ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ДЗЮБЕНКО ОЛЕНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 34.06 + 35.078.2

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНІ

12.00.01 – теорія та історія держави та права;
історія політичних та правових вчень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Гусарєв Станіслав Дмитрович,
доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2010

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ……………………………………...13
1.1. Історіографія досліджень юридичної техніки
відомчої нормотворчості …………………………………………………………..13
1.2. Методологія досліджень юридичної техніки відомчої нормотворчості…...38
1.3. Історія та передумови формування юридичної техніки……………………..66
Висновки до 1 розділу..............................................................................................93
РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ……………………………………………………………….….97
2.1. Теоретико-правове розуміння юридичної техніки
відомчої нормотворчості……………………………………………………….…..97
2.2. Види юридичної техніки відомчої нормотворчості…………………..…….115
Висновки до 2 розділу……………………………………………………………144
РОЗДІЛ 3
СТАН ВИКОРИСТАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ………….147
3.1. Види відомчих підзаконних актів як результат застосування юридичної
техніки……………………………………………………………………………...147
3.2. Застосування принципів права у процесі відомчої нормотворчості………166
3.3. Стан та перспективи вдосконалення юридичної техніки
відомчої нормотворчості………………………………………………………….183
Висновки до 3 розділу……………………………………………………………207
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….210
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………218
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………241
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ Верховна Рада України
Держатомрегулювання України Державний комітет ядерного регулювання
України
Держгірпромнагляд України Державний комітет України з промислової
безпеки, охорони праці та гірничого
нагляду
Держкомархів України Державний комітет архівів України
Держкомісціннихпаперів Державна комісія з цінних паперів
та фондового ринку
КМУ Кабінет Міністрів України
МВС Міністерство внутрішніх справ
Мінагрополітики України Міністерство аграрної політики України
Мінекономіки України Міністерство економіки України
Мін’юст України Міністерство юстиції України
Мінпаливенерго України Міністерство палива та енергетики України
МНС України Міністерство України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи
МОЗ України Міністерство охорони здоров'я України
МОН України Міністерство освіти і науки України
НБУ Національний банк України
ЦОВВ Центральні органи виконавчої влади

ВСТУП

Актуальність теми. Активний розвиток правової системи України на сучасному етапі, зокрема її нормативної частини, зумовлений процесами інтеграції та глобалізації демократичного розвитку держави. Це вимагає зміцнення методологічних засад підготовки нормативно-правових актів з метою вдосконалення національного законодавства, адаптації його до законодавства Європейського Союзу, а також підвищення загального рівня ефективності правового регулювання. У зв’язку з цим, актаалізуються питання різних видів та рівнів правотворчості, в тому числі тих, які здійснюються на рівні центральних органів виконавчої влади. Відомчі нормативно-правові акти, що видаються в межах компетенції органів центральної виконавчої влади, містять вторинні похідні норми, які деталізують сутність первинних та приймаються на їх основі, а тому мають бути досконалими та зрозумілими для адресатів. Актаалізується також питання дотримання суб’єктами відомчої нормотворчості техніко-юридичних вимог під час створення та упорядкування відомчих документів. Саме тому, з метою усунення колізій та прогалин, які існують у чинному законодавстві, підвищення культури нормотворчої діяльності та оперативності суб’єктів відомчої нормотворчості під час виконання ними нормотворчих функцій, забезпечення якості актів та, відповідно, їх ефективної реалізації, постає гостра потреба подальшої розробки та вдосконалення правил юридичної техніки відомчої нормотворчості.
Так, відомі вітчизняні і зарубіжні правники С.С. Алексєєв, Н.В. Артикуца, С.А. Боголюбов, Л.М. Бойко, А.Б. Венгеров, Г.І. Денисов, Ж.О. Дзейко, В.М. Карташов, Д.А. Керимов, Д.А. Ковачов, А.В. Красницька, Р. Лукич, А.В. Малько, Г.І. Муромцев, Н.М. Оніщенко, А.С. Піголкін, А. Полешко, П.М. Рабінович, В.І. Риндюк, О.О. Тененко, А.Ф. Черданцев, Б.В. Чигидин, Є.С. Шугрина, С.Н. Юсупов та інші досліджували окремі аспекти юридичної техніки, а саме: її характер, елементи, види, призначення тощо. Л.Ф. Апт, Ю.Г. Арзамасов, О.В. Бабкіна, П.М. Васильєв, Т.О. Дідич, Н.О. Зезека, Р.А. Калюжний, М.С. Кельман, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, В.А. Короленко, І.П. Кузінцев, С.Л. Лисенков, В.В. Лазарєв, О.Г. Мурашин, А.В. Міцкевич, І.В. Опришко, Н.М. Пархоменко, О.А. Пучков, Е.І. Темнов та інші в своїх працях розглядали проблемні питання правотворчості: її способи, види, стадії, принципи, співвідношення з такими категоріями як правоутворення, нормотворчість, законотворчість тощо. Водночас, починаючи з другої половини ХХ ст., в науці склалася тенденція розглядати юридичну техніку не як самостійну правову категорію, а як елемент правотворчості, що знайшло відображення в працях таких відомих учених, як Н.А. Власенко, В.О. Єлеонський, А.К. Кабатов, М.Т. Лихачов, А.В. Лобашев, М.Н. Ніколаєва, Ю. Палеха, Н.В. Пелипенко, І.П. Сидорчук, І.Д. Тиновицька, М. Тихомиров, Л.М. Шестопалова, М.К. Юков та інші.
Проте, хоча окремі аспекти проблеми юридичної техніки відомчої нормотворчості і привертали увагу фахівців як у галузі теорії держава і права, так і в інших юридичних науках, ще й дотепер в Україні не існує її комплексного дослідження. Недосконалість вітчизняної законодавчої бази – загальновизнаний факт як у нашій країні, так і за її межами, що негативно впливає на вирішення проблем економіки, державного управління, інших сфер суспільного життя. Варто також зазначити, що спеціальних наукових праць, присвячених зазначеній проблемі, в Україні фактично немає. Вищезазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її важливість як для наукової, так і для нормотворчої діяльності, що й обумовило активізацію пошуків у цьому напрямку та вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV; Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Наказу МВС України «Про пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004–
2009 років» від 5 липня 2004 р. № 755; Основних напрямків наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ, схвалених вченою радою КНУВС 25 березня 2008 р. (протокол № 3); планів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2007–2009 рр. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради КНУВС (протокол № 11 від 24 листопада
2006 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є висвітлення юридичної техніки відомчої нормотворчості, як самостійної теоретико-правової категорії, на основі комплексного дослідження понять юридичної техніки і відомчої нормотворчості та формулювання відповідних правил юридичної техніки відомчої нормотворчості для забезпечення ефективності їх використання при створенні та упорядкуванні відомчих підзаконних актів.
Для досягнення мети було визначено такі наукові завдання:
- проаналізувати стан наукової розробки юридичної техніки в цілому та юридичної техніки в контексті відомчої правотворчості зокрема;
- охарактеризувати методологічні підходи до розуміння понять юридичної техніки та відомчої нормотворчості, сформулювати на підставі власного аналізу їхні дефініції;
- обґрунтувати необхідність виокремлення самостійної теоретико-правової категорії «юридична техніка відомчої нормотворчості», а також сформулювати власне визначення вказаного поняття;
- визначити структуру змісту та систематизувати правила юридичної техніки відомчої нормотворчості за критерієм її видів;
- виявити особливості відомчих нормативно-правових актів та визначити їх види;
- визначити принципи права, які використовуються у процесі відомчої нормотворчості;
- проаналізувати стан юридичної техніки відомчої нормотворчості та розробити пропозиції щодо її вдосконалення на сучасному етапі розвитку України.
Об’єктом дослідження є явище юридичної техніки як сукупність правил, засобів, прийомів, способів створення, скасування та упорядкування нормативно-правових актів.
Предметом дослідження є правила, засоби, прийоми і способи юридичної техніки відомчої нормотворчості, що використовуються у процесі створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів.
Методи дослідження. Предмет та об’єкт дисертаційного дослідження обумовили використання системи загальнонаукових та конкретнонаукових методів. Зокрема, з метою забезпечення об’єктивності, всебічності і повноти дослідження, а також для отримання науково обґрунтованих і достовірних результатів у дисертації було використано такі методи пізнання:
системно-структурний, який застосовувався при з’ясуванні ознак, видів, структури змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості, як самостійної теоретико-правової категорії (підрозділ 2.1). Завдяки системно-структурному методу було виокремлено відомчу нормотворчість як складову нормотворчості, яка, з одного боку, є самостійною складною категорією, а з іншого – складовою правотворчості, що, в свою чергу, є рівнем правоутворення (підрозділ 1.2). Даний метод забезпечив вивчення ознак та особливостей відомчих актів, з одного боку, як самостійної групи підзаконних актів, а з іншого – як різновидів підзаконних актів (підрозділ 3.1);
історико-правовий, за допомогою якого досліджувався розвиток юридичної техніки та шляхом аналізу техніко-юридичної сторони найбільш визначних джерел права визначено її особливості на кожному етапі історичного розвитку держави та права (Античність, Середньовіччя, Новий та Новітній часи) (підрозділ 1.3);
порівняльного аналізу, який сприяв дослідженню таких теоретико-правових категорій як правотворчість, законотворчість та нормотворчість; юридична техніка, законодавча техніка, законотворча техніка, нормотворча техніка та юридична техніка відомчої нормотворчості. Зазначений метод використовувався також при порівняльному аналізі актів центральних органів виконавчої влади, що закріплюють правила юридичної техніки відомчої нормотворчості (підрозділи 1.1, 1.2, 3.3);
логічний, за допомогою якого охарактеризовано найважливіші аспекти юридичної техніки в цілому та юридичної техніки відомчої нормотворчості зокрема, а також розглянуто ознаки та види відомчих підзаконних актів (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1);
структурно-функціональний метод використано при виокремленні елементів юридичної техніки в цілому та юридичної техніки відомчої нормотворчості зокрема, а також їх складових з урахуванням функціонального призначення кожного з них при забезпеченні створення та упорядкування якісних та ефективних відомчих підзаконних актів (підрозділ 2.1);
моделювання, завдяки якому розроблено правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, притаманні кожному з її видів (розділ 2);
філологічний, який сприяв дослідженню мови відомчих підзаконних актів як фактора забезпечення єдності праворозуміння їх змісту. Зазначений метод зумовив застосування ряду мовних правил, якими водночас користуються й нормопроектувальники, а саме: загальнолінгвістичні правила, правила використання окремих засобів мови та стилістичні правила (підрозділи 2.2, 3.3).
Емпіричну базу дослідження становлять: дані, отримані при анкетуванні 284 працівників органів внутрішніх справ Управління внутрішніх справ України в містах Тернополі, Рівному та Хмельницькому (як суб’єктів правового регулювання) щодо усвідомлення правил юридичної техніки та використання цих правил у процесі правозастосування; акти тлумачення Конституційного суду України за період 2004–2009 рр. (89 рішень), пов’язані з визначенням відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України; статистичні дані Державного департаменту реєстрації нормативних актів Міністерства юстиції України щодо стану нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади; тексти відомчих нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади України (близько 150 актів) на предмет відповідності їх правилам юридичної техніки відомчої нормотворчості.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно розглянуто явище юридичної техніки відомчої нормотворчості в Україні, зроблено спробу вирішити ряд науково-пізнавальних завдань, зокрема:
вперше:
- запропоновано науково-теоретичне визначення поняття «юридична техніка відомчої нормотворчості», під якою розуміється сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання певної сфери суспільних відносин. Доведено також, що юридична техніка відомчої нормотворчості є водночас і теоретико-прикладною категорією, яка використовується у практиці нормотворчості центральних органів виконавчої влади;
- доведено, що структуру змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості складають окремі групи правил за критерієм її видів, серед яких: юридична техніка нормопроектування відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до відомчих актів, юридична техніка скасування відомчих актів, юридична техніка обліку відомчих актів та юридична техніка систематизації відомчих актів. Обґрунтовано, що серед усіх груп правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, які використовуються суб’єктами відомчої нормотворчості, найбільшою є правила нормопроектування відомчих актів, що включають правила зовнішнього оформлення відомчих актів та правила викладу текстів відомчих актів;
удосконалено:
- систему знань щодо характеристики ознак та видів відомчих підзаконних актів. Зокрема, використано такі критерії класифікації: сферу дії відомчих актів; характер відомостей, що містяться у відомчих актах; функціональне призначення відомчих актів у механізмі правового регулювання; порядок прийняття відомчих актів та компетенцію суб’єктів відомчої нормотворчості;
- загальну характеристику системи відомчих актів, в якій виокремлено розпорядчі акти, що є самостійним видом відомчих підзаконних актів, та нормативно-правові, які затверджуються розпорядчими актами;
дістали подальшого розвитку:
- підходи щодо розуміння явища відомчої нормотворчості, визначення кола її суб’єктів, якими є керівники центральних органів виконавчої влади як єдиноначальних органів. У зв’язку з цим зроблено висновки, що суб’єктами відомчої нормотворчості є: міністри, голови державних комітетів (служб), голови центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, керівники урядових органів державного управління та керівники територіальних органів (підрозділів) центральних органів виконавчої влади;
- ідеї щодо принципів права, які є одним з базових та системоутворюючих компонентів юридичної техніки, оскільки виконують як об’єднуючу, так і методологічну функції у нормопроектувальному процесі. Обґрунтовано, що відомча нормотворчість, з одного боку, базується на загальноправових принципах права, а з іншого – має власні принципи, які характеризують її, як самостійний правовий інститут. Серед загальноправових принципів, які лежать в основі як відомчих актів, так і в діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості, які використовують відповідні правила юридичної техніки, виділено та охарактеризовано такі принципи: законності, демократизму, гуманізму та науковості. Також розкрито зміст спеціальних принципів, які притаманні відомчій нормотворчості та, на відміну від загальноправових принципів, більш повно і глибоко розкривають сутність даного процесу. Так, серед спеціальних принципів виокремлено принципи професіоналізму, оперативності, планування, прогнозування та техніко-юридичної досконалості. Охарактеризовані також принципи єдиноначальності та галузевості, які є основними засадами відомчої нормотворчості;
- положення щодо необхідності уніфікації та нормативного закріплення системи правил юридичної техніки відомчої нормотворчості. Зокрема розроблено і пропонується проект нормативного акта, який включає правила юридичної техніки створення, скасування та упорядкування підзаконних актів в цілому та відомчих актів зокрема.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – для подальшого наукового дослідження проблем юридичної техніки відомчої нормотворчості;
у нормотворчості та правозастосуванні – при підготовці проектів правових актів (акт впровадження Відокремленого підрозділу «Науково-технічний центр» ДП НАЕК «Енергоатом» від 12 червня 2009 р. № 1629/41; акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 1 липня 2009 р.; акт впровадження Конституційного суду України від 15 травня 2009 р.);
у навчальному процесі – при проведенні занять з навчальних дисциплін «Теорія держави та права», «Актуальні проблеми теорії держави та права», «Юридична техніка відомчої нормотворчості», а також при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з зазначених дисциплін, у науково-дослідній роботі студентів (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 21 лютого 2009 р.; акт впровадження у навчальний процес Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 5 травня 2008 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на: науково-практичній конференції «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Київ, 13–14 травня 2008 р., тези опубліковані); міжвузівській науково-теоретичній конференції «Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам’яті професора
В.В. Копєйчикова)» (м. Київ, 26 грудня 2008 р., тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 27–31 січня 2009 р., тези опубліковані); ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 31 січня 2009 р., тези опубліковані); науково-практичній конференції «Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах» (м. Київ, 30 жовтня 2009 р., тези опубліковані).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 10 наукових працях, 5 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять вісім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (276 найменувань). Загальний обсяг роботи – 265 сторінок, з них основного тексту – 217 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Юридичну техніку досліджували у своїх працях як представники філософії, так і представники теорії права. Так, відомі філософи Античності, Середньовіччя, Нового часу висвітлювали у своїх працях вимоги до змісту, мови та структури законів, описували риси законотворців, що дає підстави стверджувати про початок розвитку юридичної техніки. Вперше поняття «юридична техніка» було сформульоване у другій половині ХІХ ст. Р. Ієрингом у праці «Юридична техніка», тому вже на початку ХХ ст. відомі теоретики права почали досліджувати у своїх працях окремі аспекти юридичної техніки, а вже у другій половині ХХ ст. юридична техніка розглядається теоретиками права не як самостійна правова категорія, а як елемент правотворчості. Вже у 70-х та 80-х роках ХХ ст. відзначається різке збільшення уваги науковців до проблем відомчої нормотворчості та, відповідно, ролі та значенні відомчих актів у законодавстві радянської держави. При цьому у 90-х роках ХХ ст. простежується тенденція у розробці тих вимог та, відповідно, правил юридичної техніки, якими має керуватися нормотворець при створенні якісних актів. На початку ХХІ ст. джерельну базу юридичної техніки доповнюють праці, присвячені узагальненим вимогам до змісту, структури, форми та мови нормативно-правових актів.
Увагу науковців привертають такі проблемі питання, як визначення сутності юридичної техніки, висвітлення її структурного складу, з’ясування значення терміна «техніка» в словосполученні «юридична техніка», аналіз її характеру та видів, співвідношення з такими категоріями як законотворча техніка, законодавча техніка тощо. Результат аналізу наукових досліджень з проблематики юридичної техніки дозволяє зробити висновок, що юридична техніка є багатогранною теоретико-правовою категорією, що, з одного боку, обумовлено її приналежністю до теорії права, а з іншого – безпосереднім використанням її правил уповноваженими суб’єктами при створенні, скасуванні та упорядкуванні правових актів в цілому та відомчих зокрема.
Аналіз та узагальнення бібліографії наукових досліджень щодо розуміння видів юридичної техніки відомими теоретиками права дає можливість констатувати, що юридична техніка, залежно від видів правових актів, включає правотворчу техніку (законотворча техніка, нормотворча техніка), правозастосовну техніку та правотлумачну техніку. Водночас, залежно від змісту діяльності компетентних суб’єктів, юридична техніка поділяється на юридичну техніку створення правових актів (юридична техніка створення нормативно-правових актів, юридична техніка створення правозастосовних актів, юридична техніка створення право тлумачних актів), юридичну техніку скасування правових актів та юридичну техніку упорядкування правових актів. Дисертант звертає увагу, що видами юридичної техніки створення нормативно-правових актів є юридична техніка законопроектування, юридична техніка нормопроектування та юридична техніка внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів. Юридична техніка упорядкування правових актів, у свою чергу, включає юридичну техніку обліку правових актів та юридичну техніку систематизації правових актів.
Разом з тим, проаналізовано співвідношення юридичної техніки та законодавчої та встановлено, що законодавча техніка використовується при створенні, скасуванні та упорядкуванні нормативно-правових актів, а тому є складовою юридичної техніки та співвідноситься з нею як частина з цілим.
2. Проведений аналіз різних методологічних підходів, пов’язаних з осмисленням відомчої нормотворчості та юридичної техніки, яка використовується при підготовці відомчих актів дає можливість констатувати про перевагу концепції позитивізму. Такі методологічні підходи, як інструментальний, діяльний, структурно-функціональний використовуються меншою мірою, враховуючи специфіку та прикладний характер знань, що стосуються сфери відомчої нормотворчості та значною мірою мають техніко-прикладний характер.
Аналіз позитивіського підходу, який успішно використовується при визначенні правотворчості, дає можливість зробити висновок, що акт правотворчості в країнах, які є представниками континентального права, слід розглядати в широкому значені, який передбачає, що до актів правотворчості належать джерела права, які діють в інших правових системах сучасності та у вузькому значенні, відповідно до якого актами правотворчості є виключно нормативно-правові акти, які є домінуючим джерелом права в країнах романо-германської правової сім’ї. Такий аналіз дає підстави правотворчість в континентальному праві розглядати в широкому значенні, тобто творення всіх форм права та, відповідно, у вузькому – творення нормативно-правових актів. Разом з тим, доведено, що залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, правотворчість поділяється на законотворчість (діяльність по створенню законів) та нормотворчість (діяльність по створенню підзаконних нормативних актів).
При цьому звертається увага на необхідність виокремлення чотирьох рівнів нормотворчості, серед яких: нормотворчість вищих органів державної влади (загальна нормотворчість), нормотворчість центральних органів виконавчої влади (відомча нормотворчість), нормотворчість місцевих органів виконавчої влади (місцева нормотворчість), нормотворчість керівників підприємств, установ, організацій (локальна нормотворчість), серед яких провідне місце належить відомчій нормотворчості.
Аналіз методології наукових праць, присвячених проблематиці відомчої нормотворчості дозволяє визначити її, як діяльність уповноважених керівників центральних органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції створюють, скасовують, упорядковують відомчі підзаконні акти, шляхом нормопроектування, зміни, доповнення, скасування, обліку, систематизації правових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, що входять до сфери їх повноважень.
Аналіз інструментального та структурно-функціонального підходів, які використовується для висвітлення поняття «юридична техніка» дозволяють визначити її, як сукупність правил використання засобів, прийомів та способів для створення, скасування та упорядкування правових актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання суспільних відносин.
3. Необхідність виділення юридичної техніки відомчої нормотворчості як самостійної теоретико-правової категорії обумовлена рядом факторів. По-перше, більшість суспільних відносин регулюється на відомчому рівні, а тому виникає гостра необхідність забезпечення якості відомчих нормативно-правових актів. По-друге, висвітлення юридичної техніки відомчої нормотворчості надасть можливість розробити на упорядкувати правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, які мають використовуватись суб’єктами відомчої нормотворчоті під час створення, скасування та упорядкування ними відомчих актів. По-третє, аналіз різних підходів розуміння юридичної техніки та відомчої нормотворчості дає підстави зробити висновок про відповідність видів юридичної техніки, об’єктом яких є відомчі підзаконні акти, способам відомчої нормотворчості. При цьому доводиться, що відомчі нормативно-правові акти є об’єктом таких видів (підвидів) юридичної техніки: юридичної техніки нормопроектування та юридичної техніки внесення змін та доповнень до нормативних актів, які є різновидами юридичної техніки створення нормативно-правових актів, яка, в свою чергу, належить до юридичної техніки створення правових актів; юридичної техніки скасування правових актів; юридичної техніки обліку правових актів та юридичної техніки систематизації правових актів як складових юридичної техніки упорядкування правових актів. На підставі цього робиться висновок, що юридична техніка, з одного боку, «пронизує» способи здійснення суб’єктами відомчої нормотворчості своїх нормотворчих функцій через свої види, а з іншого – в різновидах юридичної техніки можна виділити способи діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості, що дає підстави розглядати юридичну техніку в контексті відомчої нормотворчості. У зв’язку з цим, видами юридичної техніки відомчої нормотворчості є: юридична техніка нормопроектування відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до відомчих актів, юридична техніка скасування відомчих актів, юридична техніка обліку відомчих актів, юридична техніка систематизації відомчих актів.
На підставі зазначеного вище можна зробити висновок, під юридичною технікою відомчої нормотворчості слід розуміти сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
4. Юридична техніка відомчої нормотворчості реалізується в практичні діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості шляхом застосування відповідних правил, які за своєю природою є відтворенням видів юридичної техніки відомчої нормотворчості. У зв’язку з цим, правилами юридичної техніки відомчої нормотворчості є: правила нормопроектування відомчих актів, правила внесення змін та доповнень до відомчих актів, правила скасування відомчих актів, правила обліку відомчих актів та, відповідно, правила систематизації відомчих актів.
Найбільшу групу правил юридичної техніки відомчої нормотворчості складають правила нормопроектування відомчих актів, які включають правила зовнішнього оформлення відомчих актів, тобто правила оформлення обов’язкових реквізитів відомчих актів та правила викладу текстів відомчих актів, серед яких, в свою чергу, розрізняють мовні правила (загальнолігвістичні правила, правила використання окремих засобів мови, стилістичні правила), правила викладення змісту актів, правила формування структури актів (правила розподілення нормативного матеріалу всередині акта по структурним елементам, правила оформлення заголовків акта та його структурних елементів). Самостійною групою правил юридичної техніки відомчої нормотворчості є правила внесення змін та доповнень до відомчих актів, серед яких в науці розрізняють правила внесення змін та правила внесення доповнень, причому велика увага з боку теоретиків права приділяється правилам здійснення нумерації як внесених змін та доповнень до актів, так і окремих структурних елементів актів, в які вносяться зміни та доповнення. Правила юридичної техніки скасування відомих актів, в свою чергу, включають правила створення відомчих актів, які встановлюють втрату чинності інших актів та правила створення відомчих актів, які припиняють дію інших актів. Серед правил юридичної техніки систематизації відомих актів розрізняють правила кодифікації відомчих актів, правила інкорпорації відомчих актів та, відповідно, правила консолідації відомчих актів.
5. Відомчими актами є підзаконні акти, які видаються центральними органами виконавчої влади для врегулювання суспільних відносин в певній галузі діяльності держави. Юридична техніка підготовки відомчих актів вимагає від суб’єктів нормотворчості обов’язкового дотримання базових характеристик правового акта: нормативності, формальності, галузевості та підзаконності.
Поділ відомчих актів на види здійснюється за допомогою різних критеріїв. Так, наприклад, залежно від сфери дії відомчих актів, слід розрізняти внутрішні та зовнішні (міжвідомчі) відомчі акти, процедура підготовки яких відбувається по-різному, що обумовлюється не тільки власно відмінностями предмету регулювання, але й різницею у системі гарантій, способами забезпечення контролю тощо. Однак, існують й інші критерії поділу відомчих актів на види. Так, за характером відомостей, що містяться у відомчих актах, їх можна поділити на акти з такими грифами, як "Для службового користування", "Особливої важливостi", "Цiлком таємно", "Таємно" та iншими, а також прийняті в порядку експерименту. За функціональним призначенням відомчих актів у механізмі правового регулювання, відомчі акти включають акти, які встановлюють нові норми права; акти, які затверджуються розпорядчими документами; акти, якими вносяться зміни до діючого законодавства; акти, що вносять зміни та доповнення до діючих нормативних актів; акти, які скасовують діючі. За порядком прийняття відомчих актів та компетенцією суб’єктів, відомчі акти поділяються на одноособові, колегіальні та спільні.
Обґрунтовано, що важливого значення для розуміння особливостей юридичної техніки відомчої нормотворчості набуває дискусія про видову класифікацію відомчих актів за їх формою. Аналіз найбільш відомих авторських позицій та діючого законодавства щодо поділу відомчих актів на види за критерієм їх форми дозволив зробити висновок, що відомчі акти включають розпорядчі документи (накази, рішення, розпорядження) та нормативно-правові акти, які вступають в юридичну силу після затвердження їх розпорядчими документами (інструкції, правила, положення, статути, порядки).
6. Принципи відомчої нормотворчості є одним із базових та системоутворюючих її компонентів, які виконують як об’єднуючу, так і методологічну функції у нормопроектувальному процесі. При цьому відомчій нормотворчості притаманні як загальноправові принципи права, які в контексті відомчої нормотворчості мають більш звужений зміст, притаманний саме для зазначеного правого інституту та спеціальні принципи права, які, з одного боку, належать до загальноправових принципів права, а з іншого – визначають особливості відомчої нормотворчості. В дисертаційному дослідженні охарактеризовані такі загально правові принципи права як, законність, демократизм, гуманізм, науковість. Разом з тим, зазначено, що відомчій нормотворчості притаманні також спеціальні принципи права, які більш повно та глибоко розкривають сутність даного процесу. При цьому дисертант звертає увагу, що спеціальні принципи, серед яких виділені принципи професіоналізму, оперативності, планування, прогнозування та техніко-юридичної досконалості характерні як для відомчої нормотворчості, так і для правотворчості в цілому, однак, в дисертаційному дослідженні їх зміст розкритий з врахуванням особливостей відомчої нормотворчості. Наголошується, що принципи єдиноначальності та галузевості у повній мірі відображають специфічність відомчої нормотворчості як самостійного інституту права. На підставі цього робиться висновок, що принципи відомчої нормотворчості співвідносяться з принципами права, як частина з цілим.
7. Стан юридичної техніки відомчої нормотворчості можна визначити за допомогою аналізу реалізації правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, передбачених актами центральних органів виконавчої влади, в практичній діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості. Правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, закріплені в актах центральних органів виконавчої влади найбільш раціонально розглядати через призму видів юридичної техніки відомчої нормотворчості.
Проведений аналіз дає можливість з’ясувати, що лише в деяких центральних органах виконавчої влади діють акти, які закріплюють правила нормопроеткування відомчих актів, правила внесення змін та доповнень до відомчих актів, правила скасування відомчих актів. При цьому правила обліку відомчих актів та правила систематизації відомчих актів не передбачені жодним з розглянутих у дисертаційному дослідженні актів. Особливу увагу, слід звернути на те, що однотипні правила, які закріплені в різних актах центральних органів виконавчої влади носять суперечливий характер. Разом з тим, досліджено реалізацію правил юридичної техніки відомчої нормотворчості в практичній діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості, шляхом техніко-юридичного аналізу відомчих актів, на підставі чого робиться висновок про ті недоліки, які виникають у зв’язку з їх недотриманням. Неналежний стан юридичної техніки відомчої нормотворчості підтверджується також результатами аналізу статистичних даних щодо відмови Міністерством юстиції у державній реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади. Так, визначено, що середній показник актів в період з 2004 р. по І півріччя 2009 р., які не були внесені до державного реєстру у зв’язку з порушенням чинного законодавства становить 3,2 % від загальної кількості актів поданих на державну реєстрацію. На підставі зазначеного вище робиться висновок про перспективи вдосконалення юридичної техніки відомчої нормотворчості, шляхом розробки єдиного нормативно-правового акта, який би нормативно закріплював правила юридичної техніки відомчої нормотворчості та був єдиним та обов’язковим для всіх центральних органів виконавчої влади. При цьому з’ясовано, що в зазначеному акті мають бути викладені такі положення: виключний перелік відомчих актів за критерієм їх форми та групи правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, сформульовані в даному дисертаційному дослідженні. Водночас, дисертантом розроблений проект Правил створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів. Прийняття такого акта сприятиме усуненню колізій та прогалин, які існують у чинному законодавстві; підвищенню культури нормотворчої діяльності та оперативності суб’єктів відомчої нормотворчості під час виконання ними нормотворчих функцій; забезпеченню якості актів та, відповідно, ефективності у їх реалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. История политических и правовых учений : учебник для высш. учеб. заведений. – М. : Приор-издат, 2004. – 608 с.
2. Історія вчень про право та державу : хрестоматія для вищ. юрид. навч. закл. і фак. / уклад., заг. ред. Г. Г. Демиденко. – 3-є вид., допов. і змін. – Х. : Право, 2005. – 912 с.
3. Історія вчень про державу і право : навч. посіб. / Ю. А. Вєдерніков, В. В. Чурпіта, А. М. Колодій та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – 140 с.
4. Андрусяк Т. Г. Історія політичних та правових вчень : навч. посіб. / Т. Г. Андрусяк. – Л. : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 220 с.
5. История политических и правовых учений ХVII- ХVIIІ вв. – М. : Наука, 1989. – 448 с.
6. История политических и правовых учений : хрестоматія / под ред. О. Э. Лейста. – М. : Гордец, 2000. – 512 с.
7. История политических и правовых учений : учебник для высш. учеб. заведений / под общ. ред. Н. С. Нерсесянца. – М. : ИНФРА-М, 1995. – 736 с.
8. История политических и правовых учений : учебник / П. С. Грецианский, В. Д. Зорькин, Л. О. Мамут и др. ; под ред. В. С. Нерсесянца. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрид. лит., 1988. – 916 с.
9. История политических и правовых учений : учебник / под ред. В. С. Нерсесянца. – М. : Юрид. лит., 1983. – 720 с.
10. Иеринг, Рудольф. / ВикиЗнание [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.wikiznanie.ru/ru-wz/index.php/Иеринг,_Рудольф.
11. Рудольф фон Иеринг. Юридическая техника (извлечения) / Рудольф фон Иеринг // Вопросы адвокатуры. – 2002. - № 3 (31). – С. 39-50.
12. Борисевич М. М. История государства и права зарубежных стран : краткий учеб. курс / М. М. Борисевич, О. А. Бельчук, С. Г. Евтушенко; под ред. М. М. Борисевича. – М. : Юриспруденция, 2001. – 352 с.
13. Полешко А. Конкретизація юридичних термінів у термінологічних словосполученнях / А. Полешко // Рад. право. – 1976. – № 9. – С. 32–38.
14. Муромцев Г. И. Юридическая техника (некоторые теоретические аспекты) / Г. И. Муромцев // Правоведение. – 2000. – № 1. – С. 9–20.
15. Лукич Р. Методология права / под ред. и со вступ. ст. Д. Е. Керимова. – М. : Прогресс, 1981. – 304 с.
16. Алексеев С. С. Проблемы теории права : курс лекций : в 2 т. / С. С. Алексеев. – Свердловск : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, Т. 2 : Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука. – 1973. – 401 с.
17. Чигидин Б. В. К вопросу о понятии юридической техники [Електронний ресурс] // Представительная власть – ХХІ век: законодательство, комментарии, проблемы, - 2002. - № 5-6. – С. 34-39. – Режим доступу до журн.: http://www.pvlast.ru/archive/index.45.php.
18. Денисов Г. И. Юридическая техника : теория и практика / Г. И. Денисов // Журнал российского права. – 2005. – № 8. – С. 86–96.
19. Юридическая техника (обзор материалов науч.-метод. сем.) // Государство и право. – 2000. – № 11. – С. 108–120.
20. Коваленко А. И. Теория государства и права : вопросы и ответы / А. И. Коваленко. – М. : Новый Юрист, 1997. – 208 с.
21. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : посіб. для студ. / П. М. Рабинович. – 2-е вид., зі змінами й допов. – К., 1994. – 236 с.
22. Юков М. К. Место юридической техники в правотворчестве / М. К. Юков // Правоведение. – 1979. – №5. – С. 45– 51
23. Бабкіна О. В. Теорія держави та права у схемах і визначеннях : навч. посіб. / О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. – К. : МАУП, 2004. – 144 с.
24. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник / А. Б. Венгеров. – 3-е изд. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
25. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави та права : навч. посіб. / Ю. А. Ведєрніков, В. С. Грекул. – 4-е вид., доп. і перероб. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
26. Скакун О. Ф. Торія держави та права : Енциклопедичний курс : підруч. / О. Ф. Скакун – Харків : Еспада, 2006. – 776 с.
27. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – Т. 6. – 2004. – 768 с.
28. Тененко А. А. Юридическая техника правопременительных актов: дис. … кандидата юр. наук : 12.00.01 / Тененко Алексей Алексеевич. – Е., 1999. – 200 с.
29. Дутко А. Загальна характеристика техніки юридичного нормотворення / А. Дутко // Вісник Львівського університету. – 2000. – Вип. 35. – С. 50–53.
30. Пригара Л. І. Юридична техніка актів правозастосування : дис. … кандидата юр. наук : 12.00.01 / Пригара Леся Іванівна. – К., 2008. – 200 с.
31. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учеб. для высш. учеб. завед. / А. Ф. Черданцев. – М. : Юрайт, 2000. – 429 с.
32. Олійник А. Ю. Теорія держави і права : навч. посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
33. Пиголкин А. С. Подготовка проектов нормативных актов (организация и методика) / А. С. Пиголкин. – М. : Юрид. лит., 1968. – 167 с.
34. Бойко Л. М. Совершенствование законодательной техники в условиях ускорения социально-экономического развития советского общества / Л. М. Бойко. – Ташкент : Изд-во «Фан», 1988. – 92 с.
35. Правознавство: підручник / за ред. В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 752 с.
36. Шугрина Е. С. Техника юридического письма : учеб.-практ. пособ. / Е. С. Шугрина. – 2-е изд. – М. : Дело, 2000. – 272 с.
37. Малько А. В. Теория госадарства и права в вопросах и ответах : учеб.-метод. пособ. / А. В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристь, 1997. – 197 с.
38. Ковальський В. С. Правотворчість : теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Козінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
39. Риндюк В. І. До питання визначення поняття і видів юридичної техніки / В. І. Риндюк // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2005. – Вип. 27. – С. 71–78.
40. Биля І. Нормотворча техніка : поняття і загальна характеристика / І. Биля // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2002. – № 1. – С. 217–226.
41. Лилак Д. Д. Проблеми колізій у законодавстві України (теорія і практика) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Д. Д. Лилак. – К., 2004. – 18 с.
42. Теорія держави та права. Академічний курс : підруч. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
43. Общая теория государства и права. Академический курс : в 2 т. / под ред. М. Н. Марченко. – М. : Изд-во «Зерцало», Т. 2 : Теория права. – 1998. – 640 с.
44. Общая теория права : учебник для высш. юрид. учеб. завед. / Ю. А. Дмитриев, И. Ф. Казимин, В. В. Лазарев и др. ; под общ. ред. А. С. Пиголкина.. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1995. – 284 с.
45. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 1996. – 427 с.
46. Шестопалова Л. М. Дослідження нормативно-правових актів : метод. рекомендації / Л. М. Шестопалова, Н. В. Пелипенко ; за заг. ред. О. М. Джужі. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 164 с.
47. Законодательная техника : науч.-практ. пособ. – М. : Городец, 2000. – 272 с.
48. Красницька А. В. Юридичні документи : техніка складання, оформлення та редагування : посіб. / А. В. Красницька. – К. : Парлам. вид-во, 2003. – 499 с.
49. Короленко В. А. Организация нормотворческой деятельности МВД СССР : лекция / В. А. Короленко. – М. : Высш. школа МВД СССР, 1973. – 33 с.
50. Николаева М. Н. Совершенствование ведомственных нормативных актов / М. Н. Николаева, И. Д. Тиновицкая // Труды Всесоюзного научно-исследовательского института МВД СССР – М., 1981. – Вып. 19. – С. 52–63.
51. Кабатов А. К. Ведомственные нормативные акты в общенародном государстве : понятие и роль / А. К. Кабатов // Вестн. Моск. ун-та. Серия 11 : Право. – 1982. – № 3. – С. 82–87.
52. Лобашев А. В. Понятие и признаки законности нормативных актов министерств и ведомсв / А. В. Лобашев // Правоведение. – 1987. – № 3. – С. 27–32.
53. Тихомиров М. Законность ведомственных актов / М. Тихомиров // Соц. законность. – 1987. – № 12. – С. 18–19.
54. Сидорчук В. П. Пути повышения качества ведомственного правотворчества / В. П. Сидорчук // Право и демократия : межвед. сб. науч. тр. – Минск : Университет, 2003. – Вып. 4. – С. 70–75.
55. Елеонский В. О. Проблемы процедуры нормотворчества в органах внутренних дел / В. О. Елеонский // Совершенствование деятельности органов внутренних дел в условиях решительного усиления борьбы с преступностью : сб. ст. адъюнктов и соискателей. – М. : Высш. юрид. заоч. школа, 1990. – С. 6–9.
56. Документы и делопоризводство : справ. пособие / Т. В. Кузнєцов, М. Т. Лихачев, А. Л. Райхцаум, А. В. Соколов ; сост. М. Т. Лихачев. – М. : Экономика, 1991. – 271 с.
57. Власенко Н. А. Основы законодательной техники : практ. руководство / Н. А. Власенко. – Иркутск : Сибирское кн. изд-во АО «Норма плюс», 1995. – 56 с.
58. Палеха Ю. Управлінське документування : навч. посіб. : у 2 ч. / Юрій Палеха. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. – Ч. 1 : Ведення загальної документації (зі зразками сучасних ділових паперів). – 2001. – 327 с.
59. Петрова І. Вимоги, пред’явлені до нормативно-правових актів МВС України / І. Петрова // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 122–125.
60. Самощенко И. С. Некоторые вопросы учения о нормативных актах социалистического государства / И. С. Самощенко // Правоведение. – 1969. – № 3. – С. 26–33.
61. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права / Г. Ф. Шершеневич. – Рига, 1924. – 275 с.
62. М. Кельман. Аспекти аналізу методологічних проблем співвідношення держави та права / М. Кельман // Право України. – 2009. – № 2. – С. 60-67.
63. Радько Т. Н. Теория государства и права : учебник для высш. учеб. завед. / Т. Н. Радько. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 576 с.
64. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабинович. – 5-е вид., зі змінами. – К. : Атіка, 2001. – 175 с.
65. Теория государства и права : учебник / под ред. А. М. Васильева. – 2-е изд. – М. : Юрид. лит., 1983. – 416 с.
66. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для высш. юрид. учеб. завед. / А. Б. Венгерок. – М. : Новый Юрист, 1998. – 624 с.
67. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави та права : навч. посіб. / С. Л. Лисенков. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 355 с.
68. Правознавство : навч. посіб. / за ред. В. В. Копєйчикова. – 3-є вид., переробл. та допов. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 640 с.
69. Темнов Е. И. Теория государства и права : учеб. пособие для высш. учеб. завед. / Е. И. Темнов. – М. : Изд-во «Экзамен», 2003. – 320 с.
70. Теорія держави та права : навч. посіб. / упоряд. Л. М. Шестопалова. – К. : Прецедент, 2006. – 197 с.
71. Перерва Ю. М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності / Ю. М. Перерва // Право і безпека. – 2005. – № 4 – 4. – С. 27 – 30.
72. Кельман М. С. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, текстами) : підруч. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2002. – 353 с.
73. Теорія держави та права : посіб. для підготовки до іспитів / С. М. Тимченко, Р. А. Калюжний, Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша. – 2-е вид., виправ. та переробл. – К. : Вид-во ПАЛИВОДА А. В., 2006. – 176 с.
74. Теория государства и права : учебник / под ред. А. И. Денисова. – М. : Юрид. лит, 1980. – 432 с.
75. Теорія держави та права (опорні конспекти) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / авт.–упоряд. М. В. Кравчук. – К. : Атіка, 2003. – 288 с.
76. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства : учебник для высш. юрид. учеб. завед и фак. – М. : Изд-во НОРМА, 2000. – 552 с.
77. Теория государства и права : учебник / под ред. В. В. Лазарева. – М. : Право и Закон, 1996. – 424 с.
78. Шестопалова Л. М. Особливості нормотворчості в органах внутрішніх справ. [Електронний ресурс]. // Л. М. Шестопалова. Вісник Академії управління МВС. – 2009. - № 2. – Режим доступу: http://mila-she.org.ua/publ/1-1-0-27.
79. Зезека Н. О. Особливості правотворчої діяльності Державної служби зайнятості України // Н. О. Зезека // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 168-173 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09znoczu.pdf
80. Рибалкін А.О. Нормотворчісь органів внутрішніх справ (аспекти загальної теорії): дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Рибалкін Андрій Олександрович ; Запорізьк. юрид. ін-т. – Запоріжжя, 2005.
81. Котюк В. О. Загальна теорія держави та права : навч. посіб. / В. О. Котюк. – К. : Атіка, 2005. – 592 с.
82. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996. - № 30. – Ст. 141.
83. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20. – Ст. 190.
84. Василь Лисогор, Наталя Мохначова. Історико-правовий аналіз діяльності органів місцевого самоврядування з реалізації прав і свобод громадян. – Підприємство, господарство і право. – 2009. – № 8. – С. 133-137.
85. Нечитайленко А. Право та правотворчий процес в Україні. Основи теорії права : навч. посіб. / А. Нечитайленко. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 186 с.
86. Григонис Э. П. Теория государства и права : курс лекций. – СПб. : Питер, 2002. - 320 с.
87. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 361.
88. Кондратьєв Р. І. Локальні норми права / Р. І. Кондратьєв. – Хмельницький : Хмельницький ін-т регіонального управління та права, 2001. – 70 с.
89. Кондратьєв Р. І. Філософські категорії загального і особливого та їх використання у правотворчості / Р. І. Кондратьєв // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права : наук. часопис. – Хмельницький, 2003. – № 3–4. – С. 7–13.
90. Арзамасов Ю.Г. Ведомственный нормотворческий процесс в Российской Федерации : дис. .. доктора юр. наук : 12.00.01 / Арзамасов Юрий Геннадьевич. – М., 2004. – 364 с.
91. Коваль Л. В. Адміністративне право : курс лекцій для студ. юрид. вищ. навч. зак. / Л. В. Коваль. – К. : Вентурі, 1998. – 208 с.
92. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
93. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні / В. Б. Авер’янов. – К. : Ін Юре, 1997. – 48 с.
94. В. Б. Авер’янов. Організація виконавчої влади: необхідність усунення внутрішніх суперечностей / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2009. – № 5. – С. 30-35.
95. Сушинський О. І. Центральні органи виконавчої влади : статус та організація діяльності : навч. посіб. / О. І. Сушинський. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 80 с.
96. Центральні органи виконавчої влади України : нормативно-правове регулювання / упоряд. О. І. Сушинський. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2003. – 104 с.
97. Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.1999 р. № 1572/ 99 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 50. – код акта 13199/1999.
98. Дерець В. А. Органи виконавчої влади України та управлінські відносини : монографія / В. А. Дерець. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка»», 2007. – 180 с.
99. Ведєрніков Ю. А. Адміністративне право України : навч. посіб. / Ю. А. Ведєрніков, В. К. Шкарупа. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
100. Указ Президента України «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» від 12.03.1996 р. № 179/96 // Урядовий кур’єр від 28.03.1996.
101. Типове положення про урядовий орган державного управління: затв. пост. КМУ від 22.02.2000 р. № 386 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 8. – Ст. 317.
102. Виконавча влада в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Н. Р. Нижника. – К. : Вид-во Укр. акад. держ. упр., 2002. – 128 с.
103. Офіційний веб-сайт МВС [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=910709&cat_id=43145
104. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 304 с.
105. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / С. Г. Стеценко. – К. : Атіка, 2007. – 624 с.
106. Забарний Г. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / Г. Г. Забарний, Р. А. Калюжний, В. К. Шкарупа. – К. : Вид. «ПАЛИВОДА А.В.», 2003. – 212 с.
107. Євченко В. О. Органи виконавчої влади в Україні : навч. посіб. / В. О. Євченко, О. О. Євченко. – Миколаїв : НУК, 2006. – 52 с.
108. Офіційний сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=5373219&cat_id=43169
109. Офіційний веб-сайт Державного комітету фінансового моніторингу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=132&lang=uk
110. Указ Президента України «Про колегію міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади» від 31.12.2005 р. № 1902/2005 // Офіційний вісник України. – 2006. - № 1. – Ст. 24.
111. Тедоров И. Я. Теория государства и права в вопросах и ответах / И. Я. Тедоров, Э. А. Чередниченко. – Донецк : Центр подготовки абитуриентов, 1998. – 96 с.
112. Клименко А. В. Теория государства и права : учеб. пособие для студ. сред. проф. учеб. заведений / А. В. Клименко, В. В. Румынина. – 2-е изд., исправ. и доп. – М. : Изд. центр «Академия», 2004. – 224 с.
113. Закон України «Про судоустрій України» від 7.02.2002 р. № 2531-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2002. - № 10. – Ст. 441.
114. Теория государства и права : учебник для высш. учеб. завед. / под ред. М. М. Россолова, В. О. Лучина, Б. С. Эбзеева. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 640 с.
115. Хропанюк В. Н. Теория госадарства и права : учеб. пособ. для высш. учеб. заведений / В. Н. Хропанюк. – М. : Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – 384 с.
116. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / за заг. ред. В.Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.
117. Закон України «Про Конституційний суд України» від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 49. – Ст. 272.
118. Юридический энциклопедический словарь / под общ. ред. В. Е. Крутских. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2001. – Т. 6. – 2001. – 450 с.
119. Ковачев Д. А. Механизм правотворчества сосциалистического государства : вопросы теории / Д. А. Ковачев. – М. : Юрид. лит., 1997. – 112 с.
120. Ушаков А.А. О понятии юридической техники и ее основных проблемах // Уч. зап. Пермского гос. ун-та. Юридические науки. : Пермь. – Т. 19. – Вып. 5., 1961. – С. 75-81.
121. Чигидин Б.В. Юридическая техника российского законодательства: дис. … кандидата юр. наук : 12.00.01, 12.00.02 / Чигидин Борис Викторович. – М., 2002. – 189 с.
122. Словник української мови. – К. : Наук. думка, 1976. – 723 с.
123. Ю.А. Тихомиров. О правилах законодательной техники [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawmix.ru/comm.php.
124. Лысюткин А. Б. Юридическая техника и правовые ошибки / А. Б. Лысюткин // Государство и право. – 2001. – № 11. – С. 22–28.
125. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. М. Страхов. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 584 с.
126. История государства и права зарубежных стран : учебник для высш. учеб. завед. / под ред. Н. А. Крашенниковой, О. А. Житкова. – М. : Изд-во НОРМА, 1996. – 480 с.
127. Історія держави і права зарубіжних країн : навч. посіб. / під заг. ред. О. М. Джужі. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, «Правові джерела», 2000. – 352 с.
128. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн : навч. посіб. / В. С. Макарчук. – 5-е вид., допов. – К. : Атіка, 2006. – 680 с.
129. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн : навч. посіб. / В. П. Глиняний. – 5-е вид., перероб. і допов. – К. : Істина, 2005. – 786 с.
130. История права и государства зарубежных стран : учеб.-метод. пособие / отв. ред. Н. А. Крашенникова. – М. : НОРМА, 2005. – 320 с.
131. Історія держави і права зарубіжних країн : навч. посіб. – 2-ге вид., переробл. і допов. / за заг. ред. О. М. Джужі. – К. : Атіка, 2006. – 256 с.
132. История государства и права зарубежных стран (Рабовладельческое и феодальное государство и право) : учеб. пособие / под ред. П. Н. Глазны, Б. С. Громакова. – М. : Юрид. лит., 1980. – 552 с.
133. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства : учебник для для высш. учеб. завед. / В. Г. Графський. – М. : Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2000. – 744 с.
134. Всеобщая история государства и права : учебник / под ред. К. И. Б