ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Правосвідомість в державно-організованому суспільстві

1.1. Правосвідомість: поняття, ракурси та ознаки...................................12
1.2. Структура, функції та види правосвідомості............................…….32
Висновки до розділу 1.................................................................................59

РОЗДІЛ 2. Правова свідомість та правова культура:
взаємовплив, взаємозв’язок, взаємообумовленість

2.1. Правовий нігілізм, правова демагогія та деформації
правової свідомості...............................................................................................61
2.2. Розвиток правової культури – напрям подолання
правового нігілізму та дисфункцій правосвідомості.........................................81
Висновки до розділу 2...............................................................................124

РОЗДІЛ 3. Антропологічний вимір правової свідомості у
сучасному суспільстві

3.1. Правова свідомість та правова освіта у
демократичних парадигмах................................................................................127
3.2. Правова свідомість та правове регулювання
ґендерних процесів..............................................................................................154
Висновки до розділу 3...............................................................................171

ВИСНОВКИ........................................................................................................174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................180

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Сучасні процеси демократизації суспільства вимагають більш зваженого й реалістичного погляду на основні напрями та складові практичної діяльності. Розбудова української державності орієнтована на створення демократичних інститутів за найвищими цивілізаційними зразками. Проте, на жаль, в зазначених процесах перемагають емоційні прагнення, а не чітка, узгоджена програма дій та факторів.
Певною мірою це залежить від безоглядного прагнення копіювати зарубіжний досвід, хоча об’єктивно він не завжди відповідає реаліям нашого життя.
Надто численними, гострими та багатогранними є проблеми, з якими зіткнулася незалежна Україна – як задавнені, успадковані від попередньої системи, так і нові, інколи викликані невдалими реформаторськими змінами, або популістичними діями в суспільстві, політиці, економіці, у повсякденному житті.
Відтак дедалі більшої актуальності набувають дослідження базових характеристик політичної та правової сфер суспільства взагалі й, особливо, таких їх елементів як: політична система, держава та її інститути, на засадах загальнонаціональних інтересів та національної ідеї, проблеми, пов’язані із сутністю та розвитком правової системи, удосконаленням механізмів функціонування держави, специфіки юридичної діяльності в різних суспільно-історичних, політико-правових і соціально-психологічних умовах. Ці та інші проблеми зумовили потребу з’ясувати ідейні витоки і сучасні уявлення про сутність таких феноменів, як правосвідомість, правова культура, демократична, соціальна, правова держава, громадянське суспільство як основних орієнтирів суспільного розвитку, політико-правових перетворень, спрямованих на втілення цінностей свободи і демократії.
Створення громадянського суспільства є однією з необхідних умов розвитку України шляхом здійснення вагомих соціально-політичних, економічних та правових реформ. У зв’язку з цим необхідно розглянути вплив громадянського суспільства, що формується, на державу та право, на майбутнє цих соціальних інститутів. Оскільки соціальна, правова держава – це держава, підпорядкована принципу верховенства права, у якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності та законності, а також підконтрольні незалежним судам, юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав і свобод людини. Соціальна, правова держава може існувати лише в поєднанні з громадянським суспільством, забезпечуючи його функціонування та розвиток. Така держава та громадянське суспільство створюються синергетично. В існуванні та розвитку громадянського суспільства – зміст, соціальне призначення та майбутнє демократичної, соціальної, правової держави. На її формування та майбутнє впливає не тільки становлення громадянського суспільства, підвищення соціальної цінності держави і права, укріплення національних основ державності, але й еволюція державно-правових інститутів у багатьох народів. Особливе місце в концепції соціальної та правової держави займає людина. Вона є вищою соціальною цінністю державно-правового життя суспільства.
Правотворча та правозастосувальна діяльність тільки тоді буде ефективною, коли поряд з міцними самоорганізуючими витоками пріоритетне місце буде займати свідома організаційна творчість суб’єктів. Правосвідомість суспільства, окремих груп та індивідів є соціально цілісним інститутом. Його виникнення, функціонування та розвиток безпосередньо пов’язані з соціокультурними чинниками, правотворчістю та правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства.
Суттєвою перешкодою на шляху розбудови соціальної, правової держави стає правовий нігілізм, який в умовах кризи набув широких масштабів, охопив усі сфери суспільства. У нашій державі він набув специфічного змісту: дещо змінилась його природа, причини існування, джерела, що його відтворюють, форми та способи негативного впливу на суспільне життя. Стримувати процес поширення правового нігілізму, обмежувати умови, що його породжують, відтворюють та провокують, неможливо сьогодні без відповідного підвищення рівня правової свідомості та правової культури.
Саме тому існує нагальна потреба привернути увагу суспільства до висвітлення наступних питань. Здійснення впливу правової культури на еволюцію державності в цілому; викорінення правового та етичного нігілізму, які дійсно можуть привести суспільство до повної деградації; збереження та забезпечення ефективності правової регулятивної системи; зміцнення та розвиток, у перспективі держави як особливої форми політичного, територіального, структурного об’єднання людства, захист прав та свобод людини, в тому числі об’єктивна обумовленість гендерно-чутливої політики на сучасному етапі державотворення.
Актуальність дослідження зумовлена також рядом інших принципово важливих проблем щодо правової свідомості та правової культури. По-перше, в умовах трансформування і демократизації суспільства, прийняття нових законодавчих актів, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній правосвідомості, а тому вагомого значення набуває аналіз правової свідомості з позиції соціально-правового суспільства. По-друге, актуалізується необхідність підвищення рівня профілактичної і виховної функції правової культури. По-третє, стан правової свідомості і правової культури суспільства в цілому та особистості зокрема, ще не відповідає європейським стандартам, внаслідок чого виникає байдужість багатьох людей до правових цінностей, відсутність потреб і навичок користування нормами права, що призводить до появи нелегітимних норм поведінки та правопорушень.
Підґрунтям для розроблення теми автору стали дослідження О. Аграновської, С. Алексєєва, В. Бабкіна, Г. Балюк, Н. Бури, А. Зайця, О. Зайчука, О. Копиленка, В. Головченка, В. Зеніна, О. Зорченка, М. Козюбри, В. Копєйчикова, М. Костицького, А. Крижанівського, В. Кудрявцева, О. Лукашової, М. Матузова, Є. Назаренко, А. Нікітіна, В. Оксамитного, Н. Оніщенко, М. Орзіха, П. Рабіновича, О. Ратинова, Р. Русинова, В. Сальникова, В. Селіванова, О. Семітка, В. Сіренка, О. Скакун, О.В. Татаринцевої, Ю. Шемшученка, В. Шишкина, В. Щегорцева та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановими темами науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина” (номер державної реєстрації PK0104U007590).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних засад дослідження правової свідомості та правової культури громадян, визначення змісту, структури, видів, форми, функцій та правової свідомості як одного з основних чинників, що сприяють процесу формування соціальної, правової держави.
Визначена мета дослідження зумовила постановку наступних завдань:
науково обґрунтувати поняття, розкрити та проаналізувати зміст та природу правової свідомості, її місце у правовій системі;
дослідити специфіку взаємозв’язку правосвідомості та правової культури на сучасному етапі розвитку правової системи України;
з’ясувати загальні закономірності та особливості формування правової свідомості та правової культури громадян і конкретизувати їх прояви в сучасних умовах державотворення в Україні;
визначити фактори впливу на правову свідомість як тих, що сприяють її вдосконаленню та розвитку, так і тих, що призводять до її деформацій та дисфункцій;
висвітлити і проаналізувати вплив правової свідомості та правової культури на еволюцію правової системи, в цілому та на її формування в Україні, зокрема;
спрогнозувати шляхи подолання впливу правового нігілізму на правову систему держави;
сформулювати відповідні рекомендації, які могли б бути запроваджені в практику заходів щодо розвитку правової свідомості та формування правової культури особистості;
визначити взаємозв’язок між рівнем правової свідомості в суспільстві та відповідним рівнем гендерно-чутливої політики в державі.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правова свідомість та її роль в умовах формування та розвитку соціальної, правової держави.
Предметом є комплексний аналіз правосвідомості як елемента правової системи; взаємодія правової свідомості, права, правової культури, правового всеобучу та правового виховання, їх виміри та трансформації.
Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є комплекс методів та принципів: філософських, загально-наукових та спеціально-наукових. Зокрема, використовувалися принципи детермінізму, об’єктивності, єдності та протилежності. За допомогою історико-правового, порівняльного та логічного методів були досліджені такі деформації правової свідомості, як правовий нігілізм та правова демагогія. Структурно-функціональний метод дав змогу проаналізувати структуру, функції та види правосвідомості. Також застосовувалися системний та конкретно-соціологічний методи при дослідженні впливу гендерних процесів на правову свідомість. За допомогою формально-догматичного, системного методів, а також аналізу та синтезу, як прийомів логічного методу, охарактеризовано категорію “правова свідомість”. Через рух від абстрактного до конкретного дисертантка досліджує взаємозв’язок та взаємовплив правової системи, правосвідомості та правової освіти.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є одним з перших монографічних досліджень теоретико-прикладних проблем правової свідомості в умовах сучасного державотворення в Україні.
У межах здійсненого автором дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:
уточнено поняття, ознаки, структуру та функції правової свідомості як структурно-складного цілісного утворення, як елемента правової системи, включає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображеного в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової і правозастосувальної діяльності, культурного та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки і взаємної відповідальності держави та особистості, що позитивно впливає на підтримання умов функціонування суспільства;
на основі аналізу різних наукових підходів відокремлено структурні елементи правової свідомості, серед яких пропонується виділити такий компонент правосвідомості як елементи поведінки: звичок, установок, цінностей, орієнтацій;
дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого існує тісний взаємозв’язок між такими категоріями як громадянське суспільство, соціальна, правова держава, рівень правової свідомості суспільства, окремих соціумів та особистості у системоутворюючому процесі демократичного розвитку українського суспільства;
обґрунтована соціальна роль правової свідомості суспільства, що сприяє забезпеченню внутрішнього порядку та стабільності, зовнішньої безпеки, гідному існуванню громадян, активно сприяє ефективному функціонуванню правової системи та основних інститутів громадянського суспільства;
аргументовано положення про взаємозумовленість функції держави і сфер впливу правосвідомості;
доведено залежність ефективності політики соціальної, правової держави від стану розвитку правосвідомості, подолання явищ правового нігілізму, деформацій правової свідомості окремих соціумів та особистості;
проаналізовано взаємозв’язок та взаємовплив правової свідомості та правової освіти, зосереджена увага на наступності правової освіти, на напрямах вдосконалення, певних факторах, чинниках та завданнях правової соціалізації правовиховного процесу, а також діалектичну взаємообумовленість правової та юридичної освіти відповідно до рішень Болонського процесу;
визначено основні функції сучасної соціально-правової держави щодо підвищення рівня правової свідомості, а саме: державно-правове регулювання економіки; перерозподіл доходів; підвищення рівня захисної функції (у широкому її розумінні – захист суспільства від кризових проявів, підтримка соціального миру, у вузькому – захист населення в умовах ринкових відносин);
обґрунтовано положення, що рівень правової свідомості в сучасному суспільстві залежить також від державної гендерної політики, удосконалення правового регулювання гендерних відносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані:
у наступних дослідженнях з проблем правової свідомості, правової культури як суспільства в цілому, так і особистості зокрема;
у системі правової освіти та правового виховання громадян та попередження правопорушень;
для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення законотворчого й іншого нормативно-правового регулювання суспільних відносин;
для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема вироблення нормативних актів щодо розвитку, вдосконалення структури і функцій правової культури, здійснення заходів, спрямованих на посилення її соціальної ефективності; активізації процесу інтеграції України у світову та європейську правову систему;
для наукових рекомендацій щодо проведення гендерно-наукової експертизи.
Висновки, зроблені в процесі дослідження, можуть також використовуватись для подальшого опрацювання проблем розбудови правової, соціальної держави, здійснення державно-правових реформ в умовах перехідного періоду, форм і методів подолання правового нігілізму, підвищення правової та політичної культури громадян.
Особистий внесок дисертанта. Здобуті автором результати, сформульовані теоретичні положення та практичні рекомендації мають наукове та прикладне значення. Матеріали дисертації покликані сприяти подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правової свідомості, правової культури в умовах правового реформування, їх місця і ролі в соціальному середовищі, шляхів подальшого розвитку та вдосконалення, всебічного обґрунтування і врахування особливостей національної правової системи. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації, зроблені висновки і узагальнення обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжвузівській науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., 25 січня – 3 лютого 2004 р.; тези опубліковані); Міжнарод¬ній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., 24–29 січня 2005 р.; тези опуб¬ліковані); Методологічному семінарі «Теоретико-методологічні проблеми ефективності законодавства України»: (м. Київ, 11 квітня 2006 р.); Науково-практичній конференції «Конституційні засади державотворення і право¬творення в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Київ, 26 червня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку» (м. Київ, 22 серпня 2006 р.).
Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у п'яти публікаціях, з яких три статті – у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 192 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 13 сторінок (179 найменувань).

Список литературы

В И С Н О В К И

У Висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо теоретико-прикладних проблем формування правової свідомості в умовах сучасного державотворення в Україні, подолання явищ правового нігілізму, який перешкоджає розбудові правової держави та в умовах кризи набув широких масштабів, охопив усі сфери суспільства.
Диференційні висновки наприкінці розділів дисертації дозволяють інтегрувати загальний підсумок дослідження та сформулювати рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів.
Правова свідомість, її сутність та природа розглядалася як структурно складне явище, яке залежить від основних об’єктивних та суб’єктивних елементів: 1) рівня розвитку права (розвитку правового знання, відношення до права); 2) рівня розвитку правової діяльності (правозастосувальної діяльності та правового розвитку особистості, правовідносин); 3) рівня правової культури (установки на правові норми та поведінку особистості).
Явища правової свідомості та правової системи не відокремленні одне від одного. Діалектична єдність права і правової системи означає, що вони обопільно утримуються одне в одному, утворюючи тотожність, і разом з тим розрізняються, коли породжують певні змістовно-функціональні дії своїх носіїв.
Правова свідомість є відображенням правового життя суспільства, правових відносин, сутності та ролі правових установок у відомості суспільства, соціальної групи, особистості. Правосвідомість є знанням про право, оцінкою діючого права та мислення, ідеєю щодо змін у праві, тобто правосвідомість – це не тільки результат відображення об’єкта, але й засіб дії на об’єкт, на всю правову систему держави. Правосвідомість суспільства спрямована на врегулювання відносин між людьми, що забезпечує збереження цілісності суспільства.
Вона справляє зворотній вплив на суспільні відносини, виступає як активна сила, здатна впливати на процеси соціальних змін, прискорювати чи гальмувати їх. Практика свідчить, що ті країни, в яких панують багаті правові традиції, високий рівень правосвідомості і правової культури, можуть слугувати прикладом розвинутого механізму правового регулювання, стабільністю суспільства і поваги до її гідності.
В умовах сучасного розвитку потребує постійної уваги проблема розвитку правової системи України, її динамічних та статичних складових, подальший розвиток її функцій, а отже вдосконалення та координація елементів, серед яких одне з провідних місць займає правова культура.
Формування правової культури – довготривалий процес, у якому мають значення правові знання, правовий досвід, реальна практика юридичної діяльності і, без сумніву, уся правова реальність. Правова культура не може бути самостійним елементом суспільного життя. Вона взаємозв’язана з правосвідомістю, їх функціонування в суспільстві обумовлене взаємовпливом і взаємозалежністю. Тому недоцільно виокремлювати правову культуру із середовища правосвідомості навпаки, функціонування правової культури суспільства детерміноване правосвідомістю суспільства.
Правова культура охоплює правосвідомість у поєднанні з форами її прояву. Правову культуру необхідно поєднувати з оцінкою рівня знань та розуміння, розвиненістю поглядів, уявлень, переконань, настроїв відносно права, законності, практичною поведінкою суб’єктів. Іншими словами, правова культура – це єдність правових знань, оцінок і поведінки. Рівень правової культури визначається рівнем правосвідомості, ступенем її прогресу.
Таким чином дійшли до висновку, що виділення функції правової культури повинно відбуватися на двох рівнях, як на основі структури правової культури та функцій правової системи. Це допоможе більш детально зрозуміти зміст і призначення функцій та реальний їх вплив на суб’єктивний фактор правової культури.
На першому рівні основними функціями правової культури є відтворювальна і регулятивна.
Перша функція правової культури – відображення правової дійсності (відтворювальна функція) – уміщає в собі декілька взаємопов’язаних моментів: пізнання явищ правового життя, їх розуміння та оцінка, що виступає як сукупність поглядів на право.
Якщо правова культура всього суспільства характеризується наявністю конституційно закріплених і гарантованих прав, свобод та обов’язків його членів, то правову культуру особистості характеризує те, як особистість оцінює, усвідомлює, реалізує права і виконує обов’язки.
Характер відображення права залежить від рівня правової культури особистості з одного боку, а з іншого – впливає на її розвиток. Важливим етапом функціонування правової культури в суспільстві є усвідомлення правового життя суспільства та його оцінка через категорію юридичних прав і обов’язків.
На другому рівні відображальної функції можна виділити такі функції, як: пізнавально-правоосвітня; ціннісно-нормативна; правосоціалізаторська; комунікативна; прогностична.
Другою функцією правової культури виступає регулятивна функція – вироблення ціннісно-нормативної орієнтації особистості в правовій сфері, регулювання її поведінки, діяльності залежно від правового становища держави. Завдяки цій функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних прагнень та ідеалів, взаємність прав і обов’язків громадян, вносить елемент упорядкованості в ці відносини.
Другий рівень функцій правової культури складає праворегулятивна функція, спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного й ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а тому й суспільства в цілому.
Антиподом правової культури, деформацією правової свідомості є правовий нігілізм. Найбільш поширеними форами прояву правового нігілізму в Україні є порушення законодавства, негативне ставлення до існуючої системи права, ігнорування вимог Конституції, порушення прав і свобод людини, корупція, недосконалість правотворчості й недоліки в правозастосуванні та правоохоронній діяльності. Ці недоліки заважають демократичним перетворенням у нашому суспільстві, гальмують процес розбудови правової держави, що в сучасних умовах загрожує її політичній незалежності та суверенітету.
Завдання з подолання правового нігілізму тісно пов’язані з реалізацією програми підвищення правової культури громадян, що повинно стати органічною частиною реформування політичної системи. Цей процес знаходить відображення у двох її аспектах: стабілізації суспільно-політичної ситуації в країні та усуненні з практики державного будівництва силових технологій функціонування влади. Вирішення цих завдань безпосередньо пов’язане з наявним потенціалом правового виховання. Проведений нами аналіз свідчить про те, що загалом в Україні цей потенціал достатній для проведення державно-правової реформи, підтримання високої культури громадян та подолання правового нігілізму.
Правова культура не може реалізуватися, поза межами соціально-психологічної сфери, оскільки повинна бути усвідомлена особистістю, перетворитися зі знань у переконання. Чим глибше усвідомлені особистістю правові ідеї та принципи, чим більше вони переповнені почуттями, тим твердіше переконання. Цьому покликане слугувати правове виховання – цілеспрямована систематична діяльність держави, її органів, суспільних організацій та трудових колективів з формування і підвищення правової свідомості та правової культури.
Цілі правового виховання визначають завдання, які стоять перед право виховним процесом. До завдань, що випливають із цілей правового виховання та освіти, віднесені: 1) формування та розвиток у громадян правових знань у сфері державного управління; 2) виховання поваги до права як соціальної цінності, до принципів законності; 3) вироблення потреб і навичок захисту своїх прав та обов’язків в установленому законом порядку.
Правова культура особи може бути і повинна стати базою для утвердження в суспільстві норм моралі як основного регулятора суспільних відносин. Тому, якщо розвиток та підвищення рівня правової культури є основною метою виховання, то формування моральності – його кінцевим результатом.
Окремо проаналізований діалектичний взаємозв’язок правової та юридичної освіти щодо рішень Болонського процесу.
Обґрунтовано, що рівень правової свідомості в сучасному суспільстві залежить також від державної гендерної політики, удосконалення правового регулювання гендерних відносин. Цього можна досягти засобами реалізації наступних напрямів державної гендерної політики, а саме: узгодження правової бази щодо питань гендерної рівності з вимогами міжнародного законодавства про дотримання прав жінок і чоловіків в єдності з основними правами та свободами людини; розробки правових норм, необхідних для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та можливостей; створення гендерної системи управління з метою координації діяльності суб’єктів державної політики щодо забезпечення гендерної рівності на державному, регіональному та міжнародному рівнях; сприяння досягненню та контролю за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життя.
Крім державних механізмів, важливу роль у забезпеченні гендерної рівності відіграє громадянське суспільство, яке має створити та гарантувати середовище, де права людини розглядаються як головні і практично реалізуються. Це стає реальним лише за умов формування правової культури, підвищення рівня правової свідомості, побудованих на принципах гендерної демократії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Теория государства и права. – СПб.: Питер, 2003. – 396 с.
2. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
3. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Наука, 1988. – 320 с.
4. Алексеев С.С. Правовое государство и судьба социализма // Государство и право: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит-ра, 1981. – Т. 1. – 190 с.
5. Алексеев С.С. Государство и право: Курс в 2-х томах. – М.: Юрид. лит-ра, 1996. – Т. 1. – 190 с.
6. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Право України, 1997. – 198 с.
7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 297 с.
8. Арханов М.А. Государство и право в их соотношении. – М.: Мысль, Изд-во Академии наук СССР, Інститут философии, 1960. – 287 с.
9. Байденко В.И. Болонский процесс: структурная реформа высшего образования Европы. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов. Россия. Новый Университет, 2002. – 128 с.
10. Балин Л.Е. Правовое воспитание и его профилактика. – Ташкент, 1983.
11. Баллаева Е.А. Гендерная экспертиза законодательства РФ: репродуктивные права женщин России. – М.: Юотст, 1998. – 290 с.
12. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. – К.: Общ-во "Знание" УССР, 1984. – 164 с.
13. Басін К.В. Кримінально-процесуальна відповідальність як різновид процесуальної (теоретично-правові аспекти) // Держава і право: Зб. наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
14. Батыр К.И. Институционализм в изучении рев. государ. – М.: Политиздат, 1996. – 282 с.
15. Бігун В. Юридична освіта в Україні та США // Юридичний журнал. – 2003. – № 4(10).
16. Бойцун Н.Є., Галан Н.І. Узгодження навчальних програм як основа інтеграційних процесів в галузі вищої освіти // Інтеграція вищої освіти України в Європейську систему: Збірник наукових праць / За ред. Н.Є. Бойцун. – Донецьк: Арт-Пре, 2001. – 590 с.
17. Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України. Ґендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 82 с.
18. Бура Н.А. Правовое воспитание и социальная активность населения. – К.: Наукова думка, 1979. – 189 с.
19. Бура Н.А. Функции общественного правосознания. – К.: Наукова думка, 1986. – 230 с.
20. Бышевский Ю.В. Латентная преступность и правосознание. – Омск, 1986. – 215 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.
22. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учеб. пособие. – М.: Новый юрист, 1998. – 644 с.
23. Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М.: Омега-Л, 2005. – 608 с.
24. Вітман К.М., Дудченко В.В. Правова культура і підприємництво / Інститут приватного права і підприємництва. – Київ-Донецьк, 1999. – 287 с.
25. Впровадження ґендерних підходів: практичний посібник. – К.: Логос, 2001. – 300 с.
26. Гедлих Р. Солидарность и свобода. – Франк-Фурт-на-Майне: Эра, 1984. – 260 с.
27. Ґендерная зкспертиза российского законодательства / Отв. ред. Л.Н. Завадская. – М.: Изд-во БЕК, 2001. – 120 с.
28. Глущенко В.В. Теория государства и права. Системно-управленческий подход. – Железнородожный: Крылья, 2000. – 312 с.
29. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания. Понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с.
30. Головченко В.В. Правовая культура и демократизация. – К.: Наукова думка, 1990. – 155 с.
31. Головченко В.В., Погорілко В.Ф., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: ІнЮре, 1997. – 155 с.
32. Головченко В.В., Нелін Г.І, Нелін М.І. Правове виховання учнівської молоді: питання, методології та методики. – К.: Наукова думка, 1999. – 134 с.
33. Грошев А.В. Правосознание и правотворчество (уголовно-правовой аспект): Учеб. пособие. – Екатеринбург: Изд-во КВШ МВД РФ, 1996. – 76 с.
34. Денисова О.С. Сучасні підходи до поняття та структури правової свідомості // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 4. – С. 16–23.
35. Європейський правовий вимір гендерно чутливої політики. – К.: Юридична думка, 2005. – 143 с.
36. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ Вид-во “Політехніка”, 2003. – 200 с.
37. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 257 с.
38. Загальна теорія держави та права. – Львів: Просвіта, 2003. – 618 с.
39. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 215 с.
40. Зайчук О.В. Дальнейшее совершенствование правового воспитания. – К.: Знание, 1984. – 175 с.
41. Зайчук О.В. Проблеми ефективності законодавства в контексті реалізації принципу верховенства права // Доповідь на методологічному семінарі “Теоретико-методологічні проблеми ефективності законодавства України”. – 2006, 11 квітня.
42. Злобин Н.С. Проблемы теории культуры. – М.: Наука, 1977. – 198 с.
43. Иеринг Р. Борьба за право. – М.: Юрист, 1991. – 250 с.
44. Ильин И. Демагогия. – М.: Наука, 1991. – 370 с.
45. Ильин И.А. Наши задачи. – М.: Юристъ, 1993. – 285 с.
46. Ильин И.А. О монархии // Вопросы философии. – 1991. – № 4. – С. 19–23.
47. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: ТОО “Рарок”, 1993. – 234 с.
48. Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. соч.: В 10 т. – М.: Наука, 1994. – Т. 4. – 615 с.
49. Ильин И.А. Основы законоведения. Общее учение о праве и государстве. – СПб., 1915. – 360 с.
50. Іова В.Ю. Формування правової культури особистості на засадах державності: Навч. методол. посібник / Хмельницький ін-т удосконалення вчителів. – Хмельницький: Абетка, 2006. – 167 с.
51. Исаев И.А. История государства и права. – М.: Наука, 2006. – 360 с.
52. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М.: Наука, 1974. – 112 с.
53. Кант И. Сочинения. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – 478 с.
54. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура. Методологические проблемы. – М.: Юрид. лит-ра, 1983. – 366 с.
55. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. – К.: Кондор, 2006. – 321 с.
56. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. – Львів: “Новий світ–2000", 2003. – 610 с.
57. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – М.: Знание, 1979. – 233 с.
58. Козюбра Н.И., Оксамытный В.В., Рабинович П.М. Правовое воспитание молодежи. – К.: Наукова думка, 1985. – 319 с.
59. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – СПб.: Питер, 2004. – 442 с.
60. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин // Международные акты о правах человека. – elib.org.ua
61. Концепція поліпшення становища жінок. – zakon.rada.gov.ua
62. Корольчук Ю. Гендерна революція у системі державного управління // Незалежний культурологічний часопис. – Львів, 2002.
63. Коростей В. Юридическое образование: проблемы и пути решения // Предпринимательство и право. – 2002. – № 11.
64. Косолапов Н.А. Интегративная идеология для России: интеллектуальный и политический вызов // Вопросы философии. – 1994. – № 1.
65. Костенко О.М. Правова культура і екологічна безпека. – К.: Наукова думка, 1999. – 200 с.
66. Костяковский Б.А. В защиту права. Интеллигенция и правосознание // Вехи. Из глубины. – М.: Наука, 1991. – 180 с.
67. Котляр И.И. Права человека. – Минск: Тесей, 2005. – 213 с.
68. Котюк О.В. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 320 с.
69. Кратний философский словарь / Под ред. М. Розенталя и П. Юдина. – М.: Гос. изд-во полит. лит-ры, 1955. – 265 с.
70. Крегул Ю.І. Права і свободи людини. – К.: Книгарня "Освіта", 2004. – 287 с.
71. Крегул Ю.І., Ладиченко В.В., Орленко В.І. Права і свободи людини: Навч. посібник. – К.: Книга, 2004. – 288 с.
72. Криваший О.П. Материзна. Жінка в правовій культурі українського народу. – Запоріжжя: Поліграф, 2001. – 121 с.
73. Криминальная мотивация. – М.: Наука, 1986. – 297 с.
74. Кубко Є.Б. Проблеми законності в держу правлінні // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Юстиніан, 2004. – 282 с.
75. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Знание, 1982. – 180 с.
76. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 7–8.
77. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Знание, 1978. – 146 с.
78. Лазарев В.В., Липский С.В. Теория государства и права. – М.: Спартак, 2004. – 528 с.
79. Левитан К. Деонтологическая подготовка юристов // Юридическое образование и наука. – 2001. – № 3. – С. 4–8.
80. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 355 с.
81. Лисица Ю. Философия Ивана Ильина и проблема правосознания граждан в России // Наши задачи Ивана Ильина и… наши задачи: Материалы конференции. – М.. Наука, 1995. – 126 с.
82. Лісовий В.Г. Культура – Ідеологія – Політика. – Львів: Просвіта, 1997. – 318 с.
83. Лукашева Е.А. Правосознание и укрепление законності в СССР. – М.: Юрист, 1957. – 189 с.
84. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит-ра, 1973. – 254 с.
85. Лукашева Е.А. Право, мораль и современное социальное образование. – М.: Юрид. лит-ра, 1974. – 290 с.
86. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М.: Наука, 1986. – 262 с.
87. Лукашева Е.А. Социальное право и личность. – М.: Юрид. лит-ра, 1987. – 310 с.
88. Луць Л.А., Фулей Т.І. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Зб.: Держава і право. Вип. 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 372 с.
89. Макаренко А.С. Воспитание в советской школе. – М.: Просвещение, 1966. – 389 с.
90. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. – М.: Политиздат, 1988. – 537 с.
91. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М.: Политиздат, 1986. – Т. 6. – 563 с.
92. Марченко М.Н. Источники права. – М.: Проспект, 2005. – 759 с.
93. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. – М.: Проспект, 2001. – 611 с.
94. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. – М.: ТК Велби, Проспект, 2006. – 768 с.
95. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовського ун-та, 1987. – 293 с.
96. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М.: Юрист, 2001. – 642 с.
97. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 2004. – 357 с.
98. Мейтленд Е. Деловая неделя. – 2004. – № 24.
99. Мельник Т.М. Гендерна експертиза українського законодавства: сутність, необхідність та методологічні основи. – К.: Логос, 2001. – 256 с.
100. Мельник Т.М. Міжнародний гендерно правовий аспект проблеми прав людини в Україні: Українсько-американське бюро захисту прав людини // Український журнал про права людини. – 2005. – № 2(2).
101. Мельничук О.С. І.О. Ільїн про аксіоми правосвідомості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 2001. – № 1. – С. 44–47.
102. Міжнародний досвід державного забезпечення рівності жінок та чоловіків: Матеріали міжнародної конференції. – К.: Логос, 2003.
103. Мухаев Р.Т. Теория государства и права. – М.: Приор, 2002. – 515 с.
104. Ницше Ф. Соч.: В 2-х т. – М.: Наука, 1990. – Т. 1. – 565 с.
105. Новиков А.И. Нигилизм и нигилисты. – М.: Наука, 1972. – 294 с.
106. Новикова Н.С. Болонский процесс и высшее юридическое образование // Правоведение. – 2003. – № 2. – С. 248–255.
107. Общая теория права и государства / Под ред. В. Копейчикова. – М.: Юристъ, 2003. – 455 с.
108. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2-х т. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2: Теория права. – 620 с.
109. Общая теория государства и права: Академический курс. – М.: Зерцало, 1998. – 510 с.
110. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е издание. – М.: Юристъ, 2005. – 575 с.
111. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наукова думка, 1985. – 280 с.
112. Оксамытный В.В. Теория государства и права. – М.: ИМПЭ ПАБЛИШ, 2004. – 360 с.
113. Омеров М.С., Спиридонов Л.И. Общественное мнение и право. – Л., 1985. – 229 с.
114. Онищенко Н.Н. Развитие источников советского права на Украине (1917–1937 гг.). – К.: Юридична думка, 1988. – 271 с.
115. Оніщенко Н.М. Кодифікація та інкорпорація, як методи систематизації законодавства // Зб.: Правова держава. Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1997.
116. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
117. Оніщенко Н.М. Правове регулювання та правовий вплив: поняття, взаємозумовленість та відмінність // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 411 с.
118. Оніщенко Н.М. Гармонізація правової системи України: основні напрями та тенденції // Юридична газета. – 2006, 28 вересня. – № 18(78).
119. Оніщенко Н.М. Проблеми ефективності законодавства: сучасна доктрина та проблеми практики // Судова апеляція. – 2006. – № 2. – С. 10–16.
120. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юрид. лит-ра, 1972. – 112 с.
121. Основи теорії гендеру: Навч. посібник / Відп. ред. М.Н. Скорик. – К.: К.І.С., 2004. – 535 с.
122. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003–2004 рр.) / За ред. В.Г. Кременя; Авт. кол.: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шанкарук, В.В. Грубіянко, І.І. Бабин. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 147 с.
123. Павлов А.С. Правовое воспитание. – М.: Советская Россия, 1972. – 283 с.
124. Письма М.А. Бакунина к А.И. Герцену и Н.П. Огареву. – СПб.: Материалы архива, 1906. – 205 с.
125. Пархоменко Н.М. Конституція України – основа розвитку законодавства України // Конституційні засади державотворення та право творення в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали науково-практичної конференції (м. Київ, 26 червня 2006 р.). – К., 2006. – 334 с.
126. Покровский И.Ф. Формирование правосознания личности. Вопросы теории и практика. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1972. – 315 с.
127. Поленина С.В. Закон и коллективные права женщин как социального слоя населення // Теория права: новые идеи. Вып. 4. – М., 1995. – 193 с.
128. Политическая история русской эмиграции 1920–1940 гг. Документы и материалы. – М.: Политиздат, 1990. – 459 с.
129. Поляков А.В. Общая теория права. – СПб.: Питер, Изд-во Санкт-Петербурского ун-та, 2004. – 512 с.
130. Права людини: соціально-антропологічний вимір / Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Серія 1. Дослідження та реферати. Вип. 13. – Львів: Світ, 2006. – 280 с.
131. Правова держава. Спеціальний випуск до 55-річчя Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
132. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 328 с.
133. Про освіту: Закон України від 23 березня 1996 р. (із змінами і доповненнями). – Ст. 29.
134. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2002. – 813 с.
135. Рабинович П.М. Основы общей теории права и государства. – Харьков: Консум, 2005. – 317 с.
136. Ранние идейные поиски российских солидаристов. – М.: Политиздат, 1992. – 310 с.
137. Руткевич А.М. Что такое консерватизм? – М.-СПб.: Питер, 1999. – 260 с.
138. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. Методологические проблемы. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989. – 210 с.
139. Сальников В.П., Степанин С.Б., Хабибулин А.Г. Государство как феномен и объект типологии. – СПб.: Университет М. – 320 с.
140. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречие, прогресс. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1990. – 321 с.
141. Силаев В.П. Правовое воспитание в трудовом коллективе. – М.: Профиздат, 1979. – 193 с.
142. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – X.: Консум, 2006. – 656 с.
143. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – X.: Консум, 2001. – 530 с.
144. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. – М.: Наука, 1988. – 220 с.
145. Стьопіна Н.О., Грушкевич Т.В., Монастирський Д.А. Нормотворення в юридичних клініках: Навч. посібник / За наук. ред. В.М. Олуйка. – Хмельницький: ПП. Петришин Г.М., 2006. – 156 с.
146. Субботін В.М., Філатов О.В., Князькова Л.М., Тодоров І.Я. Теорія держави і права. – К.: Знання, 2005. – 327 с.
147. Сырых В.М. Теория государства и права. – М.: Юстицинформ, 2004. – 239 с.
148. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2004. – 420 с.
149. Теория государства и права / Под ред. Б.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
150. Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. – М., Юристъ, 2005. – С. 307.
151. Теория государства и права / Под ред. В.П. Малахова, В.Н. Казакова. – Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 303 с.
152. Теория государства и права. – М.: Приор, 2002. – 420 с.
153. Теория государства и права: Курс лекций. – М.: Зерцало, Изд-во Московського ун-та, 2004. – 785 с.
154. Теория государства и права. – М.: Спарк, 2005. – 528 с.
155. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 2002. – 459 с.
156. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 642 с.
157. Теория права и государства. – Харьков: Одиссей, 2006. – 478 с.
158. Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 312 с.
159. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчика, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
160. Тимошина Е.В. Политико-правовая идеология русского пореформенного консерватизма: К.П. Победоносцев. – СПб.: Питер, 2000. – 128 с.
161. Тимченко С.М., Поливода А.В., Калюжний Р.А., Пархоменко Н.М., Легуша С.М. Теорія держави і права. – К., 2006. – 176 с.
162. Туманов В.А. О правовом нигилизме // Государство и право. – 1989. – № 10.
163. Удовика Л.Г. Вплив глобалізаційних процесів на формування юридичної антропології // Зб.: Держава і право. Вип. 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 422 с .
164. Ушаков О.М. Стан правового порядку в сучасному українському суспільстві та етапи його формування // Зб. Держава і право. Вип. 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 66–71.
165. Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания. – М., 1963. – 360 с.
166. Фейербах Л. Философские произведения. – М.: Политиздат, 1955. – Т. 1. – 720 с.
167. Фіцула М.М. Правове виховання учнів. – К.: Знання, 1997. – 326 с.
168. Франк С.Л. Этика нигилизма // Вехи. Из глубины. – М.: Наука, 1991. – 235 с.
169. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. – М.: Юрид. лит-ра, 1998. – Т. 1. – 316 с.
170. Цвєтков В.В. Мораль та етика державного службовця // Зб.: Правова держава. Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1997. – 145 с.
171. Черней В.В. Феномен юридичного нігілізму // Науковий вісник. – К., 1998. – Вип. 2. – 435 с.
172. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Вентурі, 1995. – 288 с.
173. Шемшученко Ю.С., Нагребельний В.П. В авангарді вітчизняної юридичної науки // Зб.: Держава і право. Вип. 23. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 521 с.
174. Шишкин В.Д. Правовая культура в условиях социализма // Советское государство и право. – 1980. – № 6. – С. 123–124.
175. Щегорцев В.А. Социология правосознания. – М.: Мысль, 1981. – 405 с.
176. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енциклопедія”, 2003. – Т. 5. – 736 с.
177. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: "Укр. енциклопедія", 1998. – Т. 1. – 672 с.
178. Unger R.M. The Critical Legal Studies Movement. – Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1986. – 216 р.
179. Weiss M., Young C. Feminist Jurisprudence: Equal Rights Or Neo-Paternalism? // Cato policy analys