ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКІЇ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РОЖДЕСТВЕНСЬКА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

УДК 340.114

ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 12.00.01 теорія і історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття вченого ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Письменицкий Андрій Анатолійович
кандидат юридичних наук, доцент

Харків 2008

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................... 3

Розділ1. Поняття суб’єкта правовідносин в теорії права
1.1. Наукові підходи до розуміння суб’єкта права
та правовідносин................................................................................ 11
1.2. Теоретичні проблеми виникнення і припинення
правосуб'єктності............................................................................... 26
1.3. Статус суб’єктів права: підстави класифікації................................ 49

Розділ2. Загальнотеоретична характеристика особливого суб'єкта інформаційних правовідносин

2.1.Особливий суб'єкт інформаційних правовідносин:
визначення поняття............................................................................ 74
2.2. Правосуб’єктність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин.......................................................... 87
2.2.1. Правоздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин.......................................................... 87
2.2.2. Дієздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин.......................................................... 95
2.2.3. Деліктоздатність особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин........................................................ 103

Розділ3. Правове регулювання діяльності особливого суб'єкта інформаційних правовідносин в Україні.

3.1. Правове регулювання статусу особливого суб'єкта
інформаційних правовідносин у сфері засобів масової інформації............................................................................................. 124
3.2. Правове регулювання статусу особливого
суб'єкта інформаційних правовідносин у правоохоронній сфері.. 137
3.3. Правове регулювання статусу державного експерта з питань
таємниць як особливого суб'єкта інформаційно-правових відносин................................................................................................. 155

Висновок.............................................................................................. 167

Список використаних джерел........................................................... 171

Вступ
Актуальність теми. Глобальні перетворення, що відбуваються в сучасному світі, обумовили піднесення особи в соціальній сфері, гуманізацію суспільних відносин. Цей процес, що визначає нові принципи і правила відносин між суб’єктами, сприймається вченими і, зокрема, правознавцями, як процес становлення нової цивілізації, нових способів комунікації та діяльності.
Україна сьогодні переживає період формування суспільства нового типу інформаційного суспільства. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007-2015 роки» головним пріоритетом розвитку країни визнає побудову орієнтованого на інтереси людей відкритого для всіх інформаційного суспільства, де кожен може мати вільний доступ до інформації, створювати її, накопичувати, користуватися та обмінюватися нею.
Інформація сьогодні це могутній реально відчутний ресурс, що має навіть більшу цінність, ніж природні, фінансові, трудові та інші ресурси. Вже сьогодні можна говорити про виникнення віртуального простору, нового людського і технологічного середовища інфосфери.
Зважаючи на ту роль, що відводиться людині, її правам та свободам у правовому і інформаційному світі, який змінюється, юридична наука повинна сформулювати нові підходи до праворозуміння, у яких точкою відліку в правовій системі координат буде не норма права або інший зовнішній щодо людини об’єкт, а сам суб’єкт права. Таке суб’єктне сприйняття права вимагає доповнення і переробки деяких теоретичних положень, перегляду існуючих правових конструкцій.
Право як один з основних регуляторів соціальних відносин істотно відстає від темпів розвитку інформаційного суспільства. У зв’язку з цим різні аспекти проблеми суб’єкта права і особливого суб’єкта інформаційних відносин, зокрема, набувають для української правової науки особливої значущості й актуальності. Дослідження особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин, найбільш типовими серед яких є журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, ускладнюються низкою проблем загальнотеоретичного характеру:
- останні теоретико-монографічні праці із зазначеної проблематики були опубліковані в Україні і Росії в 60-х рр. минулого століття, тобто в іншу соціально-ідеологічну епоху. Автори цих праць ґрунтувалися на іншій системі цінностей, відповідно до якої людині, як суб’єктові права відводилася лише інструментальна роль, вона розглядалася як засіб досягнення політичних цілей держави;
- уявлення про суб’єкта права, які використовуються сучасною загальною теорією права, були нею запозичені, головним чином, з цивільно-правової науки. Вони не пройшли необхідної теоретичної переробки, і тому статус загальнотеоретичних отримали передчасно. У цивільно-правовій сфері суб’єкт права розглядається, здебільшого, як учасник майново-правових відносин, оскільки майновий аспект є визначальним для цивільного права, цивільно-правових відносин і їх учасників, але він зовсім не властивий іншим галузям та праву в цілому. Тому цивільно-правовий підхід до визначення суб’єкта права, який є панівним у теорії права, не відображає усіх аспектів цього поняття. Як наслідок, маємо термінологічну невизначеність та плутанину понять. Отже, актуальність дослідження проблеми особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин обумовлена, з одного боку, відсутністю цілісного уявлення про суб’єкта права на загальнотеоретичному рівні, з іншого, стрімким розвитком інформаційних відносин, активізацією руху соціальної інформації, що потребує теоретичного осягнення правового статусу таких особливих суб’єктів як журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, виділення тільки їм властивих рис і класифікаційних ознак. Невипадково в галузевих юридичних науках намітилася стійка тенденція до «створення» своїх власних галузевих суб’єктів правовідносин;
- вітчизняна юридична наука перебуває на етапі системної трансформації, існуючі уявлення про суб’єкта права не мають цілісного, логічно завершеного характеру. Зокрема, багато аспектів розуміння суб’єкта права до цього часу залишаються недослідженими на дисертаційному рівні. У науковому юридичному обороті поширеним є використання при класифікації суб’єктів правових відносин як у загальному, так і галузево-прикладному розумінні, різновидів суб’єкта, які мають ознаки, що відрізняють їх від інших і формують підстави для специфічної правосуб’єктності. Одночасно застосовуються терміни «спеціальний суб’єкт», «лідируючий суб’єкт», «зобов’язальний суб’єкт», «комплексний суб’єкт», «допоміжний суб’єкт», «особливий суб’єкт», які не є синонімічними.
Проте у юриспруденції не сформувалося єдиної точки зору щодо стандарту використання цієї термінології. Як наслідок, поширеною є ситуація, коли ці різновиди плутають між собою, поширюють частини значення одного щодо змісту іншого, підміняють ці види. При дослідженні поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин», з метою доповнення і розширення загальної класифікації суб’єктів правових відносин, доцільно розмежувати зазначені категорії виокремлюючими ознаками.
Таким чином, необхідність уточнення поняття суб’єкта права та правовідносин, визначення їх видів та особливостей, нормативного закріплення та реалізації їх правового статусу в різних сферах суспільних відносин обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження специфіки інформаційної правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», п.п. 9.2 та 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі.
Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:
- визначити основні наукові підходи до розуміння суб’єкта права та правовідносин;
- встановити особливості теоретико-правового визначення підстав та етапів виникнення і припинення правосуб’єктності суб’єкта правовідносин;
- розкрити основні аспекти розуміння підстав класифікації суб’єктів правовідносин, обґрунтувати необхідність розширення її підстав, запровадження поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»;
- визначити юридичний категоріальний зміст «особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» шляхом виявлення його невід’ємних рис;
- виявити специфіку інформаційних правовідносин за участю «особливих суб’єктів»;
- визначити і розкрити специфічні ознаки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин;
- охарактеризувати систему правового регулювання діяльності окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин в Україні.
Об’єктом дослідження є інформаційні правовідносини за участю особливого суб’єкта.
Предмет дослідження становлять загальнотеоретичні аспекти характеристики особливого суб’єкта інформаційних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз взаємодіючих різновидів суб’єктів правовідносин і, зокрема у інформаційній сфері. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат теорії правових відносин, визначено специфіку відокремленої групи особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Методи класифікації, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення параметрів, що відокремлюють групу «особливих суб’єктів» інформаційних правовідносин від близьких за ознаками і назвами «спеціальних суб’єктів», «забезпечувальних суб’єктів», «лідируючих суб’єктів» тощо. За допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясовувалась специфіка діяльності журналістів, оперативних працівників правоохоронних органів, державних експертів з питань таємниць як найбільш типових представників особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Статистичний, порівняльно-правовий, структурно-логічний та компаративний методи використовувались для визначення напрямків удосконалення теоретико-правових засад використання професійної термінології і практики застосування відповідного нормативно-правового матеріалу інформаційного та іншого законодавства щодо суб’єктів взагалі та їх відокремлених видів, зокрема.
Широко використано порівняльний і структурно-логічний методи. Ці методи дозволили сформувати уявлення про внутрішню складову різновидів суб’єктів правовідносин із специфічними ознаками, а також виділити загальні та властиві їм відмінні риси.
Враховуючи, що переважна більшість досліджуваних видів суб’єктів у цій роботі виступають як фізичні особи, крім філософської діалектики дослідження базується також на філософській антропології. Як методологічна основа остання сприяє визначенню саме особливостей людської складової суб’єктивної сторони правових відносин у взаємозв’язку з такими критеріями, як професійна діяльність, посада та біологічний стан.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, інформаційного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних, таких як: М.М. Алексєєв, С.С. Алексєєв, І.В. Арістова, І.Л. Бачило, С.Н. Братусь, A.M. Васильєв, А.Б. Венгеров, В.Д. Гавловський, Л.Л. Герваген, В.Г. Гончаренко, М.Л. Дювернуа, В.Б. Ельяшевич, І.А. Ільін, Б.А. Кистяковський, А.І. Ковлер, А.М. Колодій, В.О. Копилов, Н.М. Коркунов, О.А. Красенів, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, В.В. Лаптєв, О.І. Левченков, В.І. Леушин, А.В. Малько, А.І. Марущак, М.Н. Марченко, Н.І. Матузов, Д.І. Мейєр, А.В. Міцкевич, B.C. Нерсесянц, П.І. Новгородцев, Л.І. Петражицький, А.А. Письменицький, І.А. Покровський, В.І. Синайський, О.Ф.Скакун, Є.М. Трубецькой, А.Ф.Черданцев, Б.М. Чичерін, Г.Ф. Шершеневич і та ін. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також політико-правова публіцистика, довідкові видання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юриспруденції зроблено спробу виділити категорію особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, здійснити її комплексну теоретико-правову характеристику. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- вироблено засади загальної теорії суб’єкта інформаційних правовідносин, сформульовано її найбільш важливі положення;
- на нових концептуальних засадах здійснено теоретичне узагальнення галузевих юридичних уявлень про види суб’єктів права і правовідносин;
- удосконалено характеристику категорії «сторона правовідносин» крізь призму інформаційно-правових, соціальних стосунків;
- сформульовано авторську дефініцію «особливого» суб’єкта інформаційних правовідносин як категорії, заснованої на аспектах професійної приналежності, що гарантує повноту реалізації права на інформацію іншим суб’єктам, неспівпадіння обсягу його правосуб’єктності з іншими учасниками інформаційного обігу;
- вперше визначено особливості правоздатності, дієздатності і деліктоздатності таких найбільш типових представників особливих суб’єктів інформаційних правовідносин як журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць;
- удосконалено підстави класифікації особливих суб’єктів інформаційних правовідносин, уперше виявлено недостатню обґрунтованість обсягу використання у внутрігалузевій і міжгалузевій класифікації суб’єктів права категорії «спеціальний суб’єкт»;
- набуло подальшого розвитку визначення процедурно-процесуальних підстав набуття особливими суб’єктами інформаційних правовідносин спеціальних правових можливостей;
- удосконалено характеристику системи правового регулювання діяльності окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин в Україні, сформульовано рекомендації щодо її удосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері сформульовані в дисертації висновки, пропозиції, узагальнення будуть сприяти подальшому розвитку як загальної теорії держави і права, зокрема теорії правовідносин, так і теорії інформаційного права;
- у правотворчості пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для вдосконалення нормативно-правового статусу окремих видів особливих суб’єктів інформаційних правовідносин;
- у правозастосовчій сфері використання одержаних результатів сприятиме розробці ефективного механізму забезпечення повноти права на інформацію різним сторонам інформаційно-правових відносин;
- у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з теорії держави і права, інформаційного права, конституційного права України, порівняльного правознавства, проведення занять, розробки навчально-методичних матеріалів із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичних конференціях «Філософія, методологія і правове забезпечення інформації в громадянському суспільстві» (Харків, 2004 р.), «Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення» (Харків, 2005 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2006 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2007 р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2008 р.), «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (Суми, 2008 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також 6 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 170 сторінок. Список використаних джерел складається із 232 найменувань і займає 20 сторінок.

Список литературы

Висновок
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі.
Проведений аналіз загальнотеоретичних підходів до визначення суб’єкта права та підстав його класифікації дозволив зробити висновок про відсутність чіткої теорії, яка б містила універсальне поняття суб’єкта. Дослідження проблеми особливих суб’єктів у сфері інформаційних правовідносин дозволяє краще зрозуміти поняття «суб’єкт правовідносин», яке для теорії права є базовим.
В результаті здійсненого аналізу сформульовано авторське визначення поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»: це суб’єкт права, фізична особа, якій відповідно до закону надається більша, ніж іншим суб’єктам інформаційних відносин, можливість у реалізації права на інформацію у зв’язку зі специфікою її професійної діяльності, яка спрямована на забезпечення і гарантування повноти права на інформацію іншим суб’єктам.
До специфіки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин віднесено те, що їх право-, діє-, та деліктоздатність відрізняється від право-, діє- та деліктоздатності інших учасників. Відмінними рисами правоздатності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визнається те, що відповідно до закону він має додаткові права у сфері збору, використання і розповсюдження інформації; переваги на пошук, збір і отримання аналітичної інформації; право на використання різних джерел інформації; право на використання інформації різного статусу як відкритої, так і закритої; право встановлювати режим доступу до інформації, наприклад, відносити інформацію до державної таємниці. Особливими суб’єктами інформаційно-правових відносин є журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць.
Дієздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин в дисертації визнається спеціальною, вона додатково характеризується тим, що цей суб’єкт має перевагу у реалізації права на інформацію за рахунок специфіки професійної діяльності. Це реальна здатність здійснювати конкретну правову функцію, вид правової діяльності. Зокрема, це здатність перебувати в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення (для журналістів); отримувати інформацію шляхом проведення оперативних спостережень, оперативних опитувань, що за законом неприпустимо для інших видів суб’єктів (для оперативних працівників правоохоронних органів); визначати підстави віднесення інформації до державної таємниці (для державного експерта з питань таємниць).
Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визначено як здатність нести за вчинене в межах професійної діяльності інформаційне правопорушення юридичну відповідальність, обумовлену положеннями інформаційного законодавства, що встановлює перелік випадків її підвищеного обсягу, або звільнення від такої відповідальності.
Зроблено висновок, що поняття «суб’єкт інформаційного права» і «суб’єкт інформаційних правовідносин» не є тотожними. Суб’єкт інформаційного права має лише інформаційну правоздатність і потенційно може бути учасником інформаційних правовідносин, у той час як суб’єкт інформаційних правовідносин є їх реальним учасником.
Визначено формальні процедурно-процесуальні підстави професійної діяльності для особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Такими підставами може бути наявність посвідчення журналіста як представника певного ЗМІ; отримання першої, другої або третьої форм допуску для роботи з документами, що містять державну таємницю, для державного експерта з питань таємниць; рішення (дозвіл) суду на проведення оперативно-розшукових заходів і наявність службового посвідчення для оперативних працівників правоохоронних органів. Водночас правова мета надання журналісту, оперативному працівнику правоохоронних органів, державному експерту з питань таємниць особливого статусу полягає у забезпеченні іншим суб’єктам інформаційних правовідносин повноти реалізації права на інформацію.
Умовами виділення у загальній класифікації суб’єктів правовідносин категорії «особливій суб’єкт інформаційних відносин» названо професійну спрямованість діяльності в інформаційному обігу; виконання забезпечувальної функції в реалізації права щодо інших суб’єктів; більша за обсягом, порівняно з іншими суб’єктами, інформаційна правосуб’єктність. Такий підхід є можливим і для розвитку загальної класифікації суб’єктів права та суб’єктів інформаційних правовідносин.
Сформульовано пропозицію про необхідність усунення з чинного інформаційного законодавства положень, які наділяють органи виконавчої влади повноваженнями на встановлення фактів порушення представниками ЗМІ порядку і режиму акредитації при владних структурах та скасування самої акредитації до винесення відповідного рішення судовими інстанціями. Такий стан нормативного регулювання зазначених відносин є недемократичним і таким, що обмежує в конституційному праві на інформацію не тільки самих представників ЗМІ, але і невизначене коло громадян держави, які недоотримують відповідну інформацію від професіоналів інформаційної сфери. Адже тут порушується і принцип першочерговості отримання інформації, і принцип її відкритості на шляху формування інформаційного суспільства в Україні.
У сфері діяльності державного експерта з питань таємниць пропонується законодавчо закріпити необхідність створення єдиного електронного реєстру-переліку (зводу) відомостей, що становлять державну таємницю, з відповідним систематичним повідомленням користувачів про виведення з його складу тих чи інших елементів і оприлюдненням в доступних формах інформації, з якої знято обмежуючі грифи.
На основі аналізу характерних рис понять «особливий суб’єкт» та «спеціальний суб’єкт» зроблено висновок про те, що вони не є тотожними. Ознаки, що характеризують як спеціального суб’єкта, так і особливого, з одного боку, є додатковими, оскільки доповнюють загальне поняття суб’єкта, з іншого боку, вони є обмежувальними, оскільки звужують коло осіб, які належать до зазначених видів суб’єктів. Поняття «особливий суб’єкт» вживається щодо фізичних осіб, які виконують свої повноваження в інформаційно-правових відносинах і володіють особливими правовими якостями; серед них комунікативність, професійність та забезпечувальність. Поняття ж «спеціальний суб’єкт» застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів. У законодавстві найчастіше під цим поняттям розуміються посадові особи, службові особи, наділені владними повноваженнями. Теорія права пропонує застосовувати термін «спеціальний суб’єкт» для такого різновиду сторони правових відносин як колективний суб’єкт у вигляді державного органу або комерційної організації.

Список використаних джерел

1. Всемирная история государства и права : энциклопедический словарь /под ред. А.В.Крутых. М. : ИНФА, 2001. 398 с.
2. НерсесянцВ.С. Философия права : учебник [для вузов] / В.С.Нерсесянц. М. : Издательская группа ИНФРА М НОРМА, 1997. 627 с.
3. История государства и права зарубежных стран : учебник [для вузов]. В2 ч. / Под ред. О.А.Жидкова, Н.А.Крашенинниковой. 2е изд. М. : Издательство НОРМА, 2003 . Ч. 1. 2003. 720 с.
4. ГрафскийВ.Г. Всеобщая история государства и права : учебник [для вузов] / В.Г.Графский. М. : Издательство НОРМА, 2003 . 740 с.
5. КистяковскийБ.А. Государство правовое и социалистическое / Б.А.Кистяковский // Вопросы философии. 1990. № 6. С. 141148.
6. СкакунО.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учебник / О.Ф.Скакун. Х. : Эспада, 2005.840 с.
7. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В.В.Лазарева. 2е изд. М. : Юрист, 1996. 520 с.
8. КісельВ. Військові частини Збройних Сил України як квазісуб’єкти цивільного права / В. Кісель // Право України. 2006. № 2. С. 125127.
9. ЛюбимовЮ.С. Квазисубъектное образование в гражданском праве / Ю.С.Любимов // Правоведение. 2000. № 6. С. 98125.
10. БачилоИ.Л. Информационное право : учебник. / И.Л.Бачило, В.Н.Лопатин, М.А.Федотов. СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. 789 с.
11. Архипов С. И. Субъект права (Теоретическое исследование): дис. доктора юрид. наук : 12.00.01 / Архипов Сергей Иванович Екатеринбург, 2005. 522 с.
12. Маркс К. Соч. В 50 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. 2е изд. М. : Политиздат, 1954 . Т. 4. 1981. С. 439.
13. КурскийД.И. Избранные статьи и речи / Д.И.Курский. М. : Юриздат, 1948. 196 с.
14. СтучкаП.И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права / П.И.Стучка. Рига : Латгосиздат, 1964. 748 с.
15. ПашуканисЕ.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства / Е.Б.Пашуканис. М. : Наука, 1980. 271 с.
16. Малицкий А.С. Советская конституция / А.С.Малицкий. Харьков : Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1925. 440 с.
17. НерсесянцB.C. Философия права : учебник [для вузов] / B.C.Нерсесянц. М. : Изд-во НОРМА, 2003. 745 с.
18. Гегель. Философия права. Философское наследие. М. : Мысль, 1990. 524с.
19. ГервагенЛ.Л. Развитие учения о юридическом лице / Л. Л. Герваген. СПб. : Типография Н. Н. Скороходова :, 1888. 187 с.
20. БойцовВ.Я. Система субъектов советского государственного права / В.Я.Бойцов. Уфа : Башкирское книжное изд-во, 1972. 131 c.
21. Халфина P.O. Общее учение о правоотношении / P.O.Халфина. М. : Юридическая литература, 1974. 305 с.
22. Покровский И.А. История римского права / И.А.Покровский. Петроград : Изд. юрид. кн. склада «Право», 1915. 578 с.
23. Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2 ч. Общая часть. / Д.И.Мейер. СПб. : Тип. Н. Тиблена и комп., 1862. 289 с.
24. ПетражицкийЛ.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. в 2 т. / Л.И.Петражицкий. 2е изд., исп. и доп. СПб. : Тип. М. Меркушева, 1910. 758 с.
25. Рождественська О. С. Поняття особливого суб’єкта як сторони інформаційноправових відносин // Право і безпека. 2004. Т. 3. № 4. С. 160163.
26. КельзенГ. Чисте правознавство : [з дод. : Пробл. справедливості] / пер. з нім. О.Мокровольського. К. : Юніверс, 2004. 496 с.
27. Марченко М.Н. Теория государства и права. Элементарный курс : учеб. пособие / М.Н.Марченко. М. : Юристъ, 2002. 256 с.
28. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права : учебное пособие. В 2 т. Вып. 2, 3, 4. / Г.Ф.Шершеневич. М. : Юридический колледж МГУ, 1995. 362 с.
29. Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права / Е.Н.Трубецкой. М. : Тип. А.И. Мамонтова, 1917. 227 с.
30. ИльинИ. Общее учение о праве и государстве / И.Ильин. М. : АСТ, Хранитель, 2006. 510 с.
31. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) / Г.Ф.Шершеневич. М. : Спарк, 1995. 556 с.
32. СкакунО.Ф. Теория государства и права : учебник / О.Ф. Скакун. Харьков : Ун-т внутр. дел, 2000. 671 с.
33. Закон України «Про інформацію» : від 02.10.1992 р., № 2657XII // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650.
34. Концепція проекту Закону України «Про доступ до інформації» : вiд 04.08.2008 р., N 990-р // Офіційний вісник України. 2008. № 55. Ст. 1836.
35. СинайскийВ.И. Русское гражданское право // Русское гражданское право / В.И.Синайский. М. : Статут, 2002. 638 с. (Классика российской цивилистики).
36. КовлерА.И. Антропология права : учебник [для вузов] / А.И.Ковлер. М. : Изд-во Норма, 2002. 480 с.
37. ПетровР. Двадцать первое столетие: прогнозы фундаментальных ученых [електронний ресурс] / Р.Петров // Деловая пресса. 2001. №2(84). Режим доступу: http://www.businesspress.ru/newspaper/article_mId_40_aId_48975.html. 11.01.2001.
38. Антокольская М.В. Семейное право : учебник / М.В.Антокольская. М. : Юрист, 1996. 366 с.
39. Баглай М.В. Конституционное право РФ : учебник [для юридических вузов и факультетов] / М.В.Баглай. М : Издательская группа Норма, 1998. 752 с.
40. РомановскийГ.Б. К вопросу о правовом регулировании репродукции человека / Г.Б.Романовский // Правоведение. 2000. № 5. С. 4248.
41. БаллаеваЕ.А. Гендерная экспертиза законодательства РФ: репродуктивные права женщин в России / БаллаеваЕ.А. М. : МЦГИ, 1998. 156 с.
42. Хазова О.А. Репродуктивные права в России: пределы законодательного регулирования / О.А.Хазова // Конституционное право : восточноевропейское обозрение. 2000. № 4. С. 2127.
43. Ковалев М. И. Генетика человека и его права: Юридические, социальные и медицинские аспекты / М.И.Ковалев // Государство и право. 1994. № 1. С. 1222.
44. Юрьева Д. Рождение «химеры» в Британии могут разрешить клонирование гибридных эмбрионов человека и животного / Дарья Юрьева // Российская газета. № 4620. 25.03.2008.
45. ВозіановО.Ф. Медична генетика, геноміка, генетична медицина прогноз на найближче майбутнє / О.Ф. Возіанов [електронний ресурс]. Режим доступу: http://ml.com.ua/?aid=135.
46. Всеобщая декларация о человеческом геноме и правах человека [електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bioethics.ru/_Images/Catalog/137133.pdf.
47. Европейская конвенция о правах человека и биомедицины : от 04.04.1997 г. (ECT № 164) [електронний ресурс]. Режим доступу: http://conventions.coe.int/ Treaty/ RUS/ Treaties/ Html/164.htm.
48. ПомеранцеваЕ.И. Законодательное обеспечение вспомогательных репродуктивных технологий: состояние проблемы (Обзор литературы) / Е.И.Померанцева, А.Ю.Козлова, О.М.Супряга // Проблемы репродукции. 2001. № 2. С. 61.
49. ДргонецЯ. Современная медицина и право / Я.Дргонец, П.Холлендер. М. : Юридическая литература, 1991. 205 с.
50. ШарльР. Мусульманское право / Р.Шарль. М. : Изд-во иностр. лит, 1959. 66 с.
51. Правовые системы мира : учебное пособие / под ред. А.Ф. Черданцева. Екатеринбург : УрГЮА, 1995. 275 с.
52. ДювернуаН.Л. Чтения по гражданскому праву / П.Л.Дювернуа. 4е изд.. СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича , 1902 . Т.1: Введение и часть общая. 1902. 936 с.
53. МалеинаМ.Н. Человек и медицина в современном праве / М.Н.Малеина. М. : Издательство БЕК, 1995. 272 с.
54. Сімейний кодекс України : від 10.01.2002 р., № 2947III // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 2122. Ст.135 (остання редакція вiд 24.04.2008 на пiдставi Закону України № 257VI).
55. Архипов С.И. Субъект права в центре правовой системы / С.И. Архипов // Государство и право. 2005. № 7. С. 13-23.
56. Чичерин Б. Собственность и государство. Ч. 1. / Б.Чичерин. М. : Тип. П.И. Брискорн, 1882. 468 с.
57. Цивільний кодекс України : від 16.01.2003 р., № 435IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 356.
58. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В.Б. Авер ‘янова. К. : Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
59. Шапп Я. Основы гражданского права Германии : учебник / Я.Шапп. М. : БЕК, 1996. 304 с.
60. Дювернуа Н. Л. Из курса лекций по гражданскому праву. Введение и часть общая./ Н. Л.Дювернуа. 2е изд. СПб. : Типо-литография А.Е. Ландау, 1895. 546 с.
61. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» : від 18.02.1992 р., № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 22. ст.303.
62. МицкевичА.В. Субъекты советского права / А.В.Мицкевич. М. : Госюриздат, 1962. 213 с.
63. БратусьС.Н. Субъекты гражданского права / С.Н.Братусь. М. : Госюриздат, 1950. 367 с.
64. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Т. 1. Общая часть / Б. Виндшейд ; [Пер. с нем. С.В.Пахмана]. СПб. : Гиероглифов и Никифоров, 1874. 375 с.
65. ПисьменицькийА.А. Інформаційне право. Загальна частина. / А.А.Письменицький. Х. : Консум, 2006. 110с.
66. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» : від 23.09.1997 р., № 539/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 49. Ст. 299.
67. Бахрах Д. Н. Субъекты советского административного права / Д.Н.Бахрах // Субъекты советского административного права : межвуз. сб. науч. тр. Свердловск : Свердловск. юрид. ин-т, 1985. С. 320.
68. Конституція України : від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
69. Мицкевич А.В. Субъекты советского права / А.В.Мицкевич. М. : Госюриздат, 1962. 213 с.
70. ХропанюкВ.Н. Теория государства и права : учебное пособие [для высших учебных заведений] / под ред. проф. В. Г. Стрекозова. М. : Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. 382 с.
71. КолодійА.М. Теорія держави, і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін. ; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. К. : Юрінком Інтер, 2003. 368 с.
72. Проблемы общей теории права и государства : учебник [для вузов] / под общ. ред. академика РАН, докт. юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. М. : Издательство НОРМА, 2001. 832 с.
73. МатузовН.И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. Саратов: Саратовск. унт, 1987. 294 с.
74. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. / Н.В. Витрук. М. : Юридическая литература, 1985. 176с.
75. МицкевичА.В. Некоторые вопросы учения о субъективных правах личности / А.В.Мицкевич // Правоведение. 1958. № 1. С. 2836.
76. ЯмпольскаяЦ.А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях / Ц.А.Ямпольская // Вопросы советского государственного права. М. : АН СССР, 1959. 275 с.
77. АлексеевС.С. Общая теория права. В 2 т. / С.С.Алексеев. М. : Юридическая литература, 1982. Т. 2. 360 с.
78. СтроговичМ.С. Основные вопросы советской социалистической законности / М.С.Строгович. М. : Наука, 1966. 188 c.
79. СпиридоновЛ.И. Теория государства и права / Л.И.Спиридонов. М. : Гардарика, 1996. 304 с.
80. Теория государства и права : учебник / под ред. В.М.Корельского, В.Д.Перевалова. М. : ИнфраНорма, 1997. 456 с.
81. ВитрукН.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н.В.Витрук. М. : Наука, 1979. 230 с.
82. МатузовН.И. Правовая система и личность / Н.И.Матузов. Саратов: Саратовск. ун-т, 1987. 294 с.
83. ЧерданцевА.Ф. Теория государства и права : учебник [для вузов] / А.Ф.Черданцев. М. : Юрайт, 1999. 432 с.
84. ПокровскийИ.А. Абстрактный и конкретный человек перед лицом гражданского права / И.А.Покровский // Вестник гражданского права. 1913. № 4. С. 3050.
85. ПахманС.О. О значении личности в области гражданского права / С.О.Пахман // Журнал гражданского и уголовного права / изд. С.Петербургск. юрид. о-ва. 1883. Кн. 1. С. 132.
86. Загальна теорія держави і права : підручник [для вузів] / під ред. акад. М.В.Цвіка, проф. О.В.Петришина, доц. В.Д.Ткаченко. Х. : Право, 2002. 528 с.
87. Государственная служба: теория и организация : курс лекций / общ. ред. Е. В. Охотского, В. Г. Игнатова. Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. 640 с.
88. ПетришинО.В. Статус службової особи: природа, структура, спеціалізація / О.В.Петришин. К. : УНКВО, 1990. 76 с.
89. БитякЮ.П. Державна служба та розвиток її демократичних основ / Ю.П.Битяк. Харків : Укр. юрид. академія, 1990. 74 с.
90. ІллічівМ.О. Правове становище посадової особи / М.О.Іллічів. Севастополь : Рібест, 2002. 181 с.
91. Манохин В.М. Служба в государственных органах / В.М.Манохин. М. : Юрид. лит., 1969. 232 с.
92. СергиенкоЛ.А. Правовая регламентация управленческого труда / Л.А.Сергиенко. М. : Наука, 1984. 42 с.
93. ВоробьевВ. Особенности государственной службы в СССР / В.Воробьев // Советское государство и право. 1984. № 5. С. 2329.
94. ШульгаВ.М. Курс административного права и процесса / В. М.Шульга. М. : Юринформ, 1998. 798 с.
95. ПетришинА.В. Статус должностного лица: общетеоретическое исследование : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / О. А. Петришин ; Харьковск. юрид. ин-т, 1988. 17