ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3-11

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1. Правове регулювання як особливий різновид соціального регулювання…………………………………………………………….12-30
1.2. Функціональне призначення правового регулювання……………….31-47
1.3. Сфера, межі та характер правового регулювання …………………...48-59

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ ТА УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Визначеність предмету регулювання як необхідна умова його ефективності………………………………………………………………….60-73
2.2. Метод правового регулювання як фактор впливу на ефективність процесу регулювання суспільних відносин………………………….74-92
2.3. Способи правового регулювання як засіб підвищення його дієвості………………………………………………………………..93-119

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Фактори, що визначають ефективність правового регулювання..120-152
3.2. Правове регулювання як оціночна категорія: критерії виміру…..153-170
3.3. Шляхи підвищення ефективності правового регулювання в Україні……………………………………………………………...171-187

ВИСНОВКИ………………………………………………………………188-194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...195-208

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституційне проголошення України соціальною, демократичною, правовою державою, потреба в подальшій демократизації суспільного і державного життя визначає необхідність дослідження змісту та сутності таких ключових категорій теорії права, як соціальне та правове регулювання. Аксіоматичним у сучасному правознавстві є характеристика регулювання суспільних відносин як основного призначення права.
Кардинальні зміни в дослідженні проблем правового регулювання відбулися на початку 90-х років ХХ ст. і були пов'язані з відмовою суспільства від ідеологізації юридичної науки, а також з проголошенням України незалежною суверенною державою. Конституція України чітко визначила, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Тому можна констатувати необхідність правового регулювання для розвитку суспільства, оскільки саме ефективне правове регулювання забезпечує захист прав особистості, стабільність, порядок і організованість суспільства, реалізацію перспектив соціального та економічного розвитку. Визнання важливості та соціальної цінності права спричинило необхідність дослідження проблеми сутності правового регулювання та шляхів підвищення його ефективності. Особлива актуальність теми дисертації зумовлюється проголошенням ідеї верховенства права та підпорядкування діяльності держави інтересам особистості.
Досліджувана проблема має як теоретичне, так і практичне значення. Актуальність роботи визначається науковим аналізом правового регулювання як важливого інституту теорії права з точки зору його сутності, змісту, структури, природи та функцій. Практичний інтерес має визначення особливостей здійснення правового регулювання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства і виявлення шляхів підвищення його ефективності.
Юридична наука та практика намагається досягти значного ступеня ефективності у всіх сферах людської діяльності загалом та юридичної зокрема. Основою здійснення різноманітних типів юридичної діяльності є правове регулювання, від ефективності якого залежить повсякденна діяльність у сфері права та рівень професійності юридичної діяльності спеціальних суб’єктів з реалізації наданих їм повноважень.
Завдання правового регулювання полягає у відображенні та узгодженні суспільних інтересів, які б сприяли розвитку основних сфер суспільних відносин. Саме це визначає необхідність перегляду ряду основних теоретичних положень щодо ефективності законодавства. В нових умовах було б некоректно продовжувати визначати ефективність закону лише як співвідношення між результатом дії норми та метою її прийняття. В світлі сучасного розуміння сутності закону ефективність законодавства слід вимірювати його внеском у зміцнення правових засад державного і громадського життя, у формування і розвиток елементів свободи суб’єктів суспільних відносин, в реалізацію прав і свобод громадян.
Вирішення згаданих завдань є неможливим без відповідної наукової основи, а тому дослідження наукових засад ефективності правового регулювання стає однією з нагальних проблем теорії держави та права. Адже ефективність будь-якої сфери юридичної діяльності визначається наявністю теоретичних розробок фундаментальних проблем наукового характеру, що не лише забезпечують аналітичні висновки, а і визначають можливості та шляхи розвитку юридичних понять і категорій у перспективі.
Теоретичною основою дисертаційної роботи, насамперед, є наукові праці відомих українських і російських вчених радянського періоду. Серед них: С.С. Алексєєв, М.І. Байтін, А.Б. Венгеров, В.М. Горшеньов, О.А. Гаврилов, Д.А. Керімов, В.А. Козлов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, В.В. Лапаєва, Р.З. Лівшиц, Г.В. Мальцев, В.К. Мамутов, М.І. Матузов, В.С.Нерсесянц, В.І. Нікітинський, А.С. Пашков, Т.Н. Радько, І.С. Самощенко, В.Д. Сорокін, Ф.Н. Фаткуллін, Р.О. Халфіна, Л.С. Явич та інші.
Серед сучасних вітчизняних вчених, публікації яких пов’язані з дослідженням ефективності правового регулювання, можна назвати таких, як Т.Г. Андрусяк, С.В. Бобровник, В.В. Головченко, О.В. Зайчук, А.П. Заєць, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, Є.Б. Кубко, Н.М. Оніщенко, М. П. Орзіх, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко та інші.
Науковий аналіз проблем правового регулювання у теоретичних розробках вітчизняних та зарубіжних правознавців надав можливість з’ясувати реальний стан досліджуваної проблеми, окреслити коло питань, які потребують подальшого наукового опрацювання. Не відкидаючи наукової і практичної цінності використаних правових джерел, необхідно засвідчити наявність серед них ідеологічно і політично заангажованих досліджень, які необ’єктивно відображали тогочасні умови юридичного буття.
Багато важливих питань теми досі трактуються суперечливо. Причиною є складність і багатогранність проблеми, а головне – значні складнощі у визначенні критеріїв оцінки ефективності, її кількісних параметрів.
Викладеними обставинами й зумовлюється актуальність теми ефективності правового регулювання суспільних відносин, що в свою чергу впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота пов¬’язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U 001597).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз проблем ефективності правового регулювання та формулювання пропозицій щодо подальшого вдосконалення регулюючого впливу права на суспільство. Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних завдань:
- розкрити сутність правового регулювання як особливого різновиду соціального регулювання;
- з’ясувати природу та зміст функцій правового регулювання, що, з одного боку, забезпечують єдність і взаємодію категорій та явищ регулятивного впливу, і з другого, - сприяють реальному впливу права на процес життєдіяльності суспільства;
- спираючись на сучасні наукові дослідження, дати визначення предмету правового регулювання як фактору з’ясування меж правового впливу, ступеня його об’єктивності і легальності та засобу підвищення його ефективності;
- охарактеризувати метод правового регулювання як фактор впливу на ефективність процесу регулювання суспільних відносин;
- окреслити коло чинників, які визначають зміст правового регулювання та впливають на його ефективність, здійснити їх класифікацію та з’ясувати значення кожного з них у такій детермінації;
- визначити залежність ступеня ефективності правового впливу від стимулюючого чи забороняючого типу правового регулювання;
- проаналізувати правове регулювання як оціночну категорію, обґрунтувати критерії виміру його ефективності;
- визначити шляхи підвищення ефективності правового регулювання в Україні.
Об’єктом дослідження є теоретичні аспекти ефективності правового регулювання.
Предметом дисертаційного дослідження є характеристика факторів та умов ефективності правового регулювання, а також визначення шляхів її підвищення.
Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:
- історико-правовий (його використання надало можливість не лише виявити динамізм розвитку категорії правового регулювання суспільних відносин і ефективності зокрема, але й визначити певні закономірності цього процесу);
- логічний метод (його використання дозволило дослідити закономірності та отримати нові юридичні знання про найважливіші аспекти та природу ефективності правового регулювання);
- моделювання (застосований для побудови теоретичних конструкцій визначення критеріїв виміру ефективності правового регулювання, а також для вироблення рекомендацій щодо шляхів підвищення ефективності);
- системно-структурний (використаний для аналізу основних тенденцій розвитку правового регулювання суспільних відносин в сучасних умовах);
- соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми ефективності правового регулювання в практико-прикладному аспекті);
- структурно-функціональний (за його допомогою розкрито сутність правового регулювання як особливого різновиду соціального регулювання);
- порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити та дослідити фактори та умови ефективності правового регулювання, охарактеризувати правове регулювання як оціночну категорію).
В дисертації обґрунтовано також можливості використання методу кореляції, дисперсійного та факторного аналізу в процесі визначення ефективності правового регулювання.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є одним з комплексних монографічних досліджень проблем правового регулювання суспільних відносин як цілісної правової категорії. У дисертації викладаються теоретико-методологічні та концептуальні положення щодо ефективності правового регулювання суспільних відносин та на основі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду у цій сфері обґрунтовуються основні шляхи та напрями підвищення його ефективності.
Наукову новизну дисертаційної роботи та особистий внесок автора у дослідження проблеми складають наступні висновки, положення та рекомендації:
- обґрунтування сутності правового регулювання, що практично виявляється на суспільному рівні шляхом правового закріплення державного та суспільного ладу; суб’єктному рівні, що визначає природу суспільно-структурованих інтересів, та індивідуальному рівні, який є шляхом закріплення і реалізації прав і свобод;
- визначення меж правової сфери, які характеризують можливості правового впливу;
- доповнення структури предмету правового регулювання такими елементами, як реальна поведінка суб¬’єктів права, реалізація права без правовідносин та характер зв’язків між суб’єктами;
- визначення трьох рівнів прояву предмету правового регулювання: гносеологічного, що визначає зумовленість предмету сучасним розумінням права; наукового, що надає можливість дослідити не лише ті відносини, що вже регулюються правом, а і ті, що потребують такого впливу, і функціонального, що визначає особливості вольової діяльності суб’єктів у сфері права;
- характеристика ефективності сучасного законодавства як поєднання статичного аспекту ефективності, що визначає ступінь сталості регулятивного впливу; динамічного аспекту ефективності, який визначає можливості правового врахування суспільних змін, та евристичного аспекту ефективності, що визначає можливості перспективного розвитку регулювання;
- обґрунтування значення стимулів та заохочень як комплексних засобів досягнення мети правового регулювання та підвищення його ефективності;
- визначення ступеня залежності ефективності правового регулювання від таких факторів, як особисті та суспільні інтереси, рівень демократичності владних інститутів, соціальна корисність норми та інтенсифікація правового впливу;
- характеристика методу правового регулювання як системи взаємодіючих способів впливу на суспільні відносини – зобов’язань, заборон, дозволів, заохочень та рекомендацій.
Теоретична цінність і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дисертаційної роботи зумовлено тим, що отримані висновки сприяють подальшим науковим дослідженням нагальних проблем теорії держави та права стосовно механізму правового регулювання, його функцій, предмету, методу та способів регулювання. Вміщені в дисертації узагальнення щодо поняття, ознак, сфер, меж, функцій правового регулювання, його ефективності можуть слугувати базовими конструкціями у процесі наступних загальнотеоретичних і галузевих досліджень тематики.
Отримані дисертантом результати мають практичну цінність і можуть бути використані:
1) у правотворчій, правозастосовчій та правоохоронній діяльності (з метою вдосконалення чинного законодавства, насичення його якісними правовими нормами, подолання прогалин тощо);
2) у науково-дослідній сфері (для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання, ефективності регулюючого впливу права);
3) у навчальній роботі (в процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права” та при підготовці навчальних посібників).
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, викладені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Окремі результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (Київ, 6 квітня 2000 р.; тези опубліковані); “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Косів Івано-Франківської обл., 27 січня – 02 лютого 2001 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Косів Івано-Франківської обл., 25-30 січня 2002 р.; тези опубліковані).
Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора:
1. Правове регулювання: проблеми підвищення ефективності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 7. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 58-64.
2. Проблеми виміру ефективності правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 20-26.
3. Функціональне призначення правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.– С. 27-35.
4. Правове регулювання як засіб відображення та гарантування гуманітарної культури суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Аспірантські читання. Наукові доповіді та повідомлення. - К.: Вид-во “КІТЕП”, 2000. – С. 45-47.
5. Чітке визначення предмету правового регулювання суспільних відносин як шлях зближення правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнар. наук. конфер. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 302-307.
6. Функціональне призначення правового регулювання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 2. – К.: Київський університет права, 2002. – С. 43-46.
7. Способи правового регулювання як засіб підвищення його реальності // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 3. – Київський університет права, 2002. – С. 31-34.
8. Правового регулювання функціональне призначення // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. І. – С. 786-790.
Структура і обсяг дисертації зумовлені специфікою завдань і предмету дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які відповідно вміщують по три підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з них 14 сторінок - список використаних джерел з 204 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В Україні, яка переживає складний і суперечливий процес формування правових основ державного і суспільного життя, проблема правового регулювання суспільних відносин та підвищення шляхів його ефективності є особливо гострою та надзвичайно важливою.
Створення української державності й сучасні суспільні процеси вимагають стабільного і динамічного, результативного та ефективного правового регулювання. Як відомо, одним з принципів правової держави є якісне та послідовне регламентування правовими нормами інститутів політичної та державної влади, форм та методів реалізації владних повноважень, діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування.
Необхідно зазначити, що в юридичній літературі сам процес правового регулювання розуміється, як правило, дещо спрощено (лише як цілеспрямований вплив держави на систему суспільних відносин), а поняття "право" і "правове регулювання" тривалий час визначалися як механізм контролю за відхиленням поведінки в сфері права та вирішенням конфліктів, пов'язаних з ним. Це було зумовлено заідеологізованими загальнотеоретичними підходами до визначення права, які відображали волю панівного класу, і тлумачили право як сукупність правових норм, що забезпечуються державним примусом. Найпоширенішим було визначення сутності права як возведеної в ранг закону волі панівного класу.
На нашу думку, прогрес українського суспільства пов'язаний з реальним оновленням вітчизняної правової системи, з підвищенням ролі права в житті людей. В свою чергу регрес суспільства тягне за собою подальший розпад правової системи, грубі порушення прав громадян і процвітання беззаконня та сваволі. Сподівання на те, що в таких умовах жорстка диктатура держави забезпечить стабільність і порядок, є марними: насильство породжує насильство і грома-дянську війну; воно не відновить ні економіку, ні культуру, не забезпечить моральність суспільства, не сприятиме підвищенню добробуту народу, а лише створить новий бар'єр між Україною та світовим співтовариством, відкине країну від поступу світової цивілізації на узбіччя історії. Саме за цих причин важливим є корегування поглядів не лише на розуміння права, а і на його роль у розвитку суспільства, адже право, безперечно, є одним із найважливіших механізмів упорядкування суспільства, що нерозривно пов’язаний з духовною та соціальною сутністю людини. Зміна поглядів на роль права є неминучою в наш час із його складними економічними, національними, екологічними проблемами.
Тому під час реформування сучасного соціально-економічного, політичного і правового простору Української держави значна увага має бути зосереджена на питаннях регулюючого впливу права на суспільні відносини та його ефективності. Адже ефективність правового регулювання є одним із показників життєздатності суспільства, мірилом його можливостей впливати за допомогою юридичних норм на розвиток суспільних відносин.
Вважаємо, що ефективність правового регулювання можна визначити як результативну характеристику його дії, яка свідчить про здатність права вирішувати відповідні соціально-правові проблеми. Загальну ефективність правового регулювання забезпечують такі фактори, як ефективність закону, ефективність виконавчо-розпорядчої діяльності, що здійснює конкретизацію норм закону на підзаконному рівні, а також ефективність діяльності щодо застосування положень закону спеціальними суб'єктами. Перші дві позиції торкаються ефективності процесу правотворчості, а остання – розглядає ефективність правозастосування як особливої форми правореалізації.
Розвиток суспільних відносин є причиною і, водночас, наслідком, результатом ефективності правового регулювання. Ефективність правового регулювання і законодавства зокрема визначається складним комплексом факторів, що характеризують соціально-економічну, політичну, правову, моральну і тому подібну ситуацію в країні. До основних правових складових ефективності законодавства належать правова якість самого законодавства, ефективність правозастосовчої діяльності, рівень правосвідомості суб'єкта правозастосування і населення в цілому.
Таким чином, ефективність правового регулювання не може бути визначена як “чистий” показник, результат без врахування соціальних процесів і дій соціальних суб’єктів, завдяки яким і досягаються соціально та юридично значущі результати. Суспільство як неоднорідний феномен передбачає існування різних показників ефективності, залежно від сфери їх дії та особливостей правового регулювання у цих сферах. Загальним мірилом ефективності є ступінь відповідності реальних відносин тій типовій вимозі, яка міститься у конкретній нормі чи законодавчому акті.

За результатами проведеного комплексного дослідження проблеми правового регулювання суспільних відносин та шляхів підвищення його ефективності правомірно зробити наступні висновки.
1. Правове регулювання ─ це здійснюваний всією системою юридичних засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, закріплення, охорони та розвитку. Правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм впливу права на поведінку і діяльність його адресатів. Внаслідок правової регламентації формується юридична основа, визначаються зафіксовані в правових веліннях орієнтири для організації діяльності учасників регулятивних відносин та досягнення фактичних цілей права.
2. На підставі аналізу категорії правового регулювання суспільних відносин можна зазначити, що правове регулювання характеризується певними ознаками, а саме:
- воно є собливим різновидом соціального регулювання;
- надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої і необхідної поведінки;
- має конкретний, організований характер, оскільки завжди пов’язане з реальними відносинами;
- характеризується цілеспрямованістю та результативністю;
- впорядковує суспільні відносини за допомогою правових засобів;
- має владний характер;
- гарантує виконання правових норм;
- має специфічний набір методів та способів.
3. Функції правового регулювання - це найважливіші якісні характеристики, в яких відображається та конкретизується його соціальна сутність і призначення, розкриваються його цілі та завдання по перетворенню закріплених в законодавстві прав і свобод з потенційних можливостей в дійсність. Критерієм розмежування функцій єдиного процесу правового регулювання слугує їх соціально-юридична спрямованість та специфіка змісту кожної функції. Всі функції правового регулювання тісно пов'язані між собою, завдяки чому забезпечується необхідний ступінь ефективності дії права на поведінку конкретних суб'єктів та створення умов щодо функціонування суспільства як узгодженої соціальної системи.
Функції правового регулювання мають наступне значення:
- надають можливість визначити реальні дії суб’єктів по реалізації цілей правового регулювання;
- характеризують залежність між нормами права, правовідносинами та юридичними актами;
- визначають сутність процесу функціонування права, тобто його впливу на соціальні відносини;
- окреслюють межі дії права та впливу держави на суспільство як певним чином організовану соціальну систему.
4. Сферу правового регулювання можна визначити як соціальний простір, урегульований правом, або такий, який може бути врегульований правом. Але така частина суспільних відносин є завжди обмеженою, що зумовлено матеріальними, ідеологічними обставинами, а також об’єктивними потребами суспільного розвитку.
5. Предмет правового регулювання визначають різноманітні суспільні відносини, які мають вольовий характер і які за даних умов потребують нормативно-організаційного впливу і об'єктивно можуть піддаватися юридичному регулюванню.
6. Метод правового регулювання – це сукупність юридичних прийомів, засобів, які складають спосіб цілеспрямованого впливу на поведінку учасників суспільних відносин. Інакше кажучи, метод правового регулювання утворюють прийоми юридичного впливу, які визначають можливість використання в процесі регулювання суспільних відносин певного комплексу юридичних засобів.
7. Способи правового регулювання характеризуються як шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, які забезпечують досягнення мети правового регулювання. Пропорції між дозволом, забороною та зобов’язанням є різними в залежності від конкретних ситуацій і, насамперед, стосовно предметів регулювання галузей права. Тому кожна галузь права як елемент єдиної системи права потребує специфічного співвідношення способів правового регулювання, тобто такого співвідношення, яке могло б з максимальною ефективністю впливати на її предмет.
8. Загальними ознаками правових стимулів є те, що вони:
1) пов'язані зі сприятливими умовами для реалізації інтересів та потреб особистості, тому що виражаються в обіцянці надання цінностей;
2) відображають позитивну правову мотивацію;
3) передбачають підвищення позитивної активності громадян;
4) збільшують можливості, свободу, адже формами прояву правових стимулів виступають суб'єктивні права, пільги, заохочення;
5) спрямовані на впорядковану зміну суспільних відносин, виконують функцію розвитку соціальних зв'язків.
9. Вважаємо за доцільне визначити позитивні і негативні особливості сучасних правових заохочень.
До позитивних особливостей належать:
а) розширення сфери дії заохочувальних норм, про що свідчать нещодавно прийняті нормативні акти різних галузей права, які містять правові заохочення;
б) розвиток нових видів заохочення, викликаний необхідністю активізації правовідносин, що зароджуються.
До числа негативних особливостей відносять:
а) юридично недосконале закріплення правових заохочень (найчастіше при створенні заохочувальних норм використовується бланкетний спосіб);
б) епізодичний, інколи навіть несвоєчасний характер застосування правових заохочень;
в) відсутність чітко розробленої державної винагороджувальної політики;
г) відсутність юридичних гарантій права на заохочення;
д) популізм в даній сфері.
10. Визначення ефективності правового регулювання пов’язується із: а) встановленням факторів, що забезпечують ефективність;
б) з’ясуванням засобів і способів, за допомогою яких можна було б перевірити цю ефективність.
11. Ефективність – одна з основних оціночних категорій права. Це складне явище, що визначається співвідношенням людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних ресурсів тощо й отриманих результатів. Тому тільки оптимальне використання таких ресурсів може забезпечити високу ефективність правового регулювання. В цій сукупності політичних, соціально-економічних, організаційних, ідеологічних, ситуаційних, психологічних і мотиваційних факторів кожний з них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективність правового регулювання різний: одні з них мають стійкий, визначений характер; інші – діють ситуативно і дискретно, а тому не справляють вирішального впливу.
12. На сьогодні є всі підстави стверджувати про те, що чинниками, які негативно впливають на ефективність чинного українського законодавства, є: низька соціально-правова якість законів; неадекватність законів соціально-політичним реаліям; нездатність законодавства забезпечити узгодження суспільних інтересів.
13. Принципами, що охоплюють істотні моменти процесу підвищення ефективності правового регулювання є: принцип послідовності, принцип комплексності, принцип системності, принцип загальності.

Таким чином, вивчення проблем ефективності правового регулювання ─ це справа надзвичайно складна, відповідальна, вимагає знання минулого, сучасного і певного передбачення майбутніх шляхів розвитку законодавства.
Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що здійснене комплексне дослідження теретичних проблем ефективності правового регулювання надало можливість визначити природу, необхідність і актуальність цього явища, його якісні ознаки та межі, що є корисним як для розроблення загальних основ теорії права, так і для всіх видів юридичної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кант И. Метафизика нравов: В 6 т. – М.: Наука, 1965. – Т. 4. – 271 с.
2. Энгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: Юридическая литература, 1999. – 342 с.
3. Общая теория государства и права: Академ. курс в 2 т. / Под ред. М.Н. Марченко. – Т. 2. – М.: Юридическая литература, 1998. – 497 с.
4. Теория государства и права / Под ред. А.И. Королева, Л.С. Явича. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1987. – 572 с.
5. Экимов А.И. Интересы и право в социалистическом обществе. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1984. – С. 134.
6. Кудрявцев В.Н., Глазырин В.В. и др. Эффективность правовых норм. – М.: Юридическая литература, 1980. – 188 с.
7. Теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Право и закон, 1996. – 424 с.
8. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Бек, 1993. – 224 с.
9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
10. Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. – М.: Изд-во юрид. лит, 1961. – 172 с.
11. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1966. – 187 c.
12. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. – 161 с.
13. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование (теоретическое исследование) – Л.: Издательство ЛГУ, 1985. – 152 с.
14. Малько А.В. Эффективность правового регулирования // Правоведение. – 1990. - № 6. – С. 61-67.
15. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. -№ 10. – С. 10-16.
16. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понять // Правова держава. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 48-55.
17. Тарахонич Т.І. Механізм правового регулювання // Правова держава. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 103-109.
18. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1982. – 256 с.
19. Мамутов В.К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности (методология направления). – К.: Наукова думка, 1982.- 238 с.
20. Заєць А.П. Правова держава в котексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999.- 247 с.
21. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 832 с.
22. Решетов Ю.С. Правоотношения и их роль в реализации права. – Казань: Изд-во Казан. ун., 1993.- 163 с.
23. Державотворення і правотворення в Україні / Під ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 632 с.
24. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. І. – 1232 с.
25. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Право для України, 1997. -200 с.
26. Протасов В.Н. Юридическая процедура. – М.: Юридическая литература, 1991. – 80 с.
27. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1. - 744 с.
28. Оніщенко Н.М., Бобровник С.В. Соціальна та юридична ефективність законодавства// Законодавство: проблеми ефективності.– К., 1995.-С.13-26.
29. Онопенко П.В. Функції сучасної держави, її сутність, різновиди та тенденції розвитку // Держава і право: 3б. наук. праць. - Вип. 7. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000.С. 72-76.
30. Радько Т.Н. Функции права // Общая теория права: Курс лекций. / Под ред. В.К. Бабаева. - Нижний Новгород, 1993. – 320 с.
31. Синюков В.Н. Функции права // Теория государства и права: Курс лекций. - М.: Юридическая литература, 1997.- 254 с.
32. Завадская Л.Н. Механизм реализации права. – М.: Наука, 1992. – 288 с.
33. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны “одной медали” // Правоведение. - 1994. - № 2. – С. 32-36.
34. Філософія права: Навч. посібн. / За заг. ред. О. Г. Данільяна – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 321 с.
35. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А.М. Васильева. - М.: Юридическая литература, 1983. – 416 с.
36. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - Т.33.- М.: Госполитиздат, 1962.- 433 с.
37. Казимирчук В.П., Кудрявцев В.Н. Современная социология права. - М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
38. Кульчар К. Основы социологии права. - М.: Прогресс, 1981. – 256 с.
39. Колосова Н.М. Интегративная функция правовой системы: Автореф. дис…к.ю.н. - М., 1990. – 22 с.
40. Петрухин И.Л. Уголовно-процессуальное принуждение и свобода личности // Сов. государство и право. - 1984. - № 14. – С. 83-87.
41. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
42. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. – Волгоград: Высшая следств. школа, 1974. – 151 с.
43. Халфина Р.О. Право как средство социального управления. - М.: Наука, 1988. – 256 с.
44. Кудряцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Юридическая литература, 1982. – 210 с.
45. Лившиц Ф.З. Современная теория права. – М.: РАН Ин-т государства и права, 1997. – 394 с.
46. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. - Видання 5-те, зі змінами. – К.: Атіка, 2001. – 174 с.
47. Фаткуллин Ф.Н. Проблемы теории государства и права. – Казань: Изд-во Казан. ун., 1987.- 336 с.
48. Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання: Колективна монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – 171 с.
49. Орзих М.Ф. Право и личность. – Киев; Одесса: Выща школа, 1978. –143 с.
50. Мальцев Г.В. Социальная ценность и право. – М.: Мысль, 1977. – 255 с.
51. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ) / Автореф. дис. …д.ю.н. – М.: Академия МВД РФ, 1992. – 43 с.
52. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдоско- налення: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 220 с.
53. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей теории права.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 118 с.
54. Косарева Л.М. Предмет науки. – М.: Наука, 1977. – 158 с.
55. Гнатюк Л.В. Введение в философию настоящего. – К.: Киевское братство, 1997.- 326 с.
56. Бех В.П. Философия социального мира: гносеологический анализ. – Запорожье: Тандем - У, 1999. – 284 с.
57. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. – Чернівці: Рута, 2001. – 318 с.
58. Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов: Выща школа, 1979. – 203 с.
59. Ратинов А.Р. О предмете юридической психологии// Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 26.- М., 1977. – С. 84-97.
60. Гегель. Наука логики. - Т. 3. – М.: Мысль, 1972. – 374 с.
61. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
62. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. М.: Юристъ, 1998. – 429 с.
63. Сорокин В.Д. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс // Правоведение. – № 4. – 2000. – С. 35-42.
64. Матузов Н. И. Права человека и общерегулятивные правоотношения // Правоведение.– 1996. – № 3. – С. 12-23 с.
65. Правовая реформа:Повышение действенности законодательства/ Под ред. В.А. Круталевича, Н.В. Сторожева. –Минск.:Наука і техніка, 1992.-184 с.
66. Гегель. Энциклопедия философских наук. - Т.1. – М.: Мысль, 1975.- 452 с.
67. Лисенко О. Предмет порівняльного правознавства // Право України. – 2001. - № 3. – С. 52-55.
68. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. – Львов: Выща школа. Изд-во Львов.ун-та, 1988. – 192 с.
69. Козюк М.Н. Правовое равенство в механизме правового регулирования. – Волгоград: Изд-во Волгоград. ун-та, 1998. – 114 с.
70. Сорокин В.Д. Метод правового регулирования. Теоретические проблемы. М.: Юридическая литература, 1976. – 142 с.
71. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
72. Явич Л.С. Сущность права. – Л.: ЛГУ, 1985. – 207 с.
73. Методологические проблемы советской юридической науки. - М.: Юридическая литература, 1980. – 201 с.
74. Алексеев С.С. Общая теория права: В двух томах. - Т.І. – М.: Юридическая литература, 1982. – 359 с.
75. Кашанина Т.В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере // Государство и право. - 1992. - № 1. – С. 34-41.
76. Краснояружский С.Г. Индивидуальное правовое регулирование. Общетео-ретический аспект // Государство и право. –1993.- № 7.- С. 12-17.
77. Алексеев С.С. Теория права. ─ М.: Бек, 1995.- 320 с.
78. Кулаков В.Л. Проблема методу в умовах пошуку нових філософських парадигм. – Львів: Вища школа, 1993.- 213 с.
79. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. – Харків: Консум, 1998. – 242 с.
80. Козюбра Н.И. Методологические проблемы юридической науки. – К.: Наукова думка, 1990. – 135 с.
81. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За ред. В.В Копейчикова. ─ К.: Юрінком Інтер, 1999. – 317 с.
82. Киселева О.Н. Поощрение как метод правового регулирования. Автореф. дис. ... к. ю. н. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-т, 2000.- 21 с.
83. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: НОРМА, 2001. – 176 с.
84. Протасов В.Н. Что и как регулирует право: Учебное пособие. - М.: Юридическая литература, 1995. – 189 с.
85. Бобылев П.И. Механизм правового воздействия на общественный отношения // Государство и право.- 1999. - № 5. – С. 104-109.
86. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К: Наукова думка. - 1994. – 236 с.
87. Нечаева А.М. Семейное право: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1998. – 204 с.
88. Социалистическое правовое государство: концепции и пути реализации. М.: Юридическая литература, 1990. – 320 с.
89. Рыбушкин Н. И. Реализация запрещающих норм советского общенародного права: Автореф. дис. …к.ю.н. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1986. – 20 с.
90. Братко А.Г. Запреты в советском праве. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979. – 92 с.
91. Козулин А.М. Правовое принуждение (Правовые начала государственного принуждения в советском обществе): Автореф. дис. …к.ю.н. – Свердловск: Изд-во Саратов. ун-та, 1986. – 23 с.
92. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун., 1987. – 294 с.
93. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. М.: Юридическая литература, 1989. – 288 с.
94. Право и общественный прогресс в социалистическом обществе. / Отв. ред. Н.И. Козюбра. – К.: Наукова думка, 1988. - 352 с.
95. Братко А.Г. Запреты в системе способов правового регулирования. –Межвуз. науч. сборник. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1980. – С.113-125.
96. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. – К.: Логос, 1997. – 124 с.
97. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. М.: Юрид. литература, 1978. - 191 с.
98. Яковлев А.М. Теория криминологии и социальная практика. – М.: Юридическая литература, 1985. – С. 166.
99. Малько А.В. Поощрение как правовое средство // Правоведение. –1996. - № 3.- С. 15-21.
100. Баранов В.М. Поощрительные нормы советского социалистического/ Под ред. М.И. Байтина. –Саратов: Изд-во Саратов. унив., 1978.–148 с.
101. Налбандян А.С. Применение поощрительных норм российского права. Проблемы теории и практики: Автореф. дис. …к. ю. н. – Нижний Новгород, 1994. – 25 с.
102. Киселева О.М. К вопросу о современных правовых поощрениях и их региональных особенностях // Правоведение. – 1999. - №1.- С. 42-51.
103. Малько А.В. Льготы и поощрения как важнейшие правовые средства регионального законодательства // Правоведение. – 1999. - №1. – С. 21-32.
104. Глазырин В.В. Хозрасчет. Труд. Стимулы. - М.: Юридическая литература, 1989. – 119 с.
105. Тихомиров Ю.А. Закон, стимулы, экономика. – М.: Юрид. литература, 1989. – 272 с.
106. Ведяхин В.М. Правовые стимулы: понятие, виды. // Правоведение. - 1992. - №1. – С. 53-59.
107. Рабинович П.М. Время в правовом регулировании (философско-юридические аспекты) // Правоведение. - 1990. - №3. - С. 25-32.
108. Головченко В. Теоретичні та політико-правові аспекти ефективності державного управління // Право України. – 1997. - № 5. – C. 93-98.
109. Мироненко Н.М. Возрастание роли права в ускорении НТП. – Киев: Знание, 1986. – 15 с.
110. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 123 с.
111. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: Методология и теория – СПбГУ. - СПб, 1991. – 135 с.
112. Зиманов С.З. Правовая наука: сфера и предмет // Сов. гос. и право. ─ 1982. ─ №10. – С. 42-47.
113. Керимов Д.А. Методология права. - М.: Аванта+, 2000. – 560 с.
114. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов (Вопросы теории). ─ Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 207 с.
115. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 189 с.
116. Поленина С.В. Качество закона и эффективность законодательства. – М.: Мысль, 1993. – 235 с.
117. Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях. ─ М.: Наука, 1986. – 157 с.
118. Головченко В.В. Науково-методичні засади вивчення та оцінки ефективності законодавства // Законодавство: проблеми ефективності. ─ К., 1995. – С. 27-45.
119. Эффективность гражданского законодательства. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984.- 192 с.
120. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990. – 234 с.
121. Попов Г.Х. Эффективность управления. – М.: Наука, 1985. – 89 с.
122. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. – К.: Выща школа, 1980. – 165 с.
123. Законодавство: проблеми ефективності. -К.: Наукова думка, 1995.–232 с.
124. Словник іншомовних слів. – К.: Наукова думка, 1974. – 776 с.
125. Эффективность и качество управленческой деятельности: государственно-правовой аспект. – К.: Наукова думка, 1980. – 350 с.
126. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом: Опыт системного исследования. – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
127. Цвєтков В.В. Підвищення ефективності державного управління – важлива мета його реформування // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К., 1998.- С. 128-153.
128. Никитинский В.И. Эффективность норм трудового права. – М.: Юридическая литература, 1971. – 247 с.
129. Эффективность действия правовых норм. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977. – 134 с.
130. Фаткуллин Ф.Н., Чулюкин Л.Д. Социальная ценность и эффективность правовой нормы. – Казань: Изд-во Казан. ун., 1977. – 119 с.
131. Мамутов В.К. Исследования эффективности экономических санкций. // Советское государство и право. – 1975. - № 10. – С. 32-37.
132. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Выща школа, 1985. – 168 с.
133. Ропаков Н.М. Категория цели: проблемы исследования. – М.: Наука, 1980. – 198 с.
134. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: : Изд-во ЛГУ, 1973.- 160 с.
135. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К., 1998. – 197 с.
136. Пашков А.С., Чечот Д.М. Эффективность правового регулирования и методы ее выявления//Советское государство и право.–1965. - № 8.– С. 3-5.
137. Околіта С.В. Справедливість і законність як принципи державно-правового регулювання: Автореф. д. ... к. держ. упр. – К.: Українська академія державного управління при Президентові України, 2000. – 18 с.
138. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. – М.: Юридическая литература, 1998. – 623 с.
139. Общая теория права: Учебник для юрид. вузов / Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – М.: Юридическая литература, 1996. – 649 с.
140. Спиридонов Л.И.Теория государства и права.-М.: Гардарика, 1995.–301с.
141. Орлов А.И. Стимулирование как метод государственно-хозяйственного управления (Административно-правовое исследование): Автореф. дис. …к. ю. н. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 24 с.
142. Пеньков Е.М. Социальные нормы. – М.: Высшая школа, 1990. – 176 с.
143. Звечаровский И.Э. Стимулирование в праве: понятие и структурные элементы // Правоведение. – 1993. - № 5. – С. 42-54.
144.Тугаринов В.П. Избранные философские труды.─Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. 343 с.
145. Самощенко И.С., Венгеров А.Б., Никитинский В.И. К изучению эффективности действующего законодательства // Правоведение. ─ 1971. ─ № 4. – С. 52-64.
145. Худяков Е.А. Эффективность применения норм с административной преюдицией. ─ М.: Юридическая литература, 1981. – 176 с.
147. Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики. ─ Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 397 с.
148. Байтин М.И. Сущность права (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков). – Саратов, 2001. – 416 с.
149. Косович В.М. Оцінювання та оцінки у правовому регулюванні. Автореф. дис... канд. юрид. наук – Львів: Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1996. – 22 с.
150. Лапаев В.В. Общественное мнение как фактор эффективности законодательства (методический аспект) // Проблемы советского законодательства. – 1987. - № 39. – С. 3-15.
151. Алексеев С.С. Право: Методологические подходы к исследованию // Вопросы философии. – М., 1993. - № 3. – С. 116-119.
152. Сіренко В.Ф. Визначення ефективності законодавства: методологічні аспекти // Законодавство: проблеми ефективності. – К., 1995. – С. 3-13.
153. Петров Г.М. Поощрения в государственном управлении (правовые аспекты). – Ярославль, 1993. – 176 с.
154. Козлов В.А. Вопросы эффективности правовой нормы: Автореф. дис. … к.ю.н. – Л.: ЛГУ, 1972. – 24 с.
155. Правоприменение в советском государстве. ─ М.: Юридическая литература, 1985. – 303 с.
156. Лилак Д. Колізія і конкуренція законів//Право України.– 2001.- № 4.– С. 17-20.
157. Бобровник С.В. Проблеми подолання колізій у законодавстві України // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 2. – К.: Київський університет права, 2002. – С. 8-11.
158. Прозоров В.Ф. Качество и эффективность хозяйственного законодательства в условиях рынка. ─ М.: Юридическая литература, 1991. – 160 с.
159. Колодій А.М. Принципи законотворчості у світлі вимог Конституції України // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. Наук. праць. – К., 1997. – Вип. 2. – С. 64-68.
160. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. ─ М.: Юридическая литература, 1991. – 160 с.
161. Сырых В.М. Прогнозирование эффективности норм права на стадии их разработки // Проблемы совершенствования советского законодательства. ─ 1987. ─ № 36. – С. 16-20.
162. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис. ... к. ю. н, Харків: Університет внутрішніх справ, 2000. –18 с.
163. Скриль С.А. Теоретичні проблеми ефективності законодавства в сфері державного управління: Дис. …к.ю.н., К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 198 с.
164. Матузов Н.И., Малько А.В. Правовое стимулирование в условиях становления рыночных отношений // Государство и право. – 1995. - № 4. – С. 9 -13.
165. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. Теоретико-информационный аспект. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1994. – 320 с.
166. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве // Правоведение. – 1998. - № 3. – С. 32-45.
167. Малько А.В. Стимулы и ограничения как парные юридические категории // Правоведение. – 1995. - №1. – С. 23-36.
168. Киселева О.М., Малько А.В. Институт правового поощрения в России: историко-юридический аспект // Правоведение. – 1999. - № 3. – С. 12-15.
169. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Х.: Право, 1996. – 164 с.
170. Гаврилов О.А. Математические методы и модели в социально-правовых исследованиях. – М.: Наука, 1980. – 184 с.
171. Явич Л.С. Право и общественные отношения: основные аспекты содержания и формы советского права. – М.: Юридическая литература, 1971. – 152 с.
172. Никитинский В.И., Глазырин В.В., Казаринова С.Е. О методике измерения эффективности правовых норм (опыт конкретных социально-правовых исследований). // Сов. государство и право. – 1975. - № 9. – С. 21-32.
173. Милль Д.С. Система логики силлогической и индуктивной. – М.: Знание, 1899. – 360 с.
174. Самощенко И.С., Никитинский В.И. О понятии эффективности правовых норм // Уч. зап. ВНИИСЗ. – Вып. 18. – М, 1969. – С. 10-15.
175. Пашков А.С., Явич Л.С. Эффективность действия правовой нормы // Сов. гос. и право. – 1970. - № 3. – С. 41-46.
176. Иоффе О.С. Юридические нормы и человеческие поступки. – Сб. Актуальные вопросы советского гражданского права. – М., 1964. – С. 38-43.
177. Социологический справочник. – К.: Политиздат, 1990. – С. 382.
178. Сови И. Общая теория населения. - Т. 2. – М.: Прогресс, 1977. – 519 с.
179. Оніщенко Н.М. До питання про соціальну ефективність законодавства. Правова система України: теорія і практика / Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції Інституту держави і права ім. В.М. Корецького АН України. – К., 1993. – с. 62-63.
180. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: фирма «Консум», 2000. – 704 с.
181. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навч. посібник. – К.: Атіка, 2001. – 174 с.
182. Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление. – К.: Наукова думка, 1991. – 156 с.
183. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
184. Заец А.П. Согласованность нормативных предписаний как условие повышения эффективности правового регулирования. Автореф. дис. … к.ю.н. – К.: Ин-т г-ва и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, 1985. – 18 с.
185. Теорія держави і права: Навч. посібник / За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К, Юрінком Інтер, 2003. – 368.
186. Ющик О.І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. – К.: Логос, 1997. – 198 с.
187. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. – К.: Видавничий Дім “Ін - юре”, 2002. – 723 с.
188. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклики ХХ століття) / За ред. Ю.І. Римаренка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 292 с.
189. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – 744 с.
190. Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання / В.В. Жук, - Д.: Наука і освіта, 2001. – 127 с.
191. Медведчук В. Питання ефективності чинного законодавства. // Право України. – 1998. - № 6.- С. 69-72.
192. Рабінович П.М. Юридична техніка законотворення в Україні і загальні проблеми // Вісник Академії правових наук України.– 1998. - № 2 (13).– С. 21-34.
193. Рабінович П.М. Законодавство сучасної України: характеристика, тенденції розвитку // Вісник Академії правових наук України. – 1996. - № 7. – С. 12-17.
194. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи. // Віче. – 1994. - № 2.- С. 16-20.
195. Селіванов В.М. Правова політика України. // Право України. – 2001. - № 12. – С. 6-10.
196. Лапаева В.В. Эффективность закона и методы ее изучения // Эффективность закона (методология и конкретные исследования). М.: Юридическая литература, 1997. – С. 30-52.
197. Иванец Г.И. Взаимосвязь интересов с целями, мотивами и волей субъектов правового общения // Право и политика. – 2001. - № 7. – С. 10-15.
198. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию или переговоры без поражения. - М.: Наука, 1990.- 117 с.
199. Авер’янов В., Шемшученко Ю. Людина і реформування адміністративного права // Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 березня. – С. 9-10.
200. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
201. Чичерин Б.Н. Философия права. – СПб.: Изд-во СПбУ, 1998. – 265 с.
202. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії та практики: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 467 с.
203. Лихолат І. Визначення сфери законодавчого регулювання. // Право України. – 1999. - № 11. – С. 17-20.
204. Андрусяк Т. Права людини в системі ідеологічних цінностей // Студії політологічного центру “Генеза”. – К., 1996. - № 1. – С. 7-12.