ПРАВОВІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ БЄЛАРУСЬ: СУЧАСНІ ПРОЦЕСИ ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Національні правові системи країн СНД: рівні дослідження та розгляду
1.1. Поняття та загальні риси національних правових систем країн СНД .................................................................................................................
12
1.2. Місце національних правових систем країн СНД (Україна та Республіка Бєларусь) в романо-германській правовій сім’ї ......................
39
Висновки до Розділу 1 ..................................................................................... 67

РОЗДІЛ 2. Правова система України: перспективи розвитку
2.1. Особливості становлення та розвитку правової системи України в умовах глобалізації .....................................................................................
70
2.2. Законодавство країн СНД та розвиток правової системи України: процеси взаємодії ...........................................................................
99
Висновки до Розділу 2 ................................................................................... 137

РОЗДІЛ 3. Правова система Республіки Бєларусь: історія та сучасність
3.1. Загальна характеристика та елементний склад правової системи Республіки Бєларусь в умовах глобалізації ................................................
141
3.2. Законодавство країн СНД та розвиток правової системи Республіки Бєларусь ......................................................................................
168
Висновки до Розділу 3 .................................................................................. 187

ВИСНОВКИ .................................................................................................. 191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................. 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі відбуваються масштабні інтеграційні і глобалізаційні процеси в економічній, культурній, політичній, правовій та в інших сферах життя. Все це призводить до взаємодії та розвитку національних правових систем, а деякою мірою й до їх зближення.
За сучасних умов саме від якості та напряму розвитку національної правової системи залежить стан демократії в країні, а також побудова правової, соціальної держави з утвердженням верховенства права.
Стан та якість нашого життя обумовлені процесами трансформації. Особливо гостро це відчувають країни, конкурентні позиції яких недостатньо стійкі у порівнянні з лідерами соціально-економічного розвитку – країнами Західної Європи, Північної Америки та Південно-Східної Азії. У зв’язку з цим для інших країн головною проблемою в контексті вибору стратегії розвитку в ХХІ ст. є визначення ресурсів і механізмів, за рахунок чого вони зможуть найбільш органічно і гармонійно вписатися в процес глобалізації як суб’єкти, а не об’єкти світової історії. Зокрема, ця проблема є гострою для пострадянських держав, які в результаті системної кризи кінця ХХ ст. опинилися в складній соціально-економічній ситуації, що істотно послабило їх світові позиції.
В останні десятиліття суттєвим стає питання про гармонізацію різноманітних правових систем. Доведено, що дестабілізацію викликає те, що держави діють розрізнено, не дотримуються загальних правил, що були вироблені в процесі розвитку людства.
Внаслідок процесів інтеграції спостерігається відносна єдність правових сімей, виникає можливість використання їхніх основних понять, інститутів, принципів у процесі правового розвитку та функціонування сучасної правової системи країн пострадянського простору, зокрема України та Республіки Бєларусь.
І сучасна держава Україна, і Республіка Бєларусь є незалежними суверенними країнами, що самостійно визначають свою внутрішню і зовнішню політику, перспективи і напрями правового, економічного, політичного, соціального та культурного розвитку. Однак в силу об’єктивних причин будь-яка держава не може існувати незалежно (ізольовано), і це стосується як суверенних, демократичних, так і авторитарних, з адміністративно-командною економікою держав, або з ринковою економікою, адже з моменту своєї появи на політичній карті світу, кожна з них вступає у співпрацю, взаємодію, яка являє собою сукупність різноманітних відносин між самими державами, їх громадянами і організаціями.
Ефективність функціонування та розвитку будь-якої правової системи і держави в цілому залежать від вдалої моделі правового розвитку.
Розвиток правової системи і держави в цілому в Україні та в інших державах пострадянського простору, зокрема в Республіці Бєларусь, повинен відбуватися з урахуванням позитивного розвитку країн СНД (при цьому не відкидаючи можливості вступу до ЄС, але за певних умов і в певний час), оскільки відомо, що тільки у відповідній співпраці кожної країни одна з одною, зокрема пострадянських країн, які мають не досить високий рівень розвитку в економічному і в правовому форматах, їх шанс досягти спільної мети, яка полягає в побудові розвинутого світового співтовариства, подолання усіх існуючих глобальних проблем людства і в кінцевому результаті побудови правової держави є набагато реальнішим.
Правова система кожної держави є важливим чинником інтеграції в будь-яких складних державних утвореннях, в тому числі й в СНД. За допомогою права визначається юридичний статус державного утворення, характер взаємовідносин між цілим і його складовими частинами, механізми управління системою. В СНД первинною ланкою правової системи є законодавство держав - учасниць, що в свою чергу вимагає гармонізації національних законодавств країн - учасниць СНД, з метою розвитку і формування дієвої міжнародної організації.
Для успішного розвитку процесу інтеграції недостатньо тільки зближення національних законодавств держав-учасниць, потрібна й їх уніфікація. На сьогодні в державах, що мають однакові проблеми часто приймаються законодавчі акти, що майже не відрізняються один від одного. В той же час багато актів, які мають відмінності, фактично не викликані якимись принциповими положеннями, причинами. Тому виникає необхідність вироблення загальних підходів, єдиних правових понять (прикладом цього може слугувати практика створення і функціонування ГУАМ).
У зв’язку з цим постає питання необхідності правового моделювання, що є ефективним засобом нормативно-правової уніфікації, а також втілює в собі цілий ряд суттєвих переваг: зокрема, здатність акумулювати позитивний законотворчий досвід різних країн, що дає змогу об’єднати їх зусилля для розв’язання першочергових проблем, досягти певної спільної мети. Модельна законотворчість є цивілізованою формою міжнародної взаємодії та взаємодопомоги у правотворчій та законотворчій сферах.
В сучасних умовах правового розвитку необхідність дослідження правової системи покликана в першу чергу тим, що вона є глобальною, комплексною, інтегруючою категорією, яка відображає всю правову організацію суспільства та цілісну правову дійсність. Правова система є основою для державного розвитку в цілому. Вона справляє вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності правового регулювання, формування суспільної та індивідуальної правосвідомості.
У сучасній правознавчій науці юридичній категорії „правова система” приділена чимала увага, але комплексне порівняльне дослідження національних правових систем країн пострадянського простору, зокрема України та Республіки Бєларусь, не проводилося.
Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідності подальшого опрацювання теоретичних засад поняття, сутності, ознак, місця правових систем країн СНД на правовій карті світу, зокрема України та Республіки Бєларусь, з метою формування демократичної, соціальної, правової держави в рамках сучасних процесів правового розвитку.
Значний внесок у дослідження поняття, сутності, природи правової системи, основних ознак та проблем її формування в сучасних умовах інтеграції досліджувались у роботах відомих вчених. Серед українських вчених проблемою становлення, формування, функціонування правової системи займалися: В. Бабкін, C. Бобровник, С. Гусарєв, А. Заєць, О. Зайчук, А. Колодій, О. Копиленко, Л. Луць, Н. Оніщенко, В. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, Є. Тихонова, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Серед російських науковців дана проблема була предметом розгляду: С. Алексєєва, О. Васильєва, В. Карташова, Д. Керімова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузова, А. Саїдова, В. Синюкова, Ю. Тихомирова, Л. Тіунової, Л. Явича та ін. Серед білоруських вчених цю проблему глибоко досліджували: Н. Акімов, С. Дробязко, В. Дубовицький, С. Жевнеровіч, А. Кебец, Н. Сильченко, О. Хлус, О. Шмига та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Дослідження виконувалося в рамках планових тем відділу теорії держави і права „Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007590), „Теоретичні проблеми реалізації принципу „верховенства права” в Україні” (номер державної реєстрації 0106U008729).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття природи, сутності, поняття правових систем пострадянських держав, їх основних ознак, з’ясування їх місця на правовій карті світу, а також виявлення основних напрямів розвитку правових систем України та Республіки Бєларусь в сучасних умовах правового розвитку.
Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних завдань:
- дослідити існуючі точки зору щодо поняття правової системи, її природи, сутності, ознак, елементного складу у сучасній юридичній науці на пострадянському просторі;
- визначити місце національних правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Бєларусь, на правовій карті світу;
- провести аналіз історико-теоретичного розвитку і становлення правових систем України та Республіки Бєларусь;
- дослідити природу становлення та функціонування двох міжнародних організацій: ЄС та СНД з метою з’ясування напряму правового, економічного і політичного розвитку України і Республіки Бєларусь, а також їх правових систем;
- розглянути основні концепції політичного і правового розвитку української правової системи;
- провести аналіз основних напрямів розвитку України з урахування всіх політичних перетворень, що відбулися останнім часом у державі, що дає змогу виявити найоптимальніший шлях формування та вдосконалення правової системи України;
- виявити основні проблеми, що впливають на формування та гармонійний розвиток правових систем України та Республіки Бєларусь, які виникають у зв’язку з сучасними процесами інтеграції і глобалізації, що відбуваються у світі;
- проаналізувати співвідношення законодавства країн СНД та розвиток правових систем України та Республіки Бєларусь;
- дослідити право СНД та правову систему СНД в цілому;
- виробити рекомендації щодо правового, економічного та політичного розвитку країн – учасниць СНД, зокрема, України та Республіки Бєларусь, в умовах сучасних світових глобалізаційних та інтеграційних процесів.
Об’єктом дослідження є правова система як феномен соціальної дійсності в умовах трансформаційних перетворень.
Предметом дисертаційного дослідження є сучасні процеси правового розвитку в правових системах України та Республіки Бєларусь.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів та підходів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовуються наступні методи:
- діалектико-матеріалістичний метод пізнання (надав можливість дослідити сутність та природу юридичної категорії „правова система, а також її основні ознаки та значення в процесі побудови сучасної соціально-правової держави);
- структурно-функціональний та формально-юридичний методи (використовувалися при аналізі структури правової системи та проблем її класифікації);
- порівняльно-правовий метод (використання цього методу сприяло дослідженню правових систем України та Республіки Бєларусь в сучасних умовах правового розвитку, виявлення їх спільних ознак та відмінностей, а також дослідженню міжнародних організацій СНД та ЄС);
- історико-правовий метод пізнання (надав можливість прослідкувати історію становлення державності та формування правової системи в Україні та у Республіці Бєларусь);
- системний метод та принцип об’єктивності (ці методи використовувалися для характеристики процесів правового розвитку України та Республіки Бєларусь, виявлення прийнятної моделі розвитку правової системи у зв’язку з глобалізаційними та інтеграційними процесами, що відбуваються в сучасному світі).
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших теоретичних комплексних монографічних досліджень проблем становлення та функціонування національних правових систем на пострадянському просторі (України та Республіки Бєларусь).
У результаті проведеного дослідження автором сформульовані теоретичні положення, одержані результати, обґрунтовані висновки та рекомендації, що мають наукову новизну:
- доведено, що правові системи України та Республіки Бєларусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Росією та іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу;
- обґрунтовано висновок про те, що незважаючи на спільну історію становлення та формування державності, а також правових систем України та Республіки Бєларусь до розпаду СРСР, в сучасних умовах вони обрали різні шляхи свого правового, економічного та політичного розвитку;
- подальшого розвитку набуло твердження про те, що ЄС та СНД як міждержавні утворення характеризуються різними процесами свого створення, функціонування та рівнем свого впливу на світове співтовариство, але незважаючи на масштаби ЄС, СНД має право на існування та еволюцію у сучасному світі;
- проаналізовані основні правові та політичні концепції правової системи України; доведено, що на сьогодні найоптимальнішим варіантом всебічного її розвитку є поступове вдосконалення правової системи, з врахуванням досвіду як країн - членів ЄС, так і держав - учасниць СНД;
- доведено, що сьогодні на відміну від правової системи Республіки Бєларусь, правова система України не зазнає практично ніякого впливу в процесі свого розвитку з боку законодавства країн СНД;
- обґрунтовано положення, що в період сучасних світових трансформацій, однією з найголовніших задач СНД є створення єдиної правової системи і відповідно забезпечення її ефективного функціонування;
- сформульовано рекомендації щодо розвитку країн - учасниць СНД, зокрема, України та Республіки Бєларусь, в умовах сучасних світових глобалізаційних та інтеграційних процесів, що полягають у тісній співпраці і активізації різнобічних процесів в рамках СНД.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, положення і рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого поглибленого та розширеного дослідження загальнотеоретичних і методологічних проблем формування та розвитку національних правових систем країн СНД в рамках сучасних процесів глобалізації та інтеграції, визначення їх місця на правовій карті світу.
Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у законодавчій, правореалізаційній діяльності, а також у навчальному процесі при викладенні курсу „Теорія держави і права”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Правові системи сучасності”, „Порівняльне правознавство”; при написанні підручників, посібників, довідкової та методологічної літератури для студентів юридичних вузів.
Особистий внесок дисертанта. Отримані автором результати, сформульовані теоретичні положення та практичні рекомендації мають як наукове, так і прикладне значення. Матеріали дисертаційної роботи покликані сприяти подальшій розробці концептуальних засад дослідження розвитку правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Бєларусь, в умовах світових трансформаційних процесів; місця правових систем країн СНД на правовій карті світу; їх подальшого реформування та вдосконалення, а також гармонізації правових систем України та Республіки Бєларусь як в рамках СНД, так і з правовим простором ЄС. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача.
У співавторстві опубліковано один розділ у колективній монографії обсягом 1,1 обліково-видавничих аркушів (Сучасні процеси правового розвитку (процеси взаємодії правових систем)” // Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): Монографія / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: „Видавництво „Фенікс”, 2007. – С. 326–348). Здобувач особисто є автором 0,6 обліково-видавничих аркушів цього розділу (С. 336-348).
Науковий здобуток здобувача полягає у дослідженні питання взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємовпливу різних правових систем сучасності в умовах розвитку світових глобалізаційних, інтеграційних трансформацій.
У співавторстві опубліковано також розділ у колективній монографії обсягом 1 обліково-видавничий аркуш (Гендерна рівність у сфері економічних відносин // Гендерні паритети в умовах трансформації суспільства: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2007. – С. 255-275). Здобувач особисто є автором 0,5 обліково-видавничих аркушів цього розділу (С. 255-265).
Науковий доробок здобувача полягає в обґрунтуванні існування проблеми гендерної рівності в економічній та суміжній з нею сферах суспільного життя на сучасному етапі розвитку демократичної, соціальної, правової держави в Україні.
Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
Окремі результати дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28–29 квітня 2004 р.; тези опубліковані), „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3–4 лютого 2005 р.; тези опубліковані), „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 25–30 січня 2005 р.; тези опубліковані), „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28–29 квітня 2005 р.; тези опубліковані), „Законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 26–30 січня 2007 р.; тези опубліковані); „Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес” (м. Київ, 22 травня 2007 р.; тези опубліковані).
Крім того, основні результати та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладено у 12 наукових публікаціях, зокрема, у 3 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них 16 сторінок – список використаних джерел (200 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання, щодо комплексної загальнотеоретичної характеристики розвитку правових систем на пострадянському просторі з врахуванням сучасних світових трансформацій.
Необхідність дослідження правової системи викликана в першу чергу тим, що вона є глобальною, комплексною, інтегруючою категорією, яка відображає всю правову організацію суспільства та цілісну правову дійсність. Правова система є основою для державного розвитку в цілому. Вона справляє особливий вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності правового регулювання, формування суспільної та індивідуальної правосвідомості.
Категорія „правова система” відносно нова у вітчизняній юридичній літературі, вона увійшла в науковий обіг лише у 80-х роках ХХ ст. і раніше практично не використовувалася. Становлення теорії правової системи у вітчизняній юридичній науці передувала дискусія про „широке” та „вузьке” праворозуміння.
В сучасній юридичній науці на пострадянському просторі існує велика кількість точок зору щодо визначення поняття правової системи та її елементного складу. Якщо узагальнити ці точки зору, то можна дійти висновку, що правова система є глобальним поняттям, що являє собою сукупність існуючих взаємопов’язаних, взаємозалежних правових явищ, таких як: право, законодавство, правові принципи, правові установи, судова та інша юридична практика, механізм правового регулювання, правореалізаційний процес, права, свободи та обов’язки громадян, правова діяльність, система сформованих у суспільстві правовідносин, правова ідеологія, законність і правопорядок, правосвідомість тощо.
До основних ознак правової системи відносять: її автономність, сталість, нормативність; наявність в ній системної, інтегративної якості; способом досягнення мети правової системи виступає правова діяльність; вона є складовою суспільної системи; являє собою єдність позитивного права та тісно взаємопов’язаних і взаємодіючих з ним юридичнозначущих реалій; існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією; має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни; має територіальний характер; є історичним правовим явищем; акумулює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації та принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин в конкретній країні; характеризується здатністю до накопичення, зберігання та є носієм відповідної інформації тощо.
У вітчизняній юридичній науці проблемам класифікації національних правових систем на сучасному етапі правового розвитку приділена чимала увага в наслідок об’єктивних причин (необхідності саме ідентифікації правової системи України, уніфікації законодавства), а також суб’єктивних факторів (прагнення вчених різних держав до співробітництва, розширення наукового кругозору за рахунок пізнання правових систем інших країн, запобігання національної обмеженості і „вітчизняного провінціалізму”). Існує велика кількість критеріїв класифікації національних правових систем, серед них: спільність економічних систем; правова традиція; стиль правової системи; юридична техніка; однакові філософські, політичні та економічні принципи тощо. Проблему класифікацій національних правових систем створює саме множинність цих критеріїв.
Проаналізувавши існуючі точки зору у вітчизняній юридичній літературі, приходимо до висновку, що правові системи сучасних України та Республіки Бєларусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Росією й іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу. Ці системи перебувають на стадії перехідного періоду й деякою мірою зберігають певні риси колишньої системи. Підтвердженням цього слугує, наприклад, правова культура та правосвідомость, що сформувалися в Україні та Республіці Бєларусь, які є самобутніми, що характеризуються слов’янськими коренями; а якщо вважати домінуючим юридичну техніку (структуру джерел права та систему права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то вони мають всі характерні риси романо-германської правової сім’ї.
Правові системи України та Республіки Бєларусь мають багато спільного, але є й істотні розбіжності. Наприклад, й Україна, і Республіка Бєларусь мають одну історію становлення й розвитку державності, у свою чергу й правову систему, перебуваючи, спочатку, у складі Київської Русі, потім під гнобленням Великого Князівства Литовського, потім Росії й СРСР. Розвиток самостійної правової системи починається тільки після розпаду СРСР, і прийняттям Верховними Радами цих країн Декларації про державний суверенітет (Україна – 16 липня 1990 р., Республіка Бєларусь – 27 липня 1990 р.). Ця стадія історичного розвитку країн демонструє істотні відмінності у формування правових систем цих двох держав.
ЄС та СНД, як міждержавні утворення, характеризуються різними процесами свого створення та розвитку, різний рівень свого впливу на світове співтовариство, але незважаючи на масштаби ЄС, СНД має право на існування та розвиток у сучасному світі.
Головним і першочерговим завданням на шляху розвитку та становлення правової системи України є: подолання колізій, що виникають у чинному законодавстві (наприклад, норми чинного Цивільного кодексу України суперечать нормам Господарського кодексу України), особи, які приймають участь в процесі нормотворення повинні мати високий професійний рівень; процес створення правового масиву має бути направлений на якість створюваних норм, а не на кількість; подолання „лобізму” в законодавчому процесі; має бути розроблена державна концепція розвитку і побудови правової системи.
Вітчизняні науковці виділяють декілька концепцій політичного та правового розвитку України. Деякі вчені припускають всебічну інтеграцію в політичну, економічну, культурну сферах в рамках СНД, що являє собою формування єдиного правового простору. Прихильники цієї концепції припускають, що правова система України в силу історичних, етнічних, релігійних і ментальних особливостей тяжіє до євразійської правової системи. Відповідно до іншої концепції, пропонується всебічно включитися у загальноєвропейські процеси. Пропонується формувати єдиний економічний, політичний і, звичайно, правовий простір не в рамках СНД, а в рамках Європейської Співдружності.
Найоптимальнішим варіантом правого, економічного та політичного розвитку України є поступовий розвиток та вдосконалення правової системи, спираючись на досвід як держав – членів Європейського союзу, так і країн – учасниць СНД, запозичуючи при цьому найбільш досконалі та прийнятні норми саме для нашої країни і суспільства.
На даному етапі розвитку як правової системи, так і держави в цілому, вступ до ЄС для України є неможливим за рядом як політичних та правових факторів та параметрів.
На відміну від правової системи Республіки Бєларусь, правова система України не зазнає практично ніякого впливу в процесі свого розвитку з боку законодавства країн СНД.
Процесу гармонізації і уніфікації сприяють модельні законодавчі акти. Правовий розвиток Республіки Бєларусь підтверджує це досить інтенсивно використовуючи такі акти у створенні національного законодавства.
Право СНД розглядають і як сукупність правових норм, що регулюють відносини між державами – учасницями СНД; і як сукупність правових норм, інститутів, галузей, правових режимів, що створені і об’єднанні на базі універсальних принципів міжнародного права, багатосторонніх та двосторонніх угод держав – учасниць СНД. Розглядають як в широкому (сукупність норм міжнародного права, що створюються у зв’язку з утворенням та функціонуванням ЄврАзЕС і Союзної держави, що діє і приймається на підставі й відповідно до засновницьких договорів і загальних принципів міжнародного права), так і в вузькому значенні (система норм міжнародного права, що створюються у зв’язку з утворенням і функціонуванням СНД, що діють і приймаються на підставі та відповідно до засновницьких договорів і загальних принципів міжнародного права).
Право СНД відіграє певну роль в інтеграції держав – учасниць СНД, проте не розроблені відповідні механізми такої інтеграції. Існують два взаємозв’язані напрями підвищення ефективності дії норм права СНД: 1) наділення органів інтеграційних об’єднань правом ухвалення рішень прямої дії на території держав-учасниць СНД, що не вимагають подальшої імплементації їх у внутрішнє законодавство держав-учасниць, але що мають обов’язкову юридичну силу і пріоритет над національними правовими актами у разі виникнення колізій; 2) наділення органів інтеграційних об’єднань повноваженнями щодо здійснення дієвого контролю в рамках традиційних міжнародно-правових процедур та закріплення в засновницьких договорах спеціальних правових механізмів інтеграції.
На сьогодні можна говорити про наступні рівні (складові) правової системи СНД, що формується: 1) установчі документи СНД – це правова основа діяльності Співдружності, що містить його принципи; 2) інші міжнародні договори між державами-учасницями з питань СНД; 3) нормативно-правові акти органів СНД, прийняті в межах їх компетенції та у порядку, передбаченому Статутом СНД; 4) нормативно-правові акти, прийняті органами держав – учасниць Співдружності для забезпечення реалізації завдань СНД у порядку, що передбачає виконання міжнародно-правових зобов’язань; 5) уніфіковані правові норми законодавства держав - учасниць (уніфіковані кодекси та інші законодавчі акти), прийняті в цілях їх узгодженого розвитку; 6) договори між СНД та третіми країнами (у перспективі); 7) юридична практика по реалізації нормативних правових актів, що становлять систему права Співдружності; 8) правова культура і правосвідомість громадян СНД (ми виходимо з такого розуміння правової системи, при якому правова культура та правосвідомість є її підсистемами, які впливають на правову доктрину розвитку Співдружності – ідеологію державного возз’єднання).
Обраний курс політичного розвитку Республіки Бєларусь як незалежної соціально-правової держави в рамках СНД, зокрема у тісній співпраці з Росією, є досить вдалим. А відсутність у СНД таких же значущих результатів інтеграції, які мають місце в ЄС, не слід розглядати з суто критичних точок зору щодо інтеграції в СНД. Досвід держав – учасниць ЄС свідчить про те, що інтеграція – процес поступовий, такий, що йде від простих форм до складніших. Тому слід займатися не критикою окремих форм інтеграції держав – учасниць СНД, а пошуком відповідних шляхів її вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
2. Аверьянов А.Н. Системное познание мира. – М.: Изд-во полит. лит., 1986. – 263 с.
3. Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. – М.: Аграф, 1998. – 640 с.
4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Изд-во НОРМА, 2001. — 742 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 364 с.
6. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
7. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
8. Алюшин А. Перерывы правовой постепенности в традициях российской государственности // Конституционное право: восточно-европейское обозрение. – 1995. – № 4. – С. 112–119.
9. Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. – М.: Наука, 1994. – 397 с.
10. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
11. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагменты лекций, схемы. – Нижний Новгород: Изд-во Нижегор. ВШ МВД РСФСР, 1991. – 156 с.
12. Бабкін В.Д. Соціальна демократія: проблеми і перспективи // Демократизація українського суспільства і права людини: Наукове видання. – К.: Вид-во „КІТЕП”, 2000. – 171 с.
13. Бачило И.Л. Государство и право в условиях глобализации // Государство и право на рубеже веков: Материалы Всероссийской конференции. Проблемы теории и истории. – М.: ИГиПРАН, 2001. – 196 с.
14. Бехруз Хашматулла. Вступ до порівняльного правознавства: Навч. посібник. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 329 с.
15. Бехруз Хашматулла. К вопросу плюрализма теоретических концепций классификаций постсоветских правових систем // Держава і право: Зб. наукових праць. Вип. 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – С. 19–24.
16. Бігун В.С. Традиції у праві // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енциклопедія”, 2004. – – Т. 6: Т-Я. – 768 с.
17. Бибило В.Н. Судоустройство. – Мн.: Изд-во „Право и экономика”, 2001. – 328 с.
18. Богачова О., Федорін М. До питання стратегії законотворчості: України та Європейського союзу // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом: Зб. науково-практичних матеріалів. Вип. 4. – К., 2005. – С. 9–13.
19. Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. – 2003. – № 12. – С. 70–79.
20. Василевич Г.А. Источники белорусского права: принципы, нормативные акты, обычаи, прецеденты, доктрина. – Мн.: Тесей, 2005. – 136 с.
21. Васілевіч Д.Р. Развіццё заканадаўства СССР і Рэспіблікі Беларусь аб свабодзе перемяшчэння і выбары месца жыхарства // Весці Нацыянальнай Акадміі Навук Беларусі. Серыя гуманітарных навук. – 2005. – № 2. – С. 31–35.
22. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. – 2000. – № 1. – С. 32–34.
23. Вишневский В.Ф. Очерки истории государства и права Республики Беларусь (1917–1995 гг.). – Мн.: ТПА “Форум”, 1995. – 267 с.
24. Вішнеўскі А.Ф. Гісторыя дзяржавы і права Беларусі. – Мн.: Акад. МУС Рэсп. Беларусь, 2003. – 319 с.
25. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Вид-во „Юридична думка”, 2006. – 432 с.
26. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М.: ИГПАН, 1993. – 128 с.
27. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 668 с.
28. Гендерная экспертиза российского законодательства / Отв. ред. Л.Н. Завадская. – М.: Бек, 2001. – 272 с.
29. Гойман-Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. – М.: роспедагенство: МЮИ, 1996. – 326 с.
30. Гойхбарг А.Г. Основы частного имущественного права. – М.: Красная Новь, 1924. – 136 с.
31. Горемыкина В.И. Возникновение и развитие первой антагонистической формации в средневековой Европе: Опыт историко-теоретического исследования на материале варварських королевств Западной Европы и Древней Руси. – Минск: Изд-во БТУ им. В. И. Ленина, 1982. – 248 с.
32. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
33. Гречко Л.В., Шинкарецкая Г.Г. Понятие конфедерации и СНГ // Московский журнал международного права. – 1994. – № 2. – С. 63–71.
34. Громадянське суспільство в Україні. – К.: Логос, 1997. – 124 с.
35. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1998. – 400 с.
36. Дашутін Г. Політичний ідеал: світовий досвід і сучасна Україна. – К.: Академ-Прес, 2006. – 304 с.
37. Дмитрієв А.І. Маастрихтський договір 1992 // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енциклопедія”, 2003. – Т. 3: К-М. – С. 540.
38. Дмитрук В.Н. Некоторые вопросы общей теории государства и права. – Мн.: Веды, 1998. – 194 с.
39. Довнар Т.И. Краткий очерк истории государства и права Республики Беларусь (послеоктябрьский период). – Минск: Ин-т современных знаний, 1997. – 123 с.
40. Долженков О.О. Україна – Білорусь: Досвід політичної трансформації: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2003. – 264 с.
41. Дробязко С.Г., Козлов В.С. Общая теория права. – Мн.: Амалфея, 2005. – 464 с.
42. Европейское право: Учебник для вузов / Под общ. ред. Л.М. Энтина. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 720 с.
43. Егоров А.В. Основы сравнительного правоведения: Учебное пособие для студентов. – Новополоцк: ПГУ, 1999. – 276 с.
44. Європейська інтеграція: крок за кроком: Посібник для журналістів / Д. Корбут, В. Заметін, І. Підлуська та ін. – К.: Фонд „Європа ХХІ”, 2001. – 216 с.
45. Житарев Е.В. Модельный закон как вид единообразного акта: понятие, характеристика, значение // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 10-ої ювілейної звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу / Відп. ред. Ю.М. Оборотов; Одеська нац. юрид. академія. – Одеса: Фенікс, 2007. – С. 39–42.
46. Зайчук О.В. Правова система США. – К.: Знание, 1992. – 351 с.
47. Закон Республики Беларусь „О судоустройстве и статусе судей в Республике Беларусь” // www.couit.by/law/1./status
48. Закон Республики Беларусь „О нормативных правовых актах Республики Беларусь” от 10 января 2000 г. // www.zakon.by/webupa/text.asp.KN-H10000361
49. Закон України „Про забезпечення рівних прав і рівних можливостей” від 08.09.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 40. – Ст. 2536.
50. Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Вид-во „Юстініан”, 2004. – 216 с.
51. Иванов В.И. Основы права Республики Беларусь. – Мн.: ВУЗ-ЮНИТИ, 1998. – 534 с.
52. История государства и права Беларусской ССР: В 2-х т. – Мн.: Наука и техника, 1970. – Т. 1 (1917–1936 гг.). – 608 с.
53. История государства и права Беларусской ССР: В 2-х т. – Мн.: Наука и техника, 1973. – Т. 2. (1937–1970 гг.). – 744 с.
54. История государства и права Украинской ССР (1917–1975 гг.) / За ред. Б.М. Бабия, А.П. Таранова, В.М. Терлецкого. – К.: Наукова думка, 1976. – 759 с.
55. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 1996. – Частина 1. – 368 с.
56. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 1996. – Частина 2. – 448 с.
57. Історія держави і права України: Підручник / А.С. Чайковський (кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О.Л. Копиленко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 492 с.
58. Історія держави і права України / За ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
59. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества: Текст лекций. – Ярославль: ЯрГУ, 1996. – Ч. 2: Правотворческая практика, система и структура права. – 99 с.
60. Карташов В.Н. Юридическая ответственность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989. – 218 с.
61. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2003. – 610 с.
62. Керимов Д.А. Конституция СССР и развитие политико-правовой теории. – М.: Мысль, 1979. – 244 с.
63. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 590 с.
64. Киреева С.А. Интеграционная политика СНГ // Политика и право. – 2004. – № 1. – С. 107–118.
65. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление / Пер. с англ.; Под ред. И.М. Верещагина. – M.: Сов. радио, 1974. – 279 с.
66. Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение: Сб. статей. – М.: Прогресс, 1978. – 247 с.
67. Козик А.Л. Международно-правовая регламентация интеграционных процессов Беларуси и России: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10. – Мн., 2003. – 107 с.
68. Колодій А.М. Використання розроблених у СНД модельних законів як засіб вдосконалення законодавства України // Законодавство України та міжнародне право (Проблеми гармонізації): Зб. наукових праць. Вип. 4. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 284–286.
69. Конституция Республики Беларусь 1994 года (с изминениями и дополнениями, принятыми на республиканских референдумах 24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г.). – Мн.: Амалфея, 2005. – 48 с.
70. Конституція України. – К.: ТОВ „Вид-во „Юридична думка”, 2006. – 120 с.
71. Копиленко О., Мурашин Г. Міжнародний досвід правового моделювання і його значення для гармонізації законодавства України в аспекті її євро інтеграції // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом: Зб. науково-практичних матеріалів. Вип. 4. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2005. – С. 5–9.
72. Копиленко О., Мурашин Г. Правове регулювання як феномен законотворчості, його значення та практична доцільність у міжнародному і внутрішньому аспектах // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 1. – С. 5–15.
73. Корчевна Л.О. Проблема різноджерельного права: Досвід порівняльного правознавства. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 380 с.
74. Костенко М.Л. Политико-правовые проблемы Содружества Независимых Государств (СНГ): “Круглый стол” журнала // Государство и право. – 1993. – № 7. – С. 100–111.
75. Котляр И.И. Права человека: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. – Мн.: Тесей, 2005. – 288 с.
76. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Молибога Р.М., Перегуда Є.М. Демократія і регіональна еліта: політико-правові проблеми влади в столиці України – місті Києві. – К.: Логос, 2005. – 216 с.
77. Крят Д. Красноречие фактов // Советская Беларусь (Беларусь Сегодня). – 2005. – № 185. – С. 14.
78. Кузнецов И.Н. История государства и права Беларуси. – Мн.: Тесей, 2004. – 320 с.
79. Лекторский В.А., Швырев В.С. Актуальные философско-методологические проблемы системного подхода // Вопросы философии. – 1971. – № 1. – С. 146–153.
80. Лепешков Ю.А. Европейский союз как модель региональной интеграции: Дис. ... канд. юрид. наук (12.00.10) / Беларуский гос. ун-т. – 27.01.2000; 17.05.2000. – Мн., 1999. – 110 с.
81. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 208 с.
82. Луць Л. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти // Право України. – 2002. – № 9. – С. 7–10.
83. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. – К.: Ін-т держави та права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.
84. Лысаковский Г.А. Проблемы коллизионного права. – Мн.: Право и экономика, 2005. – 192 с.
85. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение: Общая часть. – М.: Зерцало, 2001. – 560 с.
86. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира: Учеб. пособие. – М.: ИКД „Зерцало-М”, 2001. – 400 с.
87. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. – М.: Проспект, 2001. – 760 с.
88. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 293 с.
89. Матузов Н.И. Правовая система развитого социализма // Сов. государство и право. – 1983. – № 1. – С. 18–26.
90. Мельник З. Витоки „європейської ідеї” як основи формування європейського права та інтеграції національних правових систем // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис. – 2006. – № 5 (41). – С. 16–19.
91. Мельник Т.М. Гендерна експертиза українського законодавства: сутність, необхідність та методологічні основи. – К.: Логос, 2001. – 46 с.
92. Микієвич М.М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки: Монографія. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 415 с.
93. Михалева Н.А. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сб. документов. Предисловие. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 12–16.
94. Михалева Н.А. Правовые проблемы создания Союзного государства России и Беларуси // Государство и право. – 2002. – № 6. – С. 14–21.
95. Мірошниченко М.І. Правовий стиль – критерій типологізації правової системи України // Держава і право: Зб. наукових праць. Вип. 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецкого НАН України, 2003. – С. 24–31.
96. Моисеев Е.Г. Правовой статус Содружества Независимых Государств: Учеб. пособие / Отв. ред. К.А. Бекаляш. – М.: Юристъ, 1995. – 176 с.
97. Молчанова Е.Р. Интеграционные процессы в странах СНГ: пути и направления // http://credo-new.narod.ru/credonew/02_03/7.htm
98. Мурадова Х. Тенденции и перспективы интеграционных процесов в СНГ в условиях глобализации и углубления реформ в переходных экономиках // http://www.iet.ru/
99. Мурашин Г.О. Модельна законотворчість та її застосування на пострадянському просторі // Порівняльне законодавство: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. наук. статей / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Київський університет права НАН України, 2006. – С. 175–183.
100. Нагребельний В.П. Проблеми гармонізації інвестиційного законодавства України з правом СНД // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 141–142.
101. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей // Развитие взглядов на основные внутренние и внешние связи соцыалистического права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 312 с.
102. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. – М.: Издательская группа НОРМА-ИЮРА-М, 1999. – 539 с.
103. Нерушимая дружба украинского и белорусского народов в период социализма / Отв. ред. Ю.Ю. Кондуфор. – К.: Наукова думка, 1978. – 271 с.
104. Оборотов Ю.М. Зміна образу держави в усовах глобалізації // Наукові праці Одеської нац. юрид. академії. – Одеса: Юрид. літ., 2005. – Т. 4. – С. 19–25.
105. Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: Автореф. дис. ... док-ра юрид. наук: 12.00.01 / Одеська нац. юрид. акад. – Одеса, 2003. – 38 с.
106. Оборотов Ю.Н. Права человека и развитие права // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Од.: Юрид. літ., 2001. – Вип. 12. – С. 23–28.
107. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Од.: Юрид. літ., 2001. – 157 с.
108. Общая теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 2005. – 575 с.
109. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2-х т. / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Том 2: Теория права. – 620 с.
110. Общая теория государства и права: Краткий элементарный учебный курс / Под ред. Э.А. Калининой. – Мн.: Молодежное научное общество, 2005. – 84 с.
111. Общая теория права / Под ред. В.К. Бабаева. – Н. Новгород: Изд-во Нижегор. ВШ МВД РФ, 1993. – 544 с.
112. Оксамытный В.В. Теория государства и права: Учебник для студентов высших учебных заведений. – М.: Изд-во „ИМПЭ-ПАБ ЛИТ”, 2004. – 563 с.
113. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 131 с.
114. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
115. Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності. Порівняльне дослідження національних правових систем // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 7. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 3–12.
116. Оніщенко Н.М. Співвідношення права, правової системи і держави // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 5–10.
117. Оніщенко Н.М., Лощихин О.М. Правова, політична та економічні системи України (взаємозв’язок та взаємозумовленість) // Правова держава: Зб. наукових праць. Вип. 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 3–8.
118. Оніщенко Н.М., Матвієнко О.В., Береза С.В., Томашевська М.О. Європейський правовий вимір гендерно чутливої політики: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 144 с.
119. Оніщенко Н.М., Томашевська М.О. Правове регулювання гендерних процесів в Україні: стан та перспективи розвитку // Держава та право: Зб. наукових праць. Вип. 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 3–10.
120. Опришко В.Ф. Теоретичні та практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції (жовтень 1998). – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 14–25.
121. Осакве К. Типология современного российского права на фоне правовой карты мира // Государство и право. – 2001. – № 4. – С. 12–22.
122. Основы права / Под ред. Г.Б. Шишко. – Мн.: Книжный Дом, 2005. – 416 с.
123. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР (Правовые аспекты взаимоотношений). – М.: Наука, 1974. – 246 с.
124. Поволокіна К.П. Загальна характеристика правової системи Республіки Білорусь // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 57–61.
125. Погорілко В., Малишко А. Правова система – система права – система законодавства суверенної України // Право України. – 1993. – № 9. – С. 10–14.
126. Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні: Монографія / Кресіна І.О., Матвієнко А.С., Оніщенко Н.М., Перегуда Є.В., Скрипнюк О.В., Балан С.В., Стойко О.М.; За ред. І.О. Кресіної. – К.: Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – 304 с.
127. Порівняльне правознавство / За заг. ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – 274 с.
128. Правовая система социализма. Понятие, структура, социальные связи / Под ред. А.М. Васильева. – М.: Юрид. лит., 1986. – Кн. 1. – 368 с.
129. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
130. Правовые основы ведения бизнеса в Республике Беларусь / Е.А. Войткевич, В.Ф. Деревцов, Ю.И. Кашинский и др. – Мн: Интерпрессервис, 2003. – 832 с.
131. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 840 с.
132. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. – К.: ТОВ „Вид-во „Юридична думка”, 2007. – 424 с.
133. Проблемы общей теории государсва и права: Учеб. для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. группа НОРМА ИНФА, 1999. – 832 с.
134. Программа действий по развитию СНГ на период до 2005 г. // Новая российская дипломатия / Ред. И.С. Иванов. – М.: Алма-пресс, 2001. – 382 с.
135. Протасов В.Н. Основы общеправовой процесуальной теории. – М.: Юрид. лит., 1991. – 143 с.
136. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М.: Новый юрист, 1999. – 240 с.
137. Пустогаров В.В. Международно-правовой статус содружества независимых государств // Государство и право. – 1993. – № 2. – С. 27–36.
138. Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Советское государство и право. – 1992. – № 1. – С. 43–53.
139. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 9-е, зі змінами. – Львів: Край, 2007. – 192 с.
140. Разумова Л.Т. Конституционные основы деятельности органов власти. – Мн.: Право и экономика, 2005. – 192 с.
141. Рекомендательный законодательный акт „ О нормативных правовых актах государств-участников СНГ” // Информационный бюллетень. – 1995. – № 8 // http://www.iacis.ru/html/?id=22&nid=1&pag=2
142. Реут В. Аналіз правозастосовчої практики в Республіці Білорусь: стан і проблеми // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис. – 2006. – № 5 (41). – С. 20–24.
143. Ржевский В.А. О юридической природе форм нового Содружества Независимых Государств // Государство и право. – 1992. – № 6. – С. 27–37.
144. Савчук К.А., Проценко И.Н., Мельник С.А. Правовой статус Организации за демократию и экономическое развитие – ГУАМ / Отв. ред. К.А. Савчук. – К.: ТОВ „Вид-во „Юридична думка”, 2006. – 68 с.
145. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М.: ИГПАН, 1993. – 448 с.
146. Селіванов В. Демократичний вимір Конституційної реформи в Україні: сучасне розуміння // Право України. – 2003. – № 9. – С. 16–23.
147. Синюков В.И. Росийская правовая система. Введение в общую теорию. – Саратов: ГП „Полиграфист”, 1994. – 494 с.
148. Сібільов М. Загальна характеристика сфери приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С. 133–134.
149. Сіренко В.Ф Інтереси і влада. – К.: Оріони, 2006. – 536 с.
150. Скакун О.Ф. Теория государства и права (Энциклопедический курс): Учебник. – Х.: Эспада, 2005. –840 с.
151. Словарь иностранных слов. – 18-е изд. – М.: Русский язык, 1989. – 624 с.
152. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Л.О. Пустовіт, О.І. Скопненко, Г.М. Сюта, Т.В. Цимбалюк. – К.: Вид-во „Довіра”, УНВЦ „Рідна мова”, 2000. – 1018 с.
153. Соколов А.Н. Правовое государство: от идеи до ее материализации. – Калининград: ФГУИПП “Янтарный сказ”, 2002. – 456 с.
154. Сравнительный обзор законодательств государств – учасников СНГ: Информационный сборник / Редкол.: Ю.А. Тихомиров (гл. ред.), М.Я. Булошников, Б.Г. Манов. – М.: Изд-во Ин-та законодательства и сравнительного правоведения, 1995. – Ч. І. – 208 с.; ч. ІІ. – 200 с.
155. Стоякин С.Г. Международно-правовые проблемы интеграции государств – учасников СНГ // Проблемы современной экономики // http://www.m-economy.ru/art.php3?artid=20820
156. Талалаев А.Н. Виды государств как субъектов международного права // Международное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1994. – 512 с.
157. Теория государства и права / Под ред. М.М. Рассолова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 735 с.
158. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
159. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 475 с.
160. Теорія держави і права: Навч. посібник / За заг. ред. В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
161. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
162. Тилле А.А. Социалистическое сравнительное правоведение. – М.: Юрид. лит., 1975. – 207 с.
163. Тиунова Л.Б. О понятии правовой системы // Правоведение. – 1985. – № 1. – С. 23–30.
164. Тиунова Л.Б. О системном подходе к праву // Советское государство и право. – 1986. – № 10. – С. 46–52.
165. Тихиня В.Г. Правовое государство как национальная идея Республики Беларусь // Юридический журнал. – 2005. – № 1. – С. 4–9.
166. Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого социализма // Советское государство и право. – 1979. – № 7. – С. 31–40.
167. Тихомиров Ю. Курс сравнительного правоведения. – М.: Юрист, 1996. – 432 с.
168. Тихомиров Ю.А. Соотношение права Содружества независимых государств и современного международного права: Материалы круглого стола (16 октября 1997 г.) // Аналитический вестник Совета Федерации ФСРФ. – М., 1997. – № 21 (66). – С. 4–75.
169. Тихомиров Ю.А. Закон и формирование гражданского общества // Советское государство и право. – 1991. – № 8. – С. 24–32.
170. Тихомиров Ю.А. Модельний законодавчий акт // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енциклопедія”, 2003. – Т. 3: К–М. – 792 с.
171. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: Бек, 1995. – 485 с.
172. Тихомиров Ю.А. Государственно-правовая интеграция // Право и политика. – 2002. – № 6. – С. 47–51.
173. Топорнин Б.Н. Европейское право: Ученик. – М.: Юристъ, 2001. – 456 с.
174. Тюхин В.С. Отражение, система, кибернетика. – М.: Наука, 1972. – 253 с.
175. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (укр./рос.) від 08.12.1991 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – С. 290.
176. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР / АН УССР, Ин-т государства и права: Отв. ред. Б.М. Бабий. – К: Наукова думка, 1989. – 120 с.
177. Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. – М.: Логос, 2001. – 253 с.
178. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 590 с.
179. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.Л. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 814 с.
180. Хабриева Т.Я. Стабильность закона, модернизация законодательства и задачи юридической науки // Закон: стабильность и динамика (Материалы заседания Международной школы-практикума молодых ученых-юристов, Москва, 1 – 3 июня 2006 г.) / Отв. ред. Т.Я. Хабриева. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ, 2007. – С. ХІ-ХХV.
181. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х т. / Пер. с нем. – М.: Международные отношения, 1998. – Т. 1: Основы. – 480 с.
182. Цікул І. Національні моделі гендерної політики на пострадянському просторі // Політологічні і соціологічні студії. – Чернівці, 2005. – Т. 3. – C. 150-159.
183. Шемшученко Ю.С. Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с европейским правом // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. – К.: Юрінкоми Інтер, 2003. – 528 с.
184. Шемшученко Ю.С. Теоретичні та практичні проблеми розвитку правової системи України // Вибране. – К.: ТОВ „Вид-во „Юридична наука”, 2005. – 592 с.
185. Шинкарецкая Г.Г. Право Содружества Независимых Государств: современное состояние // Государство и право на рубеже веков. Международное право. – М.: Изд-во ИГиП РАН, 2000. – 132 с.
186. Шинкарецкая Г.Г. Союзное государство Белоруссии и России // Государство и право. – 2001. – № 4. – С. 84–88.
187. Шумский В.Н. Формирование нормативно-правовой базы СНГ // Журнал российского права. – 1998. – № 9. – С. 41–46.
188. Шумский Н.Н. Содружество Независимых государств: проблемы и преспективы развития. – Мн.: УП „Технопринт”, 2001. – 252 с.
189. Юрашевич Н. Право и справедливость: соотношение явлений // Юстиция Беларуси. – 2005. – № 5. – С. 52–53.