відображає загальнополітичне життя країни, а з іншого - маніфестує боротьбу за владу окремих політичних діячів і груп впливу. Саме тому інституційний політичний дискурс постає виразником ідеологічних орієнтирів та інтересів певних політичних сил. З огляду на це, завдання політичних діячів полягає насамперед у тому, щоб притягнути на свій бік якомога більше виборців, зацікавити своїми ідеями маси та вплинути на свідомість цільової аудиторії. У більшості випадків автором інституційного політичного тексту є не одна людина: цей автор колективний, адже існує інститут спічрайтерства. Колективний автор володіє всім набором навичок та умінь для здійснення мовленнєвого впливу, гарно обізнаний з іншими учасниками політичного процесу та вміло використовує найрізноманітніші лінгвістичні засоби для створення впливового потенціалу політичного тексту.
Актуальність даного дослідження, по-перше, визначається недостатньою вивченістю різновекторної природи політичного дискурсу, специфіки здійснення його впливу на громадян (персуазія, аргументація, маніпуляція); по¬друге, відсутністю комплексних досліджень українського інституційного політичного дискурсу в семантико-когнітивному та комунікативно -
прагматичному вимірах; по-третє, браком наукових праць у сучасному українському мовознавстві, в яких архетипна опозиція “свої ^ чужі” висвітлювалася б під кутом зору ціннісних орієнтирів різних політиків; по - четверте, відсутністю розвідок, присвячених вирізненню типів комунікативної поведінки політичних діячів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Україна і сучасний світ: міжмовний і міжкультурний діалог” (номер державної реєстрації 16БФ044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета презентованого дисертаційного дослідження полягає у встановленні особливостей реалізації українськомовного політичного дискурсу в політичному просторі України.
Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
1) обґрунтувати методологію дослідження інституційного політичного дискурсу;
2) з’ясувати сутнісні характеристики технологій впливу, що використовуються в політичному дискурсі;
3) розробити та застосувати методику аналізу контекстуальних маркерів дихотомії “свій ^ чужий” у досліджуваних текстах кожного з політичних діячів;
4) виявити семне наповнення дихотомії “свій ^ чужий” в аксіологічному аспекті;
5) розробити авторську модель мовленнєвого впливу на основі класифікації комунікативних стратегій і тактик та оприявнити їх реалізацію в політичному мовленні кожного з досліджуваних українських політиків;
6) на основі проведеного аналізу зробити спробу схарактеризувати типи комунікативної поведінки, притаманні політичним діячам сучасної України;
7) змоделювати фреймову структуру гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ;
8) дослідити мовленнєві реалізації гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ як особливої для українців духовної та історико-культурної реалії.
Об’єктом дослідження є сучасний український інституційний політичний дискурс України.
Предмет дослідження - семантико-когнітивні та комунікативно- прагматичні особливості, характерні для сучасного українського інституційного політичного дискурсу України.
Матеріал дослідження складають політичні тексти, зокрема заяви, звернення, дебати, промови, послання, листи та відеозаписи виступів, прес- конференцій, інтерв’ю українських політичних діячів: П. Порошенка, Ю. Тимошенко, В. Януковича, В. Ющенка за період 2018-2004 рр. Для аналізу було укладено картотеку, що містить близько 80 тисяч мікротекстів- репрезентантів українського інституційного політичного дискурсу. Частина цього матеріалу була параметризована в електронному частотному словнику, автоматично укладеному в Корпусі української мови, який було створено лабораторією комп’ютерної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відбір матеріалу здійснено за такими критеріями: 1) тематична спрямованість, 2) мотиваційна основа, 3) часове виголошення.
Мета і завдання зумовили методологію роботи та використані в дослідженні методи.
Методологічною основою дисертації стали роботи, присвячені природі, сутності та функціям дискурсу (Ф. Бацевич, А. Бєлова, Е. Бенвеніст, А. Вежбицька, Т. ван Дейк, Н. Кондратенко, О. Міхальова, Є. Переверзєв, К. Серажим, Г. Степанов, Н. Феркло, З. Харріс та ін.), особливостям політичної комунікації (О. Алексієвець, В. Клемперер, Д. Ліллекер, Д. МакКвіл, Р. Щварценберг та ін.), когнітивним вимірам політичного тексту (Д. Абрамс, Д. Акопова, П. Канчани, К. Репіна, О. Селіванова, Т. Семашко, М. Хогг, А. Чудінов та ін.), його лінгвопрагматичним аспектам (І. Г олубовська, О. Дмитрук, Л. Завальська, К. Келлерман, О. Красненко, Н. Формановська, Л. Шевченко, О. Яшенкова та ін.).
З-поміж методів у дослідженні використано: 1) загальнонаукові: аналіз і синтез - для систематизації та упорядкування матеріалів дослідження;
описовий - для узагальнення, інтерпретації та типологізування емпіричного мовленнєвого матеріалу; 2) метод суцільної вибірки - з метою формування корпусу текстів, найбільш релевантного для мети і завдань нашого дослідження; 3) структурні: метод компонентного аналізу - для виявлення семного наповнення репрезентантів-вербалізаторів бінарної опозиції “свій ^ чужий”; метод контекстуального аналізу, що надав можливість з’ясувати контекстуальну зумовленість значень вербалізаторів архетипної дихотомічної опозиції “свій ^ чужий”; 4) лінгвокомунікативний метод та метод дискурс-аналізу, на основі застосування яких було визначено й типологізовано комунікативні метастратегії і тактики; 5) метод критичного дискурс-аналізу - для виявлення механізмів використання мови як інструмента впливу; 6) зіставний аналіз - для виявлення загальних і відмінних рис у застосуванні комунікативних метастратегій і тактик різними політичними діячами; 7) метод фреймового аналізу - для моделювання структури гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ; 8) метод кількісно-якісного аналізу - для здійснення необхідних арифметичних підрахунків із їх подальшою змістовою інтерпретацією.
Наукову новизну отриманих результатів визначено тим, що вперше
було:
1) опрацьовано комплексну методику дослідження семантико-когнітив них і комунікативно-прагматичних особливостей українського інституційного політичного дискурсу на матеріалі українськомовних політичних текстів і відеозаписів П. Дорошенка, Ю. Тимошенко, В. Януковича, В. Ющенка (жанри офіційних промов, заяв, виступів, дебатів, звернень, інтерв’ю, прес-конференцій, послань, листів; зразки живого спонтанного мовлення);
2) виявлені й інтерпретовані контекстуальні вербалізатори бінарної архетипної опозиції “свої ^ чужі”, що відображають часові виміри динаміки українського політичного процесу;
3) здійснено моделювання структури персуазивного впливу, складовими якого є метастратегії й тактики, що використовують політичні діячі з метою впливу на адресата - цільову аудиторію;
4) встановлено типи комунікативної поведінки українських політиків;
5) ідентифіковано та досліджено змістове наповнення й аксіологічні характеристики гіперконцепту ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ у сучасній українській політичній лінгвокультурі.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробленні нових теоретико-практичних підходів до аналізу інституційного політичного дискурсу як особливого комунікативного простору, в якому політичний діяч здійснює мовленнєву діяльність, будучи обмеженим рамками інституціоналізму, що накладає відбиток на створення політичних текстів. Запропоновано комплексну методику аналізу політичного дискурсу на лінгвокогнітивному та лінгвопрагматичному рівнях його реалізації з девуалізацією специфіки поєднання різних способів і засобів впливу на адресата задля вчинення на нього персуазивного впливу.
Практична цінність виконаної роботи визначається можливістю застосування її теоретичних положень під час розроблення нормативних і спецкурсів з української мови, теорії дискурсу, комунікативної, когнітивної лінгвістики; матеріали дослідження можуть бути використані при розробленні курсів з аксіологічної лінгвістики, медіалінгвістики, лінгвістичної експертизи тексту та політичної комунікації. Отримані результати можуть стати в нагоді при створенні навчальних і навчально-методичних праць у царині дискурсології, лінгвопрагматики, політичної лінгвістики тощо.
Особистий внесок здобувача. Використані ідеї та розробки в дисертації належать авторові. Всі висвітлені результати знайшли відображення в 11 одноосібних наукових працях.
Апробація результатів дослідження здійснена на 12 конференціях, з яких 8 міжнародні, у тому числі 1 - закордонна (Угорщина): Міжнародна наукова конференція “Пріоритети мовознавчої науки у контексті глобалізаційних процесів” (Київ, 2015), Міжнародна науково-практична конференція до 202-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка “Всесвіт Тараса Шевченка” (Київ, 2016), Міжнародна науково -практична конференція “Actual Problems of Science and Education” (Будапешт, Угорщина, 2017), Міжнародна наукова конференція “Фахові мови, термінологія та переклад” (Київ, 2017), І Міжнародна науково-практична конференція “Людина і право в мові сучасних ЗМІ”, присвячена 20-річчю Національного університету “Одеська юридична академія” (Одеса, 2017), Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Комунікативний дискурс у полікультурному просторі” (Миколаїв, 2017), Міжнародна наукова конференція “Мовнокультурна ідентичність у контексті філологічних студій” (Київ, 2017), II Міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Проблеми лінгвістичної семантики” (Рівне, 2017).
Результати дисертації було також оприлюднено на 4 всеукраїнських конференціях: “Мова і література в глобальному і локальному медіапросторі” (Київ, 2016), “Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство” (Київ, 2017), “Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість в умовах європейської інтеграції” (Київ, 2017), “Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство” (Київ, 2018).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено в 11 публікаціях: 5-х статтях у наукових фахових виданнях України, 1 -ій статті в закордонному періодичному фаховому виданні, 3-х статтях у виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз, 2-х публікаціях в інших наукових виданнях та збірниках тез і матеріалів конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списків літератури (244 позицій, із яких 40 - англійською мовою), лексикографічних і енциклопедичних джерел (20 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (42 позиції), додатку 1 “Список опублікованих праць за темою дослідження”.
Загальний обсяг дисертації - 212 сторінок, із них 178 сторінок - основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Інституційний політичний дискурс, який значною мірою визначає модус сприйняття політичних реалій пересічним громадянином, є одним із найпотужніших засобів впливу і переконання в сучасному політичному світі. Ми трактуємо інституційний політичний дискурс як комунікативно-когнітивне явище, суб’єктивно маркований феномен, котрий регламентується чіткими правилами та законами і постає своєрідною грою, стратегічною зброєю, спрямованою на здійснення впливу на цільову аудиторію.
2. Персуазивний мовленнєвий вплив є нашим фокусним об’єктом уваги, досліджуваним на основі “персонотекстів”, тобто текстів, створених інститутом спічрайтерства для певних політичних діячів. Персуазія розуміється як дія, акт, процес, кінцевим результатом якого є як переконання, так і навіяння певних поглядів. Вона реалізується за допомогою різних способів і засобів аргументації та маніпуляції (зокрема й на основі актуалізації бінарної опозиції “свій ^ чужий”), застосування маніпулятивних метастратегій і тактик, маніфестації різних типів комунікативної поведінки політичних діячів тощо.
3. Бінарна опозиція “свій ^ чужий” у мовленні українських політичних діячів містить певне семантико-когнітивне наповнення, яке розгортається у таких ціннісних тематичних площинах, як: я ^ він, я ^ вони, він ^ вона, ми ^ інші, друзі ^ вороги, сусід ^ ворог, обов’язок ^ зрада, слабкість ^ сила, довіра ^ недовіра, дієздатність ^ недієздатність, сімейні ^ некровні стосунки, прозорість ^ корумпованість, сталість ^ змінність, нове ^ старе, моральність ^ аморальність, демократичність ^ недемократичність, гуманність ^ антигуманність, відсутність реформ в Україні ^ євроінтеграційні реформи, старе пострадянське ^ нове українське, міжнародна безпека ^ загроза суверенітету.
4. Зіставний аналіз вербалізацій дихотомії “свій ^ чужий” у мовленні українських політиків засвідчує такі загальні закономірності: а) свої реалізуються через власну особистість (Я-мовець), свою команду, український народ, сусідні чи територіально віддаленні держави (якщо співпраця з ними є мирною і вигідною); б) чужі розгортаються в семантичному полі корупції, бюрократії, недотримання законів, порушення моральних і загальнолюдських принципів.
5. Характер співвіднесеності цінностей та антицінностей визначає образ та статус кожного окремого політичного діяча:
а) виформовує образ Президента-реформатора, який намагається відновити на нових засадах українську армію (П. Порошенко);
б) співвідносить ідеологію політичного діяча з позиціями народу, зокрема з усвідомленням необхідності боротьби проти корупційної системи та родових плям радянського часу (Ю. Тимошенко);
в) засвідчує роботу Президента щодо покращення життя, соціально - політичного й економічного розвитку та зміцнення безпеки (В. Янукович);
г) підтримує статус Президента на рівні загальнонаціонального образу очільника держави, який має за мету зміцнення стабільності, здійснення реформ і наведення порядку в усіх структурах влади (В. Ющенко).
6. У роботі було запропоновано авторську модель мовленнєвої маніпуляції на основі класифікації комунікативних стратегій і тактик з опорою на прагматичний модус їх застосування в українськомовних політичних текстах. Комунікативні стратегії політиків було класифіковано на метастратегію плюс і метастратегію мінус, кожна з яких має широкий арсенал різноманітних тактик, які розгортаються в межах когнітивних сценаріїв. Маніпулятивна метастратегія плюс представлена тактикою подачі об’єктивної інформації, тактикою логічної аргументації, тактикою об’єднання з опонентом, що реалізуються в сценарії логічного доведення (апеляція до раціо). Маніпулятивна метастратегія мінус послуговується тактикою підтвердження власної позиції, тактикою надання поради, тактикою попередження, тактикою зняття відповідальності, тактикою заклику до чесності в межах сценарію позитивної самопрезентації; тактиками драматизації та позитивної самопрезентації у рамках сценарію театралізованого дійства; тактикою звинувачення, тактикою неприйняття звинувачення, тактикою іронії та сарказму, тактикою приниження, тактикою образи і тактикою викривлення інформації у сценарії негативного представлення опонента; тактикою комбінації, тактикою спільного міркування та заохочення до рішучих дій у комбінованому сценарії.
7. У результаті комплексного контекстуального аналізу було вирізнено домінантні риси, за якими на підставі особливостей комунікативної поведінки того чи іншого політика його можна віднести до конфліктного (Ю. Тимошенко), конфліктно-нейтрального (В. Ющенко), конфліктно- кооперативного (П. Порошенко), кооперативно-конфліктного (В. Янукович) типу. Виявлено, що конфліктний тип комунікативної поведінки послуговується тактиками емоційно-агресивного забарвлення. Конфліктно -нейтральний тип характеризується тими тактиками, які реалізують намір політика не вступати у співпрацю зі своїм опонентом, а лише, з одного боку, надавати правдиву інформацію, а з іншого - звинувачувати, ображати й критикувати свого візаві. У конфліктно-кооперативному типі поведінки реалізуються тактики демонстрації домінування Я-мовця, що спрямовані проти опонента, хоча можливо застосування тактик, які орієнтовані на бажання співпрацювати з ним. Особа, що маніфестує кооперативно-конфліктний тип комунікативної поведінки, використовує тактики зближення з адресатом, зняття напруги у спілкуванні, проте сукупно із застосуванням тактик вивищення над опонентом.
8. Гіперконцепт ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ в інституційному політичному дискурсі постає як універсальний, статусний і світоглядно заангажований феномен, потужна ідеологема, яка останнім часом глобально визначає українську соціально-політичну реальність. Він характеризується виформуванням своєрідного ідеально-віртуального простору існування українців і верхівки влади, в якому окреслено норми та прописано правила належної поведінки в соціумі й керування державою, що мають орієнтацію на створення в Україні справжнього громадянського демократичного суспільства західного зразка.
9. Фреймовий аналіз продемонстрував, що індивідуально орієнтований гіпоконцепт ВОЛЯ призвів до реалізації соціально орієнованих концептів на кшталт СВОБОДА, ДЕМОКРАТІЯ, РЕФОРМИ та СТАНДАРТИ, у рамках яких розгортаються такі цінності, як безпека, добробут, благополуччя, справедливість, рівність і гідність.
Вперше розроблена комплексна методика дослідження українського інституційного політичного дискурсу, орієнтована на оприявнення його семантико-когнітивних та комунікативно-прагматичних особливостей, кваліфікує цей вид дискурсу як особливий комунікативний простір, перспективи дослідження якого лежать у площині його подальшого вивчення в рамках інших політичних лінгвокультур, зокрема й у зіставному аспекті. Плідним може виявитися подальший аналіз типів комунікативної поведінки політичних діячів і тих концептів, що виформовуються на тлі найсучаснішого українського соціально-політичного контексту.