Заморська Любов Ігорівна. Правова нормативність в умовах становлення та розвитку українського права: загальнотеоретичне дослідження

Краткое описание

Заморська Любов Ігорівна. Правова нормативність в умовах становлення та розвитку українського права: загальнотеоретичне дослідження.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.01, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2014.- 477 с.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ЗАМОРСЬКА ЛЮБОВ ІГОРІВНА

УДК 340.130

ПРАВОВА НОРМАТИВНІСТЬ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА:
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
ОБОРОТОВ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України,
член-кореспондент Національної академії правових наук України

Одеса – 2014
ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..4

Розділ 1. Соціальна природа категорії «правова нормативність»
1.1. Вплив природно-правового розвитку суспільства
на формування соціального нормогенезу……………………………………...20
1.2. Взаємозв’язок соціальної норми та нормативності………………………43
1.3. Основні ознаки соціальної нормативності………………………………..66
1.4. Право як вираження соціальної нормативності…………………………..79
1.5. Системний підхід до розуміння правової нормативності……………......90
Висновки до розділу 1…………………………………………………………104

Розділ 2. Правова нормативність як специфічна властивість права
2.1. Основні властивості сучасного права……………………………………109
2.2. Особливості правової нормативності………..…………………………..126
2.3. Зв’язок формальної визначеності та правової нормативності …………135
2.4. Системність та правова нормативність …………………….……………143
Висновки до розділу 2….………………………………………………………151

Розділ 3. Правова нормативність як категорія юриспруденції
3.1. Роль позитивізму в утвердженні правової нормативності………...……156
3.2. Генеза правової нормативності в радянському праворозумінні………..165
3.3. Поняття правової нормативності як соціально-правового
явища та її властивості………………………………………………………...180
3.4. Правова нормативність і соціальне регулювання……………………….191
Висновки до розділу 3…………………………………………………………205

Розділ 4. Інституціоналізація правової нормативності
4.1. Система права та правова нормативність…………………………….…210
4.2. Галузь права як вираження правової нормативності…………………..223
4.3. Інститут права як вираження правової нормативності………………..236
4.4. Норма права і правова нормативність…………………………………...245
4.5. Становлення нормології права…………………………………………...262
Висновки до розділУ 4…………………………………………………….…..272

Розділ 5. Взаємодія правової нормативності та цінності права
5.1. Цінність права та її прояви…………………………………………….…279
5.2. Громадянське суспільство у забезпеченні єдності цінності та правової нормативності ……………………………………………………………..…..286
5.3. Право як ціннісно-нормативна система……………………………….…294
5.4. Оціночні поняття як конструкції правової нормативності…………..….302
5.5. Цінність українського права: стан та шляхи розвитку………………….315
Висновки до розділу 5…….……………………………………………………321

Розділ 6. Галузева специфіка правової нормативності в Україні
6.1. Сутність правової нормативності в конституційному праві України…326
6.2. Прояв правової нормативності в цивільному праві України…………..346
6.3. Особливості правової нормативності в кримінальному праві України.355
6.4. Правова нормативність в інших галузях права України……………….365
Висновки до розділу 6….…………………………………………………..….388

Висновки……………………………………………………………………….395
Список використаних джерел ………………..……………………………..411

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується глибокими системними змінами, яких спрямовано на охоплення усіх сфер соціального життя, у тому числі і правової. Під впливом глобалізаційних процесів здійснюється трансформація існуючих правових явищ, поява нових, а тому виникає нагальна потреба у їх дослідженні, переосмисленні понять і конструкцій, які не відповідають сучасним потребам та реаліям.
Результатом глобалізаційних процесів стали виникненя та подальший розвиток специфічних інституційних утворень, які характеризують соціально-правові явища як складні структурні утворення, елементи яких взаємодіють не тільки між собою, але й з іншими такими ж системами. Таким же складним соціальним утворенням, що має власні особливості, елементи якого взаємодіють між собою, утворюючи певний механізм, і є право. Традиційно право визначається у нормативах і постає як сукупність нормативних приписів як усталених стандартів можливої, необхідної і забороненої поведінки учасників суспільних відносин. У такій ситуації вихідне поняття права ніби є «відірваним» від інших правових явищ і процесів, сприймається більш абстрактно, що, відповідно, негативно впливає на подальший розвиток вітчизняної юриспруденції. Тому особливу увагу слід звернути на дослідження категорії правової нормативності, яка являє собою закономірність розвитку та функціонування усіх без винятку правових явищ і процесів, що мають вираження в уніфікації соціальних зв’язків під впливом суспільних потреб та природно-правової необхідності.
В юридичній науці радянського періоду, як і в теперішній час, проблеми правової нормативності розглядалися у комплексі з іншими питаннями або як проміжна ланка при дослідженні проблем юридичної сутності та практики.
На теперішній час феномен правової нормативності досліджується з традиційних позицій. Ті існуючі праці, де порушується питання правової нормативності, було написано, починаючи із середини минулого століття, і торкалися вони переважно змісту нормативності тогочасного права як його властивості, при цьому не виокремлюючи концепту правової нормативності як правового явища. Сучасні наукові напрацювання не вирізняються розмаїттям методології, при цьому недостатньою мірою враховується досвід зарубіжних теоретиків-правознавців.
При розгляді питання правової нормативності, особливої уваги приділено трансформаційним процесам, що тривають у сучасному українському суспільстві. Тому, зважаючи на іманентність правової нормативності самому праву, нагальним є питання дослідження особливостей її вираження в умовах перехідного суспільства.
На теперішній час відсутність концептуальних наукових розробок, які містили би завершений аналіз цього правового феномену в системі вітчизняної загальнотеоретичної юриспруденції, негативно впливає на розуміння змісту права як соціального явища та його складну нормативну структуру.
Окремі аспекти прояву соціальної нормативності, а також системний підхід до розуміння нормативності, спеціально досліджували такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як: І.В. Блуберг, М.І. Бобнєва, А.Б. Венгеров, Б.П. Ганьба, О.І. Жорнова, Л.І. Каск, М.Н. Кулажніков, Е.Г. Ліпатов, О.А. Лукашева, О.Г. Магдич, А.В. Мохонько, Л.О. Мурашко, В.І. Ніжнічек, В.С. Нерсесянц, Є.М. Пеньков, О.В. Петришин, В.Д. Плахов, С.В. Поросенков, О.П. Проценко, А.А. Ручка, О.Г. Ставицька, М.І. Сушинський, Т.І. Татархонич, Л.Б. Тіунова та ін.
Проблема дослідження феномену права та іманентних йому властивостей, у контексті саме правової нормативності та її взаємозв’язку з іншими рисами права, а також роль та зміст системи права та її структурних елементів як нормативного вираження сучасного права є досить актуальними особливо на теперішній час. Тому особливий інтерес викликають напрацювання таких учених, як: С.С. Алєксєєв, О.М. Атоян, М.І. Байтін, О.М. Балинська, Є.О. Біржаков, Х.Н. Бехруз, Ж.-Л. Бержель, С.Д. Гусарєв, Л.І. Дембо, Ю.М. Дмитрієнко, В.В. Дудченко, О.В. Зайчук, О.С. Іоффе, Р.О. Кабальський, М.С. Кельман, А.А. Козловський, Н.М. Крестовська, Є.А. Кірімов, А.Ф. Крижановський, В.Н. Кудрявцев, Г.П. Курдюк, Р.З. Лівшиць, Л.А. Луць, А.В. Малько, Г.В. Мальцев, М.В. Мамченко, М.І. Мірошниченко, О.Г. Мурашин, Ю.М. Оборотов, Н.М. Оніщенко, Н.І. Палієнко, М.Н. Пархоменко, Д.Є. Петров, В.П. Плавич, І.А. Полонка, С.П. Погребняк, Р.А. Познер, П.М. Рабінович, А.С. Романов, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомиров, В.Н. Хропанюк, М.В. Цвік та ін.
Вагоме значення має ціннісно-нормативна характеристика сучасного права, представлена в роботах А.К. Абішева, В.П. Горбатенка, К.В. Горобця, А.А. Івіна, А.Г. Карася, О.Л. Львова, А.О. Фальковського, М.М. Цимбалюка та ін.
Всебічний аналіз правової природи і прояву правової нормативності в різних галузях сучасного публічного і приватного права України міститься у працях таких науковців, як: В.Б. Авер’янов, П.П. Богуцький, Ю.Ю. Івчук, О.І. Жолнович, А.Р. Крусян, О.О. Майданник, Р.А. Майданик, Р.С. Мельник, О.В. Нікольська, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, З.В. Ромовська, І.Є. Словська, О.В. Совгиря, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.О. Туляков, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, П.Л. Фріс, Є.О. Харитонов, В.М. Шаповал, Я.М. Шевченко, Г.І. Чанишева та ін.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять правові джерела вітчизняного і зарубіжного права, міжнародні правові документи, чинне законодавство України та матеріали інтернет-ресурсів. Всі указані джерела є науково-теоретичним базисом комплексної, системної розробки обраного напрямку дослідження. Однак, існуючі на теперішній час дисертаційні роботи містять фрагментарну інформацію про окремі прояви правової нормативності як властивої ознаки сучасного українського права. Крім того, автори аналізують феномен правової нормативності виключно з філософської точки зору, або зводять розуміння цього поняття до сукупності правових норм чи нормативного вираження правил поведінки, хоча, безперечно, такий підхід є занадто вузьким розумінням проблеми нормативності права з погляду сьогодення, враховуючи тенденції розвитку наукового пізнання у сфері загальнотеоретичної юриспруденції.
Тому, розробка концепції правової нормативності та подальші теоретичні напрацювання з проблематики прояву правової нормативності лише збагатять доктрину української загальнотеоретичної юриспруденції новими даними і пропозиціями щодо інституційного розвитку феномену права як соціонормативного явища.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права за темою «Наступність та оновлення як тенденції розвитку держави і права сучасної України».
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка концепції правової нормативності та здійснення загальнотеоретичного дослідження інституційності правової нормативності, встановлення її зв’язку з іншими правовими явищами, визначення ролі правової нормативності у галузях сучасного українського права.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі задачі:
розробити концепцію правової нормативності;
визначити вплив природно-правового розвитку суспільства на формування соціального нормогенезу;
з’ясувати взаємозв’язок соціальної норми та нормативності;
виявити основні ознаки соціальної нормативності;
охарактеризувати право як феномен вираження соціальної нормативності;
встановити значення системного підходу для розуміння правової нормативності;
визначити й охарактеризувати основні властивості сучасного права;
з’ясувати зміст правової нормативності як особливої властивості сучасного права;
з’ясувати співвідношення формальної визначеності та правової нормативності;
аргументувати взаємозалежність системності права та правової нормативності як фундаментальних характеристик права;
визначити сутність та роль позитивізму в утвердженні правової нормативності;
з’ясувати сутність нормативності в радянському праворозумінні;
виявити особливості правової нормативності як соціально-правового явища, які відрізняють її від інших видів соціальної нормативності;
з’ясувати вплив соціального регулювання на сутнісний зміст правової нормативності;
висвітлити особливості системи права та її взаємозв’язок з правовою нормативністю;
визначити специфіку галузі права як вираження правової нормативності;
надати наукову характеристику інституту права як вираження правової нормативності;
установити особливості норми права як базису існування правової нормативності;
обґрунтувати виокремлення в самостійний науковий напрямок нормологію права;
виявити сутність цінності сучасного права та її проявів;
відслідкувати особливості громадянського суспільства та його ролі у забезпеченні єдності цінності та правової нормативності;
з’ясувати особливості ціннісно-нормативного прояву феномену сучасного права;
визначити специфіку оціночних понять у правовій нормативності;
надати змістовну характеристику нормативності українського права та проаналізувати шляхи її розвитку;
визначити прояв правової нормативності у конституційному праві України;
встановити прояви правової нормативності у цивільному праві України;
з’ясувати зміст прояву правової нормативності у кримінальному праві України;
охарактеризувати правову нормативність як властивість адміністративного права України;
визначити правову нормативність як рису трудового права України.
Об’єктом дослідження є нормативний ресурс правової реальності.
Предметом дослідження є правова нормативність у становленні і розвитку українського права.
Методи дослідження. У ході здійсненого наукового дослідження використано низку методів, які за частотою застосування і ступенем узагальнення даних про об’єкт пізнання можна класифікувати на філософські (діалектика, герменевтика, аналітика, інтуїція, феноменологія), загальнонаукові (синергетичний, аксіологічний, кібернетичний, метод вірогідності і моделювання, формалізації) та спеціальні (соціологічний, статистичний, порівняльно-правовий і догматичний).
Філософські методи пізнання використано майже в усіх структурних підрозділах роботи. Діалектичний метод дозволив встановити загальні закономірності нормативності як соціонормативного явища. Застосування логічного методу сходження від простого до складного визначило послідовність розгляду нормативності: від з’ясування поняття та співвідношення соціальної норми та соціальної нормативності до поняття, особливостей та прояву нормативності як ознаки сучасного права. Метод єдності логічного та історичного забезпечив дослідження поняття нормативності права ще в радянському праворозумінні та сучасних (позитивістських) підходах до цієї категорії. За допомогою системно-структурного методу здійснено аналіз взаємодії нормативності сучасного права з формальною визначеністю та системністю як особливими рисами права. Інші філософські методи – герменевтика, аналітика, інтуїція, феноменологія – забезпечили вірне формулювання ціннісно-нормативного змісту права, узагальнення основних підходів до сучасного змісту українського права, виявлення позитивного правового регулювання та його вплив на правову нормативність у суспільстві та вміння на основі здобутих знань, проникливості й інтуїції підсумовувати логічні висновки.
За допомогою синергетичного методу охарактеризовано систему сучасного права (п. 4.1); її окремі елементи – галузь права, правовий інститут та норму права як вираження правової нормативності (п.п. 4.2, 4.3, 4.4). Аксіологічний метод застосовано для визначення ціннісно-нормативних характеристик права та впливу на його розвиток громадянського суспільства (п.п. 5.2, 5.3, 5.5). Методологічні ресурси кібернетичного підходу сприяли визначенню можливості нормативного впливу права на формулювання оціночних понять як категорій чинного законодавства (п. 5.4). Метод вірогідності і моделювання спрямовано на проектування нового наукового та ефективного напряму дослідження в сучасній юриспруденції, з оцінюванням позитивного застосування її наукового та навчального змісту, наведення конкретних пропозицій з модернізації сучасної загальнотеоретичної юриспруденції (п. 4.5). Застосування методу формалізації дозволило з’ясувати поняття правової нормативності як особливої ознаки права та як соціально-правового явища та його ціннісного виразу (п.п. 2.2, 3.3, 3.4, 5.1). Соціологічний метод сприяв дослідженню природно-правового впливу суспільства на формування соціального нормогенезу (п. 1.1), аналізу поняття соціальної нормативності та її основоположних властивостей, а також права як її безпосереднього вираження (п.п. 1.2, 1.3, 1.4). Порівняльно-правовий метод спрямовано на аналіз основних властивостей сучасного українського права та їх співвідношення з нормативністю права (п.п. 2.3, 2.4). Догматичний метод дозволив визначити основні прояви правової нормативності в галузях сучасного приватного та публічного українського права – конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та трудового (п.п. 4.2, 6.1, 6.2, 6.3, 6.4).
Крім того, належність правової нормативності до основних властивостей сучасного права надає можливість виразити її через різні правові явища і процеси, які існують у суспільстві і державі (п.п. 3.4, 5.3). Антропологічний підхід дозволив розглянути правову нормативність як самостійну правову категорію, яка наділяє право певною змістовною послідовністю, що має прояв у правових приписах (нормах права), яких системно впорядковано та спрямовано на врегулювання відносин між членами суспільства (п.п. 1.5, 2.2, 3.3).
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела вітчизняного і зарубіжного права, чинне законодавство України, статистичні відомості, матеріали преси та інтернет-ресурсів.
Комплексне використання всіх цих методів дало можливість глобально розглянути проблеми, пов’язані з правовою нормативністю, сприяло вирішенню низки теоретичних і практичних завдань, що виникали під час проведення дослідження, а також допомогло сформувати цілісну концепцію правової нормативності у сучасному українському праві.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є самостійним, завершеним проектом концепції правової нормативності, першим вітчизняним комплексним загальнотеоретичним дослідженням правової нормативності в системі інших властивостей сучасного права та її інституціоналізації як соціонормативного утворення, якого наділено власними ознаками, спрямованими на подальше удосконалення змісту сучасного права шляхом внесення науково обґрунтованих пропозицій і формулювання нових правових конструкцій.
Досліджено соціальні основи права, тобто ті соціальні закономірності, які і впроваджують у життя правовий спосіб регулювання суспільних відносин. Такий підхід дозволяє розглядати правову нормативність як необхідну умову розвитку і функціонування правових явищ на основі об’єктивних потреб і природної необхідності.
Новизна дослідження міститься в таких конкретних результатах, висновках і пропозиціях, що виносяться на захист:
уперше:
сформовано концепцію правової нормативності як правової категорії;
визначено, що правова нормативність є специфічною властивістю права як нормативного сформованого утворення у результаті розвитку суспільства;
виокремлено специфіку системного підходу до розуміння права як нормативного утворення, який базується на поєднанні загальних та індивідуальних підходів до змісту правової нормативності як на внутрішньогалузевому рівні, так і на рівні взаємодії різних галузей права, завдяки чому формуються бачення та зміст правових явищ і процесів у реальності, визначаються їх особливості;
констатовано, що системність є властивістю не тільки сучасного права, але й закономірною рисою правової нормативності;
сформульовано основні властивості правової нормативності як інституційного утворення;
визначено, що правова нормативність є особливою формою соціальної нормативності, яка опосередковує найважливіші, потенційно суперечливі відносини між людьми у суспільстві;
запропоновано визначення перспектив дослідження правової нормативності через виокремлення нового наукового напряму – нормології права, яка виокремлюється із сутнісного змісту науки про право, але має власний предмет, метод дослідження, власні завдання і цілі;
доведено, що право є ціннісно-нормативною основою еволюційного розвитку громадянського суспільства;
встановлено вплив козацького права на формування правової нормативності в українському суспільстві;
визначено особливості прояву правової нормативності у галузях приватного та публічного права України, зокрема у : конституційному праві України, цивільному праві України, кримінальному праві України, адміністративному праві України та трудовому праві України;
сформульовано специфіку оціночних понять у правовій нормативності;
удосконалено:
поняття соціальної нормативності у співвідношенні із соціальною нормою, де нормативність є особливою, специфічною категорією соціальної реальності у вигляді рефлексивного поєднання сущого та належного у нормі, і характеризується наявністю таких ознак як : повторюваність соціальних процесів, типовість соціальних зв’язків у суспільстві, їх стабільність, вираження загальності та обов’язковості соціальних зв’язків через соціальну примусовість;
поняття нормативності як правового явища, яке наділяє право змістовною послідовністю, а також її співвідношення із системністю та формальною визначеністю права;
визначення еволюційного впливу правового позитивізму, неопозитивізму та нормативізму на визначення правової нормативності;
шляхи розвитку радянської теорії права у розробці проблем, які стосуються дослідження питань соціальної нормативності, соціального змісту радянського права та прояву його нормативності;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування ідеологічної концепції правової нормативності як соціально-правового явища;
доктринальні положення про поняття сучасного права та його основних властивостей;
ствердження впливу правової нормативності на розуміння права в сучасних умовах з метою формування цивілізованого громадянського суспільства й утвердження правової держави;
визначення співвідношення правової норми та правової нормативності як аспектів нормогенезу;
обґрунтування періодизації доктринальних підходів до поняття нормативного прояву радянського права;
визначення специфіки соціонормативного регулювання у сучасному громадянському суспільстві;
розуміння системи сучасного українського права та її впливу на інституціоналізацію правової нормативності;
визначення галузі права та правового інституту як вираження правової нормативності;
доктринальні положення щодо особливості громадянського суспільства та його ролі у забезпеченні єдності цінності та правової нормативності у сучасному праві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – для подальшого вивчення загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з формуванням поняття права як соціального та нормативного явища, його властивостей та структури, удосконалення категорій «право» та «правова нормативність» як перспективних напрямків загальнотеоретичної юриспруденції;
навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Теорія держави і права», «Проблеми теорії держави і права», «Конституційне право України», «Цивільне право України», «Кримінальне право України», «Адміністративне право України», «Трудове право України» тощо й підготовці відповідних підручників і навчальних посібників; правовиховній роботі – для підвищення рівня правової культури громадян.
Результати і матеріали дослідження впроваджено у: правозастосовну діяльність (акти впровадження Головного управління юстиції в Чернівецькій області від 5 грудня 2013 р. № 01-19/ 578 та в Чернівецькій міській раді від 11 грудня 2013 р. № 01/02-18/1255); науково-дослідний і навчальний процес під час викладання курсів «Теорія держави і права», «Конституційне право України», «Цивільне право України», «Кримінальне право України», «Адміністративне право України», «Трудове право України» тощо й при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес Львівського державного університету внутрішніх справ від 27 вересня 2013 р. № 28; акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри теорії держави та права, конституційного та адміністративного права Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара від 5 червня 2013 р.; акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес та науково-дослідну роботу юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича від 26 березня 2014 р. № 16/15-910; акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес та науково-дослідну роботу юридичного факультету Ужгородського національного університету від 3 квітня 2014 р. № 883/01-27).
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення й висновки є результатом особистих досліджень, яких дисертантом було здійснено на основі критичного аналізу теоретичних і нормативних джерел.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія». Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на: міжнародній конференції «Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін» (м. Тернопіль, 9 квітня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих і правотворчих процесів» (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 27–28 травня 2010 р.), міжнародній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 14–15 травня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права в процесі державотворення» (м. Тернопіль, 29 вересня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відносин» (м. Одеса, 7–8 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи та пріоритети розвитку юридичної науки» (м. Запоріжжя, 14–15 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародні читання, присвячені пам’яті професора імператорського новоросійського університету ім. П.Є. Казанського» (м. Одеса, 22–23 жовтня 2010 р., 21–22 жовтня 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика правотворчої та правозастосовної діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (м. Харків, 22–23 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Розбудова демократичного суспільства після нюрнберзького трибуналу» (м. Одеса, 22–23 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (м. Харків, 27–28 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми державотворення в сучасних умовах» (м. Київ, 29–30 листопада 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного права і процесу» (м. Миколаїв, 10–11 грудня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Моральні основи права» (м. Івано-Франківськ, 16 грудня 2010 р.), міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми інформаційних технологій, економіки та права» (м. Чернівці, 23–24 лютого 2011 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (м. Одеса, 12–13 лютого 2011 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові реформи в Україні: проблеми реалізації» (м. Київ, 16–17 лютого 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Київ, 31 березня 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення і практика» (м. Харків, 25–26 березня 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21–22 травня 2011 р., 20–21 квітня 2012 р., 16–17 травня 2013 р., 16–17 травня 2014 р.), міжнародній науковій конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих і правотворчих процесів» (м. Запоріжжя, 24 лютого 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (VII Прибузькі юридичні читання) (м. Миколаїв, 25–26 листопада 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Десяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 18–19 листопада 2011 р.), міжнародних наукових читаннях, присвячених пам’яті В.М. Корецького (м. Київ, 19 січня – 15 лютого 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Новітні наукові дослідження держави і права – 2012» (м. Миколаїв, 20 квітня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 17–18 травня 2012 р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (м. Суми, 19–20 травня 2012 р.), ІV міжнародній науково-практичній конференції «Формирование государственного и мирового правопорядка: теоретичесское и практичесское обозрение» (м. Москва, 21–22 вересня 2012 р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми приватного і публічного права» (м. Запоріжжя, 3 жовтня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Людина, суспільство, держава: публічно-правовий аспект» (VІII Прибузькі юридичні читання) (м. Миколаїв, 8 вересня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю НУ «ОЮА» та 165-річчю Одеської школи права (м. Одеса, 26–27 жовтня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Государство и право в современных условиях» (м. Новосибірськ, 3 грудня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы совершенствования законодательства и правоприменения» (м. Уфа, 8 лютого 2013 р.), матеріалах круглого столу «Актуальні проблеми сучасного адміністративного права» (м. Запоріжжя, 22 березня 2013 р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О.В. Сурілова)» (м. Одеса, 12 квітня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Zbiór raportów naukowyc teoria i praktyka-znaczenie badań naukowych» (м. Люблін, 29–31 липня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 14–16 червня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «ІХ Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 29–30 листопада 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і розвитку» (м. Ужгород, 15–16 листопада 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы совершенствования законодательства и правоприминения» (м. Уфа, 8 лютого 2014 р.), міжнароднійнауково-практичній конференції пам’яті проф. Л.В. Коваля «Адміністративне право та процес України : пріоритетні напрями розвитку в умовах демократизації» (м. Запоріжжя, 27–28 лютого 2014 р.), всеукраїнській науково-практичної конференції «Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті» (м. Одеса, 4 квітня 2014 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Правовые реформы в постсоветских странах: достижения и проблемы» (м. Кишинів, 28–29 березня 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, викладено у 95 наукових працях, у тому числі одній індивідуальній монографії, 43 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, що входять до затвердженого переліку, 48 інших публікаціях та трьох навчально-методичних посібниках, які додатково відображають результати дослідження.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, шести розділів, які включають двадцять сім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 499 сторінок, із них основного тексту 410 сторінок. Список використаних джерел містить 707 найменувань і розміщений на 66 сторінках; додатки розміщено на 23 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Важливе значення у визначенні правової природи нормативності є те, що це поняття походить від поняття «норма» і визначається через її сутність, вона властива усім соціально-правовим явищам. Суспільні відносини, суспільна свідомість, соціальні норми – усе це прояви соціальної нормативності. Саме вона (норма) є особливою формою прояву соціальної нормативності, яка має родові характеристики нормативності, що обумовлює їх регулятивні можливості, проте через поняття норми та її взаємозв’язку із цінністю можна лише впритул наблизитися до безпосереднього розкриття власне феномена нормативності.
Нормативність не є виключно правовим явищем як за своїм походженням, так і за роллю у суспільному житті. Вона є первинною, вихідною властивістю соціальної матерії, зумовлюваною її внутрішньою потребою в упорядкованості і здатністю до самоорганізації. Нормативність характеризує як окремі соціальні зв’язки, так і весь суспільний розвиток у цілому. Іманентна суспільству потреба в упорядкованості знаходить прояв у нормативності суспільного розвитку.
2. Соціальна нормативність виступає як особлива, специфічна категорія соціальної реальності, яка характеризується наявністю таких основних ознак, що властиві саме їй:
повторюваність соціальних процесів (явищ, зв’язків);
типовість соціальних зв’язків у суспільстві;
стабільність соціальних зв’язків;
виражає спільність (чи загальність) соціальних зв’язків і явищ;
вона є способом вираження, моделювання типових, загальних і обов’язкових соціальних зв’язків;
вона характеризується обов’язковістю (імперативністю) нормативних моделей (зразків);
їй належить соціальна примусовість.
3. Нормативність є первинною, вихідною властивістю соціальної матерії, зумовлюваною її внутрішньою потребою в упорядкованості і здатністю до самоорганізації. Нормативність як невід’ємна властивість соціальної матерії може мати різні форми об’єктивації, однією з яких є соціальна норма. Соціальне призначення і характеристики соціальних норм є похідними від соціальної нормативності в цілому.
Отже, соціальна нормативність – це рефлексивне поєднання загальнообов’язковості та загальнозначущості, які задаються елементом належності, закладеним у нормі через інтегровану нею цінність.
4. Правова нормативність є особливим видом соціальної нормативності, яка відрізняється від її інших видів (політичної, релігійної тощо) тим, що наділена загальнообов’язковим характером.
Правова нормативність є також інституціоналізованою і розкривається не тільки через правові норми (яких організовано у правові інститути та галузі права), але й через принципи права, оціночні поняття тощо.
5. На теперішній час специфічною властивістю права як нормативного утворення, призначеного для соціального регулювання, є те, що в сучасній літературі утворилося нове положення, згідно з яким воно походить не від держави, а є результатом розвитку суспільства. Утворюючи зміст правових приписів, держава у більшості випадків не встановлює норм права, а лише трансформує в юридичну мову ті суспільні відносини, які виникають, розвиваються у суспільстві та набувають у результаті багаторазового повторення нормативного змісту.
6. У сучасній юриспруденції сформувався новий метод – нормативний, який еволюціонував у ній з моменту виникнення самого права, тобто з того часу, як воно набуло нормативного характеру. За допомогою цього методу пізнаються і досліджуються всі правові явища та процеси, які відбуваються у суспільстві, що врегульовуються та впорядковуються за допомогою правових приписів (норм), без існування яких ці вища не мали б юридичного характеру.
7. Системний підхід до розуміння права як нормативного утворення базується на поєднанні як загальних, так і казуальних підходів до розуміння правової нормативності як на рівні внутрішньогалузевому, так і на рівні взаємодії різних галузей права. Саме завдяки цьому підходу в юриспруденції формуються «нове» бачення та розуміння правових явищ і процесів у реальності, завдяки якому визначається їх нормативний характер.
8. Правова нормативність є однією з найосновніших властивостей, яка наділяє право певною змістовною послідовністю, що має прояв у правових приписах (нормах права), які системно упорядковані та спрямовані на врегулювання відносин між членами суспільства. Прояв права через вираження правової нормативності за своїм змістом є і потенційним, і варіативним. Адже правові норми, з яких складається право, не можуть не відобразити об’єктивну нормативність буття, суспільних відносин, яка має прояв як повторюваність, стереотипність, нормованість, як потреба осягнути загальним правилом, загальною конструкцією (схемою) поведінку людей, яка підлягає такому впорядкуванню. Це має вираження у чіткому прояві потреби у нормативності та впорядкованості як безумовної необхідності суспільного життя.
9. Формальна визначеність права та правова нормативність є взаємообумовленими властивостями права як соціально-значимого та необхідного явища, оскільки нормативність визначається як ознака, яка визначає право як сукупність правових норм, а формальна визначеність дає можливість зовнішньо закріпити зміст норм права у нормативно-правових актах.
10. Системність права, крім того, що вона є рисою самого права як соціального явища, вона є також специфічною закономірною рисою самої нормативності права, оскільки, визначаючи право у нормативному змісті, необхідно упорядкувати наявні у ньому правові приписи, інакше це порушить існуючий у юридичній науці порядок і, як правило, призведе до хаосу правових норм, що унеможливить їх правильне застосування для регулювання відносин у суспільстві.
11. Нормативні утворення є особливим різновидом ідеальних явищ. Це – норми (правила поведінки людей), як правило, згруповані в систему норм, що охоплюють певні види суспільних відносин між людьми і регулюють їх системно. Від інших інтелектуальних творінь людей, наприклад від науки, вони відрізняються за своїм складом, оскільки складаються з нормативних суджень, які говорять про те, що повинно бути, а не про те, що є. Норми дійсно відрізняються від інших, ненормативних творінь, проте вони беруть свій початок у світі сущого і самі також є сущими, хоча й вказують на належне.
12. Нормативізм як наукова течія значною мірою посприяв розвиткові провідного в юриспруденції логічного методу дослідження права, наголошуючи на необхідності поглибленого вивчення форм права, їх ієрархічної субординації. Нормативізм виходив із примату права над державою, а його розвиток в юриспруденції послужив еволюційному розвиткові та утвердженню правової нормативності як специфічної та основної ознаки права.
13. Правова нормативність як і будь-яке інше явище виникло у суспільстві внаслідок його історичного розвитку. Саме ця категорія сформувалася ще за часів козаччини (Запорізької Січі) і з того часу утвердилась та сприяє подальшому становленню та розвиткові українського права.
14. Ідеологічна концепція нормативності пов’язана з абсолютизацією деяких суб’єктивних моментів нормогенезу. Для неї характерне державно-вольове трактування правових аспектів соціальної дійсності. По-перше, має місце конвенціональне трактування всіх соціальних регуляторів (і правових у тому числі), при якому вони розуміються як вираження волі суспільства (якої-небудь його частини), волі більшості. У цьому випадку неврахованими залишаються тільки об’єктивні фактори нормогенезу, перш за все об’єктивна владність соціальних норм. Можна сказати, що для такого підходу характерна ідеалізація соціальних норм, при якій вони більшою мірою виступають як результат свідомо-вольової діяльності, як ідеальна абстракція, створена волею і в інтересах більшості представників соціальної спільності, а не як закономірний прояв соціальної реальності, що об’єктивно характеризує людську діяльність і суспільну свідомість. По-друге, що стосується норм правових, ідеологічне трактування нормативності з усіх правоутворюючих чинників на перше місце поставило ідеологію в сенсі ціннісних та програмних установок розвитку окремого соціального класу. Результатом такої ідеологізації стало формування не просто суб’єктивістської, вольової, а класово- вольової концепції права і всіх правових явищ, що не дозволяло враховувати об’єктивну нормативність правогенезу при формуванні правових норм.
15. Правова нормативність як соціальне явище бере свій початок ще з часів існування козацького права через правові звичаї, а також ідеологічна концепція нормативності пов’язана з абсолютизацією деяких суб’єктивних моментів нормогенезу.
Аналізуючи розвиток радянської теорії права слід зазначити, що радянські вчені домоглися досить значних результатів у розробці цілого ряду проблем, які стосуються вивчення питань праворозуміння, соціальної нормативності, соціальної зумовленості права. І тільки обмеженість теоретичних досліджень класовим підходом не дозволила довести їх до логічного кінця, що стало можливим у сучасний період. Отже, ідеологічна концепція нормативності пов’язана з абсолютизацією деяких суб’єктивних моментів нормогенезу, для якої характерним державно-вольове трактування правових аспектів соціальної дійсності.
16. Сутність правової нормативності як соціально-правового явища в теперішній час може бути розкритою через категорію належності, яка як специфічний феномен соціального буття, що існує у нормативній формі як правило поведінки, адресоване суб’єктові. Інакше кажучи, вона (правова нормативність) вказує особі на належну поведінку у суспільних відносинах, учасником яких він є.
17. Правовій нормативності притаманні власні риси, що дозволяють охарактеризувати її природу, яка випливає з природи соціальної нормативності, різновидом якої вона є, спираючись на специфіку права як соціального феномена. Зокрема до них належать:
а) визначається як найособливіша та найнеобхідніша ознака права як соціального явища;
б) характеризується загальнообов’язковим характером, оскільки норми, які входять до її змісту, поширюють свою дію на всіх суб’єктів права і, відповідно, є обов’язковими до виконання у разі їх використання чи застосування;
в) обґрунтовується як рівний масштаб правил поведінки, який застосовується правом до всіх суб’єктів для врегулювання і впорядкування відносин між ними;
г) виражає соціальне призначення права у суспільстві, тобто крізь призму його функціонування та аксіологічне призначення регулювати поведінку суб’єктів-учасників суспільних відносин;
д) відображається (закріплюється ззовні) у формі юридичних норм, без яких не існує у формі особливої властивості права як соціально-необхідного явища;
є) характеризується постійністю і повторюваністю як особливими ознаками;
ж) визначається як соціально необхідне (значуще) явище у суспільстві, без якого існування права є неможливим;
з) дає можливість виразити типові для конкретного суспільства протиріччя та способи їх вирішення посередництвом правових норм;
і) своєю цінністю визначає соціальну орієнтацію права у суспільстві;
к) в об’єктивному змісті формально закріплює основоположні начала та принципи права;
л) характеризується процесуальністю, оскільки утворюється за допомогою певного, чітко регламентованого правом, процесу.
18. Правова нормативність сучасного українського права на даному етапі свого розвитку відійшла дещо на «другий план» у юридичній науці. Оскільки криза модерністських правових ідеологій, спрямованих на побудову стабільної, стійкої правової системи, заснованої на цінностях кодифікації, нормативно-правового закріплення правовідносин, стабільній догмі права, сьогодні впливає на законодавче право, що навіть фізично не в змозі регулювати відносини, які щомиті виникають та зникають у житті суспільства. Прикладом цього є, скажімо, надзвичайна динамічність господарського законодавства, яке змінюється чи не щотижня, а Господарський кодекс просто не виправдовує сам термін «кодекс», тобто систему норм, розрахованих на стійкість і багаторазове застосування для регулювання однотипних суспільних відносин, що виникають у даній сфері.
Таким чином, при нормативному розумінні права в сучасних умовах робиться наголос на обґрунтуванні та розкритті ролі права як чіткого, владного регулятора суспільних відносин з метою формування цивілізованого громадянського суспільства і правової держави, здійснення пов’язаних із цим соціально-економічних та інших реформ, забезпечення й охорони інтересів, прав і свобод громадян, виховання членів суспільства у дусі поваги і найсуворішого дотримання Конституції держави та законів, зміцнення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю. Необхідність розв’язання саме цих завдань нині є особливо актуальною і необхідною в умовах становлення і розвитку правової української державності.
19. Саме така властивість права, як системність, у кінцевому результаті дозволяє виділити окремі елементи (інструментальні блоки) та визначити їх функціональне призначення у рамках усієї системи права в цілому. Основною умовою подання права у вигляді нормативної системи соціального регулювання є наявність цілісності, тобто такого якісного стану, коли властивості системи в цілому не можуть бути зведеними лише до суми властивостей утворюючих її елементів.
20. Поняття правової нормативності, її місце як властивості права серед інших його властивостей безпосередньо залежить від розуміння права. Від праворозуміння залежить і саме трактування правової норми. Зміна «питомої ваги» правової нормативності безпосередньо пов’язана з еволюцією уявлень про право у сучасному правознавстві. Деформація уявлень про правову нормативність і про правову норму викликана абсолютизацією суб’єктивних аспектів нормогенезу. Вирішальну роль серед таких суб’єктивних чинників відіграла ідеологізація праворозуміння та юридичної науки в цілому. Сучасні підходи до праворозуміння пов’язуються із новим трактуванням нормативності права на основі накопиченого до теперішнього часу масиву наукового знання. Логічним продовженням цього підходу буде конструювання сучасної моделі правової нормативності з урахуванням новацій праворозуміння та існуючих напрацювань правової науки та виокремлення на їх основі нового наукового підходу у сучасній теорії права.
21. Нормативізація права пізнанням випливає з природи самого пізнавального процесу, який завжди має нормативний характер. Пізнавальні процеси не тільки породжують нормативність права, зумовлюючи гносеологічне обґрунтування норм, але й забезпечують їх регулятивність. Проте концентрація нормативності у праві призводить до того, що тепер не тільки буття й пізнання нормативізують право, але й саме право по суті нормативізує їх.
22. Специфіка соціонормативного регулювання має виявлення у нормативності суспільних процесів і явищ та окремих формах його висловлювання, чільне місце серед яких посідають соціальні правила поведінки – норми. Тому нормативне регулювання можна визначити як особливу форму соціальної діяльності, спрямовану на створення, реалізацію і забезпечення різноманітних загальних норм поведінки людей, з метою упорядкування їх відносин і досягнення стабільності у суспільстві. Аналіз видів ненормативного регулювання та його ознак дозволяє зазначити, що ненормативні регулятори є багатомірними і багатоплановими. Проте чіткої типології цих категорій у проаналізованих працях не простежується. До загальних ознак ненормативного регулювання можна віднести нестандартність їх регламентуючого впливу. Дія ненормативних регуляторів індивідуалізована, тобто пов’язана або із самим регулятором, або з проявом їхньої дії. Ненормативне регулювання має ситуативний характер. Ситуативність має прояв залежно від часу дії регулятора, від зміни обстановки.
23. Вся безліч діючих у суспільстві правових норм являє собою функціонуючу систему. Система права характеризується ще нерозривною єдністю з навколишнім середовищем, у взаємодії з якою вона власне і проявляє свою цілісність. Серед особливостей, які характеризують систему сучасного права як прояв правової нормативності, виокремлюють:
об’єктивну зумовленість;
органічну цілісність, єдність і взаємозв’язок правових норм, а не їх випадковий набір;
структурну різноманітність;
поєднання динаміки і стабільності;
інтегративний характер правових норм, що утворюють систему права.
Система сучасного українського права, як і будь-яке інше соціонормативне явище, має свою власну структуру, до якої традиційно належать такі елементи, як галузі права, правові інститути та норми права. Якісно особливим елементом, який безпосередньо відображає нормативну сутність права є правові норми, сукупність яких і утворює як інститути, так і галузі сучасного права, тобто правові норми створюють галузь права не безпосередньо, а через правові інститути, які визначаються як регламентована та конкретизована правовим режимом цілісна сукупність однорідних юридичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання певної групи суспільних відносин через застосування відповідного методу правового регулювання з метою досягнення відповідної цілі. І саме така ієрархічна побудова системи сучасного права відображає його сутнісні характеристики, наділяючи при цьому безпосередньо нормативним змістом.
24. Норми права як вираження правової нормативності – це особливий вид соціальних правил поведінки загального характеру, встановлених, визнаних або санкціонованих компетентним органом держави або в іншому, передбаченому ним порядку, які мають загальнообов’язкову силу, що регулюють суспільні відносини в інтересах громадян і суспільства, виражаються публічно у формально-визначених приписах, як правило, в письмовій формі та передбачають можливість застосування державно-примусових заходів, включаючи відповідальність перед державою у разі порушення цих норм з метою їх підтримки та неухильного виконання.
25. Під поняттям галузі сучасного права слід розуміти якісно однорідну сукупність правових норм, які об’єднані у правові інститути і відображають її нормативний характер. Тому до її особливих рис слід віднести: а) нормативність – будь-яка галузь складається з правових норм, які забезпечують її статус як правового явища; б) системність – адже правові приписи, що її утворюють розміщені не хаотично, а в певній ієрархічній послідовності; в) загальнообов’язковість – норми будь-якої галузі права поширюються на всіх суб’єктів, незалежно від їх відношення до права, виникають, розвиваються, змінюються і припиняють свою дію із загальноправових підстав, їх застосування забезпечується в необхідних випадках примусовою силою держави; г) формальна визначеність – зміст норм будь-якої галузі права вдягається в офіційно встановлену державою форму (джерела) права.
26. Існуючий у сучасній загальнотеоретичній юриспруденції загальний поділ галузей права на дві підсистеми – публічне і приватне право. До основних галузей публічного права, які безпосередньо відображають його нормативний зміст, належать конституційне, кримінальне та адміністративне право, а до аналогічних галузей приватного права – цивільне та трудове право. Такий поділ зумовлений перш за все основою побудови континентальної системи права, яка властива й правовій системі України.
27. Конституційне право України є фундаментальною галуззю сучасного права, яка відображає зміст правової нормативності, оскільки складається із конституційно-правових норм, що приймаються в особливому порядку і спрямовані на врегулювання та впорядкування конституційно-правових відносин між суб’єктами права, а також воно є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України у політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності.
Нормативним проявом сучасного українського конституціоналізму є Основний Закон України – Конституція України, зміст якої пронизаний правовою нормативністю. Так, зокрема, нормативністю характеризується не тільки основна частина Конституції, але й її преамбула, яка не тільки найбільш узагальнено констатує певний правовий стан суспільства щодо його ретроспективи і сьогодення, але й визначає перспективи розвитку цього стану. При цьому ці положення визначають основні цілі для яких було прийнято Конституцію України, а саме забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави.
28. Сучасне кримінальне право характеризується системністю, нормативністю та формальною визначеністю, які розкриваються через єдність кримінально-правових норм, які характеризуються певною ієрархічністю та внутрішньою організованістю, а також у своїй сукупності становлять зміст інститутів кримінального права. Інститути Загальної частини мають значення загальних положень, що зумовлюють усю систему кримінального права і, по суті, визначають його нормативну основу, а також структуру його Особливої частини, коло її інститутів, та конкретних правових приписів, які входять до них, а також містять вичерпний перелік окремих видів діянь, що визначають злочини, опис їх найбільш суттєвих особливостей та чітко вказують на межі покарання за їх здійснення.
29. Адміністративне право України є цілісним, системним та нормативним утворенням, що має прояв через його норми, які офіційно закріплюють повноваження, організацію та відповідальність органів державного влади, що здійснюють управління, а також права й обов’язки громадян і громадських організацій у сфері державного управління. До системи цієї галузі публічного права входять правові інститути та правові норми.
Норми адміністративного права, через які має прояв правова нормативність указаної галузі, формально закріплені у нормативних адміністративно-правових актах, яким відповідно властива загальна нормативність.
30. Цивільне право, будучи основною галуззю приватного права є системою (сукупністю) встановлених або санкціонованих державою правових норм (у чому і має прояв його нормативна сутність), яких спрямовано на врегулювання та впорядкування майнових та особистих немайнових відносин між суб’єктами цивільно-правових відносин, що нормативно закріплюють приорітетність їх інтересів. Вона характеризується також наявністю встановленої нормативної формально-юридичної рівності учасників цивільно-правових відносин. Іншими словами, така рівність є визначальним елементом приватно-правового методу регулювання суспільних відносин із широким використанням нормативно-договірної форми регулювання цивільно-правових відносин за власним розсудом їх учасників.
Крім того, нормативність цивільного права закріплюється такою властивістю як щироке використання нормативно-договірної форми регулювання цивільно-правових відносин за власним розсудом їх учасників.
31. Правова нормативність у трудовому праві відображена у системі (сукупності) правових норм, яких установлено або санкціоновано державою, що об’єднуються логічно в інститути трудового права, що спрямовані на врегулювання відносно однорідних суспільно-трудових відносин. Система трудового права є складним багаторівневим нормативним утворенням, що складається із норм, яких об’єднано у правові інститути права і спрямовано на врегулювання та організацію трудових відносин. Правові інститути, які об’єднуються у три підсистем: основну, загальну та спеціальну.
Інститути трудового права, складаються з правових норм, якраз і через які проявляється нормативність як самого інституту так і галузі трудового права уцілому. Норма трудового права є втіленням єдності форми і змісту у трудовому праві.
32. Актуалізованість проблематики нормативності сучасного права породжує об’єктивну необхідність у визначенні перспектив її дослідження, а саме у виокремленні абсолютно нового наукового напряму – правової нормології. Адже, право і нормологія неминуче замикаються один на одному, взаємодіють, перетинаються. І хоча право залишається правом, а нормологія виокремлюється з його сутнісного змісту, хоч вони мають власні, специфічні свої завдання і цілі, нормативна природа права постає тією онтологічною основою утворення сфери перетинання нормології і права, що має свої специфічні властивості, свою особливу нормативно-правову субстанцію і власні закономірності розвитку. Відбувається звичайний процес диференціації наук, коли на основі існуючих розвинутих галузей знання виникає молода наука з характерними тільки для неї завданнями і цілями, специфічним предметом і особливостями розвитку. Саме такою постає нормологія права. Оскільки будь-яка наука починається з вивчення закономірностей розвитку досліджуваних явищ, то цей момент необхідно врахувати у визначенні її предмета: нормологія права – це наука про закономірності виникнення і функціонування правових норм (правил поведінки), які визначають рівень правового розвитку суспільства. Крім того, цей науковий напрям покликано досліджувати не тільки фундаментальні та основоположні правові явища, що мають нормативну природу, але і їх галузеве вираження, спираючись на нормативне закріплення основоположних начал у діючому законодавстві України.
33. Право є цінним, оскільки може внаслідок своїх змістовних і формальних властивостей задовольнити потреби, бути інструментом реалізації і погодження інтересів.
Цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів. Закон має соціальну цінність, коли він відповідає праву. Правовий закон відповідає вимогам права і втілює справедливість.
Сучасне праворозуміння сконцентрувало в собі основні правові цінності, що виходять із природних засад права, які сьогодні є невід’ємним елементом правового статусу людини і які знайшли відображення на конституційному рівні.
34. Право у громадянському суспільстві постає як аксіологічна основа його еволюційного розвитку, а також як необхідність, утворена внаслідок нормативного змісту та еволюційного розвитку самого суспільства. Окрім того, визнання особою (членом громадянського суспільства) права як нормативної цінності досить потужно впливає на регулювання суспільних відносин, у свою чергу, критерії оцінки права є ідеями істинності та справедливості права як нормативного явища. Іншими словами, правова нормативність має прояв у правових нормах, залежить від оцінки права як цілі та засобу для досягнення зазначеної ефективності. Відповідність правових приписів ціннісним уявленням особи сприяє розвиткові її правосвідомості та правової культури, а також соціально активній правомірній поведінці як члена громадянського суспільства.
35. Правова нормативність є результатом суспільного розвитку, яка через формальні цінності більш глибоко розкриває свою пізнавальну сутність, без розуміння якої неможливо юридично визначати ту чи іншу справу та вживати відповідних і необхідних заходів юридичного характеру, тобто відповідно до приписів правових норм вирішити юридично значиму життєву колізію чи соціальний конфлікт, який виникає між суб’єктами-учасниками правовідносин.
Саме такий підхід дозволяє зрозуміти, що право – це багато в чому явище техніко-юридичного, строго логічного характеру, яке, на відміну від інших соціальних явищ і процесів, покликане вносити у суспільне життя, у поведінку людей чітку визначеність, а також визначати на основі системного аналізу тієї чи іншої життєвої ситуації юридично обов’язкові примусові наслідки.
36. Попри те, що право наділено нормативним характером, воно змістовно нормативізує всі соціальні явища і процеси, через які розкривається його сутнісний зміст. Одним із найбільш виражених нормативних проявів права є оціночні поняття у ньому. Використання цих понять є необхідним для охоплення всіх випадків і ситуацій, коли неможливо перелічити всі прояви того чи іншого явища і врегулювати його на нормативному рівні. Існування значної кількості явищ суспільного розвитку, які є досить різноманітними і при цьому вимагають правового опосередкування, припускає абстрактний спосіб викладу за допомогою узагальнених формулювань та оціночних понять. Серед інструментів, за допомогою яких у праві здійснюється процес заміни казуїстичних засобів побудови юридичних норм абстрактними, є саме оціночні поняття, які у праві, що наділене загально-нормативним характером, допомагають формувати певні, логічно упорядковані конструкції (схеми) регулювання правових відносин. Саме за їх допомогою позначається значна кількість різноманітних явищ, пов’язаних якимось одним або кількома загальними властивостями, які характеризують їх у правовому вимірі.