Повітове земство в українських губерніях (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 2
РОЗДІЛ I ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 2
1.1. Повітові органи земського самоврядування в українських губерніях Російської імперії у 1864-1917 рр.: історіографія проблеми. 2
1.2. Джерела до вивчення правового регулювання формування та діяльності повітового земства в українських губерніях. 2
1.3. Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми………………..37
РОЗДІЛ ІІ ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОВІТОВИХ ЗЕМСЬКИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ 2
2.1. Виборча система та організація виборів до повітових земств за Положеннями 1864 та 1890 рр. 2
2.2. Земська реформа Тимчасового уряду та спроби її реалізації у повітах українських губерній. 2
2.3. Розпорядчі та виконавчі органи земського самоврядування у повітах українських губерній Російської імперії. 2
РОЗДІЛ ІІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПОВІТОВИХ ЗЕМСЬКИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ 2
3.1. Компетенція повітових органів земського самоврядування та її еволюція протягом 1864-1917 рр. 2
3.2. Правове регулювання взаємовідносин повітових земств та місцевої адміністрації. 2
3.3. Діяльність повітових органів земського самоврядування в Україні. 2
ВИСНОВКИ 2
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ПОСИЛАНЬ ТА ЛІТЕРАТУРНИХ
ДЖЕРЕЛ 2

ВСТУП

Актуальність проблеми. Одним з найважливіших завдань розбудови державності незалежної демократичної України нині є формування правової держави та створення реальної та дієвої системи місцевого самоврядування. Саме у зв’язку з цим дослідники все частіше звертаються до досвіду минулого, зокрема до вивчення історії земських установ, які функціонували в українських губерніях Російської імперії у другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., правових основ їхньої організації та діяльності. Інтерес до цієї проблематики посилюється також історичним значенням створеної, внаслідок земської реформи 1864 р., системи місцевого самоврядування, завдяки якій життя численної частини українського населення зазнало суттєвих змін.
Місцеве самоврядування становить один з найважливіших принципів здійсненння влади у суспільстві та державі, який разом із принциплм поділу влад визначає систему управління у демократичній правовій державі. Демократична держава не може існувати без місцевого самоврядування. Воно становить одну з основ конституційного ладу України, форму реалізації влади, що належить народу. Сьогодні неможливо просуватися шляхом до створення правової держави, як це встановлено Конституцією України, без удосконалення місцевого самоврядування та його законодавчої основи.
В сучасній юридичній літературі наводяться різноманітні визначення поняття самоврядування. У найбільш узагальненому вигляді під ним найчастіше розуміється тип соціального управління за якого суб’єкт і об’єкт управління збігаються, тобто самі люди керують своїми справами, спільно приймають рішення та діють з метою їх реалізації. Як одна з форм організації людського співіснування самоврядування базується на принципах свободи, рівності та безпосередньої участі в управлінні [ ].
Самоврядування, як система природних норм соціально-правового співжиття, виникло задовго до появи держави та її політичних інститутів. Воно супроводжує людське суспільство, усі народи на всіх етапах їхнього розвитку і є фундаментом майбутнього нового ладу, заснованого на міцному економічному базисі, що забезпечує розумне зростання добробуту усіх членів суспільства, соціальну справедливість, право вирішального голосу кожного у державних справах, перевагу моральних цінностей над матеріальними. Розвиток високоорганізованого самоврядного суспільства потребує удосконалення парламентських форм представницьких установ через відтворення вертикальної схеми державної влади в особі представницьких законодавчих органів і підлеглих їм виконавчих структур влади. При цьому самоврядування стає органічною частиною державної влади. Розмежування повноважень місцевого самоврядування та центрального державного управління повинно визначатися законом і закріплюватися в Конституції України.
Актуалізація проблеми самоврядування в теоретичному та практичному плані викликає необхідність якнайретельнішого вивчення складного національно-історичного досвіду самоврядування. В Україні у нього малися глибокі корені. Вже в античних державах Північного Причорномор’я, які розташовувалися на території сучасної України – Ольвії, Херсонесі, Тірі – самоврядування становило основу громадського управління. Народні збори (Екклесія), які складалися з усіх повноправних громадян, ухвалювали декрети й постанови. В Херсонесі, Ольвії, Тірі та інших полісах ці документи висікали на кам’яних брилах і виставляли на міській площі – агорі. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: прийняття до громадянства, нагородження громадян, які мали відповідні заслуги перед полісом, регу-лювання морської торгівлі, укладання міжнародно-правових угод та договорів тощо. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю [ ].
У східнослов’янських племенах та їхніх союзах задовго до утворення Київської Русі існувало віче (верв) – збори усього народу. Воно відало, окрім місцевих, і загальнодержавними справами [ ]. Надалі, після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського, роль місцевого самоврядування підупала, але елементи його зберігалися й навіть розвивалися (сільське, общинне і міське самоврядування, корпоративні самоврядні організації тощо) [ ]. Найяскравішим виявом самоврядування в Україні у ХV-ХVІІІ ст. стала організація Запорізького козацтва [ ].
Як органи місцевого самоврядування, створені за реформою 1864 р. земства стали важливим чинником у подоланні відсталості державного апарату Російської імперії. Вони відіграли суттєву роль у наближенні державної влади до потреб народу, стали школою політичної, господарської, культурно-просвітницької діяльності для великої кількості громадських діячів. Незважаючи на недемократичний характер формування, куріальну систему виборів, наявність майнового виборчого цензу, прагнення самодержавства обмежити їх компетенцію, органи земського самоврядування виконали великий обсяг роботи щодо соціально-економічного, культурного розвитку регіонів України.
Специфічну роль відігравали повітові земства. З одного боку, вони були найбільш наближеними до населення, з іншого, їхня діяльність стала вагомим чинником у справі розвитку повітів в умовах неповноти й недосконалості повітової ланки державного апарату Російської імперії в Україні. Саме повітові земства поступово фактично усунули дворянські корпоративні органи від виконання адміністративних функцій, що в умовах буржуазного розвитку суспільства було анахронізмом.
Отже нині для побудови в Україні дієвої системи місцевого самоврядування варто спиратись не лише на запозичений світовий досвід, але й на уважний аналіз власного історичного минулого. Дослідженню вітчизняної історії місцевого самоврядування присвячується сьогодні все більше наукових праць історико-правового та загальноісторичного спрямування.
Вивчаючи досвід правових та організаційних засад функціонування повітових земств, основні напрями їх діяльності, можна дійти важливих висновків і щодо взаємодії з губернськими земствами, і з місцевими бюрократичними структурами в умовах становлення ринкової економіки. Врахування історичного досвіду принесе користь при організації місцевого самоврядування у сучасних районах України, створенні оптимальних організаційно-правових основ взаємодії районних органів самоврядування з органами виконавчої влади, самоврядуванням міст.
У якості об’єкта дослідження виступає земське самоврядування в українських губерніях Російської імперії у дореволюційний період. Повернення із забуття культурно-правової спадщини, ви¬користання історичного досвіду організації місцевого самоврядування – важлива складова процесу розбудови України як демократичної держа¬ви.
Предметом дослідження є правові основи та організація діяльності у 60-х рр. XIX ст. - на початку XX ст. повітових земських органів в українських губерніях, де відповідно до Положень 1864 та 1890 рр. запроваджувалися земські установи. Доцільність спеціального дослідження історико-правових аспектів повітового земського самоврядування обумовлена сучасними завданнями, які стоять перед історико-правовою наукою, а також відсутністю праць, які б вирішували аналогі¬чні завдання.
Хронологічні межі дослідження охоплюють увесь період, який окреслений часом 50 річного функціонування повітових земських установ, тобто з 60-х рр. XIX ст. – до Лютневої революції 1917 р.
Територіальні межі дослідження обумовлені фактором політико-адміністративного поділу території України, яка входила до адміністративної системи Російської імперії і охоплюють усі українські губернії, на території яких діяли земські установи. Хоча все ж переважно досліджувалися, насамперед, повітові земства Лівобережжя та Півдня України, що зумовлено Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р., згідно якого земства було запроваджено лише у Чернігівській, Полтавській, Катеринославській, Таврійській (з Кримом), Херсонській губерніях. Будучи репрезентом російського законодавства, вони діяли там понад півстоліття. За цей час ними було набуто значний досвід у здійсненні функцій місцевого самоврядування, що заслуговує на ґрунтовне дослідження та використання.
Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з планами досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ складеними на виконання п.1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр. та п. 1.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2000-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні спеціального комплексного історико-правового дослідження правових основ та організації діяльності повітових органів земського самоврядування в Україні виявленні закономірностей та особливостей розвитку нормативно-правового регулювання їхньої організації та функціонування.
Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань:
на підставі аналізу комплексу законодавчих актів Російської імперії щодо земської реформи 1864 р., контрреформи 1890 р. та інш. визначити компетенцію повітових земств, її співвідношення з компетенцією губернських земств, органів самоврядування міст, розташованих на території повітів;
використовуючи широкий комплекс архівних джерел та опублікованих матеріалів простежити особливості формування повітових органів земського
самоврядування, соціальний склад повітових земств;
спираючись на дані, виявлені в архівосховищах України та Російської федерації встановити процес запровадження Положень про земські установи 1864 та 1890 рр. у повітах українських губерній Російської імперії;
з’ясувати особливості нормотворчої та організаційно-розпорядчої
діяльності повітових органів земського самоврядування;
виявити характерні риси, притаманні відносинам повітових земств та місцевих органів державного управління в українських губерніях, що входили до складу Російської імперії.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових). Обґрунтуванню обраних методів присвячено окремий підрозділ дисертаційного дослідження (1.3). Зокрема, при визначенні структури, мети та завдань дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання та гносеологічний підхід. Серед загальнонаукових методів використовувались такі як аналізу та синтезу, системний, структурний, функціональний. Серед спеціально-наукових методів – історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний, статистичний тощо.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного наукового дослідження питань правового регулювання організації та діяльності повітових органів земського самоврядування в українських губерніях Російської імперії, а також позначається авторським підходом до аналізу обраного предмету і сутністю отриманих висновків.
На основі здійсненого аналізу законодавства, даних, опублікованих у виданнях органів місцевого самоврядування, різноманітних фактичних відомостей, що містяться у земській періодиці, а також шляхом залучення до наукового обігу широкого кола виявлених архівних джерел, автором:
вперше узагальнено та систематизовано нормативно-правову (не лише законодавчу, а й підзаконну) базу та визначено організаційно-правові засади формування повітових земських органів в українських губерніях Російської імперії;
додатково розглянуто та переосмислено сформовані в історико-правовій науці уявлення щодо організаційної будови повітових земств України та особливості порядку і процедури управління ними;
системно узагальнено практичний досвід формування повітових земств, визначено сферу їхньої компетенції в контексті використання накопиченого досвіду в розбудові незалежної України.
на підставі різнобічного аналізу нормотворчої та правозастосовної практики повітових земств українських губерній додатково обґрунтовано висновок про їх визначальну, пріоритетну роль у розвитку шкільної справи, закладенню основ демократичної загальнонародної освіти, у становленні мережі земських медичних закладів, здійсненні широкої системи соціально-економічних заходів тощо;
на основі систематизації та аналізу інформації використання джерел і законодавчо визначених напрямків фінансування різних напрямків діяльності повітових земств, виявлено динаміку зростання земських видатків на освіту, медичне обслуговування, здійснення соціально-економічних заходів, спрямованих на підйом культури та добробуту населення повітів українських губерній Російської імперії як основного змісту правозастосовної діяльності повітових земських установ;
показано поступову трансформацію правосвідомості земських діячів щодо суті власної місії, відмову від пасивної співучасті та перехід до розробки фундаментальних засад концепції своєї діяльності і здійснення активної, систематичної, цілеспрямованої політики самоврядних інституцій в галузі освіти, медицини, поширення агрономічних та ветеринарних знань тощо;
вперше комплексно висвітлено основні проблеми організаційного становлення повітових земських установ з притаманними їм особливостями правореалізації, характерними для українських губерній. При цьому наголос робиться на реалізації ними нормативних приписів щодо діяльності повітових органів земського самоврядування, покликаних покращити господарське становище губерній та поліпшити соціальний стан населення, внаслідок чого більш суттєво й різноманітно аналізується правозастосовна діяльність земств відносно місцевих потреб, виходячи з особливостей губерній та повітів.
Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого наукового опрацювання проблеми формування та розвитку законодавства про місцеве самоврядування в Україні та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; при викладанні загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України та при підготовці відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників; з метою створення необхідного підґрунтя для вдосконалення правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження відображені у публікаціях автора, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту МВС України при Донецькому національному університеті. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких наукових форумах:
Міжнародні конференції: “Актуальні проблеми і досвід місцевого самоврядування у Східноукраїнському регіоні” (м. Донецьк, вересень 2001 р.); “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, вересень 2001 р.).
Міжвузівські конференції: “Історико-правові аспекти державотворчих процесів в Україні ХХ ст.” (Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, м. Донецьк, квітень 2002 р.).
Основні положення дисертації викладені у трьох наукових статтях, які опубліковано у фахових виданнях:
1. Компетенція органів повітового земства. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Вісник ДІВС МВС України. – Донецьк, 2003. – №1. – С. 9-15.
2. Нормативно-правове регулювання та практична організація виборів до повітових земських установ в українських губерніях (1864-1917 рр.) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Вісник ДІВС МВС України. – Донецьк, 2004. – №1. – С. 17-25.
3. Земська реформа Тимчасового уряду та спроби її реалізації у повітах українських губерній (травень-листопад 1917 р.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – № 1. – С. 298-307.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які разом включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації – 161 сторінка, список посилань, використаної літератури та нормативних актів займає – 61 сторінку (443 посиланя).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене історико-правове дослідження органів місцевого самоврядування на прикладі повітових земств українських губерній Російської імперії з наголосом на аналізі організації, правовому становищі та осо¬бливостях функціонування повітових земських установ, дало можливість дійти певних висновків. Насамперед, за сучасних умов, коли місцеве самоврядування є складовою частиною процесу реформування та створення ринкової економіки в Україні, набутий земствами досвід є не лише актуальним, а й потребує подальшого наукового опрацювання.
Не варто вважати, що земське самоврядування з’явилося раптово, на пустому місці, внаслідок якогось випадкового збігу обставин. Воно виникло у певний визначений час і на міцному соціально-економічному підгрунті. Земства було створено у період величезного суспільного розламу в умовах глибокої соціально-економічної та політичної кризи у державі. Розпад станово-кріпосницького ладу виявив непридатність адміністративного та господарського пристрою дореформеної Російської імперії. Неухильний розвиток капіталістичних відносин мав наслідком скасування кріпосного права. А ця обставина, у свою чергу, нескоримо вела до створення земських установ. Крок у напрямку до буржуазної монархії, зроблений 19 лютого 1861 р., неминуче повинен був призвести до реорганізації старої системи місцевого управління, побудованої на феодальній основі, та її децентралізації. В усіх європейських країнах перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався залученням широких верств населення до місцевого управління. Російська імперія не була виключенням. Специфіка російської дійсності полягала лише в тім, що все це відбувалося еволюційним шляхом, руками царської бюрократії, а тому для свого здійснення вимагало більше часу.
Наявна історіографія земського самоврядування відзначається нерівномірністю вивчення окремих аспектів його функціонування. Здійснення історико-правового дослідження, кінцевою метою якого було б вивчення правових основ побудови та діяльності повітових органів земського самоврядування, змін, які сталися за період існування земств, до останнього часу продовжує залишатися одним з актуальних завдань юридичної науки.
Земства привертали увагу істориків вже з перших років свого існування. Ретельно вивчали їх, насамперед, представники ліберальної школи. Вони присвятили земствам статті, нариси, монографії, багатотомні дослідження. Найвагоміших результатів у цьому плані досягли О.І.Васильчиков, В.П.Безобразов, М.М.Коркунов, О.Д.Градовський, Б.Б.Веселовський, І.П.Білоконський, О.І.Головачов, В.Ю.Скалон, М.Авінов та ін. Кульмінаційний момент у вивченні земства припав на 1910-1914 рр., коли відзначався піввіковий ювілей земського самоврядування. Саме тоді з цієї проблеми вийшли великі узагальнюючі праці. У другій половині ХХ ст. вчені з більшим або меншим успіхом намагалися висвітлити окремі проблеми формування та діяльності земств, дослідити особливості функціонування земських органів в окремих губерніях (В.В.Гармиза, Л.Г.Захарова, С.А.Калугін, О.М.Обметко, О.А.Редькіна, А.І.Лохматова, Т.Л.Лобас та ін.).
І нині достатньо широке коло дослідників займається вивченням земського самоврядування на місцях. Автори вводять до наукового обігу багаті архівні матеріали, з’ясовують особливості створення та діяльності земств, властиві різним губерніям, відтворюють статистику, що відбиває різні сфери діяльності земських установ. Але й досі робота в цьому напрямку лишається далекою від завершення. Зокрема, далеко не достатньо уваги приділяється дослідженню правоих основ функціонування та особливостей діяльності повітових земств. Цей напрямок до нинішнього часу практично не досліджувався. Впровадження земських інститутів самоврядування в повітах українських губерній Російської імперії мало свої особ¬ливості, а повітові земства кожної з губерній набували характерних рис, пов’язаних з історичними, економічними, політичними, культурними традиціями регіону. Протягом тривалого часу саме повітові земські органи були найбільш знайомими з місцевими потребами. Саме вони й стали органами, які своєю повсякденною копіткою працею вирішували бодай найнагальніші з проблем, що постійно виникали на місцях – у повітах.
Зазначені обставини вимагають, таким чином, не лише аналізу¬вати правову базу, а й особливості впровадження законів на місцях, спиратися на конкретний фактичний матеріал. Отже, до дослідження має бути залучено не лише загальноземський актовий матеріал, але й дру¬кований та неопублікований матеріал місцевого значення, який зберігається у вітчизняних та зарубіжних, насамперед російських, архівосховищах. Ці матеріали надають можливість з’ясувати та піддати науковому аналізу особливості впровадження у життя тогочасних правових норм на губернському та повітовому рівнях.
На порядок денний вже поставлено завдання вивчення у такому контексті повітових земств України та Росії і вже зроблені перші кро¬ки в цьому напрямку. Дане дослідження виступає продовженням вже розпо¬чатої роботи по вивченню правового становища повітових земств, однак є першим спеціальним дослідженням, проведеним на матеріалах повітів українських губерній Російської імперії.
Створення земських установ, безумовно, стало важливою складовою перетворень, які, власне, й становили епоху „великих реформ” в Російській ім¬перії. Формування цих нових інституцій та їх діяльність поступово, ево-люційним шляхом пристосовували систему управління, яка існувала в країні, до вимог буржуазного ладу. Історія створення та розвитку системи повітових земських органів в Україні, окрім іншого, розкриває складність і суперечливість процесу народження нових інститутів. Змушена силою обставин погодитися з запровадженням місцевого самоврядування, царська бюрократія на місцях зуміла не лише певною мірою пристосувати його до своїх потреб, але й дещо деформувати цю систему. Прийнятий закон мав незавершений вигляд. Багато з його статей законодавцями було сформульовано нарочито туманно, плутано і навіть двозначно. На ньому лежав відбиток тієї боротьби, що точилася у верхах через нову форму управління. Положення про губернські та повітові земські установи 1864 р. являло собою суперечливий документ, що відбивав інтереси і старих феодальних, і нових буржуазних сил. У кінцевому вигляді повітові та губернські земства одержали такі організаційні форми, що не дозволили їм пвною мірою розкрити свої потенційні можливості. Причому самим серйозним фактором, який гальмував діяльність земств, була бюрократична опіка, встановлена над ними самодержавством. Кожен їхній крок – вибори гласних, джерела фінансування, способи вирішення різноманітних питань місцевого життя, навіть обмін інформацією між повітами та губерніями – суворо контролювався, підправлявся, а досить часто просто припинявся.
Бюрократія поставила повітові земства у скрутні умови. Проте вони виявилися надзвичайно життєздатною системою і відразу ж зайнялося вирішенням саме тих проблем, які ігнорувалися старою владою. У центрі уваги земства стали школи та бібліотеки, охорона здоров'я, ветеринарна справа, статистика, страхування від пожеж тощо. Саме тут повітові земства досягли помітних успіхів. Головне, що давало їм сили і життєздатність, це принцип самоврядування.
Завдяки земствам буржуазія одержала у своє розпорядження ті досягнення, що мали ці оргни місцевого самоврядування, головним з яких був земський апарат та його кадри. Це був розгалужений і досить ефективний апарат управління, який у будь-який момент міг бути використаний буржуазією у боротьбі за політичну владу. Саме цим, значною мірою, й пояснюється увага й контроль з боку уряду за земською діяльністю.
Аналіз організації земського самоврядування, виборчої системи та порядку діяльності розпорядчих і виконавчих органів земського са-моврядування на матеріалах повітів українських губерній Російської імперії дає змогу стверджува¬ти, що земська реформа 1864 р. та подальші законодавчі акти, які її роз¬вивали, поступово впроваджували всестанове управління на місцевому рівні. Повітові земські установи дійсно складалися з представників різних станів на¬селення, хоча, звичайно, дворяни та чиновники все ж переважали серед гласних повітових земських зборів, а також членів повітових земських управ. Разом з цим, після аналізу складу та рішень, які приймалися земськими зборами, з цілковитою упевненістю можна дійти висновку, що наявність у багатьох повітових земствах відносно великого відсотку представників так званих інтелігентних професій спонукала до прийняття в цілому прогресивних рішень, ви-кликала більш гостру боротьбу з реакційними поміщицькими угрупуваннями. Повітові земства, особливо у Харківській губернії, неодноразово ініціювали різноманітні загальноземські заходи, ставали центрами, навколо яких об’єднувалися предста¬вники інших земств, здійснювали акції, які ставали справжніми подіями в громадському житті.
Дослідження комплексу нормативно-правових актів, які регулювали функціонування повітових земських устано¬в, підводить до висновку, що їхня діяльність протягом усього періоду існування значно ускладнювалася намаганнями уряду обмежити їх са¬мостійність шляхом прийняття відповідних законів, циркулярів та роз’яснень, що посилювали залежність повітового земства від адміністрації. Пер¬манентний конфлікт між урядовою адміністрацією та земством полягав у відсутності завершеності системи земського самоврядування, а саме у відсутності центрального земського представництва та дрібної земської одиниці на рівні волості. Не випадково земства неодноразо¬во виступали з конституційними вимогами, опрацьовуючи різноманітні проекти, приймаючи адреси та ін., тим або іншим чином повертаючись до питання щодо продовження реформування органів місцевого самоврядування (особли¬во це стосувалося створення волосного земства).
Показово, що повітові земські установи так до кінця й не стали частиною державно-адміністративного апарату управління на місцях. Своєрідність конструкції земсь¬кого самоврядування надавала йому змогу до певної міри поєднувати у собі найкращі риси громадської організації та державної інституції, і, за¬вдяки тому чітко окреслювати та доволі вдало вирішувати усі проблеми, якими й мали опікуватися інститути самоврядування.
Лишаючись до певної міри автономними по відношенню до бюрократичного апарату, повітові та губернські земські органи ставали чи не єдиними установами, через які могла виявлятися громадська ініціатива. Поступово ними накопичувався цінний досвід організації виборчих кампаній, налагодження діяльності земських управ та зборів. Значна кількість питань організації та механізму діяльності повітових органів земського самоврядування вирішувалося на місцях. Опрацьовувався комплекс документів, якими регулювався порядок роботи та звітування повітових земських установ (ре¬гламент роботи, інструкції), структура земських зборів та управ у повітах. З плином часу ці документи зазнавали певних змін, та все ж варто зауважити, що основне підґрунтя було закла-дено вже на першому етапі функціонування земств.
Висвітлюючи правові основи побудови та діяльності повітових земств українських губерній Російської імперії можна наочно побачити, що загалом вдале законодавче вирішення питання щодо меж компетенції земсь-ких установ, що діяли в адміністративно-територіальних межах повітів та губерній, давало можливість ставити проблеми, які стосувалися не лише одного певного повіту, а декількох повітів або навіть губернії в цілому, й концентрувати для їх реалізації орга¬нізаційні та фінансові ресурси. Визначення компетенції та переліку основних функцій повітових земських установ, яке, серед іншого, було обумовлене місцевими адміністративно-господарськими потребами, призвело до того, що до повноважень повітового самоврядування було віднесено більшість питань, які складали буденне життя людей, були спрямовані на вдоволення бага¬тьох їхніх нагальних потреб. Віднесення до компетенції повітових органів самоврядування вирішення місцевих потреб (освіти, охорони здо¬ров'я, економічних заходів, благоустрою тощо), стимулювало ініціативу, дозволяло враховувати регіональну специфіку.
Специфічною ознакою повітових земств України була пильна увага, яку вони від самого початку свого існування приділяли освіті, медичним та економічним заходам. Дієспроможність земств зумовлювалася й наявністю в них достатньо освічених та кваліфікованих кадрів. Загалом, повітові земс-тва намагалися ставити й вирішувати досить значні завдання, що стосувалися широкого кола проблем культурно-господарського життя. Повітові земства Харківської, Полтавської, Катеринославської, Чернігівської та інших губерній здобули собі добру славу і, за оцінками, що в різні часи публікувалися у періодиці, науковій та довідковій літературі, за показниками ефективності земської роботи неодноразово посідали перші позиції по Російській імперії загалом.
Безперечно, на заваді самостійності повітових земських органів стояла й обмеженість їхньої ком¬петенції, й надмірний нагляд з боку місцевої адміністрації, і можливість її впливу на рішення, які приймалися повітовими земськими зборами та управами, а також певний паралелізм в роботі з повітовим та губернським апаратом державного управління.
У своєму розвитку інститути земського самоврядування у повітах пройшли кілька етапів, міцно пов’язаних як із внут¬рішнім удосконаленням, так і з суспільними та політичними змінами в державі. Хронологічні межі першого етапу їх існування охоплюють період від виникнення й до запровадження нового Положення про земські установи у 1890 р. Дослідниками цей період характеризується як час становлення земської роботи, поступового набуття до¬свіду її організації, оформлення пріоритетних напрямків діяльності повітових органів.
Ще більше контроль за повітовими земствами посилився з прийняттям Положення 1890 р. Водночас було дещо розширено їхню компетенцію. З цього часу діяль¬ність земських органів у повітах українських губерній набуває нових рис. Більш точно окреслюється їх орга¬нізаційна структура, діяльність поступово набуває рис системати¬юності й плановості. Повітові земства прагнуть охоплювати увагою все коло найважливіших місцевих проблем. За основними напрямками діяльності було досягнено значних успіхів.
Наступний етап пов’язується з подіями 1905-1907 рр., які позначилися підвищенням політичної активності повітових земських діячів, а також початком Першої світової війни, що зумовило покладення на повітові земства України нових функцій, насамперед в економічній сфері.
У 1917 р. земську діяльність було поставлено у нові соціально-політичні та правові умови. Низку прийнятих законодав¬чих актів стосовно земських установ здебільшого так і не було впрова¬джено в життя, або було впроваджено не повною мірою. Розвиток земських установ неодноразово переривався подіями грома¬дянської війни й остаточно був зупинений рішенням органів радянської влади на початку 1920 р.
Життєздатність земств у повітах забезпечувалася, по-перше, дійсним їхнім самоврядуванням. Незважаючи на нескінченні обмеження та приприскіпливість царських бюрократів, повітові земства українських губерній самі обирали свої керівні органи, формували структуру управління, визначали основні напрямки своєї діяльності, підбирали та навчали фахівців тощо. Принципи самоврядування у функціонуванні повітових земств виявлялися найбільш повно й наочно. По-друге, життєздатність повітових земств забезпечувалася, їх самофінансуванням. За „Положенням” 1864 р. основна частина грошових надходжень мала надходити від зборів на нерухоме майно: земель, лісів, дохідних будинків, фабрик, заводів і т.ін.
Виникнення земств як інститутів самоврядування було законо¬мірним явищем в історії країни і ґрунтувалося на відповідному соціаль¬но-економічному фундаменті, свідоцтвом чому стала плідна діяльність в культурній та господарчій сфері, значна роль в суспільно-політичному житті. В тому числі це стосується й повітових земств, які протягом свого існування демонстрували не лише життєздатність цих органів са-моврядування, а й значною мірою уособлювали найкращі здобутки земсь-ких інституцій.
Для правильної оцінки того, яким повинно бути місцеве самоврядування в Україні та якою має бути його правова основа, необхідно критично, з урахуванням вимог та можливостей сучасної методології історичного аналізу дослідити накопичений досвід суспільної організації. При цьому важливе значення має історичний метод, за допомогою якого розвиток елементів та інститутів місцевого самоврядування розглядаються протягом конкретних історичних періодів, висвітлюються специфічні риси, притаманні даним елементам у вже розвинених державних та суспільних системах. Зокрема, на подальше уважне вивчення заслуговує досвід організації та діяльності повітових земських установ в українських губерніях Російської імперії. Він має не лише теоретичне значення, але й може стати у нагоді при вирішенні сучасних питань розвитку само-врядування в Україні, оскільки земства дали приклад ефективної роботи в складних соціально-політичних та економічних умовах. Надбання земського самоврядування, які до недавнього часу ставилися під сумнів, на сьогодні, в умовах демократичної держави, заслуговують на увагу, а також на подальше ґрунтовне вивчення. Насамперед, нині особливо необхідно більш уважно підійти до дослідження земської діяльності в аграрному секторі економіки, звернути увагу на роль земств у розвитку малого підприємництва у містах та селах України. Потребують подальшого вивчення й підходи земств до визначення та вирішення місцевих потреб населення.
Окрім того, зважаючи на досвід минулого, варто наголосити, що тільки демократичне місцеве самоврядування є повноцінним. Лише воно дає можливість гармонійно поєднати інтереси держави і територіальної громади чи їх сукупності. Тому теоретичне опрацювання проблеми місцевого самоврядування в незалежній Україні повинно ґрунтуватись на розумінні комплексності й багатогранності, динамізму цього явища. Вирішення питання співвідношення державної влади та місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади і муніципальних структур має в нормативно-правовому вимірі базуватись на теоретичному фундаменті, який відображав би діалектичний взаємозв’язок цих феноменів, у контексті теорії правової держави та громадянського суспільства. Головне завдання місцевого самоврядування – забезпечення прав людини, створення кращих умов для задоволення її законних потреб – має вирішуватись винятково на ґрунті законності, але із наданням можливості для максимальної самореалізації територіальних громад та кожного їх члена.
Вбачається, що демократичні параметри місцевого самоврядування в нашій країні в достатній мірі визначаються Конституцією України. У той же час, при подальшому опрацюванні вітчизняного муніципального законодавства, видається доцільним конкретизувати тільки державно-владні повноваження органів місцевого самоврядування, щодо “місцевих справ” детально виписувати компетенцію немає потреби, та й створити виключний перелік, на нашу думку, неможливо. Тут має бути простір для самоврядної нормотворчості. Закон має визначити коло видів діяльності (і обов’язково мінімізувати його), у реалізації яких (питання забезпечення оборонної та мобілізаційної готовності, стягнення загальнодержавних податків, забезпечення національної безпеки тощо) органи місцевого самоврядування повинні підпорядковуватися місцевій державній адміністрації. У інших справах (а їх повинна бути переважаюча більшість) місцеві самоврядні структури повинні бути незалежними. Зважаючи на те, що Україна йде шляхом активного формування континентальної системи права, доцільним було б надати главам місцевих адміністрацій право здійснювати загальний (адміністративний) нагляд за законністю діяльності органів місцевого самоврядування.
Нині в Україні на місцеве самоврядування покладаються великі надії. Питання його організації набули велике значення, вони спонукають до подальшої теоретичної та експериментальної роботи над цим серйозним соціальним завданням. Самоврядування сьогодні – не просто ефектний політичний лозунг, це соціальна ідея, що впроваджується у життя, а тому робити це слід виходячи з чітких наукових позицій.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ПОСИЛАНЬ

1. Абрамов В.Ф. Демократическая практика российского земства // Полис. – 1995. - №3. – 357 с.
2. Абрамов В.Ф. Земство в России (1905-1917): опыт организационной и культурно-хозяйственной деятельности: Автореф. дис… докт. ист. наук. – М., 1998. – 40 с.
3. Абрамов Я.В. Что сделало земство и что оно делает. (Обзор деятельности русского земства). – СПб., 1889. – 288 с.
4. Авинов М.Н. Опыт програмных систематических чтений по вопросам земского самоуправления. – М.,1905. – 20 с.
5. Авинов Н.Н. Главные черты в истории законодательства о земских учреждениях (1864-1913 гг.) // Юбилейный земский сборник. – СПб., 1914. – 1-34с.
6. Авчинников А.Г. Пятидесятилетие земства. 1864–1914. – Екатеринослав, 1914. – 421 с.
7. Аксаков И.С. Полное собрание сочинений. В 5 тт. Т. 5. Государственный и земский вопрос. – М.: Тип. Волчанинова, 1887. – 675 с.
8. Алексеев А.С. Русское государственное право. - М.: Тип. Гатцука, 1892. – 473 с.
9. Арнольдов Н.А. Из истории изучения земств России (60-80-е гг. ХІХ в.) // Социально-экономическое развитие Поволжья в ХІХ - нач. ХХ вв. – Куйбышев, 1986.
10. Арнольдов Н.А. Самарское земство в к. ХІХ-нач. ХХ вв.: Автореф. дис… канд. ист. наук. – Куйбышев, 1990. – 19 с.
11. Ачадов Ф.А. Третий элемент, его значение и организация. – М., 1906.
12. Бакуменко Е.А. Основные источники по истории земских учреждений России второй пол. ХІХ - нач. ХХ вв. // Вісник Харківського державного університету. Історія. Вип. 30. – Х., 1998. – 77 – 87 с.
13. Бакуменко Е.А. Основные черты историографии земств постсоветского периода (1991-1998 гг.). // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Вип. 3. – Х., 1998. – 9 – 12 с.
14. Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми. Автореф. дис... канд. іст. наук зі спеціальності 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Дніпропетровськ. – 17 с.
15. Бакуменко О.О. Історія земств в регіональних дослідженнях порадянського періоду // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Вип. 8. – Київ: Рідний край, 1999. – 417 – 421 с.
16. Бакуменко О.О. Історія земських установ Росії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. в працях радянських авторів // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету. Серія Історія та Географія. Вип.4. – Харків: “Основа”, 2000. – 51 – 65 с.
17. Бакуменко О.О. Огляд історіографічних досліджень історії земств Росії // Вісник Харківського державного університету. Історія. Вип. 31. – Х., 1999. – 248 – 259 с.
18. Бакуменко О.О. Проблеми становлення земської статистики у дореволюційній історіографії // Вісник Харківського державного університету. Сер. Історія України. Вип. 2. – Х., 1998. – 332 – 340 с.
19. Батанов О.В. Самоврядування // Юридична енциклопедія. В 6 т. Т. 5: П-С. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2003. – 413 – 414 с.
20. Безобразов В.П. Государство и общество. Управление, самоуправление и судебная власть. – СПб.: Тип. В.Безобразова, 1882. – 108 с.
21. Безобразов В.П. Земские учреждения и самоуправление. – М.: Универс. тип., 1874. – 93 с.
22. Белоконский И.П. Губернские, уездные и волостные учреждения Российского государства. – СПб., 1900. – 85 с.
23. Белоконский И.П. Земское движение. – М.,1914. – 127 с.
24. Белоконский И.П. Земство и конституция. Земское движение. – М., 1910. – 76 с.
25. Белоконский И.П. От деревни до парламента. – Пг., 1917. – 89 с.
26. Белоконский И.П. Самоуправление и земство. – Ростов на Дону, 1905. – 47 с.
27. Бенюмов Р.Я., Макаренко И.М. Из истории борьбы с инфекционными болезнями в Киеве // Врачебное дело. - 1961. - № 10. – 34 – 43 с.
28. Білоконь М.В. Органи державного управління та місцеве самоврядування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. (на матеріалах Лівобережної України): історико-правове дослідження. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 2002. – 18 с.
29. Блинов И.А. Губернаторы: Историко-юридический очерк. – СПб: Типо-литогр. К.А. Пентковского, 1905. – 366 с.
30. Большая Советская Энциклопедия. – Т. 26. – М., 1933.
31. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х рр. ХІХ ст. – К.: Наук. думка, 1980. – 103 с.
32. Борисенко В.Й. Сельское начальное образование на Левобережной Украине в 60-х гг. ХІХ в.: Автореф. дис.. канд. ист. наук: 07.00.02. / Киевский ордена Ленина государственный университет им. Т.Г.Шевченко. – Киев, 1976. – 18 с.
33. Будаева О.Д. Смоленское земство в к. ХІХ-нач. ХХ вв. (1890-1904 гг.): Автореф. дис… канд. ист. наук. – Калинин, 1981. – 19 с.
34. Вайровская Светлана Васильевна. Земства и Советы в 1917-1918 гг. (по материалам Коми края): Докл. на засед. президиума Коми науч. центра УрО РАН. – Сыктывкар, 1994. – 32с. – (Научные доклады / РАН. УрО. Коми научный центр; Вып. 330).
35. Валуев П.А. Дневник П.А.Валуева, министра внутренних дел. В 2 тт. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – Т. 2. – 588 с.
36. Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностранных земских общественных учреждений. В 3-х тт. – СПб.: Тип. Пратца, (1869-1871 гг.).
37. Верещагин А.Н. Земский вопрос в России (Политико-правовые аспекты). – М.: Междунар. отношения, 2002. – 192 с.
38. Верещагин А.Н. Земское самоуправление в либерально-теоретической мысли. (1859-1904 гг.). – М., 1997. – 167 с.
39. Вертеловський О. Реформы императора Александра П. – Х.,1880. – 85 с.
40. Веселовский Б.Б. Децентрализация управления и задачи земства // Юбилейный земский сборник. – СПб., 1914. – 35-49с.
41. Веселовский Б.Б. Земство и земская реформа. – Петроград, 1918. – 82 с.
42. Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет. В 4-х тт. – СПб.: Изд. Попова (1909-1911 гг.).
43. Веселовский Б.Б. К вопросу о классовых интересах в земстве. – СПб., 1905. – 103 с.
44. Весьегонец В. Основные принципы земской организации. – СПб.:Тип. Мин-ва путей сообщ., 1903. – 156 с.
45. Витте С. Ю. Воспоминания. – Т. 1: Царствование Николая ІІ. – Берлин, 1922. – 163 с.
46. Витте С.Ю. Самодержавие и земство. – СПб.:Тип. В.Безобразова, 1903. – 224 с.
47. Владиславлев И.В. Классификация литературы по вопросам городского и земского самоуправления. – М., 1916. – 67 с.
48. Власть народа. – 1917.
49. Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на початку 80-х років ХІХ ст. – К.: Наук. думка, 1977. – 47- 61 с.
50. Воспоминания старого земца // Вестник Европы. – 1904. – №4. – 13–19с.
51. Временные правила для земских учреждений по делам о земских повинностях, народному продовольствию и общественном призрении: Высоч. утв. 1 янв. 1864 г. //Полн. собр. законов Рос. империи. – Собр.2-е. – Т.39. – № 40458.
52. Гавриленко О.А. Право античних держав Північного Причорномор’я. – Харків: НУВС, 2004. – 111с.
53. Гавриш Р.Л. Шкільна діяльність земського самоврядування на Лівобережній Україні в 1865-1919 рр.: Дис… канд. ист. наук. – Полтава, 1998. – 189 с.
54. Гапієнко Андрій Анатолійович. Участь земств Лівобережної України в історико- краєзнавчому русі (1870-ті- 1918 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України – К., 1999. – 19с.
55. Гармиза В.В. Земская реформа и земство в исторической литературе // История СССР. –1960. – № 5.
56. Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 г.: Дис… канд. ист. наук. – М.: Изд-во МГУ, 1957.
57. Герасименко Г.А. Земское самоуправление в России. М.: Наука, 1990. – 262 с.
58. Гессен В.М. Вопросы местногоуправления. – СПб.: Право, 1904. – 236с.
59. Гильченко Л.В. Из истории становления местного самоуправления в России // Государство и право. – 1996. – № 2. – 142 – 152 с.
60. Годовой медицинский отчет по Кобелякскому Управлению за 1901 г. – Полтава, 1902. – 143 с.
61. Головачев А.А. Десять лет реформ. 1861-1871. – СПб.: Тип. Ф.С.Сущинского, 1872. – 106 с.
62. Головин К.Ф. Наше местное правление и местное представительство. – СПб., 1884. – 61 с.
63. Голубев В. Роль земства в общественном движении. – Ростов на Дону, 1905. – 74 с.
64. Гордеенко Е.С. Исторический обзор деятельности харьковских земских учреждений. – Харьков: Тип. А.Н.Гусева, 1891. – 214 с.
65. Горнов В.А. История земства России ІІ половины ХІХ – нач. ХХ вв. и ее отражение в отечественной исторической науке (1946-1995 гг.). – М., 1996. – 247 с.
66. Градовский А.Д. Система местного управления на Западе Европы и в России / Сборник государственных знаний. – т. 5, 6. – СПб., 1883.
67. Градовский А.Д. Собрание сочинений: В 9 тт. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1899.
68. Грандо А.А. Из истории развития общественной медицины на Украине // Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. - К., 1954.
69. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734-1775 рр.): Навч. посібник. – Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – 108с.
70. Гронский П.П. Теория самоуправления в русской науке // Юбилейный земский сборник. – СПб., 1914. – 86 с.
71. Гуз А.М. Культурно-освітницька діяльність земських установ в Україні (1864-1914 рр.): Автореф. дис… канд. ист. наук. – К.,1997. – 18с.
72. Давыдов М.Л. Записка о системе действий земских учреждений. – б/м, б/г.
73. Дело народа. – 1917.
74. Демис Л. Земство. Политико-экономический сборник. – СПб.: Тип. Демиса, 1864.
75. Державний архів Російської Федерації.
76. Державний архів Харківської області.
77. Довідник з історії України / Кульчицький С., Котляр М. – К., 1996.
78. Доклад Валковской земской кассы мелкого кредита совещанию, созванному Валковской земской управой 14 августа 1914 г. «О мероприятиях, связанных с войной». – [Б.м.], [б.г.]. - 24с.
79. Драгоманов М.П. Либерализм и земство. – Женева, 1878. – 48 с.
80. Драгоманов М.П.Восемнадцать лет войны чиновничества с земством. – Б/м., б/г.
81. Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (перша половина XIX ст.). – К., 1966. – 111 с.
82. Еремеева С.Т. Земская волость. – К., 1873. – 115 с.
83. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. 3-е изд., перераб и доп. – М.: Высш. шк., 1983. – 352 с.
84. Ефремова Н.Н., Немытина М.В. Местное самоуправление и административная юстиция в России (1864-1917 гг.) // Государство и право. – 1994. – № 3. – 126 – 133 с.
85. Жукова Л.А. Проблемы взаимодействия властных структур и земского самоуправления в пореформенной России 1864-1918 гг. – М.: ГАУ, 1995. – 34 с.
86. Журнал экстренного Роменского уездного земского собрания (16 декабря 1883 г.). – Ромны: Тип. Когона, 1884. - 22 с.
87. Журналы XVI очередного губернского земского собрания Харьковской губернии с 4по21 декабря 1880 г.–Харьков: Тип.Варшавчика, 1881.–47 с.
88. Журналы Александровского уездного земского собрания ХLIII-й очередной сессии 1908 года с приложениями. – Александровск: Тип. Б.Е.Штерн, 1908 – 664 с.
89. Журналы и постановления второго Харьковского губернского земского собрания с 1 по 21 декабря 1866 г. – Харьков: Тип. Гинзбурга, 1867. – 54 с.
90. Журналы и постановления ХIV очередного Константиноградского уездного земского собрания 1878 года. – Полтава, 1878. – 161 с.
91. Журналы очередного Изюмского Уездного земского собрания 26-28 сентября 1909 года. – Изюм: Тип. Нутиса, 1910. – 47 с.
92. Журналы ХI очередного земского собрания Харьковской губернии с 11 по 22 октября 1875 г. – Харьков: Тип. Счасни, 1876. – 81 с.
93. Журналы чрезвычайного губернского земского собрания Харьковской губернии с 16 по 23 февраля 1874 г. – Харьков: Тип. Счасни, 1874. – 123 с.
94. Журналы чрезвычайного Изюмского уездного собрания. 17 марта 1916 года. – Изюм: Тип. Нутиса, 1916. – 78 с.
95. Заблудовский П.Е. Медицина в России в период капитализма. Развитие гигиены. Вопросы общественной медицины. - М.: Медгиз, 1956. - 150 с.
96. Зайончковский П.А. Российское самодержавие в конце ХІХ столетия. – М.: Мысль, 1970. – 444 с.
97. Захарова І. В. Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (1864-1917 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України — К., 2002. – 20 с.
98. Захарова Л.Г. Земская контрреформа 1890 г. – М., 1968. – 175 с.
99. Земля. – 1917.
100. Из записок Марии Агеевны Милютиной // Русская старина. Т. 98. – СПб, 1899.
101. Институты самоуправления: историко-правовое исследование / В.Г. Графский, Н.Н. Ефремова, В.И. Карпец и др. – М.: Наука, 1995. – 301с.
102. Иорданский Н.И. Земский либерализм. – М., 1905. – 305 с.
103. Історія держави і права України. Академічний курс. У 2 т. / За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина. Т. 1. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000. – 648с.
104. Історія державності України. Експериментальний підручник / За заг. ред. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – Харків: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 608с.
105. К истории борьбы крестьянства Правобережной Украины против Центральной Рады и Временного правительства в 1917 г. // Красный архив, 1941. – № 2 (105).
106. Каблуков Н. Практические результаты земской статистики // Русская мысль, 1886. – № 2. – 1 – 16 с.
107. Кавелін К.Д. Собрание сочинений: В 4-х т. – СПб.: Тип. М. Стасволевича, 1897-1899.
108. Калмыков А.С. В.И. Ленин о земстве и земском либеральном движении // Уч. Записки Ставропольского пединститута. – Ставрополь, 1970.
109. Калугін С.А. Виборча система та організація виборів у земські установи Харківської губернії за положенням 1864 року // Слобожанщина, 1999. – № 10. – 156 - 164 с.
110. Калугін С.А. Земське самоврядування на Харківщині (1865-1917 рр.). – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 148с.
111. Калугін С.А. Нагляд за діяльністю земського самоврядування в Росії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Вісник Університету внутрішніх справ, 1999. - № 7. – 53 – 65 с.
112. Карпачев М.Д. Общественное движение в России 1860-80-х гг. в освещении английской и американской буржуазной исторической литературы. – М., 1987. – 210 с.
113. Карышев Н. Земские ходатайства 1865-1884 гг. М.: Тип. А.А.Ланг, 1908. - 168 с.
114. Катренко А.М. Революційне народництво кінця 70-х – початку 80-х років ХІХ ст. на Україні : Дис. … канд. іст. наук. Історія СРСР / КДУ. – К., 1969. – 195 с.
115. Катренко А.М., Петрук Б.В. О.О.Русов – видатний український вчений і громадський діяч (1874–1915): Його заповітна мрія – вільна демократична Україна. – Київ, 1998. – 247 с.
116. Катренко А.Н. В борьбе за пробуждение народной революции: (Из истории революционно-демократического движения на Украине в 80-х – нач. 90-х гг. ХІХ в.). – Киев, 1988. – 185 с.
117. Катренко А.Н. Політична діяльність земців-лібералів України (друга половина 70-х – початок 80-х років ХІХ ст.) // Київська старовина, 2001. – № 1. – 118 – 137 с.
118. Катренко А.М. Земський буржуазно-ліберальний рух на Україні в 70-80 х рр. ХІХ ст. // Вісник Київ. ун-ту. Істор. науки. Серія історія. – К., 1975. – Вип. 17.
119. Кедровский В. Обриси минулого // Константи. – 1996. – № 2. – 67 с.
120. Киевская земская газета. – 1917.
121. Кизеветтер А.А. На рубеже двух эпох. – Прага, 1929. – 67 с.
122. Киршман В.В. Печать Москвы и Петербурга о земской реформе 1864 г. : Автореф. дис… канд. ист. наук. – М., 1949. – 19 с.
123. Кізеветтер А.А. Исторические отклики. – М., 1915. – 183 с.
124. Клейн (Хайкина) Н.Л. Земские учреждения Самарской губернии в 1864-1881 гг.: Автореф. дис… канд. ист. наук. – Куйбышев, 1961. – 18 с.
125. Кованько П. Главнейшие реформы, проведенные Н.Х.Бунге в финансовой системе России. – К.: Изд-во имп. Киев ун-та им. Св. Владимира,1901. – 427с.
126. Колычев А.А. Кассационная практика Правительствующего сената по земским делам. – СПб., 1912. – 387с.
127. Колюпанов Н. На рубеже // Русская мысль. – 1881. – № 3. – 4-22 с.
128. Корж Л.В. Освітня діяльність земств Харківської губернії (в кінці ХІХ- на поч. ХХ ст.): Автореф. дис… канд. ист. наук. – Київ, 1999. – 19с.
129. Коркунов Н.М. Русское государственное право: В 2 тт. Т. 2: Особенная часть. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1909.
130. Корнилов А.А. Общественное движение при Александре ІІ (1855-1881). Исторические очерки. – М.: Тип. А.И.Мамонтова, 1909. – 186 с.
131. Корнилов А.А. Очерки по истории общественного движения в России. – СПб., 1905. – 69 с.
132. Корнилов Е.Г. Земская демократическая интеллигенция и ее участие в революционном движении 70-х гг.: Автореф. дис… канд. ист. наук. – М., 1973. – 18 с.
133. Корнилов Е.Г. Проблемы истории земства в советской исторической литературе // Историографический сборник. Вып. 4 (7). – Саратов, 1978. – 47 – 59 с.
134. Королева Н.Г. Земство на переломе (1905-1907). – М.: Ин-т российской истории РАН, 1995. – 236с.
135. Корф Н. Как наше земство зарождалось и подрастало // Русская мысль. – 1881. – № 3. – 58 – 97 с.
136. Корф П.Л. Ближайшие нужды местного управления. – СПб., 1888. – 81 с.
137. Кошелев А.И. Голос из земства. Вып. 1. – М.: Тип. В.Готье, 1869. – 19 с.
138. Краткий очерк деятельности Министерства внутренних дел за двадцатилетие, 1855-1880 гг.-Б.м., б.г. – 103 с.
139. Краткий очерк деятельности Харьковского губернского земства по медицинской (санитарной) части. – Х.: Тип. губ. земства, 1918. – 16 с.
140. Кузнецова Е.Н. Контрреформы 80-90-х годов ХІХ в. в России (Государственно-правовая характеристика): Дис…канд. юрид. наук. – Л., 1977. – 161с.
141. Курч