ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ : Дирижерско-хорового искусства Галичины ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ XIX - ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКА

Краткое описание

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

МОРОЗ Леся Василівна

УДК 78.03 (477.83/86) 18/19”

ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО ГАЛИЧИНИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

17.00.01 - теорія та історія культури

Дисертація
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.
ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ АМАТОРСЬКОГО ДИРИГЕНТСЬКОХОРОВОГО МИСТЕЦТВА У КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ.................................. 3
1.1. Аматорські хорові колективи польських музичних товариств у контексті формування концертного життя Галичини.......................................................................................... 10
1.2. Концертно-просвітницька діяльність галицько-українських аматорських хорових колективів..................... 19
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ......................................................................................... 41
2.1. Хорові традиції церковних осередків Галичини як передумова формування професійного диригентсько-хорового мистецтва....................................................................... 41
2.2. Взаємозв’язки музичних культур Галичини, Наддніпрянщини та Західної Європи у процесі зростання фахового рівня аматорських хорових колективів регіону. 53
2.3. Діяльність музичних навчальних закладів нижчого та середнього рівня з підготовки співаків аматорських хорових колективів.......................................................................................... 71
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТОЛІТТЯ.............................................. 93
3.1. ..................... Основні тенденції становлення професійного диригентсько-хорового мистецтва Галичини першої третини ХХ ст.................................................................................. 93
3.1.1. Об’єднання хорових товариств як засіб професіоналізації диригентсько-хорового мистецтва краю... 94
3.1.2. Концертно-просвітницька та творчо-організаційна діяльність провідних професійних хорових диригентів........... 99
3.1.3. Видавнича діяльність українських музичних товариств та хорових диригентів Галичини............................................. 110
3.2. Діяльність польських вищих навчальних закладів Галичини з підготовки хорових співаків та диригентів............................... 116
3.3. Система диригентсько-хорової освіти у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка........................ 128
ВИСНОВКИ....................................................................................... 144
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................... 154

ВСТУП

Актуальність дослідження. Зростання інтересу до культурної спадщини українського народу домінуюча тенденція у наукових дослідженнях останньої третини ХХ століття. Особливу увагу мистецтвознавців привертають процеси формування та розвитку української музики у другій половині ХІХ на початку ХХ століття.
Для Галичини цей період характерний пожвавленням культурного життя на рівні всіх його складових. Незважаючи на складність політичних обставин, в яких відбувалося становлення національної самосвідомості української інтелігенції, невизначеність юридичного статусу галицьких територій під владою Австро-Угорщини, Польщі, Росії, Німеччини, її громадська позиція щодо відновлення історичної справедливості, тобто права народу на власну мову та збереження духовних традицій успадкованих ним від предків, визначила загальну спрямованність культурно-історичних процесів та обумовлене ними піднесення національно-визвольного руху в усіх українських землях.
Проте, теоретична історія” наукових розвідок, які висвітлюють особливості їхнього проходження у Галичині, містить у собі багато білих плям”, що вимагає більш широкого залучення та детального опрацювання джерельних матеріалів.
Найменш вивченими з цих матеріалів є ті, що містять інформацію про багатовекторність творчих здобутків галичан, зокрема у сфері музичної культури. Інтерес до них визначився у публікаціях, датованих першою половиною ХХ століття (В.Витвицький, О.Залеський, Б.Кудрик, З.Лисько, Ф.Стешко). Дослідниками була зроблена перша спроба виокремити ті тенденції, які обумовили регіональну своєрідність музичних явищ та розглянути їх у контексті мистецьких зв’язків Галицького краю з Наддніпрянщиною та Західною Європою. Накреслений напрямок визначив подальшу стратегію дослідження музичної культури Галичини у радянський період. З’являються праці, автори яких прагнуть відтворити її портретні” характеристики в різних сферах музичного життя та на прикладах творчої і просвітницької діяльності відомих митців ХІХ першої половини ХХ ст.: композиторів, диригентів, виконавців тощо (Ю.Булка, Й.Волинський, Я.Колодій, Л.Мазепа, С.Павлишин, Л.Ханик, Ю.Ясиновський та ін.). В них необхідно виокремити підходи, що передають можливість поглянути на розвиток музичної культури Галичини цілісно (М.Загайкевич), у взаємозв’язку різних напрямків композиторської, концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності (М.Черепанин), розмаїтті міжнаціональних (українських, польських, німецьких, чеських) стильових впливів (Л.Кияновська, Н.Костюк).
Жанрова багатоликість композиторської творчості краю викликала зростання наукового інтересу до проблеми формування виконавських професійних шкіл, потребу в яких диктувала тогочасна практика музикування.
Найвагомішу спадщину серед них залишила хорова. Тому не випадково, що саме її здобутки сприяли появі ґрунтовних праць, у яких хорова культура представлена не тільки як складна багаторівнева система з відбиттям усіх складових частин у їхній взаємодії (А.Лащенко), але й з погляду її культурно-історичних та регіональних ознак (В.Іванов, А.Мартинюк).
У хорознавчому музикознавстві Галичина репрезентована епізодично. Крім окремих статей, у його науковий доробок входить поки що єдине цілісне дослідження, в якому узагальнюються особливості формування пісенно-хорової культури у прикарпатських районах краю, Гуцульщині, Покутті, Бойківщині, Опіллі (Р.Дудик).
Отже, аналіз літератури свідчить, що проблематика, пов’язана з розвитком хорової культури Галичини, розглядалася фрагментарно, з позицій різних концепцій, в яких доводилася своєрідність художньо-історичних процесів становлення національних форм музичного професіоналізму. Це й обумовило вибір теми: Диригентсько-хорове мистецтво Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з програмою наукових досліджень та планами наукової діяльності кафедр музикознавства, співів і диригування Інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Мета дослідження виявити особливості розвитку дириґентсько-хорового мистецтва в культурно-історичному контексті музично-художнього життя Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
простежити історичну динаміку формування аматорської гілки диригентсько-хорового мистецтва Галичини в проекції на ті функції, які воно виконувало у процесах становлення національних виконавських традицій у визначений період;
розглянути культурно-історичні передумови, що сприяли зростанню фахового рівня диригентсько-хорового виконавства в цьому регіоні;
виявити провідні тенденції у розвитку диригентсько-хорового мистецтва наприкінці ХІХ у першій третині ХХ століття;
з’ясувати змістовні компоненти, що визначили якісні відмінності підготовки професійних кадрів у системі галицьких інститутів музичної освіти і виховання;
уточнити історичні характеристики розвитку диригентсько-хорової діяльності на галицьких тернах у ракурсі взаємодії різних виконавських традицій та виокремити її стильові ознаки.
Об’єкт дослідження диригентсько-хорове мистецтво Галичини.
Предмет дослідження становлення професійної диригентсько-хорової школи Галичини: друга половина ХІХ перша третина ХХ століття.
Для досягнення мети дисертантом використані такі методи дослідження: аналітичний при вивченні мистецтвознавчих параметрів обраної теми; історичний у накопиченні первісних даних, архівних матеріалів і документів; системний у створенні загального портрета” організаційних форм, у яких відбувався розвиток диригентсько-хорового мистецтва на Галичині; метод історичного моделювання при розгляді особливостей динаміки руху у формуванні галицької диригентсько-виконавської професійної школи; культурологічний у відтворенні специфічних рис, притаманних розвитку цієї школи, порівняно з іншими; теоретичний для підведення підсумків дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше в українському музикознавстві здійснено комплексне дослідження диригентсько-хорового мистецтва Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття на джерельній основі документальних архівних матеріалів, датованих означеним періодом, що дало змогу створити цілісну панораму розвитку цієї галузі музичної творчості;
висвітлено історичну динаміку формування диригентсько-хорового мистецтва Галичини від аматорських до професійних форм;
уточнено історичні характеристики, в яких відбувалася професіоналізація диригентсько-хорової діяльності в Галичині в контексті тих міжкультурних зв’язків, що детермінували загальну спрямованість культуротворчого процесу в Україні цього періоду: опанування західноєвропейського досвіду музичного просвітництва та його використання для забезпечення національних духовних потреб;
розглянуто роль просвітницької, освітньо-педагогічної і видавничої діяльності музичних товариств Галичини у вихованні професійного ставлення до диригентської та співацької професій;
досліджено особливості концертно-виконавського життя хорових колективів та розглянуто творчі здобутки тих, хто сприяв поетапному поступу галицької диригентсько-хорової школи до професіонального самовизначення;
охарактеризовано систему підготовки хорових диригентів та виконавців, принципи організації навчального процесу у тогочасних музично-освітніх закладах;
введено у науковий обіг нові архівні документи й матеріали, які дозволяють відтворити реальну картину розвитку диригентсько-хорового мистецтва Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття. Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані для подальшого теоретичного осмислення загальних тенденцій розвитку української музичної культури та інтенсифікації творчих зв’язків між західноєвропейською і українською художніми культурами на сучасному етапі; стати основою для подальших музикознавчих та культурологічних розвідок у цьому напрямку. Сформульовані в дослідженні теоретичні положення й висновки корисні і для викладацької практики лекційних курсів з історії української музики, етнокультурології, виконавського мистецтва й музичної педагогіки, спецкурсів краєзнавчого характеру для музичних факультетів вищих спеціальних навчальних закладів; культурно-просвітницької діяльності громадських організацій і товариств, які займаються проблемами відродження національних культурних традицій та духовності.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднені у виступах на: Міжнародних наукових конференціях Слов’янскі народи в другій світовій війні” (Київ 2000); Музична культура Галичини в контексті українсько-польських взаємин (від князівсько-пястовської доби до 2000 року) (Коломия 2000); Всеукраїнській науковій конференції Галичина у другій світовій війні (1939-1945 рр.)” (Івано-Франківськ 1999 р.); щорічних наукових конференціях у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (1999 2001 рр.).
Публікації.
1. Музичні традиції Галичини у формуванні професійної пісенно-хорової культури кінця ХІХ початку ХХ ст. // Теоретичні та практичні питання культурології: Зб.наук.статей. Вип. ІІ. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. С.100-106.
2. Українські співаки і музиканти на Львівській сцені у 1941-1944 роках // Історія слов’янських народів: актуальні проблеми дослідження. Вип. 6: Слов’янські народи в другій світовій війні. Зб. наук. праць. К., 2000. С.217-220.
3. Польське товариство Лютня” у Львові // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Вип. ІІ. Івано-Франківськ, 2000. С. 46-54.
4. Школи церковного співу та їх вплив на розвиток вокально-хорової культури Галичини // Музика Галичини: Наукові збірки ЛДМА імені М.Лисенка. Вип.5. Том VІ. Львів, 2001. С. 203-208.
5. Церковно-музична тематика на сторінках часопису Дяківський глас” // Калофонія: Наук.зб. з історії церковної монодії та гімнографії. Число 1. Львів, 2002. С. 313-316.
6. Микола Лепкий і хорова культура Станіслава кінця ХІХ початку ХХ століття // Теоретичні та практичні питання культурології. Зб.наук.статей. Вип.ХІ. Мелітополь, 2002. С.81-87.
7. Духовна хорова культура церковних осередків Галичини // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Вип.ІV. Івано-Франківськ, 2002. С.3-11.
8. Коломийський Боян” в контексті хорової культури Галичини // Науково-методичний збірник Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Українознавчий аспект у системі підготовки вчителів музики, музичних керівників. Вип.ІV. Коломия: КПКПУ, 2002. С.17-23.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (435 найменувань, з них 19 польською мовою). Загальний обсяг роботи 180 сторінок, з яких 151 сторінок становить основний текст.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Культурно-мистецькі надбання українського народу були і залишаються об’єктом наукових інтересів сучасних дослідників. Нині завдяки наполегливій праці істориків, культурологів, мистецтвознавців здійснюється поступове реставрування реальної картини розвитку вітчизняної культури. Однак без врахування її локальних особливостей неможливо досягти об’єктивних наукових результатів. Тому при розв’язанні даного завдання значною мірою виправдовує себе реґіональний підхід: він стає важливою умовою створення цілісної й водночас різнобічної характеристики широкого спектра художніх явищ.
Оновлення українського суспільства, відродження української національної культури в третьому тисячолітті націлює на переосмислення та збереження духовно-культурного досвіду нації. Створення перспективних наукових концепцій художньо-творчого розвитку етносоціальних угруповань України у єдності і взаємодії, неможливе без наукового пізнання й розуміння минулого. Цього можна досягти за умови правдивого відображення історичного культурного процесу в усьому його багатстві, розмаїтті складності та протиріччях. Відтворення достовірної правди історії української культури і, зокрема, музичної спадщини українського народу можливе лише при орієнтації на факти, почерпнуті з джерел, та їх науковому узагальненні.
Багатовіковий шлях української культури позначений неоднозначними періодами творчого піднесення та процвітання, занепаду, відродження і стабільності. Це повною мірою стосується й історії розвитку хорового мистецтва Галичини.
Хорове мистецтво Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття привертає увагу, насамперед, етнорегіональними особливостями культуротворчого процесу, поступальний розвиток якого відбувався в усіх його складових: хоровому виконавстві, спеціальній музичній освіті, композиторській творчості. На динаміку цього процесу впливало своєрідне геополітичне місце галицького регіону в загальноєвропейському соціумі.
Хорове мистецтво Галичини як важлива складова української художньої культури другої половини ХІХ першої третини ХХ століття інтенсивно розвивається в різних напрямах та творчій діяльності видатних дириґентів, відомих хорових колективів, досвідчених педагогів. Еволюційний процес становлення та розвитку професійного диригентсько-хорового мистецтва Галичини можна умовно поділити на три етапи: друга половина ХІХ ст. поширення та активна культурно-просвітницька діяльність аматорських хорових колективів; кінець ХІХ початок ХХ ст. професіоналізація аматорського диригентсько-хорового мистецтва, пов’язана із продовженням хорових традицій церковних осередків Галичини; зміцненням взаємозв’яків музичних культур Галичини, Наддніпрянщини та Західної Європи, формуванням музичної освіти нижчого та середнього рівнів; 20-30-ті роки ХХ ст. розвиток професійного диригентсько-хорового мистецтва, спричинений об’єднанням музичних товариств з метою піднесення мистецького рівня хорових колективів; появою значної кількості висококваліфікованих фахівців-диригентів, які здобули освіту у провідних європейських музичних навчальних закладах; активізацією видавничої діяльності музичних товариств; інтенсивною освітньою працею педагогів-диригентів польських вищих музичних навчальних закладів та українського Вищого музичного інституту імені М.Лисенка у Львові.
1. Доведено, що розвиток диригентсько-хорового мистецтва Галичини другої половини ХІХ першої третини ХХ століття відображає етнокультурні тенденції та орієнтації у процесах становлення української професійної виконавської школи, зберігаючи, водночас, універсальні якості, притаманні формам, традиційним для цього різновиду національної музичної культури. Цьому сприяли історичні передумови формування музичної культури Галичини, для якої визначними факторами слід вважати діяльність музичних осередків аматорського та професійного спрямування, завдяки яким освітньо-виховний процес спрямовується на ідеалі професіоналізації відповідно до тих стандартів, визначених вимогами музичного життя Європи. Розглядаючи різні галузі музично-хорової культури закцентовано увагу назначені музичних взаємин Наддніпрянської України та Західної Європи.
Протягом другої половини ХІХ століття у польському культурному середовищі Галичини назріла потреба більш серйозного підходу до розвитку різних галузей музичного мистецтва, що привело до виникнення нових вузькопрофільних товариств та до відчутних змін всередині більших культурно-просвітницьких інституцій. Новостворені польські хорові товариства активно включилися в музичне життя Галичини. Вони виступали з сольними програмами, брали участь у концертах хорової музики та вечорах, присвячених ювілейним святам польського та українського народів. До репертуару польських хорів входили твори західноєвропейських композиторів класиків та романтиків, а також композиції польських та українських митців. Про високий фаховий рівень цих колективів засвідчує виконання ними творів вокально-симфонічного жанру. Популяризація польськими хоровими товариствами серед населення краю хорової літератури різних стильових напрямів та національних композиторських шкіл позитивно позначилася на становленні українського диригентсько-хорового мистецтва. Синтез хорових культур регіону сприяв поступовій професіоналізації диригентів та збагаченню концертного репертуару українських аматорських хорових колективів.
Українські хорові колективи товариств, на відміну від польських, були значно більш поліфункціональними у своєму національному середовищі та розгалуженими за завданнями, які вони перед собою ставили. Яскравим свідченням цього є концертні програми, які представлені актуальними для того часу жанрами народної творчості у вигляді обробок популярних народних пісень, а також музичні твори, які мали певне розповсюдження на концертних майданчиках Західної Європи, а саме: твори Л.Бетховена, В.Моцарта, Й.Баха, Ф.Мендельсона, Дж.Перголезі тощо, тобто, не тільки класичні твори, але й все те, що мало ознаки музичної новизни для західноєвропейської публіки. Ці хорові колективи товариств вели активну концертно-просвітницьку діяльність, виховуючи пошану до рідної пісні та хорових творів європейських композиторів класиків і романтиків, підносячи культурний рівень людей, залучаючи молодь до пісенних традицій українського народу. Концертне життя галицьких міст та сіл другої половини ХІХ століття не відзначалося багатством форм та напрямів. Найпоширенішими були музичні імпрези, присвячені ювілейним датам та вшануванню пам’яті видатних людей. Найбільший емоційно-патріотичний потенціал несли в собі шевченківські концерти”, які згуртовували громадськість навколо високих мистецьких ідеалів. Концертний репертуар українських аматорських хорових колективів складався з народних пісень та їх обробок, легких творів західноукраїнських композиторів, а також хорових композицій М.Лисенка. Проведення у різних місцевостях Галичини пісенних конкурсів сприяло удосконаленню виконавської майстерності художніх колективів, збагаченню репертуару, прагненню до творчого змагання.
2. Встановлено, що історична динаміка трансформаційних змін, які в них відбуваються, віддзеркалює поетапність переходу від аматорського хорового музикування до професійного. Спираючись на просвітницький досвід Галицького музичного товариства, перші українські хорові колективи активно включаються в музично-концертне життя Галичини. Однак характер їхньої діяльності свідчить про те, що вона була більш поліфункційною, ніж у попередників. Це показують особливості репертуару та заходи, спрямовані на підвищення кваліфікаційного рівня виконавців.
Хорове мистецтво Галичини досліджуваного періоду відзначається взаємопроникненням реґіональних, загальнонаціональних та європейських культурно-мистецьких традицій. Специфіка даного процесу, обумовлена тогочасними суспільно-історичними реаліями, полягала у співіснуванні та взаємодії українського, польського та німецького дириґентсько-хорового мистецтва як невід’ємних складових культури краю. Активна співпраця українських та польських музичних товариств у напрямі популяризації кращих надбань світової композиторської спадщини, обмін педагогічним та виконавським досвідом між представниками різних національних музичних шкіл спричинили зростання професіоналізму вітчизняних диригентів та хорових виконавців, інтеграцію українського хорового мистецтва Галичини у світову музичну культуру.
Характерними рисами галицького дириґентсько-хорового мистецтва є не тільки міжнародні взаємозв’язки та взаємовпливи, а й спадкоємність поколінь, сталість та потужність самобутніх національних традицій. Виразник українського національно-культурного відродження в Галичині досліджуваного періоду духовенство єдина на той час освічена верства українського суспільства, відігравало місію ідеолога і провідника національно-визвольного руху галицьких українців. Осередком місцевого культурного життя, де громадились старожили і молодь, була греко-католицька церква, яка зуміла зберегти народні традиції, національну обрядовість, національну мову богослужіння. Активне культивування церковними та світськими хоровими колективами Галичини духовної музичної спадщини сприяло збагаченню їхнього репертуару літургійними творами та композиціями християнської тематики Й.Гайдна, Г.Генделя, Д.Бортнянського, А.Веделя, П.Бажанського, І.Лаврівського, І.Матюка; а також позитивно позначилося на розширенні художнього кругозору широких верств українського та польського населення регіону.
Професіоналізація аматорського диригентсько-хорового мистецтва Галичини найбільшою мірою пов’язана з процесом формування нижчої та середньої ланки музичної освіти, яка наприкінці ХІХ початку ХХ століття була представлена церковними школами співу, дяківськими бурсами, музичними школами товариств, приватними однопрофільними та багатопрофільними музичними школами, диригентськими курсами. Вихованці цих навчальних закладів мали змогу навчатись хоровому співу, опановувати основи теорії та історії музики, гармонії, контрапункту тощо. Вагоме місце у формуванні культури хорового співу займали народні школи українського педагогічного товариства Рідна школа” та учительські семінарії, де рівнозначна увага на уроці спів” приділялася як вихованню правильних навичок співу на матеріалі народних пісень та пісень на релігійну тематику, так і теоретичному навчанню музичної грамоти. Учні співали як по слуху, так і свідомо з нот, враховуючи метроритмічну основу, знання грамоти та навички тактування.
3. Виявлено, що своєрідність диригентсько-хорового мистецтва на галицьких землях обумовлена органічним поєднанням культурних здобутків, які узагальнює в собі музична творчість представників різних поколінь митців вітчизняних та західноєвропейських. В дисертації розглянуті факти, що доводять наявність спадкоємності між українськими традиційними формами хорового музикування та тими, що були опосередковані завдяки тісним контактам української музичної спільноти з представниками західної музичної культури. Проте така співтворчість не була самодостатньою. Опосередковуючи ці здобутки у вигляді репертуару, українська хорова спільнота завжди прагнула виокремлювати в них актуальні для національної свідомості ціннісно-смислові чинники. Аналіз концертних програм дає можливість зробити висновок про те, що в творах, які обирались для виконання, завжди враховувалось не тільки актуальність стильових виразних засобів, що дозволяла ознайомитися галицьким музикантам за новітніми досягненнями західних музичних шкіл, але й проблематика, яка асоціювалась з нагальними художніми та політичними потребами української громадкості.
4. Аргументовано, що їхня структура відображає зростання соціокультурних потреб щодо вдосконалення художньо-виражальних засобів, накопичених аматорською диригентсько-співацькою практикою.
Об’єднання місцевих хорових товариств у загальнокраєві організації Галичини, яке виявилося у створенні Союзу співацьких і музичних товариств”, Союзу українських хорів” та Музичного товариства імені Миколи Лисенка, сприяло піднесенню диригентсько-хорового мистецтва в Галичині, зростанню професіоналізму співаків та диригентів провінційних колективів, підготовці професійних керівників хорів та хорових диригентів, популяризації української та зарубіжної хорової музики різних жанрів серед широкого загалу.
Концертно-просвітницька та творчо-організаційна діяльність провідних професійних хорових диригентів Галичини, які здобули вищу музичну освіту у кращих консерваторіях Європи, значно активізувала концертне життя західноукраїнських земель, спричинила появу нових професійних колективів (Студіо-хор”, Українськиї наддніпрянський хор”). Добираючи концертні твори для своїх колективів, дириґенти намагалися розширити межі традиційного репертуару, в якому домінували тенденції побутовізму, романтизму та сентименталізму, а також активне звертання до місцевого фольклору. Значно частіше, ніж у другій половині ХІХ століття, у виконанні хорів великих західноукраїнських міст звучать твори російських та західноєвропейських композиторів-класиків та романтиків, що було пов’язано із започаткованою С.Людкевичем нової форми концертного життя вечорами класичної музики. Організація та проведення конкурсів галицьких хорів слугували популяризації хорового мистецтва серед населення регіону, виявленню нових талантів серед диригентів та співаків, удосконаленню виконавської майстерності та збагаченню репертуару відомих та новостворених хорів.
5. Охарактеризовано тенденції, що сприяли формуванню в аматорському музичному середовищі професійного ставлення до диригентської та співацької професій: художні досягнення вітчизняної композиторської творчості; зростання її соціального статусу завдяки зближенню та взаємообміну художніми досягненнями між Наддніпрянщиною і Галичиною; репертуарна політика, спрямована на популяризацію української та зарубіжної хорової музики різних жанрів; концертно-просвітницька й організаційно-творча діяльність професійних хорових диригентів, які здобули музичну освіту у кращих консерваторіях Європи; проведення конкурсів хорових колективів та популяризація хорового мистецтва серед населення регіону.
Видання методичної літератури та репертуарних хорових збірників сприятливо позначилося на удосконаленні системи музичної освіти, підготовці висококваліфікованих фахівців хорового мистецтва, свідчило про становлення професійної дириґентсько-хорової школи в Галичині.
6. Реконструйовано систему фахової підготовки професійних кадрів, які забезпечували розвиток диригентсько-хорового мистецтва наприкінці ХІХ у першій третині ХХ століття, та з’ясовано відмінності у принципах, на яких вона була побудована, порівняно із західноєвропейськими аналогами.
Показано роль українських музичних товариств у її створенні та науково-методичному забезпеченні діяльності освітніх інститутів, узагальнені форми та методи навчальної роботи, на яких ґрунтувалась музична хорова освіта у тогочасних навчальних закладах, визначені змістовні компоненти, які обумовили специфічні риси хорового освітянства як галицької школи виконавсько-хорового мистецтва.
Процес становлення вищої музичної освіти в Галичині був пов’язаний, в першу чергу, з навчально-виховною та методичною діяльністю консерваторії Польського музичного товариства, консерваторії імені К.Шимановського у Львові та консерваторії Музично-драматичного товариства імені С.Монюшка у Станіславі. Викладачі класів диригування та хорового співу цих навчальних закладів підготували цілу плеяду відомих музикантів, які прислужилися формуванню української диригентсько-хорової школи, активізації музичного життя галицьких міст.
Значним досягненням прогресивної мистецької інтелігенції Галичини у справі налагодження української професійної музичної освіти було створення Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, який за формою організації навчального процесу наближався до західноєвропейських консерваторій. Плідна педагогічна робота викладачів-дириґентів та вокалістів цього закладу та широкої мережі філій спиралася на здобутки європейського дириґентсько-хорового мистецтва та сприяла подальшому удосконаленню навчальних програм, популяризації хорових творів українських та зарубіжних композиторів, створенню нових хорових колективів.
Таким чином, збереження традицій аматорського хорового музикування, розвиток їх у професійній творчості, удосконалення системи музичної освіти, видання методичної літератури та репертуарних збірників, взаємозв’язок з представниками інших національних музичних культур всі ці прогресивні процеси у музичному мистецтві регіону сприяли активному становленню та розвитку диригентсько-хорового мистецтва протягом другої половини ХІХ першої третини ХХ століття, а також забезпечили значні успіхи всієї української хорової школи в наступні періоди її еволюції.
В процесі дослідження накреслились перспективні напрями розробки даної теми, що не входили в коло обраної проблематики: творчість галицьких композиторів у галузі хорової музики, особливості виконавської манери хорових колективів, основні риси професійної дириґентської школи тощо. Їх опрацювання буде запорукою подальшого поглиблення знань про шляхи розвитку української хорової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрієвський В. Микола Лисенко. Львів, 1942. 62 с.
2. Анкетні листки особового складу театру товариства Руська бесіда” // ЦДІА України у Львові. Ф. 514, оп. 1, спр. 69. Арк. 10-35.
3. Антонович Д. Українська музика // Українська культура. К., 1933. С. 404-442.
4. Антонович Д. Дмитро Бортнянський // Діло. 1925. Ч. 169.
5. Антонович М. Недостачі наших хорів // Українська музика. 1937. Ч. 3. С. 35-37.
6. Антонюк Н. Українське життя в Генеральній Губернії” (19391944 рр.): За матеріалами періодичної преси. Львів, 1997. 232 с.
7. Архімович Л., Каришева Т., Шреєр-Ткаченко О., Шеффер Т. Нариси з історії української музики. К., 1964. С. 309.
8. Бажанський П. Пригробні співи в рускій духовній семінарії у Львові // Діло. 1883. Ч. 46.
9. Барвінський В. З концертової салі // Діло. Львів, 1926. Ч. 95.
10. Барвінський В. Концерт з нагоди 100-літніх роковин смерті Д.Бортнянського // Діло. 1928. Ч. 262.
11. Барвінський В. Концерт колядок і щедрівок // Діло. 1926. Ч. 60.
12. Барвінський В. На музичні теми // Діло. 1930. Ч. 190, 193.
13. Барвінський В. Львівські музичні імпрези в лютім // Українська музика. Львів, 1937. Ч. 1. С. 9-10.
14. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів: актуалізація звичаєвої традиції: Навч. посібник. К.: Український світ, 2002. 440 с.
15. Білинська М. Глава літопису (Музична культура Львова) // Музика. К., 1977. № 5. С. 31-32.
16. Булка Ю. Вплив радянського мистецтва на розвиток музичної культури західноукраїнських земель у 20-30-і рр. // Українське музикознавство. К., 1977. Вип. 12. С. 48-59.
17. Булка Ю.П. Музична культура Західної України // Історія української музики: В 6 т. К.: Наукова думка, 1992. Т. 4: 1917-1941. С. 545-589.
18. Булка Ю. Нестор Нижанківський. К.: Музична Україна, 1972. 40 с.
19. Васькович Г. Український вільний університет // Науковий збірник УВУ. Мюнхен, 1992. С. 11-24.
20. Вахнянин Б. Вражіня з дорічного попису руської консерваторії музичної ім. Николи Лисенка з 25 червня 1908 року // Діло. 1908. Ч. 85.
21. Вахнянин А. В справі потреби заснованя Музичного інститута” у Львові // Діло.— Львів, 1903. Ч. 197.
22. Вахнянин А. Духовний концерт ”Львівського Бояна” // Діло. 1904. Ч. 85.
23. Вахнянин А. Руський співаник” і Малий катихит музики” // Діло. 1886. Ч. 49.
24. Вахнянин А. Спомини з життя. Львів, 1908. 137 с.
25. Вербицький М. О пінію музикальном // Галичанин. Львов, 1863. Кн. І. С. 140.
26. Верниволя В. Просвітянським хорам під увагу // Життя і знання. 1935. Ч. 12. С. 257.
27. В.Д. Другий концерт Української Республіканської Капели // Республика. 1919, Ч. 63.
28. Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. Краків-Львів, 1942. 39 с.
29. Витвицький В., Колесса М., Лисько З. Диригентський порадник. Львів, 1938. 240 с.
30. Витвицький В. Микола Лисенко і його вплив на музичне життя Галичини // Українська музика. Львів, 1937. Ч. 1. С. 4-7.
31. Витвицький В. Музичне життя Карпатської України // Карпатська Україна. Львів, 1939. С. 138-146.
32. Витвицький В. Музичними шляхами: Спогади. Єдмонтон, 1989. 215 с.
33. Витвицький В. Український музичний Львів // Витвицький В. За океаном: Збірник статей. Львів, 1996. С. 9-15.
34. Вітенко О. Український професійний хор під орудою Дмитра Котка. Крем’янець, 1969.
35. В.М. Папский концерт в Станиславові // Нива. 1908. С. 36.
36. Волынский И.З. Михаил Вербицкий и развитие украинской музыкальной культуры в XIX веке (20-60-е гг.): Дисс. ... канд. иск.: 17.00.02. Львов, 1954. 407 с.
37. Волошин М. Вищий музичний інститут у Львові // Ілюстрований музичний календар. Львів, 1905. С. 102-104.
38. Волошин М. Попис учениць п. Зофії Козловської // Діло. Львів, 1904. Ч.122.
39. Волощук Ю.І. Скрипкова культура Галичини 1848-1939 років: Дис. канд. мист. К., 1999. 198 с.
40. Гайський О. Ярослав Барнич життя і творчий шлях // Альманах Станиславівської Землі. Нью-ЙоркТоронтоМюнхен, 1975. С. 566-570.
41. Галицьке музичне товариство. Книга запису учнів консерваторії за 1908-1917 рр. // Відділ рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України. Фонд консерваторії, спр. 169, п. 52. 164 арк.
42. Галичанин. 1897. Ч. 263.
43. Галичанин. 1897. Ч. 264.
44. Галичанин. 1899. Ч. 289.
45. Гарматій І. В справі науки нотного хорального співу по наших селах // Діло. 1898. Ч. 255.
46. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772-1880). Відень, 1916. 65 с.
47. Грінченко М. Історія української музики. К., 1922. 278 с.
48. Гриневецький І. Попис філії Музичного інституту у Львові // Діло. 1932. Ч. 113.
49. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К., 1921. 278 с.
50. Гуріна А.В. Семантика музично-пісенного фольклору (на історіографічній базі досліджень ХІХ-ХХ ст.): Дис. канд. мист.: 17.00.01 / Харківська держ. акад. культури. Х., 2001. 199 арк.
51. Державний архів Івано-Франківської області (далі ДАІФО). Ф. 2, оп. 3, спр. 983. 47 арк.
52. Діло. Львів, 1881. Ч. 2.
53. Діло. Львів, 1882. Ч. 14.
54. Діло. Львів, 1882. Ч. 24.
55. Діло. Львів, 1882. Ч. 30.
56. Діло. Львів, 1882. Ч. 36.
57. Діло. Львів, 1882. Ч. 91.
58. Діло. Львів, 1884. Ч. 25.
59. Діло. Львів, 1884. Ч. 31.
60. Діло. Львів, 1884. Ч. 34.
61. Діло. Львів, 1884. Ч. 37.
62. Діло. Львів, 1884. Ч. 64.
63. Діло. Львів, 1884. Ч. 105.
64. Діло. Львів, 1884. Ч. 141.
65. Діло. Львів, 1884. Ч. 145.
66. Діло. Львів, 1885. Ч. І.
67. Діло. Львів, 1885. Ч. 5.
68. Діло. Львів, 1885. Ч. 21-22.
69. Діло. Львів, 1885. Ч. 24.
70. Діло. Львів, 1885. Ч. 88.
71. Діло. Львів, 1885. Ч. 136.
72. Діло. Львів, 1885. Ч. 245.
73. Діло. Львів, 1886. Ч. 2.
74. Діло. Львів, 1886. Ч. 41.
75. Діло. Львів, 1886. Ч. 139.
76. Діло. Львів, 1887. Ч. 20.
77. Діло. Львів, 1887. Ч. 21.
78. Діло. Львів, 1887. Ч. 77.
79. Діло. Львів, 1887. Ч. 144.
80. Діло. Львів, 1888. Ч. 19.
81. Діло. Львів, 1888. Ч. 61.
82. Діло. Львів, 1888. Ч. 188.
83. Діло. Львів, 1888. Ч. 211.
84. Діло. Львів, 1888. Ч. 212.
85. Діло. Львів, 1888. Ч. 271.
86. Діло. Львів, 1889. Ч. 61.
87. Діло. Львів, 1889. Ч. 65.
88. Діло. Львів, 1889. Ч. 226.
89. Діло. Львів, 1889. Ч. 275.
90. Діло. Львів, 1890. Ч. 53.
91. Діло. Львів, 1890. Ч. 57.
92. Діло. Львів, 1890. Ч. 66.
93. Діло. Львів, 1890. Ч. 182.
94. Діло. Львів, 1891. Ч. 71.
95. Діло. Львів, 1892. Ч. 64.
96. Діло. Львів, 1893. Ч. 29.
97. Діло. Львів, 1893. Ч. 51.
98. Діло. Львів, 1893. Ч. 135.
99. Діло. Львів, 1894. Ч. 272.
100. Діло. Львів, 1894. Ч. 273.
101. Діло. Львів, 1895. Ч. 42.
102. Діло. Львів, 1895. Ч. 60.
103. Діло. Львів, 1895. Ч. 218.
104. Діло. Львів, 1896. Ч. 11.
105. Діло. Львів, 1898. Ч. 276.
106. Діло. Львів, 1899. Ч. 10.
107. Діло. Львів, 1899. Ч. 275.
108. Діло. Львів, 1900. Ч. 18.
109. Діло. Львів, 1900. Ч. 132.
110. Діло. Львів, 1902. Ч. 86.
111. Діло. Львів, 1902. Ч. 186.
112. Діло. Львів, 1903. Ч. 15.
113. Діло. Львів, 1903. Ч. 147.
114. Діло. Львів, 1903. Ч. 148.
115. Діло. Львів, 1903. Ч. 193.
116. Діло. Львів, 1903. Ч. 201.
117. Діло. Львів, 1903. Ч. 207.