Теоретичні і практичні засади формування і розвитку Механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДонецькИЙ державний університет управління

на правах рукопису

Токарева Валентина іванівна

УДК 352.378:339:658

теоретичні і практичні засади формування і розвитку Механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні

Спеціальність 25.00.02 Механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
Поважний Олександр Станіславович,
доктор економічних наук, професор

Донецьк

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні засади формування ДЕРЖАВНОЇ політики в підготовці управлінського персоналу в україні

14

1.1.

Концепція людського капіталу в сучасній системі державного управління

14

1.2.

Економічний зміст менеджмент-освіти

28

1.3.

Теоретичні аспекти розробки сучасної концепції державної політики в підготовці управлінського персоналу

44

Висновки до першого розділу

56

РОЗДІЛ 2. функціонування механізмів ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ підготовки управлінського персоналу в Україні

59

2.1.

Аналіз особливостей сучасної організації підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки України

59

2.2.

Моделювання зв'язку між особливостями зовнішнього середовища, показниками ефективності діяльності підприємств та оновленням складу управлінського персоналу

99

2.3.

Методичні підходи до визначення потреб у підготовці управлінського персоналу та критерії його оцінки

114

Висновки до другого розділу

138

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТоК менеджмент-ОСВІТИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

142

3.1.

Особливості сучасного стану менеджмент-освіти в Україні

142

3.2.

Фактори розвитку менеджмент-освіти в Україні в умовах нестабільної економіки

180

Висновки до третього розділу

191

РОЗДІЛ 4. Аналіз зарубіжного досвіду підготовки управлінського персоналу

198

4.1.

Менеджмент-освіта в контексті розвитку підприємництва

198

4.2.

Зарубіжний досвід розвитку менеджмент-освіти

229

4.3.

Система підготовки управлінського персоналу: зарубіжний досвід

252

Висновки до четвертого розділу

268

РОЗДІЛ 5. Основні напрямки ДЕРЖАВНОЇ політики щодо розвитку Менеджмент-освіти в україні

270

5.1.

Інноваційні форми розвитку менеджмент-освіти в Україні і в Донецькому регіоні в світлі сучасних програмних документів

270

5.2.

Напрями вдосконалення управління менеджмент-освітою

301

5.3.

Шляхи активізації інтеграційних процесів із Європейською спільнотою у менеджмент-освіті

311

Висновки до п’ятого розділу

326

РОЗДІЛ 6. Формування і розвиток механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу

331

6.1.

Концепція багаторівневої адаптивної системи підготовки управлінського персоналу

331

6.2.

Удосконалення системи організації і контролю підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки

345

6.3.

Організаційні та економічні важелі державного регулювання підготовки управлінського персоналу

360

Висновки до шостого розділу

371

ВИСНОВКИ

375

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

384

ДОДАТКИ

404

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Незважаючи на важливість для держави вирішення проблем забезпечення якісного управління реальним сектором економіки, існуючий механізм підготовки управлінського персоналу підприємств фрагментарний та має суттєві недоліки. Необхідно шляхом ефективного використання вже існуючих та впровадження нових елементів адміністративного, фінансово-економічного, організаційно-правового впливу реалізовувати комплексну систему розвитку професійної компетенції управлінського персоналу. Реалізація таких механізмів потребує поєднання важелів ринкового впливу і державного регулювання. З одного боку, в умовах ринкової економіки відповідальність за якість роботи управлінського персоналу та ефективність прийнятих ним рішень покладається на власників та вище керівництво підприємств. Проте, з другого боку, сукупна продуктивність підприємств впливає на макроекономічні показники економічного зростання, рівня зайнятості, платіжного балансу, рівня життя населення, соціального розвитку та соціальної стабільності і таким чином у значній мірі визначає ефективність і конкурентоспроможність економіки в цілому. У зв’язку з цим зростає роль менеджмент-освіти. Приєднання України до Болонського процесу пов’язане з надіями на отримання якісної вищої освіти.
Вивченню комплексу проблем, пов’язаних із підготовкою управлінського персоналу, становленням і розвитком менеджмент-освіти в Україні, активно сприяла наукова та науково-практична діяльність Б.Андрушкіна, Д.Богині, Б.Будзана, В.Буреги, Б.Гаврилишина, Г.Губерної, М.Долішнього, В.Дорофієнка, О.Кузьміна, В.Лобаса, В.Лугового, І.Лукінова, Т.Оболенської, В.Онищенка, С.Опацької, Є.Панченка, В.Пілюшенка, О.Поважного, С.Поважного, С.Серьогіна, І.Тихомирової, С.Чукут, Н.Ушакової. На міжнародному рівні вдосконаленням якості менеджмент-освіти займаються Міжнародна асоціація закладів менеджмент-освіти (AACSB), Європейський фонд розвитку менеджменту (EFMD), які безпосередньо розробляють та впроваджують стандарти американських та європейських закладів менеджмент-освіти; в Центральній та Східній Європі Асоціація розвитку менеджменту (CEEMAN). В Україні в цій сфері активно діють Рада міжнародних досліджень та обмінів (IREX) та Консорціум із вдосконалення менеджмент-освіти (СЕUME), фінансовані урядом США, Центр інновацій та розвитку.
Однак трансформаційні процеси у сфері менеджмент-освіти здійснюються без достатніх науково-теоретичних обґрунтувань, які б базувалися на результатах науково-практичних досліджень та світових досягнень. Методичні розробки розвинутих країн світу, передусім в організації та проведенні навчальних програм менеджмент-освіти, їх стандартизації, акредитації закладів менеджмент-освіти, повинні бути адаптовані до українських умов.
Розробка механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу потребує теоретичного обґрунтування, методологічного і методичного забезпечення. Сьогодні відповідна теорія у методологічному аспекті фрагментарна і розрізнена, не розроблені її теоретичні і методичні основи, не визначені методичні підходи до аналізу потреб підприємств та організації програм підготовки управлінського персоналу, відсутня узагальнена, уніфікована система критеріїв оцінки управлінського персоналу, не визначено теоретичні та методичні засади формування нових механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу.
Актуальність означеного комплексу проблем, їх теоретична та практична значущість, а також недостатня розробленість зумовили вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання цієї роботи здійснювалось у рамках науково-дослідницьких тем, що виконувались у Донецькому державному університеті управління, зокрема у рамках теми Механізми державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні” (2003-2006 рр., номер держреєстрації 0105U002923) та Інноваційний і стратегічний соціальний менеджмент у регіональному управлінні” (2001-2008 рр. номер держреєстрації 0102U001295). Дисертантом проведено дослідження впливу управлінської компетенції керівників вищої ланки на ефективність функціонування підприємств державного та недержавного секторів економіки, обґрунтовано необхідність управлінської підготовки персоналу як складової механізмів державного регулювання підтримки і розвитку підприємництва.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних та практичних засад формування і розвитку механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні. Відповідно до цієї мети були поставлені та розв’язані такі дослідницькі задачі:
здійснено систематизацію й узагальнення наукових підходів і новітніх парадигм провідних вітчизняних і зарубіжних учених щодо сутності сучасної управлінської діяльності, відповідності державної політики в підготовці управлінського персоналу в сучасних умовах;
проаналізовано особливості сучасної організації підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки;
обґрунтовано і розроблено методичні основи щодо визначення потреб в управлінцях різного рівня, оцінки цих потреб у зіставленні їх з навчальними програмами і з потребами стратегічного розвитку підприємств;;
визначено особливості сучасного стану менеджмент-освіти в Україні як фактора розвитку ефективного підприємництва і важливого напрямку розвитку національної економіки, який необхідно поглиблювати;
систематизовано зарубіжний досвід розвитку менеджмент-освіти і систем підготовки управлінського персоналу і на цій підставі визначено основні характеристики менеджмент-освіти, які якісно відрізняють її від економічної освіти;
досліджено інноваційні форми розвитку менеджмент-освіти в Україні в світлі сучасних програмних документів, що дозволяють визначити основні заходи як на рівні держави, так і на рівні самих навчальних закладів, які сприятимуть розвитку менеджмент-освіти;
визначено шляхи активізації інтеграційних процесів із європейською спільнотою в менеджмент-освіті, які передбачають, насамперед, поширення інформації про європейські стандарти менеджмент-освіти серед навчальних закладів та узгодження програм;
запропоновано концепцію багаторівневої адаптивної системи підготовки управлінського персоналу, що базується на визначенні рівнів, кожний з яких розрахований на управлінців різної компетенції і відповідальності у прийнятті рішень;
розроблено рекомендації щодо удосконалення системи організації і контролю підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки;
запропоновано систему організації відносин у реалізації підготовки управлінського персоналу, базовану на принципах соціального партнерства учасників, і на цій основі визначено засади формування і розвитку механізмів підготовки управлінського персоналу при ефективному поєднанні елементів державного регулювання і ринкового впливу.
Об’єктом дослідження є процес підготовки управлінського персоналу в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні засади формування і розвитку механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на теоретичній концепції людського капіталу, де індивідуальні характеристики людини визнаються особливою формою капіталу, оскільки розвиток індивідуальних здібностей, набуття знань та навичок потребує значних витрат часу і матеріальних ресурсів. У майбутньому ці індивідуальні характеристики та якості сприятимуть зростанню продуктивної сили людини і забезпечать їй більший дохід. У зв’язку з чим набули особливої актуальності формування і розвиток механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в Україні. Це стало теоретичним підґрунтям для перегляду державної політики багатьох західних країн і України у галузі освіти і підготовки кадрів.
Методи дослідження. За методологічну основу дослідження взято діалектичні методи наукового пізнання, системний підхід до визначення ролі підготовки управлінського персоналу в сукупності процесів відтворення трудового потенціалу за умов утвердження ринкових відносин в Україні.
У процесі дослідження було використано загальнонаукові методи: аналізу і синтезу при визначенні економічного змісту менеджмент-освіти, а також аналізу особливостей сучасної організації підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки України; теоретичного узагальнення та порівняння при розгляді теоретичних аспектів розробки сучасної концепції державної політики в підготовці управлінського персоналу; статистичного аналізу при розгляді менеджмент-освіти в контексті розвитку підприємництва; економіко-математичний при моделюванні зв’язку між особливостями зовнішнього середовища, показниками ефективності діяльності підприємств та оновленням складу управлінського персоналу; залучалися історичний и логічний підходи при розгляді концепції людського капіталу в сучасній системі підготовки управлінських кадрів.
Інформаційною базою дослідження є наукова монографічна література з питань теорії і практики державного регулювання, організаційного розвитку, людського капіталу, чинне законодавство України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства промислової політики України. Джерелами первісної інформації є матеріали досліджень, проведених за участю автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна виконаної дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних та практичних положень формування і розвитку механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки. Найбільш значні досягнуті результати, що визначають новизну роботи, полягають у такому:
вперше:
запроваджено систему соціального партнерства між державою, підприємствами, громадськістю, закладами управлінської освіти і на цій основі запропоновано теоретичні і практичні засади формування механізмів підготовки управлінського персоналу при ефективному поєднанні елементів державного регулювання і ринкового впливу;
адаптовано інноваційну модель підприємницької поведінки, теоретичною основою якої є дослідження Й.Шумпетера, до закладів, що реалізують програми підготовки управлінського персоналу. Інноваційна модель підприємницької поведінки означає відхід від масового” навчання, диференціацію своєї пропозиції за рахунок створення спеціального набору програм, орієнтованих на різні цільові групи, на врахування проблем і потреб клієнтів, у ролі яких можуть виступати як організації, що зацікавлені в підготовці кадрів для реалізації нових стратегій, збільшення своєї конкурентоспроможності і підвищення адаптивності до вимог ринку, так і окремі громадяни, націлені на прискорення або зміну кар’єри навчання;
запропоновано методологічну основу для оцінки регулювання управлінського персоналу, визначення її змісту і системи критеріїв. Методологічною основою оцінки управлінського персоналу є визначення її змісту, який детермінується її основними об'єктами та цілями, а тому включає в себе оцінку професійної відповідності займаній посаді, оцінку індивідуальної праці та оцінку результатів. Запропонована система критеріїв оцінки управлінського персоналу має узагальнений, уніфікований вигляд і визначає підґрунтя для формування модифікованих систем показників;
удосконалено:
систему організації і контролю підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки, яка базується на мотивації персоналу, що має відбуватися як невід’ємна складова довготривалої стратегії розвитку суб’єктів господарювання;
методичний підхід до стратегії підготовки управлінського персоналу на основі аналізу особливостей сучасної організації підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки;
методику оцінки потреб підприємств у підготовці управлінського персоналу. Методика дозволяє проводити попередню оцінку потреб управлінців різного рівня в навчальних програмах, зіставляти їх з потребами стратегічного розвитку, а потім розробляти конкретні програми навчання;
дістали подальшого розвитку:
методи обґрунтування необхідності й прийнятності використання теоретичної концепції людського капіталу як основи для вдосконалення механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу. Це дозволить, на відміну від існуючого ставлення до підготовки управлінського персоналу як до виробничих витрат, розглядати його як актив, що потребує інвестицій і забезпечить у майбутньому відтворення управлінського потенціалу на якісно новій основі;
методичний підхід до формування державної політики щодо підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки, яка спрямована на розбудову дійової розгалуженої і якісної системи підготовки управлінського персоналу, побудованої на принципах андрогогіки та навчання протягом всього життя, спрямованих на досягнення синергетичного ефекту;
основні напрямки вдосконалення діяльності вищих закладів освіти: раціоналізація взаємовідносин вищих навчальних закладів з органами державної влади; внутрішні механізми підготовки управлінських кадрів; зарубіжні зв'язки та зовнішньоекономічна діяльність;
обґрунтування значення та ролі менеджмент-освіти для стабілізації економіки та для підвищення ефективності підприємництва.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дали змогу розробити методичні і практичні засади механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки на етапі трансформації економіки України, довести наукові розробки до рівня практичного використання підприємствами і організаціями для запровадження комплексної системи підготовки управлінського персоналу. Зокрема, положення і висновки дисертаційної роботи використані Головним управлінням економіки Донецької облдержадміністрації при розробці методичних рекомендацій та пропозицій щодо регуляторної політики у сфері підприємництва та щодо оцінки підприємств-банкрутів (довідка № 19/01-06 від 16.01.2006 р.).
Розроблені методологічні і теоретичні положення, практичні рекомендації щодо розвитку сфери менеджмент-освіти застосовані в практичній роботі Обласного управління освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації при вирішенні питань удосконалення освітньої діяльності вищих навчальних закладів (довідка № 269-12 від 12.12.2005 р.). Деякі відомості дисертаційної роботи використані у практичній діяльності Консорціуму із вдосконалення менеджмент-освіти (СЕUME), зокрема його Східноукраїнським відділенням, при дослідженні стану розвитку менеджмент-освіти в Україні (довідка № 226/11 від 18.11.2005 р.), а також Регіональним відділенням ФДМУ у Донецькій області при розробці програм навчання та перепідготовки керівників приватизованих підприємств (довідка про впровадження № 11 від 20.01.2006 р.). Практичні рекомендації дисертації використовуються у Донецькому державному університеті управління, зокрема, при запровадженні дистанційної форми навчання, активізації роботи з організації міжнародних обмінів студентів та викладачів, також у процесі підготовки і реалізації ряду навчальних та дослідницьких проектів, у пошуку додаткових джерел фінансування, в тому числі у міжнародних донорських організаціях (довідка про впровадження № 17/05-09 від 19.09.2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною роботою автора, в якій викладено науковий підхід до розв’язання важливої теоретико-методологічної проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизований у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати роботи доповідалися автором на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління (20012005 рр., м. Донецьк), на Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції Менеджмент-освіта у вищих навчальних закладах України: підготовка, використання, роль і значення в соціально-економічному розвитку регіонів” (2002 р., м. Слов’янськ), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції Менеджмент-освіта в Україні: стан розвитку та шляхи вдосконалення” (2004 р., м. Слов’янськ), на V Міжнародній науковій конференції Людина і ринок” (2004 р., м. Люблін), на засіданні Всеукраїнського круглого столу Конкурентна політика в Україні та напрямки її вдосконалення” (2005 р., м. Київ), на ІV Міжнародній науково-практичній конференції Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (2005 р., м. Алушта), на Міжнародній науково-практичній конференції Сталий розвиток міст: сучасні технології управління міським та регіональним розвитком” (2006 р., м. Харків) та на Четвертій Всеукраїнській науково-практичній конференції Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів” (2006 р., м. Святогірськ).
Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковано у 33 наукових працях (у тому числі у 25 фахових виданнях), з них 1 монографія, 5 статей у наукових журналах, 20 статей у збірниках наукових праць, 6 у матеріалах конференцій, 1 навчальний посібник. Загальний обсяг публікацій 29,0 д.а., з яких особисто автору належить 21,0 д.а.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті досліджень розроблено науково-теоретичні засади формування і розвитку механізмів державного регулювання підготовки управлінського персоналу, на основі удосконалення менеджмент-освіти в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.
Проведені дослідження дають змогу зробити такі висновки:
1. Підхід до управління, базований на теоретичній концепції людського капіталу, коли індивідуальні характеристики людини визнаються особливою формою капіталу, трансформує сутність сучасної управлінської діяльності. Зміст і засоби досягнення цілей професійними управлінцями залишаються сфокусованими на сфері посадових і владних прав, обов’язків, можливостей і відповідальностей, проте на перший план виходять навички керівництва приймати творчі нестандартні рішення, організовувати роботу в постійно змінних групах, знаходити способи мотивації підлеглих до творчості та самовдосконалення. Відбувається трансформація владних повноважень у владу авторитету, неформального лідерства.
Підготовка управлінського персоналу в реальному секторі економіки вимагає відповідної державної політики, спрямовану на розбудову дійової розгалуженої і якісної системи підготовки управлінського персоналу, побудованої на принципах андрогогіки та навчання протягом всього життя, направлених на досягнення синергетичного ефекту, коли, з одного боку, результати від вивчення окремих організаційно-управлінських дисциплін, об’єднуючись, приводять до якісно нової системи знань щодо теорії і практики управління в окремого керівника підприємства, з другого боку, ефективне управління підприємствами зумовлює подальше економічне зростання в країні.
2. Незважаючи на те, що в Україні протягом останнього десятиріччя також була створена і динамічно розвивається розгалужена мережа закладів, що реалізують програми підготовки управлінського персоналу, різних за організаційно-правовими формами та джерелами фінансування. Застарілі, недостатньо гнучкі організаційні структури державного управління закладами вищої освіти, відсутність єдиної, концептуальної основи системи підготовки управлінського персоналу та сучасної методології її управління призводить до нескоординованої в своїх цільових спрямуваннях діяльності відповідних навчальних закладів, відставання реальних здобутків від проголошених намірів, гальмування ефективного розвитку системи підготовки управлінського персоналу в цілому.
Головними складовими концептуальних засад удосконалення сучасної системи освіти і професійного навчання повинна стати нова філософія у ставленні суспільства до освіти. У цьому зв’язку запропоновано теоретичні основи сучасної системи академічної (університетської) освіти і професійного навчання на основі осмислення і сприйняття вітчизняними вченими новітніх світових досягнень науки і техніки:
орієнтація вищих навчальних закладів на ділову практику, використання наукових знань у сфері виробництва і бізнесу;
відповідна переробка навчальних планів і програм, форм і методів навчання;
розширення зв'язків вітчизняних вищих навчальних закладів з закордонними університетами, впровадження уніфікованих навчальних модулів, розширення для української молоді можливостей навчання в закордонних університетах і спеціальних школах;
максимально широке використання в навчальному процесі новітніх інформаційних технологій, що формують спеціальну і загальнокультурну підготовку фахівців;
гуманізація освіти як головний фактор подальшої демократизації і поступального розвитку суспільства.
3. Практичною основою до визначення потреб у розвитку управлінського персоналу підприємства має стати оцінка його стратегії бізнесового розвитку, оскільки потреби в навчальних програмах є похідними від проблем, що мають найбільший вплив на ефективність діяльності підприємства. Аналіз даних свідчить, що хоча сьогодні підприємства приділяють найбільшу увагу компонентам бізнес стратегії, що направлені на укріплення своєї ринкової позиції, реорганізацію і реструктуризацію базових видів діяльності підприємства. Проте в майбутньому створення конкурентних переваг підприємства пов’язують з вирішенням проблем внутрішнього стилю управління, організаційного розвитку, управління і розвитку персоналу.
Методика дозволяє проводити попередню оцінку потреб управлінців різного рівня в навчальних програмах, співставити їх з потребами стратегічного розвитку, а потім розробляти конкретні програми навчання.
На основі аналізу теорії і практики оціночної діяльності у сфері управління виробництвом узагальнена модель оцінки результатів праці управлінського персоналу.
4. На сучасному етапі стан розвитку менеджмент-освіти в Україні можна охарактеризувати як такий, що переходить від етапу становлення до етапу підвищення якості своїх послуг. Сповільнюють процес розвитку менеджмент-освіти економічні фактори: низький рівень доходів громадян та державних витрат на освіту, спадна тенденція направлення персоналу підприємств на навчання. Робота із підвищення якості менеджмент-освіти ускладнюється низьким рівнем її інституціонального забезпечення в Україні, недосконалою законодавчою базою, низьким рівнем забезпечення населення соціальною та транспортною інфраструктурою, незначним доступом до інформаційних технологій. Необхідно на державному рівні визначити менеджмент-освіту як окремий напрямок підготовки фахівців, відділити її від економічної освіти, підвищити якість змісту академічних програм та вивести їх на рівень розвинутих країн; Міністерству освіти і науки України визнати ступінь МВА та видавати ліцензію навчальним закладам, які відповідають вимогам на проведення програми перепідготовки з присвоєнням ступеня МВА.
Розвиток менеджмент-освіти визначено як фактор розвитку ефективного підприємництва, як важливий напрямок розвитку національної економіки, який необхідно поглиблювати. Потенціал позитивного впливу менеджмент-освіти на розвиток підприємництва полягає в підвищенні якості управління українськими підприємствами, що сприятиме їх конкурентоспроможності на українському та міжнародному ринках; збільшенні самозайнятих осіб у галузях та сферах національної економіки, зростанні числа підприємств малого і середнього бізнесу; формуванні категорії осіб, готових постійно вдосконалюватися, пропонувати творчі, нестандартні вирішення проблем, що уможливить створення та доведення до споживачів нових продуктів та послуг високої якості.
5. Зарубіжний досвід історії розвитку менеджмент-освіти та важливість значення менеджмент-освіти для стабілізації економіки показують необхідність віднести до менеджмент-освіти такі складові:
1) бакалаврські програми;
2) післядипломну освіту з отриманням ступеня МВА;
3) післядипломну освіту без отримання ступеня тренінги і короткотермінові програми.
Усі три напрямки є важливими і потребують розвитку.
На даному етапі в Україні поняття менеджмент-освіта” є неофіційним узагальненням цілого ряду напрямків професійної освіти і ще більшої кількості спеціальностей. розуміння й бачення важливості менеджмент-освіти розпочинається саме з розуміння її відмінності від освіти економічної. Ця відмінність є умовою утвердження статусу менеджмент-освіти в нашому суспільстві.
На відміну від економічної освіти, яка дає розуміння законів ведення господарювання, менеджмент-освіта виховує навички та формує прагнення отримання прибутку в рамках певної економічної діяльності. Серед основних характеристик менеджмент-освіти, які якісно відрізняють її від економічної освіти, виділено такі:
- прикладний аспект менеджмент-освіти акцент на практичному застосуванні набутих знань;
- менеджмент-освіта надає унікальні можливості розвитку лідерських здібностей, інтуїтивного відчуття ситуації, вміння знаходити рішення в будь-яких, на перший погляд, безвихідних ситуаціях;
- менеджмент-освіті притаманний зв’язок із бізнес-середовищем, оскільки саме бізнес із його нагальними потребами є основним клієнтом закладів менеджмент-освіти.
Таким чином, враховуючи закордонний досвід, встановлено, що поняття менеджмент-освіта” узагальнює широке коло програм підготовки кадрів, перепідготовки і підвищення рівня кваліфікації, які пропонуються факультетами різних напрямків підготовки вищих закладів освіти (приватних та державних форм власності) в галузі бізнесу, підприємництва та менеджменту.
6. Існуюча модель економічного розвитку країни визначає можливі напрямки розвитку менеджмент-освіти та її зміст. Відповідно до вибору Україною засад соціально-орієнтованої ринкової економіки, європейської інтеграції, реалізації положень програм Україна - 2010”, Реформи заради добробуту”, Стратегії подолання бідності, концепції сталого розвитку, здійснення низки указів Президента щодо реформ, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, необхідно визначити роль менеджмент-освіти в трансформаційних процесах. У зв’язку з цим пропонується здійснити ряд заходів як на рівні держави, так і на рівні самих навчальних закладів, які сприятимуть розвитку менеджмент-освіти.
З боку держави необхідно забезпечити сприятливі умови для ведення економічної діяльності приватними та державними закладами освіти, для цього доцільно віднести витрати на розвиток матеріально-технічної бази та інформаційного забезпечення до валових витрат. Необхідно збільшувати бюджетне фінансування освіти, одночасно розширюючи можливості доступу до навчання працівників за рахунок підприємств. Для цього збільшити відсоток від фонду оплати праці на цільове навчання до 7%, який не підлягає оподаткуванню. Не включати в річний дохід працівників сум, рівних вартості їх навчання, оскільки це демотивує осіб до навчання. Використовувати потенціал меценатства та спонсорства для розвитку закладів менеджмент-освіти, запровадивши механізм зниження податку з прибутку на ту його частину, яка дорівнює внеску мецената або спонсора в освіту (на відміну від діючої системи оподаткування, коли їх допомога приватним закладам освіти оподатковується). Розширювати можливості працевлаштування талановитих студентів з сімей із низьким рівнем матеріального забезпечення, запровадивши пільгові умови оподаткування студентів при працевлаштуванні, під час їх навчання та підприємствам, які надають місця праці.
Заклади менеджмент-освіти повинні зосередитись на активній взаємодії із підприємцями та бізнес-середовищем. Кожен заклад менеджмент-освіти повинен працювати над розробленням нових програм підвищення кваліфікації для підприємців та виконання консультаційних та дослідницьких проектів. Проведення таких програм та проектів сприятиме вдосконаленню викладацького складу. В навчальних закладах необхідно створювати Центри планування кар’єри та працевлаштування, які стануть посередниками між підприємцями та студентами з питань ефективних місць практик і працевлаштування та пошуку потенційних працівників.
Запропоновано також основні напрямки удосконалення діяльності вищих закладів освіти.
7. Серед шляхів інтеграції закладів менеджмент-освіти в європейський освітній простір наголошується на важливості впровадження європейських стандартів та процедур акредитації освіти, які базуються на самооцінці навчального закладу (акцент робиться на питаннях стратегічного розвитку освітньої інституції як повноцінної організації-системи, а не окремих її сторонах діяльності). Базуючись на основах європейської моделі акредитації закладів менеджмент-освіти, розробленої Європейським фондом з розвитку менеджменту (efmd), дисертант доводить, що творче застосування її принципів, функцій дозволить підвищити якість української менеджмент-освіти. Акредитація повинна сприяти конкуренції між вищими навчальними закладами, забезпечити ринок інформацією про якість освітніх послуг. Розвиток менеджмент-освіти в Україні в напрямку європейської інтеграції вимагає: поширення інформації про європейські стандарти менеджмент-освіти серед навчальних закладів; визначення необхідності запровадження системи акредитації, що базується на самооцінці навчального закладу, із залученням до вирішення цього питання Міністерства освіти та науки; створення в найближчій перспективі асоціації менеджмент-шкіл як впливової організації, що буде визначати та контролювати стандарти менеджмент-освіти.
8. Основою діяльності закладу, що реалізує програми підготовки управлінського персоналу, в сучасних умовах має стати інноваційна модель підприємницької поведінки. Така інноваційна модель підприємницької поведінки означає відхід від масового” навчання, диференціацію своєї пропозиції. Цей підхід зумовлює необхідність запровадження системи соціального партнерства між закладами, що реалізують програми підготовки управлінського персоналу, та підприємствами реального сектора заради постійної співпраці з метою оптимізації методів діагностики потреб підприємств у підготовці управлінського персоналу, розширення портфеля навчальних програм, запровадження ефективних процесів обміну інформацією та поширення успішного досвіду. Інноваційна модель підприємницької поведінки може бути реалізована шляхом створення адаптивної багаторівневої системи підготовки управлінського персоналу, де кожний із рівнів розрахований на управлінців різної компетенції і відповідальності в прийнятті рішень. Рівні в системі підготовки управлінського персоналу мають відрізнятися змістом навчальних курсів, їх тривалістю, форматом проведення, інтенсивністю занять. Це дозволить охопити більш широку аудиторію управлінців, які потребують навчання, та врахувати одну з головних тенденцій, що зумовлюють розвиток системи управлінської освіти в світі, орієнтацію на потреби клієнтів.
9. Система запровадження навчальних програм на підприємствах має сьогодні випадковий, незбалансований з потребами підприємств характер. Запропоновано для подальшого успішного розвитку українських підприємств перейти від управління кадрами” до розвитку людського потенціалу”, що передбачає розробку системи мотивації персоналу, яка має відбуватися не як реакція на сьогоденні нагальні потреби, а як невід’ємна складова довготривалої стратегії розвитку підприємства.
10. Враховуючи ринкове спрямування системи підготовки управлінського персоналу, визначена необхідність запровадження системи соціального партнерства між державою, підприємствами, громадськістю, закладами управлінської і на цій основі запропоновано теоретичні і практичні засади формування механізму підготовки управлінського персоналу при ефективному поєднанні елементів державного регулювання і ринкового впливу. Зокрема, розроблено пропозиції щодо змін у законодавстві, спрямовані на визнання управлінської підготовки як незалежної складової післядипломної освіти, пов’язаної з набуттям управлінської компетенції, вдосконалення податкової політики стосовно створення привабливих умов для підготовки управлінського персоналу, стимулювання приватних інвестицій у її реалізацію. З урахуванням світового досвіду пропонується запровадження систем інформаційного моніторингу, суспільно-державної акредитації, рейтингування та контролю за якістю наданих освітніх послуг.

Результати проведених досліджень дають змогу стверджувати, що за допомогою удосконалення механізму державного регулювання, ефективного використання важелів організаційно-правового та фінансово-економічного впливу управлінський персонал у реальному секторі економіки дістане необхідну підготовку, що буде необхідною основою забезпечення процесів подальшого економічного зростання в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации: Пер. с англ. М.: Сирин, 2002. 256с.
2. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. М.: Экономика, 1989. 519с.
3. Батковский А., Попов С. Приемы мотивации к труду и профессиональному росту (на примере инновационных организаций) // Проблемы теории и практики управлення. - 1999. - №1.-С. 104-109.
4. Беззубко Л.В., Черниш О.І, Соколова Л.С. Розвиток системи освіи у сучасних умовах / Монографія. Донецьк: ВІК”, 2005. 132 с.
5. Беляцкий Н. Изменение функций руководителя в новых условиях // Проблемы теории и практики управлення. - 2000. - №3. - С. 97-100.
6. Бизнес-образование в России: Аналитический справочник. М.: КОНСЭКО, 1999. Выпуск 1. 72c.
7. Бизнес-образование в России: Аналитический справочник. М.: КОНСЭКО, 2000. Выпуск 2. 75c.
8. Бизюкова Й.В. Кадры управлення: подбор и оценка: Учеб. пособие. - М.: ОАО "Изд-во "Экономика", 1998. - 150 с.
9. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лісогор Л.С., Долгова Л.І. . Соціально економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати / НАН України; Інститут економіки / Д.П. Богиня (відп.ред.). К., 2001. 300с.
10. Бохняж Збігнєв. Програму дій розроблено, настав час її втілення // Синергія. 2001. - № 2-3. С.2-3.
11. Бондар І.К. Розділ 8: Доходи населення та механізми їх регулювання // Праця, зарплата, соціальний захист: проблеми та шляхи вирішення. К.: Соцінформ. 2002. с. 258 280.
12. Бурега В.В. Социально-адекватный менеджмент. В поисках новой парадигмы: Монография. К.: Академія, 2001. 272 с.
13. Будзан Б. Роль освіти у формуванні національної управлінської еліти // Економічний часопис. 1997. № 11 12. С. 41 42.
14. Будзан Б.П. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. К.: Основи, 2001. 349с.
15. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г. Кременя. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2004. 384 с.
16. Вузоманія або деякі особливості автономного вузобудування// Дзеркало тижня 2001. №6. С.6.
17. Галузеві стандарти вищої освіти з напрямку підготовки Менеджмент”; Введ. 24.05.2000. К.: Міністерство освіти та науки України, 2000. 124с.
18. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Семиноженко В. П. Україна: наука та інноваційний розвиток. К., 1997. 66с.
19. Гвоздьов С. Шило І. Підвищення якості бізнес-освіти в Україні. http://www.managment.com.ua
20. Герасимчук В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації: монографія. Луцьк: Надстир’я. 2001. 528 с.
21. Гершунский Б.С. Стратегические приоритеты развития образования в России // Педагогика. 1996. №5. с.46 54.
22. Голубчиков Е. Подготовка управленческого персонала для работы за рубежом: опыт японских корпораций // Проблемы теории и практики управления. 2000. №6. с. 54 59.
23. Гришан Ю.П. Структура акціонерного капіталу та тенденції її зміни // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. 2000. №12. c.1216.
24. Грищенко К. Законодавче регулювання фінансування освіти в Україні та Російській Федерації // Економіка. Фінанси. Право. 1997. №9. с.21 28.
25. Дафт Р. Л. Менеджмент. : Пер. с англ. 2-е изд. Спб.: Питер, 2002. 832 с.
26. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент у системі освіти: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999.-176 с.
27. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління персоналом організацій: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998. - 188 с.
28. Доклад о развитии человека за 1999 год. Нью-Йорк: ПРООН, 1999. 277с.
29. Долішній М. І., Злупко С. М., Злупко Т. С., Токарський Т. Б. Трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці (теорія і практика). Львів, 1997. 340с.
30. Дорошенко Л. С. Організаційно економічний механізм управління громадськими роботами на державному та регіональному рівнях // Україна : аспекти праці. 1998. № 78. с.32 48.
31. Дорошенко Л.С. Управление трудовими ресурсами: Учебное пособие. К.: МАУП, 1999. 56с.
32. Досягнення якості під час вдосконалення. К.: Консорціум із вдосконалення менеджмент освіти в Україні, 2002. 62с.
33. Дубровський В. Мікроекономічні. Позаекономічні та системні аспекти економічних реформ в Україні: більше запитань, ніж відповідей // Економічні реформи сьогодні. 2000. - №31.- С.22.
34. Друкер П. Задачи менеджмента в XXI веке.: Пер. с англ.: Уч. пособие. М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. 272с.
35. Друкер П. Эффективное управление: Экономические задачи и оптимальные решения: Пер. с англ. М.: Гранд: ФАИР ПРЕСС, 1998. 288с.
36. Дьяконов С., В. Иванов, Л. Овсиенко. Дополнительное образование - новые возможности // Высшее образование в России. - 2003. - № 2
37. Дятлов В.А., Кибанов А.Я., Пихало В.Т. Управление персоналом: Учеб. пособие для студентов экономических вузов и факультетов / Под ред. А.Я. Кибанова - М.: "Издательство ПРИОР", 1998.-512с.
38. Евенко Л.И. О статусе и обеспечении качества образования по программам «Магистр делового администрирования» // Материалы Всероссийской научно-практической конференции Бизнес-образование как многоуровневая система Бакалавр Специалист Магистр МБА”. М.: РАБО. 2002. с.24 30.
39. Евенко Л.И. Уровни бизнес образования и особенности образовательных программ // Материалы Всероссийской научно-практической конференции Бизнес-образование как многоуровневая система Бакалавр Специалист Магистр МБА”. Москва: РАБО. 2002. с.1223.
40. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи: У 5 т. / Науково-дослідний економічний ін-т / В. Ф. Бесєдін (ред. ), Н. Ю.Гончар (ред.). — К., 1996. Т. 3 : Макроекономічна політика, прогнозування і державне регулювання економіки. — 440с.
41. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи: У 5 т. / Науково-дослідний економічний ін-т / В.Ф. Бесєдін (ред.). — К., 1996. Т. 4 : Соціальна та регіональна політика в умовах переходу до ринкової економіки. — 432с.
42. Ефремов В.С. Стратегия американских школ бизнеса на рубеже 21 века // Менеджмент в России и за рубежом. 1998. №1. с.114.
43. Журба В. Говоримо менеджер” маємо на увазі майбутнє // Синергія. 2001. №23. С. 3438.
44. Закон України Про вищу освіту”// Офіційний вісник України, 2002, №8. Ст. 327.
45. Закон України «Про загальну середню освіту»//Відомості Верховної Ради України. 1996. №65114.
46. Закон. Про вищу освіту: Прийнятий 17 січня 2002р. № 2984111 // Відомості Верховної Ради України . 2002. № 20. с. 134.
47. Закон. Про науково і науково технічну діяльність від 13.12.91р. № 1977ХІІ зі змінами і доповненнями: Прийнятий 13 грудня 1991 // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 12. с. 165.
48. Закон. Про оподаткування прибутку підприємств: Прийнятий 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР) // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 4. с. 28.
49. Закон. Про освіту: В редакції 23 червня 1996р. №1060/96-ВР зі змінами і доповненнями//Відомості Верховної Ради України.-1996.-№ 21.-с. 84.
50. Іванова І. Небажання бачити реальність // Синергія. 2001. №23. с.1113.
51. Кабінет Міністрів України. Про реалізацію Указу Президента України від 3 липня 2000 р. № 849 Про сприяння підготовці управлінських кадрів для сфери підприємництва”: Постанова. 30 серпня 2000 р. № 1358 // Офіційний вісник України. 2000. № 35. ст. 1510.
52. Кабінет Міністрів України. Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію: Постанова. 22 листопада 2001 № 1571// Офіційний вісник України. 2001. № 47. с. 128.
53. Кабінет Міністрів України. Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту): Постанова 20 січня 1998 № 65 // Офіційний вісник України .1998. № 3. с. 202.
54. Кабінет Міністрів України. Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві : Розпорядження №13-р. 24 січня 2001р.
55. Кабінет Міністрів України. Про розмір витрат платника податку на професійну підготовку або перепідготовку : Постанова. 24 грудня 1997 року № 1461 // Офіційний вісник України. 1997. № 52. с. 135.
56. Каленюк І. С. Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку / Інститут вищої освіти АПН. К. : ТОВ "Кадри", 2001. 326с.
57. Камінська О. Ще один округ. Освітній// Аудиторія 2000. №7.С.11.
58. Каніщенко Г. Вісім принципів досягнення успіху в сучасному бізнесі та завдання української бізнес-освіти // Синергія. 2000. - №1. С.3-7.
59. Квієк М., Фініков Т. Польське законодавство про вищу освіту: досвід та уроки: Пер. з англ. К.: Таксон, 2001. 220с.
60. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К., 1998. — 224с.
61. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998.-224с.
62. Корсак К. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів”. К, МАУП МКА, 1997. С.36.
63. Кочеврин Ю. М. Эволюция менеджеризма: опыт политико экономического анализа. М.: Наука, 1985. 223с.
64. Кочетков А., Ширзадов Э. О президентской программе подготовки управленческих кадров // Проблемы теории и практики управления. 2000. №4. с.2227.
65. Куценко В., Шпарга Т. Людський капітал: місце і роль у реалізації економічних реформ// Вісник НАН України. 1997. - № 1-2.- С.27.
66. Кредісов А.І., Панченко Є. Г., Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. — К. : Знання, 1999. — 556с.
67. Кремезная А. РАБО работает // БОСС. 2001. №9. с. 21.
68. Лібанова Е. М. Ринок праці: (Соціально-демографічні аспекти) / Державний центр зайнятості; Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості. — К., 1996. 132с.
69. Лобас В.М. Регионализация государственного социального управления: вопросы теории и практики // Монографія. Донецк: МЧП «ВИК», 2003. 250 с.
70. Луговий В.І. Реформування