КОВАЛЬ Алла Валеріївна КАТЕГОРІЯ “СТИЛЬ ЖИТТЯ” ТА ЇЇ СОЦІОКУЛЬТУРНА ЕКСПЛІКАЦІЯ

Краткое описание

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

На правах рукопису
УДК 140.8 (477)

КОВАЛЬ Алла Валеріївна КАТЕГОРІЯ СТИЛЬ ЖИТТЯ” ТА ЇЇ СОЦІОКУЛЬТУРНА ЕКСПЛІКАЦІЯ

09.00.03 соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Богданов Володимир Семенович,
доктор філософських наук, професор

Київ 2002

Зміст
ВСТУП ................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. Проблема стилю в контексті
соціокультурного знання
1.1. Еволюція поняття стилю від античності до сьогодення:
методологічний аспект .................. 11
1.2. Історико-культурна та соціологічна інтерпретація
поняття стиль”................. 26
1.3.Соціально-філософські параметри аналізу проблеми стилю
життя ................................................................................................................ 43
РОЗДІЛ 2. Стиль життя специфічний вияв індивідуальної
цілісності особистості
2.1. Соціально-психологічні передумови типології стильових
проявів людини ................... 54
2.2. Культурно-історичні типи індивідуальних стилів життя.................. 81
3.3. Особливості осмислення та реалізації стильових характеристик
людського життя в ситуації постмодерну...................... 104
РОЗДІЛ 3. Стилізація життя як спосіб існування людини
на перехідних етапах соціально-культурного розвитку
3.1.Онтологічно-чуттєві засади стилетворчої активності
сучасної людини.................. 122
3.2. Зміст та форми стилізації життя в умовах
соціальної аномії............................................. 141
ВИСНОВКИ.................................................................................... 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................... 171

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасна трансформація системи ціннісних орієнтацій, розширення можливостей самореалізації та вибору цілої множини засобів прояву індивідуальності зумовлюють тенденцію до збільшення різноманітних варіантів соціальної взаємодії, внутрішнього світу людини із зовнішньою фізичною та соціальною реальністю, а також до якісно іншої змістовної наповненості її життя.
Серед зазначеного розмаїття цих засобів особливу увагу сьогодні привертає стиль життя людини як посередник між нею та навколишнім світом. Актуалізований внаслідок звільнення людської особи від необхідності повсякчас дбати про своє матеріальне існування й виживання, стиль життя, таким чином, репрезентує її індивідуальне неповторне обличчя, високий рівень особистої свободи, яка спрямовується на реалізацію потреби самотворення людини.
Спроможність самостійно приймати рішення, самовизначатися та самореалізовуватися в надзвичайно строкатому, аморфному й нестійкому соціальному середовищі, бути здатною на відповідальні, часто нестандартні вчинки, мати своє власне обличчя, тобто стиль, що виступає інтегральним показником самобутності особистості й ознакою її індивідуальної цілісності та є запорукою людського самоздійснення в найскладніших соціальних обставинах - ось ті вимоги, які висуває сьогодення перед людиною в умовах демократизації та реформування сучасного українського суспільства.
Необхідність більш інтенсивного залучення особистісного фактора до процесів соціальної трансформації спонукає до виявлення власне соціальних параметрів стильової самореалізації людини, а отже і до дослідження сутнісних ознак стилю, його природи, структури, детермінант розвитку.
Зважаючи на багатозначність, полісемантичність поняття стиль”, його міждисциплінарний статус, виникає потреба уточнення його змісту, аналізу закономірностей його еволюції та форм прояву на соціокультурному тлі.
Стан наукового опрацювання проблеми. Поняття стиль життя” вводить у науковий обіг М.Вебер, який розглядає його, насамперед, в соціологічному контексті як критерій соціальної стратифікації, чинник, що інтегрує певну соціальну групу й водночас перешкоджає переходу особи із однієї групи в іншу. Його послідовники розробляють різноманітні концепції так званих субкультур, яким відповідають різні стилі життя, і доходять висновку, що відмінності між людьми зумовлюються не належністю до суспільного класу, а віковими характеристиками, певним типом культури тощо.
Подальший розвиток зазначеної проблеми пов’язаний із феноменологічною традицією, зокрема, з іменем визначного австрійського вченого Альфреда Адлера, який витлумачує стиль життя як прояв індивідуальної цілісності особистості, що активно прагне досконалості. Це поняття він використовує також для позначення сукупності захисних стратегій та компенсаторних прийомів, які застосовує суб’єкт у відповідь на вплив з боку найближчого соціального оточення.
Своє продовження аналіз проблеми стилю життя з позицій психології особистості в контексті особливої інтегральної характеристики, що описує своєрідність поведінкового прояву людини, знаходить у працях Г.Олпорта, У.Корнера, Г.Роршаха, Вартегга, Клейна, які припускають, що певні формальні ознаки стилю життя, незалежно від їх походження, повинні засвідчуватися найрізноманітнішими діями суб’єкта.
Еволюція досліджень цієї проблематики в західній психології детермінує розуміння стилю життя як стратегічного рішення на основі життєвих планів індивіда, завдяки чому загальні стильові особливості можуть проявлятися у формі патернів організації повсякденного життя (Д.Ройс, Є.Поуелл).
Дослідження стильової проблематики знаходить своє відображення також у плідних спробах формування концепції індивідуального стилю діяльності (Е.В.Климов, В.С.Мерлін та його школа), що тлумачиться як зумовлена типовими особливостями нервової системи стійка система засобів оптимальної діяльності. Визначальною рисою такого підходу є акцент на адаптивній функції стилю, в структурі якого окреслюються дві складові психофізіологічна та психічна. У руслі цього напрямку вивчаються стиль спілкування (В.Мерлін), індивідуальний емоційний стиль (Л.Я.Дорфман), стиль активності (Б.А.Вяткін), стиль розвитку особистості (С.П.Карпова), стиль самоорганізації діяльності (О.Я.Андрос), стиль саморегуляції (В.І.Морсанова) та ін. Поряд з цими поняттями, які претендують на узагальненість, в окремих царинах дослідження сформувалась тенденція описування індивідуальних особливостей у термінах стилів: виділяють стилі естетичного сприйняття, прояву витривалості, реагування на стрес тощо.
У колективній монографії Стиль жизни личности. Теоретические и методологические проблемы” (К.: Наукова думка, 1982. 372 с., автори: Р.Ануфрієва, Є.Головаха, О.Донченко, О.Злобіна, М.Кирилова, О.Кронік, Н.Паніна, В.Рибаченко, Л.Сохань, В.Тихонович, А.Угримова, М.Шульга), яку можна вважати однією з перших вітчизняних спроб філософського осмислення досліджуваної проблеми, стиль життя розглядається як індивідуально-особистісна форма прояву соціально-типового, як своєрідний відбиток мікросередовища, в якому розгортається життєдіяльність особистості. У такому контексті реалізується діяльнісний принцип розуміння стилю життя, простежується взаємозв’язок цього поняття з категоріями способу життя, життєдіяльності, життєвої програми, життєвого плану, концепції життя, активної життєвої позиції особистості.
Попри великий інтерес до проблеми стилю останнім часом з’являються праці, автори яких намагаються на міждисциплінарному рівні узагальнити експериментальні та теоретичні результати досліджень стилю (О.В.Лібін,1992, 1998; М.А.Холодна,1990; В.А.Толочек, 1992; І.П.Шкуратова,1991,1998). Однак їм всім, на нашу думку, бракує саме соціально-філософського розуміння проблеми, відтак стиль життя” все ще продовжує залишатися досить розмитим та маловизначеним поняттям. Таким чином, можна констатувати, що категорія стиль життя”, яка після А.Адлера хоча й використовувалась в різних контекстах, в цілому залишається теоретично невизначеною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках планової наукової тематики Інституту вищої освіти АПН України, тема дисертації узгоджена, зокрема, з науковими темами Процес трансформації вищої освіти на рубежі століть”, Соціальні проблеми та виховання студентської молоді”, а також з державними програмами розвитку соціально-гуманітарної освіти. Результати обговорювались на засіданнях відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти.
Мета і задачі дослідження. У дисертації ставиться за мету, спираючись на аналіз категорії стиль життя” в соціокультурній площині, виявити її соціальну сутність, дослідити закономірності й детермінанти її формування та особливості функціонування.
Реалізація сформульованої мети досягається через вирішення таких задач:
- на основі аналізу стильової проблематики в широкому контексті соціокультурного знання, окреслити методологічні передумови соціально-філософської інтерпретації категорії стиль життя”;
- дослідити стиль життя як прояв індивідуальної цілісності особистості;
- виявити соціально-психологічні передумови формування типології стильових проявів життя людини та визначити їх основні культурно-історичні форми;
- простежити вплив культури постмодернізму на стилетворчу активність сучасної людини;
- розкрити зміст та форми стилізації життя особистості як способу її існування в сучасному соціумі та означити процеси стилізації в умовах трансформації українського суспільства.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступає стиль життя як соціокультурний феномен.
Предметом дослідження є стиль життя як соціально-філософська категорія та її соціокультурна експлікація.
Методи дослідження. При розгляді діалектичної традиції розуміння співвідношення особистісного та суспільного використано компаративний метод, який дає можливість розглядати процес стильової самоідентифікації особистості як один із істотних моментів її соціальної самореалізації.
Важливим моментом проведеного дослідження є реалізація історичного методу в процесі реконструкції змісту означеної категорії. Його застосування дозволяє розкрити стиль життя як феномен історії і культури.
У дисертації застосовано соціально-психологічний метод, що втілюється при розкритті сутності категорії стиль життя” та в її типологічному аналізі. При цьому використовуються здобутки психологічної науки (зокрема, теоретичні доробки Б.Ананьєва, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна та ін.).
Методологічною базою дисертації є основні положення досліджень зарубіжних авторів, зокрема, М.Вебера, А.Адлера, А.Маслоу, К.Г.Юнга, Є.Поуелла, Д.Ройса та ін. Водночас методологічними джерелами аналізу проблеми стилю життя у власне соціально-філософському її вимірі є праці українських дослідників В.Андрущенка, І.Бойченка, Є.Головахи, Л.Губерського, В.Кременя, С.Кримського, В.Крисаченка, М.Михальченка, І.Надольного, В.Пазенка, М.Поповича.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що на плюралістичній основі вітчизняної соціально-філософської теорії і методології здійснюється оригінальна спроба інтерпретації стилю життя як соціального феномена, зміст якого детермінується взаємопроникненням індивідуально-особистісних та соціокультурних чинників. В результаті проведеного дослідження дисертантом зроблені висновки, які мають наукову новизну:
- стиль життя означає опредмечення світогляду людини та світу, опосередковує зв’язок між ними й символізує у цьому взаємовідношенні появу цілком нового утворення світу культури; з іншого боку, реалізація культурного потенціалу людини в конкретно-історичному соціальному середовищі здійснюється як процес стилеутворення, котрий водночас виступає невід’ємним елементом конституювання людської індивідуальності;
- найбільш адекватним та унікальним для кожної людини способом адаптації до життя в плані поставлених нею самою життєвих цілей та засобів їх досягнення є стиль життя; створюючи власний стиль життя, індивід тим самим постає як творча самодетермінована і водночас відкрита світу цілісність;
- досліджувана категорія є передусім онтологічною характеристикою людського життя, зміст якої розкривається насамперед на феноменологічному рівні, тобто при розумінні відношення людини до світу як переживання нею свого власного буття в ньому, що вказує на тісний зв’язок з естетосферою; в такому переживанні узагальнюються найрізноманітніші форми людського світосприймання, а сам світ проявляється не фрагментарно, а як дещо ціле;
- характерною особливістю, що засвідчує культуру постмодернізму у її ставленні до стильової проблематики, є терпимість до поєднання в її межах найрізноманітніших життєвих стилів, їх змішування всупереч історичній логіці їх виникнення; із соціально-філософської точки зору така полістильність сучасної культури значною мірою ускладнює процес особистісної самоідентифікації та перешкоджає формуванню та реалізації людини як певної цілісності;
- проблема формування індивідуального стилю життя особистості та, відповідно, процес її самоідентифікації набувають особливої гостроти в перехідні періоди соціального розвитку, для яких характерне відтворення, копіювання, некритичне наслідування тих чи інших життєвих стилів, що здебільшого позначається поняттям стилізація”; остання має амбівалентну природу: з одного боку, вона містить в собі суто негативний, наслідувальний елемент, а з іншого, є свідченням наявності певної дистанції, свободи самовизначення в межах різних стилів, яка створює передумови для творчої самореалізації особи;
- однією із характерних рис реалізації стилеутворюючого потенціалу сучасної людини, в тому числі нашого співвітчизника, є такі форми стилізації життя, як інсценування, соціальна мімікрія, соціальний міметизм тощо, які в періоди соціальної нестабільності виявляються чи не найбільш поширеними та дієвими способами соціалізації особи, адаптації її до навколишніх соціальних реалій.
Практичне значення дослідження. Враховуючи актуальність теми, а також недостатню дослідженість проблеми стилю життя з погляду соціальної філософії здійснене дослідження певною мірою заповнює прогалини в зазначеній галузі знань. Водночас теоретичні положення і висновки роботи можуть слугувати підгрунтям для подальшої розробки вказаної проблематики в межах інших філософських та гуманітарних дисциплін філософської антропології, етики, естетики, соціології, соціальної психології, культурології.
Узагальнені результати дисертації покликані поглибити існуючі уявлення про сутність та закономірності формування людської цілісності як передумови її особистісної самореалізації в умовах посилення соціальної відповідальності кожного члена суспільства та подальшої демократизації суспільного життя.
Теоретичні висновки та фактологічний матеріал дисертації можуть бути використані насамперед при читанні лекцій з соціальної філософії, соціології, культурології, психології, а також в підготовці спеціальних курсів з соціально-гуманітарних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема на конференціях Сучасна криза суспільства і шляхи її подолання” (м.Запоріжжя, квітень 1995), Українська державна ідея: історія та сучасність” (м.Черкаси, січень 1998), а також на міжнародній науково-практичній конференції Наука і світ” (м.Дніпропетровськ, травень 2002).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 5 публікаціях (3 у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 2 д.а.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків та бібліографії. Загальний обсяг дисертації становить 170 сторінок тексту і 10 сторінок списку використаних джерел, в якому міститься 190 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснений в дисертації соціально-філософський аналіз стилю життя як соціокультурного феномена, як вияву індивідуальної цілісності особистості дає підстави констатувати, що стиль життя як проблема психології та соціології особистості сьогодні постає однією із істотних категорій соціальної філософії. Вона актуалізується передусім необхідністю розуміння специфіки здійснення процесів самоідентифікації та самореалізації сучасної людини. Якщо для фундатора сучасної індивідуальної психології А.Адлера стиль позначав комплекс особистої філософії конкретного індивіда, сукупність характерних для нього вірувань та поглядів на життя, які були стрижнем його особистості, творчу реакцію самого індивіда на досвід років життя, що визначав картину його світосприйняття, то для М.Вебера стиль життя є критерієм соціальної стратифікації, що інтегрує соціальну групу і водночас перешкоджає переходу індивідів із однієї групи в іншу.
Спроба визначити зміст категорії стиль життя” в контексті сучасних теоретичних та емпіричних досліджень привела до розуміння її як структури, що забезпечує різноманіття життєдіяльності людей у суспільстві, а воно (різноманіття) визначає вплив на неї соціальних регуляторів і соціально-нормативного способу життя. Стиль життя, таким чином, характеризує міру свободи у виборі змісту та форм соціальної поведінки і визначається як індивідуально-своєрідна цілісна система стійких засобів та форм опосередкування особистістю об’єктивних умов життєдіяльності. Основними ознаками стилю життя є цілісна структура, опосередкована детермінацією життєдіяльності зовнішніми та внутрішніми чинниками, а специфіка стилю життя визначається його співвідношенням передусім з цілісною життєдіяльністю та її особистісними й соціальними регуляторами.
Типовим для вітчизняних досліджень стильової проблематики на сьогоднішній день є переважання соціологічних та соціально-психологічних підходів. Таке становище почасти можна пояснити тривалим використанням цієї категорії в рамках дослідження способу життя, переважно в соціологічному контексті. При цьому категорію стиль життя” розуміють як індивідуально-особистісну форму прояву соціально-типового, своєрідний зліпок мікросередовища, в якому розгортається життєдіяльність особистості як відображення індивідуального в соціумі. У цих концепціях стилю життя особливо наголошується на діяльності, ролі людини як творця умов свого життя та самої себе. При цьому звертається увага на те, що категорія стиль життя” є характеристикою того як індивід організовує та здійснює притаманним і характерним для нього способом своє життя; це цілісна система стійких рис життєдіяльності, яка формується на основі індивідуальних потреб та здібностей і проявляється в процесі реалізації життєвих цілей і планів особистості.
Категорія стиль життя” має очевидний моральнісний зміст, оскільки формування людиною власної особистості співвідноситься з інтересами інших людей, інтересами суспільства. Найбільш гуманні форми самореалізації, самовиховання втілюються в стилі життя, що виражає оригінальність духовного складу та індивідуальність особистості, яка може слугувати прикладом для наслідування.
Аналізуючи стиль як систему, яка виявляє єдність конкретно-історичних сил людини, стиль, який втілюється через вибір у рамках можливостей, наданих індивідові суспільством, можна констатувати, що чим жорсткішою є регламентація життя особистості, чим однозначніше в індивідуальній свідомості та поведінці позначаються стилеутворювальні моменти епохи, тим менше проявляються індивідуальні стилі в усіх сферах діяльності. Таким чином, жорстка регламентація можливостей вибору призводить до домінування надіндивідуального, анонімного стилю життя, за яким самовираження індивідуальності втілюється переважно в мірі опанування заданих форм.
Існує певна залежність диференціації стилів життя як прояву індивідуальності людини від демократизації суспільного життя, що підтверджується положенням про зумовленість формування стильових характеристик особистості наявністю зони невизначеності”. Інакше кажучи, за наявності конкретної мети людина повинна мати певну міру свободи для вибору засобів її реалізації, тобто стиль може виникнути тільки там, де є свобода самовираження. Наявність цієї свободи не тільки кількісно збільшує стильові прояви індивідуальності, а й, на нашу думку, в умовах перехідного стану суспільства сприяє виникненню якісно інших форм життєдіяльності людей і, відповідно, нових способів взаємодії індивідуальності та середовища.
Характерною рисою постмодерністського стилю життя є, насамперед, відмінне від класичного онтологічне підгрунтя способу особистісної ідентифікації, що не передбачає єдино можливого історичного, політичного чи культурного апріорі; тут суб’єкт має змогу обирати між різними символічними системами. Руйнування ієрархічності культурних систем і, як наслідок, маргіналізація мов, текстів, уламків” змушують поєднувати непоєднуване, внаслідок чого і культура, і суб’єкт культуротворчості стають мозаїчними і суперечливими. В такій ситуації здійснюється відмова від орієнтації на загальне як втілення сутності людини і адекватнішою стає автентична онтологія, свій стиль (а не наш спосіб!) життя.
Перелічені процеси сприяють розмиванню меж між суб’єктом та об’єктом, характерним для модерністської культури та класичної онтології відповідно, а для особистості відповідною сьогоднішнім реаліям виявляється стратегія об’єкта, що передбачає нові, нетрадиційні форми самореалізації. Однією із таких форм в ситуації постмодерну є стилізація життя, яка поєднує в собі водночас як прагнення особистості до наслідування певних життєвих стандартів, так і бажання за будь-що бути неповторною, оригінальною. (Результатом здебільшого виявляється втрата суб’єктом своєї суверенності та контролю над власним життям.)
Стилізація є сьогодні чи не наймасовішою формою впорядкування життєвого простору людини та специфічно чуттєвим (естетичним) засобом особистісної ідентифікації та актуалізації творчих потенцій людини в її повсякденному існуванні.
В умовах соціальних трансформацій, що супроводжуються руйнуванням усталених світоглядних та ціннісних орієнтацій, стилетворча активність особистості спрямовується передусім на формування суто зовнішніх, формальних життєвих стандартів та характеристик, покликаних компенсувати брак осмисленості та змістовної насиченості в людських життєпроявах. Показовою в цьому відношенні може бути ситуація, що склалася сьогодні в Україні, де надзвичайно поширеними стали такі побічні вияви стилізації соціального життя як соціальна мімікрія, соціальний міметизм, інсценування тощо.
Подальший розвиток в Україні демократичних тенденцій, реформування суспільних відносин, становлення громадянського суспільства передбачає здійснення низки заходів, спрямованих на створення адекватної системи соціальної стратифікації, передумовою чого є забезпечення можливостей стильового самовизначення кожної людини та її соціального самоствердження. Певні зрушення в цьому напрямку спостерігаються вже й сьогодні, свідченням чого може бути трансформація групової форми стильової ідентифікації, що була домінуючою в колишній радянській соціальній системі й визначалася єдиним соціалістичним способом життя, в індивідуальну, пов’язану насамперед з розширенням громадянських прав та свобод особистості творця стилю.
Таким чином, формування особистого стилю життя, відповідного демократичним засадам, на яких утверджується українське суспільство, і вимогам гуманістичних цінностей загальнолюдської культури важливе завдання і сторона соціального й духовного реформаторства та морального виховання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К.А. Личностные типы мышления // Когнитивная психология. М., 1986. С. 154-178.
2. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М.: Мысль,1991. 299 с.
3. Адлер А. Понять природу человека / Пер. Е.А.Цыпина СПБ.: Академический проект”, 1997 256 с.
4. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. М.: Мысль, 1993. 314 с.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания.Л.:Изд-во ЛГУ,1968. 238 с.
6. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. У 2-х томах. К.: Генеза, 1993. Т.2. 317 с.
7. Античные теории языка и стиля. М.-Л., 1936. 448 с.
8. Аристотель и античная литература.- М.: Наука, 1978. 230 с.
9. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. М.: Текст, 1993. 389 с.
10. Асмолов А.Г. Когнитивный стиль личности как средство разрешения проблемно-конфликтных ситуаций // Когнитивные стили/ Под ред. В.Колги. Таллин, 1986. С. 21-23.
11. Афонін Е.А. Тенденції розвитку українського суспільства перехідної доби (соціально-психологічний вимір) // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.): Інформаційно-аналітичні матеріали. К., 1999. С.85-90.
12. Барг М. Эпохи и идеи: Становление историзма. М.: Мысль,1987.348 с.
13. Барков В. Людська гідність та соціальний престиж // Філософська і соціологічна думка. 1999. №1-2. С.252-274.
14. Барт Р. Избранные работы. М.: Прогресс, 1989. 437 с.
15. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм: за” и против”. М.: Мысль, 1975. 326 с.
16. Баткин Л.М. Возрождение в поисках индивидуальности. М.: Наука, 1989. 272 с. Серия Из истории мировой культуры”.
17. Баткин Л.М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления. М.: Наука, 1978. 199 с.
18. Безносов С.П. Особенности оценочного стиля личности: Автореф.дис.канд.психол.наук. Л., 1982. 17 с.
19. Бестужев-Лада И.В. Социологические проблемы образа жизни// Социологические исследования. 1974. №2. С. 51-75.
20. Белл Д. Социальные границы информационного общества // Новая информационная волна на Западе. М.: Наука, 1986. 392 с.
21. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два филос. введения в двадцать первый век. М.: Политиздат, 1990. 413 с.
22. Боас Ф. Некоторые проблемы методологии общественных наук // Антология исследований культуры. СПб.: Университетская книга, 1997. Т.1: Интерпретации культуры.
23. Бойченко І.В. Філософія історії. К.: Т-во Знання”, 2000. 723 с.
24. Болотова А.К. Человек и время в ситуации социальной нестабильности // Общественные науки и современность. 1997. №6. С.38-44.
25. Борн М. Физика в жизни моего поколения. М., 1963.
26. Валери П. Об искусстве. М.: Искусство, 1976. 622 с.
27. Вебер М. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
28. ВеккерЛ.М., Либин А.В. Мир психической реальности: принципы теории ментальной иерархии. М.: Изд-во МГУ, 1997. 293 с.
29. Вельфин Г. Основные понятия истории искусств (Проблемы эволюции стиля в новом искусстве). М.-Л., 1930. 442 с.
30. Верли М. Общее литературоведение. М.: Изд-во иностранной литературы, 1957. 243 с.
31. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Искусство, 1961. 514 с.
32. Вяткин Б.А. Стиль активности как фактор развития интегральной индивидуальности // Интегральное исследование индивидуальности: Стиль деятельности и общения / Отв. ред. Б.А.Вяткин. Пермь, 1992. С. 36-55.
33. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 768 с.
34. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
35. Гейзенберг В. Физика и философия. М.: Прогресс, 1963. 352 с.
36. Гёте И.-В. Простое подражание природе, метод, стиль. Соч. в 16-ти т. М., 1937. Т. 10.
37. Головаха Е.И., Шульга Н.А. Особенности типологии стилей жизни коллективов // Образ жизни. Теоретические и методологические проблемы социально-психологического исследования. К.: Наукова думка, 1980. С. 55-73.
38. Грабовський С. Самовизначення людини як проблема сучасної доби // Сучасність. 1998. №9. С.50-65.
39. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. 2-е изд., испр. и доп. М.:Искусство, 1984. 350 с.
40. Гусаченко В.В. Жизнь и смерть субъекта: Очерки философской теории субъективности. Киев, 1995. 239 с.
41. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология: Введение в феноменологическую философию. Новочеркасск: Сагуна, 1994. 387 с.
42. Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение их в метафизических системах // Культурология. ХХ век: Антология. М.: Юрист, 1995. С. 213-255.
43. Доватур А. Повествовательный и научный стиль Геродота. Л.: Наука, 1957. 437 с.
44. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль как самодеятельность // Интегральные исследования индивидуальности. Пермь, 1992. С. 93-104.
45. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль // Вопросы психологии. 1989. №5. С. 88-95.
46. Доценко А.С. Проблема стиля в эстетике и искусствознании. М.: Знание, 1983. 64 с. (Новое в жизни, науке и технике. Сер. Эстетика”. № 4).
47. Древнекитайская философия. М.: Мысль, 1972. 286 с.
48. Єхало В. Соціодраматична концепція соціалізації особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 4. С. 54-61.
49. Иванов В.Н. Образ жизни как объект социологического изучения // Социология сегодня. М.: Политиздат, 1989. 318 с.
50. Ильин Е.П. Стиль деятельности: новые подходы и аспекты // Вопросы психологии . 1988. №6. С.85-93.
51. Иноземцев В. Современный постмодернизм: конец социального или вырождение социологии // Вопросы философии. 1998. №9. С.27-37.
52. Ионин Л.Г. Культура на переломе: направления и механизмы современных культурных изменений в России // Социологические исследования. 1995. № 2. С. 41-48.
53. История лингвистических учений. Древний мир. М.: Наука,1980.258 с.
54. Каган М.С. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. Изд. 2-е, расшир. и перераб. Л.: Изд-во ЛГУ, 1971. 766 с.
55. Калашникова О.Э., Леонтьев Д.А. Стиль жизни личности // Психологический словарь / Под. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. М.: Наука, 1999.
56. Каменский З.А. Культурно-исторические типы как единство историко-философского процесса // Вопросы философии. 1995. №2. С.61-67.
57. Канак Ф., Лобас В. Конфлікти та перехідний стан національного буття // Філософська і соціологічна думка. 1999. №4. С.71-85.
58. Канетти Э. Масса и власть. М.: Прогресс, 1997. 468 с.
59. Кантор А.М. Стиль // Большая Советская Энциклопедия. М., 1976. Т. 24. Ч.1.
60. Киселев Г.С. Кризис нашего времени” как проблема человека // Вопросы философии. 1999. № 1. С.40-52.
61. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. Казань,1969. 212 с.
62. Когнитивные стили / Под.ред. В.А.Колги. Таллин, 1986. 376 с.
63. Козименко Л. Чи дозволяє сучасний стиль життя зберегти особистісну ідентичність? // Філософська думка. 2000. № 2. С.56-71.
64. Козловский П. Современность постмодерна // Вопросы философии. 1995. №10. С.85-94.
65. Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социал.-полит. науки. 1992. № 4-5. С.24-32.
66. Кон И. Люди и роли // Новый мир. 1970. № 12 С. 168-191.
67. Конопкин О.А., Моросанова В.И. Стилевые особенности саморегуляции деятельности // Вопр. психологии. 1989. № 5. С.1826.
68. Конрад Н.И. Запад и Восток. М.: Наука, 1972. 496 с.
69. Корель Л.В. Классификация адаптаций: Словарь основных понятий. М., 1996. 368 с.
70. Кребер А.Л. Стиль и цивилизации // Антология исследований культуры. СПб.: Университетская книга, 1997. Т. 1: Интерпретации культуры.
71. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). К.:ARC-UKRAINE,1996.778 с.
72. Кремень В.Г., Ткаченко В.М. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К., 1998. 446 с.
73. Кузьменко Т. Життєві орієнтації особистості: об’єктивні та суб’єктивні фактори їх формування // Нова політика. 1999. № 4. С. 33-39.
74. Культура жизни личности (Проблемы теории и методологии социально-психологического исследования). К.: Наукова думка, 1988. 189 с.
75. Кутырев В. Человек в мире: типы смысложизненных ориентаций // Общественные науки и современность. 1990. №2. С. 119-133.
76. Лазарев Ф.В. Сагатовский В.Н. О формировании интервального” стиля мышления //Философские науки. 1979. № 1. С. 64-72.
77. Лармин О.В. Художественный метод и стиль. М.: Искусство, 1964. 354 с.
78. Леви-Строс К. Структурная антропология. М.: Наука, 1983. 418 с.
79. Леви-Строс К. Миф, ритуал и генетика // Природа. 1978. № 1. С.90-106.
80. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1975. 304 с.
81. Леонтьев Д.А. Проблема смысла в современной зарубежной психологии // Современный человек: цели, ценности, идеалы. Вып.1. М., 1988. С. 73-100.
82. Леонтьев Д.А. Человек и мир: логика жизненных отношений // Логика, психология и семиотика: аспекты взаимодействия / Под ред. Б.А.Парахонского. Киев, 1990. С. 47-58.
83. Либин А.В. Стилевые и темпераментальные свойства в структуре индивидуальности человека: Автореф.дисканд.психол.наук. М., 1993. 18 с.
84. Либин А.В. Стиль человека // Психологический словарь / Под. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. М., 1997.
85. Либин А.В. Стиль человека и окружающая действительность: базовые параметры взаимодействия // Природа психического. Пермь, 1994. С. 25-32.
86. Лихачёв Д.С. Развитие русской литературы Х-ХYII веков. Эпохи и стили. Л.: Наука, 1973. 254 с.
87. Личковах В.А. Світовідношення як переживання (Феноменологія, онтологія і естетика життя миттєвістю”) // Філософська і соціологічна думка. 1993. № 5. С. 121-136.
88. Ліотар Ж.-Ф. Ситуація постмодерну // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 5-6. С. 15-38.
89. Локс М. Проблемы стиля в художественной прозе / Проблемы поэтики. М.-Л., 1925. 418 с.
90. Лосев А.Ф. История античной эстетики (Ранняя классика). М.: Высшая школа, 1963. 583 с.
91. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. М.: Искусство, 1979. 815 с.
92. Лосев А.Ф. Материалы для построения современной теории художественного стиля // Контекст 75. М.: Наука, 1977. 344 с.
93. Лосев А.Ф. Понимание стиля от Бюффона до Шлегеля // Лит. учеба. 1988. № 1. С. 153-167.
94. Лосев А.Ф. Риторика” и её эстетический смысл / Античные риторики. М.: Изд-во МГУ, 1978. С. 5-22.
95. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1982. 623 с.
96. Лотман Ю.М. А.С.Пушкин. Биография писателя. Л.: Просвещение, 1983. 255 с.
97. Маркин В.Н. Жизненная позиция личности. Идеологический и социально-психологический аспекты. М.: Мысль, 1989. 171 с.
98. Марков Б. Социальная философия и повседневный мир жизни // Вестник С.-Петербургского ун-та. Серия Философия”. 1994. № 4. С.22-29.
99. Мартынюк И.О. Жизненные цели личности: понятие, структура, механизмы формирования. К.: Наукова думка, 1990. 119 с.
100. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. М.: Изд-во МГУ, 1982. С.108-118.
101. Матусевич В.О. Соціальні орієнтації особистості (досвід типології) // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 2. С. 108-118.
102. Мердок Дж.П. Фундаментальные характеристики культуры // Антология исследований культуры. СПб.: Университетская книга, 1997. Т.1.
103. Микешина Л.А. Стиль и метод научного познания // Проблемы методологии и научного творчества. Л.: Наука, 1977. 283 с.
104. Миллер Т.А. Михаил Псел и Дионисий Галикарнасский // Античность и Византия. М.: Наука, 1975. 415 с.
105. Миллер Т.А. Основные этапы изучения Поэтики” Аристотеля // Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 230 с.
106. Мокляк Н.Н. Социальные отношения: структура и формы проявления. К.: Наукова думка, 1986. 205 с.
107. Морозов Ю. Постсучасність: культура і стиль життя // Філософська думка. 1998. № 4-6. С.168-185.
108. Москаленко В.В. Социализация личности (Философский аспект). К.: Вища школа, 1986. 200 с.
109. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1981. 365 с.
110. Недашківська М. Соціальність об’єктивний зміст самореалізації особистості // Філософська і соціологічна думка. 1993. № 7-8. С.130-146.
111. Образ жизни и ценностные ориентации личности. Ереван: Изд-во АН Арм.ССР, 1979. 144 с.
112. Образ жизни. Теоретические и методологические проблемы социально-психологического исследования. К.: Наукова думка, 1980. 326 с.
113. Образ мыслей и образ жизни. М.: Институт социологии, 1996. 165 с.
114. Одиссей: Человек в истории: Исследования по социальной истории и истории культуры. М.: Наука, 1989. 197 с.
115. Одиссей: Человек в истории: Культурно-антропологическая история сегодня. М.: Наука, 1991. 192 с.
116. Одиссей: Человек в истории: Личность и общество. М.: Наука, 1990. 222 с.
117. Оже М. Криза сенсу в сучасному світі // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 5-6. С. 134-144.
118. Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. М.: Прогресс, 1987. 528 с.
119. Палиевский П.В. Постановка проблемы стиля // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Стиль. Произведение. Литературное развитие. М.: Изд-во АН СССР, 1965. Кн. 3.
120. Панина Н. Молодёжь Украины: структура ценностей, социальное самочувствие и морально-психологическое состояние в условиях тотальной аномии // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 1. С. 5-26.
121. Пантин В.И. Ритмы общественного развития и переход к постмодерну // Вопросы философии. 1998. № 7. С. 17-34.
122. Парсонс Т. Система современных обществ. М.: Аспект-пресс, 1998. 270с.
123. Парсонс Т. Человек в современном мире. М.: Наука, 1985. 429 с.
124. Поляков М.В. Вопросы поэтики и художественной семантики. М.: Искусство, 1978. 322 с.
125. Пятигорский А.М. Избранные труды. М.: Школа Языки русской культуры”, 1996. 590 с.
126. Резвицкий И.И. Личность. Индивидуальность. Общество. М.: Политиздат, 1984. 141 с.
127. Реструктурация личности в нестабильном обществе: изменение жизненных миров, разрушение идентичностей, маргинализация (Материалы круглого стола) // Социология: теория, методы, маркетинг. 2000. № 3. С.158-195.
128. Риккерт Г. О системе ценностей // Риккерт Генрих. Науки о природе и науки о культуре. М.: Республика, 1998. 448 с.
129. Риккерт Г. Философия истории. Спб., 1908. 435 с.
130. Розин В.М. Контекстное, полифоническое мышление перспектива ХХI века // Общественные науки и современность. 1996. № 5. С. 120-129.
131. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. М.: Педагогика, 1976. 416 с.
132. Руденко И.Л. Стиль общения н его детерминанты: Автореф. дисс. канд. психол. наук. М., 1988. 17 с.
133. Скворцов Л.В. Культура самосознания (человек в поисках истины своего бытия). М.: Политиздат, 1989. 319 с.
134. Соболь О.М. Постмодерн: філософські та культурні виміри // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 8. С. 48-63.
135. Соколов А.Н. Теория стиля. М.: