ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АДВОКАТУРИ В СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СТАТУС АДВОКАТУРИ
1.1. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури…….… 12
1.2. Соціальне призначення та функції адвокатури .................................... 33
1.3. Правовий статус адвоката в Україні ...................................................... 44
Висновки до розділу 1 ............................................................................. 75
РОЗДІЛ 2. АДВОКАТУРА І АДВОКАТ В СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
2.1. Адвокатура – інститут забезпечення права на захист від обвинувачення
та надання правової допомоги ................................................................. 78
2.2. Принципи організації та діяльності адвокатури в Україні .................... 89
2.3. Міжнародні стандарти діяльності адвокатури..................................... 98
Висновки до розділу 2 ............................................................................. 110
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ АДВОКАТА В ЮРИДИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
3.1. Представництво адвокатом інтересів особи в цивільному та
господарському процесі ........................................................................... 112
3.2. Адвокат в захисті прав і свобод громадянина в провадженні
в справах про адміністративні правопорушення ................................. 124
3.3. Захист адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого та підсудного
в кримінальному процесі ....................................................................... 137
Висновки до розділу 3 ........................................................................... 150

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. 157

ВСТУП

Актуальність теми. Утвердження прав і свобод людини і громадянина, всебічне їх забезпечення та захист є основоположною цінністю правової демократичної соціальної держави. Надійною юридичною гарантією прав людини є закріплення в Конституції України 1996 року права кожного на правову допомогу. Відповідно, для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції України).
Права людини і громадянина набувають визначального статусу для функціонування національної правової системи України, усіх галузей та інститутів вітчизняного законодавства, діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Не може залишитися осторонь цього процесу й українська правова наука, для якої концепція прав людини і громадянина стає системоутворюючою, різноманітні напрямки та галузі правознавства ставлять собі за кінцеву мету дослідження тих чи інших аспектів загальної проблеми прав і свобод людини і громадянина, їх забезпечення та захисту.
Особливу роль в цьому процесі відіграє поряд з правоохоронними державними органами й адвокатура. Водночас її юридична природа в системі захисту прав і свобод людини і громадянина є мало дослідженою, що передбачає, передовсім, необхідність здійснення загальнотеоретичного аналізу, висновки якого дадуть змогу сформулювати основоположні методологічні засади для подальших досліджень в межах галузевих та прикладних юридичних дисциплін.
Необхідність даних фундаментальних досліджень зумовлена нагальною потребою суттєвого реформування законодавства про адвокатуру, її статус, функції та напрямки діяльності по забезпеченню права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги щодо різних галузей матеріального та процесуального права з урахуванням міжнародних стандартів адвокатської діяльності.
Викладеним зумовлюється актуальність теми даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України за темою «Державно-правовий розвиток України в контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації РК УкрІНТЕІ № 0105U 009017).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичної природи і місця адвокатури в системі забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, передовсім забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд основних завдань:
– визначити з позицій понятійного арсеналу загальної теорії держави і права специфіку громадсько-самодіяльного (недержавного) статусу адвокатури;
– уточнити функції адвокатури в тісному взаємозв‘язку з її загальним соціальним призначенням як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги;
– дослідити особливості правового статусу адвоката у його співвідношенні з правовим статусом громадянина та з урахуванням особливостей, зумовлених адвокатською діяльністю;
– проаналізувати принципи організації та діяльності адвокатури в Україні в контексті міжнародних стандартів діяльності адвокатури;
– розкрити правові форми участі адвоката в юридичному процесі:
- інститут судового представництва інтересів особи в цивільному та господарському процесі;
- роль адвоката в захисті прав і свобод громадянина в провадженні в справах про адміністративні правопорушення
- захист адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого та підсудного в кримінальному процесі.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, передовсім діяльності адвокатури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.
Предметом дослідження є юридична природа та правове регулювання діяльності адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, за допомогою якого проблеми юридичної природи адвокатури в системі захисту прав і свобод людини і громадянина проаналізовано у взаємозв’язку і взаємозалежності, цілісності, всебічності та динаміці. Характер та обсяг предмета дисертаційного дослідження зумовили також використання хронологічного методу – для аналізу еволюції та тенденцій розвитку правового регулювання діяльності адвокатури як правозахисного інституту; порівняльно-правового – для порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду організації і функціонування адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, міжнародних стандартів здійснення такої діяльності; формально-логічного – для визначення основних понять у даній сфері відносин; системно-функціонального – для аналізу громадсько-самодіяльного (недержавного) статусу адвокатури, принципів її організації та діяльності, соціального призначення та функцій; правового статусу адвоката в Україні; моделювання та прогнозування – для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізму та правових форм участі адвоката в забезпеченні права людини і громадянина на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, участі в юридичному процесі.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці теорії держави і права цілісним науковим дослідженням юридичної природи та правового регулювання діяльності адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, у межах якого визначено роль і місце адвокатури в системі захисту прав і свобод людини і громадянина, правових форм участі адвоката в юридичному процесі, сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства:
1. За сутністю своїх завдань, характером форм та видів діяльності, особливостями правового й етичного регулювання, взаємовідносин з громадянами державою, зокрема з органами юстиції, судом і прокуратурою, адвокатура є специфічним професійним громадським обєднанням, яке покликана виконувати важливе соціальне призначення по забезпеченню права громадян на захист від обвинувачень та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
2. Додаткової аргументації отримало положення щодо статусу адвокатури як об’єднання громадян, оскільки адвокатські організації мають також групу характерних ознак, які визначають їх специфіку як професійного об’єднання. Зокрема, це - мета створення, завдання, які на них покладаються, особливості правового регулювання та реалізації професійної діяльності, наявність прав і обов’язків, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності.
3. Обґрунтовується висновок про недоцільність віднесення адвокатури ні до системи органів юстиції, ні до політичної системи, ні до державних установ, оскільки це суперечило б принципу незалежності. Адвокатура вважається інститутом громадянського суспільства, який є не лише об’єднанням професіоналів-юристів, а й правозахисною інституцією, яка реалізує свої повноваження у тісній взаємодії з органами юстиції – судовими установами, органами нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державної виконавчої служби, судово-експертними установами та іншими державними і недержавними формуваннями.
4. Уперше у вітчизняній юридичній науці робиться висновок про доцільність віднесення адвокатури до системи юстиції в широкому розумінні цього слова чи зокрема системи кримінальної юстиції поряд із судовими установами, органами нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державної виконавчої служби, судово-експертними установами, хоча всі ці інституції мають різне правове становище. З окреслених у Конституції України завдань адвокатури робиться висновок, що остання є одним з важливих інститутів правової системи демократичної держави, який виконує завдання, без здійснення котрих функціонування як системи юстиції, так і правової системи в цілому є неможливим.
5. Уперше виокремлюються особливості адвокатської діяльності, які надають їй правового характеру, оскільки вона спрямована на а) надання юридичних послуг із захисту конституційних прав; б) надання цих послуг виключно стороннім особам; в) надання послуг в сфері досудового слідства та судочинства; г) забезпечення державного замовлення у справах за призначенням слідчих та судів. Тому крім спеціального закону діяльність адвоката регулюється цілою низкою інших законодавчих актів, зокрема такими важливими, як Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України тощо.
6. Запропоновано авторське визначення функцій адвокатури, які випливають з її конституційного призначення по забезпеченню права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, як основних напрямків практичної, соціально корисної, професійної діяльності щодо організації надання фізичним та юридичним особам правових послуг з приводу захисту їх прав, свобод та інтересів. Основні функції – це ті, які складаються між адвокатурою і фізичними чи юридичними особами, органами державної влади, місцевого самоврядування з приводу надання правових послуг (представницька, нормотворча, контрольна, реєстраційна, атестаційна). Допоміжні – це функції (внутрішні), які сприяють ефективній діяльності адвокатури – організаційна та інформаційна.
7. Правове положення адвоката розглядається як спеціальне по відношенню до правового статусу людини і громадянина у зв’язку зі змістом і обсягом основних прав, свобод, обов’язків і відповідальності. З одного боку, адвокат може вимагати як громадянин від держави захисту своїх прав, а з іншого – для реалізації надання юридичної допомоги фізичним і юридичним особам вимагати від державних органів та інших суб’єктів дотримання прав, що витікають із професійного статусу адвоката та адвокатури в цілому.
8. До статусу адвоката крім прав, обов’язків, відповідальності, гарантій правозахисної діяльності, відносяться також обмеження, які застосовуються відносно адвокатів та елементи його соціального захисту, матеріального забезпечення. При цьому права, якими користується адвокат можна розділити на дві групи: 1) права, що пов’язані з виконанням ним професійної діяльності – професійні; 2) права, що пов’язані з виконанням трудової діяльності взагалі – соціальні. Професійні права адвокатів поділяються: 1) права, що випливають із статусу адвоката; 2) процесуальні права адвокатів при здійсненні ними представництва в суді або захисту обвинуваченого. У зв’язку з цим, висуваються певні вимоги до осіб, які займаються адвокатською практикою – громадянство, вища юридична освіта, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічником адвоката, кваліфікаційні іспити, одержання свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю, прийняття присяги адвоката України.
9. Запропоновано авторську класифікацію принципів організації та діяльності адвокатури – верховенство права, як важлива засада функціонування правової системи, незалежність, що створює умови для належного здійснення професійної діяльності, демократизм, гуманізм, конфіденційність, професіоналізм, охорона законних прав адвоката. До спеціальних принципів діяльності адвокатури можна віднести і такі, як дотримання кодексу професійної поведінки, дисциплінарної юрисдикції, захисту інтересів громадян, юридичних осіб, так і громадського інтересу, безоплатності правової допомоги тим, хто не в змозі її оплатити.
10. По новому розглядається інститут судового представництва як процесуальна форма участі адвоката у цивільному і господарському судочинстві. Процесуальне представництво надає адвокатові можливість виконувати три функції – правозахисну (правозаступницьку), представницьку і функцію сприяння здійсненню правосуддя. Представництво адвоката в цивільному і господарському судочинстві є виконанням представницької і правозахисної функції. Функція адвоката щодо сприяння суду в здійсненні правосуддя проявляється у наступному: По-перше, у деяких випадках його діяльність допомагає правильному вирішенню судом правових питань. По-друге, у своїй професійній діяльності адвокати зобов’язані дотримуватися чинного законодавства України, застосовувати свої знання і професіональну майстерність для належного представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб з метою сприяння суду у встановлені дійсних обставини справи і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.
11. Отримало додаткове обґрунтування положення щодо статусу адвоката в якості самостійного учасника судового адміністративного процесу, який набуває права на вчинення від імені особи, котру він представляє, усіх процесуальних дій, що може вчинити ця особа. Водночас, підкреслюється, що захисник (адвокат) відповідно до Кодексу адміністративного судочинства може брати участь лише у розгляді справи про адміністративне правопорушення. У зв’язку з цим, допуск адвоката до участі у справі на початкових стадіях, з моменту фіксації факту вчинення правопорушення, дасть змогу істотно посилити процесуальні гарантії прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та створить додаткові умови для повного і правильного розв’язання справи.
12. Акцентується, що у кримінальному судочинстві адвокат виконує не лише функцію представництва інтересів фізичних та юридичних осіб, а й функцію захисту. Захисник завжди діє в інтересах обвинуваченого і охороняє його права, є самостійним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, самостійно обирає засоби захисту, його методику і тактику, але він зв’язаний позицією підозрюваного (обвинуваченого), а тому колізія позицій захисника та обвинуваченого при запереченні останнім свої вини є неможливою.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки концепції юридичної природи та правового регулювання діяльності адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги; у правотворчій роботі – як теоретична основа для розробки і прийняття законів України з питань діяльності адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги; у правозастосуванні – для удосконалення системи діяльності адвокатури як інституту забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з теорії держави і права, конституційного права та інших галузей права, у науково-дослідній роботі студентів; у правовиховній роботі – основні положення і висновки дисертації можуть служити підвищенню правової культури громадян, адвокатів, посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи доповідалися на науковій конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (м. Харків, 25 травня 2004 р.); регіональній науковій конференції “Конституція Пилипа Орлика 1710 р. і розвиток українського конституціоналізму” (м. Харків, 22 лютого 2006 р.); міжнародній науковій конференції “Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку” (м. Харків, 12 жовтня 2007 р.).
Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у 7 наукових працях: 3 статтях у фахових виданнях та 4 тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета та задачі визначили послідовність викладення матеріалу та структуру дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 156 сторінок. Список використаних джерел складається з 229 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.За сутністю своїх завдань, характером форм та видів діяльності, особливостями правового й етичного регулювання, взаємовідносин з громадянами державою, зокрема з органами юстиції, судом і прокуратурою, адвокатура є специфічним професійним громадським об’єднанням, яке покликана виконувати важливе соціальне призначення по забезпеченню права громадян на захист від обвинувачень та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
2. Положення щодо статусу адвокатури як об’єднання громадян, передбачає, що адвокатські організації мають також групу характерних ознак, які визначають їх специфіку як професійного об’єднання. Зокрема, це - мета створення, завдання, які на них покладаються, особливості правового регулювання та реалізації професійної діяльності, наявність прав і обов’язків, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності.
3. Адвокатури недоцільно відносити ні до системи органів юстиції, ні до політичної системи, ні до державних установ, оскільки це суперечило б принципу незалежності. Адвокатура вважається інститутом громадянського суспільства, який є не лише об’єднанням професіоналів-юристів, а й правозахисною інституцією, яка реалізує свої повноваження у тісній взаємодії з органами юстиції – судовими установами, органами нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державної виконавчої служби, судово-експертними установами та іншими державними і недержавними формуваннями.
4. На наш погляд обґрунтованим є віднесення адвокатури до системи юстиції в широкому розумінні цього слова чи зокрема системи кримінальної юстиції поряд із судовими установами, органами нотаріату, реєстрації актів громадянського стану, державної виконавчої служби, судово-експертними установами, хоча всі ці інституції мають різне правове становище. З окреслених у Конституції України завдань адвокатури робиться висновок, що остання є одним з важливих інститутів правової системи демократичної держави, який виконує завдання, без здійснення котрих функціонування як системи юстиції, так і правової системи в цілому є неможливим.
5. Виокремлюються особливості адвокатської діяльності, які надають їй правового характеру, оскільки вона спрямована на а) надання юридичних послуг із захисту конституційних прав; б) надання цих послуг виключно стороннім особам; в) надання послуг в сфері досудового слідства та судочинства; г) забезпечення державного замовлення у справах за призначенням слідчих та судів. Тому крім спеціального закону діяльність адвоката регулюється цілою низкою інших законодавчих актів, зокрема такими важливими, як Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України тощо.
6. Функцій адвокатури, які випливають з її конституційних завдань по забезпеченню права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, як основних напрямків практичної, соціально корисної, професійної діяльності щодо організації надання фізичним та юридичним особам правових послуг з приводу захисту їх прав, свобод та інтересів. Основні функції – це ті, які складаються між адвокатурою і фізичними чи юридичними особами, органами державної влади, місцевого самоврядування з приводу надання правових послуг (представницька, нормотворча, контрольна, реєстраційна, атестаційна). Допоміжні – це функції (внутрішні), які сприяють ефективній діяльності адвокатури – організаційна та інформаційна.
7. Правове положення адвоката є спеціальним по відношенню до правового статусу людини і громадянина у зв’язку зі змістом і обсягом основних прав, свобод, обов’язків і відповідальності. З одного боку, адвокат може вимагати як громадянин від держави захисту своїх прав, а з іншого – для реалізації надання юридичної допомоги фізичним і юридичним особам вимагати від державних органів та інших суб’єктів дотримання прав, що витікають із професійного статусу адвоката та адвокатури в цілому.
8. До статусу адвоката крім прав, обов’язків, відповідальності, гарантій правозахисної діяльності, відносяться також обмеження, які застосовуються відносно адвокатів та елементи його соціального захисту, матеріального забезпечення. При цьому права, якими користується адвокат можна розділити на дві групи: 1) права, що пов’язані з виконанням ним професійної діяльності – професійні; 2) права, що пов’язані з виконанням трудової діяльності взагалі – соціальні. Професійні права адвокатів поділяються: 1) права, що випливають із статусу адвоката; 2) процесуальні права адвокатів при здійсненні ними представництва в суді або захисту обвинуваченого. У зв’язку з цим, висуваються певні вимоги до осіб, які займаються адвокатською практикою – громадянство, вища юридична освіта, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічником адвоката, кваліфікаційні іспити, одержання свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю, прийняття присяги адвоката України.
9. Запропоновано класифікацію принципів організації та діяльності адвокатури – верховенство права, як важлива засада функціонування правової системи, незалежність, що створює умови для належного здійснення професійної діяльності, демократизм, гуманізм, конфіденційність, професіоналізм, охорона законних прав адвоката. До спеціальних принципів діяльності адвокатури можна віднести і такі, як дотримання кодексу професійної поведінки, дисциплінарної юрисдикції, захисту інтересів громадян, юридичних осіб, так і громадського інтересу, безоплатності правової допомоги тим, хто не в змозі її оплатити.
10. Україна поступово проводить національне законодавство у відповідність з європейськими стандартами функціонування адвокатури, які закріплені у Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Однак слід констатувати, що сьогодні в нашій державі відсутній систематизований нормативно-правовий акт, який дозволив би запровадити в залежній мірі вимоги і правила, які розглядаються світовою адвокатською спільнотою в якості специфічних стандартів функціонування адвокатури.
11. Дисертантка підтримує думку науковців про необхідність підготовки комплексного, систематизованого (кодифікованого) закону (кодексу) адвокатури, який би у відповідності з міжнародними стандартами об’єднував дві групи вимог – найзагальніші, що ставляться до організації адвокатури як добровільного громадського об’єднання осіб, що мають певну освіту, підготовку і знання; та визначав правила, якими керуються адвокати у процесі своєї діяльності, в тому числі професійної етики, враховуючи, що на адвокатів покладається комплекс зобов’язань юридичного і морального характеру, які іноді вступають у взаємну суперечність.
12. Процесуальною формою участі адвоката у цивільному і господарському судочинстві є інститут судового представництва, через який виконуються функції адвоката у суді. Процесуальне представництво надає адвокатові можливість виконувати три функції – правозахисну (правозаступницьку), представницьку і функцію сприяння здійсненню правосуддя. Представництво адвоката в цивільному і господарському судочинстві є виконанням представницької і правозахисної функції. Функція адвоката щодо сприяння суду в здійсненні правосуддя проявляється у наступному: По-перше, у деяких випадках його діяльність допомагає правильному вирішенню судом правових питань. По-друге, у своїй професійній діяльності адвокати зобов’язані дотримуватися чинного законодавства України, застосовувати свої знання і професіональну майстерність для належного представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб з метою сприяння суду у встановлені дійсних обставини справи і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.
13. Підкреслюється, що захисник (адвокат) відповідно до Кодексу адміністративного судочинства може брати участь лише у розгляді справи про адміністративне правопорушення. У зв’язку з цим, допуск адвоката до участі у справі на початкових стадіях, з моменту фіксації факту вчинення правопорушення, дасть змогу істотно посилити процесуальні гарантії прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та створить додаткові умови для повного і правильного розв’язання справи.
14. У кримінальному судочинстві адвокат виконує не лише функцію представництва інтересів фізичних та юридичних осіб, а й функцію захисту. Захисник завжди діє в інтересах обвинуваченого і охороняє його права, є самостійним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, самостійно обирає засоби захисту, його методику і тактику, але він зв’язаний позицією підозрюваного (обвинуваченого), а тому колізія позицій захисника та обвинуваченого при запереченні останнім свої вини є неможливою.
15. Підвищенню гарантованості процесуальних прав захисника-адвоката сприятиме надання йому права на судовий захист. На нашу думку, порушення його професійних прав з боку осіб, які здійснюють провадження по кримінальній справі, має бути підставою для надання йому права звернення за судовим захистом, оскільки в таких випадках він є зацікавленою особою. У зв’язку з цим межі судового контролю на досудовому провадженні по кримінальній справі, встановлені чинним Кримінально-процесуальним кодексом України, мають бути суттєво розширені, а захисник-адвокат визнаний суб’єктом права на судовий захист.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції // Право України. – 2006. – № 5. – С. 11-17.
2. Авер’янов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К.: Наук. думка, 1990. – 117 с.
3. Авер’янов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 148 с.
4. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск, 1978. – 196 с.
5. Адвокат в гражданском процессе / Ватман Д.П., Елизаров В.А. – М.: Юрид. лит., 1969. – 192 с.
6. Адвокат в советском гражданском процессе: Пособ. для адвокатов / Антимонов Б.С., Герзон С.Л. . – М.: Госюриздат, 1952. – 259 с.
7. Адвокат в уголовном процессе: Учеб. пособие. – М.: Новый юрист, 1997. – С. 6.
8. Адвокат. – 2001. – № 3. – С. 12
9. Адвокат. – 2002. – № 2-3. – С. 69-73.
10. Адвокатская тайна/Под общей ред. В.Н. Буробина – М.: Статут, 2006. – 255 с.
11. Адвокатские коллегии: общественные организации или юридические фирмы? // Российская юстиция. – 1998. – № 12. – С. 35.
12. Адвокатура в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 224 с.
13. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 1. – С. 55.
14. Адвокатура в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 208 с.
15. Адвокатура. – 2004. – № 15–16 (23–24 серпня). – С. 2–9.
16. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
17. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 183 с.
18. Алексеев С.С. Общая теория права. –Учебник – М.: Проспект, 2008. – 576 с.
19. Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук И. И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации: Практ. пособие. – М.: Права человека, 1996. – 426 с.
20. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления / Под ред Л.А. Могусевой. – М.: Юрид. лит., 1990. – 352 с.
21. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – Харьков: Изд-во НУВД, 2001. – 352 с.
22. Барщевский М.Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура: Учеб. пособ. – М.: Белые альвы, 1995. – 144 с.
23. Барщевский М.Ю. Адвокатская этика: Научное издание. – 2-е изд., испр. - М.: ООО “Профобразование”, 2000. – С. 150.
24. Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: БЕК, 1993. – 301 с.
25. Бахрах Д.Н. Административное судопроизводство, административная юстиция и административный процесс // Государство и право. – 2005. – № 2. – С. 19-25.
26. Бачило И.Л. Функции органов управления: Правовые проблемы оформления и реализации. – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
27. Безуглов А.А. Советский депутат (государственно-правовой статус). – М.: Юрид. лит., 1971. – 224 с.
28. Бірюкова А.М. Про безоплатну правову допомогу в Литві: вивчення досвіду // Адвокат. – 2005. – № 5. – С. 42.
29. Божьев В.П. Представительство в уголовном процессе // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1968. – Вып. 15. – С. 117-134.
30. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. – М.: Юрид. лит., 1978. – 173 с.
31. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. – 2002. – №8. – С. 24.
32. Бронз Й.Л. Чи потрібна Україні незалежна, сильна і єдина адвокатура // Адвокат. – 2003. – № 5. – С. 33-34.
33. Варфоломеева Т.В. Спілка адвокатів у документах і матеріалах // Адвокат. – 2005. - № 3. – С.44-45
34. Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура: задачи и формы деятельности. – К.: Вища школа, 1983. – С.3–4.
35. Варфоломеєва Т.В. Адвокатський законопроект фінішує // Адвокат. – 2004. – № 6. – С. 3-11.
36. Варфоломеєва Т.В. Конституційні засади діяльності адвокатури // Адвокат – 1997. – № 2. – С. 57.
37. Варфоломеєва Т.В. Суб’єкти надання правової допомоги // Адвокат. – 2001. – № 6. – С. 3-5.
38. Варфоломеєва Т.В. Юридична деонтологія // Адвокат. – 2004. – № 8. – С. 41 – 45.
39. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. – Том 1. Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия. – М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1913. – 692 с.
40. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. – Ч. 1: Очерк всеобщей истории адвокатуры; Ч. 2: Исследование принципов организации адвокатуры. – С.-Пб.: Н.К. Мартынов, 1893. – 621 с.
41. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. – М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1917. – 266 с.
42. Виконавча влада і адміністративне право./За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 2002. – 668 с.
43. Витрук Н.В. Общая теория правового положения личности. – М.: Норма, 2008. – 448 с.
44. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
45. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 192 с.
46. Витрук Н.В. Структура правового статус депутата: Вопросы теории // Закон о статусе депутата на практике: Материалы научно-практической конференции. – Ярославль, 1976. – с. 20-23.
47. Вільчик Т.Б. Проблеми реформування адвокатури України // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 163 – 165.
48. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учеб. пособ. – М.: Изд-во МГУ, Издат. гр. ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 294 с.
49. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. – М.: Госюриздат, 1962. – 255 с.
50. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
51. Гогин С. Адвокаты осваивают приемы самозащиты / www.sm-k. narod.ru /archives /2005/aug/114/11,htm.
52. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в современный период коммунистического строительства: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – Свердловск, 1969. – 24 с.
53. Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина // Правопорядок и правовой статус личности гражданина в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов, 1980. – С. 57-58.
54. Господарський кодекс України: Затв. Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
55. Государство, общество, личность: проблемы совместимости / Под общ. ред. Р.А. Ромашова, Н.С. Нижник. – М.: Юристъ, 2005. – 303 с.
56. Гражданские права человека: современные проблемы теории и практики. Под ред. Ф.М. Рудинского. – М.: ЗАО «ТФ МИР», 2006. – 478 с.
57. Гражданское процессуальное право / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: ТК Велби / Проспект, 2005. – 592 с.
58. Гурне Бернар. Державне управління: Пер. з франц. В. Шовкуна. – К.: Основи, 1993. – 165 с.
59. Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2007. – 21 с.
60. Діяльність Спілки адвокатів України щодо реалізації статутних завдань // Адвокат. - 2005.- № 5 (56). – С.40.
61. Домбургова А. Адвокатура проти невпорядкованої правової діяльності (Спілка адвокатів України провела круглий стіл) // Юридичний вісник України. – 2003. – 14-20 червня. – № 24. – С. 10.
62. Загальна теорія держави і права: Підручник / М.В. Цвік,В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
63. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнятий делегацією двадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 р. – В кн.: Святоцький О.Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 301-315.
64. Загальний кодекс правил для адвокатів країни Європейського Співтовариства (прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р. (витяг) / Юридичний вісник України. – 2002. – № 40 (380) (5-11 жовтня). – С. 13-17.
65. Зуй В.В. Адміністративно-правовий статус громадян в Україні // Правова держава Україна: Проблемні перспективи розвитку: Короткі тези допов. та наук. повідомлень Республ. наук.-практ. конференції 9-11 листопада 1995р. – Харків: НЮАУ, 1995. – С. 107.
66. Ивакин В.Н. Представительство в советском гражданском процессе. Вопроси теории и практики: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1981. – 205 с.
67. Исполнительный комитет местного Совета народных депутатов: Правовое положение. Основы организации и деятельности. /Под ред. Г.В. Барабашева. – М.: Юрид. лит., 1983. – 256 с.
68. Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України: Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001р. № 16-6.
69. Казанцев С.М. Русская адвокатура и женщины // Правоведение. – 1985. – № 6. – С.72.
70. Кант И. Сочинения в 6 т. – М. – Т. 6. – с. 12.
71. Князєв В. Конституційні гарантії права, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – №11. – С. 28.
72. Ковтун С.Л. Проблеми сучасної адвокатури // Адвокат. – 2005. - № 3. – С.38-40.
73. Кодекс адміністративного судочинства України: Затв. Верховною Радою України 06.07.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 32. – Ст. 1918.
74. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2005. – С. 144.
75. Кодекс законів про працю України: Затв. Верховною Радою УРСР 10.12.1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Стор. 375.
76. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Затв. Верховною Радою УРСР 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Стор. 1122.
77. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3 (33-34). – С. 83-96.
78. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
79. Комзюк А.Т. Уточнення складу учасників провадження та розвиток їх правового статусу // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – С. 623 – 632.
80. Комментарий к Конституции Российской Федерации. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 458 с.
81. Кому заважає сильна і незалежна адвокатура? // Адвокат. - 2004. - № 9 (26). – С. 26-34.
82. Кони А.Ф. Отцы и дети Судебной реформы: К пятидесятилетию Судебных Уставов. – М.: Издание Т-ва И.Д. Сытина, 1914. – 352 с.
83. Конституційно-правові засади становления української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данильян та ін., За ред. акад. НАН України В.Я. Тація, акад. АПрН. України Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
84. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
85. Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника у досудовому провадженні та в суді першої інстанції: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2006. – 20 с.
86. Кримінальний кодекс України: Затв. Верховною Радою України 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
87. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 191 с.
88. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 208 с.
89. Лубшев Ю.Ф. Адвокатура в России: Учебник. – 2-е изд. – М.: Профобразование, 2002. – 832 с.
90. Лубшев Ю.Ф. Курс адвокатского права: Учебник. – 2-е изд. – Профобразование, 2003 – 424 с.
91. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность. – М.: Гл. ред. вост. лит-ры, 1987. – С. 58.
92. Мальцев Г.В. Юридическая норма и социальная действительность // Конституция СССР и правовое положение личности. – М.: Институт государства и права, 1979. – С. 48 – 55.
93. Маляренко В.Т. Про сумні тенденції в розвитку інституту захисту в Україні // Адвокат. – 2001. – №1-2. – С. 4.
94. Маляренко В.Т. Хто може бути захисником обвинуваченого у кримінальній справі? // Адвокат. – 1997. - №4. – С. 33-44.
95. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: Юрид. лит., 1966. – 196 с.
96. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права: Моногр. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 292 с.
97. Матузов Н.И. Правовая система и личность: Моногр. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 294 с.
98. Махов В. Организация адвокатуры в Израиле // Российская юстиция. – 1997. – № 11. – С. 55.
99. Медведчук В.В. Місце адвокатури у вирішенні проблем збалансування різних гілок влади та конституційні основи реформування державної влади в Україні //Право України. – 1995. – № 5-6. – С. 37-40.
100. Международная защита прав человека: Документы и комментарии. – Х.: ООО «Синтекс, ЛТД», 1998. – 298 с.
101. Мельников А.А. Судебное представительство // Курс советского гражданского процессуального права. – М.: Наука, 1981. – Т.1. – С.305 – 309.
102. Минюст создает государственную адвокатуру/ http://www.izvestia.ru/community/article 1401069/
103. Митний кодекс України: Затв. Верховною Радою України 11.07.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31. – Ст. 1444.
104. Михайловская И.Б. Социальное назначение уголовной юстиции и цель уголовного процесса // Государство и право. – 2005. - № 5. – с. 111-118.
105. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат., 1962.– 213 с.
106. Мухудинова Н.Р. Обеспечение конституционного права каждого на получение квалифицированной юридической помощи в российском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Ижевск, 2005. – 20 с.
107. Натрускин С.В. Новый закон об адвокатуре в СССР // Сов. государство и право. – 1980. - № 10. – С.24-30.
108. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком Інтер. – 2003. – 432с.
109. Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. – М.: Манускрипт, 1997. – 672 с.
110. Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации: Федеральный Закон от 31.05.2002г. № 63-ФЗ. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 23. – Ст. 2102.
111. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права): Монография. – Одесса: Юрид. лит., 2002. – 280 с.
112. Общий кодекс правил адвокатов стран Европейского Союза // http://www.nnd.evr.ru/12.02.
113. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібник / За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочко. – Х.: Право, 2000. – 272с.
114. Орзих М. Ф. Личность и право. — М. : Юрид. лит., 1975. – 112 с.
115. Орлова О.В., Деев Н.Н. Адвокатура как институт политической системы // Адвокатура и современность. – М.: Академия наук СССР, Институт государства и права, 1987. – С.7-13.
116. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч.посібник для юрид. факультетів та юрид. клінік / За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. – К.: Конус-Ю, 2006. – 256 с.
117. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті Восьмим Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 1. – С. 179-184.
118. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К.,2002. – 20 с.
119. Пашук Т.І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2006. – 220 с.
120. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. Правовые аспекты взаимоотношений. – М.: Наука, 1974. – 246 с.
121. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. – Чернівці: Рута, 2001. – 316 с.
122. Перлов И.Д. Как устроены суд, прокуратура и адвокатура в СССР. – М.: Знание, 1964. – 96 с.
123. Перлов И.Д. Право на защиту: Учеб. пособ. – М.: Знание, 1969. – 79 с.
124. Перспективи реформування адвокатури: чого хочуть адвокати? // Адвокат. – 2005. - № 3. – С. 30.
125. Петришин А.В. Государственная служба: историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой: и логико-понятийный анализ: Монография. – Х.: Факт, 1998. – 168 с.
126. Петришин А.В. Статус должностного лица: общетеоретическое исследование: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Харьков, 1988. – 198 с. (Библиогр. С. 176-198).
127. Петришин О.В. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3 (33-34). – с. 142-161.
128. Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовной защите. – М. Госюриздат, 1927. – 184 с.
129. Порядок складання кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, затверджений Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури України при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р. № 6/2 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – №1.
130. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р., протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VІ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 1. – С. 50-85.
131. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
132. Представительство граждан в суде: Учеб. пособие для студентов юрид. спец. вузов / М.И. Штефан, Е.Г. Дрижчаная, Е.В. Гусев. – К: Лыбидь, 1991. – 231 с.
133. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
134. Про адвокатуру: Проект Закону України, винесений народними депутатами України Маркуш М.А., Соболєвим С.В., Демьохіним В.А. (на заміну раніше поданих № 3061 від 23 березня 2004 р., № 3061-1 від 30 жовтня 2003 р., № 5187 від 27 лютого 2004 р.) // Адвокатура, – 2004. – № 15–16 (23–24). – С. 2–7.
135. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 30. – Ст. 260.
136. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.
137. Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина США Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Конституції України, Закону України "Про адвокатуру" і статті 1 Закону України "Про підприємництво" та визнання неконституційними положень статей 2, 17 Закону України "Про адвокатуру": Ухвала Конституційного Суду України від 01.10.2002 р. – № 51-у/2002. – Справа № 2-53/2002.
138. Про відпустки: Закон України від 15.12.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 2. –Ст. 4.
139. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення: Закон України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 27. – Ст. 132.
140. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
141. Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури: Указ Президента України від 30.09.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 39. – Стор. 37.
142. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15. – Ст. 1028.
143. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатністю та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 14. – Ст. 71.
144. Про затвердження Положення про Єдиний реєстр адвока¬тів України: Постанова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 10.03.2000 р. № 1 // http://www.advocatura.kiev.ua/?mod=info&subj=rules
145. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30.12.1997 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – Стор. 14.
146. Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. // Право и практика. – 2006. – № 4 – 5. – С. 165.
147. Про затвердження Положення про фонд соціального страхування: Рішення правління Спілки адвокатів України // Закон і бізнес. — 1992. — Жовтень.
148. Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 884.
149. Про затвердження Програми і Порядку складання кваліфікаційних іспитів: Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 23.04.2004р. № 4/3-2 // Адвокатура. – 2004. – № 9.
150. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – № 49. – Ст. 272.
151. Про можливість зарахування у стаж роботи за спеціальністю юриста, необхідного для складання кваліфікаційних іспитів, терміну індивідуальної підприємницької юридичної практики: Роз’яснення затверджено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 18 лютого 2005 р. № IV/9-2-1 // Адвокат. – 2005. – №3. – С. 48–49.
152. Про неможливість зарахування у стаж роботи за спеціальністю юриста, необхідного для складання кваліфікаційних іспитів, строку служби на оперативно-розшуковій роботі: Роз’яснення затверджено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 18 лютого 2005р. № IV/9-2-2 // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 49–50.
153. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
154. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
155. Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: По¬станова Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 22. – Стор. 42.
156. Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Указ Президента України від 05.05.1993 р. // Право України. - 1994. – № 1-2. – С. 65 – 70.
157. Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. //ЗПУ України. – 1993. – № 10. – Ст. 198.
158. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
159. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
160. Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: Закон України від 11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 11. – Ст. 47.
161. Про систему органів юстиції: Постанова Кабінету Міністрів України від 30.04.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 18. – Ст. 649.
162. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
163. Про статус народного депутата України: Закон України від 17.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
164. Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
165. Програма складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір отримати Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю: Затв. протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 р. № 6/2. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2003. – № 7. – С. 194.
166. Рабінович П.М. Верховенство права з позицій європейсько-міжнародного та українського конституційного судочинства // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 3 (53). – С. 12-14.
167. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 277 с.
168. Резолюція з’їзду адвокатів України щодо концептуальних засад законодавчого розвитку адвокатури // Додаток до журналу Адвокат. – 2005. – №6. – С. 28–29.
169. Рекомендація R(2000) 21 Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків: У науково-практичному коментарі до Закону України “Про адвокатуру”// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - №7. – С.287-292.
170. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 24 травня 2002р. // Адвокат. – 2002. – №2–3. – С. 73.
171. Розвиток України за міжнародними стандартами: реальність чи примара // Адвокат. – 2002. –№ 1. - С.41-45.
172. Розенберг Я.А. Представительство по гражданским делам в суде и арбитраже. – Рига: Зинатне, 1981. – 148 с.
173. Российская юстиция. – 2003. – № 3. – С. 26.
174. Руководители исполкомов. Правовой статус и организация работы / Бартышев В.И., Застрожная О.К., Кандауров В.М., Основин В.С., и др.; Отв. ред. Основин В.С. – М.: Юрид. лит., 1977. – 152 c.
175. Салищева Н., Абросимова Е. Административная реформа и административный процесс в России // Сравнительное конституционное обозрение. – 2005. - № 3. – С. 149-162.
176. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс: 2-е изд-е. – М.: Городец-издат, 2002. – 157 с.
177. Сафулько С.Ф. Концептуальні засади формування та діяльності української адвокатури на сучасному етапі (Доповідь на З’їзді адвокатів України, 25 червня 2005р., м. Київ) // Додаток до журналу Адвокат. – 2005. – №6. – С. 8 – 10.
178. Сборник стандартов и норм Организации Объединенных Наций в об¬ласти предупреждения преступности и уголовного правосудия. ООН. Нью-Йорк, 1992. – С. 118.
179. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. – Львов: Свит, 1992.
180. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: Історія і сучасність. – К.: Ін Юре, 1997. – 319 с.
181. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студентів юрид. вищ. навч. закладів і фак. – К.: Ін Юре, 1997. – 211 с.
182. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
183. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків, 2001. – С.259.
184. Слінько Т.М., Кушніренко О.Г. Конституційно-правовий статус об'єднань громадян в Україні: Навч. посібник. – Х.: Арсис, ЛТД, 1998. – 176с.
185. Советский гражданский процесс / Под ред. К.И. Комиссарова и В.М. Семенова. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 96.
186. Советский гражданский процесс / Под ред. Н.А Чечиной и Д.М. Чечота. – Ленинград: ЛГУ, 1984. – С.83.
187. Советский гражданский процесс / Под ред. С.Ю. Каца, Л.Я. Носко. – К.: Вища школа, 1982. – 424 с.
188. Сокуренко В.Г., Савицкая А.И. Право. Свобода. Равенство. – Львов: Вищ. шк., 1981. – 196 с.
189. Статут адвокатського об’єднання “Харківська обласна колегія адвокатів”.
190. Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. – М.: Высшая школа, 1989. – 303 с.
191. Стецовский Ю.И., Мирзоев Г.Б. Профессиональный долг адвоката и его статус: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 159 с.
192. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: Основные положения науки советского уголовного процесса. Т. 1 – М., 1968. – 470 с.
193. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности// Советское государство и право. – 1979. – № 5. – С. 72-79.
194. Судебная этика. Некоторые проблем нравственных начал советского уголовного процесса / Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1973. – 271 c.
195. Судебное представительство в гражданском процессе / Ильинская И.М., Лесницкая Л.Ф. – М.: Юрид. лит., 1964. – 163 с.
196. Судебные системы европейских стран. Справочник: Пер. с франц. Д.И. Васильева и с англ. О.Ю. Кобякова. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 336 с.
197. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18 – 19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
198. Тараненко С. Концептуальні засади забезпечення охорони прав і свобод особи в законодавстві про адміністративні правопорушення // Право України. – 1995. - № 7. – С. 36-38.
199. Тарло Е.Г. Профессиональное представительство в суде: Моногр. – М.: Известия, 2004. – 416 с.
200. Тацій Л.В. Функції адвоката в цивільному судочинстві // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 67. – С. 178 – 182.
201. Тези виступу народного депутата М.А. Маркуш на «круглому столі» 16 березня 2005 року // Адвокат. – 2005. - № 3 . – С. 30-33.
202. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.И. Малько. – М.: Юристь, 1997. – 671 с.
203. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 591 с.
20