Мислива-Бунько Іванна Ярославівна. Складні слова в мові сучасної української преси: структура та стилістичні функції

Краткое описание

Мислива-Бунько Іванна Ярославівна. Складні слова в мові сучасної української преси: структура та стилістичні функції.- Дис. канд. філол. наук: 10.02.01, Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2014.- 274 с.

Міністерство освіти і науки України
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

На правах рукопису

МИСЛИВА-БУНЬКО Іванна Ярославівна

УДК 811.161.2’373.611:070(043)

СКЛАДНІ СЛОВА В МОВІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ: СТРУКТУРА ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
СОЛОГУБ Надія Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор,
провідний науковий співробітник
відділу стилістики та культури мови
Інституту української мови НАН України

Луцьк – 2014

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Складні слова як одиниці дослідження 11
1.1 Теоретичні засади вивчення складних слів у лінгвістиці 11
1.2 Основні тенденції активізації складних слів у сучасній україномовній пресі 25
Висновки до розділу 1 39
РОЗДІЛ 2. Структурно-дериваційні особливості складних слів у мові сучасної української преси 42
2.1 Творення складних іменників 43
2.2 Творення складних прикметників 96
2.3 Творення складних дієслів 109
2.4 Творення складних дієприкметників 111
2.5 Творення складних прислівників 113
Висновки до розділу 2 117
РОЗДІЛ 3. Функційно-стилістичні параметри складних слів у сучасній українській пресі 119
3.1 Композити в мові газетно-журнальної публіцистики 120
3.2 Юкстапозити в текстах преси 142
3.3 Абревіатури в газетах і журналах 164
3.4 Складні слова в заголовках статей періодики 174
Висновки до розділу 3 185
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 194
ДОДАТКИ 222

Список умовних скорочень назв джерел ілюстративного матеріалу

В – газета „Волинь-нова”;
ВГ – газета „Волинська газета”;
ВЗ – газета „Високий замок”;
В-інфо – газета „Віче-інфо”;
ВК – газета „Вечірній Київ”;
В+К – газета „Вісник + Ко”;
Вч – журнал „Віче”;
Д – газета „День” (українською мовою);
ДТ – газета „Дзеркало тижня”;
Е – газета „Експрес”;
ЛЗ – газета „Луцький замок”;
МУ – газета „Молодь України”;
ОУ – газета „Освіта України”;
Птх – журнал „Птаха”;
СМ – газета „Студентський меридіан”;
УГ – газета „Українська газета”;
УК – газета „Урядовий кур’єр”;
УМ – газета „Україна молода”;
УП – газета „Українська правда”.

ВСТУП

Безперервний рух у світі та постійне прагнення людини до пізнання потребує відповідного мовного забезпечення, зокрема найменування нових понять або уточнення наявних. За багатьох комунікативних ситуацій виникає необхідність у висловленні двох ідей одним словом. Очевидною стає активізація осново-, словоскладання, абревіації, внаслідок яких у словниковому складі української мови виникають складні лексеми.
Питання щодо деривації та статусу складних слів обґрунтовували на матеріалах російської (В. О. Виноградов [32], Н. С. Дементьєва [56], О. А. Земська [78], М. В. Костроміна [125], О. С. Кубрякова [135], А. І. Мельникова [157], О. Д. Мешков [159], М. М. Шанський [259]), польської (К. Вашакова [275], Г. Ядацка [270]), англійської (Г. Марчанд [272], С. Олсен [274]) та інших мов. В українській лінгвістиці складні слова розглянуто в таких аспектах: 1) історія виникнення (С. П. Бевзенко [17], В. М. Ліпич [149], П. П. Плющ [194], С. П. Самійленко [215]); 2) структура, морфемна будова, семантика, процеси творення цих одиниць (Л. Є. Азарова [2–7], В. О. Горпинич [47–49], Є. А. Карпіловська [91], Н. Ф. Клименко [90–110], І. І. Ковалик [220], М. Я. Плющ [193], Н. С. Родзевич [204], М. Т. Чемерисов [39] й ін.); 3) складні лексеми в термінології (І. М. Кочан [131–133], В. М. Овчаренко [189], О. М. Тур [245] й ін.); 4) функціонування окреслених слів у різних стилях: художньому (С. Я. Єрмоленко [62; 65], А. П. Коваль [115], В. П. Ковальов [116], Л. П. Павленко [191], О. М. Рудь [211], Н. М. Сологуб [226], О. С. Шевчук [265] й ін.), офіційно-діловому (Р. Ф. Возна [36], О. М. Мацько [156] й ін.), публіцистичному (Є. А. Карпіловська [91], Т. А. Коць [128], О. А. Мітчук [177], М. І. Навальна [181–183], О. Д. Пономарів [197], Н. О. Попова [198], О. А. Стишов [227–231], О. М. Турчак [248–250], Г. В. Шаповалова [260] й ін.).
Досить активно українські дослідники вивчають особливості складання в інших мовах – англійській (Д. М. Дубравська [59], Ю. А. Зацний [74], Н. О. Попова [198], Т. М. Рудакова [209]), німецькій (Л. А. Ковбасюк [118], Ю. Й. Мацкуляк [153], Н. П. Смоляр [221], М. М. Турчин [252]), французькій (П. О. Чуча [257]), болгарській (А. В. Березовенко [19]), російській (О. М. Дорофєєва [58], Т. М. Полякова [196]), чеській (Л. І. Даниленко [53]). Основам зіставної композитології російської та української мов присвячена праця О. О. Селіванової [216].
Словотвірні процеси в мові сучасних українських газет і журналів – проблема, яка викликає посилене зацікавлення в мовознавців. Преса як кодифікатор сучасної української літературної мови водночас і репрезентує лексичні та дериваційні зрушення в мові, і відбиває функційно-стилістичні норми писемної комунікації, і впливає на сучасні загальномовні тенденції.
У вітчизняній лінгвістиці складні слова вивчали оглядово й побіжно в контексті досліджень, присвячених динамічним процесам розвитку лексико-семантичної системи української мови загалом і мас-медіа зокрема (Д. Х. Баранник [16], Г. М. Віняр [35], Д. В. Данильчук [54], Є. А. Карпіловська [91], Н. Ф. Клименко [91], К. В. Ленець [147], М. І. Навальна [182], О. А. Стишов [227], Н. В. Стратулат [233], Л. В. Струганець [234]). Про оказіональні складні слова в мові ЗМІ частково викладено в студіях К. В. Брітікової [24], Ж. В. Колоїз [120], О. М. Турчак [248–250]. Такі вчені, як В. Ф. Вакуленко [27], Є. А. Карпіловська [84; 87], Н. Ф. Клименко [99; 100; 108], Л. Кузів [139], Д. В. Мазурик [150], О. А. Мітчук [177], Г. С. Онуфрієнко [190], Л. В. Туровська [246], Г. В. Шаповалова [261], приділяли пильну увагу проблемі неологізмів, зокрема складних, у газетах і журналах. Кількаосновні запозичені лексеми публіцистики описано в роботах Б. М. Ажнюка [1], Л. М. Архипенко [10], К. Г. Городенської [44], Л. П. Кислюк [91], Є. А. Карпіловської [86], С. М. Климович [111], М. І. Навальної [183], Н. О. Попової [198], Я. В. Приходи [202], Т. М. Рудакової [209]. Конкурентні номінації, зокрема і складні слова, досліджували Є. А. Карпіловська [84; 91], Т. А. Коць [129], А. А. Таран [239]. Проте в українському мовознавстві відсутні праці, автори яких обрали б складні слова сучасної преси об’єктом спеціального дослідження. Хоч саме ці деривати, засвідчуючи зміни в словотворі, шляхи поповнення словникового складу мови, потребують особливої уваги вчених.
Актуальність дисертаційної праці. Проблеми, пов’язані з науковою інтерпретацією складного слова, перебувають у колі актуальних питань сучасної лінгвістики. Попри те, що новітні напрями розвитку словотвору уможливили вивчення складних слів практично на всіх рівнях (фонетичному, словотвірному, лексичному, синтаксичному), дослідження їх спрямоване переважно на лексичну парадигму та часткове виокремлення структурних особливостей. Семантико-стилістична специфіка складних лексем опрацьована меншою мірою. Важливим постає комплексний аналіз складних одиниць сучасної україномовної преси у взаємодії їхніх структурно-дериваційних, семантичних і функційно-стилістичних характеристик.
Вивчення складних дериватів необхідне в усіх аспектах, оскільки вони перебувають на перетині словотвору, синтаксису, лексикології та стилістики. Вичерпне дослідження цих одиниць у мові газетно-журнальної публіцистики ХХІ ст. допоможе створити повнішу картину сучасного українського словотвору, заповнити лакуни в теоретичному осмисленні їхніх стилістичних функцій, відобразити динамічні зміни в лексичному складі сучасної української літературної мови з огляду на екстра- й інтралінгвальні чинники.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковою темою „Граматичні одиниці та категорії української мови”, яку досліджують на кафедрі української мови Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Тему дисертації затвердила Наукова рада „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 52 від 2 березня 2010 року).
Мета дисертаційної роботи полягає в комплексному аналізі структурно-дериваційних, семантичних і функційно-стилістичних особливостей складних слів у мові сучасної української преси.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) встановити тенденції інтенсивного творення й уживання складних лексем у сучасній газетно-журнальній публіцистиці;
2) з’ясувати структуру складних одиниць у пресі;
3) простежити продуктивність типів творення складних слів за частинами мови;
4) описати стилістичні функції композитів, юкстапозитів, абревіатур (загальновживаних, запозичених, неологізмів, оказіоналізмів);
5) обґрунтувати стилістичну важливість і доцільність цих одиниць в оформленні матеріалів періодики.
Об’єкт дослідження – складні слова (композити, юкстапозити, зрощення, абревіатури).
Предметом дослідження є структурно-дериваційні, семантичні та функційно-стилістичні особливості складних слів у мові преси ХХІ століття.
Методи дослідження. Для аналізу багатоаспектного характеру складних слів використано такі методи: описовий як основний метод із властивими йому прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації дав змогу розкрити змістові і формальні ознаки складних слів сучасної української мови, інвентаризувати, диференціювати й класифікувати ці одиниці; вивчити чинники активізації творення складних дериватів; структурний метод залучено для з’ясування внутрішньої організації складних слів; методики безпосередніх складників (для подання словотвірної структури складних слів), компонентного (для опису семантики складних дериватів) та функційного (для вирізнення функцій складних слів у мові преси) аналізу; метод контекстуально-семантичного аналізу забезпечив вивчення композитів, юкстапозитів, абревіатур у текстовому оточенні та допоміг із більшою вірогідністю окреслити їхнє стилістичне призначення з огляду на дериваційну структуру та змістове наповнення; метод комплексного аналізу посприяв аналізу складних слів на тлі лексико-семантичного, словотвірного рівнів і рівня стилістики; метод кількісного аналізу (для з’ясування кількісних характеристик матеріалу).
Джерела фактичного матеріалу. Опрацьовано понад 5000 складних повнозначних слів (серед яких найбільше іменників), дібраних зі всеукраїнських і волинських газет („Високий замок”, „Волинь-нова”, „Голос України”, „Дзеркало тижня”, „Експрес”, „Літературна Україна”, „Луцький замок”, „Освіта України”, „Україна молода”, „Урядовий кур’єр”) і журналів („Віче”, „Птаха”), що виходили за період 2005–2013 рр.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі системно проаналізовано складні слова з огляду на їхні структурно-дериваційні, семантичні й лінгвостилістичні характеристики. Наукову новизну роботи визначають такі положення:
- досліджено вплив екстра- й інтралінгвальних чинників на активізацію складних слів у сучасній українській пресі;
- виявлено й систематизовано різні типи складних слів мови газет і журналів початку ХХІ ст. (лексичну основу формують традиційні, давно закріплені у вжитку одиниці й ті, що виникли саме в окресленому часовому проміжку);
- визначено репертуар складних слів, докладно описано їхні мовні маркери;
- з’ясовано стилістичні функції композитів, юкстапозитів, абревіатур у газетно-журнальних текстах;
- встановлено частотність уживання різнотипних складних лексем у мові сучасної періодики.
Теоретичне значення праці полягає в тому, що отримані результати розширюють уявлення про словотвірну структуру, семантику, міжрівневий характер складних слів української мови, показують роль цих дериватів у когнітивному процесі та стилістичній організації газетно-журнального мовлення; доповнюють українську лінгвістику новими інтерпретаціями мовного матеріалу; сприяють аргументованому виокремленню тенденцій (чинників) активізації складання й абревіації в сучасній українській літературній мові загалом. Спостереження над функціонуванням складних лексем у періодиці збагачують новими ідеями лінгвостилістичну теорію, зокрема формують наукові засади комплексного вивчення розгляданих одиниць у взаємозв’язку дериваційних, семантичних і функційних параметрів.
Практичне значення роботи. Одержані результати можна використати для підготовки курсів і спецкурсів із лексикології, словотвору, стилістики та культури української мови для студентів, для написання підручників і навчальних посібників, порівняльних студій, для укладання словників української мови – тлумачних, іншомовних слів, термінологічної, неологічної, оказіональної лексики, а також орфографічних, словотвірних тощо.
Особистий внесок здобувача. Всі матеріали й результати дослідження – наслідок самостійної праці дисертантки.
Апробація результатів дослідження. Найвагоміші теоретичні результати роботи й дисертацію загалом обговорено на засіданні кафедри української мови СНУ ім. Лесі Українки (протокол № 3 від 25 вересня 2013 року). Наукові доповіді з теми дисертації виголошено на 10 міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: „Лінгвалізація світу” (Черкаси, 2010), „Мова як світ світів. Граматика і поетика текстових структур” (Київ, 2010, 2011), „Гуманітарні та соціальні науки 2010 (HSS-2010)” (Львів, 2010), „Стан і перспективи розвитку регіональної журналістики в умовах світових глобалізаційних процесів” (Кам’янець-Подільський, 2011), „Рецепція наукової спадщини професора Станіслава Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2011), „Системний аналіз функціонування мовних одиниць” (Київ, 2011), „Wykształcenie i nauka bez granic – 2012” (Республіка Польща, Пшемишль, 2012), „Інноваційні процеси в лексиці та граматиці української мови” (Луцьк, 2013), „Языковые категории и единицы: синтагматический аспект” (Росія, Владимир, 2013); на 6 всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: „Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2010), „Наука і сучасність: досвід та перспективи розвитку на межі тисячоліть” (Запоріжжя, 2010), „Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи” (Луцьк, 2011), „Сучасне українознавство: здобутки і перспективи” (Київ, 2012), „Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2012, 2013), а також на Всеукраїнському лінгвістичному форумі молодих учених (Київ, 2010).
Публікації. Основні результати дослідження викладено в 24 наукових статтях, серед яких 15 – у фахових виданнях України, 1 – у зарубіжному періодичному науковому виданні (Росія). Усі публікації одноосібні.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі списку умовних скорочень назв джерел ілюстративного матеріалу, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (275 позицій) і 15 додатків. Повний обсяг дисертації – 276 сторінок, текстову частину викладено на 193 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Опрацьований матеріал засвідчує відомі в лінгвістиці способи творення складних слів, зокрема осново-, словоскладання, абревіація, зрощення. Їхня інтенсивність у мові сучасних газет і журналів викликана взаємодією та взаємозв’язком екстра- й інтралінгвальних чинників. Унаслідок дії зовнішньомовних імпульсів (зміни в суспільно-політичному, культурному, економічному житті країни, науково-технічний прогрес, пожвавлення міжнародних зв’язків, контактування мов) лексичний склад мови газет поповнили складні назви осіб, партій, ознак, суспільних, політичних, економічних процесів, нові терміни, запозичені лексеми. Внутрішньомовні чинники (тенденції до економії лінгвальної енергії, до ускладнення, до збагачення мовної структури іншими словами-основами, до аналогії, до пошуку нових експресивних словесних форм) спричиняють виникнення абревіатур, оказіоналізмів, розгалуженої сітки похідних з одним вершинним компонентом тощо.
Дериваційні можливості цих одиниць у мові преси, як і літературній загалом, неоднакові щодо різних частин мови. Ядро становить лексико-граматичний клас іменників (76 %), що зумовлено існуванням і появою реалій у суспільстві, які потребують назв зі значенням предметності, необхідністю точніше й повніше найменувати предмети, явища, події. Малопродуктивні складні прикметники (20,3 %), що слугують для віддзеркалення істотних ознак осіб, предметів, явищ, місць, подій та ін. Периферію формують непродуктивні багатоосновні дієслова (1,3 %), дієприкметники (0,9 %) і прислівники (1,5 %). Щодо видів складних слів, то мова газетно-журнальної публіцистики початку ХХІ ст. демонструє перевагу юкстапозитів (38 %) над композитами (34 %), а також інтенсивне творення абревіатур (27 %). Зрощення репрезентоване лише 1 % лексем. Таким чином, наведені кількісні параметри дібраних лексем заперечують традиційну думку про те, що перше і друге місця за активністю творення складних слів посідають відповідно композиція та абревіація, а третє – юкстапозиція.
Юкстапозиція характерна для всіх аналізованих повнозначних слів. За допомогою словоскладання здебільшого виникають іменники (47 % від усіх субстантивів). Це спричинено кількома тенденціями: і до аналітизму, і до інтернаціоналізації лексичного складу мови, і до економності, і до семантичної місткості та стилістичної виразності. Найпродуктивніший тип становлять субстантивні юкстапозити, в яких один складник щодо іншого виступає прикладкою (вона доповнює значення першого чи другого, має оцінне, експресивне, характеристичне навантаження). Вони структурують деривати на позначення осіб (найбільша група), знарядь, предметів, процесів, місць, організацій, тварин, рослин та ін. Для творення юкстапозитів усіх семантичних груп активно використовують основи-інтернаціоналізми бізнес-, інтернет-, медіа-, онлайн-, VIP-. Менш активні серед іменників редуплікації, синонімічні й семантичні юкстапозити.
Прикметникам, дієсловам, дієприкметникам, прислівникам властиві лише такі види словоскладання, як повторення тих самих або дещо видозмінених слів за допомогою суфіксації чи префіксації, поєднання синонімічних лексем і семантично близьких або протилежних основ.
Композити представлені всіма згаданими частинами мови, однак групи цих дериватів кількісно неоднорідні. Основоскладання – найпродуктивніший спосіб творення складних прикметників (98,4 % композитів від усіх складних ад’єктивів), порівняно з іменниками (17,7 % композитів від усіх складних субстантивів). Газетно-журнальні тексти підтверджують, що серед прикметників продуктивніша композиція, в основу якої покладено сурядне словосполучення (близько 500 одиниць із-поміж 1048 ад’єктивних композитів), а іменники, дієлова, дієприкметники, прислівники частіше виникають на основі синтаксичної структури з нерівноправним зв’язком.
Ад’єктиви, компоненти яких перебувають у рівноправних відношеннях, зазвичай позначають колір, характеризують процес, дію за сферою, способом, психоемоційними властивостями, вказують на галузь, призначення закладу, політичні та соціально-майнові ознаки, регіональні, темпоральні особливості, передають внутрішні властивості об’єкта. А серед прикметникових композитів, утворених із підрядного словосполучення, переважають ті, що ґрунтуються на конструкціях „прикметник + опорний іменник”, „числівник + іменник”, „іменник + головне дієслово” та ін. Вони позначають колір, вказують на сферу, спосіб дії, політичні, соціально-майнові, регіональні, темпоральні ознаки об’єкта.
Основний масив композитів-субстантивів формують деривати, які виникли шляхом поєднання іменника зі стрижневим іменником (або віддієслівним іменником) (з інтерфіксом і без, плюс суфіксація чи усічення, чисте основоскладання). Сюди належать лексеми з давно запозиченими основами: аудіо-, відео-, гомо-, -граф, кіно-, кріо-, ксено-, -ман, радіо-, ретро-, -терапія та ін. Низку складних субстантивів доповнюють деривати, що базуються на синтагмах „іменник + опорне дієслово”, „прикметник + стрижневий іменник”. Так виникають композитні номінації осіб, процесів, явищ, знарядь.
Композитні дієслова й дієприкметники ґрунтуються переважно на підрядних словосполученнях „іменник + стрижневе дієслово”, „прислівник + головне дієслово”.
Унаслідок дії зовнішньо- та внутрішньомовних чинників у періодиці активізовано використання абревіації. Цей спосіб творення продуктивний серед іменників (35 % від усіх складних іменників) і непродуктивний для прикметників (3 % від усіх складних ад’єктивів). Найбільшу групу формують часткові абревіатури, оскільки завдяки скороченню тільки початкової частини та збереженню одного повного слова їм властива прозорість семантики, легкість сприйняття й розуміння. Високою продуктивності набувають деривати зі скороченими іншомовними компонентами прикметникового походження: авто-, агро-, арт-, біо-, електро-, енерго-, євро-, нарко-, спец-, теле-, фото- тощо. Вони представлені в суспільно-політичній, економічній, спортивній, культурній, побутовій лексиці. Під впливом демократичних зрушень у суспільстві помітно зросла кількість лексем із початковими складниками держ-, укр-. Проте ці деривати позначені меншою регулярністю.
Інтенсивно функціонують ініціальні абревіатури, вживані на позначення організацій, фірм, партій, навчальних закладів, військових, спортивних, інформаційно-технічних реалій. Рідше творять складові та змішані складноскорочені субстантиви.
Зрощення репрезентують одиничні випадки іменників, прикметників, дієприкметників, прислівників.
Серед складних лексем домінують ті, які ввійшли в ужиток ще в попередні десятиліття, проте під впливом мовних і позамовних чинників виникло чимало нових дериватів, що є ознакою нашого часу. Щодо лексико-семантичного наповнення словника сучасної преси, то його збагатили складні одиниці, які сформувалися під тиском науково-технічного прогресу (економіка, фінанси, юриспруденція, біологія, техніка, медицина, фізика, інформатика й ін.), суспільно-політичних і культурних процесів.
Значна частина складних слів позначена стильовою нейтральністю. Ці одиниці здебільшого виконують номінативно-інформативну та номінативно-фактологічну роль. Саме на тлі нейтральної лексики структурно-складні деривати в мові сучасної української преси набувають експресивного та стилістичного навантаження.
Під впливом НТР у газетно-журнальні тексти активно вводять різногалузеву складну термінологію, якій притаманні логічність, книжність, пізнавальність, науковість. „Термінологічного” характеру публікаціям надають лексеми з іншомовними компонентами аудіо-, бізнес-, відео-, -графія, експерт-, імуно-, інженер-, інтернет-, кіно-, кріо-, -лог, медіа-, радіо-, ретро-, -терапія, фахівець-. Колорит книжності вносять також широковживані композити з питомими початковими високо-, взаємо-, довго-, загально-, коротко-, мало-, повно-, різно-, широко-.
Тексти преси, центральна тема яких – суспільно-політичне й економічне життя, позначені переважно негативними оцінками осіб, подій, явищ, процесів та ін. Несхвалення, незадоволення, осуд, відразу, презирство, обурення, насмішку, сарказм передають номени зі складниками бізнес-, ГМО-, горе-, нарко-, олігарх-, піар-, порно-, само-, секс-, тушка-, VIP- й ін. Для викриття суспільно-політичного стану в Україні, створення іронічно-саркастичних образів, підсилення негативних рис осіб автори вживають старослов’янські слова з переносною семантикою. Іронічно забарвлюють газетно-журнальну публіцистику також складні деривати, у структурі яких поєднано основи, що належать до різних сфер уживання (нормативне + жаргонне (розмовне чи вульгарне)). Насмішку (в деяких випадках іронію) передають складні номінації політичних сил за барвами їхньої символіки. Загалом негативна оцінна сила впливу й експресивність властива складним словам, які постали внаслідок неосемантизації, порівняння, метафоричного чи образного перетворення – персоніфікації, перифразування.
Із метою надання мас-медійним текстам піднесеного, урочистого звучання журналісти до дериваційних процесів залучають основи старослов’янського походження благо-, бого-, живо-, злато- з прямим значенням.
Позитивну оцінку (схвалення, задоволення, ніжність, прихильність, захоплення) осіб, подій, явищ, предметів та ін. створюють лексеми зі складниками диво-, -красуня, -люб, -патріот, -талант, -трудівник, чудо-.
Співзвучні абревіатури, юкстапозити із паронімічними компонентами часто стають засобом обігравання. Форма цих лексем привертає увагу читача до змісту, що створює зображально-виражальний „вибух” – позитивно чи негативно оцінний.
Багатоосновні кольороназви, редупліковані й синонімічні юкстапозити, кілька підряд уживаних складних лексем реалізують стилістичну функцію підсилення чи нагнітання ознак.
Лірично-художній струмінь, емоційну й образну виразність вносять складні слова, побудовані за народнопісенним зразком, зокрема прикладкові, редупліковані, синонімічні, семантичні юкстапозити.
З погляду образності й експресивності особливе зацікавлення становлять індивідувально-авторські деривати – урочисті, поетичні, розмовні. Вони, вирізняючись і формою, і семантикою, збагачують газетно-журнальні тексти емоційно-експресивним тоном – від жартівливого до саркастичного. Складні оказіоналізми виконують не лише експресивну й оцінну функції, а й імпресивно-вольову (впливу на читача) та естетичну.
Виражальні якості й семантична конденсація складних слів спричинюють використання їх у заголовній функції. Ці одиниці дають змогу коротко передати інформацію, а їхня незвична звукова оболонка викликає інтерес у читача.
Отже, складні слова – інформаційний за семантикою та лаконічний за формою мовновиражальний і мовностилістичний засіб. Завдяки одиниці, у якій поєднано найчастіше дві основи (лексеми) різної семантики, забарвлення, досягається необхідний стилістичний тон політематичних газетно-журнальних публікацій. Специфіка преси зумовлює нерозривний зв’язок стилістичних функцій із прагматичними: впливати й керувати увагою читачів, формувати в них погляди та думки, що виражають авторське кредо.
Зроблені теоретичні узагальнення та комплексний аналіз складних слів у публіцистиці ХХІ ст. відкривають перспективу для нових наукових досліджень, присвячених функціонуванню складних лексем у сучасних текстах різних стилів (порівняльний аспект).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації / Б. М. Ажнюк // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 48–54.
2. Азарова Л. Є. Природа утворень моделі „іменник + іменник без з’єднувального голосного” / Л. Є. Азарова // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія : „Філологічні науки” : [зб. наук. пр.]. – Луцьк, 1999. – № 13. – С. 15–19.
3. Азарова Л. Є. Складання як один із способів словотвору : [монографія] / Л. Є. Азарова, Н. Й. П’яст. – Вінниця : Універсум–Вінниця, 2005. – 123 с.
4. Азарова Л. Є. Проблема статусу іменників-юкстапозитів у сучасному мовознавстві / Л. Є. Азарова, Л. А. Радомська // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : „Лінгвістика” : [зб. наук. пр.]. – Херсон : Вид-во ХДУ, 2009. – Вип. ІХ. – С. 237–241.
5. Азарова Л. Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція „золотої” пропорції : [монографія] / Л. Є. Азарова. – Вінниця : Універсум–Вінниця, 2000. – 222 с.
6. Азарова Л. Є. Складноскладені іменники як самостійні лексико-граматичні одиниці / Л. Є. Азарова // Записки із загальної лінгвістики : [зб. наук. пр.]. – Одеса : Астропринт, 1999. – Вип. 1. – С. 55–59.
7. Азарова Л. Є. Структурна організація складних слів (концепція „золотої” пропорції) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Л. Є. Азарова. – К., 2002. – 35 с.
8. Акуленко В. В. Вопросы интернационализации словарного состава языка / В. В. Акуленко. – Х. : Изд-во Харьков. гос. ун-та, 1972. – 213 с.
9. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Б. Д. Антоненко-Давидович. – [5-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Книга, 2010. – 252 с.
10. Архипенко Л. М. Іншомовні лексичні запозичення в українській мові: етапи і ступені адаптації (на матеріалі англіцизмів у пресі кінця ХХ – початку ХХІ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Л. М. Архипенко. – Х., 2005. – 20 с.
11. Ашурова С. Д. Об одном из активных в русском языке способов номинации, происходящем на основе субстантивных сочетаний : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : 10.02.01 „Русский язык” / А. А. Ашурова. – М., 1971. – 17 с.
12. Байчура У. Ш. О некоторых факторах языкового развития / У. Ш. Байчура // Проблемы языкознания : [сб. науч. трудов]. – М. : Наука, 1967. – С. 102–106.
13. Баранник Д. Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації / Д. Х. Баранник // Мовознавство. – 1983. – № 6. – С. 13–17.
14. Баранник Д. Х. До питання про „інформаційний” стиль мови / Д. Х. Баранник // Мовознавство. – 1967. – № 6. – С. 3–10.
15. Баранник Д. Х. Мовна структура публіцистичного стилю (До питання про майстерність публічного виступу) / Д. Х. Баранник // Українська мова і література в школі. – 1978. – № 8. – С. 27–34.
16. Баранник Д. Х. Українська мова на межі століть / Д. Х. Баранник // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 40–47.
17. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни і словотвору) / С. П. Бевзенко. – Ужгород : Закарпат. обл. вид-во, 1960. – 416 с.
18. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія : [підручник] / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – 336 с.
19. Березовенко А. В. Лексичні інновації в сучасній болгарській мові (на матеріалі 80-х років) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.03 „Слов’янські мови” / А. В. Березовенко. – К., 1993. – 16 с.
20. Бессарабова Н. Д. Метафора в газете / Н. Д. Бессарабова // Вестник Московского университета. Серия : „Журналистика”. – 1975. – № 1. – С. 53–58.
21. Білих О. П. Іменниковий словотвір в українській літературній мові кінця XVIII–XIX ст. (на матеріалі мови творів І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Є. П. Гребінки й Т. Г. Шевченка) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / О. П. Білих. – Кіровоград, 1997. – 206 с.