Музично-етнографічні записи та наукові дослідження фольклору Північного Причорномор¢я (кінець ХІХ – ХХ століття) : Музыкально-этнографические записи и научные исследования фольклора Северного Причерноморья ¢ я (Конец XIX - ХХ века)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КИРИЄНКО Світлана Іванівна

УДК 398 (477) (09) (048)

Музично-етнографічні записи та наукові дослідження фольклору Північного Причорномор¢я
(кінець ХІХ ХХ століття)

17.00.01 теорія і історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства,
професор А.І.Іваницький

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

2

РОЗДІЛ 1

ЗАСЕЛЕННЯ СТЕПУ: ПОЛІТИЧНИЙ І КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ. ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ

13

1.1. Заселення та освоєння Півдня України до російсько-імперської колонізації

13

1.2. Російсько-турецькі війни і знищення козацького самоврядування

20

1.3. Етнічні особливості колонізації Степової України

26

1.4. Методологічне обґрунтування зумовленості регіональних досліджень музичного фольклору

36

РОЗДІЛ 2

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНО-НАРОДОЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЕДИНИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

52

2.1. Формування південного напряму етнологічних досліджень України

52

2.2. Зміст і проблематика етномузикологічної роботи в регіоні та її культурно-практичне спрямування (кінець ХІХ початок ХХ століть)

63

2.3. Поглиблення краєзнавчої діяльності на Півдні України в 1920-30 роках ХХ століття

89

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАРОДНО-МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я. РЕКРЕАТИВНА РОБОТА В РЕГІОНІ

94

3.1. Специфіка музично-фольклористичної праці в Причорномор’ї та її субрегіональне спрямування

94

3.1.1. Пріоритетні дослідницькі інтереси етнологічних центрів Одеси

96

3.1.2. Херсонщина та Миколаївщина: українознавчі аспекти музичної фольклористики

113

3.2. Документування музичного фольклору (польова та едиційна діяльність)

140

3.3. Відродження українських національних традицій та культур компактних етнічних груп

153

3.3.1. Фестивалі, огляди, конкурси

154

3.4. Виконавський фольклоризм (аматорські та професійні колективи народознавчого спрямування)

157

ВИСНОВКИ

163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

175

Вступ

До найважливіших аспектів етномузикологічних досліджень відноситься регіональне вивчення народної музичної культури. Як мова народу складається з діалектів, так і особливості музичного фольклору мають суттєві географічні (а, отже, і структурні) відмінності. У переважній більшості випадків дослідники і особливо записувачі народної музики фіксують стан народної музичної культури у певному осередкові на Поліссі, Слобожанщині, в Карпатах тощо. Українська наука про народну музику зараз перебуває в стані накопичення саме ареальної інформації. Майбутнє узагальнення спостережених фактів та явищ буде базуватися (а для найбільш прозірливих вчених, як К.Квітка [60, 161 190], Ф.Колеcса [73], С.Людкевич [21], В.Гошовський [25] це й було показовим) на зосередженні уваги на регіональних (діалектних) питаннях етномузикознавства. Тому обрана тема підсумування наслідків польової роботи, документування та наукового дослідження музичного фольклору досі мало обстеженого регіону Півдня України (в етноісторичному контексті Північного Причорномор’я) належить до сфери стратегічних завдань музично-фольклорної діалектології України.
Цей регіон висуває перед дослідниками складне коло проблем. Ще з ХУІІІ початку ХІХ століть ця територія стала тереном заселення різноетнічними групами населення, що обумовило формування вельми своєрідної етнографічної культури. Історія заселення території Півдня України нараховує не одне століття. За етнографічним поділом Півдню, який ще називають степовим причорноморським етнографічним регіоном, відносяться за сучасним адміністративним поділом Запорізька, Херсонська, Миколаївська області та південні райони Дніпропетровської та Одеської областей, а також Крим. Але за історико-етнографічними ознаками частина цієї території Північне Причорномор’я (Одеська, Миколаївська, Херсонська області) розглядається як окремий регіон з характерними лише для нього етнокультурними процесами [33, 41-47].
Територія Півдня України висуває специфічні вимоги щодо дослідження цього регіону. Перша особливість заселення не лише українцями, але й іншими етносами (насамперед кримські татари, болгари, євреї, греки, молдавани, росіяни, німці). Але пріоритетним етносом були і залишаються українці. Це насамперед і зумовило вибір предметом дослідження український етнос тим більше, що у цьому регіоні з різних причин (в тому числі й політичних) українська традиційна культура за останні півстоліття ігнорувалася, а її дослідження гальмувалося. Тому центром уваги дисертаційного дослідження є музичні традиції українського етносу на цьому терені, культура ж інших народів залучається в межах дослідження до порівняльних спостережень.
Друга особливість регіону випливає із характеру вивчення українського фольклору дослідниками, так би мовити, першої хвилі” ХІХ початку ХХ століть. Вона полягає в тому, що новозаселена територія вивчалася під загальною і широкою назвою Степ” без його районування. У ХІХ ст. ще не визначилися і певні дослідницькі центри. Записи фольклору проводилися спорадично та значною мірою ентузіастами. Вони або мешкали певний час у губернських та повітових містах, або заїздили у ці краї з різних причин, серед яких збирання фольклору не було основним (як, наприклад, у історика і археолога Д.Яворницького, або військовика М.Аркаса, чи земських статистиків А.Грабенка-Конощенка та Б.Грінченка).
У зв’язку із вказаними обставинами огляд початкового етапу досліджень регіону базується на матеріалах записів зі Степу” (поняття якого у ХІХ ст. ще не було диференційованим). Але у ХХ ст. в повоєнний час (від 1950 60-х років) народознавча робота починає досить виразно районуватися насамперед в діяльності Обласних будинків народної творчості. Зростає кількість зібраних матеріалів. Тому від вивчення Степу” в цілому (як це мало місце у ХІХ - на початку ХХ ст.) відбувається мотивований перехід до дослідження обласних територій (або регіонів), що включають кілька областей за сучасним адміністративним поділом.
Ще одна особливість регіону Північного Причорномор’я полягає в тому, що за історичними та етнічними особливостями Крим має бути виділений як об’єкт спеціального, окремого дослідження і тому його не включено до предмету дисертаційного дослідження. Щодо Запорізької області, то вона тяжіє до Правобережжя і Слобожанщини як за географічним розташуванням (Азовське море), так і особливостями колонізації, яка на цих землях мала свої риси насамперед рибальсько-господарські відмінності Чорного та Азовського морів, а також ще мало досліджені, але важливі впливи міжнародно-чорноморських контактів та внутрішньодержавних (у межах Російської імперії) азовських. Таким чином, Крим та Запорізька область, з уваги на їх географічну та культурно-історичну специфіку, мають бути об’єктами окремого дослідження і тому їх залишено поза предметом дисертаційного дослідження.
З другої половини ХУІІІ ст. до початку ХХ ст. територія Півдня в основному збігалася з територією так званого Новоросійського краю” (Новоросії). 1802 року Новоросійська губернія була поділена на Катеринославську, Таврійську, Миколаївську (1803 Херсонську) 1828 року. До Новоросії входили землі, на яких нині розташована більша частина Одеської, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області. Сучасна територія Одеської області складається з земель колишніх Одеського, Ананьївського і частини Тираспольського повітів Херсонської губернії, Акерманського й Ізмаїльського повітів Бессарабської губернії та частини Балтського повіту Подільської Губернії. Цей територіальний поділ існував до ХХ початку століття [49, 14].
Отже, територіальними, господарськими, колонізаційними, фольклорно-етнографічними та історико-дослідницькими особливостями обумовлюються географічні межі регіону, що називається Півднем України” (або Північним Причорномор’ям). Він є територією дослідження. Беручи до уваги специфіку регіону Північного Причорномор’я (колонізаційні процеси, зміну традицій українського населення та його кореневі зв’язки з праматірними територіями), враховуючи недостатню дослідженість фольклорно-музичних процесів, слід стверджувати актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими планами, програмами. Робота пов’язана з навчальними курсами Київського державного університету культури і мистецтв Фольклористика (методологія і методика)”, Музичний фольклор”, з планами наукової роботи КДУКіМ Музичне мистецтво України: теорія, практика, перспективи розвитку”, плановою темою Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України Історія української фольклористики”, з розробкою державної програми Міністерства культури та мистецтв України Культура. Просвітництво. Дозвілля”, з плановими темами Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.
Об’єктом дослідження є історія української музичної фольклористики. Протягом двох століть її розвитку заглиблення у специфіку народної музичної творчості проходило двома паралельними шляхами: через записи народної музики та їх дослідження. Далі накопичені факти піддавалися історичному аналізові та узагальненню, що було завданням історії фольклористики. Оскільки процеси запису й дослідження фольклору інтенсивно продовжують розвиватися, постають щораз нові наукові факти, виникає й потреба їх узагальнення.
У зв’язку із сказаним вище предметом дослідження є музично-етнографічна робота в Північному Причорномор’ї. Оскільки це регіон пізнього заселення, то й процеси наукового дослідження народної традиційної культури та народної музики розпочалися тут доволі пізно. На сьогоднішній день накопичилися значні матеріали, які після їх вивчення та узагальнення можуть стати доповненням до історії української музичної фольклористики.
Оскільки, як вказано, Південь України є територією пізньої колонізації і уповільненого розгортання з цієї причини музично-етнографічної роботи, то цим обумовлено і хронологічні рамки дослідження кінець ХІХ ХХ століття. При цьому слід зазначити, що по-справжньому музично-фольклористичні дослідження у цьому регіоні розпочалися у другій половині ХХ століття, а весь попередній час можна назвати до певної міри підготовчим”.
Мета дослідження полягає у визначенні фольклорної специфіки непростого за етнічним складом та історією колонізації регіону Півдня України та узагальненні наслідків польової роботи та наукових досліджень, виконаних за матеріалами народної музики і музичної культури насамперед українського населення цієї території.
У відповідності з метою поставлено такі завдання:
- на основі аналізу наукової літератури, спираючись на історичні та етнографічні дані, обґрунтувати вибір території дослідження, розкрити особливості етнічного складу регіону та роль і значення в ньому українського населення та української фольклорної культури;
- дослідити історію музично-етнографічної роботи в регіоні;
- опрацювати наукові дослідження музичної культури українського етносу;
- порівняти і узагальнити вивчення музичного фольклору неукраїнських етносів Північного Причорномор’я;
- проаналізувати особливості музично-етнографічної роботи трьох основних етнологічних осередків причорноморських областей Одеської, Миколаївської, Херсонської;
- виявити тенденції сучасних польових і теоретичних досліджень народної музики;
- узагальнити досвід відродження традиційної музичної культури в регіоні.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є праці та концепції щодо регіональних досліджень народної музики вчених-етномузикологів Ф.Колесси [76], К.Квітки [60, 161 190], В.Гошовського [25, 3 71], С.Грици [29], І.Мацієвського [113, 143 170], А.Іваницького [43], Я.Мироненка [115], а також фольклористів-словесників, істориків, культурологів, філософів М.Азадовського [2], Л.Ємельянова [38], М.Кагана [53], С.Безклубенка [10]. Керівною підставою дослідження послужили їх спостереження та ідеї стосовно принципів ареальних досліджень народної культури. Оскільки будь-які явища, властиві народним традиціям, відзначаються регіональною диференціацією, то й їх обстеження дають оптимальний результат, базуючись на історичних та ареально-типологічних методах.
У розв’язанні поставлених завдань використовувалися методи: аналітичний (при вивченні історичної, етнографічної та музично-фольклористичної літератури з даної проблематики), конкретно-історичний (при розглядові процесів заселення краю та етапів розвитку наукових інтересів до його дослідження) та порівняльний (при оцінках напрямів та інтересів фольклористичних досліджень в субрегіонах, доробків вчених, стану досліджень різних етнічних культур).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
1.Охарактеризовано історію та шляхи формування багатоетнічної культури регіону.
2.Систематизовано напрями і методи науково-етнологічних досліджень від початку ХІХ ст.. до сьогодення.
3.Досліджено музичну культуру українського етносу, який є головним виразником взаємодії інноваційних та охоронних тенденцій в динаміці культуротворччих процесів.
4.Вперше проаналізовано стан фольклористичних досліджень інонаціональних культур.
5.На основі вивчення польової і дослідницької роботи в регіоні виявлено дослідницькі пріоритети основних наукових осередків (одеського та херсонсько-миколаївського).
6.Узагальнено й систематизовано здобутки музично-фольклористичної науки в регіоні.
7.З’ясовано тенденції розвитку фольклоризму, відзначено необхідність посилення координації музично-етнографічної роботи в регіоні.
Джерельною базою дослідження є друковані та рукописні праці. Насамперед це архівні фонди Кабінету народної музики Одеської державної консерваторії ім. А.Нежджнової, Одеського, Миколаївського та Херсонського краєзнавчих музеїв, Лабораторії археології та етнології Одеського державного університету ім. І.Мечнікова, Одеської державної бібліотеки ім. М.Горького, Миколаївської державної обласної бібліотеки, Херсонської обласної державної бібліотеки ім. О.Гончара, Одеського, Миколаївського та Херсонського науково-методичних центрів народної творчості, обласних фольклорно-етнографічних центрів відродження національних культур в Болграді, Рені, обласного центру відродження національних культур в м.Ізмаїл, а також в роботі були використані матеріали приватних фондів фольклористів Північного Причорномор”я та власні записи дисертанта.
Практична цінність дисертаційного дослідження полягає у поглибленні та розширенні наявних в українській музичній фольклористиці знань: про зафіксовані зразки народної музики регіону, про міру вивчення народних музичних традицій Північного Причорномор’я, одного з найменш дослідженого фольклорного регіону. Це також введення в науковий обіг відомостей про роботу головних центрів фольклористичних досліджень, про їх спрямованість на непросту проблематику регіону (насамперед спектр досліджень, який визначається етнічною ряснотою населення регіону).
Теоретичні висновки, характеристика наукових здобутків, стану музично-фольклористичної роботи в субрегіонах (Одещина, Миколаївщина, Херсонщина) можуть використовуватися як в науковій, так і навчальній роботі, в діяльності Обласних центрів народної творчості, придатися збирачам музичного фольклору для орієнтації у виборі маршрутів фольклорно-етнографічних експедицій. Матеріали дослідження можуть використовуватися в лекційних курсах з фольклору та фольклористики, стати новим матеріалом до відповідних розділів Історії української фольклористики”, яка запланована у 2-х томах Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України і має бути завершена до 2005 року. Ознайомлення з матеріалами дисертаційного дослідження музичного фольклору та фольклористики Північного Причорномор’я сприятимуть також посиленню наукової та популяризаційної роботи в регіоні.
Апробація результатів дослідження відбулася на науково-методичний конференції Могилянські читання” викладачів Миколаївської філії Національного університету Києво-Могилянська Академія” (м.Миколаїв, 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Перспективи розвитку художньо-естетичної освіти в новому тисячолітті” (м. Миколаїв, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2001); Першій міжнародній науково-практичній конференції викладачів вищих навчальних закладів України, США, Румунії (м.Миколаїв, 2002 р.); на УІІ історико-культурологічних читаннях, присвячених міжнародному Дню слов”янської писемності, освіти, культури Актуальні проблеми славістики як інтегратичного напряму науки та освіти” (м. Миколаїв, Південно-слов”янський інститут Київського славістичного університету, 2002); в публікаціях, статтях, тезах, в опублікованому дисертантом навчальному посібникові Козацькі пісні”.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано три одноосібних статті у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК”ом, двох статтях в інших виданнях, навчальний посібник.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, його метою і основними завданнями. Дисертація складається із вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертаційної роботи 187 сторінок, основний текст 174 сторінки, список використаних джерел 214 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дають підстави сформулювати ряд основних підсумкових положень.
1. Музична фольклористика належить до тих нечисленних гуманітарних дисциплін, які досягають тим переконливіших наслідків, чим більше зосереджуються на локальній проблематиці. У цьому розумінні вона найбільше зближується з етнографією та діалектологічною лінгвістикою. Причиною таких особливостей дослідження є сама народна музика, яка виразно районується на музичні діалекти. Українські етномузикологи К.Квітка, Ф.Колесса, В.Гошовський та ін. опрацювали методику й методологію регіонального дослідження народної музики. Не сумарне” вивчення, а етногеографічне розгрупування є шляхом до пізнання народної музичної культури. У ХХ столітті остаточно формується така думка, виразно спрямовуються у бік такої методики три головні напрями музично-фольклористичної роботи: збирання народної музики, її теоретичне вивчення та підсумування обох аспектів в третій ділянці історії фольклористики. З трьох ділянок остання історія фольклористики значно більше тяжіє до узагальнень, тому що до її завдань належить необхідність кваліфікувати та узагальнювати методологічні та методичні доробки збирачів і теоретиків етномузикознавства. Адже кінцевим підсумком будь-якої науки є виведення законів (у природознавстві) та правил (в гуманітарних галузях), які поширюються на більшість сторін предмету дослідження. Музична фольклористика одна з наймолодших наукових дисциплін. Вона перебуває на стадії накопичення матеріалів, спостережень, удосконалення власної методології та методики. Тому і історія фольклористики повинна на цьому етапі, щоб не схибити на спекулятивні побудови, орієнтуватися на хронологічні та ареальні аспекти підсумків музично-фольклористичної діяльності. Ці два аспекти були головними дослідницькими лініями дисертаційної роботи.
2. На території України є місцевості дуже давнього заселення, а є регіони пізньої колонізації. До таких належить Степова Україна величезна територія від Придунав’я до Слобожанщини, яка з півдня прилягає до Чорного та Азовського морів, а з півночі закінчується переходом у лісостепову зону. Ця територія починає заселятися в основному з ХУІІІ століття. Остаточна стабілізація населення у Степу визначається у ХХ столітті. Оскільки міграційні хвилі довго не вщухали, то і перші фольклорно-етнографічні та етномузикологічні дослідження не мали якихось певних локальних напрацювань і стосувалися усієї території Степу”.
З другої половини ХУІІ ст. причорноморську частину Степу було адміністративно виділено під назвою Новоросія”, куди увійшли землі від теперішньої Одеської до Запорізької областей. На початку ХІХ ст. Новоросія була поділена на три губернії. Після ще кількох таких поділів вже в радянські часи (остаточно від 1944 року, у зв’язку з депортацією кримських татар) склався сучасний адміністративно-територіальний поділ. У повоєнні роки більш-менш виразно визначаються економічні, культурні тяжіння. Запорізька область, розташована переважно на лівобережжі Дніпра, пов’язується з Приазов’ям і Донбасом. Крим взагалі втрачає колишні етнічні ознаки. Через депортацію місцевого населення (татар), а потім з початком зворотного процесу (їх повернення вже у 1990-ті роки) субетнічне районування там перебуває в нестабільному стані.
Отже, з багатьох причин окреслюється певна схожість динаміки і тенденцій етнічних і економічних процесів у трьох сучасних причорноморських областях Херсонській, Миколаївській та Одеській. Це стало причинного того, що територія дістає в науковій літературі назву Північного Причорномор’я”. Як регіон із спільною історичною долею трьох сучасних адміністративних областей і достатньо окресленими регіональними ознаками, він був обраний для нашого дисертаційного дослідження. Важливою підставою є також те, що з музично-фольклористичного боку досі не було зроблено зусиль до вивчення фольклорних та фольклористичних процесів, що відбувалися і відбуваються на цій території. А ці процеси безумовно заслуговують на увагу.
3. Територія Північного Причорномор’я з давніх-давен (від УІІ УІ ст. до н.е.) приваблювала поселенців. Але внаслідок її відкритості та відсутності природних захисних бар’єрів, цей терен постійно був нетривким осідком багатьох народів, що тільки прокочувалися цим Диким полем”, як вже в козацькі часи його називали. Найтриваліший час тут перебували кочові народи (половці, печеніги тощо). Потім край був захоплений татаро-монголами, далі входив до Великого литовського князівства. Завдяки козацькому рухові з ХУ ст. тут поселяється українська людність.
Найзначніший і вже остаточно колонізаційний період розпочинається для краю після завершення російсько-турецьких воєн у ХУІІІ першій чверті ХІХ ст. На цих землях осідало козацтво, по них проходили чумацькі шляхи, тут складалися і звучали козацькі, історичні та чумацькі пісні. Так само дістали свідчення у піснях події про зруйнування Січі, яке завершилося запорізькою Одіссеєю” переселенням на Кубань, де колишні запорожці і досі утримують в собі той великий пасіонарний і фольклорно-музичний імпульс, яким живилася козаччина.
Наприкінці ХУІІІ початку ХІХ ст. поряд із стихійною колонізацією краю розпочинається роздача земель і сприяння переселенням сюди росіян, німців, болгар, молдаван та представників інших народів. І хоча наприкінці ХІХ ст. українці складали 74% населення краю (за переписом 1897 р.), виразно вже тоді сформувалася мозаїчна етнічна специфіка регіону. Ще більше вона посилилася від 1940-х - 50-х років, коли на ці землі були насильницьки переселені субетнічні групи українців з Закарпаття бойки, з Польщі лемки, на Одещині осіли російські реемігранти з Туреччини тощо. І все ж навіть за умов насильницької русифікації і штучних переселень у Північному Причорномор”ї і досі переважає українське населення.
4. Народознавчі дослідження краю були розпочаті від середини ХІХ ст. На початку переважав інтерес до народної словесності та до історичного змісту народних пісень. Значна частина записаних матеріалів склала основу знаменитих збірників М.Драгоманова та В.Антоновича Исторические песни малорусского народа”, Нові пісні про громадські справи”, Політичні пісні українського народу ХУІІІ ХІХ ст.), Записок о Южной Руси” П.Куліша та ін.
З останньої третини ХІХ ст. розпочинається у Причорномор’ї музично-фольклористична робота. Вагоме місце у ній належить А.Грабенку (Конощенку), який записав з мелодіями і видав три збірники (кожен по сотні) народних пісень, Д.Яворницькому, Дніпровій Чайці (Л.Василевська-Березіна), М.Аркасу, С.Тобілевич та ін. Надзвичайно важливу роль у зацікавленні місцевої інтелігенції народною піснею в цілому та степовою і причорноморською гілкою українського музичного фольклору зокрема відіграв М.Лисенко. Він спонукав до записування народних пісень своїх знайомих, консультував А.Грабенка, С.Тобілевич та ін., сам записував степовий фольклор від багатьох людей від М.Кропивницького, М.Садовського, П.Саксаганського і багатьох, багатьох інших. Можна сказати не перебільшуючи: саме завдяки авторитету і патріотизму великого українського громадянина і музиканта, яким був М.Лисенко, і розпочалася в Степу та Причорномор’ї музично-етнографічна робота, було зібрано тисячі пісень (багато з яких побачили світ в друкові вже у другій половині ХХ століття), і загалом склалося зацікавлення не тільки козацькою та історичною тематикою, але й фольклорною музикою цього незвичайно цікавого регіону. Навряд чи де ще збереглося (і зберігається й досі) стільки мелодій широкого розспіву, багатоголосої традиції, історичної, козацької та чумацької тематики. З деяким відставанням (у 1920-х 30-х рр.) розпочинається дослідження народної музики численних іноетнічних культур болгар, кримських татар, гагаузів, євреїв та ін. Але ця робота (як і вивчення домінантної в регіоні української традиційної музичної культури) була перервана на три десятиліття і поволі почала відроджуватися з 1960-х років.
5. З останньої третини ХХ століття в етнологічному обстеженні Північного Причорномор’я простежується формування двох центрів тяжіння”: одеський і херсонсько-миколаївський.
Лабораторія археології та етнології Одеського національного університету ім.І.Мечникова щорічно проводить польові дослідження Одещини. Серед записів у фондах Лабораторії перебувають більше 500 зразків календарної та родинно-обрядової пісенності українського, російського, болгарського населення, а також фольклор задунайського українства Добруджі.
Особливо плідно вивченням народної музичної культури Одещини займається Лабораторія фольклору та етнографії Одеської державної консерваторії ім. А.Нежданової. В Лабораторії накопичено значні аудіофонди фольклору краю, а також записи з Кубані. За матеріалами експедиційних обстежень було виконано дисертаційні дослідження: про ареальну типологію музичної культури липован та козаків-некрасівців, наслідком чого постала можливість говорити про належності липован і некрасівців до різних субетнічних груп російського населення; інша - про особливості збереження народної музики чехами-переселенцями, що дало підстави для порівняльних етногенетичних висновків на міждисциплінарному рівні; результати дослідження музичної культури болгар Причорномор’я дозволили з’ясувати жанрову належність ряду пісень на основі музичних ознак, при цьому в основі методики аналізу перебували принципи моделювання музичної структури. Працівники Лабораторії, викладачі та студенти досліджують також музичну культуру молдаван, українців та інших етносів. Всього у фордах Лабораторії зосереджено понад 6000 зразків народної музики, серед яких немало унікальних російські билини, духовні вірші, українські історичні пісні, болгарські юнацькі” пісні в трапезних варіантах, пісні з міфологічною тематикою, сюжетами змієборства, магічних дій, персоніфікації природи. Зараз Лабораторія розпочинає новаторську роботу над впровадженням об’єктивно-акустичних досліджень ритміки й мелодики народних пісень. Огляд етнологічної праці в Одеських етнологічних центрах засвідчує, по-перше, переважну увагу до музики етнічних меншин, по-друге, наслідки досліджень вказують на схильність етнічних культур до консервації” в місцях переселення, що є важливим документальним джерелом не тільки вивчення культури в регіоні, але й надає матеріали для порівняльних досліджень та простеження процесів асиміляції, взаємовпливів та часових змін в музичних культурах метрополій та діаспори.
6. Населення Херсонщини та Миколаївщини, як і в цілому Причорномор’я, складалося на поліетнічному ґрунті. Але особливості заселення складалися таким чином, що і досі простежуються (на відміну від Одещини) ознаки спорідненості музичних культур з фольклором колишніх територій історичної осілості. Перш за все Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Слобожанщини. І досі зберігається цінний матеріал у вигляді зимового календаря, веснянки, весільних пісень, петрівчані, колискові, жартівливі, дитячі, рекрутські, чумацькі тощо. В деяких випадках на основі жанрової системи, стилістики виконавства, мовних діалектів можна ставити питання про поглиблення мікродіалектного регіонування музичного фольклору, хоча це питання потребує додаткового опрацювання.
Окреме місце належить вивченню музичної культури закарпатських бойків, депортованих в регіон після Другої світової війни. Вони зберігають церковні та народні колядки, співанки-хроніки, йорданські, стрілецькі, пісні про депортацію і найбагатші в області зразки інструментальної музики. В бойківських інструментальних ансамблях використовуються скрипки, теленки, гайди”, бубни, контрабаси, в побуті вживається дримба. В репертуарі ансамблів Бобирська коломийка”, Дедівська коломийка”, Літовицька полька”, вальси, коломийки, польки, грають на весіллях та на вечірках.
До яскраво виражених явищ Херсонщини належить багатоголосий спів, з виводом, лідируючою роллю заспівувача, міцним звучанням голосів співочого гурту. Привертає увагу також народна термінологія, пов’язана зі співом: тягун”, горак” (вивід), виводохи” (виводчиці) та ін. Традиція краще зберігається в родинних ансамблях, ніж в штучно утворених колективах сценічного спрямування. Внаслідок того, що представники різних етносів часто мешкають дисперсно, відбуваються процеси взаємодії традицій. Загалом на Херсонщині простежується існування таких виразних пісенних традицій:
- степової української основної;
- західноукраїнських (подільська, бойківська, поліська та ін.);
- східнобілоруської.
Але за наслідками останніх польових досліджень є підстави говорити про можливість існування на Херсонщині 54-х музично-фольклорних традицій, серед яких українських 32.
У Миколаєві вивченням музичного фольклору займаються дослідники, які працюють в музичних навчальних закладах. Поки що рівень роботи тут відстає від Одеси і Херсона, хоча останніми роками вона помітно пожвавилася. Характерною рисою етнологічних досліджень в Північному Причорномор’ї є активізація комплексної роботи. В обласних центрах створено фоно- та відеотеки, провадиться транскрипційна праця, робляться спроби наукової класифікації зібраних матеріалів.
7. Сучасний стан музично-фольклористичної робота в Північному Причорномор’я характеризується також посиленням двох взаємообумовлених процесів: документуванням музичного фольклору (продовженням і розгортанням польової та архівної роботи), а також пов’язаною з цим едиційною діяльністю (публікацією упорядкованих за певними принципами музично-фольклорних матеріалів). Помітним явищем в дослідженні народної музики і музичного побуту Північного Причорномор’я став збірник досліджень і матеріалів Питання дослідження та збереження музичного фольклору Херсонщини” (1991) за редакцією І.Мацієвського, де опубліковано результати польових обстежень, проведених спільними зусиллями етномузикології Санкт-Петербурга, Києва, Мінська. Це найґрунтовніше на сьогодні за проблематикою, єдністю методології та методики регіональних обстежень колективне дослідження. Його значення переростає рамки регіону і може використовуватися як методичний та методологічний орієнтир в організації інших аналогічних експедиціях.
Серед фольклористів Миколаєва помітний внесок в едиційну справу зробив М.Шпачинський. Ним опубліковано збірку Різдвяні колядки та щедрівки” матеріали депортованих у 1952 р. з Тернопільщини українців, а також Українські народні пісні Миколаївщини”. За матеріалами експедицій по Миколаївщині В.Хоменко видав збірник Фольклор Півдня України”, було опубліковано також ряд інших збірників за матеріалами студентських експедицій та ОНМЦ.
Працівниками Херсонського Центру відродження національної культури, де зусиллями його, насамперед методиста з фольклору В.Другальова, проводяться регулярні обстеження сіл області та видаються невеликі, але тематично різноманітні збірники пісень та описів обрядів (з мелодіями). Наприклад: Весняні обряди, звичаї та свята українців”, під рубрикою Пісенний фольклор Херсонщини” видано жартівливі, ліричні, рекрутські та ін. пісні. У періодичному виданні Миколаївського обласного інституту удосконалення педагогічної освіти вчителів Роде наш красний” постійно вміщуються новозаписані зразки фольклору.
Набуває регулярного характеру спілкування фольклористів та етнологічних центрів регіону з фахівцями з інших міст України та зарубіжними колегами. У 2001 р. було здійснено спільну польову роботу Обласного центру народної творчості Херсону зі співробітниками ІМФЕ ім. М.Рильського НАН України. У співдружності з колегами з Росії та Білорусі було записано понад 150 касет аудіоматеріалів. До святкування 150 річниці від народження видатного культурного діяча та композитора М.Аркаса Миколаївським ОІУПОВ було здійснено експедицію в села Христофорівка та Ново-Богданівка, де понад століття тому М.Аркас записував народну музику.
Отже, музично-фольклористична робота в Північному Причорномор’ї відзначається за останні десятиліття такими ознаками:
- значним обсягом польових досліджень;
- охопленням як української традиційної культури, так і національних меншин;
- розширенням завдань і мети польової роботи;
- співробітництвом з фахівцями в Україні та за її межами;
- зрушеннями в теоретичному осмисленні музичної специфіки регіону;
- розгортанням науково-дисертаційного вивчення місцевих музичних культур, самого процесу розвитку фольклорної традиції та аналізу стану й проблематики наукових досліджень в регіоні;
- активізацією діяльності щодо завдань вивчення та збирання народної музики різноманітних осередків від Обласних центрів народної творчості до вищих навчальних закладів;
- позитивними зрушеннями в едиційній справі, хоча видання записаних музичних матеріалів залишається не на тому рівні, якого заслуговує традиційна культура Північного Причорномор’я;
- увагою до аспектів регіонального дослідження місцевих народно-музичних культур.
8. Поліетнічність Північного Причорномор’я порівняно з іншими регіонами України відзначається також тим, що від 1980-х та в 1990-ті роки тут виникають численні національно-культурні товариства, створюються Ради національних товариств. Вони періодично влаштовують різноманітні заходи, спрямовані на пропаганду та збереження самобутності етнічного населення, вони культивують традиції народного мистецтва, а також є базами проведення масових свят і фестивалів фольклору, виступають в ролі своєрідних експериментальних лабораторій по відродженню втрачених традицій.
На Одещині працює три таких центри. При фольклорно-етнографічних центрах працюють музеї або музейні кімнати, ведеться робота по підбору репертуару для фольклорних колективів. Міжетнічний форум Єврорегіону Нижній Дунай, який проходив 25 26 травня 2001 року довів, збереження рис культури метрополій та діаспори: були широко представлені болгари, українці, росіяни, албанці, гагаузи, греки, поляки, цигани, євреї, турки. До трансляції виступів було підключене кабельне телебачення.
Велику роль у пропаганді народної музики відіграють фольклорні ансамблі як первинні (автентичні), так і вторинні (аматорські). Вторинні ансамблі слід віднести до сценічно-етнографічних. Для кращих колективів та їх керівників показовий інтерес до збирання фольклору, науковий підхід до формування репертуару та його інтерпретації, манери виконання, докладного вивчення традицій, дружні творчі контакти між первинними та вторинними ансамблями. Цей напрямок фольклоризму належить розглядати як важливу гілку практично-художнього вивчення народної музики. Саме тут перетинаються інтереси наукової фольклористики і громадського зацікавлення музичним фольклором та народними традиціями і обрядами. Саме життя ставить завдання підтримки в чистоті фольклорної екології, збереження традицій, втілення їх в побутову і художню практику. Отже, фольклор, фольклористика і фольклоризм на терені Північного Причорномор’я виявляють тенденції до співпраці та взаємозбагачення. Ці процеси властиві багатьом регіонам України, але в Північному Причорномор’ї вони надають особливо рельєфний і багатий матеріал внаслідок історичних особливостей його заселення і різноманітного етнічного складу.
9. Проведене дослідження слід розглядати як початок наукової систематизації та аналізу складних, не зовсім ще окреслених процесів розвитку народної музики в регіоні, національних взаємовпливів, причин відродження та, навпаки, занепаду деяких традицій та фольклорних жанрів. Аналіз фольклористичної роботи в регіоні, при безперечно дуже вагомих здобутках, показує її спонтанність, нерівномірність зусиль, часто - залежність від наявності ентузіастів або випадкових стимулів до дослідження. При наявності серйозних дослідницьких установ та кваліфікованих фахівців багато в чому все ж простежується стихійність. Дається взнаки відсутність регіонального координаційного центру та продуманої і спрямованої на багато років вперед програми вивчення народних музичних традицій. Це розпорошує зусилля збирачів і дослідників. Про те, як раптово може зрости ефективність польової та наукової роботи з народною музикою при наявності бодай тимчасової координації, можна судити хоча б з одного факту колективної експедиції по Херсонщині 1990 року, яку очолював І.Мацієвський. Її наслідки рішучо зрушили справу дослідження фольклору в регіоні. Таким чином, крім виявлення досягнень та доказів самими фактами необхідності продовжувати подальшу роботу з обстеження й вивчення народної музики, одним з наслідків дисертаційного дослідження є усвідомлення важливого організаційного завдання створити регіональний координаційний центр з фольклору і фольклористики. На перше місце в діяльності цього центру мала б висуватися координація напрямів польових досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова Т.А. Традиційний одяг українців і болгар Південно- Західної України (ХІХ перша половина ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук. К., 1998. 16 с.
2. Азадовский М.К. История русской фольклористики. М.: Учпедгиз, 1958. 480 с
3. Антонюк Олександр, Власенко Олександр. Створення умов для розвитку національних культур в Україні // Нар. творчість та етнографія. 1993. №5-6. С. 19-25.
4. Аркас М. Щоденник (рукопис). Архів краєзнавч. музею Миколаївської обл., група Д-8882, папка 1. 12 л.
5. Бабій В.С., Кузьменко В.Б. Національний склад населення Одещини // Матер. регіон. наук.-практ. конф. Сучасна етнокультурна та етнологічна ситуація на Півдні України і активізація проблеми державного управління”, 10-11 грудня 1996р. Одеса: ОДУ, 1996. С. 94-9
6. Багалей Д. Задунайская Сечь // Киевская Старина. 1883. февраль.- Т.1 С. 269-290.
7. Бачинская Е.А. Волонтировка станица болгарских колонистов Дунайского Казачьего войска // Сб. науч. работ археологии и этнологии Восточной Европы: Материалы и исследования. Одесса: ОГУ им. И.И. Мечникова, 1997. С. 285-293.
8. Бачинський А.Д. Народна колонізація пониззя Дунаю // Укр. істор. журнал. 1964. №2. С. 97-99.
9. Бачинський А.Д. Пісні, зібрані О.І. Маркевичем // Нар. творчість та етнографія. 1964. №1. С. 71-73.
10. Безклубенко С.Д. Теорія культури: Учб посібник. К: Наука-Сервіс, 2002. 324 с.
11. Березовський І.О. Українська радянська фольклористика. К.: Наук. думка, 1968. 342 с.
12. Бессараба И.В. Материалы для этнографии Херсонской губернии // Сб. отделения рус. яз. и словесности Имп. АН, 1916. Т. 94. С. 1-56.
13. Быт и культура населения Степной Украины: Программа для сбора полевого этнографического материала/ Сост.: А.С. Пригарин, Т.А. Агафонова, Н.А. Петрова. Вып. 1. Одесса: Изд-во ОГУ им. И.И. Мечникова, 1996. 33 с.
14. Біднюк Ю., Пастухова Н. Перші знахідки // Горицвіт. 2000. 18 трав.
15. А. Білецька О. Савранщина. Нарис історії від стародавніх часів до початку ХХ ст. Одеса: Астропринт, 2000. С. 168-178.
16. Бойченко В. Наш край в народных думах // Південна правда. 1982. 4 лют.
17. Василенко З.І. Фольклористична діяльність Лисенка. К.: Наук. думка, 1972. 185 с.
18. Весільна неділя у молодої. Фрагмент весільного обряду з піснями / Упоряд. А.І. Затурян. Миколаїв: ОНМЦНТКОР, 1993. 22 с.
19. Весняні обряди, звичаї та свята українців / Упоряд. В.Другальов, В.Железняк. Херсон: ОЦВНК, 1993. 29 с.
20. Вирановский Г.Н., Таранец С.А. Фольклор и этнографический ансамбль (методические рекомендации по улучшению работы фольклорных коллективов на основе изучения народно-песенных традиций болгарских сёл Одесской области). Одесса: Кодымская райтипография, 1985. 31 с.
21. Галицько-руські народні мелодії. Ч. 1 / Зібрані на фонограф Й.Роздольським; Списав і зредаг. С.Людкевич // Етногр. зб. НТШ. Т. 21. Львів: Друк. НТШ, 1906. 187 с.; Т. 22. 1908. 384 с.
22. Ганенко М.А. Село Ивановка: (опыт этнографической характеристики малорусских поселений в Новороссии) // Киевская Старина. 1888. Т. 23. С. 51-68.
23. Городские поселения Российской империи: В 5 т. Т. 5. Херсонская губерния.// СПб.,1865. Ч. 1-2.С.252 .
24. Гошовский В. У истоков народной музыки славян: Очерки по музыкальному словяноведению. М.: Сов. композитор, 1971. 304 с.
25. Гошовский В. Украинские песни Закарпатья. М.: Сов. композитор, 1968. 478 с.
26. Грай, бандуро, грай / Упоряд. Л.М. Плужнікова (тексти), Т.М. Півень (мелодії). Миколаїв: ОІППО, 2001. 26с.
27. Гринченко Б. Некоторые остатки старины в Херсонщине // Киевская Старина. 1888. Т. 22. С. 73-75.
28. Грица С.Й. Мелос української народної епіки. К.: Наук. думка, 1979. 248 с.
29. Грица С. Фольклор у просторі та часі: Вибрані статті. Тернопіль: Астон. 2000. 225 с.
30. Губарь Олег. Что пели об Одессе чумаки? // Одесский вестник. 1994. №64. 30 апр.
31. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. М.: Мишель и К, 1993. 503 с.
32. Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.). К.: Наук. думка, 1969. 557 с.
33. Добровольский А.О. Особенности этнокультурных процессов на юго-западе Украины (опыт историко-типологического обобщения) // Матеріали наук.-практ. конференції Конституція України та відродження культури національних меншин Одещини”. 12-13 червня 1997 р. Одеса: Маяк, 1998. С. 41-47.
34. Другальов В. Історія, розвиток та сучасний стан пісенної культури і обрядів Голопристанщини. За підсумками досліджень фольклорно-етнографічних експедицій до Голопристанського району. Херсон: Просвіта, 2001. 102 с.
35. Другальов В.В. Про деякі аспекти взаємодії різнопереселенських музичних традицій українців на Херсонщині: Матер. міжнар. наук.-метод. конф. Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (21-24 травня 1997 р.). Херсон: ХДПІ, 1997. С.264-266
36. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800г.г. М.: Из-во АНССР, 1959. 278 с.
37. Етнічна карта Півдня України (соціокультурний та етнополітичний аспекти). Одеська область: Інформ.-метод. посібник. Вип.1. / Упоряд. П.І. Недолішній, О.В. Пригарін, С.Є.Саханенко. Одеса: Одеський філіал УАДУ; Астропринт, 1998. 48с.
38. Емельянов Л.И. Методологические вопросы фольклористики. Л.: Наука, 1978. 208 с.
39. Жадько В.О. Благословенне святим Миколаєм. К.: Департамент, 2000. 563 с.
40. Защук А. Этнография Бессарабской области // Записки Имп. Одесского об-ва истор. и древн. 1863. Т. 5. С. 491-586.
41. Збірка музичного фольклору степового краю Одещини/ Упоряд. В.М. Митрофанов. Одеса: ОБНТ, 1999. 12с.
42. Зеленчук В.С. Население Бессарабии и Поднестровья в XIX в. Кишинёв: Штиинца, 1979. 287 с.
43. Іваницький А.І. Українська музична фольклористика: (методологія і методика). К.: Заповіт, 1997. 392 с.
44. Іваницький А. Українська народна музична творчість: Посібник для вищ .та серед. учб. закладів. К.: Муз. Україна, 1990. 336 с.
45. Іваннікова Л. Пісні про зруйнування Січі в записах Якова Новицького // Нар. творчість та етнографія. 1993. №3. С. 55-58.
46. Іваннікова Л. Я. Новицький і вивчення фольклору Катеринославщини // Нар. творчість і етнографія. 1994. №5. С. 35-41.
47. Історичні пісні / Упоряд. І.П.Березовський, М.С.Родіна, В.Г. Хоменко (тексти), А.І. Гуменюк (мелодії). К.: Наук. думка, 1961. 1066 с.
48. Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. Миколаївська область. К.: Голов. ред. упр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1971. 771 с.
49. Історія міст і сіл Українська РСР: В 26 т. Одеська область. К.: Голов. ред. упр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1969. 909 с.
50. Історія української літератури: В 2 т. Т. 1. Дожовтнева література. К.: Вид-во Академ. Наук Укр. РСР, 1954. 730 с.
51. Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII первой половине XIX в. (1719-1858). М.: Наука, 1976. 307 с.
52. Кабузан В.М. Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Придунавья. Кишинёв: Штиинца, 1974. 158 с.
53. КаганМ. Морфология искусства. Историко-теоре-тическое исследование внутреннего строения мира искусств. Л.: Искусство, 19