Баранов Андрій Леонідович Вартість страхової компанії: теоретико-методологічні домінанти формування та управління

Краткое описание

Баранов Андрій Леонідович, в.о. завідувача кафедри страхування, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». Назва дисертації: «Вартість страхової компанії: теоретико-методологічні домінанти формування та управління». Шифр та назва спеціальності 08.00.08 гроші, фінанси і кредит. Спецрада Д26.006.04 ДВНЗ«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» МОН УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» МОН УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
БАРАНОВ АНДРІЙ ЛЕОНІДОВИЧ
УДК 368.03:657.631.6
ВАРТІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ДОМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ТА
УПРАВЛІННЯ
ДИСЕРТАЦІЯ
Спеціальність 08.00.08 - Гроші, фінанси і кредит
Подається на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело А.Л. Баранов
Науковий консультант: Гаманкова Ольга Олексіївна, доктор економічних наук, професор
Київ - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 25
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВАРТОСТІ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ 38
1.1. Сутність та призначення страхових компаній 38
1.2. Інституціоналізація управління страховими компаніями 69
1.3. Еволюція теорій вартості 94
1.4. Сутність та особливості формування вартості страхової компанії 107
Висновки до розділу 1 120
РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВАРТІСТЮ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ 124
2.1. Сутність та необхідність впровадження вартісно-орієнтованого менеджменту
в страхових компаніях 124
2.2. Сучасні концепції вартісно-орієнтованого управління страховиком 153
2.3. Фактори формування вартості страхової компанії 182
2.4. Методичні засади оцінювання вартості страхової компанії 205
Висновки до розділу 2 243
РОЗДІЛ 3 СУЧАСНА ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ 248
3.1. Сутність капіталу та його вплив на вартість страхової компанії 248
3.2. Управління формуванням капіталу страховика 277
3.3. Управління використанням капіталу страховика 305
3.4. Оцінювання вартості капіталу страхової компанії 326
Висновки до розділу 3 349
РОЗДІЛ 4 СТВОРЕННЯ ВАРТОСТІ СТРАХОВИКА ПРИ УПРАВЛІННІ ЙОГО БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ 352
4.1. Управління ризиками страховика та його зв’язок зі створенням вартості 352
4.2. Тарифна політика в системі управління вартістю страхової компанії 369
4.3. Управління страховим портфелем та його вплив на вартість страховика 392
Висновки до розділу 4 420
РОЗДІЛ 5 НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ВАРТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ В УКРАЇНІ 424
5.1. Розвиток вартісно-орієнтованого управління в умовах діджиталізації 424
5.2. Подолання інформаційної асиметрії в управлінні вартістю страховика 445
5.3. Формування дивізіональної структури управління 466
Висновки до розділу 5 476
ВИСНОВКИ 480
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 487
ДОДАТКИ 524

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми поглиблення теоретичних засад вартості страхової компанії, її формування та оцінювання, а також розроблення методологічних підходів, науково-методичного інструментарію і практичних рекомендацій щодо вартісно-орієнтованого управління страховою компанією. Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки та пропозиції.
1. Аналіз основних концепцій та теорій функціонування корпорацій, їх сутності та ознак дозволив обґрунтувати корпоративну форму як найбільш ефективну для розвитку страхового бізнесу. Корпорація виступає як особлива форма організації приватних страхових фірм, яка дає можливість їм залучати більше страхувальників, диверсифікувати застраховані об’єкти за територією та часом, нарощувати обсяги залученого капіталу тощо. Вивчення розвитку страхових відносин та організаційних форм ведення страхового бізнесу в світі допомогло простежити еволюцію форм страхових інституцій від малих акціонерних товариств, що спеціалізувалися на окремих видах страхування, до великих корпорацій, які надають послуги з більшості видів страхування, а також додаткові послуги в галузі управління активами та консалтингу та краще зрозуміти інституційну природу страховика та необхідність управління ним, сформувати довгострокове бачення подальшого розвитку страхового сектору та основних його інституцій.
2. Доведено, що поняття «страховик», «страхова організація», «страхове товариство» та «страхова компанія» не є синонімами. Найзагальнішим поняттям є страховик. Ним може бути будь-яка юридична особа, яка надає страхові послуги. Зміст поняття «організація» ширший за зміст поняття «товариство», оскільки воно додатково може включати державні і муніципальні організації, приватні підприємства тощо. Відповідно поняття «страхове товариство» і «страхова компанія» є вужчими за поняття «страхова організація», оскільки включають тільки приватні структури, але вони теж не можуть розглядатися як синоніми через існування товариств взаємного страхування. Розмежування цих понять дало
можливість удосконалити трактування страхової компанії (корпорації) як форми організації страхового бізнесу у вигляді акціонерних товариств, що створюється шляхом поєднання капіталів їх власників з метою надання фінансових послуг у вигляді продажу контрактів з надання страхового захисту потенційним страхувальникам на страховому ринку для отримання фінансової чи іншої вигоди власниками. Обґрунтовано необхідність використання дефініції «фінансовий посередник» або «фінансова інституція» замість загальновживаного «фінансова установа» щодо трактування страхової компанії, а також дефініції «фінансова корпорація» - щодо групи страхових інституцій з корпоративною формою організації бізнесу.
3. Сформульовано авторське трактування вартості страхової компанії як грошового еквіваленту тієї корисності, яку створює компанія для всіх стейкхолдерів в процесі здійснення своєї операційної, інвестиційної та фінансової діяльностей, а також тієї цінності сукупності матеріальних і нематеріальних активів, які вона має у своїй власності. Специфічне суспільне призначення вартості страхової компанії полягає в тому, що в процесі фінансових відносин створюються умови для ефективного функціонування страховика й тим самим уможливлюється зростання вартості компанії. Виокремлено особливості страхової компанії, як специфічного об’єкта купівлі-продажу: інвестиційний товар; цілісний майновий комплекс, який може продаватися як комплекс або як окремі його складові; потреба у ній залежить від ефективності налагоджених бізнес-процесів; фінансовий посередник; володіє значною клієнтською базою даних; страховий бізнес є ліцензійним.
4. Структуровано систему вартісно-орієнтованого менеджменту в страхових компаніях, яка включає такі елементи: керуючу й керовану системи, методи, функції та принципи впливу першої на другу, а також кінцеву мету й конкретні завдання управління. Величина вартості страховика одночасно виступає і результатом, і мірилом його діяльності, і об’єктом, на який здійснюють вплив суб’єкти управління, і метою управління компанією. Управління здійснюється на основі вартості для збільшення цієї вартості. Менеджери повинні управляти страховими компаніями, враховуючи інтереси всіх зацікавлених сторін, а також відстоювати соціальні інтереси, такі як захист інтересів споживачів страхових послуг, підвищення страхової грамотності, захист навколишнього середовища тощо.
5. Виокремлено рушійні сили, які формують вартість страхової компанії, за допомогою побудови дерева факторів вартості. Вони безпосередньо впливають на її формування, є зрозумілими та такими, які легко можна виміряти, відображають як поточну діяльність, так і довгострокові перспективи зростання, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки з бізнес-процесами та величиною вартості на рівні компанії. До таких факторів віднесено: розмір страхового поля, кількість укладених договорів страхування, асортимент страхових продуктів, структуру страхових тарифів, канали продажу, величину комісійної винагороди страховим посередникам, дебіторську/кредиторську заборгованість, витрати на ведення справи.
6. Побудовано систему оцінювання вартості страхової компанії, яка включає джерела інформації, забезпечення процесу оцінювання, принципи, специфіку страхового бізнесу, економічні інтереси стейкхолдерів, види та фактори формування вартості, вартісно-орієнтовані показники, підходи, методи й моделі оцінювання, а також напрямки використання їх результатів. Обґрунтовано використання методу дисконтування грошового потоку на власний капітал серед методів доходного підходу, галузевих коефіцієнтів - серед порівняльного, чистих активів - серед витратного. Аргументовано доцільність розглядати грошовий потік від страхового бізнесу загалом, не розбиваючи його за видами діяльності й трактуючи як сальдо грошових надходжень та відтоків компанії за конкретний проміжок часу. Доведено, що базою порівняння страхових компаній є величина страхового портфеля, визначена за чистими нетто-преміями.
7. Доведено, що ототожнювати поняття «капітал страховика» та «фінансові ресурси» можна тільки на етапі створення страхової компанії, коли її капітал фактично дорівнює статутному капіталу, внесеному в грошовій формі. Незважаючи на те, що капітал страховика повинен бути представлений переважно у вигляді фінансових ресурсів (статутний капітал повинен оплачуватися в грошовій формі, страхові резерви формуються за рахунок страхових премій), можна виділити його частину, яка знаходиться в матеріальній або нематеріальній формі (наприклад, основні засоби або гудвіл). Також капіталом можуть бути тільки ті фінансові ресурси, які спрямовані в оборот і безпосередньо використовуються страховою компанією для отримання прибутку, тобто вартість яких самозростає. Формування та використання капіталу страхової компанії потребує обов’язкового врахування факторів часу, невизначеності, ризику та ліквідності.
8. Доведено, що структура капіталу компанії повинна сприяти максимізації її вартості за рахунок використання переваг власного та залученого капіталу, оскільки великої потреби у позиковому капіталі немає. Максимізація вартості компанії досягається за допомогою збільшення частки залученого капіталу та зниження його вартості. Обґрунтовано, що вартість цього капіталу потрібно визначати з позиції величини витрат на його формування та обслуговування, тобто як ціну, яку страховик сплачує за його залучення. Такими витратами будуть аквізиційні, інкасаційні та ліквідаційні витрати, а також інші витрати, що належать до собівартості реалізації страхових послуг. Визначено основною метою формування капіталу страховика залучення такого його розміру, якого буде достатньо для фінансування придбання необхідних активів, виконання всіх законодавчих вимог щодо власного та залученого капіталів, а також оптимізація його структури з позиції забезпечення умов його подальшого ефективного використання та виконання страхових зобов’язань.
9. Особливості діяльності страхових компаній обумовили розподіл інвестиційної діяльності на дві окремі складові: власне інвестиційну та частину інвестиційної діяльності, яку слід віднести до операційної діяльності. Такий поділ зумовлений різними видами капіталу, які використовуються для здійснення таких інвестицій. Власне інвестиційна діяльність здійснюється за рахунок власного та позикового капіталу. Інвестування за рахунок коштів страхових резервів є частиною операційної діяльності страхової компанії. Вони виступають матеріальним забезпеченням виконання страховиками страхових зобов’язань, тому страховики повинні дбати про їх збереження та примноження. З цієї позиції розміщення та інвестування коштів страхових резервів є предметом державного нагляду та контролю в усіх країнах.
10. Доведено необхідність класифікації видів ризиків страхової компанії за рахунок виділення, додатково до існуючих, такої класифікаційної ознаки як інструментарій управління (ризики внутрішнього й зовнішнього середовища, страхові ризики й ризики, пов’язані зі страховою діяльністю). Це дозволило систематизувати множину ризиків, врахувати їх специфіку та обґрунтувати з точки зору вартісно-орієнтованого управління методи впливу на останню групу ризиків: трансформація (здійснення правових і фінансових превентивних заходів), трансфер (передача ризиків у перестрахування або розподіл на етапі їх оцінювання в межах страхового або перестрахового пулу) та фінансування (формування страхових та вільних резервів, створення інших елементів власного капіталу).
11. Доведено, що тарифна політика, як цілеспрямована діяльність страховика з формування та постійного удосконалення тарифікаційної системи, а також її безпосереднього використання для визначення страхових тарифів при укладанні договорів страхування з метою постійного підвищення вартості страхової компанії, повинна включати: формування детальної та ефективної тарифікаційної системи; постійне її вдосконалення залежно від змін, що відбуваються у статистичних сукупностях, за якими здійснюються спостереження (в розрізі окремих видів страхування); розрахунок кінцевих страхових тарифів залежно від індивідуальних характеристик об’єкта страхування при укладанні договорів страхування.
12. Встановлено, що страховий портфель є головним активом страхової компанії, що цікавить інвесторів, насамперед, як певна сукупність договорів страхування, певна сукупність об’єктів страхування і, найголовніше, певна сукупність страхувальників, що приносять надходження у вигляді страхових премій. Обґрунтовано, що метою управління страховим портфелем в рамках вартісно - орієнтованого підходу має бути не формування повністю збалансованого портфеля, а постійне збільшення його кількісних показників з одночасним покращенням якісних характеристик. Така трансформація мети дозволить збільшити інші фінансові й нефінансові показники діяльності страхової компанії та досягнути балансування інтересів усіх стейкхолдерів.
13. Доведено, що страховики при впровадженні вартісного підходу в управлінні повинні враховувати фактори, що сприяють поширенню та розвитку діджиталізації. Розроблено структурно-логічну модель розвитку страхової компанії в умовах діджиталізації. Вона включає у себе весь ланцюжок перетворень, що відбувається в компанії, починаючи від визначення факторів, що сприяють поширенню та розвитку діджиталізації; видів конкретних інновацій, що застосовуються страховими компаніями, бізнес-процесів, на які вони безпосередньо впливають, до наслідків та переваг діджиталізації для страхового бізнесу. Внаслідок впровадження інновацій удосконалюються окремі бізнес-процеси страховика, які впливають безпосередньо на зростання його вартості, але тільки цим вплив діджиталізації на його майбутню діяльність не обмежується. Вона також безпосередньо призводить до здешевлення та спрощення застосування страховиками вартісно-орієнтованого управління.
14. Сформовано структурно-логічну модель конфлікту інтересів між основними стейкхолдерами страхової компанії в розрізі видів її діяльності в результаті існування асиметрії інформації. Обґрунтовано необхідність поділу всіх таких суперечностей на дві групи: а) суперечності, породжені конфліктом інтересів між сторонами договору страхування; б) суперечності, породжені конфліктом інтересів принципал-агент. Це дало можливість розробити шляхи подолання асиметрії інформації між основними стейкхолдерами страхової компанії в розрізі цих груп суперечностей з метою зниження агентських й трансакційних витрат та збільшення її вартості.
Обґрунтовано, що з позиції вартісно-орієнтованого управління для страхових компаній найефективнішою буде дивізіональна структура управління, побудована на регіональному принципі. Така структура дасть можливість досягти постійної присутності страховика у різних регіонах країни, а відповідно збільшити обсяги продажів страхових послуг за рахунок зростання кількості контактів з потенційними страхувальниками, розширити географію місцезнаходження застрахованих об’єктів, тим самим знизивши ймовірність виникнення кумуляції збитку, а також диверсифікувати страховий портфель компанії за видами та об’єктами страхування, забезпечивши досягнення його планових якісних та кількісних характеристик.