ПРАВОВА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ МІГРАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-КОМПАРАТИВІСТСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

ЦУРКАН ТЕТЯНА ЮРІЇВНА

УДК 340.134:314.7.001.36

ПРАВОВА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ МІГРАЦІЇ:
ТЕОРЕТИКО-КОМПАРАТИВІСТСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
ДАМІРЛІ Мехман Алішах огли
доктор юридичних наук, про-фесор

Одеса – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ 10
1.1. Огляд літератури за темою дослідження 10
1.2. Методологічні особливості загальнотеоретичного
і компаративістського дослідження правової
політики сучасної держави у сфері міграції 21
Висновки до розділу 1 30
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ
МІГРАЦІЇ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ 32
2.1. Правова політика сучасної держави у сфері міграції:
поняття й основні компоненти 32
2.2. Основні фактори, що зумовлюють еволюцію міграційно-
правової політики сучасної держави 50
Висновки до розділу 2 63
РОЗДІЛ 3. КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ ВИМІР МІГРАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ
ДЕРЖАВИ 68
3.1. Міжнародно-правові основи міграційно-правової
політики сучасної держави 68
3.2. Міграційно-правова політика у Європейській міграційній
системі 79
3.2.1. Міграційно-правова політика Європейського Союзу
(наднаціональний рі-вень) 80
3.2.2. Національна міграційно-правова політика держав
ЄС: спільне й особливе 93
3.3. Міграційно-правова політика у пострадянській
міграційній системі 117
3.3.1. Міграційно-правова політика СНД 119
3.3.2. Національна міграційно-правова політика держав
СНД: схожість і відмін-ність 124
Висновки до розділу 3 137
РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МІГРАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ
ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
В КОНТЕКСТІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ 146
Висновки до розділу 4 161
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

ВСТУП

Актуальність теми. У даний час перед Україною постало завдання формування адекватної сучасним реаліям державної міграційної політики. На сучасному етапі суспільного розвитку під впливом глобалізації спостерігається помітна трансформація міграційних процесів, які набувають нових рис і вимагають пошуку відповідних параметрів державної політики у даній сфері. Сучасні міграційні тенденції у контексті місця, яке належить незалежній Україні у європейському та світовому просторі, розглядаються як один із важ¬ливих факторів формування національної державної політики, покликаної додати міграційним процесам відповідну стратегічну спрямованість і забезпечити їх цілісність. До сьогодні в Україні відсутня виразна міграційна політика, із чітко обґрунтованими цілями, завданнями, пріоритетами, критеріями її оцінювання, науково обґрунтованими програмами тощо . Наукове осмис-лення і вирішення цих та інших проблем державної міграційної політики вимагає, передусім, певної загальнотеоретичної розробки, тоді як у сучасній віт¬чизняній юриспруденції наукові дослідження у цій сфері присвячені головним чином розробці проблеми на галузевому рівні (переважно – адміністративно-правовому), вирішенню окремих питань правового регулювання міграційного процесу і міграційного законо-давства.
Вирішення вищезазначених та пов'язаних із ними інших проблем, у свою чергу, вимагає проведення відповідного компаративістського дослід-ження, тому що теоретичні узагальнення можливі за допомогою залучення якомога більшої кількості фактичного матеріалу. Причому подібні компаративістські дослідження мають здійснюватися з урахуванням усіх рівнів міграційної політики як міжнародної, так і регіональної та національної. І хоча існує значна кількість робіт вчених-юристів (Г.Е. Алексєєва, Л.В. Андрі¬чен¬ко, Л.Ф. Апта, О.О. Бандурки, В.Р. Барського, Е.В. Галузой, І.А. Гарна, В.О. Єлеонсь¬¬кого, М.Д. Катеринчука, С.А. Кирєєвої, В.Л. Кузнєцова, О.В. Кузьмен¬ко, Н.А. Ку¬тєпо¬ва, Т.І. Леонідової, С.Е. Метельова, А.П. Мозоль, С.А. Мосьондз, В.І. Оле¬фіра, В.І. Палько, О.І. Піскуна, А.В. Попова, В.М. Редкоуса, С.С. Саєва, Л.В. Сажиної, С.М. Сергєєва, Г.Ю. Синякова, А.П. Солдатова, В.Е. Степенка, В.М. Столбової, С.А. Триканової, М.Л. Тюркіна, А.Г. Хабібулліна, Т.Я. Хабріє¬вої, І.П. Цапенко, С.В. Цилюріка, С.Б. Чеховича, К.А. Шапієва, Е.В. Шереметьє¬вої, О.І. Шумакової, О.В. Шумілова та ін.), в яких розглядаються питання, що відносяться до міграційних процесів як в міжнародному, так і в регіональному і національному плані, спробу прямої постановки і розробки проблеми компаративістського аналізу правової політики сучасної держави у сфері міграції взагалі, і України зокрема, у контексті світових міграційних процесів та зарубіжного досвіду ще не було зроблено. В існуючих роботах із питань міграційного права домінує головним чином країнознавчий підхід, що не доз¬воляє зробити масштабніші узагальнення.
У межах сказаного, дослідження проблеми міграційно-правової політики у різних правових системах і адаптації зарубіжного досвіду в Україні уявляється дуже актуальним як з погляду здійснення концептуалізації знання у цій сфері, так і з погляду поширення можливостей України щодо формування адекватної міграційно-правової політики.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер¬таційне дослідження виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки Україні «Актуальні проблеми будівництва демократичної, соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України» і до загальної теми наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 рр. «Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970).
Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень на 2006–2010 рр. кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії, яка здійс¬нює розробку наукової теми «Діалог сучасних правових систем. Адаптація правової системи України в європейське право».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний загальнотеоретичний і компаративістський аналіз правової політики сучасної держави у сфері міграції у контексті глобальних змін у міграційній обстановці та міжнародного, наднаціонального і національного дос¬віду країн світу, а також, на основі теоретичного осмислення української дійс¬ності, вироблення концептуального розуміння трансформації міграційно-правової політики і модернізації нормативно-правової бази регулювання міграційних процесів в Україні з метою адаптації її до сучасної обстановки.
Досягненню зазначеної мети служить вирішення таких завдань:
піддати загальнотеоретичному аналізу проблеми, пов'язані з міграційно-правовою політикою сучасної держави і визначити категоріальний ряд, який розкриває зміст міграційно-правової політики сучасної держави;
розглянути основні фактори, які обумовлюють еволюцію міграційно-правової політики сучасної держави;
виявити особливості міграційно-правової політики сучасної держави на основі компаративістського вивчення міжнародного, наднаціонального і національного досвіду;
осмислити необхідність і сформувати концептуальне бачення перспек¬тив випереджального регулювання міграційних процесів;
виробити концептуальні положення щодо модернізації міграційно-правової політики України, що сприятимуть її адаптації до змін, що відбуваються;
обґрунтувати законодавчі пріоритети української міграційно-правової політики.
Об'єкт дослідження – правова політика сучасної держави у сфері міграції (міграційно-правова політика).
Предмет дослідження – загальнотеоретичний і компаративістський аспекти міграційно-правової політики сучасної держави.
Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань автор спирався на методи пізнання, виявлені й розроблені сучасною наукою та апробовані практикою.
Одним із основоположних для цього дослідження є порівняльно-правовий метод, за допомогою якого виявляється загальне й особливе, подібність і відмінність різних міграційних систем. Застосування цього методу доз¬воляє розробити нарешті певні моделі й концепції міграційно-правової політики. Загальнотеоретичне і, особливо, компаративістське дослідження міграційно-правової політики сучасної держави потребує широкого застосування системного підходу, тому що, як відомо, порівнювані об'єкти розглядаються як відносно самостійна система. Застосування системного підходу дозволяє класифікувати окремі групи країн як окрему міграційну систему. Розгляд останньої як відкритої, взаємодіючої з навколишнім середовищем системи, що самоорганізується, вимагає застосування синергетичного підходу. Застосування багатофакторного підходу дозволяє врахувати соціокультурний контекст формування та реалізації міграційно-правової політики сучасної держави. Оскільки центральною ланкою міграційних процесів є людина – найваж-ливіша цінність з її невід'ємними правами, остільки урахування цього моменту призводить до застосування двох взаємопов'язаних підходів: антропологіч¬ного й аксіологічного (ціннісного) підходів. Застосування зазначених підходів додає критеріїв, згідно з якими можна виявити позитивні та негативні сторони у міграційно-правовій політиці різних держав.
Для досягнення поставленої мети в роботі було використано також закони та категорії діалектики (єдність історичного й логічного, абстрактного й конкретного, загального й особливого, одиничного й унікального) та формаль¬но-логічні прийоми (аналіз та синтез, індукція та дедукція).
Емпіричною базою дослідження стали міжнародні, наднаціональні і національні нормативно-правові документи, що розкривають суть міграційно-правової політики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у цьому дослідженні вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексне загальнотеоретичне і компаративістське дослідження сутності та змісту міграційно-правової політики сучасної держави.
Наукова новизна здійсненого дослідження конкретизується у тому, що:
уперше:
розкрито загальнотеоретичні основи міграційно-правової політики сучасної держави, надано авторське визначення міграційно-правової політики, вивчено її складові;
встановлено основні фактори, що обумовлюють еволюцію міграційно-правової політики сучасної держави;
розкрито особливості нормативно-правового регулювання міграційних процесів на міжнародному, наднаціональному і національному рівнях;
виявлено загальне й особливе в національній міграційно-правовій політиці країн європейської і пострадянської міграційної системи;
запропоновано авторську класифікацію європейських моделей інтеграції мігрантів до суспільства, що приймає;
удосконалено:
поняття «міграція» та «міграційна система»;
концептуальні основи міграційно-правової політики сучасної держави взагалі, України, зокрема;
набули подальшого розвитку:
питання елементного складу міграційно-правової політики сучасної держави;
ключові положення Концепції міграційно-правової політики України.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки можуть бути використані у:
сфері науково-дослідної діяльності – для подальшого вивчення багать¬ох теоретико-методологічних проблем правової політики сучасної держави;
сфері нормотворчої і правозастосовної діяльності – при проведенні перспективної міграційно-правової політики України, у ході модернізації української міграційної нормативно-правової бази;
навчальному процесі – при підготовці навчально-методичної літератури та написанні загальних робіт з міграційної політики та міграційного права; при підготовці лекцій і проведенні семінарських занять з дисциплін «Теорія держави і права», «Порівняльне правознавство», «Право Європейського Союзу» і «Міграційне право» та спецкурсів із цих дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертацій-ного дослідження апробовані на засіданнях кафедри права Європейського Союзу і порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії, у доповідях на наукових конференціях, зокрема на: XІV Міжнародній історико-правовій конференції «Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти» (4–7 вересня 2005 р., м. Балаклава); ІV Всеукраїнській науковій конференції юристів-початківців, присвяченій пам'яті видатних учених-юристів П.О.Недбайло, О.В.Сурілова, В.В.Копєйчикова «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (10–11 листопада 2006 р., м. Одеса); X звітній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (27–28 квітня 2007 р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відоб¬раження у 6 статтях, 4 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено вирішення наукового завдання, яке полягає в комплексному загальнотеоретичному і компаративістському аналізі міграційно-правової політики сучасної держави в контексті глобальних змін у міграційній обстановці і міжнародного, наднаціонального і національного досвіду країн світу, а також виробленні на основі теоретичного осмислення української дійсності концептуальне розуміння трансформації міграційно-правової політики і модернізації нормативно-правової бази регулювання міграційних процесів в Україні з метою адаптації її до сучасної обстановки.
Здійснене дослідження дало можливість дійти таких висновків.
1. Запропоновано таку авторську дефініцію міграційно-правової політики:
Міграційно-правова політика – це вибір певних, найчастіше стратегіч¬них, узгоджених і цілеспрямованих правових рішень і способів їх здійснення у міграційній сфері суспільства, спрямованих на виконання комплексу заходів, пов'язаних із питаннями надання іммігрантам права на тимчасове проживання, одержання посвідки на проживання і громадянства, контроля за нелегальною імміграцією, залучення іммігрантів до соціокультурного контексту приймаючого суспільства; захисту прав і свобод емігрантів.
2. Міграційно-правова політика сучасної держави складається з чотирьох компонентів, зміст яких може бути представлений так:
1) імміграційно-правова політика (правова політика з питань встановлення юридичного режиму, який регулює імміграцію (порядок в'їзду і перебування іноземців у країні, забезпечення прав іммігрантів, контроль за нелегальною імміграцією тощо);
2) натуралізаційно-правова політика (правова політика, пов'язана з натуралізацією іммігрантів, що включає такі етапи як одержання дозволу на тимчасове проживання, одержання посвідки на проживання і, врешті-решт, громадянства).
3) правова політика щодо соціокультурної інтеграції іммігрантів до приймаючого суспільства (включає питання правового регулювання залу-чення іммігрантів до соціокультурного контексту приймаючої країни);
4) правова політика щодо емігрантів (охоплює проблеми захисту прав і свобод емігрантів, коли вони залишаються громадянами держави, з якої вони прибули).
При цьому слід врахувати, що у різних просторових і темпоральних умовах часто будь-який із цих компонентів є домінуючим і характеризує модель міграційно-правової політики в цілому.
3. Слід розрізняти поняття міграційної системи в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні поняття «міграційна система» позначає групи країн, між якими існують відносно масштабні й стійкі міграційні зв'язки. Це визначення відповідає вимогам класифікацій, які існують у світі міграційних утворень. А у вузькому значенні міграційна система – це підсистема соціальної системи, сукупність внутрішньо узгоджених і взаємопов'язаних компонентів в конкретному суспільстві: засобів та інститутів, що функціонують з метою координації міграційних потоків («статичні» компоненти), і міграційних процесів («динамічні» компоненти). Саме у цьому значенні цей термін використовується у словосполученні «національна міграційна система». При цьому акцент зроблено на внутрішньозмістовній стороні міграційної системи. Поняття міграційної системи у вузькому розумінні необхідне для розкриття її елементного складу.
4. У нинішніх умовах найбільш переважною базовою формою держав¬но-правового регулювання міграції є концепція міграційної політики, яка, будучи важливим документом, повинна чітко артикулювати концептуальні основи державної політики у даній сфері. Її повинні відрізняти характер, системність і комплексність; ресурсна, організаційна і правова забезпеченість; відлагоджені фінансовий механізм дії й законодавча підтримка; вона має бути витриманою, такою, що влаштовує всі сторони, але насамперед, погоджувати інтереси особистості, суспільства і держави.
Концептуальними основами міграційно-правової політики, що розк-ривають зміст цієї політики, характерними для її вибудовування і закріплюваними на рівні концепції, є: мета і завдання, стрижньові принципи, основні пріоритети, методи, форми і засоби (або інструменти) проведення міграційно-правової політики. При цьому міграційно-правова політика має підпорядковуватись найбільш загальним пріоритетам правової політики держави в цілому (захист прав людини; інтереси суспільства; безпека держави, правовий порядок тощо). Разом з тим, вона має і специфічні пріоритети, пов'язані зі специфікою саме цієї сфери громадського життя. Як і будь-який різновид правової політики, міграційно-правова політика здійснюється у таких двох формах: правотворчій і правозастосовній. Можуть бути виділені загальні і спеціальні інструменти забезпечення міграційно-правової політики. До перших належать: нормативна база і міграційна інфраструктура. Розрізняються офіційна і неофіційна міграційна інфраструктура. Під офіційною міграційною інфраструктурою розуміється комплекс державних і приватних інститутів, що працюють на офіційній основі і забезпечують легітимність, інформованість, безпеку міграції – державні і приватні агентства із працевлаштування, інформаційно-консультаційні центри, спеціалізовані юридичні служби, а також служби довіри, «гарячі лінії» тощо. У міграційній інфраструктурі важливе місце займає участь інститутів громадянського суспільства. На відміну від інститутів офіційної міграційної інфраструктури неофіційні мігрантські соціальні мережі найчастіше сприяють незаконій міграції, пов'язуючи країни поход¬ження (виїзду) мігрантів із приймаючою країною (в'їзду). Спеціальними інс¬т-рументами, які забезпечують міграційно-правову політику є: міграційні фільтри, канали натуралізації, цивільна амністія, формування і підтримка геокуль¬турної периферії, механізми соціокультурної інтеграції, спрощення процедури реєстрації, легалізація трудової діяльності тощо. Виділяються такі види міграційних фільтрів: освітній, кваліфікаційний, віковий (статевовіковий), сімейний, майновий і соціокультурний (расовий, етнічний, релігійний, мовний) цензи. Що стосується каналів натуралізації, то вони передбачають виокремлення груп іноземних громадян, щодо яких доцільно проводити більш гнучку політику натуралізації. Як свідчить аналіз практики різних країн, зас¬тосовується такий набір каналів натуралізації: служба в збройних силах краї¬ни; навчання у вузах й отримання освіти; інвестування в економіку країни; залучення інтелектуальної праці; возз'єднання сімей; заохочення етнокультурного різноманіття тощо. Міграційні фільтри і канали натуралізації є важливими інструментами забезпечення селективної (вибіркової) міграційної політики сучасної держави. Проведення цивільної амністії, тобто легалізація осіб, що нелегально знаходяться на території країни – це мирний, цивілізований спосіб максимально скоротити нелегальний сектор мінімальними засобами. Зміцнення геокультурної периферії припускає формування за межами держави потенційного міграційного потоку потрібної якості. Важливою складовою концепції міграційно-правової політики повинен стати комп¬лекс заходів законодавчого порядку, що передбачає, зокрема, основні напрями правового регулювання, мету і предмет такого регулювання, соціально-економічні, політичні, культурно-духовні, юридичні й інші наслідки реалізації законодавчих актів, що приймаються.
5. Міграційні процеси в сучасному світі формуються під впливом і дією багатьох факторів, обставин, ситуацій. Отже, ці ж фактори накладають відбиток на міграційно-правову політику сучасної держави. Здійснений аналіз дозволяє виокремити загальні і специфічні фактори, що впливають на міг¬раційно-правову політику сучасних держав у рамках крупних міграційних систем, і що визначають вектори їх розвитку. Якщо загальні фактори впливають на міграційно-правову політику всіх держав світу, то специфічні – лише в рамках окремих міграційних систем або країн. Серед загальних факторів, що визначають міграційно-правову політику на сучасному етапі розвитку сучасної держави, можна виокремити такі: процеси глобалізації та інтеграції, діяльність крупних транснаціональних корпорацій, загальнолюдські цінності і загальновизнані стандарти у сфері прав і свобод людини; демографічний розвиток країни (демографічна криза), тенденція до підриву суверенітету держав, особисті і сімейні обставини громадян, матеріальний і культурний рівень життя населення, соціально-політична ситуація в країні, економічна кон'юнктура, становище на ринку праці, суспільна безпека тощо.
6. Міграція є глобальною проблемою, що вимагає загальних зусиль всіх держав світової спільноти. Отже, світова спільнота напрацювала певні механізми регулювання міграційних потоків. У цей час міграційно-правова політика сучасних держав базується на деклараціях, конвенціях та інших актах, що приймаються на рівні ООН, її спеціалізованими організаціями (МОП, ЮНЕСКО) і спеціалізованими органами (ЕКОСОР, УВКБ, MOM), на документах регіонального рівня, сукупність яких становить міжнародне міграційне право. Останнє деякою мірою окреслює рамки міграційно-правової політики сучасної держави. Міжнародно-правові норми у сфері міграції головним чином спрямовані на: 1) встановлення правил, що враховують інтереси як країн-реципієнтів, так і країн-постачальників, гармонізація цих інтересів і 2) захист прав і свобод людини у сфері міграції. Тому не випадково, що одним із пріоритетів міграційно-правової політики сучасної держави є захист прав людини.
7. Важливим кроком в еволюції імміграційної стратегії ЄС стало ви-з¬нання державами-членами необхідності вирішення основних завдань імміграційної політики на комунітарному рівні за допомогою розробки й реалізації єдиної позиції. Найбільш ефективними заходами контролю над міграційними потоками і боротьби з нелегальною міграцією є: 1) організація єдиного для Європи прикордонного контролю на зовнішніх кордонах між ЄС і рештою світу; 2) уніфікація і гармонізація національних законів, спрямованих на боротьбу з нелегальною міграцією; особливо уніфікація кримінальних законів, що карають цей вид злочинного бізнесу в Європі; 2)тісна співпраця поліції країн-членів у рамках Європолу при боротьбі з нелегальним переміщенням людей.
8. Впродовж багатьох років держави-члени ЄС намагаються адекватно реагувати на імміграцію. У цій сфері національні держави хочуть відчувати себе максимально вільними, не обмеженими якими-небудь зобов'язаннями, оскільки вони несуть повну відповідальність за безпеку, політичну і соціальну стабільність своїх країн, включаючи питання міграційно-правової політики. У сфері контролю над міграційними потоками кожна країна прагне залишатися вільною у визначенні своїх можливостей стосовно інтеграції і кількос¬ті іноземних громадян, яких вона може прийняти.
8.1. У цілому міграційно-правова політика має багато спільного у всіх європейських країнах, що пов'язане, перш за все, зумовленістю цієї політики схожими проблемами у сфері міграції. Зокрема, аналіз дозволяє в числі основ¬них із цих проблем виокремлити такі: 1) безпрецедентне зростання масштабів імміграції, зокрема нелегальної імміграції; 2) зміна міграційних потоків, помітне розширення кола країн-постачальників робочої сили, перетворення колишніх постачальників мігрантів імміграційним країнам; 3) поява ізольованих іммігрантських етнічних общин, мирне співіснування різних культур в одній країні, виникнення мультикультурного суспільства і повноцінна інтеграція в суспільство нових жителів країн-реципієнтів; 4) зростання організованої злочинності; 5) з одного боку, протистояння імміграційним потокам, а з іншого – додержання принципів, що декларуються міжнародним правом: захист прав мігрантів, боротьба з бідністью тощо.
У цей час імміграційно-правова політика європейських країн передбачає комплекс заходів по регулюванню міграційних процесів і боротьбі з незаконною міграцією. Основними напрямами імміграційно-правової політики європейських країн є: 1) встановлення обмежень міграційного потоку; 2) посилення контролю за спільними кордонами, проведення сумісних операцій уздовж кордонів, створення спільної консульської системи і єдиної прикордонної служби, що дозволяє взяти під охорону контрольно-пропускні пункти на автомагістралях, в аеропортах, на морських і залізничних вокзалах. 3) здійснення програм по стимуляції повернення іммігрантів на батьківщину; 4) приведення у відповідність національних законів, спрямованних на бороть¬бу з нелегальною міграцією; 5) посилення міграційного законодавства.
8.2. Імміграційна політика країн ЄС, незважаючи на деякі відмінно-сті і національні особливості, характеризується у цей час такими принципами: проведення політики по обмеженню в'їзду до країни низькокваліфікованої робочої сили; боротьба з нелегальною імміграцією; проведення політики рееміграції. Однією з основ у системі безпеки, компенсуючої скасування внутрішніх кордонів ЄС (як це передбачається Шенгенськими угодами), разом із створенням Європолу і Шенгенської інформаційної системи (ШІС) є уніфікація національних правових норм країн ЄС стосовно іноземців, що знаходяться на їх території.
Оскільки найбільші проблеми для ЄС пов'язані із стійкою нелегаль-ною імміграцією, то і першочергові заходи в рамках нової стратегії спрямовані на боротьбу із цим явищем. Впродовж багатьох років за єдино можливий засіб такої боротьби вважався суворий імміграційний контроль. У зв'язку з тим, що останнім часом цей односторонній підхід продемонстрував свою явну неефективність, новим інструментом у цій сфері стають угоди про реадмісії, які є проміжним результатом дій ЄС по налагодженню співпраці з країнами-джерелами мігрантів з метою усунення причин масової еміграції із цих держав. Таким чином, найважливішою тенденцією є перехід від імміграційного контролю до регулювання. Це не означає, що контроль на національному і на комунітарному рівні пішов у минуле. Проте, на даному етапі іммігра-ційний контроль стає лише одним з елементів ширшої імміграційної стратегії, яка базується на заміні принципу реагування на імміграційні проблеми принципом їх запобігання.
8.3. У європейських країнах існує два підходи до надання громадянства іммігрантам та імміграційній політиці в цілому: заохочувальний і обмежувальний. Ті, хто застосовували заохочувальний підхід держави, активно заохочують іммігрантів отримувати громадянство що найшвидше, вважаючи, що таким чином процес інтеграції іноземців у суспільство відбувається більш гнучко (наприклад, Швеція), тоді як ті, що використовують обмежувальний підхід, країни (наприклад, Німеччина і Швейцарія), навпаки, затягують цей процес.
8.4. Аналіз підходів, що існують в літературі, і практики європейських країн дозволяє запропонувати таку авторську класифікацію основних європейських моделей соціокультурної інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство:
1) модель мультикультуралізму (або «мультикультуральна» модель) –прийнята в Англії, Нідерландах і в Швеції, до неї ж тяжіє Іспанія;
2) модель асиміляції (або «асиміляційна» модель) – у найбільш чистому вигляді практикується у Франції;
3) модель виключення (або модель, що «виключає») – практикується головним чином в Австрії, Німеччині і Швейцарії.
При цьому необхідно зробити такі застереження.
По-перше, в цілому інтеграційна політика має багато спільного в усіх європейських країнах. Система освіти і ринок праці, як правило, скрізь є основними сферами додатку цієї політики.
По-друге, нерідко окремі параметри однаково використовуються в різ¬них моделях. Крім того, останнім часом спостерігається тенденція зближення європейських моделей. Ці обставини дають підстави говорити про можливість існування змішаної моделі.
По-третє, проблема культурних відмінностей, інакше кажучи, мирне співіснування різних культур в одній країні, тобто мультикултуралізм, є проб¬лемою для багатьох європейських держав.
9. Імміграційна політика європейських держав значно впливає на розвиток міграційної ситуації як в Україні, так і в інших країнах СНД. Посилювання імміграційного законодавства та імміграційних процедур в державах Західної Європи, збільшення вимог, що пред'являються до іммігрантів, значно ускладнюють в'їзд і, таким чином, якоюсь мірою знижують виїзд населення із країн СНД. Багато європейських країн, починаючи з 90-х рр. минулого століття, внесли зміни до імміграційного законодавства своїх країн щодо іммігрантів, спрямованих в основному на зниження можливості отримання віз і можливостей в'їзду. Така політика приводить до того, що ті іммігранти з третіх країн, які не можуть отримати візу, вимушені шукати притулок в державах із більш слабким імміграційним контролем.
10. Аналіз правових документів, прийнятих в рамках СНД з питань міграції, дозволяє виділити такі принципи міграційно-правової політики СНД: безвізове пересування громадян у країнах СНД (принцип обмеженої дії); пріоритет національної безпеки і громадського порядку в питаннях регулювання міграції; пріоритет внутрішнього (національного) права і двостороннього регулювання; гармонізація національного законодавства по міграції; укладання угод про прийом і повернення (реадмісії) незаконних мігрантів; придбання громадянства громадянами держав-учасниць СНД у спрощеному порядку; забезпечення прав громадян однієї держави СНД на території іншої держави СНД; квотування трудової міграції; заборона колективної депортації; тісну співпрацю держав-учасниць СНД у боротьбі з незаконною міг¬рацією; прикордонний захист і паспортний контроль; спрощений прикордонний контроль у прикордонних районах; співпраця у боротьбі із злочинами; уніфікація документів, необхідних у сфері міграції (міграційні картки тощо); обмін інформацією про незаконну міграцію.
10.1. Держави-члени СНД ще далекі від того, щоб здійснювати єдину скоординовану міграційно-правову політику як у міждержавних відносинах на пострадянському просторі, так і стосовно третіх країн. Кожна із пострадянських держав має свої специфічні проблеми, на вирішення яких спрямована їх міграційно-правова політика. На правовому забезпеченні міждержавних імміграційних відносин позначаються і деякі відмінності в державних інтересах окремих країн СНД. Так, Росія – це переважно країна-імпортер трудових ресурсів, тоді як більшість країн СНД – експортери робочої сили; тільки Україну і Бєларусь можна віднести до держав обох груп. Важливу роль для міграційно-правової політики відіграють і стрімкий спад і старіння населення у слов'янських державах (Росії і Україні), що вже зараз виявляється у нестачі трудових ресурсів у багатьох сферах виробництва на тлі зростаючої чисельності населення і переважання молоді в державах Центральної Азії. У цілому міграційно-правова політика пострадянських держав в основних параметрах наближена і продовжує наближатися до аналогічних параметрів міграційно-правової політики Російської Федерації. При цьому явно позна-чилася тенденція на зближення правових режимів для іноземців взагалі і для іноземців з країн СНД, зокрема. У той же час існують і певні відмінності у міграційних режимах країн СНД. Вони стосуються як деяких основ правового режиму трудової міграції (правила в'їзду, реєстрації, допуску до професій), так і окремих деталей: термінів, видів і компетенції державних органів, най¬менування і статусу видаваних документів, співвідношення законів і підзаконних актів тощо.
10.2. Із чотирьох складових міграційно-правової політики в державах пострадянського простору найбільш розробленими є імміграційна і натуралізаційна її складові, тоді як двом іншим компонентам (політиці по соціокультурній інтеграції іммігрантів до приймаючого суспільства і політиці стосовно емігрантів із країн СНД, особливо захисту їх прав і свобод) приділяється незначна увага.
Імміграційна складова міграційно-правової політики пострадянських держав знайшла своє законодавче закріплення у численних правових актах. На рівні конституції і спеціальних законів визнається право громадян на вільне переміщення, ґарантується вільний виїзд із країни і в'їзд до країни через спеціально встановлені пункти контролю, встановлюється правовий статус іноземців і осіб без громадянства, порядок надання тим або іншим особам право на постійне місце проживання, вирішуються проблеми контролю за нелегальною імміграцією тощо.
Натуралізаційна складова міграційно-правової політики кожної держави відноситься до їх внутрішньої компетенції. Умови і процедура надання громадянства легальним іммігрантам розробляється і реалізовується на основі власного законодавства. У всіх пострадянських державах прийнято закони про громадянство, які мають як загальні, так і особливі риси.
10.3. Серед держав пострадянського простору Російську Федерацію, яка є центром пострадянської міграційної системи (оскільке міграційні потоки сфокусовані головним чином на цю країну), відрізняє системне законодав¬че забезпечення державної міграційно-правової політики. Проте довгий час стратегічний курс РФ у міграційній сфері постійно змінювався і в достатньо великому діапазоні. Перш за все, це позначалося на законодавчій базі: ухвалювалися закони, що то посилюють імміграційний контроль, різко ускладнюють отримання російського громадянства і т.ін., то спрощують переселення людей до Росії. Саме останнім часом, починаючи з 2003 р., Росія кардиналь¬но переглянула принципи міграційної політики стосовно трудових мігрантів із держав СНД. Досвід Росії свідчить про те, що прорахунки міграційного за-конодавства, акцент на силових методах регулювання міграційних проце-сів, невиправдано ускладнені процедури отримання реєстрації і дозволів на тлі корупції чиновників і відсутності умов для адекватного контролю над міграцією сприяли справді переходу мігрантів «у підпілля». Новими принципами міграційної політики Росії стали селективність і легалізація, тобто створення преференцій в отриманні правового статусу перебування і працевлаштування для громадян СНД. Досвід Росії з питань розробки Концепції міграційної політики також має значення для України.
11. Авторське бачення концептуальних основ модернізації міграційно-правової політики України полягає в такому.
11.1. Наявність Концепції державної міграційної політики як єдиного документа концептуального плану, що чітко артикулює державну політику у сфері міграції, дозволить удосконалити існуюче законодавство, а також забезпечить чітку системність і послідовність законодавчих актів, що розробляються і приймаються, у сфері міграції, що стане основою для ухвалення в перспективі міграційного кодексу. Концепція державної міграційної політики разом з метою, завданнями, принципами і пріоритетами повинна містити зміст і напрями цієї політики по його основних компонентах.
11.2. Сучасна міграційна стратегія України повинна забезпечити міграційний приріст населення для поліпшення демографічної ситуації у країні і забезпечення економічного зростання, господарського освоєння і заселення територій, що мають для країни геополітичне значення. Необхідно стимулювати приток в країну кваліфікованих трудових іммігрантів, людей освічених і законослухняних.
11.3. Одним із важливих завдань є зближення з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією. Не слід випускати з виду те, що однією з умов вступу в ЄС для нових країн є зобов'язання прийняти жорсткі правила його міграційного режиму. Головними інструментами мають бути двосторонні договори про реадмісії (повернення нелегальних іммігрантів) і облаштованість кордонів як із країнами ЄС, так і з іншими країнами, особливо з Росією. Важливе значення має також подальша адаптація законодавства України з питань міграції до європейських стандартів і визнаних міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів в рамках реалізації стратегії інтеграції України до ЄС.
11.4. Останні тенденції у імміграційній політиці різних країн свідчать про те, що відбувається поступовий перехід від імміграційного контролю до регулювання, тобто управління міграційними потоками для того, щоб дія міграції не була негативною. Політика міграційного регулювання стає актуальною і для України. Основу цієї політики повинна становити взаємодія, що припускала необхідність співпраці «відправляючих» і «приймаючих» мігрантів країн.
11.5. Для забезпечення ефективного управління міграційними процесами Україні необхідно розробити механізми легалізації і максимально скоротити нелегальний сектор міграції. А це є можливим за допомогою спрощення процедури реєстрації (її необхідно зробити не дозвільною, а повідомною) і полегшення процедури найму іноземної робочої сили. При цьому також слід врахувати, що особливо негативні для України соціально-політичні наслідки може викликати надмірна лібералізація міграційної нормативно-правової бази в питанні прийому мігрантів. Іншим завданням забезпечення ефективного управління міграційними процесами України є вдосконалення системи селективної (виборчої) імміграції. Важливою частиною забезпечення селективної міграційної політики повинно стати формування за межами України по-тенційного міграційного потоку потрібної якості.
11.6. Перевага повинна віддаватися мультикультуральній моделі міграційно-правової політики адаптації іммігрантів у приймаюче суспільство з деякими модифікаціями. Найважливішим завданням повинне стати вкорінення в суспільстві мультикультуралізму, що припускає збереження у іммігрантів власних культурних цінностей і традицій, що змінюються в новому середовищі і змішуються з культурою українського народу. При цьому слід встановити такі правила, які виключали б утворення іммігрантами замкнутих етнічних анклавів. Ті, хто приїжджають до України, повинні з повагою ставитися до української культури. Саме таких іммігрантів можна розглядати як резерв для поповнення постійного населення країни.
11.7. У сфері політики щодо емігрантів першочерговими заходами мають стати: вдосконалення законодавства про гарантії захисту громадян України, що проживають за кордоном; приєднання України до багатосторонніх угод із питань міграції і взаємодія з відповідними країнами, проведення консультацій і переговорів з державами, в які є можливим найбільший потік мігрантів з України; формування інституційної мережі з метою надання дієвої підтримки українським трудовим мігрантам за кордоном.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А. Реадмиссия в отношениях России и ЕС: перспективы заключения соглашения / А. Абашидзе, Е. Киселева // Обозреватель. – 2004. – № 2. – С. 48-49.
2. Актуальные проблемы Европы. Западная Европа перед вызовом иммиграции. – М., 2005. – Вып. № 1. – 220 с.
3. Актуальные проблемы Европы. Иммигранты в Европе: Проблемы социальной и культурной адаптации. – М., 2006. – Вып. 1. – 228 с.
4. Алексеев Г. Е. Современная российская миграционная политика: Правовое обеспечение региональных интересов : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 23.00.02 / Алексеев Г. Е. – Ростов-н/Д, 2004. – 24 с.
5. Андриченко Л. В. О концепции развития миграционного законодательства Российской Федерации / Л. В. Андриченко, В. О. Елеонский, Т. Я. Хабриева // Журнал российского права. – 2003. – № 4. – С. 3-11.
6. Апт Л. Ф. Проблемы правового регулирования миграции в модель¬ном законодательстве для государств-участников СНГ и международном праве / Л. Ф. Апт // Миграционное право. – 2006. – № 1. – С. 22-26.
7. Бабенко О. Г. Міграційна політика Української держави на су-часному етапі (політологічний аспект) : дис. … канд. юрид. наук : 23.00.02 / Бабенко О. Г. – К., 1997. – С. 159.
8. Бандурка О.О. Адміністративно-правове регулювання міграційного процесу в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Бандурка О. О. – Х., 2002. – 182 с.
9. Барабаш Е. С. К вопросу об определении гражданського общества и его взаимосвязи с современным государством / Е. С. Барабаш // Актуаль¬ні проблеми політики : зб. наук. праць. – О., 2001. – Вип. 10. – С. 335-360.
10. Белінський П. Є. Проблема міграції та злочинність в Україні / П. Є. Белінський // Держава і право: Юридичні і політичні науки. – 2001. – Вип. 11. – C. 451- 457.
11. Бойчук Н. М. Інтелектуальна міграція в Україні / Н. М. Бойчук // Вісник. Соціологія. Психологія. Педагогіка / Київський національний університет імені Т. Шевченка. – 2002. – № 12. – C. 94-97.
12. Бокарев С. Н. Организация правоохранительной деятельности в сфере регулирование миграционных процессов: отечественный и зарубежный опыт / С. Н. Бокарев // Незаконная миграция и правоохранительная деятельность : материалы «круглого стола» 11–12 сент. 2003 г. – Ростов-н/Д, 2004. – С. 42-47.
13. Борута І. Міграційне право ЄС : навч. посіб. / Борута І., Барсь-кий В. – О., 2004. – 120 с.
14. Бритченко С. П. Деякі питання регулювання імміграційних процесів в Україні / С. П. Бритченко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 8. – C. 32-40.
15. Булатецкий Ю. Е. Миграционные процессы и миграционная по-литика / Булатецкий Ю. Е., Мощняга В. П. – М., 1994. – 654 с.
16. Буховец А. Н. Особенности функционирования государства пе-реходного типа / А. Н. Буховец // Следователь. – 2001. – № 1. – С. 45-46.
17. В Украину хлынет трудовая миграция из Китая. 03.08.2007 р. // Режим доступа: www.job.ukr.net/news
18. Ваврищук Н. Г. Еміграція робочої сили з України: теоретико-методологічні аспекти / Н. Г. Ваврищук // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Серія: Економічні науки. – 2006. – Т. 56. – С. 45-50.
19. Варецька О. Соціально-економічне підгрунтя трудової міграції населення України / О. Варецька // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 5. – С. 34-39.
20. Волох В. Совершенствование государственной политики в сфере вынужденной миграции / В. Волох // Власть. – 2007. – № 10. – С. 90-94.
21. Всеобщая декларация прав человека, принята Генеральной Ассамᬬлей ООН 10 декабря 1948 г. // Права человека : сб. междунар. договоров. – Нью-Йорк, 1989. – С. 1-8.
22. Всеобщая декларация прав человека: принята резолюцией 217 А (III) ГА ООН от 10 декабря 1948 г. // Международные акты о правах человека : сб. документов. – М. : Норма-Инфра, 2002. – С. 38-42.
23. Гайдуцький А. Масштаби потоків міграційного капіталу в Україні / А. Гайдуцький // Вісник Національного банку України. – 2007. – № 10. – С. 11-15.
24. Галиахметова К. Д. Соотечественники за рубежом как субъекты миграционных отношений: теоретико-правовой аспект / К. Д. Галиа-хметова // Миграционное право. – 2006. – № 4. – С. 47-48.
25. Галуза Е. В. Правовое регулирование миграции и обеспечение ее правомерного осуществления : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Галуза Е. В. – Ростов-на/Д, 2003. – 205 с.
26. Гарна І. О. Організаційно-правове регулювання міграційних процесів в України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. О. Гарна. – Х., 2004. – 19 с.
27. Глобальные трансформации: Политика, экономика, культура : пер. с англ. / Хелд Д., Голдблатт Д., Макгрю Э., Перратон Дж. – М., 2004. – Т. XXIV. – 576 с.
28. Голова Держкомнацміграції представив проект «Концепції дер-жавної міграційної політики України» // Режим доступа: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=38097882&cat_id=35884.
29. Гольдин Г. Г. Миграция населения: проблемы политико-правового регулирования : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук : спец. 23.00.02 / Г. Г. Гольдин. – М., 2001. – 40 с.
30. Государственная программа по оказанию содействия добровольному переселению в Российскую Федерацию соотечественников, проживающих за рубежом: утверждена Указом Президента РФ от 22 июня 2006 г. № 637 // Миграционное право. – 2006. – № 3. – С. 2-14.
31. Градировский С. Типологии миграционных процессов / С. Градировский, Т. Лопухина // Режим доступа: http://www.antropotok.archipelag.ru/text/a302.htm.
32. Гуменюк А. Миграционные процессы в Украине: состояние, проб¬лемы, возможные пути разрешения / А. Гуменюк // Вопросы государства и права Украины. – 2004. – Вып. 22. – С. 11-13.
33. Дамирли М. А. Право и История: эпистемологические про-блемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания) / Дамирли М. А. – СПб. : Изд-во СПб. ун-та, 2002. – 456 с.
34. Дамирли М. А. Теоретико-методологические проблемы сравни-тельного правоведения: попытка актуализации и некоторые размышления / М. А. Дамирли // Журнал зарубежного законодательства и срав-нительного правоведения. – 2006. – Вып. 3 (№ 6). – С. 47-53.
35. Дамирли М. А. Миграционные процессы в контексте синергети-ческой парадигмы / М. А. Дамирли, И.С. Крывцова // Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти : матеріали Міжнар. істор.-правової конференції 4–7 вересня 2005 р., м. Балаклава. – Сімферополь, 2005. – С. 275-279.
36. Дашковський О. В. Проблеми боротьби з нелегальною міг-рацією в контексті перспектив інтеграції України до ЄС / О. В. Дашковський // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз / Укр. Акад. держ. управління при Президентові України; за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – Т. 1. – 2002. – С. 36-38.
37. Деев Н. Н. Из истории происхождения и взаимосвязи понятий и терминов «государство» и «нация» / Н. Н. Деев // Становление конституци-он¬ного государства в посттоталитарной России. – Вып. 2 / Отв. ред. В. А. Чет¬вернин. – М., 1998. – С. 192-220.
38. Декларация глав государств-участников СНГ о международных обязательствах в области прав человека и основных сво-бод: принята СНГ от 24 сентября 1993 г. // Режим доступа: http://www.cis.minsk.by.
39. Демидов А. И. Реализм как принцип правовой политики / А. И. Демидов // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 159.
40. Джураєва О. О. Функції сучасної держави : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Джураєва О. О. – О., 2006. – 190 с.
41. Директива Совета ЕЭС № 1251/70 от 29 июня 1970 г. «О праве работников оставаться на территории государства-члена после пре-кращения трудовой деятельности в данном государстве» // Право Европейского Союза : документы и комментарии. – М., 1999. – С. 415-417.
42. Директива Совета ЕЭС № 148/73 от 21 мая 1973 г. «Об отмене ограничений на передвижение в Сообществе для граждан государств-членов применительно поселению и предоставлению услуг» // Право Евро-пейского Союза : документы и комментарии. – М., 1999. – С. 418-420.
43. Директива Совета ЕЭС № 360/68 от 15 октября 1968 г. «Об отмене ограничений на передвижение и проживание работников из госу-дарств-членов и их семей» и Регламент Совета ЕЭС №1612/68 «О свободе передвижения работников в Сообществе» // OJ (Special edition), 1968 (II).
44. Директива Совета ЕЭС № 574/99 от 12 марта 1999 г. «О третьих странах, граждане которых должны обладать визами при пересечении внешних границ государств-членов» // Право Европейского Союза : документы и комментарии. – М., 1999. – С. 425-428.
45. Директива Совета ЕЭС № 15/61 от 16 августа 1961 г. «О первоначальных мерах по обеспечению свободного передвижения трудящихся в рам¬ках Сообщества» // OJ. August 26, 1961. No. 057. P. 1073.
46. Директива Совета ЕЭС № 221/64 от 25 февраля 1964 г. «О координации специальных мер, относящихся к передвижению и проживанию иностранных граждан, являющихся правомерными на основаниях публичной политики, общественной безопасности или общественного здоровья» // Право Европейского Союза: Документы и комментарии. – М., 1999. – 420-423.
47. Директива Совета ЕЭС № 364/90 от 28 июня 1990 г. «О праве на проживание» // Право Европейского Союза: Документы и комментарии. – М., 1999. – С. 423-425.
48. Директива Совета ЕЭС № 486/77 от 25 июля 1977 г. «Об образовании детей работников-мигрантов» // OJ 1977 L 199/32.
49. Договор об учреждении Евразийского экономического сообщества: принят от 10 октября 2000 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 7. – Ст. 632.
50. Договор, учреждающий Европейское сообщество // Евро-пейское право : учебник / Отв ред. Л. М. Энтин. – М., 2000. – С. 553-699.
51. Европейская (Дублинская) конвенция, определяющая государство, ответственное за рассмотрение ходатайств о предоставлении убежища, поданных в одном из государств-членов Европейского Сообщества (1990 г.) // Режим доступа: http://www.europa.eu.int.
52. Европейская декларация о территориальном убежище: принята СЕ от 1977 г. // Международное публичное право : сб. документов. – М., 1996. – Т. 1. – С. 546-547.
53. Европейская конвенция о выдаче: принята СЕ от 13 декабря 1957 г. // Международные акты о правах человека : сб. документов. – М. : Норма-Инфра, 2002. – С. 628-636.
54. Европейская конвенция о гражданстве: принята СЕ от 7 ноября 1997 г. // Режим доступа: http://www.coe.fr.
55. Европейская конвенция о применении Шенгенского соглашения от 14 июня 1985 г. между правительствами государств Экономического союза Бенилюкс, Федеративной Республикой Германия и Французской Республикой о постепенной отмене контроля на общих границ