ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ (НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ)

Краткое описание

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

УДК 321.015 + 351

ПРИХОДЧЕНКО Людмила Леонідівна

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ (НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ)

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
кандидат історичних наук, професор
Якубовський Олексій Петрович

Одеса 2002

ЗМІСТ

ВСТУП ..

4

РОЗДІЛ І.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА ..

13

1.1 Політичне лідерство в контексті концептуальних підходів зарубіжної та вітчизняної науки ..

14

1.2 Політичне лідерство як прояв управлінської функції влади ...

29

1.3 Регіональне політичне лідерство: суть поняття та особливості становлення в Україні ...

46

Висновки до першого розділу .

62

РОЗДІЛ ІІ.
ВЗАЄМОЗВЯЗОК ТА ВЗАЄМОВПЛИВ РЕГІОНАЛЬНОГО ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА І ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

65

2.1 Особливості впливу системи державного управління на діяльність регіонального політичного лідерства ..

66

2.2 Фактори легітимності діяльності регіональних політичних лідерів в процесі державного управління

83

2.3 Залежність ефективності державного управління від типу регіонального політичного лідера ...

98

Висновки до другого розділу ..

111

РОЗДІЛ ІІІ.
ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ ТА ПЕРЕПІДГОТОВКИ РЕГІОНАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ЛІДЕРІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ..

114

3.1 Підготовка політичних лідерів нового типу в системі національної освіти ..

115

3.2 Удосконалення процесу формування потенційних лідерів для системи державного управління регіонального рівня ..

133

Висновки до третього розділу ....

156

ВИСНОВКИ ..
.

159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .

166

ДОДАТКИ ..

184

ВСТУП

Актуальність теми. За умов інтенсивних демократичних, соціальних, державно-правових перетворень, що відбуваються сьогодні в Україні, істотно змінюється роль держави, її функції, і, відповідно, державно-управлінські відносини, що зумовлює необхідність одночасного вирішення двох взаємопов’язаних завдань: розбудови основ незалежної держави й кардинального реформування політичної сфери та соціально-економічних відносин. Це, у свою чергу, можливо за умови нарощування темпів упровадження адміністративної реформи, невід’ємною складовою якої є реформування системи державного управління. А саме: удосконалення кадрового потенціалу, оновлення потужного й дієздатного політичного лідерства в регіонах, його взаємозв’язку з державним управлінням.
Актуальність визначається послідовною реалізацією в Україні курсу демократичних реформ, об’єктивними процесами розвитку й модернізації суспільства в цілому, переходом від командно-адміністративної до демократичної, правової системи державного управління. Процеси, що розгорнулися в українському суспільстві, усунули монополію КПРС на рекрутування лідерів, створили принципово нову ситуацію у сфері регіонального політичного лідерства. Це об’єктивно зумовило необхідність створення в Україні інституту політичного лідерства.
Значущість теми дослідження також пов’язана з:
- децентралізацією економічних і соціально-культурних процесів управління на користь регіонів, місцевих органів влади й деконцентрацією управлінських функцій;
- активізацією політичного життя регіонів і розширенням повноважень органів місцевого самоврядування, зростанням їх впливу на формування державної політики, соціально-економічний розвиток держави;
- посиленням ролі й відповідальності регіональних політичних лідерів, їх прагненням до реалізації своїх інтересів;
- зростанням особистісного фактора в процесі прийняття рішень, що вимагає справжніх, а не формальних лідерів на керівних посадах.
Зростання потреби в лідерах, здатних прискорювати процеси побудови демократичного правового суспільства, зумовлено тим, що міцність і стабільність країни значною мірою залежить від політичних лідерів на державній службі, оскільки жодна із систем сама по собі ще не може гарантувати зростання й життєдіяльність держави. Отже, домінуючою похідною постає проблема якісного реформування системи підготовки й перепідготовки управлінських кадрів, залучення потенційних лідерів до державного управління. Тим більше, що розпад жорстко централізованої системи централізованого підбору та розстановки” кадрів призвів до втручання в процес відбору політичних лідерів багатьох громадсько-політичних інститутів, програми діяльності яких підчас суперечать одна одній.
Актуальність теми зумовлена як соціально практичною значущістю регіонального політичного лідерства для будь-якого суспільства, так і невирішеністю ряду теоретико-методологічних проблем дослідження. Політичне лідерство є предметом розгляду широкого спектра політичних, психологічних, історичних, соціологічних, соціально-філософських досліджень, що у свою чергу визначає багатоаспектний, міждисциплінарний характер аналізу політичного лідерства як інституту влади.
Віддаючи належне зробленому в теоретичному осмисленні проблеми російськими й вітчизняними вченими А.Огарьовим, А.Понєдєлковим, О.Манякіною, О.Гржейщак, М.Головатим, В.Бебиком, В.Литвином, Б.Кухтою, М.Пірен, А.Пойченком і В.Токовенко, автор не вважає її вичерпаною. Існують різні тлумачення феномена політичного лідерства, є погляди щодо його сутності, місця й ролі в державному управлінні, та комплексної системної концепції регіонального політичного лідерства, яка повною мірою відображала б як загальносуспільні, так і національні специфічні особливості їх політичного життя, визначення їх політико-управлінського змісту, ефективного функціонування й модернізації, відсутні. Також бракує спеціальних досліджень з найважливішої проблеми вивчення політичних лідерів як суб’єктів державно-управлінських відносин.
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що незважаючи на активне вивчення основних понять досліджуваної проблеми, поняття регіональне політичне лідерство є певною мірою новим і дискусійним, не існує його достатньо обґрунтованого визначення. Тому ця дисертація є спробою дослідження й узагальнення певного кола питань, що досі залишаються поза увагою науковців, а саме: осмислення теоретичних і практичних аспектів становлення регіонального політичного лідерства в руслі соціально-економічних і політичних реальностей українського сьогодення. Така постановка проблеми та її вирішення дозволяє виробити більш адекватне уявлення про сутність і природу політичного лідерства, чітко визначити специфічні особливості й тенденції розвитку регіонального політичного лідерства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексного наукового плану Української Академії державного управління при Президентові України за темою: Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200 U004103); Одеського регіонального інституту державного управління УАДУ при Президентові України Пріоритетні напрями ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (номер державної реєстрації 0101U006947), що орієнтовані на наукове забезпечення адміністративної реформи.
Мета й завдання дослідження: Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні динаміки становлення й формування регіонального політичного лідерства в умовах адміністративного реформування, визначення його місця й ролі в процесі взаємодії і впливу на державне управління. Досягнення мети передбачає виконання наступних завдань:
- визначити основні теоретико-методологічні підходи до аналізу політичного лідерства як такого та регіонального політичного лідерства, зокрема у вітчизняній і зарубіжній літературі;
- уточнити сутнісні характеристики й основні поняття: політичний лідер”, регіональний політичний лідер”, легітимність регіональних політичних лідерів”;
- розкрити основний зміст, специфічні особливості сучасного регіонального політичного лідерства й провідні тенденції процесу його становлення, визначити пріоритети його подальшого розвитку на основі розробки типології сучасних політичних лідерів;
- виявити закономірності взаємодії політичного лідерства й державного управління, встановити як впливає ступінь узгодженості інтересів населення й регіональних політичних лідерів на їх здатність до управління й ступінь легітимності регіональної влади;
- дослідити шляхи формування регіональних політичних лідерів у системі національної освіти;
- розробити модель процесу підготовки політичних лідерів для політико-адміністративного управління, запропонувати проект Центру дослідження регіонального політичного лідерства.
Об’єктом дослідження є регіональне політичне лідерство в умовах адміністративного реформування державного управління в Україні.
Предметом дослідження є процес становлення й формування регіонального політичного лідерства, його вплив на державне управління.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в процесі побудови демократичної, правової системи державного управління регіональне політичне лідерство набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення, а політичні лідери є ключовими фігурами успішного проведення адміністративної реформи. Тому взаємодія політичного лідерства й державного управління є необхідною умовою для динамічного соціально-економічного розвитку регіону, забезпечення стабільного й поступального розвитку нашої держави.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано концепції, положення й висновки, що містяться в наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, політологів, правознавців і управлінців, практиків із проблем політичного лідерства. Для вирішення завдань застосовано наступні загальнонаукові методи:
- історико-структурний метод наукового пізнання суспільства став основою для теоретико-методологічного аналізу філософської, соціологічної, політологічної літератури з питань політичного лідерства, державного управління й регіональної політики, легітимності й суміжних з ними питань;
- принцип об’єктивного аналізу застосовувався при відображенні в логіці понять об’єктивності реального історичного процесу становлення регіонального політичного лідерства, його впливу на державне управління в динаміці й часовій послідовності;
- системний аналіз, що в сукупності взаємопов’язаних аспектів передбачав вивчення політичних лідерів як посадових осіб, включених у більш широкий комплекс зв’язків і відносин (як підсистеми в межах більш широкої системи), деталізацію і розкриття їх структурованості (тобто виявлення підсистем, елементів);
- логічне узагальнення, метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (при визначенні критеріїв класифікації, об’єктивних причин становлення регіонального політичного лідерства, аналізі існуючої підготовки політичних лідерів, обґрунтуванні висновків і рекомендацій).
Дослідження передбачало емпіричний етап, а саме:
- аналіз серії репрезентативних опитувань громадської думки й соціального самопочуття населення Південного регіону, проведеного згідно з розробкою наукової теми кафедри філософських і соціально-політичних наук інституту;
- вторинний аналіз масивів інформації, набутої в моніторингових репрезентативних опитуваннях громадської думки експертів, щорічно здійснюваних інформаційно-аналітичним відділом ОРІДУ УАДУ при Президентові України (за активної участі дисертанта);
- репрезентативне опитування випускників і слухачів інституту стосовно змісту й форми навчальної програми (розробка анкети, опитування й аналіз проведені дисертантом за сприяння інформаційно-аналітичного відділу);
- вивчення документальної інформації органів державної влади й управління.
Дослідження має хронологічні й географічні межі: протягом 10-и років становлення незалежності України, на прикладі Південного регіону.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено процес становлення й формування регіонального політичного лідерства, його вплив на державне управління, особливості його еволюції в період соціальної модернізації, зокрема:
- уперше визначено тенденції і специфічні особливості становлення регіонального політичного лідерства в умовах реформування системи державного управління незалежної України;
- автором дано власне визначення феномена регіонального політичного лідерства, здійснено аналіз його сутності, що дає можливість розглядати політичних лідерів, які перебувають на державних посадах як рушійну силу підвищення ефективності управлінської здатності суспільства в процесі здійснення адміністративної реформи;
- дістало подальший розвиток вивчення впливу політичного лідерства на державне управління (сукупність сформульованих теоретичних положень щодо взаємозв’язку формування регіонального політичного лідерства й адміністративного реформування державного управління означає новий напрям в наукових дослідженнях);
- доведено, як узгодження інтересів населення й регіональних політичних лідерів впливає на вияв здатності до управління й ступінь легітимності державних владних структур;
- проаналізовано процес і диференційовано рівні підготовки й виявлення потенційних лідерів для політичних партій і громадських об’єднань, органів державного управління й місцевого самоврядування;
- удосконалено й розвинуто положення, відповідно за якими системно організована, законодавчо підсилена робота з виявлення й формування лідерів для державного управління може розглядатися як головна умова підготовки управлінських кадрів нової генерації;
- аргументовано необхідність істотного оновлення змісту й форм навчальних програм для підготовки магістрів державного управління, що сприятиме удосконаленню процесу формування потенційних лідерів для системи державного управління регіонального рівня;
- запропоновано проект Центру дослідження регіонального політичного лідерства, діяльність якого сприятиме вирішенню управлінського аспекту реалізації в суспільстві державної програми, визначатиме стратегію і тактику на найближчу перспективу.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в ефективній реалізації адміністративної реформи в Україні стосовно питань кадрового забезпечення органів державної влади й місцевого самоврядування на рівні регіону, створення системи підготовки політичних лідерів нового типу й підвищення фахового рівня управлінського потенціалу. Зокрема, головні положення можуть бути використані в роботі апарату влади місцевого й центрального рівня в ротації кадрів, у ідеологічній і практичній роботі, у створенні організаційно-управлінських і політичних програм.
Висновки й концептуальні положення роботи знайшли часткове впровадження при розробці програми та навчальної дисципліни Політико-адміністративна еліта регіону” (для студентів спеціальності менеджмент організацій2), модулю Кадрова політика держави та механізм її реалізації” (для слухачів спеціальності Державне управління”). Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри філософських та соціально-політичних наук: Соціально-політичний розвиток регіону на матеріалах дослідження Одеської, Миколаївської та Херсонської областей” (довідка від 26.03.02 р. за № 01/13/150).
Одержані результати дають можливість запропонувати модель створення системи підготовки політичних лідерів нового типу, оновити вузівські навчальні плани й програми, а також програми підвищення кваліфікації кадрів для державного управління й місцевого самоврядування, які можуть бути використані для подальших теоретичних розробок теми, зокрема в історії і теорії державного управління, і для формування навчальних дисциплін для управлінців, потенційних лідерів, включаючи систему підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, усі науково-аналітичні й теоретико-методологічні висновки й рекомендації розроблені автором на основі джерелознавчого аналізу, опрацювання даних опитувань громадськості та власних спостережень. У роботі використано дані репрезентативних опитувань громадської думки, отриманих за активного сприяння інформаційно-аналітичного відділу інституту й згідно з розробкою зазначених наукових тем.
Ідеї співавторів наукових праць здобувача в роботі не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором під час:
- щорічних наукових конференцій: Удосконалення системи державного управління соціально-економічними процесами в регіоні (на прикладі півдня України)”(Одеса, 1998), «Феномен регіональної політичної еліти в сучасній Україні» (Одеса, 1999), «Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні» (Київ, 1999), «Державна регіональна політика: теоретичні засади формування і механізми реалізації" (Одеса, 2000), «Державна регіональна політика та місцеве самоврядування» (Київ, 2000), «Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект» (Одеса, 2001);
- міжнародних заходів: конференції Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід” (Київ, 2000) і семінару Проекту Громадянської освіти: Україна Молдова Білорусь Тенденції та перспективи впровадження інноваційних технологій навчання у навчальний процес вищої школи” (Одеса, 2001);
- роботи міжнародних літніх шкіл: «Написання і викладання Case Study” (Ялта, 1999), «Місцеве самоврядування в Україні в перехідних умовах» (Київ, 1999), "Етика в управлінні: нові виклики для державних службовців" (Львів, 2000);
- низки міжнародних семінарів на базі Українсько-Баварського менеджмент - тренінг центру, ОВЦ Байєрн (протягом квітня 1999 листопада 2000 р.).
Публікації за темою дисертації. З теоретичної проблематики дисертації автором опубліковано ІІІ розділ навчального посібника Кадри, еліти, лідерство в державному управлінні” та 11 статей загальним обсягом 7,5 др.арк., з них 8 - у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів (І та ІІ розділи мають внутрішній проблемний розподіл на три підрозділи, ІІІ на два підрозділи), висновків, списку використаних джерел, трьох додатків і проекту Центру дослідження регіонального політичного лідерства. Обсяг основного змісту дисертації становить 165 сторінок. Використано 225 джерел, у тому числі 18 - іноземними мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що в перехідних суспільствах регіональне політичне лідерство виступаючи ініціаторами перетворень, набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення, а політичні лідери, як суб’єкти державного управління, є ключовими фігурами успішного проведення адміністративної реформи на демократичних засадах. Вони формують стратегію розвитку регіону, визначають засоби її реалізації, тому взаємодія політичного лідерства і державного управління розглядається як основна проблема підвищення управлінської здатності суспільства, що сприяє стабільному і поступальному розвитку нашої держави.
Це пов’язано з тим, що політичне лідерство, представляючи собою вищий рівень лідерства:
· створює механізм і конкретні способи реалізації влади, бо відображає політичні процеси і відносини у вищих структурах влади;
· фіксує владні відносини між суб’єктом та об’єктом державного управління.
Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків та рекомендацій, що мають теоретичне та практичне значення.
1. Необхідність ефективної реалізації адміністративної реформи в системі державної служби, запровадження Концепції державної регіональної політики та низки інших методологічних і науково-методичних законодавчих документів є основним чинником підвищення фахового рівня управлінського потенціалу та створення в Україні інституту політичного лідерства. Взаємодія регіонального політичного лідерства та державного управління складає один із аспектів функціонування системи державного управління, має прямий і опосередкований вплив на ефективність управлінської діяльності органів влади.
2. Сучасне регіональне політичне лідерство представляє собою нечисленну групу політиків, які володіють монополізованим правом на прийняття стратегічно важливих для регіону рішень. Це особи, які мають формально-посадовий статус, що пов’язаний з отриманням влади, виконують суб’єктну діяльність соціально-політичної ролі та цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку певних соціальних груп в межах регіону.
3. Розгляд взаємодії державного управління і регіонального політичного лідерства в межах системного підходу дає підстави стверджувати, що специфічна особливість їх взаємовпливу полягає в тому, що регіональне політичне лідерство в системі державного управління складається з двох тісно пов’язаних, але різних частин:
· власне політиків (які можуть бути суто керівниками чи поєднувати адміністративні навички з лідерськими якостями);
· і чиновників (які можуть бути бюрократами, послідовниками чи репрезентувати неформальне лідерство).
Саме це роздвоєння зумовлює основні внутрішні протиріччя, які впливають на ефективність управлінської діяльності. Цей взаємозв’язок регіонального політичного лідерства з державним управлінням на місцях, їх взаємовплив складає лише один із аспектів функціонування системи: лідер чиновник, а відтак і всієї системи державного управління.
4. Аналіз динаміки взаємовідносин між центром і регіонами надав підстави виокремити етапи становлення регіонального політичного лідерства та визначити його головну рису елітарність пов’язану із рекрутуванням із політико-адміністративної еліти, яка зумовлює його специфічні особливості:
· Створення таких регіонів, які одночасно є і центром, і провінцією, при цьому роль провінції як кузні політичних кадрів підвищується. Займаючись вирішенням конкретних завдань, повсякденних насущних питань, не розрахованих на довгострокову перспективу, політичні лідери досить часто добиваються успіху, напрацьовуючи політичний капітал, досвід і авторитет. Це в свою чергу обумовлює попит на прагматиків типу формальних керівників чи господарників.
· Статусності регіональних політичних лідерів, яка виникає у зв’язку із визнанням посад голів облдержадміністрацій та їх перших заступників політичними. З однієї сторони це своєчасна реакція на необхідність надати справжньому політичному лідерству тих організаційних форм, які б забезпечили йому гнучке функціонування на перехідному етапі, а з іншої приводить до відсутності централізованого контролю. В умовах становлення незалежності ці зміни роблять статус регіональних політичних лідерів менш стійким, та найбільш пристосованим до умов сучасної ситуації.
· Відсутність появи в політичному середовищі України нових лідерів. Фактично за роки державотворення ротації кадрів не відбулося, що про що свідчить тенденція повторного використання тих політиків, які розпочинали реформи в країні, але потім були виключені з цього процесу. Тобто, не дивлячись на істотні зміни в політичному житті країни, в наявності маємо колишню партійну номенклатуру, умовно названий тип старих” лідерів прагматичного спрямування.
· Перебування регіонального політичного лідерства у пошуках оптимальних форм самоорганізації та захисту власних інтересів, обиранням шляху власної політичної реалізації чи через створення власних політичних партій чи організацій, комбінування складних схем із загальнодержавними політично-економічними угрупуваннями чи просто зберігання нейтралітету. Це призвело до набуття досвіду, самостійності регіональним політичним лідерством, сприйняттям своєї ролі не як чиновника, а діяча регіонального масштабу.
5. Історико-логічне відтворення процесу становлення та формування регіонального політичного лідерства в державному управління періоду утвердження незалежності держави, з’ясування факторів, що зумовили специфіку такого розвитку, дають можливість виявити та узагальнити його провідні тенденції:
· Інституалізація, коли процес виявлення, відбору лідерів, їх просування до влади відбувається в межах певних інститутів. Цей формальний, інституційний аспект є ведучим в державно-управлінський діяльності, бо в сучасних умовах навіть харизматична особа без опори на організацію навряд чи зуміє досягти політичного Олімпу. Інституційні структури державного управління, в яких доводиться діяти політичним лідерам, мають прямий і непрямий впливи на результати їх діяльності, кожний з яких здатний посилювати чи обмежувати вплив лідера на послідовників та населення.
· Легітимізація. Міра економічної ефективності діяльності політичних лідерів, що перебувають на державних посадах, буденною свідомістю пересічного громадянина сприймається як економічний розвиток регіону та власний життєвий рівень. Концентрація активності лідерів на економічних та соціальних проблемах регіону пояснюється тим, що ефективність діяльності, направленої на забезпечення економічної стабільності, соціальної справедливості, зростання рівня життя та добробуту найбільше сприяє зростанню авторитету та легітимності.
· Прагматизація. Поява розмитого типу лідера, швидка трансформація за політичними уподобаннями та орієнтаціями відходить у минуле. Тяжіння до прагматизму зумовлює необхідність виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прибічників рішучих заходів.
· Професіоналізація. Управлінська діяльність потребує спеціальних знань, навичок та досвіду, тим більше політична, коли від компетентності та професійності керівних кадрів залежить доля великих верств населення. Окрім цього, реформування, що відбувається у всіх сферах життєдіяльності нашого суспільства об’єктивно обумовлює необхідність та актуальність виявлення і формування у молоді лідерських якостей.
6. Реальною можливістю виявлення якостей та емоційних здібностей, яких можна набути або розвинути шляхом поглиблення теоретичної підготовки та наполегливої праці, підтримки потенційних лідерів, формування в них навичок професійної управлінської діяльності є створення центру дослідження регіонального політичного лідерства при кафедрі філософських та соціально-політичних наук ОРІДУ УАДУ при Президентові України (проект додається).
7. Проведення констатуючого експерименту зафіксувало реалії виявлення та формування лідерів у системі національної освіти, зокрема вищої та післядипломної, надало можливість диференціювати рівні, на яких нині відбувається процес їх формування в Україні і стверджувати, що відбувається він в умовах відсутності контролю за методичним забезпеченням навчальних та виховних програм, за винятком вищих навчальних закладів, де відбувається підготовка магістрів за державним замовленням.
8. Подальша широка демократизація суспільства, шляхом повного подолання командно-бюрократичних, волюнтаристських методів політичного керівництва і управління, утвердження демократичних традицій і норм, сучасної політичної культури і поведінки людей можлива за умови створення системної, комплексної підготовки професіоналів управлінської діяльності, за якої міцно засвоєні політичні знання стали б логіко-методологічним інструментом для глибокого аналізу й оцінки політичних процесів, пошуку оптимальних шляхів вирішення тих чи інших політичних завдань. Для визначення стратегії і тактики на найближче майбутнє, врахування довгострокової перспективи система підготовки повинна передбачати:
· залучення педагогів, які покликані з використанням вітчизняного та зарубіжного досвіду пояснити: якими способами й засобами виховати, сформувати гармонійно розвинену людину, які з них є найефективнішими;
· вирішення управлінського аспекту забезпечення реалізації в суспільстві державної програми: підготовка кадрів, об’єднання соціальних інститутів для цих цілей, розподіл ресурсів для оптимального вирішення покладеного завдання.
Визначення зміст підготовки має ґрунтуватися на таких принципах:
· визнання того факту, що в сучасному управління головним є не сила, а управлінський вплив на об’єкт в потрібний час і в потрібному місці;
· єдність теорії і практики управлінської діяльності: головним є не передача знань, всього передати неможливо, а навчання засобам самореалізації;
· сучасні системні і комплексні знання в області управління, посилення етичної та естетичної компоненти в професійній підготовці кадрів;
· запровадження в процес навчання активних методів навчання та нових інформаційних технологій.
9. Процес формування політичних лідерів для державного управління повинен відбуватися за умови планомірності, чіткої продуманості і цілеспрямованості програми їх підготовки, врахування завнішніх та внутрішніх чинників, взаємодії трьох суб’єктів: того, хто навчається, навчального закладу і державного чи муніципального органу, який зацікавлений у кваліфікованому спеціалістові. Модель такого процесу запропонована, виходячи із результатів дисертаційного дослідження.
Щонайперше дана модель повинна створюватися з врахуванням наступних факторів:
· зростання інтернаціональних ділових зв'язків та розширення світового ринку, утвердження ринкових форм взаємодії у суспільному житті;
· створення правових умов для конкуренції, радикальне реформування апарату управління, наповнення всіх структур влади кадрами з високим рівнем культури, компетентністю, здатними розуміти інноваційні соціальні процеси, продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології;
· відкриття елітних навчальних закладів для підготовки професійних політиків та сукупність освітньо-професійних програм нової системи підготовки кадрів (тобто, створення ефективної та результативної гнучкої системи навчання професіоналів, лідерів-керівників в системі державного управління, на плечах яких лежатиме основна відповідальність за розробку і реалізацію стратегії розвитку країни);
· створення в суспільстві такої атмосфери і таких умов, які б сприяли виявленню і підтримці справжніх лідерів, формуванні в Україні сучасної еліти і лідерів на зразок розвинених демократичних західних суспільств.
Її функціонування можливе за наявності наступних умов:
· розгляду, виявлення та формування лідерів як складової частини загальнодержавної програми, коли система буде інтегральною частиною соціально-економічної політики держави, включаючи й фінансову підтримку;
· забезпечення випереджаючого характеру навчання з врахуванням перспектив розвитку держави, ускладненням завдань і функцій управління;
· обов’язковість цільової направленості навчання з врахуванням різних термінів, форм і методів навчання, що сприятиме наданню системі визначеності, цілісності, стійкості, забезпечуватиме безперервність і послідовність освітнього процесу;
· організація процесу формування лідерських якостей потребує широкого впровадження в навчання елементів науково-дослідної діяльності, аналізу сучасної практики управління, використання вітчизняного та зарубіжного досвіду;
· єдине науково-методичне управління і координація практичної діяльності всіх елементів системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аберкромби, Николас, Хилл, Стивен, Тернер, Брайан С. Социологический словарь. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1997. С.152.
2. Алексеєва Т. Легітимність влади у період транзиту // Політ. думка. 1998. № 34. С.109121.
3. Андреев С.С. Политический авторитет и политическое лидерство // Соц.-полит. журн. 1993. № 12. С. 2434.
4. Андреев С.С. Политический авторитет и политическое лидерство // Соц.-полит. науки. 1992. № 45. С. 1233.
5. Аристотель. Соч. в 4-х т. - Т.3. М.: Мысль, 1981. 613 с.
6. Атаманчук Г.В.Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
7. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. М.: Политиздат, 1977. 382 с.
8. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. М.: Политиздат, 1981. 432 с.
9. Ачкасов В.А., Елисеев С.М., Лапцов С.А. Легитимация власти в постсоветском российском обществе. М.: Аспект Пресс, 1996. 125 с.
10. Ашин Г.К. Критика современных буржуазных концепций лидерства. М., 1978. 147 с.
11. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
12. Бакунин М.А. Философия. Социология. Политика. М.: Правда. 1989. С. 291569.
13. Бебик В.М. Основи теоретичної та практичної політології. К., 1994. 124 с.
14. Бебик В.М. Політичний маркетинг // Політол. читання. 1995. № 2. С. 198215.
15. Бекешкина І. Чи є в Україні загальнонаціональні лідери? // Політ. думка. 1994. - №4. С. 2021.
16. Бенгт, Карлоф, Свен, Седерберг. Вызов лидеров: Пер. со швед. М.: Дело. 1996. 352 с.
17. Бергер Питер, Луман Томас. Социальное конструирование реальности. - М.: Academia Центр, МЕДИУМ. 1995. 323 с.
18. Бердяев Н. Философия неравенства. - М.: ИМА пресс, 1990. 285 с.
19. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу: Пер. с англ. М., 1992. 135 с.
20. Борзунова Е.А. Социологические концепции легитимности власти Т.Парсонса и М. Вебера: сравнительный анализ // Социс. 1997. № 9. С. 98103.
21. Браун А. Политика лидерства в России // Вестн. Моск. ун-та. 1998. - Сер. 18. № 2. С. 5977.
22. Бутко М., Мурашко М. Регіон у дзеркалі державного управління // Віче. - 1997. № 3. С. 4248.
23. Варзар І.М. Ідейно-теоретичні засади державотворчої політики Л.Д. Кучми: Наук.-публіц. нариси про Президента України. К.: Укр. пропілеї, 1999. 148 с.
24. Василец В. Три Д” губернатора // Одес. изв. 2000. 22 авг. С. 12.
25. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1990. 808 с.
26. Вибір України 99. Що далі: Зб. статей і довідкових матеріалів / Упоряд.: Я. Хобта, Ю. Тимчук, І. Берец та ін. К., 2001. 261с.
27. Вивчення громадської думки як внесок до адміністративної реформи / Пер. з англ. С.Ю. Полянського. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 192 с.
28. Винниченко В. Відродження нації: - В 3 ч. - К.; Відень, 1920. Ч. 1. - 349 с.; Ч. 2. 542 с.
29. Выдай А., Ложкин Г. Психическое выгорание” лидера // Персонал. 1999. № 6. С. 3644.
30. Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. К.: Инноцентр, 1991. С. 4364.
31. Вопросы политического лидерства: Информ.-метод. сб. / А.А. Булавин, Н.Ф. Головатый, В.А. Головенько и др. К.: Укр НИИ проблем молодежи, 1992. 158 с.
32. Гаєвський Б.А. Українська політологія. К., 1999. 144 с.
33. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне управління: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 160 с.
34. Гальчинский А. Новый этап административной реформы // Зеркало недели. 1999. 10 июля. С. 1, 8.
35. Гегель. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимова и В.С. Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 526 с.
36. Головатий М. Проблеми і біль становлення української еліти // Нова політика. 1999. № 2. С. 4559.
37. Головинський К. Творчий марксист” // Нова політика. 1997. № 5. С. 3546.
38. Головинський К. Експансіоніст” та впливовий лідер”: головні діячі в дзеркалі лінгвістично-психологічного аналізу (Євген Марчук та Павло Лазаренко) // Нова політика. 1998. № 2. С. 52-57.
39. Головинський К. Вплив особистісного фактора на зовнішню політику держави: важливість дослідження // Нова політика. 1999. № 1. С.2123.
40. Государственная служба: теория и организация: Курс лекций. - Ростов-н/Д: Феникс, 1998. 621 с.
41. Гриневецкий С.Г. Дорога, которую мы вибираем // Одес. изв. 1999. 19, 20, 21 авг.
42. Гриневецкий С.Г. Региональное движение в Украине в контексте европейской интеграции // Одес. изв. 1999. 30 нояб. С. 1, 2.
43. Грінстайн Ф. Особистість і політика // Соц.-політ. науки. 1991. № 10. С. 6775.
44. Гржейщак С.Е. Региональное политическое лидерство в современной России: Институциональный аспект // Обществ. науки и современность. 2000. № 1. С. 36-46.
45. Грушевський М. Історія України Руси: В 11 т. К.: Наук. думка, 1991. - Т. 8. 1995. 856 с.
46. Грушевський М. На порозі нової України. Гадки та мрії: Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Т-во Знання” України, 1991. С. 133225.
47. Гуцал А.Ф., Недбаєвський С.П. Політичний лідер в історичному інтер’єрі (до питання упорядкування багатовимірного політичного портрета) // Стратег. панорама. 1999. № 12. С. 140156.
48. Гуцал С. Типологія іміджів політичних лідерів // політ.-аналіт. тижневик Підтекст”, 1998. 39 черв. № 23. С. 2731.
49. Давыдов Ю.Н. Легитимность // Современная западная социология: Слов. М.: Изд-во полит. лит., 1990. С. 156.
50. Декларація щодо вдосконалення державної регіональної політики // Людина і влада. 1999. № 810. С. 53.
51. Демин О.А. Проблемы региональной политики на современном этапе развития // Регион. 1998. № 23. С. 712.
52. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Моногр. / Кол. авт.; Відпов. ред. проф. Н.Р. Нижник. К.: УАДУ. 1997. 448 с.
53. Деркач Ж. Політичний лідер у ретроспективі // Віче. 1999. № 1. С.1519.
54. Джеймс, Престон, Мартин, Джеффри. Все возможные миры: История геогр. идей М.: Прогресс, 1988. 671 с.
55. Довідка про стан кадрової роботи у Херсонській області // Поточ. арх. від 12.03.01 № 02-02/727. Миколаївська облдержадміністрація. вхідн. № 1728 1 05 від 13.03.02 р.
56. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия // Соц. исслед. 1994. № 6. С. 147156.
57. Донцов Д. Націоналізм. Лондон: Укр. вид. Спілка; Торонто: Ліга визволення України, 1966. 363 с.
58. Донцов Д. Орден не партія // Д. Донцов. Хрестом і мечем. Торонто: Гомін України, 1967. С. 177202.
59. Дьомін О., Леліков Г., Сороко В. Державна кадрова політика і система роботи з кадрами державної служби // Вісн. держ. служби України. 2001. № 2. С. 6584.
60. Єрохін О. Інститут сучасного громадського менеджменту // Громадські ініціативи: Журн. для громад. організацій / Фонд розвитку громадських організацій Західноукраїнський ресурсний центр”. Л. 2000. № 1. С. 27.
61. Закон України Про спеціальну (вільну) економічну зону Порто-Франко” на території Одеського Морського торгового порту від 23 берез. 2000 р. № 1607 - ІІІ // Орієнтир. 2000. №15. 17 травн. С.3 6.
62. Закон України Про спеціальну економічну зону Рені” від 23 берез. 2000р. № 1605 ІІІ // Орієнтир. 2000. №15. 17 травн. С.1 3.
63. Западноевропейская социология XIX - начала XX веков / Под ред. В.И. Добренькова. М.: 1996. 520 с.
64. Збірник досліджень з ефективності роботи державних організацій України / Швед. нац. бюро аудит; Швед. ін-т держ. упр.; Кол. авт. К., 2001. 156 с.
65. Зущик Ю.М., Кривошеєнко В.М., Яблонський В.М. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. К., 1999. 175 с.
66. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навч. посіб. для вчителів, аспірантів, студентів серед. та вищ. навч. закладів. К.: Укр.-фін. ін-т менеджменту та бізнесу, 1997. 302 с.
67. Иконникова Р.Г., Охотский Е.В. Партийный работник как лидер // Соц.-полит. науки. 1990. № 8. С. 916.
68. Ільясов Ф.М. Політичний маркетинг, або як продати” вождя // Поліс. 1997. № 5. С.88101.
69. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков / Под ред. Е.В. Егоровой Гартман, - М.: О-во Знание” России, 1994. 265 с.
70. История правовых и политических учений: Хрестоматия для юрид. вузов и факультетов / Сост. и общ. ред. проф., д-р ист. наук Г.Г. Демиденко. Х.: Факт, 1999. 1080 с.
71. Казаков М. Политическое лидерство: современные проблемы эволюции: Автореф. дис канд. наук (23.00.02) / М.: Моск. псих.-соц. ин-т; 1993. 22 с.
72. Карасев В.И. Феномен политического лидерства. М.: Моск. псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО МОДЭК”, 2000 176 с.
73. Кирилюк Ф.М., Кремень В.А., Ирхин Ю.В. Психология и политика. К., 1993. 138 с.
74. Князєв В. Роль Української Академії державного управління при Президентові України в розвитку наукових досліджень у галузі державного управління // Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методологія. К., 1999. С. 516.
75. Комплексна програма підготовки державних службовців: Затв. Указом Президента України від 9 листоп. 2000 р. № 1212/2000 // Орієнтир. 2000. № 41. 6 груд. С.6 10
76. Концепція адміністративної реформи в Україні / Держ. комісія з проведення в Україні адм. реформи. К., 1998. 61 с.
77. Концепція державної регіональної політики України: Затв. ІВсеукр. з’їздом Спілки ЛМРВУ // Голос України. 2000. 4 верес. С. 47.
78. Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. М.: Мысль, 1991. 616 с.
79. Котвицька М. Світловодськ плекає молодих лідерів // Аспекти самоврядування. 2000. № 3 (8). С. 2932.
80. Кравченко Ю., Чечель В. Легітимність політичної влади й можливість її досягнення // Політол. читання. 1993. № 2. С. 4158.
81. Кунявський М. Легітимність регіональної політико-адміністративної еліти: точка зору населення (деякі проблеми та результати соціологічного дослідження) // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. УАДУ. О.: Одес. філ. УАДУ; Астропринт, 1999. Вип. ІІ. С. 303306.
82. Кудряшова Е.В. Лидеры и лидерство. Архангельск, 1996. С. 17135.
83. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. 2-ге вид., перероб. і доп. Л.: Кальварія, 1997. 224 с.
84. Кучеренко О. Концептуальні засади державної регіональної політики України // Вісн. УАДУ. 2000. № 3. С. 1620.
85. Кучма Л.Д. Заключне слово на науково-практичній конференції Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть” від 16 черв. 2001 р. // Урядовий кур’єр. 2001. - № 107. 19 червн. С. 46
86. Лидерство. Психологические проблемы в бизнесе. Дубна: ИЦ Фенікс”, 1997. 169 с.
87. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму // В. Липинський. Твори: У 6. кн. К.; Філадельфія: Ін-т Сх.-європ. Дослідж. НАНУ; Сх.-європ. ін-т ім. В.К.Липинського, 1995. С.15470.
88. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. К.: Абрис, 1994. 495 с.
89. Лок, Джон. Два трактати про врядування / Пер. з англ. О. Терех, Р.Димерин. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2001. 265 с.
90. Луговий В. Підсумки становлення та перспективи розвитку Української Академії державного управління при Президентові України: З виступу на загальних зборах з нагоди п’ятиріччя закладу, 31 трав. 2000 р. // Вісн. УАДУ. 2000. № 3. С. 913.
91. Луговий В. Кадрове забезпечення регіонального розвитку // Вісн. УАДУ. - 2001. № 2. Ч.1. С. 2124.
92. Луговий В., Москаленко Н. Державна і недержавна освіта в Україні // Проблеми теорії і практики державного управління. К., 1996. С. 37.
93. Майборода В., Майборода С. Державна стратегія розвитку вищої освіти в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2001.Вип. 1.С.264268.
94. Мак’явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець / Пер. з італ. А.Перепадя. К.: Основи, 1998. 493 с.
95. Малес В. Чини і чиновники // Віче. 1998. № 12. С. 5474.