ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СУБ’ЄКТИ, ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ДУБІНЧАК ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 340.0

ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ:
СУТНІСТЬ, СУБ’ЄКТИ, ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
(ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Бобровник Світлана Василівна
кандидат юридичних наук,
професор

Київ - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................
3 – 13
РОЗДІЛ 1. ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ
ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИКИ..............................................

14 – 88
1.1. Гносеологічна природа правоохоронної діяльності....................
14 – 36
1.2. Сутність правоохоронної діяльності.............................................
36 – 60
1.3. Місце правоохоронних органів в механізмі держави.................
60 – 84
Висновки до Розділу 1...........................................................................
85 – 88

РОЗДІЛ 2. СУБ'ЄКТИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРАВООХОРОННУ
ДІЯЛЬНІСТЬ......................................................................

89 – 147
2.1. Прокуратура як суб’єкт правоохоронної діяльності...................
89 – 109
2.2. Статус та структура органів внутрішніх справ як суб'єкта
правоохоронної діяльності............................................................

109 – 127
2.3. Служба безпеки України як суб'єкт правоохоронної
діяльності........................................................................................

127 – 143
Висновки до Розділу 2...........................................................................
144 – 147

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВООХОРОННОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ …………………………………………..

148 – 186
3.1. Процесуальні основи правоохоронної діяльності як необхідна умова її здійснення ........................................................................

148 – 166
3.2. Юридична відповідальність як засіб гарантування
правоохоронної діяльності............................................................

166 – 184
Висновки до Розділу 3...........................................................................
184 – 186

ВИСНОВКИ..........................................................................................
187 – 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................ 199 – 231

ВСТУП

Поточний процес реформування та оновлення державно-правових інституцій в Україні вимагає адекватного наукового переосмислення більшості проблем теорії та практики юриспруденції. Саме наукова концептуалізація розвитку держави та права є основою результативного реформування та вдосконалення правової системи та інститутів державотворення.
Розвиток суспільства, в рамках якого функціонують та розвиваються держава і право, обумовлюється боротьбою різноманітних антагоністичних інтересів, що є одним із факторів, які визначають охоронний та регулятивний вплив права і держави, як засобів впорядкування суспільних відносин. Охоронний вплив на розвиток суспільства є формою його убезпечення та гарантування непорушності прав і свобод громадянина, а також законних інтересів суб’єктів права. Феномен правоохорони має соціальний характер, що пов’язується в юридичній літературі із активним впливом уповноважених суб’єктів на деструктивні як внутрішні, так і зовнішні фактори, з метою убезпечення суспільства та гарантування балансу різновекторних (антагоністичних) інтересів. Саме за допомогою правоохоронної діяльності як певної системи інституцій та засобів можливо надати суспільним відносинам ознак стабільності, послідовності, динаміки та розвитку.
Сучасні реалії розвитку суспільства і держави пов’язані із стрімким ускладненням суспільних відносин, інтеграційними тенденціями розвитку, впливом процесу глобалізації на різноманітні сфери життєдіяльності суспільства, що є передумовами необхідності наукового переосмислення сутнісних аспектів правоохоронної діяльності як складної юридичної категорії.
Актуальність теми. В сучасних умовах розвитку держави і права підвищується необхідність у науковому переосмисленні функцій держави і права з метою вироблення ефективних шляхів та засобів їх реалізації. Реалізація охоронної функції держави і права націлена на збереження стабільності суспільних відносин, режиму непорушності прав і свобод людини та законних інтересів суб’єктів. Враховуючи вказане, можливо зазначити, що інтенсифікація реформування і оновлення державно-правових інституцій в Україні, модернізація їх правоохоронної сфери впливу, потребує вироблення адекватного наукового підґрунтя, яке надасть змогу встановити цілісну картину щодо теоретико-правових аспектів правоохорони як самостійної юридичної категорії.
Феномен правоохоронної діяльності є предметом наукового дослідження таких відомих вітчизняних та іноземних вчених як С. С. Алексєєв, В. Д. Бабкін, В. М. Горшеньов, Б. Ебзеєв, А. П. Заєць, О. В. Зайчук, А. М. Колодій, В. О. Котюк, М. І. Козюбра, В. В. Копєйчиков, О. Л. Копиленко, В. М. Кудрявцев, С. Л. Лисенков, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Скакун, О. Д. Тихомиров, В. Д. Ткачук, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, О. В. Шмоткін, Л. С. Явич. Однак, не зважаючи на досить значний перелік науковців, які вивчали феномен правоохоронної діяльності, на сьогодні в юридичній науковій літературі відчувається дефіцит сучасних дисертаційних та монографічних досліджень, що були б присвячені проблемам теорії правоохоронної діяльності як багатоаспектної самостійної юридичної категорії, що залежить від умов розвитку суспільства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних факторів тощо. Більшість наукових робіт, що досліджують інститут правоохоронної діяльності, мають епізодичний непослідовний характер вивчення саме теоретичних аспектів правоохоронної діяльності та аналізують або окремі практичні питання, що виникають в рамках діяльності певного правоохоронного органу, або зосереджують увагу на проблематиці галузевої реалізації правоохоронної діяльності. Вказане пояснюється також і тим, що в юридичній літературі феномен правоохоронної діяльності переважно вивчається в межах наукових досліджень проблем конституційного, кримінального, адміністративного, трудового, фінансового права тощо.
Варто зазначити, що інститут правоохоронної діяльності як різновид соціальної юридичної діяльності має складних характер та сутнісну природу, що обумовлює багатовекторний зміст його наукового дослідження. В юридичній літературі правоохоронна діяльність досліджується переважно через призму вивчення тих або інших загальних чи особливих явищ, які функціонують шляхом взаємодії із інститутом правоохоронної діяльності або розвиваються в її межах. Історія наукового вивчення інституту правоохоронної діяльності, що становить бібліографію даної дисертаційної роботи, базується на наукових поглядах і концепціях, які можливо класифікувати на наступні групи:
- наукові роботи, які досліджують проблематику соціального, державного та адміністративного регулювання і управління, авторами яких є В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, Г. В. Атаманчук, В. Г. Афанасьєв, О. М. Бандурка, О. В. Малько, Г. О. Туманов, О. Ф. Черданцев та інші;
- наукові дослідження, які характеризують правоохоронну діяльність у практико-прикладному аспекті, що націлені на вироблення рекомендацій щодо вдосконалення її практичного здійснення. Вказані аспекти правоохоронної діяльності вивчалися в роботах В. К. Бабаєва, С. В. Бобровник, С. Д. Гусарєва, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, Д. А. Керімова, О. Л. Копиленка, В. Лазарєва, Г. О. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, П. В. Онопенка, Т. О. Пікулі, І. С. Самощенка, Ю. Д. Тихомирова та інших;
- роботи, які пов’язані із вивченням теоретико-правових аспектів діяльності окремого органу або системи органів держави, діяльність яких має ознаки правоохоронної. Вказані проблеми аналізуються в роботах В. Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, Ю. М. Грошового, І. Я. Дюрягіна, Р. А. Калюжного, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, О. Г. Мурашина, В. Я. Тація, Ю. М. Тодики, В. М. Шаповала, О. Шмоткіна, П. В. Шумського та інших;
- наукові дослідження, предметом вивчення яких є проблематика боротьби зі злочинністю та забезпечення законності й правопорядку. Вказана проблематика аналізується в роботах С. В. Бородіна, В. М. Кудрявцева, В. В. Оксамитного, А. І. Сердюка, Д. П. Фіолевського, В. В. Чернікова, М. Д. Шаргородського та інших.
На наш погляд, основною специфікою вказаних наукових досліджень проблем правоохоронної діяльності є те, що вони мають виключно прикладний міждисциплінарний характер та надають інформаційний матеріал щодо організації процесу її здійснення. Сучасна ж практика правотворчості актуалізує питання комплексного дослідження інституту правоохоронної діяльності, яке має стати загальнотеоретичним фундаментом для вдосконалення системи державно-правових інституцій та практики їх діяльності. Таким чином, можливо відзначити той факт, що на сьогодні відсутні цілісні наукові роботи, які б досліджували теоретико-правові аспекти правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як різновиду юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійної юридичної категорії, яка має власні ознаки, функції та принципи здійснення, що реалізується у нормативно закріплених процесуальних формах. Вказане зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкту і предмету дослідження.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана із науково-дослідною роботою відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації RK 0102U001597). Окрім того, дисертація виконана в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України («Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ Міністерства внутрішніх справ України на 2005-2010 роки») і Київського національного університету внутрішніх справ («Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки»).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення та аналіз специфіки сутності та особливостей змісту правоохоронної діяльності, її значення в процесі життєдіяльності суспільства, держави та убезпечення громадян. Реалізація вказаної мети пов’язується із вирішенням наступних завдань:
1) дослідити гносеологічну природу правоохоронної діяльності як засобу охорони, гарантування та відновлення суспільних відносин, прав і свобод громадян та законних інтересів суб’єктів;
2) встановити та охарактеризувати місце правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як окремого елементу в системі юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійного інституту, що має власну природу, сутність і зміст;
3) обґрунтувати авторську класифікацію правоохоронної діяльності відповідно до різноманітних критеріїв поділу;
4) проаналізувати місце правоохоронних органів у механізмі
держави, з’ясувати їх значення, статус та особливості функціонування;
5) надати авторське визначення поняттю “правоохоронний орган” та встановити зміст теоретико-правового статусу правоохоронного органу, а також запропонувати власне бачення критеріїв класифікації правоохоронних органів;
6) дослідити сутність та зміст правоохоронної діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України, а також надати рекомендації щодо вдосконалення їх правоохоронної діяльності в сучасних умовах розвитку суспільства та держави;
7) обґрунтувати авторський підхід до визначення поняття стадій правоохоронної діяльності та проаналізувати особливості стадійного поділу процесу правоохорони, а також встановити особливості модельного поділу правоохоронної діяльності як засобу її уніфікації і вдосконалення;
8) проаналізувати специфіку засобів забезпечення і гарантування правоохоронної діяльності та встановити місце і значення юридичної відповідальності для результативності здійснення правоохоронної діяльності;
9) визначити проблеми та обґрунтувати перспективи розвитку правоохоронної діяльності в сучасних умовах трансформації суспільства та правопорушень.
Теоретичне завдання роботи полягає в тому, щоб не лише розкрити сутність і значення процесу правоохорони, але й встановити наукові основи цієї діяльності.
Об’єктом дослідження є теоретико-правові проблеми правоохоронної діяльності як різновиду юридичної діяльності.
Предметом дослідження є вивчення теоретико-правових аспектів сутності, суб’єктів та засобів забезпечення.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, що надали змогу забезпечити об’єктивний, повний та всебічний аналіз досліджуваного предмету. Особлива увага приділена діалектичному методу, що використовується відповідно до принципу історизму, за допомогою якого правоохоронна діяльність досліджується як явище, що змінюється у часі під впливом соціальних факторів, відповідає певному історичному етапу розвитку суспільства і на сьогодні знаходиться в стані як практичної трансформації, так і наукового переосмислення. Окрім того, в роботі використані такі загальнонаукові методи дослідження як: системно-структурний, що надав змогу отримати знання про ознаки, функції, стадії та місце правоохоронної діяльності як самостійної юридичної категорії, так і як елементу юридичної та соціальної діяльності (підрозділи 1.1.; 1.2.; 3.1.); логічний, завдяки якому було отримано знання про закономірності і найважливіші аспекти сутності правоохоронної діяльності, вивчена проблематика місця правоохоронних органів в механізмі держави, проаналізовано специфіку побудови системи правоохоронних органів, а також визначено особливості послідовного здійснення стадій (етапів) правоохоронної діяльності (підрозділи 1.2.; 1.3.; 3.1.); моделювання та прогнозування, що були використані для вироблення ряду рекомендацій щодо формування системи правоохоронних органів та визначення взаємодії між ними та іншими елементами механізму держави, а також надали змогу з’ясувати зміст (модель) процесуальної послідовності здійснення правоохоронної діяльності (підрозділи 2.1.; 2.2.; 2.3.).
Враховуючи особливості теми дисертаційного дослідження, її об’єкту і предмету дослідження, вказаної мети та завдань наукової роботи, автор застосовував такі спеціально наукові методи: історико-правовий, який визначив специфіку динаміки становлення, розвитку та вдосконалення правоохоронної діяльності, встановив закономірності співвідношення між особливостями розвитку суспільства та рівнем розвитку правоохоронної діяльності (підрозділи 1.1.; 1.2.); метод інтеграції, який сприяв встановленню та аналізу внутрішньої цілісності багатоманітних якостей правоохорони (підрозділ 1.2.); соціологічний, завдяки якому проблематика правоохоронної діяльності була розглянута в практико-прикладному аспекті, що націлена на виявлення та запобігання протиправним діянням суб’єктів (підрозділи 1.1.; 1.2.; 3.2.); структурно-функціональний, що сприяв дослідженню сутності взаємопов’язаних елементів правоохоронної діяльності, системи правоохоронних органів та їх місця в механізмі держави, особливостей функціонального призначення органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України (підрозділи 1.3.; 2.1.; 2.2.; 2.3.). Окрім того, визначення та дефініції, які використані у дисертації, формулювалися на методологічній основі формальної логіки із застосуванням методу аналізу та синтезу.
Джерельну базу дослідження складають Конституція України, інші вітчизняні нормативно-правові акти, законодавство іноземних держав, що регламентують правовий статус правоохоронних органів, загальнотеоретична та спеціальна юридична література, в котрій знайшла відображення досліджувана тема, енциклопедичні джерела.
Емпіричну базу дослідження становить практика діяльності правоохоронних органів України (органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням проблем природи, сутності та функціонального призначення правоохоронної діяльності як складної юридичної категорії, що розглядається як самостійний інститут, котрий має власні ознаки, специфіку прояву і реалізації, а також є складовим елементом всієї юридичної діяльності.
Наукову новизну дисертаційної роботи становлять наступні висновки та положення, які відображають внесок автора у розробку наукової проблеми, зокрема:
вперше:
– запропоноване авторське визначення поняття “правоохоронна діяльність”, змістом якої є активна форма поведінки уповноважених суб’єктів з можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що націлена на захист і відновлення прав, свобод і законних інтересів осіб, протидію правопорушенням та реалізує правоохоронну функцію держави;
– виокремлено та розкрито зміст ознак правоохоронної діяльності як діяльності, що є невід’ємним структурним елементом (різновидом) юридичної діяльності; є самостійною юридичною категорією, що націлена на недопущення порушення прав, свобод і законних інтересів осіб або їх відновлення; є різновидом соціальної діяльності; має динамічний характер розвитку, що залежить від рівня розвитку суспільства, держави та системи права; здійснюється уповноваженими суб’єктами та залежить від їх професійності та досвіду;
– обґрунтовано, що правоохоронна діяльність являє собою певну сукупність заходів націлених на відповідний правоохоронний результат, процесуальність (процедурність) якої є: самостійною ознакою правоохоронної діяльності; формою організації правоохоронної діяльності; способом реалізації повноважень суб’єктів правоохоронної діяльності; засобом моделювання ефективності правоохоронної діяльності; формою забезпечення послідовності правоохоронної діяльності;
удосконалено:
– зміст подвійної природи правоохоронної діяльності як специфічного виду соціального взаємозв'язку, що, з однієї сторони, характеризується як різновид правовідносин, а з іншої - має самостійне значення, специфіка якого полягає у тому, що: відносини виникають між визначеними сторонами, одна з яких обов'язково наділена владними повноваженнями; відносини регламентовані певними юридичними нормами, дотримання яких забезпечується силою і авторитетом держави; сторони відносин діють лише в межах наданих повноважень, які і складають поняття компетенції спеціальних суб'єктів; діяльність суб'єктів пов'язана із забезпеченням певного результату, що націлений на реалізацію чи охорону суб'єктивного права; діяльність, що регламентується і охороняється державою як гарантом реалізації повноважень створених нею структур;
– систему правоохоронних органів, що надає можливість їх класифікації за наступними критеріями: за порядком утворення (ті, що призначаються; ті, що обираються; ті, що затверджуються); за характером повноважень (органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи безпеки; органи державної охорони; органи державних інспекцій.); за способом прийняття рішень (одноособові; колективні); за характером підпорядкування (прямого підпорядкування вищестоящому у порядку підлеглості органу; подвійного підпорядкування як органу, що створив, так і вищестоящому органу); за функціями (охоронні; контрольні; каральні; відновлювальні); за значенням функцій, що виконуються (головні; другорядні; допоміжні);
– періодизацію правоохоронної діяльності, яка має орієнтовний характер та поділяється на наступні групи стадій: попередня група, до складу якої включаються стадії офіційного початку процесу правоохорони, змістом яких є прийняття відповідного офіційного акту відносно проведення профілактичних заходів, порушення кримінальної справи, проведення перевірки тощо; центральна група, що характеризується як система стадій, які націлені на здійснення правоохоронної діяльності щодо встановлення рівня узгодженості суспільних відносин із вимогами правових норм; заключна група, змістом якої є стадії по оформленню результатів правоохоронної діяльності в тій або інший сфері або відносно певного кола осіб, що завершується складанням відповідного процесуального документу (постанови, припису тощо);
дістали подальшого розвитку положення про те, що:
– сутність правоохоронної діяльності має багатоаспектний характер, що походить від сутності права та проявляється як систематична робота по охороні правопорядку, яка здійснюється у певних формах та видах, що є нормативно визначеними та регламентованими (гносеологічна сутність); як робота по охороні інтересів певної частини суспільства за допомогою різноманітних, у тому числі і силових засобів (класова сутність); як засіб забезпечення правового панування ідей правлячої (пануючої) релігії та поєднання релігійних постулатів і політичних положень (релігійна сутність); як спосіб забезпечення національного розвитку, національної єдності та охорони національних інтересів і самобутності пануючого національного соціуму (національна сутність); як засіб гарантування рівних можливостей суб'єктів права та охорони загальнолюдських цінностей (загальносоціальна сутність);
– соціальна та юридична діяльність співвідносяться із правоохоронною як загальне, спеціальне та специфічне, що мають спільний соціальний характер і природу, однак кожна з них наділена індивідуальним змістом;
– феномен юридичної відповідальності має правоохоронну сутність та, з однієї сторони, він є засобом охорони положень, які закріплені правовими нормами, а з іншої сторони, юридична відповідальність є засобом забезпечення всієї правоохоронної діяльності та використовується уповноваженими суб’єктами, які здійснюють правоохоронну діяльність. Доведено подвійну правоохоронну сутнісну природу юридичної відповідальності: як форми прояву охоронної функції держави та права, що націлена на охорону суспільних відносин та недопущення правопорушень та як засобу гарантування та здійснення правоохоронної діяльності уповноваженими правоохоронними органами держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації, які присвячені проблематиці теоретико-правових аспектів правоохоронної діяльності, мають науково обґрунтований та практично витребуваний характер, що націлені на вдосконалення практики правоохорони. Результати дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу змісту юридичних навчальних та монографічних видань відповідної тематики.
Положення дисертації можуть знайти втілення в процесі викладання навчальних дисциплін та курсів “Теорія держави і права”, “Судові та правоохоронні органи”, “Прокурорський нагляд” та спецкурсу “Теорія правоохоронної діяльності”.
Окрім того, висвітлені положення дисертації можуть надати методичний матеріал для підготовки та проведення навчальних семінарів та курсів для працівників правоохоронних та контрольно-наглядових органів, сфера роботи яких пов’язана із реалізацією правоохоронної діяльності. Висвітлені положення дисертації також можуть надати поштовх для подальших наукових досліджень теоретичних і практичних проблем юридичної діяльності, правоохорони, юридичного процесу, прокурорського нагляду, теорій безпеки тощо.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації обговорювались у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Окрім того, основні положення дисертаційного дослідження були висвітлені та обговорені під час проголошення доповідей на наступних конференціях: Міжвузівській науковій студентській конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27 січня–2 лютого 2000 р., Вип. 1; тези опубліковані); Міжвузівській науковій студентській конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27 січня–2 лютого 2002 р., Вип. 2; тези опубліковані); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 23–24 квітня 2004 р.; тези опубліковані); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 18 травня 2005 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів, Івано-Франківської обл., 24–27 січня 2005 р., Вип. 6; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27–31 січня 2007 р., Вип. 8; тези опубліковані).
Результати дослідження обговорювались також на кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, на кафедрі теорії держави і права Київського університету права НАН України та апробовувались у викладацькій діяльності дисертантки в процесі читання відповідних курсів: “Проблеми теорії держави і права” та “Проблеми реалізації правових норм”.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у 10 публікаціях, 4 з яких розміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з них 33 сторінки - список використаних джерел із 343 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки проведеного дослідження, варто зазначити, що дана робота є однією із перших у вітчизняній юридичній науці, яка комплексно досліджує саме теоретичні аспекти сутності, значення, суб’єктів та різновидів правоохоронної діяльності, а також вивчає специфіку заходів забезпечення і гарантування її реалізації.
Наукове дослідження, проведене в рамках даної дисертаційної роботи, надало змогу проаналізувати феномен правоохоронної діяльності як різновид соціальної та юридичної діяльності, встановити його природу, сутність та зміст, розкрити поняття та різновиди правоохоронної діяльності, з’ясувати специфіку суб’єктів правоохоронної діяльності та встановити їх правовий статус на прикладі органів прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки. Окрім того, нами було досліджено особливості процесуального здійснення правоохоронної діяльності та охарактеризовано засоби її гарантування і забезпечення.
Необхідність комплексного вивчення гносеологічної природи, сутності та значення правоохоронної діяльності пояснюється тим, що:
1) феномен правоохоронної діяльності має різновекторних характер наукового дослідження в сучасній вітчизняній юридичній літературі як на загальнотеоретичному рівні, так і на галузевому;
2) правоохоронна діяльність має складну природу та характер, що потребує проведення аналізу даного феномену як частини більш загального явища – юридичної діяльності, з однієї сторони, а з іншої - як узагальнюючого поняття, що має свою індивідуальну внутрішню структуру;
3) на сьогодні відсутні єдині концептуальні підходи щодо розвитку правоохоронної діяльності, встановлення засобів її реалізації, що потребує визначення гносеологічної природи правоохоронної діяльності, яка буде закладена в основу концептуалізації процесу її здійснення;
4) в умовах розбудови державно-правових інституцій в Україні правоохоронна діяльність займає центральне місце в системі реформування органів державної влади, що потребує переосмислення сутності правоохоронної діяльності та встановлення її значення для розвитку демократичної, соціальної, правової держави;
5) інтеграційний характер розвитку України потребує адекватної трансформації поглядів на правоохоронну діяльність в умовах розширення міжнародної співпраці в сфері боротьби із злочинністю транснаціонального характеру.
В якості висновку, можливо відзначити той факт, що вироблення єдиної концепції реформування правоохоронної діяльності в Україні, насамперед, має стратегічний характер розвитку державності та потребує вироблення єдиних концептуальних підходів для реалізації охоронної функції держави.
На підставі аналізу існуючих у літературних юридичних джерелах поглядів на феномен правоохоронної діяльності нами виокремлена еволюція становлення та розвитку наукових досліджень вказаного феномену, з’ясовано особливості її розвитку та вдосконалення в умовах перехідного типу розвитку держави і права. Поточна активізація та інтенсифікація проведення правової реформи в Україні та модернізації всього механізму правореалізації вимагає адекватних комплексних наукових робіт, що досліджують теоретичні аспекти правоохорони як самостійної юридичної категорії, так і як елементу правозастосовчої діяльності.
На сторінках дисертації нами проводиться комплексне дослідження теоретико-прикладних засад правоохоронної діяльності, проаналізовано її місце в рамках юридичної діяльності, визначено роль правоохоронних органів в механізмі держави, а також надано характеристику процесуальному змісту правоохоронної діяльності та феномену юридичної відповідальності.
На підставі аналізу різних підходів, що сформувалися в юридичній літературі щодо сутності правоохоронної діяльності (зокрема погляди В. К. Бабаєва, М. В. Банчука, С. В. Бобровник, С. Д. Гусарєва, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, В. В. Копєйчикова, Д. А. Керімова, Г. О. Мурашина, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, П. В. Онопенка, Т. О. Пікуля, І. С. Самощенка, Ю. Д. Тихомирова, В. С. Устінової, Р. О. Халфіної, М. Д. Шаргородського, Л. С. Явича та інших), на сторінках дисертації надається та обґрунтовується визначення поняття “правоохоронна діяльність”, що являє собою форму активної поведінки уповноважених суб’єктів, яка має власну націленість на забезпечення правопорядку та законності, здійснюється на виконання охоронної функції держави в сфері права.
На наш погляд, високий рівень теоретичної розробленості інституту правоохорони підвищує та стабілізує рівень практичної досконалості здійснення правоохоронної діяльності. Ігнорування наукових висновків та концепцій, які торкаються розвитку та вдосконалення правоохоронної діяльності створює загрозу результативності правоохорони в цілому.
У першому розділі дисертаційної роботи на підставі узагальнення наукових робіт, які досліджували феномен правоохоронної діяльності, нами конкретизується визначення таких понять як:
- юридична діяльність, що являє собою опосередковану правом професійну, трудову діяльність, змістом якої є прийняття юридичних рішень компетентними суб’єктами, яка націлена на виконання чітко визначених функцій і завдань (прийняття законів, здійснення правосуддя, конкретизація права тощо) та на задоволення, тим самим, як загальносоціальних, так і групових, а також індивідуальних потреб та інтересів;
- правоохоронна діяльність, змістом якої є активна форма поведінки уповноважених суб’єктів з можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що націлена на захист (відновлення, профілактику порушень) прав, свобод і законних інтересів осіб, та реалізує правоохоронну функцію держави;
- правоохоронні органи, що характеризуються як узгоджена система уповноважених суб’єктів, що є елементом механізму держави, здійснює виконання правоохоронних функцій відповідно до вимог чинного законодавства України;
- правоохоронні функції, що являють собою основні напрямки діяльності правоохоронних органів, які націлені на реалізацію охоронної функції держави, походять від неї та встановлюються державою.
Автором встановлено, що правоохоронна діяльність має складний характер та наділена самостійними ознаками, а саме: є невід’ємним структурним елементом (різновидом) юридичної діяльності; є самостійною юридичною категорією, що націлена на недопущення порушення прав, свобод і законних інтересів осіб або їх відновлення; є різновидом соціальної діяльності; має динамічний характер розвитку, що залежить від рівня розвитку суспільства, держави та системи права; здійснюється уповноваженими суб’єктами та залежить від їх професійності та досвіду. В роботі робиться висновок про те, що соціальна та юридична діяльність співвідносяться із правоохоронною як загальне, спеціальне та специфічне, що мають спільний соціальний характер і природу, однак наділені індивідуальним змістом. Право як загальнообов’язкове, формально визначене, імперативне правило поведінки розвивається спільно із становленням та функціонуванням держави, забезпечується та охороняється її органами, а, отже, правоохоронна діяльність є окремим елементом охоронної функції держави та характеризує цінність держави для людини і суспільства. В свою чергу правоохоронна діяльність є різновидом соціальної діяльності, являє собою активну форму поведінки уповноважених органів, що здійснюють правоохоронні функції, та є формою реалізації охоронної функції держави по забезпеченню загальнообов’язковості та ефективності дії правових норм.
За результатами наукового дослідження феномену правоохоронної діяльності в рамках першого розділу можливо виокремити наступні висновки:
1) правоохоронна діяльність є складною, багатоаспектною юридичною категорією, що може бути класифікована на окремі самостійні різновиди за наступними критеріями: в залежності від суб’єктів правоохоронної діяльності (діяльність, що здійснюється безпосередньо органами держави та посадовими особами; санкціонована діяльність, що потребує затвердження компетентними органами; делегована діяльність, що реалізується за попереднім уповноваженням владних структур; діяльність громадських утворень); в залежності від характеру дій суб’єктів правоохоронної діяльності (діяльність безпосередніх суб'єктів юридичної діяльності, що реалізують надані їм державою повноваження в правовій сфері; діяльність учасників правової сфери, що реалізують суб'єктивні права та інтереси); в залежності від впливу на суспільство (стабілізуюча та динамічна); в залежності від характеру юридичних фактів, що спричиняють правоохоронну діяльність (регулятивна та охоронна); в залежності від часу здійснення правоохоронної діяльності (поточна та надзвичайна); в залежності від сфери поширення правоохоронної діяльності (загальна, відомча та місцева);
2) сутність права, як об’єкта охоронної діяльності, обумовлює сутність правоохоронної діяльності, як засобу його гарантування та убезпечення. Сутність правоохоронної діяльності полягає у єдиній системі її сутнісних характеристик як:
- систематичної роботи по охороні правопорядку, здійснюваної у певних формах та видах, що є нормативно визначеними та регламентованими (гносеологічна сутність);
- роботи по охороні інтересів певної частини суспільства (соціального класу) за допомогою різноманітних, у тому числі і силових засобів (класова сутність);
- засобу забезпечення правового панування ідей правлячої (пануючої) релігії та поєднання релігійних постулатів і політичних положень (релігійна сутність);
- способу забезпечення національного розвитку, національної єдності та охорони національних інтересів і самобутності пануючого національного соціуму (національна сутність);
- засобу гарантування рівних можливостей суб'єктів права та охорони загальнолюдських цінностей (загально соціальна сутність). Саме цей рівень сутності і характеризує регулятивне, а не каральне значення правоохоронної діяльності, а також її призначення у процесі забезпечення суспільної злагоди;
3) відносини, які виникають в процесі правоохоронної діяльності, є специфічним видом соціального взаємозв'язку, що, з однієї сторони, характеризуються як різновид правовідносин, а з іншої - мають самостійне значення, специфіка якого полягає у тому, що: відносини виникають між визначеними сторонами, одна з яких обов'язково наділена владними повноваженнями; відносини регламентовані певними юридичними нормами, дотримання яких забезпечується силою і авторитетом держави; сторони відносин діють лише в межах наданих повноважень, які і складають поняття компетенції спеціальних суб'єктів; діяльність суб'єктів пов'язана із забезпеченням певного результату, що націлений на реалізацію чи охорону суб'єктивного права; діяльність, що регламентується і охороняється державою як гарантом реалізації повноважень створених нею структур;
4) визначення правоохоронних органів як самостійного структурного елементу механізму держави надає можливість їх класифікації за наступними критеріями: за порядком утворення (ті, що призначаються; ті, що обираються; ті, що затверджуються); за характером повноважень (органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи безпеки; органи державної охорони; органи державних інспекцій.); за способом прийняття рішень (одноособові; колективні); за характером підпорядкування (прямого підпорядкування вищестоящому у порядку підлеглості органу; подвійного підпорядкування як органу, що створив, так і вищестоящому органу); за функціями (охоронні; контрольні; каральні; відновлювальні); за значенням функцій, що виконуються (головні; другорядні; допоміжні).
У другому розділі дисертаційного дослідження нами проведений науковий аналіз проблем місця і значення органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України. Предметом наукового дослідження вказаного розділу є теоретичні аспекти правоохоронної діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України як самостійних суб’єктів правоохоронної діяльності, вивчення якого надало змогу встановити: особливості правоохоронної діяльності вказаних органів та проаналізувати їх значення в процесі життєдіяльності суспільства і розвитку держави. Окрім того було з’ясувано специфіку їх функціонального призначення та визначено їх місце в механізмі реалізації правоохоронної функції держави.
Серед основних висновків, які зроблені нами у другому розділі, можливо виокремити наступні:
1) уточнений зміст поняття “функції правоохоронного органу” як сукупності основних напрямків його діяльності, що реалізуються на підставі закріпленої в законі компетенції, обумовлюють правоохоронний та контрольно-наглядовий зміст діяльності правоохоронного органу та характеризують його соціальне призначення в суспільстві та державі;
2) встановлено, що правоохоронний зміст діяльності того чи іншого органу держави, перш за все, визначається наявністю правоохоронної функції, яка закріплена законом та реалізується відповідним уповноваженим органом держави;
3) з’ясовано, що сутність і значення органів прокуратури як суб’єкту правоохоронної діяльності, полягає в тому, що вони:
- являють собою єдину, самостійну і незалежну систему, що виконує покладені на неї функції та покликана забезпечити високий рівень законності і правопорядку у державі;
- мають особливу природу, оскільки є невід’ємним, самостійним елементом механізму держави; є елементом системи правоохоронних органів; є окремим різновидом органів держави, що має як спільні, так і відмінні риси;
4) обґрунтовано, що правоохоронна діяльність органів прокуратури характеризується як напрям гарантування непорушності прав, свобод і законних інтересів суб’єктів, з однієї сторони, та напрям забезпечення відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів осіб, з іншої сторони;
5) зроблений висновок про те, що правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ має соціальний характер, змістом якої є комплекс суспільних відносин, які реалізують, захищають або охороняють права, свободи та інтерси тих або інших суб’єктів відповідно до правоохоронної політики держави;
6) з’ясовано, що сутність та значення органів внутрішніх справ як суб’єкту правоохоронної діяльності, полягає у тому, що вони:
- являють собою ситему спеціальних органів держави, діяльність яких націлена на протидію злочинності, забезпечення правопорядку та законності;
- становлять самостійний елемент в системі правоохоронних органів, що обумовлено специфікою функціональної націленості їх діяльності;
- відображають внутрішню політику держави та характеризують призначення держави у забезпеченні громадського порядку та балансу різновекторних інтересів у суспільстві;
7) запропоновано авторську класифікацію системи органів внутрішніх справ на окремі різновиди за певними критеріями, що надасть змогу комплексно встановити особливості взаємозв’язків між елементами системи, а саме: за територією правоохоронної діяльності (міжнародні, загальні, місцеві, регіональні органи); за комплексом повноважень (центральні, регіональні органи); за формою організації (управління, відділи, відділення, пункти, центри, навчальні заклади, науково-дослідні установи, реабілітаційні організації); за терміном дії (постійні, тимчасові органи);
8) встановлено, що діяльність органів Служби безпеки України по гарантуванню та охороні “режиму безпеки” має правоохоронний характер, здійснюється шляхом охорони й забезпечення безпеки особи, суспільства і держави та націлена на врівноваження інтересів суб’єктів соціуму з метою гармонізації розвитку особи, суспільства та держави;
9) обґрунтовано, що Служба безпеки України належить до системи правоохоронних органів, що виконує комплекс специфічних функцій і завдань, які мають:
- захисний характер (захист державного суверенітету, конституційного ладу, захист територіальної цілісності, захист економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, захист законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб);
- правоохоронний характер (охорона державної таємниці, попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України);
10) обґрунтовано, що значення органів Служби безпеки України визначається їх функціональною спрямованістю, в тому числі і правоохоронною, та полягає у результативності виконання покладених функції та гарантуванні правового, політичного, економічного, соціального, інформаційного, а також міжнародного, внутрішнього та зовнішнього станів захищеності прав, свобод та життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від будь-яких форм прояву внутрішніх і зовнішніх загроз.
У третьому розділі дисертації автором аргументується думка про те, що засоби забезпечення і гарантування правоохоронної діяльності є необхідною умовою результативності її здійснення. Сучасні реалії розвитку практики правоохоронної діяльності визначають необхідність вироблення єдиного механізму правоохорони, що надасть змогу створити досконалу модель практики правоохорони та засобів її забезпечення і гарантування. Зазначене пов’язується нами із необхідністю вироблення єдиних процесуальних основ правоохоронної діяльності та вдосконаленням інституту юридичної відповідальності як необхідної умови результативності правоохоронної діяльності.
На нашу думку, процесуальність правоохоронної діяльності, з однієї сторони, являє собою засіб її реалізації, що здійснюється у чітко визначених процесуальних формах, а з іншої сторони – є засобом гарантування офіційності, організованості та послідовності всієї правоохоронної діяльності. Процесуальність правоохоронної діяльності має складний характер, що наділена власними особливими сутнісними аспектами, а саме: має чітко визначений зміст та визначає специфіку і послідовність діяльності уповноважених органів; здійснюється у чітко визначених формах, що мають прояв в результаті відповідного волевиявлення посадових осіб правоохоронних органів; має зовнішню форму виразу та фіксації у вигляді відповідних процесуальних документів (актів, протоколів, постанов тощо); має результативний характер, що полягає у гарантуванні послідовного здійснення правоохоронної діяльності та забезпеченні певного стабільного рівня законності та правопорядку; націлена на гарантування прав і свобод громадян, законних інтересів осіб.
В останньому підрозділі дисертації автором встановлено, що феномен юридичної відповідальності має правоохоронну сутність та, з однієї сторони, він є засобом охорони положень, які закріплені правовими нормами, а з іншої сторони, юридична відповідальність є засобом забезпечення всієї правоохоронної діяльності та використовується уповноваженими суб’єктами, які здійснюють правоохоронну діяльність. Обґрунтовується думка про те, що інститут юридичної відповідальності має подвійну практико-прикладну та функціональну природу, а також являє собою, з однієї сторони, правовий засіб, що використовується в рамках правоохоронної діяльності, а з іншої сторони, має власну ціннісну спрямованість на забезпечення виконання зобов’язань й охорону прав.
За результатами дослідження в третьому розділі дисертації, окрім зазначених вище положень, автором виокремлюються ряд узагальнюючих висновків, а саме:
1) встановлено, що процес правоохорони є різновидом юридичного процесу та являє собою сукупність нормативно регламентованих дій уповноважених органів, що реалізуються у чітко визначеній послідовності та формі, результатом чого є досягнення відповідного юридично значимого ефекту, що націлений на забезпечення законності і правопорядку в суспільстві і державі;
2) обґрунтовано, що правоохоронна діяльність являє собою певну сукупність заходів націлених на відповідний правоохоронний результат, процесуальність (процедурність) якої є:
- самостійною ознакою правоохоронної діяльності;
- формою організації правоохоронної діяльності;
- способом реалізації повноважень суб’єктів правоохоронної діяльності;
- засобом моделювання ефективності правоохоронної діяльності;
- формою забезпечення послідовності правоохоронної діяльності.
3) проаналізовано, що стадії правоохоронної діяльності являють собою науково обґрунтовану сукупність дій суб’єктів правоохорони, що мають логічну послідовність, націлені на досягнення певного результату та надають змогу моделювання змісту й послідовності цих дій з метою вдосконалення всього процесу правоохорони;
4) запропоновано провести періодизацію правоохоронної діяльності, що може бути здійснено лише умовно, яка має орієнтовний характер та поділяється на наступні групи стадій:
• попередня група, до складу якої включаються стадії офіційного початку процесу правоохорони, змістом яких є прийняття відповідного офіційного акту відносно проведення профілактичних заходів, порушення кримінальної справи, проведення перевірки тощо;
• центральна група, що характеризується як система стадій, які націлені на здійснення правоохоронної діяльності щодо встановлення рівня узгодженості суспільних відносин із вимогами правових норм;
• заключна група, змістом якої є стадії по оформленню результатів правоохоронної діяльності в тій або інший сфері або відносно певного кола осіб, що завершується складанням відповідного процесуального документу (постанови, припису тощо);
5) з’ясовано, що засоби гарантування правоохоронної діяльності являють собою систему спеціальних інституцій юридичного характеру, які мають державно-владну природу, застосовуються в певному процедурному порядку, передбачені чинним законодавством та покликані забезпечити правоохоронну діяльність. Одним з таких засобів гарантування та забезпечення результативності правоохоронної діяльності є інститут юридичної відповідальності. Саме за допомогою юридичної відповідальності, уповноважені суб’єкти наділені правом застосовувати до осіб, які порушують правопорядок та законність, заходи примусового характеру, що надають змогу відновити порушені права та законні інтереси, а також перевиховати порушника;
6) обґрунтовано, що сутність юридичної відповідальності має багатоаспектний характер та визначається різноманітними проявами як засобу впливу на суспільство та суб’єктів, що надає змогу виокремити подвійну правоохоронну сутнісну природу юридичної відповідальності як:
- форми прояву охоронної функції держави та права, що націлена на охорону суспільних відносин та недопущення правопорушень;
- засобу гарантування та здійснення правоохоронної діяльності уповноваженими правоохоронними органами держави.
Резюмуючи наукове дослідження інституту правоохоронної діяльності, можливо зазначити, що саме за допомогою правоохоронного впливу на суспільство здійснюється реалізація охоронних функцій як держави, так і права, що в свою чергу визначає їх соціальне призначення та цінність. Отже, активізація наукових досліджень загальнотеоретичних проблем правоохоронної діяльності надає змогу виробити та запровадити ефективну модель правоохоронної діяльності, тим самим забезпечити високий рівень реалізації охоронних функцій права і держави. Зосереджуючи наукову думку на теоретико-правових аспектах правоохоронної діяльності, закладається міцний фундамент для формування дієвого механізму правоохорони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абова Т. Е. Хозяйственный процесс – порядок защиты хозяйственных прав / Т. Е. Абова // Теоретические проблемы хозяйственного права. – М., 1975. – С. 315–327.
2. Авер’янов В. Б. Апарат держави // Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 1998 – .–
Т. 2. – 1999. – 744 с.
3. Аверьянов В. Б. Апарат державного управління / В. Б. Аверьянов. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 57 с.
4. Аврутин Ю. Е. Органы внутренних дел в государственном механизме Российской Федерации (государственно-правовые и социальные вопросы функционирования и перспектив развития): монография / Ю. Е Аврутин, И. Н. Зубов. – СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 1998. – 198 с.
5. Аврутин Ю. Е. Эффективность деятельности органов внутренних дел (опыт системного исследования) / Ю. Е. Аврутин. – СПб.: Питер, 1998. – 208 с.
6. Агудов В. В. Место и функтя «структури» в системе категории материалистической диалектики / В. В. Агудов. – М.: Высш. шк., 1979. – 144 с.
7. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Загальна частина: [підручник] / під ред. І. П. Голосніченка, Я. Ю. Кондратьєва. – К.: КМУЦА, 1999. – 178 с.
8. Административная деятельность органов внутренних дел: Общая часть: [учебник] / под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. П. Коренева. – [3-е изд., с измен. и доп.]. – М.: Московская академия МВД России, Центр юридической литературы "Щит", 2001. – 309 с.
9. Александров Н. Г. Теория государства и права / Н. Г. Александров. – М.: Знание, 1968. – 398 с.
10. Алексеев С. Н. Функции прокурора по новому УПК РФ / С. Н. Алексеев // Гос-во и право. – 2002. – № 5. – С. 99–102.
11. Алексеев С. С. Общая теория права: курс в 2 т. / С. С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т.1. – 1981. – 359 с.
12. Алексеев С. С. Общая теория права: учеб. / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2009. – 576 с.
13. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права: курс лекцій / C. C. Алексеев. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т., 1964. – 226 с.
14. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
15. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
16. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. – М.: Норма, 1998. – 336 с.
17. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации: [учебник] / А. П. Алехин, А. А. Кармолицкий, Ю. М. Козлов. – [4-е изд., исправл. и доп.]. – М.: Зерцало-М, 2003. – 697 с.
18. Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системи / П. К. Анохин. – М.: Мысль, 1978. – 124 с.
19. Аристотель Нікомахова етика / В. Ставнюк; пер. з давньогрецької В. Ставнюкa. – К.: Аквілон-Плюс, 2002. – 480 с.
20. Афанасьев В. Г. Аппарат государственного управления обществом / В. Г. Афанасьев. – М.: Знание, 1973 – 157 с.
21. Афанасьєв В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьєв. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
22. Бабаев В. К. Теория права и государства: yчебное пособие / В. К. Бабаев. – М.: Юристъ, 2003. – 251 с.
23. Базылев Б. Т. Государственное принуждение и правовые формы его осуществления в советском обществе: aвтореф. дисс. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: / Б. Т. Базылев. – К., 1968. – 17 с.
24. Базылев Б. Т. Ответственность в советском праве: учебн. пособие / Б. Т. Базылев . – Красноярськ: Изд-во Красноярського гос. ун-та, 1977. – 71 с.
25. Байтин М. И. Сущность и основные функции социалистического государства / М. И. Байтин. – Саратов: Изд-во при Саратовском госуд. ун-те, 1979. – 302 с.
26. Баландин В. Н. Принципы юридического процесса / В. Н. Баландин, А. А. Павлушина. – Тольятти: ВУиТ, 2001. – 150 с.
27. Бандасарян А. Государственно-правовой статус прокуратуры в республике Армения: aвтореф. дисс. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02. «Конституционное право» / А. Бандасарян – М., 2000. – 18 с.
28. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію / О. Бандурка // Право України. – 1995. – № 8. – С. 40–43.
29. Басай В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України: підруч. / В. Д. Басай. – Коломия: Вік, 2006. – 972 с.
30. Бараннік Р. В. Судові, правоохоронні, правозахисні органи України: Навч. посіб / Р. В. Бараннік . – К.: Дакор, КНТ, 2008. – 348 с.
31. Баранюк Ю. В. Безпека праці / Ю. В. Баранюк, Н. М. Хуторян // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 1998– . –
Т. 1. – 1998. – 672 с.
32. Басін К. В. Юридична відповідальність: природа, форми реалізації та права людини: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень» / К. В. Басін. – К., 2006. – 20 с.
33. Бахрах Д. Н. Советское законодательство об административной ответственности: учеб. пособие / Д. Н. Бахрах. – Пермь: Изд-во Перм. гос. ун-та им. А. М. Горького, 1960. – 344 с.
34. Бедниченко С. В. О роли прокуратуры в формировании гражданского общества / С. В. Бедниченко // Судебная реформа и эффективность деятельности органов суда, прокуратуры и следствия: 4-я научно-практич. конф. молодых ученых, 27 апр. 2002 г.: тезисы выступл. / под общ. ред. проф. В. В. Новика. – СПб.,2007. – С. 5–8.
35. Бернштейн Д. И. Понятие ответственности за нарушение социалистических правовых норм и вина как непременное условие ответственности: автореф. дисс. на соискание научн. степени канд. юрид. наук / Д. И. Бернштейн. – Ташкент, 1964. – 20 с.
36. Бессарабов В. Прокуратура в системе контроля российской федерации: автореф. дисс. на соискание научн. степени докт. юрид. наук: 12.00.02: «Конституционное право» / В. Бессарабов. – М., 2001. – 46 с.
37. Бессмертный А. К. Суд и правоохранительные органы Украины: пособ. / А. К. Бессмертный. – Х.: Эспада, 2002. – 96 с.
38. Білоус В. Т. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: навч. посіб. / [В. Т. Білоус, С. Е. Демський, О. С. Захарова, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський]. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
39. Бобровник С. В. Проблеми теорії держави і права: курс лекцій / С. В. Бобровник. – К.: Вид-во Київського університету права, 2005. – 122 с.
40. Богданов Ю. А. Сущность и явление / Ю. А. Богданов. – К.: Изд-во Акад. наук УССР, 1962. – 232 с.
41. Божьев В. Прокуратура России: какой ей быть? / В. Божьев // Российская юстиция. – 1995. – № 9. – С. 48–49.
42. Борико С. В. Судоустройство и прокурорський надзор (правоохранительные органы) / С. В. Борико. – Мн.: Бел. негос. ин-т управления, финансов и экономики, 1998. – 298 с.
43. Бородин А. М. К вопросу о взаимодействии структуры рынка и прокурорского надзора / А. М. Бородин // Судебная реформа и эффективность деятельности органов суда, прокуратуры и следствия: 4-я научно-практич. конф. молодых ученых, 27 апр. 2002 г.: тезисы выступл. / под общ. ред. проф. В. В. Новика. – СПб.,2007. – С. 5–8.
44. Ботанов О. В. Органи внутрішніх справ / О. В. Ботанов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 1998 – .–
Т. 4. – 2002. – 720 с.
45. Братко А. Г. Правоохранительная система (вопросы теории) / А. Г. Братко. – М.: Юрид. лит., 1991. – 254 с.
46. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность: oчерки теории / С. Н. Братусь. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
47. Булатов А. С. Юридическая ответственность (общетеоретические проблемы): aвтореф. дисс. на соискание научн. степени канд. юрид. наук / А. С. Булатов. – Л., 1985. – 22 с.
48. Бурик М. М. Правові основи національної безпеки України / М. М. Бурик // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політологічні науки. – К., 2005. – Вип. 29. – С. 82–88.
49. Василевич Г. А. Проблемы законотворческой деятельности Верховного Совета Республики Беларусь: aвтореф. дисс. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Г. А. Василевич. – Мн., 1993. – 46 с.
50. Васильєв И. В. Понятие эффективности деятельности прокуратуры, пути её усовершенствования / И. В. Васильєв. – М.: МГУ, 1985. – 368 с.
51. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [yклад. і гол. ред. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
52. Ведерніков Ю. А., Папірна А. В. Теорія держави і права: навч. посіб. / Ю. А. Ведерніков, А. В. Папірна. – К.: Знання, 2008. – 333 с.
53. Венедіктов В. С. Проблеми реформування системи МВС України / В. С. Венедіктов, І. В. Зозуля. – Ужгород: Патент, 2005. – 216 с.
54. Венедиктов В. С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве / В. С. Венедиктов. – Х.: Консум, 1996. – 258 с.
55. Власов Ю. Л., Тлумачення норм права / Ю. Л. Власов, В. П. Нагребельний // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 1998 – .–
Т. 6. – 2004. – 765 с.
56. Воронов М. Н. Правовые акты законодательной власти в Украине: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Воронов М. Н. – Х., 1997. – 192 с.
57. Воронцов С. А. Правоохранительные органы. Спецслужбы. История и современность / С. А. Воронцов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640 с. – (Серия «Учебники и учебные пособия»).
58. Гаврилов В. В. Сущность прокурорского надзора в СССР / В. В. Гаврилов. – Саратов: СГУ, 1984. – 84 с.
59. Галаган И. А. Методологические проблемы общей теории юридической ответственности по советскому праву / И. А. Галаган // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления и реализации: межвуз. сб. науч. тр. / Воронежский гос. ун-т, Юридический факультет. – Воронеж: ВГУ, 1989. – С. 10–26.
60. Галков В. А. Правоохранительные органы в Российской Федерации / В. А. Галков, С. Ф. Шумилин. – Белгород: БВШ МВД РФ, 1996. – 354 с.
61. Гель А. П. Правоохоронні органи україни: курс лекцій / А. П. Гель, Г. С. Семаков, Д. П. Цвігун. – К.: МАУП, 2000. – 240 с.
62. Глебов А. П. Функции прокурорского надзора / А. П. Глебов // Совершенствование прокурорского надзора в СССР. – М., 1973. – С. 70–78.
63. Глезерман Г. Э. Советское социалистическое государство / Г. Э. Глезерман. – М.: Молодая гвардия, 1953. – 80 с.
64. Головистикова А.Н. Проблемы теории государства и права: учебн. / А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриев. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 832 с.
65. Голодный М. А. Организация и процедура законотворчества в первые годы Советской власти на Украине (1917–1925 гг.): дисс. ... кандидата юрид. наук: 12.710. / Голодный М. А. – К., 1971. – 272 с.
66. Гордієнко С. Г. Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України / С. Г. Гордієнко. – Л.: Віче, 2000. – 246 с.
67. Горінецький Й. І. Правоохоронна функція держав Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / Й. І. Горінецький. – К., 2005. – 20 с.
68. Горшенёв В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в современный период коммунистического строительства: автореф. дис. на соискание научн. степени докт. юрид. наук / В. М. Горшенёв. – Свердловськ, 1969. – 46 с.
69. Горшенёв В. М. Теория юридического процесса / В. М. Горшенёв. – М.: Госюриздат, 1982. – 246 с.
70. Горшенёв И. А. Полиция в механизме современного демократического государства: учеб. пособ. для студентов вузов / И. А. Горшенёв. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 174 с.
71. Господарський процесуальний кодекс України станом на липень 2008 р. [Електронний ресурс]. – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2008. – 1 електрон. опт. Диск (CD-ROM). – (Законодавство України). – системні вимоги: Р-233, ОЗУ-32Мб з ліцензованим ОС Windows 95 OSR2/98/NT SP6/2000/XP. – Назва з титул. екрану.
72. Гражданский процесс: учебн. [для юрид. ин-тов] / отв. ред. Н. А. Чечина, Д. М. Чечот. – М.: Юрид. лит., 1968. – 455 с.
73. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения / Ю. И. Гревцов. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
74. Григонис Э. П. Органы внутренних дел в механизме государства / Э. П. Григонис // Органы внутренних дел на пути к правовому государству: сб. трудов адъюнктов и соискателей / под общ. ред. В. П. Сальникова. – СПб.: С-Пб. юрид. ин-т МВД России, 1993. – Вып.1 – С. 57–59.
75. Грошевий Ю. Прокуратура у федеративній правовій державі / Ю. Грошевий, В. Тацій // Рад. право. – 1990. – № 7. – С. 3–5 .
76. Гузнов А. Г., Современный законодательный процесс: основные институты и понятия / Гузнов А. Г., Кененов А. А., Рождественская Т. Э. – Смоленск: ТРАСТ-ИМАКОМ, 1995. – 96 с.
77. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев. – М.: БЕК, 1995. – 234 с.
78. Давиденко Л. М. Місце і роль прокуратури у механізмі державної влади / Давиденко Л. М. – К.: Вентурі, 1993. – 56 с.
79. Давиденко Л. М. Організація діяльності районної, міської прокуратури по профілактиці злочинів / Давиденко Л. М. – X.: Консум, 1990. – 154 с.
80. Давиденко Л. М. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України / Л. М. Давиденко // Право України. – 1997. – № 6. – С. 35–44.
81. Давыдов А. А. К вопросу об определении понятия «общество» / А. А. Давыдов // Социологические исследования. – 2004. – № 2. – С. 12–23.
82. Даль В. И. Толковый словарь русского языка. Современная версия / В. И. Даль. – М.: Эксмо, 2006. – 736 с.
83. Демиденко В. О. Утвердження і забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина в діяльності міліції: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. О. Демиденко. – К., 2002. – 16 с.
84. Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности (социалистический и юридический ас