СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ).

Краткое описание

З М І С Т
Вступ……………………………………………………….с.3 - 14

Розділ 1. Національно – державницька ідея в контексті розвитку українського руху в Галичині…………………....с.15 - 89
1.1. Передумови формування національної свідомості і зародження українського руху в Галичині ...……………...….с.15 - 44
1.2. Боротьба українців Галичини за національно – культурні права ……..……………………………………………………...с.44 - 67
1.3. Політична інституалізація українського населення Галичини ……………………………………………………….с.67 - 89

Розділ 2. Юридичні чинники формування і розвитку ідеї українського національного державотворення в Галичині ………………………………………………….…………..….с.90 - 191
2.1. Австрійський конституціоналізм і “українське питання”…………………………………………………… … с.90 - 115
2.2. Крайові і місцеві представницькі органи як протодержавні інститути самоорганізації українського населення в Галичині …………………………………………………..…………..…с.116 - 141
2. 3. Моделі української державності у державно – правових платформах москвофілів, народовців і полонофілів……….с.141 - 183

Висновки……………………………………..…...…с.184 – 191
Список використаних джерел …………………….с. 192 - 223

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки зросла увага до проблематики становлення і розвитку державницьких традицій українського народу. Особливий інтерес викликає досвід національного державотворення в Галичині - споконвічній українській території, яка тривалий час була відірвана від Наддніпрянської України. З’ясування специфіки генезису та подальшої еволюції ідеї українського державотворення у цьому регіоні в історично насичений період другої половини ХІХ – початку ХХ століття дає змогу більш повно реконструювати розвиток теорії і практики українського державотворення загалом та врахувати набутий досвід у процесі розбудови сучасної української держави та громадянського суспільства.
Підкреслимо, що ще донедавна в офіційних документах та у вітчизняній науковій літературі домінували заідеологізовані стереотипи щодо становлення української державності і ролі в цьому процесі галицького фактору. Здебільшого негативні оцінки розвитку національної освіти, культури, науки в умовах австрійського конституційного ладу і, що найголовніше, формування політико – правової свідомості та політичної активності народів імперії призвели до вилучення з історії та наукового обігу важливої частини державно – правового досвіду.
Насправді ж, незважаючи на відрив від материнської української території, Галичина не загубилась у духовних пошуках своєї громадянської і державницької культури і, перебуваючи у складі Австрії, не втратила перерваної державницької традиції та її значущості для майбутнього державно-правового життя. Українці Галичини виступали активною політичною і громадською силою у руйнації світових імперій початку ХХ ст. Очевидно, що розвиток ідеї українського державотворення на західноукраїнських землях мав власну внутрішню логіку. Проблема обґрунтування ролі Галичини, як “українського П’ємонту” цікавила, зокрема, таких видатних вчених як М. Грушевський [1], С. Дністрянський [2], В. Старосольський [3] та ін.
Актуальність цього дослідження посилюється також наявністю певних прогалин у висвітленні відповідної проблематики в попередній науковій літературі. Так, при підготовці дисертаційного дослідження автором було проаналізовано праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Це насамперед праці початку ХХ століття, різні за своєю глибиною, змістом, напрямами, ідеологією і обсягом досліджень проблем, що стосувались здійснення конституційних реформ, розвитку державотворчих процесів, формування систем адміністративно-територіального управління і самоврядування в окремих її територіях, розвитку національної свідомості народів Австро-Угорської імперії. Серед найбільш вагомих досліджень цих проблем слід відзначити праці Є. Бернштейна [4], В. Гнатюка [5], А. Жука [6], І. Кревецького [7], І. Лапка [8], В. Левинського [9], К. Левицького [10], М. Лозинського [11], І. Мазепи [12], В. Мудрого [13], О. Назарука [14], І. Огієнка [15], Ю. Охримовича [16], О. Терлецького [17], П. Феденка [18], В. Целевича [19] та ін.
Концепції державності України в українській вітчизняній і зарубіжній історико-правовій науці міжвоєнного періоду обґрунтували О. Бочковський [20], М. Грушевський [21], С. Дністрянський [22], В. Кучабський [23], В. Липинський [24], С. Рудницький [25], В. Старосольський [26], С. Томашівський [27], С. Шелухін [28] та ін. Пізніше їх продовжили І. Лисяк-Рудницький [29], Н. Полонська-Василенко [30].
Враховувались також сучасні дослідження історичних, юридичних, соціальних, національних, партійних проблем українського державотворення, авторами яких є Т. Андрусяк, В. Бабкін, В. Буцевицький, А. Георгіца, В. Гончаренко, І. Гошуляк, М.Грох, О. Мироненко, В. Смолій, Ф. Стеблій, В. Степанков, Б. Ступарик, М. Тараненко, І. Усенко, А. Фартушний, І. Хміль, В. Чехович, І. Чорновол, В. Шевчук, Ю. Шемшученко, О. Шуба та ін [31].
Окремі проблеми досліджувались у дисертаційних дослідженнях О. Аркуші [32], Т. Бондарук [33], В. Возьного [34], В. Кіселичника [35], І. Кресіної [36], О. Копиленка [27], О. Кухарчука [38], В. Медведчука [39], А. Міносяна [40], І. Музики [41], О. Турія [42], Ф. Турченка [43] та ін.
Безпосереднє відношення до тематики дисертації має проблема національного питання в програмах і діяльності західноукраїнських політичних партій та організацій кінця ХІХ – початку ХХ століть досліджували у своїх працях такі вітчизняні вчені, як С. Гелей [44], О. Жерноклєєв [45], С. Телешун [46], В. Колесник і О. Рафальський [47], В. Ковальчук [48], І.Ковальчук [49], М. Козицький і О. Поліщук [50], О. Сухий [51], та ін. Крім того, значну увагу суспільно-політичним рухам у Галичині приділили польські вчені – Е. Горнова [52] та В. Найдуха [53].
Над окремими питаннями історії ідеї української національної державності у Галичині активно працюють такі сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідники, як Я. Грицак [54], С. Єкельчик [55], П. Магочі [56], М. Мудрий [57], І. Нагаєвський [58], О. Субтельний [59], Дж.-П. Химка [60], Р. Шпорлюк [61] та ін.
Проблемам державного ладу і права у Галичині значну увагу приділяв і продовжує приділяти В. Кульчицький [62], в працях якого аналізується адміністративно-правова система Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. В цілому проблемами української державності присвячені також праці М. Кугутяка [63], С. Макарчука [64], Б. Тищика [65] та ін.
Теоретико-методологічні, концептуальні аспекти та понятійний апарат проблеми української державницької ідеї в етноісторичному та етнодержавницькому аспектах розроблені у працях Ю. Римаренка [66], І. Кресіної [67], О. Картунова [68], С. Римаренка [69], Л. Шкляра [70], В. Школьняка [71] та ін. Зокрема, визначено зміст та суть української державницької ідеї, обґрунтовано нерозривний взаємозв’язок формування державницької ідеї з українським національним відродженням та процесом формування української нації.
Історіографії досліджуваної проблеми присвячені праці Д. Дорошенка [72], М. Кармазіної [73], В. Меша [74] та ін. Найбільш повною у цьому плані є монографія А.Коцура [75].
Разом з тим, системне дослідження проблеми генезису ідеї українського державотворення в Галичині у другій половині ХІХ – початку ХХ століття відсутнє. В окремих згаданих працях ця проблема висвітлювалась фрагментарно. Важливість концептуалізації та комплексного підходу до досліджуваної проблеми з метою відновлення цілісної картини історії розвитку української політичної думки в Галичині зумовила звернення дисертанта до даної теми.
Джерельну базу дисертаційного дослідження склали: нормативно-правові акти Австрійської (Австро-Угорської) держави, місцевих органів влади і управління Галичини, зокрема, вперше введені до наукового обігу проект Австрійської конституції 1848 р., який не був реалізований, “Засади запровадження народної гвардії у Галичині та організації муштри для цієї гвардії” від 1848 року, а також історичні документи, мемуари (особливо збірник спогадів українських емігрантів “Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові (1899-1944)”, виданий у Нью-Йорку), листи, періодичні видання (“Вісті СУФА”, “Osterreichisch – Ukrainische Rundschau”, які видаються у Відні) та зберігаються у Австрійській бібліотеці у м. Києві, Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, бібліотеках і архівах м. Львова та м. Івано-Франківська.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до планових тем “Теоретико – методологічні проблеми історії української державності та права” (№ держ. реєстрації 1998U001939) та “Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики” (№ держ. реєстрації 010U000377).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей та особливостей розвитку ідеї українського державотворення в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) у контексті тогочасних політико-правових реалій.
Відповідно до поставленої мети, дисертант зосередив увагу на вирішенні таких завдань:
– висвітлити основні соціально-економічні, культурні, політичні та юридичні чинники, що зумовили становлення ідеї українського державотворення в Галичині;
– проаналізувати зміст нормативно-правових актів Австро-Угорщини, які надавали можливості розвитку української мови, культури, видавничої справи та регламентували порядок створення та діяльності українських громадських організацій в Галичині;
– розкрити характер і масштаби впливу української інтелігенції, українських політичних партій і рухів, громадських об’єднань і організації, що діяли у Галичині на розгортання українського національного руху та формування ідеї українського державотворення;
– визначити етапи розвитку ідеї українського державотворення в Галичині;
– з’ясувати роль конституційних реформ 60-х років ХІХ століття в Австро-Угорщині у становленні ідеї українського державотворення в Галичині;
– визначити специфіку норм австрійського конституційного законодавства щодо формування і функціонування місцевих органів державної влади і самоврядування в Галичині, та їх значення для становлення та розвитку ідеї українського державотворення;
– проаналізувати програмні документи та погляди представників основних політичних течій українського національного руху у Галичині та класифікувати ці течії за критерієм ставлення до ідеї української державності;
– охарактеризувати моделі української державності у державно – правових платформах основних політичних течій українського руху в Галичині другої половини ХІХ століття.
Об’єктом дисертаційного дослідження є система політико – правових ідей та практика українського національного руху у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Предметом дослідження є становлення та розвиток ідеї українського державотворення у Галичині в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
З метою здійснення порівняльно-правового та проблемно-концептуального аналізу до предмету дослідження введені також нормативно - правові акти Австро-Угорської імперії та твори політичних і громадських діячів того часу.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових). Серед філософських методів при систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації використовувались гносеологічний аналіз, принцип об’єктивності та діалектичний метод. Використання системного, структурного, функціонального та інших загальнонаукових методів, дозволило розкрити основні політико-правові та соціально-економічні чинники, які вплинули на формування та розвиток ідеї українського державотворення у Галичині. Застосування таких спеціально-наукових методів, як історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний та ін. дозволило проаналізувати сутність і значення австро-угорських конституційних реформ та конституційного законодавства для розвитку національного поступу на західноукраїнських землях.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що завдяки сукупності теоретичних узагальнень, зроблених на підставі нових даних про історичні передумови формування та особливості розвитку ідеї українського державотворення, більш повно реконструйовано історичний процес українського національного державотворення у Галичині в умовах австрійського конституційного ладу другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Наукова новизна дисертації найбільш повно виражена у таких основних висновках і положеннях:
1. Процес формування та розвитку ідеї українського державотворення у Галичині у період австро-угорського панування поділяється на три етапи:
травень 1848 р. – жовтень 1890 р. (від виникнення у Львові першої української суспільно-політичної організації – Головної Руської Ради до створення першої політичної партії – Русько-Української радикальної партії, протягом якого відбувається становлення та піднесення ідеї національного визволення українців Галичини у вигляді концепцій національно-культурної автономії у складі Австро-Угорщини, Росії або Польщі (про що мова докладно буде йти у другому розділі);
жовтень 1890 р. (вперше сформульовано і обґрунтовано ідею політичної самостійності України) – грудень 1895 р. (внесення до програми РУРП вимоги політичної самостійності України). Це так звана партійна стадія розвитку ідеї українського державотворення; грудень 1895 р. - листопад 1918 р. (становлення новітньої української державницької ідеології в Галичині, спрямованої на побудову самостійної, соборної української держави що стало свідченням завершення процесу політичного самовизначення української нації).
2. Висунення, теоретичне обґрунтування ідеї самостійної української держави та поширення цієї ідеї серед широкого загалу національних сил стало головним досягненням галицьких українців в останнє десятиліття ХІХ століття і надало поштовху всеукраїнському рухові до боротьби за незалежність.
3. Конституційні та інші нормативно-правові акти Австро-Угорщини, які регулювали національні відносини та визначали статус українського населення Галичини, відіграли роль правової підстави процесу самоорганізації українського населення у Галичині та його політичного самовизначення в Австро - Угорській імперії.
4. Становлення ідеї українського державотворення в Галичині нерозривно пов’язано і зумовлено генезисом українського національного руху, стадії розвитку якого не були чимось специфічним і відповідають схемі розвитку національних рухів відомого чеського дослідника Мирослава Гроха: фаза А (“академічна”) – розробка вузьким колом академічних інтелектуалів “самої категорії нації”, фаза В (“культурна” або “культурницька”) – фаза національної агітації, тобто формування у масах національної свідомості, фаза С (“політична”) – виникнення національних політичних партій, початок широкої “мобілізації” мас.
5. В рамках українського національного руху в Галичині у другій половині ХІХ століття, в залежності від бачення шляхів побудови майбутньої української держави, можна вирізнити чотири напрямки: українофільство (у розумінні самостійництва), полонофільство, австрофільство, москвофільство (русофільство), в ході еволюції яких ідея українського державотворення еволюціонувала від концепції національно-культурної автономії у складі Австро-Угорської, Російської імперії або Польщі до програми об’єднання всіх українських земель в єдину незалежну національну державу.
6. Участь українського населення в формуванні та роботі крайового сейму та органів місцевого самоврядування сприяла консолідації української нації та ствердженню ідеї створення національної держави українців.
7. Визначальну роль у процесі становлення ідеї українського державотворення у Галичині відіграло внесення до програми Русько – української радикальної партії постулату політичної незалежності і соборності України, що стало поворотним пунктом у подальшому розвитку української державно – правової думки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого науково-теоретичного опрацювання проблеми формування і розвитку ідеї українського національного державотворення та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; у навчальному процесі при викладанні курсів історії держави і права України, історії вчень про державу і право, етнодержавознавства та при підготовці відповідних розділів підручників та навчально-методичних матеріалів; для створення необхідного підґрунтя для побудови правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження обговорювались на засіданні відділу історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (ІІ регіональна конференція, лютий 1996 р., м. Львів, тези опубліковані), “Проблеми державотворення й захисту прав людини в Україні” (ІІІ регіональна конференція, лютий 1997 р., м. Львів, тези опубліковані), “Наступність у праві та юридичній науці” (VI щорічні історико-правові читання Міжнародної асоціації істориків права, вересень 2001 р., м. Львів, тези знаходяться у друці), “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи” (VІІІ історико – правова конференція Міжнародної асоціації істориків права, м. Феодосія, вересень 2002 р., тези знаходяться у друці).
Основні положення та висновки дисертації викладені у 7 наукових статтях, з яких 5 опубліковано у фахових юридичних виданнях:
1.Державно – правові фактори відродження української мови в Галичині за часів Австрії в навчальному процесі // Джерела. Науково – методичний вісник. – 1997. - №2 (11). – С.45 – 49.
2. Розвиток національної ідеї в Галичині в контексті Конституції України // Право України. –1998. - № 11. – С. 106-109.
3. Державно – правові реформи за часів Австрії // Обрії. Науково – педагогічний журнал. – 1998. - № 1 (16). – С. 62 – 64.
4. Конституційне виборче право в Галичині в складі Австрії // Право України. – 1999. - №3. – С. 91-92.
5. Мова як фактор національного відродження // Право України. – 2000. - №5. – С. 97-100.
6. Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи (методологічні підходи дослідження) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. – Львів, 2000. – С. 90-94.
7. Правове становище Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2001. Вип. 36. – С. 84-89.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, кожний з яких включає три підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації 223 сторінок, в тому числі, список використаних джерел 31 сторінка (398 посилань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Вивчення різноманітних матеріалів, що охоплюються обраною темою, дозволяє відобразити особливість вітчизняної історії як неперервність ідеї українського національного державотворення.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття центром українського національного відродження стала Галичина – невід’ємна частина України, в якій у відносно сприятливих умовах австрійського конституційного ладу українська політична думка знайшла благодатний ґрунт для свого розвитку.
Саме в цей період українськими вченими на Галичині за участю східноукраїнських політичних діячів було науково обґрунтовано окремішність українського народу з його власною неповторною мовою, письмом, звичаями, релігією від інших слов’янських народів та доведено етнічну цілісність українців Східної Галичини з українцями, які проживали на теренах південної Росії, західної Польщі та північної Угорщини. Саме тут постійно стверджувалося, що 2,5 мільйони українських галичан є частиною 15-и мільйонного українського народу, що мав давні традиції власної державності, послідовно обґрунтовувалося його історичне право на самостійне існування і культурно-політичний розвиток. Ці ідеї стали науково-теоретичною основою формування національної свідомості та піднесення українського національно-визвольного руху.
Найважливішими факторами, що стимулювали українське національне відродження, яке знайшло свій вираз у формі національного руху за політичні, соціально-економічні права українців стали соціально – економічні чинники, серед яких можна назвати: скасування кріпосного права та закріплення у конституційних актах права власності всіх громадян на землю; виникнення та розвиток кооперативного руху та економічних інституцій; створення системи господарської (економічної) освіти для українського населення; розвиток промисловості та поява робітничого класу; розгортання боротьби селянства та робітничого класу за свої соціально-економічні права, що сприяло ідейному й організаційному згуртування української нації та пробудженню національної свідомості.
У 60-ті – 80-ті рр. ХІХ ст. у Галичині склались також необхідні культурні передумови для формування і поширення ідеї українського національного державотворення, виразником якої стали представники української інтелігенції. Цей процес віддзеркалював і розвивався у руслі загальних закономірностей національно-політичного розвитку народів Австро-угорської імперії та інших європейських народів того часу.
Основними культурними чинниками відродження Галичини після “Весни народів” 1848 року стали: боротьба української галицької інтелігенції за формування національної свідомості всіх верств українського населення Галичини та пропагування ідеї українського державотворення; боротьба за розвиток української мови та її поширення у всіх сферах життя Галичини. Рух українців за свої культурні права набув політичного характеру, а також значення необхідного чинника розвитку ідеї українського державотворення, без якого неможливе було її поширення серед широких кіл української громадськості.
Важливу роль у формулюванні і розвитку ідеї українського державотворення відіграли в Галичині українські політичні партії, головним досягненням яких стало формулювання, теоретичне обґрунтування, включення у 90-ті рр. ХІХ століття до їх програм та намагання реалізувати на практиці ідею створення самостійної української держави. Усі програми галицьких українських політичних партій передбачали мирний шлях її побудови через автономію в рамках діючого австрійського конституційного ладу, а також консолідацію у майбутньому української нації, тобто об’єднання галицьких, буковинських, закарпатських і наддніпрянських українців. Українські політичні партії у Галичині створились раніше ніж на Наддніпрянській Україні, діяли легально і віддзеркалювали інтереси всіх соціальних груп українського населення. Саме на партійній стадії розвитку українського національно-визвольного руху, ідея українського державотворення досягла своєї кульмінації і заклала підґрунтя новітньої української державницької ідеології.
Правовою основою, на якій базувався розвиток національного життя українського народу Галичини у складі Австрії, а в подальшому формувалася українська національна свідомість і поширювався український національний рух, були конституційне законодавство Австрії (Австро-Угорщини) середини ХІХ століття. Конституційні реформи, які розпочалися під впливом європейської “Весни народів” 1848 року, досягли свого піку у 1867 році і продовжувалися до кінця ХІХ століття та першої світової війни. Встановлений на їх підставі конституційний лад, і особливо принцип національної рівноправності, дали можливість українському народові Галичини у складі Австрії розвивати своє національне життя, творити на його основі український національний рух, головним гаслом якого, стало відродження самостійної української держави.
Важливим чинником прокладання шляху до національної держави українців Галичини було створення для неї особливого інституту влади – крайового сейму, а також органів місцевого самоврядування, які одночасно виступали формою демократії і адміністративної децентралізації. Саме дякуючи цим структурам публічної влади стало можливим формування, а згодом і здійснення ідеї української політичної автономії.
Виключно важливу роль у процесі становлення ідеї українського державотворення відіграли органи місцевого самоврядування, роль яких, як суспільно – політичного явища в Галичині полягала в тому, що вони базуючись на державницькій теорії місцевого самоврядування, одночасно виступали формою демократії і адміністративної децентралізації та розглядались як певний механізм народовладдя. Завдяки чому місцеве самоврядування розумілось як право територіальних колективів регіонів вирішувати питання місцевого значення (в тому числі і національне питання), що і зробило можливим формування та здійснення ідеї української політичної автономії.
Руйнуванню усталених стереотипів національної меншовартості українців, сприяли також виборчі компанії, які створювали умови для політичної структуризації українського суспільства Галичини, формували бажання і віру в можливість створення своєї власної української держави. В тогочасних умовах це було важливою стороною вирішення “української справи”.
Здійснене дослідження також дозволяє зазначити, що український національний рух Галичини і український національний руху Наддніпрянської України – були нерозривно пов’язані між собою ідейно. На користь цього свідчить та обставина, що ідеї, українського відродження в Західній Україні переважно ґрунтувались на ідеях передових вчених і політичних діячів зі Східної України. Про це говорить і той факт, що праця провідних східноукраїнських діячів, і насамперед М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, М. Драгоманова і М. Грушевського, залишила глибокий слід у політичній думці Галичині. Разом з тим, завдяки більш сприятливим умовам для розвитку українського національного руху в Галичина, саме галицькі діячі В. Подолинський та Ю. Бачинський, які вперше сформулювали та концептуально обґрунтували постулат самостійності України, збагатили теорію українського державотворення та ініціювали рух за політичну самостійність на українських землях в складі Російської імперії. Ці ідеї стимулювали молодих політичних діячів (переважно студентів) на Східній Україні прискорити процес створення політичних організацій на українських землях в складі Російської імперії, що стояли на самостійницьких позиціях. Зокрема, “Братство тарасівців”, “Молода Україна”, “Товариство Української Академічної Молоді”, а пізніше Революційна Українська партія (РУП), вже мали у своїх програмах чітко сформульовані ідеї державної самостійності України.
Починаючи з 1848 року, слід виокремити в українському національному русі чотири головні напрямки: українофільство (у розумінні самостійництва), полонофільство, австрофільство, москвофільство (русофільство), які незважаючи на різні державно-політичні ідеали і орієнтації були невід’ємними складовими українського національно-визвольного руху в Галичині.
Своєрідність процесу розвитку ідеї українського державотворення в Галичині, на нашу думку, проявлялась у легальності довготривалої боротьби, в умовах складного процесу утвердження австрійського конституціоналізму, та у правовому обґрунтуванні на основі звичаїв, традицій, зростання національної свідомості, прагнення до самостійного державного життя, історичної окремішності від інших слов’янських народів, а також етнічної, мовної і культурної єдності українського народу Галичини і підросійської України, права творити свою державність і створенні, врешті-решт, своєї держави – Західноукраїнської Народної Республіки.
У процесі розвитку ідеї українського державотворення у Галичині на підставі проведених досліджень можна виокремити наступні етапи:
Перший - травень 1848 р. – жовтень 1890 р. (від виникнення у Львові першої української суспільно-політичної організації – Головної Руської Ради до створення першої політичної партії – Русько-Української радикальної партії, протягом якого відбувається становлення та піднесення ідеї національного визволення українців Галичини у вигляді концепцій національно-культурної автономії у складі Австро-Угорщини, Росії або Польщі;
Другий - жовтень 1890 р. (вперше сформульовано і обґрунтовано ідею політичної самостійності України) – грудень 1895 р. (внесення до програми РУРП вимоги політичної самостійності України). Це так звана партійна стадія розвитку ідеї українського державотворення;
Третій - грудень 1895 р. - листопад 1918 р. (становлення новітньої української державницької ідеології в Галичині, спрямованої на побудову самостійної, соборної української держави що стало свідченням завершення процесу політичного самовизначення української нації).
Висунення ідеалу незалежної Української соборної держави було головним досягненням західних українців в останнє десятиліття ХІХ століття і свідчило про формування новітньої державницької ідеології, яка започаткувала добу підготовки всеукраїнських сил до боротьби за незалежність.
Національний рух українців Галичини у ХІХ – на початку ХХ століття був важливою сторінкою на довгому і складному шляху політичного самовизначення українського народу і став яскравим свідченням невмирущої волі українців мати свою державність, бути суверенним у сім’ї інших вільних народів світу. І оскільки національний рух у Галичині допомагав загострювати національне питання на Наддніпрянській Україні і тут існував тривалий і глибокий зв’язок, то, безумовно, галицький національний рух мав не лише локальне значення, а й всеукраїнське політичне значення.
Вивчення досвіду організації українського національного руху і боротьби за українську державність, набутого у Галичині у ХІХ – на початку ХХ століття, породжує певні історичні паралелі і аналогії, а отже деякою мірою може сприяти і вирішенню сучасних завдань розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.
Зокрема, виходячи з цього досвіду, здобувач вважає необхідним:
1) вироблення на основі національної ідеї і нормативне закріплення концепції сучасного державотворення, яка б об’єднала всі гілки влади, весь український народ, всі політичні партії, рухи, організації в досягненні єдиної мети – розбудови самостійної Української держави;
2) здійснення виваженої цілеспрямованої політики щодо запровадження у всіх сферах життєдіяльності держави української мови і стимулювання української видавничої справи;
3) вирішення міжконфесійних проблем і підвищення ролі Української Церкви в реалізації української національної ідеї;
4) організація і здійснення на всіх рівнях масової пропаганди, створення власного національного міфу, що сприятиме згуртуванню нації, розвиткові національної свідомості та вихованню патріотизму українців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Грушевский М. Украинский Пьемонт // Освобождение России и украинский вопрос. – Спб., 1907.

2. Дністрянський Станіслав. Нова держава. – Відень, 1923. – 29 с.

3. Старосольський Володимир. Теорія нації. – Нью-Йорк, Київ, 1998.

4. Бернштейн Є. Спомини про Михайла Драгоманова і Сергія Подолинського // З починів українського соціалістичного руху: Михайло Драгоманов і Женевський політичний гурток. – Відень, 1922. – С. 154-161.

5. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772-1880). – Відень, 1916. – 65 с.

6. Жук А. До історії української політичної думки перед світовою війною // Визволення. Місячник Вільної української думки за кордоном. – Прага, 1923.

7. Кревецький Іван. Оборонна організація руських селян на Галицько-Угорськім пограничу в 1848-49 рр. // Записки наук. Тов. ім.Шевченка. – Б.М., Б.Р. – 57 с. Кревецький Іван. Проби організовання руських національних гвардій у Галичині: 1848-1849. – Львів, 1913. – 70 с.

8. Лаппо И. Происхождение украинской идеологии новейшего
времени. – Ужгород, 1926. – 24 с.

9. Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху у Галичині. Київ, 1914. – 116 с. Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. – К., 1930. – 93 с.

10. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. Левицький Кость. Наша свобода або які ми маємо права. – Львів, 1888. – 29 с. Левицький Кость. Наш закон громадський або які ми маємо права і повинності в громаді.– Львів,1889. – 96 с.

11. Лозинський М. Галичина в життю України. – Відень,1916. – 64 с.
Лозинський М. і Охримович В. З виборчої статистики Галичини. – Львів, 1908. – 29 с.

12. Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. – Прага, 1930. – 94 с.

13. Мудрий В. Боротьба за огнище української культури в західних землях України. – Львів: Накл. укр. краєвої студ. ради, 1923. – С. 131.

14. Назарук Осип. До історії революційного часу на Україні: Українські політичні партії, їх союзи і теорії. – Вінніпег,1924.– 181с.

15. Огієнко Іван. Українська культура: Коротка історія життя українського народа. – Катеринослав, Лейпціг. – 1923.

16. Охримович Юліан. Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ столітті. – К., 1918. (ч.1. Від початку ХІХ століття до Михайла Драгоманова. – 414 с.).

17. Терлецький Омелян. Визвольна боротьба українського народу. – Львів, 1941. – 92 с. Терлецький Омелян. Історія України від 1782 до 1917 р. – Львів, 1936. – 103 с.

18. Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. – Прага, 1930. – 94 с.

19. Целевич Володимир. Нарід. Нація. Держава. – Львів,1934. –116 с.

20. Бочковський О. І. “Боротьба народів за національне визволення”. – Прага, 1932. – 327 с.

21. Грушевський М. Якої автономії і федерації хоче Україна. – Відень, 1917. – 22 с.

22. Дністрянський Станіслав. Нова держава. – Відень, 1923. – 29 с.

23. Кучабський Ю. Василь Кучабський (сторінки життя). – Львів, 1996. – 43 с.

24. Липинський В. Листи до братів хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму. – Відень, 1926. – 421 с.

25. Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії. – Берлін, 1923. – 124 с.

26. Старосольський В. Теорія нації. – К.- Нью-Йорк, 1998. – 143 с.

27. Томашівський С. Українська історія. – Львів, 1916.- 246 с.

28. Шелухін С. Історично-правничі підстави української державності. – Вінніпег, 1929. – 216 с.

29. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1. – К., 1994. – 520 с. Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. – Львів, 1991. – 101 с.

30. Полонська-Василенко Н. Історія України. ІІ том. (Від половини XVII ст. до 1923 р.). – Мюнхен, 1976. – 599 с.

31. Андрусяк Тарас. Шлях до свободи. – Львів, 1998.
Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. – К., 1996. – 448 с.
Буцевицький В. “Руська трійця” // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993. – С.97.
Гончаренко В.Д. Правове забезпечення інтересів національних меншин на Україні у 20-ті роки // Правова держава. – К.,1992. – Вип. 2-3. – С. 170-176.
Гошуляк І.Л. До питання про державотворчу роль ідеї соборності України. // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія і перспективи. Міжнар. наук.- практич. Конф. – К., 1995.
Мироненко О. Світоч української державності. – К., 1995. – 327 с.
Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування еволюції, реалізації. – К., 1997. – 368 с.
Стеблій Феодосій. Початки українського національного руху в Галичині//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Вип.І. – Львів, 1995. –
С.59-70.
Ступарик Б.М. Шкільництво Галичини (1772-1939). – Івано-Франківськ, 1994. – 144 с.
Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник (О.М.Мироненко, Ю.І.Римаренко, І.Б.Усенко, В.А.Чехович). – К., 1997. – 560 с.
Усенко І.Б. Парадигма українського державотворення, історичні традиції і сучасні завдання історико – юридичної науки. // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. – К., 1997.
Хміль І.С. Деякі проблеми історії України крізь призму бачення І.Лисяка-Рудницького. – Київ, 1993. – 18 с.
Hroch Мiroslav, Social Precondition of National Revival in Europe: A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups among the Smaller European Nations. (Cambridge University Press, 1985.)
Чорновол Ігор. Поляки й українці у політиці Австро-Угорщини в другій половині 80-х років ХІХ ст. (“Українська інтрига” гр.Г.Кальконі) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Випуск 2. – Львів, 1995.
Шевчук В. Екологія економічної свідомості нації як запорука розбудови держави. // Розбудова держави. – 1997. - № 1. – С. 43 - 46.
Шемшученко Ю.С. Наукові засади ідеології державотворення в Україні. // Ідеологія державотворення в Україні. – 1997. – С. 4 - 10.
Шуба О. Міжцерковний конфлікт як перешкода на шляху національного відродження України. // Церква і національне відродження. – К., 1993. – С.189 –199.

32. Аркуша О. Український національно-політичний рух у Галичині наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник праць. – Вип.3-4. – Львів, 1997. – С.118-139.
33. Бондарук Т.І. Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико-правової науки: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького. – Київ, 1995. – 215 с.

34. Возьний В.І. Державно-правові погляди академіка С.С.Дністрянського: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01/Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького. – К., 1999. – 252 с.

35. Кіселичник В.П. Міське самоврядування Львова: правові основи, організаційна структура і діяльність органів: друга половина ХІХ – початок ХХ століття: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/Львів. ун-т ім.Ів.Франка. – Львів, 1994. – 213 с.

36. Кресіна І.О. Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів. Дис… докт. політ. наук: 23.00.05/Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького. – К., 1999. – 400 с.

37. Копиленко О.Л. “Українська ідея” М.Грушевського: Історія і сучасність. – К., 1991. – 183 с.

38. Кухарчук О.С. Концепції державності в українській суспільно-політичній думці (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.): Дис. … канд. політ. наук: 23.00.01/Кіровогр. пед. ін-т. – Кіровоград, 1996. – 173 с.

39. Медведчук Віктор. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К., 1997. – 170 с.

40. Міносян А.С. Становлення української державності у ІХ – на початку ХХ століття (історіографія проблеми): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01; 07.00.06/Харк. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. – Х., 1996. – 188 с.

41. Музика І.В. Ідея багатопартійності в українській політико-правовій думці та державотворчій практиці останньої чверті ХІХ ст. – першої чверті ХХ ст.: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/Ін-т держ. і права ім.В.М.Корецького. – К., 1996. – 230 с.

42. Турій О. Греко-Католицька Церква в суспільно-політичному житті Галичини, 1848-1867: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Львів,
1994. – 275 с. Турій Олег. Галицькі русини між москвофільством і українством (до питання про так зване “старорусинство”) // Історія. Частина І: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. – Х., 1996. – С.106-112. Турій О. Національне і політичне полонофільство серед греко-католицького духовенства Галичини під час революції 1848-1849 років//Записки наукового товариства імені Шевченка. – Том ССХХVІІІ. – Львів, 1994. – С.183-206.

43. Турченко Ф. Г. Українська самостійницька ідея на рубежі ХІХ – ХХ століть // Політологічний вісник Матеріали Всеукраїнської науково – практичної конференції “Політична думка в Україні: минуле і сучасність”. – К., 1993. – Ч.1. – С.219 –229.

44. Гелей С. Консервативна течія в суспільно – політичній думці України ХІХ ст. – Львів, 1996. – 236 с.

45. Жерноклєєв О. Український соціал – демократичний рух в Галичині (1899 – 1918). – Автореф. канд. істор. наук. – Чернівці, 1995.

46. Телешун С. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. – К., 1996. – 129 с.

47. Колесник В.Ф., Рафальський О.О. Український рух в Австро-Угорщині (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – К., 1998. – 40 c.

48. Ковальчук В. Ідея державності та національної незалежності у діяльності українських партій Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Автореф. канд. політ. Наук. – Львів, 1996.

49. Ковальчук І. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття. // Наукові праці з питань політичної історії. – К., 1992. – Вип. 172. – С.105 – 114.

50. Козицький М., Поліщук О. Національно – політична думка на Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Наукові праці з питань політичної історії. – К., 1992. – Вип. 172. – С. 6-14.

51. Сухий О. Національна ідея в програмах та діяльності українських політичних партій Галичини (кін. ХІХ – початок ХХ ст.) – Львів, 1998. – 132 с.

52. Hornowa E. Ukrainski oboz postepowy i jego wspolpraca z polska lewica spoleczna w Galicji w 1876 – 1895. – Wroclaw, 1968. – 204 s.

53. Najdus W. Polska Partia Socjalko – Demokratyczna Galicji i Slaska: 1890 – 1919. – Warzawa, 1983. – 196 s.

54. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність. – 1994. – С.114-126. Грицак Я.Й. До генези ідеї політичної самостійності України // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Міжвідомчий збірник наукових праць. – Вип.1. – Київ, 1992. – С.119-143. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної укр. нації ХІХ-ХХ ст.: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів]. – К., 1996. – 360 с. Грицак Я. Українське національне відродження у Галичині ХІХ – поч.ХХ ст.: порівняльний аналіз соціального складу патріотичних груп // Вісник Інституту історичних досліджень. – ч.3. – січень, 1995. С.3-5.

55. Єкельчик С. Пробудження нації: До концепції історії українського національного руху другої половини ХІХ ст. – Мельбурн, 1994. – 125 с.

56. Магочі П.Р. Культурні організації як засіб національного відродження: Товариство “Общество имени Михаила Качковского” в Галичині // Галичина (історичні есе). – Львів, 1994. Магочі П.Р. Українське національне відродження: нова аналітична структура // Український історичний журнал. – 1991. – № 3. – С.97-107.

57. Мудрий Мар’ян. Галицька автономія в 70-80-х роках ХІХ століття: українське і польське бачення. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник праць.- Вип.7. –Львів,2000. – с.182. Мудрий Мар’ян. Спроби українсько-польського порозуміння в Галичині (60-70-і роки ХІХ ст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник праць. – Вип.3-4. – Львів, 1997. – С.58-118.

58. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994. – 414 с.

59. Субтельний Орест. Україна: Історія. – К., 1991. – 512 с.

60. Химка Дж.-П. Український національний рух у Галичині в світлі нових теоретичних праць про націоналізм і національні рухи // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Історія. ч.1. – Львів, 1994. – С.215-220.

61. Шпорлюк Р. Українське національне відродження у контексті європейської історії кінця XVIII – початку ХІХ століття //
Слово. – 1991. – № 3. – С.2-12.

62. Кульчицький В.С. Галицьке намісництво та його антинародна діяльність. /1848 – 1918 рр./ - Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 1975, с.33 - 39. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. З історії української державності. – Львів, 1992. – 86 с. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посібник для студ. юрид. спец. вузів. – Львів, 1996. – 296 с. Кульчицький В.С. Судова система в Галичині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / 40 наукова конференція Львівського університету. Тези дповідей. – Львів, 1966.

63. Кугутяк М.В. Радикальна партія в Східній Галичині // Український історичний журнал. – 1990. – № 10. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993.

64. Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. – Львов, 1990. – 156 с.

65. Тищик Б.Й. Галицька Соціалістична Радянська Республіка (1920). – Львів, 1970. – 198 с.

66. Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – Київ, 1995. – 272 с.

67. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. – К., 1998. – 392 с.

68. Картунов О. Взаємовідносини нації і держави // Освіта. – 1994. – 8 червня.
69. Римаренко С. Ю. Самовизначення особи, нації, держави. – К., 1999. – 543 с.
70. Шкляр Л. Національна ідея в політичному суспільстві. //Демократія і державність. – К., 1997. – С.30 – 36.

71. Школьняк В. Етнокультурне прагнення //Освіта. – 1994. – 97 с.

72. Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії. – Київ, 1996. – 255 с.

73. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – К., 1998. – 350 с.

74. Меш В.Г. Історіографія українського національно – політичного відродження. 1905 – 1914 рр. : Автореф. канд. істор. наук. – Донецьк, 1995.

75. Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці та суспільно – політичному житті України кінця ХУІІІ – поч. ХХ століття. – Чернівці, 2000. – 424 с.

76. Крайове господарське товариство “Сільський господар у Львові” (1899-1939) // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.17-29. Ісаєвич Я. Східна Галичина в Монархії Габсбургів: українці і національні меншини // Osterreichisch-Ukrainische Rundschau. Австрійсько-український огляд. – Відень, липень 1997. – С.68-73.

77. Жук А. До історії української політичної думки перед світовою війною // Визволення. Місячник Вільної української думки за кордоном. – Прага, 1923. – С. 138.

78. Жук А. До історії української політичної думки перед світовою війною // Визволення. Місячник Вільної української думки за кордоном. – Прага, 1923. – С. 148.

79. Левицький М. Західня Україна: (Короткий екон.-політ. огляд). – Б.М., 1928. – 95 с.

80. Франко І. В наймах у сусідів. Збірник праць, писаних польською та німецькою мовами в перекладі з поясненнями та додатками автора. – Том перший. Статті на суспільно-політичні теми. – Львів, 1914. ХІІ. – С. 59

81. Франко І. В наймах у сусідів. Збірник праць, писаних польською та німецькою мовами в перекладі з поясненнями та додатками автора. – Том перший. Статті на суспільно-політичні теми. – Львів, 1914. ХІІ. – С. 60.

82. Левицький Кость. Як вибирати посла до сейму краєвого. – Львів, 1895. – С.23.
83. Левицький М. Західня Україна: (Короткий екон.-політ. огляд). – Б.М., 1928. – 95 с. – С.22.

84. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.17.

85. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.18-19.
86. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.45-46.
87. Левицький М. Західня Україна: (Короткий екон.-політ. огляд). – Б.М., 1928. – 95 с. – С.23-25.

88. Каппелер А. Національний рух у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Вип.1. – Київ, 1992. – С.104-119. – С.109.

89. Римаренко Ю.І. Національний розвій України. – К., 1994. – 272 с. – С.8.
90. Кресіна І.О. Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів. Дис… докт. політ. наук: 23.00.05/Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького. – К., 1999. – 400 с. – С.116-117.

91. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.310.
92. Ustawa o stowarzyszeniach, sankcyonowana przez Najjasniejszego Pana dnia 15 listopada 1867 // Zbior dokumentow odnoszacych sie do konstytucyi Panstwa Austryaskiedo tudziez Krolestwa Galicyi i Lodomeryi i Wielkiego Ksiestwa Krakowskiego. – Lwow, 1868. – 76-81.

93. Левицький Кость. Про сільські каси позичкові і щадниці. – Львів, 1894. – 72 с. – С. 7-8.

94. Качор А. Роль “Просвіти” в економічному розвитку Західної України. – Вінніпег, 1960. – 31 с.

95. Левицький Володимир. Як живеться українському народови в Австрії. – Відень, 1915. – 31 с.

96. Левицький Кость. Що має робити “Просвіта” на основі нового статуту. – Львів, 1892. – 31 с. – С.4.

97. Качор А. Роль “Просвіти” в економічному розвитку Західної України. – Вінніпег, 1960. – 31 с. – С.30.

98. Качор А. Роль “Просвіти” в економічному розвитку Західної України. – Вінніпег, 1960. – 31 с. – С.17.

99. Качор А. Роль “Просвіти” в економічному розвитку Західної України. – Вінніпег, 1960. – 31 с. – С.19.
100. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.495 – 496.
101. Качор А. Роль “Просвіти” в економічному розвитку Західної України. – Вінніпег, 1960. – 31 с. – С.21.

102. Боровський М. “Головна садівничо-городнича секція т-ва “Сільський господар”; Сільсько-господарське шкільництво на західно-українських землях; Видавнича діяльність т-ва “Сільський господар” // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.134-142; 93-111; 85-92.

103. Кравець М. Селянство Східної Галичини і Північної Буковини у другій половині ХІХ ст. – Львів, 1964. – 239 с. – С.14.

104. Кравець М. Селянство Східної Галичини і Північної Буковини у другій половині ХІХ ст. – Львів, 1964. – 239 с. – С.17-19.

105. Боровський М. “Головна садівничо-городнича секція т-ва “Сільський господар”; Сільсько-господарське шкільництво на західно-українських землях; Видавнича діяльність т-ва “Сільський господар” // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.85.

106. Боровський М. “Головна садівничо-городнича секція т-ва “Сільський господар”; Сільсько-господарське шкільництво на західно-українських землях; Видавнича діяльність т-ва “Сільський господар” // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.94-95.

107. Левицький Володимир. Як живеться українському народови в Австрії. – Відень, 1915. – 31 с. Хронов’ят Михайло. Співпраця Крайового молочарського союзу “Маслосоюзу” з Господарським товариством “Сільський господар” // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.210.

108. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.310.
109. Левицький Володимир. Як живеться українському народови в Австрії. – Відень, 1915. – 31 с. – С.22.
110. Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ століття. – Х., 1925. – 318 с.

111. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1. – К., 1994. – 520 с. С.435.
112. Бойко Г. Засновник галицької геології // Osterreichisch-Ukrainische Rundschau. Австрійсько-український огляд. – Відень, грудень 1995. – С.160-162.

113. Мала енциклопедія етнодержавознавства (НАН України. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького; Ред.кол.: Ю.І.Римаренко (від.ред.) та ін. – К., 1996. – 942 с. – С.871-872.

114. Провідники крайового господарського товариства “С.Г.” у Львові // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1899-1944. – Нью-Йорк, 1970. – С.233-239. – С.233-234.

115. Переписка М.Драгоманова з М.Павликом (1876-1895). – Чернівці, 1910. – С.393.
116. Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат. – С.-Петербург. – Т.12. – С.361-367.

117. Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Львівська область. – Київ, 1968. – 979 с. – С.62.

118. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.). – Львів, 1966. – 67 с. – С.5.

119. Довгаль І.М. Вплив російської революції 1905 року на розвиток революційного руху в Галичині. – К., 1952. – 64 с. – С.10.

120. Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900-1919). – К., 1960. – 372 с.
121. Малий словник історії України / В.Смолій, С.Кульчицький, О.Майборода та ін. К., 1997. – 464 с. – С.6-7.

122. Утвердження ленінських ідей про державу і право на Україні. Питання теорії та практики держ.будівництва. – Львів, 1972. – 299 с. – С.173.
123. Осечинський В.К. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. – Львів, 1954. – 188 с. – С.23.
124. Утвердження ленінських ідей про державу і право на Україні. Питання теорії та практики держ.будівництва. – Львів, 1972. – 299 с. – С.173.
125. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. З історії української державності. – Львів, 1992. – С.134-135.

126. Франко І. Земельна власність у Галичині // Франко І. Твори. В двадцяти томах. – Т.19. – с.278-304. – С.280.

127. Навроцький В. П’янство і пропінація в Галичині. – Громада, № 5. – Женева, 1882. – С.41.

128. Утвердження ленінських ідей про державу і право на Україні. Питання теорії та практики держ.будівництва. – Львів, 1972. – 299 с. – С.184.
129. Тищик Б.Й. Галицька Соціалістична Радянська Республіка (1920). – Львів, 1970. – 198 с. – С.15.

130. Осечинський В.К. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. – Львів, 1954. – 188 с. – С.28.

131. Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900-1919). – К., 1960. – 372 с. – С.61.
132. Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Львівська область. – Київ, 1968. – 979 с. – С.102.

133. Кузьминець О.В., Калиновський В.С. Історія держави і права України. – К., 2000. – 429 с. – С.9.

134. Хрестоматія з історії Української РСР. [В 3-х т.]– Т.2. – К., 1961. – 642 с. – С.249-251.

135. Пристер Е. Краткая история Австрии. Сокращенный перевод с немецкого. – М., 1952. – 510 с. – С.452.

136. Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900-1919). – К., 1960. – 372 с. – С.56.
137. Франко І. Борислав сміється // Франко Іван. Вибрані твори. У трьох томах. – Київ, 1973. – Т.3. – С.5-226.

138. З історії західноукраїнських земель. – Вип.3. – К., 1958. – С.29.
139. Нариси історії Львова. – Львів, 1956. – С.147-149.

140. Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Львівська область. – Київ, 1968. – 979 с. – С.646.

141. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.369.
142. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.370.
143. Дорошенко В. Огнище української науки Наукове товариство імені Шевченка. З нагоди 75-річчя його заснування написав… Нью-Йорк; Філадельфія, 1951. – 116 с.

144. Українська радянська енциклопедія. Видання друге. – Т.2. – К., 1978. – 543 с. – С.461.

145. Українська радянська енциклопедія. Видання друге. – Т.2. – К., 1978. – 543 с. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.369-370.

146. Грицак Я. Українське національне відродження у Галичині ХІХ – поч.ХХ ст.: порівняльний аналіз соціального складу патріотичних груп // Вісник Інституту історичних досліджень. – ч.3. – січень, 1995. С.3-5.

147. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.370-372.
148. Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 у 2-х томах. – Т.1. – Львів, 1926. – 736 с. – С.380.
149. Українська радянська енциклопедія. Видання друге. – Т.2. – К., 1978. – 543 с. – С.461.

150. Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. – К., 1914. – 116 с. – С.53.

151. Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. – К., 1914. – 116 с. – С.53.
152. Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник. За редакцією Юрія Римаренка. – Київ-Донецьк, 1998. – 544 с. – С.90.

153. Мала енциклопедія етнодержавознавства (НАН України. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького; Ред.кол.: Ю.І.Римаренко (від.ред.) та ін. – К., 1996. – 942 с. – С.871-872. – С.323.

154. Стеблій Феодосій. Володимир Гнатюк – дослідник національного відродження на західноукраїнських землях // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Вип.3-4. – Львів, 1997. – С.288-307.

155. Стеблій Феодосій. Володимир Гнатюк – дослідник національного відродження на західноукраїнських землях // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. – Вип.3-4. – Львів, 1997. – С.288-307.

156. Охримович Юліан. Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ столітті. – К., 1918. (ч.1. Від початку ХІХ століття до Михайла Драгоманова. –