ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В СИСТЕМАХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ, РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА ІНШИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Краткое описание

З М І С Т
Стор.
ВСТУП ………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРНІ І ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СИСТЕМОУТВОРЮЮЧИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ, РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА ІНШИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ….

13
1.1. Правоохоронні органи: поняття, ознаки, функції, особливості діяльності ………………………………………………………………………
13
1.2. Системи і функції судових та прокурорських органів зарубіжних країн ……………………………………………………………………...
38
1.3. Система і функції судових та прокурорських органів Російської Федерації ……………………………………………………………………
77
1.4. Система і функції судових та прокурорських органів України …….. 98
Висновки до розділу ………………………………………………………. 118
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ І РОЛЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В СИСТЕМАХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
УКРАЇНИ, РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА ІНШИХ
ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ………………………………..…….

124
2.1. Правові основи діяльності, структура і функції органів внутрішніх справ зарубіжних країн у сучасний період ………..…………………..
124
2.2. Правові основи діяльності, структура і функції органів внутрішніх справ Російської Федерації в сучасних умовах ………….………..…
158
2.3. Правові основи діяльності, структура і функції органів внутрішніх справ України в умовах побудови правової держави та громадянського суспільства ………………………………………………………..

167
2.4. Реформування та розвиток органів внутрішніх справ України ..…… 184
Висновки до розділу ……………………………………………………...…. 204
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... 209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………… 214
ДОДАТКИ ………………………………………………………………… 232

В С Т У П
Актуальність теми. На сьогоднішній день питання про розуміння понять “правоохоронні органи”, “правоохоронні функції”, “правоохоронна діяльність” є одними із найбільш дискусійних в теорії права.
Так, до теперішнього часу проблемою залишається визначення критерію, за яким той чи інший державний орган можна віднести до правоохоронного, ознак та функцій правоохоронного органу, а також місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів. І тому, на думку дисертанта, актуальним є розв’язання цих проблемних питань.
В Україні у сучасний період проводиться реформування всіх сторін життєдіяльності суспільства і держави. Одним із головних завдань цих реформ є удосконалення системи правоохоронних органів, у тому числі органів внутрішніх справ.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в тому, що система правоохоронних органів України у сучасний період характеризується особливостями етапу реформування. Це безпосередньо стосується організа-ційно-функціональної побудови системи правоохоронних органів України. Пріоритетом реформування системи правоохоронних органів України є приведення її у відповідність із основними тенденціями, які узагальнюють досвід організації та функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн, а також у відповідність із міжнародно-правовими стандартами здійснення правоохоронної діяльності.
У зв’язку з цим особливої актуальності набуває вивчення та запозичення позитивного досвіду у сфері організаційної побудови і функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн, особливо Російської Федерації, а також визначення шляхів використання такого досвіду для реформування та розвитку системи правоохоронних органів України з урахуванням національних особливостей нашої держави, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагнення приєднатися до Європейського Союзу.
При цьому заходи щодо реформування системи правоохоронних органів повинні відповідати заходам по удосконаленню всієї правової системи України, тобто здійснення основних напрямів реформування системи правоохоронних органів не повинно розходитися з іншими складовими державно-правової реформи в Україні, а саме парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, а також певними реформами економічної та політичної систем України.
Отже, на додаток до вищевикладеного, актуальність дисертаційного дослі-дження полягає у визначенні критерію, за яким той чи інший державний орган можна віднести до правоохоронного, ознак та функцій правоохоронного органу, у вивченні організаційної побудови і функціонування систем правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн, визначенні місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів та механізмів запозичення позитивного досвіду Російської Федерації та інших зарубіжних країн для реформування і розвитку системи правоохоронних органів України, у тому числі органів внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до “Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки” (Наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення по-няття, ознак, функцій, особливостей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності, організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн; основних напрямів реформування і розвитку судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України і механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України; місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.
Вказана мета визначає основні завдання даного дослідження, а саме:
- формування визначення, ознак та функцій правоохоронного органу і системи правоохоронних органів;
- обгрунтування головного критерію для визнання того чи іншого державного органу як правоохоронного;
- вивчення правових основ діяльності, організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн;
- з’ясування основних напрямів реформування та розвитку системи правоохоронних органів України, зокрема, таких її складових, як судові органи, органи прокуратури і органи внутрішніх справ;
- визначення механізмів запозичення позитивного досвіду організації і функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України;
- встановлення місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.
Об’єктом дослідження є системи правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.
Предмет дослідження. Виходячи з того, що складовими елементами системи правоохоронних органів є насамперед державні органи, а також згідно з основними видами правоохоронної діяльності, серед яких центральними виступають судова діяльність, прокурорський нагляд, виявлення та розслідування правопорушень і які відповідно здійснюють судова система, прокуратура та органи, що виявляють і розслідують правопорушення, дослідження обмежується розглядом таких її складових, як судова система (з виділенням з неї конституційної юрисдикції), прокуратура, а також органи внутрішніх справ, які реалізують такий напрям правоохоронної діяльності, як виявлення та розслідування правопорушень.
Ці складові є найбільш важливими елементами системи правоохоронних органів, системним інституційним центром правоохоронної діяльності, пов’язаної з виконанням внутрішніх функцій держави, які мають завданням протидію загрозам правам і свободам людини, власності, правопорядку. У дисертації досліджуються, на загальнотеоретичному рівні, такі підсистеми (система судових органів та система органів прокуратури) системи правоохоронних органів, які функціонально найбільш тісно пов’язані з діяльністю органів внутрішніх справ.
Треба зазначити, що віднесення судів до правоохоронних органів не змен-шує їх ролі як представників однієї з фундаментальних гілок державної влади, що посідає чільне місце в процесі охорони та захисту прав, інтересів особи, суспільства і держави, але при цьому судова система виступає центральною ланкою, серцевиною системи правоохоронних органів, оскільки завданням правосуддя є здійснення більшості напрямів правоохоронної діяльності (виконання правоохоронних функцій).
Серед органів, які виявляють та розслідують правопорушення, у свою чергу, існує предметний розподіл компетенції, виходячи із багатогранних виявів злочинності, як об’єкту впливу правоохоронної діяльності у різних сферах життєдіяльності суспільства і особи. При цьому, однак, предмет даного дослідження відносно органів, які виявляють та розслідують правопорушення, обмежується рамками такого правоохоронного органу, як органи внутрішніх справ загалом та поліція (міліція) зокрема, оскільки саме у загальній масі повноважень даного правоохоронного органу основну питому вагу складає саме діяльність з виявлення і розслідування правопорушень, що і є основним завданням органів внутрішніх справ. Поліція (міліція) у багатьох країнах світу є головним елементом системи органів внутрішніх справ.
Відокремлено від зарубіжних країн у дослідженні розглядається система правоохоронних органів Російської Федерації. Розвитку та реформуванню її правоохоронних органів приділяється особлива увага тому, що Російська Федерація є найближчим сусідом України і в організаційній побудові та функціонуванні систем правоохоронних органів обох країн є багато однотипного, що обумовлено спільним розвитком та функціонуванням систем правоохоронних органів республік колишнього СРСР. Тому і на сучасному етапі розбудови механізму держави Російської Федерації та України проявляється певна єдність між системами правоохоронних органів цих країн, їх реформуванням та розвитком.
Предметом дослідження також є місце і роль органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн, їх розвиток і реформування.
Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дисертантом застосовано систему принципів, прийомів, підходів та методів. Одним із основних був діалектичний метод пізнання державно-правових явищ. Широко використовувався метод системного аналізу для вивчення та поглиблення понятійного апарату “система правоохоронних органів” тощо. Історико-правовий метод застосовано при розгляді розвитку складових елементів систем правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень нормативно-правового забезпечення організаційно-функціональної структури, місця і ролі органів внутрішніх справ у системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн і окреслено шляхи удосконалення нормативно-правової бази України з цих питань. У дисертаційній роботі використані також методи прогнозування, статистичний, структурно-функціональний та ін.
Інформаційна та теоретична бази дослідження складаються із національного і зарубіжного законодавств, підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних документів, статистичних даних, праць провідних вчених і т.п., що стосуються предмета дослідження. У ході підготовки дослідження автором було використано праці провідних вчених даної галузі знань, зокрема С.С. Алексєєва, Т.Г. Андрусяка, О.М. Бандурки, М.М. Бєлоусова, І.Ю. Богдановської, В.П. Божьєва, В.В. Бойцової, І.Ф. Бутка, Т.В. Варфоломєєвої, О.В. Губанова, К.Ф. Гуценка, Ю.О. Дмітрієва, А.П. Закалюка, Цунео Інако, В.М. Кампо, Девіда П. Каррі, Ю.В. Кідрука, Ф.М. Кобзарєва, М.О. Ковальова, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, Б.В. Коробєйникова, В.О. Котюка, Б.С. Крилова, І.М. Кузнєцова, І.Ф. Кузьміна, В.В. Лазарєва, С.Л. Лисенкова, Р.З. Лівшиця, В.Г. Лукашевича, М.І. Мельника, Г.С. Меркурова, П.П. Михайленка, Є.В. Назаренко, В.Т. Окіпнюка, В.Ф. Опришка, В.І. Осадчого, В.П. Пастухова, С.О. Пашина, О.С. Піголкіна, М.Ю. Попова, Ф.М. Решетникова, А.І. Рогова, В.І. Рохліна, В.П. Рябцева, І.С. Самощенка, А.О. Селіванова, В.М. Сінюкова, О.Ф. Скакун, С.С. Сливки, Ю.М. Старилова, Б.О. Страшуна, В.О. Суміна, О.Я. Сухарєва, С.М. Тагашова, Ю.О. Тихомирова, О.Д. Тихомирова, В.Ф. Трофимова, В.О. Туманова, С.В. Філіппова, М.І. Хавронюка, М.В. Цвіка, О.А. Чувильова, А.О. Чувильова, В.І. Шишкіна, П.В. Шумського, В.Ф. Щура [1–214] та деяких інших авторів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проведено дослідження поняття, ознак, функцій, особливостей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності, організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн; основних напрямів реформування і розвитку судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України і механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України; місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн. Це дало можливість автору сфо-рмулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження, зокрема:
- сформулювати визначення, ознаки та функції правоохоронного органу. Правоохоронний орган – це державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, який у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законодавством пред’являються спеціальні вимоги і працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законодавством наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту. До головних правоохоронних функцій відносяться: профілактична, захисна, охоронна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування злочинів, судовий розгляд справ про злочини, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення, виконавча. До другорядних (допоміжних) правоохоронних функцій відносяться: контрольна (наглядова), дозвільна, правороз’яснювальна, аналітична та/або методична, інформаційна, нормотворча, координаційна;
- визначити систему правоохоронних органів як цілісну сукупність спеціалізованих органів держави, головним функціональним призначенням яких є охорона правової системи та правовідносин за допомогою правових засобів і у правових формах, особливо профілактика та боротьба зі злочинністю;
- визнати функціональний критерій головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного. До правоохоронних органів може бути віднесено лише такий державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності. На відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної організаційної побудови, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій – безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням;
- на підставі аналізу визначити основні напрями реформування та розвитку системи правоохоронних органів України, зокрема, таких її складових, як судова система та прокуратура, виходячи з сучасних пріоритетів розвитку системи правоохоронних органів України, розширення міжнародного співробітництва правоохоронних органів, а також основних тенденцій їх розвитку, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагнення України приєднатися до Європейського Союзу;
- запропонувати головну мету і основні етапи реформування та розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті. Реформування органів внутрішніх справ України має здійснюватися згідно із основними напрямами, визначеними концептуальними документами, та покликано забезпечити комплексний і поетапний підхід до розвитку органів внутрішніх справ України на найближчу та віддалену перспективи у відповідності до наступних етапів. Перший етап реформування – досягнення позитивних зрушень у функціонуванні органів внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-службової і службово-бойової діяльності, перш за все, у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, по недопущенню розповсюдження наркоманії, посиленню роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території держави. Другий етап – доведення результатів функціонування органів внутрішніх справ до рівня, що соціально схвалюється, і на цій основі відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій. На третьому етапі необхідно досягти головної мети реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті – забезпечення формування дос-коналої системи органів внутрішніх справ України, приведення її до стану, що дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з одночасним обмеженням темпів зростання злочинності;
- визначити механізми запозичення позитивного досвіду організаційно-функціональної побудови судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України, зокрема: у сфері впровадження спеціалізованих юстицій у судову систему України; у сфері реформування та розвитку системи прокуратури України, концептуально обгрунтовано положення у відповідності до якого новий Закон України “Про прокуратуру” повинен відповідати Основному Закону держави, тобто функції прокуратури повинні відповідати Конституції України. Чіткого визначення у Законі потребує положення про належність прокуратури до однієї з гілок влади. Закон має містити також норми щодо системи, структури та повноважень прокуратури, які не визначені галузевим законодавством і випливають із функцій прокуратури, передбачених Конституцією України; у сфері управління системою МВС України, організації та діяльності місцевої міліції тощо;
- дослідити місце і роль органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:
- при формуванні концепцій подальшого реформування системи правоохоронних органів України та її складових, у тому числі органів внутрішніх справ;
- у нормотворчій діяльності – для вдосконалення відповідних нормативно-правових актів, таких як закони України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про органи внутрішніх справ” тощо;
- у науково-дослідних цілях – для проведення подальших досліджень проблем організації та функціонування системи правоохоронних органів України, підвищення ефективності її діяльності;
- у навчально-методичному процесі – при підготовці розділів підручників і на-вчальних посібників з таких дисциплін, як теорія держави та права, судові і правоохоронні органи, адміністративне право, адміністративна діяльність, при викладанні вказаних дисциплін;
- в освітянській діяльності – для підготовки циклу статей, радіо- та телепередач з метою підвищення рівня правової освіти населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана дисертантом самостійно, а використані у дисертації роботи інших авторів подаються з обов’язковим посиланням на них. Усі викладені в ній висновки та положення сформульовані на базі особистих досліджень дисертанта. Ряд проаналізованих дисертантом питань поставлені вперше, інші, що досліджувалися раніше, вирішуються з урахуванням аналізу нових реалій суспільного життя та потреби реформування системи правоохоронних органів України, у тому числі органів внутрішніх справ.
Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Щодо колективних монографій, у підготовці яких дисертант приймав участь, то у вихідних даних всіх цих праць позначені розділи, глави і параграфи, які дисертант підготував самостійно.
Апробація результатів дисертації проводилася на засіданнях міжкафедрального семінару кафедр теорії держави та права і конституційного права та на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.
Окремі положення дисертаційного дослідження та основні його результати були викладені у доповіді на міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”, проведеної 29 травня 2002 р. Українською академією державного управління при Президентові України (м. Київ).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у монографії та дев’яти наукових статтях, з них в п’яти у фахових виданнях:
- Адаптація законодавства України до європейського законодавства – один з пріоритетних напрямів реформування правової системи України // Право України. – 2002. – № 7. – С. 63–66.
- Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. – 2002. – № 8. – С. 37–42.
- Реформування органів прокуратури – нагальна вимога сьогодення // Вісник прокуратури. – 2002. – № 5. – С. 11–14.
- Органи внутрішніх справ України та основні напрями їх реформування у сучасних умовах // Міліція України. – 2002. – № 9. / Науково-практичний збірник: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених (Дод. до журналу “Міліція України”). – 2002. – № 13. – С. 1-6.
- Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи (поняття та ознаки) // Право України. – 2003. – № 4. – С. 18-21.

Список литературы

В И С Н О В К И
У дисертації проведено дослідження поняття, ознак, функцій, особливос-тей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності, організа-ційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн; основних напрямів реформування і розвитку судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України і механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України; місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.
Виконане дисертаційне дослідження дає змогу зробити наступні основні висновки.
Проведений у дослідженні аналіз юридичної літератури та нормативно-правової бази України дає підстави зробити висновок, що правоохоронний орган – це державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, який у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законодавством пред’являються спеціальні вимоги і працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законодавством наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту.
Функціональний критерій треба визнати головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного. На відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної побудови, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій – безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, у всебічній та повноцінній охороні і захисті основних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, а особливо, у профілактиці та боротьбі зі злочинністю.
Проведений у дослідженні аналіз організаційно-функціональної побудови систем правоохоронних органів Російської Федерації та інших зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що найбільш прийнятним досвідом організаційно-функціональної побудови окремих складових систем правоохоронних органів цих країн для організаційно-функціональної побудови системи правоохоронних органів України є спеціалізація судової системи, особливо функціонування адміністративної, трудової юстиції, судів у справах неповнолітніх, а також створення та розвиток системи судів присяжних і мирових суддів.
Стосовно органів прокуратури, як позитивний досвід для України можна виділити зосередження функціональних обов’язків прокуратури в основному на забезпеченні законності, особливо у сфері розслідування злочинів, та функціонування позовної системи.
Концептуально обгрунтовано положення у відповідності до якого новий Закон України “Про прокуратуру” повинен відповідати Основному Закону держави, тобто функції прокуратури повинні відповідати Конституції України. Чіткого визначення у Законі потребує положення про належність прокуратури до однієї з гілок влади. Закон має містити також норми щодо системи, структури та повноважень прокуратури, які не визначені галузевим законодавством і випливають із функцій прокуратури, передбачених Конституцією України.
Для реформування української міліції зокрема та органів внутрішніх справ загалом доцільним є запозичення досвіду зарубіжних країн з питань організації чіткого організаційно-функціонального поділу поліції на адміністративну і кримінальну, а також досвіду у сфері організації та функціонування муніципальної (місцевої) поліції, патрульної служби і профілактичної роботи. Реформування органів внутрішніх справ України має здійснюватися згідно із основними напрямами, визначеними концептуальними документами, та покликано забезпечити комплексний і поетапний підхід до розвитку органів внутрішніх справ України на найближчу та віддалену перспективи у відповідності до наступних етапів. Перший етап реформування – досягнення позитивних зрушень у функ-ціонуванні органів внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-службової і службово-бойової діяльності, перш за все, у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, по недопущенню розповсюдження наркоманії, посиленню роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території держави. Другий етап – доведення результатів функціонування органів внутрішніх справ до рівня, що соціально схвалюється, і на цій основі відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій. На третьому етапі необхідно досягти головної мети реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті – забезпечення формування досконалої системи органів вну-трішніх справ України, приведення її до стану, що дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з одночасним обмеженням темпів зростання злочинності.
Разом з тим запозичення та використання позитивного досвіду організації і функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн повинно здійснюватися тільки з урахуванням національних особливостей України, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагнення приєднатися до Європейського Союзу.
При цьому заходи щодо реформування системи правоохоронних органів України повинні відповідати заходам по удосконаленню всієї правової системи України, тобто здійснення основних напрямів реформування системи правоохоронних органів не повинно розходитися з іншими складовими державно-правової реформи в Україні, а саме парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, а також певними реформами економічної та політичної систем України.
Проведений аналіз нормативно-правових актів дав змогу зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні відсутнє конституційне закріплення поняття “правоохоронні органи”. Взагалі в усіх попередніх конституціях термін “правоохоронні органи” навіть не вживався. Ускладнює проблему і відсутність законодавчого визначення ознак, за яких той чи інший орган міг би відноситися до правоохоронних.
У зв’язку з цим необхідно законодавчо визначити поняття “правоохоронний орган”, “система правоохоронних органів”, виходячи зі змісту правоохоронних функцій і особливостей діяльності правоохоронних органів.
Також не визначений у Конституції України правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ України.
У Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України визначено, що Міністерство внутрішніх справ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів. У більшості зарубіжних країн керівник Міністерства внутрішніх справ є одним з найбільш впливових членів Уряду.
Міліція, складова частина органів внутрішніх справ, відповідно до Закону України “Про міліцію” є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань.
У зв’язку з цим, законодавцю доцільно було б чітко визначити правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ, як в системі правоохоронних органів зокрема, так і у системі державних органів виконавчої влади України загалом, як це зроблено в багатьох зарубіжних країнах. Безумовно, це б дало позитивні наслідки у вирішенні органами внутрішніх справ тих завдань, які визначені для них законодавством України.
На думку дисертанта, у проект Закону України “Про органи внутрішніх справ” необхідно ввести таке визначення поняття органів внутрішніх справ: “Органи внутрішніх справ – це органи виконавчої влади, які входять до єдиної системи озброєних правоохоронних органів у структурі Міністерства внутрішніх справ України, основними завданнями яких є охорона життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, інтересів суспільства і держави, всіх форм власності від злочинних та інших протиправних посягань”.
На органи внутрішніх справ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції забезпечення захисту законних інтересів, особистої безпеки, прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань та інших правопорушень. До завдань органів внутрішніх справ України належать також: попередження, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти всіх форм власності; виявлення та протидія корупції й організованій злочинній діяльності та іншим протиправним діянням, які створюють загрозу внутрішній безпеці України, а також запобігання, виявлення і припинення злочинів, вчинених з терористичною метою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе // Теория права: новые идеи. – М., 1991. – Вып. 1.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Закон України від 18 лютого 1992 р. із змінами і доповненнями “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
4. Закон України від 15 лютого 1995 р. із змінами і доповненнями “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
5. Закон України від 18 січня 2001 р. “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
6. Коментар до Конституції України // Під ред. Опришка В.Ф. – К.: Вид-во Інституту законодавства Верховної Ради України, 1996.
7. Закон України від 25 березня 1992 р. “Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
8. Закон України від 4 березня 1998 р. із змінами і доповненнями “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
9. Закон України від 7 березня 2002 р. “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” // Голос України від 9 квітня 2002 р.
10. Закон України від 3 квітня 2003 р. із змінами і доповненнями “Про Державну прикордонну службу України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
11. Закон України від 20 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями “Про міліцію” (станом на 1 жовтня 1999 року) // Офіційне видання Верховної Ради України. – К.: Парламентське видавництво, 1999.
12. Закон України від 5 листопада 1991 р. “Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
13. Закон України від 26 січня 1993 р. “Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
14. Закон України від 30 червня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
15. Кримінально-процесуальний кодекс України із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
16. Закон України від 26 листопада 1993 р. із змінами і доповненнями “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
17. Закон України від 13 липня 2000 р. “Про внесення змін до Закону України “Про Антимонопольний комітет України” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 33. – Ст. 1395.
18. Митний кодекс України із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.
19. Закон України від 23 грудня 1993 р. “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
20. Закон України від 25 червня 1991 р. “Про митну справу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 44. – Ст. 575.
21. Закон України від 5 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Закону України “Про Державну податкову службу в Україні” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 6. – Ст. 210.
22. Закон України від 4 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями “Про Державну податкову службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
23. Указ Президента України від 31 липня 1998 р. “Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 31. – Ст. 1162.
24. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 р. “Про затвердження Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 29. – Ст. 1099.
25. Указ Президента України від 14 серпня 2000 р. “Про Положення про Державний комітет лісового господарства України” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 33. – Ст. 1400.
26. Указ Президента України від 29 травня 2000 р. “Про питання Міністерства екології та природних ресурсів України” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 22. – Ст. 890.
27. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 576 с.
28. Постанова Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. із змінами і доповненнями “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 39. – Ст. 581.
29. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 73 із змінами і доповненнями “Про Типове положення про службу охорони праці” // Державний комітет України по нагляду за охороною праці. – К. – 1993.
30. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. “Про затвердження Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 34. – Ст. 1613.
31. Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про мисливське господарство та полювання” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 18. – Ст. 132.
32. Закон України від 12 травня 1991 р. із змінами і доповненнями “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 1. – Ст. 1.
33. Закон України від 10 січня 2002 р. “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 20.
34. Указ Президента України від 20 липня 2001 р. “Про Положення про Управління по роботі правоохоронних органів Адміністрації Президента України” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 30. – Ст. 1357.
35. Розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. “Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах” // Урядовий кур’єр від 6 квітня 2002 р.
36. Концепція державної правової політики у галузі прав людини // Розроблена представницьким колективом правників-науковців і практиків під проводом Міністерства юстиції України і Академії правових наук України. – К., 1995.
37. Загальна концепція правової реформи в Україні // Розроблена представницьким колективом правників-науковців і практиків під проводом Міністерства юстиції України і Академії правових наук України. – К., 1995.
38. Тихомиров О.Д. Теоретичні питання правоохоронної діяльності // Наукові розробки академії – вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ: Матеріали науково-практичної конференції, Київ, 1-2 лютого 1994 р. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994.
39. Лихова С. Про визначення поняття “правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. – № 11.
40. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11.
41. Тевлін Р. Про поняття “правоохоронні органи” у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 7.
42. Божьев В.П. Правоохранительные органы Российской Федерации. – М.: СПАРК, 1996.
43. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. – М.: Зеркало, 1997.
44. Бандурка А.Н. Судебные и правоохранительные органы Украины. – Х.: Университет внутренних дел, 1999.
45. Закон України від 21 січня 1994 р. із змінами і доповненнями “Про державну таємницю” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
46. Закон України від 24 березня 1998 р. із змінами і доповненнями “Про Державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36-37. – Ст. 243.
47. Закон України від 2 вересня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
48. Закон України від 19 грудня 1992 р. “Про адвокатуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
49. Указ Президента України від 30 грудня 1997 р. із змінами і доповненнями “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – Ст. 47.
50. Закон України від 19 червня 2003 р. “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
51. Совершенствование аппарата управления областного Совета народных депутатов (Монография) // Отв. ред. И.Ф. Бутко. – К.: Наукова думка, 1986.
52. Закон України від 25 червня 1991 р. із змінами і доповненнями “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
53. Правоприменение в Советском государстве // Под ред. И.Н. Кузнецова, И.С. Самощенко. – М.: Юрид. Литература, 1985.
54. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. – Т. 1. – 396 с.
55. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: НАВСУ, 1998. – 237 с.
56. Чувилев А.А., Чувилев А.А. Правоохранительные органы: Вопросы и ответы. – М.: Новый юрист, 1998.
57. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право для України”, 1997.
58. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Сумін В.О., Тихомиров О.Д. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1995.
59. Общая теория права // Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др.: Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МВТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.
60. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994.
61. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.
62. Лавринчук І. Обставини встановлення правового статусу державного службовця // Право України. – 1999. – № 9.
63. Закон України від 16 жовтня 1996 р. “Про Конституційний Суд України” // Голос України від 22 жовтня 1996 р.
64. Закон України від 7 лютого 2002 р. “Про судоустрій України”. – К.: Атіка, 2002. – 80 с.
65. Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. “Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
66. Закон України від 21 травня 1997 р. із змінами і доповненнями “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
67. Закон України від 4 липня 1996 р. із змінами і доповненнями “Про залізничний транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40. – Ст. 183.
68. Закон України від 10 листопада 1994 р. із змінами і доповненнями “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
69. Закон України від 5 квітня 2001 р. “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 22. – Ст. 105.
70. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. “Деякі питання Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю” // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 111.
71. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 1994 р. із змінами і доповненнями “Про затвердження Положення про державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню надр України” // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 2. – Ст. 34.
72. Закон України від 20 травня 1999 р. із змінами і доповненнями “Про Національний банк України” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238.
73. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. “Про затвердження Положення про військові комісаріати” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 39. – Ст. 1763.
74. Закон України від 30 червня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про дорожній рух” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
75. Закон України від 24 березня 1999 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно військової інспекції безпеки дорожнього руху” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 19. – Ст. 173.
76. Закон України від 25 червня 1992 р. із змінами і доповненнями “Про ветеринарну медицину” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 531.
77. Указ Президента України від 14 серпня 2000 р. із змінами і доповненнями “Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 33. – Ст. 1401.
78. Закон України від 30 червня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про карантин рослин” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
79. Закон України від 26 грудня 2002 р. “Про насіння і садивний матеріал” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92.
80. Закон України від 14 жовтня 1998 р. “Про захист рослин” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 50-51. – Ст. 310.
81. Указ Президента України від 14 липня 2000 р. “Про Положення про Державний комітет України по водному господарству” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1208.
82. Наказ Державного комітету зв’язку та інформації України від 13 лютого 2001 р. № 15 “Про затвердження Положення про Державну інспекцію електрозв’язку України // Офіційний вісник України. – 2001. – № 15. – Ст. 677.
83. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. “Про затвердження Типового положення про інспекцію державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації” // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 5. – Ст. 170.
84. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 р. із змінами і доповненнями “Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 18. – Ст. 744.
85. Указ Президента України від 1 березня 2001 р. із змінами і доповненнями “Про Положення про Пенсійний фонд України” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 350.
86. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 р. “Про організаційні питання діяльності Фонду соціального страхування України” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 26. – Ст. 946.
87. Закон України від 17 вересня 1992 р. із змінами і доповненнями “Про державну статистику” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 43. – Ст. 608.
88. Закон України від 3 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями “Про ціни і ціноутворення” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.
89. Указ Президента України від 20 серпня 2002 р. “Про Положення про Державний комітет України з будівництва та архітектури” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 34. – Ст. 1564.
90. Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про стандартизацію і сертифікацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 289.
91. Закон України від 4 квітня 1996 р. із змінами і доповненнями “Про лікарські засоби” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 22. – Ст. 86.
92. Закон України від 23 грудня 1997 р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
93. Закон України від 11 липня 1996 р. із змінами і доповненнями “Про Рахункову палату” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
94. Указ Президента України від 28 жовтня 1996 р. із змінами і доповненнями “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи” // Урядовий кур’єр від 15 травня 1997 р.
95. Указ Президента України від 7 червня 2000 р. “Питання Міністерства аграрної політики України” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст. 933.
96. Закон України від 16 грудня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про державну службу” // Голос України від 6 квітня 1996 р.
97. Закон України від 5 жовтня 1995 р. із змінами і доповненнями “Про боротьбу з корупцією” // Голос України від 18 лютого 1998 р.
98. Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. “Про Положення про Головне управління державної служби України” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 40. – Ст. 1985.
99. Закон України від 5 березня 1998 р. “Про Раду національної безпеки і оборони України” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
100. Указ Президента України від 26 листопада 1993 р. “Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” // Голос України від 2 грудня 1993 р.
101. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. “Про Національне центральне бюро Інтерполу” // Зібрання Постанов Уряду України. – 1994. – № 2. – Ст. 25.
102. Наказ від 26 лютого 1997 р. № 54/1859 “Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів” // Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація України. – К. – 1997.
103. Указ Президента України від 24 квітня 1997 р. із змінами і доповненнями, внесеними указами Президента України від 23 липня 1998 р. та від 30 вересня 1998 р. “Про Національне бюро розслідувань України” // Урядовий кур’єр від 8 жовтня 1998 р.
104. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2435.
105. Закон України від 30 червня 1993 р. із змінами і доповненнями “Про попереднє ув’язнення” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 360.
106. Закон України від 30 червня 1999 р. із змінами і доповненнями “Про джерела фінансування органів державної влади” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 274.
107. Постанова Верховної Ради України від 8 лютого 2001 р. “Про Закон України “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” // Верховна Рада України. – 2001.
108. Закон України від 22 березня 2001 р. “Про розвідувальні органи України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
109. Варфоломєєва Т.В. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і бізнес. – 1996. – № 11.
110. Сафулько С. Чи буде адвокатура в Україні незалежною і демократичною? // Закон і бізнес. – 1996. – № 38.
111. Яновська О. Система гарантії адвокатської діяльності – крок громадянського суспільства // Право України. – 1996. – № 5.
112. Положення про адвокатуру // ЗУ УРСР. – 1922. – № 43. – Ст. 630.
113. Италия. Конституция и законодательные акты / Пер. с итал. – М.: Прогресс, 1988. – 392 с.
114. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4-х томах. – Том 3 //Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 764 с.
115. Попов Н.Ю. Судебная система Италии // Судебные системы западных государств. – М.: Наука, 1991.
116. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть // Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. – М.: Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
117. Делла Марра Т. Уголовный процесс Италии: реформа и контрреформа // Государство и право. – 1993. – № 1.
118. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник // Отв. ред. – д.ю.н., проф. А.Я. Сухарев. – М.: Изд. НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М), 2000. – 840 с.
119. Васильева Т.А. Административное право Италии // Административное право зарубежных стран. Гл. 5. – М.: СПАРК, 1996.
120. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посіб. [У 3-х кн.]. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 336 с.
121. Голландская правовая культура // Отв. ред. В.В. Бойцова и Л.В. Бойцова. – М.: Легат, 1998. – 524 с.
122. The Court System in the Netherlands / Administration of Justice – Legal Assistance. July 1988´ JMmistry of Justice.
123. Цунэо Инако. Современное право Японии. – М.: Прогресс, 1981.
124. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посіб. [У 3-х кн.]. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
125. Конституції країн парламентської демократії // Під ред. В.М. Кампо. – Л.: Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України; Львівський університет, 1994. – Вип. 2. – 93 с.
126. Arbeitsrecht. Dr. h. c. mult. Hans C., Dr. Reinhard Richandi. Stand der Sammlung. – Munchen, 1999.
127. Journal officiel de la Republiguе Francaise Lois et decrets. – Paris, 1.01.1988.
128. Французская Республика. Конституция и законодательные акты // Под ред. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1989.
129. Филиппов С.В. Судебная система США. – М.: Наука, 1980.
130. Девід П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх. – К.: Веселка, 1993.
131. Introduction to Foreign Legal Systems // The American Association of Law Libraries. – New York, London, Rome: Oceanna Publications, 1994.
132. Stumpf Harry P., John H. Culver The Politics of State courts. – New York: Longman Press, 1992.
133. Public General Acts. – London, 1974.
134. Common law and Statute law // New Zealand: Law j, 1983. – Oct.
135. Богдановская И.Ю. Правовые системы Канады, Австралии и Новой Зеландии: особенности развития // Право и политика. – 2002. – № 8.
136. Introduction to New Zealand Legal system. – 1982.
137. Kirly M., Schelow T.G. Aboriginal Customary Laws // Adelaide Law Rev., 1980. – Vol. 7. – № 2.
138. Федеральный Конституционный Закон Российской Федерации от 31 декабря 1996 г. № 1-ФКЗ «О судебной системе Российской Федерации» // Российская юстиция. – 1997. – № 3. – С. 54-58.
139. Закон Российской Федерации от 26 июня 1992 г. № 3132-1 «О статусе судей в Российской Федерации» // Советская юстиция. – 1992. – № 13–14. – С. 41–45.
140. Федеральный Закон Российской Федерации от 8 января 1998 г. № 7-ФЗ «О судебном департаменте при Верховном Суде Российской Федерации» // Ведомости Верховного Совета Российской Федерации. – 1998. – № 2.
141. Органы прокуратуры Российской Федерации и Соединенных Штатов Америки (правовые основы, структура, направления деятельности) // Институт повышения квалификации руководящих кадров Генеральной прокуратуры Российской Федерации. – М., 1996. – 96 с.
142. Федеральный Закон Российской Федерации от 17 января 1992 г. в редакции от 2 января 2000 г. № 19-ФЗ «О прокуратуре Российской Федерации» // Ведомости Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. – № 8. – Ст. 366.
143. Временная инструкция Народного комиссариата юстиции РСФСР // Еженедельник советской юстиции. – 1922. – № 28.
144. Положение о судоустройстве РСФСР от 12 ноября 1926 г. // СУ РСФСР. – 1926. – № 8. – Ст. 624.
145. Бессарабов Г. Координация российской прокуратурой деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью (история, состояние, перспективы). – М., 1998.
146. Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 17 января 1979 г. «О практике применения и соблюдения органами прокуратуры и внутренних дел законодательства об охране правопорядка и борьбы с правонарушениями» // Газета «Правда» от 18 января 1979 г.
147. Комментарий к Закону «О прокуратуре СССР» / Павлищев К.С., Рагинский М.Ю., Скворцов К.Ф. и др. // Под ред. А.М. Рекункова. – М.: Юридическая литература, 1984. – 224 с.
148. Бессарабов Г. Координация: как она была организована // Законность. – 1996. – № 2.
149. Указ Президента Российской Федерации от 20 октября 1993 г. № 1685 «О деятельности прокуратуры в период поэтапной конституционной реформы в Российской Федерации». – М., 1993.
150. Указ Президента Российской Федерации от 18 апреля 1996 г. № 567 «О Положении о координации деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью» // СЗ РФ. – 1996. – № 17. – Ст. 1958.
151. Кобзарев Ф.М. Правовые и организационные основы координации деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью. – М., 1999.
152. Рябцев В.П. Координация деятельности – запорука успеха в борьбе с преступностью // Российская юстиция. – 1996. – № 7.
153. Рохлин В.И. Координирующая роль прокурора в борьбе с преступностью // Законность. – 1996. – № 10.
154. Абдулхаликов М. Прокурорский надзор в сфере экономики // Законность. – 1998. – № 1.
155. Тихомиров Ю.А. Общая концепция развития российского законодательства // Правовая реформа: Концепция развития российского законодательства. – М.: Изд-во Института законодательства и сравнительного правоведения при правительстве РФ, 1997.
156. Ведерникова О.Н. Административная юстиция (опыт зарубежных стран) // Судебная реформа: итоги, приоритеты, перспективы. Материалы конференции. Серия «Научные доклады». – М., 1997. – № 47.
157. Концепция судебной реформы в Российской Федерации // Сост. С.А. Пашин. – М.: Республика, 1992.
158. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Голос України від 2 листопада 1993 р.
159. Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. “Про проголошення незалежності України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
160. Синюков В.Н. Правовые системы и правовые семьи // Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997.
161. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
162. Концепція адміністративної реформи в Україні //Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. – К., 1998.
163. Правова реформа в Україні (концепція) // Право: Українська правнича фундація. – К., 1996.
164. Российское государство и правовая система. Современное развитие, проблемы, перспективы // Под ред. Ю.Н. Старилова. – Воронеж, 1999.
165. Закон України від 3 березня 1998 р. із змінами і доповненнями “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
166. Указ Президента України від 17 листопада 1998 р. із змінами і доповненнями “Про утворення Національної служби посередництва і примирення” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 1684.
167. Минимальные стандартные правила по отправлению правосудия в отношении несовершеннолетних // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996.
168. Указ Президента України від 1 жовтня 2002 р. “Про Апеляційний Суд України, Касаційний Суд України та Вищий адміністративний суд України” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1856.
169. Указ Президента України від 5 січня 2004 р. “Про визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України” // Офіційний вісник України. – 2004. – № 1. – Ст. 5
170. Указ Президента України від 29 серпня 2002 р. “Про Державну судову адміністрацію України” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 36. – Ст. 1674.
171. Селіванов А.О. Роль прокуратури зростає, законодавча основа зміцнюється // Газета “Крок”. – 2000. – № 15–16.
172. Прокуратура в Україні: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
173. Шумський П.В. Деякі проблеми діяльності органів прокуратури України у перехідний період // Проблеми організації прокуратури й оптимізація її діяльності в сучасних умовах. Зб. наук. пр. – Х.: ІПК Ген. прокуратури, 1998.
174. Щур В.Ф. Деякі проблеми реформування органів прокуратури // Проблеми організації прокуратури й оптимізація її діяльності в сучасних умовах. Зб. наук. пр. – Х.: ІПК Ген. прокуратури, 1998.
175. Вісник прокуратури. – 2000. – № 1.
176. Указ Президента України від 31 грудня 1999 р. “Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 1. – Ст. 8.
177. Угода про партнерство та співробітництво між ЕС і Україною від 14 червня 1994 р., ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р. // Представництво Європейської комісії в Україні. – К., 1998.
178. Указ Президента України від 11 червня 1998 р. із змінами і доповненнями “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 870.
179. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 16 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1735.
180. Указ Президента України від 8 жовтня 1997 р. із змінами і доповненнями “Про Координаційну раду з питань судово-правової реформи” // Урядовий кур’єр від 29 жовтня 1998 р.
181. Указ Президента України від 17 січня 2001 р. із змінами і доповненнями “Про Комісію з питань реформування правоохоронних органів в Укра