ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет

На правах рукопису

Бариська Яна Олександрівна

УДК 340 (437.1/2)/(437.6)

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ:
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
ЛЕМАК Василь Васильович
доктор юридичних наук, професор

Ужгород – 2009

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………….... 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження форми
державного правління .................................................................................... 10
1.1.Форма державного правління як категорія теоретико-
правової науки ................................................................................................... 10
1.2. Методологія дослідження проблеми .........................................................16
1.3. Ступінь розробки наукової проблеми .......................................................22
1.4. Критерії для класифікації форм правління ...............................................35
1.5. Фактори, які впливають на форму державного правління ......................43
Розділ 2. Класичні форми правління (традиційна класифікація) ...........53
2.1. Класична парламентська форма правління ...............................................53
2.2. Класична президентська республіка ..........................................................69
2.3. Моделі влади «верховенства парламенту» і «надпрезидентства» ..........82
Розділ 3. Змішані і нетипові форми правління …………….......................97
3.1. Змішані форми правління. Канцлерська система……………..................97
3.2. Нетипові форми правління ........................................................................112
3.3. Форми правління в недемократичних державах: вплив
політичного режиму ……………………………………………….................118
Розділ 4. Форма державного правління в Україні:
проблеми визначення і реформування ………………................................134
4.1. Становлення і розвиток форми правління
в Україні (1991-2006 ро-ки).................................................................................134
4.2. Особливості сучасної форми правління в Україні……….…...................146
4.3. Проблеми удосконалення форми правління в Україні ……....................159
Висновки ............................................................................................................177
Список використаних джерел .......................................................................185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасна Українська держава, перебуваючи в стані перманентного реформування та відчуваючи вплив фінансово-економічної кризи, засвідчує недостатню спроможність адекватно реагувати на загрози. З усією очевидністю проявляється неефективність прийняття державою рішень, які би сприяли своєчасному виявленню та розв’язанню загроз у економічній, соціальній та інших сферах суспільства.
Модель публічної влади, сформована в цілому на основі Конституції України 1996 р. та внесених до неї в 2004 р. змін, виражає свою неефективність у багатьох площинах. Високий ступінь конфліктності, який зумовлює деструктивне протистояння інституційно-правових систем органів влади («гілок влади»), поєднується з низькими якісними та кількісними показниками правотворчої діяльності вищих органів державної влади. Неефективність публічної влади зумовлена також високим ступенем її латентності, зокрема прихованими та неконституційними центрами влади, а також широким використанням неправових засобів.
Аргументами актуальності теми дослідження, отже, виступають:
1. Необхідність створення та розвитку теоретичного знання про форму державного правління, технології її удосконалення. Емпіричний матеріал сучасних розвинутих демократичних держав, у тому числі серія останніх конституційних актів, дозволяє виявити закономірності розвитку форми правління сучасної держави.
Незважаючи на перші кроки в теоретичному осмисленні форми державного правління,вчинені сучасною наукою теорії держави і права, в Україні відсутнім є комплексне дослідження даної наукової проблеми. При цьому відзначимо необхідність розширення та уточнення знання про форму державного правління, котре би відображало новітні тенденції розвитку сучасних держав, подолання стереотипних підходів у цьому напрямі.
2. Державно-правова практика України зумовлює необхідність удосконалення форми державного правління, передовсім, її конституційної моделі. У свою чергу, така потреба вимагає використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування організації публічної влади на національному (вищому) рівні зарубіжних держав. Європейський конституціоналізм як ціннісний феномен і як сукупність правових зразків у цьому плані так і не став головним фактором, який би впливав на вироблення (корегування) форми державного правління в Україні.
Звернемо увагу на той факт, що в Україні станом на 2010 р. залишаються невирішеними цілий ряд гострих проблем, пов’язаних із функціонуванням вітчизняної владної моделі, її послідовним і результативним реформуванням. Спроби конституційної реформи, зроблені в 2008-2009 роках, в тому числі її формат та вжиті засоби, засвідчують недостатнє розуміння відповідних теоретичних і практичних проблем. Тому узагальнення відповідного правового досвіду в інших державах допоможе уникнути цілого ряду помилок в організації та законодавчому забезпеченні функціонування та реформування форми пра-вління в Україні.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Лемака, Л.Луць, В. Опришка, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, російських вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна, В. Чиркіна. Інформаційною і емпіричною основою роботи стали конституційні та інші законодавчі акти України, інших держав, документи міжнародних організацій, наукові публікації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету й відповідає кафедральній комплексній темі наукового дослідження «Правова реформа в Україні та державах Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є загальнотеоретичне дослідження правової сутності форми державного правління в контексті необхідності її удосконалення в Україні.
Для досягнення такої мети у дисертації вирішувалася низка наукових за-вдань:
1) дослідження основних теоретичних підходів до розуміння форми державного правління, вироблення та обґрунтування авторського розуміння відповідного поняття, в тому числі формулювання його визначення та ознак;
2) вироблення критеріїв для класифікації видів форм державного правління у зарубіжному державно-правовому просторі;
3) з’ясування та розкриття факторів, які впливають на формування форми правління в сучасній державі;
4) дослідження класичних форм державного правління (президентської республіки, парламентської республіки), уточнення їх характеристик на основі аналізу відповідних державно-правових закономірностей;
5) розкриття сутності змішаних і нетипових форм державного правління, з’ясування чинників, які детермінували їх, а також розкриття ознак владних моделей, властивих для недемократичних державних режимів, вияснення ліній їх взаємовпливу;
6) розкриття сутності форми державного правління в Україні, її теоретико-правової характеристики, у тому числі аналіз її в період незалежності, основних ідентифікаційних ознак, з’ясування чинників її ефективності на сучасному етапі; створення знання про процес удосконалення конституційної моделі форми державного правління в Україні;
7) вироблення загальних висновків та конкретних пропозицій щодо удосконалення форми державного правління в Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, пов’язані з функціонуванням форми державного правління, формуванням та реалізацією її різноманітних моделей.
Предметом дослідження є сутність форми державного правління як категорії теоретико-правової науки та процесу її удосконалення в Україні.
Методи дослідження. В умовах світоглядного плюралізму вибір автором методологічної стратегії дослідження був обумовлений, передовсім, двома обставинами – з одного боку, складністю і неоднорідністю предмета дослідження, необхідністю знаходження оптимальної відповідності методологічного інструментарію елементному складу досліджуваного об’єкта, а, з іншого боку, – парадигмою вітчизняної правознавчої науки, в тому числі переосмислення нею основоположних теоретичних категорій (держави, права).
Тому методологічною основою роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Враховуючи предмет дослідження, одним із основних методів дослідження став системно-структурний метод, який дозволив розкрити сутність форми правління в тій чи іншій державі на емпіричному рівні та створити умови для його теоретичного аналізу. Формально-юридичний метод дослідження дозволив автору з’ясувати взаємозв’язок форми правління з її відповідною конституційною (правовою) моделлю.
Враховуючи, що предмет дослідження є динамічним соціальним явищем, пов’язаним із генезисом феномену конституціоналізму в останні століття, використано історико-правовий метод, обов’язковою вимогою якого є аналіз конкретної історичної ситуації, етапів розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі. За допомогою цього методу дослідження автор з’ясовує закономірності становлення і розвитку форми державного правління в інших державах, а також розкриває її розвиток в Україні після проголошення її незалежності.
Теоретичний характер даного дослідження, намагання з’ясувати сучасні тенденції розвитку державно-правових явищ, вимагав узагальнення та порівняння емпіричного матеріалу, пов’язаного з розвитком форми правління в зарубіжних державах на різних етапах їх розвитку, що зумовило широке використання порівняльного та історико-порівняльного методів. Вони дозволили автору з’ясувати предмет дослідження в декількох площинах. По-перше, такий підхід дозволяє розкрити сутність предмета дослідження в його цілісності з одночасним виокремленням усіх важливих компонентів на основі узагальнення відповідного емпіричного досвіду різних національних державно-правових систем. По-друге, їх широке використання сприяло чіткішому окресленню феномена європейського конституціоналізму в контексті форми державного правління, виробити на його основі цілий ряд рекомендацій щодо удосконалення форми державного правління в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій літературі комплексним монографічним загальнотеоретичним дослідженням форми державного правління в контексті необхідності її удосконалення в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів виявилася в таких теоретичних положеннях і висновках, які виносяться на захист:
вперше одержано:
- обґрунтування визначення поняття форми державного правління як системи інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному (загальнодержавному) рівні;
- вироблення критеріїв для класифікації форми державного правління, у тому числі виокремлення серед них універсальних критеріїв, що дозволяють проведення ідентифікації форми правління на базовому рівні, та модифікаційних, які покликані вирізнити окремі різновиди владних моделей;
- аналіз факторів, які впливають на конституювання та розвиток форми державного правління;
- обґрунтування авторського підходу до оцінки форми державного прав-ління в Україні як змішаної моделі республіки з нетиповими ознаками, котрі істотно відрізняють її від класичної моделі змішаної республіки;
- створення моделі технології удосконалення форми державного правління в Україні шляхом конституційної реформи.
удосконалено:
- теоретичне знання про традиційні (класичні) форми державного правління, зокрема, уточнено їх визначення та основні властивості, виокремлено їх особливі моделі: парламентської форми правління – модель «верховенства парламенту»; президентської республіки – модель «надпрезидентської республі-ки»;
- теоретичне знання про змішані та нетипові форми державного правління, зокрема, уточнено їх визначення та ознаки, обґрунтовано доцільність виок-ремлення канцлерської республіки;
- знання про взаємовплив недемократичного (авторитарного і тоталітарного) режиму і специфічних форм державного правління, властивих йому, зокрема, абсолютної релігійної монархії та радянської республіки;
- знання про генезис форми державного правління в Україні після проголо-шення її незалежності;
дістало подальшого розвитку:
- аналіз та систематизація концептуальних поглядів на форму державного правління у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці;
- методологія пізнання поняття форми державного правління;
- поняття та критерії ефективності форми державного правління.
Практичне значення отриманих результатів перебуває у зв’язку з актуальністю наукової теми та полягає в тому, що вони розширюють існуючі межі пізнання і є вкладом у розвиток науки теорії держави і права. Практичне значення одержаних наукових результатів полягає в можливості, з одного боку, теоретично осмислити нові державно-правові реалії ХХІ століття, пов’язані з формою правління в сучасній державі, а, з іншого боку, – використати цей досвід для з’ясування можливостей його втілення в Україні в ході удосконалення її конституційної моделі влади.
Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:
у правотворчій – для поглиблення та інтенсифікації конституційної реформи в Україні, спрямованої на удосконалення форми державного правління, і, в першу чергу, нового конституційного врегулювання відносин між вищими органами державної влади, раціоналізації владної моделі, створення більш ефективного механізму взаємодії Кабінету Міністрів України, Президента України і депутатської більшості Верховної Ради України;
у навчально-методичній – у процесі підготовки фахівців у юридичних закладах освіти, зокрема, в ході читання навчальних дисциплін з теорії держави і права, державного права зарубіжних країн, підготовки відповідних курсів лекцій, підручників та навчальних посібників, а також у виховній роботі.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені в доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції «Національні пріоритети України в умовах атлантичної та Євроатлантичної інтеграції» (Ужгород, 2008), науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ «Актуальні проблеми правової реформи в Україні: європейський та вітчизняний досвід» (Ужгород 2009).
Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано загалом 6 наукових праць, у тому числі 4 публікації у фахових періодичних виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисерта-ція складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (208 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі основний текст дисертації викладено на 184 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає у загальнотеоретичному дослідженні правової сутності форми державної правління в контексті необхідності її вдосконалення в Україні.
Головними науковими і практичними результатами роботи є наступні висновки.
Перше. Питання про оптимальну модель організації влади (форму держа-вного правління) опирається як на академічний інтерес, так і на практичні потреби удосконалення форми державного правління в Україні. Необхідність розв’язання даного наукового завдання обумовлена першими кроками теоретико-правової науки в цьому напрямі, які мають отримати розвиток як на емпіричному (введення в науковий обіг достовірної інформації про нові державно-правові реалії початку ХХІ століття), так і на теоретичному рівні – через створення знання про тенденції та закономірності розвитку форми правління сучасної держави.
Друге. Уточнено сутність та визначено характеристики форми державного правління як ключової категорії дисертаційного дослідження, в тому числі:
1) сформульовано авторське визначення поняття форми державного правління як поняття, що відображає систему інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному рівні в суспільстві;
2) з’ясовано сутнісні ознаки форми правління сучасної держави, а саме: а) дане поняття торкається владних стосунків «вищого» рівня, тобто річ іде про «національний уряд», іншими словами – публічну владу, організовану на національному рівні; б) форма державного правління в інституційному аспекті відображає передовсім сукупність владних інституцій – органів державної влади (глава держави, уряд, парламент); в) у динамічному аспекті дане поняття відображає систему відносин, суб’єктами яких виступають названі владні інституції, причому дані відносини мають політико-правовий характер; г) форма правління проявляє взаємозв’язок між відповідними правовідносинами названих вище суб’єктів і результатами політичного процесу; ґ) форма державного правління відображає один із головних механізмів вирішення суспільних конфліктів.
3) визначено, що на утворення, розвиток та зміну форми державного правління впливають дві групи факторів: основні та додаткові. До першої групи факторів автор відносить: історичний тип держави, співвідношення політичних сил у державі на момент її конституювання, рівень правової культури, рівень економічного розвитку держави. Серед інших факторів, які детермінують форму правління сучасної держави, слід назвати: 1) національний склад населення; 2) розміри території держави; 3) зовнішній вплив інших держав та міжнародних структур тощо.
Третє. З’ясовано критерії класифікації форми державного правління, а саме: а) універсальні, котрі дозволяють розрізняти їх на макрорівні; б) так звані модифікаційні критерії («мікрокритерії»), які дозволяють виокремити окремі модифікації форми правління в рамках традиційних схем (наприклад, виділити види республік).
До універсальних критеріїв слід віднести: 1) ступінь поділу влади; 2) ступінь народовладдя. Прикладення універсальних критеріїв дозволяє розме-жувати форми державного правління на дві групи: внутрішньо нелімітовані форми правління, функціонуючі в умовах недемократичних режимів та внутрішньо лімітовані форми правління, які поєднуються з демократією. До останніх належать усі відомі модифікації конституційних монархій та республіканських форм правління (крім радянської республіки).
Критеріями розмежування модифікацій форм правління виступають такі характеристики публічної влади: 1) інституційна форма глави держави; 2) ступінь участі глави держави у здійсненні виконавчої і законодавчої влади; 3) спосіб отримання повноважень главою держави; 4) спосіб формування уряду; 5) роль уряду та окремо голови уряду у формуванні і здійсненні державної політики; 6) порядок і характер відповідальності уряду; 7) ступінь і спосіб участі народу в здійсненні влади, формуванні органів державної влади та здійснення контролю за ними; 8) відповідність реальних владних центрів моделі, закріпленій конституцією і законами.
Четверте. Аналіз сутнісних характеристик класичних форм державного правління, яке включало, з одного боку, визначення поняття та властивостей форм правління, виділених на основі традиційної класифікації (парламентська та президентська форма правління), а з іншого – розкриття особливостей моделей влади «верховенства парламенту» і надпрезидентства, дозволяє сформулювати наступні висновки:
1. Під парламентською формою правління слід розуміти систему владних відносин, котра передбачає легітимацію уряду з боку парламенту, їх взаємодію та солідарність за обмеженої участі глави держави (монарха чи президента). Інституційно-правові характеристики парламентської форми правління в її класичному варіанті проявляються в наступному: 1) обмежені конституційні позиції глави держави; 2) уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати); 3) уряд (прем’єр-міністр) наділений сильними конституційними позиціями в системі організації публічної влади; 4) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом; 5) механізм налагодження взаємодії між парламентом (більшістю депутатів) і урядом, крім інших засобів, передбачає дострокове припинення повноважень (розпуску) парламенту за ініціативою уряду.
2. Класична модель президентської республіки передбачає поєднання концентрації виконавчої влади в інституті президента з ефективними засобами її стримування з боку парламенту і судів. Юридичними ознаками цієї моделі є наступні: 1) інститут президента концентрує важелі виконавчої влади; 2) за своїм статусом «кабінет» США істотно відрізняється від європейського розуміння «уряду», так як не є колегіальним органом; 3) президент відіграє переважну роль у призначенні на посади членів кабінету – державних секретарів (міністрів) та на інші посади у системі федеральної виконавчої влади за участі Сенату; 4) президент обирається без участі парламенту – колегією виборщиків; 5) модель влади передбачає набір правових засобів, які дозволяють реально «розподілити» інституційні гілки влади; 6) противага концентрації виконавчої влади в руках президента здійснюється сильними конституційними повноваженнями парламенту.
3. До «крайніх» форм президентської республіки та «чистої парламентської форми правління» слід віднести відповідно «надпрезидентську республіку» та модель «верховенства парламенту», спільними ознаками яких є відступ від класичного принципу розподілу публічних влад на законодавчу, виконавчу і судову системи та від принципу «противаг і стримувань» між ними.
П’яте. Узагальнивши результати проведеного дослідження змішаної та нетипових форм державного правління, а також форм правління в недемократичних державах, слід констатувати наступне.
1. Головним фактором, який впливав на процес становлення та поширення моделі влади у формі змішаної республіки у ХХ столітті, виступав фактор необхідності створення «оптимальної» форми правління, яка би дозволила поєднати ефективність діяльності уряду, незалежного від боротьби парламентських фракцій, з конституційною необхідністю вираження парламентом довіри уряду.
2. Ідентифікація змішаної республіки здійснюється на підставі таких ознак: а) президент обирається шляхом прямих виборів; б) виконавча влада здійснюється президентом і урядом (феномен «дуалізму виконавчої влади»), але з істотним переважанням глави держави; в) президент наділений повноваженнями щодо реального забезпечення дії конституції та функціонування конституційних органів влади; г) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом; д) уряд є відповідальним за свою діяльність і перед парла¬ментом, і перед президентом; е) президент наділений повноваження розпустити парламент у випадках, визначених основним законом.
Як свідчить досвід держав, що обрали модель влади у формі змішаної республіки, головною умовою ефективності її функціонування є приналежність глави держави та більшості депутатів парламенту (коаліції) до однієї політичної сили або їх коаліції.
3. Канцлерська республіка, яка займає окреме місце в класифікаційній схемі модифікацій республіканської форми правління, відрізняється від класичної парламентської форми правління наступними ознаками: а) спосіб формування уряду і, зокрема, отримання повноважень федеральним канцлером; б) сильні конституційні повноваження федерального канцлера, а не уряду загалом; в) форми парламентської відповідальності уряду (передовсім, федерального ка-нцлера) перед парламентом; г) повноваження уряду щодо подання президенту про стан законодавчої необхідності.
4. Функціонування держав, форма державного правління яких не може зайняти своє місце при «класичній» її класифікації обумовило виокремлення таких нетипових форм правління як республіканської монархії, республіки з деякими ознаками монархії та теократичної монархії.
5. Вплив політичного режиму на форму правління в недемократичних державах найбільш вдало можна простежити на прикладі моделі влади нацистського («фюрерська система»), комуністичного режимів (радянська республіка) та абсолютної монархії в ісламських державах. Основними засобами, за допомогою яких проявляється вплив недемократичних політичних режимів на форму державного правління є конституційне закріплення: а) сильних позицій виконавчої влади, яку очолює президент або надзвичайний орган; б) концентрації влади в руках одного чи декількох державних органів; в) нормотворчої діяльно-сті глави держави, ознакою якої є можливість видання нормативних актів, що мають силу закону.
Шосте. Проведене дослідження проблеми визначення та реформування форми державного правління в Україні, що включало: аналіз генезису форми правління в Україні (1989-2006 рр.), виявлення інституційно-юридичних деструкцій форми правління України, закладених Конституцією 1996 р., визначення особливостей форми правління в Україні на основі конституційної реформи 2004 р., а також вимог до технології та змісту подальшого реформування, дозволяє зробити наступні висновки:
1. За роки незалежності України розвиток форми державного правління відбувався поетапно, що пов’язується з прийняттям певних нормативно-правових актів щодо правової форми держави та її інституційним втіленням. Виділено такі етапи генезису форми правління в Україні: перший етап (1989-1991 рр.) – форма правління характеризувалася домінуванням ознак радянської республіки; другий етап (від грудня 1991 до червня 1995 р.) – в цей період в Україні функціонувала парламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління; третій етап (червень 1995 – червень 1996 р.) пов’язується з укладенням 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом, яким було встановлено форму правління, яку можна охарактеризувати як жорстку президентську республіку; четвертий етап (1996-2006 рр.) розпочався 28 червня 1996 р., коли парламентом була прийнята перша Конституція України, після введення в дію якої форма правління набула ознак змішаної республіки з нетиповою концентрацією владних повноважень в інституті Президента.
2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., який набув чинності з 1 січня 2006 р., скорегував форму правління, котра може бути ідентифікована як змішана республіка, поєднана з деякими нетиповими для неї ознаками, зокрема: а) надмірні повноваження Президента, в тому числі в сфері виконавчої влади; б) недостатні конституційні позиції Уряду.
3. Пошук змісту подальшого реформування форми державного правління в Україні необхідно обмежити рамками тенденцій розвитку європейського конституціоналізму, а саме: а) уникати таких конституційних зразків, які відсутні у всіх державах Європейського Союзу; б) намагатися втілити такі конституційні зразки у взаємовідносинах органів влади, які властиві всім (переважній більшості) державам Європейського Союзу.
4. Процедура удосконалення форми правління в Україні шляхом конституційної реформи повинна оптимально поєднувати засади законності та легітимності. Останнє передбачає дотримання таких умов: 1) діяльність владних суб’єктів за принципом поєднання наполегливості й послідовності у проведенні конституційної реформи, але відмови від поспішності в прийнятті рішень; 2) повноцінна участь в усіх етапах конституційного процесу політичної опозиції, як парламентської, так і позапарламентської; 3) створення умов для широкого публічного обговорення змісту реформи в суспільстві, особливо в середовищі професійних юристів. Законодавчо врегульований процес публічного обговорення проекту конституційного закону стане підґрунтям громадської підтримки реформи.
Сьоме. Виходячи з розуміння практичної функції теоретико-правової науки, дає можливість сформулювати наступні пропозиції щодо удосконалення форми державного правління в Україні, які враховують європейський досвід конституціоналізму.
По-перше, депутатські фракції політичних партій у парламенті формують парламентську більшість і мають визначальний вплив на формування складу уряду. Процедура формування уряду повинна передбачати, що президент приз-начає склад уряду (видає відповідний акт), але при цьому він пов'язаний волею парламентської більшості. Остання легітимізує уряд за допомогою таких засобів: а) виражає вотум довіри новосформованому уряду; б) затверджує програму діяльності уряду; в) вправі виразити вотум недовіри уряду, що тягне за собою відставку останнього.
По-друге, арбітражні функції президента проявляються незалежно від способу отримання ним повноважень (прямі вибори чи обрання парламентом). Він призначає дострокові парламентські вибори за ініціативою уряду, тобто тих політичних сил, які сформували і уряд, і парламентську більшість. Підставами для реалізації такого повноваження є неспроможність парламентської більшості ефективно здійснювати функції і щодо законотворення, і щодо формування уряду. При цьому парламент, повноваження якого достроково припинені, здійснює діяльність до моменту винесення присяги новообраними членами парла-менту.
Європейський досвід конституціоналізму засвідчує, що, по-третє, уряду належить уся повнота виконавчо-розпорядчої діяльності в державі. Уряд не лише здійснює виконавчу владу, а власне «управляє державою» і саме йому належить компетенція в цьому напрямі, за винятком питань, які згідно конституції належать до повноважень інших органів державної влади. У сфері здійснення виконавчої влади окремі повноваження, що належать главі державі, здійснюються ним за ініціативою уряду, а відповідні акти потребують контрасигнації з боку прем’єр-міністра або відповідного міністра, які за їх зміст та виконання несуть відповідальність.
По-четверте, як засвідчують європейські закономірності в організації влади, уряд є відповідальним лише перед парламентом, що виступає ефективним важелем впливу парламенту на позицію уряду, забезпечує дотримання ухваленої ним програми дій уряду та здійснення політичного курсу тих партій, які сформували більшість у представницькому органі. Як було вже вище зазначено та враховуючи доволі заплутаний у понятійному плані зміст нинішньої редакції ст.113 Конституції України, в якій передбачено, що Кабінет міністрів України відповідальний перед двома суб’єктами, а перед одним із них іще й, крім того, також підзвітний і підконтрольний, слід підкреслити, що «відповідальність» уряду охоплює і підзвітність, і підконтрольність. Іншими словами, окрім парламенту, уряд не підконтрольний і не підзвітний жодному іншому органу. Відповідальність перед парламентом означає також, що уряд не може бути пов'язаний у своїй діяльності актами глави держави.
По-п’яте, в європейських державах президент є головнокомандувачем збройних сил, здійснює повноваження у сфері оборони і національної безпеки, проте у мирний час здійснення виконавчих повноважень у цьому напрямі не може носити надзвичайного характеру, протирічити принципу розподілу влади та іншим ознакам демократичного конституційного ладу. Ради з питань безпеки і оборони (подібні за функціональним призначенням до Ради національної безпеки і оборони України), які очолюються главою держави, мають у мирний час виключно дорадчий характер. Їх постійний склад визначається конституційно (законом), але не довільно главою держави.
Як засвідчують тенденції розвитку форми правління європейських держав, роль президента як «гаранта» конституційного правопорядку є доволі обмеже-ною в європейських державах. По-перше, лише в разі настання таких виняткових обставин як загроза незалежності держави чи територіальній цілісності, які поєднуються з відсутністю нормального функціонування конституційних органів влади, главі держави надається право вживати заходів, які диктуються такими винятковими обставинами. По-друге, мета вжиття таких заходів чітка – у найкоротший строк надати конституційним органам влади засоби для здійснення ними своїх завдань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Денисов А.И. Сущность и формы государства / А. И. Денисов. – М. : Изд-во МГУ, 1960. – 524 с.
2. Bluntschli J.K. The Theory of the State / J.K. Bluntschli. – Kitchener. – 2000. – 491 р.
3. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты / Ж.-П. Жакке. – М.: Юристь, 2002. – 365 с.
4. Kresak P. Porovnavacie statne pravo / Р. Kresak . – Bratislava : Univerzita Komenského, 1992. – 454 c.
5. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах / Й. Благож [С предисловием и под общей редакцией доктора юридических наук, проф. В. А Туманова]. – М.: Юридическая литература, 1985. – 222 с.
6. Балытников В.В. Форма государства / В. В. Балытников. – М., 2005. – 50 с.
7. Коваленко А.И. Общая теория государства и права / А.И. Коваленко. – М.: ТЕИС, 1996. – 365 с.
8. Паречина С.Г. Институт президентства: история и современность / С.Г. Паречина. – Мн.: ИСПИ, 2003. – 163 с.
9. Гаянов А.Р. Эволюция формы правления российской государственности в ХХ веке (Теоретико-методологическое и историко-правовое исследование): автореф. дис. на соискание. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / А.Р. Гаянов. – Казань, 2004. – 26 с.
10. Симонишвилли Л.Р. Государственно-правовая модель республики со смешанной формой правления: Теоретический аспект: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Л.Р. Симонишвилли. – М., 2005. – 24 с.
11. Петров В.С. Тип и формы государства / В.С. Петров. – Ленинград: Изд. ЛГУ, 1967.– 120 с.
12. Малько А.В. Теория государства и права / А.В. Малько. – М.: Юристь, 2001. – 154 с.
13. Алексеев С.С. Теория государства і права. Учебник для юридических вузов и факультетов / С.С. Алексеев . – М.: БЕК, 1998. – 453 с.
14. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов / А.Б. Венгеров. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.
15. Чиркин В.Е. Современное государство / В.Е. Чиркин. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 416 с.
16. Трофимов А.И. Президентская власть в современном государстве (теоретико-правовое исследование): дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / А.И. Трофимов. – Санкт-Петербург, 2000. – 184 с.
17. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: [Навч. посібник. – Вид. 10-е, доповнене] / П.М. Рабинович. – Львів: Край, 2008.– 224 с.
18. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: [Підручник] / О.Ф. Скакун; [пер. з рос.] – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
19. Опритов А.И. Специфика формы государственного правления современной России (Теоретико-правовое исследование): атореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория государства и права и история государства и права; история политических и правовых учений» / А.И. Опритов. – Волгоград, 2001. – 37 с.
20. Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) / В.В. Сухонос // Держава і право: (збірник наукових праць). Випуск 21. – К., 2002. – С. 57–63.
21. Шаповал В.М. Форма держави в конституційному праві / В. М. Шаповал // Вісник конституційного суду України. – 2003. – №2. – С. 47–58.
22. Лінецький С.В. Метаморфози державного режиму в Україні (політико-правовий аналіз) / С.В. Лінецький. – К.: Атака, 2003. – 168 с.
23. Актуальні проблеми теорії держави і права. Частина І. Актуальні проблеми теорії держави : Навчальний посібник / С.М. Тимченко, С.К. Бостан, С.М. Легуша, Н.М.Пархоменко, Т.О. Пікуля, Н.В. Пронюк. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
24. Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід / Р.М. Павленко. – К.: Вид. Дім «КМ Академія», 2002. – 253 с.
25. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сб.учебных матеріалом / Под ред. Мелешкиной Е.Ю. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 304 с.
26. Брежнев О.В. Конституционно-правовые споры как явления современной действительности (генезис, содержание, порядок разрешения) / О.В. Брежнев // Сравнительное конституционное обозрение, 2005, №4 (53). – С. 3-8.
27. Кун Т. Структура научных революцій / Т. Кун. – М. : Прогресс, 1975. – 288 с.
28. Алексеев С.С. Методологические проблемы правоведения / С.С. Алексеев, Д.А. Керимов, П.Е. Недбайло // Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 15 – 28.
29. Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права / Д.А. Керимов. – М.: Аванта, 2001. – 560 с.
30. Сырых В.М. Логические основания общей теории права: В 2 т. Т.1: Элементный состав / В.М. Сырых. – М.: Юридический дом «Юстицинформ», 2000. – 528 с.
31. Махненко А.Х. О методе сравнительного правоведения в исследовании и преподавании государственного права зарубежных социалистических стран / А.Х. Махненко // Правоведение. – 1967. – № 1. – С. 95 –103.
32. Валеев Г.Х. Методология научной деятельности в сфере социо-гуманитарного знания / Г. Х. Валеев. – М.: Наука, 2005. – 234 с.
33. Аристотель. Политика Соч.: В 4 т. Т.4. / [пер. с древнегреч./ Общ. ред. А.И. Доватура]. – М.: Мысль, 1983. – С. 375–644.
34. Серегин А.В. Античные мыслители о монархичной форме правления / А. В. Серегин // Правоведение. – 2006. – № 5. – С. 160–168.
35. Тихомиров Л.А. Монархическая государственность / Л.А. Тихомиров. – М.: ГУП «Облиздат», ТОО «Алир», 1998. – 672 с.
36. Солоневич И.Л. Народная монархия / И.Л. Солоневич. – М.: Фенікс, 1991. – 512 с.
37. Ильин И.А. О монархии и республике / И.А. Ильин // Вопросы филосо-фии. – 1991. – №4. – С. 108 –151.
38. Дюги Л. Конституционное право [Репринтное воспроизвидение издания 1908 года.]. / Л. Дюги. – О.: «Юридична література», 2005. – 957 с.
39. Harden I., Lewis N. The Noble Lie. The British Constitution and Rule of Law. London, 1988. – 334 р.
40. Bromhead P. Britain's Developing Constitution / Р. Bromhead. – London : St. Martin’s Press, 1974. – 230 p.
41. Bagehot W. The English Constitution / W. Bagehot; contr. Poul Smith. [Second Edition]. – Cambridgе: Cambridge University Press, 1873. – 214 p.
42. Чиркин В.Е., Рябов С.В., Тихонов А.А. Формы государства в буржуазных странах латинской Америки / Авт. кол.: В.Е. Чиркин, С.В. Рябов, А.А. Тихонов и др.; [отв. ред. В. Е. Чиркин]. – М.: Изд. “Наука”.– 1982. – 193 с.
43. Соломанина Ю.В. Республиканская форма правления в Росии: история и современность: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Ю.В. Соломанина. – Владимир, 2007. – 27 с.
44. Зазнаев О.И. Полупрезидентская система: Политико-правовой анализ: автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Тео-рия и история права и государства; история учений о праве и государстве» / О.И. Зазнаев. – Казана, 2006. – 63 с.
45. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / А.З. Георгіца. – Київ, 1999. – 43 с.
46. Журавський В.С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В.С. Журавський. – Харків, 2000. – 24 с.
47. Залюбовська І.К. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади як засіб забезпечення законності у сфері державного управління: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / І.К. Залюбовська. – Одеса, 2002. – 17 с.
48. Лемак В.В. Правова реформа в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації: теоретичні і практичні проблеми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В.В. Лемак. – Х., 2003. – 40 с.
49. Червяцова А.О. Конституційно-правова відповідальність в системі видів юридичної відповідальності: теоретико-правовий аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / А.О. Червяцова. – Харків, 2004. – 17 с.
50. Бєлов Д.М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 “Конституційне право” / Д.М. Бєлов. – К., 2005. – 14 с.
51. Гробова В.П. Парламентаризм Німеччини: становлення, розвиток, історико-правовий досвід: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / В.П. Гробова. – Харків, 2005. – 20 с.
52. Шатіло В.А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 “Конституційне право” / В.А. Шатіло. – К., 2005. – 15 с.
53. Хоменко О.В. Виконавча влада: соціально-правова природа, особливості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень» / О. Хоменко. – Харків, 2005. – 19 с.
54. Жук Н.А. Стримування і противаги в системі поділу влади в Україні (загальнотеоретичні проблеми): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Н.А. Жук. – Харків, 2006. – 21 с.
55. Мазур Д.В. Акти правотворчості президента в республіках зі змішаною формою правління (загальнотеоретичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Д.В. Мазур. – Харків, 2007. – 23 с.
56. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: [Монографія] / С.К. Бостан. – Запоріжжя, 2005. – 540 с.
57. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: теоретико-правові засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / С.К. Бостан. – К., 2008. – 36 с.
58. Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В.Є. Протасова. – Харків, 2008. – 20 с.
59. Голосніченко Д. Повноваження як об’єкт дослідження загальної теорії держави і права [Текст] / Д. Голосніченко // Право України, 2008. – №1. – С. 15–18.
60. Монтескье Шарль Луи. Избранные произведения. / Шарль Луи Монтескъе; [Ред. И. Щербина.] – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – 802 с.
61. Коркунов Н.М. Русское государственное право. Т.1 Введение и общая часть. / Н.М. Коркунов; [изд. шестое, под ред. и с доп. М.Б. Горенберга, приват-доц. С.- Петербургского Университета]. – С-Пб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1909. – 623 с.
62. Зверев Н.А. Основания классификации государств в связи с общим учением о классификации. Методологическое исследование: Ученые записки императорского Московского университета. Вып. 3. / Н.А. Зверев. – М.: Унив.тип. ( М. Катков), 1883. – 398 с.
63. Елистратовъ А.И. Очерк государственного права (конституционное право) / А.И. Елистратовъ; [изд.второе, перераб.]. – М.: Тип. И цинкогр. т./д. “Мысль”, 1915. – 167 с.
64. Еллинек Г. Общее учение о государстве. Т.1. / Г. Еллинек; [изд. 2-е испр. и доп. по второму немецкому изданию С.И. Гессеном]. – СПб., 1908. – 599 с.
65. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Лекции, (чит. в Моск. Коммерч. Ин-те) / Г.Ф. Шершеневич; под ред. авт.. – М.: Изд. Бр. Башмаковыхъ, 1911. – 456 с.
66. Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву. Т.1. Констітуционное право / Н.И. Лазаревский. – С.-Петербургъ.: Типография Спб, Акц. общ. “Слово” , 1908. – 509 с.
67. Кистяковский А.Ф. Лекции по общему государственному праву / А.Ф. Кистяковский. – М., 1912. – 298 с.
68. Кельзен Г. Чисте правознавство / Г. Кельзен ; [ пер. з німецького О. Мокровольського]. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
69. Кистяковский Б.А. Государственное право. (общее и русское) / Б.А. Кистяковский. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с. (Лекции Б.А. Кистяковского, читанные в в Московском коммерческом институте в 1908/1909 аккадемическом году).
70. Лучин В.О. Ответственность в механизме реализации Конституции / В. О. Лучин // Право и жизнь. – 1992. – №1. – С. 36–44.
71. Федоренко Г.О. Теоретичні засади поділу влади / Г.О. Федоренко // Право України. – 2008. – №8. – С. 41–47.
72. Ветютнев Ю.Ю. Государственно-правовые закономерности: Вопросы теории и методологии: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве” / Ю. Ю. Ветютнев. – Саратов, 2004. – 26 с.
73. Ушаков А.А. О понятии исторического типа государства и права / А.А. Ушаков // Правоведение. – 1983. – № 5. – С. 24–31.
74. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии / Г.И. Балюк. – Киев: Об-во “Знание” УССР, 1984. – 48 с.
75. Лобода Ю.П. Цінність держави як її соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Ю.П. Лобода. – Одеса, 2001. – 20 с.
76. Тахтаревъ К. Отъ представительства къ народовластію / К. Тахтаревъ. – С. –Петербургъ, 1907. – 217 с.
77. Керимов А.Д. Французский парламентаризм: конституционно-правовое исследование: автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право; Государственное управление; Администра-тивное право; Муниципальное право» / А.Д. Керимов. – М., 1999. – 51 с.
78. Авакьян С.А. Федеральное Собрание – парламент России / С.А. Авакьян. – М. : Рюид, 1999. – 432 с.
79. Бацев Ю.Н. Парламентаризм в России: теоретико-правовые и организационные аспекты: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право; Государственное управление; Административное право; Муниципальное право» / Ю.Н. Бацев. – М., 1998. – 24 с.
80. Современный парламент: теория, мировой опыт, российская практика / [под общ. ред. д.ю.н. Булакова О.Н.]. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 320 с.
81. Чечулина А.А. К вопросу ограничения государственной власти / А.А. Чечулина // Право и политика. – 2003. – №12 – С. 58–70.
82. Конституція Японії // Конституции зарубежных государств: Учебное пособие. – 3-е издание. – М.: Издательство БЕК, 2002. – С. 381–382.
83. Стосунки між законодавчою та виконавчою гілками влади у парламентських республіках: Дослідження / “Програма сприяння парламенту України, Університету Індіана США. – Київ: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2004. – 28 с.
84. Конституція Словацької Республіки від 1 вересня 1992 року // Ústava Slovenskej republiky z 1 septembra 1992 // Sb. zákonů ČSFR č. 460/1992. – S. 2660–2678.
85. Конституція Італійської Республіки від 22 грудня 1947 р. // Конституции зарубежных государств: [Учебное пособие. / Сост. проф. В.В. Маклаков. – 3-е изд. перероб. и доп.]. – М.: Издательство БЕК, 2002. – С. 133–159.
86. Конституція Фінляндії від (Основной закон Финляндии от 11 июня 1999г. ,(1999/731) // Конституции государств Европы: В 3-х т. –Т.3. – С. 371–398
87. Ústava České republiky ze dne 16. prosince 1992 // Sb. zákonů České republiky č. 1/1993. – S.3–17.
88. Евдокимов В.Б. Влияние партий на формирование и отставку правительств в зарубежных странах / В.Б. Евдокимов // Правоведение. – 1991. – № 6. – С. 50–56.
89. Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідж. структур, мотивів і результатів / Джованні Сарторі; [ пер. З 2-го англ. вид.]. – Київ: Артек, 2001. – 212 с.
90. Конституція Королівства Іспанія від 27 грудня 1978 р. // Конституции зарубежных государств: [Учебное пособие. / Сост. проф. В.В. Маклаков. – 3-е изд. перероб. и доп.]. – М.: Издательство БЕК, 2002. – С. 163–213.
91. Поль Матте. Розпускъ парламента на западе / Поль Матте. – С.–Петербургъ. – «Общественная Польза», 1911. – 356 с.
92. Федеральный конституционный закон Австрии от 10 ноября 1920 г. с последующими изминениями // Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 1997. – С. 34–46.
93. Конституции государств Восточной Европы. – Изд.группа. ИНФРА М – НОРМА, Москва, 1996. – 160 с.
94. Конституция Венгерской Республики от 18 августа 1949 г. в редакции 1989 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. – Т.1. – С. 538–564.
95. Бернхем В. Вступ до права і правової системи США / В. Бернхем. – К.: Україна. – 1999. – 554 с.
96. Савельев В.А. Капитолий США: прошлое и настояшее / В.А. Савельев. – М.: Мысль, 1989. – 302 с.
97. Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. [под общ. ред. О.А. Жидкова]. – М.: Прогресс, 1993 – 768 с.
98. Об Америке: Конституция Соединенных Штатов Америки с комментариями. – Вашингтон, Госдепартамент, 2004. – 94 с.
99. Кучма В.В. Государственно-правовое развитие США и Великобритании в новейший период / В.В. Кучма. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 198 с.
100. Иванов Р.Ф. Президенство в США / Р.Ф. Иванов. – М.: Знания., 1991. – 64 с.
101. Козлихин И.Ю. Высшие органы власти США в годы «нового курса» (1933-1939 гг.) / И.Ю. Козлихин // Правоведение. – 1981. – №4. – С. 72–76.
102. Власихин В.А. Независимый прокурор как блюститель правовой порядочности власти / В.А. Власихин // Российская юстиция. – 1999. – №10. – С. 56–58.
103. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США / А.А. Мишин. – М.: «Наука», 1984. – 189 с.
104. Алексеев А.С. Къ вопросу о юридической природе власти монарха въ конституционномъ государствъ / А.С Алексеев. – Ярославль: Типография Губернского Правления, 1910. – 121 с.
105. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США: Политико-правовой комментарий / А.А. Мишин, В.А. Власихин. – М.: Междунар. Отношения, 1985. – 336 с.
106. Баренбойм П.Д. Взаимоотношения Президента США и буржуазная теория разделения властей / П.Д. Баренбойм // Правоведение. – 1980. – №1. – С. 81–86.
107. Александрова С.П. Основные направления борьбы парламентской оппозиции за ограничение власти короля в период первого парламента Якова І / С.П. Александрова // Правоведение. – 2006. – № 6. – С. 167–182.
108. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов / [под общ. ред д.ю.н. проф. О.А. Жидкова и д.ю.н., проф. Н.А. Крашенинниковой. – 2-е изд.]. – М.: Изд. НОРМА, 2002. – 720 с.
109. Харвей Дж., Худ К. Британское государство / Дж. Харвей, К. Худ ; [пер. с англ. Т.Л. Ветвинская, Л.А. Ветвинский]. – М.: Иностр. лит., 1961. – 388 с.
110. Дюпріе Л. Государство и роль министровъ въ Англіи / Л. Дюпріе [Пер. С фр.] – С. –Петербургъ: «Слово», 1906. – 140 с.
111. Конституционные акты Великобритании // Конституции зарубежных государств: [Учебное пособие. / Сост. проф. В. В. Маклаков. – 3-е изд. перероб. и доп.]. – М.: Издательство БЕК, 2002. – C. 11–22.
112. Claire de Deausse de la Hougue. Un aspect des reformes constitutionnelles au Royaume-Uni: La disparition du Lord Chansler. D’une Constitution non ecrite vers une Constitution ecrit? Rev. fr. De droit constitutionnel / Сlair de Deausse de la Hougue. – P., 2005. – P. 291–309.
113. Крылова Н.С. Кризис парламентского контроля над правительством в Великобритании / Н.С. Крылова // Советское государство и право, 1962. – № 2. – С. 122 – 129.
114. Марченко М.Н. Доктрина суверенитета Парламента и судебное правотворчество в Великобритании / М.Н. Марченко // Правоведение. – 2005. – №6. – С. 81–90.
115. Мухамеджанов Б.А. Форма правления Республики Казахстан: конституционная модель и практика государственного управления: автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право; Государственное управление; Административное право; Муниципальное право» / Б.А. Мухамеджанов. – М., 2007. – 51 с.
116. Лисицын Д.В. Конституционализм как модель взаимодействия общества и государства: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук: спец. 23.00.02 “Политические институты и процессы” / Д.В. Лисицын. – Ставрополь, 2004. – 27 с.
117. Чеботарев Г.Н. Принцип разделения властей в государственном устройстве российской федерации / Г.Н. Чеботарев. – Тюмень: Изд-во Тюменского университета, 1997. – 218 с.
118. Конституция Росийской Федерации // Конституции государств-учасников; [ред. кол. Л.А. Окуньков, В.В. Оксамытный, М.Я. Булошников]. – М.: Изда