РЕФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО-МЕТОДОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПРОЕКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ : РЕФОРМИРОВАНИЕ АРХИТЕКТУРНО методологической базы ПРОЕКТИРОВАНИЕ ОБЪЕКТОВ СОЦИОКУЛЬТУРНОГО НАЗНАЧЕНИЕ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ УКРАИНЫ

Краткое описание

УКРАЇНСЬКИЙ ЗОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І ПРОЕКТНИЙ
ІНСТИТУТ ПО ЦИВІЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВУ (ВАТ КИЇВЗНДІЕП)

На правах рукопису

Куцевич Вадим Володимирович

УДК 725.8 728.48

РЕФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО-МЕТОДОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПРОЕКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ

18.00.02 Архітектура будівель та споруд
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури

Наукові консультанти:

Яблонський Дмитро Нилович, докт. архіт., професор докт. архіт., професор докт. архіт., професор

Штолько Валентин Григорович, докт. архіт., с.н.с.

Київ 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ ............................................5
ВСТУП..........................................................................................................9
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ТИПОЛОГІЇ ОБ’ЄКТІВ СОЦІО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1.1 Соціологічні аспекти вільного часу, спілкування і релігійних відносин....................................................................................................................29
1.2 Еволюція типів будинків...............................................................................43
1.3 Фактори, що визначають формування закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення............................................................97
1.4 Класифікація видів і типів будинків...........................................................108
ВИСНОВКИ......................................................................................................113

РОЗДІЛ 2. МІСТОБУДІВНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
2.1 Тенденції організації простору і середовища міста...................................117
2.2 Концепція розвитку мережі........................................................................123
2.3 Пропозиції з системи містобудівних показників.......................................136
ВИСНОВКИ............................................................................................................149

РОЗДІЛ 3. АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (ЕЛЕМЕНТИ НОРМУВАННЯ)
3.1 Пропозиції з функціонально-типологічних характеристик об'єктів.........159
3.1.1 Заклади дозвілля: клуби, центри дозвілля і культури, фізкультурно-оздоровчі комплекси........................................................................................159
3.1.2 Культурно-видовищні заклади: кінотеатри, відеокомплекси...................178
3.1.3 Культові заклади: православні храми і комплекси........................191
3.2 Пропозиції щодо новітніх архітектурно-конструктивних систем........213
3.3 Рекомендації з номенклатури перспективних типів будівель...................228
3.4 Соціально-економічна ефективність проектних вирішень....243
ВИСНОВКИ......................................................................................................251

РОЗДІЛ 4. МЕТОДОЛОГІЧНІ І НОРМАТИВНІ ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНО ПРИЗНАЧЕННЯ
4.1 Пропозиції з методики проектування........................................................256
4.2 Принципи проектування.............................................................................263
4.2.1 Типізація та індивідуалізація......................................................................263
4.2.2 Спеціалізація та інтеграція........................................................................265
4.2.3 Гнучкість планувальних вирішень............................................................270
4.2.4 Реновація історичних будівель..................................................................284
4.2.5 Забезпечення доступності до об’єктів......................................................293
4.3 Модель удосконалювання системи нормування.......................................297
ВИСНОВКИ......................................................................................................307

РОЗДІЛ 5. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ КУЛЬТОВИХ БУДІВЕЛЬ
5.1 Розміщення сучасних православних храмів і комплексів у міській забудові.........................................................................................................................313
5.2 Методологія формування типологічно-нормативної бази.......................327
5.3 Архітектурно-конструктивні елементи, будівельні та опоряджувальні матеріали, природне та штучне освітлення.........................................................341
5.4 Визначення основних типів будівель, споруд і комплексів.....................349
ВИСНОВКИ......................................................................................................364

ВИСНОВОК......................................................................................................367
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................375
ДОДАТКИ
Додаток А. Допоміжні ілюстративні матеріали..............................................407
Додаток Б. Рекомендації із застосування нових інженерно-технологічних систем у об’єктах соціокультурного призначення..................................................419
Додаток В. Акти впровадження результатів дослідження..............................429

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ
АБіА Академія будівництва і архітектури.
АКТС архітектурно-конструктивна система.
АПЗ архітектурно-планувальне завдання.
ВБН Відомчі будівельні норми.
ВНЗ вищі навчальні заклади.
ДБН Державні будівельні норми України.
ДСТУ Державні стандарти України.
ЄС Європейський союз.
ЄЕК Європейська економічна комісія.
ЗБВ залізобетонні вироби.
ЗФП загальнофізична підготовка.
КПГХ комплекс підприємств громадського харчування.
НД нормативний документ.
МГСН Московські державні будівельні норми.
ЛМК легкі металеві конструкції.
НДР науково-дослідна робота
НТР науково-технічна рада.
ОСКП об’єкти соціокультурного призначення.
СанПіН санітарні правила і норми.
СНіП будівельні норми і правила колишнього СРСР, які діють в Україні в даний час.
ТЗ технічне завдання.
ТУ У технічні умови України.
УПЦ МП Українська православна церква Московського патріархату.
УПЦ КП Українська православна церква Київського патріархату.
УАПЦ Українська автокефальна православна церква.
УГКЦ Українська греко-католицька церква.
ЦІТП Центральний інститут типових проектів колишнього СРСР.
ФОК фізкультурно-оздоровчий комплекс.
Об’єкт окрема будівля, споруда з інженерним обладнанням, а також їх комплекси з визначеними будівельними та виробничими показниками та призначенням, на будівництво якого складається окремий проект.
Стандартизація діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, сприяння науково-технічному співробітництву.
Міжнародна стандартизація стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь в якій відкрита для відповідних органів усіх країн.
Національна стандартизація стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.
Нормативний документ документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як „стандарт”, „кодекс усталеної практики”, „технічні умови”, „будівельні норми” тощо
ДСТУ встановлюють організаційно-методичні вимоги до стандартизації об’єктів будівництва, термінологію, загально-технічні вимоги на продукцію будівельного призначення. ДСТУ затверджуються Держбудом України.
ДБН України розробляються на організацію робіт із стандартизації в галузі будівництва, вишукування, проектування, управління, територіальну діяльність, зведення, обстеження, реконструкцію та реставрацію об’єктів будівництва, планування, забудову населених пунктів та територій, забезпечення надійності і безпеки будівель або об’єктів та інш. ДБН затверджуються Держбудом України.
ВБН України розробляються за відсутності ДБН або за необхідністю встановити норми, які перевищують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності закладів відповідного міністерства чи відомства. ВБН затверджуються міністерствами.
Стандарт документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній галузі.
Технічні умови це нормативні документи, що встановлюють вимоги до конкретної продукції та регулюють стосунки між виробником і споживачем продукції. ТУ розробляються за відсутності національних або галузевих стандартів чи за необхідності конкретизації відповідних вимог.
Клуб для дозвілля будівля, призначена для проведення дозвілля у житловій групі, кварталі (мікрорайоні), що розташована окремо, скооперована з іншими спорудами місцевого громадського центру або розміщена у вигляді вбудовано-прибудованих об’ємів до житлових будинків.
Центр культури та дозвілля багатофункціональний комплекс, призначений для проведення дозвілля, а також театрально-концертної діяльності у спеціально обладнаних залах із розширеним складом приміщень обслуговування.
Фізкультурно-оздоровчі комплекси споруди, призначені для проведення загально фізичної підготовки, оздоровлення і активного дозвілля та відпочинку населення різних вікових груп.
Багатозальні кінотеатри багатофункціональні комплекси, до яких, крім кінопоказу у трьох або більше залах із усіма приміщеннями обслуговування (вестибюль з гардеробом, фойє, кіноапаратні і т.п.), входять приміщення для проведення дозвілля (ігрові салони, клубні приміщення, виставкові зали, відеотеки), а також кафе та ресторани.
Парафія найнижча церковно-адміністративна одиниця, що об’єднує вірних, якими опікується парафіяльний священик; сукупність вірних, об’єднаних такою організацією (церковна громада).
Храм культова будівля, спеціально освячена, з вівтарем, призначена для проведення богослужіння і здійснення релігійних обрядів.
Церква культова будівля, спеціально освячена, з вівтарем, призначена для проведення богослужіння та обрядів християнської релігії.
Церква зієрархізована релігійна організація, що складається з духівництва й мирян.
Церква парафіяльна церква, навколо якої об’єднана парафія.

В С Т У П

Актуальність теми обумовлена новими соціально-економічними відносинами в Україні, що потребують перегляду усієї системи цивільного будівництва і нової організації соціокультурного обслуговування, які відповідають сучасним соціальним та науково-технічним пріоритетам держави. Ефективне цивільне будівництво, забезпечення населення України комфортним житлом та об’єктами соціокультурного обслуговування це найважливіші державні народногосподарські завдання. На їхні виконання націлені Концепція сталого розвитку населених пунктів України, Указ Президента України від 15.07.1999 р. за № 856/99 та Державна програма розвитку житлового будівництва із відповідною соціальною інфраструктурою на період до 2005 року.
Соціально-економічні перетворення, які відбуваються в Україні, поступальний рух нашого суспільства шляхом демократизації сприяють розвитку культури і духовності. В умовах національного відродження в країні після проголошення незалежності створюються сприятливі умови для паралельного творчого розвитку світської і релігійної культури, адекватного функціонування її інститутів. Як свідчать дослідження культурних і духовних інтересів, тяжіння людей до активних форм дозвілля та участі у релігійних святах і обрядах збільшується з кожним роком. У той же час рівень розвитку мережі об’єктів соціокультурного призначення, які покликані вирішувати ці завдання, зовсім не відповідає зростаючим потребам населення. До цих об’єктів належать заклади дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, які сприяють формуванню та удосконаленню особистості, а також задоволенню її життєвих і духовних потреб [66].
Недостатній розвиток матеріально-технічної бази закладів дозвілля і культурно-видовищного призначення, які морально і фізично застаріли, нерівномірність їхнього розподілу між містами призводить до розвитку провінційних рис у середніх і особливо у малих містах. Матеріально-технічна база культових закладів знаходиться у наш час на стадії становлення. Розвиток релігійного життя в Україні потребує, крім повернення релігійним громадам старовинних храмів, нового храмобудування.
Конституція України, Основи законодавства про культуру, Державна програма „Культура. Просвітництво. Дозвілля”, Укази Президента України „Про державну підтримку клубних закладів”, „Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек”, „Про основні напрямки розвитку кінематографії”, „Фізичне виховання - здоров’я нації”, Закони України Про охорону культурної спадщини”, „Про свободу совісті та релігійні організації”, „Про фізичну культуру і спорт” та інші законодавчі акти поставили стратегічні завдання формування соціокультурної сфери, як системи взаємодії соціальних інститутів, як системи обслуговування населення для задоволення духовних потреб суспільства [1-5, 9-14].
Актуальність даної проблеми обумовлена також новою архітектурною й містобудівною політикою Держави, яка відображена у Законах України „Про архітектурну діяльність”, „Про основи містобудування”, у Концепції Національної програми розвитку архітектури України, вимогами забезпечення комплексної забудови житлом та об’єктами обслуговування у відповідності до соціальних, економічних, містобудівних, кліматичних, типологічних та культурно-етнографічних особливостей різних регіонів країни, необхідності підвищення архітектурно-художньої виразності житлового середовища [6-7, 15].
Перехід до нових соціально-економічних відносин вимагає реформування і внесення кардинальних змін до архітектурної і наукової політики та методів її реалізації. Важливою ланкою у цьому процесі є законодавче, архітектурно-типологічне, нормативно-методичне, наукове і проектне забезпечення цивільного будівництва. Правова країна не може обійтися без принципово нового законодавства і створення національної системи будівельних норм, правил та стандартів, які мають відповідати вимогам Європейського Союзу.
Необхідний принциповий перегляд усього комплексу технічного нормування в проектуванні і будівництві (СНіП, ДБН) як на державному, так і на регіональному рівнях, тому що сучасний стан цієї проблеми гальмує розвиток архітектурно-будівельної галузі. Тільки розробки єдиної системи правового регулювання і технічного нормування, цілісної та несуперечливої, дозволить у повній мірі сформувати єдиний архітектурний і культурний простір країни. Так, вдосконалення і адаптація архітектурно-типологічної та нормативно-методичної бази як інструмента регулювання і контролю якості проектування будівель та споруд соціокультурного призначення, що формує житлове середовище, нерозривно пов'язане із загальним процесом переходу України до ринкової економіки та децентралізації системи управління, що підтверджує актуальність даного дослідження.
Проблема формування архітектурно-просторової організації середовища культури і духовності в історичному процесі як галузі архітектурної типології має велике соціальне значення. Культура та релігія - не випадкові і зовнішні сусіди, внутрішньо вони злиті з самого початку цивілізації. Влада релігії на ранніх етапах розвитку культури виходила за межі виміру останньої. Аж до пізнього середньовіччя церква охоплювала ледве не усі культурні сфери [153].
Вона була одночасно школою і університетом, клубом і бібліотекою, лекторієм і культурним центром. Ці заклади викликані до життя практичними потребами суспільства, але їх витоки знаходяться у лоні церкви [275].
З часом появи релігієзнавства зібрано багато вірогідної інформації, яка переконує в тому, що релігія це історична категорія культури і її витоки зосередженні у земних реаліях буття людини [126, 274]. Виходячи з цього, в роботі розглядаються об’єкти соціокультурного призначення: заклади дозвілля - клуби, центри культури і дозвілля, фізкультурно-оздоровчі комплекси; культурно-видовищні заклади - кінотеатри, відеокомплекси; культові заклади - храми і храмові комплекси. Зазначені об’єкти крім історичних аналогів мають загальні типологічні та інженерно-технічні ознаки: архітектурно-планувальна організація зальних просторів; розрахунок акустики і видимості; забезпечення протипожежної евакуаційної безпеки і вогнестійкості будівельних та опоряджувальних матеріалів, застосування інженерного обладнання.
Історично кожна епоха відображає певний етап розвитку архітектури і містобудування, який в свою чергу мав вплив на рівень культури і духовності у суспільстві та розвиток архітектурної типології відповідних закладів [185]. На жаль, войовничий атеїзм радянського періоду збіднив розвиток духовності в Україні та в інших колишніх союзних республіках.
Більше сімдесяти років не будувалися храми. Протягом цього часу багато історичних пам’яток сакральної архітектури були зруйновані, закриті, пристосовувались під клуби, кінотеатри, музеї, спортивні зали, басейни, використовувались як склади та інші комунальні підприємства. Раціоналістична, в більшості соціально-утопічна, доктрина „нової архітектури” (і тим більше радянського конструктивізму) 20-30 рр. не включала в перспективні типи сакральні об’єкти, але називались житлові будинки-комуни, пролетарські клуби, стадіони...
Клуб у колишньому СРСР був найбільш масовим ідеологічним, політико-освітнім закладом, „провідником комуністичної ідеології” у маси. В теоретичних розробках і проектуванні клубних будівель у 20-30 рр. минулого сторіччя у СРСР брали участь видатні архітектори І.І.Леонідов, К.С.Мельников, М.Я.Гінзбург, брати Весніни, В.О.Голосов (РРФСР), О.І.Дмитрієв, П.Ф.Альошин, В.Г.Заболотний, Я.А.Штейнберг (УРСР) та інш. Ці майстри архітектури зробили вагомий внесок у розвиток їх архітектурної типології [120, 329].
В повоєнні роки була зроблена спроба розвитку типізації клубів, кінотеатрів, бібліотек та спортивних споруд. Особливу роль щодо розвитку цього напрямку та організації науково-методичного забезпечення проектування цих закладів у СРСР відігрівали московські науково-дослідні і проектні інститути: ЦНДІЕП ім.Б.Мезенцева, Діпротеатр, Діпрокіно, Союзспортпроект. В зазначених інститутах розроблялись СНіПи, нормативні положення, нормалі, посібники, а також більшість типових проектів закладів культури і спорту для загальносоюзного застосування.
Ця робота проводилась з метою організації державного регулювання і контролю за якістю проектування та будівництва. Вивчався і узагальнювався передовий досвід і закладалися відповідні йому техніко-економічні та питомі показники. До 1991 року у Радянському Союзі діяла державна нормативна база, яка у кінці 80-х років зазнала деякої реорганізації.
Основним нормативним документом в галузі проектування громадських будівель та споруд був визначений СНіП 2.08.02-89 „Общественные здания и сооружения”. З його впровадженням були відмінені галузеві СНіПи окремих видів і типів громадських будівель та споруд, а на заміну їм планувалося введення Відомчих будівельних норм та серії довідкових посібників до зазначеного головного нормативного документа.
У 1987 р. були введені у дію ВСН 45-86 „Культурно-зрелищные учреждения” замість СНіП ІІ-73-76 „Кинотеатры”, СНіП ІІ-Л.20-69 „Театры”, СНіП ІІ-Л.16-71 „Клубы” та ВСН 46-87 „Спортивные и физкультурно-оздоровительные сооружения” на заміну СНіП ІІ-76-78 „Спортивные сооружения”.
Ці нормативні документи були в першу чергу націлені на типове проектування, на основі якого будувалась більшість клубів, кінотеатрів, спортивних корпусів, плавальних басейнів і регламентувалися питомими показниками. В той же час у них не містилися вимоги до перспективних об’єктів соціокультурного призначення (клубів дозвілля за місцем проживання, центрів дозвілля, фізкультурно-оздоровчих клубів та комплексів.), а також вимог доступності інвалідів до культурно-видовищних і спортивних будівель та споруд. Крім того, видання запланованої серії довідкових посібників повністю не було реалізоване.
Основою типового проектування була створена для усієї країни єдина методика проведення клубної діяльності, кінопоказу, фізкультурно-спортивних занять і т.інш., в якій не враховувались регіональні особливості союзних республік, у тому числі й України. Це дозволило, з одного боку, уніфікувати типологічно-техно­логічні вимоги до об’єктів, а з другого отримати в результаті тотальну типізацію парку проектів, які призначалися для будівництва на терені усього колишнього СРСР.
Теоретичною базою для досліджень і проектування закладів дозвілля та культурно-видовищного призначення були наукові праці В.І.Александрова [22], О.В.Анісімова [29], М.Г.Бархіна [42], Ю.Б.Бархіна [43], В.Є.Бикова [58], А.О.Гаври­ліної [71], Ю.П.Гнєдовського [80-83], В.Л.Кулаги [149], А.В.Лебєдєва [200], І.Г.Лежави [108], Ю.М.Лобанова [202], В.О.Машинського [211-212], М.Р.Савченка [286], Л.А.Сейтхалілова [294], Н.С.Стригальової [307], В.З.Черняка [338], Г.В. Ясного [352] та інших.
Наукові дослідження і проектні розробки з питань типології зазначених закладів в Україні проводились в 60-80-их роках минулого сторіччя інститутами КиївЗНДІЕП, УкрНДІПроцивільсільбуд, КНУБА та НУ „Львівська політехніка”. В роботах ставилися завдання вивчення архітектурної типології цих закладів для масового будівництва в Україні. Серед них слід відзначити наукові праці В.В.Савченка [284], П.П.Безрідного [45], Г.В.Зеньковича [118], Н.Г.Зенькович [119], В.І.Проскурякова [268], В.З.Ткаленка [309], Т.П.Фельдман-Бабак [321], О.П.Чижевського [293], Н.М.Кир’янової [134].
Наукові дослідження, проведені в Україні, сприяли застосуванню прогресивних архітектурно-планувальних вирішень для типового проектування будівель, що розглядаються. Але за умов жорсткої централізації науково-проектних робіт експериментальні пошуки у масове будівництво не впроваджувались. Крім того, існуюча на той час нормативна база була орієнтована виключно на забезпечення державної монополії і типове проектування. Така практика об’єктивно гальмувала соціально-економічний і культурний розвиток суспільства, що найбільше віддзеркалилося у його соціокультурному стані.
Проголошення незалежності України, піднесення національної свідомості висунули нові вимоги до розвитку української культури і духовності, які потребують формування принципово нових, ефективних напрямків розвитку архітектурно-типологічних і нормативно-методологічних основ проектування об’єктів соціокультурного призначення та їхньої адаптації до нових соціально-економічних умов. На все це спрямоване дане дослідження.
Постановка та вирішення зазначеної проблеми базуються на законодавчих, державних і програмних документах, фундаментальних наукових працях із загальнотеоретичних та типологічних питань архітектури і містобудування. Це праці Ю.С.Асєєва [37-38], В.А.Абизова [18], Ю.М.Білоконя [49], В.М.Вадимова [60], М.М.Дьоміна [107, 198], В.Ю.Дурманова [106], О.А.Гайдучені [73], В.І.Єжова [109], Л.М.Ковальського [135], С.Д.Крижицького [147], Г.І.Лаврика [199], О.В.Лесика [201], В.Ф.Макухіна [207], А.П.Мардера [208], В.Є.Михайленка [221], З.В.Мойсеєнко [222], Т.Ф.Панченко [241], О.Л.Підгірного [246], В.І.Проскурякова [268], О.Б.Раллєва [271], Ю.Г.Рєпіна [276], І.Д.Родічкіна [278], А.М.Рудницького [281], К.О.Сазонова [221], О.С.Слєпцова [298], В.І.Соченка [303], В.О.Тімохіна [314], В.П.Уреньова [319], Г.Й.Фільварова [324], І.О.Фоміна [325-326], В.Г.Штолька [345] та інших.
Формуванню нормативної бази щодо проектування цивільних будівель присвячені праці А.М.Гарнеця [74], Ю.П.Гнєдовського [82], С.В.Гнєдовського [79], Г.В.Зеньковича [118], Н.Г.Зенькович [119], Ю.М.Кеслєра [131], Л.М.Ковальського [136], В.В.Машинського [212], Н.Б.Мезенцевої [214], Л.Х.Муляра [224], М.В.Оме­льяненка [234], М.Є.Прянишникова [269], М.Р.Савченка [285], В.Є.Шаповалова [341].
Питання проектування сучасних культових будівель розглядаються у роботах Д.Н.Яблонського [348], Т.В.Буличової [56], Т.Геврика [75-76], Ю.М.Герасимова [77], Р.Б.Гнідця [84], І.Довганюка [102], Ю.М.Кеслєра [131], Ю.І.Криворучка [145], Г.К.Лоїка [205], І.І.Середюка [292], Л.П.Скорик [297], Ю.Устиновича [376], Р.Жука [378], М.Б.Яціва [353] та інших вчених.
Соціально-економічний аспект перетворень сфери культури у нових демократичних умовах розроблявся Й.М.Бакштейном [40], Ю.С.Гур’яновим [89], Д.І.Думе­новим [105], Г.Дюментоном [108], О.М.Ковтуном [137], Л.В.Коганом [300], Т.Нийтом [227], С.Г.Пановою [301], В.Д.Патрушевим [67, 242], В.М.Пічею [247], В.М.Розіним [301], В.І.Тарасенком [137], О.В.Тереховою [311], Г.П.Орловим [235], М.Хейд­метсем [227] та іншими вченими.
Соціальні основи сучасних релігійних відносин та розвитку духовності в Україні розглядаються в працях Т.Г.Горбаченка [85], В.І.Букрєєва [235], Ю.А.Калініна [126], А.М.Колодія [274], Б.О.Лобовика [274], В.І.Лубського [85], І.Д.Нілова [85], М.Г.Писманика [275], В.С.Степина [153], Д.В.Степовика [306], Д.М.Угриновича [316], І.Т.Фролова [154], Є.А.Харьковщенка [126], В.В.Чемода-нова [334].
Дане дослідження ґрунтується також на історико-архітектурних, культурологічних, релігієзнавчих, фольклорно-етнографічних працях Ю.С.Асєєва [38], М.Ю.Брай­чевського [54], Ф.К.Волкова [65], Ю.М.Герасимова [77], М.С.Грушевського [87-88], А.Данилюка [93], Г.Н.Логвина [203-204], І.І.Огієнка [233], В.Л.Прибєги [250], В.І.Со­ченка [303], С.А.Таранущенка [308], В.І.Тимофієнка [313], П.А.Флоренського [322], І.О.Фоміна [327], М.П.Цапенка [332], В.В.Чепелика [335], П.Г.Юрченка [346], Д.Н.Яблонського [347], А.Л.Якобсона [349].
Незважаючи на те, що праці перелічених авторів створили базу для подальшого поглиблення наукових досліджень та практичних надбань у проектуванні об'єктів соціокультурного призначення, в цій галузі значною мірою ще залишаються невирішеними проблеми системної взаємодії архітектурної типології, що формується, та забезпечення її відповідною нормативно-методологічною базою проектування.
Таким чином, актуальність теми даного дисертаційного дослідження визначається новими соціально-економічними умовами, що склалися в Україні, змінами у галузі цивільного будівництва і новою організацією системи соціокультурного обслуговування населення та необхідності реформування її типологічно-норматив­ного забезпечення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дослідження це один з основних напрямків планових науково-дослідних робіт ВАТ КиївЗНДІЕП і архітектурного центру цього інституту, керівником якого є автор даної дисертації. Робота виконувалась у відповідності до державних планів та програм: Держкомархітектури Держбуду колишнього СРСР (Соціально-економічні та архітектурні проблеми удосконалення громадських будівель і комплексів /0.55.04.22/): НДР з подальшого вдосконалення єдиної мережі і типів клубних будівель до 2000 р.: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. Тема № 5.1/ІІ.ІІ-Г-4; № ДР 01840038727; Інв. № 3503-0. К., 1985. 75 с.; Розробка завдання на проектування комплексу фізкультурно-спортивних споруд мікрорайонів у містах УРСР: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. Тема № 1 ОБ/1-Г; № ДР 01850053418; Інв. № 3769-0. К., 1986. 35 с.; Розробка системи варіантного проектування кінотеатрів, що пристосовуються до регіональних та місцевих умов: Звіт про НДР (заключн.) / КиївЗНДІЕП. Тема № 10.2.5.3.1/1-1Г; № ДР 01860111175; Інв. № 4059-0. К., 1987. 66с.); Держбуду України (Державна науково-технічна програма /040202/; наукова програма з проблем стандартизації, нормування, сертиф

Список литературы

ВИСНОВОК

У роботі розглянуто та визначено методологічні основи адаптації архітектурно-типологічної і нормативної бази проектування ОСКП до нових соціально-економічних перетворень і демократизації суспільства, розвитку культури та відродження релігійного життя в Україні. Запропоновано наукові принципи, методику проектування, містобудівні, типологічні і структурні моделі, конкретні рекомендації з архітектурно-планувальної організації і нормативного забезпечення об’єктів соціокультурного призначення.
Дослідженням проведений аналіз проблеми - від теоретичних понятійних схем соціокультурних закладів як типів будівель і споруд - через прикладний аналіз їх функцій - до практичних критеріїв формування їх архітектурних типів і реформування нормативно-методичної бази проектування. Вірогідність результатів роботи обґрунтована впровадженням їх у проектну практику; науково-дослідні роботи; нормативні документи: державні та відомчі будівельні норми; науково-методичні матеріали: посібники, рекомендації, нормалі планувальних елементів, а також у навчальний процес архітектурних факультетів КНУБА і НАОМА.
Соціальний ефект роботи визначається підвищенням експлуатаційних якостей об'єктів, що розглядаються, проектний ефект - розробкою методичного інструмента проектування і нормотворення, який дозволяє творчо підходити до вибору форми і змісту, з обґрунтуванням функціональної якості всіх проектних вирішень. При цьому визначені:
соціологічні закономірності реальної величини вільного часу, організації дозвілля і спілкування, створення бази для функціонування релігійних організацій;
історичні закономірності еволюції архітектурно-типологічних особливостей об’єктів соціокультурного призначення та становлення нормативної бази з їх проектування;
фактори, які впливають на формування ОСКП та класифікація будівель, що розглядаються, за різними ознаками, на підставі якої виявлені основні види і типи будівель;
методика організації мережі та концепція її розвитку, пропозиції з системи містобудівних показників закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, на основі загальних і регіональних вимог до їх формування;
типологічні моделі архітектурно-планувальної організації закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, які враховують розвиток культурної і релігійної діяльності населення в даний час;
архітектурно-конструктивні вирішення, засновані на застосуванні новітніх перспективних конструкцій;
пропозиції з методики проектування, які ґрунтуються на взаємодії факторів і системі якості, а також визначених принципів проектування;
структурна модель удосконалення системи нормування, що формує гнучкі диференційовані нормативні показники, з урахуванням різноманітних особливостей будівництва без обмеження творчості архітектора;
економічна ефективність проектних вирішень об’єктів, що розглядаються;
перспективні типи об’єктів соціокультурного призначення.

За результатами проведених досліджень можна зробити такі висновки:

1. Аналіз соціальних умов виникнення та розвитку систем вільного спілкування і релігійних відносин у різні історичні періоди, а також наявність загальних елементів у їхній структурі вказує на те, що потреба в культурі та духовності властива людині на усіх стадіях формування громадянського суспільства. Вивчення досвіду проектування, будівництва та нормативного забезпечення ОСКП, основних факторів, які визначають умови їхнього формування, обґрунтування класифікації видів і типів дали змогу визначити такі напрями реформу­вання архітектурно-методологічної бази об’єктів соціокультурного призначення: містобудівний, архітектурно-типологічний, науково-проектний та нормативно-методологічний.
2. Прогресивні тенденції у розвитку архітектурно-містобудівної діяльності в Україні, узгодження проектно-будівельних програм з місцевими соціально-економічними, природно-кліматичними, демографічними, культурно-етно­графічними умовами визначають концепцію регіонального підходу до формування мережі закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, її органічний зв'язок з житловою забудовою та усією сферою обслуговування.
3. Для надання мережі обслуговування адресності запропоновано перейти від орієнтації на анонімного споживача до конкретної особи на підставі проведення опитування населення з метою визначення необхідного складу закладів, їхнього рівня комфортності, місткості, можливого інвестування. Коригування та розвиток мережі об’єктів соціокультурного призначення рекомендується здійснювати відповідно до рівня забезпеченості та інтенсивності участі населення в культурній і релігійній діяльності. Першочергове будівництво пропонується проводити у тих регіонах, які характеризуються низькою забезпеченістю і водно- час - високим рівнем активності населення і значним навантаженням на ці об’єкти.
4. Концепція комплексної організації багаторівневої мережі об’єктів соціокультурного призначення сформована на основі встановлення певного соціального мінімуму забезпеченості закладами обслуговування населення. Вона базується на системі культурних та духовних цінностей, регіональних містобудівних принципах і можливості доступності до неї кожного споживача з будь-яким культурним і фізичним потенціалом. Визначено паралельне існування закладів обслуговування одного виду, але різного класу (рівня комфортності), що являє собою реальний засіб здійснення можливості вибору та якості послуг. Запропоновано виділення трьох рівнів комфортності закладів обслуговування: муніципального (для найбідніших верств населення), середнього та елітного. Установлені в роботі диференційовані містобудівні показники мають складати характеристики соціального мінімуму забезпечення закладами обслуговування для мережі ОСКП і мають зазначатися у розділі "Установи, заклади і підприємства обслуговування" ДБН 360-92** ”Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”.
5. Запропонована варіантна структурна модель формування громадсько-культурних комплексів для різних містобудівних рівнів - від наближеного до житла - до вибіркового обслуговування, районного, міжрайонного і міського рівнів. Передбачається гнучка побудова мережі, розукрупнення структурних елементів, інтеграція закладів залежно від конкретних містобудівних умов.
6. Досліджені напрямки розвитку функціонально-типологічних характеристик закладів дозвілля, культурно-видовищного та культового призначення; надані пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації, які будуть сприяти створенню комфортних умов обслуговування для усіх соціальних і вікових верств населення, у тому числі інвалідів; гарантій якості послуг, постійного відновлення і розширення їхнього асортименту; демократичності умов включення людини в культурну і релігійну діяльність. Установлені тенденції розвитку функціонально-планувальної структури будівель і надані рекомендації з їхнього удосконалювання.
7. Визначені склади і площі приміщень будівель, що розглядаються, запропоновані планувальні вирішення функціональних елементів будівель, на основі яких розроблені Державні будівельні норми, посібники і рекомендації з проектування, нормалі планувальних елементів, а також експериментальні та індивідуальні проекти клубів, центрів культури і дозвілля, ФОКів, кінотеатрів, відеокомплексів і культових будівель та багатофункціональних центрів.
8. Запропоновано застосування нових архітектурно-конструктивних (безригельний каркас, монолітні і легкі металеві конструкції) та інженерних систем, будівельних і опоряджувальних матеріалів, які дозволять забезпечити оптимальне функціонування, моральне і фізичне довголіття будівель, їх високі архітектурно-художні якості із урахуванням індустріалізації виробництва та використання регіональних будівельних традицій.
Для приміщень, вбудованих і вбудовано-прибудованих в перші поверхи житлових будинків закладів дозвілля та культурно-видовищного призначення, надані рекомендації із застосування каркасної, стінової та комбінованої конструктивних схем для поліпшення якості обслуговування, наближеного до житла, та підвищення архітектурно-художньої виразності житлових районів.
9. Накреслені шляхи збільшення економічної ефективності будівництва і експлуатації центрів культури і дозвілля за рахунок об’єднання у своєму складі різноманітних закладів соціокультурного призначення і супутніх їм закладів, їхньої роботи на госпрозрахунковій основі та отримання прибутку шляхом реалізації своїх структуроформувальних функцій, а також їхньої інтеграції з комерційними установами.
10. Створення проектної документації є багатофакторним процесом, тому системний підхід до управління якістю цієї продукції має ґрунтуватися на вивченні усіх факторів. Рекомендована в роботі методика проектування розкриває послідовність і зміст завдань за допомогою нагромадження та обробки вихідної інформації; розроблення функціонально-типологічних схем; формування принципових архітектурно-планувальних і об’ємно-просторових вирішень. Запропонована структура розробки проекту буде сприяти підвищенню якості проектного вирішення на підставі застосування наукового супроводження проектної продукції, спрямованої на використання і впровадження результатів перспективних науково-дослідних робіт. Пропозиції щодо методики проектування мають реалізовуватися шляхом застосування таких принципів: типізації та індивідуалізації; спеціалізації таі інтеграції; гнучкості планувальних вирішень; реконструкції і реновації (адаптації) історичних будівель; забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до об’єктів соціокультурного призначення.
11. Запропонована модель удосконалення системи нормування об’єктів соціокультурного призначення, базується на рекомендованій автором методиці розробки нормативних документів. Виявлено, що складовими розроблення НД повинні стати наукові дослідження і прогнози з розвитку архітектурної типології будівель.
Модель складається з багаторівневої структури нормативних документів і принципів нормування із застосуванням критерію комфортності. Цим критерієм визначається можливість забезпечення функціональної направленості, експлуатаційної та пожежної безпеки, міцності і надійності, санітарно-гігієнічної насиченості об’єктів з урахуванням їх архітектурної своєрідності.
12. Модель будівельного нормування - це відкрита система, що спрямована на постійне удосконалення архітектурної типології, технологій, можливостей сучасних будівельних конструкцій та матеріалів, інженерного обладнання шляхом простого внесення до нормативних документів необхідних змін. Визначається, що нормативний документ не повинен приписувати як будувати об’єкт, а лише передбачати вимоги, яким ця будівля або споруда має відповідати.
Крім формування державних і відомчих будівельних норм України, запропоновано провести децентралізацію нормативних документів зі створенням регіональних нормативів, які б враховували місцеві особливості, а також доповнити їх різноманітними науково-методичними матеріалами (посібники, рекомендації, нормалі), в яких повинні наводитися пропозиції з архітектурно-планувальних, конструктивних та інженерно-технологічних вирішень будівель та споруд.
13. Нова система нормування орієнтована на врахування соціально-економічних особливостей розвитку сфери обслуговування у ринкових умовах, використання прогресивного вітчизняного та світового досвіду при розробленні нормативної бази; забезпечення архітектурних якостей цивільного будівництва за рахунок створення гнучкої різнорівневої системи нормативних документів, переходу від жорсткого архітектурно-типологічного нормування з однозначними показниками до системи диференційованих нормативних вимог; визначення черговості та послідовності у розробці нормативних документів при збереженні цільності та комплексності усієї нормативної бази.
14. Визначені особливості формування сучасних православних храмів і храмових комплексів на основі рекомендацій щодо їхнього розміщення у міський забудові, пропозиції з методології створення типологічно-нормативної бази проектування та виявлення основних типів будівель, споруд і комплексів, застосування засобів архітектурної виразності для створення образності, використання будівельних та опоряджувальних матеріалів. Запропонована методологія створення нормативних документів з проектування культових будівель і споруд базується на розробленій у дисертації структурній моделі удосконалення нормативної бази об’єктів соціокультурного призначення.
Відродження і демократизація церкви, її традиційний зв’язок з людиною повернули нашому народу джерело духовності - храм, який як і колись, став місцем спілкування парафіян. Окрім традиційних храмів, пропонується формування на базі церков парафіяльних, духовних, культурно-релігійних, релігійно-просвітницьких центрів, де крім богослужіння, буде проводитися навчання, культурно-масова, дослідницька та соціально-благодійна робота. Визначено, що спадкоємність і канонічні вимоги до культових будівель неможливо зберігати без застосування сучасних засобів архітектурної виразності, в яких можуть використовуватись прийоми відтворення і цитування деяких елементів історичних форм, на основі стилізації, переробки та модернізації.
15. Запропоновано номенклатуру масових об’єктів соціокультурного призначення, в якій визначаються перспективні типи, передбачаються характеристики мережі, галузь застосування у складі елементів містобудівної структури та раціональні прийоми містобудівного розміщення. Визначені у номенклатурі перспективні типи розглянутих будівель рекомендується використовувати для формування різноманітних центрів і комплексів. Ці напрямки реалізовані автором у проектах житлових районів „Крошня” у Житомирі, „Прибережний” у Білій Церкві, „Теремки-1” і „Столичний” у Києві, а також у ряді культурних, громадських, храмових центрів і комплексів.
Крім основної номенклатури, запропонована додаткова номенклатура об’єктів попутного обслуговування, громадська значимість яких дала змогу рекомендувати раціональні прийоми їх розміщення у вузлах соціальної активності міст: транспортні об’єкти (авто-, авіа-, річкові, морські та залізничні вокзали, станції метрополітену), пішохідні зони, зони культурних, громадських та торгових центрів.
16. Об’єкти соціокультурного призначення мають важливе значення у формуванні містобудівного середовища, як структурні елементи міської забудови і центрів обслуговування. Вони повинні входити до ансамблів вулиць і площ, містобудівних комплексів як композиційні акценти та домінанти, розраховані на сприйняття з різних точок і у процесі руху.
Реформування суспільства вимагає проведення адекватних перетворень у структурі його просторового середовища і архітектурно-будівельної діяльності, з урахуванням нового економічного та історичного періодів, нових вимог суспільства, застосування сучасних нормативів і стандартів, новітньої техніки і технологій, матеріалів, конструкцій та інженерного забезпечення.

У розвиток проведеного комплексного дисертаційного дослідження пропонується провести науково-пошукові розробки з окремих аспектів формування об’єктів соціокультурного призначення:
розробити регіональні програми реорганізації матеріальної бази об’єктів соціокультурного призначення на основі аналізу їх забезпеченості і фізичного стану, пропозицій автора з методів і засобів їх модернізації;
створити еталонні функціонально-планувальні схеми різних типів закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення та нормалі планувальних елементів для використання в індивідуальному проектуванні;
розробити принципи проектування центрів дозвілля з розвинутими атрактивними функціями;
на додаток до державних будівельних норм підготувати відомчі і регіональні норми з проектування об’єктів соціокультурного призначення, а також посібники з проектування різних типів цих будівель;
створити в Україні спеціальний науково-методичний центр „Храмобудування” для контролю за будівництвом храмів та підвищення кваліфікації проектувальників, які працюють в цій галузі, на основі програми розробленої автором;

розробити національну програму „Культура і духовність” зі спеціальними підпрограмами „Архітектурне середовище культури та духовності” і „Індустрія дозвілля і туризму”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
2. Основи Законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. №2117-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №21. - Ст.294.
3. Закон України (проект) "Про культуру" // Культура і життя. 2001. - №3. С. 1-3.
4. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 р. №3809-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №14. - Ст.80.
5. Закон Української РСР від 23 квітня 1991 р. №987 - XII Про свободу совісті та релігійні організації” // Відомості Верховної Ради України. - 1991, - №20, - Ст.277.
6. Закон України "Про основи містобудування" // Голос України. - 1992. - №95. С. 6.
7. Закон України "Про архітектурну діяльність" // Будівництво і стандартизація. К., 2000. №3. - С. 1-8 (вкладка).
8. Закон України "Про стандартизацію" // Урядовий кур’єр. 20 червня 2000 р. С. 12-15.
9. Закон України "Про охорону культурної спадщини” // Голос України. - 2000. - №131-132. С. 7.
10. Указ Президента України від 1 вересня 1998 р. №963/1998 Про цільову комплексну програму Фізичне виховання здоров’я нації” // Урядовий кур’єр. 1998. - №181. С.6.
11. Указ Президента України від 14 вересня 2000 р. №1070/2000 Про Основні напрями розвитку кінематографії в Україні на період до 2005 р.” // Офіційний вісник України. 2000. №38. Ст. 1614.
12. Указ Президента України від 21 березня 2000 р. №485/2000 Про державну підтримку клубних закладів” // Урядовий кур’єр. 2000. - №59. С.7.
13. Указ Президента України від 22 березня 2000 р. №490/2000 Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек” // Урядовий кур’єр. 2000. - №59. С.7.
14. Концепція державної програми Культура, просвітництво, дозвілля” К.: Мінкультури України, 1993. 16 с.
15. Концепція Національної програми розвитку архітектури України / Українська Академія архітектури. - К., 1994. - 17 с.
16. Концепція створення державної системи будівельних норм, правил і стандартів України. К.: Держбуд України. 1992. 9 с.
17. Програма забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення // Будівництво і стандартизація. К., 2003. №3. - С. 34-40.
18. Абизов В.А. Методологічні основи розвитку архітектурно-будівельних систем (в умовах реформування житлової та містобудівної політики України): Автореф. дис докт. архіт.: 18.00.01/Київськ.націонал.ун-т.будівн. і архіт. К., 2001. 32 с.
19. Абызов В.А., Куцевич В.В. Архитектура общественных зданий с гибкой планировкой. К.: Будивэльнык, 1990. 112 с.
20. Альберти Л. - Б. Десять книг о зодчестве / Под ред.А.Г.Габричевского. В 2-х Т. М.: Изд-во Всесоюзн.Акад. архит., 1935. Т.1. Текст трактата "О зодчестве" / Пер. с ит. В.П.Зубова. 392 с.; 1937. Т.2. Материалы и комментарии. 794 с.
21. Александров П.А., Хан-Магомедов С.О. Иван Леонидов. М.: Изд-во лит. по строительству, 1971. 128 с.
22. Александров В.И. Молодежные и любительские клубы в системе клубных учреждений Москвы // Социальные проблемы архитектурной жилой среды / СА СССР М., 1984. С.10.
23. Алферова И.М. Детско-юношеские учреждения внешкольного воспитания // Архитектура общественных зданий: Сб.науч.тр. / КиевЗНИИЭП. К., 1985. С.72-81.
24. Акин О. Психология архитектурного проектирования / Пер. с англ. Ю.А. Плотникова. М.: Стройиздат, 1996. 208 с.
25. Акуленко М.М., Гайдученя А.А., Маслий Л.Г. и др. Конструктивная система с варьируемой сеткой колонн // Строительство и архитектура. 1981. - N 11. С.17-19.
26. Акуленко М.М., Куцевич В.В., Леонтович Т.В. Формирование объектов культурно-просветительного назначения на основе АКТИВ - системы // Перспективные направления проектирования общественных зданий: Сб.научн.тр. / КиевЗНИИЭП. К., 1987. С.58-64.
27. Амбарцумян К.М., Акжигитова Э.Н. Вопросы социально-экономической оценки комплексов обслуживания при жилище // Жилищное строительство. 1988. - №11. С.9-11.
28. Аналіз номенклатури діючих типових проектів громадських будівель для міського будівництва і розробка технічних вирішень енергоефективних огороджувальних конструкцій: Звіт про НДР (заключний) / КиївЗНДІЕП. Тема №572.92-94; №ДР 0194U035708; Інв.№5356-0. К., 1994. 151 с.
29. Анисимов А.В. Театры Москвы: Время и архитектура. М.: Московский рабочий. 1984. 176 с.
30. Античная цивилизация /Отв.ред.В.Д.Блаватский. - М.:Наука, 1973. - 270 с.
31. Архиепископ Вениамин. Новая скрижаль, или Объяснение о церкви, о литургии и о всех службах и утварях церковных. СПб., 1908.
32. Архитектурные конструкции гражданских зданий / В.С.Волга, Л.И.Армановский, С.Б.Дехтяр и др. К.: Будивэльнык, 1988. - 240 с.
33. Архитектура Запада - 4: Модернизм и постмодернизм. Критика концепций / ЦНИИ теории и истории архитектуры. М.: Стройиздат, 1986. 181 с.
34. Архитектурно-конструктивные системы гражданских зданий (История, предпосылки, поиски, перспективы): Учеб.пособие для студентов архит.вузов / В.И. Ежов, О.С. Слепцов, Е.В. Гусева; Под ред. В.И. Ежова. К.: АртЭк, 1998. 336 с.
35. Архитектурное проектирование общественных зданий и сооружений / Под общ.ред. Рожина И.Е., Урбаха А.И. М.: Стройиздат, 1985. 541 с.
36. Архитектурная среда обитания инвалидов и престарелых /Под ред. Степанова В.К. М.:Стройиздат,1989. 604 с.
37. Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. К.: Будівельник, 1969. 190 с.
38. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины. К.: Будивэльнык, 1989. 104 с.
39. Атлас планов и фасадов церквей, иконостасов к ним и часовен, одобренных для руководства при церковных постройках в селениях. М.: Изд-во Св. Синода, 1911. 98 с.
40. Бакштейн И.М. Социальные функции досуга и проектирование объектов культуры: Автореф. дис. канд.филос.наук: 09.00.08 / Ин-т социолог.исслед.АН СССР. М., 1985. 18 с.
41. Бармашина Л. Формування середовища життєдіяльності для маломобільних груп населення. К.: Союзреклама”, 2000. 89 с.
42. Бархин М.Г. Архитектура и человек. М.: Наука, 1979. 238 с.
43. Бархин Ю.Б. Организация системы культурного обслуживания // Актуальные проблемы архитектуры и строительства в работах молодых специалистов Москвы / МНИИТЭП. М.: Стройиздат, 1974. С. 40-48.
44. Блочная архитектурная система формирования общественных комплексов. Методическое пособие по проектированию / А.И.Заваров, Ю.Н.Онищенко, В.И.Ежов, А.А.Гайдученя, В.В.Куцевич, С.В.Ежов, А.Я.Костенко. К.: КиевЗНИИЭП, 1980 118 с.
45. Безродный П.П. Интерьеры клубов и домов культуры. К.: Будивэльнык, 1975. 93 с.
46. Беккер В.Я. Страшнова Л.Ф., Черняк В.З. Социально-экономическое развитие городской территории // Жилищное строительство. - 1995. - №5. - С.12-13.
47. Білецька О., Коренюк Ю., Семенов О., Стріленко Ю. Технологія виконання стінописів Михайлівського монастиря // Пам’ятки України. 1999. - №1. С.36-39.
48. Березин О.С. Цифровой кинотеатр // Техника кино и телевидения. 2003. - №4. С 5-9.
49. Білоконь Ю.М. Еволюційні тенденції в теорії та методології регіонального планування: Автореф. дис. докт.архіт.: 18.00.04 / Київськ.націонал.унів.будів. і архіт. К., 2003. - 36 с.
50. Бойченко А.А. Размещение предприятий и учреждений в подземном пространстве городов: Автореф. дис. .архит.: 18.00.04 / ЦНИИЭП град.-ства. М., 1985. 21 с.
51. Болдар О.Л., Коляков М.Й. Напружено-деформований стан просторових конструкцій АКТС „ГІТОР” на стадії зведення та експлуатації // Будівництво України. 2000. - №4. С. 25-28.
52. Борисевич Е.А. Методические рекомендации по оценке архитектурно-планировочных решений генерального плана города / Ленградостроительства. - Л., 1986. - 65 с.
53. Бофилль Р. Пространство для жизни / Пер. с фр. М.В.Предтеченского; Под ред. А.Н.Шукуровой. М.: Стройиздат, 1993. 136 с.
54. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. К.: Наукова думка, 1984. 296 с.
55. Будилович А.А. Рекомендации по технико-экономической оценке проектов общественных зданий. М., Стройиздат, 1976. 86 с.
56. Булычева Т.В. Архитектура современных православных духовных центров на территории Украины: Автореф. дис. канд.архит.: 18.00.02 / Киевск.гос.техн.ун-т. стр. и архит. К., 1994. 17 с.
57. Буравченков А., Гаврилишин І. Культура і туризм: Взаємодія і збагачення // Українська культура. 1996. - №6. С.6,7.
58. Быков В.Е., Кулага В.Л. Архитектура культурно-просветительных зданий массового строительства. М.: Изд-во лит. по строительству, 1955. 41 с.
59. Вагнер Г.К. Канон и стиль в древнерусском искусстве. М.: Искусство, 1987. 223 с.
60. Вадимов В.М. Методологічні основи еколого-містобудівного освоєння прирічкових урбанізованих територій (в умовах України): Автореф.дис...докт.архіт.: 18.00.01 / Київськ.націонал.ун-т.будівн. і архіт. К., 2003. 37 с.
61. Василевский Ю.А. Цифровое кино в Европе: состояние и перспективы развития // Техника кино и телевидения. 2003. - №8. С. 17.
62. Вечерський В.В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. К.: Головкиївархітектура, 2001. 350 с.
63. Витрувий. Десять книг об архитектуре / Пер. с лат.Ф.А.Петровского: Под ред. А.Г.Габричевского: В 2-х Т. М.: Изд-во Всесоюзн.Акад.архит., 1936. Т.1. 332 с.
64. Воїнов В.В. Соціально-оціночні номінації у контексті культури США. К.: Либідь, 1994. 143 с.
65. Волков (Вовк ) Ф.К. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. Пг., 1916. Т.ІІ.
66. Волков Ю.Е. Социальные отношения и социальная сфера // Социологические исследования. 2003. - №4. С. 40-41.
67. Время населения: Динамика его использования / РАН. Ин-т социологии; Отв.ред.Патрушев В.Д. М., 1992. 149 с.
68. Всеобщая история архитектуры в 12-ти Т.Т.2. Архитектура античного мира (Греция и Рим). М.: Стройиздат, 1973. 712 с.
69. Всеобщая история архитектуры в 12-ти Т.Т.6. Архитектура Украины. М.: Стройиздат, 1968. С.339-450.
70. Всеобщая история архитектуры в 12-ти Т. Т.3. Архитектура древнерус-ского государства (Хв.-начало ХIIв.). Архитектура южной и западной Руси в XII-XIII вв. М.: Изд-во лит. по строительству, 1966. С.516-597.
71. Гаврилина А.А. Пути проектирования гибких многофункциональных комплексов обслуживания // Вопросы архитектуры и строительства зданий для зрелищ, спорта и учреждений культуры: Сб.науч.тр. / ЦНИИЭП учебных зданий. М., 1976. - № 4. С.20-34.
72. Гадиян Г.С., Вацик В.А., Терехова М.М. Эра цифрового кинематографа будущее, доступное сегодня // Техника кино и телевидения. 2003. - №5. С. 8-9.
73. Гайдученя А.А. Динамическая архитектура: Основные направления развития, принципы, методы. К.: Будивэльнык, 1983. 96 с.
74. Гарнец А.М. Современные требования к формированию архитектурной среды для пожилых людей // Развитие материальной базы среды жизнедеятельности пожилых людей: Тезисы докладов / Институт общественных зданий Госстроя РФ. М., 2003. С.12-18.
75. Геврик Т. Церковна архітектура Української діаспори // Пам'ятки України. 1991. - №4. С.34-37.
76. Геврик Т. Українські храми в північній Америці // Пам'ятки України. 1991. - №1. С.8-13.
77. Герасимов Ю.Н., Рабинович В.И. Зодчество и православие. - М.: Московский рабочий, 1986. 63 с.
78. Глина Ю.В., Абрамсон Л.А. Монолитное домостроение: состояние, тенденции и перспективы // Архитектура и строительство России. 1992. - №7. С.26-30.
79. Гнедовский С.В. Город и малая сцена // Стр-во и архитектура Москвы. М., 1981. - №10. С.14-15.
80. Гнедовский Ю., Савченко М. Кинотеатры. М.: Стройиздат, 1968. 240 с.
81. Гне